Комунікативні відносини в суспільстві, ЗМІ як соціальний інститут

Комунікативні відносини в суспільстві, ЗМІ як соціальний інститут

Комунікативні відносини в суспільстві, ЗМІ як соціальний інститут

ВСТУП

Актуальність теми зумовлена потребою дослідження суспільства нового типу, яке протягом останніх десятиліть все частіше характеризують як інформаційне суспільство. Саме розвиток сучасних інформаційних і комунікаційних технологій, зростання кількості інформації все більше визначають сутність нашої епохи. Новітні інформаційно-комунікаційні технології мають величезний перетворювальний вплив на всі сфери сучасного суспільства як у межах національних кордонів, так і у світі в цілому.

Глобальність процесів, що відбуваються, неминуче підвищують інтерес до теоретичного осмислення особливостей інформаційного суспільства й емпіричного вивчення впливу інформаційно-комунікаційних технологій на трансформацію соціально-економічних, політичних і культурних структур.

Становлення інформаційного суспільства з різним ступенем інтенсивності і результативності відбувається у всьому світі, у тому числі і в Україні. З одного боку, нові технології грають вирішальну роль в промисловому виробництві, визначають економічну і політичну динаміку, з іншої - комп'ютери, Інтернет і мобільні телефони стали невід'ємною частиною повсякденного життя значного числа людей. Інформація набуває статусу ресурсу, інформаційно-комунікативні процеси охоплюють всі сфери життєдіяльності суспільства. Все більш справедливим стає твердження, що той, хто володіє інформацією, володіє світом.

Глобалізація сучасних соціальних процесів, що включає все більш зростаючу інформатизацію соціального простору, привела до стійкого підвищення інтересу до масово-комунікативних процесів сучасності. Поява радіо, телебачення, широке розповсюдження комп'ютерної техніки зробило своєрідну революцію в системі засобів масової інформації. Сьогодні Інтернет та інші форми електронної інформації активно вливаються в ринок впливу на масову свідомість.

Подальше поширення електронних засобів зв'язку, розвиток супутникового і кабельного телебачення, відеотехніки узалежнює сучасну людину від комунікативної мережі. Аудіовізуальна та електронна комунікація є сталим фактом життя людини, а абстрактний світ, котрий створюється нею, досить легко засвоюється індивідом, впливаючи на його свідомість.

Існування людини в інформаційному суспільстві залежить від рівня взаємодії з середовищем, вміння спілкуватися в єдиному комунікативно - глобалізаційному просторі.

Комунікативні, поведінкові акти визначають характер та напрями культурних, духовних, процесів у будь-якому суспільстві. Сприйняття, інтерпретація, усвідомлення та формування інформації як атрибуту матеріальної єдності світу спираються на отриману у ході комунікації інформацію щодо його картини та відтворення її в індивідуальній свідомості вже в інтегрованому й структурованому вигляді.

Суперечність між потребою у розвитку особистості, здатної транслювати загальнолюдські цінності, виступати суб'єктом міжкультурної взаємодії, і реальним рівнем комунікативної культури особистості пред'являє нові вимоги до комунікативної культури нової інформаційної доби, яка повинна відповідати новим умовам - глобалізації, інформатизації, єдності людства.

Сьогодні суспільству потрібна культурна і комунікативна людина, яка здатна інтегрувати культуру знань, почуттів, спілкування, креативного підходу до всіх процесів, що сприяють формуванню єдиної комунікативної парадигми інформаційного суспільства, що являє собою «єдність у різноманітності». Осмислення комунікативної культури особистості в умовах інформаційного суспільства та глобальної комунікації надає можливість осягнути стратегічні пріоритети розвитку українського соціуму в новому тисячолітті , так як саме розвиток гуманних засад міжкультурної комунікації є пошуком нових меж та форм соціалізації індивіда, щоб людина реалізувала себе як провідника і творця більш прогресивних форм співжиття. Фундамент, який закладається у процесі формування нової парадигми комунікативної культури, базується на загальнолюдських цінностях, в яких втілені потреби та інтереси цивілізованого людства, в основі яких інформація та комунікація є атрибутами матеріальної єдності світу.

Техніко-культурне середовище повсякденності стрімко змінюється під впливом комп'ютеризації освіти, розповсюдження електронних пристроїв і тому подібне. У зв'язку з цим важливим стає зрозуміти, які зміни привносять нові інформаційно - комунікативні технології в повсякденне життя їх користувачів, оскільки повсякденність лежить в основі соціальної реальності.

Сьогодні комунікативна парадигма формується в умовах постіндустріального та інформаційного суспільства, в контексті яких засоби масової інформації та інформаційно-комунікативні технології представляють собою найважливішу сторону цивілізації.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Комунікативні відносини в суспільстві, ЗМІ як соціальний інститут вже давно привертають увагу дослідників. Теоретичні аспекти соціальних комунікацій і проблеми функціонування засобів масової комунікації досліджені в роботах Т.З. Адамьянц, Е. Берна, І.І. Васильєвої, Т.М. Дрідзе, Я.Н.Засурського, Р. Лассуела, Н. Лумана, М. Маклюена, А. Ослона, Г.Г. Почепцова, А.В. Соколова, К. Ховланда, В. Шрамма.

Різні аспекти функціонування мережі Інтернет займають важливу роль в дослідженнях Е.П. Белінськой, Е.Л. Вартанової, Б. Гейтса, Б.З. Докторова, Д. Іванова, С.І. Парінова, В.П. Теріна, Т.В. Філіппової, А.Е. Шадріна.

В.Г. Афанасьев, Б.В. Відлюдків, Н. Вінер, В.З. Коган, А.Н. Кочергин, В.І. Корогодін, А.Г. Мовсесян, Ю.І. Онопрієнко, В.Н. Спіцнадель, А.П. Суханов, К.Ерроу, К. Шеннон приділяли значну увагу проблемі інформації.

Теоретико-методологічну основу соціологічного вивчення Інтернету складають концепції інформаційного суспільства (Д. Белл, З. Бжезинський, Дж. Гэлбрейт, П. Дракер, І. Масуда, Дж. Нейсбит, М. Постер, Т. Стоуньер, Д. Тапскотт, Е. Тоффлер, А. Турен і ін.) і теорії масової комунікації (Ф. Балль, Дж. Гербнер, Б.А. Грушин, Т.М. Дрідзе, Г. Лассуелл, Н. Лумана, Д. Маккуейл, Дж. Томпсон, Б.М. Фірсов, Ю.А. Шерковін і ін.). Критичний аналіз західних концепцій інформаційного суспільства провів Ф.Уебстер.

Вплив інформаційних технологій і засобів масової комунікації на суспільство знаходиться також в центрі уваги теоретиків сучасного суспільства (З. Бауман, У. Бек, Е. Гидденс, П. Штомпка і ін.) і постмодернізму (Р. Барт, Ж. Бодрійяр, Ф. Гваттарі, Г. Дебор, Ж. Делез, Ж.Ф. Ліотар і ін.).

Серед російських та вітчизняних авторів до проблематики інформаційного суспільства зверталися Р.Ф. Абдєєв, Р.Н. Абрамов, І.Ю. Алексєєва, Е.В. Бутенко, Е.Л. Вартанова, Д.В. Іванов, В.Л. Іноземцев, І.С. Мелюхин, А.І. Ракитов, А.Е. Шадрін, О. Зернецька та ін.

Інтернет як соціальне явище і феномен інформаційного суспільства став предметом соціально-філософського і соціологічного аналізу в дисертаційних дослідженнях Т.Ж.Бальжірової. Інтернет як новий засіб масової комунікації, а також і його вплив на функції ЗМІ досліджували М.М. Лукина, Т.Л. Тіхонова, А.Н. Шеремет, І.Д. Фомічева, Л.Н. Бойко і ін.

Об’єктом дослідження виступає сучасне інформаційно-комунікативне суспільство.

Предметом дослідження - особливості розвитку засобів масової комунікації у сучасному суспільстві.

Мета дослідження - визначити роль та особливості комунікації у сучасному суспільстві.

Для досягнення даної мети були поставлені наступні завдання:

1.       Визначити інформаційно-комунікативні процеси у суспільстві.

.        Охарактеризувати витоки вивчення та розвиток теорії соціальної комунікації.

.        Дослідити стан комунікації у сучасному суспільстві.

.        Розглянути, що становить собою інформаційне суспільство у сучасному вимірі.

.        Розкрити вплив Інтернету на сучасну комунікацію у молодіжному середовищі.

Як робоча гіпотеза висунуто наступне припущення, що в умовах становлення сучасного інформаційно - комунікативного суспільства одним із провідних засобів масової комунікації є Інтернет, який в найбільшій мірі впливає на молодь.

Методи дослідження визначилися специфікою об'єкта вивчення. Для аналізу результатів дослідження використовувалися: статистичний метод, метод порівняння характеристик, аналітичний метод.

Емпіричною базою дипломної роботи є вторинний соціологічний матеріал досліджень, які були проведені у Київському Політехнічному Інституті 2003 та 2005 роках.

1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

інформаційне комунікативне глобалізаційне суспільство

1.1     Інформаційно-комунікативні процеси у суспільстві

Людина є соціальною істотою, тобто вона не може обходитися без взаємодії з іншими людьми, без знання їхньої думки про себе. Тому здатність до комунікації і потреба в комунікації є чи не найважливішими її сутнісними ознаками. Окрім того, що людина хоче зрозуміти навколишню дійсність, вона прагне до взаєморозуміння і порозуміння з іншими людьми. За твердженням M. Гайдеґгера, це не просто здатність людини, а спосіб її існування. Таким чином, дослідження комунікаційних процесів означає не лише вивчення певних суспільних явищ. Ідеться про природу самої людини.

Дослідники зазначають, що 70 % свого часу людина витрачає на комунікацію. Попри те, що існує багато визначень цього поняття, головною метою комунікативної діяльності є певний обмін інформацією.

Комунікація - це спілкування. Вона може бути різною за формою: міжособистісною, здійснюватися за допомогою якогось індивідуального засобу чи масовою. Також може бути вербальною і невербальною. Вербальна комунікація - це наше звичне використання мови. До невербальної належать міміка, жестикуляція, зовнішній вигляд. Комунікація буває усною і письмовою, формальною і неформальною. Тобто ми можемо вивчати її за тими ознаками, які нас цікавлять насамперед.

Дж. Пітерс розглядає тривалу історію слова «комунікація». Воно походить від латинського communicare, що означало «наділяти», «розділяти» чи «робити спільним». Тоді воно не було пов'язане зі здатністю людей спілкуватися за допомогою символів чи з ідеєю порозуміння. Як і в латинській мові, в англійській одне з основних значень «комунікації» передбачає наділення, що також може означати «участь», як у слові «communicant» (той, хто причастився), - особа, яка стала частиною священної спільноти, взяла в ній участь. Тут «комунікація» передбачає належність до соціального організму через певну виразну дію, яка не потребує ні відповіді, ні усвідомлення. У цьому разі акт комунікації передусім є отриманням, а не надсиланням. Точніше, «надсиланням через отримання» [19,c. 9].

Вивчаючи сутність людини і специфіку її життєдіяльності, наука завжди приділяла особливу увагу дослідженню такого явища, як комунікація. Остання є складовою усіх природних процесів, про який би етап розвитку людської цивілізації не йшлося. Сучасна наука має близько 200 визначень поняття комунікації, поділяє її на різні типи і види відповідно до специфіки, характеру та сфери застосування.

Термін "соціальна комунікація", як не дивно, мало поширений у сучасних гуманітарних науках. Незважаючи на те, що він визначений у профільних словниках та енциклопедіях, переважна більшість дослідників частіше користується іншими досить різноманітними назвами, які не так точно відбивають сутність цього явища. Як правило специфіку соціальних комунікацій визначають просто як "комунікації", іноді як "масові комунікації". У першому випадку визначення є занадто загальним і не точно відбиває особливостей цих процесів. У другому - поняття соціальних комунікацій значно звужується, бо масові комунікації є їхньою складовою, при цьому далеко не єдиною.

Комунікативний процес є необхідною передумовою становлення, розвитку і функціонування всіх соціальних систем, тому що саме він забезпечує зв'язок між людьми і їх спільнотами, робить можливим зв'язок між поколіннями, накопичення і передачу соціального досвіду, його збагачення, розподіл праці і обмін його продуктами, організацію спільної діяльності, трансляцію культури. Саме за допомогою комунікації здійснюється управління, тому вона представляє з всього вищепереліченого і соціальний механізм, за допомогою якого виникає і реалізується влада в суспільстві.

Сучасна наука розуміє соціальну комунікацію як процес, завдяки якому ідея передається від джерела до отримувача з метою зміни поведінки, соціальних знань та соціальних установок останнього.

Соціальна комунікація охоплює спілкування, передачу інформації від індивіда до індивіда; здійснює передачу та розповсюдження інформації у масштабах суспільства; здійснює масовий обмін інформацією, маючи за мету вплив на суспільство в цілому та на його елементи.

При цьому виокремлюють три основні (базові) функції соціальної комунікації:

інформаційна - означає, що завдяки соціальній комунікації в суспільстві поширюється інформація про предмети, їх властивості, явища, дії та процеси;

- експресивна - визначає здатність соціальної комунікації передавати оціночну інформацію про предмети або явища;

прагматична - соціальна комунікація є засобом, який спонукає людину до певної дії та реакції.

У системі технологізації соціальних процесів, їх управління і координації соціальна комунікація є базовим фактором досягнення основної мети [26, с. 309 - 310].

Соціальна комунікація є об'єктом дослідження багатьох наук - і гуманітарних, і точних. Кожна наука виокремлює з комунікації як об'єкта дослідження свій предмет вивчення:

- технічні дисципліни вивчають можливості та способи передачі, обробки й зберігання інформації, створення спеціальних кодів - систем певних символів та правил, за допомогою яких можна представити необхідну інформацію;

психологія та психолінгвістика розглядають фактори, які сприяють передачі та сприйняттю інформації, причини, які ускладнюють процес міжособистісної та масової комунікації, а також умотивованість мовної поведінки комунікантів;

етнографія вивчає побутові та культурологічні особливості комунікації як спілкування в етнічних ареалах;

лінгвістика досліджує проблеми вербальної комунікації - нормативні та ненормативні вживання слів і словосполучень у мові (як усній, так і письмовій);

паралінгвістика спеціалізується на засобах невербальної комунікації;

соціолінгвістика розглядає проблеми, пов'язані з соціальною природою мови та особливостями його функціонування у різних соціумах, а також механізми взаємодії соціальних і мовних факторів, які обумовлюють контакти між представниками різних соціальних груп;

соціологія досліджує проблеми зв'язків та відношень окремих соціальних суб'єктів (окремих особистостей, малих та великих соціальних груп);

у політології виник окремий напрям, який досліджує політичні процеси з точки зору інформаційного обміну між суб'єктами політики.

Різні науки, перш за все гуманітарного профілю, по-різному визначали поняття комунікації та соціальної комунікації як її важливої складової.

У філософії воно є доволі розмитим, а його особливості простежуються в кількох аспектах поняття комунікації. У широкому значенні комунікація розуміється як одна з основ людської життєдіяльності та багатоваріантність мовної діяльності. Певні ситуації соціального плану визначаються основою інтелектуального процесу комунікації на рівні думок людини. Також визначається соціальна підвалина процесу екзистенційної комунікації, під час якої відбувається знайдення Я в Іншому.

Психологи визначають комунікацію як смисловий аспект соціальної взаємодії. При цьому її основною функцією є досягнення соціальної спільності при збереженні індивідуальності її складових [15, с. 54-55].

У комунікативістиці комунікація розуміється як соціально-культурна взаємодія людей, соціальних груп, організацій, держав, регіонів, що відбувається за допомогою інформаційного зв'язку [13, с. 91].

Фактично народженням поняття соціальної комунікації можна вважати той момент, коли була визнана тотожність термінів "спілкування" та "комунікація".

Л. Левенталь стверджував, що комунікація передбачає спілкування, трансляцію внутрішнього досвіду [15, с.56]. Представник Анненбергської школи комунікативістики Дж. Спенсер визначав комунікацію як соціальну взаємодію через спілкування, обмін інформацією про події, що мають культурне значення для учасників комунікації [13, с. 90 - 91].

К. Ясперс розумів комунікацію як спілкування, зв'язок між людьми, що носить соціально - психологічний характер [26, с. 311]. Специфічний підхід до визначення соціокомунікативного процесу продемонстрував у своїх роботах відомий дослідник Г. Маклюен. Базуючись на попередніх розробках своїх колег він розробив власну систему поглядів, в основу якої поклав принцип виняткової важливості технічного підходу - приоритетності технічних засобів комунікації.

В основі концепції Г. Маклюена лежить механістична точка зору на технічний прогрес як основну силу суспільного розвитку.

Історію розвитку соціального прогресу людства він уявляв як зміну форм комунікації. На його думку, суспільство переважно формувалося за допомогою технічних засобів комунікації між змістом повідомлень, які вони транслюють [15, с. 69]. Основою соціокомунікативного процесу він вважав медіа. При цьому свого часу найбільш популярними були його ідеї щодо визначення "холодних" та "гарячих" ЗМІ. До перших відносилися телебачення, телефон, мова. Другі уособлювалися у вигляді друкованих ЗМІ, радіо та кіно [28, с. 27].

На думку Г. Маклюена, світ розвивався в залежності від того, які панівні засоби комунікації були в певний період. При цьому було визначено три базових етапи:

) первісна дописемна культура, що базувалася на принципах природності та колективного образу життя, вивчення навколишнього світу через усні форми зв'язку та трансляції інформації;

) культура письмо-друкована, яка прийшла на зміну усно-емоційній формі спілкування та призвела до появи дидактизму, індивідуалізму й націоналізму замість природного колективізму;

Ідеї Маклюена про періодизацію історії людства відповідно до розвитку типів та видів технічних засобів, що супроводжують соціальні комунікації, мала велику кількість наступників. Так, російський дослідник С. Дятлов визначає сім стадій, серед яких: усно-мовна, письмова, стадія книгодруку, радіо-телеграфна, комп'ютерна, комп'ютерно-мовна, глобальна (біо-квантово-польова або комп'ютерна персоніфіковано-мережева) [12, с. 78-79].

На думку науковця А. Шеремета, слід визначити такі періоди, як винайдення писемності, винахід друкованого станка Гутенбергом та запровадження електронних мас-медіа [47, с. 14].

Більш удосконалену схему історії розвитку соціокомунікативних процесів людства запропонував А. Соколов:

) пракультура (1,5 млн - 40 тис. р. до н. е.) - час формування "хомо сапієнс" та виникнення таких засобів соціальної комунікації, як спілкування і мова;

2) археокультура (40 тис. - ІІІ тис. р. до н. е.) - час винайдення

знакової та пізніше письмової системи передавання інформації в паралельному та трансчасовому режимі;

) палеокультура (ІІІ тис. р. до н. е. - ХV ст. р. н. е.) - розвиток технічних засобів соціальних комунікацій від ієрогліфічних письмових систем до першодруків І. Гутенберга;

4) неокультура (XVI-XX ст.) - усі технологічні досягнення від епохи Відродження до постіндустріального суспільства;

5) постнеокультура - час панування електронних комунікацій.

Саме цей дослідник дав найбільш чітке змістовне визначення терміна "соціальна комунікація" на загальному тлі поняття "комунікація", пропонуючи типізацію у відповідності до просторово-часового поділу людського середовища. Він визначив матеріальну (транспорт, енергетика, міграції тощо), генетичну (біологічна, видова), психічну (внутрішньоособиста, автокомунікаційна) та соціальну комунікації [37, с. 10 - 15].

Інший російський учений С. Бориснев, не застосовуючи безпосередньо терміна "соціальна комунікація", визначає її за сенсовим навантаженням як вплив, що здійснюється за допомогою інформації [6, с.7].

Тобто, з усіх наведених вище визначень, можно сказати, що соціальна комунікація - це обмін між людьми або іншими соціальними суб’єктами цілісними знаковими повідомленнями, у яких відображені інформація, знання, ідеї, емоції тощо, обумовлений цілим рядом соціально значимих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер і норм спілкування, прийнятих у даному суспільстві [26, с. 312].

Cоціальна комунікація - це така комунікативна діяльність людей, яка обумовлена совокупністю соціально значущих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер і норм спілкування, прийнятих в даному суспільстві.

Соціальна комунікація, або соціокомунікація є предметом соціології комунікації - спеціальної галузі соціології, яка вивчає функціональні особливості спілкування представників різних соціальних груп в плані їх взаємодії, - передачі і отримання інформації і в плані дії на їх відношення до цінностей даного суспільства і соціуму в цілому [20, с. 4].

Підходи до розуміння соціальної комунікації. Можна виділити кілька основних підходів до розуміння сутності соціальної комунікації в сучасній науці. Зокрема, комунікація розглядається як:

§  механізм, завдяки якому забезпечується існування та розвиток людських відносин, який включає в себе всі розумові символи, засоби їх передачі у просторі та збереження у часі (Чарльз Кулі);

§  обмін інформацією між складними динамічними системами та їх частинами, які здатні приймати інформацію, накопичувати її та перетворювати (Аркадій Урсул);

§  інформаційний зв’язок суб’єкта з тим чи іншим об’єктом (Мойсей Каган);

§  спосіб діяльності, який полегшує взаємне пристосування людей (Тамотсу Шибутані);

§  акт відправлення інформації від мозку однієї людини до мозку іншої (Пол Сміт, Кріс Беррі, Алан Пулфорд);

§  специфічний обмін інформацією, процес передачі емоційного та інтелектуального змісту (Андрій Звєрінцев, Альвіна Панфілова).

Підходи до визначення суті комунікації. Узагальнюючи, можна говорити про існування двох підходів до визначення сутності комунікації - механістичного та діяльнісного.

-       Механістичний підхід розглядає комунікацію як однонаправлений процес передачі та прийому інформації.

-       Діяльнісний підхід розглядає комунікацію як процес спілкування, обміну думками, знаннями, почуттями, схемами поведінки, а також як спільну діяльність учасників комунікації, в ході якої виробляється спільний погляд на речі та дії з ними.

Теорія комунікації розглядає соціальне значення комунікації, яке означає та характеризує різноманітність зв’язків та відносин, що виникають у людському суспільстві (комунікаційні процеси у суспільстві).

Комунікативний процес є необхідною передумовою становлення, розвитку і функціонування всіх соціальних систем, тому що саме він забезпечує зв'язок між людьми і їх спільнотами, робить можливим зв'язок між поколіннями, накопичує і передає соціальний досвід, збагачує його, організовує спільну діяльність, здійснює трансляцію культури. Саме за допомогою комунікації здійснюється управління, тому вона представляє до всього вищепереліченого і соціальний механізм, за допомогою якого виникає і реалізується влада в суспільстві.

Основними компонентами комунікації є:

. Суб'єкти комунікаційного процесу - відправник і одержувач повідомлення(коммуникатор і реципієнт);

. Засоби комунікації - код, використовуваний для передачі інформації у знаковій формі (слова, картини, графіки і т. п.), а також канали, по яких передається повідомлення (лист, телефон, радіо, телеграф і т. п.);

. Предмет комунікації (явище, подія) і повідомлення, що відображає його (стаття, радіопередача, телевізійний сюжет і т. п.)

. Ефекти комунікації - наслідки комунікації, виражені в зміні внутрішнього стану суб'єктів комунікаційного процесу, в їх взаєминах або в їх діях.

Соціальна комунікація в процесі свого здійснення вирішує три основні взаємопов'язані завдання:

.        Інтеграцію окремих індивідів в соціальні групи і спільності, а останніх в єдину і цілісну систему суспільства;

.        Внутрішню диференціацію суспільства, складових його груп, спільнот, соціальних організацій і інститутів;

. Відділення і відособлення суспільства і різних груп, спільнот одне від одного в процесі їх спілкування і взаємодії, що приводить до глибшого усвідомлення ними своєї специфіки, до ефективнішого виконання властивих ним функцій [20, с. 5 - 8].

1.2     Теорії соціальної комунікації

Учення про соціальні комунікації є видом практичної справи. У системі суспільної взаємодії соціальні комунікації є її основними засобами, які створюються для забезпечення ефективного суспільного зв’язку між різними соціальними інститутами.

Під соціальними комунікаціями необхідно розуміти таку систему суспільної взаємодії, яка включає визначені шляхи, способи, засоби, принципи встановлення і підтримання контактів на основі професійно - технологічної діяльності, що спрямована на розробку, провадження, організацію, удосконалення, модернізацію відносин у суспільстві, які складаються між різними соціальними інститутами, де, з одного боку, у ролі ініціаторів спілкування найчастіше виступають соціально комунікаційні інститути, служби, а з іншого боку - організовані спільноти (соціум, соціальні групи) як повноправні учасники соціальної взаємодії. Соціальні комунікації утворюються за законами спілкування, але, як і будь - які технологічні речі, передбачають використання наукових знань про спілкування та про все, що використовується для організації суспільно комунікаційної справи [34].

Витоками вивчення соціальної комунікації послужили різні напрями, наукові школи, теорії, які можна об'єднати в три групи на основі провідного аспекту комунікації, - мовного, соціального і комунікативного.

До першої групи відносяться перш за все соціологічні напрями науки про мову. Цілий ряд шкіл, течій і окремих концепцій трактується мова як соціальне явище, засіб спілкування людей, пов'язаний з їх суспільним положенням, родом діяльності, рівнем освіти і тому подібне Соціологічний напрям успішно розроблявся у Франції, Швейцарії, США і в ін. країнах.

Другу групу витоків соціальної комунікації складають два напрями. Перший з них пов'язаний з вивченням соціальних чинників, сприяючих формуванню соціального знання. Іншим напрямом цієї групи витоків була етнологія комунікації. В рамках етнології комунікації досліджуються зв'язки соціокультурного знання і мовних одиниць (єдність форми і змісту, яка не просто представляє інформацію, а повідомляють інформацію). У третій групі витоків виділяються два напрями, пов'язаних з теорією комунікації - теорія мовних (комунікативних) актів і "критичний аналіз дискурсу", що виникло на теоретичній основі так званої критичної лінгвістики, яка сформувалася в Англії на рубежі 70-80 років, трактує мову як один з видів "соціальної практики". Згідно цієї теорії тексти є результатом діяльності що говорять і пишуть в певній соціальній ситуації; відносини коммунікантів зазвичай відображають різні моделі соціальних відносин людей; комунікативні засоби на будь-якому рівні функціонування соціально обумовлені, і в цьому сенсі співвіднесена форми і змісту не довільна, а завжди мотивована [20, с. 8 - 11].

Теорія будь-якої науки містить три аспекти - онтологічний (пов'язаний з сутнісною природою об'єкту, що вивчається), гносеологічний (пов'язаний з процесом пізнання об'єкту і вичленення предмету дослідження) і методологічний (пов'язаний з обгрунтуванням підходу або принципів наукового аналізу).

Онтологічний аспект соціальної комунікації. Онтологія (від грец. "сутність" + " учення") соціальної комунікації пов'язана перш за все з природою її першої складової - соціальними структурами суспільства. Саме в рамках соціальних співтовариств різного типу вдається спостерігати соціальну диференціацію поведінки людей і їх мовної діяльності.

Гносеологічний аспект соціальної комунікації. Гносеологія (від грец. "пізнання" + "учення") - теорія пізнання, яка стосовно об'єкту, що вивчається, включає наукову аргументацію тієї або іншої гіпотези, містить систему доказів на користь гіпотези, що висувається, критерії істинності виводів і спостережень і кінець кінцем дозволяє обгрунтувати предмет дослідження і сформулювати проблематику наукової дисципліни, яка вивчає даний предмет.

Гносеологічний аспект теорії соціальної комунікації складний і суперечливий із-за складності самого об'єкту вивчення і множинності інтерпретацій його як предмету дослідження. У гносеологічний аспект теорії входить цілий ряд проблемних питань.

. Взаємодія комунікації і соціальних структур. У деяких суспільствах для ефективного здійснення комунікації важлива взаємодія мовних характеристик не тільки з соціальними структурами первинного і вторинного рівнів, але і з природними структурами, що склалися на основі ознак віку, статі.

Соціальні структури не автономні в регламентації "комунікативної коди". Вони не можуть існувати незалежно від ідей, від розуміння соціальних цінностей, які склалися в даному суспільстві.

. Визначення функцій соціальної комунікації. Для теорії соціальної комунікації особливого значення набуває попереднє дослідження і виявлення її приватних функцій з урахуванням різнорідності комунікативних засобів і способів комунікації.

. Обгрунтування одиниць (соціальною) комунікації. Це - питання першорядної ваги, від вирішення якого залежать як розуміння істотних характеристик соціальної комунікації, так і методи дослідження фактологичеського матеріалу. У соціології такими одиницями служать соціальні структури різних рівнів, видів і різновидів. До комунікативних одиниць відноситься така єдність форми і змісту, яка не просто представляє інформацію, а повідомляють інформацію. Це означає, що інформація целенаправленна, тобто адресована певному одержувачеві і, що дуже важливо передає особисте відношення що говорить як до інформації, такніх, за умови їх наявності. З іншого боку, соціальна інформація як би протистоїть їм як змістовна категорія, обумовлена так званими фоновими знаннями коммуникантов - знаннями навколишньої дійсності, соціальні цінності суспільства, культури і тому подібне

Методологічний аспект соціальної комунікації. Методологія розуміється як система наукових принципів, на основі яких будується дослідження і визначається вибір способів наукового пізнання, - методів і прийомів дослідження. Методологія соціальної комунікації знаходиться в процесі становлення [20, с. 11 - 15]. Вона вивчає мовні сигнали (біхевіорізм), встановлює зв'язок символів з соціальними ролями коммуникантов (символічний інтеракционізм), трактує комунікацію (феноменологічний напрям) як результат взаємного розуміння людей.

Комунікація - це взаємодія, у процесі якої між людьми передається або приймається інформація. Соціальна комунікація - це широке поняття, котре охоплює різні явища у сфері обміну інформацією між індивідами та группами.

Виділяють декілька видів соціальної комунікації:

.        По характеру аудиторії (міжособистісна, міжгрупова, масова);

.        По джерелу повідомлення (формальна (офіціальна), неформальна);

.        По каналу передачі (вербальна, невербальна) [20, с. 17].

Комунікація в міжособистісних відносинах ототожнюється з тим що людина думає перед виголошуванням інформації, як висловлюється, доносить свою думку до співрозмовника, як отримує від нього інформацію про правильність інтерпретації думки, реакцію на неї, як відбувається процес обговорення.

Специфіка міжособистісної комунікації. Вона виявляється в таких аспектах:

 наявність спільного комунікативного простору;

активність учасників комунікації як суб'єктів взаємного інформування.

Спрямовуючи інформацію, один учасник спілкування передбачає активність іншого, який також має орієнтуватися на мотиви, цілі, установки свого партнера, відповідно аналізувати їх;

- під час виголошування думки кожним учасником налагоджується спільна діяльність;

 активність суб'єктів комунікації передбачає не формальний “рух інформації”, а активний обмін нею;

у процесі комунікації відбувається взаєморозуміння (непорозуміння), яке досягається наявністю зворотного зв'язку, а також значущістю інформації;

інформація, яка дійшла до співрозмовника і повернулась назад, організовує партнерів міжособистісної комунікації в спільне інформаційне поле;

спільний сенс у міжособистісній комунікації виробляється за умови, що інформація не просто прийнята, а й осмислена, тобто за наявності процесу спільного осягнення предмета розмови;

характер обміну інформацією визначається можливістю взаємного впливу партнерів за допомогою системи знаків;

ефективність комунікації вимірюється тим, наскільки значущим є взаємний вплив партнерів;

комунікативний вплив можливий лише за умови, що індивід, який спрямовує інформацію (комунікатор), та індивід, який її приймає (реципієнт), мають єдину або подібну систему кодифікації і декодифікації;

комунікація психологічно можлива за умови, що знаки, закріплені за ними значення (відображення найсуттєвіших та узагальнених сторін предметів і явищ) та сенс (суб'єктивний зміст, якого набуває слово в конкретному контексті), котрі відомі учасникам комунікативного процесу;

учасники комунікації повинні ідентично розуміти ситуацію спілкування;

Досягти взаєморозуміння під час комунікації, створити спільне інформаційне поле, спільний сенс дуже складно. Щоб інформація була зрозумілою комунікатору і реципієнту, потрібно подолати міжособистісну комунікацію.

Міжгрупова комунікація - це такий тип комунікаційної взаємодії, в процесі якої потоки інформації циркулюють між двома або великою кількістю соціальних груп і організацій в цілях координації і здійснення спільної діяльності або протидії одне одному. Міжгрупова комунікація здатна сприяти зближенню позицій двох або більше кількостей груп, посиленню внутрішньогрупової єдності або міжгрупової солідарності, або, навпаки, приводити до розмежування інтересів і позицій різних груп і організацій (скажімо, у разі конкуренції двох фірм за ринки збуту або в процесі передвиборної кампанії по виборах президента, депутата парламенту або мера міста).

Сфера міжгрупових комунікацій - зачіпає комунікації не тільки між великими, але і між малими соціальними групами. У число головних тим подібних досліджень входить вивчення процесів сприйняття і розуміння один одного представниками різних соціальних груп. В даному випадку соціальна група виступає як суб'єкт і об'єкт сприйняття з боку представників інших соціальних груп. Особливість міжгрупової комунікації - її цілісність (порівняно з міжособовою комунікацією). Наприклад, загальні для тієї або іншої соціальної групи установки, переконання, стереотипи і тому подібне.

Міжгрупова комунікація відрізняється від міжособової також більшою стійкістю, стабільністю, інертністю. А також є ціннісною і відображає в основному соціальні відносини між групами, тоді як міжособова -- базується на особистих взаєминах відповідних людей [20, с. 112 - 125].

Масова організована (офіційна) комунікація - це систематичне розповсюдження спеціально підготовлених повідомлень із застосуванням технічних засобів тиражування інформації (радіо, телебачення, кіно, преса, відеокліпи, звукозаписи і тому подібне), що мають соціальне значення і використовуються з метою впливу на установки, поведінку, думки і оцінки людей. Масова систематична комунікація значно розширює круг інтересів людей. З одного боку, їх все більше хвилюють проблеми соціального характеру, а з іншої - засоби масової комунікації, зокрема телебачення, кіно, разом з іншими чинниками, провокують агресію в поведінці певної частини індивідів, насильство у відношенні один одного.

Зазвичай глядачі імітують екранні моделі поведінки в повсякденному міжособовому спілкуванні. І якщо ці моделі соціально схвалені в суспільстві, то можна говорити про позитивний освітньо-виховний аспект масової культури, якщо ж схвалення немає, то ми маємо справу з негативним освітньо-виховним контекстом телебачення і інших засобів масової комунікації.

Масова організована комунікація виконує ряд функцій:

         поширює знання про дійсність;

         має освітньо-виховний характер (питання лише у тому, чому вона навчає);

         здійснює соціальне регулювання;

         поширює масову культуру і розваги;

         задовольняє потребу людей в отриманні відповідної інформації і так далі.

При цьому джерелом інформації (комунікатором) є певна організована група людей, яка діє в рамках інтересів іншої групи, масової аудиторії (реципієнта), віддалена від комунікатора простором або часом або тим і іншим. Основними ознаками масової систематичної комунікації є публічність, темп передачі і швидкоплинний характер інформації [20, с.126] .

Вербальна комунікація розділяється на письмове і усне спілкування. Усне спілкування звертається до вимовних слів в комунікаційному процесі. Усне спілкування може або бути комунікацією віч - на - віч або бесідою по телефону або на голосовій бесіді (чаті) по Інтернету. Інший тип вербальної комунікації - письмове спілкування. Письмове спілкування може бути або через листування, або через електронну пошту. Ефективність письмового спілкування залежить від стилю листа, від того, який використовувався словник, граматика, ясність і точність мови.

Невербальна комунікація включає повну мову тіла людини, яка говорить про положення тіла, жести рук, рухи тіла. Вирази обличчя також грають головну роль, тоді як комунікація починаючи з виразів на обличчі людини говорить багато про її настрій. З іншого боку жести як рукостискання, усмішка або обійми можуть незалежно передати емоції. Не вербальна комунікація може також бути у формі(класі) ілюстрованих уявлень, вивісок, або навіть фотографій, ескізій і картин.

Формальна комунікація включає всі випадки, де комунікація може зустрітися в наборі формального формату. Як правило це може включати всі види ділового спілкування або корпоративної комунікації. Стиль комунікації в цій формі дуже формальний і офіційний. Офіційні конференції, зустрічі і письмові записки і корпоративні листи використовуються для комунікації. Формальна комунікація може також зустрічатися між двома незнайомцями, коли вони зустрічаються вперше. Отже формальна комунікація є прямою, офіційною і точною.

Неофіційна комунікація включає випадки вільного нестриманого зв'язку між людьми, які ділять випадковий зв'язок один з одним. Неофіційна комунікація вимагає, щоб у двох людей була подібна довжина хвилі, і отже зустрічається у колі друзів, сім'ї. У неофіційної комунікації немає ніяких твердих правил і керівних принципів. Неофіційні бесіди не повинні обов'язково мати меж часу та місця [20, с. 150].

1.3     Сутність та риси сучасної масово-комунікативної системи

Зміни, котрі відбуваються в сучасному соціальному просторі не можуть не зробити істотного впливу на зміст і спрямованість комунікативних процесів.

Очікувані результати різноманітних перетворень сучасного світу в своєму реальному здійсненні упираються у вирішення ряду проблем, безпосередньо пов'язаних з необхідністю дослідження перспектив людини.

Інтерес до феномену комунікації як до певної сфери людського існування, в просторі якої здійснюються основні види його діяльності, з часом не тільки не зменшується, але й посилюється. Комунікація розглядається як своєрідний простір, інструмент та принцип культури, завдяки якому здійснюється міжкультурний діалог. У такому розумінні комунікація виступає як мета, як засіб і як умова для рішення глобальних проблем людства [8, с. 127].

Серед безлічі проблем подібного плану виділяють перш за все наступні:

) структурно-функціональні зміни комунікативного простору сучасної цивілізації як системи;

) руйнування в результаті глобального настання нових інформаційних технологій (телебачення, Інтернет і ін.) традиційних механізмів трансляції соціального досвіду, що історично склалися, і пошук нових комунікативних форм адаптації людини до сучасних цивілізаційних умови її буття;

) зміна ціннісних орієнтацій і мотивації поведінки людини, в контексті сучасних економічних, політичних і соціокультурних процесів [35, с. 75].

Єдиний інформаційно-комунікативний простір сучасного світу, що створюється такими завоюваннями цивілізації, як глобальна система інтернет, засоби зв'язку і пересування величезних мас людей, повинен, здавалося б, по багатьом об'єктивним ознакам підсилювати природне прагнення людей до об'єднання, гармонізації людських відносин, вироблення нових підходів до вирішення соціальних і економічних проблем, що стоять перед людством. Насправді ж багатополярність сучасного світопорядку "вивернула" нові проблеми, орієнтовані, перш за все, на культурно-комунікативну сферу соціальної реальності. Найбільш глибокі суперечності і викликані ними зміни торкнулися комунікативної сфери сучасної соціальної реальності.

До суперечностей, що зробили найбільший вплив на корінні зміни в області комунікативної взаємодії, відносять:

-       суперечність між глобалізацією і інтеграцією суспільних процесів, з одного боку, а, з іншою, - індивідуалізацією людини;

-       суперечність між посиленням тенденцій глобалізації і опором цьому процесу з боку національно-державних утворень, а також з боку громадськості цих країн, виступаючої за економічний і культурний суверенітет своїх народів;

-       суперечність між американізацією всіх сфер суспільного життя і прагненням народів зберегти свої історико-культурні традиції і духовність як підставу етнічної ідентифікації;

-       суперечність між потенційними можливостями нових комунікативних технологій і ЗМІ в накопиченні і розповсюдженні знань, з одного боку, а, з іншою, - реальне положення справ з газетно-журнально-книжковою культурою і мистецтвом, а, отже, і традиційними формами гуманітарного спілкування.

Переворот в свідомості сучасної людини відбувся в дуже короткі терміни, що за часом співпадали з переходом в нове століття, в нове тисячоліття. Найскладніше в цьому процесі, так це те, що відбувся розрив поколінь. І це не тільки комп'ютеризація, що вплинула на світосприймання сучасної людини, створює новий тип мислення. Відбувається зміна інформаційного поля під впливом глобальної інформаційної системи, що сформувалася [35, с. 76 - 79].

Спираючись на сучасні дослідження в області теорії комунікації (коммуникатівістіки), філософії і соціології комунікації, теорії масової комунікації і так далі, можна виділити наступні особливості розвитку комунікаційних процесів в умовах становлення нових цивілізаційних відносин.

По-перше, суперечності постіндустріальної цивілізації були причиною формування абсолютно нового типу комунікативної взаємодії, що забезпечується величезною кількістю комунікативних засобів і посередників.

По-друге, інформаційна революція другої половини XX століття викликала до життя не тільки збільшення у все наростаючих розмірах частки ЗМІ, Інтернету, стільниковому і супутниковому зв'язку і так далі в забезпечення інформаційно-комунікативної взаємодії між людьми, але і змінила їх спосіб життя, соціальні механізми, що забезпечують функціонування комунікативного простору населення планети. Саме тому інформаційно-комунікативні аспекти світової культури опинилися в центрі уваги представників ученого світу практично всіх напрямів сучасної науки і філософії.

По-третє, розвиток засобів масової інформації, що розкриває широкі можливості дії (аж до маніпулювання) на масову свідомість, включає країни світу в неминучу глобалізацію інформаційних процесів. Інтеграція світової культури стала чинником сучасного соціокультурного процесу завдяки доступності ЗМІ найширшими верствами населення. Інформаційне суспільство як якісна характеристика постіндустріальної цивілізації неймовірно розширило межі можливостей вибору форм поведінки (діяльності) людей.

По-четверте, доступність практично будь-якої інформації найширшим верствам населення сприяє формуванню в самосвідомості людини свого власного образу, вирівняного (зрівняного) в можливостях зі всіма. Це відчуття причетності і вирівнювання в психологічному сприйнятті свого "Я" з "Іншим", з одного боку, підсилює індивідуалістичні тенденції в становленні особових якостей сучасної людини, а, з іншого, - інтегрує його в масу собі подібних, створює психологічну базу міфологізації власного іміджу, а також формування ілюзорного миру абсолютної рівності (у можливостях) [13, с. 35].

По-п'яте, однією з провідних ознак нового суспільства, що формується, є швидкоплинність, фрагментарність, що відзначаються, в першу чергу, у сфері міжособових комунікацій, а також у сфері споживання і послуг. Але саме ці сфери роблять найбільший вплив на сучасну людину. Сучасне комунікативне поле (поле взаємодії людей) характеризується високою мобільністю не тільки людини, але і соціальних систем і соціальних інститутів, скороченням часі, що відводиться на міжособове тривале спілкування, появою нових інформаційно-комунікативних технологій, сприяючих скороченню часу зв'язків між людьми. Принцип різноманітності увірвався в споріднені, сімейні, дружні відносини, додаючи їм модульний характер, коли кожен учасник комунікативної ситуації взаємозамінний, оскільки все більш втрачає свою функціональну і особову неповторність, стаючи усередненою людиною маси.

Ці та багато інших особливостей нових цивілізаційних відносин, які роблять вплив на сучасні комунікативні процеси, позначили проблему необхідності всестороннього дослідження феномена комунікації в контексті соціокультурної реальності нашого часу. Труднощі адаптації людини до сучасних умов його буття настійно вимагають розробки нових соціальних механізмів стабілізації культурно-комунікативних процесів, пошуку нових соціальних форм впорядкування комунікативного простору, здатних протистояти деструктивному впливу швидкоплинності і фрагментарності життєвого миру суб'єктів нових цивілізаційних відносин (особи, сім'ї, соціальних груп, етносів і так далі) [35, с. 85].

2. КОМУНІКАЦІЯ У СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

.1 Інформаційне суспільство у комунікативному просторі

Комунікативна парадигма сьогодні формується в умовах постіндустріального та інформаційного суспільства, в контексті яких засоби масової інформації та інформаційно-комунікативні технології представляють собою найважливішу сторону цивілізації.

Однією з поширених характеристик сучасного суспільства є визначення його як суспільства інформаційного. Інформація набуває статусу ресурсу, інформаційно-комунікативні процеси охоплюють всі сфери життєдіяльності суспільства. Все більш справедливим стає твердження, що той, хто володіє інформацією, володіє світом [1, с. 2 - 3].

Сучасний етап розвитку світової цивілізації визначається як перехід від індустріального суспільства до інформаційного, появу якого пов`язують з інформаційною революцією, розвитком інформаційних технологій, що радикально змінюють суспільне життя. Цей перехід відбувається нерівномірно, що обумовлюється як національною специфікою, так і станом розвитку світового співтовариства. Поняття “інформаційне суспільство” сьогодні використовують для визначення суспільства, у якому економіка, політика та культура залежать від створення, збереження і доступності інформації у національному і світовому масштабах [35, с. 2].

У сучасному суспільствознавстві поширена думка, що суспільство у своєму розвитку проходить три ступені, або три хвилі: перша - аграрне суспільство; друга - індустріальне; третя хвиля - постіндустріальне. Третій ступінь суспільство переживає в наш час. Інша його назва - "інформаційне суспільство". Ця назва з'явилася на початку 60-х pp. XX ст., коли в розвинутих країнах спостерігався перехід від економіки до виробництва інформації і послуг [18, с. 47].

Глобалізація як чинник цивілізаційного розвитку спирається на якісно інший рівень інформаційних технологій, що відкриває нові можливості для комунікації. Необхідність адекватного розуміння соціальних наслідків розвитку нових комунікаційних мереж і інформаційних потоків актуалізує питання про атрибути комунікації в умовах глобалізації.

Глобальна трансформація індустріального суспільства в інформаційно - комунікативне суспільство, що відбувається у сучасному світі, супроводжується не лише проникненням комунікації в усі сфери життєдіяльності суспільства, виникненням і розвитком якісно нового типу комунікативних структур і процесів, але і глибоким переосмисленням комунікативної природи соціальної реальності, сучасних змін у соціально- комунікативній сфері, місця і ролі комунікацій у розвитку суспільства.

Тому природа і суть комунікації, її роль у суспільстві, взаємовідносини з культурою, різноманітні аспекти комунікативних відносин у різних сферах соціального життя виступали об'єктом дослідження на різних рівнях і в різних концептах: філософському, соціологічному, кібернетичному, політологічному, соціобіологічному, психологічному, лінгвістичному, культурологічному тощо [44, с. 260 - 261].

Вивчення проблем глобальних змін в суспільстві із залученням інформації має багаті традиції в рамках концепцій постіндустріалізму. Перші публікації по побудові інформаційного суспільства з'явилися на Заході і в Японії на початку 60-х років ХХ століття і були розвинені пізніше в роботах Д. Бела, 3. Бжезінського, П. Дракера, М. Кана, Р. Катца, М. Кастельса, І. Масуди, Т. Стоуньера, Е. Тоффлера, А. Турена і ін. Відповідний внесок до розвитку теорії інформаційного суспільства внесли наступні вітчизняні учені: B.JI. Іноземців, С.А. Дятлів, Й.С. Мелюхин, А.Г. Мовсесян, Н.Н. Мойсеєвий, А.І. Ракитов, А.Д. Урсул [48, с. 361].

В.Г. Афанасьев, Б.В. Відлюдків, Н. Вінер, В.З. Коган, А.Н. Кочергин, В.І. Корогодін, А.Г. Мовсесян, Ю.І. Онопрієнко, В.Н. Спіцнадель, А.П. Суханов, К.Ерроу, К. Шеннон приділяли значну увагу проблемі інформації [3, с. 2 - 3].

Інформаційне суспільство - соціальна система, в якій наукова інформація стає фактором соціально-економічних якісних змін: знання стає основною виробничою силою суспільства. А.І. Ракітов характеристикою інформаційного суспільства визначає наявність можливості у кожного індивіда, групи осіб, організації тощо отримати будь-яку інформацію і знання, необхідні для їх життєдіяльності і нормального функціонування. На сьогодні саме Internet-ресурси є найбільш зручними та доступними, тому він є невід’ємною складовою інформаційного суспільства [23, с. 43].

Провідними трьома рисами, що вирізняють подібний соціум від усіх його попередників вважаються:

·        створення глобального інформаційного простору, здатного забезпечити нову якість життя;

·        збільшення питомої ваги інформаційно-комунікативних технологій, продуктів і послуг у валовому внутрішньому продукті (ВВП) країни;

·        поява якісно нових комунікацій та ефективної інформаційної взаємодії людей на засадах зростаючого доступу до національних і світових інформаційних ресурсів, подолання інформаційної нерівності (бідності), прогресуюче задоволення людських потреб в інформаційних продуктах і послугах.

Будь-який соціум, кардинально відмінний від його історичних попередників, передусім характеризується новою якістю людського життя, що породжує «нову людину» та якісно нову соціальну структуру.

Інформатизація є закономірним етапом соціально-економічного розвитку сучасного суспільства, і все більш настійно встають питання про те, що відбувається з людиною в процесі продовжуючого «інформаційного вибуху», які соціальні і культурні наслідки розповсюдження інформаційних технологій і інфраструктур, особливо засобів комунікацій.

Разом з тим, в сучасних умовах, що характеризуються, по словах Д. Бела, переходом від тієї моделі суспільства, що "економізує" до тієї моделі, що "соціологізується", розуміння найбільш глибинних рис і рушійних сил соціальних трансформацій вимагає від дослідника постійного обліку і оцінки переміщень в соціальній структурі і суспільній свідомості.

Виникла необхідність глибокого теоретичного осмислення тих змін, особливо соціальних, які відбуваються в суспільстві.

Сучасні тенденції розвитку суспільства, процеси глобалізації, сплеск розвитку комунікативних технологій, включаючи Інтернет, привели до того, що інформація все більше почала наближатися до комунікації, тобто до операції трансляції символів, яка закликає або спонукає до дії. Комунікація, перш за все, розглядається як процес генерування соціальних сенсів. Комунікація є не просто процесом обміну інформацією, це процес створення якоїсь спільності, в якій осмислюється будь-яка інформація і потім співвідноситься з сенсами всіх учасників комунікативних взаємодій, створюючи, таким чином, певний ступінь взаєморозуміння, а також сумісне створення сенсу або сенсогенерування [28, с. 3].

Одночасно деякі дослідники інформаційно - комунікативного суспільства указують, що в даному типі суспільства може відбуватися поступове руйнування соціального, оскільки все наростаюча інформаційна надмірність все виразніше руйнує смисловий і практичний простір людської діяльності і людських відносин. Соціальне стає фрагментарним, частковим, індивідуалізованим, спеціалізованим і факультативним [17, с. 62].

Соціологічні дослідження про виникнення інформаційно - комунікативного суспільства констатують, що воно характеризується рядом таких ознак:

·        повсюдне впровадження науко, - і інформаційномістких технологій та їх значуща роль;

·        бурхливе зростання індустрії знань, у яку переміщується все більше і більше людей і ресурсів;

·        у сфері освіти, науки, комп'ютерної діяльності, ЗМІ тощо продукується більше половини національного продукту;

·        радикальні зміни у співвідношенні робочого і вільного часу та особистих настановах людини;

·        зміна мотивацій людини від суто матеріальних цінностей і власності до можливостей самовираження та саморозвитку, задоволення роботою і життям;

·        використання інформації не лише для створення матеріальних і культурних благ, а й значною мірою для того, щоб формувати у громадян певні економічні, соціальні і політичну позиції;

·        формується новий тип споживача інформації. Змінюються пріоритети потреб особистості. Особистість будує характер своєї поведінки на ґрунті широкої інформації, умінні вибрати необхідну інформацію. Характерною рисою сучасної людини е дії, що базуються не на традиції в мисленні і практиці, а на інформації;

·        переосмислюється ставлення до природи і всього навколишнього середовища, як до "мови розвитку виробництва. Дедалі більш важливого значення набувають екологічні проблеми [18, с. 62].

В інформаційному суспільстві ця нова якість полягає у забезпеченні кожної особи будь-якими знаннями, що зумовлює радикальні зміни в усій системі суспільних відносин (політичних, правових, духовних та ін.) Тобто основна ідея інформаційного суспільства у соціогуманітарному вимірі полягає у досягненні нової фази розвитку - «суспільства знань» і забезпечення для всіх рівного доступу до них.

Проблеми пошуку «свого місця» в світовому культурному просторі, формування національно - орієнтованих підходіву внутрішній та зовнішній культурній політиці представляють особливу актуальність для України. На сучасному етапі можна спостерігати посилення залежності нашої країни від культурно - інформаційних процесів, що відбуваються у світі.

До них, перш за все, відносяться такі, як розвиток сучасних інформаційних технологій та комп’ютерної мережі Інтернет, стрімке збільшення обсягу інформації та швидкості її передачі, зниження національної специфіки у світовому інформаційно - культурному обміні тощо [2, с.276].

Специфічна природа комунікації полягає у виробництві інформації за допомогою найновітніших технічних засобів, яке спричинене, передусім, середовищем поширення та функціонування цінностей, моделей поведінки для мас [14, с. 7 - 8].

Невід`ємною ознакою глобалізації є інтенсивне подолання національних кордонів світовим ринком і супутніми йому транснаціональними потоками інформації [32, с. 571].

Для країн, подібних до нинішньої України, яка все ще перебуває у стані цивілізаційної невизначеності, інформаційне суспільство, на жаль, багато в чому залишається радше популярним гаслом із лексикону європейських декларацій, ніж реальною практикою.

Водночас очевидно, що і в Україні відбувається інтенсивна інформатизація більшості сфер людського життя та діяльності, а це є запорукою того, що новітні інформаційні технології невдовзі стануть визначальними чинниками соціально-економічного та інтелектуально - духовного розвитку українського соціуму.

Зазначений процес характеризується такими об'єктивними показниками:

·        обмін інформацією набув миттєвого та глобального характеру, відстані й державні кордони вже не є суттєвою перешкодою для руху інформаційних потоків;

·        значно зросли й продовжують зростати можливості збору, обробки, зберігання, передачі інформації, доступу до неї;

·        суттєво зросло та продовжує зростати значення доступу до інформації для розвитку різних сфер людської діяльності;

·        виникає й дедалі більше загострюється проблема інформаційної нерівності й бідності - як на внутрішньому та регіональному, так і на міжнародному рівнях;

·        відбувається перехід до нових форм зайнятості населення, зокрема формуються нові трудові ресурси за рахунок збільшення кількості зайнятих в інформаційно/інтелектуально орієнованих типах робіт;

·        безпрецедентно зросла кількість персональних і корпоративних контактів на локальному та глобальному рівнях, Україна активно включається у процеси формування нових трансдержавних і транснаціональних спільнот та ідентичностей.

Специфічною (і вельми суттєвою для аналізу) рисою інформаційної сфери сучасного суспільства є її принципово недискретний і при цьому - багатовимірний характер. За низкою фундаментальних ознак вона є цілісним феноменом, але на рівні соціальної практики інформаційна складова присутня в усіх основних галузях суспільного життя, причому її прояви є вельми різноманітними. Навіть дещо схематизуючи ситуацію, можна розглядати інформаційну сферу і як окремий сектор економіки, і як чинник її модернізації, і як джерело потужних соціокультурних трансформацій.

Інформаційно - комунікативні технології дедалі активніше застосовуються в екологічній, медичній, військовій, політико-адміністративній, медійно-комунікаційній, культурній, науково-освітній сферах, видозмінюючи їх і надаючи соціальному та людському розвитку нових якостей, сенсів і вимірів [10, с. 12].

Визначні характеристики інформаційного суспільства як моделі, є по суті, ідентичними характеристикам постіндустріального суспільства.

Головним чинником суспільних змін стає виробництво та використання інформації; теоретичне знання як вища цінність і основний товар стає чинником формування нової соціальної структури суспільства, а також нових моделей керування. Якщо в індустріальну епоху в умовах капіталістичної економіки вирішальне значення мали власність і капітал, то в інформаційному суспільстві відбувається перехід до обслуговуючої економіки, коли домінуючу роль починає грати сфера послуг, причому послуг передусім інформаційних [41, с. 61].

У розвинених країнах величезний потенціал - як позитивний, так і негативний - соціокультурної складової процесів інформаційної «технологізації» вже давно усвідомлений не тільки на науково - експертному, а й на політичному рівнях. У сучасному розумінні «інформаційне суспільство» - це передусім гуманітарна категорія, що описує якісні суспільні трансформації, зміщення акцентів із виробничої до невиробничої сфер, зміну характеру інформаційних потоків, групових та індивідуальних ідентичностей. Дбаючи про належний розвиток інформаційно- комунікаційних технологій, інформаційно розвинені країни вже тривалий час у своїй державній політиці основну увагу приділяють саме доктринальним підходам, що дозволили б відслідковувати і, по можливості, контролювати спричинені інформаційних технологій суспільні зміни.

Усі розвинені країни світу нині мають нормативно затверджені національні стратегії побудови інформаційного суспільства, усіляко й системно сприяють подальшому розвитку його елементів, тоді як проблемою решти країн тією чи іншою мірою стає так званий цифровий розрив (або «інформаційна нерівність») - відставання у даній галузі.Основна загроза цього відставання полягає у неминучому відсуванні такої країни на периферію світових процесів, гальмуванні її розвитку та перетворенні на залежного «донора» розвинених держав. Забігаючи наперед, скажемо, що для України ризик реалізації такого сценарію залишається актуальним. Насамперед тому, що вона, від початку пребуваючи не на передових позиціях світових рейтингів, хронічно відстає від глобальних темпів розвитку інформаційних систем.

Водночас упродовж останніх років світові показники вдосконалення та впровадження інформаційних технологій зростають у прогресії. Кількість користувачів інтернетом нині вже перетнула межу в 2 мільярди осіб (при тому, що перший мільярд був «освоєний» лише наприкінці 2008 року). З них приблизно 1,2 млрд припадає на країни, що розвиваються, і 0,8 млрд - на розвинені країни. При збереженні таких тенденцій розвитку експерти, зокрема, прогнозують у 2014 р. збільшення інтернет-трафіку більш ніж у 4 рази. Багаторазово зросла й продовжує зростати швидкість обміну даними завдяки оновленню телекомунікаційних мереж і вдосконаленню комп'ютерної техніки. Упевнено завойовує світ широкосмуговий інтернет.

Безпрецедентна за масштабами та якісними характеристиками глобальна інфраструктура інформаційних технологій стає технологічним підґрунтям для дедалі глибших трансформацій у повсякденному житті людей та суспільств [41, с. 62 - 63].

Згідно з черговим щорічним дослідженням країн щодо активності використання у них інформаційних технологій, проведеним Всесвітнім економічним форумом (World Economic Forum), перше місце в рейтингу, країни в якому ранжовані відповідно до «індексу мережної готовності» (Networked Readіness Іndex 2009-2010, NRІ), зайняла Швеція, а Росія й Україна виявилися відповідно лише на 80-му і 82-му місцях із 134 країн світу. Погіршення рівня мережної готовності України на тлі загальносвітових показників набуває характеру сталої тенденції, оскільки минулого року вона посідала 62 місце, позаминулого - 70-те [42, с. 45].

Іншим корисним інструментом моніторингу формування інформаційного суспільства є ІDІ - складовий індекс розвитку інформаційно - комунікативних технологій, що включає 11 показників, які охоплюють доступ до ІКТ, використання ІКТ і навички в області ІКТ. Він застосовується Міжнародним союзом електрозв'язку (International Telecommunication Union) для виміру рівня й еволюції у часі змін в області ІКТ та порівняльного аналізу ситуації у різних регіонах і країнах.

У період між 2007 і 2008 роками всі 159 країн, що включені до цього індексу, поліпшили свої показники, підтверджуючи таким чином тезу щодо стрімкого формування глобального інформаційного суспільства.

Ще одним аргументом на її користь є помітне скорочення «цифрового розриву», що аналізувався протягом 2002-2008 рр. по чотирьох групах країн, - відповідно з найвищим, високим, середнім і низьким рівнем індексу ІDІ. Результати показують, що «цифровий розрив» між групою з «найвищим» рівнем і кожною із трьох інших груп скорочується і що група з «високим» рівнем зближується із групою з «найвищим» рівнем. Україна за цим рейтингом потрапила у лідери «середньої» групи: у 2008 році за індексом ІDІ вона посіла 58 місце, а рік тому цей показник був дещо кращим - 51. Хоча в абсолютному вимірі індекс зріс з 3,8 у 2007р. до 3,87 у 2008 р., що свідчить не про погіршення стану розвитку інформаційно - комунікативні технології, а про уповільнення темпів зростання порівняно з іншими країнами [41, с. 61 - 62].

За показником рівня готовності до впровадження е-урядування Україна у 2010 р. не потрапила навіть до перших 50-ти країн рейтингу. Утім, із пострадянських країн у цьому списку присутні лише Естонія (20-те місце) і Казахстан (46-те місце).

Загалом можна зробити висновок, що протягом останніх років Україна стабільно утримує середні позиції у світових рейтингах розвитку інформаційного суспільства, причому результати наведених вище вимірювань свідчать про те, що (подібно до більшості інших країн пострадянського регіону) позитивна динаміка забезпечується не стільки завдяки імплементації найсучасніших інформаційно - комунікативних технологій, скільки за рахунок «наздоганяючого» запровадження, приміром, телекомунікацій чи стільникового мобільного зв'язку. Водночас деякі амбітні проекти, що мають форсувати розвиток інформаційних технологій в Україні (наприклад, національний проект «Відкритий світ» - створення всеукраїнської інформаційно-комунікаційної освітньої 4G мережі технології четвертого покоління), є доволі сумнівними з точки зору можливості їх повноцінного технологічного забезпечення.

До того ж, рейтинги свідчать, що протягом трьох останніх років на тлі решти країн темпи зростання інформаційного суспільства в Україні постійно сповільнюються [11, с. 51].

Прогнози вчених про якісне перетворення соціуму на основі інформаційних технологій, високого рівня інновацій, управління знаннями, зростаючою індивідуалізацією та дестандартизацією на початку XXI століття стали стрімко збуватися. Проте реальності інформаційного світу опинилися пронизані безліччю суперечностей. Так, інформація, котра, як вважали буде вести до посилення в суспільстві ролі знань, почала перетворюватися на "ексформацію" і руйнувати знання. Одночасно інформація стала все більш комерціалізуватися в "кліп-образи", призначені для символічного обміну в лоні масової культури [5, с. 192].

Знання і інформація, ставши ключовими економічними ресурсами, одночасно опинилися вкрай суперечливими чинниками соціального і індивідуального розвитку; і нарешті могутній інформаційний вибух зовсім не привів до "комунікативного вибуху", швидше, навпаки, сприяв зростанню роз'єднаності індивідів і народженню "індивідуалізованого суспільства".

Таке неспівпадання прогнозованого і реального результату трансформацій соціальної системи сучасного суспільства потребує ретельного аналізу тих змін, які принесла "інформаційна епоха" [4, с. 158].

Підсумовуючи численні наукові дослідження з приводу соціального феномену інформаційної епохи, можно умовно розділити зміни, що відбуваються в сучасному соціальному пространстві на три основні групи:

. Зміни, пов'язані із змінами параметрів інформації як соціальної матерії.

Збільшення об'єму інформації, швидкість її розповсюдження і т. д.

Інформація - це унікальний ресурс, який створюється суспільством в процесі його життєдіяльності. Нинішній етап розвитку суспільства характеризується тим, що інформація стала однією з основних цінностей в житті людини.

Потреба в інформації також життєво необхідна, як потреба у їжі, воді, спілкуватися. Прагнення забезпечити себе інформацією виникло у зв’язку з тим,що соціальна активність у любій її формі завжди опосередкує потребами людини. У сучасному світі людина все більше виявляється споживачем інформації, причому таким споживачем, який не тільки не цікавиться тим, хто створював інформацію і з якою метою, але і не встигаючим споживати виготовлений для нього продукт. Використовується тільки та частина інформації, яка необхідна для участі у суспільному житті, яка стосується прав і життєвих інтересів людини.

Інформація стає надмірною, оскільки не перетворюється в дію. Фактично вона виступає шумовим фоном, которий заважає сконцентрувати увагу на необхідній інформації. Надмірна інформація істотно спотворює і соціальні, і економічні процесси. Швидке зростання інформації, її оновлення, якісне вдосконалення супроводжуються, як відомо, стрімким збільшенням кількості надмірної, дублюючої, неточної інформації (феномен "інформаційних шумів"). Це гальмує прийняття раціональних рішень в економіці, підвищує трансакционні витрати, стримує зростання продуктивності і ефективності. В результаті людство зіткнулося з кризою, яку само ж створило: воно тоне в морі інформації. У суспільстві стільки статистичних даних, формул, образів, документів і деклараций, що людина не в змозі їх засвоїти. І замість того, щоб шукати нові шляхи осмислення і засвоєння вже створеного, ми все більш швидкими темпами продовжуємо проводити нову інформацію.

Сучасність дуже важко піддається людському осмисленню. Бистроту провокованих реакцій СМК (сучасних масових комунікацій) випереджає думку настільки, що, наприклад, молоді члени соціуму вважають за краще жити сьогоднішнім днем вважаючи, що завтра буде вже "інша сучасність". Використовуючи фрагменти людських бажань, потреб, відчуттів, з допомогою посланої інформації, руйнуються процеси перетворення інформації на знання і в інтерсуб'ектівні відносини. У силу цього людина поступово втрачає здатність комунікації зі світом.Одного разу розрахувавши, що інформація про світ замінить їй прислуховування до світу та його відчуття, людина займається штучним "вирощуванням інформації", сподіваючись використовувати її в своїх цілях, а замість цього опиняється на символічному світі порожнечі [4, с. 159 - 160].

Ж. Бодрійяр виразив такий стан соціального пространства слідуючим чином:"Інформації стає все більше,а сенсу все менше".

Достовірність інформації.

Так само як і знання взагалі, сама по собі інформація не істинна і не помилкова. Істинними або помилковими можуть бути тільки ті інформаційні повідомлення (впорядковані сукупності мовних символів), за допомогою яких інформація передається від адресанта до адресата.

Але проблема достовірності інформації в сучасному світі стає все більш і більш багатоаспектнішою.

По-перше, ускладнюється можливість її перевірки для користувача оскільки такі її параметри, як швидкість надходження, масштабність, кількість, не залишають часу для ретельного аналізу і, тим більше, для перевірки.

По-друге, сучасна епоха породила можливість штучного моделювання подій, що відбуваються, і відповідних інформаційних полів. В результаті інформаційний простір став комбінованим: він містить віддзеркалення як реального так і віртуального. Таким чином, реальні події граничать з штучними зображеннями світу. Поява цих віртуальних утворень веде до імітації реальності, її маскування, кінець кінцем - до створення якогось позачасового континууму відео-імітационного світу, або, іншими словами гіперреальності, що повністю створюється людиною.

Важливо підкреслити, що створювані ілюзії переживаються і сприймаються людьми як цілком достовірна інформація.Але оскільки люди усвідомлюють, що штучно створювану продукцію можна видавати за реальність, це формує стійкий скепсис до інформації в цілому.

По-третє, різноманіття інформації, суміш ілюзорності і дійсності, можливість вільного вибору індивідом критеріїв оцінки подій - все це створює особливу культуру сприйняття інформації, яка багато в чому спирається на індивідуальність прийняття, отже, заперечує установку на вироблення загальних для групи (а тим більше для суспільства) кодових систем.

По-четверте, засоби масової комунікації все виразніше "грають" на диференціацію суспільства, а не на його інтеграцію на основі освітченості. Між інформацією, заснованою на знаннях і тією, що виробляється інституційними структурами суспільства і мас-медіа, котрі використовують, більшою мірою, інформацію у вигляді образів, є істотна різниця. Так, інституційні структури активно зайняті пошуком, переробкою і виробництвом інтелектуальної інформації, тобто знань. Мас-медійні технології пропонують споживачу кліпи, бренди, образи, в які треба вірити. Науково-технічна інформація і масова інформація призначені, таким чином, для різних "страт".

2. Зміни, пов'язані з розвитком інформаційних технологій.

Інформатизація суспільства пов’язана з виникненням та розвитком об’єктивно обумовлених інформаційних технологій. Із зростанням і ускладненням керованих систем виникає інформаційний бар'єр, який неможливо подолати без створення програмованих електронних засобів для збору, накопичення, переробки, транспортування і представлення інформації.

Збільшення кількості і ускладнення суспільних об'єктів і зв'язків між ними зумовило появу великих масивів інформації, що потребувало якісного стрибка в обробці первинної інформації з метою отримання інформації нової якості про стан суб'єкта, процесу або явища, тобто інформаційного продукту.

Очевидно, що інформаційні технології особливим чином структурують соціальні взаємодії людей, впливають на характер їх інтерсуб'єктивних відносин, когнітивних структур, емоційних реакцій і, як наслідок, на систему ценностніх переваг. Взагалі сучасна епоха - епоха соціальних технологій, оскільки саме вони відповідають потребам мобільного і модернізаційного суспільства.

Сучасні інформаційні технології визначаються декількома параметрами. Найбільш значущими з них є, по-перше, їх глобальний і тотальний характер. Глобальність інформаційних технологій означає обхват практично всієї світової спільноти інформаційно-компьютерними мережами і створення світового інформаційного простору, яке долає просторово-часові бар'єри в міжнародному спілкуванні між людьми. По-друге, вони істотно впливають на всі сфери і сторони життєдіяльності людини, суспільства, якісно змінюючи всі напрацьовані раніше соціальні технології: спілкування, навчання, ухвалення рішень і т.п.

. Зміни, пов'язані з природою і механізмом комунікативної взаємодії і комунікованістю як якістю соціального простору.

Комунікованість соціального простору активно формує новий режим придбання знань, новин, особистого а ділового спілкування. Але, занурюючи людину в потік інформації, вона разом з тим сприяє вислизанню інформаційних сенсів, інформаційному "розігруванню" і інформаційному насильству. Соціальні суб'єкти комунікують один з одним, але їх мови спілкування все менше співпадають, різняться, перебивають і пригнічують одне одного [4, с. 161 - 164].

Загальна комунікованість соціального, політичного, інформаційного просторів робить комунікацію прерогативою не стільки людського світу, скільки соціально-технологічного, інформаційного універсуму, по відношенню до якого людина, з її природженим навиком комунікації, виступає як функція, об'єкт, атрибут, як клієнт, як споживач.

Сьогодні складно з упевненістю встановити причинно-наслідковий

зв'язок: чи інформаційні зміни породили структурні або навпаки, модернізаційні елементи, що накопичилися в суспільстві, зажадали свого обгрунтування на рівні суспільної свідомості, що стало можливим тільки за допомогою формування соціального дискурсу (оскільки як відзначають учені, будь-які соціальні зміни спочатку виникають на рівні ідей і фіксуються в просторі свідомості і мови), але між цими двума типами змін існує тісна взаємозалежність [4, с. 165].

У сучасному інформаційному суспільстві виникають серйозні проблеми, які слід враховувати і розв'язувати. Зокрема, стверджується, що техніка вторгається у всі сфери життя людини. З'являється ілюзія, що людина незабаром позбудеться багатьох видів традиційної діяльності, їх немов би замінить машина, навіть моральні, політичні і соціальні проблеми можуть бути розв'язані на основі машинних технологій.

Хибність такого підходу очевидна. Адже слід визначити, що у людини завжди є і буде здатність особистої оцінки, інтерпретації інформації. Особистісний компонент є складовою саме людського "Я". Людина крім знань, які може зберігати машина, володіє інтуїцією, вірою, відчуттями та іншими властивостями, притаманними лише людині. У перспективі раціональним, сприйнятним має бути досягнення гармонійної єдності між розвитком знання і технологій, з одного боку, і здатністю до адекватного розвитку темпів пристосування людини до власних результатів діяльності - з іншого [18, с. 64].

1.4     Інтернет як новий засіб соціальних комунікацій сучасності

Комп'ютери і інформаційні технології неухильно підштовхують людство у бік нового інформаційного світоутворення. Величезні потоки інформації породжують в суспільстві найнесподіваніші наслідки. Інформація настільки проникла в соціально-політичні і економічні процеси, що деколи викликає в людях страх перед невизначеністю сьогодення і майбутнього. Народжуються нові ідоли і ідеали, які об'єднані тим, що всі вони існують поза межами сфер впливу організацій, традиційно контролюючих ситуацію в суспільстві. Відбувається переосмислення існування особи не тільки на тлі глобальних інформаційних потоків, але і в суперництві з ними [24].

Комунікативні відносини в суспільстві, ЗМІ як соціальний інститут вже давно привертають увагу дослідників. Теоретичні аспекти соціальних комунікацій і проблеми функціонування засобів масової комунікації досліджені в роботах Т.З. Адамьянц, Е. Берна, І.І. Васильєвої, Т.М. Дрідзе, Я.Н.Засурського, Р. Лассуела, Н. Лумана, М. Маклюена, А. Ослона, Г.Г. Почепцова, А.В. Соколова, К. Ховланда, В. Шрамма [3, с. 4].

Аналіз вітчизняних і зарубіжних досліджень в області медіаосвіти вказав на значні різночитання ряду понять, використовуваних в медіаосвіті. Це можна прослідкувати на прикладі понять засобів масової інформації (ЗМІ) і засобів масової комунікації (ЗМК). У сучасній літературі зустрічаються достатньо різні за своєю природою і сутністю тлумачення понять ЗМІ і ЗМК.

Так, наприклад, Н.І. Корольова пропонує вживати ЗМК нарівні із ЗМІ. І відзначає, що обидва ці терміни означають, в принципі, один і той же об'єкт. При цьому автор відзначає, що поняття «комунікація» ширше, ніж «інформація».

Міркування з даного питання знаходиться і в роботі А.В. Шарікова. Автор розвиває цю думку так: «ЗМК виступають, перш за все, як засоби масової трансляції культури (у широкому сенсі). Тоді умову масовості слід розуміти як умову тиражуємості соціокультурної інформації. Звідси витікає, що ЗМК - засоби масового тиражування соціокультурної інформації». Розширюючи дане поняття, А.В. Шаріков визначає масову комунікацію як «соціокультурний феномен, що полягає у формуванні і підтримці соціальної спільності шляхом масового тиражування і розповсюдження соціально значущої інформації і встановлення між «розповсюджувачами» і «одержувачами» цієї інформації зворотного зв'язку, який носить, як правило, відстрочений характер». У даному визначенні робиться акцент на комунікативну і інформаційну функції явища, підкреслюється взаємозв'язок аудиторії із ЗМК.

Не можна розглядати термін ЗМІ як синонім ЗМК. Насправді, тут відбувається підміна процесу передачі інформації (тобто інформування) самою інформацією, і стає неясно, що означає «масова інформація». Таким чином поняття ЗМК носить ширший характер і охоплює весь комплекс засобів.

Загальною ознакою і ЗМК і ЗМІ є можливість масового тиражування інформації, тобто розповсюдження великого числа екземплярів. ЗМІ займається збором, аналізом, переробкою, зберіганням і розповсюдженням актуальної, соціально-значущої інформації. Тоді як ЗМК здійснює спілкування соціуму, розосередженій аудиторії на основі інформації, а не тільки виробництво і передачу інформації. Комунікація не існує без інформації. З чого слідує що, ЗМІ може розглядатися як основна складова ЗМК, а не його тотожністю [43, с. 288 - 290].

Засобами масової інформації є установи, створені для відкритої, публічної передачі за допомогою спеціального технічного інструментарію різних відомостей будь-яким особам, - це відносно самостійна система, що характеризується множинністю елементів. Відмінні риси ЗМІ - це публічність, тобто необмежений круг користувачів; наявність спеціальних технічних приладів, апаратура; непостійний об'єм аудиторії, змінної залежно від проявленого інтересу до тієї або іншої передачі, повідомлення або статті.

До ЗМК відносяться кіно, театр, цирк і так далі, всі видовищні уявлення, які відрізняються регулярністю звернення до масової аудиторії, а також такі технічні засоби масової комунікації, як телефон, телеграф, преса, радіо, телебачення , інтернет, кінематограф, звукозаписи і відеозаписи, відеотекст, телетекст, рекламні щити і панелі, домашні відеоцентри, поєднуючі телевізійні, телефонні, комп'ютерні і інші лінії зв'язку.

Проте і у друку є властивості, по яких він програє іншим засобам комунікації. Якщо телебачення і радіо здатні передавати інформацію практично безперервно і надзвичайно оперативно, то друк приречений на дискретність випуску номерів і книг. В даний час частота випуску друкарської періодики коливається від щоденного (газета) до щорічного (альманах). Таким чином, преса програє в оперативності інформування.

Другим за часом появи засобом масової комунікації є радіомовлення. Найбільш характерною його межею є те, що носієм інформації в даному випадку виявляється тільки звук. Радіозв`язок дозволяє миттєво передавати інформацію на необмежені відстані, причому отримання сигналу відбувається у момент передачі. Звідси можливість такої оперативності радіомовлення, коли повідомлення поступає практично у момент звершення події, чого неможливо отримати від преси.

Телебачення, як і радіо, стало рівноправним учасником засобів масової інформації. Воно розвивалося випереджаючими темпами і по ряду параметрів (подієва інформація, культура, розвага) видвинулося на перше місце.

Друк, радіо і телебачення є своєрідним “тріумвіратом” засобів масової інформації, кожне з яких володіє рядом особливостей, що виявляються у вигляді і способах донесення інформації до аудиторії. Проте за наявності специфічних властивостей друк, радіо і телебачення мають щось загальне - це здатність донести до масової аудиторії інформацію.

До цього “тріумвірату” приєднується четвертий тип каналів інформації, що розвивається, - всесвітня комп'ютерна мережа - Інтернет, в якій значне місце (разом із спеціальною) займає масова інформація Розвиток інформаційних технологій стає сьогодні найважливішим фактором у житті світового співтовариства. Їх поширення якісно перетворює суспільне життя і призводить до революційних зрушень в економічній, соціальній, культурній, освітній та інших сферах. До традиційних засобів масової комунікації (преси, радіо, телебачення і т.д.) додається Інтернет. Відбувається процес інформатизації суспільства, який набуває глобального характеру і є стрижнем науково - технічного і соціально - економічного розвитку [39, с. 8].

Розвиток інформаційних технологій стає сьогодні найважливішим фактором у житті світового співтовариства. Їх поширення якісно перетворює суспільне життя і призводить до революційних зрушень в економічній, соціальній, культурній, освітній та інших сферах. До традиційних засобів масової комунікації (преси, радіо, телебачення і т.д.) додається Інтернет. Відбувається процес інформатизації суспільства, який набуває глобального характеру і є стрижнем науково - технічного і соціально - економічного розвитку [31, с. 66].

Компьютерні мережі сполучають в собі можливості всіх типів ЗМІ, які були вище перелічені [3, с. 10 - 13].

На сучасному етапі розвитку українського суспільства відбуваються глобальні трансформації, які фактично охоплюють усі економічні, соціальні, політичні, духовно-культурні, екологічні та демографічні процеси. Очевидно, що ці трансформації певною мірою детерміновані удосконаленням інформаційних технологій і комунікацій та перетворенням інформаційного ресурсу в необхідний інструмент конструювання сучасної соціокультурної реальності. Це пояснюється тим, що в сучасному світі засоби масової комунікації володіють значною символічною владою, тобто ЗМК репрезентують циркулюючі в соціумі знання, норми, ідеали, символи, образи, ціннісні ієрархії, які незалежно від того, адекватно вони відображають реальність чи нееквівалентні їй, завжди відтворюють домінанти, атрибути, особливості, суперечності суспільного устрою, соціального порядку та культури, надаючи легітимності ціннісним категоріям колективної та індивідуальної свідомості.

Засоби масової комунікації, постійно трансформуючись під впливом загальнокультурних змін принципів та критеріїв масового спілкування, виробництва нових стилів інформаційної взаємодії, локалізують чи збільшують свої соціальні і просторові параметри та утворюють інформаційне поле соціуму.

Мережі Інтернет належить особливе місце в розвитку сучасного суспільства. Слід зауважити, що поряд з поняттям "Інтернет" використовуються такі: "Всесвітня мережа", "Глобальна мережа", "Глобальне павутиння", "Мережа мереж". Інтернет утворює глобальний інформаційний простір через доступ до веб-сайтів і багатьох систем передачі даних. Він розуміється як всесвітня система добровільно об'єднаних комп'ютерних мереж, побудована на використанні протоколу ІР і маршрутизації пакетів даних. Завдяки цьому вони поєднується в єдине ціле через безліч комп'ютерних мереж, що працюють за єдиними правилами. З технічної точки зору, Інтернет - це лише система передавання й зберігання інформації в місцях їх знаходження. Такі місця можуть бути спеціально визначені (наприклад, на сервері чи стаціонарному персональному комп'ютері), а можуть переміщуватись разом з користувачем (наприклад, на ноутбуці). Утім, комп'ютерна мережа - це не тільки об'єднання комп'ютерів, що забезпечує обмін інформацією, ліній зв'язку між ними й програмами, а й об'єднання людей, які безпосередньо включені в процеси обміну.

Оскільки світовою мережею щодня користуються близько сотні мільйонів осіб, і їх кількість постійно зростає, то відбувається значне збільшення ролі Інтернету в усіх соціальних процесах. Багато дослідників справедливо зазначають, що Інтернет здійснює не тільки кількісний, але й якісний вплив на формування соціальної структури інформаційного суспільства. Проте найпомітніша його роль у формуванні умов для перерозподілу соціальної структури. Серед вітчизняних соціологів вплив Інтернету на соціальні процеси досліджує Н.Л. Бойко, серед російських - С.В. Бондаренко. Останній розробляє теоретичну модель соціальної структури віртуальних мережевих співтовариств користувачів Інтернету. Відповідно до його висновків, соціальна структура суспільства подібна до структури мереж в Інтернет- просторі. Серед зарубіжних дослідників теорію соціальної структури суспільства в епоху Інтернету досліджує Е. Кастельс, який активно використовує поняття "мережева структура" для опису стану сучасного соціуму [31, с.19 - 20].

Різні аспекти функціонування мережі Інтернет займають важливу роль в дослідженнях Е.П. Белінськой, Е.Л. Вартанової, Б. Гейтса, Б.З. Докторова, Д. Іванова, С.І. Парінова, В.П. Теріна, Т.В. Філіппової, А.Е. Шадріна [3, с. 5].

Інтернет як засіб соціальної комунікації має позитивний вплив на світову спільноту, оскільки дозволяє оперативно, долаючи простір і час, доносити різну інформацію, сприяє зміцненню зв'язків між людьми, зміні стилю міжлюдських відносин, структури духовного споживання, формуванню нового соціального порядку, національного і транснаціонального простору [29, с. 4].

На сучасному етапі розвитку суспільства Інтернет як сукупність інфокомунікаційних технологій та техніки є глобальним засобом мас-медіа, що конструює принципово новий інформаційний простір суспільно- політичної сфери. Особливою ознакою цього медіа-простору є система горизонтальних інтерактивних зв'язків між акторами, що лімітує принцип ієрархічного управління та централізованого контролю. Тобто нові електроні технології, модифікуючи домінанти політичної комунікації, сприяють децентралізованій інтеракції елітарних та егалітарних груп, що, в свою чергу, ініціює створення неформальних плебісцитних механізмів регулювання політико-владних відносин. Отже, інформаційно-комунікативні процеси Інтернет - простору, продукуючи інноваційні смислові образи влади, норми, принципи та інструменти координації політичної участі індивідів, детермінують формування принципово нового алгоритму взаємодії влади та суспільства.

Все це обумовлює актуальність наукового осмислення сутності феномену «Інтернет» як на теоретико-методологічному, так і на практичному рівнях.

При розгляді Інтернету, як явища, в межах суспільно-політичного дискурсу прийнято виокремлювати його три основні підсистеми: технічну - засоби комунікації та комп'ютери; соціальну - соціальна взаємодія, що виникає завдяки Інтернету, та комунікативне поле, що конструюється користувачами в процесі трансмісії інформації, та визначається як віртуальна інформаційна реальність. Дана структура є теоретико-методологічним підґрунтям двох базисних підходів до визначення предмету соціологічного аналізу Інтернету. Відповідно до першого підходу, Інтернет - це сукупність мережних відносин, соціальних інститутів, технологій та технічних засобів, що пов'язані за допомогою комп'ютерно опосередкованих ліній та характеризуються єдиним часом та простором. Виходячи з іншого підходу, Інтернет - це складна мозаїчна соціотехнічна система, що здійснює процес створення, розповсюдження та обміну інформацією за допомогою інтерсуб'єктивної масової комунікації в глобальних комп'ютерних мережах та створює віртуальну інформаційну реальність. Сутність глобальної інформаційної мережі можливо проаналізувати в рамках парадигми тотального впливу, що виникла та функціонувала у контексті соціально-філософських та соціологічних теорій масового суспільства та масової культури. У рамках цієї парадигми аудиторія засобів масової інформації розглядалася згідно з основними характеристиками „маси" і поставала як беззахисна перед потоком інформації і тими, хто її продукує та транслює. Таким чином, сутність парадигми „тотального" впливу полягає у наступному: мас-медіа, реалізовуючи інтереси певних соціальних груп, тотально впливають на інертну та пасивну аудиторію, детермінуючи її преференції та установки [30, с. 101 - 103].

Отже, при такому підході користувачі світової інформаційної мережі постають як гомогенна інертна маса, яка не здатна свідомо опиратися глобальному інформаційному потоку.

В контексті „парадигми ефектів" мас-медіа („модель дослідження впливу" - effects research), пов'язаної з науково-теоретичними пошуками У. Ліпмана, Г. Лассуелла, Дж. Клепера, Б. Берельсона, засоби масової комунікації мають статус суверенного соціального інституту, відносно незалежного від легітимних владних структур і обмеженого загальними нормами соціальної системи.

Аналізуючи інституційний стан мас-медіа, можна визначити, що, віртуальна реальність Internet як результат інформаційно-комунікативних процесів акумулює в собі такі атрибутивні характеристики соціального інституту, як сукупність норм, що регулюють взаємодію людей у тій чи іншій сфері життєдіяльності та перетворюють цю взаємодію в систему соціальних ролей. Але специфіка Internet як особливої соціальної інституції полягає у тому, що віртуалізація стратегії поведінки різних соціальних груп, обмежує детермінацію соціальної інтеракції загальними суспільно-політичними нормами. Однак, незважаючи на інтерактивність, плюралізм та можливість вибору моделей ціннісної та соціальної ідентифікації, навіть в межах цієї парадигми не виключаються умови, за яких Internet має певні інструменти впливу, що визначається у відповідних ефектах. Теоретичною основою цього твердження є теорія біхевіоризму, а зокрема відомий принцип біхевіоризму „стимул - реакція" [44, с. 55].

Згідно з цим ефекти - це специфічна реакція на специфічні стимули. Тому існує тісний взаємозв'язок між інформаційним повідомленням, що виконує функцію стимулу, та реакцією аудиторії.

Якщо розглядати Інтернет з позиції „теорії обмежених ефектів" масової комунікації, то повідомлення масової комунікації сприймаються реципієнтами по-різному, залежно від специфіки індивідуального сприйняття інформації [20, с.139]. Отже, аудиторія Internet гетерогенна у процесі комунікації, а особливим чином реагуючи та сприймаючи інформацію, користувачі репрезентують свої власні соціальні статуси. Взагалі, ідея про те, що у сфері інформації людина свідомо і автономно робить вибір у найзагальнішому вигляді відображає сутність парадигми обмеженого впливу засобів масової комунікації.

Так як Інтернет - це не тільки джерело інформації, яке має однолінійний напрям впливу, але й дає можливість доступного та оперативного оборотного зв'язку, доречно буде звернути увагу на парадигму „двоступеневої моделі комунікації", яку розробили у 1950 рр. Е. Катц та П. Лазарсфельд. Згідно з цією парадигмою комунікативний процес був структурований на дві стадії: спочатку повідомлення мас-медіа сприймаються активною частиною аудиторії - „лідерами думок", а потім від них міжособистими каналами транслюються пасивній частині. „Двоступенева модель" ґрунтувалася на гіпотезі про те, що по відношенню до масової комунікації індивіди дотримуються різних соціальних ролей. Деякі з них можуть бути активні у сприйнятті і поширенні знань і цінностей, що продукують мас-медіа. Інші ж досить пасивні з позиції користування продукцією ЗМІ, а тому частіше звертаються до неформальних джерел отримання інформації у вигляді повідомлень „лідерів думок" [22, с. 132]. Отже, при дослідженні процесів двоступеневої комунікації в межах Інтернет - простору, можна фіксувати різницю у виконанні соціальних ролей, виділяючи лідерів думок - активних користувачів, та пасивних споживачів інформації. Наприклад, організатори сайтів - пошукачів - це активісти, що призвані упорядкувати простір Інтернет для пасивної частини аудиторії світової інформаційної мережі.

В рамках постмодерністської перспективи, що формується у руслі посткласичних напрямів філософії та соціології, особливої актуальності набуває наукове осмислення Інтернету в контексті концепту симулякру Ж. Бодрійяра.

Теорія комунікації Ж. Бодрійяра спирається на ідею про здатність мас- медіа здійснювати соціальний контроль. Проте йдеться про іншу його форму, відмінну від тієї, що пропонується у „парадигмі ефектів". На думку Ж. Бодрійяра, це контроль через вплив на публіку особливою чуттєво-знаковою реальністю мас-медіа, яка має схильність до саморозмноження, надмірного нарощування знаків, що призводить до витіснення смислів і значень за межі комунікації й розчинення вірогідних знань у численних варіантах. Мас-медіа залишаються чутливими до загальнокультурних змін, але здатні створювати різноманітні іміджі-симулякри (від лат. simulacrum - образ, зображення, simulo - робити схожим, уподібнення), що конструюють та контролюють дійсність. „Влада симулякрів" сприяє перетворенню членів аудиторії винятково на споживачів знаків, що призводить до руйнування соціальних зв'язків між ними та „зникненню соціальної реальності" [15, с. 58]. Саме Інтернет за допомогою віртуалізації простору, більш ефективніше, ніж інші засоби масової комунікації, нівелює включеність індивіда в систему соціальної інтеракції, індивідуалізує особистість та сприяє формуванню її автономності. Для користувача не важливо, де фізично розташована інформація, а важливо, скільки кроків (кликів) необхідно зробити усередині семантичної ієрархії доступу до того чи іншого симулякру.

Таким чином, можна констатувати, що існуючі в рамках соціологічного знання концепції масової комунікації є підґрунтям теоретико- методологічного аналізу феномену Інтернет. Проте концептуальне дослідження глобальної інформаційної мережі потребує принципово нових підходів, методів та методик, що ініціює необхідність створення нової парадигми багатофакторної детермінації структури та інформаційно- комунікативних процесів Інтернет [25, с. 312]. Американський суспільствознавець Г. Лассуелл вважав, що будь-які соціальні комунікації виконують три основні функції: служать контролю над навколишньою дійсністю; є засобом кореляції (зв'язки і співвідношення) відношення різних соціальних суб'єктів до дійсності; дозволяють передавати культуру (знання, цінності, норми, традиції) в часі, тобто подальшим поколінням.

Названі універсальні функції комунікацій властиві і Інтернету. Разом з тим історичний розвиток ЗМІ привів до формування в їх діяльності цілого ряду специфічних функцій, виконання яких неминуче знаходилося під впливом соціально-політичної і економічної ситуації в конкретних країнах, розширення технологічних можливостей для виробництва і розповсюдження інформації. Наприклад, функція ЗМІ як каналів соціальної участі була усвідомлена пізно, в другій половині ХХ в., можливості для її виконання багато разів збільшилися з появою Інтернету, але реалізована вона поки лише в найменшій мірі.

Дослідження повинні допомогти професіоналам Мережі і її користувачам витягувати краще з її потенційних можливостей. «Технології хороші або погані залежно від нашого їх використання. Вони суть продовження нас самих» [27, с. 41].

Функції ЗМІ в Інтернеті, з одного боку, зберігають властиве всім ЗМІ зміст. А з іншого боку, набувають специфіки, властивої даному медійному середовищу.

Ø  Комунікативна функція Інтернету.

Засоби комунікації, за визначенням, покликані зв'язувати людей, служити засобами їх спілкування. Масові комунікації служать засобом зв'язку для масового суб'єкта.

Комунікація за допомогою Інтернету влаштована таким чином, що на одному полюсі діє професійний виробник інформації, а на іншому завжди залишається масовий суб'єкт - заздалегідь невизначена за чисельністю безліч анонімних користувачів.

Інтернет-технологія робить комунікацію трансграничною. Спілкування перестає бути прив'язаним до місцеположення тих, що спілкуються. На цій основі Інтернет може виконувати социально-креативну функцію, тобто формувати нові спільності з єдиною інформаційною базою і загальним ціннісно-нормативним фундаментом. Загальна спрямованість розвитку засобів розповсюдження інформації полягає в затвердженні рівноправного порядку на місці ієрархічного (вертикального, з домінуванням одного з суб'єктів спілкування). Відбувається перехід від односторонньої до двосторонньої моделі комунікації.

Ø  Інформаційна функція Інтернету.

На основі інформаційної функції ЗМІ здатні виконувати і функцію формування порядку денного, або фокусування суспільної уваги. У Інтернеті цьому процесу важко, по-перше, колосальним зростанням кількості ресурсів (диверсифікацією), серед яких кожен користувач може вибирати той, що визнає потрібним. По-друге, властивою йому можливістю швидкого оновлення контента аж до режиму реального часу. Потрібно досліджувати, до яких соціальних наслідків приведе небачена досі різноманітність і темп оновлюваної інформації в Мережі, можливість для кожного користувача визначати свій маршрут, що сприяє дробленню аудиторії.

Принципово нові можливості для виконання функції інформування відкриваються у зв'язку з мультімедійностью мережевих ресурсів.

По дослідженням традиційних ЗМІ відомо, що використання різних знакових і образотворчо-виразних засобів полегшує орієнтування в інформації, її засвоєння.

Будучи частиною ЗМІ, відповідні ресурси в Інтернеті володіють і властивими їм универсалізмом тематики, видів і жанрів інформації. Разом з тим Інтернет, володіючи мультімедійностью, гіпертекстуальністю, дозволяє робити інформацію багатшою по образотворчо-виразних якостях, повнішою і об'ємнішою. Нове у виконання інформаційної функції вносять такі особливості Інтернету, як їх кількість, яка постійно зростає, і асинхронність сприйняття інформації користувачами. Тут можуть виникнути проблеми з формуванням необхідною суспільству єдиної інформаційної і ціннісно-нормативної бази.

Ø  Цінностно - регулююча функція.

Інтернет загострює проблему соціальної ідентичності - віднесення себе до визначених соціальним спільнотам. Існує точка зору, що якщо традиційні комунікації (письмо, книга, телефон) зламали просторово-часові бар'єри, то новітні засоби йдуть далі: ламають межі ідентичності, і тут створюється широкий спектр віртуальних співтовариств, що швидко змінюють один одного.

В зв'язку з цим важливість виконання ціннісно-регулюючої функції, тобто встановлення загальної ціннісно-нормативної бази зростає.

Як відомо, ціннісно-регулююча функція проявляється різноманітно: не тільки у самому змісті, але і через відбір повідомлень, їх коментування, розташування в певній послідовності, на певних сторінках.

З досліджень аудиторії традиційних ЗМІ давно відомо, що одна її частина прагне, використовуючи різні, зокрема альтернативні, джерела інформації, скласти власну точку зору. Інший же зручніше керуватися однією пропонованою позицією.

Виконання ціннісно-регулюючої функції в ЗМІ відбувається на основі виконання функції інформування і фокусування уваги аудиторії на певних подіях і проблемах, тобто формуванні порядку денного. Проте, в Інтернеті відбувається подальше дроблення аудиторії. Особливо гостро проблема організація загальної аудиторії коштує для комунікацій загальнонаціональних [40, с. 237].

Ø  Розважальна функція Інтернету.

Інтернет - середовище, де стираються не тільки просторові рубежі, але і межі між сферами життєдіяльності людей: роботою і побутом, хобі і реалізацією цивільного статусу, навчанням і розвагою. Засоби для інформаційного забезпечення цих сфер і участі в них знаходяться в єдиному медійному середовищі, дистанція між різними сферами практично не відчувається.

Не можна стверджувати, що вказані можливості Інтернету унікальні. Вони виявилися ще в традиційних ЗМІ, особливо на телебаченні. За радянських часів офіційні ідеологи не дуже добре зустрічали спроби соціологів включати в спектр функцій ЗМІ розважальну. Дискусії із цього приводу закінчилися перемогою такої функції не тільки в теорії, але і на практиці: сучасні радіо і телебачення, та і велика частина друкарської періодики, виявляються засобами розваги, часто і в збиток іншим функціям.

Якщо в області «серйозного» контента нова медіасереда може навіть стимулювати інтерес до читання, то у сфері розваги відношення між традиційними ЗМІ, особливо телебаченням, і Інтернетом - конкурентні.

Інтернет взагалі багато в чому виявляється стихією гри, його інтерактивні можливості і різноманітність ігрових засобів і форм з традиційними ЗМІ незрівняні. Інтелектуальний рівень розваг може бути самим різним - від невибагливих забав для підлітків до насичених особливим етикетом і змістом «фортець» для дорослих.

Спочатку користування Інтернетом не зв'язувалося з відпочинком. Зовні очевидний образ видовища, звичний для ТБ, у Інтернету виявився зовсім не відразу. Зате, виявивши можливість бути не тільки споглядальниками, але і безпосередніми учасниками гри (а це особливий і важливий вид активності), люди швидко поставили новий засіб на службу розвазі.

Найбільш очевидна тенденція в освоєнні Інтернету людством полягає в тому, що разом з інструментом пізнання, засобом навчання і інформування він перетворюється на спосіб розваги для маси людей. Проте взаємини з «старими» ЗМІ неоднозначні. Думка щодо того, що використання Інтернету створює конкуренцію саме у сфері розваги, не підтвердилася. Є межі часу, що витрачається на даний вид активності. Проте массовізация складу користувачів Мережі, тобто збільшення їх числа і розширення соціально-демографічного складу, зменшення різниці в доступності користування Мережею для різних груп, приведе все-таки до того, що в межах часу, що витрачається на розваги, лідирує виявиться саме Інтернет.

З даних на кінець червня 2010 року кількість користувачів інтернету складає майже 2 мільярди чоловік. За останні десять років число користувачів інтернету виросло на 444.8% і зараз складає 28.7% від усього населення планети. В Україні з 45 мільйонів чоловік користувачами інтернету є більш 15 мільйонів, це виходить - 33.7% українців. Відсоток зростання числа користувачів з 31 грудня 2000 року по 30 червня 2010 складає 7,55% що на 2.43% більше ніж на період 2000-2009 року [40, с. 238 - 240].

.5       Вплив інтернету на сучасну комунікацію у молодіжному середовищі: вторинний соціологічний аналіз

У наш час дуже велику роль відіграє інформація, адже “Хто володіє інформацією той володіє світом”. Не абияка увага приділяється і інформаційним технологіям, які розносять цю інформацію по усій планеті, тобто до її кінцевого споживача: людини, або машини (у вигляді різноманітних команд) в залежності від того, кому вона адресована.

Основним глобальним джерелом отримання інформації є Інтернет. Це феноменальне явище, створене людством як невичерпне джерело інформації, що сьогодні є доступним майже для кожного. За даними Міжнародного телекомунікаційного союзу, кількість інтернет користувачів складає майже два мільярди, і ця кількість надалі зростає.

Мережа Інтернет дає можливість оперативності та доступності зв'язку між користувачами на будь-яких відстанях. Інтернет може сприяти, і в деякій мірі, сприяє трансформації особистості. Як пише С.Назаренко, “без постійного інформаційного контакту взагалі неможливі повноцінний розвиток людини й нормальне функціонування соціальних груп і всього суспільства в цілому. Однак поза увагою залишається той факт, що інформаційно-комунікативні процеси можуть приховувати в собі і небезпеку для розвитку особистості й суспільства”.

Як і будь-який інформаційний засіб, Інтернет може використовуватися як на благо, так і на шкоду суспільству. Більшість людей бачить тільки користь від iнтернету, не замислюючись про негативні наслідки. Його інформаційний потенціал може застосовуватися не тільки для поширення шляхетних ідей, але й для пропаганди суспільно небезпечних домок, чи поглядів. Чимало організацій з оборони громадянських прав, і свобод стурбовані поширенням несанкціонованого використання персональних даних.

Люди які постійно користуються Інтернетом, проводячи свій вільний час у соціальних мережах, стають значно ближчими з своїми Інтернет- друзями, а ніж з людьми які не охоплені Інтернетом.

Одним з негативних наслідків впливу iнтернету на людину є Інтернет -залежність, тобто людина яка тривалий час проводить в Інтернеті, так би мовити, створює власний там світ. Зокрема, дехто настільки захоплюється віртуальним простором, що починають віддавати перевагу Інтернет - реальності, проводить за комп'ютером до 18 годин на день. Інтернет-залежність визначається як нав'язливе бажання підключитися до Мережі і хвороблива нездатність вчасно відключитися від неї. За даними різних досліджень, Інтернет-залежними сьогодні є близько 10% користувачів у всьому світі. В Україні таких близько 5-7%.

Іншим проявом негативного впливу глобальної Мережі є тролінг - це психологічний та соціальний феномен, що зародився в Інтернеті протягом 1990-х років. Інтернет-тролями, або просто тролями у Всесвітній мережі називають людей, котрі спеціально публікують провокаційні статті чи повідомлення (на форумах, блогах, в групах новин, у вікі-проектах), завдання яких - викликати конфлікти між учасниками, образи, ненависть до деяких людей, тощо. Сьогодні будь-який популярний ресурс на якому скупчується багато людей стикається з цим явищем.

У деяких країнах ведеться активна боротьба з Інтернетом. У Китаї закривають доступ до веб-сайтів які мають сумнівний зміст, Північна Корея не має на своїй території доступних серверів, декілька веб-сайтів, що належать північно корейському урядові, фізично перебувають за межами країни, також працює електронна пошта, але вона доступна обмеженому колу осіб. На Кубі Всесвітньою павутиною можуть користуватись лише лікарі; іншим громадянам країни це заборонено на законодавчому рівні. Для користувачів Ірану було закрито доступ до низки сайтів, серед яких Вікіпедія, YouTube. Вважається. що це пов'язано з розгорнутою в країні кампанією боротьби зі згубним впливом західної культури.

Незважаючи на багато негативних факторів Інтернету переважають, все ж таки позитивні фактори, адже Інтернет це невичерпне джерело інформації, і фактично кожний має доступ до неї. Саме за час розвитку Інтернету сталося чи не найбільше наукових відкриттів. Інформаційні технології досягли небаченого рівня. Інтернет об’єднав людей у яких спільні інтереси. За допомогою Інтернету можна навчатися не виходячи з дому, робити покупки а також заробляти гроші.

Таким чином Інтернет формує свідомість людей. Він став надбанням усього людства. Хоча у Інтернету є багато шкідливих властивостей, він все ж таки, рухає світ уперед, і тому корисний чи шкідливий Інтернет повинен визначити кожен сам для себе [11].

Інтернет-комунікації належать до типу так званих масових комунікацій, від яких залежить систематичне поширення інформації серед великої кількості людей. Соціальними чинниками, які сприяли виникненню цього типу комунікації вважають глобалізацію та інформатизацію світу, які, поєднуючись з традиціями суспільства массового споживання, орієнтують людину на швидке „споживання" інформації у мережі Інтернет. Парадоксально, але мережа дивним чином поєднує в собі дві функції: генератора потреб та їхнього миттєвого атоматичного задовільнювача [7, с. 46].

Необхідність ґрунтовного дослідження феномену Інтернет-комунікацій випливає із повсюдного їхнього залучення до процесів збереження, відтворення й передачі соціального досвіду. Інтернет-комунікація є новітнім атрибутом взаємодії людей у сучасному суспільстві та важливим чинником функціонування всіх його соціальних систем. Сучасний світ переживає комунікаційну революцію, в основі якої покладене розповсюдження Інтернет-комунікацій як таких, що найбільш адекватно відповідають вимогам глобалізованого світу. Їхня приналежність до феномену комунікацій означає наявність у них спільних з усталеними типами комунікацій родових ознак [16, с. 188].

Для підтвердження робочої гіпотези «В умовах становлення сучасного інформаційно - комунікативного суспільства одним із провідних засобів масової комунікації є Інтернет, який в найбільшій мірі впливає на молодь», в дипломній роботі був використаний вторинний соціологічний матеріал досліджень, які були проведені у Київському Політехнічному Інституті 2003 та 2005 роках.

Рис. 2.1 З яких засобів масової інформації ви, найчастіше, отримуєте інформацію?

Виходячи з відповідей респондентів, найбільшою популярністю користується телебачення (77,3%). Інтернет стоїть на другому місці (відмітили 26,7% опитаних) після традиційного телебачення, що говорить про досить високий рівень залученості та доступу до інформаційної мережі саме студентської молоді. Інтернет та інформаційні технології не тільки полегшують доступ до великого об'єму інформації, але й роблять активними його споживачів.

Рис. 2.2 Де ви, найчастіше, користуєтеся послугами Інтернету?

На роботі користуються Інтернетом 16 % опитуваних, більшість з яких використовують мережу у цілях, пов’язаних з роботою. Майже всі з них мають можливість виходу в Інтернет удома.

% користуються мережею у комп`ютерному клубі, інтернет - кафе та інших закладах.

Рис. 2.3 Для яких цілей ви, переважно, використовуєте Інтернет?

Аналіз результатів дослідження засвідчує, що користувачі Інтернету все частіше використовують його для реалізації своїх планів та інтересів. Відбуваються значні якісні зміни в його використанні. Підвищується загальна активність перебування в мережі, урізноманітнюються інтереси користувачів, а також форми та цілі використання Інтернету: ознайомлення з останніми новинами та поточною інформацією; пошук інформації для навчання або пiдвищення кваліфікації та інформації за інтересами; користування електронною поштою; спілкування в мережі; пошук інформації про товари і послуги та покупки он-лайн; відвідування сайтів державних і громадських структур тощо.

Рис. 2.4 Як часто ви використовуєте інформацію в Інтернеті для навчання чи роботи?

Що стосується частини питання про навчання, то всім відомо, що на сьогоднішній день все більше і більше рефератів, докладів та інших робіт, які передбачені навчальним планом для самостійної підготовки опитуваних, котрі навчаються, просто копіюються з мережі. З іншої сторони, отримання інформації з Інтернету є простішим способом, ніж копіювання книжок (може виявитися дорожчим за використання Інтернету) та швидшим, ніж походи до бібліотеки.

Більшість опитаних вважає, що Інтернет допомагає їм у роботі та навчанні, а також є «зручним джерелом» різноманітної інформації.

За визнанням більшості респондентів, для них Інтернет сьогодні - це джерело збагачення знань по різним проблемам. Для багатьох важлива також рекреаційна роль Інтернету як засобу відвернення від повсякденних турбот і проблем. Важливу роль грає Інтернет в розширенні міжособової комунікації людей і для знайомств. У спектрі мотивів користування Інтернетом - гарантія інформаційної свободи особи, доступу до культурних цінностей, засіб самовираження, засіб для дискусій, суперечок по політичних проблемах

Рис. 2.5 Чи вважаєте Ви, що доступ до мережі сприяє покращенню навчального чи робочого процесу?

Рис. 2. 6 Чи надаєте ви перевагу спілкуванню в Інтернеті, замість живого спілкування?

Більшість респондентів вважають, що спілкування в Інтернеті не заважає їм спілкуватися по - справжньому.

Рис.2. 7 Як ви вважаєте, перебування в Інтернеті впливає на ваші успіхи у навчанні / роботі?

Дане питання було поставлене для того, щоб побачити вплив від перебування в Інтернеті на досягнення успіхів у роботі та навчанні.

За даними діаграми 50% опитаних вважає, що Інтернет має позитивну дію, 11% вважає, що Інтернет несе негативний вплив на суспільство, 39% вагаються з відповіддю на дане питання. Тобто, можна сказати, що значна частина респондентів не до кінця розуміє позитивні і, більш того, негативні наслідки впливу Інтернету.

Рис.2.8 Як, на вашу думку, Інтернет впливає на суспільство?

Рис.2. 9 Чи схвалюєте ви постійне використання Інтернету для навчання та роботи?

Рис.2.10 Чи відчуваєте ви залежність та негативний впив від Інтернету?

Отримані результати свідчать про різноманітність та динамічність цільового використання Інтернету. Це підтверджує правомірність того, що мережу слід розглядати як нову сферу соціального буття, яка постійно розвивається. Отже, можна зробити висновок, що Інтернет є одним із провідних засобів масової комунікації та має поширений вплив (по різним причинам його використання) на суспільство, зокрема на молодь.Це підтверджує робочу гіпотезу дипломної роботи.

Сьогодні, враховуючи розвиток Інтернету, динаміку зростання кількості користувачів та цільового використання, вже можна говорити про появу нового типу соціального середовища та формування нової соціальної спільноти - користувачів Інтернету, які реалізують свої економічні, політичні, соціальні, особистісні інтереси та потреби в глобальній мережі.

Результати дослідження фіксують тенденції розширення використання українцями сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. Поза сумнівом, входження Інтернету в пересічне життя українців впливає і на видові зміни, і на якість їх соціальної діяльності. Використання Інтернету певним чином обумовлює структурні та функціональні зміни, що торкаються і пізнавальної, і комунікативної, і особистісної сфер буття, трансформують механізми та інструментарій реалізації діяльності сучасної людини.

ВИСНОВОК

Розвиток нових інформаційно-комунікаційних технологій, їх зростаючий вплив на всі сфери суспільного життя приводять до становлення суспільства нового типу, в якому інформація і знання стають головним ресурсом подальшого розвитку. Зараз цей процес визначається в основному розвитком глобальної комп'ютерної мережі Інтернет, яка стає ключовою технологією і стрижньовим елементом інфраструктури інформаційного суспільства, в якому всі сфери життя переходять в інформаційний простір глобальних комп'ютерних мереж і зазнають істотні зміни. Користування Інтернетом стає необхідною умовою успішної соціальної адаптації до умов сучайного суспільства і новою повсякденною практикою.

Процес інформатизації ґрунтується саме на тому, що інформація стає важливим фактором соціального прогресу. Тому суспільство, яке у своєму розвитку своєчасно не перейде на шлях інформатизації, прирікає себе на історичну відсталість, політичну, економічну залежність і може перетворитися на інформаційну колонію, тих країн, які досягли стадії, коли можуть називаться "інформаційним суспільством". Інформатизація суспільства є процесом, у якому поєднані в одне ціле технічні, соціальні, економічні, комунікаційні механізми створюють нові інформаційні технології для виробництва,переробки,збереження та розповсюдження інформації. Результатом такого процесу є виникнення "інформаційного суспільства", радикальне перетворення всіх сфер, як виробництва і технологій, так і соціальних, економічних відносин, духовного життя людства. Підсумовуючи огляд сучасних тенденцій вивчення соціальної комунікації та її практичного застосування, можна відзначити, що вона є важливою передумовою наукового прогресу та основою динамічного розвитку суспільних відносин. Будь-який соціум, кардинально відмінний від його історичних попередників, передусім характеризується новою якістю суспільного життя, що породжує «нову людину» та якісно нову соціальну структуру. В інформаційному суспільстві ця нова якість полягає у забезпеченні кожної особи будь-якими знаннями, що зумовлює радикальні зміни в усій системі успільних відносин (політичних, правових, духовних, соціальних та ін.). Тобто основна ідея інформаційного суспільства у соціогуманітарному вимірі полягає у досягненні нової фази розвитку - «суспільства знань» і забезпечення для всіх рівного доступу до них.

Для країн, подібних до нинішньої України, інформаційне суспільство, на жаль, багато в чому залишається радше перспективою, аніж реальною практикою. Але водночас очевидно, що і в Україні відбувається інтенсивна інформатизація більшості сфер людського життя та діяльності, а це є запорукою того, що новітні інформаційні технології невдовзі стануть визначальними чинниками соціально - економічного та інтелектуально -духовного розвитку українського соціуму. Парадокс сучасності полягає в тому, що в нову добу людина, з однієї сторони, залежить від технологічного розвитку власного суспільства, а з іншої сторони, вона сама відповідає за своє майбутнє, яке творить своїм інтелектом та здатністю до самовдосконалення. Через це людина стає головним суб’єктом і головним об’єктом глобального інформаційного суспільства, його засобом і метою одночасно. Глобалізація як чинник цивілізаційного розвитку спирається на якісно інший рівень інформаційних технологій, що відкриває нові можливості для комунікації. Глобальна трансформація індустріального суспільства в інформаційно - комунікативне, що відбувається у сучасному світі, супроводжується не лише проникненням комунікації в усі сфери суспільства, виникненням і розвитком якісно нового типу комунікативних структур і процесів, але і глибоким переосмисленням комунікативної природи соціальної реальності, сучасних змін у соціально- комунікативній сфері, місця і ролі комунікацій у розвитку суспільства. Комунікаційні процеси в інформаційному суспільстві як новому етапі розвитку людської цивілізації характеризується також високою швидкістю, що забезпечується наукоємними, високотехнологічними засобами, зокрема, мережею Інтернет.

Користування Інтернетом є конкретною діяльністю, що складається із звичних, таких, що повторюються, дій, котрі пов'язані з роботою з інформацією і комунікативною поведінкою, реалізуються за допомогою комп'ютера, підключеного до глобальної комп'ютерної мережі. Ця практика вимагає певних знань і навиків, а також припускає проходження правилам і стандартам цієї діяльності, пріятим в співтоваристві інтернет-користувачів.

Інтернет має безліч сфер і напрямів практичного використання, що робить його важливим агентом зміни повсякденному життю. Він трансформує звичні практики комунікації, утворення, роботи, розваги, цивільній активності і ін. У світі Інернетом користується понад 2 млрд. чоловік. Процес його розповсюдження та освоєння населенням як в Україні так і в інших країнах відбувається нерівномірно. Поширення Інтернет-технологій на усі сфери життєдіяльності індивідів і соціальних груп стає одним із визначальних чинників соціально-економічного розвитку суспільства. Інтернет сьогодні є простором, у якому активно спілкуються та отримують інформацію. Аудиторія мережі неухильно зростає, доступ до Інтернету стає насущною потребою сучасного життя, і світ уже просто не мислить себе поза ним.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1.       Аксьонова В.І. Методологічні засади міжкультурної комунікації в

контексті сучасного інформаційного суспільства / В.І. Аксьонова // Гілея. Історичні науки. Філософські науки. Політичні науки: Наук. вісник : зб. наук. праць / Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова, Українська АН. - К.: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова.- К.- 2011.- № 49.- с. 139 - 149

2.       Арнаутова В.В. Масові комунікації як культурний феномен глобалізації / В.В. Арнаутова // Гілея. Історичні науки. Філософські науки. Політичні науки : Наук. вісник : зб. наук. праць / Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова, Українська АН.: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова.- К.- 2009.- № 21.- с. 276 - 282

3.       Бальжирова Т.Ж. Интернет как средство социальной коммуникации в условиях формирующегося в России информационного общества: дисс. на соиск. научн. степени канд. соц. наук.: спец. 22. 00. 04 «социальная структура, социальные институты и процессы» / Т.Ж. Бальжирова.- Улан - Удэ.- 2003.- с. 162

4.       Барматова С. Зміна місця та ролі комунікації у сучасному світі /

Світлана Барматова (Матеріали з періодичного видання, журн. Соціологія: теорія, методи, маркетинг). - 2009.- № 3.- с.158 - 168

5.       Бойко Н.Л. Тези до соціологічного портрету українських користувачів Інтернету / Н.Л. Бойко // Національний інститут стратегічних досліджень. Стратегічні пріоритети.- 2011.- № 3 (20).- с. 190 - 195

6.       Бориснев С.В. Социология коммуникации: учеб. пособ. для ВУЗов / С.В. Бориснев.- М.: ЮНИТИ - ДАНА.- 2003.-с. 270

7.       Ваганов А. Краткая феноменология Всемирной паутины. Общество и книга: от Гуттенберга к Интернету // А. Ваганов. - М.: Традиция.- 2000. - с.42-53.

8.       Гаврилюх Н.Р. Філософсько - культурологічний аспект соціальної комунікації / Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки // Волинський національний університет імені Лесі Українки.- серія Філософські науки.- Луцьк.-2008.- №12.- с.127 - 130

9.       Гільтайчук Ю.В. Вплив мережі інтернет на суспільство. (Міжнародний науково - технічний університет ім. Юрія Бугая) [Електронний ресурс].- Режим доступу до статті: www.nauka.zinet/info/9/gyitaychuk.php <http://www.nauka.zinet/info/9/gyitaychuk.php>

10.     Горошко О.И. Информационно - коммуникационное общество в гендерном измерении: Монография.- Х.: ФЛП Либуркина Л. М.- 2009.- с. 816

11.   Дубов Д.В. Інформаційне суспільство в Україні: глобальні виклики та національні можливості: аналіт. доп. / Д.В. Дубов, О.А. Ожеван, С.Л. Гнатюк. - К. : НІСД. - 2010. - 64 с.

12.     Дятлов С.А. Принципи інформаційного суспільства / С.А. Дятлов // Інформаційне суспільство. - 2000. - Вип. 2. - с. 78-79.

13.     Землянова Л.М. Зарубежная коммуникативистика в преддверии информационного общества: толков. слов. терминов и концепций / Л.М. Землянова. - М.: Изд-во Московского ун-та.- 1999. - с. 301.

14.     Зернецька О. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини / О. Зернецька.- К.: Освіта.- 1999.- с. 351

15.     Иванов В.Ф. Аспекты массовой коммуникации: Монография / В. Ф. Иванов. - Ч. 1: Информация и коммуникация.- К.: ЦВП. - 2009. - с. 190

16.     Іщук С.М. Інтернет - комунікації: інформаційний зміст та ігровий характер / С.М Іщук // Вісник Національного авіаційного університету. Серія: Філософія. Культурологія: Зб. наук. пр.- № 2 (8).- К.: Вид- во Національного авіаційного університету НАУ - друк.- 2008.- с. 186 - 190

17.     Казанская И.А. К научному пониманию феномена Интернета / И.А. Казанская // Вестник Московского университета.- Серия: Философия.- Научный журнал.-№ 3.- 2008.- с.20 - 40

18.     Касьян В.І. Філософія. Відповіді та питання екзаменаційних білетів: навчальний посібник / В.І. Касьян. - К.- 2010. - с. 347

19.     Квіт С.М. Масові комунікації: підручник / С.М. Квіт.- К.: Києво - Могилянська академія.- 2008.- с.206

20.     Конецкая В. Социология коммуникации: учеб. / В. Конецкая. - М.: Международ. ун-т Бизнеса и Управления. - 1997. - с. 304

21.     Костенко Н. Парадигми та фактичності нових мас-медіа / Н. Костенко // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - №1-2.- 1998.- с. 138 - 149

22.     Костенко Н. Масова комунікація / Н. Костенко // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - №6. - 1998.- с. 127 - 151

23.     Кочетов А.Н. Влияние Интернета на развитие общества / А.Н. Кочетов // Информационное общество.: М.-1999.- № 5.-с.43-46

24.     Красницька О.А. Вплив Інтернет - технологій та ресурсів на інформаційну культуру студентської молоді [Електронний ресурс] / О.А. Красницька // Режим доступу до статті:

25.     Краснокутська Ю. Iнтернет як засіб комунікації: Теоретико-методологічний аналіз. Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї // Ю. Краснокутська. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили.- 2005. - Вип. 7. - 476 с.

26.     Курбан О.В. Соціальна комунікація в системі сучасного наукового знання / Інформаційне суспільство.- К.- 2010.- №10.- с. 309 - 313

27.     Лукина М.М. СМИ в пространстве Интернета / М.М. Лукина, И.Д. Фомичева // серия Интернет-журналистика. - М.- 2005. - № 1.- с. 87

28.     Маклюэн Г.М. Понятие Медиа: Внешне расширение человека / Г.М. Маклюэн. - М.: Жуковский: КАНОК-Пресс-Ц .- 2003. - с. 464

29.     Мальковская И.А. Профиль информационно - коммуникативного общества (обзор современных теорий) / Социологические исследования // И.А. Мальковская.- 2007.- №2.- с. 3 - 4

30.     Назаров М.М. Массовая коммуникация в современном мире: методология анализа и практика исследований / М.М. Назаров. - М.- 2002.- с. - 233

31.     Пиголенко І.В. Інтернет-технології та їх вплив на зміни цінностних орієнтирів студентів технічного ВНЗ у трансформаційному суспільстві / Український соціум.- серія соціологія, політика, економіка, педагогіка.- К.- 2005.- № 5 - 6 (10 - 11).- 66 - 77

32.     Пилипенко Д. Інтернет у соціальній структурі суспільства / Д. Пилипенко // Соціальні технології.- 2009.- № 42.- с. 19 - 25

33.     Почепцов Г.Г. Коммуникативные технологии двадцатого века / Г.Г. Почепцов.- К.- Ваклер.- 2002.-с. 656

35.     Савруцкая Е.П. Феномен комуникации в современном мире / Е.П. Савруцкая // Актуальные проблемы теории комуникации. Сб. науч. тр.- СПб.: Изд-во СПбГПУ.- 2004.- с.75-85

36.     Скалацький В.М. Автореф. дис. канд. філософ. наук: 09.00.03 / В.М. Скалацький.- К.: Нац. ун-т ім. Т.Шевченка. - К.- 2006. - с. 17

37.     Соколов А.В. Общая теория социальной коммуникации: учеб. пособ. [для студ. высш. учеб. завед.] / А.В. Соколов. - СПб. : Михайлов.- 2002. - 460 с.

38.     Тихонова С.В. Комунікаційна революція сьогодні: Інформація та мережа / Поліс.- 2007.- с. 53 - 64

39.     Федотова Л.Н. Социология массовой коммуникации: учебник для ВУЗов / серия Учебник для ВУЗов.- СПб.- 2004.- с.400

40.     Филатова О.Г. Интернет как масс-медиа / О.Г. Филатова // Актуальные проблемы теории комуникации. Сб. науч. тр. - СПб.: Изд - во СПб ГПУ.-2004.- с. 232 - 240

41.     Філіпова Л.Я. Інтерактивні комунікації в структурі дистанційного навчання / Л.Я.Філіппова, О.В.Олійник / Держ. академія керівн. кадрів культури і мистецтв // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія : наук. журнал. - №4. - К.- 2008. - с.59-63

42.     Філіпова Л.Я. Інформаційно-комунікативні прояви ресурсного потенціалу Інтернету / Л.Я. Філіпова // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. - 2010. - №2. - с. 44-48

43.     Хлызова Н.Ю. Средства массовой информации и средства массовой комуникации как основные понятия медиаобразования / Средства массовой информации в современном мире. Молодые исследователи: Материалы VII межвузовской конференции студентов и аспирантов (28 февраля - 1 марта 2008 г.) // отв. ред. Л.П. Громова. - СПб.- 2008. - с. 288-290

44.     Шавкун І.Г. Сутність та атрибути комунікації в умовах глобалізації / І.Г. Шавкун // Гілея. Історичні науки. Філософські науки. Політичні науки: Наук. вісник: зб. наук. праць / Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова, Українська АН. - К.: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова.- 2010. - Вип. 35. - с. 260-267

45.     Шарков Ф.І. Витоки та парадигми досліджень соціальної комунікації / Социс. - № 8. - 2001.- с.52 - 61

46.     Шевчук О.Б. E-ukraine. Інформаційне Суспільство: бути чи не бути / О.Б. Шевчук, О.П. Голобуцький.- К: ЗАТ «Атлант Ums».-2001.- с.103

47.     Шеремет А.Н. Интернет как средство массовой коммуникации: социологическое исследование: автореф. дисс. к. соц. наук: 22.00. 06 / А.Н. Шеремет. - Екатеринбург.- 2004. - с.13

48.     Яременко И.А. Проблема коммуникации в современном обществе и пути ее решения в свете теорий коммуникативного действия Ю. Хабермаса / И.А. Яременко // Актуальные проблемы духовности: Сб. науч. тр.- Кривой Рог.- Вып.7.- 2006.- 361 - 379