Економічний аналіз

Економічний аналіз

Міністерство освіти і науки України

Бердичівський політехнічний коледж

Навчальний комплекс

з дисципліни: Економічний аналіз

для студентів спеціальностей: Економіка підприємства, Фінанси, Бухгалтерський облік

Бердичів, 2006

Пояснювальна записка

В нових умовах формування ринкових відносин, функціонування підприємств різних форм власності, необхідно знаходити нові шляхи підвищення ефективності суспільного виробництва, а також уміло використовувати економічні методи управління підприємством.

У зв’язку з цим зростає роль економічного аналізу, який є функцією управління. Такий аналіз дозволить отримати нові характеристики об’єкта дослідження застосовувати обґрунтовані управлінські рішення.

Метою вивчення економічного аналізу є засвоєння знань щодо системного оцінювання діяльності організацій, виявлення внутрішніх резервів раціонального використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Головним завданням вивчення курсу " Економічний аналіз " є вивчення сучасних методик економічного аналізу із застосуванням математичних та статистичних прийомів і методів.

Великі економічні труднощі, яких зазнає більшість підприємств України, є наслідком об’єктивних і суб’єктивних чинників, пов’язаних з розбудовою незалежної держави.

Усі країни, які раніше входили до складу Радянського союзу, пройшли через економічні складнощі і всілякі негаразди. Однак глибина і тривалість кризових явищ у цих країнах були неоднакові. Ця відмінність не стільки в дії загальних об’єктивних обставин, скільки в глибині розуміння й належному врахуванні та нейтралізації негативних суб’єктивних факторів, які зумовили економічні проблеми.

Не маючи на меті розкривати всі чинники кризових явищ, все - таки можна стверджувати, що відсутність кваліфікованого всебічного і своєчасного аналізу економічних та інших явищ є одним із тих чинників, які спричинили й зумовлюють руйнівні процеси в економіці.

Курс економічного аналізу є конкретною економічною дисципліною. Ґрунтуючись на матеріалах інших економічних наук і значною мірою узагальнюючи набуті раніше студентами знання, він дає змогу оцінювати окремі господарські ситуації та вирішувати комплексні економічні проблеми на підприємстві, в галузі тощо.

Вивчення дисципліни починається з теоретичних основ економічного аналізу, яким присвячується перших чотири теми. Далі викладено методику аналізу виробничої і фінансової діяльності промислового підприємства.

Відомо, що економічний аналіз є елементом політичної економії, також як метод дослідження свого предмета аналіз використовують всі науки. Економічний аналіз як наука забезпечує дослідження власного предмета за допомогою напрацювань таких наук як : економічна теорія, економіка підприємства, організація і планування діяльності, фінанси підприємства та інші.

Успіх засвоєння теоретичного матеріалу курсу забезпечує проведення практичних занять

В основу дійсної програми покладено навчальний матеріал підручників : 1) Івахненко В.М. " Курс економічного аналізу " ; " 2) Ізмайлова К. В. " Фінансовий аналіз " та інших джерел вітчизняних та зарубіжних авторів.

Дана програма розрахована на 81 годину і передбачає вивчення курсу студентами, які навчаються за економічними спеціальностями.

Тематичний план

№П/П	Зміст тем	Кількістьгодин
Розділ 1 Теоретичні основи економічного аналізу
1	Предмет економічного аналізу	4
2	Метод та методичні прийоми економічного аналізу	12
3	Інформаційне забезпечення і організація аналізу господарськоїДіяльності	6
4	Види економічного аналізу та основи їх класифікації	8
Розділ 2 Техніко - економічний аналіз
5	Аналіз виробництва продукції, робіт і послуг	8
6	Аналіз попиту, стану ринку і обсягу реалізації	4
7	Аналіз виробничих ресурсів і організаційно - технічного рівняпідприємства	12
8	Аналіз витрат на виробництво та реалізацію продукції	10
9	Система комплексного економічного аналізу та пошук резервівпідвищення інтенсифікації та ефективності діяльності підприємства	2
Розділ 3 Фінансово - економічний аналіз
10	Аналіз фінансових результатів і рентабельності	7
11	Аналіз фінансового стану підприємства	8
Всього		81

Розділ 1. Теоретичні основи економічного аналізу

Тема 1. Предмет економічного аналізу

Місце економічного аналізу в системі наукових знань. Значення і роль економічного аналізу в умовах ринкової економіки. Основні особливості макро - і мікроекономічного аналізу в умовах ринкової економіки. Проблеми та перспективи розвитку економічного аналізу.

Економічний аналіз як функція управління та елемент керуючої системи. Сутність економічного аналізу як засобу дослідження економічних явищ. Зміст і предмет економічного аналізу. Завдання аналізу ринкової економіки.

Студенти повинні знати : аналіз і синтез як особливості людського мислення, роль аналізу господарської діяльності, історію розвитку.

Тема 2. Метод і методичні прийоми економічного аналізу

Характеристика методу та методики економічного аналізу. Класифікація методів і прийомів. Система показників економічного аналізу. Поняття фактора (чинника) як умови здійснення господарської діяльності.

Економіко - логічні методи, їх класифікація, галузь застосування їх в економічному аналізі. Порівняння його форми, та використання в економічному аналізі. Умови забезпечення порівнянності показників. Прийоми групування та деталізації і їх застосування в економічному аналізі. Графічний метод у дослідженні аналітичних показників.

Прийом елімінування і його застосування у факторному аналізі. Методи кількісної оцінки впливу факторів на результативний показник. Метод балансового ув’язування.

Методи детермінованого аналізу. Моделювання факторних систем.

Практикум по темі.

Студенти повинні знати : метод економічного аналізу, його особливості, класифікацію методів і прийомів, аналіз кількісного впливу факторів на величину результативного показника.

Студенти повинні вміти : застосовувати технічні прийоми та способи аналізу на різних етапах аналізу господарської діяльності ; робити аналітичні висновки.

Тема 3. Інформаційне забезпечення і організація аналізу господарської діяльності

Економічна інформація та її класифікація. Організація інформаційного забезпечення аналізу господарської діяльності. Організація, виконавці та основні етапи аналітичної роботи на підприємстві. Основи організації комп’ютерної обробки економічної інформації. Комерційна таємниця.

Методи перевірки вірогідності джерел інформації. Використання аудиту для перевірки якості бухгалтерських даних і звітів. Користувачі аналітичної інформації в умовах ринкової економіки.

Студенти повинні знати : як класифікуються джерела даних економічного аналізу, вимоги до організації інформаційного забезпечення, поняття поза облікових джерел інформації.

Студенти повинні вміти : класифікувати джерела інформації, оформляти результати аналізу

Тема 4. Види економічного аналізу та основи їх класифікації

Функції управління і класифікація видів економічного аналізу. Внутрішньогосподарський аналіз. Техніко - економічний і соціально - економічний аналізи, їх місце у системі комплексного аналізу. Управлінський та фінансовий аналіз. Внутрішній та зовнішній аналіз. Функціонально - вартісний аналіз.

Зміст, завдання, організація та інформаційне забезпечення поточного аналізу. Особливості організації і методики поточного, оперативного і перспективного економічного аналізу.

Студенти повинні знати : задачі, методи та особливості поточного, оперативного та перспективного аналізів.

Студенти повинні вміти : визначати вид економічного аналізу на основі класифікаційних ознак.

Розділ 2. Техніко - економічний аналіз

Тема 5. Аналіз виробництва продукції робіт і послуг

Значення і завдання аналізу виробництва продукції. Система показників продукції та обсягу виробництва. Загальний та факторний аналіз динаміки обсягу продукції.

Аналіз асортименту і структури випуску. Аналіз якості продукції та виробничого браку. Аналіз ритмічності роботи підприємства. Оцінка резервів збільшення обсягів випуску продукції.

Практикум по темі.

Студенти повинні вміти : проводити загальний і факторний аналіз динаміки обсягу випуску, розрахунок впливу структурних зрушень на кінцеві економічні результати, визначати резерви зростання випуску продукції.

Тема 6. Аналіз попиту, стану ринку і обсягу реалізації

Значення і завдання аналізу для обґрунтування плану виробництва і реалізації продукції. Загальна схема й  послідовність проведення аналізу. Схема показників і фактори, які визначають рівень попиту на продукцію та послуги. Вивчення функцій кривих попиту та цінової еластичності для прийняття управлінських рішень.

Оцінка обсягів і динаміки реалізації продукції та послуг. Аналіз виконання договірних зобов’язань по поставках : обсяг, строки, асортимент, якість. Характеристика взаємозв’язку показників випуску, відвантаження і реалізації продукції. Аналіз і оцінка збуту окремих товарів.

Аналіз експортних операцій і факторів, що їх обумовлюють, аналіз виконання зобов’язань по зовнішньоекономічній діяльності підприємств.

Студенти повинні знати : значення оцінки ринку, послідовність проведення аналізу.

Студенти повинні вміти : Розраховувати цінову еластичність попиту, рівень впливу факторів на зміну величини попиту, здійснювати оцінку конкурентоспроможності підприємства на зовнішньому ринку.

Тема 7. Аналіз виробничих ресурсів і організаційно - технічного рівня підприємства

Значення і завдання аналізу. Загальна схема аналізу, джерела інформації. Аналіз забезпечення підприємства трудовими ресурсами. Аналіз ефективності використання робочої сили і робочого часу. Показники та аналіз динаміки продуктивності праці. Аналіз трудомісткості продукції, що випускається.

Аналіз ефективності використання і освоєння виробничих потужностей. Аналіз показників складу, структури і технічного стану основних фондів. Аналіз використання основних фондів і виробничого устаткування. Методика визначення й розрахунку резервів збільшення випуску продукції.

Аналіз забезпечення підприємства матеріальними ресурсами й ефективність їх використання. Оцінка динаміки матеріаломісткості продукції і підвищення ефективності виробництва. Значення і завдання аналізу організаційно - технічного рівня підприємства. Загальна схема аналізу та показники Організаційно - технічного рівня.

Практикум по темі.

Студенти повинні знати : Задачі аналізу, джерела інформації, показники.

Студенти повинні вміти : проводити аналіз руху робітників, причин плинності кадрів, оцінку забезпечення трудовими ресурсами, аналізувати продуктивність праці ; розраховувати показники використання ресурсів підприємства та їх вплив на резерви збільшення обсягу випуску продукції.

Тема 8. Аналіз витрат на виробництво та реалізацію продукції

Значення, завдання, систематизація інформаційного забезпечення аналізу. Класифікація видів витрат і об’єктів аналізу. Система показників рівня витрат і собівартості продукції.

Напрямки аналізу витрат на підприємстві за елементами та статтями калькуляції, за залежністю від обсягу виробництва продукції, за місцем виникнення, за об’єктом калькулювання.

Аналіз матеріальних витрат. Аналіз трудових витрат. Аналіз комплексних статей витрат : витрат на утримання та експлуатацію устаткування. Аналіз собівартості окремих виробів. Аналіз витрат на одну гривню товарної продукції.

Практикум по темі.

Студенти повинні знати : Задачі аналізу, джерела інформації, об’єкти аналізу.

Студенти повинні вміти : Здійснювати аналіз витрат на одну гривню товарної продукції, аналіз прямих витрат, аналіз собівартості окремих виробів, аналіз витрат за елементами та статтями.

Тема 9. Система комплексного економічного аналізу та пошук резервів підвищення інтенсифікації та ефективності виробництва

Системний підхід та передумови проведення комплексного економічного аналізу. Зміст, завдання, організація та інформаційне забезпечення комплексного економічного аналізу. Резерви підвищення ефективності виробництва та їх класифікація. Методика комплексної оцінки інтенсифікації та ефективності господарювання.

Розділ 3. Фінансово - економічний аналіз

Тема 10. Аналіз фінансових результатів і рентабельності

Значення, завдання, інформаційне забезпечення аналізу фінансових результатів діяльності підприємства.

Місце прибутку в системі узагальнюючих вартісних показників, його значення в оцінці та стимулюванні економічної ефективності роботи підприємства.

Аналіз балансового прибутку. Аналіз прибутку від реалізації продукції. Аналіз інших прибутків і збитків. Аналіз рентабельності. Факторний аналіз рентабельності реалізованої продукції. Аналіз рентабельності капіталу. Аналіз рентабельності виробничих фондів.

Студенти повинні знати : основні задачі, джерела інформації фінансово - економічного аналізу, методи перевірки вірогідності джерел інформації.

Студенти повинні вміти : здійснювати аналіз прибутку і його складових, визначати вплив окремих фінансових результатів на розмір балансового прибутку, виконувати факторний аналіз рентабельності.

Тема 11. Аналіз фінансового стану підприємства

Характеристика бухгалтерського балансу, як основного джерела інформації для оцінки фінансового стану підприємства : зміст, оцінка і економічне значення окремих статей.

Оцінка фінансового стану підприємства. Визначення платоспроможності підприємства за балансом та іншими джерелами. Поточна й очікувана платоспроможність. Фактори, що впливають на фінансовий стан. Основні заходи для стабілізації фінансового стану.

Аналіз майна підприємства і джерела його покриття. Оцінка співвідношення основного і оборотного капіталу.

Аналіз матеріальних оборотних активів, виявлення надлишкових і непотрібних запасів. Аналіз дебіторської заборгованості.

Аналіз пасивів підприємства. Аналіз оборотності обігових коштів і причини їх зміни. Узагальнюючі й проміжні показники ліквідності.

Практикум по темі.

Студенти повинні знати : етапи та основні показники оцінки фінансового стану підприємства.

Студенти повинні вміти : складати агрегований порівняльний аналітичний баланс, розраховувати показники оцінки фінансового стану і робити аналітичні висновки.

Конспекти лекцій та тем, винесених на самостійне опрацювання

Розділ І. Теоретичні основи економічного аналізу

Тема 1. Предмет економічного аналізу

Завдання

1. Зрозуміти сутність економічного аналізу

2. Визначити основні характерні риси економічного аналізу

3. Ознайомитися з функціями і завданнями економічного аналізу

4. Усвідомити місце і роль економічного аналізу в системі управління підприємством

5. Ознайомитися з предметом та об'єктами економічного аналізу

6. Розглянути принципи економічного аналізу

7. Визначити зв'язок економічного аналізу з іншими дисциплінами

План.

. Наукові основи і філософське розуміння економічного аналізу.

.Економічний аналіз як функція управління.

. Предмет та об’єкти економічного аналізу.

.Принципи економічного аналізу.

. Зв’язок економічного аналізу з іншими дисциплінами. (СРС).

Ключові слова та поняття: об'єкт управління, суб’єкт управління, господарські операції, господарські процеси, дослідження господарської діяльності, зміст економічного аналізу, мета економічного аналізу, предмет економічного аналізу, завдання, задачі, принципи.

Після вивчення матеріалу теми Ви зможете:

·      Визначити предмет економічного аналізу та принципи аналітичних досліджень;

·        Розкрити зміст економічного аналізу;

·        Визначити роль та завдання економічного аналізу;

·        Охарактеризувати зв’язок економічного аналізу з рядом дисциплін.

. Наукові основи і філософське розуміння економічного аналізу

Аналіз (від грецького analisis - розкладання об'єкту, що вивчається, на частини, на властиві цьому об'єкту складові) в загальному розумінні цього терміну є одним із методів пізнання явищ, предметів і процесів у природі та суспільстві.

Аналіз, як метод пізнання об'єктивної дійсності, має свої особливості.

Це поняття не ідентичне поняттю "аналіз", під яким розуміють синонім поняття "дослідження". Останній термін значно ширший і представляє собою всебічне наукове вивчення предмету за допомогою різних способів і прийомів. Те ж розуміємо, коли мова йде про економічний аналіз.

Аналіз виступає в діалектичній, суперечливій єдності з поняттям "синтез" (від гр. - sinthesis) - поєднання раніше розподілених елементів досліджуваного об'єкту в єдине ціле. Аналіз як метод розкладання цілого на складові елементи не може забезпечити глибину дослідження. Предмет і явища мають всезагальний зв'язок і взаємну обумовленість, тому їх необхідно вивчати в єдності, у взаємному зв'язку всіх сторін, елементів і частин. Діалектичний тандем аналіз - синтез ("analisis - sinthesis"), який використовується в наукових дослідженнях, також називають аналізом у широкому розумінні цього терміну як способу пізнання предметів і явиш навколишнього середовища, який ґрунтується на розчленуванні цілого на складові частини та вивченні їх в усій різноманітності зв'язків і залежностей.

Перехід від аналізу факторів до теоретичного синтезу здійснюється за допомогою взаємодоповнюючих методів пізнання дійсності - індукції та дедукції.

Індукція (від лат. induktio - наведення) - метод переходу від знання окремих фактів до знання загального, що відображає закони або інший суттєвий і необхідний зв'язок. Дедукція (від лат. deduktio - виведення) - метод руху думки від загального до часткового, виведення із загальних посилань наслідків більш часткового характеру.

Таким чином, під аналізом розуміють метод дослідження, який полягає в уявному розподілі цілого на складові частини та виділенні його окремих сторін, властивостей, зв'язків.

Економічний аналіз - це система спеціальних знань для дослідження зміни та розвитку економічних явищ і процесів у їх взаємозв'язку та взаємообумовленості, з метою забезпечення цільового управління ними.

Тривають суперечки науковців щодо питання про межі науки економічного аналізу. Очевидно, що у даному аспекті слід виділити два рівні економічного аналізу: макроекономічний і мікроекономічний. На макрорівні (економіка країни, регіонів, галузей) економічний аналіз тісно інтегрується зі статистикою, набуває форми економіко-статистичного аналізу. На мікрорівні (економіка первинної ланки господарської системи) він реалізується як економічний аналіз діяльності підприємства.

Економічний аналіз є самостійною галуззю наукових знань, що мас свій зміст і завдання.

Зміст і завдання економічного аналізу залежать від соціально-економічного устрою, в умовах якого функціонує підприємство. В одержавленій адміністративно-командній економіці головними в економічному аналізі були оцінка виконання підприємствами планових завдань (головним чином, кількісних показників виробництва та реалізації продукції), що централізовано затверджувалися, та визначення відповідності господарської діяльності підприємств економічній стратегії панівної політичної партії. В ринковій економіці зміст і завдання аналізу докорінно змінюються адекватно змінам, які відбуваються у характері та цілях господарської діяльності підприємств - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої форми власності та організаційно-правової форми функціонування.

Особливості досліджень економічного аналізу за умов становлення ринкових відносин визначають такі обставини:

·        виділення в економічному та правовому полі самостійних господарюючих суб'єктів;

·        розширення складу суб’єктів аналізу;

·        необхідність поглиблення внутрішнього та зовнішнього аналізу;

·        висока динамічність ринкового середовища, обумовлена інертністю економічної системи;

·        ситуаційний аналіз і моделювання "поведінки" економічної системи на багатокритеріальній основі;

·        оцінка підприємницького ризику;

·        вибір ділового партнерства;

·        висока конкуренція та не прогнозована поведінка конкурентів.

Крім того, серед особливостей сучасних змін економічного аналізу слід виділити такі, як підвищення оперативності економічного аналізу, застосування, крім звітності, різноманітної додаткової інформації, залучення до проведення економічного аналізу маркетологів, юристів та спеціалістів інших видів діяльності, використання комп'ютерної техніки тощо.

Зміст економічного аналізу становить комплексне та взаємопов'язане дослідження процесів і явиш, господарської діяльності підприємств та їх структурних підрозділів, визначення на цій основі причинно-наслідкових зв'язків і тенденцій розвитку з мстою обґрунтування та оцінки ефективності управлінських рішень.

У загальному вигляді зміст аналізу визначають: а) мста аналізу; б) виявлення та узгодження цілей і завдань аналізу, термінів виконання, кола спеціалістІв-аналітиків; в) оцінка ситуації, що склалася, вивчення причинно-наслідкових зв'язків об'єкта, ступенів і напрямів впливу окремих факторів, оцінка основних економічних показників функціонування об'єкта; г) вивчення умов, які позитивно та негативно впливають на кінцеві та проміжні результати, пошук варіантів розв'язання проблеми та їх зіставлення: д) підготовка одного чи декількох варіантів господарських рішень. Отже, у процесі економічного аналізу реалізуються його три основні функції: оцінювальна, діагностична та пошукова

Оцінювальна - визначення відповідності стану економічної системи її цільовим параметрам функціонування та потенційним можливостям.

Діагностична - встановлення причинно наслідкових змін економічної системи у кількісному і якісному вимірюванні, впливу факторів на зміну і розвиток.

Пошукова : виявлення невикористаних резервів та потенційних можливостей зміни та розвитку економічної системи, обґрунтування механізмів їх мобілізації.

Зміст економічного аналізу визначають його завдання:

. Підвищення науково - економічної обґрунтованості цільових програм, бізнес - планів, нормативних планів, прогнозів і нормативів.

. Об’єктивне та всебічне дослідження та оцінка виконання планів і дотримання нормативів.

. Визначення економічної ефективності використання ресурсного потенціалу.

. Об’єктивна та всебічна оцінка роботи підприємства і його підрозділів за певні проміжки часу.

. Виявлення і вимірювання внутрішніх резервів.

. Обґрунтування оптимальності управлінських рішень.

. Економічний аналіз як функція управління.

Управління - це ефективне досягнення мети підприємства шляхом планування, організації, мотивації і контролю за ресурсами. Система управління забезпечує умови, необхідні для реалізації поставлених цілей, при чому вирішальне місце належить економічним методам цілеспрямованої дії на об'єкт управління.

Багатогранність і взаємозалежність діяльності підприємства визначають необхідність проведення аналізу господарських ситуацій. Цю роль в процесі управління виконує економічний аналіз. Місце економічного аналізу в системі управління схематично представлено на рис. 1.

В системі управління виділяється керуюча і керована системи: керуюча система (суб'єкт управління) - сукупність органів, засобів, інструментів і прийомів управління; керована система (об'єкт управління) - господарська діяльність. Керуюча і керована системи пов'язані, знаходяться в постійній взаємодії та представляють замкнутий контур управління.

В процесі управління економічний аналіз виступає елементом зворотного зв'язку між керуючою і керованою системами. Керівний орган передає управлінську інформацію на об'єкт управління, який, змінюючи свій стан, через зворотній зв'язок повідомляє керуючому органу про результати виконання команди І про свій новий стан. Становлення прямого і зворотного інформаційних потоків в управлінні можливе лише на базі аналітичних досліджень. При цьому, якщо у прямому зв'язку економічний аналіз забезпечує параметри можливого впливу на об'єкт управління, то у зворотному - дає оцінку ефективності такого впливу та доцільності його коригування.

Характер і особливості об'єкта управління, зміни в його господарських процесах складають зміст суб'єкта управління, удосконалюють його форми і методи.

Отже, економічний аналіз займає проміжне місце, виступаючи як зв'язкова ланка між інформаційним етапом і етапом прийняття рішень, тим самим впливаючи на якість прийнятих управлінських рішень.

Основна мета аналізу в управлінні підприємством - виявити причинні зв'язки між подіями (отриманими кінцевими результатами, станом параметрів господарських процесів) і умовами, які призвели до даних подій або які можуть виникнути в майбутньому. Відповідно економічний аналіз забезпечує оцінку здійсненої події (факту) і встановлення умов, за яких ці події відбулися, тобто готують необхідну інформацію для прийняття управлінських рішень.

В сучасних умовах господарювання зростає роль економічного аналізу в управлінні, що зумовлено наступними причинами:

1) змінюються механізм господарювання, принципи та методи управління;

2) з'являються нові досягнення у методології та організації аналітичних досліджень;

3) створюються нові форми господарювання;

4) необхідним є встановлення основних закономірностей розвитку підприємства, виявлення зовнішніх і внутрішніх факторів, стабільний чи випадковий характер відхилень, підвищення ефективності виробництва у зв'язку із обмеженістю та зростанням вартості сировини, підвищенням науко- і капіталомісткості виробництва.

Звісно, економічний аналіз не може забезпечити підготовку управлінських рішень стосовно всіх аспектів діяльності підприємства, але він є надійним інструментом для вирішення проблем саме економічного характеру, а також для економічного обґрунтування рішень з інших проблем.

Таким чином, економічний аналіз є важливим елементом в системі управління виробництвом, дієвим засобом виявлення внутрішньогосподарських резервів, основою розробки науково обґрунтованих управлінських рішень, інструментом контролю за їх виконанням.

3. Предмет та об'єкти економічного аналізу

Економічний аналіз - самостійна галузь наукових знань, що має свій предмет і об'єкти дослідження, цільову спрямованість, метод і методику, способи та прийоми для вивчення того суттєвого в предметі й об’єктах. що цікавить науку економічний аналіз та її користувачів.

Сукупним об'єктом аналізу є господарська діяльність підприємства. При цьому економічний аналіз вивчає не саму господарську діяльність (як технологічний, організаційний процес), а економічні результати господарювання (як наслідок економічних процесів).

Визначення предмету науки - одна з важливих методологічних проблем. В економічному аналізі це питання розглядається вже декілька десятиліть.

У спеціальній літературі надаються різноманітні формулювання предмету економічного аналізу. Науковці та практики, по-різному оцінюючи місце і роль економічного аналізу, розходяться у своїх поглядах на його предмет, виділяючи ті чи інші ознаки аналізу як науки.

Всі визначення предмету економічною аналізу, які найбільш часто зустрічаються в літературі, можна розподілити на певні групи. Під предметом розуміється:

·      господарська діяльність підприємств;

·        господарські процеси та явища;

·        деталізований склад об'єктів;

·        інформаційний потік;

·        причинно-наслідкові зв'язки економічних процесів.

Предмет науки показує, що вивчає дана наука. Отже, предметом економічного аналізу є причинно-наслідкові зв'язки економічних процесів діяльності підприємств. Тільки розкривши причинно-наслідкові зв'язки різних сторін діяльності, можна досить швидко визначити як зміняться основні результати господарської діяльності за рахунок того чи іншого фактору, провести обґрунтування будь-якого управлінського рішення, розрахувати як зміниться сума прибутку, беззбитковий обсяг продажу, запас фінансової стійкості, собівартість одиниці продукції за умов зміни виробничої ситуації.

Предмет економічного аналізу розкривається через його об'єкти:

ресурси - виробництво (виконання робіт, надання послуг) та інша діяльність - продукція (роботи, послуги) - фінансові результати - ресурси...

Таким чином, об'єктами економічного аналізу є економічні результати діяльності господарюючого суб'єкта, фінансовий стан, платоспроможність, ліквідність, фінансові результати, обсяг виробництва та продажу, собівартість, забезпеченість трудовими, матеріальними та фінансовими ресурсами, характер їх використання.

4. Принципи економічного аналізу

Для будь-якої науки характерне визначення базових принципів дослідження, які виражають стан і етику дослідника, регулюють процедурну сторону методології і методики.

Розглянемо основні принципи, яких повинен дотримуватись аналітик.

Принцип науковості передбачає глибоке пізнання об'єктивної реальності функціонування економічної системи, впливу об'єктивних факторів ЇЇ зміни та розвитку, застосування наукової методики та організації аналітичних досліджень. Рівень науковості методики досягається розвитком методології аналізу та застосуванням його сучасних організаційних систем, новітніх досягнень в теорії та методиці економічних досліджень. Значний прогрес забезпечив широке застосування в економічному аналізі економіко-математичних методів і моделей та комп'ютерної технології обробки економічної інформації.

Принцип системності передбачає дослідження економічних явищ і процесів як складних систем з функціонально-структурною будовою елементів взаємозв'язку і взаємообумовленості їх складових. Тобто під системним економічним аналізом розуміють сукупність наукових методів і практичних прийомів розв'язання складних економічних проблем. Він базується на використанні категорій системи як єдності взаємопов'язаних елементів, які спільно діють для досягнення єдиної мети. Системність, як поняття кібернетичного порядку, потребує дослідження об'єкта (діяльності суб'єктів господарювання) як єдиного цілого, єдиної системи, що включає інші складові елементи, які знаходяться у визначеній взаємодії; об'єкта, що є частиною іншої, більш високого рівня системи, у якій він взаємодіє з іншими підсистемами.

Принцип комплексності тісно пов'язаний з принципом системного підходу, хоча має більш вузьке значення. Він передбачає всебічне дослідження причинних взаємозалежностей, комплексну оцінку вхідних параметрів функціонально-структурної будови, їх зміну та розвиток па досліджуваному об'єкті у просторі і часі, за кількісними й якісними ознаками та вихідні (результативні) параметри цього процесу. У полі зору аналітика повинні бути не лише основні (цільові) результати, а й побічні. Цілісність системи, яка відрізняється визначеною завершеністю, припускає й відокремлений аналіз її складових елементів.

Системність - поняття більш змістовніше, ніж комплексність, а тому останнє можна розглядати як важливу складову системного підходу. Методологічна єдність системності та комплексності економічного аналізу - знаходить своє вираження в єдності політичного й економічного, економічного, соціального та економіко-соціально-екологічного; у єдності цілого та його частин; у розробці єдиної, універсальної системи показників; у використанні всіх видів економічної інформації.

Комплексний аналіз - це всебічний аналіз діяльності підприємства та його підрозділів, який упорядковує аналітичну роботу, підвищує її ефективність, допомагає приймати обґрунтовані управлінські рішення. Таким чином, комплексний економічний аналіз означає:

·      дослідження економіки об'єднань і підприємств як відносно відособленої системи в межах економічної системи;

·        встановлення цілей функціонування підприємства та його підрозділів як критеріїв ефективності їх роботи;

·        використання конкретної системи економічних показників, що характеризують виробничо-господарську діяльність у цілому й окремі ЇЇ сторони;

·        дослідження причинних залежностей між економічними показниками роботи підприємства;

·        побудову кількісних залежностей (рівнянь взаємозв'язку) між економічними показниками;

·        вивчення змін економічних показників у динаміці, а також протиріч господарської діяльності та шляхів їх подолання як причини розвитку економічної системи.

Принцип періодичності (або регулярності) передбачає необхідність систематичного проведення аналітичних досліджень на базі високої їх організації та планування аналітичної роботи.

Принцип достовірності, об'єктивності, конкретності, точності. Аналіз повинен базуватися на достовірній, перевіреній інформації, що реально відображає об'єктивну дійсність, а його висновки повинні обґрунтовуватися точними аналітичними розрахунками. Достовірність та об'єктивність аналітичних досліджень передбачають відсутність арифметичних помилок у розрахунках, правильне застосування методики розрахунку окремих показників, впливу окремих факторів тощо.

Зрозумілість та адекватність тлумачення досягається через обов'язкове пояснення отриманих результатів дослідження (розрахунків) у вигляді відповідних висновків, коментарів, складання пояснювальних записок. Наявність аналітичних висновків є обов'язковим елементом методики економічного аналізу.

Принцип оперативності полягає у тому, що економічний аналіз повинен активно впливати на хід виробництва та його результати, своєчасно виявляти недоліки та упущення в роботі, інформувати про це керівництво підприємства. Тобто необхідним с практичне використання результатів економічного аналізу для управління. Крім того, своєчасна та доречна аналітична інформація дає можливість оперативно оцінити минулі, теперішні чи майбутні події, вжити необхідних заходів для виправлення ситуації або її поліпшення. Дані аналізу мають не просто констатувати факти минулих подій та давати їм оцінку. Насамперед, вони повинні бути інформацією, яка використовується для прогнозування господарських подій, майбутнього фінансового стану підприємства, його фінансових результатів. Принцип дієвості передбачає також обмеження зайвої інформації, яка непотрібна для прийняття управлінських рішень.

Принцип ефективності аналітичного дослідження означає, що витрати на його проведення повинні бути найменшими при оптимальній глибині аналізу та його комплексності. З цією метою, крім доцільності організації, при його проведенні повинні широко використовуватися провідні методики, засоби, які полегшують роботу аналітика. У першу чергу, застосовують більш раціональні методи збирання та зберігання даних, впроваджують у практику економічного аналізу використання комп'ютерної техніки та інших технічних засобів.

Питання винесені на самостійне опрацювання студентами.

.. Зв'язок економічного аналізу з іншими дисциплінами

Процес диференціації наук діалектично пов'язаний з їх інтеграцією. Це сприяло тому, що сформувавшись в самостійну науку, економічний аналіз комплексно та системно використовує дані, а в окремих ситуаціях способи та прийоми дослідження, притаманні іншим економічним і неекономічним наукам.

Поглиблення аналітичної роботи на різних рівнях господарської системи зумовили необхідність інтеграції розрізнених форм економічного аналізу, характерних для облікових наук (бухгалтерський облік, статистика, планування), науки управління (менеджменту). Саме функціональна диференціація науки управління зумовила необхідність виділення економічного аналізу як для обґрунтування та оцінки управлінських рішень, так і для реалізації завдань інших функціональних систем знань (планування, обліку, контролю тощо).

Виникнення економічного аналізу на межі таких наук як економіка, фінанси, маркетинг, менеджмент, бухгалтерський облік, статистика спричинило те, що без знань з економічних дисциплін неможливо провести глибокі аналітичні дослідження. Тісні зв'язки економічного аналізу також із менеджментом, маркетингом, плануванням, для яких він с певною методологічною базою, елементом методики.

Теоретичною і методологічною основою всіх економічних наук, у тому числі й економічного аналізу, є економічна теорія.

Економічний аналіз і економічна теорія.

Економічна теорія вивчає основи суспільного виробництва та закони його функціонування та розвитку; проблеми виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ на макрорівні. Ці закони визначають економічні процеси в будь-якому суспільстві, виражаючи типові, стійкі, причинно-наслідкові зв'язки й залежності. Економічний аналіз, ґрунтуючись на економічній теорії, досліджує дію економічних законів, які виражають основний напрям розвитку певної господарської одиниці та проявляються в закономірностях і тенденціях стратегії її діяльності.

Базис, яким є економічна теорія, озброює аналітиків відповідною системою економічних показників і понять, таких як ціна, прибуток, витрати, собівартість та ін. Знаючи економічну сутність, можна кількісно виразити ці показники і проводити їх вивчення, встановлювати відхилення, тенденції змін, відповідність вимогам ринку, відслідковувати можливі диспропорції і визначити способи їх подолання.

Численні аналітичні дослідження нагромаджують статистичні дані про дію окремих економічних законів. Вивчення цих даних дає можливість сформулювати нові, раніше невідомі закони, здійснювати прогнози на макро- та мікроекономічному рівнях.

Економічний аналіз і галузеві економіки.

Оскільки загальні закони економічного розвитку по-різному діють в окремих галузях економіки, аналіз фінансово-господарської діяльності підприємств не може не спиратися на відповідні галузі економіки. Звідси випливає зв'язок аналізу з такими науковими дисциплінами як економіка промисловості, сільського господарства, будівництва, торгівлі тощо. Причому зв'язок між економічним аналізом та галузевими економіками не однобічний: використання аналітичних досліджень цими науками сприяє їх власному розвитку.

Економічний аналіз та бухгалтерський облік.

Найбільш тісно взаємопов'язаними є економічний аналіз і бухгалтерський облік. Цей зв’язок має подвійний характер. Дані оперативного та бухгалтерського обліку, бухгалтерська звітність є головним джерелом інформації для економічного аналізу підприємства, джерелом, що забезпечує документальне обґрунтування аналітичних висновків. Частка бухгалтерської інформації у складі інформаційної бази досягає 70 %.

Використовуючи дані обліку та звітності, економічний аналіз одночасно висуває вимоги щодо їх удосконалення та розвитку, сприяє раціональній організації облікової роботи з метою отримання повноцінної достовірної економічної інформації.

Не знаючи методики бухгалтерського обліку та змісту звітності, важко підібрати для аналізу необхідні матеріали та перевірити їх достовірність. З іншого боку, вимоги, які висуваються до економічного аналізу, так чи інакше переадресовуються бухгалтерському обліку.

Саме те, що бухгалтери почали першими аналізувати господарсько-фінансову діяльність підприємств, досить природно. Кожен бухгалтер, отримавши дані про результати господарювання підприємства, цікавиться станом господарських засобів і джерел їх утворення, використанням підприємством резервів для збільшення прибутку тощо.

Економічний аналіз і статистика.

Економічний аналіз і статистика взаємопов'язані, через те, що:

Ø дані статистичного обліку та звітності, матеріали вибіркових спостережень є джерелом для економічного аналізу, його інформаційною базою;

Ø  статистичні способи та прийоми обробки економічної інформації (відносні та середні величини групування, індекси, кореляція, регресія тощо) використовуються в економічному аналізі.

Проте, між економічним аналізом і статистикою існують відмінності. Аналітичні розробки статистичних органів пов'язані переважно з масовими соціально-економічними явищами, процесами і проводяться найчастіше на галузевих, регіональних і загальнодержавному рівнях. Економічний аналіз діяльності підприємств охоплює лише дані на мікроекономічному рівні і в більшості випадків ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Економічний аналіз і планування.

Кожне підприємство в ринкових умовах починає свою діяльність з ретельно розробленого та науково обґрунтованого бізнес-плану, складання якого починається з докладного аналізу ідеї справи, яку збираються розпочати, оцінки її доцільності, реалістичності, перспективності та економічної ефективності. При цьому будь-який з розділів бізнес-плану неможливо відповідним чином обґрунтувати без використання аналітичних способів і прийомів.

Економічний аналіз, завершуючи економічну роботу підприємства, забезпечує підпорядкованість окремих її складових частин виконанню прогнозів, договорів, планів. Планові показники визначають той рівень, який повинно досягнути підприємство згідно з прогнозом соціально-економічного розвитку на перспективу.

Планування є економічною наукою зі своїм специфічним предметом і методом. Планові показники - це критерії оцінки роботи підприємства. Складання науково обґрунтованих планів на всіх рівнях неможливе без економічного аналізу. Вплив і дія аналізу виявляються не тільки в удосконаленні методів розробки планів, але й в організації їх виконання:

Ø для формування плану доцільно проаналізувати різні його варіанти та вибрати найбільш оптимальний;

Ø  за даними аналітичних розрахунків можна встановити тенденції зміни тих показників, за якими розробляється план;

Ø  за допомогою аналізу простежуються темпи змін у середньому за рік;

Ø  на стадії виконання плану економічний аналіз забезпечує виявлення рівня виконання в кожний конкретний момент, визначення недоліків і причин їх виникнення.

Отже, економічний аналіз є не лише засобом обґрунтування планів, але і контролю за їх виконанням. Планування починається і закінчується аналізом результатів діяльності підприємства. Аналіз дозволяє підвищити рівень планування, зробити його науково обґрунтованим.

Економічний аналіз і господарський контроль. Безпосередньо пов'язана з економічним аналізом така економічна дисципліна як контроль і ревізія. З одного боку, у процесі економічного аналізу використовуються матеріали документальних ревізій і деякі специфічні методи контролю і ревізії. З іншого боку, одержані аналітичні результати контролери застосовують з метою недопущення у майбутньому виявлених недоліків.

Економічний аналіз пов'язаний і з аудитом. Завданням аудиту є документальна перевірка правильності ведення бухгалтерського обліку, достовірності й повноти фінансової звітності та її відповідності вимогам чинного законодавства. При внутрішньому і зовнішньому аудиті часто проводиться комплексний аналіз, який дозволяє об'єктивно оцінити результати господарювання і розробити обґрунтовані рекомендації зі стратегії і тактики економічного та соціального розвитку підприємства.

Економічний аналіз фінансового стану, аналіз платоспроможності й фінансової стійкості, ліквідності майна., ефективності господарювання, ринкової та ділової активності, інших фінансових показників і коефіцієнтів підприємств різних форм власності - невід'ємні складові аудиту. Крім того, необхідним для аудиторських висновків € узагальнення аналітичних результатів.

Отже, бухгалтерський облік, аудит, економічний аналіз перебувають у безперервному русі, є взаємопов'язаними та взаємозумовленими в загальній інформаційній системі управління підприємством.

Економічний аналіз і фінансово-кредитні дисципліни.

Фінансово-кредитні дисципліни також мають зв'язок з економічним аналізом, насамперед, у застосуванні методичних положень аналізу для вивчення фінансових можливостей, способів зміцнення фінансових позицій, обґрунтування сум кредитів тощо.

З одного боку, без розуміння діючого порядку фінансування та кредитування, знання взаємозв'язку з фінансовими та кредитними органами й установами неможливо кваліфіковано проводити аналіз господарської діяльності.

З іншого боку, ряд інструментів фінансово-кредитної сфери (ставки податків - умови отримання кредитів, відсотків за використання кредитів тощо) постійно удосконалюються з урахуванням результатів аналізу, який показує ефективність впливу цих інструментів на діяльність господарюючих суб'єктів. Економічний аналіз і математичні науки.

Свого часу 1. Кант сказав: "у кожному знанні стільки істини, скільки в ньому математики". Зв'язок економічного аналізу та математики визначається тим, що для вивчення певної сфери знань необхідним є вивчення кількісних показників. Проте кількісний аналіз є доцільним лише тоді, коли визначено економічну природу категорії, явища, процесу, адже кількісні характеристики випливають з економічної природи та нею зумовлені.

Застосування математики в економічних дослідженнях і розрахунках поширюється, насамперед, на область змінних величин, пов'язаних між собою функціональною залежністю. Однак зв'язок між економічними явищами й показниками не завжди виражений у функціональній формі. Часто дослідженню підлягає кореляційна залежність. При цьому кореляційний аналіз, спираючись на математичний апарат, може привести до реальних результатів тільки в тому разі, коли він виходить з відповідних теоретичних передумов.

Використання математики в економіці приймає форму економіко-математичного моделювання. За допомогою економіко-математичної моделі відображається той чи інший дійсний економічний процес. Така модель може бути сконструйована на підставі глибокого теоретичного дослідження економічної сутності процесу. Лише в такому випадку математична модель буде адекватною дійсному економічному процесу та об'єктивно відображати його сутність.

Підхід до побудови математичної моделі може бути індуктивним і дедуктивним. Використовуючи Індуктивний метод, модель економічного процесу будується за допомогою часткового моделювання, що полягає в охопленні більш простих змінних економічного процесу, з наступним переходом від них до загальної моделі всього процесу. При дедуктивному методі спочатку будується загальна модель і лише на її основі конструюються часткові моделі, встановлюються алгоритми конкретних математичних розрахунків. Економіко-математичні моделі будуть найбільш обґрунтованими, якщо при їх конструюванні методи Індукції та дедукції використовуються у поєднанні. Можливість зображення економічного явища за допомогою економіко-математичних моделей відкриває перед аналізом широкі можливості удосконалення прийомів, способів, техніки аналізу та деталізації аналітичної роботи.

Використання математичних методів в економічному аналізі значно підвищило його якісний рівень: аналіз став глибшим, ґрунтовнішим, оперативнішим, охопив більшу кількість об'єктів, більший обсяг інформації.

Економічний аналіз і технологія виробництва.

Неможливо аналізувати процес виробництва, не розуміючи особливостей технології. Тільки освічений в технології виробництва економіст-аналітик може об'єктивно оцінити результати виробництва, надати рекомендації щодо їх покращання.

Одночасно технологія виробництва потребує постійного удосконалення на підставі даних, отриманих шляхом проведення економічного аналізу.

Отже, економічний аналіз є синтезованою наукою, яка сформувалася на основі диференціації та інтеграції багатьох наук і об'єднала окремі їх елементи. Відповідно, вивчення курсу "Економічний аналіз" дає можливість узагальнити та систематизувати знання за багатьма навчальними дисциплінами, а також використовувати їх в практичній діяльності при управлінні економікою підприємства.

У свою чергу, методичні прийоми і результати економічного аналізу використовуються в багатьох інших галузях сучасної науки.

Резюме.

Аналіз як метод дослідження полягає в уявному розподілі цілого на складові частини та виділенні його окремих сторін, властивостей, зв’язків.

Економічний аналіз як наука є системою спеціальних знань, яка пов’язана з дослідженням причинно - наслідкових зв’язків зміни і розвитку економічних явищ та процесів.

Змістом економічного аналізу є комплексне дослідження всіх сторін діяльності підприємств різної форми власності, обґрунтування правильності і оптимальності виробничих програм на майбутнє, вивчення і вимірювання впливу чинників, причин і резервів, оцінки роботи, узагальнення результатів аналізу, розробка заходів по усуненню недоліків.

У системі управління роль економічного аналізу полягає в перетворенні економічної інформації в таку, що є придатною для прийняття рішень.

Предмет економічного аналізу - причинно - наслідкові взаємозв’язки економічних процесів діяльності підприємств, а об’єктами є економічні результати діяльності господарюючого суб’єкта, фінансовий стан. Платоспроможність, ліквідність, фінансові результати, обсяг виробництва та продажу, собівартість,. Тобто, загальним об’єктом економічного аналізу є господарська діяльність підприємства.

Принципи аналізу:

·      принцип науковості;

·        принцип системності;

·        принцип комплексності;

·        принцип періодичності;

·        принцип достовірності;

·        принцип оперативності;

·        принцип дієвості;

·        принци ефективності тощо.

Економічний аналіз має тісні взаємозв’язки з такими науками, як економічна теорія, економіка, фінанси, математика, маркетинг, менеджмент, бухгалтерський облік, статистика тощо.

Контрольні питання:

.Суть економічного аналізу.

. В чому полягає зміст економічного аналізу?

. Вказати яке місце в управлінні підприємством займає економічний аналіз.

. Охарактеризувати предмет і об'єкт економічного аналізу.

. Назвати та пояснити принципи економічного аналізу.

. Розкрити взаємозв’язок економічного аналізу з іншими дисциплінами.

Історія, проблеми та перспективи розвитку економічного аналізу (СРС)

Завдання

1. Розглянути основні передумови, що сприяли виникненню економічного аналізу як науки

2. Виділити основні проблеми економічного аналізу на сучасному етапі

3. Визначити перспективи розвитку економічного аналізу

План.

. Зародження економічного аналізу.

.Етапи розвитку економічного аналізу.

. Становлення і розвиток економічного аналізу в Україні.

Ключові слова та поняття: ліквідність, балансоведення,

Після вивчення матеріалу теми Ви зможете:

·      періодизувати історію становлення економічного аналізу;

·        визначити внесок українських вчених у розвиток економічного аналізу як науки.

. Зародження економічного аналізу

Розвиток наукової думки у сфері економічного аналізу.

Ступінь розвитку науки визначається рівнем вивчення її історії.

Становлення економічного аналізу, як спеціальної галузі знань, було зумовлено об'єктивними вимогами та умовами.

Першим поштовхом для розвитку наукової думки в сфері економічного аналізу можна вважати те, що з 70-х років XIX ст. у банкірів виникла необхідність у вмінні читати баланси клієнта для вирішення питання про надання кредиту. Першим теоретиком, який спробував відповісти на подібні питання, став англійський вчений кінця XIX ст. Джеймс Кеннон. Він писав: "звіт для банкіра - як карта для мандрівника - вказує І робить зрозумілими моменти та обставини, які в інших випадках вважалися б випадковими та загадковими". Для кращого розуміння банкірами фінансової звітності Дж. Кеннон сформулював три правила;

1) економічною базою позики можуть бути лише ліквідні активи (гроші, цінні папери, дебіторська заборгованість);

2) основні засоби не змінюють суму ліквідних активів при розрахунку забезпечення позики;

3) кредит не повинен перевищувати половини суми ліквідних оборотних засобів.

Після появи цих правил вони почали критикуватися вченими у зв'язку з тим, що: 1)не можна вважати, що підприємство ліквідується, необхідно виходити з того, що воно функціонуватиме невизначено тривалий час; 2) величина кредиту базується не на обсязі оборотних засобів фірми, а на довірі кредитора до свого боржника. Але, не дивлячись на критику, коефіцієнт ліквідності був і до сьогодні залишається найважливішим показником платоспроможності підприємства. Однак критика не пройшла даремно: дослідники почали шукати інші відносні величини - фінансові коефіцієнти. Сам Дж. Кеннон запропонував 9 коефіцієнтів, а відомий дослідник Хетфілд вказав, що головний показник - не ліквідність по суті, а те, з якою швидкістю зараховуються платіжні засоби в актив балансу порівняно з сумами зобов'язань, які виникають (кредиторською заборгованістю).

Подальша еволюція поглядів була спрямована на пошук системи коефіцієнтів, які б дозволили передбачити імовірність банкрутства. Перехід від ідей, пов'язаних з конструюванням і трактуванням балансу, до його аналізу став значним досягненням німецької школи.

Деякі сучасні вчені обґрунтовано пов'язують виникнення аналізу зі становленням бухгалтерського обліку, з балансоведенням. Цей оригінальний напрям почав формуватися в кін. XIX - поч. XX ст. у межах бухгалтерського обліку.

У спробах поглибити вивчення балансу можна виділити три напрями: перший пов'язаний із виділенням економічного аналізу (П. Герстнер, Ф. Ляйтнер, Р. Штерн, І.Ф. Шер та ін.), другий розвивав аналіз юридичний і призвів до створення бухгалтерської ревізії (Р. Байгель, К. Порциг, Рьомер та ін.), третій популяризував знання про баланс серед акціонерів (Брозіус, Т. Губер, М. Шенвандт та ін.). У бухгалтерський облік аналіз одним з перших ввів І.Ф. Шер, при чому аналіз розглядався ним як органічна складова бухгалтерського обліку.

Вчені першого напряму приділяли увагу питанням аналізу ефективності діяльності підприємств. Вони стверджували, що необхідно розрізняти суб'єктивну рентабельність і рентабельність господарську. Перша визначається як відношення суми дивідендів до собівартості придбаної акції, а друга - як відношення прибутку підприємства до його власних засобів. Останнє твердження деякі вчені критикували, зокрема, П. Герстнер і Г. Нікліш: 1) прибуток, отриманий за рік, не може включатися повністю до фінансового результату, так як його частина вже увійшла до складу капіталу, а отже, вплинула на загальнорічну суму прибутку; 2) прибуток отримують не лише на свій, а й на залучений капітал. Отже, рентабельність повинна визначатися для всього капіталу, що використовується на підприємстві.

Французький вчений Ф. Батардон в частині аналізу балансу наполягав на побудові динамічних рядів.

Ще один представник французької облікової школи Ж.-Б. Дюмарше - був першим, хто запровадив типологічний аналіз балансу. Його підхід, заснований на комбінаториці, дозволяв звести всю множину балансів до кількох чітко виділених типів.

Слід також відмітити погляди ТІ. Меньо, який стверджував, що бухгалтерський облік, будучи засобом отримання інформації, не може бути самоціллю, адже облік дає інформацію для аналізу. Його мета - виявити причини невідповідності господарських процесів наміченим цілям.

Такими були підходи вчених Європи. У СІЛА на початку XX ст. найбільша увага приділялася аналізу фінансової звітності компанії.

Американська практика складання балансу на той період значно випереджала європейську. Американські аналітики мало цікавилися питаннями теорії, однак намагалися розробити такі способи аналізу балансу, за допомогою яких в одній таблиці можна було б представити стан справ і тенденції їх розвитку з таким ступенем наочності, щоб кожен адміністратор зміг у найкоротший термін отримати необхідні відомості.

Першим російським бухгалтером, що справді оцінив роль економічного аналізу та його взаємозв'язок з бухгалтерським обліком, був А.К. Рощахівський (XX ст.). Він ввів поняття "внутрішня продуктивна сила" підприємства. Вчений наголошував, що результат, відображений у балансі, виявляється лише при уважному вивченні балансу, що, як правило, є досить складним завданням". Він не проводив аналізу балансу в сучасному розумінні, але добре знав, як його оцінювати та Інтерпретувати за допомогою відносних і середніх величин. Відносні величини вчений поділив на дві групи: 1) відношення балансових статей одна до одної (вертикальний аналіз); 2) відношення статей активу до суми кредиторської заборгованості (горизонтальний аналіз).

Саме такі підходи до аналізу отримали розповсюдження у Росії перед Жовтневою революцією 1917 р.

Таким чином, багато вчених, які займалися теоретичними розробками у сфері обліку, одночасно досліджували питання, пов'язані з аналізом господарської діяльності. Тому на етапі зародження і становлення аналізу спостерігався його безпосередній зв'язок з обліком.

2. Етапи розвитку економічного аналізу.

Більшість науковців вказують, що розвиток економічного аналізу відбувався паралельно із загальноприйнятим історичним розвитком суспільства у цілому та виробничих відносин зокрема. Так як тривалий період історії України співпадає з історичними подіями тих країн, до складу яких вона входила або від яких залежала, доцільно розглянути розвиток аналізу в царській Росії XIX ст.-поч. XX ст. та в соціалістичному суспільстві (СРСР).

Виділяють чотири етапи розвитку економічного аналізу у нашій країні, кожен з яких має свої ознаки та характерні особливості.

етап. до 1917 р. Характерна поява економічного аналізу, яка зумовлена доцільністю і необхідністю здійснювати аналіз балансу підприємств і їх прибутків.

етап. 1917 - 1945 рр. Становлення і розвиток економічного аналізу в умовах одержавлених засобів виробництва, його динамізм, перехід до планової адміністративно - командної системи господарювання.

етап. 1945 - 1991 рр. Становлення і розвиток галузевого аналізу та інших його напрямів, удосконалення напрацювань попередніх періодів.

етап. є 1991 до теперішнього часу. Перші спроби пристосування напрацювань попередніх періодів до сучасних умов перехідного періоду.

. Становлення І розвиток економічного аналізу в Україні

Історія становлення і розвитку економічного аналізу в Україні не має однозначної характеристики у наукових працях українських вчених. Труднощі в оцінках зумовлені тим, що українські вчені-економісти свої праці публікували різними мовами, переважно російською, через що їх часто вважали російськими вченими. Однак слід погодитися з визначенням І. Коропецького, що українськими економістами слід вважати тих вчених, які визнавали себе українцями за національністю без огляду на те, де вони жили та працювали, або були іншої національності, але жили та працювали переважно в Україні1.

У XIX ст. представники інтелігенції набували національної свідомості через дослідження життя народу, його культури, економічних і соціальних проблем. Тут значний внесок зробили М. Драгоманов, І. Франко та інші. Зокрема, багато праць І. Франка присвячені питанням економіки та статистики. Велику увагу він приділяв статистичному аналізу, надрукувавши низку статей, присвячених проблемам статистичної студії, крайової статистики, і, зокрема, "Статистика яко метода і яко наука". За результатами проведених досліджень він розробив проект земельної реформи.

У становленні економічного аналізу велика роль належить М.І. Туган-Барановському, який на початку XX ст. розробив і практично використав у своїх працях принципові положення теорії економічного аналізу. Зокрема, щодо знаходження закономірного визначення зв'язку висловлених ідей з об'єктивними економічними умовами, аргументації теоретичних концепцій практичними розрахунками. Для того, щоб узагальнити закономірності розвитку споживчої кооперації у 1861-1910 рр., він згрупував відомості про темпи зміни обороту за десятирічними періодами. Крім рядів динаміки, обчислень середніх і відносних величин вчений користувався прийомом статистичних групувань.

Туган-Барановський М.І. розглядав у своїх роботах методику та практику дослідження, рухаючись від цифри, від факту, що дозволило йому дійти до висновку, що "кооперація є вищим типом, ніж колективізм", а від з'єднання кооперативу з політичною партією програють обидві сторони: як партія, так і кооператив.

Значний внесок у розвиток економічного аналізу зробили українські науковці, зокрема, відомі київські вчені-аналітики, професори: І.І. Каракоз, Г.М. Мельничук, В.І. Самборський, М.Г. Чумаченко.

Після переходу до формування ринкових відносин в економіці країни протягом певного періоду використовувалися підручники та навчальні посібники з економічного аналізу, видані у радянський період. Видавництвами України за період 1991-2000 рр. випущено майже 200 підручників, навчальних і методичних посібників, збірників і монографій.

Найбільша кількість сучасних навчальних посібників українських авторів присвячена загальним питанням економічного аналізу на підприємствах (автори: М.А. Болгох; П.Ю. Буряк; В.М. Івахненко; В.І. Тващенко, М.Я. Коробов; В.М. Мельник; Є.В. Мних, І.Д. Фєренц). Велика увага у працях сучасних фахівців-економістів приділяється аналізу: фінансових результатів і фінансового стану підприємства), фінансово-статистичному аналізу (М.Л. Лапішко "Основи фінансово-статистичного аналізу інвестиційної діяльності підприємств невиробничої сфери" (1995 р.)), фінансово-інвестиційному аналізу (Я. Комаринський, І. Яремчук "Фінансово-інвестиційний аналіз" (1996 р.)), аналізу інвестиційних проектів і проектному аналізу (А.Є. Маркелов "Ваш бізнес: Аналіз та обґрунтування інвестиційних проектів, бізнес-планування" (1998 р.), В.А. Верба, О.А. Загородніх "Проектний аналіз" (2000 р.), Т.А. Ворокут "Проектний аналіз" (2000 р.)). У низці посібників методика економічного аналізу вивчалася паралельно з проблемами бухгалтерського обліку і аудиту (А.М. Кузьмінський "Організація бухгалтерського обліку, контролю і аналізу" (1993 р.), П.Я. Попович "Економічний аналіз і аудит на підприємстві" (1998 р.)).

Якщо згадані роботи стосуються переважно діяльності промислових підприємств, то з розвитком видавничої діяльності ВИЗ з'являються праці з аналізу підприємств агропромислового комплексу (О.М. Царенко "Економічний аналіз діяльності підприємств АПК" (1998 р.), О.М. Шпичак, П.Т. Саблук, В.П. Ситник "Особисті підсобні господарства України: Аналіз витрат та ефективності виробництва видів сільськогосподарської продукції" (2001 р.)), комерційних банків (В.И. Коршунов "Учет и анализ в коммерческих банках" (1999 р.), "Аналіз діяльності комерційного банку" за ред. проф. Ф.Ф. Бутинця та А.М. Герасимовича), зовнішньоекономічної діяльності підприємств (О.В. Карпенко "Облік і аналіз зовнішньоекономічної діяльності" (1999 р.), Ф.Ф. Бутинець, І.В. Жиглей, В.М. Пархоменко "Облік і аналіз зовнішньоекономічної діяльності" (2001 р.)).

На удосконалення економічного аналізу мало суттєвий вплив прийняття Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", здійснення реформи бухгалтерського обліку, включаючи застосування Міжнародних стандартів фінансової звітності, введення в господарську практику аудиту підприємств та управлінського обліку.

Слід зазначити, що на сьогодні в цілому на підприємствах України економічна робота, а відповідно, і її складова - економічний аналіз потребують значного покращання.

Крім того, за сучасних умов розвитку економіки перед економічним аналізом як наукою постало багато якісно нових проблем. Основними проблемами економічного аналізу на сучасному етапі є:

·      адаптація досвіду розвинутих країн з організації та методики аналізу кон'юнктури ринку зі збереженням напрацювань вітчизняних вчених;

·        необхідність створення єдиної системи економічного аналізу, яка б інтегрувала аналіз діяльності на всіх рівнях. З цим має бути пов'язана і система різнострокових прогнозів, що базувалася б на закономірностях, тенденціях і резервах, виявлених аналізом;

·        формування єдиної обґрунтованої системи оціночних показників ефективності господарювання підприємств і їх підрозділів;

·        застосування економіко-математичних методів, електронно-обчислювальної техніки й персональних комп'ютерів, що дає змогу скоротити інформаційні потоки, знизити ймовірність помилок під час збирання і передавання даних;

·        підвищення оперативності економічного аналізу, удосконалення організаційних форм аналітичної роботи і перебудова інформаційних потоків;

·        розробка багатоваріантних розв'язків аналітичних завдань та методик вибору з них того варіанту, який буде оптимальним для заданих параметрів.

Отже, щоб відповідати сучасним вимогам, методика економічного аналізу повинна бути наближеною до потреб підприємства, відповідати повсякденним запитам управління, бути надійним економічним інструментом управління підприємством.

Резюме.

Становлення економічного аналізу як спеціальної галузі знань обумовлено об’єктивними умовами та вимогами, основними з яких виявилися практична потреба і розвиток науки в цілому й окремих її галузей. На сьогодні економічний аналіз широко застосовується у процесі проведення ревізій, аудиторських перевірок і маркетингових досліджень, він є невід'ємною частиною системи планування підприємства.

Таким чином, за порівняно короткий історичний період - протягом 20 - го століття - економічний аналіз зазнав суттєвих трансформацій: від аналізу балансу підприємства до комплексного економічного аналізу з використанням сучасних персональних комп’ютерів і комп’ютерних мереж.

Контрольні питання.

. Вказати основні передумови виникнення економічного аналізу як науки.

. Охарактеризувати етапи розвитку економічного аналізу.

. Охарактеризувати становлення національної школи економічного аналізу в Україні.

Тема 2. Метод і методичні прийоми економічного аналізу

2.1 Метод та методика економічного аналізу

Завдання

1. Ознайомитися з поняттям методу економічного аналізу та його особливостями

2. Навчитися застосовувати методичні прийоми та способи економічного аналізу

3. Розглянути особливості використання евристичних прийомів в економічному аналізі

План.

. Метод і методика економічного аналізу, особливості.

. методи загального аналізу.

. Евристичні прийоми в економічному аналізі.(СРС)

Ключові слова та поняття: порівняння, методика, абсолютні величини, відносні величини, темп зростання, темп приросту, середні величини, графіки, таблиці, ряди динаміки, метод мозкового штурму, метод "дельфі".

Після вивчення матеріалу теми Ви зможете:

·      розкрити зміст поняття методу економічного аналізу;

·        визначити основні ознаки методу аналізу;

·        класифікувати методи аналітичних досліджень;

·        охарактеризувати традиційні логічні методи аналізу та застосовувати їх в процесі аналітичних досліджень;

·        описати методи експертної оцінки.

. Метод і методика економічного аналізу, особливості.

Економічний аналіз при дослідженні господарських явищ і процесів використовує діалектичний підхід, який реалізовується через систему конкретних прийомів і способів, що моделюють стан об'єкту. Загальний діалектичний метод пізнання реальної дійсності припускає вивчення явищ у їх взаємозв'язку та взаємозумовленості, у зміні та розвитку.

До загальних наукових методів відносяться індукція та дедукція, синтез і аналіз, аналогія та порівняння, експеримент, спостереження, абстрагування, історичний, логічний, моделювання та інші. Свідоме застосування наукових методів є головною умовою отримання нових знань.

Під методом економічного аналізу розуміють сукупність прийомів і способів дослідження господарської діяльності будь-якого економічного об'єкта шляхом виявлення та визначення взаємозв'язку і зміни його параметрів, кількісного та якісного вимірювання впливу окремих факторів і їх сукупності на цю зміну, що дозволяє вивчити становлення та розвиток господарських явищ і процесів.

Метод економічного аналізу має ряд характерних особливостей, а саме:

Ø діалектичний підхід до вивчення господарських процесів та явищ.

Ø  використання системи показників,

Ø  виявлення та визначення взаємозв’язків елементів досліджуваної системи та причинно-наслідкових зв'язків, зміни їх

Ø  вимірювання впливу факторів на результати господарювання. Розглянуті особливості методу економічного аналізу розкриваються через сукупність технічних прийомів, які використовуються для проведення аналітичних розрахунків за різними напрямами діяльності підприємств, економічних явищ та процесів. В економічній літературі немає єдності щодо назви цих прийомів. Зустрічаються такі найменування: робочі, допоміжні, основні, методичні, спеціальні, найважливіші способи обробки тощо. Надалі будемо застосовувати поняття "методичні прийоми економічного аналізу".

В економічному аналізі використовується велика кількість методичних прийомів (нараховують близько ста). Багато з них запозичені з суміжних наук: математики, математичної статистики, бухгалтерського обліку, психології, менеджменту тощо, що є наслідком взаємопроникнення різних наук на певних етапах їх розвитку та особливістю економічного аналізу, що сформувався та розвивався на їх перетині. При цьому різні прийоми чи їх сукупність використовуються в аналітичних дослідженнях залежно від характеристики досліджуваних функціональних зв'язків (детермінованих або стохастичних).

Усі методичні прийоми економічного аналізу можна поділити на три групи: логічні, математичні та евристичні.

Логічні прийоми включають основні та спеціальні прийоми. Основні є базовими й обов'язковими для будь-яких аналітичних досліджень, оскільки дають характеристику зміни чи розвитку економічних явищ і процесів (порівняння, деталізація, абстрагування, синтез та ін.). Спеціальні прийоми використовуються для визначення ступеня залежності та впливу окремих факторів при дослідженні причинно-наслідкових зв'язків (елімінування, групування, балансове узагальнення та ін.).

Математичні прийоми. Посилення впливу ринкових факторів, збільшення ризику прийняття неоптимального рішення вимагають від керівника використання в аналізі більш витончених способів і прийомів, сучасного математичного апарату. Для їх кваліфікованого застосування необхідно представити господарський об'єкт у вигляді математичної моделі, імітувати його поведінку при зміні ситуації. Математичні прийоми найбільше використовуються при дослідженнях стохастичного зв'язку.

До математичних відносять прийоми: 1) елементарної математики; 2) математичного аналізу, включаючи варіаційне обчислення; 3) прикладної математичної статистики й економетрії; 4) дослідження операцій, включаючи математичне програмування та теорії ігор, управління запасами, масового обслуговування, навчання.

Евристичні прийоми пов'язані з експертними оцінками господарських ситуацій на підставі творчого мислення, набутого досвіду тощо. В практиці економічного аналізу використовують наступні прийоми: аналогія, інверсія, "мозковий штурм", синектика, контрольні питання, колективний блокнот тощо.

При проведенні економічного аналізу на різних його стадіях застосовуються різноманітні прийоми в тій чи іншій комбінації. Прийоми економічного аналізу безперервно вдосконалюються. Ті з них, що були запозичені з математики, математичної статистики та бухгалтерського обліку, розвиваються в межах цих наук. Економічний аналіз вносить в них необхідні зміни, пристосовуючи їх до вивчення свого предмету.

Використання методу економічного аналізу проявляється через ряд конкретних методик аналітичного дослідження. Методикою прийнято називати сукупність прийомів, способів, засобів, що застосовуються в процесі проведення економічного аналізу в раніше визначеній послідовності для досягнення поставленої мети. Кожному виду економічного аналізу відповідає власна методика.

Розрізняють загальну методику та окремі методики економічного аналізу.

Під загальною методикою розуміють систему дослідження, яка однаково використовується при вивченні різних об'єктів економічного аналізу в різних галузях, економіки.

Окремі методики конкретизують загальну в розрізі галузей економіки, типу виробництва або об'єкта дослідження.

Вимоги системного підходу та комплексного вивчення економіки підприємств реалізуються у структурі методики економічного аналізу, в складі та зв'язках між окремими елементами, їх змісті. Основними структурними елементами методики економічного аналізу с наступні:

Ø формування мети та завдань економічного аналізу. Вся складність цього процесу полягає у тому, що в умовах ринкової економіки збільшується зона невизначеності в результаті дії факторів ринкової кон'юнктури, відбувається орієнтація ііє лише і не стільки на проміжні, скільки на кінцеві виробничо-фінансові результати, соціально-економічні пріоритети, спадковість відносно реалізації цільових програм. Поряд з цим проводиться обґрунтування ресурсного забезпечення досягнення цілей;

Ø  визначення об'єктів аналізу.

Ø  сукупність синтетичних та аналітичних показників, їх взаємозв'язки. Для кожної групи аналітичних завдань формується окрема підсистема узагальнюючих (синтетичних) І аналітичних показників, виходячи з принципу їх достатності для відповідної глибини аналітичних досліджень. Водночас, встановлюються взаємозв'язки між показниками, алгоритми їх розрахунку та різні значень. Найчастіше в методиках аналізу виділяють показники екстенсивного та інтенсивного розвитку; їх зміни, натуральні та вартісні, абсолютні та відносні. Сукупність показників для розв'язання будь-якого аналітичного завдання визначається характером дослідження причинно-наслідкових зв'язків;

Ø  система факторів, які впливають на зміну показників. Як відомо, зміна кожного показника відбувається під впливом чітко визначених економічних, організаційно-технічних, соціально-екологічних та інших факторів;

Ø  інформаційна база аналітичних досліджень. Джерелами інформації економічного аналізу можуть бути дані бухгалтерського та статистичного обліку, нормативно-довідкові дані, дані спеціальних обстежень тощо. Кількість і якість інформації повинна відповідати вимогам системних аналітичних досліджень згідно з визначеними цілями, завданнями та глибиною економічного аналізу. Якщо потрібна інформація відсутня. її необхідно отримати всіма можливими способами, оскільки ефективність методики аналізу визначається не можливостями інформаційного забезпечення, а потребами менеджменту;

Ø  способи та методичні прийоми аналізу;

Ø  організаційне та технічне забезпечення виконання аналітичних робіт, оформлення їх результатів та оцінка (інтерпретація).

2. Методи загального аналізу.

). Порівняння.

Порівняння - один зі способів, за допомогою якого людина почала розпізнавати навколишнє середовище. Цей метод використовується нами повсякденно, інколи автоматично, підсвідомо.

Порівняння отримало розповсюдження і при дослідженні економічних явиш. Кожний показник, кожна цифра, що використовується для оцінки, контролю та прогнозу, має значення тільки у співставленні з іншою.

Порівняння є найбільш універсальним методом пізнання економічних явищ і процесів, дослідження їх зміни та розвитку - початковий етап реалізації, аналізом своєї цільової функції.

За допомогою порівняння Інформація про об'єкт отримується двома різними шляхами. Перший - безпосередньо в результаті порівняння. Дуже часто отримання первинної інформації не є головною мстою порівняння, необхідним є отримання вторинної, аналітичної Інформації. Другий - в результаті обробки первинних даних.

Важлива умова, якої потрібно дотримуватися при застосуванні прийому порівняння (і водночас одне із найскладніших завдань), - забезпечення порівнюваності показників. Проводити аналітичні розрахунки, використовуючи прийом порівняння, можна тільки після забезпечення порівнянності показників між собою за всіма параметрами. При цьому слід враховувати наступні вимоги:

1) єдність методики обчислення показників і їх складу. Недотримання цієї вимоги призводить до викривлення суті дослідження. Наприклад, існують різні підходи щодо розрахунку показників фондовіддачі, фондомісткості, продуктивності праці, коефіцієнтів, ідо характеризують фінансовий стан тощо. Крім того, показники, що порівнюються, повинні бути однорідними за складом, обсягом включених у розрахунок складових. Неправомірно, наприклад, порівнювати валовий і чистий прибуток підприємств;

2) єдність вартісних, якісних, структурних факторів і факторів обсягу. На розмір вартісних показників впливає зростання цін у зв'язку з Інфляцією, для нейтралізації чого показники, що порівнюють, обчислюють в одних і тих же цінах. Крім того, для забезпечення порівнюваності необхідно нейтралізувати вплив фактору обсягу шляхом перерахунку даних за попередній (базисний) період на фактичний обсяг звітного періоду. Вплив якісного фактору (жирність, міцність, сортність тощо) нейтралізують шляхом доведення (приведення) обсягу продукції до стандартного рівня якості, а вплив структурного фактору - шляхом перерахунку фактичного обсягу виробництва продукції на структуру базового періоду;

3) єдність періодів або моментів часу, за які було обчислено показники, що порівнюються. Не можна порівнювати, наприклад, обсяг виробництва продукції за місяць з обсягом виробництва за квартал;

4) співставлюваність вихідних умов діяльності (природних, кліматичних тощо). Нелогічним є порівняння показників діяльності підприємств різних форм організації виробництва та праці, у різних фазах економічного зростання, у різних умовах економічної самостійності. Крім того, необхідно враховувати й вплив сезонного фактору.

В окремих випадках для забезпечення спінставності показників використовуються поправочні коефіцієнти. Значну допомогу в проведенні порівняльного аналізу надає використання відносних величин: витрати на 1 гри. товарної продукції; питома вага робітників в загальній чисельності працівників, співвідношення темпів зростання продуктивності праці та темпів зростання середньої заробітної плати тощо.

Порівняння економічних показників можна здійснювати за різними напрямами. Типові ситуації, при яких в економічному аналізі застосовується порівняння, та завдання, що вирішуються при цьому, наступні:

Ø порівняння фактичних показників з плановими (прогнозними) дає можливість визначити ступінь виконання плану (прогнозу) за період часу, що досліджується (день, декаду, місяць, квартал, рік); перевірити обґрунтованість планових (прогнозних) показників (порівнюючи дані за декілька минулих періодів з даними плану (прогнозу) поточного періоду), виявити резерви господарювання.

Ø  порівнюючи фактичні показники звітного періоду з аналогічними показниками минулих, оцінюють результати діяльності в динаміці, виявляють тенденції розвитку економічних процесів підприємства, визначають напрями подальшого поглиблення аналізу;

Ø  порівняння показників господарюючого суб'єкта, що аналізується, з середніми аналогічними показниками по

Ø  порівняння фактичних показників з нормативними, нормами витрачання дозволяє здійснити контроль за використанням всіх видів ресурсів, виявляють їх економію або перевитрачання, ефективність використання, резерви збільшення обсягів виробництва та зменшення собівартості продукції (робіт, послуг). Даний напрям аналізу сприяє впровадженню ресурсозберігаючих технологій;

Ø  зіставлення паралельних і динамічних рядів проводять для вивчення взаємозв'язків показників, що досліджуються. Наприклад, аналізуючи одночасно динаміку зміни обсягу виробництва валової продукції, чисельності робітників і продуктивності праці, можна обґрунтувати взаємозв'язок між цими показниками.

Ø порівняння різних показників господарської діяльності. Наприклад, для об'єктивної оцінки отриманих результатів діяльності, темпів зростання продуктивності праці промислово-виробничого персоналу з темпами зростання середньорічної заробітної плати;

Ø  порівняння результатів діяльності до та після проведення того чи іншого заходу (зміни того або Іншого фактору) проводять для визначення кількісного впливу фактору та підрахунку резервів.

Найбільш характерні ситуації, при яких застосовується прийом порівняння, наведено на рис. 3.1.

В економічному аналізі розрізняють такі види порівняльного аналізу: горизонтальний, вертикальний, трендовий, а також одновимірний і багатовимірний.

Застосовуючи прийом порівняння, можна отримати наступні кількісні аналітичні результати;

ü абсолютне відхилення значень порівнюваних параметрів;

ü  підносне відхилення значень порівнюваних параметрів;

ü  еластичність зміни.

Абсолютне відхилення значень порівнюваних параметрів визначається як різниця значення порівнюваної характеристики та її базової величини.

1)      Відносне відхилення - не відносна динаміка зміни порівнюваних параметрів, яка характеризується темпом зростання значень і темпом їх приросту.

2. Використання абсолютних, відносних та середніх величин в

економічному аналізі

Економічні явища, що вивчаються у процесі аналітичних досліджень, мають, як правило, кількісну визначеність, яка виражається в абсолютних і відносних величинах.

2) Абсолютні величини та відносні величини

Аналіз будь-якого господарського явища або процесу починається з вивчення абсолютних величин (обсяг виробництва, собівартість продукції, валовий прибуток, чисельність працівників тощо) Абсолютні величини використовуються у бухгалтерському обліку, фінансах, статистиці. В економічному аналізі вони застосовуються як база для обчислення відносних та середніх величин, а також як вимірювач показників обсягу.

Абсолютні величини показують кількісні розміри явища в одиницях ваги, обсягу, довжини, площі, вартості тощо не враховуючи розмір інших явищ.

За способом вираження абсолютні величини поділяються на індивідуальні та узагальнюючі. Індивідуальні - виражають розміри кількісних ознак окремих одиниць сукупності (наприклад, обсяг продукції, виробленої конкретним робітником за місяць). Узагальнюючі ~ характеризують величину тієї або іншої ознаки усіх одиниць сукупності або окремих її груп і отримуються в результаті підсумок індивідуальних (наприклад, обсяг виробленої в цеху продукції за місяць).

За своєю природою абсолютні показники виражаються в іменованих числах. Розрізняють п'ять видів вимірників абсолютних розмірів економічних явищ: натуральні, умовно-натуральні, вартісні, трудові та комплексні.

Натуральні вимірники застосовуються при розробці показників, що характеризують величини явищ у властивій для них натуральній формі. Так, наприклад, характеризується розмір виготовленої продукції у натуральних одиницях виміру (виробництво чавуну - у тонах, тканини - в метрах тощо).

Умовно-натуральні вимірники застосовуються у випадку, якщо будь-яка продукція має декілька різновидів, але необхідно визначити загальний підсумок виробництва, запасів або споживання всіх її різновидів.

Вартісні вимірники характеризують вартість виготовленої або реалізованої продукції, вартість запасів, величину доходів, вартість спожитих ресурсів тощо. Вартісні вимірники дозволяють визначити загальні обсяги виробництва, реалізації, споживання різних ресурсів тощо.

В трудових вимірниках розробляються показники, що характеризують наявність, розподіл або використання трудових ресурсів в одиницях чисельності {кількість працюючих), одиницях робочого часу (людино-година, людино-день, людино-рік) або витрати праці на виробництво продукції (фактичний обсяг відпрацьованого часу).

Іноді використовують комплексні одиниці виміру, що є добутком величин різної розмірності. Саме так вимірюються виробництво електроенергії в кіловат-годинах, вантажообіг транспорту - в тонно-кілометрах тощо

Відносні величини.

Хоча абсолютні величини відіграють важливу роль в практичній і пізнавальній діяльності людини, виникає необхідність різного роду співставлень. І тоді абсолютні показники розглядаються не тільки самостійно, але і в порівнянні з іншим показником, який приймається за масштаб оцінки або базу порівняння. Отже, абсолютні величини є базою для розрахунку відносних величин.

Відносні величини відображають співвідношення величини явища, що вивчається, з величиною будь-якого іншого явища або з величиною цього явища, але взятою за інший період часу або за іншим об'єктом. Відносні показники отримують в результаті ділення однієї величини на іншу, яка приймається за базу порівняння. Це можуть бути дані плану (прогнозу), базового року, іншого підприємства, середньогалузеві тощо.

Отже, для потреб економічного аналізу використовуються наступні види відносних величин: виконання плану, планового завдання, динаміки, структури, координації, порівняння, інтенсивності, ефективності.

Відсотки використовуються при вивченні ступеня виконання планових завдань, структурних показників, рівня витрат, показників рентабельності тощо. Щоб отримати відносну величину, виражену у відсотках, необхідно одну абсолютну величину поділити на іншу абсолютну величину і помножити на 100.

Коефіцієнти розраховуються як відношення двох взаємопов'язаних показників, один з яких береться за одиницю. Зокрема, при проведенні економічного аналізу оцінюють коефіцієнти змінності роботи обладнання, фондовіддачу, фондоозброєність, енергоозброєність тощо.

Правильне застосування абсолютних і відносних величин для характеристики економічних явищ і процесів можливе тільки за умови дотримання наступних загальних принципів:

1) розуміння сутності економічних явищ та процесів, специфічних особливостей і законів їх розвитку. При розрахунку та використанні абсолютних та відносних величин необхідно враховувати специфіку, особливості та умови розвитку явищ і процесів; застосовувати диференційний підхід до вивчення в економічному аналізі абсолютних І відносних величин;

) необхідність кількісного використання абсолютних і відносних величин випливає безпосередньо з характеру їх взаємозв'язку (відносні величини є похідними від абсолютних; вони виражають співвідношення між абсолютними величинами і тому змінюються залежно від зміни абсолютних величин). Крім того, кількісний вимір відносних величин залежить також від розміру бази порівняння. Так, чим менша абсолютна величина, з якою проводиться порівняння, тим більша відносна величина, і навпаки, одна й та ж абсолютна величина буде виражена різною відносною величиною залежно від розміру бази порівняння. Отже, одному й тому ж відсотку приросту може відповідати різне абсолютне значення.

Ø 3) значну увагу при визначенні відносних величин необхідно приділяти питанню співставності абсолютних величин, що порівнюються. В першу чергу, це стосується розрахунку відносних величин виконання плану, динаміки та порівняння.

Середні величини.

В економічному аналізі поряд з абсолютними і відносними величинами часто застосовують середні величини.

Середні величини - це абстрактні величини, за допомогою яких досягається узагальнення відповідних сукупностей типових, однорідних явищ, процесів, показників. Без обчислення середніх величин неможливо досліджувати процеси з метою виявлення їх закономірностей; вивчати явища за різними сукупностями, такі, що змінюються, у динаміці; нівелювати нетипові, випадкові варіанти значень показників тощо.

). Побудова рядів динаміки для потреб економіки

Ряди динаміки - це ряди чисел, що характеризують зміну величин у часі.

Прийом динамічних рядів застосовується для характеристики роботи об'єкта за ряд років і розробки перспектив його розвитку. Чим більший період охоплює динамічний ряд, тим більше існує можливостей виявити сталість досягнутих результатів. Отже, використання рядів динаміки в економічному аналізі дозволяє:

ü визначити характер зміни параметрів та інтенсивність цієї зміни;

ü  дати кількісне вираження закономірностей ряду (тренду динамічного ряду);

ü  надати порівняльну характеристику відмінностей у динаміці різних явиш та процесів.

При вивченні рядів динаміки важливо прослідкувати за напрямом і розміром зміни рівнів у часі. З цією метою для динамічних рядів можуть бути розраховані наступні показники: абсолютний приріст, темп зростання, темп приросту, абсолютне значення 1 % приросту, середній абсолютний приріст, середній темп зростання, середній темп приросту тощо.

Абсолютний приріст розраховується як різниця між двома рівнями динамічного ряду. Він показує на скільки одиниць в абсолютному вираженні рівень одного періоду більший або менший від певного попереднього рівня, а тому може мати знак "+" (при збільшенні) або "-" (при зменшенні). В аналітичних розрахунках використовують ланцюгові та базисні абсолютні прирости:

Темп зростання - відносний показник, частка від ділення двох рівнів динамічного ряду; він показує у скільки разів показник, що аналізується, більший або менший за базисний

Темп приросту (Т) - відносний показник, який показує на скільки відсотків один рівень більший (або менший) базового рівня. Розраховується як відношення абсолютного приросту до попереднього чи базисного рівня. Темп приросту у відсотках можна розрахувати шляхом віднімання 100 % від темпу зростання або як процентне відношення абсолютного приросту до того базового рівня, у порівнянні з яким абсолютний приріст розрахований.

Отже, темп приросту можна розрахувати трьома способами:

ü від аналізованого показника слід відняти базисний, отриманий результат поділити на базисний показник і помножити на 100 %;

ü  якщо розраховано абсолютне відхилення, то його необхідно поділити на базисний рівень показника та помножити на 100 %;

ü  від розрахованого темпу зростання слід відняти 100 %.

Так як кожному відносному показнику відповідають певні абсолютні величини, то при вивченні темпів приросту необхідно враховувати, яка абсолютна величина відповідає кожному відсотку приросту, який його зміст. Для цього розраховують абсолютне значення 1 % приросту (А %) як співвідношення абсолютного приросту за певний період і темпу приросту у відсотках за той самий період.

4). Прийом групування інформації в економічному аналізі

Господарські операції надають різноманітні дані про підприємницьку діяльність. Вони використовуються для одержання узагальнюючих показників, що характеризують підприємство в цілому або його структурні підрозділи.

Для потреб економічного аналізу узагальнення інформації про господарську діяльність підприємства може бути просте і групове. При простому зведенні визначають загальний підсумок однорідних активів, зобов'язань, доходів, витрат і господарських операцій підприємства. Групове зведення передбачає попередній розподіл інформації на групи. Групування є невід'ємною частиною майже будь-якого економічного дослідження.

Групування - прийом аналізу, який полягає у формуванні з масиву даних, що аналізуються, класифікаційних груп за ознаками, істотними з точки зору розв'язання конкретних аналітичних завдань. Групування передбачає визначену класифікацію явищ та процесів, а також причин та факторів, які їх обумовлюють. Воно дозволяє вивчити економічні явища у їх взаємозв'язку та взаємозалежності, визначити вплив найбільш суттєвих факторів, виявити закономірності та тенденції, властиві цим явищам і процесам, визначити середні величини та їх зміст.

В економічному аналізі залежно від завдань використовуються типологічні, структурні та аналітичні групування.

Типологічні групування - розподіл якісно неоднорідної інформації на однорідні групи, тобто групування, що призводить

Структурні групування - групування якісно однорідних економічних явищ за ознакою подібності їх економічної природи.

Аналітичні групування призначені для виявлення взаємозв'язку, взаємообумовленості та взаємодії між досліджуваними явищами. Аналітичні групування дозволяють виявити та вивчити взаємозв'язок між показниками.

).Використання прийому балансового узагальнення в економічному аналізі

Прийом балансового узагальнення застосовується якщо потрібно вивчити співвідношення двох груп взаємопов'язаних економічних показників, підсумки яких повинні бути рівними між собою.

У формі балансу підприємство планує спою фінансову діяльність (баланс доходів і видатків), звітується про стан і розміщення своїх активів та їх джерел (бухгалтерський баланс), а складання балансів робочого часу та часу роботи устаткування має аналітичне значення тощо. Прийом балансового узагальнення дає змогу аналізувати забезпеченість діяльності підприємства ресурсами (трудовими, матеріальними, фінансовими) шляхом досягнення рівності аналізованих взаємопов'язаних показників. Наприклад, при складанні ресурсних балансів аналіз спрямований на пошук варіантів збалансування потреби у тих чи інших ресурсах з джерелами їх надходження (у тому числі за рахунок економії витрат цих ресурсів, знаходження шляхів розширення сировинної бази тощо).

Вивчаючи забезпеченість підприємства обладнанням певного виду, складають баланс, в якому, з одного боку, показують потребу у верстатах, необхідних для виробництва продукції, а з другого - фактичну їх наявність: аналізуючи використання трудових ресурсів, порівнюють можливий фонд робочого часу з фактичною кількістю відпрацьованих годин, визначають причини понад планових втрат робочого часу.

Прийом балансового узагальнення може застосовуватися як основний, так і допоміжний прийом економічного аналізу.

1. Як основний, прийом балансового узагальнення використовується при вивченні показників, що знаходяться в балансовій залежності, наприклад, при аналізі забезпечення підприємства різними ресурсами (трудовими, фінансовими, сировиною, матеріалами, товарами), аналізуючи бухгалтерський баланс тощо. Цей прийом є Інструментом виявлення господарських резервів, встановлення матеріально-речових, вартісних і трудових пропорцій, забезпечення оптимального та збалансованого розвитку виробництва. Прийом балансового узагальнення в економічному аналізі оснований на подвійному аспекті розгляду економічних явищ і процесів - джерел ресурсів та їх використання та на взаємному балансуванні результатів такого розгляду:

Найбільшого розповсюдження прийом балансового узагальнення отримав під час аналізу фінансового стану підприємства (наприклад, платіжний баланс).

2. Як допоміжний, прийом балансового узагальнення використовується для перевірки правильності аналітичних розрахунків, зокрема для перевірки результатів розрахунків впливу факторів на сукупний результативний показник. Якщо сума вплину факторів на результативний показник дорівнює відхиленню результативного показника від базового значення, це означає, що розрахунки здійснені правильно. Відсутність рівності свідчить про неповний облік факторів або допущення помилок.

3. Прийом балансового узагальнення використовується для:

Ø перевірки вихідних даних підприємства, на підставі яких проводиться аналіз:

Ø  визначення розміру впливу окремих факторів на зміну результативного показника, якщо відомий вплив Інших факторів; наприклад, якщо з трьох чинників відомий вплив двох, то вплив третього можна визначити як різницю між загальним приростом результативного показника із результатом впливу перших двох чинників;

Ø  побудови детермінованих адитивних факторних моделей

Ø  одного із способів факторного аналізу - пропорційного ділення або часткової участі.

6) Прийоми графічного І табличного відображення даних в економічному аналізі

Графічні прийом.

Для кращого сприйняття та розуміння економічних явищ і процесів, а також тенденцій і закономірностей їх зміни та розвитку використовують графічні прийоми. Графіки (діаграми) - це наочне зображення даних за допомогою геометричних знаків, малюнків та інших графічних засобів, які умовно виражають числові показники та співвідношення між ними".

Графіки застосовуються для відображення даних з різною метою:

1) характеристики розвитку явища в часі {порівняння у часі);

2) характеристики розвитку явища у просторі (порівняння у просторі);

)встановлення ступеню виконання планів;

) характеристики структури явиш на певний момент змін її в часі;

) вивчення залежності та змінності (варіації) ознак явищ;

) економіко-географічної характеристики явищ;

) швидкого знаходження значення функції за відповідним значенням аргументу, а також наочного зображення функціональних залежностей тощо. Форми графіків досить різноманітні. Основними є: лінійні діаграми (стовпчикові, стрічкові, фігурні, а також статистичні ламані та криві); площинні діаграми (квадратні, кругові, знаки Варзара); об'ємні, секторні і радіальні діаграми;

При виборі форми графіка виходять зі змісту явища та завдань дослідження, забезпечуючи найбільшу точність, наочність і виразність зображуваних явищ. Побудова кожного з підрозділів має свої особливості, але існують загальні правила, яких необхідно дотримуватися при їх побудові:

1) графік повинен мати назву, яка відповідає змісту зображуваного явища. Назву, як правило, розміщують під графіком;

) графік повинен точно відображати вихідні дані, що містяться у джерелі інформації, відповідати змісту та логічній природі показників, що відображаються;

) для зображення на графіку цифрових даних потрібно вибрати масштаб і побудувати шкалу.

) для наочності зображення, зазвичай, користуються штрихуванням, розфарбовуванням та іншими умовними позначеннями, які обов'язково повинні бути пояснені.

Розглянемо основні види графіків, що використовуються в економічному аналізі.

Лінійні графіки. Використовують для зображення ходу виконання завдання, розвитку явищ в часі, а також для наочного зображення залежності одного показника від іншого.

Стовпчикові (стрічкові) діаграми. Використовують для: а) зображення процесій розвитку явної у часі або для порівняння однорідних явищ між собою; б) зображення структури та зрушень, що відбуваються у складі явищ.

Секторні діаграми. Застосовують для зображення структури явиш. Секторна діаграма є колом, розділеним на сектори, розміри яких відповідають числовим значенням зображених показників

Фігурні діаграми. Зображення даних за допомогою ряду фігур певного масштабу називають фігурними діаграмами. Для більшої наочності при побудові фігурної діаграми дані зображуються фігурами, найбільш характерними для явища, що аналізується. Наприклад, дані про навантаження вагонів на залізниці можна представити рядом фігур у вигляді товарного вагону, дані про видобуток вугілля - рядом фігур у вигляді шахтних вагонеток, наповнених вугіллям, дані про виробництво автомобілів - рядом фігур у вигляді автомобілів тощо. Кожна з фігур У подальшому є масштабом: вона прирівнюється до певної кількості одиниць зображеного явища. У кінці ряду фігур за кожен рік наводяться відповідні показники та зазначається їх одиниця виміру.

Знаки Варзара. Якщо потрібно наочно зобразити сукупність основних ознак явища, яке вивчається, і зв'язок між ними, причому ці ознаки є множниками та їх добутком, то використовують графічні знаки, які вперше, були запропоновані російським статистиком, проф. В.Е. Варзаром і названі, відповідно, знаками Варзара.

Широкого застосування в економічному аналізі набули сітьові графіки, сутність яких полягає у визначенні критичного шляху (критичної маси, ціни, часу тощо) здійснення господарських операцій, що дозволяє мінімізувати ступінь факторного впливу та визначити "вузькі місця" у досягненні мети. Господарські операції у сітьовому графіку подаються як певна сукупність робіт, що виконувались, за визначеним алгоритмом. Кожна робота оцінюється певними вимірниками цінності (вартість, ціна та ін.). Завдання полягає у визначенні критичного шляху здійснення господарської операції за всією сукупністю виконуваних робіт. Цей шлях є економічно виправданим або конкурентноспроможним.

Набуває поширення спосіб побудови аналітичного графа", в основу якого покладено Ідею методу "дерева цілей" або "дерева рішень".

7)Відображення інформації за допомогою таблиць. Таблиці с засобом оформлення результатів зведення також аналізу даних. Таблиці дають можливість подати результати дослідження в такому вигляді, який полегшує їх читання й аналіз. При цьому інформація розташовується у певному порядку, зручному для її порівняння між собою і обчислення різноманітних показників.

За формою таблиця складається з горизонтальних рядків і вертикальних граф, перетин яких утворюють клітини, де розміщуються показники. Тому кожному показнику в таблиці відповідають два заголовки: зверху (назва граф) і зліва (назва рядків).

За своїм змістом таблиця нагадує граматичне речення; наводяться найменування явищ, які вивчаються (про кого або про що говориться в таблиці) і показники, які характеризують стан і розвиток цих явищ (що саме говориться про явище, яке вивчається). Тому в таблицях прийнято виділяти підмет і присудок.

Підметом таблиці є об'єкт дослідження, а присудком - система показників, що характеризує об'єкт.

Побудова таблиці складається з двох етапів: 1) проектування макету таблиці; 2) заповнення макету таблиці даними.

Загальні правила, яких необхідно дотримуватися при побудові таблиць:

1. Над таблицею розміщується загальний заголовок, який відповідає змісту таблиці; зазвичай в ньому наводиться найменування об'єкту, до якого відносяться відомості, характер наведених відомостей (групування, перелік тощо), період або дата, до яких вони відносяться, одиниці виміру, якщо вони однакові для всіх показників таблиці. Якщо показники таблиці мають різні одиниці виміру, то вони наводяться в назвах рядків і граф.

2. Заголовки рядків і граф повинні бути короткими, чіткими і зрозумілими, щоб читання таблиці не викликало ускладнень.

3. Показники кожної графи наводяться з однаковим ступенем точності - з точністю до одиниці або до 0,1 одиниці тощо.

4. Об'єкти підмета та ознаки присудка розміщуються в певній логічній послідовності. У присудку абсолютні значення часто доповнюють відносними та середніми.

5. Рядки та графи таблиці нумеруються. В присудку, зазвичай, нумеруються лише графи, які заповнюються показниками. Графи, в яких наводиться найменування підмету таблиці та одиниці виміру, позначаються буквами А, Б тощо.

6. Графи присудка нумерують, якщо таблиця займає кілька сторінок. У найменуваннях граф іноді наводиться спосіб обчислення показника. Наприклад, в графі 3 наводиться "гр. 2 : гр. 1".

7. Таблиця не повинна мати незаповнених клітинок:

·      якщо неможливо заповнити клітинку, з огляду на відсутність відповідного явища, ставиться прочерк (-);

·        якщо заповнення клітинки можливе, але необхідні для цього дані на цей час відсутні, то проставляються крапки (...) або робиться позначка "відомостей немає";

·        число 0,0 проставляється якщо значення показника в даній клітинці знаходиться за межами точності, прийнятій в таблиці;

·        позначка "х” ставиться в тому разі, коли клітинка не підлягає заповненню.

8. У таблиці повинні бути часткові підсумки ("Всього") - за окремими групами або підгрупами наведених в таблиці показників і загальні підсумки ("Разом”) - за всіма показниками в цілому.

9. У разі необхідності до таблиці робляться примітки та посилання. Примітки наводяться якщо для правильного розуміння наведених у таблиці показників потрібні пояснення. У посиланнях зазначають джерело наведених в таблиці відомостей (звідки вони взяті), уточнюють дату тощо.

За характером підмету розрізняють таблиці трьох видів: прості, групові та комбіновані.

У простих таблицях перераховуються одиниці сукупності явища, що вивчається. Підмет простої таблиці не має групування.

Прості таблиці широко розповсюджені, але часто вони недостатні для аналізу, оскільки не містять групування даних.

Таблиці, які містять у підметі групування за однією ознакою, називаються груповими, У групових таблицях дані за окремими одиницями сукупності поєднуються в групи за однією істотною ознакою.

Ще більше можливостей для поглибленого аналізу інформації надають таблиці, які містять результати складного групування за двома або кількома ознаками. Такі таблиці називаються комбінованими. У комбінованих таблицях матеріал підмету розбивається на групи та підгрупи за кількома ознаками. Отже, у групових таблицях наводиться просте групування, у комбінованих -комбіноване, що дає можливість встановити зв'язки між досліджуваними явищами.

Питання винесені на самостійне опрацювання.

. Евристичні прийоми в економічному аналізі

Евристичними називають спеціальні прийоми отримання нових знань, які базуються на використанні досвіду, інтуїції фахівця і його творчого мислення як сукупності властивих людині механізмів вирішення творчих завдань. Евристичні прийоми є універсальними, їх застосовують у всіх сферах науки та практики.

Застосування евристичних прийомів, зокрема експертних процедур (анкетування, інтерв'ю, експертної оцінки, комісії і конференції), дає можливість поповнити нестачу економічної інформації або компенсувати повну її відсутність, прийняти нестандартне управлінське рішення в умовах невизначеності та ризику, перебудувати стратегію підприємства в результаті зміни ринкової кон'юнктури, провести оцінку діяльності без довготривалого дослідження тощо.

Основна сфера застосування евристичних прийомів - стратегічний аналіз. Він застосовується для прогнозування розвитку економічної ситуації.

Евристичні прийоми класифікують за двома ознаками:

·      за наявністю або відсутністю алгоритму творчого мислення: прийоми маловпорядкованого пошуку, впорядкованого пошуку рішень і комбіновані;

·        за характером застосування: індивідуальні та колективні.

До прийомів маловпорядкованого пошуку рішень - включають прийоми аналогії, інверсії, ідеалізації тощо. Ці прийоми бувають індивідуальні та колективні й базуються, в основному, на застосуванні людської інтуїції і введенні деяких елементів активізації мислення. Вони спрямовані на створення умов для творчої діяльності та використовують певні закономірності пронесу мислення. Тому їх часто називають психологічними.

В основі прийомів упорядкованого пошуку рішень - науково обґрунтований алгоритм творчого процесу, який включає етапи, кроки, процедури. Дані прийоми є доволі складними комплексними методиками робіт. Вони використовують системний процедурно-алгоритмізований підхід, типізацію способів вирішення.

Комбіновані прийоми використовують як інтуїцію, так і деякі закономірності раціональної думки. Вони спрямовані на комбінацію різних методів, які об'єднані у відносно стабільну процедурну форму. Розрізняють індивідуальні та колективні комбіновані прийоми.

При застосуванні індивідуальних комбінованих прийомів від кожного експерта отримують незалежні оцінки та математично обробляють їх для прийняття єдиного рішення. Колективні прийоми передбачають отримання сумарної оцінки від всіх експертів шляхом спільного обговорення проблеми в результаті компромісів.

Прикладом індивідуальних прийомів є: прийом контрольних питань, прийом індивідуального мозкового штурму, прийом інтерв'ю, прийом сценарію, "Дельфі" тощо. Ці прийоми передбачають персональну роботу з кожним експертом. Однак експертів можна опитувати й заочно, з допомогою спеціальних анкет. В такому випадку експерт може отримати та проаналізувати всю необхідну Інформацію стосовно розвитку та взаємозв'язків між об'єктами аналізу.

Прикладами колективних прийомів є: прийом мозкового штурму, прийом "635", прийом синектики, прийом колективного блокнота, прийом комісій, метаплан, "за і проти" тощо.

Основні переваги індивідуальних прийомів полягають у можливості використання здібностей і знань окремого експерта, а також у відносній простоті проведення опитуваних про стан і розвиток суміжних сфер діяльності.

Резюме.

Під методом економічного аналізу розуміють сукупність прийомів і способів дослідження господарської діяльності будь - якого економічного об’єкта шляхом виявлення та визначення взаємозв’язку та зміни його параметрів, кількісного та якісного вимірювання впливу окремих факторів та їх сукупності на цю зміну, що дозволяє вивчити становлення та розвиток господарських явищ та процесів.

В економічному аналізі використовують численні методичні прийоми (близько ста).

Всі методи та прийоми можна поділити на

) методи загального аналізу та 2) методи факторного аналізу.

До методів загального аналізу відносимо порівняння, абсолютні та відносні величини, групування, деталізацію, табличний та графічний прийоми.

Евристичними називають спеціальні прийоми здобуття нових знань, засновані на використанні досвіду, інтуїції фахівця та його творчого мислення як сукупність властивих людині механізмів вирішення творчих завдань.

Контрольні питання.

. Які характерні особливості методу економічного аналізу?

. Охарактеризувати прийом порівняння.

. Розкрити сутність абсолютних, відносних та середніх величин.

. Пояснити призначення рядів динаміки в економічному аналізі.

. Охарактеризувати види групувань в економічному аналізі.

. Розкрити сутність прийому балансового ув’язування.

. Назвати види графіків, що застосовуються в економічному аналізі.

. Які вимоги висуваються до побудови аналітичних таблиць?

. Які евристичні прийоми і для чого використовуються в економічному аналізі?

.2 Методика факторного аналізу

Завдання

1. Ознайомитися з поняттям факторного аналізу, його видами та завданнями

2. Навчитися класифікувати та систематизувати фактори, що впливають на результативні показники

3. Засвоїти різні способи виміру впливу факторів при детермінованому факторному аналізі

План.

. Поняття та завдання факторного аналізу

2. Класифікація факторів для потреб економічного аналізу.(СРС)

. Моделювання факторних систем.

. Способи виміру впливу факторів у детермінованому факторному аналізі.

Ключові слова та поняття: фактори, елімінування, ланцюгові підстановки, абсолютні різниці, відносні різниці, моделювання, мультиплікативні моделі, кратні моделі, адаптивні моделі.

Після вивчення матеріалу теми Ви зможете:

·      визначати зміст та завдання факторного аналізу.

·        Описати тип факторного аналізу.

·        Класифікувати фактори.

·        Проаналізувати вплив факторів на результативний показник.

. Поняття та завдання факторного аналізу

Досконало пізнати сутність і розвиток будь-якого досліджуваного явища можна лише за умови розкриття його внутрішнього змісту, з'ясування взаємозв'язку його складових.

Кожний результативний показник залежить від численних і різноманітних факторів. Наприклад, виручка від реалізації продукції залежить від обсягу реалізації, ціни реалізації, якості продукції, умов розрахунків тощо.

Звідси, важливим методологічним питанням економічного аналізу є вивчення і вимірювання впливу факторів на величину досліджуваних економічних показників.

Під факторним аналізом розуміють методику комплексного та системного вивчення і вимірювання впливу факторів на величину результативних показників.

При вирішенні аналітичних завдань виявляється певна причинно-наслідкова залежність між економічними явищами, що аналізуються, та факторами, які їх зумовлюють.

При цьому слід враховувати наявність або відсутність прямої (оберненої) функціональної залежності між ними: характер цієї залежності визначає прийоми та способи вирішення того чи іншого аналітичного завдання.

Детермінований факторний аналіз - це методика дослідження впливу факторів, зв'язок яких з результативним показником має функціональний характер, тобто результативний показник може бути представлений у вигляді добутку або алгебраїчної суми показників, що є факторами детермінованої моделі. Наприклад, зв'язок фонду заробітної плати підприємства (ЗП), середньорічної заробітної плати одного працівника (Зпр) і чисельності працівників підприємства (ЧП) може бути представлений наступним чином: ЗП = Зпр х ЧП; прибуток підприємства від реалізації продукції (Пр), чистий дохід від реалізації продукції (Д) і собівартість продукції (С) пов'язані між собою: Пр = Д - С тощо. Коло таких факторів порівняно невелике, воно є меншим за кількість факторів, які хоч і впливають на кінцевий результат, але не перебувають з ним у функціональній залежності.

Основні властивості детермінованого підходу до аналізу:

·      визначення детермінованої моделі шляхом логічного аналізу;

·        наявність повного зв'язку між показниками;

·        неможливість розподілити результати впливу одночасно діючих факторів, які не підлягають об'єднанню у єдину модель;

·        вивчення взаємозв'язків у короткостроковому періоді.

Стохастичний аналіз - методика дослідження факторів, зв'язок яких з результативним показником, на відміну від функціонального, є неповним, ймовірним і кореляційним. При кореляційній залежності зміна аргументу може дати декілька значень приросту функції залежно від поєднання інших факторів, що визначають цей показник.

Наприклад, немає можливості функціонально показати зв'язок між рентабельністю роботи підприємства та середнім рівнем освіти керівництва або між курсом національної валюти на валютному ринку і рівнем інфляції у країні.

Основні етапи проведення факторного аналізу наступні:

1. Вибір факторів, які здійснюють вплив на досліджувані результативні показники; їх класифікація і систематизація з метою забезпечення можливостей системного підходу. Здійснюється на підставі набутих теоретичних знань і практичних навичок. Зазвичай, виходять із принципу: чим більший комплекс факторів досліджується, тим точнішими будуть результати аналізу

. Визначення форми залежності між факторами та результативним показником на підставі набутого досвіду, за допомогою спеціальних способів і прийомів.

3. Моделювання взаємозв'язків між результативними та факторними показниками. Побудова економічно обґрунтованої (з позицій факторного аналізу) факторної моделі

. Розрахунок впливу факторів та оцінка ролі кожного з них у зміні величини результативного показника.

. Формування висновків за результатами проведених досліджень, підготовка відповідних управлінських рішень.

.2. Класифікація факторів для потреб економічного аналізу(СРС)

В економічних дослідженнях під факторами розуміють рушійні сили розвитку процесів і явищ, які відбуваються на підприємстві. Діяльність підприємства є складною і різнобічною. Вона представлена комплексом взаємопов'язаних господарських процесів, що характеризуються системою показників, які залежать від численних та різноманітних факторів.

Кожен фактор може складатися з ряду елементів, які деталізують його вплив і виступають як самостійні фактори з більшим або меншим ступенем впливу на результативний показник. Чим більша їх деталізація, тим детальніше вони вивчаються, тим повніше виявляються наявні резерви покращання господарської діяльності підприємств.

Фактори взаємопов'язані між собою та нерідко впливають на результати господарської та іншої діяльності підприємств за різними напрямами: одні - позитивно, інші - негативно, треті - в існуючих умовах економічного розвитку є нейтральними. Причому негативний вплив одних факторів може знизити або нейтралізувати позитивний вплив інших. Все це вимагає вивчення якомога більшої кількості факторів.

Фактори, які досліджуються в аналізі, можуть бути класифіковані за різними ознаками. Однією із найбільш розповсюджених є наступна класифікація факторів

За економічним змістом фактори, що вивчаються в економічному аналізі, можна поділити на:

·      виробничо-економічні - виражають умови, що забезпечують підприємницьку діяльність з точки зору організації виробничого (торговельного, будівельного чи будь-якого іншого) процесу, раціонального використання ресурсів, залучених для своєї діяльності. Так, показник рентабельності діяльності підприємства визначається такими факторами як структура вкладень капіталу в активи, інтенсивність використання виробничих засобів, продуктивність праці робітників, рівень технології, запровадження прогресивних норм матеріальних і трудових затрат, ефективність запроваджених форм менеджменту і маркетингу тощо;

·        соціально-економічні - рушійні сили підвищення ефективності діяльності підприємства, які закладені у самих учасниках виробничих відносин, відображають творчу ініціативу й активність працюючих, рівень освіти та культури працівників, ініціатива новаторів виробництва, моральне стимулювання і зацікавленість працівників, рівень управління підприємством, умови життя, побуту, відпочинку, мікроклімат у трудовому колективі, санітарно-гігієнічні умови праці, поліпшення організації виробництва та праці, естетичний стан приміщень тощо.

Для врахування особливостей діяльності підприємств конкретних галузей фактори за рівнем охоплення поділяють на:

·      загальні - діють в усіх галузях економіки (наприклад, забезпеченість матеріальними та трудовими ресурсами і ефективність їх використання);

·        специфічні - в умовах окремої галузі економіки чи підприємства (наприклад, місце розташування підприємства тощо).

За рівнем впливу на результати діяльності фактори поділяються на:

·      основні - фактори, що здійснюють вирішальний вплив на господарську діяльність підприємства в умовах, що склалися;

·        другорядні - всі інші фактори, крім основних.

При цьому один і той самий фактор залежно від обставин може бути й основним і другорядним.

За часом дії розрізняють фактори:

Ø постійні - здійснюють вплив на досліджуване явище безперервно протягом усього часу;

Ø  тимчасові - їх вплив відбувається періодично. Наприклад, освоєння нової техніки та технології виробництва.

За характером залучення ресурсів фактори поділяють на:

·      інтенсивні - пов'язані з найбільш ефективним використанням досягнень науки, технології. Вони забезпечують розвиток економіки за рахунок підвищення продуктивності суспільної праці, покращання використання наявних ресурсів, що характеризують ступінь зусилля, напруженість праці в процесі виробництва (підвищення продуктивності праці тощо);

·        екстенсивні - пов'язані з кількісним, а не якісним приростом результативного показника. Наприклад, збільшення обсягу виробництва за рахунок збільшення чисельності робітників.

За відношенням до суб'єкта господарювання фактори поділяються на:

Ø об'єктивні - фактори, що не залежать від діяльності підприємств (наприклад, стихійне лихо);

Ø  суб'єктивні - фактори, що залежать від діяльності окремих осіб, підприємств тощо. Навіть вміле прогнозування у господарській практиці об'єктивних умов і факторів можна трактувати як явище суб'єктивного порядку. Успішне господарювання, виконання бізнес-планів визначаються вмілим керівництвом виробничим колективом; правильною організацією виробництва, економіки, фінансів; глибоким знанням справи конкретним виконавцем.

Більшість факторів, що вивчаються в аналізі, складаються з декількох елементів. Але є й такі, що не розкладаються на складові частини. У зв'язку з цим фактори поділяються на складні, що виникають під впливом комплексу причин, наприклад, продуктивність праці, та прості, які є результатом дії однієї причини, наприклад, кількість робочих днів.

За можливістю виміру впливу факторів на результативний показник вони поділяються на параметричні (ті, що піддаються кількісній оцінці) і непараметричні (ті, що не підлягають кількісній оцінці). Кількісний вимір впливу факторів на показник, що вивчається, дозволяє правильно оцінити господарську діяльність підприємств. Якщо це неможливо зробити (наприклад, визначити вплив стажу роботи, рівня професійної підготовки робітників на продуктивність їх праці), необхідно прослідкувати напрям впливу факторів. Це підвищить обґрунтованість висновків І рекомендацій за результатами проведеного економічного аналізу.

Кожний фактор може складатися із декількох причин, які в свою чергу виступають як самостійні фактори з відповідним рівнем впливу на результати діяльності підприємства. Відповідно, фактори можуть бути першого, другого, третього,... n-ного рівня.

До факторів першого рівня відносять ті, що безпосередньо впливають на результативний показник. Фактори, що спричиняють непрямий вплив на

результативний показник за допомогою факторів першого рівня - фактори другого рівня тощо. Приклад детермінованої факторної моделі валової продукції наведено на рис. 4.3.

Як і економічні показники, фактори що їх визначають, поділяються на кількісні, структурні та якісні. Кількісними вважаються фактори, що виражають кількісну визначеність явищ (кількість обладнання, сировини), наприклад, обсяг валових доходів, продажу продукції, сума власних і залучених фінансових ресурсів, сума витрат на виробництво, чисельність працівників підприємства, робочих днів в аналізованому періоді тощо. До структурних факторів відносяться такі показники як питома вага власних фінансових ресурсів у капіталі підприємства, частка активної частини основних засобів у загальній вартості основних засобів, частка робітників підприємства, питома вага матеріальних витрат у загальній сумі витрат на виробництво тощо. Якісні фактори визначають внутрішні якості, ознаки й особливості об'єктів, що вивчаються. Наприклад, рівень продуктивності праці робітників, ціна і рентабельність виробів, які випускає підприємство, Доходність цінних паперів тощо.

Наведена класифікація факторів дає можливість вивчити та оцінити їх вплив на показники, що вивчаються, розробити оптимальні управлінські рішення.

3. Моделювання факторних систем

До завдань детермінованого факторного аналізу економічних показників відноситься встановлення конкретного виду залежності результативного показника від окремих факторів, що впливають на нього, та визначення їх кількісного розміру. Для цього використовують математичне моделювання економічних процесів.

В економічних дослідженнях при здійсненні детермінованого факторного аналізу взаємозв'язки між показниками відображаються у вигляді математичних формул, які називають аналітичними моделями. Використання моделей в аналізі дає змогу абстрактно зобразити основні взаємозв'язки, що існують у реальній господарській системі.

Тим самим, аналітичне моделювання, по-перше, дає можливість методично правильно підійти до вивчення господарських процесів, по-друге, без нього неможливе розв'язання аналітичних завдань за допомогою сучасних комп'ютерних технологій.

Моделювання - це один з методів наукового пізнання, за допомогою якого створюється модель об'єкта дослідження; тобто взаємозв'язок показника, що досліджується, з факторами передається у формі конкретного математичного рівняння.

Функціональний зв'язок можна відобразити шляхом використання адитивної, мультиплікативної, кратної або комбінованої моделей:

1.       Адитивний взаємозв'язок можна представити у вигляді математичного рівняння:

Адитивні моделі використовуються у тих випадках, якщо результативний показник є алгебраїчною сумою декількох факторних ознак. Прикладом може бути балансова модель товарного забезпечення: Запаси товарів на початок періоду + Обсяг надходження = Загальний обсяг реалізації + Інше вибуття товарів + Запаси товарів на кінець періоду

2.       Мультиплікативний взаємозв'язок відображає прямо пропорційну залежність результативного показника від факторів. Математичне рівняння при цьому є наступним:

Мультиплікативні моделі застосовуються якщо результативний показник с добутком декількох факторів. Прикладом мультиплікативної моделі є виручка від реалізації:

Виручка = Обсяг реалізації х Ціна одиниці реалізованої продукції

Деталізація, або глибина, факторного аналізу багато в чому визначається числом факторів, вплив яких можна кількісно оцінити, тому велике значення в аналізі мають багатофакторні мультиплікативні моделі. В основі побудови та розв'язання цих моделей лежать наступні принципи:

ü місце кожного фактора в моделі повинно відповідати його ролі у формуванні результативного показника;

ü  модель слід будувати з двохфакторної повної моделі шляхом послідовного розподілу факторів (як правило, якісних) на складові;

ü  при написанні формули багатофакторної моделі фактори рекомендується розташовувати в порядку їх зміни зліва направо.

3.       Кратна залежність результативного показника від факторів має наступу математичну інтерпретацію:

Кратні моделі застосовуються якщо результативний показник отримують діленням одного факторного показника на величину іншого.

4.       Комбінований (змішаний) взаємозв'язок результативного і факторних показників - поєднання в різноманітних комбінаціях адитивної, мультиплікативної та кратної залежностей:

Зазначимо, що будь-яке математичне рівняння не може бути факторною моделлю. Не можна плутати формулу розрахунку показника та модель, що відображає причинно-наслідковІ зв'язки. Наприклад, виробіток розраховується як відношення валової (товарної) продукції та середньоспискової чисельності робітників. Але це рівняння не є моделлю, так як не характеризує причинно-наслідкові зв'язки: збільшення обсягу виробництва не є фактором збільшення продуктивності праці, так як і просте скорочення чисельності працівників не призводить безпосередньо до збільшення продуктивності праці.

Прийоми побудови детермінованих факторних моделей.

В окремих випадках для вивчення залежності між показниками та кількісного вимірювання множини причин, що вплинули на результативний показник, необхідно побудувати детерміновану факторну модель.

Відомий ряд прийомів моделювання факторних систем: розподілу; подовження; розширення та скорочення вихідних кратних двофакторних систем типу 1/m. В результаті процесу моделювання з двофакторної кратної моделі формуються адитивно-кратні, мультиплікативні і мультиплікативно-кратні багатофакторні системи типу:

Наведемо приклад поділу факторних показників при моделюванні:

·      адитивних факторних систем: залежність обсягу реалізації від обсягу випуску продукції і використання продукції для інших, крім реалізації, потреб. Глибина розподілу другого з названих факторних показників може бути різною;

·        мультиплікативних моделей: факторів-мультиплікаторів може бути передбачено не два, а значно більше за рахунок послідовного розчленування кожного з них. Наприклад, річний обсяг валової продукції може бути представлений як добуток середньорічної чисельності робітників і середньорічного виробітку кожного з них, Інший варіант залежності вказаного результативного показника може включати три, чотири або більшу кількість мультиплікаторів. Серед них, крім вказаних, може бути, наприклад, кількість відпрацьованих в середньому днів одним робітником, середня тривалість робочого дня і середньогодинний виробіток продукції одного робітника.

Кратні моделі можуть бути перетворені шляхом подовження, розширення і скорочення.

1. Прийом подовження факторної системи полягає в тому, що у вихідній формулі її показники алгебраїчно, розшифровуються відповідно до їх економічного змісту.

Так, подовження в кратних системах передбачає заміну факторів в чисельнику або знаменнику дробу на суму однорідних показників. Вихідна факторна модель

Подовження знаменника в кратних моделях дозволяє отримати також кратну модель, де фактор, що обернено пропорційно впливає на результативний показник, буде представлений сумою чи добутком однорідних показників. Вартість виготовленої продукції (ВП) може бути представлена як добуток кількості виготовленої продукції (ОВ) та ціни одиниці продукції (Ц). Факторна модель витрат на І грн. вартості валової продукції (Ре) в цьому разі буде наступною:

. Прийом розширення кратної моделі представляє собою отримання мультиплікативної системи шляхом множення чисельника та знаменника дробу вихідної факторної моделі на один або кілька нових показників.

Прийом розширення факторних систем базується на відомому правилі математики: якщо чисельник і знаменник дробу помножити на одне і те саме число, величина дробу не зміниться. Це дає змогу вводити до аналітичних формул (моделей), які аналізуються, будь-які показники, що несуть аналітичне навантаження з точки зору дослідження факторів, які впливають на результативний показник.

Наприклад, кратна модель рентабельності активів (Ра) може бути представлена як добуток двох мультиплікаторів: коефіцієнта оборотності активів (Коб) і рентабельності продаж (Рпр), якщо у вихідній системі чисельник і знаменник помножити на чистий дохід від продажу (ЧД), отримаємо:

де П- прибуток від реалізації, гри.; А - середня вартість активів за період, що аналізується, грн.

3. Прийом скорочення дозволяє отримати модель, однакову за типом з вихідною, але з новим набором факторів, шляхом ділення чисельника і знаменника дробу на один і той же показник:

Наприклад, використовуючи вихідні дані попереднього прикладу, поділимо чисельник і знаменник на чистий дохід від продажу і отримаємо нову факторну модель:

де Ам - капіталомісткість продукції.

Для перетворення будь-якої факторної моделі можуть послідовно використовуватися кілька різних прийомів. При цьому кожного разу моделі повинні відображати зв'язок між реальними показниками, що вивчаються. Не можна формувати абстрактні конструкції.

4. Способи виміру впливу факторів у детермінованому аналізі

Одним з найважливіших методологічних питань в економічному аналізі є визначення величини впливу окремих факторів на зміну результативних показників.

Враховуючи те, що за характером взаємозв'язку між показниками розрізняють детермінований і стохастичний факторний аналіз, аналітичні способи поділяються відповідно на способи детермінованого та стохастичного факторного аналізу (рис. 4.4).

У детермінованому аналізі для визначення впливу факторів на результативні показники використовуються наступні способи: ланцюгових підстановок, абсолютних різниць, відносних різниць. індексний, пропорційного ділення, інтегральний тощо. Перші чотири способи базуються на принципі елімінування.

Елімінувати - означає усунути, виключити вплив всіх факторів на величину результативного показника, крім одного. При цьому виходять з умовного припущення про те, що всі фактори змінюються незалежно один від одного: спочатку змінюється один, а всі інші залишаються без зміни, потім змінюєтеся другий, третій і т.д., за умови незмінності інших. Це дає можливість визначити вплив кожного фактору на величину показника, що досліджується, окремо від інших.

Спосіб ланцюгових підстановок. Спосіб ланцюгових підстановок використовується для розрахунку впливу факторів в усіх типах детермінованих факторних моделей: адитивних, мультиплікативних, кратних і комбінованих (змішаних). Цей спосіб дозволяє визначити вплив окремих факторів на зміну величини результативного показника шляхом поступової заміни базисної величини кожного факторного показника в обсязі результативного показника на фактичну величину в звітному періоді. З цією метою визначають ряд умовних величин результативного показника, які враховують зміни одного, потім двох, трьох і т.д. факторів, припускаючи, що інші не змінюються. Порівняння результативної величини показника до та після зміни рівня того чи іншого фактору дає можливість елімінувати вплив всіх факторів, крім одного, і визначити" вплив останнього на приріст результативного показника. Результати розрахунку, як правило, оформлюються допоміжною аналітичною таблицею.

Використовуючи спосіб ланцюгових підстановок, потрібно дотримуватися певних правил, що визначають послідовність розрахунку:

) в першу чергу підлягають заміні кількісні фактори, далі - структурні, в останню чергу - якісні;

2)якщо модель представлена декількома кількісними, структурними або якісними показниками, послідовність підстановок визначається шляхом логічного аналізу. Тобто, черговість замін факторів залежить від оцінки того, які з них є основними, а які похідними, які первинні, а які - вторинні. Насамперед, аналізують вплив найбільш загального (первинного) кількісного показника;

3) за умови, що вплив певного фактору не визначено беруть його базисну величину, тобто ту, з якою порівнюють, а якщо визначено, то беруть фактичну величину - ту, яку порівнюють;

4) кількість розрахункових умовних показників на один менше, ніж факторів у моделі.

Таблиця. Схема виявлення впливу факторів способом ланцюгових підстановок.

Номер підстановки та назва фактора	Фактори				Добуток факторів	Величина впливу фактора
	1-й	2-й	3-й	4-й
Нульова підстановка	П	П	П	П	Дп	-----
Перша підстановка, перший фактор	Ф	П	П	П	Д1	Д1 - Дп
Друга підстановка, другий фактор	Ф	Ф	П	П	Д2	Д2 - Д1
Третя підстановка, третій фактор	Ф	Ф	Ф	П	Д3	Д3-Д2
Четверта підстановка, четвертий фактор	Ф	Ф	ф	Ф	Дф	Дф-Д3

Спосіб ланцюгових підстановок має як переваги, так і недоліки. Переваги: універсальність застосування (для всіх типів моделей); простота використання. Недоліки: залежно від обраного порядку заміни факторів результати факторного розкладання мають різні значення. Однак, в практичних розрахунках точністю оцінки впливу факторів нехтують, висуваючи на перший план відносне значення впливу того чи іншого фактора.

Ми розглянули приклад розрахунку впливу факторів на приріст результативного показника в мультиплікативних моделях. Порядок застосування способу ланцюгових підстановок для інших типів моделей аналогічний.

Спосіб абсолютних різниць.

Спосіб абсолютних різниць також базується на прийомі елімінування. Використовується у моделях мультиплікативних та змішаних типу У = а х (b - с).

Розрахунки які проводяться в таблиці ланцюгових постановок, можуть бути спрощені, якщо в кожній підстановці змінити абсолютне значення фактора, вплив якого розраховується відхиленням його фактичної величини від базової(планової).

Отже, при застосуванні способу абсолютних різниць розрахунок базується на послідовній заміні базисних значень показників на їх абсолютне відхилення, а після цього на фактичний рівень показників.

Спосіб відносних різниць. Спосіб відносних різниць, так само, як і спосіб абсолютних, застосовується для мультиплікативних моделей та моделей змішаного типу:

У = а х (b-с).

При застосуванні способу відносних різниць може виникнути неспівпадання загальної суми відхилень, пов'язане з відхиленнями, що з'являються при розрахунку проценту показників. Але це не може вплинути на обґрунтованість висновків для прийняття управлінських рішень.

Індексний спосіб.

Індексний метод базується на відносних показниках, які виражають співвідношення рівня даного (досліджуваного) явища і рівня аналогічного явища, прийнятого в якості бази.

Індивідуальний індекс характеризує зміну у динаміці величини окремого елемента складного явища (наприклад, зміну ціни на один вид продукції за певний період часу або зміну випуску окремого виду промислової продукції). Він стосується завжди одиниці сукупності.

Зведений індекс - це відносний показник динаміки та порівняння таких складних сукупностей, окремі елементи яких не можна підсумовувати. Він характеризує зміну складного явища, тобто є співвідношенням рівнів показника, до складу якого входять різнорідні елементи.

Індекси також бувають базисними і ланцюговими.

При обчисленні базисних індексів база с постійною, а при визначенні ланцюгових - змінною. Індексний спосіб ґрунтується на побудові факторних (агрегованих) індексів. Застосування агрегованих індексів означає послідовне елімінування впливу окремих факторів на сукупний показник. Перевага індексного способу полягає в тому, що він дозволяє здійснити "розкладання" за факторами не лише абсолютної зміни показника, але й відносної, що важливо при вивченні факторних динамічних моделей.

Більшість розглянутих способів - спосіб ланцюгових підстановок, спосіб абсолютних і відносних різниць, спосіб часткової участі базуються на елімінуванні, тобто вивченні впливу кожного фактору незалежно від інших. Однак, в дійсності, зміна одного фактора породжує зміну всіх інших.

Прийом елімінування не відображає реальну ситуацію. При використанні названих способів дещо знижується результат впливу тих факторів, заміна (підстановка) яких проводиться раніше, за рахунок завищення результату останньої підстановки. Більш точно розрахунки у факторному аналізі можуть бути отримані, наприклад, при використанні інтегрального способу.

Інтегральний спосіб. Цей спосіб дозволяє уникнути недоліків, властивих способу ланцюгових підстановок, і не вимагає застосування прийомів з розподілу залишку, що не розкладається, за факторами. Це пов'язано з дією логарифмічного закону перерозподілу факторних навантажень.

Інтегральний спосіб дає можливість досягнути повного розкладання відхилення результативного показника за факторами і має універсальний характер, тобто застосовується до мультиплікативних, кратних і змішаних моделей.

Процедура обчислення певного інтегралу за заданою підінтегральною функцією і заданим інтервалом Інтегрування виконується за стандартною програмою за допомогою комп'ютерних технологій. Задача зводиться до побудови підінтегральних виразів, які залежать від виду функції чи моделі факторної системи.

За відсутності універсальних комп'ютерних технологій можна застосовувати формули розрахунку впливу факторів, які є результатом виконання процесів інтегрування, а також вже сформовані робочі формули для розрахунків.

Вивчаючи сутність способів факторного аналізу, необхідно звернути увагу на переваги та недоліки окремих із них. на вимоги, які висуваються при їх застосуванні, на узагальнюючі положення, такі як збалансованість результатів розрахунку впливу окремих факторів та загальної зміни показника, що досліджується.

Розглянуті вище технічні засоби економічного аналізу забезпечують можливість досліджувати будь-які показники діяльності підприємства окремо або в комплексі. При цьому, як правило, не користуються, тільки одним із розглянутих технічних прийомів. Для досягнення кінцевої мети аналізу необхідно застосовувати комбінацію різних прийомів та способів. Механічне застосування технічного інструментарію економічного аналізу без знання основ бухгалтерського обліку, статистики, економіки підприємства, фінансів, менеджменту, може призвести до формалізації аналізу, викривлення результатів дослідження.

Резюме.

Під факторним аналізом розуміють методику комплексного та системного вивчення і вимірювання впливу факторів на величину результативного показника.

Детермінований факторний аналіз - методика дослідження впливу факторів, зв’язок яких з результативним показником має функціональний характер, тобто результативний показник може бути представлений у вигляді добутку або алгебраїчної суми показників, що є факторами детермінованої моделі.

В економічних дослідженнях під фактором розуміють рушійні сили розвитку процесів і явищ, які відбуваються на підприємстві.

Моделювання - один з методів наукового пізнання, за допомогою якого створюється модель об’єкту дослідження, тобто взаємозв’язок показника, що досліджується, з факторами передається у формі конкретного математичного рівняння.

У детермінованому факторному аналізі використовують факторні моделі чотирьох типів: адитивні, мультиплікативні, кратні, змішані.

Одним з найважливіших методологічних питань в економічному аналізі є визначення величини впливу окремих факторів на зміну результативних показників.

Найбільш розповсюдженими способами факторного детермінованого аналізу є спосіб ланцюгових підстановок і його модифікації - спосіб абсолютних різниць, спосіб часткової участі, індексний тощо.

Контрольні питання.

. Дати визначення терміну "факторний аналіз". З якою метою він проводиться?

. Назвати види факторного аналізу та дати їх характеристику.

. Розкрити поняття "фактор" в економічних дослідженнях.

. Дати визначення детермінованої факторної моделі. Навести приклад.

. Що таке моделювання. Навести моделі, що використовуються в факторному аналізі.

. Назвати способи виміру впливу факторів в детермінованому аналізі.

. Описати алгоритм застосування способу ланцюгових підстановок.

2.3 Економіко-математичні методи аналізу господарської діяльності (СРС)

Завдання

1. Визначити сутність і значення основних економіко-математичних методів у господарській діяльності

2. Вивчити методику застосування економіко-математичних методів в аналізі господарської діяльності

3. Навчитися обирати оптимальний економіко-математичний метод відповідно до цілей економічного аналізу

План.

. Поняття і завдання економіко - математичних методів.

. теорія ігор та її застосування в економічному аналізі.

.. Особливості застосування теорії масового обслуговування в економічному аналізі

Ключові слова та поняття: економіко - математичні методи, економіко - статистичні методи, методи елементарної математики, методи вищої математики, теорія ігор, матричні методи, теорія масового обслуговування.

Після вивчення матеріалу теми Ви зможете:

·      класифікувати економіко - математичні методи застосовувати економіко - математичні методи на практиці

·        обирати для роботи оптимальний метод.

. Поняття і завдання економіко-математичних методів

Збільшення об'єктів аналітичного дослідження і функцій управління вимагає удосконалення аналізу господарської діяльності на основі застосування економіко-математичних методів.

Способи, що використовуються в економічному аналізі, потребують застосування математичного апарату різного ступеня складності, який класифікують за складністю застосовуваного інструментарію:

а) методи елементарної математики;

б) методи вищої математики.

Методи елементарної математики використовуються у звичайних традиційних економічних розрахунках при обґрунтуванні потреб у ресурсах, розробці планів, проектів, балансових розрахунках тощо.

В основі економіко-математичних методів лежить методика розрахунків вищої математики. Це пов'язано з невизначеністю господарської діяльності підприємства, що передбачає отримання приблизних (прогнозних) результатів, які можуть бути використані в управлінні підприємством.

Використання математичних методів у сфері управління (у тому числі економічних)- найважливіший напрям удосконалення систем управління. Перевагою використання математичних методів є прискорення проведення економічного аналізу, більш повний аналіз впливу факторів на результати діяльності, підвищення аналітичності обчислень.

Кожен з математичних методів використовується для вирішення певного роду завдань. Наприклад, завдання управління запасами можуть вирішуватись за допомогою методів математичного програмування, теорії масового обслуговування.

2. Теорія ігор та її застосування в економічному аналізі

Теорія ігор - це теорія математичних моделей прийняття рішень в умовах конфлікту або невизначеності. Передбачається, що дії сторін у грі характеризуються певними стратегіями - набором правил, дій. Якщо перемога однієї сторони неминуче призводить до поразки іншої сторони, то говорять про антагоністичні ігри. Якщо набір стратегій обмежений, тоді гра називається матричною.

Рішення, які приймаються за допомогою теорії ігор, корисні при складанні планів в умовах можливих протидій конкурентів або невизначеності у зовнішньому середовищі.

При розв'язанні таких завдань визначаються наступні умови гри: правила гри і кількість учасників, можливі стратегії гравців і можливість отримання вигоди.

Теорія ігор, як розділ дослідження операцій, є теорією математичних моделей прийняття оптимальних рішень в умовах невизначеності або конфлікту декількох сторін, що мають різні інтереси.

У теорії ігор розрізняють такі поняття як вихідна стратегічна гра і власне статистична гра. У цій теорії першого гравця називають "природою". Під нею розуміють сукупність обставин, в яких доводиться приймати рішення другому гравцю - "статистику". Для стратегічної гри характерна повна невизначеність у виборі стратегії кожним гравцем, які діють на основі інформації, визначеної матрицею втрат. Дослідження стратегій проводиться за допомогою використання лінійних рівнянь і нерівностей.

Матричні методи аналізу.

Матричні методи аналізу застосовується для вивчення складних структур як на галузевому, так і на рівні підприємств і їх об'єднань.

Балансова модель - це система рівнянь, які характеризують наявність ресурсів (продуктів) у натуральному або грошовому вираженні та напрями їх використання. При цьому наявність ресурсів (продуктів) і потреба в них кількісно співпадають. В основу рішення таких моделей покладено методи лінійної алгебри, що й пояснює назву балансових методів і моделей, які називають матричними методами аналізу. Наочність зображення різних математичних процесів у матричних моделях і елементарні способи вирішення систем рівнянь дозволяють застосовувати їх у різних виробничо-господарських ситуаціях. Найпоширенішими є матричні ігри. Для вибору рішення застосовується платіжна матриця або матриця рішень. Це таблиця, присудок якої передбачає можливі рішення, а підмет - стан середовища, на яке не можна впливати. На перетині граф і рядків вказують результати рішення при даному стані середовища - "платежі". Вони можуть бути виражені в рядках витрат, прибутку, надходжень грошових коштів тощо.

Використання матричного методу, як методу економічного аналізу, отримало розповсюдження для порівняльної оцінки діяльності різних систем (Підприємств, структурних підрозділів тощо).

У результаті порівняльного аналізу визначається рейтинг систем, що аналізуються.

Розглянемо алгоритм використання матричного методу.

Етап 1. Обґрунтування системи оціночних показників і формування Метриці вихідних даних аij, тобто таблиці, де в рядках відображаються системи підприємства (і), а в графах - показники (j= І, 2,..., т) (табл. 5.1).

Етап 2. У кожній графі визначається максимальний елемент, який приймається за одиницю, після чого всі елементи графи аij діляться на максимальний елемент еталонної системи і створюється матриця стандартизованих коефіцієнтів хij (табл. 5.2).

Етап 3. Всі елементи матриці підносяться до квадрату. Якщо значимість показників, що складають матрицю, с різною, то кожному показнику привласнюється ваговий коефіцієнт к, який визначається експертним шляхом.

Рейтингова оцінка по кожній системі визначається за формулою:

Етап 4. Отримані рейтингові оцінки Rj розміщуються у ранжированому порядку, що визначається економічним змістом показників, які складають рейтинг (табл. 5.3,).

Як бачимо з таблиці 5.3. підприємство "Україна" має найвищу рейтингову оцінку - 1,891.

Результати описаного порівняльного аналізу показників діяльності підприємств можуть використовуватись для визначення інвестиційної привабливості окремого підприємства.

Розглянуті методи економічного аналізу мають практичну значимість і використовуються найчастіше в комплексі для оцінки будь-якого показника або сфери діяльності підприємства.

3. Особливості застосування теорії масового обслуговування в економічному аналізі

Теорія масового обслуговування на основі теорії ймовірностей досліджує математичні методи кількісної оцінки процесів масового обслуговування. Всім завданням, пов'язаним з масовим обслуговуванням, притаманний випадковий характер явищ, що досліджуються. Кількість вимог на обслуговування і часові інтервали між їх надходженням мають випадковий характер, проте в сукупності підпорядковуються статистичному закону великих чисел.

Теорія масового обслуговування розглядає імовірнісні моделі реальних систем обслуговування і використовується для мінімізації витрат у сферах обслуговування, виробництва, торгівлі. При цьому враховуються три фактори:

1)   частота зміни кількості клієнтів або вимог;

2)   імовірність значного попиту покупців;

3)      спосіб визначення витрат очікування і покращання обслуговування.

Теорія масового обслуговування використовується у випадках, коли в масовому порядку надходять вимоги на обслуговування з наступним їх задоволенням. На практиці це може бути надходження сировини, матеріалів, напівфабрикатів, виробів на склад і їх видача зі складу тощо.

Виконання вимоги в системі продовжується деякий точно невизначений період часу, після чого канал, що звільнився, знову готовий до прийняття вимог. Якщо в системі допускається формування черги вимог, які надійшли у момент, коли всі канали зайняті, вони стають у чергу і чекають звільнення зайнятих каналів.

За наявності одного каналу обслуговування система масового обслуговування називається одноканальною, а якщо їх декілька -багатоканальною.

Якщо джерела вимог включені до системи, вона називається замкненою, інакше - розімкненою.

Залежно від допустимості і характеру формування черги розрізняють системи обслуговування з відмовами, з необмеженою чергою і змішаного типу.

Система обслуговування з відмовами має місце за умови неможливості формування черги. Вимога, яка прийшла в момент, коли всі канали зайняті, отримує відмову і не буде задоволена. Прикладами таких систем служать автоматичні телефонні станції, поточні лінії тощо.

Система масового обслуговування з необмеженою чергою є структурою, у якій дозволяється черга необмеженої довжини. У такій системі вимоги, які надійшли, будуть задоволені, хоча час очікування може бути досить тривалим.

У системі масового обслуговування змішаного типу можливі різні обмеження, наприклад, на максимальну довжину черги, час перебування вимоги в черзі тощо.

В системі з обмеженою чергою вимога отримує відмову, якщо приходить в момент, коли всі місця в черзі зайняті. Вимога, що потрапила до черги, обов'язково обслуговується. В системі масового обслуговування з обмеженим часом перебування в черзі вимога стає в чергу і очікує деякий час. Якщо вона протягом певного часу не потрапить до каналу обслуговування, звільняє чергу. Такий варіант обслуговування застосовується для моделювання вхідного контролю заготовок.

Якщо декілька систем з'єднати послідовно, таким чином, щоб вимоги, що задовільні в одній системі, переходили до наступної, виникає багатофазна система масового обслуговування (наприклад, послідовна обробка деталей на декількох видах обладнання), в протилежному випадку система однофазна.

Робота систем масового обслуговування ускладнюється тим, що вимоги надходять не регулярно, а через випадкові проміжки. Це призводить до того, Що в окремі інтервали часу система діє з перевантаженням, а в інші - недовантажена або навіть повністю простоює.

Основне завдання теорії масового обслуговування - виявити залежність показників ефективності системи від характеру вхідного потоку, дисципліни її обмеження черги, кількості, продуктивності та умов функціонування каналів з метою наступної її оптимізації. В якості критерію оптимальності застосовують максимум прибутку від експлуатації системи; мінімум сумарних втрат, пов'язаних з простоєм каналів; мінімум вимог в черзі і виходів вимог, які не обслуговувались; задану пропускну здатність тощо.

Резюме.

В основі економіко - математичних методів лежить методика розрахунків вищої математики. Це пов'язано з невизначеність господарської діяльності підприємства, що передбачає отримання приблизних результатів.

Теорія масового обслуговування на основі теорії ймовірності досліджує математичні методи кількісної оцінки процесів масового обслуговування.

Регресій ний аналіз призначений для вибору форми зв’язку, типу моделі, для визначення розрахункових значень залежної змінної.

Методи лінійного програмування застосовуються для вирішення багатьох екстремальних задач, з якими досить часто доводиться мати справу в економіці..

Контрольні запитання.

. Назвати випадки у яких застосовуються економіко - математичні методи в економічному аналізі.

. Назвати види математичних методів, що використовуються в економічному аналізі.

Тема 3. Організація та інформаційне забезпечення економічного аналізу

Завдання

1. Ознайомитися з правилами організації аналітичної роботи на підприємстві, її формами та методами

2. Знати основні етапи економічного аналізу

3. Розглянути інформаційно-методичне забезпечення економічного аналізу та підготовку

інформаційної бази для потреб аналізу

4. Дізнатися про різні форми оформлення результатів економічного аналізу

План.

. Загальні підходи до організації економічного аналізу.

.. Інформаційно-методичне забезпечення економічного аналізу. Підготовка інформаційної бази для потреб аналізу

3. Оформлення результатів економічного аналізу.

Ключові слова та поняття: суб’єкти аналізу, інформаційне забезпечення, аналітична робота, інформація, процедура, організація економічного аналізу.

Після вивчення матеріалу теми Ви зможете:

·      охарактеризувати об’єкти економічного аналізу та систему показників, які використовуються в аналізі;

·        охарактеризувати джерела інформації, які забезпечують проведення аналітичних досліджень;

·        перерахувати, які вимоги ставляться до організації аналітичної роботи;

·        дати характеристику етапів проведення аналітичних досліджень;

. Загальні підходи до організації економічного аналізу

Умовою успішного проведення економічного аналізу є чітка організація аналітичного процесу.

Визначальним при цьому є здатність аналітика логічно відтворювати господарські операції, які знайшли відображення в обліку та звітності, реконструювати роботу бухгалтера.

При цьому завдання аналітика -передати, наскільки це можливо, дійсність, яка інтерпретується в інформації, що вивчається; відтворити в загальному вигляді всі або окремі елементи інформації. Для цього необхідно розуміти взаємозв'язок економічної теорії, бухгалтерського обліку, економіки, фінансів, банківської справи і т. ін.; знати методику ведення бухгалтерського обліку, порядок складання фінансової звітності, вміти її інтерпретувати; мати навички аналітичної роботи (тобто вміти знаходити інформацію, обробляти її, узагальнювати і робити відповідні висновки).

Будь-який аналітичний процес може бути виражений окремими елементами трьох рівнів складності: етапами, операціями та процедурами.

Зміст етапу полягає в логіко-математичному перетворенні аналізованого показника, а також у кількісній та якісній його оцінці щодо обраної бази або кількох баз порівняння.

Процедура є частиною етапу, зміст якої полягає у підготовці, обчисленні та інтерпретації аналітичних величин, які характеризують зміну показника, що вивчається. Процедура складається з послідовно повторюваних операцій. Зміна виду повторюваних операцій визначає перехід до іншої процедури.

Організація економічного аналізу - це система раціональних, скоординованих дій вивчення об'єкта спостереження відповідно до визначеної мети. Організація економічного аналізу розглядається як технологічний процес, розподілений на окремі етапи. Перелік етапів в різних літературних джерелах неоднаковий. На їх кількість та послідовність впливають різноманітні чинники: наявність технічних і економічних засобів досягнення поставлених цілей, структура управління, система обліку тощо. Найбільш поширеними етапами аналітичної роботи є підготовчий, основний (аналітичний), завершальний (підсумковий).

Якщо аналітичне дослідження умовно поділити на три основних етапи (підготовчий, аналітичний та підсумковий), то всю сукупність методичних прийомів відповідно до вказаних етапів можна згрупувати наступним чином (табл. 7.1).

Розглянемо детальніше особливості та зміст кожного з наведених етапів аналітичної роботи.

Підготовчий етап.

Підготовчий етап передбачає визначення мети й об'єктів аналізу, вивчення матеріалів і результатів за раніше проведеним аналізом відібраних об'єктів, складання плану аналізу та графіку його проведення, розробку програми та всього інструментарію аналізу (макетів таблиць, алгоритмів розрахунків і т.д.), обмеження кола необхідної інформації для проведення аналізу та попереднє ознайомлення з нею.

При цьому основою організації економічного аналізу є його планування, яке проводиться на підготовчому етапі. Для цього складаються план аналітичної роботи та програми аналізу.

План проведення аналітичної роботи складається на рік, півріччя або квартал.

У плані аналітичної роботи висвітлюються:

·      тема аналізу та напрями використання його результатів;

·        програма та календарний графік проведення, розподіл окремих ділянок роботи між виконавцями, а також строк (термін) проведення аналізу. Графік виконання аналітичних робіт має передбачити найстисліші терміни, оскільки чим оперативніший аналіз, тим ефективніше використовують його результати в управлінні виробництвом;

·      перелік джерел аналізу та способи отримання інформації, якої не вистачає.

·      розробка макетів аналітичних таблиць і вказівок про їх заповнення, а також пропозиції щодо графічного оформлення матеріалів і результатів аналізу; загальне методологічне забезпечення.

У комплексному плані аналітичної роботи доречно використати сітьові графіки для зв'язку черговості, термінів і виконавців окремих аналітичних робіт за підрозділами і службами підприємства з метою фіксування того, хто, коли та куди спрямовує вихідну інформацію, що відображає результати проведеного аналізу.

У програмі проведення аналізу з конкретної теми відображаються: мета, об'єкт, джерела інформації, терміни, ступінь деталізації та глибина вивчення окремих аспектів діяльності, виконавці та розподіл обов'язків між ними, методика аналізу (типова або із врахуванням специфіки об'єкта, що вивчається), розробка макетів аналітичних таблиць, алгоритмів їх заповнення.

Програма проведення економічного аналізу може бути розроблена за наступною схемою (табл. 7.2).

Аналітичний етап.

Другий - безпосередньо аналітичний - етап роботи включає:

Ø збір (із залученням статистичної звітності, даних синтетичного та аналітичного обліку, планової документації, результатів спеціальних спостережень тощо) і перевірку достовірності інформації, що використовується (достатня та достовірна інформація - головна умова ефективності аналітичної роботи). призводить до підвищення вартості робіт;

Ø  систематизацію накопичених матеріалів;

Ø  забезпечення зіставленості показників (за оцінкою, структурою, принципами побудови і т. ін.);

Ø  статистичну обробку отриманих даних (вираховування середніх, відносних величин, групування показників і т. ін.), заповнення аналітичних таблиць;

Ø  розробку аналітичних показників, необхідних для вирішення поставлених перед аналізом завдань, визначення факторів і ступеню їх впливу на відповідні показники діяльності підприємства, виявлення причинних зв'язків між цими показниками та відповідними господарськими процесами;

Ø  визначення резервів збільшення ефективності виробництва тощо.

Підсумковий етап.

На третьому (підсумковому) етапі проводять глибше вивчення й узагальнення (групування, підрахунок) резервів господарювання, визначають заходи їх реалізації, доводять до відома зацікавлених осіб результати аналізу, відображені у відповідних документах. Обов'язковим елементом даного етапу є систематичний контроль за виконанням рішень, прийнятих відповідно до результатів аналізу.

Суб'єкти економічного аналізу.

Виділяють дві організаційні форми економічного аналізу на підприємстві: централізовану і децентралізовану. Кожна з них функціонує із залученням або без залучення комп'ютерної техніки. Централізована організаційна форма управління підприємством містить спеціалізований підрозділ. (відділ, бюро) економічного аналізу. - За допомогою такої організаційної системи досягається єдність методологічного забезпечення аналізу, чіткий розподіл праці аналітиків, можливість застосування потужної обчислювальної техніки тощо. Однак вона має і суттєві недоліки: відокремленість аналітичного процесу від процесів управління, низька економічність технології аналітичного процесу та ін.

При децентралізованій формі спеціалізований підрозділ не виділяється, а весь комплекс аналітичних робіт розподіляється у діючій організаційній системі управління підприємством. За такої організації аналітичний процес максимально наближений до управлінського, є його окремим етапом, значно зменшується обсяг обробки економічної інформації, створюються сприятливі умови для застосування міні - і мікро ЕОМ.

На великих промислових підприємствах діяльністю всіх економічних служб керує фінансовий директор (головний економіст), який є заступником голови правління з економічних питань. На малих підприємствах аналітичну роботу очолює, як правило, головний бухгалтер. Він організовує всю економічну роботу на підприємстві, у тому числі з економічного аналізу. Для координації аналітичної роботи можуть створюватися також техніко-економічні ради, до складу яких входять керівники всіх відділів і служб підприємства.

Виконання завдань економічного аналізу на всіх стадіях господарської діяльності підприємства потребує повного охоплення аналітичною роботою всіх служб і ділянок.

Отже, економічний аналіз входить в обов'язки не тільки працівників економічних служб, але й технічних відділів (головного механіка, енергетика, технолога тощо), цехових служб, керівників ділянок тощо. Тільки спільними зусиллями роботи економістів, техніків, технологів, які мають різнобічні знання з питань, що вивчаються, можна комплексно дослідити проблему та знайти найбільш оптимальний варіант її вирішення. Розподіляти аналітичну роботу між функціональними відділами та службами доцільно за принципом виконання службових обов'язків, враховуючи кількість, територіальну цілісність структурних підрозділів і систем управління, структуру виробництва, структуру та технічну оснащеність управлінського апарату, організацію планування та обліку.

Розподіл обов'язків з проведення економічного аналізу повинен бути обґрунтованим. Від того, наскільки він доцільний залежить не тільки повнота охоплення об'єктів аналізу, але і виключається можливість багаторазового (різними функціональними службами) проведення одних і тих самих досліджень. Це, в свою чергу, сприяє більш ефективному використанню робочого часу спеціалістів і забезпечує комплексність аналізу.

Схема розподілу обов'язків щодо виконання аналітичних робіт передбачається програмою та може бути представлена наступним чином :

·      Конструкторський відділ - аналізує виконання заходів щодо введення у виробництво нових видів продукції, використання нових видів сировини та матеріалів і підвищення технологічності та економічності виробів, поліпшення їх експлуатаційних характеристик;

·        Відділ капітального будівництва - оцінює все, що пов’язано з капітальними вкладеннями, тобто з будівництвом, технічним переоснащенням, модернізацією, розширенням діючих потужностей, аналізує екологічну ефективність капітальних вкладень, у тому числі витрат, пов’язаних з охороною навколишнього середовища, контролює повноту і вчасність введення в експлуатацію об’єктів:

·        Виробничий відділ - аналізує випуск продукції за обсягом і асортиментом, ритмічність роботи, підвищення якості продукції, брак і втрати, впровадження нової техніки і технології, витрачання матеріальних ресурсів, тривалість технологічного циклу, загальний технічний і організаційний рівень виробництва, дотримання технологічної дисципліни;

·        Відділ технічного контролю - визначає якість сировини та готової продукції, причини браку, аналізує рекламації щодо якості продукції, розробляє заходи щодо усунення недоліків продукції, яка випускається і підвищення її якості;

·        Відділ головного механіка - вивчає стан експлуатації машин і обладнання, виконання графіків ремонту та модернізації обладнання, якість і собівартість ремонту, повноту використання обладнання та виробничих потужностей;

·        Відділ головного енергетика - аналізує ефективність використання енергетичного обладнання, спільно з технологічним відділом проводить аналіз норм витрат енергетичних ресурсів;

·        Технологічний відділ - разом з відділом головного механіка вивчає виконання завдань щодо введення нової техніки, механізації й автоматизації технологічних процесів, аналізує заходи, спрямовані на зменшення матеріаломісткості виробів і підвищення їх якості;

·        Відділ постачання - контролює своєчасність і якість матеріально - технічного забезпечення виробництва, стан збереження складських запасів, дотримання норм відпуску матеріалів, транспортно - заготівельних витрат;

·        Відділ маркетингу - вивчає " портфель замовлень", виконання договірних зобов’язань, стан складських запасів і збереженість готової продукції;

·        Відділ праці і заробітної плати - аналізує забезпечення підприємства трудовими ресурсами за категоріями та професіями, рівень продуктивності праці, трудомісткість виробів і її зниження, стан нормування праці та якості чинних норм;

·        Бухгалтерія - бухгалтерія не лише спрямовує аналітичну роботу на підприємстві й узагальнює її результати, а й здійснює оперативний аналіз витрат, контролює рівень собівартості товарної продукції й окремих виробів за даними аналітичного та синтетичного обліку, аналізує фінансовий стан підприємства.

·        Економічний відділ або відділ економічного аналізу -здійснює складання плану аналітичної роботи та контроль за його виконанням, методичне забезпечення аналізу, організовує дослідження і узагальнює результати економічного аналізу, розробляє заходи за підсумками аналізу.

·        Юридичний відділ - здійснює роботу з розгляду претензій, оцінює які штрафи має платити підприємство через порушення конкретних зобов'язань.

. Інформаційно-методичне забезпечення економічного аналізу. Підготовка інформаційної бази для потреб аналізу

Поняття та сутність інформації. Економічний аналіз займає проміжне місце між збором інформації та прийняттям управлінських рішень, тому його комплексність, глибина и ефективність багато в чому залежать від обсягу і якості інформації, що використовується. Економічний аналіз не лише виступає як споживач Інформації, а також створює її для власних потреб і прийняття управлінських рішень.

Під інформацією (від лат. information - пояснення, повідомлення, викладення), зазвичай, розуміють впорядковані відомості про процеси і явища зовнішнього світу, сукупність будь-яких знань тощо.

Класифікація економічної інформації.

Залежно від поставлених цілей і завдань впливу на об'єкт управління економічна інформація може класифікуватися за певними ознаками:

Ø змінність - постійна, умовно-постійна і змінна інформація. До постійної відноситься Інформація, яка не змінюється протягом певного періоду часу (наприклад, звітні дані); умовно-постійна інформація зберігає нові значення протягом тривалого періоду (наприклад, норми витрачання); змінна - відбувається часта зміна значень (наприклад, відомості про витрачання сировини та матеріалів);

Ø  насиченість - недостатня, достатня та надлишкова інформація. Сьогодні облік не завжди відповідає вимогам, які до нього висуваються. Наприклад, має місце багаторазове дублювання облікової Інформації. Водночас багато показників не знаходять відображення в первинних документах, обліку та звітності. В ряді випадків відсутня стандартизація, уніфікація та раціоналізація складання та змісту документів (особливо тих, що готуються необліковими відділами та службами підприємств), недостатня інформація робить неможливим вирішення поставлених завдань, досягнення визначених цілей. Надлишкова - інформація, яка містить зайві дані;

Ø  спосіб зображення - текстова, графічна (графіки, діаграми, схеми, креслення) і мультимедійна;

Ø  функціональне призначення - прогнозна, планова, нормативна, облікова інформація. Цей блок інформації далі розглянемо більш детально;

Ø  ступінь обробки - вхідна та вихідна Інформація. Вхідна інформація - основа для наступної обробки даних - реєструється в місці її виникнення (зберігання). Вихідна інформація - результат обробки вхідних даних; поділяється на проміжну (що підлягала відповідній обробці) І результатну;

Ø  місце утворення - внутрішня (що утворюється безпосередньо в межах об'єкту та характеризує його діяльність) і зовнішня інформація (що надходить ззовні);

Ø  обсяг необхідних відомостей для управління економікою підприємства - комплексна й тематична, що відноситься до певного аспекту діяльності;

Ø  носії інформації - немашинна (усна, телефонна, документальна) І машинна інформація (на магнітних стрічках, дисках, датчиках даних тощо). Певна частина управлінської інформації повідомляється усно, особливо в нижчих ланках оперативного управління. Вся бухгалтерська інформація оформлюється відповідними документами і, отже, є документальною. Застосування сучасних інформаційних технологій в процесах управління підприємствами та іншими суб'єктами господарювання розширює можливості використання та підвищує значимість машинних носіїв інформації.

Відомі й інші класифікаційні ознаки економічної Інформації: за елементами структури - реквізити, показник, масив, потік; за предметом господарської діяльності - Інформація про продукцію, послуги тощо.

Джерела інформації для аналізу.

Для економічного аналізу використовують різноманітні джерела інформації. Потреба в конкретних матеріалах залежить від періоду, що аналізується, цілей та завдань економічного аналізу.

Склад, зміст та якість інформації, яка залучається до аналізу, мають визначальну роль у забезпеченні його дієвості. Аналіз не обмежується тільки економічними даними, а широко використовує технічну, технологічну та

іншу інформацію.

Всі джерела даних, що залучаються для проведення економічного аналізу, можна поділити на окремі групи.

1) Нормативні, кошторисні, планові. До них належать всі типи планів, які розробляються на підприємстві (перспективні, поточні, оперативні, бізнес-плани, плани-графіки виробництва, технологічні карти), а також нормативні матеріали, кошториси, цінники, проектні завдання тощо.

) Джерело облікового характеру. До них належать всі дані, що містять документи бухгалтерського, статистичного та оперативного обліку, а також всі види звітності, в тому числі внутрішньогосподарська звітність, первинна облікова документація.

Важливе значення для аналітичної роботи мають дані, які відображені в облікових регістрах, оборотних відомостях, картках і книгах обліку, в первинних документах (вимогах, нарядах, накладних, лімітних картках тощо).

Для поглиблення результатів економічного аналізу, виявлення причин відхилень від прогнозів і в динаміці за показниками, що вивчаються, використовуються дані реєстрів бухгалтерського обліку (машинограм, журналів, дебетових і накопичувальних відомостей тощо), первинних і зведених документів. Ці джерела інформації містять широкий аналітичний матеріал. Так, за даними регістрів бухгалтерського обліку та доданих до них документів можна вивчити причини перевитрачання ресурсів, сплати штрафів та інших недоліків, встановити винних, перевірити законність, доцільність і ефективність господарських операцій.

У процесі проведення економічного аналізу (особливо при оцінці фінансового стану підприємства) широко використовуються дані фінансової звітності: Балансу (ф. № 1). Звіту про фінансові результати (ф. № 2), Звіту про рух грошових коштів (ф. № 3), Звіту про власний капітал (ф. № 4), Приміток до річної фінансової звітності (ф. № 5), яка відповідно до П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" має наступні якісні характеристики: зрозумілість та адекватність тлумачення, достовірність, зіставність, доречність.

.) Позаоблікові джерела інформації.

Ø офіційні нормативні документи, якими підприємство зобов'язане користуватися у своїй діяльності - Закони України, Укази Президента, Постанови Уряду та місцевих органів, накази вищих органів;

Ø  матеріали, акти, висновки внутрішнього та зовнішнього аудиту, внутрішньовідомчих і позавідомчих ревізій, перевірок діяльності податкової служби, кредитних установ, територіальних агентств з фінансового оздоровлення тощо, лабораторного та лікарсько-санітарного контролю, професійних консалтингових фірм, друку, ЗМЇ, Інтернету, регіональних відділів статистики, особистих контактів з виконавцями;

Ø  господарсько-правові документи (договори, рішення арбітражу, судових органів тощо);

Ø  технічна та технологічна документація;

Ø  спеціальні обстеження (хронометраж);

Ø  доповідні записки, листування з контрагентами;

Ø  реклама.

Комплексне використання перерахованих джерел інформації та правильне їх поєднання в процесі економічного аналізу дозволяють всебічно та глибоко вивчити всі сторони господарської діяльності та повніше виявити резерви економічного та соціального розвитку.

Підготовка інформаційної бази для потреб економічного аналізу.

Підготовка інформації для проведення економічного аналізу передбачає:

Ø перевірку інформації на доброякісність (перевіряється наскільки повними є дані, чи дотримуються правила складання та оформлення звітності, правильність арифметичних розрахунків, узгодженість показників, наведених в різних таблицях);

Ø перевірку Інформації за сутністю (у процесі перевірки визначають, наскільки той або інший показник відповідає дійсності, фактичному стану справ підприємства);

Ø  забезпечення можливості порівняння показників (всю числову інформацію після перевірки її доброякісності приводять до порівняльного вигляду. Це здійснюють за допомогою таких способів як нейтралізація впливу вартісного та якісного факторів шляхом доведення їх до єдиного базису, використання середніх і відносних величин, методів перерахунку тощо);

Ø  спрощення числових показників. Вибір ступеня спрощення залежить від змісту показника, його величини тощо. Для цього можна замінювати абсолютні показники відносними, заокруглювати цифри;

Ø  систематизація та групування підібраної інформації.

Оскільки від якості джерел інформації залежить достовірність результатів аналізу, вони повинні обов'язково та ретельно перевірятися. Достовірні джерела аналізу - необхідна умова об'єктивності та високої якості аналітичних робіт, так як вони забезпечують доказову силу висновків, зроблених на підставі результатів економічного аналізу.

При перевірці інформаційної бази застосовуються прийоми документального контролю (табл. 7.8).

При дослідженні достовірності інформаційної бази необхідно:

Ø перевірити дотримання правил оформлення звітності; прийнятність та узгодженість показників звітів за суміжні хронологічні періоди: узгодженість показників різних форм звітності перевіряють, як правило, зіставленням. Деякі показники входять до різних звітних форм і, отже, при правильному складанні звіту обов'язково повинні збігатися. При цьому використовують внутрішньоформові та міжформові ув'язки;

Ø  провести вибіркову інвентаризацію;

Ø  здійснити логічний контроль показників звітності;

Ø  провести арифметичний та нормативний контроль;

Ø  застосувати зустрічну перевірку.

Одночасно повинні бути забезпечені комплексність інформації, її формування за єдиними ознаками, можливість групування, перегрупування та комп'ютерної обробки, доступність для сприйняття тощо.

При цьому необхідно визначити способи найбільш ефективного задоволення інформаційних потреб, можливість обробки інформації за допомогою комп'ютерних технологій, розробку програм для використання інформації.

3. Оформлення результатів економічного аналізу

Заключний етап аналітичної роботи - узагальнення й оформлення результатів економічного аналізу. Будь-які результати аналітичного дослідження діяльності підприємства в цілому або його підрозділів повинні бути оформлені у вигляді відповідних документів.

Безтекстова форма - це таблиці, графіки, діаграми, складені на підставі результатів аналізу. Застосовується в оперативному аналізі (за добу, декаду) та забезпечує оперативний контроль за процесом виробництва, отримання термінової інформації. Аналітичні таблиці дають можливість систематизувати дані, узагальнювати матеріал, надавати його в зручній для аналізу формі. Вони можуть бути в різних формах, будуються відповідно до даних, які потрібні для аналізу. Показники, наведені в аналітичних таблицях, на графіках і діаграмах, є аналітичним та ілюстративним матеріалом.

Безтекстова форма оформлення результатів розрахована на висококваліфікованих працівників, здатних самостійно розібратися в обробленій і систематизованій інформації, приймати необхідні рішення. Подання результатів дослідження в безтекстовій формі скорочує період між проведенням економічного аналізу та використанням його результатів.

Описова форма - оформлення результатів довідками, аналітичними та доповідними записками, пояснювальними записками тощо.

Висновки повинні мати конструктивний характер, а в пропозиціях потрібно чітко сформулювати основні завдання.

Описова форма поєднує як табличне оформлення результатів аналізу, так і текстове, використовується при економічному аналізі роботи за квартал, рік і зводиться до пояснення цифрових, табличних результатів аналізу текстом або так званою пояснювальною запискою.

Пояснювальна записка - це аналітичний документ, в якому оформлюються висновки за результатами аналізу, зроблені на підставі аналітичних розрахунків, даних таблиць, довідок і аналітичних записок. Пояснювальна записка повинна включати такі дані: загальну характеристику діяльності підприємства; виявлені в процесі аналізу внутрішньогосподарські резерви виробництва; висновки за результатами дослідження; конкретні пропозиції щодо використання виявлених при аналізі резервів (перелік заходів, терміни та виконавці), усунення недоліків в роботі та покращання діяльності підприємства в цілому, враховуючи загальний рівень розвитку підприємства, умови господарювання, імовірні зміни у його діяльності тощо.

Зміст пояснювальної записки повинен бути достатньо повним. Крім висновків про результати господарської діяльності і пропозицій щодо їх поліпшення, пояснювальна записка повинна містити загальні питання - економічний рівень розвитку господарства, умови господарювання. Аналітична частина пояснювальної записки повинна бути обґрунтованою, конкретною за стилем. При її оформленні особливу увагу потрібно приділяти пропозиціям, які вносяться за результатами аналізу. Висновки та пропозиції повинні викладатися конкретно, бути короткими за формою та об'єктивними за змістом, містити інформацію про терміни виконання та конкретних осіб, відповідальних за реалізацію даних пропозицій.

Довідки й аналітичні записки - документи, що складаються для характеристики окремих факторів виробництва, які впливають на результати діяльності - обсяг реалізації продукції, собівартість, прибуток, продуктивність праці тощо. Зміст цих документів є більш конкретним, акцентованим на відображенні недоліків або досягнень, виявлених резервів, способів їх освоєння. Загальна характеристика підприємства й умов його діяльності, як правило, не наводиться.

При оперативному аналізі можуть складатися звіти-рапорти (аналітичні записки), в яких відображаються результати аналізу за короткий проміжок часу, містяться висновки про позитивні та негативні моменти, а також пропозиції щодо використання резервів, усунення недоліків і покращання діяльності підприємства.

Важливим елементом заключного етапу аналітичного процесу є обговорення результатів з тими, хто брав участь в аналітичному процесі, та керівниками господарств і підрозділів, діяльність яких аналізували.

Використання результатів аналізу - важливий етап завершення аналітичної роботи, що зводиться до виконання розроблених в процесі аналізу конкретних пропозицій щодо усунення виявлених недоліків, раціонального використання матеріальних, трудових, фінансових ресурсів удосконалення діяльності господарюючого суб'єкта або його виробничого підрозділу.

Резюме.

Умовою успішного проведення економічного аналізу є чітка організація аналітичного процесу.

Основними при цьому є здатність аналітика логічно відтворити господарські операції, які знайшли відображення в обліку та звітності, реконструювати роботу бухгалтера.

Під інформацією (від лат. information - пояснення, повідомлення, викладення), зазвичай, розуміють впорядковані відомості про процеси і явища зовнішнього світу, сукупність будь-яких знань тощо.

Організація економічного аналізу - це система раціональних, скоординованих дій вивчення об'єкта спостереження відповідно до визначеної мети. Організація економічного аналізу розглядається як технологічний процес, розподілений на окремі етапи. Перелік етапів в різних літературних джерелах неоднаковий. На їх кількість та послідовність впливають різноманітні чинники: наявність технічних і економічних засобів досягнення поставлених цілей, структура управління, система обліку тощо. Найбільш поширеними етапами аналітичної роботи є підготовчий, основний (аналітичний), завершальний (підсумковий).

Підготовчий етап передбачає визначення мети й об'єктів аналізу, вивчення матеріалів і результатів за раніше проведеним аналізом відібраних об'єктів, складання плану аналізу та графіку його проведення, розробку програми та всього інструментарію аналізу (макетів таблиць, алгоритмів розрахунків і т.д.), обмеження кола необхідної інформації для проведення аналізу та попереднє ознайомлення з нею.

Другий - безпосередньо аналітичний - етап роботи включає: збір (із залученням статистичної звітності, даних синтетичного та аналітичного обліку, планової документації, результатів спеціальних спостережень тощо) і перевірку достовірності інформації, що використовується (достатня та достовірна інформація - головна умова ефективності аналітичної роботи). призводить до підвищення вартості робіт; систематизацію накопичених матеріалів; забезпечення зіставленості показників (за оцінкою, структурою, принципами побудови і т. ін.); статистичну обробку отриманих даних (вираховування середніх, відносних величин, групування показників і т. ін.), заповнення аналітичних таблиць; розробку аналітичних показників, необхідних для вирішення поставлених перед аналізом завдань, визначення факторів і ступеню їх впливу на відповідні показники діяльності підприємства, виявлення причинних зв'язків між цими показниками та відповідними господарськими процесами; визначення резервів збільшення ефективності виробництва тощо.

На третьому (підсумковому) етапі проводять глибше вивчення й узагальнення (групування, підрахунок) резервів господарювання, визначають заходи їх реалізації, доводять до відома зацікавлених осіб результати аналізу, відображені у відповідних документах. Обов'язковим елементом даного етапу є систематичний контроль за виконанням рішень, прийнятих відповідно до результатів аналізу.

Контрольні запитання.

. Охарактеризувати організаційні форми економічного аналізу.

. Розкрити роль та функції окремих служб в організації та проведенні економічного аналізу.

. Який порядок планування аналітичної роботи.

. Провести класифікацію джерел інформації, надати їх характеристику.

. Назвати основні прийоми перевірки якості інформаційної бази аналітичних досліджень.

. як оформлюються результати проведеного економічного аналізу.

Аналіз резервів підвищення ефективності господарської діяльності(СРС)

Завдання

. Ознайомитися із сутністю та видами господарських резервів

2. Засвоїти методику розрахунку та обґрунтування розміру резервів господарювання

План.

. Поняття та класифікація резервів господарювання

2. Методика розрахунку та обґрунтування розміру резервів господарювання

Ключові слова та поняття: резерв, аналітичний етап, організаційний етап, функціональний етап, методика виявлення резервів.

Після вивчення матеріалу теми Ви зможете:

·      пояснити суть та класифікувати резерви господарювання;

·        обґрунтовувати розмір резервів;

·        робити висновки та давати рекомендації щодо управлінських рішень по впровадженню результатів аналізу у виробництво.

. Поняття та класифікація резервів господарювання

Одним із завдань економічного аналізу є пошук можливостей підвищення ефективності виробництва. Результат вирішення такого завдання - виявлення господарських резервів.

Поняття "резерви" не має однозначного тлумачення в спеціальній літературі. Його витоки можна знайти у французькій та латинській мовах. У французькій мові є слово "reserv", яке перекладається як "запас"; в латинській - "reserve", що означає "економити, зберігати".

Сприйняття будь-якого поняття з часом змінюється, трансформується, набуває нових смислових відтінків. Так, в спеціальній літературі та в практиці економічного аналізу термін "резерви" використовується у подвійному значенні:

1) як запаси ресурсів, які необхідні для безперервного здійснення процесу виробництва, надання послуг тощо;

2} як вимірювані, ще невикористані можливості розвитку та удосконалення основного або інших видів діяльності відносно вже досягнутого рівня, тобто можливості підвищення ефективності виробництва. Наприклад, є резерви збільшення обсягу виробництва та реалізації продукції, зниження її собівартості, зростання прибутку тощо.

Економічна сутність резервів як невикористаних можливостей полягає в забезпеченні стійкого розвитку суб'єкта господарювання в конкурентному середовищі.

Необхідність виживання кожного суб'єкта господарювання в ринковій економіці є найважливішим стимулом удосконалення конкретних видів продукції, надання послуг, зниження витрат, зростання продуктивності праці. Отже, пошук резервів - об'єктивний процес, що випливає із всезагального закону робочого часу, конкретним вираженням якого є зниження затрат живої та уречевленої праці. Це зниження досягається шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу, проведення організаційних заходів, удосконалення процесу управління тощо.

Якщо суб'єкт господарювання бажає не лише вижити в конкурентному середовищі, але й розвивати свою діяльність, йому необхідно шукати резерви її удосконалення. Це об'єктивний процес.

Класифікація резервів підвищення ефективності господарської діяльності.

Класифікація резервів проводиться за різноманітними ознаками. Разом з тим, будь-яка класифікація повинна сприяти глибшому розумінню сутності резервів, організації комплексного та цілеспрямованого їх пошуку.

У спеціальній економічній літературі резерви класифікують, як правило, за наступними ознаками.

За місцем утворення виділяють резерви:

ü внутрішньогосподарські - резерви, що виявляються та можуть бути використані лише на підприємстві, що досліджується. Вони пов'язані, передусім, з ліквідацією непродуктивного витрачання ресурсів. Внутрішньогосподарські резерви, в свою чергу, групують як резерви, що виникли в цеху, на виробничій ділянці, робочому місці.

ü  регіональні - можуть бути виявлені та використані в межах певного географічного району (наприклад, використання місцевої сировини);

ü національні - можуть бути виявлені шляхом проведення заходів на загальнодержавному рівні (наприклад, зміна форм власності, системи управління економікою тощо).

Крім того, використання даних резервів може призвести до підвищення ефективності діяльності не тільки окремих суб'єктів господарювання, але й галузей і навіть всієї національної економіки. До таких резервів відносяться, наприклад, удосконалення спеціалізації та кооперування галузей і виробництв, раціоналізація транспортних зв'язків і тарифів на ці послуги тощо. Виявлення та використання таких резервів не залежить від суб'єктів господарювання на макрорівні, але може істотно впливати на резерви їх діяльності.

За основними моментами процесу праці виділяють резерви, пов'язані з підвищенням ефективності використання:

ü трудових ресурсів (покращання використання робочого часу, підвищення кваліфікації, продуктивності праці тощо);

ü  засобів праці (зміна застарілого устаткування, його модернізація, скорочення часу на планово-поперед жувальний ремонт, зменшення простоїв, підвищення продуктивності устаткування тощо);

ü  предметів праці (зменшення втрат сировини та матеріалів в процесі виробництва, скорочення браку (виправного та невиправного), допустима заміна сировини та матеріалів тощо).

За ознакою часу резерви поділяються на:

ü поточні (короткострокові) - резерви, які можуть бути реалізовані протягом року (місяця, кварталу, півріччя тощо);

ü  перспективні (довгострокові) - резерви, які можуть бути реалізовані за проміжок часу, що перевищує один рік.

За стадіями життєвого циклу виробів резерви поділяються на:

ü передвиробничі резерви - виявляються на передвиробничі стадії. Тут здійснюються науково-дослідницькі та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) по створенню виробу.

ü  виробничі резерви виявляються на стадії виробництва продукції. Тут можуть бути виявлені невикористані можливості скорочення втрат сировини, матеріалів, підвищення продуктивності праці за рахунок поліпшення організації виробництва, впровадження окремих заходів науково-технічного прогресу тощо;

ü  експлуатаційні резерви виявляються на стадії експлуатації виробів споживачем. В якості можливих резервів тут можна розглядати скорочення витрат на експлуатацію виробу (наприклад, витрати на ремонт, споживання електроенергії тощо);

ü  утилізаційні резерви - можливості скорочення витрат на утилізацію виробу після завершення його життєвого циклу.

За характером впливу на результати діяльності резерви поділяються на:

ü резерви екстенсивного типу - резерви, що пов'язані з використанням у виробництві додаткових ресурсів (матеріальних, трудових, природних тощо). Резервами екстенсивного типу є:

1) збільшення часу використання ресурсів (засобів праці, робочої сили, тривалості обороту оборотних засобів);

2) збільшення кількості ресурсів (кількість засобів праці, предметів праці, чисельності робочої сили);

3) усунення непродуктивного використання ресурсів.

ü резерви інтенсивного типу - ті, що пов'язані з найбільш повним і раціональним використанням наявного виробничого потенціалу. При цьому результати виробництва зростають швидше, ніж затрати на нього. Резервами інтенсивного типу є:

1) удосконалення якісних характеристик ресурсів. що використовуються (засобів праці, предметів праці, робочої сили);

2) удосконалення процесу функціонування ресурсів, які використовуються (технології виробництва, організації виробництва та праці, організації управління, відтворення та прискорення оборотності основних і оборотних засобів).

За способом виявлення резерви поділяються на:

ü явні - резерви, які легко виявити за даними бухгалтерського обліку. Це очевидні втрати та перевитрати, які поділяються на;

1) безумовні - резерви, пов'язані з недопущенням безумовних втрат сировини, матеріалів і робочого часу. Це брак, недостача та псування продукції, виплачені штрафи тощо;

) умовні втрати - перевитрачання всіх видів ресурсів у порівнянні з чинними на даний момент нормами на підприємстві. Норми, які є базою порівняння, не завжди оптимальні. Однак, якщо норми оптимальні, то умовні втрати свідчать про те, що фактичний організаційно-технічний рівень не досягнув запланованого, а у результаті _ втрати робочого часу, неповне використання обладнання, перевитрачання матеріалів;

ü приховані - резерви, що можуть бути виявлені в результаті аналізу шляхом порівняння з іншими об'єктами.

2. Методика розрахунку та обґрунтування розміру резервів господарювання

У ринковій економіці, передусім, вивчаються ринки збуту продукції, що випускається суб'єктом господарювання, або послуг, що надаються. Визначаються ємність ринку та можливості зайняття в ньому певного сегменту. При цьому вивчається якість продукції, представленої на ринку, необхідність і можливість підвищення якості.

Напрями пошуку резервів визначаються на підставі інформації про зміну якості продукції, скорочення чи розширення ринків її збуту, рівень рентабельності, стан і ефективність використання засобів і предметів праці тощо.

Крім того, наявність позитивних тенденцій розвитку суб'єкта господарювання й окремих видів його діяльності не виключає необхідності пошуку резервів. Щоб досягнути успіху, робота щодо пошуку резервів повинна вестися систематично, на науковій основі. Для того, щоб величина виявлених резервів була реальною, підрахунок резервів повинен бути точним та обґрунтованим.

Методика вимірювання, оцінки та використання резервів складається з декількох етапів: аналітичний, організаційний та функціональний:

Ø на першому (аналітичному) етапі виявляються та вимірюються резерви; проводиться регламентація робіт з виявлення напрямів пошуку резервів; визначаються способи вимірювання виявлених резервів; надається оцінка їх реальної збалансованої величини;

Ø  на другому (організаційному) - розроблюється комплекс Інженерно-технічних, організаційних та економічних заходів, які забезпечують реалізацію (використання) виявлених резервів;

Ø  на третьому (функціональному) етапі виконуються заплановані заходи, здійснюється контроль за процесом їх впровадження й оцінка отриманих результатів.

Необхідно розрізняти поняття "вимірювання резервів" та "оцінка резервів". Під вимірюванням резервів розуміють розрахунок їх величини (рівня) за кожним видом, а під оцінкою - визначення їх реальної збалансованої величини відповідно до розроблених організаційно-технічних заходів, які враховують реальні можливості підприємства.

Отже, вимірювання резервів базується на використанні аналітичного інструментарію - порівняння, балансового прийому, відносних величин, кореляційно-регресійного методу, функціонально-вартісного аналізу, детермінованого факторного аналізу, методу співвідношення "витрати - обсяг - прибуток", прийомів експертних оцінок тощо.

Вибір способу вимірювання резервів залежить від:

Ø стадій життєвого циклу виробу, на яких виявляються та вимірюються резерви. Так, якщо в якості об'єкту пошуку резервів вибрана передвиробнича стадія життєвого циклу виробу, найбільший ефект забезпечує використання функціонально-вартісного аналізу (ФВА). ФВА використовується при удосконаленні виробів і розробці нової продукції;

Ø  результатних показників, які необхідно покращити;

Ø  виду виробничих ресурсів, за яким проводиться пошук резервів більш ефективного Його використання;

Ø  характеру резервів (екстенсивні та інтенсивні), способу їх виявлення (явні та приховані) тощо.

Розглянемо порядок розрахунку резервів за допомогою різних способів.

Величина резервів у кількісному відношенні може бути визначена як різниця між можливим і фактичним рівнем господарського показника, який виникає під дією факторів, враховуючи які здійснюється підприємницька діяльність.

Для підрахунку величини резервів в тих випадках, коли втрати ресурсів або можлива їх економія визначається в порівнянні з обраною базою, застосовується спосіб порівняння. Цей спосіб дозволяє виміряти резерви шляхом порівняння досягнутого рівня з потенційно можливим. Для розрахунку використовуються формули:

При використанні порівняння для вимірювання резервів найважливішим методологічним питанням є вибір бази порівняння для визначення потенційного рівня показника. В якості такої бази може бути прийнятий паспортний рівень, базовий, досягнутий на передових підприємствах, середньогалузевий тощо.

При визначенні потенційного рівня показників, що використовуються при розрахунках резервів, необхідно базуватися на даних конкретних оргзнізаційно-технічних заходів, впровадження яких дозволить досягнути цього рівня.

Для визначення резервів в тих випадках, коли відома величина додаткового залучення або величина безумовних втрат ресурсів застосовується спосіб прямого підрахунку. Так, можливість збільшення випуску продукції в цьому разі визначається наступним чином: додаткова кількість ресурсів або величина безумовних втрат ресурсів з вини підприємства ділиться на можливу норму їх витрачання на одиницю продукції, або множиться на можливу ресурсовіддачу, тобто на матеріаловіддачу, фондовіддачу, продуктивність праці тощо.

Підходи до послідовності пошуку, збалансованої оцінки резервів можуть відрізнятися. Наприклад, почати процес пошуку та оцінки резервів можна з показника прибутку. Спочатку його необхідна величина може бути визначена виходячи з перспектив розвитку суб'єкта господарювання. Відштовхуючись від цієї величини, визначають необхідний для її забезпечення резерв зростання обсягу реалізації, пов'язавши його з витратами. З цією метою може бути використаний спосіб аналізу співвідношення "витрати - обсяг - прибуток".

Для розрахунку й оцінки резервів росту показників, що характеризують обсяг виробництва та реалізації продукції, може використовуватися поєднання способу порівняння та способу абсолютних різниць. За допомогою способу порівняння розраховується відхилення фактично досягнутого рівня, який бере участі, в розрахунку якісного показника, від потенційно можливого. Якщо відомий потенційний рівень іншого (кількісного) показника формули розрахунку резерву, Його величина може бути розрахована як добуток потенційного рівня кількісного показника та приросту якісного.

Всі виявлені такими способами резерви повинні бути підкріплені відповідними заходами. Тільки в цьому разі величина резервів буде обґрунтованою.

Резюме.

Поняття "резерви" не має однозначного тлумачення в спеціальній літературі. Його витоки можна знайти у французькій та латинській мовах. У французькій мові є слово "reserv", яке перекладається як "запас"; в латинській - "reserve", що означає "економити, зберігати".

В спеціальній літературі та в практиці економічного аналізу термін "резерви" використовується у подвійному значенні:

1) як запаси ресурсів, які необхідні для безперервного здійснення процесу виробництва, надання послуг тощо;

2} як вимірювані, ще невикористані можливості розвитку та удосконалення основного або інших видів діяльності відносно вже досягнутого рівня, тобто можливості підвищення ефективності виробництва.

Методика вимірювання, оцінки та використання резервів складається з декількох етапів: аналітичний, організаційний та функціональний:

Ø на першому (аналітичному) етапі виявляються та вимірюються резерви; проводиться регламентація робіт з виявлення напрямів пошуку резервів; визначаються способи вимірювання виявлених резервів; надається оцінка їх реальної збалансованої величини;

Ø  на другому (організаційному) - розроблюється комплекс Інженерно-технічних, організаційних та економічних заходів, які забезпечують реалізацію (використання) виявлених резервів;

Ø  на третьому (функціональному) етапі виконуються заплановані заходи, здійснюється контроль за процесом їх впровадження й оцінка отриманих результатів.

Контрольні запитання.

. Розкрити сутність резервів господарювання.

. За якими ознаками класифікують резерви господарювання.

. Розкрити сутність резервів за місцем їх утворення.

. Розкрити основні етапи методики вимірювання, оцінки та реалізації резервів.

. Які способи використовуються для визначення величини резервів господарювання?

Тема 4. Види економічного аналізу

Завдання.

. Розглянути види економічного аналізу.

. З'ясувати особливості кожного з видів.

. Визначити періодичність та термін проведення того чи іншого аналізу.

План.

. Класифікація видів економічного аналізу.

. Внутрішній та зовнішній аналіз.

. Попередній, оперативний і ретроспективний аналіз.

. Аналіз за об’єктами управління.

Ключові слова та поняття: види аналізу, оперативний аналіз, перспективний аналіз, ретроспективний аналіз, міжгалузевий аналіз, техніко - економічний, функціонально - вартісний аналіз, соціально - економічний аналіз.

Після вивчення матеріалу теми Ви зможете:

·      класифікувати види економічного аналізу за різними ознаками;

·        дати характеристику видам економічного аналізу;

·        з'ясувати особливості оперативного, перспективного і ретроспективного економічного аналізу.

Класифікація економічного аналізу має суттєве значення як для визначення методики досліджень, так і для організації аналітичного процесу. Розробка спеціальних методів економічного аналізу базується на науково обґрунтованій класифікації його видів, обумовленій потребами практики управління.

В аналітичній практиці використовуються різноманітні види економічного аналізу залежно від строків проведення, об'єктів і суб'єктів, змісту аналітичних програм та інших показників. В табл. 2.1 наведено основні види аналізу відповідно до їх класифікаційних ознак.

. Внутрішній та зовнішній аналіз.

Відмінними ознаками кожного виду аналізу є: цільова спрямованість, завдання, об'єкти дослідження, джерела інформації, методика проведення.

Пріоритетними напрямами розвитку теорії та практики мікрорівні в умовах ринкової економіки є аналіз внутрішній та зовнішній аналіз. Саме ці два види економічного аналізу визначають організаційні та економічні аспекти подальшого дослідження. Залежно від потреб користувачів, їх мотивації, очікуваних вигод від результатів аналізу, використовується відповідна інформаційна база.

Внутрішній економічний аналіз спрямований па комплексне дослідження економічного розвитку суб'єкта господарювання, структурних підрозділів для забезпечення найбільш повного використання його потенціалу і регламентації діяльності всіх функціональних підсистем. Він базується на повній економічній інформації (плановій, обліковій, нормативній) і може здійснюватися як спеціалізованим підрозділом (бюро, відділом економічного аналізу), так і всіма економічними службами з великою кількістю залучених зацікавлених осіб. У методологічному плані внутрішній аналіз охоплює різні прийоми та способи факторного аналізу, проводиться безпосередньо на підприємстві для потреб оперативного, короткострокового і довгострокового управління.

Зовнішній економічний аналіз передбачає надання оцінки місця господарюючого суб'єкта у ринковому середовищі для визначення стратегії і тактики економічних відносин, пошуку партнерів і клієнтів, забезпечення конкурентних позицій тощо. Зовнішній аналіз здійснюється на основі інформації, що визначає базові параметри об'єкта дослідження, які дозволяють ефективно регулювати його економічні відносини за загальнонаціональними інтересами та є достатніми у гарантіях ділового партнерства. Водночас, він дозволяє будь-якому суб'єкту господарювання забезпечити повну конфіденційність інформації і комерційну таємницю. В організаційному аспекті зовнішній аналіз проводитися на підставі даних фінансової і статистичної звітності органами господарського управління, банками. фінансовими органами, акціонерами. інвесторами, спеціалізованими незалежними аудиторськими, консалтинговими фірмами. У методологічному аспекті він проводиться з широким використанням статистичних прийомів аналізу (групування, середніх величин, динамічного ряду), економіко-математичних методів і моделей (моделі міжгалузевого балансу, матриці багатокритеріальної оптимізації тощо), порівняльного (міжгалузевого, міжгосподарського, міжрегіонального) аналізу.

. Попередній, оперативний і ретроспективний аналіз.

Відповідно до змісту основних функцій, які відображають часові етапи управління, економічна аналіз поділяється на попередній (перспективний, прогнозний), оперативний (поточний) і ретроспективний (наступний).

Ефективність функціонування підприємства значною мірою залежить від перспектив його розвитку. Тому на підприємстві розроблюються стратегічні цілі та визначаються завдання, стратегія і тактика їх досягнення.

Попередній економічний аналіз - це дослідження економічної системи за параметрами, які визначають її майбутній стан. Його особливість полягає у проекції минулого і теперішнього стану об'єкта на перспективу, з урахуванням спадковості чи певної стійкості зміни економічних показників.

Цей аналіз проводиться до початку будь-яких господарських операцій і пов'язаний з прогнозуванням, перспективним і поточним плануванням, з вибором і обґрунтуванням варіантів управлінських рішень.

Перспективний аналіз на підставі дослідження діяльності підприємства дає можливість визначити позитивні та негативні тенденції в його розвитку, що намітилися, дати їм кількісну і якісну оцінку, з'ясувати ступінь їх впливу в перспективу. На підставі висновків попередніх аналітичних і прогнозних робіт визначаються критичні проблеми, фактори розвитку та перспективні напрями діяльності. Перераховані цілі обумовлюють застосування досить складних і трудомістких прийомів та способів: кореляційно-регресійного аналізу, екстраполювання, методу аналогії, експертних оцінок, моделювання тощо.

Оперативний економічний аналіз полягає у забезпеченні управління своєчасною дієвою інформацією про зміну економічної ситуації, причини цієї зміни, відхилення від регламентованих параметрів з метою своєчасного прийняття рішень, спрямованих на попередження та усунення негативних змін і ефективне маневрування наявними ресурсами. Оперативний аналіз є підставою для прийняття рішень з регулювання виробництва, використовується на всіх рівнях управління, але його питома вага в загальному обсязі управлінських рішень підвищується при наближенні безпосередньо до виробництва, окремих підрозділів підприємства. Оперативний аналіз виступає системою щоденного спостереження6 й оцінки відхилень фактичного стану досліджуваного об'єкта від регламентованих показників, з'ясування причин і передбачення можливих наслідків таких відхилень, підготовки варіантів управлінських рішень залежно від параметрів відхилень і необхідності втручання керівників різних рівнів, розробки механізмів швидкого втручання у господарські процеси для забезпечення безперервного та ефективного функціонування господарюючого суб'єкта. В умовах постійної зміни ринкової кон'юнктури в сферу досліджень оперативного аналізу потрапляє постійна оцінка економічного середовища і метою використання найсприятливіших умов бізнесу, вигідного маневрування виробничо-фінансовими ресурсами.

Основними завданнями оперативного економічного аналізу є:

·      постійне спостереження за відхиленнями показників оперативного управління від їх регламентованих значень за місцем, причинами та відповідальністю осіб;

·        оперативна оцінка економічної ситуації внутрішнього І зовнішнього середовищ за станом, що створився чи може утворитись;

·        розробка заходів та підготовка варіантів рішень, спрямованих на швидке усунення виявлених недоліків, попередження чи локалізацію впливу негативних факторів і найповніше використання можливої вигоди;

·        подання оперативної аналітичної інформації органам управління за встановленими регламентами чи на запит користувачів.

Оперативний економічний аналіз мас свої особливості, основні з яких:

) терміновість - час проведення аналізу максимально наближений до часу здійснення господарських процесів, що полегшує і прискорює прийняття відповідних управлінських рішень;

) дієвість - постійний контроль і оцінка господарської діяльності дає можливість своєчасно вживати заходи, спрямовані на недопущення і упередження розвитку негативних змін та використання сприятливих умов;

) достовірність - можливість проведення оцінок і прийняття адекватних рішень за інформацією, що не систематизується і не зазнає статистичної обробки;

) масовість - можливість суцільного спостереження господарських процесів у будь - якому місці і за будь - який час при широкому залученні зацікавлених осіб;

) цілеспрямованість - повинна бути конкретна мета та завдання дослідження окремих найважливіших показників роботи підприємства.

Для проведення оперативного аналізу використовуються різні джерела інформації: оперативно-виробничі плани, дані оперативного обліку, оперативний облік за центрами відповідальності та витрат; облік норм і відхилень від них, якщо реально впроваджено нормативний метод обліку витрат і калькулювання; відповідна нормативна база; матеріали безпосередніх спостережень за діяльністю; оцінки спеціалістів-експертів тощо.

У методологічному плані цей вид аналізу передбачає складання оперативних аналітичних відомостей на певну дату чи за короткий проміжок часу, в яких міститься характеристика досліджуваних процесів за нормативним і фактичним значенням показників, їх відхилення на певну дату з наростаючим підсумком з початку аналізованого періоду, за місцем виникнення та винними особами. Для вивчення отриманої інформації використовуються, як правило, спрощені прийоми та способи.

В організаційному плані оперативний аналіз є ефективним в умовах комп'ютерної організації аналітичного процесу, широкого використання сучасних комп'ютерних програм.

Недоліком оперативного аналізу є відсутність системного підходу в оцінці, діагностиці та орієнтації на остаточні господарські результати.

Ретроспективний аналіз полягає у системному комплексному дослідженні результатів господарської діяльності підприємства чи інших об'єктів за результатами їх розвитку за певний аналітичний період (рік, квартал, місяць тощо).

Ретроспективний аналіз тісно пов'язаний з попереднім. Без ретроспективного аналізу неможливо зробити перспективний. Економічний аналіз результатів діяльності за минулі періоди дозволяє вивчити тенденції, закономірності, виявити невикористані можливості тощо. Це має важливе значення при обґрунтуванні рівня економічних показників на перспективу. Вміння бачити перспективу дає саме ретроспективний аналіз, який є основою перспективного аналізу. В свою чергу, від глибини та якості попереднього аналізу на перспективу залежать результати ретроспективного аналізу. Якщо прогнозні показники недостатньо обґрунтовані та реальні, тоді наступний аналіз виконання прогнозу взагалі не має сенсу та потребує попередньої оцінки обґрунтованості прогнозних показників.

Можливості ретроспективного аналізу значно ширші, оскільки його здійснення можливе за всіма критеріями наукового дослідження, діяльність підприємства вивчається комплексно та всебічно за звітними даними за відповідний період. При проведенні ретроспективного аналізу використовуються різноманітні прийоми і способи, широка інформаційна база.

Ретроспективний економічний аналіз має й певні недоліки: 1) зниження дієвості через відірваність у часі від господарських процесів та вжитих заходів; 2) орієнтація на систематизовану інформацію, яка зазнає певної статистичної обробки, що зменшує достовірність висновків та пропозицій.

Галузевий і міжгалузевий аналіз.

За галузевою ознакою, яка ґрунтується на суспільному поділі праці, аналіз поділяється на галузевий і міжгалузевий. Галузевий аналіз - аналіз, методика якого враховує специфіку окремих галузей економіки (промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту, торгівлі тощо). Необхідність дослідження специфіки різних галузей обумовлює потребу розробки методики аналізу з урахуванням особливостей і умов кожної галузі економіки.

Взаємозв'язки окремих галузей, наявність внутрішнього зв'язку між ними викликають необхідність розробки міжгалузевого аналізу. Міжгалузевий економічний аналіз є теоретичною та методологічною основою економічного аналізу в усіх галузях національної економіки. Він дозволяє виявити взаємозв'язки окремих галузей, наявність внутрішніх зв'язків між ними, виявити найбільш загальні методологічні риси й особливості господарської діяльності, узагальнити досвід економічного аналізу в різних галузях економіки; збагачує зміст економічного аналізу в цілому і галузевого зокрема.

Внутрішньо - господарський і міжгосподарський аналіз.

За просторовою ознакою можна виділити аналіз внутрішньогосподарський і міжгосподарський. Внутрішньогосподарський аналіз вивчає діяльність тільки підприємства, що досліджується, та його структурних підрозділів. При міжгосподарському аналізі порівнюються результати діяльності двох або більше підприємств, що дає можливість надати більш об'єктивну оцінку ефективності діяльності підприємства, вивчити невикористані резерви господарювання.

.Аналіз за об'єктами управління.

Важливе значення має класифікація економічного аналізу за об'єктами управління. Керована система (система, якою управляють), як зазначалося в темі 1, складається з окремих підсистем: економіки, техніки, технології, організації виробництва, соціальних умов праці, природоохоронної діяльності тощо. При цьому виділяють:

·      техніко-економічний аналіз - проводять технічні служби підприємства; об'єктом є технічні процеси, що використовуються для виробництва продукції із заданими властивостями та пов'язані з цим матеріальні, трудові й фінансові витрати, а його предметом - причинно-наслідкові зв’язки, що є результатом взаємодії технічних та економічних процесів.

Мета техніко-економічного аналізу - оптимізація способів і форм створення конкурентноздатної продукції з мінімальними витратами на її виробництво. Для цього використовуються прийоми технічного й економічного аналізу, що дозволяє підвищити рівень і якість аналітичної роботи. На базі даних техніко-економічного аналізу визначаються граничні виробничі можливості наявних потужностей, рівень їх використання, вирішуються завдання завантаження устаткування, можливість і доцільність зміни режиму його роботи, визначаються напрями підвищення виробничої потужності підприємства - технічне переозброєння, реконструкція, розширення;

·      соціально-економічний аналіз - проводять економічні служби підприємства, статистичні органи, Підприємство є складною соціально-економічною системою, де поряд з господарською діяльністю відбуваються і соціальні процеси7. Мета аналізу - дослідження можливостей подальшого соціально-економічного розвитку колективів, підвищення трудової мотивації та її впливу на економіку підприємства. Об'єктом аналізу с соціальні процеси та їх вплив на результати господарської діяльності, предмет дослідження - причинно-наслідкові зв'язки, які визначають соціально-економічний розвиток трудового колективу.

Розвиток соціальної сфери вимагає певних фінансових ресурсів, які можуть бути отримані за рахунок підвищення ефективності виробництва, що в свою чергу залежить від рівня задоволення соціальних потреб. Вивчення соціальних процесів дозволяє виявити негативні та позитивні тенденції, розробити пропозиції щодо розвитку соціальної інфраструктури та включити їх у колективні договори на підприємствах;

·      економіко-екологічний аналіз - проводять служби охорони

навколишнього середовища. Досліджується взаємодія екологічних та

економічних процесів, пов'язаних зі збереженням і покращанням

навколишнього середовища та витратами на екологію.

Метою екологічного аналізу с дослідження причин, які погіршують екологічну ситуацію, та розробка відповідних управлінських рішень. Об'єктом дослідження с екологічні та економічні процеси, пов'язані з покращанням екологічної ситуації; предметом - причинно-наслідкові зв'язки, що є результатом взаємодії екологічних й економічних процесів з покращання взаємодії людини та природи.

Аналіз за методикою вивчення об’єктів.

За методикою вивчення об'єктів економічний аналіз може бути:

ü порівняльним - відбувається, як правило, порівняння звітних показників про результати господарської діяльності з прогнозними показниками, даними минулих років, підприємств галузі ;

ü  діагностичним - спосіб встановлення характеру порушень нормального ходу економічних процесів на підставі типових ознак, характерних тільки для даного порушення (знання причини дає можливість швидко та точно встановити характер порушень, не виконуючи додаткових розрахунків);

ü  факторним - направлений на виявлення величини впливу факторів на приріст і рівень результативних показників (див. тему 4);

ü  СVР-аналіз (Соst-Volume-Ргofit Аnalysis) - полягає у вивченні взаємозв'язку та співвідношення витрат, обсягу і прибутку, у розподілі витрат на постійні та змінні. Цей аналіз дає можливість управляти прибутком в бізнесі, оптимізувати його параметри залежно від відхилень рівнів об'ємних показників, питомих змінних витрат, ціни одиниці продукції тощо;

ü  аналіз комерційних ризиків - має велике практичне значення, оскільки діяльність підприємства здійснюється в умовах невизначеності, за наявності ризикових господарських ситуацій. Такий аналіз проводиться на стадії становлення, з точки зору розробки спеціальних методик;

ü  функціонально-вартісний аналіз (ФВА) - базується на функціях, які виконує об'єкт, та зорієнтований на оптимальні методи їх реалізації на всіх стадіях життєвого циклу виробу. Його призначення в тому, щоб виявити та попередити зайві витрати за рахунок ліквідації непотрібних вузлів, деталей, спрощення конструкції виробу, заміни матеріалів тощо. Об'єктом дослідження виступають функції (споживчі властивості) виробів і обумовлені ними вартості. Предметом є причинно-наслідкові зв'язки між споживчою вартістю та вартістю конкретних видів виробів.

Для проведення аналізу використовується звітна. облікова, конструкторсько-технологічна, нормативна та позаоблікова інформація.

ФВА є важливою складовою частиною системного аналізу, відрізняється творчим характером аналітичних досліджень, новим мисленням, широким використанням евристичних методів; виступає самостійною галуззю знань і, водночас, може бути широко використаний як метод в економічному аналізі. Для вирішення завдань ФВА використовуються як традиційні порівняно прості калькуляційні розрахунки, так і економіко-математичні методи оптимізації, що реалізуються за допомогою комп'ютерних програм. ФВА проводять групи спеціалістів, до складу яких входять економісти, конструктори й технологи. Він здійснюється у декілька етапів: інформаційно-підготовчий, аналітичний, творчий, дослідний і впроваджувальний. Економісти виконують перші два етапи, серед яких найважливішим є аналітичний, коли проводиться аналіз функцій з погляду на їх техніко-економічне призначення і виробничі витрати. Найбільша результативність ФВА досягається на стадіях створення виробу. Використання функціонально-вартісного аналізу при аналізі витрат на виробництво До найбільш ефективних видів аналізу господарської діяльності з метою виявлення резервів економії витрат матеріальних, трудових і грошових ресурсів і, відповідно, зниження собівартості продукції відноситься функціонально-вартісний аналіз (ФВА). Функціонально-вартісний аналіз передбачає одночасне та взаємопов'язане дослідження функцій об'єкту (виробу, роботи, послуги) і вартості цих функцій (витрат живої та уречевленої праці на створення і виконання функцій). Під функціями розуміють споживчі властивості (якості) об'єкту. Воші поділяються на: 1) головну функцію, що виражає призначення об'єкту; 2) основні функції, що забезпечують виконання головної; 3) допоміжні функції, які реалізують основні; 4) зайві або непотрібні функції; 5) шкідливі функції. У сукупності ці функції виражають споживчу вартість об'єкту. Послідовність проведення ФВА коротко виражають наступним чином: "розчленити, знайти й розвинути", що означає: елімінувати функції виробу та системи; знайти за допомогою творчого, колективного обговорення альтернативні варіанти здійснення цих функцій; розвинути й втілити найбільш економічно доцільні з цих варіантів.

Основні завдання проведення ФВА наведені на рис. 13.2.

Вирішення перерахованих завдань базується на наступних основних підходах ФВА:

·  Функціональний підхід - означає, що в ході аналізу увага дослідника концентрується не на об'єкті та його елементах (носіях функцій), а на самих функціях, абстрагуючись від об'єкту;

·        поєднання функціонального і економічного підходу - дозволяє вирішувати одночасно два завдання: підвищення якості та зниження собівартості об'єкту;

·        поєднання інженерного та економічного підходів - забезпечує пошук і вирішення складних інженерно-економічних завдань з метою усунення шкідливих і непотрібних функцій, а також зниження витрат дорогих функцій;

·        своєчасна мінімізація майбутніх витрат - головна увага приділяється не минулим витратам, які вже здійснилися, а майбутнім витратам, які необхідно мінімізувати;

·        нестандартний - максимально використовує оригінальні, незвичайні, нестандартні рішення;

·        системний - використовується як при дослідженні функцій (їх групування і визначення суттєвості). так і при дослідженні витрат на виконання даних функцій;

·        універсальність - ФВА може застосовуватися у будь-якій сфері, де створюється споживча вартість.

Здійснення ФВА передбачає дотримання певної послідовності. Характеристику основних етапів ФВА наведено в табл. 13.14.

Використання функціонально-вартісного аналізу для зниження собівартості продукції, що випускається, має деякі особливості при розробці нових видів продукції. Основна відмінність полягає у тому, що на стадії

науково-дослідних робіт і дослідно-конструкторських розробок ФВА використовують для підвищення якості продукції, у комплексі з якими вирішують завдання зниження витрат на їх виробництво й експлуатацію, а для пошуку резервів зниження собівартості обсяг досліджень обмежують окремими видами продукції, їх елементами, технологією й організацією виробництва.

Функціонально-вартісний аналіз продукції з метою зниження собівартості у першу чергу проводять за видами продукції, що мають найбільшу питому вагу в загальному обсязі виробництва за умови її збереження в перспективі. Можна використовувати й інші критерії при виборі об'єкта ФВА, наприклад, питому вагу даного виробу в загальній трудомісткості, матеріальних витрат, витрати конкретного матеріалу тощо. За цими критеріями встановлюють і черговість проведення ФВА.

Об'єктами вивчення ФВА за окремими видами продукції можуть бути дорогі деталі і вузли низької якості, дефіцитні матеріали та ін.

Основна мета ФВА собівартості продукції - виявлення оптимального співвідношення між споживчою вартістю об'єкта та витратами на його виробництво.

Аналізуючи собівартість готової продукції, оцінюються також розрахункова та фактична калькуляції виробів, виявляються та вимірюються фактори перевитрат, які класифікуються на викликані змінами відповідно до результатів ФВА, прорахунками та помилками функціональних відділів, які проводили підготовку виробничого процесу.

Резерви зниження собівартості при ФВА визначають шляхом виявлення й усунення зайвих витрат, закладених у недосконалості конструкції виробу в цілому або його деталей, відсталої технології й організації виробництва. Основну увагу при цьому приділяють виявленню неекономічних технічних рішень, непотрібних і невикористаних функцій, недовикористаних функціональних ресурсів (щодо міцності, класу точності тощо), відхилень від нормальних умов, передбачених процесами виготовлення і організації виробництва тощо.

Результатом проведення ФВА повинно бути зниження витрат одиниці продукції. Це досягається шляхом:

·  збільшення споживчої вартості об'єкта при скороченні витрат на його виготовлення;

·  збільшення споживчої вартості об'єкта за умови, що витрати на його виготовлення не змінюються;

·  збільшення споживчої вартості об'єкта швидше, ніж витрат на його виготовлення;

·        незмінність споживчої вартості об'єкта при одночасному скороченні витрат на його виготовлення;

·        повільніше зменшення витрат на виготовлення продукції, ніж споживчої вартості об'єкта, але не нижче головної функції.

Економічний ефект на рівні окремих технічних рішень у системі ФВА проявляється в економії витрат на матеріали, заробітну плату для виготовлення продукції тощо. Практика застосування ФВА показує, що найбільший ефект проявляється на Суцільний і вибірковий аналіз.

За охопленням об'єктів, що вивчаються, аналіз поділяється на суцільний і вибірковий. При суцільному аналізі висновки надаються після вивчення всіх без винятку об'єктів, при вибірковому - за результатами обстеження тільки частини об'єктів.

Комплексний, локальний і тематичний аналіз.

За змістом розрізняють комплексний (повний аналіз всієї діяльності підприємства), локальний (аналіз діяльності окремих підрозділів) і тематичний аналіз (дослідження окремих питань, які в даний момент найбільше цікавлять).

При комплексному (повному) аналізі всі показники вивчаються у взаємозв'язку та взаємозумовленості, розраховується вплив окремих показників на інші, більш загальні. Тематичний аналіз у ряді випадків можна розглядати як частину комплексного, його подальше поглиблення.

На практиці окремі види економічного аналізу в чистому вигляді зустрічаються рідко, але знання найважливіших принципів їх організації і методик проведення є необхідним. На кожному рівні управління щоденно приймається багато рішень, для обґрунтування яких використовуються різні види економічного аналізу. Удосконалення підходів до класифікації видів і форм економічного аналізу є важливим напрямом дослідження, оскільки це дозволяє сформувати чітку структуру побудови методологічного апарату науки, систематизувати теоретичні напрацювання, визначити тенденції в підходах, що склалися історично.

Резюме.

Класифікація економічного аналізу має суттєве значення як для визначення методики досліджень, так і для організації аналітичного процесу.

Відмінними ознаками кожного виду аналізу є: цільова спрямованість, завдання, об'єкти дослідження, джерела інформації, методика проведення.

Внутрішній економічний аналіз спрямований па комплексне дослідження економічного розвитку суб'єкта господарювання, структурних підрозділів для забезпечення найбільш повного використання його потенціалу і регламентації діяльності всіх функціональних підсистем.

Зовнішній економічний аналіз передбачає надання оцінки місця господарюючого суб'єкта у ринковому середовищі для визначення стратегії і тактики економічних відносин, пошуку партнерів і клієнтів, забезпечення конкурентних позицій тощо. Відповідно до змісту основних функцій, які відображають часові етапи управління, економічна аналіз поділяється на попередній (перспективний, прогнозний), оперативний (поточний) і ретроспективний (наступний).За галузевою ознакою, яка ґрунтується на суспільному поділі праці, аналіз поділяється на галузевий і міжгалузевий.

За просторовою ознакою можна виділити аналіз внутрішньогосподарський і міжгосподарський. Внутрішньогосподарський аналіз вивчає діяльність тільки підприємства, що досліджується, та його структурних підрозділів. При міжгосподарському аналізі порівнюються результати діяльності двох або більше підприємств, що дає можливість надати більш об'єктивну оцінку ефективності діяльності підприємства, вивчити невикористані резерви господарювання.

Контрольні питання.

. Види економічного аналізу.

. Охарактеризувати оперативний аналіз за схемою: завдання, зміст, організація

.Ретроспективний аналіз: переваги та недоліки.

. Техніко - економічний аналіз: об’єкти дослідження.

. Функціонально - вартісний аналіз.

Розділ 2. Техніко - економічний аналіз

Тема 5. Аналіз виробництва та реалізації продукції

Завдання

. Ознайомитися з об'єктами, метою та завданнями аналізу виробництва та реалізації продукції

. Встановити послідовність етапів при проведенні аналізу виробництва та реалізації продукції

3. Вивчити методику аналізу обсягів виробництва та реалізації, навчитись розраховувати показники якості продукції та аналізувати ритмічність виробництва

4. Навчитися використовувати набуті знання для пошуку резервів росту обсягів виробництва і реалізації продукції.

План.

. Значення, завданий, інформаційне забезпечення аналізу виробництва та реалізації продукції

. Аналіз обсягів і структури виробництва продукції

3. Аналіз якості продукції

. Аналіз ритмічності виробництва

. Аналіз резервів збільшення обсягів виробництва і реалізації продукції

Ключові слова та поняття: валова продукція, товарна продукція, реалізована продукція, асортимент, структура, номенклатура, брак, ритмічність, якість, сортність, коефіцієнт варіації, коефіцієнт аритмічності.

Після вивчення матеріалу теми Ви зможете:

·      розкрити зміст та завдання виробничої програми;

·        аналізувати виконання завдання з обсягу випуску продукції та її асортименту;

·        охарактеризувати ритмічність виробництва та фактори, що впливають на порушення ритмічності;

·        оцінити якість продукції за відповідними показниками;

. Значення, завданий, інформаційне забезпечення аналізу виробництва та реалізації продукції

Сучасні умови господарювання надають підприємствам повну самостійність з питань виробництва та реалізації продукції: планування і організація технологічного процесу, обсяги виробництва, структура продукції, контрагенти та напрями реалізації тощо. Правильно обрана стратегія виробництва та відповідні обсяги випуску продукції забезпечують бажаний обсяг реалізації та фінансові результати - прибутки, що відповідають масштабам цієї діяльності. При цьому необхідно враховувати, що виробнича діяльність підприємства зумовлена загальною економічною ситуацією, галузевими пропорціями та платоспроможним попитом населення.

Метою аналізу виробництва та реалізації продукції є знаходження шляхів збільшення обсягів виробництва та реалізації продукції порівняно з конкурентами, розширення частки ринку при максимальному використанні виробничих потужностей і, як результат, - збільшення прибутку підприємства.

Основне завдання комплексного аналізу виробництва та реалізації продукції - аналіз конкурентних позицій підприємства та його здатності до швидкого маневрування ресурсами при зміні кон'юнктури ринку. Це завдання реалізується шляхом вирішення окремих аналітичних завдань:

. Оцінка якості планування виробництва, напруженості та обґрунтованості планів діяльності.

. Аналіз динаміки виробництва та реалізації продукції.

. Оцінка виконання виробничої програми за асортиментом, якістю і ритмічністю.

. Оцінка ступеня виконання плану реалізації продукції і виробничої програми.

. Визначення основних факторів, що вплинули на загальні обсяги виробництва протягом останніх років і зокрема у звітному періоді.

. Виявлення і кількісна оцінка резервів.

Об’єкти аналізу:

. Обсяг виробництва та реалізації продукції.

. Ритмічність виробництва та реалізації продукції.

. Якість продукції.

. Асортимент і структура продукції.

. Резерви.

Етапи аналізу:

. Аналіз обсягу та структури виробництва продукції.

.1. Вивчення динаміки та виконання плану виробництва валової і товарної продукції порівняно з обсягом проданої продукції.

.2. Аналіз виконання виробничої прогарами за асортиментом.

.3. Оцінка структури продукції та впливу структурних зрушень на виконання виробничої програми.

. Аналіз якості продукції.

. Аналіз ритмічності виробництва.

. Аналіз виконання договірних зобов’язань та продажу продукції.

. Аналіз збільшення обсягу виробництва та реалізації.

Джерела інформації, що використовуються при проведенні аналізу виробництва та реалізації продукції, наведені в таблиці. 1.

Перераховані джерела інформації використовуються для проведення ретроспективного аналізу. Оперативний аналіз проводиться за даними первинного обліку (за інформацією на рахунках 23, 26, 36, 90 тощо). Прогнозний аналіз виробництва та реалізації продукції застосовується при оцінці відповідних альтернативних управлінських рішень.

2. Аналіз обсягів і структури виробництва продукції

Обсяг виробництва продукції може бути виражений у натуральних, умовно-натуральних і вартісних вимірниках:

1) вартісні вимірники (гривні, копійки тощо) використовують для узагальнюючої характеристики обсягів виробництва та реалізації продукції;

2) натуральні вимірники (штуки, метри, тонни тощо) застосовують при аналізі обсягів виробництва та реалізації продукції за окремими видами та групами однорідної продукції;

3) умовно-натуральні вимірники (наприклад, тисячі умовних банок, кількість умовних ремонтів тощо) використовують для узагальнюючої характеристики обсягів виробництва та реалізації продукції, як правило, на підприємствах, де виготовляється однорідна продукція у різній за обсягом тарі. В умовно-натуральних вимірниках можна визначити й обсяг різної продукції шляхом перерахунку її за порівнювальними коефіцієнтами, які визначаються шляхом порівняння споживчої вартості продукції або трудових затрат.

Основними показниками обсягу виробництва є товарна, валова та реалізована продукція.

Валова продукція - це вартість усієї виготовленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг, включаючи незавершене виробництво.

Товарна продукція характеризує обсяг виробництва повністю завершених і належних до продажу продукції, робіт, послуг; відрізняється від валової тим, що до неї не включаються залишки незавершеного виробництва та внутрішньогосподарський оборот.

До складу товарної продукції входять:

·  вартість готової продукції;

·        напівфабрикати власного виробництва, відпущені на сторону, для капітального будівництва та допоміжним господарствам власного підприємства;

·        вартість переробки сировини та матеріалів замовника;

·        вартість інструменту, штампів, моделей, пристроїв, відпущених на сторону або зарахованих до основних засобів підприємства (продукції Допоміжних цехів);

·  вартість робіт промислового характеру, викопаних на сторону тощо.

За своїм складом на багатьох підприємствах валова продукція співпадає з товарною, якщо відсутній внутрішньогосподарський оборот і незавершене виробництво.

Обсяг реалізованої продукції визначається за діючими цінами (оптовими, договірними), а для потреб економічного аналізу включається вартість реалізованої продукції відвантаженої і оплаченої покупцями.

Відповідно до рис. 11.7 одним із етапів аналізу є оцінка обсягів і структури виробництва продукції. Даний етап проведення економічного аналізу розпочинається, як правило, з оцінки виконання плану (прогнозу) виробництва та реалізації продукції за звітний період, що проводиться шляхом порівняння фактичних даних з плановими в цілому по підприємству, у розрізі його структурних підрозділів або окремих видів продукції (табл. 11.6). Проведений аналіз продукції дозволяє: встановити причини неефективного використання виробничого потенціалу.

За даними таблиці 11.6 план з виробництва товарної продукції перевиконано на 10 тис.грн., що складає 1,3%. Це відбулося за рахунок: збільшення обсягів виробництва продукції А на 7 тис. грн., що становить 4,3% від запланованого обсягу, та продукції В - на 3 тис. грн., або на 1%. У порівнянні з минулим періодом обсяги виробництва продукції такі збільшилися на 50 тис. грн., що склало 6,9 %.

Щодо роботи цехів, то у порівнянні з минулим періодом найкраще працював цех №1: фактичний обсяг виробництва продукції збільшився їм 33 тис. грн., що становить 7.6%. Значно покращилася робота цеху №3 У порівнянні з минулим періодом: фактичний випуск продукції у звітному періоді збільшився па 10.5%. або на 11 тис. гри., що г досить позитивним для роботи всього підприємства.

Аналіз динаміки обсягу виробництва та реалізації продукції проводиться за допомогою наступних показників:

1) базисних темпів зростання і приросту:

2) ланцюгових темпів зростання і приросту;

3) середньорічних темпів зростання (приросту).

Об'єктами аналізу при цьому є валова, товарна, реалізована продукція, оцінена у вартісних вимірниках (як у поточних, так і в порівнюваних цінах); обсяг виробництва в натуральних (умовно-натуральних) вимірниках, що нейтралізує вплив інфляції.

Приклад аналізу динаміки виробництва та реалізації продукції наведено в таблиці 11.7.

За даними таблиці 11.7 найбільший теми зростання обсягу виробництва продукції спостерігається у 11-му кварталі й становить 116,9%. На кінець звітного періоду діяльність підприємства щодо виробництва продукції дещо погіршилася, порівняно з 1-м кварталом (про що свідчить показник темпу зростання в IV кварталі, який становить 105.4%). Причиною зниження темпу зростання може бумі невикористання усіх виробничих потужностей підприємства.

Проте, порівнюючи показники обсягу виробництва продукції з попереднім кварталом, слід зазначити, що найгірший показник у ІІІ-му кварталі, який складає 92.1%.

Якщо розглядати, наведені в табл. 11.7 обсяги реалізації продукції, то слід відмітити, що найбільші темпи зростання спостерігаються у 11-му Кварталі, які становлять 147,3%, що с причиною збільшення обсягів виробництва у цьому кварталі.

Зменшення обсягів реалізації порівняно з попереднім кварталом відбулося у ІІІ-му кварталі, оскільки у порівнянні з ІІ-м кварталом темп зростання становить 87,6 %. Це може бути зумовлено наявністю залишків нереалізованої продукції, дебіторської заборгованості тощо.

Аналізуючи динаміку обсягів виробництва, потрібно обов'язково визначити, які фактори спричинили таку тенденцію розвитку та відокремити зовнішні й внутрішні.

Одним з важливих напрямів аналізу обсягу виробництва продукції є вивчення його в асортиментно-структурному розрізі. Асортимент є однією з умов досягнення запланованого обсягу реалізації. Під асортиментом розуміють перелік найменувань продукції із зазначенням обсягу її виробництва за кожним видом. Він буває повний, груповий і внутрішньо груповий.

Розробка асортиментної політики потребує постійної уваги до продукту з точки зору його життєвого циклу та прийняття своєчасних рішень щодо впровадження нової продукції, модернізації та удосконалення традиційних видів продукції, зняття застарілих з виробництва.

Основна мета асортиментної політики полягає у тому, щоб спрямувати підприємство на випуск продукції, яка за своєю структурою, споживчими властивостями та якістю найбільше відповідає потребам покупців.

Номенклатура - перелік найменувань виробів і їх кодів, встановлених для відповідних видів продукції у загальному класифікаторі промислової продукції (ЗКПП). Структура - співвідношення окремих виробів у загальному обсязі виробництва, виражене, як правило, у відсотках. Зміна асортименту в порівнянні з планом призводить до асортиментних зрушень, зміна структури виробництва - структурних зрушень. Ці явища тісно пов’язані між собою, що зумовлює появу асортиментно-структурних зрушень у випуску продукції.

Оцінка виконання плану за асортиментом базується на порівнянні фактичного та планового випуску продукції, включеними у номенклатуру

Оцінка виконання плану за асортиментом проводиться трьома способами:

а) за способом найменшого відсотку, (як загальний відсоток виконання плану за асортиментом приймається найменший відсоток виконання плану серед усіх виробів (за наведеними даними -57,1 9с);

б) за питомою вагою у загальному переліку найменувань виробів, за якими виконаний план випуску продукції (необхідно знайти співвідношення кількості виробів з повним виконанням плану та кількості планових позицій. Цей показник пов'язаний з номенклатурою продукції та має назву „коефіцієнт номенклатурності"

в) за допомогою середнього відсотка виконання тану за асортиментом (розраховується як відношення загального фактичного випуску продукції в межах плану (продукція, виготовлена понадпланово або не передбачена планом, не зараховується до виконання плану за асортиментом) на загальний плановий обсяг продукції цей спосіб розрахунку може бути застосований у тому випадку на тих підприємствах, де номенклатура продукції невелика.

Виконання плану за асортиментом означає виробництво продукції у певному речовому складі. Коефіцієнт асортиментності може розглядатися лише як специфічний індикатор - чим ближче його значення до 1, тим в більше підприємство зберегло натурально-речовий склад, що передбачався раніше.

При проведенні аналізу необхідно звернути увагу на розширення та оновлення асортименту.

Особливу увагу приділяють вивченню виконанню плану випуску нових видів продукції, які вперше випускаються підприємством. Такі види продукції часто вимагають великих витрат, відповідних додаткових умов.

Оновлення асортименту - це процес заміни застарілих зразків продукції на більш сучасні та технічно досконалі, або випуск принципово нової продукції. Коефіцієнт оновлення асортименту розраховується як:

·  відношення кількості нових виробів до загальної кількості продукції;

·        частка вироблених нових видів продукції (у грошовому виразі) до загальної вартості продукції.

Порушення планового асортименту с іноді результатом випуску в першу чергу виробів, які потребують менших трудових затрат. У деяких випадках невиконання плану за асортиментом пояснюється прагненням з меншими зусиллями виконати та перевиконати план з собівартості за рахунок виробів, витрати на виробництво яких мінімальні. Порушення планової структури асортименту в окремих ситуаціях пояснюються також прагненням підвищити рентабельність виробництва за рахунок випуску більш рентабельних нидів продукції.

Оцінка виконання завдання за асортиментом передбачає виявлення причин недовиконання плану за асортиментом і розробку відповідних управлінських рішень. Причини, що впливають на даний показник, можна розділити на дві групи:

·             зовнішні (кон'юнктура ринку, зміна платоспроможного попиту на окремі види продукції (визначення величини попиту на товар є досить складною проблемою, для вирішення якої необхідні спеціальні маркетингові дослідження), активізація конкурентів, стан матеріально-технічного забезпечення, несвоєчасне введення у дію виробничих потужностей підприємства за незалежних від нього причин);

·        внутрішні причини (недоліки в організації виробництва, незадовільний технічний стан обладнання, простої, аварії, нестача електроенергії, низька культура виробництва, недоліки в системі управління і матеріального стимулювання).

Взагалі, внутрішні фактори визначаються можливостями даного підприємства та його виробничим потенціалом.

Нерівномірність виконання плану за окремими видами продукції призводить до зміни її структури, тобто співвідношення окремих виробів у загальному обсязі їх виробництва. Виконати план за структурою - означає зберегти у фактичному випуску продукції заплановані співвідношення окремих її видів.

Зміни в структурі виробництва спричиняють значний вплив на всі економічні показники: обсяг виробництва. у вартісній оцінці. матеріаломісткість, трудомісткість, собівартість товарної продукції, прибуток, рівень рентабельності. Якщо збільшується питома вага більш рентабельної продукції, то обсяг її випуску у вартісному вираженні, а отже, и валовий прибуток збільшується, і навпаки.

Звичайно, у ринкових умовах виробнича програма може змінюватися. при цьому відповідні зміни повинні бути обґрунтованими.

Для розрахунку вплину структурних зрушень і усунення їх впливу на економічні показники використовуються наступні способи:

Порівнюючи фактичну структуру продукції з плановою, потрібно розмежовувати причини змін у структурі. Зміни, які спричинені потребами покупців, технічним прогресом і економічними розрахунками, можуть бути оцінені позитивно, на відміну від змін, пов'язаних з неорганізованістю у роботі, недоліками у постачанні та оперативному плануванні тощо.

. Аналіз якості продукції

Важливим показником діяльності підприємств є якість продукції. Це один із основних факторів, що сприяє збільшенню обсягів реалізації продукції.

Якість продукції - це сукупність властивостей продукції, що обумовлюють її здатність задовольняти певні потреби споживачів відповідно її призначення.

Якість продукції є показником, який залежить від двох основних груп чинників: умов ринкової кон'юнктури та внутрішніх ресурсів, які має підприємство. Якщо підприємство не здатне виробляти продукцію необхідної якості, використовуючи наявні потужності, воно має або змінити ринки збуту, або поліпшити виробничу базу.

Інформація, яка використовується для аналізу якості продукції, охоплює практично всі сторони об'єкта, що аналізується (його конструкція, технологічний процес виготовлення, засоби та предмети праці, результати виробництва та реалізації, реклама тощо). Джерелами інформації можуть бути патенти, нормативно-технічна документація, акти випробувань, дані лабораторного контролю фізико - хімічних показників, дані відділів технічного контролю, журнали та графіки бездефектної здачі продукції тощо.

Кількісна характеристика однієї або кількох властивостей продукції. складових її якості, називається показником якості. Показники якості характеризують параметричні, споживчі, технологічні та дизайнерські властивості виробу - рівень його стандартизації та уніфікації, надійність і довговічність.

Так, по машинах, верстатах, обладнанню експлуатаційними показниками буде продуктивність, ступінь автоматизації і безперервності надійність роботи, витрачання матеріалів І електроенергії па виробництво продукції на цьому обладнанні, чисельність обслуговуючого персоналу, експлуатаційні витрати, піна машин і обладнання. Одночасно береться до уваги матеріаломісткість і трудомісткість виробництва продукції, його собівартість. Позитивна оцінка технічного рівня машини може бути дана тільки в тому випадку, якщо сукупність прийнятих для оцінки показників машини відповідає передовим світовим досягненням у даній області машинобудування або переважає їх.

Аналіз якості продукції ґрунтується на системі численних показників. серед яких можна виділити узагальнюючи, індивідуальні та непрямі.

Аналіз якості продукції підприємства проводиться в наступній послідовності:

1) оцінка технічного рівня продукції;

2) аналіз динаміки перерахованих показників, виявлення відхилення їх рівня за окремими виробами порівняно з базовим рівнем і теоретично можливим;

3) визначення впливу якості продукції на вартісні показники роботи підприємства: випуск товарної продукції, дохід від реалізації продукції, валовий прибуток;

4) вивчення динаміки браку за абсолютною сумою і питомою вагою в загальному випуску продукції; визначення втрат від браку та втрат товарної

продукції;

5) виявлення факторів, що стримують зростання технічного рівня продукції, обґрунтування можливостей підвищення якості продукції, скорочення браку та втрат.

Розглянемо детальніше наведені процедури.

Технічний рівень продукції. її прогресивність визначається шляхом порівняння з найкращою вітчизняною і зарубіжною продукцією аналогічного призначення за всією сукупністю важливих показників.

Ступінь прогресивності всієї продукції підприємства характеризується питомою вагою нових і прогресивних видів продукції у загальному обсязі випуску. Під новою продукцією розуміється продукція, яка раніше не виготовлялася, а також продукція, в яку внесені істотні конструктивні та технологічні зміни або для виготовлення якої використані нові матеріали, що істотно змінюють її властивості та собівартість.

Вплив виробництва на економічні показники діяльності підприємства вивчають на підставі питомої ваги нової продукції в загальному обсязі випуску продукції, коефіцієнта і темна оновлення продукції.

Важливою вимогою до нової продукції г не тільки її високий технічний рівень, але н економічна ефективність в порівнянні зі старою аналогічною продукцією для виробника та споживача. Основним показником економічної ефективності нової продукції є строк окупності додаткових капіталовкладень за рахунок зниження собівартості або збільшення додаткового прибутку від підвищення якості продукції.

Для узагальненої оцінки виконання плану по якості продукції використовуються різні способи.

При бальному способі оцінки визначається середньозважений бал якості продукції і шляхом порівняння фактичного та планового його ріння знаходиться відсоток виконання плану з якості.

За продукцією, якість якої характеризується сортом або кондицією. розраховується частка продукції кожного сорту (кондиції) в загальному обсязі виробництва, середній коефіцієнт сортності, середньозважена ціна продукції в порівнюваних умовах'. При оцінці виконання плану за першим показником фактичну частку кожного сорту в загальному обсязі продукції порівнюють з плановою, а для вивчення динаміки якості - з даними минулих періодів.

Середній коефіцієнт сортності розраховується як відношення вартості продукції всіх сортів до можливої вартості продукції за ціною першого сорту.

де ОВ - обсяг виробництва (в натуральному вираженні); Ц - ціна за одиницю продукції.

Визначення впливу якості продукції на вартісні показники діяльності підприємства.

Для того, щоб проаналізувати вплив зміни якості на обсяг виробництва, реалізації, валовий прибуток необхідно визначити:

1) коефіцієнт сортності плановий і фактичний, знайти відхилення, дати оцінку зміни якості;

2) за середньою арифметичного зваженою розрахувати середню ціну планову та фактичну, визначити відхилення, дати оцінку.

Якщо підприємство випускає продукцію за сортами та відбулась зміна сортового складу, то спочатку необхідно розрахувати як змінилась середньозважена ціна та середньозважена собівартість одиниці продукції, а потім розрахувати вплив сортового складу на випуск товарної продукції, виручку та прибуток від її реалізації.

Для розрахунку впливу сортового складу продукції на обсяг її виробництва у вартісному вираженні можна також використовувати способи, що застосовуються при аналізі структури виробництва продукції.

Для вивчення динаміки браку за абсолютною сумою і питомою вагою в загальному випуску продукції та визначення втрат від браку і втрат товарної продукції використовуються дані оперативно-технічного та бухгалтерського обліку. Браком у виробництві є вироби, напівфабрикати, деталі, вузли тощо, а також роботи, що не відповідають за своєю якістю встановленим стандартам або технічним умовам і не можуть бути використані за своїм прямим призначенням або можуть бути використані тільки після проведення додаткових робіт з їх виправлення.

Брак у виробництві можна класифікувати за наступним ознаками (рис. 11.8).

Показники браку у виробництві характеризують кількість, вартість або питому вагу виробів, що виготовляються з відхиленням від вимог державних стандартів, креслень, технічних умов або зразків-еталонІв.

Рівень браку - це в першу чергу показник якості роботи, налагодженості технологічних процесів і чіткої організації виробництва, а також, він є показником порушення ритму виробництва, погіршення організації та контролю за виробництвом.

Аналіз втрат від браку здійснюється за наступною методикою:

·  визначають величину остаточно забракованої продукції за періодами, знаходять відхилення, дають оцінку, аналізують визначені показники в динаміці;

·        розраховують питому вагу браку в собівартості товарної продукції за періодами, дають оцінку;

·        визначають вплив зміни втрат на величину обсягу випуску, тобто суму недовипущеної продукції в результаті допущеного браку. Щоб розрахувати обсяг недовипущеної продукції, необхідно обсяг продукції звітного року помножити на рівень браку в собівартості товарної продукції та поділити на 100%.

Проаналізуємо брак і втрати від браку за даними табл. 11.12.

Заданими таблиці 11.12 у звітному періоді частка браку в собівартості продукції зменшилася на 0,2 пункти, але при цьому втрати від браку збільшилися на 0,1 пункта в порівнянні з минулим періодом.

Зауважимо, що між якістю продукції та величиною браку існують неоднозначні взаємозв'язки. Наприклад, зростання кількості бракованої продукції не обов'язково спричиняє погіршення її якості.

Вивчаються причини зниження якості та допущеного браку продукції за місцями їх виникнення та центрами відповідальності, розробляються заходи з їх ліквідації. Основними причинами зниження якості продукції є погана якість сировини, низький рівень технології та організації виробництва, недостатній рівень кваліфікації працівників, аритмічність виробництва тощо.

В умовах ринкової економіки посилюється значення економічних форм захисту інтересів споживачів від поставок їм неякісної продукції. Однією з форм захисту є право споживача на пред'явлення постачальником рекламацій.

Рекламація - претензія, яка пред'являється постачальнику в зв'язку з поставкою продукції, якість якої не відповідає умовам договору чи контракту на поставку продукції.

Наявність чи відсутність рекламацій є узагальнюючим показником нестабільності (стабільності) якості продукції.

У процесі економічного аналізу виявляється:

·  кількість пред'явлених та прийнятих рекламацій в цілому та за окремими видами продукції;

·        кількість, вартість продукції та питома вага, за якою прийняті рекламації;

·        динаміка кількості прийнятих рекламацій, вартості та частки такої продукції порівняно з минулим періодом або за ряд періодів.

4. Аналіз ритмічності виробництва

Важливе значення при вивченні діяльності підприємства має аналіз ритмічності виробництва продукції. Ритмічність випуску продукції - виробництво продукції відповідно до встановленого графіку (прийнятого завдання) за певний період часу (день, декада, місяць, квартал). Ритмічність не завжди означає рівномірність (в рівні проміжки часу випуск однакового обсягу продукції), так як прогнозні завдання не можна розподіляти порівну.

Ритмічність виробництва - це збалансована діяльність підприємства, яка сприяє ритмічному виробництву продукції та виконанню своїх зобов'язань перед споживачами. Порушення ритмічності виробництва, як правило, призводить до неповного використання виробничих потужностей, збільшення обсягу незавершеного виробництва та залишків готової продукції на складах, уповільнення оборотності капіталу; перевитрачання фонду оплати праці, надурочної роботи, браку та відповідно до підвищення собівартості продукції, зменшення суми прибутку, погіршення фінансового стану підприємства.

Аналіз ритмічності проводять шляхом зіставлення фактичних і прогнозних даних про випуск (питому вагу випуску) за декадами, місяцями та кварталами в цілому по підприємству і за окремими структурними підрозділами.

Для характеристики ритмічності виробництва використовуються прямі та непрямі показники. До прямих показників відносяться:

·  ф коефіцієнт ритмічності;

·        коефіцієнт аритмічності;

·        питома вага виробництва продукції за кожну декаду до місячного випуску, за кожний місяць до квартального випуску, за кожний квартал до річного обсягу виробництва;

·        питома вага продукції, випущеної в першу декаду звітного місяця до третьої декади попереднього місяця тощо.

До непрямих показників ритмічності відносяться: наявність доплат за надурочні роботи, оплата простоїв з вини господарюючого суб'єкта, втрати від браку, сплата штрафів за недопоставку та несвоєчасне відвантаження продукції тощо.

Зведене оцінювання ритмічності проводять шляхом розрахунку коефіцієнта ритмічності (Кр), який можна визначити декількома способами (як за абсолютними показниками випуску, так і за їх питомою вагою):

1.Як відношення обсягу продукції, зарахованого у виконання прогнозу (плану), до планового випуску продукції

Якщо КР = 1, значить, фактична ритмічність відповідає плановій, чим менше коефіцієнт ритмічності, тим менш ритмічно працює підприємство.

..Як суму фактичної питомої ваги виробництва продукції, але не більше планового (прогнозного) їх рівня.

За відсутності прогнозних показників ритмічності їх можна самостійно розрахувати, виходячи із визначення поняття ритмічності. Наприклад, за декаду необхідно виконати третину (33,3 %) місячного плану, за квартал - четверту частину (25 %) річного тощо.

Разом з тим на окремих підприємствах (на яких тривалий операційний цикл, значний сезонний вплив на обсяги виробництва тощо) планом, як правило, передбачено нерівномірний випуск продукції. Отже, оцінка ритмічності проводиться з урахуванням планових даних, передбачених графіками.

Коефіцієнт варіації (Кв) визначається як відношення середньоквадратичного відхилення від планового завдання за добу (декаду, місяць, квартал) до середньодобового (декадного, місячного, квартального) планового випуску продукції:

де (ВП - ВПпл)2 - квадратичне відхилення від середнього добового (декадного, місячного, квартального) завдання; п - число планових завдань, то додаються; ВПпл - середнє добове (декадне, місячне, квартальне) завдання за графіком.

Коефіцієнт варіації показує середнє відхилення випуску продукції за календарними періодами.

Оскільки коефіцієнт ритмічності не фіксує випадків перевиконання завдання, що мають також негативний вплив на загальну ритмічність, підраховують коефіцієнти аритмічності, які дорівнюють підсумку позитивних і негативних відхилень від прогнозного завдання. Чим неритмічніше працювало підприємство, тим більші коефіцієнти аритмічності, та навпаки.

Коефіцієнт аритмічності можна визначити як різницю між коефіцієнтом ритмічності і одиницею.

Після того, як буде з'ясовано рівень аритмічності виробництва, визначають основні причини, що спричиняють порушення ритмічності. Необхідно вивчити як зовнішні, так і внутрішні причини неритмічного виробництва: забезпеченість робочою силою, матеріальними ресурсами, основними засобами; рівень організації виробництва, праці, управління, оперативного планування, обліку та контролю, наявність і комплектність матеріальних ресурсів, незавершеного виробництва, ритмічність постачання, плинність кадрів.

В процесі аналізу необхідно підрахувати втрачені можливості підприємства з випуску продукції через неритмічність роботи, тобто визначити вартість недоданої продукції у встановлені планом-графіком строки в результаті неритмічної діяльності підприємства. Для цього в економічній літературі наводяться різні способи:

·  Різниця між фактичними і можливим випуском продукції, розрахованим виходячи з найбільшого середньодобового (середньодекадного, середньомісячного, середньоквартального) обсягу виробництва

·  вартість недовипущеної продукції розраховується як добуток планового обсягу виробництва на коефіцієнт аритмічності:

Висновки, які зробить аналітик після оцінки аритмічності виробництв; залежать від багатьох обставин. При цьому в центрі уваги повинно бути поставлено розуміння наслідків неритмічної роботи підприємства та його окремих ланок, адже неритмічний випуск продукції може бути однією з причин невиконання плану реалізації, а також застосування до підприємства економічних санкцій.

У висновку за результатами проведеного аналізу розробляють конкретні заходи з усунення причин неритмічної роботи.

Ритмічність тісно пов'язана з комплектністю виробництва. Це поняття може бути визначено як пропорційність, збалансованість виробництва окремих деталей, вузлів, напівфабрикатів. Засобом, ідо забезпечує необхідний обсяг збірних робіт при деяких неузгодженнях поточного виробництва деталей, є незавершене виробництво. Тому, при аналізі комплектності виробництва необхідно звертати увагу і на комплектність залишків деталей та вузлів у незавершеному виробництві. Водночас необхідно переконатись, наскільки фактична наявність деталей відповідає даним обліку та плановій потребі. На підставі даних про залишки на рахунку 23 "Незавершене виробництво", балансу ф. №1 (ряд. 120). інформації оперативного обліку, використовуючи методичні прийоми економічного аналізу, вивчають динаміку темпів змін, загальну вартість і склад незавершеного виробництва, порівнюють відповідність фактичних залишків діючим нормативам. На підставі отриманих результатів розробляють відповідні заходи щодо удосконалення системи оперативного планування, обліку та контролю за виробництвом.

5. Аналіз резервів збільшення обсягів виробництва і реалізації продукції

Резерви збільшення обсягу виробництва та реалізації продукції - це можливості їх зростання за рахунок покращання використання ресурсів підприємства.

Виявлення резервів полегшується при наявності їх класифікації, яка наведена на рис. 11.12.

Повнота розрахунків резервів залежить від визначення основної групи ресурсів, за якою потрібно виявити резерви в першу чергу. Для цього вивчається структура витрат на виробництво, що дає можливість встановити, чи є виробництво матеріаломістким, енергомістким, фондомістким або трудомістким. Це не означає, що можна знехтувати пошуком резервів за іншими групами ресурсів і факторами, що впливають на них, але цей пошук повинен проводитись для укомплектування резервів, виявлених за основною групою ресурсів.

При підрахунку резервів збільшення обсягу виробництва визначається комплектний резерв (мінімальна із порівнюваних сум) і максимальний резерв, який не може бути використаний до тих пір, доки не будуть виявлені можливості збільшення, обсягу виробництва в такому ж розмірі і за іншими групами ресурсів.

Порядок розрахунку приросту обсягу випуску продукції за рахунок факторів, наведених па рис. 11.12, здійснюється в наступній послідовності;

Приріст випуску продукції в результаті створення додаткових робочих місць:

де ∆РМ - додаткові робочі місця: Вр - середньорічний виробіток робітника, тис. грн.

Приріст обсягу продукції, пов'язаний із впровадженням нового обладнання:

де п - кількість одиниць знову впровадженою обладнання; Ті - корисним час роботи кожного виду обладнання, маш/год; ВГІ - середньогодинний виробіток кожного виду обладнання, грн.

Приріст обсягу продукції від ліквідації втрат робочого часу:

де ТВТ - кількість годин втраченого робочого часу; Вг - середньогодинний виробіток, грн.

Приріст продукції від впровадження заходів з удосконалення технологій і організації виробництва та праці:

де Ті - час роботи у звітному періоді і-го обладнання; ВПо, ВПі - виробіток продукції до та після впровадження нової технології.

Приріст випуску продукції від зменшення норм витрат сировини та матеріалів в результаті впровадження нових технологій:

де ЦІі, Ноі, - норми витрат сировини та матеріалів відповідно до та після впровадження і-го - заходу;

Цо - базова ціна одиниці сировини та матеріалів;

ОВо - базовий обсяг виробництва.

Приріст випуску продукції в результаті покращання організації виробництва та праці (за трудовими ресурсами)

де ВГ - приріст середньогодинного виробітку в результаті покращання організації виробництва та праці, гри.; Т - кількість годин, відпрацьованих робітниками.

Резюме.

Метою аналізу виробництва та реалізації продукції є знаходження шляхів збільшення обсягів виробництва та реалізації продукції порівняно з конкурентами, розширення частки ринку при максимальному використанні виробничих потужностей і, як результат, - збільшення прибутку підприємства.

Етапи аналізу:

. Аналіз обсягу та структури виробництва продукції.

.1. Вивчення динаміки та виконання плану виробництва валової і товарної продукції порівняно з обсягом проданої продукції.

.2. Аналіз виконання виробничої прогарами за асортиментом.

.3. Оцінка структури продукції та впливу структурних зрушень на виконання виробничої програми.

. Аналіз якості продукції.

. Аналіз ритмічності виробництва.

. Аналіз виконання договірних зобов’язань та продажу продукції.

. Аналіз збільшення обсягу виробництва та реалізації.

Основними показниками обсягу виробництва є товарна, валова та реалізована продукція.

Асортимент є однією з умов досягнення запланованого обсягу реалізації. Під асортиментом розуміють перелік найменувань продукції із зазначенням обсягу її виробництва за кожним видом. Він буває повний, груповий і внутрішньо груповий.

Якість продукції - це сукупність властивостей продукції, що обумовлюють її здатність задовольняти певні потреби споживачів відповідно її призначення.

Якість продукції є показником, який залежить від двох основних груп чинників: умов ринкової кон'юнктури та внутрішніх ресурсів, які має підприємство. Якщо підприємство не здатне виробляти продукцію необхідної якості, використовуючи наявні потужності, воно має або змінити ринки збуту, або поліпшити виробничу базу.

Важливе значення при вивченні діяльності підприємства має аналіз ритмічності виробництва продукції. Ритмічність випуску продукції - виробництво продукції відповідно до встановленого графіку (прийнятого завдання) за певний період часу (день, декада, місяць, квартал). Ритмічність не завжди означає рівномірність (в рівні проміжки часу випуск однакового обсягу продукції), так як прогнозні завдання не можна розподіляти порівну.

Ритмічність виробництва - це збалансована діяльність підприємства, яка сприяє ритмічному виробництву продукції та виконанню своїх зобов'язань перед споживачами. Порушення ритмічності виробництва, як правило, призводить до неповного використання виробничих потужностей, збільшення обсягу незавершеного виробництва та залишків готової продукції на складах, уповільнення оборотності капіталу; перевитрачання фонду оплати праці, надурочної роботи, браку та відповідно до підвищення собівартості продукції, зменшення суми прибутку, погіршення фінансового стану підприємства.

Контрольні питання.

. Охарактеризувати значення та завдання аналізу виробництва та реалізації продукції.

. Назвати види джерел інформації, необхідної для аналізу виробництва та реалізації продукції.

. Сутність аналізу асортименту продукції.

. Вплив структурних зрушень на виконання плану виробництва та реалізації продукції.

. Вказати послідовність проведення аналізу ритмічності виробництва.

. Якість продукції: показники та методи аналізу.

. Охарактеризувати порядок вивчення резервів збільшення обсягів виробництва та реалізації продукції.

Тема 6. Аналіз попиту, стану ринку та обсягу реалізації.(СРС)

Завдання

. Ознайомитися з етапами та методикою маркетингового аналіз.

. Вивчити методику аналізу зовнішньоекономічної діяльності

. Виявити фактори, що впливають на ефективність здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

План.

. Особливості проведення маркетингового аналізу

. Аналіз виконання договірних зобов'язань і реалізації продукції

. Значення, завдання, інформаційне забезпечення аналізу зовнішньоекономічної діяльності

. Аналіз ефективності зовнішньоекономічних операцій.

Ключові слова та поняття: маркетинг, конкурентоспроможність, життєвий цикл товару, договірні зобов’язання, кон’юнктура ринку, цінова політика, еластичність, ЗЕД, експортні операції.

Після вивчення матеріалу теми Ви зможете:

·      Характеризувати фактори зовнішнього та внутрішнього середовища організації;

·        Оцінити конкурентоспроможність продукції;

·        Оцінити чутливий чи не чутливий попит до зміни ціни;

·        Описати методику оцінки виконання договірних зобов’язань;

·        Проаналізувати ефективність експортних та імпортних операцій.

. Особливості проведення маркетингового аналізу

Перед здійсненням аналізу виробництва продукції необхідним є проведення аналізу зовнішнього середовища підприємства для визначення оптимальних напрямів виробництва продукції, оскільки підприємство "має виробляти те, що продається, а не продавати, те що виробляється". З цією метою здійснюють маркетинговий аналіз, предметом вивчення якого є зовнішнє середовище підприємства, зокрема ринкове.

Під зовнішнім середовищем розуміють сукупність всіх елементів, зміна властивостей яких впливає на господарюючий суб'єкт, а також на тих об'єктів, чиї властивості змінюються у результаті зміни поведінки системи (контрагенти підприємства, органи державної влади, місцевого самоврядування, різноманітні макроекономічні фактори тощо). Зовнішнє середовище є динамічним. Одночасно з прискоренням технічного прогресу розширюються масштаби ринку, змінюються вимоги споживачів до продукції, кон'юнктура ринку тощо.

Сутність маркетингу полягає у виявленні та усуненні протиріч між запланованим розвитком підприємства та кон'юнктурою ринку, що реалізується шляхом організації і управління діяльністю підприємства, яка спрямована на забезпечення збуту продукції з метою отримання максимального прибутку. Мета маркетингового аналізу полягає у вивченні ринку за допомогою прийомів і способів економічного аналізу.

Оскільки комплекс питань, з яким пов'язана маркетингова діяльність полягає у вивченні споживчих властивостей продукції, що виготовляється, цінової політики підприємства, шляхів збуту продукції і стимулюванні збуту, основними станами маркетингового аналізу є:

1) аналіз кон'юнктури ринку;

2) аналіз цінової політики;

3) аналіз системи розподілу продукції;

4) аналіз конкурентоспроможності продукції;

5) аналіз стадій життєвого циклу товару.

Аналіз кон'юнктури ринку.

Аналіз попиту, пропозиції та ціни - ринкових показників, що впливають на прийняття рішення клієнтом - основа маркетингового аналізу кон'юнктури ринку. На цьому етапі маркетинговий аналіз дозволяє оцінити перспективи розвитку підприємства та уточнити заплановані розміри торговельного обороту, тобто оптимізувати програму продаж. Крім того, маркетинговий аналіз дає можливість визначити збутову політику підприємства, що відповідає потребам ринку, і розробити оптимальний план виробництва.

Основні завдання маркетингового аналізу кон'юнктури ринку:

·        оцінка місткості ринку або окремих його сегментів (розміру та структуру попиту на ринку);

·        визначення впливу окремих факторів на зміну ринків збуту (ступеня проникнення на ринок продукції з урахуванням розвитку конкуренції; співвідношення якості продукції, ціни та наявності післяпродажного обслуговування; зміни споживчих переваг конкурентної продукції; зміни доходів покупців, насиченості ринку тощо);

·        вивчення показників збуту продукції;

·        розробка пропозицій щодо формування ринків збуту.

Важливим показником збуту продукції є ринкова частка, що відображає відношення обсягу продажу певного виду продукції даного підприємства до сумарного обсягу продажу даного виду продукції всіма підприємствами, щ0 діють на ринку.

При маркетинговому аналізі кон'юнктури ринку окрім ринкової частки вивчається ряд Інших показників.

Коефіцієнт цінової еластичності (Ец) визначає ступінь чутливості попиту до зміни ціни та визначається за формулою:

де ∆ПТ - відсоткова зміна попиту і-го товару; ∆Ці - відсоткова зміна цін на товар.

Коефіцієнт еластичності попиту до доходу (Ед) характеризує ступінь чутливості попиту на товар при зміні доходу споживачів:

де ∆Д - відсоткова зміна доходів покупців.

Проведемо аналіз кон'юнктури ринку на продукцію підприємства, враховуючи, що доходи покупців зросли на 5,0 % (табл. 11.2).

Найбільшу ринкову частку в своєму секторі займає продукція А - 9 %, однак в динаміці обсяг попиту зменшився на 3 % в основному за рахунок підвищення ціни. Для підприємства найбільш доцільним є виготовлення продукції А, оскільки при цьому підприємство отримує максимальний прибуток - 300 тис.грн. ((6 - 4) х 150 тис. од.). Прибуток від реалізації продукції Б і Г є тотожним і дорівнює 252 тис. грн.((5,5 - 3,4) х 120 тис. од.) та ((4,8 - 3,0) х 140 тис. од.). Однак на продукцію Б попит є еластичним, саме тому необхідним є проведення граничної цінової політики. Коефіцієнт цінової еластичності за продуктом А є від'ємним, що свідчить про нееластичність попиту па даний вид продукції.

Попит еластичний, якщо величина коефіцієнтів еластичності попиту до доходу та цінової еластичності більше одиниці, й нееластичний - менше одиниці. При нульовому значенні коефіцієнта еластичності, попит абсолютно нееластичний: зміна ціни не призводить до зміни попиту на продукцію. Якщо коефіцієнт еластичності рівний одиниці, то це свідчить про рівність темпів зростання попиту та зниження ціни. Розрізняють також абсолютно еластичний попит, коли при незмінній ціні або п зростанні попит на продукцію збільшується до межі купівельних можливостей, що частіше за все буває в умовах інфляції.

При вивченні впливу окремих факторів на зміну попиту на ринку важливою є оцінка ризику продажу продукції за умови, що споживачі продукції відмовляються її купувати. Ризик визначає величину можливих збитків підприємства (матеріальних і моральних). Кожне підприємство повинно знати величину втрат за умови часткової реалізації продукції. Для уникнення наслідків ризику необхідно вивчити фактори його виникнення з метою пошуку шляхів недопущення або мінімізації витрат. Ці фактори можуть бути як зовнішні, так і внутрішні (рис. 11.3).

Аналіз цінової політики.

Одним з напрямів маркетингового аналізу є цінова політика підприємства на товарних ринках. Ціна визначає ефективність діяльності всіх ланок виробничо-збутової діяльності підприємства. Цінова політика підприємства включає: оцінку впливу типів ринку на цінову політику: дослідження методів ціноутворення; виявлення факторів, що визначають цінову політику (витрат, попиту, конкуренції)- визначення умов і методів формування початкової ціни на товар: оцінку варіантів зміни ціни конкурентами.

Аналіз цінової політики підприємства зводиться до виконання ряду завдань для досягнення відповідних цілей (рис. 11.4).

Аналіз системи розподілу продукції.

Дослідження системи розподілу продукції є важливим напрямком маркетингового аналізу. Основними завданнями аналізу системи розподілу продукції є:

·  дослідження динаміки, структури каналів збуту та системи розподілу продукції;

·        оцінка частки підприємства на ринку, невикористаних резервів щодо збільшення цієї частки;

·        розробка пропозицій щодо поліпшення мережі розподілу продукції та каналів збуту.

Проведемо аналіз каналів збуту основної продукції підприємства (див. табл. 11.3).

За даними табл. 11.3 загальна кількість реалізованої продукції збільшилася з 300 тис. грн. до 450 тис. грн. При цьому збільшився обсяг реалізації через фірмові магазини на 4,4%, що складає 80 тис. грн. Разом з цим питома вага реалізації через оптові магазини та спеціалізовані відділи зменшилася, хоча в абсолютному вираженні показники збільшувалися.

Аналіз конкурентоспроможності продукції.

Конкурентоспроможність - це якісна характеристика продукції, яка відрізняє її від продукції-конкурента як за ступенем відповідності конкретній потребі, так і за витратами на її задоволення.

Оцінка конкурентоспроможності продукції базується на дослідженні потреб покупця і вимог ринку. Для того, щоб товар задовольняв потреби І покупній, він повинен відповідати визначеним параметрам.

Основні завдання аналізу конкурентоспроможності продукції:

·  оцінка конкурентоспроможності;

·        вивчення факторів, що впливають на рівень конкурентоспроможності;

·        розробка заходів для забезпечення необхідного рівня конкурентоспроможності продукції.

Методика аналізу конкурентоспроможності продукції передбачає попереднє формулювання вимог до виробу та визначення переліку показників оцінки конкурентоспроможності (див. рис. 11.5.).

У процесі аналізу конкурентоспроможності продукції необхідно виявити реальних і потенційних конкурентів, провести аналіз показників їх діяльності, оцінити цілі та стратегію щодо захоплення частки на ринку, технологію виробництва, якість продукції і цінову політику.

Для оцінки конкурентоспроможності продукції необхідно зіставити параметри продукції, що аналізується, і продукції-конкурента. З цією метою розраховується одиничні, групові та інтегральні показники конкурентоспроможності продукції (див. табл. 11.4).

При аналізі конкурентоспроможності продукції доцільним є також використання показника ринкової частки продукції (див. аналіз кон'юнктури ринку). Чим більшою є ця частка, тим вища фактична конкурентоспроможність продукції підприємства на даному ринку, і навпаки. При оцінці конкурентоспроможності продукції використовуються також рейтингові, матричні та табличні методи.

Процес вивчення конкурентоспроможності продукції, що реалізується на ринку, має проводитися безперервно та систематично.

Ринок збуту впливає на обсяги продаж продукції, середній рівень цін, виручку від реалізації продукції і суму отриманого підприємством прибутку. Відповідно до рівня цих показників визначають життєвий цикл товару.

Аналіз стадій життєвого циклу товару. Життєвий цикл товару - це період існування товару на ринку. Концепція життєвого циклу товару полягає у тому, що будь-який товар з певними споживчими властивостями з плином часу витісняється з ринку більш досконалим, якому властиві кращі споживчі властивості.

Теорія життєвого циклу товару розглядає товар як живий організм з притаманними йому стадіями розвитку (див. рис. 11.6).

До процесу продажу розрізняють нульову стадію життєвого циклу товару, що пов'язана з вивченням, дослідженням і розробкою нового товару.

На етапі виведення товарів на ринок спостерігається період повільного зростання збуту, де через великі витрати на введення товару прибутку ще немає, а комерційна діяльність є збитковою, так як значна сума коштів спрямовується на покриття витрат, пов'язаних з нульовою стадією життєвого циклу товару. Товари прийнято називати на цьому етапі "знаком питання" ("важкими дітьми"), оскільки ще не зрозуміло, чи принесуть вони підприємству прибуток, потребуючи додаткових витрат, пов'язаних з освоєнням нових шляхів збуту, додаткової реклами тощо.

На другому етапі життєвого циклу відбувається швидке розширення обсягів продажу продукту на ринку. Товар починає приносити прибуток. Проте на цьому етапі виникають певні труднощі, пов'язані з тим, що конкуренти пропонують аналогічний продукт. Тому поточні завдання підприємства в значною мірою зосереджені на залученні інтересів покупців не просто до даного продукту, а до продукту своєї марки. На цьому етапі відбувається конкурентна боротьба за частку підприємства на ринку.

Товари мають назву "зірки", оскільки мають перспективи високого темпу розвитку. Вони сприяють економічному зростанню підприємства та репрезентують значні інвестиційні можливості.

Третій етап життєвого циклу - етап зрілості товару. Він охоплює період, якому відповідає насиченню ринку даним товаром і відносній стабілізації. Товар має стабільний ринок, приносить регулярний прибуток. Для даного етапу характерними с посилення цінової конкуренції, повільне зниження цін, що призводить до поступового зниження прибутковості товару. Товари мають назву "дійні корови", оскільки вони є головним джерелом доходів підприємства і не потребують додаткових витрат щодо руху на ринку.

На четвертому етапі життєвого циклу товар виходить з ринку, попит скорочується. Це призводить до значного зменшення прибутковості. Товари -"собаки" ("невдахи")- адже вони не приносять прибутку і не сприяють економічному зростанню. Підприємство зосереджує увагу на тому, як найбільш вигідно зняти товар з виробництва та піти з ринку, або вчасно попередити спад попиту на товар шляхом його удосконалення або заміною іншими.

Знання впливу кожного етапу на обсяг реалізації і рентабельність допоможе спланувати грошові надходження і стратегію збуту.

Отже, одержання максимального прибутку можливе лише при формуванні стратегії розвитку підприємства на основі вивчення ринкового середовища. Аналіз кон'юнктури ринку, цінової політики, системи розповсюдження товару, конкурентоспроможності продукції та оцінка стадій життєвого циклу товару дозволяє оцінити всі аспекти динаміки ринкового середовища та врахувати їх при виробництві та реалізації виготовленої продукції.

. Аналіз виконання договірних зобов'язань і реалізації продукції

Одним із основних результативних показників господарської діяльності підприємства є обсяг реалізованої продукції. Від обсягу продажу залежать фінансові результати підприємства, його фінансовий стан тощо.

Аналіз реалізації продукції проводиться аналогічно до методики аналізу виробництва і включає: вивчення виконання прогнозу (плану) з обсягу реалізації15, абсолютного відхилення від нього, оцінку динаміки (темпів зростання, приросту, спаду, середньорічних показників динаміки, абсолютне значення одного відсотка приросту), виявлення причин формування понаднормативних залишків готової продукції, причин несвоєчасної оплати продукції покупцями тощо.

Проведемо аналіз виконання плану реалізації продукції за даними таблиці 11.17.

Аналізуючи дані таблиці 11.17 можна зробити висновок, що у ІІІ-му кварталі ц.р. фактичний обсяг реалізації продукції перевищував плановий на 20,7 %, що склало 242 тис. грн. Це відбулося за рахунок зростання фактичних обсягів реалізації продукції Б на 38,9 %, що склало 350 тис. грн., у порівнянні з планом. За продукцією А та В план реалізації невиконано відповідно на 35,0 % та 54,3%.

Методика аналізу реалізації продукції передбачає розрахунок балансу товарної продукції, оцінку виконання договірних зобов'язань.

Баланс товарної продукції може бути розрахований наступним чином:

де ОР - обсяг реалізованої продукції за звітний період; ГПп, ГПК - залишки готової продукції на складах на початок і кінець періоду; ОВ - обсяг виробництва продукції.

На зміну обсягу реалізації впливають різноманітні фактори

Фактори, які впливають на обсяг реалізації продукції.

1. Виробничі фактори. До них входять:

·   Рівень виконання плану виробництва товарної продукції.

·   Якість продукції.

·   Асортиментно - структурні вимоги у випуску продукції.

·   Ритмічність випуску продукції.

2. Фактори, які пов`язані з роботою відділу збуту і складів:

·   Рівень забезпечення кадрами, устаткуванням і відповідними складськими приміщеннями.

·   Загальний рівень організації роботи з маркетингу.

·   Величина замовлень.

·   Стан і комплектність залишків готової продукції на складах.

·   Забезпеченість тарою і упаковкою.

3. Фактори, які пов`язані з транспортуванням продукції.

·   Відповідність кількості і видів транспортів для перевезення продукції (зроблених замовлень і договірних домовленостей).

·   Ритмічність подачі транспорту.

·   Дотримання термінів перевезень та інших договірних умов.

4. Фактори, які пов`язані з роботою фінансових та інших підрозділів підприємства.

·   Вибір форм розрахунків з покупцями.

·   Своєчасність і якість оформлення платіжних документів та стан контролю за їх сплатою.

·   Вивчення платоспроможності покупців і можливі форми співпраці.

5. Інші фактори:

·   Терміни документообігу.

·   Зміна цін і коньюнктури ринку.

·   Зміни митних правил і загального законодавства.

Фактори зміни обсягу реалізації розраховуються, за допомогою прийомів порівняння. При цьому враховують, що фактори зміни залишку готової продукції на кінець року та продукції, відвантаженої на кінець року, спричиняє вплив, протилежний за знаком зміні цих показників.

Для вивчення впливу таких факторів аналізується баланс товарної продукції (табл. 11.19).

За даними табл. 11.19 можна зробити висновки, що план реалізації продукції недовиконано. Негативний вплив на обсяг продажу мали наступні фактори: зменшення залишків готової продукції на складах підприємства на початок року на 250 гри. в порівнянні з планом і збільшення їх на кінець року на 200 грн., а також збільшення залишків відвантажених товарів на кінець року на 3400 грн., оплата за які ще не надійшла на поточний рахунок підприємства. Тому в процесі аналізу необхідно з'ясувати причини виникнення понадпланових залишків на складах, несвоєчасної оплати продукції покупцями та розробити конкретні заходи з прискорення реалізації продукції та одержання виручки.

Аналіз реалізації продукції тісно пов'язаний з аналізом виконання договірних зобов'язань щодо поставок продукції. При цьому вирішуються наступні завдання:

·  аналіз обґрунтованості та ефективності формування договорів;

·        аналіз виконання замовлень за асортиментом і якістю продукції;

·        аналіз виконання замовлень за поставками продукції у встановлений термін;

·        аналіз наслідків невиконання замовлень за поставками продукції.

Аналіз виконання договірних зобов'язань проводиться в декілька етапів (див. рис. 11.10).

Для оцінки обґрунтованості формування договорів розраховують коефіцієнт напруженості поставок і порівнюють його з фактичним виконанням договірних зобов'язань. Коефіцієнт напруженості поставок продукції обчислюється як відношення обсягу необхідних поставок продукції за укладеними договорам чи фактично поставленої за аналізований період до виробничої потужності підприємства.

Особливу увагу необхідно звернути на рівень виконання договірних зобов'язань за асортиментом, якістю та строками поставки, адже договір вважається виконаним лише в тому випадку, коли виконані всі умови поставки. Такий аналіз можна здійснити, використовуючи коефіцієнти оцінки ступеню виконання зобов'язань з поставок відповідно до передбаченого асортименту (Кас), обумовленої якості (Кяк) та строків (Кс). Сутність цих коефіцієнтів полягає в тому, що ступінь виконання договірних зобов'язань визначається як відношення обсягу фактичної поставки, який не перевищує передбачений договором, до обсягу договірних зобов'язань.

Для оцінки договірних зобов'язань за поставками продукції можна застосовувати комплексний показник, який визначається як добуток виконання окремих показників договірних зобов'язань за асортиментом, якістю і строками. При цьому необхідно ці показники узгодити між собою.

. Значення, завдання, інформаційне забезпечення аналізу зовнішньоекономічної діяльності

В Україні можливість здійснення зовнішньоекономічної діяльності надається підприємствам усіх форм власності, які самостійно обирають напрями, цілі діяльності та контрагентів. Відповідно до чинного законодавство зовнішньоекономічні зв'язки здійснюються на підставі господарських договорів про торгівлю, спеціалізацію та кооперування у виробництві, науково-технічну співпрацю, протоколів про встановлення прямих виробничих і науково-технічних зв'язків тощо.

Підприємство, що вирішило розпочати зовнішньоекономічну діяльність (надалі -ЗЕД), повинно точно з'ясувати для себе її переваги та недоліки.

Перевагами ЗЕД є:

1) значне розширення ринків збуту власної готової продукції і ринків сировинних ресурсів;

2) можливе розширення або диверсифікація виробництва через створення спільних підприємств або іноземних філій;

3) накопичення грошових коштів в іноземній валюті та страхування таким чином фінансових ресурсів підприємства від знецінення національної валюти внаслідок інфляції;

4) значна прибутковість зовнішньоекономічних операцій порівняно з операціями на внутрішньому ринку країни.

Недоліками ЗЕД є:

1) конкуренція з іноземними підприємствами-виробниками аналогічної продукції;

2) міждержавне регулювання зовнішньоекономічної діяльності у вигляді квотування поставок, антидемпінгового законодавства, протекціоністського митного та податкового законодавства різних країн;

3) значна небезпека втрати партій готової продукції або товарів внаслідок природних і транспортних катастроф у зв'язку зі збільшенням відстані транспортних перевезень;

4) невиконання Іноземним партнером своїх зобов'язань у зв'язку з політичними змінами в його країні.

У зв'язку з цим зовнішньоекономічна діяльність підприємств стає одним зі специфічних об'єктів економічного аналізу.

На макрорівні економічний аналіз зовнішньоекономічної діяльності дозволяє вивчати три групи проблем:

·  стан і розвиток світового господарства й економіки будь-якої країни;

·        економіко-правове середовище зовнішньоекономічної діяльності, конкурентна сфера;

·        сегментація світового ринку та пріоритетні напрями активізації на ньому.

Аналіз зовнішньоекономічної діяльності оперує різними економічними показниками: кількісними та якісними. Кількісні показники відображають обсяги зовнішньоекономічних операцій: вартість експорту чи імпорту продукції за окремими угодами, товарними групами, країнами; обсяг виконаних робіт і послуг тощо. Якісні показники характеризують раціональність використання коштів, залучених в експортно-імпортні операції, фінансові результати діяльності, швидкість обороту засобів у зовнішньоторговельних операціях, їх ефективність, віддачу оборотних засобів при експортних та імпортних операціях, забезпеченість банківських кредитів тощо.

Результати зовнішньоекономічної діяльності залежать від дії ряду внутрішніх і зовнішніх факторів. До зовнішніх факторів відносять: стан економічного та політичного середовища в країнах, стан міжнародних угод і співпраці тощо. Внутрішні фактори пов'язані з виробництвом конкурентоспроможної продукції, популярністю підприємства на світовому ринку, рекламним забезпеченням тощо.

Аналіз зовнішньоекономічної діяльності спрямований на вивчення мотивації і наслідків фінансових змін, її впливу на стан економіки підприємства у цілому. Завдання, об'єкти та етапи аналізу зовнішньоекономічної діяльності наведено нарис. 16.1.

Основними джерелами даних для аналізу зовнішньоекономічної діяльності є первинні документи, облікові регістри, дані рахунків бухгалтерського обліку, фінансова, статистична та податкова звітність

Перераховані джерела інформації використовуються для проведення ретроспективного аналізу. Оперативний аналіз проводиться за даними первинного обліку. Прогнозний аналіз зовнішньоекономічної діяльності здійснюється на основі показників бізнес-плану підприємства (фінансового плану), внутрішньої управлінської звітності, матеріалів маркетингових досліджень.

. Аналіз обсягів, динаміки та структури експортних операцій

Аналіз структури експортних операцій.

Для більш повної характеристики зовнішньоторговельної роботи підприємства експорт товарів і послуг за звітний рік порівнюється з експортом за попередній рік. Метою такого дослідження є встановлення змін, які відбулися у товарній структурі експорту, у розвитку нових видів експорту, його географічній направленості. Дані про експорт за роки, які вивчаються, групуються за країнами, товарами та видами укладених контрактів.

З цією метою складаються аналітичні таблиці, наводяться суми експорту по країнах, питома вага цих сум у відсотках до загального підсумку та визначаються відхилення абсолютні і в пунктах структури (табл. 16.2).

З таблиці 16.2 видно, що обсяг експорту збільшився у 2-му році порівняно з 1-м як у цілому, так і по кожній окремій групі країн. Одночасно відбулися зміни і в структурі експорту у 2-му році порівняно з 1-м.

У структурі експорту у 2-му році значну питому частку поставок товарів займають поставки в країни Північної Америки (39,99 % в 2-му році), хоча вона й зменшилась на 1,29 пункти від значення цього показника в 1-му році (41,28 %). За іншими групами країн спостерігається збільшення питомої ваги експорту в загальній його структурі на фоні відносного скорочення експорту (з 41,28 % до 39,99 %) у країни Північної Америки.

З метою вивчення нових напрямів експорту доцільно здійснювати аналіз його структури виходячи з видів експортних контрактів - (див. табл. 16.3).

Дані таблиці 16.3 свідчать, що існує тенденція загального збільшення обсягів реалізації зі збільшенням обсягів експортованої підприємством продукції. При цьому відбулося збільшення обсягів реалізації за прямими експортними договорами та обсягів переробки давальницької сировини за рахунок зменшення реалізації продукції на умовах консигнації. У структурі експорту як у 2-му, так і в 1-му році найбільшу частку займали реалізація продукції за прямими експортними договорами {60,91 та 54,19 %, відповідно). Найменшу частку у загальній структурі експорту за обидва періоди займає реалізація продукції за бартерними угодами (3,85 і 3,87 %, відповідно).

Аналіз виконання плану по експортних операціях.

Аналіз виконання плану за експортними операціями можливість оцінити наскільки виконано підприємством план та на скільки ефективно прийнято управлінське рішення і правильно оцінено можливість його виконання. Дані про виконання плану поставок по експорту в територіально-географічному розрізі наведено в табл. 16.5.

Дані таблиці 16.5 свідчать про те, що в періоді, який аналізується, не було відхилень у виконанні планових завдань за експортними операціями з підприємствами Німеччини. Фактичний обсяг поставок у вартісному вираженні до підприємств цієї країни було забезпечено на плановому рівні.

По поставках у Францію план було перевиконано на 70,00 тис. євро або на 0,7 %, а по поставках в Австрію - на 1440,00 тис. євро або 17,08 %.

Хоча планові обсяги експорту у вартісному вираженні в основному виконувалися, однак мали місце окремі випадки невиконання умов контрактів за строками поставок (табл. 16.6).

Основною причиною затримки виконання поставки за договором № 85-С німецькій фірмі "Nedis" була непередбачена несправність транспортних засобів (поломка в дорозі вантажного автомобіля). Прострочення поставки товару французькій фірмі "Solo" зумовлено невчасною оплатою покупцем. Затримка виконання договору з австрійською фірмою "Extra" зумовлена необхідністю поставки великої кількості товару на прохання Іншого замовника.

По товарних групах, які включають кількісно і якісно однорідні товари (наприклад, нафтопродукти: бензин, дизельне пальне, мазут) можна обчислити індекс кількісної структури, що визначаються за формулою:

Якщо індекс кількісної структури буде більше одиниці, то це означатиме, що в межах товарної групи підвищилася частка дорожчих товарів за рахунок зниження частки дешевших товарів. При оберненій зміні індекс структури меншим за одиницю.

Вплив фактору зміни цін на обсяги експортованої продукції розраховується за індексом цін (Ір):

Дія фактора зміни фізичного обсягу структури реалізованої експортної продукції обчислюється за індексом фізичного обсягу (І q):

Аналіз динаміки експортних операцій.

Аналіз динаміки експортних операцій здійснюється у декілька етапів:

·        Визначається динаміка загального обсягу експортних операцій;

·        вивчається динаміка експортних операцій у географічному розрізі та в розрізі окремих постачальників;

·        вивчається динаміка експортних операцій у розрізі основних видів експортної продукції.

Методика здійснення аналізу динаміки експортних операцій у географічному розрізі, у розрізі окремих постачальників та основних видів експортної продукції є аналогічною.

Методика аналізу обсягів, динаміки та структури імпортних операцій аналогічна методиці здійснення аналізу обсягів динаміки та структури експортних операцій Тому зупинимося на аналізі залежності виробництва від іноземних постачальників.

Аналіз рівня виконання зобов’язань за якістю продукції.

Аналіз рівня виконання зобов'язань за якістю продукції є важливою умовою нормальної діяльності підприємства.

Якщо підприємство постачає товари заниженої якості, то іноземний покупець висуває претензії до якості. Вони, як правило, задовольняються, що приносить збитки та підриває конкурентні позиції підприємства як експортера. У якості узагальнюючого критерію оцінки роботи підприємства по якості товарів можна використовувати показник відсоткового відношення суми задоволених рекламацій до вартості поставлених товарів. Крім цього вивчаються й самі рекламації.

Якість товарів, які експортує підприємство визначає конкурентоспроможність товарів, і підприємства в цілому на зовнішніх ринках. Під конкурентоспроможністю товарів і послуг розуміється їх здатність витримати порівняння з аналогічними товарами та послугами інших виробників і реалізовуватися відповідно за цінами не нижчими за середні ринкові.

Рівень конкурентоспроможності товарів і послуг визначається сукупністю різних техніко-економічних факторів: якість і собівартість, форми та методи торгівлі, ціни, умови та строки поставки і транспортування, відповідність вимогам моди та умовам місцевого ринку, види та форми розрахунків і платежів з покупцями, престиж виробника та продавця ("ціна" фірми), престиж товару (товарний знак), ефективність реклами тощо.

Найскладнішим вважається встановлення конкурентоспроможності машин і обладнання. Основний фактор їх конкурентоспроможності - якість, яка визначається багатьма складовими, набір яких складніший і різноманітніший, ніж у товарів інших категорій. У поняття якість машин та обладнання входять продуктивність та універсальність, стандартизація і уніфікація моделей. При цьому продуктивність обладнання - не завжди головний фактор; іноді перевага надається низько продуктивному обладнанню, але більш дешевшому та універсальному, простому, безпечному та зручному у використанні. Важливою характеристикою якості машин і обладнання є їх технічна новизна та патентна чистота. Велике значення також мають надійність і тривалість роботи, строк експлуатації до першого капітального ремонту, рівень технічного обслуговування та забезпечення запасними частинами. Рівень конкурентоспроможності машин та обладнання залежить від їх відповідності специфічним вимогам місцевого ринку (пристосованість для роботи в умовах фонічного або полярного клімату, для роботи на місцевій сировині, врахування традицій, звичаїв і смаків місцевого населення). До важливих компонентів конкурентоспроможності машин та обладнання відносяться якість оздоблення, пофарбування та інші естетичні властивості відповідно до вимог ергономіки.

Аналіз конкурентоспроможності товарів, що експортуються зовнішньоторговою фірмою, повинен супроводжуватися з її боку розробкою відповідних рекомендацій постачальникам - вітчизняним виробникам товарів, спрямованих на підвищення рівня конкурентоспроможності товарів.

Аналіз ефективності експортних операцій.

Для визначення ефективності експортно-імпортних операцій необхідно на підприємствах передусім організувати їх облік, що забезпечить отримання необхідної достовірної інформації про продаж (купівлю) в абсолютному та натуральному вираженні, а також про витрати та доходи, пов'язані з реалізацією (закупкою) товарів на зовнішньому ринку в розрізі окремих держав.

Визначення економічної ефективності експортної діяльності підприємства доцільно проводити в наступній послідовності:

Ä розраховується беззбиткова зовнішньоторговельна ціна експортного товару (при відомих витратах відповідно до базисних умов постачання);

Ä  розраховується максимально прийнятні витрати на експорт товару відповідно до базисних умов постачання (при відомій зовнішньоторговельній ціні);

Аналіз ефективності імпортних операцій.

розраховується економічна ефективність експорту товару. При визначенні економічної ефективності імпортної діяльності підприємства доцільно виділити дві групи:

Ä показники ефективності імпорту товарів виробничого призначення;

Ä  показники ефективності імпорту товарів народного споживання.

Визначення економічної ефективності та ефекту імпортної діяльності підприємства можна проводити у наступній послідовності;

Ä розрахунок беззбиткової зовнішньоторговельної ціни імпортного товару народного споживання відповідно до базисних умов постачання (при відомій його внутрішній вартості);

Ä  розрахунок мінімально допустимої вартісної оцінки імпортного товару народного споживання (при відомій зовнішньоторговельній ціні відповідно до базисних умов постачання);

Ä  розрахунок економічної ефективності імпорту товару народного споживання;

Ä  розрахунок економічної ефективності імпорту товарів виробничого призначення.

Показники ефективності ряду імпортних угод доцільно використовувати на підприємстві: при закупівлі продукції на зовнішньому ринку; аналізі імпортної діяльності за попередні роки; плануванні імпортної діяльності; визначенні імпортної політики підприємства - технічної або соціальної.

Резюме

Перед здійсненням аналізу виробництва продукції необхідним є проведення аналізу зовнішнього середовища підприємства для визначення оптимальних напрямів виробництва продукції, оскільки підприємство "має виробляти те, що продається, а не продавати, те що виробляється". З цією метою здійснюють маркетинговий аналіз, предметом вивчення якого є зовнішнє середовище підприємства, зокрема ринкове.

Основні завдання маркетингового аналізу кон'юнктури ринку:

·  оцінка місткості ринку або окремих його сегментів (розміру та структуру попиту на ринку);

·        визначення впливу окремих факторів на зміну ринків збуту (ступеня проникнення на ринок продукції з урахуванням розвитку конкуренції; співвідношення якості продукції, ціни та наявності післяпродажного обслуговування; зміни споживчих переваг конкурентної продукції; зміни доходів покупців, насиченості ринку тощо);

·        вивчення показників збуту продукції;

·  розробка пропозицій щодо формування ринків збуту.

Конкурентоспроможність - це якісна характеристика продукції, яка відрізняє її від продукції-конкурента як за ступенем відповідності конкретній потребі, так і за витратами на її задоволення.

Життєвий цикл товару - це період існування товару на ринку. Концепція життєвого циклу товару полягає у тому, що будь-який товар з певними споживчими властивостями з плином часу витісняється з ринку більш досконалим, якому властиві кращі споживчі властивості.

Підприємство, що вирішило розпочати зовнішньоекономічну діяльність (надалі -ЗЕД), повинно точно з'ясувати для себе її переваги та недоліки.

Перевагами ЗЕД є:

1) значне розширення ринків збуту власної готової продукції і ринків сировинних ресурсів;

2) можливе розширення або диверсифікація виробництва через створення спільних підприємств або іноземних філій;

3) накопичення грошових коштів в іноземній валюті та страхування таким чином фінансових ресурсів підприємства від знецінення національної валюти внаслідок інфляції;

4) значна прибутковість зовнішньоекономічних операцій порівняно з операціями на внутрішньому ринку країни.

Недоліками ЗЕД є:

1) конкуренція з іноземними підприємствами-виробниками аналогічної продукції;

2) міждержавне регулювання зовнішньоекономічної діяльності у вигляді квотування поставок, антидемпінгового законодавства, протекціоністського митного та податкового законодавства різних країн;

3) значна небезпека втрати партій готової продукції або товарів внаслідок природних і транспортних катастроф у зв'язку зі збільшенням відстані транспортних перевезень;

4) невиконання Іноземним партнером своїх зобов'язань у зв'язку з політичними змінами в його країні.

Контрольні запитання.

. Обґрунтувати необхідність проведення аналізу виконання договірних зобов’язань і реалізації продукції.

.Перерахувати основні завдання економічного аналізу зовнішньоекономічної діяльності.

. Розкрити методику здійснення аналізу ЗЕД.

. Пояснити особливості та порядок здійснення аналізу імпортних операцій.

. Які особливості та порядок здійснення аналізу рівня виконання зобов’язань за експортними та імпортними контактами?

. Розкрити особливості аналізу ефективності зовнішньоекономічної діяльності.

Тема 7. Аналіз виробничих ресурсів і організаційно - технічного рівня підприємства

Завдання

1.З'ясувати значення, завдання та інформаційне забезпечення аналізу ефективності використання трудових ресурсів,

.Оволодіти методикою аналізу ефективності використання трудових ресурсів.

.Навчитися використовувати результати проведеного аналізу для підвищення ефективності використання ресурсів підприємств.

Тема 7.1. Аналіз ефективності використання трудових ресурсів.

План.

. Значення, завдання, інформаційне забезпечення аналізу ефективності використання трудових ресурсів.

. Методика аналізу ефективності використання трудових ресурсів

2.1. Оцінка забезпеченості підприємства та його підрозділів трудовими ресурсами, руху робочої сили.

.2. Аналіз використання робочого часу.

.3. Аналіз продуктивності праці.

.4.Аналіз фонду заробітної плати.(СРС)

Ключові слова та поняття: економічні ресурси, трудові ресурси, кваліфікація, спеціалізація, рух кадрів, продуктивність праці, фонд робочого часу, фонд заробітної плати.

Після вивчення матеріалу теми Ви зможете:

·      охарактеризувати завдання, етапи та інформаційну базу аналізу трудових ресурсів;

·        аналізувати стан, рух та ефективність використання робочої сили на підприємстві;

·        аналізувати ефективність використання робочого часу;

·        оцінити продуктивність праці.

. Значення, завдання, інформаційне забезпечення аналізу ефективності використання трудових ресурсів.

Успішне функціонування економіки підприємства залежить від рівня його забезпеченості економічними або виробничими ресурсами. Виділяють наступні групи економічних (виробничих) ресурсів:

·  За складом: матеріальні, фінансові, трудові, природні;

·        За походженням: первинні та вторинні;

·        За структурою: засоби праці, предмети праці, продукти праці;

·        За сферою використання: у сфері виробництва, у сфері обігу.

Основні завдання, об'єкти та етапи аналізу трудових ресурсів.

Для аналізу руху та ефективності використання трудових ресурсів використовуються джерела інформації, наведені в табл. 12.1.

Крім наведених вище можуть використовуватись й інші джерела, пов'язані з трудовими ресурсами підприємства та діяльністю виробничих підрозділів і служб залежно від поставленої мети та завдань.

Перераховані джерела інформації використовуються для проведення ретроспективного аналізу. Оперативний аналіз проводиться за даними первинного бухгалтерського обліку (за інформацією на рахунках 65, 66 тощо). Прогнозний аналіз ефективності використання трудових ресурсів застосовується при оцінці відповідних альтернативних управлінських рішень.

2. Методика аналізу ефективності використання трудових ресурсів 2.1.Оцінка забезпеченості підприємства та його підрозділів трудовими ресурсами, руху робочої сили. Першим етапом аналізу використання трудових ресурсів підприємства є оцінка забезпеченості підприємства та його підрозділів трудовими ресурсами та руху робочої сили. Основними об'єктами даного етапу є: склад і структура персоналу, забезпеченість підприємства робітниками, адміністративно-управлінським персоналом, спеціалістами (освітній рівень, кваліфікація, професійний склад), рух робочої сили підприємства.

Аналіз чисельності працівників підприємства проводиться за трьома показниками:

Ä списковий склад працівників - показник чисельності працівників на певну дату звітного періоду (як правило, на підприємствах перше й останнє число місяця). До спискового складу включаються: працівники, що не працювали з причин простою; прийняті на роботу з випробувальним терміном або на неповний робочий день; ті, що знаходяться у відрядженнях; ті, що працюють за вахтовим методом, виконують роботи за договорами цивільно-правового характеру; працівники, прийняті для заміщення посад під час хвороби; студенти в період практики тощо;

Ä  середньоспискова чисельність штатних працівників - показник, який застосовується для визначення чисельності працівників суб'єкта підприємницької діяльності та ведення спостереження за змінами, які відбуваються на підприємстві у використанні робочої сили. При цьому кожний працівник враховується тільки один раз за місцем основної роботи незалежно від строку договору та терміну робочого дня;

Ä  середньоспискова чисельність усього персоналу в еквіваленті повної зайнятості - використовується для визначення середнього рівня доходів працівників. При його обчисленні поряд зі штатними працівниками, які включаються у списковий склад підприємства, враховують працівників -сумісників, які працюють одночасно на інших підприємствах.

Перший етап розпочинається з вивчення складу та структури трудових ресурсів.

Працівники підприємства за характером участі у виробничому процесі Розподіляються на працівників основної діяльності, які зайняті безпосередньо виготовленням продукції, та невиробничий персонал, який зайнятий в обслуговуючих та інших господарствах. До працівників основної діяльності відносяться наступні категорії працівників: робітники, учні, інженерно-технічні працівники, молодший обслуговуючий персонал і персонал охорони.

Структура персоналу залежить від особливостей виробництва, номенклатури виробів, спеціалізації виробництва, масштабів виробництва. Питома вага кожної категорії працюючих змінюється з розвитком техніки, технології, організації виробництва. Підвищення організаційно-технічного рівня виробництва призводить до відносного скорочення чисельності працівників і зростання питомої ваги робітників у загальній чисельності працюючих.

Так як чисельність робітників підприємства залежить від обсягу виробництва, необхідно визначити абсолютне відхилення чисельності та відносне відхилення від плану або попереднього періоду, пов'язане зі зміною обсягів виробництва. Для цього виконують наступні дії:

Ä розраховують коефіцієнт зміни обсягу виробництва як відношення фактичного обсягу до планового (або за попередній період) обсягу виробництва;

Ä  планову (або за попередній період) чисельність персоналу коригують на коефіцієнт зміни випуску продукції;

Ä  знаходять різницю між фактичною чисельністю персоналу та плановою (за попередній період), скоригованою на коефіцієнт зміни випуску продукції.

При цьому необхідно враховувати, що нестача робочої сили спричиняє відхилення у технологічному процесі, непродуктивні витрати, а надлишок - призводить до недозавантаження робітників, використання робочої сили не за призначенням, зниження продуктивності праці.

Важливими характеристиками зміни чисельності та структури персоналу є:

а) відносне скорочення приросту чисельності працівників порівняно із зростанням обсягу виробництва та фінансових результатів діяльності;

б) зростання частки робітників у складі промислово-виробничого персоналу як передумова зростання продуктивності його праці.

Зміна питомої ваги робітників спричиняє відповідне зниження (підвищення) продуктивності праці в розрахунку на одного робітника. Величина впливу цього фактора на продуктивність праці одного робітника розраховується способом абсолютних різниць: множенням різниці між фактичною і плановою (або за попередній період) питомою вагою робітників у загальній чисельності на планову (або за попередній період) середню продуктивність праці одного робітника.

Деталізація аналізу структури чисельності персоналу проводиться виходячи з того, що для високопродуктивної праці підприємство мас бути забезпечене основними й допоміжними робітниками, кваліфікація яких відповідала б потребам виробництва. У процесі дослідження вивчається співвідношення між основними та допоміжними робітниками, встановлюється тенденція зміни такого співвідношення.

Удосконалення техніки, технології, організації виробництва, особливо обслуговуючих виробництв (механізація навантажувально - розвантажувальних і транспортних робіт тощо), призводить до зміни співвідношення основних і допоміжних робітників. Зростає питома вага основних робітників, а допоміжних скорочується.

Поряд з кількісним вивчається і якісний склад трудових ресурсів, який характеризується загальноосвітнім, професійно-кваліфікаційним рівнями, статево-віковою і внутрішньовиробничою структурами.

Велика увага приділяється аналізу забезпеченості підприємства кваліфікованими кадрами, та надлишку або нестачі працівників у розрізі провідних виробничих підрозділів за професіями та спеціальностями. Періодичний аналіз професійного складу працівників має важливе значення для поліпшення виробничого процесу, дозволяє проводити оперативні заходи, спрямовані на поліпшення професійного складу працівників підприємства.

Аналіз професійного та кваліфікаційного рівня робітників здійснюється шляхом співставлення наявної чисельності за спеціальностями та розрядами з необхідною для виконання кожного виду робіт по ділянках, бригадах і підприємству в цілому. При цьому визначається надлишок або нестача робітників за кожною професією.

Відповідність кваліфікації робітників складності виконуваних робіт визначається на підставі порівняння показників середнього розряду робітників і середнього розряду робіт, які визначаються за періодами

Після оцінки середнього тарифного розряду робітників та середнього тарифного розряду робіт є слідуючи висновки:

) якщо фактичний середній тарифний розряд робітників нижче за плановий і середній тарифний розряд робіт, то це може призвести до зниження якості продукції (робіт, послуг), зниження її конкурентоспроможності та збільшення собівартості за рахунок додаткових витрат на реалізацію, рекламу, рекламації і, відповідно, зменшення прибутку;

) якщо середній розряд робітників вище середнього тарифного розряду робіт, то це призводить до непродуктивних виплат (так як робітникам здійснюють доплату за використання їх на менш кваліфікованих роботах, що збільшує собівартість і, відповідно, зменшує прибуток).

Аналіз професійного та кваліфікаційного рівня адміністративно-управлінського персоналу. Кваліфікаційний рівень персоналу залежить від освіти, стажу роботи, віку та інших параметрів, що визначає необхідність аналізу за рівнем освіти (відповідності фактичного рівня освіти кожного працівника посаді, яку він обіймає), віковим складом, стажем безперервної роботи. Визначається зміна у рівні освіти, віковому складі та стажі роботи, причини цих змін; розробляються заходи з підбору кадрів, їх підготовки та підвищення кваліфікації.

Важливим об'єктом аналізу є рух робочої сили. Передумовою зростання продуктивності праці та ефективності виробництва є стабільність складу персоналу. Зміна в складі працюючих за віком, стажем роботи та освітою відбувається внаслідок руху робочої сили.

Зміну чисельності працюючих, пов'язану з їх прийманням і звільненням, незалежно від причин вибуття і джерел поповнення, характеризує показник обороту робочої сили.

Для характеристики руху робочої сили розраховують і аналізують динаміку Наступних показників:

Коефіцієнт обороту з приймання (КОП) - відношення чисельності прийнятих за період (ЧППР) до середньоспискової чисельності працюючих за той же період (ЧПС).

Коефіцієнт обороту з вибуття (звільнення) (КОВ) - відношення чисельності працівників, які видули за період (ЧПВ) до середньоспискової чисельності за той же період (ЧПС).

коефіцієнт плинності (КП) - відношення чисельності працівників, які вибули за період з причин, що характеризують надлишковий оборот (ЧПНО) - за власним бажанням і порушенням трудової дисципліни, до середньоспискової чисельності працюючих за той же період (ЧПС).

Коефіцієнт постійності кадрів (КПК) - відношення чисельності працівників, які пропрацювали весь період (ЧПВП), до середньоспискової чисельності працюючих за той же період:

Аналізуючи рух робочої сили, визначаються причини звільнення працівників (за власним бажанням, через порушення трудової дисципліни, навчання, переїзд на нове місце проживання тощо).

Найважливішим оціночним показником ефективності кадрової політики є коефіцієнт постійності кадрів. Оборот робочої сили, що виник внаслідок суб'єктивних причин, знижує ефективність використання робочої сили у виробництві. Нових робітників необхідно адаптувати до конкретних умов праці на даному виробництві, відповідно виникає потреба у навчанні працівників.

Напруженість у забезпеченості підприємства трудовими ресурсами може бути зменшена за рахунок: зростання продуктивності праці робітників інтенсифікації виробництва, комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів, запровадження нової, більш продуктивної техніки, удосконалення технології та організації виробництва. У процесі аналізу повинні бути виявлені резерви скорочення потреби у трудових ресурсах у результаті проведення перерахованих заходів.

Показники забезпеченості підприємства трудовими ресурсами ще не характеризують ефективного їх використання і, відповідно, не можуть бути факторами, які безпосередньо впливають на обсяг продукції, що випускається. Випуск продукції залежить не лише від чисельності працюючих, а й кількості затраченої на виробництво праці (яка визначається кількістю робочого часу), від ефективності суспільної праці, її продуктивності. Тому необхідно вивчати ефективність використання робочого часу трудового колективу підприємства.

Аналіз використання робочого часу.

Умовою виконання виробничої програми, раціонального використання трудових ресурсів є економне ефективне використання робочого часу. Повноту використання трудових ресурсів можна оцінити за кількістю відпрацьованих днів і годин одним робітником за період часу, що аналізується, а також за ступенем використання фонду робочого часу.

Аналіз використання робочого часу проводиться за даними статистичної звітності (форма 3-ПВ "Звіт про використання робочого часу"), балансу робочого часу та оперативного табельного обліку. Інформаційне забезпечення аналізу використання робочого часу протягом дня, що міститься в офіційній статистичній звітності, є недостатнім, бо в ній містяться (наводяться) дані лише про документовані (офіційно зафіксовані) внутрішньозмінні простої працюючих, у тому числі робітників. Тому велике значення для виявлення реальної суми внутрішньозмінних втрат робочого часу мають матеріали обробки разових спостережень, фотографування і самофотографування робочого дня.

При розрахунку балансу робочого часу використовуються як нормативні матеріали, так і дані за попередні періоди (наприклад, неявки з причин хвороби), а також дані табельного обліку явок і неявок на роботу з розшифруванням причин останніх. Баланс робочого часу складається по господарюючому суб'єкту в цілому, кожному виробничому підрозділу та категорії працюючих. У балансі робочого часу розраховуються календарний, табельний, максимально можливий і явочний фонди робочого часу.

У процесі аналізу використання робочого часу виконуються наступні завдання:

·    загальна оцінка повноти використання робочого часу;

·        виявлення факторів і розміру їх впливу на використання робочого часу;

·        з'ясування причин цілоденних і внутрішньозмінних втрат робочого часу;

·        розрахунок впливу простоїв на продуктивність праці та зміну обсягу виробництва.

Використання робочого часу за категоріями робітників оцінюється за допомогою двох показників: середня кількість днів, відпрацьованих робітником за звітний період (місяць, квартал, рік), і середня тривалість робочого дня (зміни). Ці показники можна обчислити на підставі даних звіту з праці.

Перший показник, що характеризує тривалість робочого періоду в днях (явочні дні), залежить від наступних факторів:

·  кількість вихідних і святкових днів;

·        кількість днів чергової відпустки, інших видів відпусток, передбачених законодавством;

·        кількість днів непрацездатності;

·        неявки на роботу з дозволу адміністрації;

·        прогули тощо.

Тривалість робочого дня (зміни) робітника залежить від:

·  величини нормативно встановленого робочого тижня;

·        часу простою протягом робочого дня (зміни), зафіксованого в обліку;

·        часу інших скорочень робочого дня, передбачених законодавством (для підлітків, матерів-годувальниць тощо);

·        часу понадурочної роботи (збільшує величину показника) тощо.

Під час аналізу визначаються відхилення фактичних показників від запланованих, проводиться порівняння їх з аналогічними показниками за минулі періоди, встановлюються конкретні причини можливих відхилень.

Після загальної оцінки повноти використання робочого часу необхідно визначити вплив наступних факторів на зміну фонду робочого часу (ФРЧ)

Ä   чисельності робітників (ЧР);

Ä  кількості відпрацьованих днів одним робітником у середньому за звітний період (Д);

Ä  середньої тривалості робочого дня (Т).

Зв'язок між цими показниками можна представити за допомогою мультиплікативної моделі:

ФРЧ = ЧР х Д х Т. (12.7)

Зафіксовані в обліку та виявлені методом вибіркових спостережень внутрішньозмінні простої групуються за причинами, що дає можливість розробити заходи щодо їх скорочення.

Крім того причини втрат робочого часу (цілоденних і внутрішньозмінних) можна встановити порівнюючи плановий і фактичний баланс робочого часу.

Непродуктивні витрати робочого часу складаються із втрат робочого часу внаслідок виготовлення браку, його виправлення, а також витрат робочого часу, пов'язаних з відхиленнями від технологічного процесу (додаткові витрати робочого часу).

У спеціалізованій літературі пропонується наступна методика розрахунку непродуктивних витрат праці в результаті браку:

1) розраховується питома вага заробітної плати виробничих робітників у собівартості товарної продукції;

2) визначається сума заробітної плати у собівартості остаточного браку. Для цього необхідно собівартість забракованої продукції помножити на питому вагу зарплати у собівартості товарної продукції;

3) розраховується питома вага заробітної плати виробничих робітників у собівартості товарної продукції за вирахуванням матеріальних втрат;

4) визначається сума заробітної плати робітників за виправлення браку. Для цього необхідно витрати на виправлення браку помножити на питому вагу заробітної плати виробничих працівників у собівартості товарної продукції за вирахуванням матеріальних затрат;

5) розраховується заробітна плата робітників в остаточному браку та на його виправлення ;

6) обчислюється середньоденна заробітна плата як відношення заробітної плати робітників і фактичного фонду робочого часу в годинах;

7) визначається робочий час, витрачений на виготовлення браку та його виправлення як відношення суми заробітної плати та середньогодинної заробітної плати (п. 5 / п. 6).

За результатами аналізу необхідно розробити заходи щодо скорочення втрат робочого часу та пов'язаних з ними непродуктивних виплат заробітної плати. Особлива увага при цьому звертається на посилення контролю за внутрішньозмінними втратами робочого часу.

При вивченні використання робочого часу проводиться аналіз організації праці (табл. 12.9).

Викладена методика аналізу використання фонду робочого часу застосовується для господарюючих суб'єктів, які працюють в одну зміну. При двох - і трьохзмінному режимі роботи використовується узагальнюючий показник - коефіцієнт змінності робітників. Він розраховується шляхом ділення загальної чисельності робітників, які фактично працювали, на число робітників, що працювали в найбільшій зміні, тобто визначається скільки змін у середньому за період, що аналізується, працював господарюючий суб'єкт кожен робочий день.

Аналіз продуктивності праці.

Ефективність використання трудових ресурсів відображається у показниках продуктивності праці. Зростання продуктивності пращ є умовою збільшення обсягів виробництва продукції, основним чинником економічного зростання. Іншими словами, під продуктивністю праці розуміють результативність праці або здатність людини виробляти за одиницю робочого часу певний обсяг продукції.

На робочому місці, в цеху, на підприємстві продуктивність праці визначається кількістю продукції, яку виробляє робітник за одиницю часу (годину, день, рік), тобто виробництво продукції за 1 людино-день (1 людино-годину) - виробіток, або кількістю часу, що витрачається на виготовлення одиниці продукції - трудомісткість. Відповідно, існує тісний взаємозв'язок між затратами праці на одиницю виробленої продукції і продуктивністю праці: чим нижче трудомісткість виробництва продукції, тим вища продуктивність праці.

Показники продуктивності праці визначають у:

·  натуральних вимірниках - при випуску однорідної продукції, там де виробляють один вид продукції або декілька подібних;

·        трудових вимірниках - передбачає вимірювання через трудомісткість окремих видів продукції;

·        вартісних вимірниках - найпоширеніші вимірники, які можуть бути використані на будь-якому підприємстві.

У процесі аналізу продуктивності праці вивчаються:

·  рівень і динаміка продуктивності праці;

·        вплив окремих чинників на зміну продуктивності праці;

·        пропозиції і заходи щодо підвищення продуктивності праці.

Аналіз продуктивності праці починають з вивчення її рівня і динаміки оцінки виконання поставленого завдання.

Узагальнюючим показником продуктивності праці є середньорічний виробіток продукції одним працюючим (РВП). Величина його залежить від виробітку робітників (Вр) їх питомої ваги в загальній чисельності промислово-виробничого персоналу (ПВр) (фактори першого рівня підпорядкування); кількості відпрацьованих ними днів (Д), тривалості робочого дня (Т), середньоденного виробітку робітника (ГВР) (фактори другого рівня підпорядкування). Таким чином, середньорічний виробіток одного працюючого дорівнює:

Враховуючи, що це детермінована функціональна мультиплікативна модель, вплив наведених факторів може бути розрахований способом ланцюгових підстановок, абсолютних різниць тощо.

Проведемо факторний аналіз продуктивності праці за даними табл.  12.10.

Розрахунок впливу факторів на зміну рівня середньорічного виробітку працюючих проведемо способом ланцюгових підстановок. Для цього розрахуємо ряд умовних величин при зміні відповідних факторів:

Проведемо розрахунок абсолютних відхилень за рахунок впливу кожного фактора:

1) питомої ваги робітників у складі промислово-виробничого персоналу:

∆РВпв = 7045,04 - 6850,8 = 194,24 (грн.);

) кількості відпрацьованих днів одним робітником:

∆РВд = 6855,36 - 7045,04 = -189,68 (грн.);

) тривалості робочого дня:

∆РВп = 7736,77 - 6855,36 = 881,41 (грн.):

) середньогодинного виробітку одного робітника:

∆РВгв = 7056,8 - 7736,77 = -679,97 (грн.);

Загальна зміна середньорічного виробітку працівників становить:

∆РВ = 194,24 - 189,68 + 881,41 - 679,97 = 206 (грн.).

За проведеними розрахунками можна зробити висновок, що фактичний середньорічний виробіток робітника був більший на 206 грн., за плановий. На середньорічний виробіток робітника позитивно вплинули два фактори: зміна питомої ваги робітників у складі промислово-виробничого персоналу та тривалості робочого дня, що збільшило середньорічний виробіток відповідно на 194,24 І 881,41 грн. Негативний вплив мали наступні фактори: кількість відпрацьованих днів одним робітником і середньогодинний виробіток робітника, що зменшили середньорічний виробіток відповідно на 189,68 та 679,97 грн.

Аналогічно аналізується зміна середньорічного виробітку робітника, який залежить від кількості відпрацьованих днів одним робітником, середньої тривалості робочого дня та середньогодинного виробітку.

Чисельні взаємозалежні фактори підвищення показників продуктивності праці можна умовно поєднати в наступні основні групи, які характеризують:

1) удосконалення техніки та технології. До цієї групи факторів входить все, що визначається сучасним науково-технічним прогресом;

2) покращання організації виробництва, раціональне розміщення виробничих сил, спеціалізація підприємства та галузей промисловості, найбільш повне використання наявного обладнання, ритмічність виробництва тощо;

3) удосконалення організації праці, тобто покращання використання живої праці, підвищення кваліфікації кадрів, культурно-технічного рівня працівників, зміцнення трудової дисципліни та удосконалення системи заробітної плати, нормування праці та особиста матеріальна зацікавленість всіх робітників тощо.

Після вивчення втрат робочого часу визначаються непродуктивні цитрати робочого часу.

Непродуктивні витрати робочого часу складаються із втрат робочого часу внаслідок виготовлення браку, його виправлення, а також витрат робочого часу, пов'язаних з відхиленнями від технологічного процесу (додаткові виграти робочого часу).

У спеціалізованій літературі пропонується наступна методика розрахунку непродуктивних витрат праці в результаті браку:

1) розраховується питома вага заробітної плати виробничих робітників у собівартості товарної продукції:

2) визначається сума заробітної плати у собівартості остаточного браку. Для нього необхідно собівартість забракованої продукції помножити на питому вагу зарплати у собівартості товарної продукції;

3) розраховується питома вага заробітної плати виробничих робітників V собівартості товарної продукції за вирахуванням матеріальних втрат:

4) визначається сума заробітної плати робітників за виправленим браку. Для цього необхідно витрати на виправлення браку помножити на питому вагу заробітної плати виробничих працівників у собівартості товарної продукції за вирахуванням матеріальних затрат;

5) розраховується заробітна плата робітників її остаточному браку та на його виправлення

6) обчислюється середньоденна заробітна плані як відношення заробітної плати робітників і фактичного фонду робочого часу в годинах;

7) визначається робочий час. витрачений на виготовлення браку та його виправлення як відношення суми заробітної плати та середньогодинної заробітної плати За результатами аналізу необхідно розробити заходи щодо скорочення втрат робочого часу та пов'язаних з ними непродуктивних виплат заробітної плати. Особлива увага при цьому звертається на посилення контролю за внутрішньозмінними dbратами робочого часу.

Аналіз фонду заробітної плати.(СРС)

Аналіз використання трудових ресурсів, зростання продуктивності праці необхідно розглядати у взаємозв'язку з оплатою праці. Зі зростанням продуктивності праці створюються реальні передумови підвищення її оплати. При цьому кошти на оплату праці потрібно використовувати таким чином, щоб темпи зростання продуктивності праці випереджали темпи зростання її оплати. Тільки за такої умови створюються реальні можливості для нарощування темпів розширеного виробництва.

Аналіз фонду оплати пращ працівників підприємства проводиться у наступній послідовності:

1. Оцінюється структура фонду оплати праці за економічним змістом, джерелами формування, категоріями працівників тощо.

2. Розраховуються абсолютне та відносне відхилення фонду заробітної плати. Порівнюючи фактично нараховану заробітну плату за місяць, квартал,наростаючим підсумком з початку року, за рік і за групами персоналу на підприємстві, а також у цехах, ділянках з плановим (минулим) періодом, визначається абсолютна економія або перевитрати коштів на заробітну плату.

Абсолютна економія (перевитрати) (∆ФЗПабс) розраховується при порівнянні фактично використаних коштів на оплату праці (ФЗПф) з базисним фондом заробітної плати (ФЗПб) у цілому по підприємству, за виробничими підрозділами та категоріями працюючих:

Абсолютна перевитрата (економія) фонду заробітної плати всього персоналу, у тому числі промислово-виробничого, без урахування змін обсягу виробництва продукції не дає можливості оцінити ефективність використання коштів на оплату праці.

Оскільки фонд заробітної плати промислово-виробничого персоналу тісно пов'язаний з обсягом виробництва продукції та продуктивністю праці, то визначається відносна економія (перевитрата) фонду заробітної плати. Відносна економія (перевитрата) фонду заробітної плати (∆ФЗПвідн) визначається як різниця між фактично нарахованою заробітною платою та базовим її фондом, скоригованими на фактичний темп зростання (зниження) обсягу виробництва та продуктивності праці.

При цьому необхідно враховувати, що коригується тільки змінна частина фонду заробітної плати, яка змінюється пропорційно до зміни обсягу виробництва продукції. Це заробітна плата робітників за розцінками, премії6 робітникам та управлінському персоналу за виробничі результати та сума відпускних, що відповідає частці змінної заробітної плати.

Постійна частина не змінюється при збільшенні або зменшенні обсягу виробництва (зарплата робітникам за тарифними ставками, заробітна плата службовцям за окладами, всі види доплат, оплата праці працюючих у житлово-комунальному господарстві, соціальній сфері та відповідна до них сума відпускних):

де ∆ФЗПвідн - відносне відхилення фонду заробітної плати; ФЗПф - фонд заробітної плати фактичний: ФЗПСК - фонд заробітної плати базовий, скоригований на фактичний темп зміни обсягу виробництва; ФЗПзм та ФЗПпост - відповідно змінна та постійна сума базового фонду заробітної плати; Тз - темп зростання (зниження) обсягу виробництва.

3. Визначають вплив факторів на абсолютне та відносне відхилення ФЗП.

Передусім формування витрат на оплату праці залежить від категорії працюючих, так як оплата праці робітників найбільше підлягає впливу обсягу випуску продукції (при відрядній оплаті праці) або відпрацьованого часу (при погодинній оплаті праці); оплата праці працівників визначається за встановленим посадовим окладом і безпосередньо з обсягом випуску продукції не пов'язана.

Постійна частина фонду заробітної плати залежить від середньоспискової чисельності працівників і їх середнього заробітку за відповідний період часу.

Змінна частина витрат на оплату праці, передусім, залежить від обсягу випущеної продукції. Чим він більший, тим більша нараховується заробітна плата робітникам. Фактор обсягу продукції діє спільно зі структурним фактором, тобто зі зміною частки окремих виробів, що мають більшу або меншу трудомісткість і відповідно оплату за одиницю продукції.

Іншим фактором, що спричиняє вплив на змінну частину оплати праці робітників, є пряма оплата праці за одиницю виробу, яка залежить від трудомісткості одиниці виробу та годинної оплати праці (розцінок, за вироби), що змінюються під впливом науково-технічного прогресу та покращання організації виробництва та праці.

. Важливе значення під час аналізу використання фонду заробітної плати має вивчення даних про середній заробіток працюючих, його зміну, а також про фактори, що впливають на його рівень. Тому подальший аналіз повинен бути спрямований на вивчення причин зміни середньої заробітної плати працюючих за галузями виробництва, підрозділами, категоріями та професіями.

При цьому потрібно враховувати що середньорічна зарплата робітників залежить від кількості відпрацьованих днів кожним робітником, середньої тривалості робочого дня та середньогодинної заробітної плати.

5. У процесі аналізу необхідно встановити відповідність між темпами росту середньої заробітної плати та продуктивністю праці. Як вже відмічалось, для розширеного відтворення, отримання необхідного прибутку та рентабельності, необхідно, щоб темпи росту продуктивності праці випереджали темпи росту його оплати. Якщо цей принцип не дотримується, то відбуваються перевитрачання фонду заробітної плати, підвищення собівартості продукції та, відповідно, зменшення суми прибутку.

Для оцінки співвідношення розраховують коефіцієнт випередження темпів зростання продуктивності праці над темпами зростання середньої заробітної плати, приріст середньої заробітної плати на 1 % приросту продуктивності праці чи приріст продуктивності праці на 1 % приросту середньої заробітної плати. Коефіцієнт випередження є співвідношенням індексів продуктивності праці та середньої заробітної плати.

Резюме.

Успішне функціонування економіки підприємства залежить від рівня його забезпеченості економічними або виробничими ресурсами. Виділяють наступні групи економічних (виробничих) ресурсів:

·  За складом: матеріальні, фінансові, трудові, природні;

·        За походженням: первинні та вторинні;

·        За структурою: засоби праці, предмети праці, продукти праці;

·        За сферою використання: у сфері виробництва, у сфері обігу.

Першим етапом аналізу використання трудових ресурсів підприємства є оцінка забезпеченості підприємства та його підрозділів трудовими ресурсами та руху робочої сили. Основними об'єктами даного етапу є: склад і структура персоналу, забезпеченість підприємства робітниками, адміністративно-управлінським персоналом, спеціалістами (освітній рівень, кваліфікація, професійний склад), рух робочої сили підприємства.

Умовою виконання виробничої програми, раціонального використання трудових ресурсів є економне ефективне використання робочого часу. Повноту використання трудових ресурсів можна оцінити за кількістю відпрацьованих днів і годин одним робітником за період часу, що аналізується, а також за ступенем використання фонду робочого часу.

Аналіз використання робочого часу проводиться за даними статистичної звітності (форма 3-ПВ "Звіт про використання робочого часу"), балансу робочого часу та оперативного табельного обліку. Інформаційне забезпечення аналізу використання робочого часу протягом дня, що міститься в офіційній статистичній звітності, є недостатнім, бо в ній містяться (наводяться) дані лише про документовані (офіційно зафіксовані) внутрішньозмінні простої працюючих, у тому числі робітників. Тому велике значення для виявлення реальної суми внутрішньозмінних втрат робочого часу мають матеріали обробки разових спостережень, фотографування і самофотографування робочого дня.

Ефективність використання трудових ресурсів відображається у показниках продуктивності праці. Зростання продуктивності пращ є умовою збільшення обсягів виробництва продукції, основним чинником економічного зростання.

Аналіз фонду оплати пращ працівників підприємства проводиться у наступній послідовності:

1. Оцінюється структура фонду оплати праці за економічним змістом, джерелами формування, категоріями працівників тощо.

2. Розраховуються абсолютне та відносне відхилення фонду заробітної плати. Порівнюючи фактично нараховану заробітну плату за місяць, квартал, наростаючим підсумком з початку року, за рік і за групами персоналу на підприємстві, а також у цехах, ділянках з плановим (минулим) періодом, визначається абсолютна економія або перевитрати коштів на заробітну плату.

Контрольні питання.

. Розкрити значення та завдання аналізу ефективності використання трудових ресурсів.

. Перерахувати джерела інформації необхідні для аналізу ефективності використання трудових ресурсів.

. Розкрити методику аналізу ефективності використання трудових ресурсів.

. Сутність та послідовність аналізу руху кадрів.

. Методика аналізу використання робочого часу.

Послідовність аналізу продуктивності праці.

Аналіз ефективності використання основних засобів і нематеріальних активів

План.

. Значення, завдання, інформаційне забезпечення аналізу ефективності використання основних засобів і нематеріальних активів

. Аналіз наявності та ефективності використання основних засобів

3. Аналіз наявності та ефективності використання нематеріальних активів(СРС).

Ключові слова та поняття: основні засоби, обладнання, виробнича потужність, матеріально - технічна база, фондовіддача, фондоозброєність, фондомісткість, фонд робочого часу обладнання, коефіцієнт використання обладнання.

Після вивчення матеріалу теми Ви зможете:

·      Визначити значення, завдання, етапи та інформаційну базу аналізу основних засобів та нематеріальних активів;

·        Аналізувати ефективність використання основних засобів;

·        Аналізувати виробничу потужність підприємства;

·        Аналізувати наявність та ефективність використання нематеріальних активів.

. Значення, завдання, інформаційне забезпечення аналізу ефективності використання основних засобів і нематеріальних активів

Для здійснення господарської діяльності підприємства необхідні засоби виробництва: будівлі, машини, обладнання, сировина, матеріали, паливо тощо. У сукупності вони складають виробничі засоби промислових підприємств. Виробничі засоби промислових підприємств знаходяться в постійному русі - кругообігу, в процесі якого вони проходять три стадії. Перша стадія - придбання необхідних для здійснення процесу виробництва машин, палива, сировини тощо. Надалі придбані засоби беруть учать у процесі виробництва нового продукту (виробнича стадія). На третій стадії кругообігу вироблений продукт реалізується, підприємству повертаються грошові кошти за реалізовану продукцію (роботи, послуги). Таким чином, з трьох стадій кругообігу перша і третя проходять у сфері обігу, а друга - в сфері виробництва. Залежно від характеру обороту виробничі засоби підприємства поділяються на основні та оборотні.

Стан та ефективність використання основних засобів безпосередньо впливає на виконання виробничої програми підприємства й можливість отримання прибутку. Діяльність промислових та інших підприємств значною мірою залежить від їх забезпеченості основними засобами та ефективності їх використання.

Основні засоби, будучи матеріально-технічною базою виробництва, є фундаментом його удосконалення і розвитку. Цей процес відбувається як шляхом збільшення кількості об'єктів основних засобів (екстенсивний шлях), так і за рахунок підвищення ефективності їх використання (інтенсивний шлях). При цьому економічно виправданим є збільшення часу роботи устаткування, Його повне завантаження, кваліфікований догляд і ремонт тощо.

Мета економічного аналізу ефективності використання основних засобів полягає у визначенні забезпеченості основними засобами за умови найбільш інтенсивного їх використання та пошуку резервів підвищення фондовіддачі. Завдання, об'єкти, етапи аналізу використання основних засобів і нематеріальних активів наведено на рис. 12.3.

Джерела інформації для проведення аналізу наведено в таблиці 12.15.

Перераховані джерела інформації використовуються для проведення ретроспективного аналізу. Оперативний аналіз проводиться за даними первинного бухгалтерського обліку (за інформацією на рахунках 10, 11, 12, 13, 15 тощо). Прогнозний аналіз ефективності використання основних засобів і нематеріальних активів застосовується при оцінці відповідних альтернативних управлінських рішень.

Методика аналізу ефективності використання основних засобів повинна враховувати ряд принципових положень:

·        функціональна корисність основних засобів зберігається протягом декількох років, тому витрати з їх придбання і експлуатації розподілені в часі;

·        момент фізичної заміни (оновлення) основних засобів не співпадає з моментом їх вартісного заміщення, у результаті чого можуть виникнути втрати і збитки, що зменшують фінансові результати діяльності підприємства;

·        ефективність використання основних засобів оцінюється по-різному залежно від їх виду, належності (власні, орендовані), характеру участі у виробничому процесі, а також призначення.

Оскільки основні засоби обслуговують не тільки виробничу сферу діяльності підприємства, а й соціально-побутову, культурну, природно-екологічну тощо, ефективність їх використання визначається не лише економічними, а й соціальними, екологічними та іншими факторами.

2. Аналіз наявності та ефективності використання основних засобів

Аналіз динаміки, складу і структури основних засобів.

До основних засобів належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він триваліший за рік).

Аналіз використання основних засобів починається з оцінки забезпеченості підприємства основними засобами. Для цього необхідно вивчити динаміку обсягу, складу і структури, основних засобів їх технічний стан за класифікаційними групами (див. рис. 12.4).

Для економічного аналізу особливе значення має розподіл виробничих основних засобів основної діяльності підприємства на дві частини: активну і пасивну. До активної частини у більшості галузей промисловості належать машини та устаткування, які безпосередньо взаємодіють з предметами праці. Пасивну частину формують основні засоби, які створюють умови для здійснення виробничого процесу, - будівлі, споруди, передавальні пристрої, транспортні засоби. Зростання питомої ваги активної частини є показником прогресивності структури основних засобів, підвищення технічної оснащеності підприємства.

На обсяг, структуру і динаміку виробничих основних засобів впливають такі фактори:

·  характер та особливості процесу виробництва (безперервний, дискретний);

·        тип виробництва (масове, серійне, одиничне);

·        технологія, рівень спеціалізації і кооперування;

·        методи організації виробництва тощо.

При проведенні аналізу динаміки, складу і структури основних засобів необхідно:

1) визначити середньорічну вартість основних засобів і динаміку її зміни за декілька років;

2) виявити причини збільшення вартості основних засобів (збільшення внаслідок переоцінки основних засобів не є позитивною тенденцією, до числа позитивних можна віднести перевищення темпів зростання вартості виробничих основних засобів над темпами зростання вартості невиробничих засобів);

3) зіставити темпи зміни вартості основних засобів з динамікою зростання вартості продукції або обсягів виробництва в натуральному вираженні. Останній показник повинен мати вищі темпи зростання порівняно з вартістю основних засобів;

4) виявити тенденції щодо структурних змін в складі основних засобів. Причому до числа позитивних можна віднести:

Ä   значну питому вагу активної частини основних засобів порівняно з пасивною частиною основних засобів;

Ä  підвищення темпів зростання активної частини основних засобів порівняно з темпами зростання пасивної частини основних засобів.

Забезпеченість окремими видами машин, механізмів, обладнання, приміщеннями встановлюється шляхом порівняння фактичної їх наявності з плановою потребою, необхідною для виконання програми виробництва продукції.

Узагальнюючими показниками, що характеризують рівень забезпеченості підприємства основними виробничими засобами, є фондоозброєність, енергоозброєність та технічна озброєність праці. Показник загальної фондоозброєності праці розраховується як відношення середньорічної вартості основних засобів до середньоспискової чисельності робітників у найбільшу зміну (мається на увазі, що робітники, зайняті на інших змінах, використовують ті ж засоби праці). Коефіцієнт енергоозброєності праці обчислюється як відношення енергетичної потужності, що обслуговує виробничий процес, до чисельності робітників, які працюють у найбільшій зміні. Коефіцієнт технічної озброєності праці визначається як відношення вартості виробничого обладнання до середньоспискового числа робітників у найбільшу зміну. У процесі аналізу значення розрахованих показників порівнюється з даними минулих періодів, прогнозними, визначаються напрями їх змін. Крім того, темпи зростання фондоозброєності, енергоозброєності, технічної озброєності порівнюються з темпами зростання продуктивності праці. При цьому бажано, щоб темпи зростання продуктивності праці випереджали темпи зростання цих показників.

Аналіз руху і технічного стану основних засобів.

Важливе значення має аналіз вивчення руху і технічного стану основних засобів, що проводиться на підставі таких показників, як: коефіцієнт зносу, коефіцієнт придатності, коефіцієнт оновлення, коефіцієнт вибуття, коефіцієнт приросту, частка зданих в операційну оренду основних засобів, частка взятих в операційну оренду основних засобів тощо.

Основні показники для аналізу руху і технічного стану основних засобів узагальнено в таблиці 12.18.

Наведені показники і коефіцієнти доцільно розраховувати для всіх виробничих основних засобів, активної їх частини, окремих груп виробничих основних засобів, основних видів обладнання за різні періоди часу.

Аналізуючи отримані результати, необхідно враховувати, що зростання коефіцієнта зносу (і, відповідно, зниження коефіцієнта придатності) може бути зумовлене:

·  методом нарахування амортизації, що застосовується;

·        придбанням або отриманням від інших господарюючих суб'єктів основних засобів з рівнем зносу більше, ніж в середньому по підприємству;

·        низькими темпами оновлення основних засобів;

·        невиконанням завдання з введення в експлуатацію основних засобів і їх модернізації.

При цьому, як правило, коефіцієнт зносу не відображає фактичної зношеності основних засобів, а коефіцієнт придатності не дає точної оцінки їх поточної вартості. Це зумовлено наступними причинами:

1) на суму зносу основних засобів великий вплив здійснює метод нарахування амортизації, що застосовується на підприємстві;

2) вартісна оцінка основних засобів залежить від стану кон'юнктури попиту, а отже, може відрізнятися від оцінки, отриманої за допомогою коефіцієнту придатності;

3) на законсервоване обладнання нараховується амортизація на повне відновлення, однак фізично ці основні засоби не зношуються, а загальна сума зносу зростає.

Особливої уваги заслуговує аналіз технічної і вікової структури основних засобів. Для такого аналізу діюче устаткування необхідно згрупувати за видами, а всередині груп - за тривалістю експлуатації. Як правило, виділяють наступні групи за періодом експлуатації: до З років, 3-7 років, 7-15 років, понад 15 років. ''Для характеристики технічного стану окремих робочих машин, обладнання, інструментів, пристроїв застосовують групування за технічною придатністю: придатне обладнання; обладнання, яке вимагає капітального ремонту; непридатне обладнання, яке необхідно списати. Таке групування дає змогу робити висновки щодо віку устаткування як у розрізі окремих їх видів, так і в цілому по підприємству, перевірити забезпеченість підприємства устаткуванням і повноту його використання.

Якщо на підприємстві переважає застаріле, зношене фізично і морально устаткування, це негативно відображається на всіх кількісних та якісних показниках його діяльності, знижує потенційні можливості зростання фондовіддачі і, зрештою, рентабельність.

У процесі аналізу технічного стану основних засобів перевіряється виконання плану з упровадження нової техніки, введення в дію нових об'єктів, ремонту основних засобів. Визначається частка прогресивного обладнання в загальній його кількості та за кожною групою машин і обладнання, частка автоматизованого обладнання тощо.

Аналізуючи організацію та виконання ремонту і модернізації засобів праці, звертають увагу на виконання ремонтних робіт в строк, якість ремонту, його ефективність.

Аналіз ефективності використання основних засобів.

Економічна ефективність функціонування основних засобів є складовою частиною результату використання всіх виробничих ресурсів підприємства. Визначаючи економічну ефективність використання основних засобів, використовують систему натуральних і вартісних показників, а також співвідносні оцінки темпів зростання випуску продукції і темпів зростання обсягу основних засобів; фондоозброєності праці та її продуктивності.

Загальним показником ефективності використання основних виробничих засобів є виробництво товарної (валової) продукції в розрахунку на 1 грн. їх середньої вартості - фондовіддача.

де ТП - обсяг товарної (валової) продукції; 03 - середня вартість основних засобів за період, що аналізується.

Для аналізу ефективності використання основних засобів використовується також показник фондомісткості, який є оберненим показником до показника фондовіддачі. Фондомісткість показує, скільки в середньому (за вартістю) використовується на підприємстві основних виробничих засобів для виробництва продукції вартістю 1 грн.

Часткові показники застосовуються для характеристики використання окремих видів обладнання та площ (середній випуск продукції на одиницю обладнання, шт./зміну, наприклад, випуск продукції на 1 м" виробничої площі тощо).

У процесі дослідження вивчається динаміка перерахованих показників, проводиться порівняльний аналіз за різними напрямами, визначаються фактори зміни їх величини.

Аналіз фондовіддачі проводиться за двома напрямами: вивчення впливу факторів на зміну фондовіддачі, вивчення впливу фондовіддачі на обсяг виробництва.

Аналізуючи ефективність використання основних засобів, фактичний показник фондовіддачі порівнюють з прогнозним, а також з фондовіддачею інших підприємств цієї ж галузі.

На рівень фондовіддачі впливають різні фактори, пов'язані як зі зміною обсягів продукції, так і з ефективністю використання основних виробничих засобів, зокрема їх активної частини. Важливо вибрати такі фактори, які:

) прямо пов'язані з рівнем фондовіддачі і характеризують її як з точки зору екстенсивного завантаження (завантаження за часом) знарядь праці, так і інтенсивності їх використання, а також з точки зору їх вартості, яка склалася на ринку;

) набір факторів повинен містити параметри, які мають кількісну визначеність і можуть бути отримані з даних бухгалтерського обліку (або визначені на їх базі).

Проводячи дослідження, необхідно враховувати, то використання основних засобів визнається ефективним, якщо відносний приріст обсягу продукції або прибутку перевищує відносний приріст вартості основних засобів за аналізований період.

Співвідношення темпів приросту вартості основних засобів і темпів приросту обсягів виробництва дозволяє визначити граничний показник фондомісткості, тобто приріст основних засобів на 1 % приросту продукції. Якщо граничний показник фондомісткості менше 1, мають місце підвищення ефективності використання основних засобів та збільшення коефіцієнта використання виробничої потужності.

Збільшення фондовіддачі призводить до відносної економії виробничих основних засобів і збільшення обсягу продукції, що випускається. Відносна економія основних засобів розраховується як різниця між величиною середньорічної вартості основних засобів звітного періоду і середньорічної вартості основних засобів базового (попереднього) року, скоригованої на збільшення обсягу виробництва продукції.

Запропонована методика факторного аналізу показників фондовіддачі у динаміці може слугувати засобом обґрунтування управлінських рішень у сфері управління ресурсами, вкладеними в основні виробничі засоби підприємства, якщо за період, що аналізується, не спостерігається суттєвої зміни матеріалоємності виробленої продукції. Якщо ж такі зміни мали місце у зв'язку з переходом на випуск іншого асортименту продукції, то формулу для аналізу факторів, що впливають на фондовіддачу, обов'язково необхідно доповнити співмножником Км (коефіцієнт співвідношення матеріаломісткості), прийнявши його значення у базовому періоді за 1, а у звітному - відповідно Км < >1. У такому разі ланцюгових підстановок буде на одну більше, що дасть змогу відокремити фактор зміни випуску продукції у розрахунку на одну машино-годину на зміну як таку, що характеризує саме зміну продуктивності використання обладнання, і таку, що викликана збільшенням (зменшенням) матеріаломісткості продукції, що з рівнем їх використання не пов'язано.

Аналіз використання обладнання.

Вивчивши узагальнюючі показники ефективності використання основних засобів, необхідно провести більш детальний аналіз використання виробничого обладнання.

Насамперед, перевіряється забезпеченість підприємства обладнанням, повнота його використання.

Розрізняють обладнання наявне та встановлене (здане в експлуатацію), обладнання, яке фактично використовується у виробництві, та яке знаходиться в ремонті, резервне. Найбільший ефект досягається, якщо за величиною перші три групи обладнання приблизно однакові.

коефіцієнт використання наявного обладнання:

коефіцієнт використання встановленого обладнання:

При цьому потенціальний резерв збільшення виробництва продукції за рахунок збільшення кількості діючого обладнання - це різниця між кількістю наявного та встановленого обладнання, помножена на базовий середньорічний виробіток продукції на одиницю обладнання.

Показники ефективності експлуатації обладнання поділяють на дві групи:

Ä   показники екстенсивного використання (за часом);

Ä  показники інтенсивного використання (за потужністю).

Показники першого типу характеризують роботу обладнання за часом або за кількістю (охопленням): кількість обладнання; відпрацьований час; коефіцієнт змінності роботи устаткування; структура парку машин і обладнання. Показники другого типу пов'язані з його виробітком (випуск продукції за І машино-годину), тобто визначають рівень використання потужності обладнання, його продуктивність.

Вихідними даними при аналізі екстенсивного використання обладнання є баланс робочого часу роботи обладнання.

Баланс часу роботи обладнання визначається за цехами і підприємством в цілому, для чого розраховуються наступні фонди часу:

·           календарний фонд часу (ТК) - максимально можливий час роботи обладнання, що дорівнює добутку кількості календарних днів у звітному періоді, кількості годин в добі (24 гол.) кількості одиниць встановленого обладнання. Він поділяється на режимний і позарежимний час:

Ä    режимний фонд часу (ТР) розраховується як добуток кількості одиниць встановленого обладнання, кількості робочих днів звітного періоду та кількості тривалості робочого дня з урахуванням коефіцієнта змінності:

Коефіцієнт змінності (КЗМ) визначається як відношення суми відпрацьованих верстатозмін до всього встановленого обладнання їв тому числі, що знаходяться в ремонті та резерві:

Коефіцієнт змінності показує, скільки змін пропрацював верстат. Чим вище коефіцієнт змінності, тим більший є випуск продукції".

Ä   позарежимний час (ТПЗ) включає вихідні та святкові дні, час невиробничих змін, міжзмінні та обідні перерви.

2.      плановий фонд (ТП) відрізняється від режимного часом перебування обладнання її плановому ремонті та на модернізації, кількістю планових трат робочого час;

3.       фактичний фонд відпрацьованого часу (Тф) - кількість фактично відпрацьованих машино-годин.

Для характеристики використання обладнання за часом застосовуються наступні показники - коефіцієнти використання:

Ä календарного фонду часу: КК..ф = ТФ / Тк;

Ä  режимного фонду часу: КР.Ф. = Тф / ТР;

Ä  планового фонду часу: КП.Ф = Тф / ТП.

При ньому порівняння різних фондів часу проводиться для вирішення наступних аналітичних завдань:

Ä календарного і режимного фондів часу обладнання - дозволяє визначити можливості кращого використання обладнання за рахунок підвищення коефіцієнту змінності;

Ä можливого і режимного фондів часу - дає змогу встановити можливості кращого використання обладнання за рахунок зменшення витрат часу на ремонт в робочий час;

Ä  фактичного і планового календарних фондів - дозволяє встановити ступінь виконання плану із введення обладнання в експлуатацію за кількістю і строками.

Крім того, доцільно визначити питому вагу простоїв в календарному фонді часу роботи обладнання, як відношення величини простоїв та календарного фонду часу:

Зниження показників фондів часу роботи обладнання і збільшення питомої ваги простоїв свідчить про те, що у господарюючого суб'єкта с резерви зростання виробництва. Отже, необхідно посилити контроль за використанням обладнання, з'ясувати причини зниження зазначених показників.

Інтенсивне використання основних засобів характеризується як показниками виробництва на одну машино-годину, так натуральними і умовно-натуральними показниками, прийнятими в тій або іншій галузі, показниками середньомісячного виробітку продукції з одиниці обладнання або виробничої площі.

Показники інтенсивного використання обладнання розраховуються за планом, фактом, визначається абсолютне відхилення, виявляються причини зміни показників, резерви зростання обсягу випуску. Зниження фактичних показників порівняно з розрахунковими, виходячи з раціонального завантаження обладнання, свідчать про нераціональне завантаження виробничої потужності, втрату можливостей збільшення обсягу виробництва продукції.

Показником інтенсивності роботи обладнання є коефіцієнт інтенсивності завантаження (КІНТ):

де ГВ1 і ГВ0 - відповідно фактичний і плановий виробіток обладнання за машино-год.

Інтенсивність використання обладнання підприємства вимірюється кількістю виробленої продукції на одиницю обладнання за одиницю часу. На продуктивність одиниці обладнання в свою чергу впливають на такі фактори:

·  використання прогресивних технологій;

·        застосування сучасних методів організації та управління виробництвом;

·        рівень кваліфікації промислово-виробничого персоналу.

Узагальнюючий показник, який комплексно характеризує використання обладнання, - це коефіцієнт інтегрального завантаження (КІНТЕГ), що розраховується як добуток коефіцієнтів екстенсивного (КПФ) та інтенсивного (КІНТ) завантаження обладнання:

Аналіз виробничої потужності.

Виробнича потужність підприємства - максимально можливий випуск продукції при досягнутому або наміченому рівні техніки, технології та організації виробництва.

Виробнича потужність визначається за потужністю провідних цехів, в і цехах - за провідними ділянками або обладнанням. Провідним вважається обладнання, на якому виконуються основні найбільш трудомісткі операції. Якщо на ділянці або в цеху декілька груп обладнання, то потужність визначається за однією групою, де обробка деталей є найбільш трудомісткою. Виробнича потужність визначається в тих же одиницях виміру, в яких встановлюється обсяг випуску продукції (в натуральних, вартісних вимірниках). При визначенні виробничої потужності використовують максимально можливий фонд часу роботи обладнання, який:

) в умовах безперервного виробництва визначається як добуток календарних днів року і тривалості доби (24 год.) без урахування часу, який необхідний для проведення ремонту і технічних зупинок, якщо ці зупинки не входять до норми роботи техніки;

2) в інших випадках визначається як можливий плановий фонд роботи обладнання з урахуванням режиму роботи, тривалості ремонтів, вихідних святкових днів тощо.

Аналіз використання виробничої потужності проводиться за даними планового і звітного балансів виробничих потужностей.

Баланс виробничої потужності розраховується за формулою:

де ПН, ПК - відповідно потужність на початок і кінець періоду;

По - збільшення потужності за рахунок проведення оргтехзаходів; Пр - збільшення потужності за рахунок реконструкції діючого виробництва; ПБ - збільшення потужності за рахунок будівництва нових і розширення діючих засобів; ПАС - зміна потужності у зв'язку зі змінами асортименту, внаслідок зміни трудомісткості; ПВ - зменшення потужності у зв'язку з вибуттям засобів.

На підставі проведених розрахунків за балансом виробничої потужності визначаються зміни. Потім оцінюється ступінь використання виробничих потужностей за наступними коефіцієнтами:

·  загальний коефіцієнт, що визначається як відношення фактичного або планового обсягу виробництва продукції до середньорічної виробничої потужності підприємства;

·        інтенсивний коефіцієнт, який розраховується як відношення середньодобового випуску продукції до середньодобової виробничої потужності;

·        екстенсивний коефіцієнт, що визначається як відношення фактичного або планового фонду до розрахункового фонду робочого часу, прийнятого при визначенні виробничої потужності.

У процесі аналізу вивчається динаміка цих показників. При цьому підвищення рівня даного показника сприяє збільшенню виробництва продукції і зменшенню її собівартості.

Якщо в процесі аналізу ступеня використання виробничої потужності коефіцієнт завантаження сягав менше 0,5-0,6, необхідно дослідити причини такого стану і розробити заходи для його виправлення, Однак не потрібно вимагати і повного використання основних засобів, так як підприємство повинно мати резервні потужності, які забезпечують його стійку роботу і можливість швидко задовольнити короткострокові додаткові потреби ринку. Більш того, резервні потужності в окремих галузях народного господарства необхідні як засіб забезпечення надійності та безперервності роботи багатьох інших підприємств і навіть регіонів. В першу чергу, це стосується підприємств енергопостачання, зв'язку, транспорту.

3. Аналіз наявності та ефективності використання нематеріальних активів

Однією зі складових необоротних активів господарюючого суб'єкта є нематеріальні активи.

Нематеріальні активи - це актини, які не мають матеріально-речової форми або матеріально-речова форма яких не мас суттєвого значення для їх використання у господарській діяльності; що вис гупають як інтелектуальна власність, довгострокові майнові права, гудвіл; які забезпечують його власнику (власникам) певний прибуток протягом тривалого періоду - більше одного року або операційного циклу. Нематеріальні активи включають придбані патенти, ліцензії, прана на товарні знаки, на користування землею, корисними копалинами, брокерські місця, ціну фірми, гудвіл, ноу-хау, програмне забезпечення та інші активи, які не мають матеріально-технічної основи.

Нематеріальні активи є новим об'єктом, спостереження, обліку, аналізу й управління в господарській практиці. Питома вага нематеріальних активів в загальній величині активів вітчизняних господарюючих суб'єктів в порівнянні із зарубіжними надзвичайно низька. Наявність нематеріальних активів у складі майна характеризує обрану господарюючим суб'єктом стратегію як інноваційну.

Для цілей аналізу та оцінки нематеріальних об'єктів використовується система економічних показників, що характеризують стан і динаміку об'єкта. який вивчається. Для управління господарюючим суб'єктом особливе значення мають показники ефективності використання нематеріальних активів, які відображають ступінь їх впливу на фінансові результати та фінансовий стан.

Аналіз нематеріальних активів починається з оцінки їх динаміки в Розрізі класифікаційних груп, тому що вони неоднорідні за своїм складом, характером використання в процесі виробництва, за ступенем впливу на фінансові результати та результати господарської діяльності.

За наявності звітних даних за декілька періодів проводиться трендовий аналіз, тобто розраховують абсолютні та відносні відхилення щодо попередніх періодів, а також визначають середні відхилення. Аналіз обсягу та динаміки нематеріальних активів можна представити у вигляді наступної таблиці 12.25.

За даними таблиці можна зробити висновок, що підприємство активно використовує в своїй діяльності нематеріальні активи. У звітному періоді питома вага нематеріальних активів у валюті балансу збільшилася на 0,3 пункти порівняно з минулим, а вартість нематеріальних активів в звітному періоді склала 3210 грн., що на 50,7 % більше, ніж у базовому періоді.

Аналіз і оцінка структури нематеріальних активів здійснюється за видами, джерелами надходжень, термінами корисного використання, ступенем правової захищеності, рівнем ліквідності та ризику вкладень капіталу в нематеріальні активи, напрямами вибуття тощо (рис. 12.7).

За результатами проведених розрахунків при формуванні висновків потрібно враховувати, що сприятливий вплив на фінансовий стан здійснює підвищення частки засобів в об'єктах інтелектуальної власності.

Для аналізу структури нематеріальних активів за строками корисного використання складається таблиця, в якій нематеріальні активи ранжуються за роками протягом 10 років і більше. Чим вища частка нематеріальних активів з більш тривалим терміном використання, тим більший економічний ефект, отриманий господарюючим суб'єктом.

Проводячи аналітичне дослідження, необхідно мати на увазі, що необґрунтоване зростання нематеріальних активів призводить до зменшення оборотного капіталу, зниженню поточної ліквідності та уповільненню оборотності капіталу.

Аналіз структури вибуття нематеріальних активів здійснюється за наступними напрямами (причинами):

·    списання після закінчення строку служби;

·        списання раніше встановленого строку служби;

·        продаж (уступка) виняткових прав;

·        безкоштовна передача нематеріальних активів.

Резюме.

Аналіз ефективності використання основних засобів та нематеріальних активів характеризується багаторівневістю та проводиться в декілька етапів.

. етап. Аналіз забезпеченості основними засобами.

Аналіз використання основних засобів починається з оцінки забезпеченості підприємства основними засобами. Для цього потрібно вивчити динаміку обсягу, складу і структури, технічний стан основних засобів за їх кваліфікаційними групами.

етап. Аналіз ефективності використання основних засобів.

Загальним показником ефективності використання основних виробничих засобів є фондовіддача.

Детальний аналіз використання виробничого обладнання передбачає перевірку забезпеченості підприємства обладнанням, повноту його використання.

Аналіз використання виробничої потужності проводиться за даними планового і звітного балансів виробничих потужностей.

Контрольні питання.

. Розкрити значення, завдання та інформаційне забезпечення аналізу ефективності використання основних засобів та нематеріальних активів.

. Охарактеризувати етапи проведення аналізу ефективності використання основних засобів.

. Перерахувати показники, що використовуються для аналізу ефективності використання основних засобів.

. Сутність аналізу використання обладнання.

. Порядок аналізу виробничих потужностей.

Аналіз використання матеріальних ресурсів (СРС)

План.

. Значення, завдання, інформаційне забезпечення аналізу використання матеріальних ресурсів

2. Методика аналізу використання матеріальних ресурсів

2.1. Аналіз забезпеченості матеріальними ресурсами.

.2. Аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів

.3. Аналіз матеріаломісткості продукції.

Ключові слова та поняття: матеріальні ресурси, сировина, матеріали, паливо, напівфабрикати, матеріаловіддача, матеріаломісткість, сировиномісткість, паливо місткість.

Після вивчення матеріалу теми Ви зможете:

·  охарактеризувати значення, завдання та основні етапи аналізу використання матеріальних ресурсів;

·        проводити аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів;

. Значення, завдання, інформаційне забезпечення аналізу використання матеріальних ресурсів

Необхідною умовою виробництва продукції є забезпечення його матеріальними ресурсами: сировиною, матеріалами, паливом, енергією, комплектуючими, напівфабрикатами тощо.

У процесі споживання матеріальні ресурси трансформуються в матеріальні витрати. У загальній сукупності витрат витрати на виробництво займають, як правило, найбільшу частку, що свідчить про високу матеріаломісткість продукції. Відповідно виробнича діяльність підприємства та її результати залежать від ефективної організації постачання і раціонального та економного використання матеріальних ресурсів.

Мета аналізу використання матеріальних ресурсів полягає у визначенні забезпеченості підприємства всіма видами матеріальних ресурсів, пошуку резервів більш раціонального їх використання і зниження матеріаломісткості продукції, що в свою чергу призведе до підвищення ефективності виробництва за рахунок раціонального використання ресурсів. Основні завдання, об'єкти та етапи аналізу використання матеріальних ресурсів наведено на рис. 12.8.

Джерела інформації для аналізу використання матеріальних ресурсів наведені в табл. 12.29.

Перераховані джерела інформації використовуються для проведення ретроспективного аналізу використання матеріальних цінностей. Оперативний аналіз проводиться за даними первинного бухгалтерського обліку (за інформацією по рахунках 23, 25, 26, 36 і т.д.). Прогнозний аналіз виробництва та реалізації продукції застосовується при оцінці відповідних альтернативних управлінських рішень.

. Методика аналізу використання матеріальних ресурсів

2.1 Аналіз забезпеченості матеріальними ресурсами.

З переходом до ринкових умов господарювання докорінно змінюється система постачання матеріальних ресурсів. Суттєво розширюється зона вибору контрагентів ринку сировинних ресурсів.

У ході аналізу забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами необхідно;

1) перевірити розрахунок потреби в матеріальних ресурсах; оцінити забезпеченість потреби джерелами покриття, зокрема виявити ступінь забезпечення потреби в матеріальних ресурсах договорами на їх постачання (за строками, обсягами та асортиментом партій, якістю матеріалів тощо), обґрунтованість договорів та їх фактичне виконання;

2) визначити відповідність фактичної забезпеченості товарними запасами плановій потребі, враховуючи обсяг і склад неліквідів, обсяг списаних втрат;

3) виявити зниження обсягу виробництва у зв'язку з недостатньою забезпеченістю матеріальними ресурсами, причини виникнення понаднормових запасів.

Важливим фактором забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами є правильність розрахунку потреби в них, раціонально організоване матеріально-технічне постачання (вибір постачальників, форм поставок і систем розрахунків).

Планування потреб у ресурсах здійснюється на підставі наукових методів. Методи визначення потреби в матеріальних ресурсах - це способи встановлення кількості матеріальних ресурсів, необхідної для здійснення виробничої та іншої діяльності підприємства. У практиці планування матеріально-технічного забезпечення використовують різні методи визначення потреби в матеріалах залежно від наявності даних, специфіки технологічних процесів виготовлення продукції, призначення матеріалів та інших особливостей виробництва та споживання матеріалів.

Потреба в матеріальних ресурсах визначається враховуючи потреби окремих їх видів для основної та іншої діяльності підприємства, а також запасів, матеріальних ресурсів, необхідних для нормального функціонування, на кінець періоду:

де МРі - загальна потреба підприємства в і - тому виді матеріальних ресурсів; МРіj - потреба і-того виду матеріальних ресурсів на j-й вид діяльності (на виконання виробничої програми, на приріст незавершеного виробництва, на ремонтно-експлуатаційні потреби, на виготовлення інструменту та спеціального оснащення, на дослідні та експериментальні роботи тощо); МРі3 - необхідні для нормального функціонування підприємства запаси і - того виду матеріальних ресурсів на кінець періоду.

В основу розрахунку потреби підприємства в матеріальних ресурсах покладено нормативи та норми їх витрачання, норми складських запасів.

Наявність матеріальних ресурсів:

1) при функціональному підході: закупівля і виробництво партіями відбувається у вузькоспеціалізованих підприємств, що прагнуть до зниження витрат на одиницю випущеної продукції і товарів, що придбаються. Така політика масових закупок вимагає деяких обсягів запасів, які дозволяють відповідним службам здійснювати політику "оптимальних" закупок в очікуванні, коли служби-споживачі вимагатимуть ці закупки;

2) запаси сировини і матеріалів необхідні при труднощах з постачанням запасів; запаси напівфабрикатів і готової продукції - перед виробничим ризиком (поломки, страйки, брак тощо); запаси кінцевої продукції - при коливаннях обсягів продажу.

Так, величина планової потреби у відповідному виді запасів на виконання основної виробничої програми, на капітальне будівництво та на непромислові потреби (для обслуговування житлового фонду, дитячих та інших закладів) може бути визначена шляхом множення норми витрачання на кількість продукції або обсяг робіт у попередньому періоді.

де Ніj - норма витрат і-го матеріалу на виробництво одиниці j -го виду продукції; Пj - програма виробництва j-ої продукції у плановому періоді; п - кількість найменувань продукції j, на виробництво якої використовується і-й матеріал.

Цей метод має багато різновидів залежно від норм, що використовуються (на деталь, виріб), а також від виробничої програми.

У машинобудівній галузі потребу в матеріалах визначають окремо на певні вироби та в цілому по підприємству.

Річну потребу в основних матеріалах визначають шляхом множення технічно-обґрунтованих норм на виробничу програму, включаючи запасні частини. Аналогічно визначають потребу в напівфабрикатах, готових деталях, вузлах, які одержують за кооперативними поставками. Потребу в матеріалах можна розраховувати за допомогою динамічних коефіцієнтів матеріаломісткості продукції по основних її видах або за динамікою випуску продукції і витрат матеріальних ресурсів.

Перевіряючи розрахунки потреб, необхідно з'ясувати чи враховані;

Ä   зміни у номенклатурі та асортименті призначеної для випуску продукції;

Ä   зміни норм витрат на одиницю продукції;

Ä  заходи, спрямовані на підвищення технічного рівня виробництва, удосконалення організації виробництва і праці.

Потреба в матеріальних ресурсах для створення запасів на кінець періоду визначається у трьох вимірниках;

1) натуральному - для встановлення потреби в складських приміщеннях;

2) грошовому - для виявлення потреби в оборотних засобах, для узгодження з фінансовим планом;

3) днях забезпеченості - для цілей планування і організації контролю. При цьому виробничі запаси розглядаються як частина матеріальних

ресурсів, які не задіяні у виробничому процесі, але їх наявність на підприємстві у передбачених розмірах є об'єктивною умовою ритмічності виробництва.

Після перевірки потреби у матеріальних ресурсах, визначають джерела їх покриття і забезпечення.

Розрізняють два види джерел покриття потреб:

Ä   внутрішні: очікувані залишки матеріалів з урахуванням незавершеного виробництва на початок періоду, що аналізується; зворотні відходи; власне виробництво матеріальних ресурсів; економія при транспортуванні, зберіганні, впровадженні новітніх технологічних розробок тощо;

Ä  зовнішні: матеріальні ресурси, що надходять від постачальників за укладеними договорами (контрактами).

Задоволення потреб підприємства в матеріальних ресурсах здійснюється двома шляхами: екстенсивним та інтенсивним

Реальна потреба у придбанні матеріалів визначається як різниця між загальною потребою у певному виді матеріальних ресурсів і сумою знайдених власних внутрішніх джерел для її покриття. Відповідно, точність визначення внутрішніх джерел обумовлює об'єктивність розрахунку потреби у зовнішніх джерелах. Тому дуже важливо вивчити повноту надходження матеріалів і дати оцінку ступеню задоволення потреби підприємства в них.

Аналіз строків і обсягів поставок матеріалів за укладеними договорами пов'язаний із перевіркою запасів відповідних матеріалів на складі. Наявні запаси повинні задовольняти потребу підприємства у матеріалах на період між поставками.

При цьому забезпеченість (мінімальний запас у днях) визначається як відношення запасу певного виду матеріалу і денної потреби у ньому матеріалі. Це дає змогу встановити запас окремих видів матеріалів на складі у днях.

Визначаються також інтервали між фактичними надходженнями матеріалів на склад та між поставками за договорами з постачальниками.

Рівень забезпеченості підприємства сировиною і матеріалами визначається шляхом порівняння фактичної кількості закуплених сировини та матеріалів з потребою в них. Необхідно також перевірити відповідність планових потреб у матеріальних ресурсах, що зазначені в договорах, і їх фактичне забезпечення.

Ступінь забезпеченості потреби в матеріальних ресурсах за договорами на їх постачання оцінюється за допомогою наступних показників:

Ä   коефіцієнт забезпеченості за планом (КЗБ.ПЛ) розраховується як відношення суми за укладеними договорами до планової потреби;

Ä  коефіцієнт забезпеченості за фактом (КЗБ.Ф) розраховується як відношення вартості фактично поставлених матеріальних ресурсів до планової потреби.

Аналіз наведених коефіцієнтів проводиться за кожним видом матеріалів.

Крім того, аналізуючи забезпеченість підприємства матеріальними ресурсами, необхідно:

1)      оцінити ритмічність поставок: для цього використовуються такі показники як середньоквадратичне відхилення фактичного обсягу поставки по днях (декадах, місяцях) від середнього обсягу поставки; коефіцієнт нерівномірності поставок і коефіцієнт варіації;

коефіцієнт нерівномірності поставок матеріалів (Кнер) визначається за формулою:

де хі - відсоток виконання плану постачання за періодами (днями, декадами, місяцями); ОПП - план поставок за ті ж періоди;

коефіцієнт варіації (КВАР) визначається за формулою:

де ∆ОП - відхилення обсягу поставки за періодами від плану; п - кількість періодів, що аналізуються; ОПС - середній обсяг поставки матеріалів за період.

Неритмічна поставка сировини та матеріалів зумовлює простої обладнання, втрати робочого часу, необхідність понаднормових робіт, які оплачуються за підвищеною тарифною ставкою. Все це збільшує собівартість продукції, що випускається, і відповідно, зменшує прибуток підприємства;

) визначити обсяги та асортимент запасів, що постачаються: негативний вплив фактора недопоставок запасів на зміну випуску продукції вимірюється порівнянням кількості недопоставленого і-того виду матеріалів з нормою його витрачання на одиницю" продукції.

Особливу увагу потрібно звернути на виконання договорів поставок щодо асортименту. Для оцінки виконання договірних зобов'язань за асортиментом розраховують коефіцієнт асортиментності, тобто співвідношення фактичного надходження матеріалів, що не перевищує обумовленого договором, та обсягу договірних зобов'язань. При порушенні асортименту матеріальних ресурсів, що надходять, утворюються наднормові запаси одних видів і нестача інших;

3) проаналізувати якість отриманих від постачальників матеріальних ресурсів: перевіряється відповідність матеріальних ресурсів стандартам і технічним умовам і розраховується коефіцієнт рекламацій, тобто претензій постачальникам за поставку недоброякісних матеріалів. Низька якість сировини й матеріалів є причиною утворення понадпланових відходів, що призводить до зменшення обсягу випуску якісної продукції;

) оцінити кількісні (вартісні) втрати продукції у результаті недопоставки ресурсів, поганої якості матеріалів, зміни цін на матеріали, простоїв через порушення графіку постачання.

Аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів.

Оцінка ефективності використання матеріальних ресурсів на практиці аналітичної роботи здійснюється за допомогою системи різноманітних показників:

1) узагальнюючі показники: матеріаломісткість продукції, матеріаловіддача. питома вага матеріальних втрат у собівартості продукції, коефіцієнт використання матеріалів:

) індивідуальні показники: ефективність споживання окремих елементів матеріальних ресурсів (основних, допоміжних матеріалів, палива, енергії тощо), а також встановлення зниження матеріаломісткості окремих виробів (питомої матеріаломісткості). Питома матеріаломісткість окремих виробів може визначатися у вартісному, натурально-вартісному та натуральному вираженні.

Матеріаломісткість продукції с узагальнюючим вартісним показником, визначається як співвідношення суми матеріальних витрат до вартості виготовленої продукції і показує, скільки матеріальних витрат припадає на кожну гривню виготовленої продукції. Матеріаломісткість визначає суму матеріальних витрат: зростання матеріаломісткості збільшує суму матеріальних витрат, зниження - зменшує.

Матеріаловіддача - це обернений до матеріаломісткості показник, що характеризує вихід продукції :і кожної гривні витрачених матеріальних ресурсів і розраховується як співвідношення вартості продукції до суми матеріальних витрат.

Для розрахунку питомої ваги матеріальних витрат в собівартості продукції сума матеріальних витрат ділиться на собівартість виготовленої продукції. Цей показник відображає не тільки рівень використання матеріальних ресурсів, але й структуру витрат виробництва продукції, тобто чи є воно матеріаломістким.

Коефіцієнт використання матеріалів визначається як співвідношення суми фактичних матеріальних витрат до величний матеріальних витрат. розрахованої виходячи і планових калькуляцій і фактичного випуску та асортименту продукції. Він відображає рівень ефективності використання матеріалів, дотримання норм витрачання матеріалів. Якщо коефіцієнт використання більше І. то це свідчить про перевитрачання матеріалів, якщо менше 1 - про економію матеріальних ресурсів.

Порядок розрахунку узагальнюючих показників наведено в табл. 12.33.

Застосування узагальнюючих показників в аналізі дозволяє отримати лише загальну уяву про рівень ефективності використання матеріальних ресурсів і резерви її підвищення. Більш детальну інформацію забезпечує аналіз індивідуальних показників.

Залежно від специфіки виробництва індивідуальними показниками можуть бути: сировиномісткість - у переробній галузі; металомісткість - у машинобудуванні та металообробній промисловості; паливомісткість, енергомісткість - на підприємствах теплоелектроцентралі; напівфабрикатомісткість - у збиральних виробництвах тощо.

Питома матеріаломісткість окремих виробів може бути розрахована як у вартісному, натуральному так і в умовно-натуральному вираженні. Вартісний показник питомої матеріаломісткості розраховується як відношення вартості всіх спожитих матеріалів на одиницю продукції до її ціни. Питома матеріаломісткість у натуральному та умовно-натуральному вираженні вимірюється кількістю витрачених матеріальних ресурсів на один виріб.

У економічній літературі і в практичній діяльності застосовуються також показники параметричної, конструктивної, технологічної, відносної, питомої матеріаломісткості, коефіцієнт використання окремих видів матеріалів.

Питома параметрична матеріаломісткість визначається як відношення матеріальних витрат на одиницю потужності. продуктивною і. вантажопідйомності й вимірюється у вартісних і натуральних показниках (на 1 кВт/год., 1 л. с. тощо).

Однак індивідуальна питома та параметрична матеріаломісткість не відображають вагової характеристики виробів, тому виникає потреба у визначенні конструктивної питомої матеріаломісткості.

Конструктивна питома матеріаломісткість - відношення чистої ваги виробів на одиницю технічного параметру; визначається у натуральному вираженні.

Для удосконалення конструкції виробів можливе застосування прогресивних видів матеріалів, при обробці яких досягається найбільший ефект. Тому розраховується відносна матеріаломісткість, яка є відношенням конструктивної матеріаломісткості до коефіцієнта використання матеріалів на його виготовлення.

Коефіцієнт використання матеріалів доцільно визначати не тільки за всім обсягом випуску продукції (див. табл. 12.33), але й за окремими виробами, вузлами, деталями. У цьому випадку він обчислюється як співвідношення корисного витрачання або чистої ваги деталі, виробу в натуральному вираженні до норми або фактичного витрачання матеріалів, використаних на їх виготовлення.

У табл. 12.34 наведено порядок розрахунку окремих індивідуальних показників ефективності використання матеріальних ресурсів.

Для оцінки ефективності використання матеріальних ресурсів необхідно визначити наступні показники, що характеризують використання матеріальних ресурсів як компоненту оборотних засобів:

·      швидкість оборотності (тривалість обороту);

·        коефіцієнт оборотності (кількість оборотів);

·        коефіцієнт завантаження тощо.

Більш детально це питання розглянуто в темі 9.

 Аналіз матеріаломісткості продукції.

Аналіз матеріаломісткості проводиться у наступному порядку:

·    розраховується матеріаломісткість продукції за декілька періодів, визначається відхилення, оцінюються зміни;

·        аналізується зміна матеріаломісткості за окремими елементами витрат;

·        визначається вплив зміни факторів на матеріаломісткість продукції;

·        аналізується зміна матеріаломісткості найважливіших видів виробів;

·        визначається вплив ефективного використання матеріальних ресурсів на зміну обсягу виробництва.

У процесі аналізу фактичний рівень показників ефективності використання матеріальних ресурсів, наведених в табл. 12.33 і 12.34, порівнюють з прогнозними, вивчають їх динаміку та причини зміни, а також вплив на обсяг виробництва продукції.

Матеріаломісткість продукції перебуває під впливом зовнішніх (незалежних від діяльності підприємства) і внутрішніх (залежних від діяльності підприємства) факторів (табл. 12.35).

Аналіз матеріаломісткості проводиться за адитивною, кратною або мультиплікаційною факторними моделями. Побудова факторних моделей здійснюється на підставі формули визначення матеріаломісткості, причому сама формула не може розглядатись як факторна система.

Отже, на матеріаломісткість спричиняють вплив наступні фактори:

·    структура продукції (збільшення частки матеріаломісткої продукції призводить до збільшення загальної матеріаломісткості);

·    рівень матеріальних витрат на окремі вироби або питома матеріаломісткість;

·    ціни на матеріали;

·        відпускні ціни на продукцію.

Тема 8. Аналіз витрат на виробництво продукції

Завдання:

.Зрозуміти значення і завдання аналізу собівартості продукції;

.Вивчити основні показники, що використовуються при аналізі витрат на виробництво продукції;

.Ознайомитися з методикою аналізу витрат на виробництво;

.Вивчити особливості оперативного аналізу витрат на виробництво;

.Визначити основні резерви зниження собівартості продукції.

План.

. Значення, завдання, інформаційне забезпечення аналізу витрат на виробництво продукції.

2. Аналіз загальної суми витрат на виробництво продукції

3. Аналіз структури витрат на виробництво

4. Особливості аналізу прямих та непрямих витрат

5. Оперативний аналіз собівартості продукції

. Визначення резервів зниження собівартості продукції.

Ключові слова та поняття: витрати, собівартість, елементні витрати, статті калькуляції. Витрати на одну гривню товарної продукції, витратомісткість одиниці продукції.

Після вивчення матеріалу теми Ви зможете:

·        охарактеризувати значення, завдання та етапи аналізу витрат;

·        аналізувати суму витрат на виробництво продукції;

·        проводити аналіз витрат на одну гривню товарної продукції;

·        обраховувати резерви та використовувати їх у виробництві.

. Значення, завдання, інформаційне забезпечення аналізу витрат на виробництво продукції.

Функціонування підприємства в умовах ринкової економіки актуалізує проблему раціонального витрачання ресурсів, докорінного поліпшення управління витратами для забезпечення конкурентоспроможності продукції. Витрати на виробництво продукції, робіт (послуг) є індикатором діяльності підприємства; збільшення витрат може означати як зміни ситуації на ринку, так і недоліки у процесі виробництва.

Витрати підприємства на виробництво продукції, виражені в грошовій формі, утворюють собівартість продукції. Витрати, які включаються до собівартості продукції, визначаються Національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та галузевими методичними рекомендаціями з питань планування, обліку і калькулювання готової продукції (робіт, послуг).

Собівартість продукції, як синтетичний показник, відображає всі сторони господарської діяльності підприємства. Від рівня собівартості продукції при інших незмінних умовах залежить рівень прибутку.

Чим економніше підприємство використовує матеріальні, трудові та фінансові ресурси при виготовленні продукції, виконанні робіт та наданій послуг, тим ефективніше здійснюється виробничий процес, тим більшим буде прибуток і рівень рентабельності продукції. Отже, собівартість є основним фактором ціноутворення і формування прибутку.

Економічний аналіз витрат на виробництво (собівартості продукції) є важливим інструментом управління витратами, що дозволяє надати узагальнюючу оцінку ефективності використання ресурсів і визначити резерви збільшення прибутку та зниження ціни одиниці продукції.

Мета аналізу витрат на виробництво продукції полягає у виявленні можливості раціонального використання виробничих ресурсів, інформаційному забезпеченні та всебічній оцінці досягнутих результатів щодо оптимізації витрат, обґрунтуванні управлінських рішень.

Основні завдання, об'єкти та етапи аналізу витрат на виробництво наведено на рис. 13.1.

Джерела інформації, що використовуються при проведенні аналізу витрат на виробництво, наведено в табл. 13.1.

Залежно від існуючого рівня собівартості, конкретних завдань, поставлених адміністрацією, аналіз може проводитися одночасно за всіма або за декількома напрямами, охоплювати весь цикл виробництва або окремі його стадії і процеси. При цьому для досягнення поставленої мети аналіз собівартості продукції повинен проводитися систематично. У результаті інформація про динаміку витрат, фактори їх зміни буде накопичуватися постійно, що забезпечить якість аналізу та підвищить обґрунтованість рекомендацій для керівництва.

Для потреб планування, обліку і аналізу використовують класифікацію витрат за різними ознаками (див. табл. 13.2).

Для досягнення мсти та поставлених завдань аналізу необхідними є його організація на різних етапах життєвого циклу продукції (робіт, послуг); проведення ретроспективного, оперативного та перспективного аналізу (табл. 13.3.)

Для забезпечення достовірності результатів аналізу необхідно привести показники собівартості різних періодів у вигляд, придатний для порівняння. Зокрема, така необхідність з'являється при:

·  зміні структури підприємства в результаті злиття з іншими виробничими структурами, виділення окремих структурних частин при здачі їх в оренду, створення спільних підприємств тощо;

·        зміні у зв'язку зі змінами в системі економічних відносин складу витрат, які включаються до собівартості продукції, або при віднесенні до неї витрат, які відшкодовувались раніше з інших джерел;

·        достатньо відчутному зростанні цін на запаси, виготовлену продукцію, підвищенні заробітної плати, викликаному інфляційними процесами.

Аналіз загальної суми витрат на виробництво продукції

На першому етапі аналізу загальної суми витрат на виробництво (див. рис. 13.1) необхідно надати загальну оцінку рівня собівартості, визначити відхилення звітних показників від прогнозних, оцінити їх динаміку, виявити фактори, що вплинули на ці відхилення.

Однак порівнювати можна лише ті показники собівартості, які розраховані за єдиною методикою. Розрізняють наступні види собівартості (табл. 1З.4).

Аналіз динаміки, структури витрат і факторів їх зміни дає можливість своєчасно реагувати на відхилення від нормальних параметрів виробничого процесу, розробити відповідні заходи з недопущення зайвих витрат і втрат, виявити тенденції зміни витрат, розробити заходи для їх оптимізації.

Собівартість одиниці продукції у цілому по підприємству розраховується шляхом ділення загальної собівартості на обсяг виробництва.

Поглиблюючи аналіз витрат на виробництво, необхідно враховувати, що собівартість продукції залежить від рівня ресурсомісткості виробництва (трудомісткості, матеріаломісткості, фондомісткості, енергомісткості) та зміни цін на споживчі ресурси в зв'язку з інфляцією.

При цьому для більш об'єктивної оцінки діяльності підприємств і повного виявлення резервів при аналізі собівартості продукції необхідно враховувати вплив зовнішнього інфляційного фактору: фактичну кількість спожитих ресурсів на виробництво продукції потрібно помножити на зміну середнього рівня ціни за кожним видом ресурсів, а отримані результати додати.

Аналіз витрат на 1 грн. продукції.

Узагальнюючий показник собівартості промислової продукції - витрати на 1 грн. продукції. Перевагами використання даного показника є наступні: універсальність - даний показник визначається за всіма галузями та на всіх рівнях управління усувається відмінність у підходах до старої та нової продукції; охоплюється як порівняна, так і непорівняна продукція; з'являється можливість простежити динаміку змін собівартості продукції.

Якщо представити собівартість товарної продукції у вигляді суми добутків собівартості одиниць продукції за кожним видом, що виготовляється, на обсяг виробництва, а вартість продукції - як добуток обсягу виробництва за кожним видом на відповідні ціни, то формула для розрахунку витрат на 1 гри. продукції буде наступною:

де Рв - витрати на 1 грн. продукції (рівень витрат); ВП - вартість продукції; ОВі - обсяг виробництва у натуральних показниках і-го найменування; Сі - собівартість одиниці продукції: Ці - ціна одиниці продукції: п - кількість видів продукції.

Якщо, наприклад, собівартість випущеної продукції склала 70 тис. гри., а її обсяг в цінах реалізації - 100 тне. гри., то витрати на одиницю продукції складуть 0,7 грн. Це означає, що в кожній одиниці випущеної продукції є 30 коті, прибутку і 70 коп. витрат різноманітних ресурсів.

Аналіз витрат на і грн. продукції підприємства проводиться у наступній послідовності:

1) оцінка динаміки витрат на 1 грн. продукції;

2) порівняння з даними інших підприємств, середньогалузевими показниками тощо;

3) виявлення впливу факторів на зміну рівня витрат на 1 грн. товарної продукції;

4)визначення впливу виявлених факторів на зміну прибутку підприємства.

На зміну рівня витрат на 1 грн. продукції впливають безліч факторів, пов'язаних з формуванням як чисельника, так І знаменника наведеної формули (13.1).

Безпосередньо на зміну рівня витрат на 1 грн. продукції впливають фактори- які знаходяться з ним у прямому функціональному зв'язку, тобто фактори першого рівня:

·             зміна структури випущеної продукції: цей фактор впливає на загальну суму витрат через зміну середньої собівартості одиниці продукції у зв'язку зі збільшенням або зменшенням питомої ваги конкретного виду продукції (роботи, послуги). При зростанні питомої ваги продукції, яка має витрати на і грн. нижче, ніж на всю продукцію, величина витрат на гривню продукції в цілому знизиться, і навпаки;

·    зміна рівня витрат на виробництво окремих видів продукції: собівартість продукції по суті є сумою витрат на виробництво окремих видів продукції; відповідно, чим меншою є сума витрат на виробництво окремих видів продукції, тим нижчий рівень витрат на 1 грн. продукції, і навпаки;

·        зміна цін на використані ресурси: характер впливу цього фактору аналогічний впливу попереднього фактору;

·        зміна цін на продукцію: цей фактор здійснює зворотній вплив на рівень витрат на 1 грн. продукції, тобто зниження цін спричиняє збільшення витрат на 1 грн. продукції, і навпаки.

Вплив наведених факторів на зміну витрат на і грн. продукції можна визначити способом ланцюгових підстановок. Для цього необхідно:

1) розрахувати витрати на ігри, продукції при всіх базисних показниках;

2) визначити витрати на 1 грн. продукції, перераховані на фактичний обсяг виробництва та асортимент;

3) розрахувати витрати на 1 грн. продукції, перераховані на фактичну собівартість, тобто фактичний обсяг виробництва за базовими цінами;

4) визначити фактичні витрати на 1 грн. продукції.

Для об'єктивної оцінки результатів роботи підприємства важливо виділити фактори, які залежать і не залежать від результатів роботи колективу. Вирішення цього завдання досягається шляхом вимірювання факторів другого порядку. Зокрема, до факторів, які не залежать від результатів роботи колективу відносяться фактори зміни цін і тарифів на сировину, матеріали, перевезення готової продукції, послуг тощо.

На наступному етапі аналізу визначається вплив факторів, що досліджуються, на зміну витрат на весь обсяг виробництва та на зміну суми прибутку від реалізації:

1) для того, щоб визначити фактичну економію (перевитрачання) на весь обсяг виробництва, необхідно економію (перевитрачання) на 1 грн. продукції помножити на фактичний обсяг виробництва продукції;

2) для того, щоб визначити вплив факторів на зміну суми прибутку від реалізації, необхідно абсолютні прирости (зниження) витрат на 1 грн. продукції за рахунок кожного фактора помножити на фактичний обсяг реалізації, виражений у базисних цінах.

3. Аналіз структури витрат на виробництво

Важливим етапом аналізу витрат на виробництво є оцінка їх структури, що проводиться за такими напрямами:

·  аналіз витрат на виробництво за елементами витрат;

·        аналіз витрат, згрупованих за їх функціональною роллю у виробничому процесі, тобто за статтями калькуляції;

·        аналіз прямих матеріальних і трудових витрат;

·        аналіз непрямих витрат.

Аналіз структури витрат дозволяє оцінити матеріаломісткість, трудомісткість, енергомісткість продукції, виявити тенденцію їх змін і вплив на собівартість продукції; своєчасно реагувати на відхилення від прогнозних, нормативних показників собівартості, приймати відповідні управлінські рішення тощо.

Аналіз витрат за елементами. При плануванні і калькулюванні собівартості продукції важливу роль відіграє класифікація витрат за елементами (економічним змістом) і статтями калькуляції (характером виникнення і призначенням), Групування витрат за елементами необхідне для вивчення матеріаломісткості, енергомісткості, трудомісткості, фондомісткості та встановлення впливу технічного прогресу на структуру витрат.

Склад витрат за економічними елементами регламентує Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" (п. 21). Розглянемо їх склад детальніше (див. табл. 13.8).

Аналіз структури витрат за елементами передбачає визначення питомої ваги окремих елементів витрат у загальній сумі витрат і оцінку їх зміни за звітний період. Для наочності використовується аналітична таблиця, у якій перераховуються елементи витрат і відображається їх абсолютна величина та питома вага. Ці дані наводяться окремо: базові (минулого, звітного періоду, прогнозні), фактичні та зміна цих показників за період, що аналізується.

Проаналізуємо структуру витрат підприємства за елементами (табл. 13.9.)

За даними таблиці 13.9 можна дійти висновку, що фактичні загальні витрати були менші за базові на 4 тис. грн. Найбільша зміна відбулася у вартості витрачених на виробництво матеріалів, які зменшилися в порівнянні з базовим періодом на 6 тис. грн.; амортизаційні витрати збільшились на 4 тис. грн. порівняно з базовим періодом; збільшились витрати на оплату праці на 4 тис. грн., а також відрахування на соціальні заходи - на 1 тис. грн. Але структура витрат суттєво не змінилася. Найбільшу питому вагу у структурі фактичних витрат займали матеріальні витрати - 51,95%, а у базисному періоді - 52,83 %.

За результатами аналізу структури витрат за елементами аналітик може зробити наступні висновки:

Ä зміна питомої ваги витрат на заробітну плату - характеризує зміни трудомісткості продукції: збільшення питомої ваги таких витрат є наслідком збільшення трудомісткості продукції, і навпаки;

Ä  зміна питомої ваги матеріальних витрат - визначає зміни продуктивності праці: збільшення питомої ваги матеріальних витрат є наслідком зростання продуктивності праці, і навпаки;

Ä  зміна питомої ваги амортизаційних відрахувань - характеризує зміни технічного рівня виробництва, амортизаційної політики підприємства.

Таким чином, вивчення структури витрат за наведеними елементами (а при необхідності і за найважливішими їх складовими частинами), а також змін, які відбулися за звітний період, дає можливість оцінити раціональність такої структури та зробити висновок про необхідність і можливість її зміни в напрямі зниження матеріало - або трудомісткості.

Аналіз витрат за статтями калькуляції.

Для контролю і аналізу витрат, поряд з обліком їх за економічними елементами, застосовується групування витрат на виробництво за статтями калькуляції, у розрізі яких обчислюється собівартість продукції. Класифікація витрат за калькуляційними статтями собівартості розкриває цільове призначення витрат і їх зв'язок з технологічним процесом. Дане групування використовується для обчислення витрат за видами виготовленої продукції та місцем їх виникнення (за цехами, ділянками тощо) і залежить від багатьох факторів: методу планування, технологічного процесу, продукції, що виготовляється. Встановлення переліку та складу статей калькуляції виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) віднесене до компетенції підприємства та має бути регламентоване його обліковою політикою.

З урахуванням вимог П(С)БО 16 промислові підприємства можуть використовувати такі калькуляційні статті:

Ä сировина і матеріали;

Ä  купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств;

Ä  паливо і енергія на технологічні цілі; зворотні відходи (вираховуються); основна заробітна плата виробничих робітників; додаткова заробітна плата виробничих робітників; відрахування на соціальне страхування;

Ä  витрати, пов'язані з підготовкою і освоєнням виробництва продукції;

Ä  видати на утримання і експлуатацію обладнання;

Ä  цехові витрати;

Ä  втрати внаслідок технічно неминучого браку; супутня продукція (вираховується);

Ä  інші виробничі витрати.

Аналіз собівартості продукції за статтями є важливою складовою оцінки результатів господарювання підприємства. Його результати дають можливість встановити, за якими статтями є економія, а за якими - перевитрачання, тим самим визначаючи конкретні напрями оптимізації рівня собівартості продукції, подальшого вивчення можливих резервів її зменшення.

Аналіз витрат за статтями калькуляції передбачає визначення абсолютного та відносного відхилення за статтями витрат, порівнюючи фактичні дані з даними за минулі періоди, прогнозними (плановими); обчислення частки кожної статті в загальній сумі витрат, структурних зрушень, що відбулися; надання оцінки змін кожної статті.

У процесі аналізу у першу чергу приділяється увага статтям, за якими були допущені значні перевитрати, непродуктивні витрати та втрати, а також тим, які займають значну питому вагу в собівартості продукції.

Аналітичну цінність для подальшого пошуку резервів економії витрат матеріальних, трудових і фінансових ресурсів будуть мати і такі розрахункові аналітичні показники як питома вага витрат за калькуляційними статтями на одну гривню окремо випущеної і реалізованої товарної продукції. Вони розраховуються шляхом ділення суми витрат за кожною статтею на суму товарної продукції відповідно випущеної і реалізованої.

4. Особливості аналізу прямих та непрямих витрат

При управлінні собівартістю продукції важливо враховувати спосіб включення витрат до собівартості окремих видів продукції. За цією ознакою розрізняють прямі І непрямі витрати (див. табл. 13.2).

Аналіз прямих матеріальних витрат.

При аналізі матеріальних витрат необхідно враховувати галузеву належність досліджуваного підприємства. Так. в обробних галузях (зокрема, легкій і харчовій промисловості) питома вага матеріальних витрат у собівартості продукції є досить значною.

Аналіз матеріальних витрат полягає у порівнянні їх фактичного обсягу з плановим (прогнозним) чи базовим і в обчисленні впливу окремих факторів на виявлені відхилення. Кількість факторів і методика їх дослідження залежать від особливостей технологічного процесу, а також видів сировини, матеріалів і енергоносіїв, що використовуються.

Загальна сума матеріальних витрат залежить від:

Ä обсягу та структури виробництва продукції;

Ä  рівня матеріальних витрат у собівартості окремих видів продукції.

Фактори зміни обсягу та структури продукції - елементні, які не підлягають деталізації. Зміна рівня витрат на окремі види продукції - складний фактор, що поділяється на фактори другого та третього рівнів.

Рівень впливу кожного фактору на зміну величини матеріальних витрат визначається способом ланцюгових підстановок.

У процесі аналітичного дослідження значна увага приділяється зміні матеріальних витрат за рахунок зміни рівня витрат на окремі види продукції. Для підприємств більшості галузей аналіз цієї зміни полягає у вивченні впливу трьох факторів: норм витрат, ціни, заміни матеріалів (цей фактор виражається у відхиленні норми витрат і ціни матеріалу, який замінює, від норми і ціни матеріалу, який замінюють). На кожен з цих чинників впливають фактори третього рівня:

Ä норми витрат: чиста вага виробу, зворотні відходи, безповоротні відходи;

Ä  ціна: ціна матеріалу, структура, склад матеріалів;

Ä  заміна матеріалів: норми витрат, ціна матеріалів.

Подальший аналіз спрямований на виявлення причин, що викликали вплив розглянутих факторів, і працівників, з вини яких відбулися ці відхилення. При цьому проявляється специфіка не тільки галузі, що аналізується, але й особливості технології, організації виробництва, а також системи управління.

Відхилення за рахунок нераціонального використання матеріалів виявляють за повідомленнями про зміну норм, відхиленнями від норм, актами про брак тощо; вони можуть виникати через низьку якість і некондиційність матеріалів, неефективні способи виробництва, використання замінників, низьку кваліфікацію робітників, їх недисциплінованість тощо.

Відхилення за рахунок змін цін виникають внаслідок недотримання кошторису витрат на транспортування І зберігання, придбання матеріалів нижчої якості та ін.

Виявлену економію оцінюють позитивно, якщо її досягнуто не за рахунок цінових факторів, застосування застарілих норм або завищення планових витрат.

Вартість матеріалів є складним економічним елементом, що включає в себе як основні матеріали, так і комплектуючі вироби, напівфабрикати, паливно-енергетичні витрати тощо. За кожним видом матеріалів ведеться порівняння витрат і виявляються причини відхилень.

Аналіз матеріальних витрат, як правило, завершується підрахунком резервів зниження витрат і розробкою відповідних заходів щодо їх використання.

Аналіз прямих витрат на оплату праці.

У більшості галузей промисловості витрати на оплату праці мають меншу питому вагу в собівартості продукції, ніж матеріальні витрати. Проте загальновідомо, що одним із найважливіших джерел зниження собівартості продукції є швидше зростання продуктивності праці, ніж зростання середньої оплати праці.

Загальна сума прямої заробітної плати залежить від:

Ä   обсягу та структури виробництва продукції;

Ä  рівня витрат на оплату праці у собівартості окремих видів продукції (залежить від трудомісткості продукції і середньогодинної заробітної плати).

Проводячи аналітичне дослідження, можна визначити розмір впливу на собівартість продукції усіх розглянутих факторів, який визначається як сума добутків зміни собівартості продукції за рахунок кожного фактору на фактичний обсяг виробництва.

Аналіз непрямих витрат.

Проведення аналізу витрат підприємства передбачає вивчення рівня, динаміки і структури загально-виробничих втрат (як правило, відокремлено витрат на утримання і експлуатацію обладнання та цехових витрат), адміністративних витрат підприємства. Ці витрати є; комплексними, складаються з різних елементів, що зумовлює необхідність складання кошторисів для потреб планування, обліку та контролю. Враховуючи, що окремі види витрат не залежать від обсягів виробництва, а інші повністю або частково залежать від його зміни, кошторис непрямих витрат можна представити » наступній формі (табл. 13.11).

У процесі аналізу вивчають динаміку та напрями зміни непрямих витрат, виконання кошторису з кожного виду витрат, визначають відхилення від кошторису та причини відхилень, підраховують непродуктивні втрати, перевіряють обґрунтованість розподілу витрат між товарною продукцією та незавершеним виробництвом, окремими видами продукції і розробляють заходи по використанню виявлених резервів.

Враховуючи, що не всі види непрямих витрат однаково пов'язані зі зміною обсягу виробництва продукції, аналіз непрямих витрат проводиться окремо за статтями витрат умовно-постійних і умовно-змінних:

Ä   аналіз умовно-постійних витрат здійснюється шляхом порівняння суми та рівня цих витрат за звітний період у динаміці або з кошторисом. Детально вивчаються причини, які викликали перевитрачання і економію за кожною статтею;

Ä  аналіз умовно-змінних витрат проводиться шляхом порівняння їх фактичної величини на 1 гри. продукції (тобто рівня витрат) з кошторисним або базисним рівнем, перерахованим на фактичний обсяг виробництва продукції.

Умовно-зміннІ витрати порівнюють з фактичними в динаміці за декілька звітних періодів і в такий спосіб оцінюють динаміку змін витрат, абсолютну та відносну економію або перевитрачання, виявляють резерви зниження витрат

З огляду на чисельність і різноманітність видів витрат, які входять до складу непрямих витрат, різноманітними є й причини утворення їх відхилень від кошторису. Для їх виявлення використовується як звітна і кошторисна інформація, так і дані первинних документів, аналітичного обліку, нормативної бази, розрахунки та інші джерела інформації.

Відповідно, сума даних витрат, яка припадає на одиницю продукції, залежить від зміни:

Ä   загальної суми загальновиробничих витрат;

Ä  бази розподілу.

При перевірці виконання кошторису витрат не можна всю отриману економію піднести на рахунок підприємства, так само як і всі допущені перевитрати оцінювати негативно. Оцінка відхилень фактичних витрат залежить під того, які причини викликали економію або перевитрачання за кожною статтею витрат. У ряді випадків економія пов'язана з невиконанням передбачених заходів щодо покращання умов праці, техніки безпеки, підготовки та перепідготовки кадрів тощо.

У процесі аналізу повинні бути виявлені непродуктивні витрати, втрати, які можна розглядати як невикористані резерви зниження собівартості продукції. У висновку за результатами аналізу непрямих витрат вказуються резерви можливого зниження собівартості, заходи щодо використання виявлених цих резервів; розробляються пропозиції щодо варіантів відповідних управлінських рішень (система заходів по усуненню і недопущенню причин, що зумовлюють перевитрачання).

. Оперативний аналіз собівартості продукції

Важливу роль у зниженні собівартості продукції відіграє оперативний економічний аналіз. який дає змогу своєчасно, оцінити господарські ситуації, пов'язані з формуванням собівартості продукції, виявити негативні причини та недоліки, внутрішньогосподарські резерви покращання використання виробничих ресурсів і оперативно приймати відповідні управлінські рішення.

Оперативний аналіз собівартості продукції мас ряд особливостей, які необхідно враховувати при його організації і проведенні:

1) своєчасність оперативного аналізу собівартості продукції: аналіз проводиться протягом того відрізку часу, у якому виникли та продовжують діяти короткотермінові причини, що спричиняють відхилення при формуванні собівартості продукції;

2) необхідність виявлення і вивчення впливу на собівартість продукції не всіх факторів, а тільки основних на даному рівні управління, які спричиняють суттєві відхилення від програми формування собівартості продукції, яка виготовляється.

3) застосування різних методик оперативного аналізу собівартості продукції, що враховують специфіку галузі (тип виробництва, особливості організаційної системи управління тощо);

4) виявлення причин перевитрачання і винних осіб у допущенні перевитрачання фонду заробітної плати з метою швидкого його усунення і попередження;

5) практична цінність аналізу окремих елементів витрат, зокрема, палива, енергії всіх видів, допоміжних матеріалів тощо;

6) наявність недоліків існуючих методик оперативного аналізу собівартості продукції - допущення значних умовностей: за окремими статтями собівартості фактичні витрати замінюються плановими або середніми, що склалися у минулому періоді (місяці або кварталі); недостатньо уваги приділяється розкладанню загальної суми відхилення на окремі фактори, що її обумовлюють, своєчасному та повному виявленню причин негативних змін. Отримані результати такого аналізу дають неточну оцінку ситуаціям з формування собівартості, що склалися на тій або іншій ділянці виробництва.

Ефективний оперативний аналіз собівартості можливий лише в комплексі з іншими основними елементами оперативного управління, що включає операції з прийняття оптимального управлінського рішення за результатами аналізу та забезпечення його виконання. Найбільш сприятливі умови для цього створюють автоматизовані системи управління, застосування сучасних комп'ютерних технологій.

6. Визначення резервів зниження собівартості продукції

На заключному етапі аналізу витрат на виробництво проводиться зведений розрахунок резервів зниження собівартості продукції та розробка заходів щодо використання виявлених резервів. Основні джерела резервів зниження собівартості продукції наступні:

Збільшення обсягу виробництва продукції: виявляються при аналізі виробництва продукції, утворюються за рахунок економії умовно-постійних витрат у результаті зростання обсягу виробництва; розраховуються за формулою:

де Со - планова собівартість додаткового обсягу виробництва ПВУ.ПОСТ % - питома вага умовно-постійних витрат у собівартості продукції, %.

Наприклад, виявлено резерв зростання обсягу виробництва продукції на 5 %, питома вага умовно-постійних витрат у собівартості продукції складає 22 %, планова собівартість додаткового обсягу виробництва продукції 40 тис. грн. Зниження собівартості за рахунок умовно-постійних витрат складе 40 х 22 / 100 = 8,8 (тис. грн.).

2. Зменшення витрат на виробництво продукції за рахунок:

Ä   зниження матеріаломісткості продукції: впровадження нових, більш економних видів конструкцій; застосування ресурсозберігаючої техніки та технології, маловідходних технологій, використання прогресивних видів матеріалів, усунення втрат при переробці, зберіганні І транспортуванні матеріалів, посилення контролю за зберіганням матеріалів, ліквідації браку і втрат матеріалів; вторинного використання матеріальних ресурсів (утилізація відходів, їх регенерація, відновлення, збір, заготівля і використання відходів, тощо). Зниження матеріальних витрат за рахунок впровадження організаційно-технічних заходів визначається як добуток різниці норм витрачання матеріалів на одиницю продукції відповідно до і після впровадження заходів та планових обсягу виробництва продукції і цін на матеріальні ресурси.

Ä  підвищення продуктивності праці, зниження витрат на оплату праці за рахунок впровадження організаційно-технічних заходів, що визначається як добуток різниці трудомісткості виробів до і після впровадження та планових середньогодинної тарифної ставки та обсягу виробництва продукції. Крім того, сума економії збільшується на відсоток додаткової заробітної плати та відсоток відрахувань від фонду оплати праці, які включаються до собівартості продукції;

Ä  більш ефективного використання виробничого устаткування, зниження витрат на утримання основних засобів за рахунок реалізації і ліквідації непотрібних основних засобів і таких, що не використовуються. Визначається як добуток вартості, що амортизується та норми амортизації.

При підрахунку резервів зниження собівартості продукції необхідно уникати повторного рахунку резервів. Для цього необхідно пов'язувати негативні результати невиконання конкретних заходів з зафіксованими у звітності невиробничими витратами та невиправданими перевитратами.

Всі виявлені резерви зниження собівартості підраховуються та узагальнюються, а потім розробляються відповідні заходи щодо використання виявлених резервів.

Резюме.

Економічний аналіз витрат на виробництво(собівартості продукції) є важливим інструментом управління витратами, що дозволяє надати узагальнюючу оцінку ефективності використання ресурсів і визначити резерви збільшення прибутку та зниження ціни одиниці продукції.

Мета аналізу витрат на виробництво продукції полягає у виявлення можливості раціонального використання виробничих ресурсів, інформаційному забезпеченні та всебічній оцінці досягнутих результатів щодо оптимізації витрат, обґрунтуванні управлінських рішень.

Узагальнюючий показник собівартості промислової продукції - витрати на 1 грн. Товарної продукції.

Аналіз витрат на 1 грн. ТП проводиться у наступній послідовності:

) оцінка динаміки витрат на 1 грн. ТП.;

) порівняння з даними інших підприємств, середньо галузевими тощо;

)виявлення впливу факторів на зміну рівня витрат на 1 грн. ТП;

) визначення впливу виявлених факторів на зміну прибутку підприємства.

Аналіз структури витрат на виробництво: аналіз витрат на виробництво за елементами, аналіз витрат за статтями калькуляції, аналіз прямих матеріальних і трудових витрат, аналіз непрямих витрат.

Оперативний аналіз собівартості продукції дає змогу оцінити господарські ситуації, пов’язані з формуванням собівартості продукції, виявити негативні причини та недоліки, внутрішньогосподарські резерви покращення використання виробничих ресурсів і оперативно приймати відповідні управлінські рішення.

Контрольні питання.

. Пояснити значення та назвати завдання аналізу витрат на виробництво продукції.

. Які джерела інформації використовуються для аналізу витрат на виробництво продукції?

. Вказати роль і місце бухгалтера - аналітика в управлінні витратами на виробництво.

. Пояснити порядок аналізу загальної суми витрат на виробництво продукції.

. Назвати особливості аналізу собівартості одиниці продукції.

. Як проводиться аналіз витрат на 1 грн. ТП?

. Розкрити методику аналізу прямих і непрямих витрат.

Тема 9. Система комплексного економічного аналізу та пошук резервів підвищення інтенсифікації та ефективності виробництва (СРС)

Ключові слова та поняття: рейтинг, метод сум, метод суми місць, метод коефіцієнтів, метод відстаней, метод середньої геометричної.

Після вивчення матеріалу теми Ви зможете:

·      охарактеризувати методи комплексного аналізу;

·        проводити комплексний аналіз діяльності підприємств;

·        давати оцінку та рекомендації за результатами комплексної оцінки.

. Методи порівняльної рейтингової оцінки підприємств

Комплексна рейтингова оцінка підприємства означає віднесення його до певного розряду або класу. Така оцінка може виступати в ролі порівняльної характеристики господарської діяльності конкуруючих підприємств, основи для вибору перспективних варіантів розвитку. Рейтинг ніколи не залишається постійним, він може підвищуватися або знижуватися. В основу встановлення рейтингу підприємства покладено набір фінансових коефіцієнтів, зміст яких було розкрито в попередніх пунктах. Коефіцієнти, що включаються до набору, отримують оцінку в балах, рівень яких залежить від значення даного коефіцієнта в якості критерію оцінки і від ступеня відповідності нормативному (оптимальному), кількісно вираженому рівню. Сумарна величина балів за всіма коефіцієнтами дає підставу віднести підприємство до того чи іншого класу, присвоїти йому певний розряд, характеристику.

Розробка методики рейтингової оцінки залежить від галузевих і регіональних особливостей, виду діяльності підприємства.

Складність комплексної рейтингової оцінки полягає -у тому, що при багато фактор по му аналізі важко виділити узагальнений показник - критерій оцінки, а витрати на проведення аналітичних робіт не покриваються отриманим ефектом. Крім того, існують труднощі методологічного та організаційного характеру.

Для проведення комплексної рейтингової оцінки використовують наступні способи: сум, середньої геометричної, суми місць, віддалей тощо. Розглянемо коротко сутність кожного способу.

Спосіб сум. Комплексна оцінка за цим способом визначається шляхом сумування фактичних значень показників або їх темпів зростання відносно бази порівняння.

Умовою використання даного способу сум є однакова спрямованість досліджуваних показників (збільшення часткового показника розцінюється як покращання інтегрального і навпаки). Недоліком способу сум є можливість високої оцінки результатів за інтегральним показником при значному відставанні будь-якого часткового, що досягається внаслідок компенсації високими результатами окремих низьких значень. Цього недоліку можна частково уникнути, якщо поряд з інтегральним використовувати два допоміжні комплексні показники, які визначають суму позитивних і негативних значень часткових показників порівняно з базою порівняння.

Спосіб геометричної середньої передбачає розрахунок коефіцієнтів відносної зміни досліджуваних показників (kij) за умови, що найвищий рівень показника дорівнює 1, тобто, 0 < kj< 1.

Загальна комплексна оцінка здійснюватиметься за коефіцієнтом:

Спосіб суми місць передбачає попереднє ранжування всіх досліджуваних об'єктів за окремими показниками. Кожному об'єкту відповідає певне значення і-того показника bij, яке виражає Його місце серед інших. Зважаючи на значення кожного показника аij, складають таблицю за показниками та розраховують конкретне значення узагальненої оцінки:

Для отримання більш точної комплексної оцінки будь-яким з перерахованих способів може бути врахована порівняльна значимість показників-індикаторів. Коефіцієнти значимості, як правило, визначаються експертним шляхом.

Спосіб віддалей полягає у тому, що найкращу оцінку отримують об'єкти, максимально наближені до еталона, за який приймається умовний об'єкт з максимальними оцінками за всіма показниками.

Коефіцієнти визначаються за кожним показником як відношення його значення до показника-еталону з максимальним рівнем. Потім розраховується сума квадратів отриманих коефіцієнтів. Якщо є можливість врахувати порівняльну значимість індикаторів, то кожен квадрат множиться на відповідний ваговий коефіцієнт значимості, а з суми квадратів знаходиться квадратний корінь.

Коефіцієнт відношення показників до еталону розраховується за формулою.

Результати порівняльної рейтингової оцінки визначаються:

де КЗ - коефіцієнт значимості, який встановлюється експертами

За результатами розрахунків визначається клас підприємства, економічна характеристика яких наступна:

Ä 1-й клас (100-94 бали) - відмінний фінансовий стан; практично відсутній ризик взаємовідносин партнерів з даним підприємством;

Ä  2-й клас (93-85 бали) - добрий фінансовий стан; існує незначний рівень ризику взаємовідносин партнерів з даним підприємством;

Ä  3-й клас (84-52 бали) - задовільний фінансовий стан. Ризик взаємовідносин партнерів з даним підприємством значний;

Ä  4-й клас (51-21 бали) - фінансовий стан близький до банкрутства; ризик взаємовідносин партнерів з даним підприємством досить великий;

Ä  5-й клас (20-0 балів) - незадовільний фінансовий стан, підприємство може бути визнано банкрутом; взаємовідносини партнерів з даним підприємством недоцільні.

Наведену методику рейтингової оцінки фінансового стану можна використовувати за певних умов. Для дотримання принципу порівнянності, показники рейтингу не повинні змінюватися протягом тривалого періоду часу.

Розробку ефективних методик визначення рейтингової оцінки підприємства не можна вважати завершеною. Рейтинг повинен бути достатньо об'єктивним, наочним, а способи розрахунку - доступними.

Резюме.

Комплексна рейтингова оцінка підприємства означає віднесення його до певного розряду або класу. Така оцінка може виступати в ролі порівняльної характеристики господарської діяльності конкуруючих підприємств.

Розробка методики рейтингової оцінки залежить від галузевих і регіональних особливостей, виду діяльності підприємства.

Складність комплексної рейтингової оцінки полягає -у тому, що при багато фактор по му аналізі важко виділити узагальнений показник - критерій оцінки, а витрати на проведення аналітичних робіт не покриваються отриманим ефектом. Крім того, існують труднощі методологічного та організаційного характеру.

Контрольні питання.

. Пояснити сутність комплексної оцінки.

. Методика та способи комплексної рейтингової оцінки.

. Яка головна умова використання комплексної оцінки та які її недоліки?

Тема 10. Аналіз фінансових результатів діяльності

Завдання

. Вивчити методику здійснення аналізу фінансових результатів і показників рентабельності

2. Виявити фактори, що впливають на фінансові результати та показники рентабельності, вивчити порядок розрахунку розміру їх впливу

3. Розрахувати можливі резерви збільшення прибутку та рентабельності

4, Вивчити методи аналізу розподілу прибутку та його впливу на фінансовий стан підприємства.

План.

1. Значення, завдання, інформаційне забезпечення аналізу фінансових результатів діяльності підприємства

2. Порядок формування фінансових результатів діяльності

3. Аналіз рівня, динаміки, структури та якості фінансових результатів.

. Аналіз фінансових результатів від різних видів діяльності

5. Оцінка рентабельності діяльності підприємства.

. Підрахунок резервів зростання прибутку та рентабельності.

Після вивчення матеріалу теми Ви зможете:

·        розкрити зміст та значення показників прибутку;

·        визначити завдання аналізу прибутку та джерела інформації;

·        охарактеризувати структурно - логічну схему формування прибутку відповідно до національних положень;

·        провести аналітичне дослідження впливу факторів на відхилення за прибутком;

·        виявити резерви збільшення прибутку;

·        дати оцінку показникам рентабельності.

. Значення, завдання, інформаційне забезпечення аналізу фінансових результатів діяльності підприємства

Процес здійснення господарської діяльності господарюючими суб'єктами передбачає ефективне поєднання великої кількості організаційних, трудових, матеріальних, фінансових ресурсів тощо. Даний ефект вимірюється шляхом співставлення отриманого результату з витратами живої і уречевленої праці на його досягнення. Якість і обсяг виробленої продукції, продуктивність праці, рівень собівартості характеризують фінансові результати діяльності.

У величині фінансових результатів безпосередньо віддзеркалюються усі аспекти діяльності господарюючого суб'єкта: технологія І організація виробництва, система внутрішнього та зовнішнього управління, особливості діяльності.

Результатом господарської діяльності є економічний її підсумок у грошовій формі, який має два "полюси" прояву: позитивний і негативний, тобто прибуток і збиток.

Основні завдання, об'єкти та етапи аналізу фінансових результатів діяльності підприємства наведено на рис. 10.2.

Джерела інформації, які використовуються при проведенні аналізу фінансових результатів, наведені в таблиці 10.1.

Перераховані джерела інформації використовуються для проведення ретроспективного аналізу. Оперативний аналіз проводиться на підставі даних бухгалтерського обліку (за інформацією на рахунках класу 7 "Доходи і результати діяльності1', класу 8 "Витрати за елементами", класу 9 "Витрати діяльності" тощо). Прогнозний аналіз фінансових результатів здійснюється на основі показників бізнес-плану підприємства (фінансового плану), внутрішньої управлінської звітності, матеріалів маркетингових досліджень тощо.

2. Порядок формування фінансових результатів діяльності

Фінансові результати господарської діяльності формуються поступово протягом звітного періоду. Розмір і характер прибутків і збитків за кожний період діяльності підприємства є найважливішими підсумковими показниками його роботи.

Визначення фінансових результатів полягає у визначенні чистого прибутку (збитку) звітного періоду. Так, згідно з П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати": прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати; збитки - перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання яких здійснені ці витрати. Отже, для визначення фінансових результатів у бухгалтерському обліку передбачається послідовне зіставлення доходів і витрат, здійснених для отримання цих доходів від усіх видів діяльності.

Під видом діяльності розуміють сукупність подібних за економічним змістом господарських операцій. Розрізняють наступні види діяльності (рис. 10.3).

У розрізі таких видів діяльності досліджуються показники фінансових результатів:

·        фінансовий результат від основної діяльності;

·        фінансовий результат від іншої операційної діяльності;

·        фінансовий результат від іншої звичайної діяльності;

·        фінансовий результат від звичайної діяльності;

·        фінансовий результат від надзвичайної діяльності.

Розглянемо детальніше виділені показники:

·        чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) податку на додану вартість, акцизного збору, інших зборів, знижок, вирахувань;

·        валовий прибуток (збиток) - це різниця між чистим доходом і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг);

·        фінансовий результат від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат;

·        фінансовий результат від іншої звичайної діяльності визначається як алгебраїчна сума доходів від участі в капіталі, інших фінансових доходів, інших доходів, втрат від участі в капіталі, фінансових витрат І Інших витрат;

·        фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування розраховується як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів і витрат;

·        фінансовий результат від звичайної діяльності визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування І сумою податку на прибуток.

Окремо від фінансових результатів від звичайної діяльності відображаються невідшкодовані витрати та доходи від надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо).

Остаточний фінансовий результат - чистий прибуток (збиток) - визначається як різниця між різними видами доходів і витрат підприємства за звітний період.

Така методика формування показників фінансових результатів здійснює визначальний вплив на проведення їх аналізу, зокрема факторного.

Потенційною можливістю впливати на прибуток шляхом зміни співвідношення певних факторів поряд з обліковою політикою є леверидж (від англ. lever - важіль). Незначна зміна такого фактору може, істотно впливати на зміну показників прибутку. Розрізняють такі: леверидж виробничий, фінансовий, виробничо-фінансовий.

. Аналіз рівня, динаміки, структури та якості фінансових результатів

Приступаючи до аналізу фінансових результатів, необхідно впевнитися у достовірності даних ф. № 2 "Звіт про фінансові результати", визначити, чи відповідає встановленому порядку розрахунок показників прибутку: від звичайної діяльності, нерозподіленого прибутку (збитку) та всіх вихідних складових для їх формування (зокрема, чистого доходу від продажу товарів, продукції (робіт, послуг), собівартості реалізації продукції (робіт, товарів, послуг), витрат на збут і адміністративних витрат, інших операційних, фінансових, інвестиційних і надзвичайних доходів і витрат).

Аналіз рівня, динаміки та структури фінансових результатів.

У процесі аналізу на першому етапі необхідно оцінити рівень і динаміку фінансових результатів; дослідити структуру прибутку звітного періоду (здійснити вертикальний аналіз); зміну окремих складових та їх вплив на суму прибутку, зміну темпів зростання прибутку в розрізі окремих складових частин (горизонтальний аналіз) тощо.

Для достовірності (реальності) висновків про стійкість темпів зростання прибутку необхідно забезпечити порівнюваність показників, що вивчаються. При аналізі динаміки показників прибутку така вимога забезпечується шляхом коригування валового прибутку на індекс цін, який визначається за формулою:

У процесі аналітичного дослідження необхідно оцінити виконання плану по прибутках, який у ринкових умовах має не директивний, а прогнозний характер на найближчу перспективу. Такий план враховує реальні можливості підприємства отримувати прибутки, а отже, є інструментом перспективного аналізу. Контроль за виконанням плану необхідно здійснювати до та у ході здійснення операцій. Це вимагає налагодженої системи прогнозування обсягів реалізації, витрат тощо. У разі відсутності плану для оцінки рівня показників фінансових результатів діяльності заповнюється аналітична таблиця 10.3, у якій використовуються дані фінансової звітності (зокрема ф. № 2 "Звіт про фінансові результати") господарюючого суб'єкта.

Аналіз даних таблиці і 10.3 свідчить, що сума фінансових результатів за всіма видами діяльності у 2-ому році збільшилася. Проте слід відмітити й наступні негативні зміни: чистий дохід збільшився на 33,33 % при зростанні валового прибутку на 29,03 %, тобто темп приросту витрат на виробництво реалізованої продукції є більшим за темп приросту доходу підприємства (крім того в звітному періоді порівняно з минулим відбулося зменшення інших операційних доходів (на 34,29 %), збільшення адміністративних витрат і витрат на збут (14,81 І 5,56 %). У складі фінансових результатів від інших видів діяльності також відбулися як позитивні, так негативні зміни (збільшення інших фінансових доходів, інших доходів, зменшення фінансових й інших витрат, зменшення доходу від участі в капіталі тощо).

Чистий прибуток зростає швидше, ніж валовий прибуток і прибуток від звичайної діяльності (48,12; 29,03; 47,56 %). Це свідчить про використання підприємством механізму пільгового оподаткування.

Після оцінки динаміки фінансових результатів необхідно провести аналіз їх структури. Але перед цим доцільно проаналізувати структуру доходів і витрат, понесених для отримання цих доходів, адже у ході їх порівняння й визначаються фінансові результати. Аналіз структури доходів і витрат і їх динаміки свідчать про доцільність здійснених витрат у порівнянні з отриманими доходами. Поряд з витратами аналізується також структура вирахувань з доходу (непрямі податки, знижки тощо).

4. Аналіз фінансових результатів від різних видів діяльності

Особливу увагу в процесі факторного аналізу фінансових результатів необхідно звернути на найбільш суттєву складову їх формування - прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - результат основної діяльності.

Основна діяльність - це здійснення операцій, пов'язаних з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, послуг), що є визначальною метою створення підприємства.

Реальний прибуток підприємство одержує після реалізації продукції, однак нова вартість утворюється тільки в процесі виробництва. Тому, аналізуючи прибуток, який підприємство одержує у процесі реалізації продукції, можна зробити висновки щодо ефективності виробництва: саме тут знаходяться резерви зростання прибутку від реалізації.

Мета внутрішнього аналізу такого прибутку - прийняття обґрунтованих управлінських рішень, спрямованих на систематичне збільшення прибутку підприємства. Внутрішній аналіз дає можливість розрахувати вплив більшої кількості факторів, що зумовлено обсягом використання інформації, її деталізацією.

На зміну показників прибутку впливають різноманітні внутрішні та зовнішні фактори, перелік і порядок розрахунку впливу яких визначаються методикою формування відповідних показників і наявною інформаційного базою

Отже, на прибуток від реалізації продукції у цілому по підприємству (за Даними ф. № 2 "Звіт про фінансові результати" - валовий прибуток) впливає чотири основних фактори першого рівня:

Ä обсяг реалізації продукції у натуральних одиницях (ОР);

Ä  структура реалізації (ПВ);

Ä  собівартість одиниці і-го виду продукції (Сі);

Ä рівень цін одиниці і-го виду продукції (Ці).

де п - кількість видів продукції.

Проаналізувавши прибуток від реалізації продукції у цілому по підприємству, необхідно оцінити рівень і динаміку прибутку від реалізації окремих видів продукції, на які впливають лише наступні фактори першого рівня:

Ä обсяг реалізації продукції;

Ä  собівартість одиниці продукції;

Особливості аналізу фінансових результатів від іншої операційної діяльності. Поряд з основною діяльністю до операційної операційна діяльність. Фінансові результати - прибуток або збиток - від такого виду діяльності складають суттєву частку загального результату та, відповідно, мають особливості методики проведення аналізу.

До складу фінансових результатів від іншої операційної діяльності відносяться:

Ä прибутки (збитки) від реалізації іноземної валюти;

Ä  прибутки (збитки) від операційної оренди;

Ä  прибутки (збитки) від операційної курсової різниці;

Ä  прибутки (збитки) від списаних раніше активів;

Ä  прибутки (збитки) від реалізації інших оборотних активів, ніж продукція, товари, роботи, послуги;

Ä  прибутки (збитки) від штрафів, пені, неустойок;

Ä  втрати від уцінки, недостачі, псування матеріальних цінностей тощо.

Детальний аналіз таких показників здійснюється за даними бухгалтерського обліку (первинними документами, обліковими регістрами, звітністю).

Аналіз фінансових результатів від іншої операційної діяльності проводиться за кожним їх видом з погляду на сутність, доцільність І законність кожної операції, правильність оцінки майна, яке реалізується. При цьому необхідно встановити, чи правильно доходи і витрати віднесені до фінансових результатів, чи не було порушень діючих положень при віднесенні певних сум на збитки. При отриманні збитків від іншої реалізації, пов'язаних з перевищенням операційних витрат над доходами, у кожному конкретному випадку необхідно визначити винних осіб і причини виникнення таких збитків.

Так, причинами виникнення збитків від реалізації запасів Є, як правило. зниження їх якості та споживчих властивостей внаслідок тривалого та недбалого збереження. Такі збитки є результатом недостатньої боротьби підприємства за збереженість майна. Причинами виникнення витрат, пов'язаних з анулюванням виробничих замовлень (договорів), припиненням виробництва, що не дає продукції, можуть бути відсутність матеріальних ресурсів, зниження попиту на продукцію тощо.

При наявності збитків від списання безнадійної дебіторської заборгованості необхідно встановити, за яких обставин вона виникла, чи було передано справу в господарський суд і яке ним прийнято рішення.

Доходи та витрати від штрафів, пені, неустойок не характеризують з позитивної сторони діяльність підприємства. При аналізі сплачених штрафів, пені та неустойок за порушення умов договорів необхідно встановити, кому та за що вони сплачені, які причини їх появи, хто є винуватцем. Найчастіше вони свідчать про низький рівень організації бухгалтерського обліку на підприємстві, порушення договірної дисципліни. Так як такі фінансові результати не плануються, їх поява дає змогу оцінювати не лише рівень організації бухгалтерського обліку, а рівень роботи маркетингової і фінансової служб підприємства.

При аналізі реалізації інших оборотних активів (сировини, матеріалів, палива тощо) необхідно враховувати їх специфіку. Це пов'язано з тим, що лишки оборотних активів можуть знижувати оборотність засобів, вилучати необхідні фінансові ресурси з обороту, а отже, знижувати ефективність їх використання.

Особливу увагу необхідно приділити сумам заборгованості, які повернуті підприємству після закінчення терміну позовної давності. Такі суми лише умовно можна відносити до доходів. Слід враховувати й понесені економічні витрати.

Аналіз фінансових результатів від іншої операційної діяльності проводиться у розрізі їх динаміки за певні періоди, структури та впливу факторів.

За даними таблиці 10.15 у 2-му році фінансовий результат від іншої операційної діяльності зменшився у 1,4 рази (або на 3950 грн.). На це вплинуло збільшення адміністративних витрат на 4,17% (або 300 грн.), собівартості реалізованих виробничих запасів на 7,7% (або 600 грн.). Одночасно у 2-му році було менше повернено безнадійних боргів (на 3500 грн. або 70 %) і отримано штрафів, пені (на 150 грн. або 75 %). Разом з цим на 1600 грн. (або 12,9%) збільшився дохід від реалізації виробничих запасів.

На підставі даних таблиці не можна однозначно оцінити динаміку даного виду фінансових результатів, адже не в кожному звітному періоді підприємство очікує повернення безнадійних боргів, надходження штрафів тощо.

Особливості аналізу фінансових результатів від надзвичайної діяльності.

У діяльності будь-якого підприємства можуть прибутки та збитки від надзвичайної діяльності. Надзвичайна діяльність - це діяльність, яка кардинально відрізняється від звичайної і не очікується, що вона буде повторюватися періодично або в кожному звітному періоді.

Розрізняють наступні види показників фінансових результатів від надзвичайної діяльності:

ü збитки від стихійних лих;

ü  збитки від техногенних катастроф (аварій);

ü  відшкодування збитків від надзвичайних подій;

ü  інші надзвичайні прибутки (збитки).

Аналіз перерахованих показників здійснюється на підставі використання даних бухгалтерського обліку (первинних документів, облікових регістрів, звітності тощо).

Аналіз показників фінансових результатів від надзвичайної діяльності полягає в дослідженні динаміки, структури та причин появи таких прибутків і збитків у кожному конкретному випадку". Зокрема, вивчення причин їх появи зумовлено тим. що досить часто до таких збитків відносять втрати, які зумовлені звичайною безгосподарністю (пожежі з вини працівників, нестачі, обкрадання тощо). Така ситуація спотворює реальну структуру фінансових результатів діяльності, знижуючи достовірність даних бухгалтерського обліку.

Для правильної оцінки надзвичайних прибутків (збитків) аналітику слід брати до уваги й те, що деякі доходи, які в бухгалтерському обліку класифікуються як, наприклад, інші операційні або інші (інвестицій), тобто звичайні, є по своїй суті надзвичайними. Наприклад, дохід від списання кредиторської заборгованості, від безоплатно одержаних активів. Виходячи із сутності звичайної діяльності очікується, що ці доходи будуть постійно надходити на підприємство, а отже, вони є метою його діяльності. Але в дійсності жодне підприємство не ставить собі за мету очікувати списання заборгованості або отримувати подарунки. Тому таку суперечність можна пояснити лише загальним станом економіки держави, неплатоспроможністю підприємств.

При цьому аналітику для правильної оцінки структури загального прибутку (збитку) від усіх видів діяльності необхідно чітко розділяти звичайні та надзвичайні доходи (витрати). У зв'язку з цим не буде виникати суттєвих відхилень у обсязі та структурі звичайних і надзвичайних прибутків (збитків) за певні періоди, що може ввести в оману не лише власників, а и інвесторів підприємства.

5. Оцінка рентабельності діяльності підприємства

Кіпцеві результати діяльності характеризуються не лише абсолютними показниками прибутку або збитку. Суб'єкти господарювання, які зацікавлені у віддачі від використаних ресурсів і вкладеного капіталу, аналізують співвідношення отриманого ефекту з понесеними витратами (використаними ресурсами). Для цього обчислюються відносні показники ефективності: рентабельність (яка іноді ототожнюється з прибутковістю і доходністю) та окупність (покриття).

Система показників рентабельності. Рентабельність (від нім. Rentabel - доходний) - це відносний показник прибутку, який відображає відношення отриманого ефекту (доходу, прибутку) з наявними або використаними ресурсами. Рентабельним є такий стан діяльності, коли протягом певного періоду грошові надходження компенсують понесені витрати, створюється і накопичується прибуток. Протилежним станом є збитковість, коли грошові надходження не компенсують понесені витрати.

Показники ефективності характеризують здатність понесених витрат (використаних ресурсів) окупитися, що є основою подальшої діяльності підприємства.

Показники рентабельності більш повно, ніж прибуток, відображають результати діяльності підприємства; вони використовуються як інструменти інвестиційної, цінової політики тощо.

Витратні показники рентабельності характеризують доходність понесених витрат (виробничих, комерційних, інвестиційних тощо) у процесі діяльності.

Для їх розрахунку використовуються показники чистого прибутку, загального прибутку, а також прибутку від реалізації продукції, які співвідносяться із загальною сумою витрат на виробництво та реалізацію, собівартістю виробленої (реалізованої) продукції, собівартістю одиниці продукції тощо. Загальна формула витратних показників рентабельності має наступний вигляд.

де Рв - рентабельність. П- прибуток, В - витрати.

Важливими показниками, які співвідносять витрати з доходами, є коефіцієнти окупності та покриття витрат. Коефіцієнт окупності характеризує величину витрат, понесену підприємством для отримання однієї гривні доходу від продажу продукції (робіт, послуг).

Даний коефіцієнт обчислюється як відношення витрат до суми чистого доходу.

Коефіцієнт покриття є оберненим показником до коефіцієнта окупності та характеризує величину, на яку дохід покриває понесені витрати. Розраховується як відношення чистого доходу до витрат.

Ресурсні показники рентабельності розраховуються, якщо необхідно визначити доходність ресурсів або капіталу підприємства (власного, залученого, основного, оборотного тощо). Вони визначаються як відношення прибутку (валового, загального або чистого) до вартості активів (капіталу) або їх складових.

Результати розрахунку показують ефективність діяльності підприємства, активів (капіталу) і їх складових. Коефіцієнти окупності (покриття) активів (капіталу) подібні до витратних показників, але замість сум витрат у знаменнику наводяться суми активів (капіталу).

Доходні показники рентабельності розраховуються як відношення прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) (чистого прибутку) до чистого доходу підприємства.

Цей показник характеризує ефективність комерційної діяльності та відображає, яку суму прибутку отримує підприємство з кожної гривні продажу. Рентабельність реалізації розраховується у цілому по підприємству та за окремими видами продукції.

Різноманітність показників рентабельності визначає альтернативність пошуку шляхів її підвищення.

Ресурсні показники рентабельності цікавлять різних суб'єктів аналізу, зокрема, адміністрацію підприємства - віддача (доходність) усіх активів-потенційних інвесторів і кредиторів - віддача на вкладений капітал, власників і засновників - доходність акцій.

Дослідження показників рентабельності дає змогу комплексно оцінити ефективність господарської діяльності підприємства.

Основним джерелом інформації для аналізу рентабельності є форма № 2 "Звіт про фінансові результати", додатковими - форма № і "Баланс", фінансовий план підприємства тощо.

Порядок розрахунку основних показників рентабельності відповідно до П(С)БО наведено в табл. 10.21.

Показники рентабельності доцільно розраховувати як в цілому по підприємству, так і за його структурними підрозділами, окремими напрямами діяльності та видами продукції.

У процесі аналізу рентабельності оцінюється рівень виконання прийнятих параметрів (плану, прогнозу тощо), вивчається динаміка показників, фактори зміни їх рівня, здійснюється порівняльний багатоваріантний аналіз, визначаються резерви зростання рентабельності. Послідовність аналізу визначається його метою. Наприклад, при виборі варіантів рішень щодо виробництва вивчається рентабельність окремих виробів і фактори її зміни; при оцінці результатів діяльності - рентабельність реалізованої продукції тощо.

Заходи за допомогою яких можна уникнути впливу негативних тенденцій, виявлених у ході аналізу показників ефективності діяльності, наведено в табл. 10.23.

Аналіз рентабельності капіталу.

Кожному підприємству необхідна інформація про рентабельність його діяльності. Таким показником є рентабельність підприємства (активів), що розраховується як відношення прибутку (валового, операційного або чистого) до середньорічної вартості активів підприємства.

В економічній літературі цей показник часто називають загальною, економічною рентабельністю, рентабельністю виробництва або виробничого капіталу.

На рівень і динаміку показників рентабельності впливає вся сукупність виробничо-господарських факторів: рівень організації виробництва та управління; структура капіталу та його джерел; ступінь використання виробничих ресурсів; обсяг, якість і структура продукції; витрати на виробництво і собівартість продукції; прибуток за видами діяльності та напрями його використання.

Середня сума основного та оборотного капіталу (∑К) залежить від обсягу продажу та швидкості обороту капіталу (коефіцієнта оборотності - Коб), який визначається відношенням суми обороту до середньорічної суми основного та оборотного капіталу).

Чим швидше обертається капітал на підприємстві, тим менше його потрібно для забезпечення випуску планового обсягу продукції. 1 навпаки, уповільнення оборотності капіталу потребує додаткового залучення засобів для забезпечення аналогічного обсягу виробництва, реалізації і збуту.

. Підрахунок резервів зростання прибутку та рентабельності

Максимізація прибутку та мінімізація збитку -- одна з цілей діяльності будь-якого підприємства. Тому особлива увага в ході аналізу фінансових результатів приділяється резервам зростання прибутку І, відповідно, зменшення збитку.

Резервами зростання прибутку с кількісно вимірні можливості його збільшення за рахунок зміни факторів, що впливають на нього, а також недопущення (попередження) збитків від інших нидів діяльності.

Визначення (прогнозування) розмірів резервів, їх мобілізація і використання базуються на науково обґрунтованій методиці. Основними джерелами резервів збільшення прибутку є:

1) збільшення обсягу реалізації продукції. Для визначення резервів зростання прибутку за рахунок зміни обсягу реалізації продукції необхідно різницю в обсягах реалізації помножити на фактичний прибуток за певним видом продукції. Сума таких резервів за різними видами продукції складе загальний резерв зростання прибутку за рахунок зміни обсягу реалізації. Джерелами інформації для визначення резерву є результати аналізу випуску та реалізації продукції;

2) зниження собівартості продукції (робіт, послуг). Важливим напрямом пошуку резервів зростання прибутку є зниження витрат на виробництво та реалізацію продукції (наприклад, економія палива, сировини, трудових витрат через удосконалення технології тощо). На підставі порівняння нормативів витрат, використання виробничих потужностей з фактичними витратами визначається резерв їх зниження, а отже, й зростання прибутку;

3) підвищення ціни реалізації при підвищенні якості продукції, продажу на більш вигідних ринках збуту.

Підприємство має також можливість збільшити прибуток за рахунок зміни ринків збуту продукції. У цьому важлива роль належить маркетинговій службі підприємства. Моніторинг ринків збуту дає змогу виявити незадоволені потреби споживачів, коригувати цінову політику з метою підвищення ефективності діяльності підприємства.

Необхідно значну увагу приділяти аналізу фінансових результатів від надзвичайних подій, тобто чітко розрізняти де було справжнє стихійне лихо (пожежа, аварія тощо), а де звичайна недбалість, безгосподарність. Збитки від цих подій є резервами зростання прибутку.

У зв'язку з можливістю розрахунку резервів зростання абсолютного показника ефективності діяльності - прибутку - можна визначити й резерви зростання відносного показника - рентабельності. Ці резерви обчислюються на підставі визначених резервів збільшення прибутку та зниження собівартості реалізованої продукції. При цьому визначається можливий рівень показника рентабельності. Його порівняння з фактичним дає змогу визначити резерви зростання рентабельності.

Резюме.

Процес здійснення господарської діяльності господарюючими суб'єктами передбачає ефективне поєднання великої кількості організаційних, трудових, матеріальних, фінансових ресурсів тощо. Даний ефект вимірюється шляхом співставлення отриманого результату з витратами живої і уречевленої праці на його досягнення. Якість і обсяг виробленої продукції, продуктивність праці, рівень собівартості характеризують фінансові результати діяльності.

У величині фінансових результатів безпосередньо віддзеркалюються усі аспекти діяльності господарюючого суб'єкта: технологія І організація виробництва, система внутрішнього та зовнішнього управління, особливості діяльності.

Прибуток - це абсолютний показник ефективності діяльності підприємства.

У реальній практиці підприємства не завжди мають змогу отримати прибуток. Існує також така негативна форма фінансових результатів як збиток.

Інформаційною базою аналізу фінансових результатів є первинні документи, облікові регістри, дані рахунків бухгалтерського обліку, звітність тощо.

Аналіз фінансових результатів проводиться у декілька етапів.

. Аналіз обсягів, динаміки та структури фінансових результатів.

. Оцінка впливу факторів на фінансові результати від різних видів діяльності.

. Аналіз показників рентабельності.

. Аналіз резервів збільшення прибутку та підвищення рентабельності.

. Аналіз розподілу та використання прибутку, його впливу на фінансовий стан підприємства.

Контрольні питання.

. Які показники фінансових результатів вивчаються в ході аналізу?

. Назвати завдання і і об’єкти аналізу фінансових результатів.

. Розкрити порядок аналізу обсягів, динаміки та структури фінансових результатів.

. Пояснити особливості факторного аналізу фінансових результатів від різних видів діяльності.

. Розкрити сутність показників рентабельності та порядок їх аналізу.

. Назвати особливості аналізу резервів збільшення прибутку та рентабельності.

Тема 11. Аналіз фінансового стану підприємства

Завдання

1. Визначити мету та завдання аналізу фінансового стану підприємства

2. З'ясувати доцільність застосування різних напрямів аналізу фінансового стану відповідно до вимог користувачів

3. Зрозуміти особливості експрес-аналізу фінансової звітності

4. Ознайомитися з методикою проведення аналізу фінансової стійкості, ліквідності, платоспроможності, ділової активності підприємства.

План.

. Значення, завдання, інформаційне забезпечення аналізу фінансового стану підприємства

2. Експрес-аналіз бухгалтерської звітності

.1. Аналіз активів та пасивів підприємства.

. Аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства

. Аналіз фінансової стійкості підприємства.

Ключові слова та поняття: фінансовий стан, ліквідність, платоспроможність, ділова активність, експрес - аналіз, бухгалтерський баланс, основний капітал, вертикальний аналіз, трендовий аналіз, горизонтальний аналіз, валюта балансу, порівняльний аналітичний баланс, власний капітал.

Після вивчення матеріалу теми Ви зможете:

·        охарактеризувати сутність фінансового стану підприємства, визначити основні завдання аналізу;

·        розкрити значення аналізу фінансового стану для усіх користувачів фінансової звітності;

·        за даними бухгалтерської звітності скласти порівняльний аналітичний баланс і дати загальну оцінку фінансового стану підприємства;

·        провести аналітичне дослідження структури активів та пасивів балансу;

·        Оцінити фінансову стійкість підприємства;

·        Проаналізувати ліквідність підприємства;

·        Розробити заходи щодо поліпшення фінансового стану підприємства.

. Значення, завдання, інформаційне забезпечення аналізу фінансового стану підприємства.

Фінансовий стан підприємства визначається сукупністю параметрів, які виражають наявність, доцільність розміщення та ефективність використання фінансових ресурсів, реальні та потенційні фінансові можливості. Він є синтетичним показником, який впливає на ефективність господарської діяльності підприємства. У свою чергу фінансовий стан підприємства прямо залежить від результатів його діяльності. Якщо господарська діяльність є прибутковою, то утворюються додаткові джерела засобів, які в кінцевому результаті сприяють зміцненню фінансового стану підприємства. Брак або неправильне формування і використання активів може виявитися головною причиною несвоєчасності оплати заборгованості перед постачальниками за одержану сировину та матеріали, неповного та неритмічного забезпечення необхідними ресурсами, а отже, й погіршення результатів виконання підприємством своїх зобов'язань перед найманими працівниками, власниками та державою.

Забезпеченість підприємства активами в межах розрахункової потреби та їх раціональне використання створюють широкі можливості для подальшого поліпшення кількісних І якісних показників господарювання.

Фінансовий стан може бути стійким, нестійким і кризовим. Стійкий фінансовий стан передбачає здатність підприємства функціонувати та розвиватися, належний рівень ліквідності та фінансової стійкості; забезпеченість власними оборотними засобами та ефективне використання наявних ресурсів.

Основні завдання, об'єкти та етапи аналізу фінансового стану наведені на рис. 9.1.

Аналіз фінансового стану включає в себе оцінку діяльності підприємства в минулому, на сьогодні та в майбутньому. Його мета - визначити стан фінансового здоров'я підприємства, своєчасно виявити і усунути недоліки в діяльності: знайти резерви покращення фінансового стану підприємства.

Аналіз фінансового стану може здійснюватися як управлінським персоналом підприємства, так і будь-яким зовнішнім аналітиком, оскільки такий аналіз базується на загальнодоступній інформації. Відповідно виділяють два види аналізу фінансового стану: внутрішній і зовнішній.

Внутрішній аналіз проводиться працівниками підприємства. Інформаційна база для Його проведення набагато ширша і включає будь-яку інформацію, циркулюючу всередині підприємства та корисну для прийняття управлінських рішень. Зовнішній аналіз проводиться аналітиками - сторонніми особами для підприємства, які не мають доступу до внутрішньої інформаційної бази. Його метою є прогнозування ступеня ризику вкладення інвестицій і рівня його доходності. Зовнішній аналіз менш деталізований і більш формалізований. Основним джерелом інформації для аналізу фінансового стану підприємства є фінансова звітність.

Фінансова звітність - це сукупність форм бухгалтерської звітності, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Мстою складання фінансової звітності є забезпечення користувачів повною, правдивою і неупередженою інформацією про фінансові результати діяльності, фінансовий стан підприємства. Фінансова звітність надає інформацію як про фінансовий стан підприємства на конкретну дату, так і про специфіку його діяльності за певний період.

Дані фінансової звітності виступають не лише основою аналізу та оцінки результатів звітного періоду, а є підставою для їх прогнозування. Майно знаходиться у русі, а рух утворює майно, формуючи джерело його утворення - дохід, прибуток. Тому для всебічного аналізу фінансового стану необхідний спільний аналіз "моментних". балансових даних па дату (момент) і "поточних" показників за період часу.

Напрями використання основних форм фінансової звітності як інформаційних джерел аналізу наведені в табл. 9.2.

Проте, перш ніж користуватися інформацією бухгалтерських звітів, необхідно переконатися в її достовірності, впевнитися у правильності заповнення і точності зроблених арифметичних підрахунків при визначенні окремих показників. Узгодженість показників різних форм звітності перевіряють за допомогою прийому порівняння. Деякі показники входять до різних звітних форм, а отже, при правильному складанні звіту обов'язково повинні збігатися1.

Необхідно пам'ятати, що будь-який висновок і рекомендації, зроблені за результатами аналізу, можуть бути сумнівними, якщо джерела інформації не перевірені та не підготовлені належним чином.

Економічний аналіз фінансового етапу базується, по-перше, на повному розумінні бухгалтерського обліку, його мови, значення, важливості та обмеженості фінансової інформації, що міститься у звітності, по-друге. - на спеціальних методичних прийомах (інструментарії) аналізу, за допомогою яких вивчаються найважливіші питання для отримання обґрунтування висновків.

Методичні прийоми аналізу інформації, яка міститься у фінансовій звітності, наведені в таблиці 9.3.

Методика аналізу фінансового стану, деталізація її процедурної сторони залежить від поставлених цілей, а також різноманітних факторів інформаційного, часового, методичного, кадрового та технічного забезпечення. Аналітична робота може проводитися у два етапи:

Ä попередня оцінка або експрес-аналіз фінансового стану;

Ä  деталізований аналіз фінансового стану.

Завдання експрес-аналізу полягає у простій і наочній оцінці фінансового стану господарюючого суб'єкту. Деталізований аналіз фінансового стану - більш детальна характеристика майнового та фінансового стану підприємства, результатів його діяльності у звітному періоді, а також прогнозування розвитку на перспективу. Він конкретизує, доповнює і розширює окремі процедури експрес-аналізу.

Експрес-аналіз бухгалтерської звітності

Виходячи з поставлених завдань та інформаційної бази розрізняють експрес-аналіз і деталізований (поглиблений) аналіз фінансового стану.

Основна мета експрес-аналізу - загальна оцінка майнового стану господарюючого суб'єкта, обсягу і структури залучених ним засобів, його ліквідності та платоспроможності, виявлення основних тенденцій їх зміни.

Експрес-аналіз проводиться за даними фінансової звітності, а отже, орієнтований в основному на зовнішніх користувачів (покупців, кредиторів, інвесторів, акціонерів, постачальників). Такий аналіз здійснюється, як правило, в три етапи

.Проводиться перевірка показників бухгалтерської звітності за формальними і якісними ознаками, наявність усіх необхідних форм і додатків.

. Встановлюється характер змін, які мали місце в періоді, що аналізується, у складі засобів підприємства та їх джерел.

. Здійснюється розрахунок та оцінка динаміки ряду відносних показників (коефіцієнтів), які характеризують фінансовий стан господарюючого суб’єкта.

Для проведення експрес-аналізу характерні обмеження щодо обсягу досліджуваних показників. Розрахунки при цьому є не стільки складними, скільки рутинними. Саме тому з метою ефективного проведення експрес-аналізу, скорочення часу для розрахунку показників доцільно використовувати персональні комп'ютери, зокрема програму Microsoft Excel.

Експрес-аналіз може завершуватися висновком про доцільність чи необхідність більш глибокого і детального аналізу фінансового стану підприємства.

 Аналіз активів та пасивів підприємства

Аналіз фінансового стану починається з оцінки активів і пасивів балансу. Як відомо, в активі балансу в узагальненому грошовому вираженні показані стан і розміщення засобів підприємства, в пасиві - джерела їх утворення.

За П(С)БО основні елементи фінансової звітності, що безпосередньо пов'язані з оцінкою фінансового стану, трактуються наступним чином:

Ä актив - це ресурс, контрольований підприємством у результаті минулих подій, від якого очікується надходження майбутніх економічних вигід підприємству;

Ä  зобов'язання - теперішня заборгованість підприємства, що виникає внаслідок минулих подій, від погашення якої очікується вибуття ресурсів із підприємства, які втілюють у собі майбутні економічні вигоди. Зобов'язання - це зовнішня заборгованість суб'єкта господарювання, тобто зобов'язання перед банками, державою, постачальниками та працівниками;

Ä  власний капітал - залишкова частка в активах підприємства після вирахування всіх його зобов'язань. Власний капітал - це внутрішня заборгованість (зобов'язання) суб'єкта господарювання перед його власниками.

Зобов'язання підприємства за його балансом характеризуються статутним, власним та залученим капіталом, а також довгостроковими і поточними зобов'язаннями та короткостроковими кредитами банків.

Оцінку складу і структури активів та пасивів підприємства на підставі даних балансу проводять одним із наступних способів:

1.     без попередньої зміни стану балансових статей;

2.       формування порівняльного аналітичного балансу шляхом агрегування деяких однорідних за складом елементів балансових статей;

3.       додаткове коригування статей балансу на індекс інфляції з наступним їх агрегуванням в необхідних аналітичних розрізах.

Порядок проведення другого етапу аналізу фінансового стану наступний:

1. Загальне ознайомлення з даними балансу. Оцінюється зміна валюти балансу, формується уявлення про діяльність підприємства, виявляються зміни у складі майна та джерелах його утворення, встановлюються зв'язки між різними показниками. Характеристику про якісні зміни в структурі засобів та їх джерел можна отримати за допомогою вертикального та горизонтального аналізу. Для цього визначається питома вага окремих статей активу та пасиву балансу в загальному підсумку (валюті) балансу, розраховуються суми відхилень в структурі основних статей балансу порівняно з попереднім періодом.

Загальна сума валюти балансу поділяється на складові, що дозволяє Зробити попередні висновки про характер зрушень у складі активів, джерелах їх формування та взаємну обумовленість. Так, в процесі аналізу зміни у складі необоротних і оборотних засобів розглядаються у взаємозв'язку зі змінами в поточних і довгострокових зобов'язаннях підприємства.

Один із творців балансоведення М.О. Блатов рекомендував досліджувати структуру і динаміку активів та пасивів підприємства за допомогою порівняльного аналітичного балансу.

Порівняльний аналітичний баланс можна отримати із вихідного балансу шляхом ущільнення окремих статей і доповнення його відповідними показниками структури і динаміки, що характеризують статику та динаміку фінансового стану підприємства. Цей баланс фактично включає показники як горизонтального, так і вертикального аналізу.

Розглянемо аналіз структури та динаміки майна і джерел його утворення (табл. 9.5) відповідно до даних Додатку 1.

Аналізуючи структуру балансу, тобто майна і джерел його утворення, можна зробити висновок, що збільшилася валюта балансу на 6370,5 тис. грн. (на 18,39 %). Це зумовлено зміною в структурі майна і джерел його утворення. Так, збільшилася вартість необоротних активів на 2358,8 тис. грн. (на 16,36 %), оборотних активів з 20222,2 тис. грн. до 24195,1 тис. грн., тобто на 3972,9 тис. грн.

Що стосується джерел утворення господарських засобів, то збільшилася сума власного капіталу на 7524,9 тис. грн. і зменшилася сума зобов'язань на 1154,4 тис. грн. Щодо змін у структурі активів, то зменшилася питома вага необоротних активів на 0,71 п.с, і відповідно збільшилася питома вага

оборотних активів на 0,62 п.с. і витрат майбутніх періодів на 0,09 п.с. У структурі джерел засобів також відбулися зміни, зокрема питома вага власного капіталу зросла на 6,58 п.с, і відповідно зменшилась питома вага зобов'язань на 6,58 п.с.

Отже, при аналізі порівняльного балансу, оцінюються зміни питомої ваги величини необоротних І оборотних засобів у вартості майна, співвідношення темпів зростання власного і залученого капіталу, а також співвідношення темпів зростання дебіторської і кредиторської заборгованості. При цьому ознаками "нормального балансу" є:

1) валюта балансу в кінці звітного періоду збільшилася в порівнянні з початком. Зменшення (в абсолютному вираженні) валюти балансу за звітний період засвідчує, як правило, скорочення підприємством обсягів господарювання, що може спричинити його неплатоспроможність. Встановлення факту згортання господарської діяльності потребує проведення детального аналізу його причин: скорочення платоспроможного попиту на товари, роботи, послуги даного підприємства; обмеження доступу на ринок сировини, матеріалів, напівфабрикатів. Аналізуючи збільшення валюти балансу за звітний період, необхідно враховувати вплив переоцінки основних засобів, дію інфляційних факторів тощо;

) темпи приросту оборотних активів вищі, ніж темпи приросту необоротних активів;

3) власний капітал підприємства перевищує залучений і темпи його зростання вищі, ніж темпи зростання залученого капіталу;

4) темпи приросту дебіторської і кредиторсько заборгованості врівноважують один одного.

2. Аналіз структури і динаміки активів. Фінансовий стан підприємства значною мірою залежить від доцільності та раціональності вкладення фінансових ресурсів в активи. Від того, які кошти (власні чи залучені) вкладені в необоротні і оборотні засоби, скільки їх знаходиться у сфері виробництва і в сфері обігу, в грошовій і матеріальній формах, наскільки оптимальне їх співвідношення, багато в чому залежать результати виробничої і фінансової діяльності, а, отже, і фінансовий стан підприємства.

В процесі функціонування підприємства, величина активів та їх структура постійно змінюються. У зв'язку з цим у процесі аналізу активів підприємства в першу чергу слід вивчити зміни в їх складі, структурі і оцінити їх.

Оцінюючи перший розділ активу балансу, необхідно враховувати, цц-

Ä наявність в складі підприємства нематеріальних, активів, значна частка приросту нематеріальних активів в зміні загальної величини необоротних активів характеризує: обрану підприємством стратегію як інноваційну, так як вкладаються кошти в патенти, ліцензії, іншу Інтелектуальну власність. Детальний аналіз ефективності використання нематеріальних активів є дуже важливим для керівництва підприємства. Проте за даними бухгалтерського балансу він не може бути проведений. Для нього потрібні дані із форми № 5 та внутрішня облікова інформація;

Ä  якщо виробничі основні засоби і незавершене будівництво складають найбільшу частку в необоротних активах, то це може свідчити про орієнтацію на створення матеріальних умов для розширення основної діяльності підприємства (при цьому, необхідно враховувати вплив переоцінки вартості основних засобів);

Ä  за певних умов збільшення частки таких елементів як незавершене будівництво та довгострокова дебіторська заборгованість може негативно вплинути на ефективність діяльності підприємства, так як вказані активи не беруть участі у виробничому обороті;

Ä  наявність довгострокових фінансових вкладень вказує на інвестиційну спрямованість підприємства; за умови визнання підприємства платоспроможним необхідно вивчити склад і структуру фінансових вкладень, оцінити їх ліквідність і доцільність.

У процесі подальшого дослідження необхідно проаналізувати зміни за кожною статтею оборотних активів балансу, враховуючи, що аналіз і склад структури оборотних активів повинен бути спрямований не на констатацію процесів, що відбуваються, а на вивчення можливостей підприємства ефективно працювати на самофінансуванні. Формуючи висновки за результатами аналізу, аналітик враховує, що:

) збільшення грошових коштів на рахунках у банку свідчить, як правило, про зміцнення фінансового стану. їх сума повинна бути такою, щоб забезпечити погашення всіх першочергових платежів. Наявність значних залишків грошових коштів протягом тривалого часу може бути результатом неправильного використання оборотних засобів. Грошові кошти повинні швидко залучатися в оборот для отримання прибутку шляхом розширення свого виробництва або здійснення інвестиційних вкладень;

2) при вивченні структури запасів основну увагу доцільно приділити тенденціям змін таких елементів оборотних активів як виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція і товари. Збільшення питомої ваш виробничих запасів може свідчити про:

Ä  нарощування виробничого потенціалу підприємства; прагнення за рахунок вкладень у виробничі запаси захистити грошові активи підприємства від знецінення під впливом Інфляції;

Ä  нераціональність обраної господарської стратегії, внаслідок якої значна частина оборотних активів іммобілізована в запасах, ліквідність яких може бути невисокою. Наявність менших за обсягом, але більш рухливих запасів означає, що менша сума готівкових ресурсів знаходиться у запасах зростання, а їх накопичення свідчить про спад ділової активності підприємства;

3) зростання дебіторської заборгованості не завжди оцінюється негативно. Якщо підприємство розширює свою діяльність, то зростає число контрагентів і, як правило, дебіторська заборгованість. З іншої сторони, підприємство може скоротити обсяги реалізації продукції, тоді дебіторська заборгованість зменшиться. Необхідно відрізняти нормальну та прострочену заборгованість. Наявність останньої створює фінансові труднощі, так як підприємство буде відчувати нестачу фінансових ресурсів для придбання виробничих запасів, виплати заробітної плати тощо, що призводить до уповільнення оборотності засобів. Тому кожне підприємство зацікавлене в скороченні строків погашення платежів. У процесі подальшого аналізу вивчаються динаміка, склад, причини і терміни дебіторської заборгованості.

Дослідження змін структури активів підприємства дозволяє отримати важливу інформацію. Так, збільшення частки оборотних активів у манні може свідчити про:

Ä формування більш мобільної структури активів, яка сприяє прискоренню оборотності коштів підприємства;

Ä  вилучення частини оборотних активів на кредитування споживачів готової продукції, товарів, послуг підприємства, дочірніх підприємств та Інших дебіторів, що засвідчує про фактичну мобілізацію цієї частини оборотних засобів із виробничого процесу;

Ä  згортання виробничої бази;

Ä  викривлення реальної оцінки основних засобів внаслідок існуючого порядку їх бухгалтерського обліку тощо.

Для того, щоб зробити точні висновки про причини змін пропорцій у структурі активів, необхідно провести більш детальний аналіз розділів і окремих статей активу балансу, зокрема, оцінити стан виробничого потенціалу підприємства, ефективність використання основних засобів і нематеріальних активів, швидкість обороту оборотних активів тощо Детальний аналіз складу і руху активів можна провести, використовуючи дані Приміток до річної фінансової звітності (форми №5).

3. Аналіз структури пасивів підприємства проводиться за даним балансу.

Оцінка змін, які відбулися в структурі джерел, може бути різною з позиції інвесторів і з позиції підприємства. Для інвесторів ситуація більш надійна, якщо частина власного капіталу у клієнта більше 50 %, що виключає високий фінансовий ризик. Підприємства, як правило, зацікавлені у наявності залучених коштів. Отримавши позикові кошти під менший відсоток, ніж рентабельність підприємства, можна розширити обсяги виробництва, підвищити прибутковість власного капіталу.

Залучення позикових коштів в оборот підприємства - нормальне явище, що сприяє тимчасовому покращенню фінансового стану за умови, якщо кошти не заморожуються на тривалий час в обороті та своєчасно повертаються. В іншому випадку може виникнути прострочена кредиторська заборгованість, що призводить до виплати штрафів, застосування санкцій і погіршення фінансового стану.

При внутрішньому аналізі фінансового стану необхідно вивчити динаміку та структуру власного та залученого капіталу, з'ясувати причини зміни окремих складових і дати оцінку цим змінам за звітний період.

На співвідношення власного і залученого капіталу впливають фактори, обумовлені внутрішніми та зовнішніми умовами діяльності господарюючого суб'єкта і вибраної ним фінансової стратегії:

Ä різниця величин відсоткових ставок за кредит і ставок на дивіденди. Якщо відсоткові ставки менші ставок на дивіденди, то потрібно збільшити частку залученого капіталу, і навпаки;

Ä  розширення чи скорочення діяльності господарюючого суб'єкта на зниження чи збільшення потреб у залученні коштів;

Ä  накопичення надлишкових або маловикористовуваних запасів, недіючого обладнання, матеріалів;

Ä  вилучення коштів на створення сумнівної дебіторської заборгованості, що спричиняє збільшення додатково залученого капіталу.

3. Аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства

Одним із етапів аналізу фінансового стану підприємства є оцінка ліквідності та платоспроможності.

Платоспроможність - можливість підприємства своєчасно задовольнити платіжні зобов'язання. Ліквідність - здатність підприємства перетворити свої активи в грошові кошти для покриття боргових зобов'язань. Поняття "платоспроможність" і „ліквідність" взаємопов'язані. Від рівня ліквідності підприємства залежить платоспроможність. Разом з тим ліквідність характеризує як поточний стан розрахунків, так І перспективний. Підприємство може бути платоспроможним на звітну дату, але втратити ЇЇ в майбутньому.

Недостатня ліквідність, як правило, означає, що підприємство невзмозі скористуватися новими вигідними комерційними можливостями. На цьому рівні недостатня ліквідність означає, що немає свободи вибору, і це обмежує свободу дій керівництва.

Більш значна нестача ліквідності свідчить, що підприємство не може оплатити свої поточні борги та зобов'язання. Це може призвести до інтенсивного продажу довгострокових вкладень та активів, а в найгіршому випадку - до неплатоспроможності та банкрутства.

Для власників підприємства недостатня ліквідність може означати зменшення прибутковості, втрату контролю та часткову або повну втрату капіталу. Якщо власники несуть необмежену відповідальність, їх збитки можуть навіть перевищити початкові їх вкладення в підприємство.

Для кредиторів недостатня ліквідність у боржника може свідчити про затримку у сплаті відсотків та основної суми борг)'. Поточний стан ліквідності підприємства може також вплинути на його взаємовідносини з контрагентами (покупцями та постачальниками товарів і послуг). Такі зміни можуть викликати неспроможність даного підприємства виконати умови контрактів та призвести до втрати зв'язків з постачальниками.

Ось чому аналізу ліквідності надається важливе значення. Якщо підприємство не може погасити свої поточні зобов'язання в міру того, як наступає строк їх оплати, його подальше існування ставиться під сумнів.

Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні засобів за активом, згрупованих за рівнем їх ліквідності1, і розташованими в порядку зменшення ліквідності із зобов'язаннями за пасивом, згрупованими за строками їх погашення і розташованими в порядку збільшення строків, і проводиться в наступній послідовності.

. Побудова балансу ліквідності.

Залежно від рівня ліквідності активи підприємства поділяються на наступні групи.

Високоліквідними і найбільш мобільними активами підприємства є грошові кошти у касі та на рахунках у банку, тому що вони в будь-який час можуть бути використані для здійснення всіх господарських операцій, тобто вони мають абсолютну ліквідність. Менш ліквідними є кошти в дебіторській заборгованості, адже немає впевненості в строках їх надходження. Наступними активами за рівнем ліквідності є товари, готова продукція і виробничі запаси, які можна продати або використати в погашення заборгованості. Необоротні активи підприємства, як правило, не передбачають реалізовувати або ліквідувати, тому, що за умови їх ліквідації зменшуються обсяги господарської діяльності. Відповідно такі активи відносяться до четвертої групи - важколіквідні активи.

Групування зобов'язань підприємства за строками їх погашення наведено в таблиці 9.9.

Найбільш термінові - це поточні зобов'язання підприємства перед постачальниками, державою і працівниками, оплата яких визначається моментом виникнення заборгованості за наслідками здійснених господарських операцій. Поточні зобов'язання визначаються строком погашення одержаних позикових коштів за період менше одного року. Довгострокові зобов'язання визначаються терміном погашення позикових коштів за період більше одного року.

Постійні зобов'язання, це зобов'язання перед власниками суб'єкта господарювання в частині формування власного капіталу, які виникають за власним бажанням окремих власників або при ліквідації підприємства.

Побудуємо баланс ліквідності підприємства за даними Додатку 1 (табл. 9.10).

Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки наведених груп активів і зобов'язань.

Баланс підприємства вважають абсолютно ліквідним, якщо виконуються наступні співвідношення:

А1≥ П1,А2 П2, ≥ А3 ≥П3. А4 ≤П4 (9.1)

У разі, якщо одна або декілька нерівностей системи мають протилежний знак порівняно з оптимальним варіантом, ліквідність балансу відрізняється від абсолютної.

Порівняння найбільш ліквідних коштів (А1) і швидколіквідних активів (А2) з найбільш терміновими зобов'язаннями (П1) і короткостроковими пасивами (П2) дозволяє оцінити поточну ліквідність. Порівняння ж активів, що повільно реалізуються, з довгостроковими і постійними пасивами відображає перспективну ліквідність. Поточна ліквідність свідчить про платоспроможність (чи неплатоспроможність) підприємства на найближчий проміжок часу до моменту, що розглядається. Перспективна ліквідність є прогнозом платоспроможності на підставі порівняння майбутніх надходжень і платежів.

Фактичне співвідношення на початок аналізованого періоду за даними табл. 9.10:

,6 ≤ 5100,5

4438.8 ≥ 3284.0

15228,8 ≥ 0

14421.5 ≤ 26261,3

Враховуючи те, що перша нерівність має протилежний знак, ніж в оптимальному варіанті, ліквідність балансу на початок періоду не може бути абсолютною.

Фактичне співвідношення на кінець аналізованого періоду

,1 ≤ 5642.4

,5 ≥ 1587.9

,5 ≥ 0

,3 ≤ 33786,2

Перша нерівність не виконується і має протилежний знак, ніж в оптимальному варіанті, ліквідність балансу на кінець періоду також не є абсолютною. Але незважаючи на це, виконання четвертої нерівності свідчить про дотримання підприємством мінімальної умови фінансової стійкості, наявність власних оборотних активів.

На більшості підприємств не виконується перша умова нерівності (9.1). Як правило, це викликано двома причинами: по-перше, недоцільністю при високій інфляції утримувати в складі активів значну частку високоліквідних активів, тобто грошей і короткострокових пінних паперів (зі строком погашення до одного року), так як вони знецінюються в першу чергу. Тому є сенс переводити їх в інші, більш захищені від впливу інфляції види активів, тобто запаси сировини, матеріалів, палива, в устаткування, будівлі і споруди; по-друге, в умовах високої інфляції підприємствам невигідно своєчасно погашати кредиторську заборгованість, так як за рахунок неї виникає непряме кредитування підприємства.

Для комплексної оцінки ліквідності балансу в цілому можна визначити загальний показник ліквідності за формулою:

(А1 * ПВа1 + А2 *ПВа2 + А3 * ПВа3) / (П1 *ПВп1 + П2 + ПВп2 + П3 * ПВп3), (9.2)

де ПВа та ПВп - питома вага відповідних груп активів та пасивів в їх загальному підсумку.

2. Розрахунок та оцінка показників ліквідності

Позитивна зміна показників ліквідності, наведених в табл. 9.11, - збільшення їх значення.

Наведемо деякі пояснення до значення і сутності показників ліквідності:

Коефіцієнт покриття (загальний коефіцієнт ліквідності) показує, скільки гривень оборотних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. Якщо оборотні активи перевищують за величиною поточні зобов'язання, то підприємство вважається ліквідним.

Цей показник має особливе значення для оцінки підприємства покупцями, інвесторами, кредитними установами; залежить від галузі виробництва, виду діяльності, тривалості виробничого циклу, структури запасів, форм розрахунку з покупцями тощо.

У літературних джерелах рекомендоване значення коефіцієнту покриття є різним - більше 1,0; 2,0; 2,5. Якщо коефіцієнт буде дорівнювати 1,0, то підприємство у разі погашення поточної заборгованості повинно припинити функціонування, так як у нього не буде оборотних засобів для продовження процесу виробництва, ведення поточної діяльності. Дослідним шляхом встановлено, що ресурси підприємства повинні бути не менш як вдвічі більше від існуючої поточної заборгованості, так як лише в такій ситуації воно зможе при повному погашенні заборгованості продовжувати функціонувати.

Коефіцієнт швидкої ліквідності (коефіцієнт "критичної оцінки", проміжний коефіцієнт ліквідності) характеризує, яка частина зобов'язань може бути погашена не лише за рахунок грошових коштів, але й за рахунок очікуваних надходжень за відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги). Зазначимо, що вірогідність результатів розрахунків залежить від якості дебіторської заборгованості (строків утворення, фінансового стану боржника тощо). Значна питома вага сумнівної дебіторської заборгованості може створити умови для загрози фінансової стійкості підприємства. Отже, проводячи аналіз за допомогою цього коефіцієнту, слід звертати увагу не тільки на числове значення показника, але й на якість дебіторської заборгованості.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яка частина поточних зобов'язань може бути погашена активами, що мають абсолютну ліквідність. Нормативні значення цього показника, наведені при різних методиках, повинні дорівнювати або бути більшими 0,2; 0,5; 0,7.

Чому, відповідно до нормативних значень, достатньо погасити тільки четверту або п'яту частину поточної заборгованості?

На практиці незначна вірогідність того, що всі кредитори підприємства в один і той же час вимагатимуть повернення поточної заборгованості. Тому, якщо підприємство в короткостроковому періоді здатне погасити 20-25 % поточної заборгованості, це вважається нормальним рівнем ліквідності.

В умовах інфляції доцільно частку грошових коштів в активах зменшувати практично до нуля, так як гроші знецінюються в першу чергу. Цей коефіцієнт і Його нормальні величини, вказані у відповідній економічній літературі, мають значення, як правило, тільки в умовах низькоінфляційної, збалансованої економіки.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності на даний час реально може знаходитися в межах зазначених нормальних обмежень тільки для підприємств, які займаються посередницькою діяльністю в основному торгівельно-закупівельного, біржового та фінансового характеру. У підприємств виробничої сфери, навіть якщо вони мають нормальний фінансовий стан, визначений за коефіцієнтом покриття, величина коефіцієнту абсолютної ліквідності близька до нуля.

В окремих джерелах" рекомендуються нормальні обмеження цього показника для підприємств реального сектора економіки на рівні 0,05-0.10. Більш значна частка грошей та поточних фінансових інвестицій може свідчити про неефективність управління цими активами.

На коефіцієнт абсолютної ліквідності в основному повинні звертати увагу банки при видачі короткострокових кредитів в незначній сумі на короткий термін, які зацікавлені у поверненні кредитів та відсотків за ними в грошовій формі та своєчасно.

Оцінка надійності визначених коефіцієнтів ліквідності здійснюється в процесі вивчення питомої ваги оборотних активів та їх окремих видів в складі майна підприємства. Оборотні активи в господарській діяльності використовуються тільки в певному поєднанні з основними засобами. Від оптимального співвідношення майна оборотного та постійного капіталу значною мірою залежить ефективність роботи суб'єкта господарювання. Частка оборотних активів в активах визначається шляхом ділення оборотних активів на валюту балансу і показує їх питому вагу в майні підприємства. Господарську діяльність забезпечують виробничі основні засоби та виробничі запаси. Інші оборотні активи (готова продукція, кошти в розрахунках і грошові кошти) є наслідком підприємницької діяльності.

Наявність виробничих запасів у підприємства характеризує його можливість продовжувати господарську діяльність. Частка виробничих запасів в оборотних активах визначається як відношення виробничих запасів до оборотних активів і показує їх питому вагу в складі оборотних активів.

Величина робочого капіталу і спроможність підприємства платити за поточними зобов'язаннями особливо цікавить керівництво підприємства і кредиторів, які надають короткострокові кредити (банки, постачальники).

В таблиці 9.12 показані зміни в структурі й обсязі робочого капіталу. Наведені дані використовуються для оцінки приросту зменшення робочого капіталу і контролю ліквідності підприємства.

Перевищення оборотних активів над поточними зобов'язаннями показує спроможність підприємства платити за поточними зобов'язаннями, а також наявність чи відсутність надійного фінансового "тилу" у вигляді фінансових ресурсів.

Як видно з таблиці 9.12, на кінець періоду фінансовий стан підприємства з точки зору його ліквідності поліпшився. Робочий капітал підприємства збільшився на 5127,3 тис. грн., в той час як його зобов'язання зменшилися на 1154,4 тис. грн. Відбулися зміни в структурі робочого капіталу, а саме зростання розрахунків з покупцями, збільшення грошових коштів і запасів.

Хоча розглянуті показники ліквідності й відіграють важливу роль в аналізі платоспроможності підприємства, вони мають певні недоліки:

Ø статичність - показники розраховуються на підставі балансових даних, що характеризують майновий стан підприємства на певну дату і, відповідно, одномоментні. Звідси і необхідність аналізу їх за декілька періодів;

Ø  можливість завищення значень показників ліквідності через включення до складу оборотних активів так званих "мертвих" статей, наприклад, неліквідних запасів товарно-матеріальних цінностей;

Ø  мала інформативність для прогнозування майбутніх грошових надходжень і платежів, а саме це і є одним із завдань аналізу платоспроможності;

Ø  можливість завищення показника за рахунок "неліквідної" дебіторської заборгованості. Оскільки значна частка дебіторської заборгованості - прострочена, деяка її частина є заборгованістю, маловірогідною для стягнення, яка може буде зовсім непогашена, можна зробити висновок, що на практиці сума заборгованості покупців збільшується в балансі саме через низьку платіжну дисципліну. Однак і таке зростання дебіторської заборгованості мас сприятливий вплив на величину показників ліквідності. Через це для того, щоб підвищити об'єктивність аналізу показників ліквідності, необхідно провести попереднє дослідження, що дозволить в певній мірі оцінити "якість" дебіторської заборгованості. І перш за все слід оцінити склад і строки виникнення заборгованості; з'ясувати, чи не об'єднані в одній статті види заборгованості, що мають значні розбіжності в строках виникнення;

. Аналіз фінансової стійкості підприємства

Під фінансовою стійкістю підприємства розуміють його платоспроможність в часі з дотриманням умови фінансової рівноваги між власними та залученими засобами. Фінансова стійкість підприємства передбачає, що ресурси, вкладені в підприємницьку діяльність, повинні окупитися за рахунок грошових надходжень, а отриманий прибуток забезпечувати самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх джерел формування активів.

Фінансова стійкість відображає збалансованість засобів та джерел їх формування, доходів і витрат, грошових і товарних потоків, оцінюється на підставі співвідношення власного і залученого капіталу підприємства, темпів нагромадження власних засобів внаслідок господарської діяльності, співвідношення довгострокових і поточних зобов'язань, достатності забезпечення матеріальних оборотних засобів власними джерелами.

Основне завдання аналізу фінансової стійкості полягає у визначенні спроможності підприємства протистояти негативній дії різних факторів (зовнішніх, внутрішніх та непередбачуваних), що впливають на його фінансовий стан. При вирішенні цього завдання необхідно дати відповідь на наступні запитання:

1) наскільки підприємство незалежне від зовнішніх джерел фінансування;

2) як змінюється рівень цієї незалежності;

3) чи відповідає співвідношення активів та джерел утворення майна підприємства завданням його діяльності?

Результатом аналізу фінансової стійкості підприємства повинен бути висновок щодо його спроможності здійснювати господарську діяльність, отримувати прибуток в умовах економічної самостійності, а також вірогідність збереження такого стану підприємства.

Як правило, аналіз фінансової стійкості проводиться в наступній послідовності:

. Загальна оцінка фінансової стійкості передбачає визначення:

Ø стійкості капіталу;

Ø  ресурсної стійкості;

Ø  стійкості управління.

Дослідження структури пасиву балансу дозволяє встановити одну з можливих причин фінансової стійкості (нестійкості) підприємства. Так збільшення частки власного капіталу за рахунок будь-якого із джерел сприяє посиленню фінансової стійкості підприємства. При цьому наявність нерозподіленого прибутку може розглядатися як джерело поповнення оборотних засобів і зниження рівня поточної кредиторської заборгованості.

Особлива роль аналізу структури капіталу при оцінці фінансової стійкості зумовлена його функціями: статутний та додатковий капітал підприємства дає змогу організовувати процес виробництва продукції, застосовувати прогресивні технології, висококваліфіковану робочу силу, посилити власні позиції на ринку. Крім того, розмір власного капіталу забезпечує довіру партнерів підприємства (як інших підприємств, так і банків), що визначає можливість отримати від них фінансові вкладення у разі необхідності для усунення дій несприятливих факторів. Якщо обсяг власного капіталу невеликий, то кредитори мають певний підприємницький ризик. Власний капітал відіграє роль "буферу", захищає підприємство від банкрутства.

Окрім власного капіталу господарська діяльність підприємства підтримується зобов'язаннями. Використання зобов'язань впливає як на ступінь ризику, так і на дохід підприємства.

Аналіз ресурсної стійкості як складової фінансової стійкості повинен охоплювати такі аспекти:

Ø зміст і рівень співробітництва підприємства з суб'єктами ринкової інфраструктури (пІдприємствами-постачальниками ресурсів, банками, споживачами продукції);

Ø  ступінь інтегрованості підприємства у системі виробничих відносин;

Ø  залежність діяльності підприємства від стану економіки країни в цілому;

Ø  спроможність підприємства до залучення коштів;

Ø  контроль грошових потоків.

Аналіз організаційно-функціональної стійкості (стійкості управління) проводиться з точки зору адекватності організаційної та виробничої структури підприємства обраній стратегії розвитку та ринковій кон'юнктурі.

Фінансова залежність чи співвідношення між власним капіталом підприємства і його зобов'язаннями - це ключ до фінансової стабільності і надійності підприємства, з одного боку, і до інтенсивності використання капіталу та рентабельності в цілому - з іншого.

//. Визначення типу фінансової стійкості підприємства.

Узагальнюючим показником фінансової стійкості є надлишок або недостача джерел формування запасів, що отримується у вигляді різниці між величиною джерел формування та вартістю запасів. При цьому мається на увазі забезпеченість запасів такими джерелами, як власні оборотні засоби, довгострокові та короткострокові кредити, кредиторська заборгованість.

1. Наявність власних оборотних засобів визначається за формулою:

Нв = Ф 1 Р 380 + Ф1 Р 430+Ф1 Р 630 -Ф І Р 080, (9.5)

де Нв - наявність власних оборотних засобів.

. Наявність довгострокових джерел формування запасів визначається шляхом збільшення наявних власних оборотних засобів на суму довгострокових зобов'язань:

де НД - наявність довгострокових джерел формування.

3. Показник загальної величини джерел формування запасів дорівнює сумі власних оборотних засобів, довгострокових джерел та короткострокових зобов'язань:

де НЗ - загальна величина джерел формування.

Трьом показникам наявності джерел формування запасів відповідають три показники забезпеченості джерелами їх формування:

1) Надлишок (+) або недостача (-) власних оборотних засобів:

де Зв - вартість запасів.

2) Надлишок (+) або недостача (-) довгострокових джерел формування.

) Надлишок (+) або недостача (-) загальної величини джерел формування запасів.

Забезпеченість запасів джерелами їх формування дозволяє класифікувати фінансовий стан за ступенем його стійкості. Можливе виділення чотирьох типів фінансової стійкості.

. Абсолютна стійкість фінансового стану характеризується тим, що сума власних оборотних засобів перевищує вартість запасів господарюючого суб'єкта. При цьому спостерігається надлишок власних оборотних засобів або рівність суми власних оборотних засобів та запасів.

2. Нормальна стійкість фінансового стану, при якій гарантується платоспроможність господарюючого суб'єкта, при ньому вартість запасів господарюючого суб'єкта менша або дорівнює сумі довгострокових джерел формування.

При абсолютній і нормальній стійкості фінансового стану спостерігається високий рівень доходності та відсутність порушень платіжної дисципліни.

3. Нестійкий (передкризовий) фінансовий стан характеризується тим, що зберігається можливість відновлення платоспроможності за рахунок поповнення власного капіталу та збільшення власних оборотних засобів, а також додаткового залучення довгострокових кредитів.

Характеризується недостачею власних оборотних засобів, довгострокових джерел формування, надлишком або рівністю загальної величини основних джерел формування запасів та вартістю запасів; порушеннями фінансової дисципліни, збоями в надходженні грошових коштів на поточний рахунок, зниженням прибутковості діяльності.

Якщо ці умови не виконуються, то спостерігається тенденція до погіршення фінансового стану.

4. Кризовий фінансовий стан (господарюючий суб'єкт знаходиться на межі банкрутства), коли грошові кошти, короткострокові цінні папери та дебіторська заборгованість не в змозі покрити навіть кредиторської заборгованості та прострочених позик.

Характеризується недостачею власних оборотних засобів, довгострокових джерел формування та загальної величини основних джерел формування запасів.

Фінансова стійкість може бути відновлена шляхом поповнення джерел формування запасів (збільшення кредитів, позик), оптимізації їх структури, обґрунтованого зниження рівня запасів тощо.

Комплексна оцінка фінансової стійкості підприємства проводиться шляхом розрахунку наступних відносних показників.

Наведемо пояснення до значення і сутності окремих показників фінансової стійкості:

Коефіцієнт автономії (коефіцієнт концентрації власного капіталу) характеризує питому вагу власного капіталу в загальній сумі балансу. Щодо рівня залученого капіталу існують різні, іноді суперечливі судження. Найбільш поширеною є думка, що питома вага власного капіталу мас бути достатньо високою, на рівні 50 %. Вважається, що в підприємство з високою часткою власного капіталу кредитори вкладають більше коштів, оскільки воно з більшою імовірністю може погасити борги за рахунок власних коштів. Наприклад, японським корпораціям навпаки, властива висока питома вага залученого капіталу (майже 80 %). Оскільки джерелами формування ресурсів підприємств в Японії в основному є банки, то високий рівень концентрації залученого капіталу свідчить про рівень довіри до корпорації з боку банків, а отже, про її фінансову надійність.

Для промислових підприємств України вважається, що питома вага власного капіталу має бути достатньо високою, так як ним мають покриватися всі необоротні активи підприємства й ті оборотні активи, які забезпечують безперебійну діяльність.

Коефіцієнт фінансової залежності. Зростання показника в динаміці свідчить про збільшення питомої ваги залучених коштів у фінансуванні підприємства. Його величина, рівна 1 (100 %), показує, що власники повністю фінансують своє підприємство. Керуючись оптимальною питомою вагою власного капіталу в 50 %, можна визначити оптимальне значення коефіцієнта фінансової залежності як 2,0.

Коефіцієнт маневреності робочого капіталу. Величина цього показника суттєво залежить від структури капіталу та галузевої належності підприємства. Він показує частку власного капіталу, яка вкладена в поточну діяльність, а яка капіталізована.

Коефіцієнт співвідношення залученого та власного капіталу (фінансування). Зростання показника в динаміці свідчить про збільшення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів. Він показує скільки залученого капіталу припадає на 1 гривню власного. Нормальне значення - < 1,0. У світовій практиці вважається, що якщо значення цього коефіцієнта досягає одиниці, то співвідношення між залученим і власним капіталом наближається до критичного рівня. Значення даного коефіцієнту залежить від галузевих особливостей і рівня інфляції. На підприємствах галузей з швидкою оборотністю засобів, наприклад у торгівлі, громадському харчуванні, харчовій промисловості, значення цього коефіцієнта більше; у металообробці, машинобудуванні - нижче. Крім того, на підприємствах сільського господарства, будівництва в зв'язку із сезонним характером та епізодичним, дискретним залученням позикових коштів, величина коефіцієнта може значно змінюватися у межах одного звітного періоду.

Значення коефіцієнта концентрації залученого капіталу залежить від галузевих особливостей і рівня інфляції.

Збільшення коефіцієнта структури фінансування необоротних активів свідчить про підвищення рівня фінансування необоротних активів за рахунок довгострокових джерел, відповідно про зростання Інвестиційної активності підприємства.

Зміна коефіцієнту довгострокового залучення позикових коштів може бути охарактеризована наступним чином: збільшення характеризує підвищення інвестиційної активності за рахунок залучення довгострокових кредитів. Якщо коефіцієнт зменшується, то можна зробити зворотний висновок.

Коефіцієнт забезпечення власними оборотними засобами визначається як відношення власних оборотних активів до всіх оборотних активів і показує, яка частина оборотних активів забезпечується власними джерелами фінансування.

Аналізуючи структуру капіталу особливу увагу необхідно звернути на розмір резервного капіталу, за допомогою якого можна розрахувати коефіцієнт страхової стабільності підприємства. Він показує суму капіталу зарезервовану підприємством на кожну гривню вартості майна (коефіцієнт страхування бізнесу), вартості власного капіталу (коефіцієнт страхування власного капіталу), вартості внесків засновників до статутного капіталу (коефіцієнт страхування статутного капіталу).

Коефіцієнти страхування порівнюються з нормативом згідно чинного законодавства. Наприклад, у господарських товариствах резервний капітал створюється у розмірі, встановленому статутними документами, але не менше 25 % статутного капіталу.

Залежно від мети аналізу та потреб користувачів Інформації можуть бути розраховані й інші співвідношення.

5. Аналіз ділової активності підприємства

Засоби господарюючих суб'єктів знаходяться у постійному русі, переходячи з однієї стадії в іншу. Чим швидше відбувається кругообіг, тим більше продукції підприємство може виготовити та реалізувати при сталому їх розмірі. Сповільнення оборотності, потребує додаткового вкладення засобів та може спричинити погіршення фінансового стану підприємства.

Досягнутий в результаті прискорення оборотності ефект виражається, передусім, у збільшенні обсягу випуску продукції та суми прибутку без додаткового залучення фінансових ресурсів.

Крім того, збільшення швидкості обороту відображає підвищення економічного потенціалу підприємства, оскільки дозволяє вивільняти частину оборотних засобів для власних потреб (зокрема, для розвитку виробництва).

Оцінити наскільки ефективно підприємство використовує: свої ресурси (засоби) дозволяє аналіз ділової активності, оскільки саме цей показник зумовлює платоспроможність, фінансову стійкість та стабільність діяльності господарюючого суб'єкта.

Ділова активність проявляється в динамічності розвитку підприємства, швидкості обороту засобів підприємства. Критеріями ділової активності с рівень ефективності використання ресурсів підприємства, стійкість економічного зростання, ступінь виконання завдання за основними показниками господарської діяльності тощо.

Аналіз ділової активності полягає у дослідженні рівнів і динаміки різноманітних фінансових коефіцієнтів - показників оборотності. Так як розмір річного обороту залежить від швидкості оборотності засобів, тому з розмірами обороту та, відповідно, із оборотністю пов'язана величина умовно-постійних витрат: чим швидший оборот, тим менше на кожен оборот припадає сума цих витрат.

Аналіз ділової активності проводиться у кілька етапів, що здійснюються у певній послідовності.

1. Загальна оцінка ділової активності як за якісними критеріями, так і за допомогою кількісних показників.

До якісних показників включають: розмір ринку збуту продукції, наявність продукції, що експортується, репутацію підприємства тощо.

Кількісними абсолютними показниками ділової активності є обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), прибуток, розмір активів, що тісно пов'язані між собою.

В процесі дослідження проводиться співставлення темпів зміни розміру прибутку, обсягу реалізації та активів. Оптимальним вважається наступне співвідношення (9.11), що у світовій практиці отримало назву "золоте правило економіки":

Дане співвідношення означає наступний причинно-наслідковий зв'язок:

Ø якщо темпи зростання обсягу продаж (доходу) і прибутку більше темпів зростання активів, то ефективність використання активів збільшується;

Ø  якщо темпи зростання прибутку є більшими за темпи зростання обсягу продажу, це може бути результатом зниження собівартості;

Ø  якщо темпи зростання прибутку більше темпів зростання активів, а темпи зростання обсягу продаж - менші, то підвищення ефективності використання активів відбувалося тільки за рахунок зростання цін на продукцію (роботи, послуги);

Ø  якщо темпи зростання прибутку і обсягу продаж більші темпів зростання активів, то відбувається підвищення ефективності діяльності підприємства.

Необхідно враховувати, що при здійсненні вкладень в нові технології, технічне переоснащення, можуть виникнути відхилення від цього правила (9.11), так як значні капітальні вкладення можуть окупитися і принести вигоду лише через певний період часу, в перспективі.

. Розрахунок та оцінка показників ефективності господарської діяльності. Ці показники вимірюються одним із способів: витратним, ресурсним або доходним. Порядок їх розрахунку наведено в темі 10.

. Комплексна оцінка ділової активності

Показники ділової активності дозволяють оцінити ефективність використання власних засобів підприємством і виражаються в оцінці оборотності активів підприємства.

Оборотність активів може оцінюватися:

Ø швидкістю обороту - кількістю оборотів, що роблять за період, який аналізується, активи підприємства або їх складові;

Ø  періодом обороту - середнім строком, за який повертаються грошові кошти, що вкладені у господарську діяльність підприємства.

На швидкість обороту впливають наступні фактори:

·      обсяги діяльності підприємства;

·        галузь економічної діяльності:

·        тривалість виробничого циклу;

·        кількість та різноманітність видів ресурсів, які споживаються;

·      географія постачальників;

·      система розрахунків за продукцію (роботи, послуги);

·        платоспроможність клієнтів;

·        якість банківського обслуговування;

·        темпи зростання виробництва та реалізації продукції;

·        облікова політика підприємства;

·        кваліфікація менеджерів;

·        інфляція тощо.

Загальна оборотність активів (коефіцієнт оборотності активів) - є узагальнюючим показником оборотності і характеризує швидкість обороту всього майна підприємства за балансом. Коефіцієнт оборотності активів прямо пропорційний обсягу продаж та зворотно пропорційний сумі активів, що використовуються. Вимірює загальну оборотність, чи інтенсивність використання активів.

Необхідно пам'ятати, що з точки зору оцінки, активи представляють собою неоднорідну групу і це відображається на якості та ступені інформативності коефіцієнта, що розглядається.

Підтримання ділової активності підприємства передбачає прискорення оборотності оборотних активів. Цей показник характеризує швидкість обороту (кількість оборотів за період) всіх оборотних активів підприємства (як грошових, так і матеріальних) і дозволяє проаналізувати можливість вивільнення їх з господарської діяльності та визначити напрями більш ефективного використання.

Збільшення швидкості оборотності оборотних засобів можливе як за рахунок удосконалення технології, автоматизації виробництва, так і за рахунок скорочення часу обертання: налагодження постачання та збуту, прискорення розрахунків та документообігу.

Суму вивільнених (додатково залучених) оборотних активів внаслідок зміни їх оборотності можна визначити, помноживши фактичний одноденний оборот з чистого доходу (виручки) за звітний період на різницю показників оборотності (у днях) звітного та базового періодів, тобто на кількість днів прискорення (сповільнення) оборотності.

Якщо підприємство залучає додаткові позикові кошти (кредити, позики, кредиторська заборгованість), це означає, що при такій швидкості обороту генерується недостатня кількість грошових засобів для покриття витрат та розширення діяльності.

Після визначення оборотності оборотних активів доцільно визначити оборотність окремих їх складових (запасів, грошових засобів).

Коефіцієнт оборотності запасів іноді називають показником інтенсивності використання запасів. Якщо даний коефіцієнт позитивний (вищий середнього галузевого показника), це означає, що підприємство не має надлишків неліквідних запасів, які потребують додаткового фінансування. Надлишкові запаси, звісно є непродуктивними, і представляють Інвестиції з низьким чи нульовим доходом. Висока оборотність запасів є також свого роду підтвердженням названого вище коефіцієнту поточної ліквідності. економічний аналіз виробництво ринок

Крім того, можна проаналізувати ефективність використання виробничих запасів. Коефіцієнт оборотності запасів розраховується відношенням чистого доходу до вартості виробничих запасів.

Коефіцієнт оборотності грошових коштів визначається відношенням чистого доходу до середнього залишку грошових коштів за даними балансу та характеризує швидкість обороту грошових коштів. Потрібно відмітити, що в умовах інфляції величина цього коефіцієнту може бути значною, так як підприємствам недоцільно накопичувати і тривалий час зберігати грошові кошти, їх необхідно як найшвидше вкладати в матеріальні оборотні або в основні засоби. І чим вище інфляція, тим, як правило, більше значення цього коефіцієнту. Його особливість полягає в тому, що порівняльні оцінки на підставі цього показника можуть здійснювати сі., якщо рівень інфляції стабілізується.

Коефіцієнт оборотності власного капіталу характеризує швидкість обороту власного капіталу, збільшення коефіцієнту свідчить про підвищення оборотності, зростання ділової активності. Якщо показник надто високий, це означає значне перевищення рівня продажу над власним капіталом і призводить до собою залучення додаткових (кредитних) засобів, що, в свою чергу, може сильно підірвати позиції власників підприємства і надати кредиторам можливість більшою мірою брати участь у формуванні фінансової політики підприємства.

Якщо показник оборотності власного капіталу не забезпечує його окупність, то даний коефіцієнт оборотності свідчить про нераціональність структури частини власних засобів і ставить під сумнів доцільність використання власних засобів на підприємстві. При зниженні рентабельності власного капіталу необхідне адекватне збільшення оборотності.

Оборотність власного капіталу показує ефективність використання активів, які формуються за рахунок власного капіталу.

Коефіцієнт оборотності коштів в розрахунках характеризує розширення або скорочення комерційного кредиту, наданого підприємством. В умовах неплатежів значення цього коефіцієнта буде досить високим. Крім того, цей коефіцієнт можна розрахувати як для поточної дебіторської заборгованості, так і для довгострокової. Такі показники визначаються відношенням чистого доходу до відповідного виду дебіторської заборгованості. Якщо коефіцієнт збільшується, можна зробити висновок про підвищення оборотності відповідного виду дебіторської заборгованості, зниження розміру комерційного кредиту, що надає підприємство своїм контрагентам.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості характеризує збільшення або зменшення комерційного кредиту, що надається підприємству контрагентами.

Коефіцієнт завантаженості активів (їх складових та власного капіталу) є оберненим до відповідних коефіцієнтів оборотності.

Для формування об'єктивних висновків за результатами проведеного аналізу необхідно порівняти коефіцієнти оборотності з показниками рентабельності.

Припустимо, що оборотний капітал {без поточних інвестицій) обертається один раз в квартал при рентабельності основної діяльності, що дорівнює 25 %, тоді індекс ділової активності за цей же квартал складе 0,25 чи 25 %. Якщо при тій же рентабельності оборотність оборотного капіталу збільшується вдвічі, то й індекс ділової активності відповідно зростає в вдвічі, тобто підприємство за два обороти того ж самого розміру оборотного капіталу за той же проміжок часу отримає 0.5 грн. прибутку з кожної гривні оборотного капіталу.

Аналогічні висновки робляться при збільшенні (зменшенні) рентабельності. Тобто якщо оборотність уповільнилася, то компенсувати її можна підвищенням рівня рентабельності. Якщо немає можливості підвищити рентабельність необхідно виготовляти і реалізовувати більший обсяг продукції.

Комплексний аналіз ділової активності передбачає розрахунок й інших показників ефективності використання всіх ресурсів: продуктивність праці, фонд оплати праці, фондоозброєність, фондомісткість, фондовіддача. матеріаломісткість, матеріаловіддача, трудомісткість

Аналіз дебіторської та кредиторської заборгованості.

Стан дебіторської і кредиторської заборгованості, їх розміри і якість здійснюють суттєвий вплив на фінансовий стан підприємства.

Система аналізу та управління дебіторською заборгованістю вимагає постійного контролю за рядом параметрів. До них відносяться: час обороту дебіторської заборгованості; структура дебіторів за різними ознаками; схеми розрахунків з покупцями і можливість їх уніфікації; схема контролю за виконанням дебіторами своїх зобов'язань; схема контролю і принципи резервування сумнівних боргів; система заходів, яка стосується несумлінних покупців тощо.

Зміст аналізу та управління дебіторською заборгованістю полягає в наступному.Її рівень визначається підприємством враховуючи умови розрахунків зі своїми клієнтами. Якщо ці умови жорсткі, то зменшується обсяг продажу продукції так як покупці не мають можливості придбати товар в кредит і, відповідно, зменшується величина дебіторської заборгованості клієнтів.

З іншого боку, якщо розрахункові умови послаблюються, з'являється більше замовників, зростає товарообіг і, відповідно, сума дебіторської заборгованості. Послаблення розрахункових умов, що збільшує дебіторську заборгованість покупців, має свої переваги і недоліки. Так, з одного боку - це зростання обсягу продажу продукції та прибутку, а з Іншого - збільшення суми безнадійних боргів та додаткові фінансові витрати через наявність на балансі дебіторської заборгованості.

Кредиторська заборгованість постачальникам може розглядатись як безкоштовна позика підприємству. Для сплати боргів постачальникам коли в обігу підприємства немає коштів, підприємству довелося б брати позику в банку або використовувати свій власний капітал. Вигідність кредиторської заборгованості підприємства полягає в тому, що заощаджуються кошти на сплату процентів банку у випадку, коли постачальники одразу вимагають гроші за товар. Проте підприємство не завжди зацікавлене в одержанні такого кредиту та оперуванні рахунками кредиторів. Оскільки постачальники, як правило, пропонують значні знижки, коли розрахунки за товар здійснюються одразу або через декілька днів після одержання рахунку-фактури. У такому випадку найважливіше вирішити: чи скористатися знижкою і оплатити рахунки одразу, чи придбати товари в кредит і обліковувати кредиторську заборгованість на балансі. Якщо скористатися знижкою, то підприємство виграє на сумі самої знижки, але програє на відсотках, які треба сплатити банку за надану позику для розрахунків з постачальниками, а також втратить можливість мати безпроцентний кредит.

Аналіз дебіторської і кредиторської заборгованостей, проводиться за даними аналітичного обліку по рахунках третього і шостого класів, та передбачає:

·      оцінку розміру і динаміки дебіторської та кредиторської заборгованості, порівнюючи ЇЇ розмір на початок І кінець звітного періоду або за декілька звітних періодів;

·        вивчення структури дебіторської та кредиторської заборгованості за термінами виникнення з метою з'ясування стану розрахунково-платіжної дисципліни.

Аналіз дебіторсько-кредиторської заборгованості доцільно проводити за двома напрямами:

·      аналіз контрагента (покупця, постачальника) - для визначення його плато - та кредитоспроможності;

·        аналіз на власному підприємстві - для з'ясування можливості щодо надання комерційних позик та дотримання ліквідності.

За даними наведеної аналітичної таблиці визначають:

·      загальну суму дебіторської заборгованості (гр. 9);

·        заборгованість щодо окремих покупців, замовників і строків виникнення заборгованості понад один рік. Таку заборгованість, за наявності відповідних документів, можна віднести до інших операційних витрат і як дебіторську заборгованість, стосовно якої минув строк позовної давності, або записати (з рішення інвентаризаційної комісії) до резерву сумнівних боргів;

·      за даними відомості обліку розрахунків з покупцями і замовниками (або попередньої аналітичної таблиці) складається наступна аналітична таблиця (табл. 9.29), за якою аналізується стан дебіторської заборгованості за строками виникнення.

За даними табл. 9.29 88.3% дебіторської заборгованості підприємства виникло менше ніж за 3 місяці. Разом з тим. борг в сумі 144.7 тис. гри., що виник за продукцію (роботи, послуги), дебітори не сплачують підприємству більше ніж півроку.

В процесі аналізу показники оборотності дебіторської заборгованості за звітний період порівнюють зданими за минулим період, визначають причини змін та надають їх оцінку.

Якщо на підприємстві збільшилася сумнівна дебіторська заборгованість і збільшилася загальна частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі оборотних активів, то можна зробити висновок про зниження ліквідності поточних активів у цілому; і отже, погіршення фінансового стану підприємства.

Аналіз дебіторської заборгованості обов'язково повинен бути доповнений аналізом кредиторської заборгованості, методика аналізу якого аналогічна до методики аналізу дебіторської заборгованості.

Важливим у процесі аналізу дебіторської заборгованості є контроль за співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованостей.

Для цього доцільно скласти розрахунковий баланс, тобто порівняти кредиторів (джерела активів) з дебіторами (розміщення активів), передбачаючи при цьому, що кредиторська заборгованість має бути перекрита дебіторською

За даними табл. 9.31 в звітному періоді дебіторська заборгованість збільшилася на 1860,6 тис. грн.. що склало 38,1%, а кредиторська - на 362,2 тис. грн. (6,8%). Не зважаючи на загальне збільшення як дебіторської так І кредиторської заборгованості, пасивне сальдо за звітний період стало активним. Це свідчить, що дебіторська заборгованість є більшою за кредиторську на 1089,8 тис. грн.. тобто значна частка оборотних активів вилучена з господарської діяльності.

Аналіз стану дебіторської і кредиторської заборгованості передбачає вивчення причин виникнення заборгованості. Для покращання фінансового стану підприємства необхідно:

1) слідкувати за співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованості. Значне перевищення дебіторської заборгованості створює

загрозу фінансовій стійкості підприємства і робить необхідним залучення додаткових джерел фінансування;

) при можливості орієнтуватися на збільшення кількості замовників для зменшення ризику неоплати, який є значним при наявності монопольного замовника;

3) контролювати стан розрахунків за простроченою заборгованістю. В умовах інфляції будь-яка відстрочка платежу призводить до того, що підприємство реально отримує лише частину боргу;

4) своєчасно виявляти недопустимі види дебіторської і кредиторської заборгованості, до яких в першу чергу відносять прострочену заборгованість постачальникам і прострочену заборгованість покупцям понад трьох місяців, по платежам до бюджету тощо.

5. Аналіз і оцінка стійкості економічного зростання.

Співвідношення між динамікою продукції і динамікою ресурсів (витрат) визначає характер економічного зростання. Економічне зростання може бути досягнуте екстенсивним або інтенсивним шляхом. Перевищення темпів зростання обсягів продукції над темпами зростання витрат або ресурсів свідчить про інтенсивний тип економічного зростання. Інтенсивний тип економічного зростання може здійснюватися в двох формах: фондомісткій і фондозберігаючій, що потребує відповідного аналізу використання ресурсів.

Коефіцієнт стійкості економічного зростання показує, якими темпами в середньому збільшується економічний потенціал підприємства.

Він розраховується наступним чином:

На зміну коефіцієнта стійкості економічного - зростання впливають ряд факторів:

1) дивідендна політика;

2) зміна рентабельності реалізованої продукції (робіт, послуг);

3) зміна ресурсовіддачі або фондовіддачі;

4) зміна коефіцієнта фінансової залежності.

Підвищити коефіцієнт стійкості економічного зростання можна за рахунок: зниження частки виплачених дивідендів; збільшення ресурсовіддачі; збільшення рентабельності; отримання кредитів і позик.

Резюме.

Фінансовий стан підприємства визначається сукупністю параметрів, які виражають наявність, доцільність розміщення та ефективність використання фінансових ресурсів, реальні та потенційні фінансові можливості. Він є синтетичним показником, який впливає на ефективність господарської діяльності підприємства. У свою чергу фінансовий стан підприємства прямо залежить від результатів його діяльності. Якщо господарська діяльність є прибутковою, то утворюються додаткові джерела засобів, які в кінцевому результаті сприяють зміцненню фінансового стану підприємства. Брак або неправильне формування і використання активів може виявитися головною причиною несвоєчасності оплати заборгованості перед постачальниками за одержану сировину та матеріали, неповного та неритмічного забезпечення необхідними ресурсами, а отже, й погіршення результатів виконання підприємством своїх зобов'язань перед найманими працівниками, власниками та державою.

Внутрішній аналіз проводиться працівниками підприємства. Інформаційна база для Його проведення набагато ширша і включає будь-яку інформацію, циркулюючу всередині підприємства та корисну для прийняття управлінських рішень.

Зовнішній аналіз проводиться аналітиками - сторонніми особами для підприємства, які не мають доступу до внутрішньої інформаційної бази. Його метою є прогнозування ступеня ризику вкладення інвестицій і рівня його доходності. Зовнішній аналіз менш деталізований і більш формалізований.

Виходячи з поставлених завдань та інформаційної бази розрізняють експрес-аналіз і деталізований (поглиблений) аналіз фінансового стану.

Основна мета експрес-аналізу - загальна оцінка майнового стану господарюючого суб'єкта, обсягу і структури залучених ним засобів, його ліквідності та платоспроможності, виявлення основних тенденцій їх зміни.

Експрес-аналіз проводиться за даними фінансової звітності, а отже, орієнтований в основному на зовнішніх користувачів (покупців, кредиторів, інвесторів, акціонерів, постачальників). Такий аналіз здійснюється, як правило, в три етапи

.Проводиться перевірка показників бухгалтерської звітності за формальними і якісними ознаками, наявність усіх необхідних форм і додатків.

. Встановлюється характер змін, які мали місце в періоді, що аналізується, у складі засобів підприємства та їх джерел.

. Здійснюється розрахунок та оцінка динаміки ряду відносних показників (коефіцієнтів), які характеризують фінансовий стан господарюючого суб’єкта.

Практична робота № 1

Тема: методи та прийоми економічного аналізу.

Мета: систематизувати та закріпити теоретичні знання шляхом вирішення практичних завдань.

Студенти повинні знати: сутність та особливості методики економічного аналізу, методику розрахунку показників, які всебічно характеризують економіку підприємства; методи та прийоми аналізу.

Студенти повинні вміти: використовувати часткові показники для визначення результативних показників; визначати розмір впливу факторів на результативний показник; використовувати економіко - логічні методи для визначення аналітичних показників.

Ключові поняття та терміни:

Метод елімінування

Метод абсолютних різниць

Метод ланцюгових підстановок

Метод відносних різниць

Фактор

Резерв

Фондовіддача

Фондомісткість

Рентабельність

Хід заняття.

. Відновлення теоретичних знань: 1.1. Сутність методу елімінування. 1.2. Економічний зміст показників. 1.3. Особливості та умови застосування методу ланцюгових постановок. 1.4 Види факторів. 1.5 Типи моделей.

. Тестування.

. Практична робота.

Методичні рекомендації:

до результативних показників можна віднести: продуктивність праці, обсяг виробництва, прибуток і ін.

метод ланцюгових підстановок використовується для розрахунку впливу факторів в усіх типах детермінованих факторних моделей. В даному випадку ми маємо мультиплікативну чотирьох факторну модель ( У= а*б*с*д).

спосіб абсолютних різниць також базується на прийомі елімінування.

в кінці розрахунків проводимо перевірку: У0-У1= Уум1+Уум2+Уум3+Уум4.(У - результативний показник).

Завдання 1

Розрахувати результативний показник і вплив факторів на нього. Використати метод ланцюгових підстановок та метод абсолютних різниць. Таблиця 1. - Вихідні дані.

Показники	Варіант
	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13	14	15
Середньоспискова чисельність робітників,чол.	57	51	59	45	68	99	36	44	21	39	56	57	48	95	64
Кількість робочих днів відпрацьованих робітником,дн	22	23	24	22	21	20	22	23	24	25	21	20	19	22	23
Тривалість робочого дня,год	7.8	8	7.9	8	7.9	7.8	7.7	8.0	8.1	7.9	7.7	7.6	7.2	8.0	7.9
Середнього динний виробіток робітника,грн	9.7	9.0	9.9	9.5	9.6	9.9	8.9	7.8	7.7	10.9	4.5	7.9	9.4	9.0	9.8

Зробіть аналітичний висновок.

Завдання 2

Необхідно :

пояснити економічний зміст наведених нижче показників, порядок їх розрахунку, вказати, з яких джерел інформації використано дані.

назвати можливі причини змін, що відбулися, проаналізувати їх вплив на результати господарської діяльності.

На підприємстві склалася наступна економічна ситуація:

Примітка: визначити абсолютне та відносне відхилення, зробити аналітичний висновок.

Показник	Варіант 1		Варіант 2
	План	Факт	План	Факт
Випуск продукції	2600	2597	6490	7050
Ціна за 1 продукції	2.3	2.3	4.8	4.65
Собівартість 1 продукції	1.7	1.5	3.6	3.9
Прибуток	?	?	?	?
Рентабельність	?	?	?	?
Середньорічна вартість ОВФ	25890	24010	45678	65432
Фондовіддача	?	?	?	?
Фондомісткість	?	?	?	?
Показник	Варіант 3		Варіант 4
	План	Факт	План	Факт
Випуск продукції	12345	11234	4567	4765
Ціна за 1 продукції	34.6	39.6	234	350
Собівартість 1 продукції	25	25	125	156
Прибуток	?	?	?	?
Рентабельність	?	?	?	?
Середньорічна вартість ОВФ	123900	167000	34500	23000
Фондовіддача	?	?	?	?
Фондомісткість	?	?	?

Методичні рекомендації:

Економічний зміст (визначення), тобто роль показника в оцінці економічних явищ та процесів.

абсолютне відхилення, тобто Ф-П,

відносне відхилення, тобто Ф/П * 100%.

Завдання 3.

Необхідно: → пов’язати види показників, наведені нижче, з їх характеристикою.

Для цього проставити ліворуч від номеру відповідну літеру.

Показник	Характеристика
__1. Вартісні показники	А. Використання цих показників випливає з наявності товарного виробництва і товарного обігу, товарно-грошових відносин та дії закону вартості в умовах вільного ринку
__2. Натуральні показники	Б. Використовуються для оцінки виготовленої продукції з точки зору її відповідності встановленим вимогам, для оцінки економічної ефективності трудових, матеріальних та грошових затрат
__3. Умовно-натуральні показники	В. Використовуються в плановій та обліко-аналітичній практиці підприємств; в промисловості застосовуються для кількісної характеристики продукції, що виготовляється та реалізується в матеріально-речовій формі
__4. Кількісні показники	Г. Показники, що використовуються лише в окремих галузях
__5. Якісні показники	Д. Це відношення значень одного показника до іншого
__6. Загальні показники	Е. Застосовуються при плануванні та аналізі діяльності підприємств, що виготовляють вироби різноманітного асортименту, при використанні натуральних вимірників для узагальнюючої характеристики обсягів виробництва, для порівняльного вивчення випуску всієї продукції за декілька років
__7. Специфічні показники	Є. Використовуються для вираження абсолютних та відносних величин, що характеризують обсяг виробництва та реалізації продукції, його структуру та інші сторони роботи підприємства
__8. Первісні показники	Ж. Показники, що формуються безпосередньо за даними обліку, планової інформації
__9. Синтетичні показники	З. Показники, характерні для всіх галузей економіки
__10. Абсолютні показники	И. Це вартісні, натуральні, трудові або умовні вимірники
__11. Відносні показники	І. Показники, що надають узагальнену характеристику складним економічним явищам

Інструкція до практичної роботи №2

Тема: аналіз виробництва продукції, робіт і послуг. Оцінка резервів збільшення продукції.

Мета: а) вчитися аналізувати обсяг виробленої та обсяг реалізованої продукції:

·   Оцінювати ступінь виконання плану і динаміки виробництва;

Визначати вплив факторів на зміну величини основних показників; б) розробити заходи по виявленню та використанню резервів.

Ключові поняття, терміни :

1. Валова продукція.

2. Товарна продукція.

3. Номенклатура.

4. Асортимент.

5. Якість продукції та її показники.

6. Ритмічність.

7. Спеціалізація і ін.

Рекомендована література:

1. Бутинець Ф. Ф., Мних С. В., "Економічний аналіз ". Практикум- Житомир: МСУРУ, 2000.

2. Івахненко В. І., Болюх М. А., "Економічний аналіз господарської діяльності" - К.: 1999.

3. Іващенко В. І., Болюх М. А., "Економічний аналіз господарської діяльності"- К.: 1999.

Завдання 1

Необхідно:

·   Вивчити динаміку обсягів реалізації продукції підприємства за останні чотири роки;

·   Зробити відповідні висновки.

Вихідна інформація:

показник	1-8 рік	2-8 рік	3-8 рік	4-8 рік
Реалізована продукція Виробництво продукції Залишки нереалізованої продукції	1720  1815 106	1500  1520 ?	1600  1550 ?	1320  1250 ?

Завдання 2

Необхідно:

). Визначити структуру виробничої програми, який вид займає найбільшу, а який найменшу питому вагу.

). Проаналізувати виконання плану асортименту продукції( результати аналізу звести до таблиці 2.2 ), використовуючи наступні способи розрахунку:

·   За середним процентом асортиментності;

·   За найменшим процентом;

·   За питомою вагою у загальному переліку назв виробів, по яких виконано план випуску продукції;

3). Розкрити причини невиконання плану за асортиментом; вказати, які з причин є зовнішніми, а які внутрішніми;

). Зробити відповідні висновки.

Таблиця 2.1 Показники, що характеризують виконання виробничої програми за минулий рік

Вид продукції	Обсяг виробництва, тис. грн
	План	факт
Нерудні будівельні матеріали: Щебінь Камінь бутовий Пісок з відсівів Декоративний пісок Посипка рубероїдна Облицювальні вироби з граніту Блоки гранітні Разом	298,9 28,2 174,2 75,3 21,5 253,6 301,2 ?	305,2 32,5 154,3 45,3 15,5 263,2 255,5 ?

Завдання3

Необхідно :

·   Провести аналіз реалізації продукції підприємства;

·   Визначити виконаня плану за обсягом темпу приросту, абсолютний приріст;

·   Охарактеризувати структуру реалізації, виявити структурні зрушення;

·   Зробити відповідні висновки.

Вихідна інформація

Таблиця 3.1. Дані про обсяг реалізації продукції ПП " Біотрон "

Вид продукції	Обсяг реалізації продукції у відпускних порівнювальних цінах, грн.
	Минулий період	Звітний період
		план	факт
Телевізори "Горизонт" Телевізори "Електрон" Телевізори "Sony" Телевізори "Samsung" Телевізори "Panasonic" Разом	9500 15110 16500 13520 15000	10000 15000 17000 14200 15500	8100 15550 16100 11250 14100?

Тести контролю знань студентів до практичного заняття №2

№1

1. Натуральні показники обсягів виробництва використовують:

А). при аналізі обсягів виробництва по окремих видах однорідної продукції;

Б). для узагальнюючої характеристики обсягів виробництва продукції;

В). власний варіант відповіді;

2. Товарна продукція відрізняється від валової тим, в неї не включаються залишки незавершеного виробництва та внутрішньогосподарський оборот:

А). так

Б). ні

В). власний варіант відповіді;

.Чи може бути виконаний план по асортименту при невиконанні планового завдання по номенклатурі:

А). так

Б). ні

В). власний варіант відповіді.

.Які з перелічених факторів впливають на обсяг реалізованої товарної продукції?

А). фактори предметів, засобів праці та самої праці;

Б). виконання плану по випуску продукції;

В). зміна у порівнянні з планом залишків нереалізованої продукції;

Г). зміни у порівнянні з планом випску товарної продукції залишків нереалізованої продукції на початок та кінець звітного періоду, оприбуткування залишків, псуванні продукції.

. Середній коефіцієнт сортності можна визначити та:

А).відношення кількості продукції I-го сорту до загальної кількості;

Б). відношення вартості продукції усіх сортів до можливої вартості продукції за ціною1-го сорту;

В). власний варіант відповіді.

1. Показник виконання асортименту не може бути більше ніж 100%:

А). так;

Б). ні;

В). власний варіант відповіді.

№2

. Середній процент асортиментності визначається як відношення:

А). загального фактичного випускку продукції в межах плану до загального планового випуску продукції ;

Б). загального фактичного випуску продукції в межах плану до загального фактичного випуску продукції ;

В). загального фактичного випуску продукції до загального планового;

Г). власний варіант відповіді.

.Як впливає на вартість товарної продукції зниження сортності?

А). не впливає;

Б). знижує вартість товарної продукції;

В).збільшує вартість товарної продукції.

. Які фактори спричиняють вплив на обсяг виробництва продукції?

А). всі фактори, пов"язані з працею, засобами та предметами праці;

Б). забезпеченість робочою силою та її використання;

В). впровадження нової техніки та її використання ;

забезпеченість паливом та матеріалами.

. Коефіцієнт ритмічності розраховується відношенням:

А). загального фактичного випуску продукції на загальний плановий випуск продукції;

Б). обсяг продукції, який зараховано у виконанні плану по ритмічності, до фактичного випуску продукції.

. Яка мета порівняння фактичних даних з плановими?

А). виявлення резервів виробництва;

Б). визначення тенденції розвиткуекономічних процесів;

В). виявлення впливу факторів.

. Які відносні показники характеризують динаміку товарної продукції?

А). абсолютний приріст і темп зростання ;

Б). відносне відхилення;

В). темп приросту;

Г). середні величини.

№3

1. Види економічного аналізу:

А). ретроспективний;

Б). управлінський;

В). техніко- економічний;

Г). фінансово- економічний;

Д).функціонально- вартісний.

. Прийом ланцюгових підстановок дозволяє:

А). оцінити зміну економічних показників у динаміці;

Б). визначити ступінь виконання планових показників;

В). оцінити вплив показників- факторів на результативний показник;

Г). розділити загальне відхилення результативного показника від базового рівня на часткові відхилення.

. Як визначається вплив браку на обсяг продукції?

А). відношення вартості браку до обсягу товарної продукції в оптових цінах;

Б). як добуток питомої ваги браку в собівартості валової продукції на її обсяг в оптових цінах;

В). як добуток питомої ваги браку в собівартості товарної продукції на її обсяг в оптових цінах;

Г). власний варіант відповіді.

Залікова контрольна робота(ОКР)

Завдання №

Визначте виконання плану за собівартістю і розрахуйте вплив факторів.

Показник	Значення
1. Витрати на 1 грн. товарної продукції за планом планового випуску.	75
2. За планом фактично виробленої продукції.	72
3. Фактично в цінах, що діяли в звітний період.	70
4. Фактично в цінах плану.	69

Тести

. Науковий і ефективний характер проведення економічного аналізу : а ) спосіб проведення економічного аналізу ;

б ) мета економічного аналізу ;

в ) принципи організації економічного аналізу ;

г) сутність економічного аналізу ;

. Аналіз витрат на виробництво здійснює : а ) планово - економічний відділ ; б ) бухгалтерія ; в ) виробничий відділ ; г ) фінансовий відділ ;

. До виробничої собівартості продукції входять : а ) витрати матеріалів ; б ) витрати на службові відрядження ; в ) операційна оренда, страхування майна ; г ) витрати на опалення, водопостачання та інші обслуговуючі послуги для виробничих приміщень.

Викладач ___________

Завдання №

Визначте виконання плану за собівартістю і розрахуйте вплив факторів.

ПоказникЗначення
1. Витрати на 1 грн. товарної продукції за планом планового випуску.	75
2. За планом фактично виробленої продукції.	72
3. Фактично в цінах, що діяли в звітний період.	70
4. Фактично в цінах плану.	71

Тести

. Аналіз якості продукції виконує :

а ) бухгалтерія ;

б ) відділ постачання ;

в ) відділ технічного контролю ;

г ) планово - економічний відділ ;

. За визначенням ступеня однорідності витрати можуть бути : а ) умовно - змінні ; б ) умовно - постійні ; в ) елементні ; г ) комплексні ;

. До загально виробничих витрат входять : а ) медичне страхування начальника цеху ; б ) витрати на відрядження головного інженера підприємства ; в ) витрати на охорону праці, техніку безпеки ; г ) витрати на регулювання спорів у судових органах ; д ) амортизація фондового обладнання цеху ;

Викладач ___________

Завдання №

Здійснити аналіз виконання плану виробництва за структурою на основі даних таблиці:

Найменування продукції	Виробництво про-дукції у порівняль-них цінах, тис.грн.		Фактичний випуск проду-кції за плано-вою стр-рою, тис.грн.	Зараховується до виконання плану за стру-ктурою, тис.грн.
	План	Звіт
1. Вироби АН	4023	4213
2. Вироби МР	3863	3844
3. Вироби МП	124	120
4. Запчастини до виробів	141	140
5. Капремонт обладнання	17	16
6. Інша продукція	139	27
Всього	8307	8370
Виконання плану, %	-	100,64

Тести

. План проведення аналітичної роботи на рік, що являє собою календарний розклад окремих аналітичних досліджень, називається :

а ) тематичним ; б ) комплексним ; в ) перспективним ;

. Витрати за способом обчислення по окремих видах продукції діляться на : а ) прямі ; б ) змінні ; в ) постійні ; г ) непрямі ;

. Калькулювання - це : а ) обчислення собівартості валової продукції ; б ) розрахунок собівартості окремих виробів ; в ) визначення собівартості товарної продукції ; г ) обчислення собівартості реалізованої продукції ; д ) всі відповіді правильні ;

Викладач ___________________

Завдання №

Визначити виконання плану за сортністю трьома основними способами.

Таблиця. Вихідні дані.

Сорт	Посортовий коефіцієнт	За планом		Фактично		Виконання плану, %
		К-ть виробів, шт.	Сума, грн.	К-ть виробів, шт.	Сума, грн.
І	1,0	630	6300	730	7300
ІІ	0,9	180	1620	150	1350
ІІІ	0,8	90	720	120	960
Разом:	-	900	8640	1000	9610

На основі одержаних показників сортності зробити висновок.

Тести

. Якщо результати аналізу призначені для внутрішньогосподарського використання, то вони оформляються у вигляді : а ) пояснювальної записки ; б ) довідки ; в ) висновки ; г ) без текстового оформлення результатів аналізу;

. В залежності від обсягів виробництва загально виробничі витрати мають бути : а ) змінні та постійні ; б ) прості і комплексні ; в ) умовно - змінні й умовно - постійні ; г ) прямі та непрямі ;

. Валовий прибуток - це : а ) прибуток від реалізації ; б ) чиста виручка ( дохід ) від реалізації продукції ; в ) прибуток від операційної діяльності ;

Викладач _____________

Завдання №

Визначте виконання плану за собівартістю і розрахуйте вплив факторів.

Показник	Значення
1. Витрати на 1 грн. товарної продукції за планом планового випуску.	75
2. За планом фактично виробленої продукції.	72
3. Фактично в цінах, що діяли в звітний період.	70
4. Фактично в цінах плану.	69

Тести

. Рентабельність - це : а ) частина виручки, що залишається після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства ; б ) відносний показник ефективності діяльності підприємства ; в ) різниця між виручкою та прямими витратами ; г ) абсолютний показник ефективності роботи підприємства ; д ) відношення валових витрат на виробництво до обсягу товарної продукції ;

. Яка мета порівняння фактичних даних з плановими а ) виявлення резервів виробництва ; б ) визначення тенденції розвитку економічних процесів ; в ) встановлення ступеня виконання плану ; г ) виявлення впливу факторів ;

. Назвіть ситуації, коли використовується метод порівняння : а ) порівняння фактичних показників за травень місяць з плановими за квітень ; б ) зіставлення різних варіантів управлінських рішень щодо зниження собівартості з варіантами управлінських рішень щодо збільшення прибутку ; в ) порівняння фактичних показників з показниками минулого року ; г ) зіставлення показників підприємства із середніми показниками по галузі ;

Викладач ___________

Завдання №

Визначте виконання плану за собівартістю і розрахуйте вплив факторів.

ПоказникЗначення
1. Витрати на 1 грн. товарної продукції за планом планового випуску.	75
2. За планом фактично виробленої продукції.	72
3. Фактично в цінах, що діяли в звітний період.	70
4. Фактично в цінах плану.	71

Тести

. Термін " аналіз " означає : а ) вивчення економічних явищ та процесів, які здійснюються на підприємстві ; б ) оцінку економічних результатів роботи ; в ) виявлення резервів виробництва ; г ) розмежування явища, яке аналізується, на окремі складові частини з метою їх вивчення ;

. Основні статті собівартості виробленої продукції : а) прямі матеріальні витрати ; б ) прямі витрати на оплату праці ; в ) витрати на збут ; г ) загально виробничі витрати ; д ) адміністративні витрати ; е ) інші прямі витрати ;

. Прибуток, як економічна категорія - це : а ) джерело доходів власників підприємства ; б ) головна мета і результати діяльності підприємства ; в ) основне джерело надходжень до бюджету ;

Викладач ___________

Завдання №

Здійснити аналіз виконання плану виробництва за структурою на основі даних таблиці:

Найменування продукції	Виробництво продукції у порівняльних цінах, тис.грн.		Фактичний випуск продукції за плано-вою стр-рою, тис.грн.	Зараховується до виконання плану за стру-ктурою, тис.грн.
	План	Звіт
1. Вироби АН	4023	4213
2. Вироби МР	3863	3844
3. Вироби МП	124	120
4. Запчастини до виробів	141	140
5. Капремонт обладнання	17	16
6. Інша продукція	139
Всього	8307	8370
Виконання плану, %	-	100,64

Тест

. Об’єкти економічного аналізу : а) економічні результати господарської діяльності ( виробництво, реалізація, собівартість, фінансовий стан підприємства ) ; б ) виробничі відносини підприємства з фінансовими, кредитними та іншими організаціями ; в ) планування і облік фінансових результатів ; г ) фактори і резерви виробництва ;

. Прийом ланцюгових підстановок дозволяє : а ) оцінити зміну економічних показників у динаміці ; б ) визначити ступінь виконання планових показників ; в ) оцінити вплив показників - факторів на результативний показник ; г ) розділити загальне відхилення результативного показника від базового рівня на часткові відхилення.

Викладач _____________

Завдання №

Визначити виконання плану за сортністю трьома основними способами.

Таблиця. Вихідні дані.

Сорт	Посортовий коефіцієнт	За планом		Фактично		Виконання плану, %
		К-ть виробів, шт.	Сума, грн.	К-ть виробів, шт.	Сума, грн.
І	1,0	630	6300	730	7300
ІІ	0,9	180	1620	150	1350
ІІІ	0,8	90	720	120	960
Разом:	-	900	8640	1000	9610

На основі одержаних показників сортності зробити висновок.

Тести

. Які основні принципи економічного аналізу ? а ) комплексність та системність ; б ) плановість, точність, конкретність ; в ) аналіз попиту і пропозиції ; г ) оперативність, ефективність ;

. Рентабельність підприємства являє собою : а ) одержуваний підприємством прибуток ; б ) відносна дохідність або прибутковість, що вимірюється у відсотках до витрат коштів або капіталу ; в ) відношення прибутку до середньої вартості основних фондів та оборотних коштів ;

г ) балансовий прибуток на 1 грн. обсягу реалізованої продукції ; д ) відношення прибутку до ціни виробу ;

. Бухгалтерський баланс являє собою звіт про стан справ підприємства : а ) за декілька років ; б ) за певну дату ; в ) за звітний період ; г ) за попередній і звітний періоди

Викладач ___________

Завдання №

Визначити ступінь виконання плану за асортиментом випущеної продукції. Назвати можливі причини відхилення від плану.

Вид продукції	За планом	Звіт	Відхилення
“А”	200	250
“Б”	150
“В”	550	632
“Г”	300	200
“Д”	400	404
Разом

Тести

. Тривалість одного обороту в днях - це : а ) відношення обсягу реалізованої продукції до середніх залишків оборотних коштів ; б ) відношення числа днів, що аналізується, до оборотності оборотних коштів ; в ) відношення середніх залишків оборотних коштів до обсягу реалізації ;

. Предмет економічного аналізу : а ) оцінка ефективності управлінських рішень у бізнесі ; б ) вивчення зовнішнього оточення підприємства, ринків збуту готової продукції, попиту і пропозиції ; в ) діяльність конкретних підприємств та її ефективність, що відображається в системі плану, обліку, звітності і даних поза облікової інформації ; г ) оцінка ефективності іноземних інвестицій в економіку підприємства ;

. На зміну фонду оплати праці впливають фактори : а ) продуктивність праці ; б ) чисельність працівників ; в ) кількість відпрацьованих людино - днів ; г ) середня заробітна плата ;

Викладач: _________

Завдання №

Оцінити виконання плану собівартості та визначити кількісний вплив різних факторів на відхилення.

Таблиця. Дані для розрахунку виконання плану собівартості.

Показник	За первісним планом	Фактично
		За планом, перерахова- ним на фак-тичний асор-тимент і стр-ру вир-ва	У цінах плану, але фактичної собівартос-ті продукції	У цінах, які діють
1. Повна собівартість товарної продукції, тис. грн.	874	930	960	960
2. Товарна продукція, тис. грн.	950	1000	1000	1055
3. Затрати на 1 грн. товарної продукції, тис.грн.	?	?	?	?

Тести

. Тривалість одного обороту в днях - це : а ) відношення обсягу реалізованої продукції до середніх залишків оборотних коштів ; б ) відношення числа днів, що аналізується, до оборотності оборотних коштів ; в ) відношення середніх залишків оборотних коштів до обсягу реалізації ;

. Предмет економічного аналізу : а ) оцінка ефективності управлінських рішень у бізнесі ; б ) вивчення зовнішнього оточення підприємства, ринків збуту готової продукції, попиту і пропозиції ; в ) діяльність конкретних підприємств та її ефективність, що відображається в системі плану, обліку, звітності і даних поза облікової інформації ; г ) оцінка ефективності іноземних інвестицій в економіку підприємства ;

. На зміну фонду оплати праці впливають фактори : а ) продуктивність праці ; б ) чисельність працівників ; в ) кількість відпрацьованих людино - днів ; г ) середня заробітна плата ;

Викладач ________________________

Завдання №

Оцінити виконання плану собівартості та визначити кількісний вплив різних факторів на відхилення.

Таблиця. Дані для розрахунку виконання плану собівартості.

Показник	За первісним планом	Фактично
		За планом, перерахова- ним на фак-тичний асор-тимент і стр-ру вир-ва	У цінах плану, але фактичної собівартос-ті продукції	У цінах, які діють
1. Повна собівартість товарної продукції, тис. грн.	874	930	960	960
2. Товарна продукція, тис. грн.	950	1000	1000	1055
3. Затрати на 1 грн. товарної продукції, тис.грн.	?	?	?	?

Тести

. Які основні принципи економічного аналізу ? а ) комплексність та системність ; б ) плановість, точність, конкретність ; в ) аналіз попиту і пропозиції ; г ) оперативність, ефективність ;

. Рентабельність підприємства являє собою : а ) одержуваний підприємством прибуток ; б ) відносна дохідність або прибутковість, що вимірюється у відсотках до витрат коштів або капіталу ; в ) відношення прибутку до середньої вартості основних фондів та оборотних коштів ;

г ) балансовий прибуток на 1 грн. обсягу реалізованої продукції ; д ) відношення прибутку до ціни виробу ;

. Бухгалтерський баланс являє собою звіт про стан справ підприємства : а ) за декілька років ; б ) за певну дату ; в ) за звітний період ; г ) за попередній і звітний періоди

Викладач ___________

Завдання №

Проаналізувати окремі види браку. Визначити розмір впливу браку на обсяг виробництва продукції.

Показник	Значення
	За минулий рік	За звітний рік
1. Собівартість остаточно забракованих виробів і деталей.	220	250
2. Витрати на виправлення браку.	30	56
3. Утримання із зарплати винуватців браку.	10	30
4. Вартість браку за ціною можливого використання.	20	40
5. Планова виробнича собівартість за винятком загальногосподарських витрат.	50000	60000
6. Обсяг товарної продукції.	72000	75000

Тести

. Термін " аналіз " означає : а ) вивчення економічних явищ та процесів, які здійснюються на підприємстві ; б ) оцінку економічних результатів роботи ; в ) виявлення резервів виробництва ; г ) розмежування явища, яке аналізується, на окремі складові частини з метою їх вивчення ;

. Основні статті собівартості виробленої продукції : а) прямі матеріальні витрати ; б ) прямі витрати на оплату праці ; в ) витрати на збут ; г ) загально виробничі витрати ; д ) адміністративні витрати ; е ) інші прямі витрати ;

. Прибуток, як економічна категорія - це : а ) джерело доходів власників підприємства ; б ) головна мета і результати діяльності підприємства ; в ) основне джерело надходжень до бюджету ;

Викладач _____________

Завдання №

Здійснити аналіз асортименту продукції.

Таблиця. Вихідні дані для аналізу асортименту.

Виріб	Випуск продукції, тис. грн.			Зараховується у виконання плану
	За планом	Фактично	Виконання плану, %
А	80	100	125
Б	200	120	60
В	50	60	120
Г	400	400	100
Д	150	190	126
Е	120	60	50
Ж	-	80	-
Разом	1000	1010	101

Розрахунок показників виконання плану асортименту здійснити трьома способами, зробити відповідні висновки.

Тести

. Науковий і ефективний характер проведення економічного аналізу : а ) спосіб проведення економічного аналізу ;

б ) мета економічного аналізу ;

в ) принципи організації економічного аналізу ;

г) сутність економічного аналізу ;

. Аналіз витрат на виробництво здійснює : а ) планово - економічний відділ ; б ) бухгалтерія ; в ) виробничий відділ ; г ) фінансовий відділ ;

. До виробничої собівартості продукції входять : а ) витрати матеріалів ; б ) витрати на службові відрядження ; в ) операційна оренда, страхування майна ; г ) витрати на опалення, водопостачання та інші обслуговуючі послуги для виробничих приміщень.

Викладач _____________

Завдання №

Проаналізувати вплив факторів на реалізацію продукції, зробити відповідні висновки.

Показники	План	Звіт	Відхилення від плану	Вплив на реалізацію
1. Випуск товарної продукції, тис.грн.	8307	8360
2. Залишки нереалізованої продукції на початок року, тис.грн.	410	452
3. Залишки нереалізованої продукції на кінець року, тис.грн.	387	856
4. Зміна залишків нереалізо- ваної продукції за рік, тис.грн.	-23	+404
5. Реалізація продукції	8330	7956

Тести

. Термін " аналіз " означає : а ) вивчення економічних явищ та процесів, які здійснюються на підприємстві ; б ) оцінку економічних результатів роботи ; в ) виявлення резервів виробництва ; г ) розмежування явища, яке аналізується, на окремі складові частини з метою їх вивчення ;

. Основні статті собівартості виробленої продукції : а) прямі матеріальні витрати ; б ) прямі витрати на оплату праці ; в ) витрати на збут ; г ) загально виробничі витрати ; д ) адміністративні витрати ; е ) інші прямі витрати ;

. Прибуток, як економічна категорія - це : а ) джерело доходів власників підприємства ; б ) головна мета і результати діяльності підприємства ; в ) основне джерело надходжень до бюджету ;

Викладач ____________

Завдання №

Проаналізувати ритмічність виробництва на підприємстві на основі даних, представлених в таблиці:

Декада	Обсяг виробництва за місяць,%		Зараховується у плановий ритм
	За планом	Фактично
Перша	33	22
Друга	33	29
Третя	34	49
Разом	100	100

Визначити коефіцієнт ритмічності, навести можливі фактори, які зумовлюють порушення ритмічності.

Тести

. Науковий і ефективний характер проведення економічного аналізу : а ) спосіб проведення економічного аналізу ;

б ) мета економічного аналізу ;

в ) принципи організації економічного аналізу ;

г) сутність економічного аналізу ;

. Аналіз витрат на виробництво здійснює : а ) планово - економічний відділ ; б ) бухгалтерія ; в ) виробничий відділ ; г ) фінансовий відділ ;

. До виробничої собівартості продукції входять : а ) витрати матеріалів ; б ) витрати на службові відрядження ; в ) операційна оренда, страхування майна ; г ) витрати на опалення, водопостачання та інші обслуговуючі послуги для виробничих приміщень.

Викладач ___________

Завдання №

На підставі даних бухгалтерського обліку визначити витрати на 1 грн. товарної продукції та проаналізувати вплив факторів на зміну фактичних витрат на 1 грн. товарної продукції від планових.

Показники	За планом	Фактичний випуск продукції
		Планові норми і планові ціни	В цінах, прийня-тих у плані	Діючі ціни  на матеріали і планові на продукцію	Фак-тично
1. Обсяг продукції в порівняльних цінах, тис.грн.	10942	10083	10083	10083	10612,5
2. Виробнича собі- вартість продукції тис.грн.	8752	8490	8504	8641	8691,51
3. Витрати на 1 грн. продукції, коп.

Тести

. Науковий і ефективний характер проведення економічного аналізу : а ) спосіб проведення економічного аналізу ;

б ) мета економічного аналізу ;

в ) принципи організації економічного аналізу ;

г) сутність економічного аналізу ;

. Основні статті собівартості виробленої продукції : а) прямі матеріальні витрати ; б ) прямі витрати на оплату праці ; в ) витрати на збут ; г ) загально виробничі витрати ; д ) адміністративні витрати ; е ) інші прямі витрати ;

. Бухгалтерський баланс являє собою звіт про стан справ підприємства : а ) за декілька років ; б ) за певну дату ; в ) за звітний період ; г ) за попередній і звітний періоди

Викладач _________

Завдання №

Проаналізувати окремі види браку. Визначити розмір впливу браку на обсяг виробництва продукції.

Показник	Значення
	За минулий рік	За звітний рік
1. Собівартість остаточно забракованих виробів і деталей.	220	250
2. Витрати на виправлення браку.	30	56
3. Утримання із зарплати винуватців браку.	10	30
4. Вартість браку за ціною можливого використання.	20	30
5. Планова виробнича собівартість за винятком загальногосподарських витрат.	50000	60000
6. Обсяг товарної продукції.	72000	75000

Тести

. як класифікують показники за змістом ? а ) кількісні та якісні ; б ) абсолютні ; в ) узагальнюючі ; г ) синтетичні ;

. Основні напрями класифікації факторів : а ) за ступенем впливу на результати діяльності : основні, постійні, другорядні, прості ; б ) за місцем виникнення : загальні, специфічні, внутрішні, зовнішні ; в ) за якостями явищ : прості, основні, кількісні, якісні ; г ) залежно від людини : об’єктивні, загальні, суб’єктивні, складні ;

. За користувачами аналітичною інформацією аналіз може бути : а ) міжзаводський ; б ) міжрегіональний ; в ) внутрішній ; г ) зовнішній ; Викладач ___________

Завдання №

Проаналізувати окремі види браку. Визначити розмір впливу браку на обсяг виробництва продукції.

Показник	Значення
	За минулий рік	За звітний рік
1. Собівартість остаточно забракованих виробів і деталей.	220	250
2. Витрати на виправлення браку.	30	56
3. Утримання із зарплати винуватців браку.	10	30
4. Вартість браку за ціною можливого використання.	20	30
5. Планова виробнича собівартість за винятком загальногосподарських витрат.	50000
6. Обсяг товарної продукції.	72000	75000

Тести

. За якою властивістю резерви виробництва класифікуються на резерви використання трудових ресурсів, засобів праці, предметів праці :

а ) за напрямами мобілізації на підставі вдосконалення ;

б ) за способами виявлення ;

в ) за факторами процесу праці ;

г ) за стадіями процесу відтворення ;

. Комплексний та тематичний аналіз належать до класифікаційної групи, що виділяється :

а ) за змістом програми ;

б ) за суб’єктами ; в ) за періодичністю проведення ;

г ) за ознакою часу ;

д ) __________________

. За користувачами аналітичною інформацією аналіз може бути : а ) міжзаводський ; б ) міжрегіональний ; в ) внутрішній ; г ) зовнішній ;

Викладач ________________

Завдання №

Проаналізувати окремі види браку. Визначити розмір впливу браку на обсяг виробництва продукції.

Показник	Значення
	За минулий рік	За звітний рік
1. Собівартість остаточно забракованих виробів і деталей.	220	250
2. Витрати на виправлення браку.	30	56
3. Утримання із зарплати винуватців браку.	10	30
4. Вартість браку за ціною можливого використання.	20	30
5. Планова виробнича собівартість за винятком загальногосподарських витрат.	50000	60000
6. Обсяг товарної продукції.	72000	75000

Тести

. Які фактори впливають на зміну матеріальних витрат на одиницю продукції ?

а ) зміна обсягу продукції ;

б ) зміна постійних витрат ;

в ) зміни кількості витрачених матеріалів ;

г ) зміна змінних витрат ;

д ) зміна ціни на матеріали ;

. Перелік загально виробничих витрат відображається в міжнародних стандартах обліку :

а ) ПБО - 3 ;

б ) ПБО - 8 ;

в ) ПБО -9 ;

г ) ПБО - 16 ;

. Основний капітал підприємства :

а ) основні засоби ;

б ) запаси ; в ) нематеріальні активи ;

г ) інші довгострокові інвестиції ;

д ) одержані векселі ; Викладач ___________

Завдання № __

Розрахувати вплив факторів на обсяг товарної продукції. Розрахуйте результативний показник на основі даних приведених в таблиці.

Показник	План	Факт
1. Середньорічна вартість основних виробничих фондів, тис. грн.. 2. Фондовіддача.	660 2, 0	696,3 1,9

Тести

. Науковий і ефективний характер проведення економічного аналізу : а ) спосіб проведення економічного аналізу ;

б ) мета економічного аналізу ;

в ) принципи організації економічного аналізу ;

г) сутність економічного аналізу ;

. Перелік загально виробничих витрат відображається в міжнародних стандартах обліку :

а ) ПБО - 3 ;

б ) ПБО - 8 ;

в ) ПБО -9 ;

г ) ПБО - 16 ;

. Основний капітал підприємства :

а ) основні засоби ;

б ) запаси ; в ) нематеріальні активи ;

г ) інші довгострокові інвестиції ;

д ) одержані векселі ;

Викладач _________________

Завдання № ______

Розрахувати результативний показник і вплив факторів на нього.

Таблиця - Вихідні дані.

Показник	План	Факт
1. Виробничі площі, м2.  2. Випуск продукції на одиницю площі, грн./ м2	13 200 100	12 600 105

Тести

. Які основні принципи економічного аналізу ? а ) комплексність та системність ; б ) плановість, точність, конкретність ;

в ) аналіз попиту і пропозиції ; г ) оперативність, ефективність ;

. Комплексний та тематичний аналіз належать до класифікаційної групи, що виділяється :

а ) за змістом програми ;

б ) за суб’єктами ; в ) за періодичністю проведення ;

г ) за ознакою часу ;

д ) __________________

. Основний капітал підприємства :

а ) основні засоби ;

б ) запаси ; в ) нематеріальні активи ;

г ) інші довгострокові інвестиції ;

д ) одержані векселі ;

Викладач _________________

Завдання № ______

Розрахувати результативний показник і вплив факторів на нього.

Таблиця - Вихідні дані.

Показник  План  Факт
1. Виробничі площі, м2.  2. Випуск продукції на одиницю площі, грн./ м2	13 200 100	12 600 105

Тести

. За якою властивістю резерви виробництва класифікуються на резерви використання трудових ресурсів, засобів праці, предметів праці :

а ) за напрямами мобілізації на підставі вдосконалення ;

б ) за способами виявлення ;

в ) за факторами процесу праці ;

г ) за стадіями процесу відтворення ;

. Комплексний та тематичний аналіз належать до класифікаційної групи, що виділяється :

а ) за змістом програми ;

б ) за суб’єктами ; в ) за періодичністю проведення ;

г ) за ознакою часу ;

д ) __________________

. За користувачами аналітичною інформацією аналіз може бути : а ) міжзаводський ; б ) міжрегіональний ; в ) внутрішній ; г ) зовнішній ;

Викладач ________________

Завдання № _________

Розрахувати вплив факторів на результативний показник.

Показники	План	Факт
1. Кількість верстатів, шт. 2. Кількість годин відпрацьованих одним верстатом за рік.  3. Середній виробіток за 1 верстато- годину, грн..	75 2000 8,8	80 1653,7 10

Тести

. Науковий і ефективний характер проведення економічного аналізу : а ) спосіб проведення економічного аналізу ;

б ) мета економічного аналізу ;

в ) принципи організації економічного аналізу ;

г) сутність економічного аналізу ;

. Аналіз витрат на виробництво здійснює : а ) планово - економічний відділ ; б ) бухгалтерія ; в ) виробничий відділ ; г ) фінансовий відділ ;

. До виробничої собівартості продукції входять : а ) витрати матеріалів ; б ) витрати на службові відрядження ; в ) операційна оренда, страхування майна ; г ) витрати на опалення, водопостачання та інші обслуговуючі послуги для виробничих приміщень.

Викладач ___________

Рекомендована література

1. Баканов М. И., Шеремет А. Д., Теория економического анализа - М.:, 1997

. Бутинець Ф., Ф., Мних Є., В., Олійник О., В., Економічний аналіз, Практикум. Навчальний посібник для студентів вузів. - Житомир : ЖІТІ,2000р.

. Іваненко В., М., Курс економічного аналізу : Навч. Посібник. -К.: Знання - прес, 2001 р.

. Ізмайлова К., В., Фінансовий аналіз: Навч. Посібник. -К.:МАУП, 2001р.

. Коробов М., Я., Фінансово - економічний аналіз діяльності підприємств: Навч.посіб.-К.:Т-во"Знання", КОО, 2001р.

. Мец В.,О., Економічний аналіз ( Збірник практичних завдань і тестів за даними П(С)БО):навч. Посіб.-к.:КНЕУ,2001р.

. Савицкая Г.,В.,Анализ хозяйственной деятельности предприятия :-Мн.ИП"Екоперспектива", 1998г.

. Цал - Цалко Ю., Є., Фінансова звітність підприємства та її аналіз : навч. посібник - Київ : ЦУЛ, 2002р.

. Яцків Т., І., Теорія економічного аналізу, Львів "Світ ", 1993 р.