Виховання толерантності у майбутніх соціальних педагогів

План

Вступ

Розділ 1. Толерантність у майбутніх соціальних педагогів як соціально-педагогічна проблема

1.1 Зміст поняття "толерантність соціального педагогога"

2.2 Структура, критерії і рівні сформованості толерантності у майбутніх соціальних педагогів

1.3 Аналіз зарубіжного та вітчизняного досвіду виховання толерантності

Висновки до першого розділу

Розділ 2. Організація експерементального дослідження

2.1 Педагогічні умови формування толерантності у майбутніх соціальних педагогів

2.2 Організація і проведення експеременту

2.3 Аналіз результатів експерементального дослідження

2.4 Методичні рекомендації

Загальні висновки

Список літератури

Додаток

Вступ

На сучасному етапі розвитку українського суспільства виховання на ідеях толерантності набуло особливої актуальності. Здійснюються наміри по-новому подивитися на світ, подолати перепони, які роз’єднують людей, утвердити між ними стосунки на засадах гуманізму та взаєморозуміння. Тому активізується процес пошуку ефективних механізмів виховання дітей у дусі толерантності, поваги до прав і свобод інших людей незалежно від їхньої національної, соціальної приналежності, поглядів, світосприйняття, способів мислення та поведінки.

Міжнародна практика визначила толерантність в якості необхідної умови спілкування людей різних культур, етнічних і міжконфесіональних груп. Ця тенденція відображена в "Декларації принципів толерантності”, яка підписана в листопаді 1995 року 185 державами - членами ЮНЕСКО, у тому числі й Україною. У документі зазначено, що "толерантність означає повагу, сприйняття і розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Толерантність - це єдність у різноманітті” [55, c.176]. Пріоритет у розвитку ідей толерантності було віддано системі освіти.

У різних культурах значення терміна "толерантність" неоднозначне і залежить від історичного досвіду народу. Базові характеристики толерантності досліджують у контексті різних галузей наукового знання та відповідно визначають їх зміст у кожній з них.

Аналіз наукової літератури з проблеми дослідження дає підстави стверджувати, що толерантна педагогіка має глибоке коріння у поглядах Ж.Ж. Руссо, Г. Сковороди, Л. Толстого, М. Монтессорі, К. Вентцеля, Р. Штейнера, М. Реріха, О. Швейцера, К. Ушинського, В. Сухомлинського, Ш. Амонашвілі.

Дослідженню підлягали й окремі педагогічні аспекти толерантності. Зокрема, досліджувалося формування ставлення вихованців до толерантності як суспільно значущої цінності (В. Береговий, І. Бех, Т. Болотіна, Б. Гершунський, В. Глєбкін, О. Грива, О. Гуткін, О. Клєпцова, І. Крутова, В. Лекторський, М. Міріманова, Р. Ріердон, П. Степанов, Р. Ріердон); формування міжетнічної толерантності (Г. Абдулкарімов, Н. Едигова, Н. Магомедова, Ф. Малхозова, Н. Мольденгауер, З. Мубінова, В. Тишков, Ф. Філіппов); формування міжособистісної толерантності учнівської молоді (Г. Безюлєва, Г. Скрябіна, Г. Солдатова, О. Шарова, Г. Шеламова); розвиток толерантності у контексті педагогічної взаємодії (І. Вороб’єва, О. Тодоровцева).

Розробкою методичних рекомендацій з формування толерантності у школярів займаються О. Асмолов, Л. Байбородова, В. Бєляєва, В. Глєбкін, І. Девятова, М. Ковальчук, В. Магун, М. Магура, Л. Наумов, Г. Погодіна, М. Рожков, Г. Солдатова, Л. Федоренко, Л. Шайгерова, О. Шарова, О. Щеколдіна.

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить, що дослідники зосереджуються, головним чином, на обґрунтуванні загальних теоретичних основ виховання толерантності студентської молоді. При цьому недостатньо уваги приділено пошукам форм і методів толерантного виховання студентської молоді в процесі позакласної роботи, використанню кращих зразків зарубіжного досвіду, що негативно позначається на результатах теорії і практики розв’язання проблеми. У той же час позааудиторна робота має великі потенційні можливості у формуванні толерантності в студентської молоді.

Актуальність проблеми та недостатнє її вивчення обумовили вибір теми магістерського дослідження: "Виховання толерантності у майбутніх соціальних педагогів”.

Об’єкт дослідження - моральне виховання студентів спеціальності Соціальна педагогіка.

толерантність соціальний педагог майбутній

Предмет дослідження - педагогічні умови виховання толерантності у майбутніх соціальних педагогів в процесі проведення експериментального дослідженн.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити педагогічні умови на формування толерантності у майбутніх соціальних педагогів.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що рівень виховання толерантності у студентів спеціальності Соціальна педагогіка у процесі проведення з ними експеременту значно поліпшиться за таких умов:

)        зорієнтованість позааудиторної роботи на розвиток толерантності як якості особистості у майбутніх соціальних педагогів;

2)      створення в освітньому закладі толерантного виховного простору;

)        реалізація виховного процесу на засадах діалогічного підходу;

)        формування у майбутніх соціальних педагогів позитивних установок стосовно себе та оточуючих людей.

Досягнення поставленої мети дослідження і перевірка висунутої гіпотези потребує послідовного розв’язання таких завдань:

) з’ясувати сутність феномену "толерантність майбутнього соціального педагога”;

) розкрити показники, рівні та критерії сформованості толерантності у майбутніх соціальних педагогів;

) теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити педагогічні умови виховання толерантності у студентів спеціальності Соціальна педагогіка;

Для розв’язання поставлених у дослідженні завдань, перевірки сформульованої гіпотези використовувався комплекс взаємопов’язаних теоретичних і емпіричних методів дослідження:

теоретичні методи (аналіз, порівняння, моделювання, узагальнення) використовувалися з метою вивчення психолого-педагогічної літератури і визначення концептуальних засад дослідження, уточнення сутності та змісту виховання толерантності у студентів;

емпіричні методи (анкетування, інтерв’ю, бесіда, пряме і непряме спостереження, метод експертних оцінок, самооцінювання, тестування) застосовувалися з метою вивчення сформованості толерантних якостей у студентів;

формувальний експеримент використовувався для перевірки ефективності обґрунтованих педагогічних умов виховання толерантності у майбутніх соціальних педагогів;

методи математичної статистики застосовувались для обробки одержаних даних, виявлення кількісних та якісних залежностей між досліджуваними явищами.

Практичне значення дослідження. Обґрунтовані зміст, форми і методи виховання толерантності у майбутніх соціальних педагогів в позааудиторній роботі можуть впроваджуватись у вищих навчальних закладах м. Хмельницького. Запропоновані педагогічні умови і методика будуть використані на зборах та курсах для кураторів та викладачів кафедр. Розроблені методичні рекомендації щодо підвищення ефективності педагогічного впливу на цей процес, а також запропонована методика організації поза аудиторної роботи може використовуватися для подальших досліджень проблеми виховання толерантності молоді різних вікових груп.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження обговорювалися і були схвалені на засіданні кафедри Соціальної педагогіки та соціальної роботи.

Експериментальна база: Хмельницький національний університет, кафедра Соціальної педагогіки та соціальної роботи. Дослідженням було охоплено 80 осіб.

Розділ 1. Толерантність у майбутніх соціальних педагогів як соціально-педагогічна проблема

1.1 Зміст поняття "толерантність соціального педагогога"

Зацікавленість до толерантності як до однієї зі сторін людської психіки та соціального життя виникла порівняно недавно, що істотною мірою зумовлює факт її малосвідомості. Толерантність - досить абстрактне поняття, яке важко доступне для спостереження і виміру стандартизованими методами.

Звернемося до аналізу лексичного та етимологічного значення цього слова у наукових словниках.

У "Великому тлумачному словнику сучасної української мови” "толерантність" (від лат. tolerantia - терпіння) визначається як, по-перше, здатність організму переносити несприятливий вплив яких-небудь факторів, по-друге, як поблажливість, терпимість до чиїхось думок, поглядів, вірувань тощо [36, c.1254].

В новому англо-російському словнику "tolerant” трактується як терпимий, терпимість, а дієслово "tolerate” як терпіти, допускати, дозволяти [115, c.761]. У двотомному німецько-російському словнику "tolerant” лаконічно позначено як терпимий (до чужої думки тощо) [114, c.843]. Найбільш поширену характеристику толерантності вміщено у французько-російському словнику, де це поняття перекладається як терпимість, віротерпимість, поблажливість [198, c.979].

Поняття толерантності в різних культурах неоднозначне, оскільки залежить від історичного досвіду народів. У китайській мові бути толерантним означає "дозволяти, допускати, виявляти великодушність у стосунках з іншими”. В арабській - толерантність - "прощення, поблажливість, м’якість, співчуття, доброзичливість, терпіння, приязне ставлення до інших”, у перській - "терпіння, витривалість, готовність до примирення” [167, c.6].

В українській і російській мовах існують два слова зі схожим значенням - толерантність і терпимість. У ХІХ ст. російське дієслово "терпіти" нараховувало 26 лексем і виражало різні значення: терпіти, витерплювати, зазнавати, виносити, страждати, кріпитися, допускати, чекати на щось, послабляти, не поспішати, не гнати. [54, c.402]. Але водночас, визнається й те, що "терпимість” у російській мові має і негативне забарвлення - терпіти завжди неприємно психологічно. А "толерантність" не означає пригнічувати того, хто є толерантним [181].

Вивчення наукової літератури засвідчило, що концентрованого визначення терміна "толерантність" немає. Кожен з учених по-своєму, із власної точки зору розглядає різні аспекти толерантності. Наприклад, відомий російський психолог О. Асмолов виділяє такі аспекти толерантності: еволюційно-біологічний, політичний, етичний, психологічний і педагогічний [5, c.6].

Зосередимося на узагальненій характеристиці кожного з цих аспектів.

Еволюційно-біологічний аспект. Розробка концепції толерантності спирається на уявлення про "норму реакції”, тобто припустимому діапазону варіантів реагування, властивих певному біологічному виду. Таким чином, у цьому випадку толерантність розуміється як біологічна характеристика організму, його здатність вибірково реагувати на подразники, ігнорувати деякі з них.

Як пасивного, так і негативного забарвлення в медико-біологічному аспекті надає толерантності "Краткая медицинская энциклопедия”, яка пов’язує цей феномен з абсолютною "втратою здібностей до вироблення антитіл" [87, c.482]. Буквально це означає витривалість, тобто здатність без значного збитку для організму переносити біль та інші несприятливі фактори, а також дію лікарських препаратів.

Політичний аспект. Толерантність розглядають як умову успішної соціалізації, що полягає у спроможності жити як у гармонії з самим собою, так і з навколишнім мікро - й макросередовищем. Американський словник "American Heritage Dictionary” пропонує таке визначення: "Толерантність - здатність до визнання або практичне визнання і повага до переконань та дій інших людей" [184, c.59].

Учений-політолог з Оксфорда Джонатан Ролз вважає, що "суспільство має право на придушення і пригноблення неадекватного суб`єкта тільки з метою самозахисту, коли цей неадекватний суб`єкт демонструє нетерпимість, яка погрожує суспільному порядку. Цей же автор стверджує: "Людям, які виявляють нетерпимість, не треба скаржитися, якщо стосовно них буде продемонстрована нетерпимість” [184, c.62].

На думку П. Кінга, автора однієї з двох статей, навколо яких точилися дискусії з проблеми толерантності на сторінках журналу "Government and Opposition” у 1971 р., "бути толерантним" означає терпіти, переносити, миритися з людиною, діяльністю, організацією, яку в дійсності не схвалюєш.П. Кінг вважає, що толерантність і інтолерантність ціннісно нейтральні, самі по собі не є ні добром, ні злом. Підставою того, що одну прийнято вважати добром, а іншу злом, з точки зору Кінга, є низка історичних фактів, трагічних подій, причиною яких була інтолерантність державної влади або якого-небудь релігійного руху [84, c.43].

Розуміння толерантності як допущення, прийняття того, що засуджуєш, дає привід ототожнювати її з пасивною поступливістю. Це демонструє перелік можливих комбінацій несхвалень, схвалень, які запропонував П. Леслетт. Погоджуючись із традиційним розумінням толерантності як поєднання несхвалення з прийняттям, учений пропонує, що під толерантністю розуміти прийняття як наслідок індиферентності ("слабкої форми толерантності”) або більш пасивну позицію, коли не відбувається ні знехтування об`єкта, ні його прийняття ("негативна толерантність”) [30, c.44].

Багато авторів, які пишуть про толерантність, указують на її принципову несхожість з індиферентизмом. Наприклад, Б. Вільямс вважає, що тільки тому, що толерантність". тягне за собою напругу між прихильністю до власних поглядів і визнанням переконань інших. вона не тотожна утомленості або просто байдужості”. Подібну точку зору висловлює Г. Дж. Далкаурт:". Толерантність треба відрізняти від індиферентності, яка допускає що-небудь тільки тому, що вважає це не дуже важливим” [30, c.45].

На активний характер толерантності вказує П. Гарнсей, який підкреслює, що її не треба змішувати з індиферентністю, апатією або пасивною поступливістю.

Ми вважаємо, що найбільш концентроване визначення політичної толерантності міститься в "Політологічному енциклопедичному словнику”: "Толерантність - різновид взаємовідносин між різними сторонами, індивідами, соціальними групами, державами, політичними партіями, за якою сторони виявляють сприйняття і терпіння щодо різниці у поглядах, уявленнях, позиціях та діях” [132, c.352].

Виділяють деклараційний, реляційний та акційний види толерантності.

У першому випадку сприйняття і терпіння виявляються у заявах, деклараціях тощо.

У другому випадку їх характеризують самі стосунки між різними суб’єктами.

У третьому випадку вони виявляються в діях протиборствуючих сторін.

Спрощене сприйняття толерантності включає одночасно всі її види, коли толерантність має місце і у висловлюваннях, і у відносинах, і у діях.

Отже толерантність - це перший ступінь позитивних взаємовідносин, що утворюють тріаду: толерантність - повага - співробітництво.

Етичний аспект. Концепція толерантності виходить з гуманістичних течій, представники яких підкреслюють невмирущу цінність різних позитивних якостей та чеснот людини, зокрема гідності, що відрізняють одну людину від іншої.

У "Філософському енциклопедичному словнику” визначається, що цим терміном". позначають доброзичливе або, принаймні, стримане ставлення до індивідуальних та групових відмінностей (релігійних, етнічних, культурних, цивілізаційних). Світоглядною основою толерантності є поцінування різноманітності - природної, індивідуальної, суспільної, культурної. Межі допустимої толерантності залежать від соціальних норм, що діють у суспільстві, однак у межах діючих соціальних норм можливі більш толерантні та менш толерантні варіанти особистої та групової поведінки" [196, c.642]. Ми вважаємо, що в сучасній Україні тема межі толерантності є важливою у контексті ідеологічного плюралізму та міжетнічних і міжнаціональних взаємин.

На думку філософа В. Пісоцького, толерантність - один із провідних елементів моральної культури людства - виступає важливою умовою виживання і подальшого розвитку світоглядної цивілізації, гарантує свободу й автономність особистості, право на захист людської гідності, повагу до іншого світогляду та способу життя. Це багаторівневе комунікативне явище, яке сприяє взаєморозумінню, довірі, активізує міжгрупову та міжособистісну взаємодію. Толерантність виступає як морально-правовий механізм регуляції поведінки людей, важливим є і її взаємозв’язок із особистою духовною свободою, соціальною справедливістю, рівністю, почуттям власної гідності - основними демократичними та гуманістичними цінностями сучасної культури [41, c.44].

П. Ніколсон вважає, що толерантність - це питання морального вибору, а наші смаки і здібності справи не стосуються.Д. Рафаель називає нетерпимими ті дії, які посягають на права особистості, на її свободу. Необхідно толерантно ставитися до того, кого в даний момент більшість оцінює позитивно, навіть якщо ти це не схвалюєш.

В. Лекторський виділяє чотири моделі розуміння толерантності:

. Байдужість до існування різних поглядів та практик. Ця модель характеризує ситуацію, коли різні системи поглядів допускаються за умови, що вони не суперечать загальнолюдським нормам.

. Повага до іншого, якого я не розумію і з яким я не взаємодію. Таке розуміння толерантності виокремлюють через рівноправність культур і відсутність привілейованої системи поглядів і переконань.

. Терпимість до слабкості інших. Ця модель має дещо зневажливий семантичний контекст. Він збігається з плюралізмом і пов’язаний з виділенням привілеїв у системах поглядів та цінностей.

. Розширення власного досвіду та критичний діалог, що спирається на діалогічність природи розуму [9, c.46-54].

Позитивне розуміння толерантності досягається через з’ясування її протилежності - інтолерантності або нетерпимості.

Багато дослідників проблем толерантності (Г. Солдатова, Л. Шайгерова, О. Шарова та інші) визнають, що розподіл людей на толерантних та інтолерантних умовний. Швидше за все, можна говорити про деяку спрямованість особистості - толерантну або інтолерантну, оскільки кожна людина протягом життя здійснює як толерантні, так і інтолерантні вчинки.

С. Бондарева визначає: "Інтолерантність - це завжди прояв небайдужості. Вона породжує негативізм, недоброзичливість, тенденцію обурюватися без будь-якої причини, а також негативні емоції: гнів, досаду, злість та злобу. Толерантність та інтолерантність - це взаємозворотні поняття: чим більше людина толерантна, тим менш вона інтолерантна” [27, c.5].

Кожен індивід може мати різний рівень толерантності та інтолерантності у різних сферах (наприклад, людина може відчувати високий рівень співпереживання до людей старшого покоління та іншої статі, але бути досить нетерплячою до представників певних національностей). Рівень толерантної та інтолерантної свідомості, безперечно, залежить від сукупності ряду базисних характеристик особистості. У зв’язку з цим С. Щеколдіна виділяє п’ять рівнів толерантності - інтолерантності.

. Протекціоністська толерантність полягає у тому, що суб’єкт толерантності неупереджено ставиться до об’єкта і робить все можливе, щоб допомогти тим людям, які зазнають інтолерантного ставлення з боку суспільства та індивіда.

. Ціннісна толерантність включає систему цінностей і зразків поведінки, які пов’язані з принципами толерантності. Така толерантність полягає у тому, що суб’єкт не піддає сумніву принципи толерантності ні у внутрішньому діалозі, ні у комунікаціях.

. Прихована толерантність: суб’єкт розуміє важливість принципів толерантності та небезпеку впливу ідей інтолерантності, але через внутрішні симпатії та антипатії, особисті ставлення і погляди ставиться упереджено до представників різних соціально-демографічних груп.

. Вербальна інтолерантність: суб’єкт вважає можливим (іноді навіть необхідним) публічні висловлювання стосовно представників певних соціально-демографічних груп, не вважає необхідним приховувати свої погляди.

. Агресивна поведінкова інтолерантність: суб’єкт вважає виправданим підготовку та виконування певних дій, які спрямовані на заборону, обмеження діяльності або насилля щодо об’єкта інтолерантності [211, c.54 - 55].

Ми вважаємо, що суспільству необхідно звернути увагу на те, щоб виховувати протекціоністську або ціннісну толерантність та не допускати зростання прихованої інтолерантності у відкриті форми вербальної та агресивної поведінкової інтолерантності.

Спираючись на аналіз наукових праць, можемо більш узагальнити підходи до трактування толерантності:

як риси пасивного характеру, не спрямованої на дії, що виражається в ліберальному сприйнятті відмінностей, адже тоді, коли вони, здається, не можуть бути сприйнятими (В. Величко, О. Дергай, Г. Дмитрієв, Д. Карпович, О. Славчик);

як активну позицію, що критично підтримує іншу даність (Г. Солдатова, Г. Погодіна, Л. Шайгерова, О. Шарова, О. Грива та інші), збагачує власний досвід.

Ми дотримуємося другого підходу, розцінюючи толерантність як активну сенсоутворювальну, що має прояви в поведінці та діяльності, позицію.

Психологічний аспект. Психологічну основу позиції толерантності складають ідеї гуманістичної психології М. Бубера, А. Маслоу, Г. Оллпорт. На рівні соціального індивіда позиція толерантності виступає як внутрішнє бажання зовні відповідати нормам толерантного ставлення і поведінки стосовно себе, колег, батьків, підлеглих, громадськості. На рівні особистості позиція толерантності виступає як власна система поглядів, цінностей, мотивів, як результат внутрішнього рефлексивного осмислення і засвоєння ідей толерантності як цінності, що виражається у прагненні людини будувати стосунки з собою, іншими людьми, природою, мирно, без примусу, у процесі конструктивного розв’язання проблем за допомогою діалогу, вільного та відповідального вибору.

Для Г. Оллпорт толерантність є важливою особистісною характеристикою людини демократичного суспільства, яка поєднує знання себе, відповідальність, почуття гумору, автономність, здібність до емпатії.Г. Оллпорт виділяє два шляхи особистісного розвитку: толерантний та інтолерантний. Толерантний шлях вибирає людина вільна, доброзичлива, з позитивною "Я-концепцією”. Інтолерантний шлях характеризується уявленням про особисту винятковість, прагненням перекладати відповідальність на оточення, потребою у порядку, бажанням сильної влади [216].

Теорія референтних груп дала змогу дослідити толерантність у міжособистісних відносинах. Розроблена американськими соціальними психологами в 40-50-і роки ХХ сторіччя (Г. Келлі, А. Китт, Р. Мертон, Г. Хаймен), вона обґрунтовує зв’язок між установками індивіда і його орієнтаціями на яку-небудь групу навколишнього середовища. Було доведено, що цінності референтної для людини групи стають зразками для створення власних стандартів. Опановуючи їх, індивід ідентифікується з групою [52, c.53].

С. Братченко спробував визначити основні ідеї для побудови психології толерантності.

. Толерантність не є механічним результатом дії яких-небудь факторів (внутрішніх або зовнішніх). Справжня толерантність - це виявлення свідомого, осмисленого і відповідального вибору людини, його особистої позиції та активності щодо побудови певних відносин (екзистенціально-гуманістичний підхід).

. Психологічний зміст толерантності - це складний, багатоаспектний і багатокомпонентний феномен, який має кілька "базових вимірів" (диверсифікаційний підхід).

. Психологічною основою толерантності і ключовим концептом її є особистісний вимір: цінності, зміст, установки (особистісний підхід).

. Основою загальної толерантності людини є міжособистісна толерантність: толерантність міжособистісної взаємодії спілкування з іншим як міжособистісний діалог (діалогічний підхід).

. Повноцінна толерантність - і, щонайперше, у своїй особистісній основі - не може бути результатом тільки зовнішнього впливу. Толерантність не стільки формується, скільки розвивається, допомога у становленні толерантності - це створення умов для розвитку (фасилітативний підхід) [30, c.104 - 117].

У наукових працях психологів Г. Солдатової, Л. Шайгерової, О. Шарової йдеться про формування установок толерантної поведінки на рівні особистості, закладені елементи світогляду, життєвої позиції підлітків. Учені розглядають толерантність насамперед як повагу та визнання рівності, відмову від домінування і насилля, визнання багатовимірності й різноманіття людської культури, норм, вірувань та відмову від переваги якої-небудь однієї точки зору над іншою [167].

Толерантна особистість - це людина, яка добре знає себе та визнає інших. Виявлення співчуття, милосердя - важлива цінність толерантного суспільства. У психології щире переживання емоційного стану іншого, здатність розділити його почуття та настрій, визначаються терміном "емпатія”. Розвиток властивостей емпатії особистості пов’язаний з умінням поставити себе на місце іншого.

Працюючи над проблемою формування толерантності міжособистісних відносин студентів, П. Комогоров зазначав, що толерантність є пізнім породженням культури та психіки людини, оскільки умови соціальної дійсності здебільшого сприяють інтолерантності. Усвідомленню актуальності толерантності окремим індивідом передує його тривала духовна робота над собою, що породжує педагогічний аспект проблеми толерантності [79].

Педагогічний аспект. У ракурсі нашого дослідження виникає необхідність історико-генетичного аналізу проблеми, визначення етапів становлення толерантності як педагогічної проблеми.

Філософи давнини під час спостереження над природними та культурними відмінностями людей намагалися знайти шляхи гармонізації життя. В епоху Античності проблема толерантності відкрито ще не поставала, але її мотиви відчувалися у висловлюваннях Геракліта, Аристотеля, Сенеки та інших. Свої ідеї мислителі стародавності прагнули донести до юнацтва.

Китайський філософ Конфуцій (551 - 479 рр. до н. е.) відкрито проповідував ідею толерантності: "Не роби іншим того, чого не бажаєш собі, і тоді у державі та в сім’ї до тебе не будуть відчувати ворожнечі" [103, c.225]. У цьому він бачив і джерело конфліктів, нетерпимості.

Обґрунтування важливості толерантності для християнства знаходимо в працях багатьох стародавніх філософів, але особливе місце належить Тертулліану. На його думку, зло породжує гнів, а, породжуючи його, веде до гріха, який походить від людського почуття, та виховується за образом "тупої собачої байдужості” [103, c.226]. Звідси походить ворожнеча, людиновбивство, людське лиходійство інше, тобто нетерпимість, або інтолерантність. Підставою толерантності є рівновага, яка ставиться людині як обов’язок: забороняється гнів, приборкується душа, загнуздується свавілля та "вилучається отрута з язика”. Це можливо лише завдяки терпінню, яке треба виробити в собі як рятівну та приємну звичку.

Як показав ретроспективний аналіз, першою формою толерантності була віротерпимість. У вченні раннього християнства сформульований моральний принцип взаємної поваги та взаємної свободи. Знаменита Нагорна проповідь закінчується моральним правилом: "І так, у всьому, як хочете, щоб з вами чинили люди, так і ви з ними” (Матф.7,12).

У християнстві толерантність проявляється як відмова від насилля та щирість переконань. Прикладом цього явища ми вважаємо "Повчання Володимира Мономаха":". найбільше ж - убогих не забувайте, як можете, годуйте та подавайте сироті. Недужого треба одвідати, за мерцем іти. І чоловіка не можна минати, не привітавши, не сказавши доброго слова". [68, c.40]. У цьому "Повчанні. ” знайшли відображення педагогічні ідеали Давньої Русі.

Гуманісти епохи Відродження та Реформації, освітні діячі (Дж. Локк "Послання про толерантність”, Вольтер "Трактат про віротерпимість”) відіграли значну роль у розробці правового оформлення та законодавчого введення принципу свободи совісті та віротерпимості.

Згідно з Локком (1632-1704), толерантність має подвійну підставу: політичну та моральну. Концепція толерантності може бути зведена до кількох основних положень. Завдання держави - підтримувати та захищати інтереси громадян. Він проводить чітку межу між тим, що належить сфері духовній, і тим, що відноситься до царини громадянського миру та безпеки.

Політична влада є правом створювати закони для того, щоб регламентувати й зберігати власність. Церква є вільним та добровільним товариством, яка звертається до душ та їх спасіння. Людина вільна у виборі релігії.

Локк вважав, що толерантність є основною характеристикою істинної церкви, бо релігійна віра - це відносини між кожною людиною і Богом.

Толерантність та розвиток цих ідей пов’язані з обмеженням насилля та розвитком як людини, так і держави шляхом виховання у більшості єдиномислення та заохочення доброчинностей, які поширюються шляхом прийняття законів та суворого їх дотримання. Толерантність у Локка пов’язана зі справедливим розподілом життєвих благ і є громадянським обов’язком людини, єдиним для всіх. У разі його порушення держава має право придушувати такі спроби допустимими методами та мірами покарання.

Позиція Локка свідчить про те, що толерантність - "золота середина”, яка дозволяє знайти рівновагу між полярними непримиримими позиціями.

У "Трактаті про віротерпимість” Вольтер не критикує жодної конкретної релігії, але показує, як вони на своєму шляху роз’їдаються забобонами і нетерпимістю. Важливим результатом діяльності філософів, передусім Вольтера, було визнання толерантності, яка стала основоположним компонентом миру і злагоди між релігіями, народами та іншими соціальними групами. Вольтеру приписують афоризм, у якому передана класична теорія толерантності: "Я не погоджуюсь з тим, що ви говорите, але пожертвую своїм життям, захищаючи ваше право відстоювати особисту думку" [134, с.36].

Через 11 років після смерті Вольтера, 26 серпня 1789 р., Установчі збори Франції прийняли Декларацію прав людини і громадянина, оголосили на весь світ свободу думки і слова, за визнання яких боровся Вольтер. Ця Декларація - провісниця сучасних документів про права людини, після неї лише через три століття з’явилася Спільна декларація прав людини (1948 р.).

У Гегеля простежуємо достатньо обґрунтовану схему діалектичного взаємовпливу "Я" і "Не-Я”, де толерантність, виступаючи у термінах людської любові, фіксується за допомогою "зворотнього зв’язку” [195, c.71].

Видатний чеський філософ і педагог Ян Амос Коменський безпосередньо пов’язував досягнення миру з розвитком освіти. Основною причиною війн він вважав різницю в поглядах, що виникають від неосвіченості людей. Однакова освіта "пансофія” (засвоєння всіма людьми універсальної системи знань), на його думку, могла б сприяти не тільки позбавленню від духовного убозтва і неосвіченості, але й припинити війни. Гуманістичні ідеї Я. Коменського знайшли своє втілення і в діяльності братських шкіл в Україні, співзвучній з прогресивними принципами, викладеними в його "Великій дидактиці”.

Відмова від різних проявів примушування і повага до дитини культивувалася та культивується представниками гуманістичного напряму у педагогіці, прихильниками так званого вільного виховання (Ж.Ж. Руссо, М. Монтессорі, Л. Толстой, К. Вентцель та інші).

Ж.Ж. Руссо визначив одним із найважливіших завдань виховання формування добра засобами суджень, почуття, волі. Він категорично відмовився від покарань, грубих виховних впливів. Альтернативою покарань та впливів Ж.Ж. Руссо пропонує опосередковане та тактовне керівництво вихователя.

Педагогічні погляди М. Монтессорі вирізняються довірою та делікатним ставленням до психічного самопочуття дітей, бережливим безманіпулятивним впливом з боку педагога [107].

До ідей толерантності звертався Л. Толстой. Він стверджував, що необхідним є моральне виховання на підставі релігійної моралі, бо не може бути моралі без релігії. Пропагував теорію "неопирання злу насильством”, доводив важливість таких якостей характеру особистості, як незлобливість, смиренність, любов до ближніх.

Великого значення Л. Толстой надавав особистим і моральним якостям педагога, серед яких провідне місце належить любові до дітей та обраного педагогічного мистецтва. Письменник наголошував: якщо вчитель любить тільки справу, він буде хорошим учителем. Якщо вчитель любить тільки учня, як батько, мати, він буде краще того вчителя, який прочитав усі книжки, але не любить ні справи, ні учнів. А якщо вчитель об’єднує у собі любов до справи та до учнів, він довершений вчитель [187, c.95].

Принципове значення для педагогіки толерантності мають погляди російського педагога К. Вентцеля. Він проголошує принципи максимального розвитку творчих можливостей дитини на підставі поваги його особистості та надання свободи у діях та побажаннях.

Цікаві ствердження з точки зору впровадження в педагогічну практику принципів толерантності виділяються у вальдорфській педагогіці.Р. Штейнер проголосив принцип терпимості як один із принципів виховання дітей, моральної якості вихователів. Цей принцип мав продовження у його послідовників.

Проблемі терпимості присвячені роботи М. Реріха. Нетерпляча людина, в розумінні М. Реріха, "не милосердна. не великодушна і не знає довіри” [147, c.57].

Терпимість здобувається шляхом виховання у собі терпіння, а випробування терпінням, як вважає М. Реріх, є одним із високих випробувань. Важливою умовою виховання терпіння - терпимості у собі - М. Реріх вважав стримування роздратованості, викорінювання особистих страхів та егоцентризму, а також культивування у собі любові.

Безцінний вклад у розробку проблеми толерантності вніс А. Швейцер. Етичне вчення А. Швейцера "Благоговіння перед життям” інакше називають "етикою смиріння” [74, с. 20]. В її основі лежить світорозуміння як повага до життя, життєствердження. Головний постулат етики Швейцера базується на повазі до належній усьому живому волі до життя. Ця воля до життя виявляється у діях, вчинках людей; людина з цим світорозумінням не просто живе, а дійсно зазнає життя. До того ж життя для такої людини священне, навіть таке, що знаходиться на нижчому щаблі шкали цінностей. Діяльність людини Швейцер безперервно пов’язує з реалізацією моральної відповідальності та морального обов’язку.

З ідеями толерантності дуже близько перемежовуються ідеї народної педагогіки К. Ушинського: народ має свою особисту характеристичну систему виховання; у душі людини риса національності криється глибше усіх інших; виховні ідеї кожного народу просякнуті національним більше, ніж щось інше.

Гуманістичні толерантні ідеї завжди перебували у центрі уваги передової української громадськості. Так основні здобутки Г. Сковороди, з точки зору сучасного гуманістичного розуміння толерантності, лежать у царині індивідуальної етики, у толерантності як невід’ємній складовій цілісної особистості, тоді як соціальне розв’язання проблеми толерантності залишається ще досить абстрактним. Заслугою Г. Сковороди є те, що він розкрив принцип гуманізму як розуміння вихователем думок, переживань та прагнень дитини, віру у благородне особистісне начало та силу виховання. За Г. Сковородою, цей принцип реалізується лише за умови, коли вихователь виявлятиме високу чуйність і повагу до вихованця. Головним для педагога є пізнання і вдосконалення природних здібностей кожної людини [129].

Видатний письменник, публіцист, педагог Б. Грінченко закликав до гуманістичного підходу у навчанні та вихованні, застерігав від надмірної опіки дітей, тепличних умов життя, підкреслював необхідність виховання у дітей співпереживання, співчуття.

Творча спадщина вітчизняних літературних діячів ХХ ст., великих гуманістів Л. Костенко, Б. Лепкого, В. Стуса, В. Симоненка відіграє і сьогодні важливу роль у вихованні й навчанні на ідеях патріотизму, толерантності.

Багато зробив для гуманізації нашої школи В. Сухомлинський. Виховання, на його думку, є тривалою підготовкою маленької людини до усвідомлення істини: людина - найвища цінність. Виховання у молоді людяності він поклав в основу своєї педагогічної теорії та практики. Найважливішими моральними якостями великий педагог вважав честь, доброту, чуйність, любов і повагу до людини, які, на його погляд, цементують її моральність.

В основі поглядів В. Сухомлинського, по суті, лежать гуманістичні ідеї толерантності. Видатний педагог гаряче пропагував ідеї виховання у дітей та молоді любові до своєї рідної Вітчизни на ґрунті любові до матері і батька, рідних, близьких, виявлення толерантності у повсякденній діяльності і поведінці. Теоретична та практична спадщина В. Сухомлинського є основою нової концепції виховання і формування особистості, "яка базується не на принципах авторитарної педагогіки, а на загальнолюдських моральних цінностях" [176, c.329].

У Павлиській школі поважали гідність дитини, оскільки без любові й поваги до вихованців, за переконанням В. Сухомлинського, будь-які розмови про гуманність і людяність стають порожнім звуком.

В. Сухомлинський проголосив постулати етичної поведінки вихованців, серед яких виразно відчутна активна позиція автора проти терпимого ставлення до зла: "Не будь байдужим до зла. Борись проти зла, обману, несправедливості. Будь непримиримим до того, хто прагне жити за рахунок інших людей, завдає лиха іншим людям." [176, c.165].

У цьому бачиться межа допустимого, де гідність є мірилом терпимості: "Знай, що є межа між тим, що тобі хочеться, і тим, що можна. Перевіряй свої вчинки. Роби все так, щоб людям, які тебе оточують, було добре" [176, c.162].

На підставі багаторічної практичної роботи у школі великий педагог у своїй праці "Як виховати справжню людину” вперше у вітчизняній педагогіці глибоко розкриває суть таких понять, як людяність, патріотизм, відповідальність, гідність, терпимість, тактовність тощо. На конкретних прикладах подається методика утвердження в юних душах почуття совісті, сорому, справедливості, скромності, щедрості, милосердя.

Розв’язанням протиріч науки нової сучасної освіти почали займатися з кінця ХХ - початку ХХІ сторіччя такі дослідники: О. Асмолов, О. Безносюк, І. Бех, В. Біблєр, Т. Болотіна, С. Бурдіна, Л. Завірюха, В. Іванюк, В. Калошин, Я. Коломенський, В. Лекторський, Ю. Лотман, В. Магун, В. Рахматшаєва, О. Реан, Ю. Сенько, М. Сметанський, В. Слободчиков, Г. Солдатова, О. Суслова, О. Сухомлинська. Два історичних чинники, до яких варто віднести глобалізацію сучасного світу та трансформацію українського суспільства, зумовили необхідність переходу до нового толерантного типу соціальних стосунків.

Зацікавленість людства до толерантності, як шляху створення безпечного суспільства, підштовхнула ЮНЕСКО до прийняття "Декларації принципів толерантності" (Париж, 1995).

Толерантність - це те, що уможливлює досягнення миру і сприяє переходу від культури війни до культури миру. У Декларації визначені такі поняття толерантності:

повага, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті і переконань. Толерантність - це єдність у різноманітті. Це не тільки моральний обов`язок, а й політична правова потреба;

це не поступка, поблажливість чи потурання. Толерантність - це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини. Толерантність у жодному разі не може бути виправданням посяганню на ці основні цінності. Толерантність повинна виявляти кожна людина, групи людей та держави;

це обов’язок сприяти утвердженню прав людин, плюралізму (в тому числі культурного плюралізму), демократії та правопорядку. Толерантність - це поняття, що означає відмову від догматизму і абсолютизму, утвердження норм, закріплених у міжнародно-правових актах у галузі прав людини;

стосовно поваги прав людини виявлення толерантності не означає терпимого ставлення до соціальної несправедливості, відмови від своїх або прийняття чужих переконань. Це означає, що кожен може дотримуватися своїх переконань і визнає таке право за іншими. Це означає визнання того, що люди за своєю природою відрізняються зовнішнім виглядом, становищем, мовою, поведінкою і мають право жити в мирі та зберігати свою індивідуальність. Погляди однієї людини не можуть бути нав’язані іншим [55, c.177].

Пріоритет у розвитку ідей толерантності було віддано системі освіти. "Взаємотерпимість, толерантне ставлення один до одного, солідарність, діалог і взаємопорозуміння, - сказано в Декларації, - повинні стати нормою поведінки і дій всіх людей без винятку, груп людей, політичних партій, громадських рухів, адже толерантність є не тільки важливим принципом, а й необхідною умовою миру та соціально-економічного розвитку людей" [55,c.178]. З того часу процес теоретичного обґрунтування цих питань та їх застосування в освітянській практиці набув інтенсивності.

Вперше питання про педагогічну толерантність порушив М. Бубер. Він окреслив коло важливих ознак, проявів толерантності, показав зв’язок толерантності з життям людей у малих групах, виявив риси толерантної та інтолерантної особистості [31]. Поступово з’явилася необхідність створення нового напряму в педагогічній науці - педагогіки толерантності

У російській науці першим, хто про це заговорив, став директор Інституту етнології й антропології РАН В. Тишков. У програмному виступі на міжнародній конференції "Толерантність в ім’я взаєморозуміння і співробітництва" (червень 1995 р.). Він сформулював розуміння толерантності як особливого соціально-духовного феномена та визначив завдання і стратегію культивування цього явища в суспільстві: "Толерантність знаходить своє вираження в двох основних сферах: на психологічному рівні - як внутрішня установка і відносини особистості та колективу, на політичному рівні - як дія або здійснювана норма. Як установка толерантність повинна мати характер добровільного індивідуального вибору; вона не нав`язується, а набувається через виховання, інформацію та особистий життєвий досвід. Толерантність як дія - це активна позиція самообмеження та націленого невтручання, це добровільна згода на взаємну терпимість різних суб’єктів, які єдині у протистоянні. Толерантність у політичній дії має на меті або не помічати (ігнорувати), або стверджувати переваги однієї зі сторін шляхом переконання, дискусії й завойовування через аргументацію та демократичну процедуру великої кількості прибічників. Толерантна установка та дія можуть не збігатися у своїх виявах на рівні окремої особистості" [182, c.259].

Щодо розкриття педагогічного контексту феномена толерантності, вважаємо суттєвим відзначити, що у роботах окремих авторів (В. Шалін, І. Бех, В. Калошин, В. Рахматшаєва, Л. Завірюха) педагогічний контекст феномена толерантності розглядається не тільки як характеристика індивідуальної свідомості, але й як особлива особистісна риса, що може бути більшою або меншою мірою сформована відповідною педагогічною взаємодією. Відтак, слід відзначити, що "толерантність”, будучи особливістю свідомості чи особистісною рисою, не притаманна людині спочатку і може ніколи не з’явитися, якщо не буде спеціально вихована, сформована.

Толерантність з педагогічної точки зору - це, по-перше, мета процесу виховання, і, по-друге, засіб досягнення виховних та освітніх завдань, тобто вимога до діяльності та особистості педагога.

Б. Вульфов вважає, що толерантність не тільки якість особистості, а й її стан, точніше - реалізований стан. Тому особливістю виховання толерантності виступає тісна двоєдність його завдань: розвиток готовності та підготовленості людини до співіснування з іншими людьми і прийняття їх такими, якими вони є. Готовність - це внутрішній стан, мотивація, бажання та здібність позитивного ставлення до об’єкта; а підготовленість - практичні вміння комунікації та розуміння, вміння розібратися, намагатися зрозуміти іншого та його обставини, динамічне - оновлене або нове - середовище. Отже, толерантності необхідно вчити [44].

У статті О. Швачко "Толерантність як психолого-соціальний феномен" пропонується визначення поняття "толерантність”. Це новий напрям загальної педагогічної теорії і практики, метою якого є:

дослідження процесів виховання та освіти різних вікових груп;

створення умов саморозкриття і самореалізації особистості;

формування особистої відповідальності кожного за свої дії та вчинки.

Толерантність означає своєрідне діяльнісне ставлення, а не пасивність, навіть на рівні споглядання подій соціальної реальності, адже йдеться про різні форми внутрішнього чи зовнішнього зусилля для досягнення злагоди, за винятком конфліктних. Така гармонія стає наслідком благородних цілей життя і діяльності людини, спрямованих на користь своїм близьким, державі [207, c.140].

На справедливе переконання І. Беха, основні положення педагогіки толерантності включають гуманізацію та демократизацію особистісних взаємин у дитячому колективі. Гармонійність виховання можлива лише за умови, коли дитина вільно робить те, що вона хоче, але хотіти вона мусить те, на що спрямовує її вихователь.

І в цьому аспекті особливо актуальним є формування діалогічного типу спілкування між педагогом та дитиною, коли обидва суб’єкти освіти розуміють і поважають особистісну цінність одне одного, відчувають взаємну відповідальність” [18, c.58].

Конкретизація стратегічних положень формування толерантності знайшла відображення в наукових пошуках Б. Гершунського. Він визначив напрями формування толерантності юнацтва, назвав їх практично-орієнтованими:

) діалог рішень;

) діалог культур;

) мирне співіснування держав;

) розвиток людських контактів;

) формування менталітету толерантності.

На думку вченого, виховання толерантності неможливе без цілеспрямованої та послідовної інтеграції правових норм формування соціумів, без дієвих засобів попередження та упередження глобальних злочинів проти людини та людства. Розвиток і практичне втілення ідей толерантності повинні сприяти подальшому вдосконаленню продвинутої планетарної системи інформації, цілеспрямованої роботи по зближенню, поступовій інтеграції національних освітянських концепцій та доктрин сумісництва інваріантних освітянських ідеалів, цінностей на всіх ступенях навчання, виховання, розвитку [49].

В. Маралов, В. Сітаров послуговуються таким поняттям, як "педагогіка ненасилля”, що є складовою педагогіки толерантності. Педагогіка ненасильства - це рух прогресивних педагогів, які виступають проти різних форм примусу, приниження людської гідності, це реалізація нових ідей у навчанні й вихованні, що мають за мету формування творчої, активної особистості, яка будує своє життя на основі довір’я, терпимості.

В якості конкретних завдань педагогіки ненасилля виступають два взаємопов’язаних блоки:

) завдання, які пов’язані з вихованням у підростаючого покоління миролюбства, духу ненасилля;

) завдання, які пов’язані з гуманізацією процесу навчання та виховання, взаємодії дорослих і дітей.

Основоположники напряму В. Маралов, В. Сітаров наголошують на головному: без толерантності, справедливості, гуманізму насильство саме по собі не зникне. За це слід боротися найрішучішими, але гуманними засобами [99, c.148-158]. Вчені пропонують починати формувати цю особисту якість з дошкільного дитинства через тренування та розвиток витримки, у молодшому шкільному віці - через формування елементів терпимості, у підлітковому та старшому шкільному віці - через розвиток терпимості.

Вивчення та аналіз сучасної педагогічної літератури дозволили виділити основні напрямки формування толерантності у процесі навчання та виховання підростаючого покоління:

) розвиток міжкультурної толерантності, виховання в дусі відкритості й розуміння інших народів, різноманітності їх культур та історії;

) формування відмови від насильства, використання мирних засобів для розв’язання конфліктів;

) прищеплення ідей альтруїзму та поваги до інших, солідарності, що базуються на усвідомленні та прийнятті особистої самобутності та визнання різноманітності навколишнього світу;

) удосконалення знань і вмінь взаємодії з людьми на підставі поваги людської гідності та прийняття іншої особистості;

) формування навичок конструктивного, безконфліктного спілкування та співпраці на підставі толерантних цінностей.

У своєму дослідженні ми будемо притримуватись думки, що толерантність - моральна якість особистості, яка характеризує терпиме ставлення, повагу, сприйняття та розуміння інших людей, незалежно від їхньої етнічної, національної або культурної належності; інших поглядів, характерів, звичок; різних культурних груп чи їхніх представників, різноманітних форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Толерантність - це єдність у різноманітті.

Наукові дослідження привели нас до таких висновків: толерантність - багатоаспектне явище, яке в останні роки стало об’єктом педагогічних досліджень.

Прогресивна педагогічна думка завжди була пройнята ідеями гуманізму, опиралася насильницькому маніпулятивному впливу зі сторони дорослих і в фізичному, і в духовному плані. Про присутність ідеї толерантності у теоріях та поглядах педагогів та вчених найрізноманітніших наукових напрямів свідчать проголошені ними принципи ненасилля, свободи у навчанні, творчої реалізації особистості.

Аналіз робіт дозволив нам зробити висновок: толерантність з ідеї, декларованої окремими філософами, вченими, педагогами, перетворилася в міжнародну норму загальнолюдського спілкування, яка потребує іншого підходу до її вивчення, викликає необхідність впровадження проблеми формування толерантності у практику освітньої діяльності. Розцінюючи толерантність як активну моральну позицію і психологічну готовність до терпіння в ім’я взаєморозуміння між етносами, соціальними групами, людьми різного культурного, національного, релігійного або соціального середовища, ми й плануємо стратегію формування толерантності у майбутніх педагогів.

2.2 Структура, критерії і рівні сформованості толерантності у майбутніх соціальних педагогів

Для нашого дослідження пріоритетне значення має виявлення сутнісних характеристик толерантності. Виходячи з розуміння сутності як "найголовнішого, основного, істотного у чому-небудь, як суті, сенсу, змісту чого-небудь" [36, c.1218], ми виділяємо для аналізу такі сутнісні характеристики:

) зони та типи толерантності;

) структуру толерантності;

) показники толерантності;

) рівні і критерії вихованості толерантності.

Зони толерантності та типи толерантності

Враховуючи особливості розвитку людини у підлітковому віці, виховання толерантної особистості слід розглядати як комплексну соціально-педагогічну проблему. Педагог повинен знати зони, які містять можливості того, що викликають необхідність прояву толерантності. Таких зон чимало: релігійна, етнічна, психологічна, ціннісна, комунікативна, поведінкова.

Так у релігійній зоні найбільш імовірні дві небезпеки: суто особистісна: внутрішнє або зовнішнє неприйняття віруючих, віри в Бога; соціально забарвлена: неприйняття представників інших конфесій. Ще більший негативний потенціал може бути у зоні етнічній: загострені, особливо в останні роки, міжнаціональні відносини на рівні як окремих дітей, груп, так і етносів загалом. Психологічна зона складна тому, що є дуже делікатною, по-своєму важко доступною для педагога, вона пов’язана з душевним прийняттям або неприйняттям дитиною особистісних параметрів будь-якої людини: ровесника чи дорослого. Зона ціннісна - припущення або засудження значущих розумінь, настанов, зразків, які сповідують однолітки (дорослі), групи ровесників, суспільні об’єднання. Є труднощі і в комунікативній зоні, коли хтось не приймає певне коло спілкування, особливо вимушене (в одному класі, гуртку тощо) або чиюсь манеру спілкування, його зміст, інтонацію, стиль. Усі ці зони перехрещуються, втілюються у просторі зони поведінкової - у реальному прояві інших: взаємовідносин суб’єкта толерантності та різних її об’єктів.

З зонами толерантності близько пов’язані типи толерантності, які рівнозначні з точки зору їх впливу на соціальну напругу в суспільстві та на конфлікти, що виникають у ньому. C. Щеколдіна виділяє такі типи толерантності:

расову толерантність - відсутність упереджень до представників іншої раси;

міжкласову толерантність - терпиме ставлення до представників різних майнових верств;

міжнаціональну толерантність - ставлення до представників різних націй, здатність не переносити недоліки та негативні дії деяких представників певної національності на конкретних людей;

релігійну толерантність - ставлення до догм різних конфесій, релігійності, особливостей літургії з боку віруючих та невіруючих, представників різних конфесійних груп;

географічну толерантність - неупередженість щодо жителів невеликих або провінційних міст, сіл та інших регіонів з боку столичних жителів і навпаки;

освітню толерантність - терпиме ставлення до висловлювань і поведінки людей з більш низькою освітою у високоосвічених людей і навпаки;

вікову толерантність - неупередженість до апріорних недоліків людини, які пов’язані з її віком;

фізіологічну толерантність - терпиме ставлення до хворих, інвалідів, фізично неповноцінних, людей з зовнішніми вадами;

гендерну толерантність - неупереджене ставлення до представників іншої статі;

сексуально-орієнтовану толерантність - неупередженість щодо людей нетрадиційної сексуальної орієнтації;

толерантність щодо маргіналів: бомжів, нужденних, наркоманів, алкоголіків, в’язнів;

політичну толерантність - ставлення до діяльності різних партій та об’єднань, висловлювань їх членів;

зовнішньо політичну толерантність - ставлення до країн і народів на основі принципів, затверджених ООН та іншими міжнародними організаціями [211, с.62].

Іншу класифікацію запропонувала М. Міріманова. Вона виділила два типи толерантності, які характеризують ставлення особистості до світу: зовнішню та внутрішню.

Зовнішня толерантність (до інших) - переконання, що вони можуть мати свою позицію, здатні бачити речі під різними кутами зору, враховуючи різні чинники. Внутрішня толерантність (до невизначеності) - здатність зберігати рівновагу у різних несподіваних ситуаціях: у конфліктах, невизначеності, ризику, стресі; здатність до прийняття рішень і дій в цих умовах, навіть якщо невідомі всі факти і можливі наслідки [103, c.29].

Водночас наукові дослідження привели нас до виділення ще одного типу толерантності. Це комунікативна толерантність.

Комунікативна толерантність - це характеристика ставлення особистості до людей, яка характеризує ступінь її сприйняття неприємних або неприйнятних, на її думку, психічних станів, якостей та вчинків партнерів по взаємодії [13, c.21].

Комунікативна толерантність - це збірна риса людини. У ній знаходять відображення чинник виховання, досвід спілкування, культура, цінності, потреби, інтереси, настанови, характер, темперамент, емоційний стереотип поведінки та особливості мислення. Особливості комунікативної толерантності можуть свідчити про здатність до самоконтролю та самокорекції. Люди з високим рівнем комунікативної толерантності врівноважені, конструктивно взаємодіють з різними людьми. Завдяки цим позитивним якостям створюються психологічно комфортні умови для спільної діяльності.

Комунікативна толерантність виявляється в тих випадках, коли людина не бачить особливої різниці між підструктурами своєї особистості та особистості партнера. В. Бойко виділяє такі підструктури особистості, які сприяють прояву толерантності:

а) інтелектуальна передає принципи розуміння навколишньої дійсності, стереотипи осмислення проблем, ідей, ситуацій тощо;

б) ціннісно-орієнтаційна - це світогляд конкретної людини, її мета, зацікавленість та оцінка того, що відбувається;

в) етична виявляє моральні норми людини (проявляється включення таких етичних понять, як совість, обов’язок, зло, добро, справедливість, несправедливість);

г) естетична - зона смаків та почуттів, особливості сприйняття прекрасного та потворного, величного та негідного;

г) емоційна демонструє емоційний настрій, у якому частіше перебуває людина (перебування у "чужому” емоційному полі викликає неприємний стан);

д) сенсорна підструктура передає особливості сприйняття світу на рівні зорового, слухового, нюхового, смакового, шкірного та рухового відчуттів;

е) алгоритмічна - це звички, вміння, стиль діяльності, різні ритуали;

є) характерологічна - стійкі риси особистості, вроджені або набуті;

ж) функціональна - потреби та бажання [25].

М. Міріманова відзначає, що толерантність у спілкуванні - позиція особистості зрілої, самостійної, яка має особисті цінності, інтереси, спроможна їх захищати та одночасно з повагою ставиться до позицій, цінностей інших людей. Толерантна людина добре знає себе і визнає інших, використовує вербальні й невербальні прояви толерантності [103, c.97].

Розцінюючи цю якість як активну сенсоутворювальну позицію, що проявляється в поведінці та діяльності, ми й плануємо стратегію формування толерантності у майбутніх соціальних педагогів.

У процесі формування толерантності ми будемо розглядати такі аспекти:

толерантність у міжособистісному і груповому спілкуванні; формування системи цінностей, широкого світогляду та виховання культури спілкування і поведінки;

толерантність в етнічному відношенні.

Це пов’язане з тим, що саме вони найчастіше стають "каменем зіткнення" в процесі соціалізації підлітків. Дані аспекти ми будемо розглядати у контексті так званої загальної соціалізації особистості.

Структура толерантності

Для виявлення сутнісних характеристик толерантності студентів спеціальності Соціальна педагогіка необхідно встановити структуру толерантності.

Г. Безюлева та Т. Шеламанова визначили такі компоненти толерантності: емпатію, комунікативну толерантність, прийняття себе та прийняття інших [12, c.39].

П. Степанов пропонує розглядати толерантність як ціннісне ставлення людини до людей, яке виявляється у визнанні, прийнятті та розумінні представників інших культур [170].

Визнання - це здатність бачити у людини певної культури носія інших цінностей, інших поглядів, іншого способу життя, а також усвідомлення її права бути іншою. Прийняття - це позитивне ставлення до інакшості людини. Розуміння - це здібність подивитися на світ очима іншої людини, з її позиції.

О. Тодоровцева структуру толерантності як професійно важливої якості особистості вчителя визначила у вигляді взаємодії її трьох провідних компонентів: концептуально-ціннісного, особистісно-мотиваційного й діяльнісно-поведінкового [183].

У контексті нашого дослідження привернула увагу точка зору О. Шавріної, яка займається формуванням міжособистісної толерантності у старшокласників і у своєму дослідженні (2005 р.) виділяє структурні компоненти толерантності, а саме: емпатію, товариськість та прийняття [204].

При аналізі цієї класифікації ми знайшли багато спільного в роботах інших учених.

Так К. Роджерс визначив емпатію як "здатність існування з іншою людиною. Це значить, що треба увійти у внутрішній світ іншого і бути у ньому як дома, бути сенситивним до змін чуттєвих значень, які постійно відбуваються в іншій людині. Тимчасове проживання життя іншого, просування у ньому обережно, витончено, без судження про те, про що інший ледве усвідомлює." [121] (Додаток А)

К. Роджерс говорить про емпатію як про найважливішу настанову. Для характеристики емпатії, на думку вченого, суттєві три особливості:

) збереження позицій емпатуючого;

) наявність в емпатії співпереживання;

) динамічний процес, а не статичний характер феномена емпатії.

Т. Гаврилова, Л. Стрелкова виділяють дві головні форми емпатії: співчуття та співпереживання. Емпатія - співпереживання властива школярам молодшого віку, емпатія-співчуття характерна для підлітків та старшокласників [74, c.39].

Г. Безюлева вважає, що емпатія - "розуміння емоційного стану, проникнення у переживання іншої людини” [13, c. 19]. У старших школярів здатність до емпатії формується як якість, яка виявляється у вмінні проникати у внутрішній світ людей і розуміти його.

На думку дослідників, товариськість - явище багатогранне, воно об’єднує у собі цілий комплекс компонентів. В. Кан-Калік виділяє три основних:

) комунікабельність - здатність відчувати задоволення від процесу комунікації;

) соціальну спорідненість - бажання знаходитися у суспільстві, серед інших людей;

) альтруїстичні тенденції [72, c.47].

Наукові дослідження засвідчують, що некомунікабельні або малокомунікабельні люди часто не досягають високих результатів у професійному зростанні, тому що будь-яка діяльність є постійним та довгим процесом спілкування. Соціальна спорідненість виступає не просто як тимчасовий психологічний стан, а й як стійке особистісне утворення, яке пов’язане зі спрямованістю особистості. Альтруїзм - це безкорислива турбота про благо інших та готовність жертвувати для інших своїми інтересами [72, c.48].

Товариськість як властивість особистості, як особистісна якість, може забезпечити продуктивність спілкування.

О. Мудрик виокремлює такі параметри особистості, що впливають на товариськість: особливості мислення, вільне володіння мовою, емпатію і спонтанність сприйняття, певні соціальні настанови, комунікативні навички, які орієнтовані у часі, у партнерах, у ставленнях, у ситуаціях. Товариськість має яскраво виявлену емоційну природу, основу якої складають комунікативні та альтруїстичні емоції. Серед комунікативних емоцій виділяють бажання ділитися думками, переживаннями, почуття симпатії, прихильності, поваги до учасників спілкування [72, с.48]. В альтруїстичних емоціях - бажання приносити радість тим, з ким людина спілкується, співпереживати, радіти іншим тощо.

Аналізуючи прийняття як компонент міжособистісної толерантності, ми спиралися на праці К. Роджерса [121, с. 199]. Учений говорить про процес безоціночного прийняття та усвідомлення людиною своїх особистих реальних та актуальних відчуттів, переживань та проблем з їх подальшим точним висловлюванням і виявленням у поведінці засобами, які не травмують інших людей. Безоціночне, або безумовно позитивне, прийняття означає, що не існує будь-яких умов для нього, нічого схожого на установку у "Ви мені подобаєтесь, але тільки за умови, якщо ви такий або така”.

Безумовно, позитивне прийняття становить протилежний полюс щодо вибіркової оцінної настанови, до умовного прийняття: "Ви погані у цьому, а хороші у тому”. Безумовне прийняття передбачає, зокрема, прийняття як "хороших" (позитивних, зрілих) переживань і почуттів, так і "поганих" (хворобливих, керованих страхом, інфантильних, асоціальних) фрагментів емоційного досвіду особистості; як стабільних та послідовних проявів особистості, так і її нестабільності та непослідовності.

Позитивне прийняття означає прояв турботи про людину, але такої турботи, яка не є опікою або ж засобом задоволення будь-яких потреб самого суб’єкта.

Здатність до прийняття, згідно з гуманістично орієнтованою психологією, є базисною особистісною особливістю. Особистість є тим більш зрілою, чим в більшій мірі вона здатна до прийняття інших такими, якими вони є, до поваги їх своєрідності та права бути собою, до визнання їх безумовної цінності та довіри до них. А це, в свою чергу, "пов’язане з довірою до людської природи та з почуттям глибинної сутнісної спільності між людьми” [28, c.39].

Прийняттю навколишнього таким, яким воно є, сприяє розуміння. Розуміння без особистісного залучення може підштовхнути до відсторонення від дитини, до посідання "твердої, спокійної та впевненої авторитетної позиції поза знаходженням” [28, c.64].

Основою прийняття повинно стати "співчутливе розуміння”, емоційно-інтуїтивне прийняття та розуміння внутрішнього світу.

Ми вважаємо, що компонент толерантності "прийняття" особливо важливий для педагогіки: вчитель повинен приймати учнів, щоб надати їм конструктивну допомогу. До того ж це прийняття повинно бути активним.

У своєму дослідженні враховуємо, що цінності, які становлять толерантну культуру, належать до всіх основних сфер діяльності особистості: потребово-мотиваційної, когнітивної, інтелектуальної, емоційно-вольової та поведінково-діяльнісної. Ми вважаємо за доцільне виділити такі складові у структурі поняття "толерантність”: когнітивну, аксіологічну, інструментальну.

. Когнітивна складова - це те, що людина знає, усвідомлює, чим свідомо оперує. Сюди ми включили: - історію і культуру народів світу, регіону мешкання людини; основи релігійних знань; - гендерні, вікові, етнічні та інші соціальні особливості представників різних груп; - процеси, які характеризують сучасність: глобалізацію, підвищену конфліктність світу, кризовість соціуму тощо.

. Аксіологічна складова - ціннісні установи (які забезпечать або не забезпечать толерантність особистості) на: - цінність особистості й культури як соціального феномена; - паритетне, взаємно шанобливе ставлення; - соціальну відповідальність за свої слова і вчинки; - подолання стереотипів, упереджень, агресії.

. Інструментальна складова, що забезпечує вміння особистості: - спілкуватися з представниками інших культур, соціальних груп тощо; - вступати в контакт, взаємодіяти з іншими людьми та групами; - здійснювати комунікації; - діяти в умовах полікультурного світу, в умовах гетерогенних груп; - полікультурно мислити; - здійснювати саморегуляцію.

Показники толерантності

Показник - це "свідчення, доказ, ознака чого-небудь" [36, c.465]

Питання про показники толерантності неодноразово розглядали різні автори (О. Асмолов, Н. Асташова, В. Глебкін, О. Грива, І. Гриншпун, П. Комогоров, Г. Оллпорт, Г. Погодіна, О. Садохін, В. Собкін, Г. Солдатова, С. Щеколдіна).

Вони характеризують толерантність з різних боків. С. Щеколдіна виділяє основні психологічні показники толерантності. О. Садохін говорить про показники толерантності як важливої риси громадянського суспільства. Н. Асташова вважає, що образ толерантної особистості поєднує характеристики, які відображають психолого-етичні сторони людських взаємин. Г. Оллпорт запропонував узагальнену характеристику толерантної особистості. Для нас також цікавими є класифікації показників толерантності Г. Погодіної, Г. Солдатової, Л. Шайгерової, Л. Шадрової, О. Гриви, які працюють над проблемою виховання толерантності як стійкої особистісної риси у майбутніх соціальних педагогів.

При визначенні показників толерантності у студентів соціальних педагогів розглянути різні точки зору на цю проблему. С. Щеколдіна виділяє основні психологічні показники толерантності:

. Соціальну активність - готовність до взаємодії у різних соціальних міжетнічних ситуаціях з метою досягнення поставленої мети й побудови конструктивних стосунків у суспільстві.

. Дивергентність поведінки - здібність нестандартно розв’язувати звичайні проблеми, завдання (орієнтація на пошук кількох варіантів розв’язання).

. Мобільність поведінки - здатність до швидкої зміни стратегії або тактики з урахуванням обставин.

. Емпатію - адекватне уявлення про те, що відбувається у внутрішньому світі іншої людини.

. Стійкість особистості - сформованість соціально-моральних мотивів поведінки у процесі взаємодії з людьми інших етнічних та соціальних спільностей [211, c.18].

О. Садохін, трактуючи толерантність як важливу рису громадянського суспільства, виділяє такі показники:

. Реальну рівноправність між представниками різних народів.

. Взаємну повагу, доброзичливість і терпиме ставлення всіх членів суспільства до різних соціальних, культурних груп.

. Рівні можливості для участі у політичному житті всіх членів суспільства.

. Гарантоване законом збереження та розвиток культурної самобутності й мов національних меншин.

. Реальну можливість дотримуватися традицій для всіх культур, які представлені у цьому суспільстві.

. Свободу віросповідання за умови, що це не зачіпає прав і можливостей представників інших конфесій.

. Співробітництво й солідарність у розв’язанні спільних проблем.

. Відмову від негативних стереотипів у галузі міжетнічних і міжрасових ставлень [184, c.24 - 25].

Н. Асташова вважає, що образ толерантної особистості поєднує важливі характеристики, які відображають психолого-етичні сторони людських стосунків.

. Гуманність, що передбачає увагу до самобутнього внутрішнього світу людини, віру у її добрий початок, людяність міжособистісних ставлень, відмову від методів примусу і форм придушення гідності людини.

. Рефлексивність - глибоке знання індивідуальних особливостей, позитивних якостей та недоліків, виявлення їх відповідності толерантному світосприйняттю.

. Свобода, яка виявляється у дисципліні і обов’язку, не припускає насильницьких наказів та заборон, спроможна привести до справедливих законів, авторитет яких - гарантія їх реалізації у житті.

. Відповідальність - прояв внутрішньої сили в ситуації прийняття рішення, його якісне виконання на основі варіативного підходу й системи особистих вимог.

. Захищеність - гарантія розуміння і підтримки, відчуття безпеки й об’єднання з іншими людьми у протистоянні згубному впливу соціума.

. Гнучкість - уміння залежно від складу учасників подій і через обставини, що склалися, приймати рішення, будувати систему відношень на основі володіння повноцінною інформацією.

. Упевненість у собі - адекватна оцінка особистих сил і здібностей, віра у можливість подолання перешкод.

. Самовладання - володіння собою, керування емоціями, вчинками.

. Варіативність - багатомірний підхід до оцінки навколишнього життя і прийняття адекватних рішень до обставин, що склалися.

. Перцепція - уміння підмічати і виділяти різні властивості людей, розуміти їх внутрішній стан.

. Емпатія - співчуття проблемам інших людей, емоційна оцінка подій.

. Почуття гумору - іронічне ставлення до безглуздих обставин, непродуманих вчинків, уміння посміятися над собою [84, c.77 - 78].

Г. Погодіна, працюючи над проблемою виховання толерантності у старших підлітків, виділяє такі критерії толерантності та їх показники [130, c.5] (Додаток Б)

Цікава характеристика толерантної особистості, яку запропонував Г. Оллпорт. Він характеризує особистість за такими параметрами.

. Орієнтація на себе (толерантна людина більше орієнтована на особисту незалежність, менше - на приналежність до зовнішніх інститутів і авторитетів).

. Потреба у визначеності (визнає різноманітність, готова вислухати будь-яку точку зору і почуває менший дискомфорт у стані невизначеності).

. Прихильність до порядку (толерантна людина менш орієнтована на соціальний порядок, менш педантична).

. Здатність до емпатії (схильність висловлювати більш адекватні судження про людей).

. Віддання переваги свободі, демократії (для неї немає великого значення ієрархія в суспільстві).

. Знання самого себе (толерантна людина добре знає про свої позитивні якості та вади, не звинувачує у всіх бідах оточення).

. Відповідальність (розвинуте почуття відповідальності, толерантна людина не перекладає відповідальність на інших).

. Захищеність (відчуття безпеки і впевненість, що з погрозою можна впоратися) [118].

У контексті нашого дослідження цікавою є точка зору Г. Солдатової, Л. Шайгерової, Л. Шадрової, які працюють над проблемою виховання толерантності як стійкої особистісної риси. Учені виділяють такі ознаки толерантної особистості.

. Відмову від домінування, спричинення шкоди і насильства.

. Співпрацю, дух партнерства, готовність миритися з чужою думкою.

. Повагу людської гідності та прав інших.

. Прийняття іншого таким, який він є.

. Здатність поставити себе на місце іншого.

. Повагу права бути іншим.

. Визнання різноманітності та рівності інших.

. Терпимість до чужих думок, вірувань і поведінки [168, c. 200].

Ми вважаємо, що всі існуючі погляди на сутність толерантності мають право на існування з тієї причини, що вони не виключають одна одну.

Однак така багатокомпонентність толерантності, на нашу думку, досить ускладнює процес її виховання і діагностики, хоча для розуміння сутності цього соціального феномена вона дає значну інформацію.

Ураховуючи структуру толерантності та предмет нашого дослідження, на підставі проаналізованої наукової літератури, власних експериментальних досліджень і суджень, про які йтиметься далі, ми визначили такі основні показники виявлення і сформованості толерантності у студентів: - пізнавальний - знання історії та культури народів світу, регіону мешкання людини; основ релігійних знань; гендерних, вікових, етнічних, соціальних відмінностей; процесів, характерних для сучасності; - чуттєво-мотиваційний - настанови на цінність особистості та культури; паритетні, поважливі стосунки; соціальну відповідальність; подолання стереотипів, упереджень, агресії; - поведінковий - уміння вступати в контакт, взаємодіяти з іншими людьми; діяти в умовах полікультурності, в умовах гетерогенних груп; полікультурно мислити.

Рівні толерантності

На підставі вивчення сутності толерантності, а також вікових особливостей старших підлітків і повсякденної практики О. Байбаков виділив чотири рівні толерантності. Критерієм виділення рівнів служить міра самостійного прояву підліткової толерантності.

Нульовий рівень (нейтрально-конфліктний). Складається залежно від індивідуального досвіду підлітка, тобто чого його навчили у колі сім’ї, класу, в економічних і культурно-побутових умовах життя, безпосередній конкретній ситуації або зацікавленості у спілкуванні. Також залежить від індивідуально-психічних якостей особистості (сили, урівноваженості, рухомості процесів збудження та гальмування), толерантність носить вибірково-ситуативний характер, тобто підліток виявляє толерантність до вибірково-обраного індивіда в окремій ситуації, з яким готовий здійснювати емоційний та діловий контакт. Проявляється у вигляді діалогу без негативних емоцій, різких, гучних, брутальних виразів, але при деяких змінах (розбіжність поглядів, різке слово співрозмовника, відсутність результативності діалогу), позитивні емоції змінюються негативними, діалог змінюється брутальними, інколи нецензурними виразами. Може виникнути ситуативний або навіть затяжний конфлікт. Гнучкість практично відсутня.

Низький (вибагливий) рівень, або рівень первинної соціалізації (стадія визнання можливих відносин). Показником цього рівня є наявність адекватної самооцінки підлітка. Безпосередня негативна емоційна оцінка щодо членів своєї групи виявляється дуже рідко і, якщо виявляється, то підлітки пояснюють її словами: "Вирвалося, не стерпів, а що він. ”, тобто підліток визнає толерантне ставлення, але виявляти його може не завжди, особливо у палкі моменти обговорення. Конструктивність у діалозі не спостерігається. Міра рефлексії низька. Підлітки прагнуть до прояву толерантності. Чинником, який стимулює розвиток толерантності, є спільно-групова діяльність, визнання можливих стосунків, правильно організована група. Чинником, який стримує інтолерантність, є регламентація групової роботи вчителем, самими членами групи.

Середній (статусний) рівень. Показником цього рівня є наявність мотивації у підлітка для прояву толерантності. Підлітки розуміють важливість і значення цієї якості у спілкуванні з членами своєї та інших груп. У стосунках присутня ситуативно-емоційна оцінка. Самостійно виявляють толерантність у стандартних умовах до членів своєї та інших груп. Конструктивність у діалозі виявляється в результативності роботи. Кожний індивід має відповідний статус. У підлітка накопичений певний досвід взаємодії, у групі та між групами. Чинником, який стимулює становлення толерантності, є усвідомлення толерантності, бачення успіху роботи при прояві толерантності та перспектив її прояву, коректна реакція вчителя при роботі між групами. Чинником, який стримує розвиток толерантності, є відсутність позитивного результату взаємодії індивідів.

Високий (рефлексивний) рівень характеризується емоційно стійким ставленням до членів інших груп, високою мірою рефлексії. Мотиви ставлень, які не пов’язані зі спільною діяльністю підлітків, поєднуються з прийняттям правомірності існування інших точок зору, у діалозі спостерігаємо конструктивність і бажання продовжити розмову. Підлітки, як правило, знають оптимальні способи досягнення хоча б якого-небудь, але все-таки результату, високий ступінь самостійності у прогнозуванні можливих рішень проблем у нестандартних умовах. Якщо вагаються, то просять допомоги, ставлять запитання у формі: "А як ви вважаєте. ”, "Можна поцікавитися.". Підлітки аналізують свою поведінку, свою мову, тобто здійснюється корекція з позиції самого суб’єкта поведінки, можуть стримувати тих, хто має більш низький рівень толерантності, стимулюють тим самим розвиток цих якостей у них. Чинником, який стимулює становлення цього рівня, є прийняття цінностей, які приймає і висуває суспільство. Чинником, який стримує становлення толерантності цього рівня, є відсутність стійких переконань і упевненості у своїх позиціях [8].

На основі проаналізованої наукової літератури, власних експериментальних досліджень і суджень, про які йтиметься далі, ми дійшли висновку, що толерантна вихованість особистості може характеризуватися трьома рівнями: високим (активним), середнім (активно-ситуативним) і низьким (пасивним). Найважливішими показниками їх вираженості є пізнавальний, чуттєво-мотиваційний, поведінковий.

Високий (активний) рівень сформованості толерантності характеризується тим, що діти мають різнобічні, повні, міцні, глибоко усвідомлені знання про сутність поняття "толерантність”, завжди готові до діалогу, співробітництва та позитивної взаємодії з представниками різних культур при збереженні власної ідентичності; у них сформоване стійке ціннісне ставлення до себе, інших, Батьківщини, людства, природи; толерантність переходить в осмислену необхідність і потребу.

У людей, що мають такий рівень толерантності, відсутня упередженість у процесі оцінки ситуації або об’єкта, вони позбавлені такої негативної якості, як зарозумілість, тобто невиправдано високої оцінки власних можливостей і зусиль. Діти завжди доброзичливі до тих, хто їх оточує, готові прийти на допомогу людям похилого віку і молодшим за себе, охоче допомагають друзям, дбають про успіх усього колективу, проявляють ініціативу у класі, громадському житті, школі, місті; бережливо ставляться до тварин і рослин, піклуються про них. Постійно прагнуть до розширення і поглиблення знань про толерантність (відвідують факультативи, гуртки, клуби, молодіжні кафе, театральні студії тощо).

Середній (активно-ситуативний) рівень сформованості толерантності характеризується тим, що у дітей знання про толерантність досить повні, але глибоко не усвідомлені; учні мають чіткі уявлення про важливість толерантності в суспільстві, але не завжди готові до діалогу, співробітництва та позитивної взаємодії; ціннісне ставлення до себе, інших, Батьківщини, людства, природи сформоване фрагментарно.

Особи цього рівня доброзичливі, готові допомогти іншим у випадку явної необхідності. Дбають про батьків та допомагають нужденним у випадку, коли їх про це попросять, а допомога не вимагає великих зусиль; добросовісно виконують разові доручення, проте потребують постійного нагадування, коли це стосується довготривалих доручень. Пишаються успіхами колективу, але малоініціативні.

Низький (пасивний) рівень сформованості толерантності характеризується тим, що знання про сутність толерантності поверхові або зовсім відсутні; пасивністю, небажанням дітей взаємодіяти, недостатньою вихованістю у них толерантних якостей; проявляють навіть інколи ознаки інтолерантності; не бажають розширити й поглибити наявні знання, діти вирізняються хибним уявленням про свою винятковість, прагненням переносити відповідальність на оточення, високим рівнем тривожності; ціннісне ставлення до інших, людства, Батьківщини не сформоване.

Низький рівень характерний для людей-егоїстів, які люблять лише себе та звикли до того, щоб будь-яке їхнє бажання задовольнялося. Такі особи не виявляють турботи про своїх близьких, а тим більше про інших людей. Нерідко вони глузують зі своїх друзів, коли ті припускаються помилок у відповідях на уроці або отримують негативну оцінку вчителя; зовсім не цікавляться справами класу, ухиляються від доручень. Активність у громадському житті школи, класу, міста з власної ініціативи не виявляють. У них явно завищена самооцінка.

Підсумовуючи сказане, зазначимо, що рівні сформованості толерантності були використані нами в системі педагогічної роботи з виховання толерантності у студентів для визначення завдань, проектування виховного процесу, діагностики розвитку особистості та груп, для оцінки результатів педагогічного процесу.

1.3 Аналіз зарубіжного та вітчизняного досвіду виховання толерантності

У 1995 р. Організація Об’єднаних Націй прийняла "Декларацію принципів толерантності”, у якій не тільки були проголошені принципи толерантності в сучасному та майбутньому світі, але й визначені шляхи їх реалізації. Вагомим є той факт, що в цьому документі вирішальна роль у реалізації принципів толерантності відводиться освіті як системі формування людини. А найбільш ефективним засобом попередження нетерпимості є виховання.

"Виховання в дусі толерантності починається з навчання людей тому, в чому полягають їхні загальні права і свободи, щоб забезпечити здійснення цих прав і зміцнити прагнення до захисту прав інших. Виховання в дусі толерантності варто розглядати в якості невідкладного найважливішого завдання. Воно повинно бути спрямоване на протидію впливу, що викликає почуття страху і відчуження стосовно інших. Воно повинно сприяти формуванню у молоді навичок незалежного мислення, критичного осмислення і вироблення суджень, що грунтуються на моральних цінностях" [55, c.177 - 178].

Але мало проголосити виховання і навчання толерантності, необхідно знайти відповідні методики, які дозволяють втілити те, що декларується, у життя. Аналіз чинних досліджень дає підстави стверджувати, що виховання толерантності передбачає розв’язання комплексу конкретних завдань, які складають два блоки.

. Виховання в підростаючого покоління толерантності як ненасилля: формування негативного ставлення до війни, гуманного ставлення до інших і до самого себе, вміння толерантними шляхами розв’язувати міжособистісні та внутрішньоособистісні конфлікти, розвиток здібності до сприйняття й розуміння іншої людини, незалежно від її нації та расової належності.

. Всебічна гуманітаризація навчально-виховного процесу: існуючих методів і форм роботи; системи стосунків дорослих і дітей; розробка й упровадження форм і методів педагогічної діяльності на основі ідей толерантності; реформування підготовки майбутніх учителів, формування в них особистісних якостей і спеціальних умінь для виховання дітей у напрямку толерантності.

Перший блок завдань педагогіки толерантності охоплює вміння і навички вихованців у напрямку полікультурного виховання і толерантності як його складової. У світовій практиці накопичений цінний досвід розв’язання цих завдань.

У багатьох розвинутих країнах діють програми з виховання у дусі миру й міжнародної співпраці. Так у Німеччині виховання у дусі миру здійснюється як частина антивійськового руху, як навчання у дусі взаємозбагачення культур. Це навчання дітей вміння розбиратися у складних ситуаціях, шукати шляхи виходу з них без застосування сили, бути активними у справі підтримки миру на Землі. Виховання поваги до дітей і літніх людей, до хворих і інвалідів; це толерантне ставлення до всіх, незалежно від їх національності, мови, культури, це прагнення до встановлення повного взаєморозуміння між усіма народами [60].

У Японії виховання в дусі миру здійснюється у рамках теорії "хейва кейку" (японський еквівалент поняття "освіта у дусі миру”). Теорія "хейва кейку" трактується у двох значеннях. Перше - це поняття миру як відсутність війни, що є фундаментом антивоєнної, антиядерної освіти. Друге - це такий погляд на проблему, згідно з яким навіть при відсутності війни мир неможливий у суспільстві, де існує нерівність між людьми різної національності, між чоловіками та жінками, де недостатньо приділяється уваги боротьбі з забрудненням навколишнього середовища, де росте кількість правопорушень у школах [154].

У США проблемою виховання підростаючого покоління в дусі миру займаються неурядові організацій: "Педагоги за соціальну відповідальність”, "Союз стурбованих учених”, "Організація учнів та учителів за запобігання ядерної війни" тощо. Видана велика кількість навчальних посібників з проблеми миру та ядерної війни.

Виховання толерантної особистості зведене у Росії в ранг державної політики. Особливою віхою у пошуку шляхів побудови толерантного суспільства стала Федеральна програма "Формування установок толерантної свідомості і профілактика екстремізму в російському суспільстві”. Це одна з найбільш дорогих на сьогодні програм, у якій задіяні усі провідні відомства Росії: економіки, освіти, внутрішніх справ, військове, інформації тощо. Програмою передбачені великі завдання з профілактики різних видів екстремізму і формування толерантної свідомості у населення, що продиктовано складністю етнополітичної ситуації в Росії, нерозв’язаністю "чеченського" питання, міжнаціональними і міжконфесійними конфліктами, а також погрозою світового тероризму.

Цікава з цього приводу думка М. Кабатченко, яка вважає, що зміст педагогіки полягає у створенні внутрішньої гармонії в душі людини, в досягненні органічної єдності її моральної свідомості та поведінки. Така гармонія стає наслідком благородних цілей життя і діяльності людини, спрямованих на користь своїм близьким, своїй державі і всьому людству. М. Кабатченко та Е. Соколова розробили "Панораму уроків миру”, корисних з практичної точки зору [98, c.107].

Одним із нових напрямів у виховній роботі в дусі миру є участь навчальних закладів у програмі Асоційованих шкіл ЮНЕСКО, спеціально спрямованих на виховання молоді в дусі толерантності та міжнародного взаєморозуміння й співробітництва. Півстоліття їх функціонування засвідчило доцільність і своєчасність їх створення, миротворчу значущість й ефективність. Нині вони діють у переважній більшості країн світу - 173. Загальна їх кількість - 7000. Україна до цього проекту приєдналася 1971 року і нині (станом на 2005 р.) у ній налічується 38 Асоційованих шкіл ЮНЕСКО.

Особливої уваги потребує друга група завдань педагогіки толерантності. Ці завдання тісно пов’язані з ненасильницькими технологіями, які виділяють у виховному процесі В. Сітаров, В. Маралов.

. Технології, які пов’язані з оптимізацією ставлення педагога до своєї особистості. Ця група технологій дозволяє забезпечити умови для самосприйняття особистості педагога, розвиває здібності до подолання стереотипів у педагогічній діяльності, дає змогу сформувати терпиме ставлення до дітей.

. Технології, які спрямовані на гуманізацію взаємодії педагогів і учнів. Їх мета - допомогти педагогу будувати взаємостосунки з дітьми на особистісній основі. Ці технології базуються на таких принципах: діалогізації, проблематизації, персоналізації, індивідуалізації.

. Технології, які пов’язані з формуванням у дітей здібностей до ненасильницької взаємодії. На жаль, технології цієї групи розроблені у меншій мірі. Існують окремі розробки з навчання вміння будувати свій життєвий шлях без нанесення шкоди іншим людям, на підставі глибинної демократії, з навчання конструктивного спілкування [98, c.147 - 148].

Ці технології перекликаються з висновками педагогів-практиків. Ідеї толерантності повно відображені у так званій педагогіці співробітництва.

Практика роботи таких педагогів, як Ш. Амонашвілі, І. Волкова, Е. Ільїна, С. Лисенкової та інших довела, що досягти високих результатів у сфері навчання і виховання підростаючого покоління можливо тільки в тому випадку, якщо максимально враховувати інтереси дітей, надавати їм право вільного вибору, любити їх і сприймати такими, які вони є.

Найбільш послідовно ці принципи відобразив у своїх психологічних та педагогічних працях Ш. Амонашвілі. Його основні педагогічні принципи такі:

керувати навчанням та всім життям дітей з позицій їх інтересів;

постійно виявляти віру у можливості і перспективи кожної дитини;

співпрацювати з дітьми у процесі навчання;

поважати й підтримувати гідність дитини, що створює атмосферу взаємоповаги, формує у дітей етичні норми моральної поведінки в суспільстві, довіру, підносить авторитет кожної дитини, сприяє вихованню поваги у дитячому колективі;

організація життя та діяльності дітей на уроці повинна будуватися на підставі сприйняття дітей такими, якими вони є, важливо органічно включати їх активність в урок, який потрібно насичувати сучасним життям [3].

Гуманістичні погляди самоактуалізованої особистості А. Маслоу побудовані на прагненні людини стати тим, ким вона може стати: "Люди повинні бути тими, ким вони можуть бути, вони повинні бути вірні своїй природі" [61, c.66]. За А. Маслоу, самоактуалізуючою є будь-який варіант реалізації здібностей у діяльності. Люди, що не усвідомлюють свій потенціал, страждають низькою самооцінкою, страхами, занепокоєнням, захисними механізмами. Завдання педагога, керівника - побороти занижену самооцінку, допомогти усвідомити свої можливості. Тоді будь-який вплив, спрямований вихователем, керівником, вчителем зовні, позбудеться актуальності, оскільки буде замінений на внутрішнє самокерівництво та саморозвиток.

Виховати психологічно здорову дитину можуть психологічно здорові дорослі. А. Маслоу стверджував, що головна мета педагога - допомогти дитині знайти те, що в ній закладено, потім реалізувати свій потенціал у діяльності. Для цього необхідно створити атмосферу, яка стимулює особистісне зростання та впродовж усього навчального процесу власною поведінкою демонструвати довіру до дітей, необхідно також враховувати їх внутрішню мотивацію до навчання, почувати й розуміти настрій дитячого колективу, відкрито виявляти свої почуття.

Ідеї К. Роджерса про безумовне прийняття клієнта, емпатичне розуміння та конгруентність психотерапевта набуває практичного звучання в педагогіці. К. Роджерс сформулював тезу про особистий досвід дитини у навчанні. Педагогу відводиться роль фасилітатора, тобто людини, яка сприяє ефективному та результативному створенню групового освітнього процесу.

Педагог-фасилітатор покликаний стимулювати особистісне зростання вихованця, створювати особливі умови: повне прийняття, розуміння, конгруентність. Якщо учні стикаються з високим рівнем розуміння, турботи та щирості, вони навчаться більшого і краще себе будуть поводити, ніж коли вони мають справу з невисоким рівнем підтримки. Дуже важливо ставитися до учнів як до "чуттєвих та свідомих людських створінь” [149, c.357]. Серед форм поведінки дорослих К. Роджерс виділяє такі: емоційну відповідь на почуття учнів, діалог, схвалювальне поглажування, конгруентне спілкування, застосування пояснювань, які повинні задовольнити безпосередні потреби дітей, усміхненість педагогів, спільне з дітьми планування навчальних цілей, пріоритет продуктивності та творчості при оцінці завдань, більшу свободу від часових обмежень та більш гнучку послідовність занять.

Р. Дрейкурс назвав мужніми людей, які визнають свою недосконалість. Підставою впевненості у собі є мужність визнати свою недосконалість. Якщо дорослий може змиритися зі своєю недосконалістю та покластися на можливість вдосконалитися, це діє заспокійливо та стабілізуюче на дитину [119, c.78].

Прихильники екзистенційного підходу в педагогіці, зокрема Г. Куперсміт, С. Мадді вважають, що при взаємодії з дитиною треба притримуватися трьох орієнтацій: прийняття дітей, установлення для них певних обмежень, повага їх ініціативи та свободи всередині цих обмежень. Виховувати та навчати дітей може педагог, який вирішив свої внутрішньоособистісні протиріччя та страхи, внутрішньо вільний, активний, який несе відповідальність за свої дії, слова. Різноманітне соціальне середовище, в якому співіснує дитина, сприяє розвитку гнучкості, креативності, життєстійкості.

Актуальними педагогічними технологіями стали різного роду тренінги толерантності. Прикладом цього може бути тренінг "Ступені навчання толерантності" (Teaching Steps To Tolerance - TST), розроблений Центром Симона Візенталя (Лос-Анджелес, США). Основною метою тренінгу є надання допомоги викладачам і вихователям в інтеграції проблеми виховання толерантності у навчальні плани закладів й у весь навчально-виховний процес. Робота під час тренінгу ведеться у мікрогрупах по 3-5 чоловік, що також повинно сприяти посиленню ефекту співробітництва й творчості учасників.

Тренінг передбачає реалізацію таких завдань:

усвідомлення учасниками значущості толерантності в сфері освіти;

вироблення способів вирішування конкретних педагогічних ситуацій на основі толерантності;

розробка стратегії впровадження толерантності в навчальне життя школи (ВНЗ);

складання планів уроків з розвитку толерантності з використанням технічних засобів навчання;

складання списку рекомендованої літератури для вчителів;

створення методики роботи з учителями, що не пройшли цей курс.

Важливе місце у тренінгу з формування толерантності посідають інтерактивні форми роботи: обговорення, дискусії у групах, аналіз уроку, вивчення літератури для викладачів, дітей з прикладами толерантної та інтолерантної поведінки; відвідування віртуального музею толерантності, що демонструє найбільш яскраві історичні події і факти прояву інтолерантності від епохи жертв Голокосту до епохи в’язнів тоталітарних режимів.

Цей тренінг широко практикувався у викладацьких аудиторіях у різних країнах, у тому числі і в Україні. Серед його позитивних рис можна відзначити, окрім загальної спрямованості й шляхетних цілей, дидактичну та методичну грамотність, використання передових інтерактивних методів навчання. Як слабкі сторони - зайву раціональність, заформалізованість, що не завжди відповідають культурній ментальності учасників [52, c.56 - 57].

Російські вчені Г. Безюлева, Г. Шеламова розробили технологію поетапного розвитку толерантності педагогів та учнів: від визначення психологічного клімату в колективі освітянської установи та оцінки психолого-педагогічної компетенції, через інформування з проблеми толерантності та удосконалення комунікативних навичок учителя до індивідуального розвитку толерантних якостей педагога на підставі рефлексії та самодіагностики труднощів у сфері відношень "Я" та "Інші”. У роботі обґрунтована теза про те, що без розвитку толерантності педагогів не відбудеться забезпечення розвитку толерантності учнів. Це дозволило вченим провести дослідження відмінностей між толерантним та інтолерантним педагогом.

Програма передбачає проведення семінарів, дискусій, лекцій з питань підвищення інформаційно-психологічної підготовки педагогічних працівників; круглого столу з проблеми "Формування толерантного простору навчального закладу”, дослідження рівня толерантності педагогів (самодіагностика); тренінгу "Толерантність як основа коректного, безконфліктного спілкування”; ділових ігор. Програма спрямована на розв’язання таких завдань: розвиток здібностей самоаналізу, самопізнання; формування навичок ведення позитивного внутрішнього діалогу з собою; розвиток умінь у пізнанні інших; здійснення корекції самооцінки; формування професійно значущих якостей: емпатії, рефлексії, прийняття себе та прийняття інших, що сприяють толерантному спілкуванню; розвиток емоційної стійкості та гнучкості [12, c.127 - 128].

У Росії з’явилися концепції, у яких розроблені окремі напрямки проблеми виховання толерантності: "Виховання культури міжнаціонального спілкування" (З. Гасанова), "Виховання багатокультурної освіти” (Г. Дмитрієв), "Педагогіка і психологія ненасильства” (Г. Козлова, В. Маралов, В. Сітаров), "Виховання культури світу" (З. Шнекендорфа), "Толерантність як основа соціальної безпеки" (С. Бондарева, М. Губокло). Слід зазначити, що всі вони відштовхуються від ідей міжкультурної взаємодії на підставі принципів толерантного ставлення, прав людини, плюралізму та демократії.

Московський психолого-соціальний інститут розробив проект "Толерантність”. У ході цього проекту проаналізовані різні методики виховання толерантності та їхні цілі [108] (Додаток В)

Цікаві цільові програми з виховання толерантності, які використовують у своїй роботі у Ростовському освітянському комплексі етнокультури, наприклад: "Джерело" - світ дому, сім’ї, Вітчизни; "Спілкування" - світ дружби, людських стосунків; "Турбота" - світ добра, милосердя; "Паросток” - світ живої природи, екології й людини; "Веселка" - світ народного мистецтва національних традицій; "Творець" - світ рукотворних творінь людини, світ праці, ремесел; "Пізнання” - світ мистецтва і натхнення; "Берегиня” - світ здорового способу життя; "Радість" - світ гри, іграшки, свята [88, с.154].

Розроблені такі інтегровані курси для учнів третього ступеня навчання: "Світ Людини”, "Основи етнографії”, "Житло в культурі народів світу”, "Культура й харчування народів світу”, "Етичні цінності світових релігій”, "Світова художня культура”, "Космологія та людина”, "Екологія людини”. Одним із ефективних шляхів розв’язання проблеми виховання толерантності є створення шкіл, які працюють на засадах концепції Школи діалогу культур. Філософсько-методологічна ідея цієї концепції належить філософу В. Біблеру. Творцями експериментального втілення Школи діалогу культур стали С. Курганов, В. Литовський, І. Соломатін та інші. У розробці психолого-педагогічної концепції та здійсненні педагогічного експерименту брали також участь психологи І. Берлянд, Р. Кондратов, Н. Малахова.

Основними завданнями цієї школи є створення людини культури, людини у культурі, розвиток суб’єктності особистості, свідомості й мислення таким чином, щоб вона сама себе навчала, розвивала, вдосконалювала, творила. Школа діалогу культур вбачає в учневі не об’єкт навчання, а рівноправного суб’єкта. Вона визнає право дитини на самостійність та свободу дій, на рівноправність у стосунках педагога та учня, право на вибір, "перевідкриття життя" та його законів самому. Діалог виступає не тільки в якості евристичного прийому засвоєння монологічних знань і навичок, але й починає визначати саму суть і зміст понять, що передаються й творчо формуються.

Діалог отримує реальний освітянський діючий зміст у якості діалогу культур, які спілкуються між собою в контексті сучасної культури. Діалог стає постійно діючим аспектом у свідомості учня (і вчителя), голосів письменників (художників) та теоретиків і виступає основою реального розвитку творчого (гуманістичного) мислення. Крім того, передбачається відмова від гегелівської парадигми включення старого знання в структуру нового, перейшовши до їх прямого діалогу у відповідності з принципом співвідношення додатковості.

Принципово й те, що педагог повинен відмовитися від претензії на обов’язкову правоту в суперечці з учнем у розв’язанні навчальних проблем. Важливо, що нова педагогічна технологія спонукає дітей конструктивно розв’язувати конфлікт, обмірковувати наслідки, рефлексивно мислити, сприймати протилежну точку зору. Відбувається орієнтація на розкриття конфлікту, а не на вихід з нього за будь-яку ціну, на розв’язання його з урахуванням потреб та інтересів учасників [20].

Неможливо у дитини сформувати толерантне ставлення до інших людей, якщо вчителі продовжують залишатися на авторитарних позиціях. Дуже важливо, щоб був гуманізований сам навчально-виховний процес; це передбачає переорієнтацію з навчально-дисциплінарної моделі педагогічної взаємодії на особистісно-орієнтовану модель.

Заслуговує уваги і програма з морального виховання "Positiv Action” ("Виховання особистості дитини позитивним вчинком"), яку розробила група американських учених під керівництвом К. Оллпред. У 1982 р. вона отримала перемогу у США у загальнонаціональному конкурсі "Краща програма нації" серед інших 600 програм у галузі морального виховання [203].

Вихідним положенням у концепції К. Оллпред є позитивний вчинок, який є мінімальною одиницею творчого просування дитини в особистісному розвитку. Він здійснюється одночасно трьома основними лініями психічного розвитку: когнітивною, емоційною та поведінковою. Відповідно у структуру позитивного вчинку входять три складові: думка, емоція, дія, які утворюють замкнене позитивне коло (цикл).

У зміст позитивного вчинку входить уміння дитини дієво допомагати, бути справедливою і чесною до себе, визнавати свої сильні й слабкі сторони, брати особисту відповідальність за вчинок, переборювати страх перед новим і невідомим, змінювати складні ситуації й події, які сприяють особистісному зростанню, аналізувати ситуацію з позиції людини, що не погоджується, тощо.

Ця програма розроблена для дітей різного віку, вона має повне методичне забезпечення. Численні перевірки дослідницького характеру виявили, що заняття за системою "Positiv action” стабільно поліпшують самооцінку, покращують академічну успішність, сприяють розвитку самостійності та ініціативності учнів, покращують психологічний клімат у класі, школі, сім’ї, формують корисні навички психосоматичної саморегуляції, забезпечують досягнення психічного здоров’я дитини.

Цікавою з практичної точки зору є програма виховання толерантності у старшокласників, яку розробила Г. Погодіна. Ця програма варіативна, вона може бути змінена, доповнена, скоректована залежно від умов, які склалися в освітянському закладі, від контингенту учнів, їх розуміння проблеми толерантності і ставлення до неї.

Формування готовності бути толерантним щодо себе і до оточення включає такі три елементи:

психологічна готовність є усвідомленням навколишнього середовища та свого місця в суспільстві й системі суспільних стосунків, розуміння значущості оточення таким, яким воно є, розвиток емпатичних властивостей на підставі вмінь поставити себе на місце іншої людини, формування позитивного ставлення до людей різних національностей;

теоретична готовність характеризується системою знань учня про навколишній світ і оточення, нації та народності, знань про себе, своє місце в соціальній дійсності у процесі взаємодії з різними людьми або групами;

практична готовність забезпечується включенням учнів у процес навчання конструктивним засобам виходу з конфліктних ситуацій, прояву своїх почуттів та переживань без конфліктів й насилля; включенням у процес формування соціальної сприйнятливості, соціальної уяви, довіри, вміння слухати й розуміти інших людей, їх погляди, судження й звичаї; включенням у процес розвитку комунікативних навичок, які закріплюють соціальні зв’язки, включенням у процес вивчення міжкультурного порозуміння.

Психолого-педагогічні засоби, які можна використовувати під час реалізації програми: тренінгові заняття, лекції, заняття-практикуми, дискусії, діалоги, рольові та імітаційні ігри, вправи, які передбачають зворотній зв’язок та обмін почуттями, організації рефлексії "зараз і тепер”.

Програма включає в себе цикл з семи занять, кожне з яких має визначену мету й певну організаційну форму.

Використання різних форм дозволяє, включаючи елемент новизни у кожне заняття, підтримувати постійну зацікавленість в учасників роботи та знімати у них ефект емоційної надмірної насиченості від використання тільки однієї організаційної форми у процесі спілкування [150, c.142-144].

С. Щеколдіна пропонує програму тренінгу толерантності, яка спрямована на розвиток уміння керувати своєю поведінкою, емоціями, спілкуванням і включає когнітивний, емоційно-вольовий та поведінковий компоненти.

Заняття проводяться один раз на тиждень по 1,5 години. На кожному занятті організовується робота учасників тренінгу в парах, трійках, мікрогрупах по 4-6 чоловік, у командах з 8-10 осіб. Учасники тренінгу вивчають себе, набувають особистого досвіду, діляться своїми враженнями.

Особливу увагу С. Щеколдіна приділяє психологічній безпеці учасників тренінгу. Для розв’язання цієї проблеми треба дотримуватися головного правила: недопустимість безпосередньої оцінки людини; при обговоренні того, що відбувається в групі, оцінюється не учасник тренінгу, а тільки його дії та поведінка [211, c.7 - 9].

Б. Ріердон розробила концепцію з толерантного виховання у школі, розвитку цієї якості у педагогів та дітей. "Існує два підходи у формуванні толерантності. Один полягає в тому, що толерантність виступає в якості протиотрути інтолерантності або нетерпимості. Від людей і цілих суспільств потрібне приборкування негативних, агресивних або ворожих реакцій, та на них покладається відповідальність за таке приборкування. Інший підхід до укріплення толерантності полягає у створенні умов, які необхідні для здійснення прав людини та утвердження демократії. У сфері виховання розвиток толерантності означає культивування відносин відкритості, реальну зацікавленість у культурних відмінностях, визнання різноманіття, розвиток здібності розпізнавати несправедливість та здійснювати кроки для її подолання, а також здатність конструктивно вирішувати суперечності та забезпечувати просування від конфліктних ситуацій до примирення та вирішення протиріч” [148, c.26].

Б. Ріердон визначає такі актуальні проблеми педагогіки толерантності: особливості терпимої поведінки у класі, як навчати толерантності і з чого вона складається, запропоновані підходи до навчання різних видів толерантності у початковій школі тощо.

Автор вважає, що заняття з студентами треба присвятити трьом найважливішим цілям освіти: навчити жити в багатогранному світі, навчити конструктивно вирішувати конфлікти, виховувати відповідальність [148, c.189]. На педагога покладається велика надія у культивуванні толерантних ідей у школах, серед вихованців та їх батьків. Крім того, у навчальних закладах повинні бути штатні групи підтримки, які будуть допомагати вчителям самим поводитися толерантно і вчити цього дітей [148, c.176].

Б. Ріердон стверджує, що тема толерантності повинна проходити через усі дисципліни, що вивчаються. Виділено сім зон вивчення толерантності, що можуть стати своєрідним методичним орієнтиром для планування роботи.

. Толерантність. Отримання фактів та знань про випадки зневаги до людської гідності, про масові прояви нетерпимості, що стали перешкодою для розвитку культури світу.

. Знайомство. Отримання знань про історію та культуру національностей, що складають місцеве товариство, їх ролі у ньому, і, можливо, про їх представників у школі.

. Повага до відмінностей. Можливість вивчення різних світових культур. Знайомство як з універсальною природою людини, так і з її розмаїттям, демонстрація при цьому потенційної засади людської солідарності.

. Розуміння індивідуальної неповторності. Повага та розглядання особливостей людини або групи людей як прояв унікальності кожної особистості та людської гідності. Знання Декларації прав людини.

. Взаємодоповненість як головна риса відмінностей. Демонстрація того факту, що різні індивідуальні якості людей лише доповнюють одна одну, допомагають переборювати слабкість та роз’єднаність у людському суспільстві. Застосування екологічного принципу різноманітності як джерела сили, що діє на нашій планеті у соціальних та економічних системах.

. Взаємозалежність як основа спільних дій. Побудова відносин на підставі взаємних домовленостей та поваги один до одного. Концепція "перемога на двох” при розв’язанні конфліктних ситуацій. Розробка погоджувальної процедури, яка враховує інтереси всіх учасників конфлікту. Акцентування на плідності взаємної згоди.

. Культура миру. Самостійність прийняття демократичних рішень, проведення узгоджувальних процедур та розв’язання конфліктів мирним шляхом; спільне з однокласниками навчання соціальної відповідальності, формування дружнього товариства.

Мета навчання та виховання толерантності включає не тільки засвоєння змісту цінностей толерантності, але й формування всіх необхідних умінь,". які мають відношення до утвердження цінностей людської гідності, а також до утвердження похідних від толерантності цінностей" [148, c.51].

Л. Алексашкіна розкриває "панораму знань”, які містяться у шкільних гуманітарних предметах (історія, література, мова), і пропонує кілька нових підходів у вихованні дітей у дусі толерантності та взаєморозуміння за допомогою цього циклу предметів. Вона вказує на необхідність:

системного підходу до виховання школярів на принципах толерантності та взаєморозуміння: а) від початкових до старших класів; б) у взаємодії всіх предметів;

розкриття різноманітності та суперечності світу, своєрідності історичних шляхів, пройдених народами, їхнього внеску у світову культуру;

роз’яснення антигуманної, антилюдської суті насильства;

виховання школярів майбутніми громадянами своєї Вітчизни, світу, які усвідомлюють значення гуманістичних загальнолюдських цінностей і прав; активно їх захищають.

Суттєве значення для формування на основі отриманих знань власних позицій і переконань школярів мають такі педагогічні прийоми:

розгляд названих вище питань як на загальному, глобальному "макрорівні”, так і на "мікрорівні” - на близькому учням матеріалі навколишньої дійсності;

використання у навчанні актуальної сучасної інформації, яка викликає в учнів особливий інтерес, почуття причетності до подій, що відбуваються у світі;

створення проблемних, альтернативних ситуацій, які вимагають від учнів вибору, прийняття рішення, вміння обґрунтувати свою точку зору [2].

Серед педагогічних технологій, які найбільш точно орієнтовані на розвиток толерантності особистості як ціннісної орієнтації та унікальної якості Н. Асташова виділяє ті, що, по-перше, є особистісно-орієнтованими, по-друге, мають діалогічну підставу, по-третє, є рефлексивними, по-четверте, емоційно насиченими і, по-п’яте, створюючими імітаційний простір [184, c.224].

За роки незалежності на основі Конституції України було визначено пріоритети розвитку освіти, створено відповідну правову базу, здійснюється практичне реформування галузі згідно з державною програмою "Освіта” ("Україна ХХІ століття”) [56].

Одним із головних пріоритетів освіти в Україні проголошене національне виховання. Ідеї виховання толерантності у прийдешніх поколінь реалізуються в напрямках громадянського та патріотичного виховання.

Сутністю громадянського виховання, згідно з "Концепцією громадянського виховання особистості" в умовах розвитку української державності, є формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що надає людині змогу відчувати себе морально, соціально, політично, юридично дієздатною та захищеною. Воно покликане виховувати особистість чутливою до свого оточення, долучати її до суспільного життя. У світлі цього особливе місце посідають ідеї виховання толерантності в майбутніх поколінь. На досягнення такої мети спрямовані такі завдання: формування інтеркультурного менталітету, сприйнятливості до культурного плюралізму, загальнолюдських цінностей, толератного ставлення до інших культур і традицій; вироблення негативного ставлення до будь-яких форм насильства; активне попередження тенденції до виявлення деструктивного націоналізму, проявів шовінізму, месіанських налаштованостей [82, c.5].

Одне з важливих місць у змісті громадянського виховання займає формування культури міжетнічних стосунків, що розцінюється як реалізація взаємозалежних інтересів етносів та народностей у процесі економічного, політичного, соціального і духовного життя на принципах свободи, рівноправності, взаємодопомоги, миру та толерантності [82, c.6].

Важливим у реалізації системи громадянської освіти та виховання є формування емоційно-ціннісного компонента громадянської культури особистості, що включає такі аспекти: усвідомлення цінності прав людини, почуття власної гідності, гуманізм, здатність до компромісу, лояльне ставлення до влади та законослухняність. На наш погляд, названі якості є складовими такого інтегративного показника, як толерантність. Саме толерантна людина, поважаючи себе, свою Батьківщину, гідна сприймати світ у його розмаїтті.

Ідеї виховання толерантності у дітей і молоді співвідносяться з напрямками патріотичного виховання.

Було розроблено і затверджено "Національну програму патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства" (1999 р.), яка спрямована на поліпшення патріотичного виховання громадян України [113].

Програма має на меті затвердження в масовій свідомості громадян історично притаманних українському народові високих моральних цінностей, наслідування кращих зразків вітчизняної та світової духовної спадщини. На цьому тлі особливого звучання набуває діяльність з упровадження в суспільну свідомість переваг здорового способу життя, толерантної, безпечної поведінки й формування національного культу соціально активної, фізично здорової та духовно багатої особистості.

Державні програми, такі як "Діти України”, "Українська родина” та інші, що спрямовані на роботу з дітьми та молоддю, також орієнтовані на формування у підлітків і молоді розуміння пріоритету гуманних стосунків між людьми, між членами кожної родини, між собою та взагалі в суспільстві [112, 50].

Особливе місце в контексті аналізу офіційних документів цього напряму відведено питанням адаптації та інтеграції в українське суспільство національних меншин, депортованих народів. Україна як європейська держава органічно стає на шлях збереження ідентичності та створення умов подальшого розвитку мовних, культурних, соціальних і духовних цінностей окремих етнічних груп у межах національних держав.

Одним із пріоритетних напрямів державної політики на сучасному етапі є забезпечення гармонійного співіснування осіб різних національностей, що проживають на території України.

Можемо констатувати наявність певних традицій, що були закладені в системі освіти України щодо виховання толерантності у дітей і молоді в роки незалежності.

З’явилися дослідження та розробки в плані формування толерантності особистості школяра, учня, студента тощо.

О. Грива займається проблемою формування толерантності у дітей та молоді в умовах полікультурного середовища. Представлені розробки автора щодо формування толерантності у дітей і молоді, моделі виховання толерантної особистості та соціально-педагогічної підготовки фахівців до роботи в умовах полікультурності. Враховуючи характер соціально-педагогічної технології, особливості полікультурного середовища України та специфіку соціальної роботи з дітьми і молоддю, автором були запропоновані такі технології: "Виховання толерантної особистості в умовах полікультурного суспільства”, "Формування культури гуманних відносин засобами сімейного виховання”, "Виховання толерантності в профілактиці негативних явищ у полікультурному середовищі”, "Створення позитивних комунікативних установок у підлітків”, "Формування толерантності в підлітковому середовищі як спосіб профілактики конфліктів на національному ґрунті”, "Міжнародний фестиваль творчості дітей країн-членів Організації Чорноморської Економічної Співдружності в "Артеці”.

Автором також запропонована модель соціально-педагогічної підготовки спеціалістів із формування толерантності у дітей і молоді в умовах полікультурності [50, 45].

Особливо нас зацікавив у практичній роботі тренінг комунікативних установок для старших підлітків, що розробила О. Грива [53]. Програма складається з шести занять тривалістю три години.

Програма побудована на принципі поступовості, поетапності: кожен подальший етап повинен логічно витікати з попереднього. На першому етапі відбувається переосмислення себе, уточнення образу "Я”, на другому етапі відбувається вироблення й закріплення ефективного типу відносин з самим собою і навколишнім світом.

О. Тодоровцева при вирішенні проблеми формування толерантності майбутніх учителів у процесі професійної підготовки, розробила програму та методичне забезпечення спецкурсів "Педагогіка толерантності: сутність, історія й перспективи розвитку”; "Педагогіка і психологія толерантності в роботі з сім’ями”, практикуму "Навчаємося педагогіки толерантності" [183].

Цікава робота Білоцерківської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 6, у якій в 2000 році розпочали (як майданчик Інституту проблем виховання АПН України) експериментально-наукову діяльність з проблеми "Теоретичні та методичні засади педагогіки толерантності”. Створено програму, яку затверджено лабораторією морального та естетичного виховання Інституту проблем виховання АПН України. Центр виховної роботи школи розробив шляхи реалізації педагогіки толерантності та ненасилля, а також систему організації роботи школи в дусі вимог цієї педагогіки.

Враховуючи положення Конвенції про права дитини, старшокласники розробили Концепцію діючої моделі учнівського самоврядування "Шкільна родина”, кодекс прав дитини у школі: всі діти мають право на власну думку; всі діти мають право на освіту; кожна дитина має право навчатися в чистих кабінетах; особлива турбота про дітей молодшого віку; всі діти мають право на відпочинок; всі діти мають право на любов і піклування; діти мають право на об’єднання; кожна дитина має право знати минуле; всі діти мають право на інформацію; всі діти мають право на проведення шкільного конкурсу "Хто кращий? ” - вияв кращого класного колективу за певними показниками [58, c.39].

Проблемі виховання толерантності приділяють значну увагу у багатьох країнах. Стан моралі у суспільстві вимагає удосконалення і нового підходу до процесу виховання учнівської молоді, спонукає шукати і розробляти нові форми та оптимальні методи роботи з дітьми. Виховання учнівської молоді на ідеях толерантності, взаєморозуміння є однією з актуальних проблем державної політики України, освіти, педагогічної науки. Тому зарубіжний досвід виховання толерантності може бути дуже корисним і у вітчизняній практиці.

Висновки до першого розділу

Актуалізація проблеми толерантності на сучасному етапі розвитку суспільства зумовлена гострою ситуацією глобальної кризи, зміною системи міжнародних відносин, стрімким розвитком комунікацій, урбанізації, перебудови соціальних структур. За умови інтеграції України в світову спільноту питання виховання молоді в координатах толерантності, поваги до багатоманітності світу виходять на одне з провідних місць.

Дослідженням встановлено існування різних підходів до трактування поняття "толерантність" у різних культурах; проаналізовані еволюційно-біологічний, політичний, етичний, психологічний, педагогічний аспекти толерантності.

Ми розглядаємо толерантність як моральну якість особистості, що характеризує терпиме ставлення, повагу, сприйняття та розуміння інших людей, незалежно від їхньої етнічної, національної або культурної приналежності; інших поглядів, характерів, звичок; різних культурних груп чи їхніх представників, різноманітних форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Толерантність - це єдність у різноманітті.

Здійснено ретроспективний аналіз стану проблеми формування толерантності студентів у педагогічній теорії та практиці. З’ясовано, що процес реформування системи освіти, проголошення принципів гуманізму, індивідуалізації навчання та виховання, особистісного розвитку звернули увагу сучасних дослідників на вивчення феномену толерантності в педагогічній науці.

Структура толерантності як цілісне особистісне утворення включає такі складові: когнітивну, аксіологічну, інструментальну. Основними показниками виявлення і сформованості означеної якості у людей студентського віку є пізнавальний, почуттєвий, поведінковий. Толерантна вихованість особистості може характеризуватися трьома рівнями: високим (активним), середнім (активно-ситуативним) і низьким (пасивним).

Розділ 2. Організація експерементального дослідження

2.1 Педагогічні умови формування толерантності у майбутніх соціальних педагогів

Наше дослідження пов’язане з виявленням педагогічних умов формування толерантності майбутніх соціальних педагогів. Без урахування специфіки особистості вихованців неможливо говорити про дієвість педагогічних засобів, проектувати виховні стратегії, передбачати їх результативність. Очевидно, що характер діяльності педагога повинен визначатися специфікою віку людини. Тому необхідно з’ясувати особливості студентів як вікової категорії.

Молодість, у вікових межах якої перебуває переважна більшість студентства, - період, коли людина досягає піку у своєму фізичному розвитку. Вона знаходиться у розквіті сил, енергії, здоров'я, здатності до відтворення потомства та витривалості. На цей час людина оволодіває стійкою статевою ідентичністю, сформованими формами статевої активності.

У цей період розвитку активно збагачується психологічний досвід, відбувається включення людини у всі види соціальної активності та оволодіння багатьма соціальними ролями. Як визначає Щотка О.П., розвиток особистості молодої людини визначається перш за все особливостями сімейного та професійного контексту. Одночасно з налагодженням близьких стосунків та утворенням сім'ї молодь розбудовує образ власної професійної кар'єри та активно спрямовується на досягнення професійного успіху. На думку Левінсона [цит. за 11, с.46], щоб повністю стати дорослою, молода людина, як чоловік чи жінка, повинна вирішити чотири завдання, що виникають у процесі розвитку: пов'язати мрії з реальністю; знайти наставника; забезпечити собі кар'єру; налагодити інтимні стосунки. Зробивши свій перший професійний вибір, молода людина переходить у фазу професійного розвитку, яка називається фазою адепта і часто пов'язується із навчанням у вищій школі.

На думку Ананьєва Б.Г., розвиток одних і тих же психофізіологічних функцій людини має двохфазний характер. Перша фаза - загальний, фронтальний прогрес функцій у ході дозрівання і ранніх еволюційних змін зрілості (в юності, в молодості та на початку середнього віку). У цій зоні, на яку і припадає період навчання у вищій школі, спостерігається пік тієї чи іншої функцій в найбільш загальному стані. Друга фаза (спеціалізація функцій щодо певних об'єктів, операцій діяльності та більш-менш значних по масштабу сфер життя) настає лише на найвищому рівні функціональних досягнень у першій фазі і "накладається" на неї [1, с.127].

Молодість - важливий етап розвитку розумових здібностей. З особливостями мисленнєвих процесів, розвитком операцій мислення пов'язане і сприймання навчальної інформації. Тому важливо враховувати значення логічної побудови та продуманої структури навчачльних дисциплін.

На думку Перрі [цит. за 11, с.55], у процесі навчання студентське мислення виходить на рівень власної позиції в судженнях. Спочатку юнак опирається на прості альтернативи, потім формується здатність виявляти толерантність до точок зору, які суперечать одна одній, і, нарешті, формується здатність брати на себе відповідальність за вибір власних цінностей, поглядів і власного способу життя. На основі формування інтелектуальних здібностей формується новий тип ставлення до світу, нова система цінностей, нове ставлення до себе.

Молода людина стає перед необхідністю пристосування того, що дано минулим, до можливостей та вимог прийдешнього, завдяки чому набуває здатності успішно вирішувати життєві, сімейні та професійні суперечності.

Характерна риса морального розвитку в цьому віці - посилення свідомих мотивів поведінки. Разом з тим спеціалісти в галузі вікової психології та фізіології відзначають, що здатність людини до свідомої регуляції своєї поведінки у 17-19 років розвинута не у повній мірі. Нерідко трапляються невмотивований ризик, невміння передбачити наслідки своїх вчинків, в основі яких не завжди найкращі мотиви. У юнацькому віці бажання і устремління розвиваються раніше, ніж воля та характер. Через нестачу життєвого досвіду студентська молодь інколи плутає ідеали з ілюзіями, романтику з екзотикою тощо. Юність - пора самоаналізу та самооцінок. Самооцінка здійснюється шляхом співставлення ідеального "я" з реальним. Тут існує одна із суперечностей розвитку особистості, бо ідеальне "я" ще не вивірене, і може бути випадковим, а реальне "я" іще всебічно не оцінене особистістю. Ця суперечність, згідно з твердженням А.В. Петровського, може викликати внутрішню невпевненість у собі, супроводжується іноді зовнішньою агресивністю, розв'язністю чи почуттям власної неповноцінності. Часто спостерігаються зрушення у настрої студентів - від захвату у перші місяці навчання до скептичного при оцінці вузівського режиму, викладання та ін.

Розвиток мотиваційної сфери відбувається у трьох напрямах: збагачення соціальної мотивації, поява нових мотивів, пов'язаних із професійною діяльністю та батьківськими ролями; зміни у співвідношенні та змісті основних мотиваційних тенденцій як відображення розкриття людиною нових сторін життя; становлення самосвідомості, як головний процес, який забезпечує усвідомлення змісту мотиваційної сфери та процесу формування мотиву. Характерна для молодості умотивованість майбутнім, причому чим більш зріла у соціальному плані молода людина, тим більше в неї устремлінь, спрямованих на майбутнє.

Однією з домінуючих потреб є потреба в досягненнях. Вона переживається людиною як прагнення до успіху, змагання із самим собою за успіх, прагнення до покращення результатів у будь-якій справі, за яку береться людина. Потребу в досягненнях стимулює пошук людиною таких ситуацій, у яких вона може відчувати задоволення від досягнення успіху. Але зворотною стороною цієї потреби є потреба в униканні неуспіху. Продовжує активно розвиватися потреба у домінуванні, яка виявляється у прагненні людини впливати на інших людей бути авторитетним, переконувати.

Активна взаємодія з різними соціальними утвореннями, а також сама специфіка навчання у вузі сприяють формуванню у студентів активної життєвої позиції, зміцненню їхніх зв'язків з іншими соціальними групами суспільства. На студентський вік припадає процес активного формування соціальної зрілості. Видимими рисами цього процесу є завершення освіти, трудова активність, суспільна робота, відповідальність перед законом, можливість створити сім'ю та виховувати дітей. Соціальна зрілість передбачає здатність кожної молодої людини оволодіти необхідною для суспільства сукупністю соціальних ролей.

Згідно із О.П. Щоткою, час навчання у вузі можна умовно розділити на два основних етапи: молодші курси, коли відбувається адаптація студента-новачка до навчального закладу, діяльності у вищій школі, і старші курси (починаючи з третього) - основний етап професійного самовизначення студента, як майбутнього спеціаліста. На першому етапі відбувається корінна ломка уявлень, звичок колишнього школяра, пов'язана з необхідністю змінювати і перебудовувати свою поведінку і діяльність, "входити" у нові умови. Головною метою для студента на цьому етапі є оволодіння способами і прийомами навчально-професійної діяльності.

Багато в чому формування особистості майбутнього спеціаліста залежить від соціально-психологічних особливостей студентських колективів. Одне із провідних місць у молодому віці посідає проблема формування особистості. Як відзначає Мусатов С., саме у цей період людина перебуває у психологічно складному процесі активної соціалізації - включення в самостійну суспільно-трудову діяльність. Молода людина активно вибирає майбутню професію, включається в "створення власного середовища розвитку" (за виразом Б.Г. Ананьєва). Вагому роль у цьому процесі відіграє характер студентського колективу, який впливає на формування у студентів ставлення до майбутньої професії, товаришів, педагогів. Вуз для студента є не лише навчальною організацією. Це також і певна соціальна практика. Колектив студентів як елемент суспільної структури - те конкретне соціальне середовище, де майбутній спеціаліст формується як особистість, де він вступає у взаємодію з іншими студентами. Мікросередовище, тобто коло найближчого спілкування кожного члена групи, має велике значення. Від громадської думки залежать деякі соціально-психологічні установки членів групи, а спільність інтересів є одним із мотивів утворення малих груп у колективі [3, с.54-56].

Дослідження студентської молоді фіксують, що до III курсу спостерігаються пожвавлення і поглиблення системи міжособистісних відносин у групі, підвищений інтерес до життя інших студентських груп.

Петровський зазначає, що на I курсі мікрогруп, що складаються з двох-трьох осіб, об'єднаних приятельськими, дружніми взаєминами ще небагато, тоді як на III курсі майже кожен належить до такої мікрогрупи. У той же час виникають проблеми утворення сім'ї. Трапляється, що "особисте" затуляє собою всю решту справ. Однак, хоча на старших курсах пошук друга життя і відіграє велику роль, але, за даними Петровського, інтимні стосунки нерідко сприяють підвищенню бажання навчатися, робочому настрою, творчій активності. Як правило, після деякого затишшя сімейні пари не випадають з колективу і не відсторонюються від спільних справ, хоча кількість безпосередніх міжособистісних і міжгрупових контактів серед членів студентських груп старших курсів дещо скорочується [5, с.70].

Гострішою стала проблема правопорушень в останні роки. Статистика фіксує зростання їх кількості і серед осіб із середньою спеціальною та вищою освітою. Шебанова С. пов'язує даний факт, зокрема, із негативними тенденціями у спілкуванні молоді на рівні концентрованої конфліктно-негативістської субкультури [10, с.31]. Так, використавши метод вільних описів і проаналізувавши твори студентів, вона виявила, що у багатьох молодих людей відбувається злам ідеалів та втрата їх особистісного сенсу. У ряді випадків це призводить до глибокої перебудови всієї сукупності особистісних смислів, які драматично виявляються у явищах втрати себе, сенсу існування, зміні напряму пошукової активності. Проаналізувавши "образ Я", як інтегральне утворення в структурі самосвідомості, дослідниця встановила дві негативні тенденції: з одного боку - поширену позицію відкидання норм і правил поведінки, вираження егоцентричної спрямованості, яка виявляється у прагненні до лідируючої позиційна основі демонстрації фізичної сили. А з іншого боку - позицію людей, що не звикли брати на себе відповідальність, які ждуть турботи про себе від інших, тобто пасивно-споживацька, яка виявляється у втраті особистісного сенсу існування, зниженні уваги до особистісної сфери спілкування [10, с.34].

З психолого-педагогічних позицій трактуємо педагогічні умови як обставини, від яких залежить і за яких відбувається процес формування толерантності у студентів.

Ось, наприклад, О. Скрябіна (2000 р., Росія), аналізуючи педагогічні умови формування комунікативної толерантності, пропонує упровадити конативний (поведінковий) критерій, який передбачає безпосередню активну участь студентів у взаємодії, у конкретних вчинках:

прагненні безперечно приймати індивідуальність іншого (не прагнути переробити, перевиховати партнера, зробити його зручним);

відсутності агресивності, консерватизму та категоричності в судженнях та оцінках людей;

умінні пристосуватися до характерів, звичок, фізичних та психічних особливостей партнера;

умінні знаходити спільну мову з різними людьми (відсутність "мовного шаблону”; здатність до емпатії; прагнення до конструктивної комунікації - діалогу; конгруентність вербальної та невербальної мови; природність у спілкуванні з людьми (здатність залишатися самим собою) [163].

П. Комогоров (2000 р., Росія) виявляє педагогічні умови, які сприяють формуванню толерантності у міжособистісних стосунках студентів вищих навчальних закладів. Виділяє такі педагогічні умови:

формування ціннісних орієнтацій;

знання про сутність та історичні форми толерантності;

формування вмінь та навичок толерантної взаємодії;

формування настанови на толерантність [79].

О. Ашихміна (2004 р., Росія) в якості педагогічних умов виховання толерантності у студентів вищих навчальних закладів виділяє такі:

підвищення рівня інформованості про сутнісні та змістові характеристики толерантності; про особливості вивчення цієї категорії у рамках різних галузей знань, розвитку та становлення в педагогіці;

формування толерантності в особистій системі цінностей студентів та її перетворення у регулятивний принцип їх професійної та непрофесійної діяльності;

формування вмінь та навичок толерантної міжособистісної взаємодії;

формування настанови на толерантність, що складається із здатності та емоційно-вольової готовності індивіда до рівноправного діалогу з іншими, доброзичливого розуміння партнерів у спілкуванні;

використання лекційних, дискусійних, ігрових форм, тренінгів в навчально-виховній роботі [6].

На основі аналізу зарубіжної й вітчизняної теорії і практики виховання толерантності студентської молоді нами визначені умови ефективного впливу виховної роботи на цей процес: зорієнтованість позааудиторної роботи на розвиток толерантності як якості особистості студентів; створення в освітньому закладі толерантного виховного простору; реалізація виховного процесу на засадах діалогічного підходу; формування у студентської молоді позитивних установок щодо себе та оточуючих людей.

Розглянемо кожну з означених умов.

Зорієнтованість позааудиторної роботи на розвиток толерантності як якості особистості студентів

У психолого-педагогічній літературі існує багато підходів до визначення поняття "позакласна або позааудиторна робота". Одні дослідники називають її діяльністю педагогів, батьків та студентів, яку організовує навчальний заклад у вільний від уроків час [210, c.10], інші - різноманітною освітньою й виховною роботою [40] або "заняттями, що проводяться в позаурочний час" [26, c.6].

Форми такої роботи надзвичайно різноманітні. Найчастіше виокремлюють індивідуальну, гурткову (або групову), масову (у деяких дослідників вона називається фронтальною) форми роботи [40, 91].

Зауважимо, що немає спеціальних педагогічних методів, які використовувались би у процесі формування толерантності. Але відомі усім педагогам методи можуть успішно використовуватися для розвитку толерантності у випадку, якщо педагог спостерігає та коригує процес виконання індивідуальних завдань (розвиваючи толерантність до об’єктів діяльності) та групової взаємодії (толерантність до суб’єктів спілкування).

Отже, для формування толерантності у підлітків старшого віку недостатньо культивувати відповідні реакції чи проповідувати певні цінності, оскільки цінності не проповідуються, а виростають з умов життя. Учні повинні не тільки засвоїти толерантні норми, а навчитися самостійно мислити на ці теми.

В процесі виховання толерантності використовують моральні дилеми. У кожної людини згодом накопичується певний досвід толерантної поведінки, уявлення, які не дозволять надалі поводитися нетолерантно.

Для розвитку толерантності як якості особистості також корисно створювати виховні ситуації, у процесі яких особа стоїть перед необхідністю вирішити певну проблему.

Про необхідність створення проблемно-пошукових ситуацій у процесі виховання пише М. Яновська. Вона вважає, що проблемно-пошуковий стимул припускає педагогічне моделювання емоційно-значущих для людей словесних й ігрових завдань, обґрунтованих на активному пошуку правильних моральних рішень у ситуації зацікавленого спілкування.

Автор класифікує форми створення проблемно-пошукових ситуацій і виділяє з них такі:

. Аналіз проблемних питань, їх обговорення.

. Аналіз моральних конфліктних ситуацій.

. Створення уявлюваних ситуацій морального вибору, близьких життєвому досвіду особи.

. Аналіз думок однолітків.

. Аналіз суперечливих висловлювань.

. Розбір етичного змісту прислів'їв, приказок, афоризмів.

. Етичні дилеми [215, с.36].

Українська дослідниця О. Грива вважає, що навчання толерантності містить у собі серію вправ, ігрових методик та психолого-педагогічних тренінгів.

Розглянемо докладніше тренінг як форму виховання. У "Психологічного словнику" соціально-психологічний тренінг визначається як "галузь практичної психології, орієнтована на використання активних методів групової психологічної роботи з метою розвитку компетентності в спілкуванні" [138, с. 19].

Будь-який тренінг важко розглядати з позиції формування якоїсь однієї, "вирваної" з контексту, навички, тому є необхідність розглянути загальну сферу можливостей його впливу на особистість учасника. Серед цих можливостей групових форм роботи виділяють: розширення поля соціального бачення й діапазону інформаційних каналів, загострення комунікативної спостережливості; навчання розуміння невербального спілкування (пози, міміка, жести), аналізу й прогнозу поведінки партнерів; оволодіння способами встановлення контакту в різних ситуаціях спілкування (як сприятливих, так і несприятливих); навчання оптимізації поведінки в конфліктних, напружених проблемних ситуаціях, а також відпрацювання способів ефективного розуміння себе й інших; посилення можливості позитивного впливу на оточення; розширення діапазону творчих здібностей; навчання "вирівнювання" свого емоційного стану і стану партнера, підвищення емоційної стабільності й зниження напруги, дискомфорту, невпевненості; сприяння зростання стійкості в стресових ситуаціях та загальної життєвої витривалості; активізація процесу самопізнання та самоактуалізації особистості; корекція Я-концепції кожного учасника в напрямку зростаючої адекватності.

Вимоги до проведення тренінгу:

. Озброєння учасників тренінгу системою понять, необхідних для психологічного аналізу своєї особистості, групи й соціально-психологічних ситуацій.

. Об’єктивація своїх і формування позитивних комунікативних настанов.

. Пізнання своїх сильних і слабких сторін у взаємодії з іншими людьми.

. Розуміння себе як особистості й пошук засобів особистісного розвитку, зняття внутрішніх конфліктів і напруги.

. Розвиток навичок рефлексії та зворотного зв’язку.

. Формування вмінь організації оптимального спілкування, конструктивного розв’язання конфліктів, емоційної та поведінкової саморегуляції, психологічного аналізу ситуацій.

Ефективним методом виховання толерантності є ділові та рольові ігри. Гра має велике значення у вихованні, навчанні й розвитку учнів як засіб психологічної підготовки до розв’язання життєвих ситуацій. Виникнення ігрового інтересу пов'язане із задоволенням від спілкування; від демонстрації своїх можливостей як гравців; з азартом від очікування непередбачених ситуацій і послідовним їх розв’язанням під час гри; необхідністю приймати рішення в складних і часто невизначених умовах; швидким з'ясуванням наслідків ухвалених рішень.

Виділяються такі структурні компоненти гри як процесу:

а) ролі, що виконують учасники;

б) ігрові дії як засіб реалізації цих ролей;

в) ігрове застосування предметів, тобто заміщення реальних ситуацій ігровими, умовними;

г) реальні стосунки між учасниками;

д) сюжет (зміст) - дійсність, умовно відтворена у грі.

Феномен гри полягає в тому, що, будучи розвагою, відпочинком, вона здатна перерости у навчання, виховання, творчість, терапію, модель типу людських стосунків [206, с.50 - 51].

Створення в освітньому закладі толерантного виховного простору

Серед чинників формування соціально-педагогічної практики виділяють рівні: мікрорівень, мезорівень та макрорівень.

Мікрорівень - конкретні умови життя, оточення людини. Це сім’я, родинно-сусідське суспільство, середовище друзів, класний колектив, вуличне співтовариство, педагогічний колектив. На цьому рівні забезпечується розвиток нормативно-ціннісної сфери особистості. Особистість засвоює ціннісні настанови, у тому числі й ті, що мають значення для існування в полікультурному середовищі: цінність іншої особистості, цінність культури, принципи толерантності тощо. На цьому ж рівні відбувається формування соціального статусу і репутації особистості та продуктивні умови спілкування [76, c.14].

Толерантний простір характеризується єдністю всіх суб’єктів навчального процесу і форм організації їх стосунків, які, з одного боку, є основним компонентом педагогічної етики, а з іншого - підставою, зразком морального виховання учнів. Під толерантним середовищем ми розуміємо організацію та реалізацію взаємостосунків усіх суб’єктів навчального та виховного процесів, які побудовані на принципах толерантності та спрямовані на ділове, безконфліктне спілкування й моральне виховання студентів.

І. Пчелинцева у своєму дослідженні "Побудова толерантного середовища в освітянському просторі вищого навчального закладу" (2006 р., Росія) відзначає, що толерантне середовище ґрунтується на гуманістичних, моральних цінностях, створює умови для розвитку інтерсуб’єктного процесу освіти на тлі актуальних перетворень особистості і саме є умовою гуманістичної освіти, що розвиває та виховує толерантну особистість з адекватною самооцінкою, яка активно опановує та перетворює навколишній світ; відкриту та вільну, з високо розвинутими механізмами самоідентифікації, що виражають окремі духовні та культурно-історичні цінності [144].

Особиста роль у формуванні толерантного простору належить педагогам, від їхнього особистісного потенціалу, професійних знань та навичок, від переконань, поглядів залежить ефективність, продуктивність спілкування та спільної діяльності. Студенти переймають від педагога не тільки манеру поведінки, але й уявлення про цінності, переконання, філософію життя.

Реалізація виховного процесу на засадах діалогічного підходу

Толерантність є важливою частиною структури взаємодії з людьми різних культур, поглядів, позицій і орієнтацій.

Л. Байбородова розробила типологію взаємодії: діалог, співробітництво, опіка, придушення, індиферентність, конфронтація, конфлікт.

До позитивної толерантності належать перші три типи взаємодії.

У діалозі виявляється індивідуальність і визнаються особливості іншого, тому що тільки діалогова взаємодія допускає рівність позицій у спілкуванні. У структурі діалогової взаємодії переважають емоційний і когнітивний компоненти, які можуть бути охарактеризовані через високий рівень емпатії, почуття партнера, вміння сприймати його таким, яким він є, відсутність стереотипності в сприйнятті інших; гнучкості мислення, а також через вміння бачити свою індивідуальність, адекватно сприймати й оцінювати свою особистість. Характеристика діалогової взаємодії є фундаментом толерантності та рівнем толерантних переконань.

Другий тип взаємодії - співробітництво - припускає спільне визначення мети діяльності, її планування, розподіл сил та засобів на підставі можливостей кожного. Це рівень толерантної поведінки, який можна охарактеризувати такими ознаками: контактність, доброзичливість (відсутність агресії, у тому числі й самоагресії), довіра, мобільність дій, ввічливість (чемність), терпіння, соціальна активність, вміння прийти на допомогу.

Опіка є видом взаємодії, яка співвідноситься з поняттям толерантності. Під опікою розуміємо піклування, яке не принижує почуття власної гідності людини, це природна норма суб’єкта й об’єкта. Опіка може бути тільки тоді, коли обидві сторони сприймають одна одну і терпляче одна до одної ставляться. Цей рівень толерантних стосунків характеризується такими ознаками: емоційна стабільність, високий рівень емпатії, екстравертність, соціальна активність, вміння прийти на допомогу.

Усі ці ознаки характеризують людину вільну від догм, стереотипів, страхів, прагнення пригнічувати оточуючих.

Такі типи взаємодії, як придушення, індиферентність, конфронтація і конфлікт пов’язані з поняттям толерантності, але з негативними її проявами [130].

В умовах сучасної цивілізації найбільш оптимальна форма толерантності: розширення особистого досвіду та критичний діалог. Людина може побачити в іншій позиції, в іншій системі цінностей, у чужій культурі не те, що є ворожим, а те, що може допомогти їй у розв’язанні проблем, важливих не тільки для неї, але й для багатьох людей, інших культур. Така форма толерантних стосунків сприяє особистому розвитку, тому що критичний діалог надає змогу подивитися на особисту позицію з іншого боку.

Духовний діалог, для якого властиве глибоке розуміння сутності проблеми, високий рівень культури взаємодії. Питання, що розглядаються, - це широке коло істин, які глибоко проникають у світ особистості.

Можливий сенсотворчий діалог, який активно включає учасників у пошук сенсу, в процес визначення системи індивідуальних ціннісних орієнтацій і особистісних якостей.

Має велике значення рефлексивний діалог, який дозволяє оцінити власний потенціал і визначити лінії зворотного зв’язку "учасники-ведучий”.

Мотиваційний діалог визначає інтерес до проблеми, можливо, і до самої діалогової технології.

Для учасників суб’єктно-змістовного спілкування може бути привабливим самореалізуючий діалог, призначення якого, насамперед, в утвердженні особистості, повноцінній самопрезентації й самовираженні.

Ось правила взаємостосунків при діалозі.

. Психологічне налаштування на актуальний стан співрозмовника й особистий актуальний психічний стан (тут і зараз). Урахування почуттів, бажань і фізичного стану, які партнер зазнає в цей момент.

. Неоцінюване сприйняття особистості партнера, апріорна довіра до його намірів.

. Сприйняття партнера як рівного, що має право на особисту думку й особисте рішення.

. Змістом спілкування повинні бути не прописні істини та догми, а проблеми і невирішені питання.

. Персоніфікація - презентація своїх та чужих бажань [184, с.238].

До діалогічних форм виховання відносять дискусію.

Дискусія - рівноправне обговорення педагогами й студентами запланованих справ і найрізноманітніших проблем. Вона виникає, коли перед людьми стоїть запитання, на яке кожен з самого початку має свою відповідь. У ході дискусії люди формулюють нову відповідь на поставлене запитання, яка задовольняє всі сторони. Результатом дискусії може бути загальна згода, краще розуміння, новий погляд на проблему, спільне рішення.

Формування у студентів позитивних настанов стосовно себе та оточуючих людей.

Зміни в соціальній, політичній, економічній, професійній галузях нашого життя призвели до радикальних змін у поведінці, поглядах на існування, стратегії й тактиці досягнення основної мети. Мислення, емоції та поведінка тісно переплітаються і зазнають взаємовпливів. Тому наші думки, індивідуальний спосіб сприйняття дійсності, характер мислення іноді допомагають нам, а іноді пригнічують.

С. Бондирєва, Д. Колєсов відмічають, що будь-який процес, явище мають безліч якостей, що необхідно оцінити. Без такої оцінки неможливо вибрати найкращий спосіб поведінки: людина або не знає, як необхідно діяти, або діє навмання. Будь-яка оцінка базується на порівнянні (зіставленні властивостей або рис) об’єкта, що оцінюється. Нова оцінка завжди має в собі деякі компоненти попередніх оцінок і тому має властивість наступності.

У процесі оцінки об’єкта (явища) ми спочатку шукаємо аналогію, а потім риси відмінності. Характер оцінки має пряме відношення до толерантності та інтолерантності. Ми завжди толерантні до того, що оцінюємо позитивно, а те, що ми оцінюємо негативно, нам не подобається; і ставимося ми до нього інтолерантно. Зазначимо, що толерантність або інтолерантність конкретні: немає людини, яка абсолютно до всього ставиться толерантно, як не існує людини, яка є інтолерантною до всього. А отже все залежить від правильної оцінки явища або об’єкта [27, c.48].

Одним із критеріїв толерантності людини є сформованість у неї вміння правильно оцінювати цей об’єкт або явище. Взаємозв’язок оцінних суджень про об’єкт із толерантним / інтолерантним ставленням ми представляємо у такій схемі що зображена на Додатку Г.

Існують природна толерантність, коли людина завжди виявляє толерантність у різних ситуаціях, й надбана (завдяки відповідному вихованню), коли толерантність визначається сформованими в індивіда настановами, звичками, світоглядом.

Провідну роль у формуванні толерантності особистості відіграють емоційні переживання. Як стверджують психологи, серед розмаїття людських емоцій величезний виховний потенціал має почуття радості. В. Сухомлинський з цього приводу писав: "Однією з найбільш тонких і ювелірно чистих справ у технології педагогічної творчості є створення в духовному житті кожної дитини і шкільного колективу гармонії радощів" [177, c. 195].

Зазначимо, що вплив позааудиторної роботи на виховання толерантності студентів буде ефективним лише за дотримання педагогічно доцільних умов її організації. Водночас слід ураховувати, що тільки комплексне забезпечення обгрунтованих педагогічних умов дає змогу успішно виховувати толерантність.

2.2 Організація і проведення експеременту

Під час експериментальної роботи ми врахували, що основна мета експерименту полягає у перевірці теоретичних положень, підтвердженні робочої гіпотези та більш широкому і глибокому вивченні теми дослідження. Тому експеримент вважається одним із головних способів одержання нового педагогічного знання. Експеримент - це дослідження педагогічного процесу шляхом внесення в нього принципово важливих змін у відповідності з поставленими завданнями та висунутою гіпотезою, що дає змогу розкрити відношення між явищами, що вивчаються, і описати їх якісно та кількісно. Суттєвою ознакою експерименту виступає активне втручання дослідника в об’єкт педагогічного пошуку [152, c.77].

Формувальний експеримент включав організаційний, основний та підсумковий етапи.

На організаційному етапі передбачався такий зміст роботи: ознайомлення студентів з метою, завданнями та змістом експерименту; аналіз планів виховної роботи; розробка методики проведення позааудиторної роботи; визначення учасників експерименту, проведення інструктажу та забезпечення необхідними методичними матеріалами; визначення рівня сформованості толерантності студентів на початковому етапі експерименту.

На основному етапі дослідницької роботи упроваджувалася програма експериментального дослідження, яка включала в себе тренінг на розвиток толерантності.

На підсумковому етапі передбачено проведення кінцевого заміру рівня сформованості толерантності в студентів експериментальної та контрольної груп; аналіз, систематизація та узагальнення результатів експерименту; зіставлення теоретичних положень із практичними результатами експерименту; інформування педагогічних працівників про підсумки експериментальної роботи.

Експериментальна програма була складена з урахуванням вікових та психологічних особливостей осіб студентського віку. У ній подано основний обсяг знань про толерантну культуру поведінки, вміння, якими повинні володіти вихованці для повноцінного життя в суспільстві, ВНЗ, сім’ї. В основі програми - концентричний принцип складання: від розділу до розділу зміст толерантних норм ускладнюється, глибше розкриваються стосунки між людьми, розширюється діапазон застосування набутих знань у різноманітних життєвих ситуаціях, які вимагають прояву толерантного ставлення до людини. Програма також базується на принципах варіативності, поступовості, системності, логічної послідовності подання матеріалу.

На нашу думку, мета виховання толерантності - формування в усіх учасників виховного процесу потреби і готовності до конструктивної взаємодії з людьми й групами людей незалежно від їхньої національної, соціальної, релігійної належності, поглядів, світогляду, стилів мислення й поведінки.

Працюючи над проблемою виховання толерантності в міжособистісному спілкуванні, проаналізували програми психологічних тренінгів із виховання толерантності, які пропонують Г. Погодіна, О. Грива, С. Щеколдіна, К. Фопель, Г. Солдатова, Л. Шайгерова, О. Шарова. Ми створили свою програму з виховання толерантності, яку застосовували у роботі.

Мета програми: виховання студентів спеціальності Соціальна педагогіка в дусі терпимості, формування толерантності як важливої риси сучасної особистості. Вона включає в себе 4 заняття кожне з яких має визначену мету і певну організаційну форму. (Додаток Д)

Однією із методичних особливостей занять була діалогічність їх проведення. Ми з повагою ставилися до думок студентів, не нав’язували своїх, а приховано корегували їх погляди через систему проблемних запитань і альтернативних висловлювань. Спрямовуючи думки учасників на аналіз та осмислення повсякденної реальності, допомагали їм самостійно дійти істини, вибрати толерантні шляхи вирішення проблеми. Діалогічний метод занять породжував різноманітність суджень. Головним тут було те, щоб учасник відчув себе носієм індивідуального, властивого тільки йому вибору, ставлення до людини.

Психолого-педагогічні засоби, які використовували під час реалізації програми: тренінгові заняття, лекції, заняття-практикуми, дискусії, діалоги, рольові та імітаційні ігри, розв’язання моральних дилем; аналіз проблемних ситуацій, ігрових вправи, що передбачали зворотній зв’язок та обмін почуттями.

Особливе місце в нашій програмі посідає соціально-психологічний тренінг толерантності, який ґрунтується на активних методах групової праці. Тренінг був організований на таких принципах:

. Активності. Учасники тренінгу були учасниками спеціально організованих дій: програвали та обговорювали рольові ситуації, спостерігали за поведінкою учасників, виконували вправи.

. Творчої (дослідницької) позиції. Під час тренінгу в групі створювалися виховні ситуації, коли учасникам необхідно було знайти розв’язання проблеми, виявити свої особистісні ресурси.

. Партнерського спілкування. Організація суб’єкт-суб’єктних відносин передбачала врахування інтересів усіх учасників взаємодії.

. Об’єктивації (усвідомлення) поведінки. У процесі занять поведінка учасників переходила з емоційного рівня на рівень усвідомлення конкретної ситуації.

Під час організації тренінгових занять особлива увага зверталась на підготовку аудиторії. Традиційне розташування столів, коли люди бачать лише керівника і спини товаришів, не придатне для застосування такої методики. Для ефективного спілкування вихованців необхідно забезпечити можливості для візуального контакту. З цією метою ми розміщували студентів у вигляді кола.

За час проведення занять ми використовували різні типи запитань: відкриті (стимулювали обговорення, сприяли дискусії); закриті (передбачали односкладну відповідь, зменшували ступінь участі відповідаючих); навідні (підводили до відповіді або перешкоджали респонденту у власних висловлюваннях); зворотні (використовувалися для демонстрації розуміння); спрямовані (сприяли керуванню групою шляхом концентрації уваги на конкретних темах).

У процесі взаємодії з вихованцями були вироблені правила спілкування, яких слід дотримуватися під час дискусії:

. Якщо хочеш висловитися, підніми руку, щоб тебе побачили. Обов’язково висловлюй і аргументуй свою думку.

. Висловлюйся просто і стисло.

. Якщо хтось говорить - слухай. Кожен говорить по черзі, а не всі водночас.

. Не перебивай інших учасників.

. Не відхиляйся від обраної теми.

. Якщо ти не погоджуєшся зі співрозмовником, переконайся, що ти хочеш критикувати ідею, а не особу, яка її висунула.

. Сперечайся чесно, не перекручуй думок і слів своїх товаришів.

Для підвищення психологічної й моральної культури студентів у ході формувального експерименту використовувалися також різноманітні ігри й вправи. Вони являли собою невеликі завдання, виконуючи які в групі або в парах, вихованці одержували можливість краще пізнати один одного, навчитися довіряти один одному, взаємодіяти з різними партнерами в різноманітних соціальних ситуаціях. Такі ігри згуртовували учасників, учили їх працювати в групі, створювали умови для самовиявлення кожного.

Для прикладу опишемо імітаційну модель гри "Магазин цінностей", в нашому експерименті вона називається "Чарівна крамниця", сконструйовану на основі ідей Г. Прутченкова, Н. Щуркової [141]. Мета гри полягала у вивченні рівня розвитку моральної свідомості, ієрархічної ролі толерантності в структурі моральних цінностей студента, а також у формуванні духовно-моральної атмосфери в колективі. На основі імітаційної моделі створювалася ігрова ситуація купівлі-продажу позитивних і негативних цінностей. Поряд з імітаційною моделлю в рольовій грі присутній об'єкт імітації, який репрезентується конкретною діяльністю. У нашому випадку були представлені продавець магазину (керівник), який "продавав" цінності; покупці (студенти), які купували відсутні в них цінності.

Гра проводилася в три етапи: підготовчий, змістовий (проведення гри) і підсумковий. На підготовчому етапі вихованцям пропонувалося розділитися на кілька груп по 5 - 6 чоловік у кожній. Учасники грали роль покупців "моральних цінностей". Позитивні якості (доброта, милосердність, чуйність, терплячість, толерантність, ввічливість тощо), яких, на їхню думку, у них не вистачає, вони здобували в магазині "Цінності" в обмін на свої негативні якості (недисциплінованість, брутальність, егоїзм і т.д.) або ж на властиві їм позитивні з надлишком. Після проведеної "купівлі-продажу" ведучий разом з учасниками підводив підсумки здійсненої "угоди". Обговорювалося, що потрібно зробити для того, щоб "куплені", тобто придбані, позитивні якості закріпити у своїй поведінці.

На завершальному етапі гри підводилися підсумки "торгів", що допомагало групі студентам проаналізувати результати роботи з осмислення моральних цінностей. За підсумками гри проводився рефлексивний аналіз її результатів для того, щоб визначити моральний клімат у колективі, роль толерантності, намітити подальший план роботи.

Дуже сподобалось учасникам проведена лекція на тему "Чим відрізняється толерантна особистість від інтолерантної". На ній було розкрито саме поняття толерантності, також для позитивного налаштування керівником була підготовлена казка про те, як роздавалась толерантність. Ще було надано для ознайомлення порівняльна таблиця педагога толерантного та інтолерантного, так як учасники тренінгу є майбутні соціальні педагоги.

Досить цікавою самими учасниками була відмічена вправа "Емблема толерантності". Цілями якої були: продовження роботи з визначеннями толерантності, розвиток фантазії, експресивних способів самовираження. Результати були вражаючі, тому що студенти виклали свою фантазію, а в процесі ще глибше усвідомили значення поняття "толерантність". Так ця вправа добре вплинула на атмосферу у групі, на позитивну енергетику заняття.

Ми вважаємо, що організація дослідно-експериментального дослідження сприяла активізації процесу виховання толерантності студентів, що позитивно позначилося на всіх структурних компонентах цієї важливої особистісної якості. Результати експериментального дослідження подаються та аналізуються в наступному питанні.

2.3 Аналіз результатів експерементального дослідження

Перевірка виховання рівня толерантності у майбутніх соціальних педагогів здійснювалася шляхом проведення до і після формувального експерименту контрольних діагностичних зрізів. Формувальний експеримент проводився на базі Хмельницького національного університету. Для експерименту були відібрані студенти (ІІ курс) одна група експериментальна та одна контрольна. Групи добиралися таким чином, щоб забезпечувався приблизно однаковий склад і вихідний рівень сформованості толерантних якостей студентів. У контрольній групі виховний процес здійснювався за традиційною методикою. В експериментальній під час проведення виховної роботи забезпечувалася реалізація обґрунтованих нами педагогічних умов виховання толерантності студентів.

Формувальний експеримент тривав місяць, протягом якого ми відстежували динаміку розвитку толерантності студентів спеціальності Соціальна педагогіка експериментальної і контрольної груп.

Для моніторингу комунікативної толерантності всіх учасників експерименту ми застосували діагностичний інструментарій: "Тест комунікативної толерантності В. Бойко" (Додаток Е).

Було проведено дослідження за такими шкалами.

. Неприйняття або нерозуміння індивідуальності людини.

. Використання себе як еталона під час оцінювання інших.

. Категоричність або консерватизм у оцінюванні інших людей.

. Невміння приховувати або нівелювати неприємні відчуття у спілкуванні з некомунікабельними партнерами.

. Прагнення переробити, перевиховати партнерів.

. Прагнення підлаштувати партнера під себе, зробити його зручним.

. Невміння пробачити іншому помилки.

. Нетерпимість до фізичного або психічного дискомфорту партнера.

. Невміння пристосовуватися до партнерів.

У методиці було виділено 9 блоків поведінкових ознак комунікативної толерантності. Можливі інтервали - від 0 до 15 балів. Чим більше балів за конкретною ознакою, тим менш толерантні респонденти до людей у цьому аспекті відносин. Навпаки, чим менше балів за певною поведінковою ознакою, тим вищий рівень комунікативної толерантності за цим аспектом. Результати експерименту відображені на гістограмах.

Малюнок 1. Розвиток комунікативної толерантності студентів груп Соціальна педагогіка експериментальних і контрольних груп на початку експерименту.

На гістограмах по вертикалі знаходяться рівні вираження толерантності, а по горизонталі - блоки показників поведінкових ознак комунікативної толерантності.

Проаналізуємо результати діагностики на початку експерименту. З гістограм видно, що комунікативна толерантність на початку експерименту знаходиться на середньому рівні, що свідчить про прояв ситуативної толерантності.

Аналізуючи показники за блоками на початку експерименту, можливо констатувати, що найменшу комунікативну толерантність піддослідні виявили за блоками № 1, 5, 9, тобто неприйняття або нерозуміння індивідуальності людини, прагнення переробити, перевиховати партнерів, невміння пристосовуватися до партнерів. Найбільшу комунікативну толерантність студенти виявляють за шкалою 3, тобто категоричність або консерватизм у оцінюванні інших людей є низьким, що сприяє кращому прийняттю людини.

Проаналізуємо динаміку розвитку комунікативної толерантності старших підлітків експериментальної групи на початку і в кінці експерименту за критерієм Вілкоксона.

Малюнок 2. Динаміка розвитку комунікативної толерантності студентів експериментальної групи на початку і в кінці експерименту.

Об’єм вибірки до експерименту становить Nx = 9, після експерименту також Ny = 9. Перевіримо гіпотезу Mex=Mey проти двосторонньої альтернативи Mex=Mey. Вибираємо рівень значимості L = 0,05.

Об’єднаємо обидві вибірки в одну. Об’єм об’єднаної вибірки буде дорівнювати Nx+Ny=9+9=18. Ранжуємо об’єднану вибірку, розміщуючи дані в порядку зростання (табл.1 Додаток Є).

Далі знаходимо окремо ранги першої групи та другої групи, тобто Rx=Rxi та Ry=Ryi. Потім сумуємо ранги окремо, от так: Rx=Rxi= 126; Ry=Ryi= 45.

Меншу із сум (Rx або Ry) приймаємо за критерій W. Для нашого прикладу W=Ry=45.

За таблицею знаходимо критичне значення WL критерія Вілкоксона при рівні значимості L=0,05 і при об’ємах вибірки N1=9, N2=9 (N1 і N2 - менший і більший об’єми вибірки із Nx і Ny). WL 0,05 = 63.

Якщо W < WL, то нульова гіпотеза відкидається, тобто різниця вважається статистично значимою на рівні значимості L. Для нашого завдання W < WL (49,5 < 63), тому ми відхиляємо гіпотезу Н0.

В експериментальній групі рівень комунікативної толерантності після експерименту більш виражений, ніж був спочатку.

Проаналізуємо рівень комунікативної толерантності в контрольній групі учнів на початку і після експерименту за критерієм Вілкоксона.

Малюнок 3. Динаміка розвитку комунікативної толерантності студентів контрольної групи на початку і в кінці експерименту.

Переходимо до математичних данних.= 9 i Ny = 9. Вибираємо рівень значимості L = 0,05. Об’єднаємо обидві вибірки в одну: Nx + Ny = 9 + 9 = 18. Ранжуємо об’єднану вибірку, розміщуємо дані в порядку зростання (табл.2 Додаток Є)

Знаходимо ранги об’єднаної вибірки Rx і Ry. Rx=Rxi= 90; Ry=Ryi= 81.

Меншу із сум (Rx або Ry) приймаємо за критерій W. Для нашого прикладу W=Ry=81. WL=63

Висновок: W > WL (81 >63). Ми не можемо відхилити гіпотезу про відсутність різниці двох вибірок.

У контрольній групі рівень комунікативної толерантності на початку і в кінці експерименту майже не змінився.

Порівняємо рівень комунікативної толерантності в в майбутніх соціальних педагогів у експериментальній і контрольній групах після експерименту.

Малюнок 4. Динаміка розвитку комунікативної толерантності студентів в експериментальній та контрольній групах у кінці експерименту.

Об’єднуємо обидві вибірки і ранжуємо дані в порядку зростання (табл.3 Додаток Є)

Для контрольної групи: Rx = Rxi = 117.

Для експериментальної групи: Ry= Ryі = 54.

За критерій приймаємо одну з найменших сум W = Ryi = 54. За таблицями WL = W 0,05 = 63.

Отже, W<WL (54<63) у експериментальній групі рівень толерантності краще сформований, ніж у контрольній групі після експеримент.

Отримані результати свідчать про ефективність проведення занять з формування толерантності.

Для моніторингу сфери міжнаціональних відносин ми використали методику "Вимірювання толерантних установок у сфері міжнаціональних відносин" (Собкін В.С., Адамчук Д. В.) (див додаток Ж).

В методиці використана шкала оцінювання, що чим менший сумарний індекс тим блише до полюса толерантності і навпаки, чим більший сумарний індекс - до полюса інтолерантності.

Подивимося на результати контрольної та експериментальної груп перед експериментом.

Аналізуючи цей графік, можемо сказати що рівень міжнаціональних відносин знаходиться на середньому рівні в обох групах. Але після проведення тренінгу ці показники змінилися. І нагадуємо, що тренінг проводився лише в експериментальній групі. Для порівняння подивимось на наступну діаграмму.

Таким чином, ми бачимо, що рівень показників експериментальної групи набагато покращився порівняно з показниками контрольної групи в якої тренінга не проводилось, тому в цій групі рівень до і після експерименту майже однаковий. Це свідчить що формуючий експеримент вдався добре і має позитивні результати.

Що б визначити індекс толерантності ми використали експрес-опитувальник Солдатової (Додаток З). Матеріал опитувальника склали твердження, що відображають як загальне ставлення до навколишнього світу і інших людей, так і соціальні установки в різних сферах взаємодії, де проявляються толерантність і інтолерантності людини. У методику включені твердження, що виявляють ставлення до деяких соціальних груп (меншин, психічно хворим людям, жебракам), комунікативні установки (повага до думки опонентів, готовність до конструктивного вирішення конфліктів і продуктивній співпраці) та етнічної толерантності-інтолерантності (ставлення до людей іншої раси та етнічної групи, до власної етнічної групи, оцінка культурної дистанції). Три субшкале опитувальника спрямовані на діагностику таких аспектів толерантності, як етнічна толерантність, соціальна толерантність, толерантність як риса особистості.

Так як на комунікативну та міжнаціональну (етнічну) толерантність у нас були проведені спеціалізовані методи, описані вище, ми звернемо увагу на загальні показники рівня толерантності. І так ступені за якими здійснюється оцінка рівнів:

-60 - низький рівень толерантності. Такі результати свідчать про високу інтолерантності людини і наявності у нього виражених інтолерантності установок по відношенню до навколишнього світу і людей.

-99 - середній рівень. Такі результати показують респонденти, для яких характерне поєднання як толерантних, так і інтолерантності рис. В одних соціальних ситуаціях вони ведуть себе толерантно, в інших можуть проявляти интолерантность.

-132 - високий рівень толерантності. Представники цієї групи мають вираженими рисами толерантної особистості. У той же час необхідно розуміти, що результати, що наближаються до верхньої межі (більше 115 балів), можуть свідчити про розмивання у людини "кордонів толерантності", пов'язаному, наприклад, з психологічним інфантилізмом, тенденціями до потуранню, поблажливості чи байдужості. Також важливо враховувати, що респонденти, що потрапили в цей діапазон, можуть демонструвати високу ступінь соціальної бажаності (особливо якщо вони мають уявлення про погляди дослідника і цілі дослідження).

Подивимось на діаграми результатів тестування контрольної та експериментальної груп до тренінга.

По даному малюнку бачимо, що більше осіб знаходяться в середньому рівні, але є і певна части на у низькому, що є погано. Після проведення формуючого експерименту результати були такими:

Аналізуючи діаграму після експерименту можемо зазначити, що у контрольній групі нічого не змінилося, тобто як і на початку так і в кінці 80% піддослідних перебували у середньому рівні. А от аналізуючи експериментальну групу, то бачимо, що після проведеного тренінгу результати покращились, а саме 75% є середній рівень і збільшився високий рівень до 25%. Це є свідченням успішного експерименту.

Це дає підстави зробити висновок, що запропоновані педагогічні умови стимулюють розвиток толерантності майбутніх соціальних педагогів. Завдяки цьому поведінка підлітків стає більш послідовною, стійкою, передбачуваною й відповідальною.

2.4 Методичні рекомендації

У процесі дослідження нами були розроблені методичні рекомендації як для кураторів груп так і для педагогічного колективу. По-перше ми рекомендуємо використовувати такі прийоми виховання толерантності у процесі навчання які зазначені у Додатку І.

По-друге, в позаудиторний час можна організувати невеликий курс лекцій на тему "Толерантність та її суть" (Додаток Ї).

Висновки до другого розділу

Результати перевірки на констатувальному етапі експерименту дали змогу зробити висновок, що 90% молоді студентського віку мають середній і низький рівні вихованості толерантності. Цілком зрозуміло, що розробка методичної системи з формування згаданої якості у студентів у навчанні та виховній роботі є нагальною потребою.

Ефективному формуванню толерантності у студентів спеціальності Соціальна педагогіка сприяють такі педагогічні умови: зорієнтованість позаудиторної роботи на розвиток толерантності як якості особистості старших підлітків; створення в освітньому закладі толерантного виховного простору; реалізація виховного процесу на засадах діалогічного підходу; формування у студентів підлітків позитивних установок стосовно себе та оточуючих людей. Водночас слід урахувати, що тільки комплексне забезпечення обґрунтованих педагогічних умов має можливість успішно розвивати толерантність.

Формувальний етап експерименту підтвердив ефективність розробленої на основі обґрунтованих педагогічних умов методики виховання толерантності у майбутніх соціальних педагогів. В осіб експериментальних класів відбулися істотні зміни в структурних компонентах згаданої якості.

Результати експериментального дослідження в основному підтверджують нашу гіпотезу про те, що виховання студентів у процесі проведення тренінгових занять при дотриманні визначених нами педагогічних умов значно активізується. В експериментальних групах зросла кількість студентів з активним рівнем громадянськості. Відповідно зменшилася кількість старшокласників з ситуативно-активним рівнем, і з пасивним рівнем громадянськості.

У контрольних групах за час проведення формувального експерименту теж сталися певні зрушення, проте вони не досягають рівня статистичної значущості.

Такі результати дають підстави стверджувати, що в експериментальних групах у порівнянні з контрольними відбулися суттєві зміни в усіх структурних компонентах означеної якості: когнітивному, емоційному та поведінковому, що свідчить про ефективність обґрунтованих педагогічних умов і підтверджує правильність гіпотези нашого дослідження.

Загальні висновки

Сучасні соціокультурні трансформації, багатовікова світова історія міжнаціональних, міждержавних і міжрелігійних конфліктів та війн, ріст тероризму викликали необхідність виховання людини з позитивною, толерантною свідомістю та поведінкою. Вища школа як соціальний інститут має достатній потенціал для виховання в людях толерантності, який міститься в системності освіти. Ці можливості можуть бути реалізовані як у процесі навчальної, так і позааудиторній діяльності.

Особливо актуальною є проблема виховання толерантності у студентів. Саме в цьому віці суттєво змінюється соціальна ситуація розвитку особистості. У зв’язку з цим виникла гостра потреба у визначенні основних засад, цілей, змісту, форм і методів цілеспрямованого впливу на формування толерантності.

Здійснений аналіз наукової літератури свідчить про існування неоднозначних підходів до трактування толерантності в різних культурах; з’ясовано сутність тлумачення цього поняття крізь призму еволюційно-біологічного, політичного, етичного, психологічного, педагогічного підходів; з’ясовано генезу становлення толерантності як педагогічної категорії.

Аналіз вивчених робіт дозволив нам зробити висновок: толерантність з ідеї, декларованої окремими філософами, вченими, педагогами, перетворилася в міжнародну норму загальнолюдського спілкування, яка потребує вивчення, викликає необхідність впровадження у практику освітньої діяльності. Це явище в останні роки стало об’єктом педагогічних досліджень.

У дослідженні ми розглядаємо толерантність як моральну якість особистості, що характеризує терпиме ставлення, повагу, сприйняття та розуміння інших людей, незалежно від їхньої етнічної, національної або культурної належності; інших поглядів, характерів, звичок; різних культурних груп чи їхніх представників, різноманітних форм самовираження та самовиявлення людської особистості.

Структура толерантності як цілісного особистісного утворення виступає у вигляді її складових: когнітивної, аксіологічної, інструментальної.

Враховуючи структуру толерантності та предмет нашого дослідження, на підставі проаналізованої наукової літератури, власних експериментальних досліджень і суджень, ми визначили такі основні показники виявлення і сформованості толерантності у студентів:

пізнавальний - знання історії та культури народів світу, регіону мешкання людини; гендерних, вікових, етнічних, соціальних відмінностей; процесів, характерних для сучасності; усвідомлення та прийняття людиною складності, багатомірності, відносності, неповноти та суб’єктивності особистих уявлень про світ;

чуттєво-мотиваційний - ціннісні настанови на особистість та культуру; паритетні, поважливі стосунки, соціальна відповідальність, подолання стереотипів, упереджень, агресії;

поведінковий - уміння вступати в контакт, взаємодіяти з іншими людьми та групами, спілкуватися з представниками інших культур, діяти в умовах полікультурності, гетерогенних груп, полікультурно мислити.

Унаслідок проведеної науково-пошукової роботи з’ясовано, що доцільно виділяти три рівні толерантної вихованості старших підлітків: високий (активний), середній (активно-ситуативний) і низький (пасивний). Найважливішими показниками їх вираженості є знання толерантних норм і правил, відповідні судження, почуття та вчинки.

Аналіз теорії та практики виховання толерантності студентської молоді дає підставу стверджувати, що ця проблема привертає увагу науковців багатьох країн світу. Заслуговує на особливу увагу досвід виховання толерантності в Росії, де воно зведене у ранг державної політики (Федеральна програма "Формування установок толерантної свідомості і профілактика екстремізму в російському суспільстві”). Вивчення, творче осмислення зарубіжного досвіду виховання толерантності можуть бути корисними для українських дослідників та практиків.

Наше дослідження пов’язане з виявленням педагогічних умов формування толерантності майбутніх соціальних педагогів. Без урахування специфіки особистості вихованців неможливо говорити про дієвість педагогічних засобів, проектувати виховні стратегії, передбачати їх результативність. Очевидно, що характер діяльності педагога повинен визначатися специфікою віку людини.

Зазначимо, що вплив позааудиторної роботи на виховання толерантності студентів буде ефективним лише за дотримання педагогічно доцільних умов її організації. Водночас слід ураховувати, що тільки комплексне забезпечення обгрунтованих педагогічних умов дає змогу успішно виховувати толерантність.

Ми вважаємо, що організація дослідно-експериментального дослідження сприяла активізації процесу виховання толерантності студентів, що позитивно позначилося на всіх структурних компонентах цієї важливої особистісної якості.

Результати перевірки на констатувальному етапі експерименту дали змогу зробити висновок, що 90% молоді студентського віку мають середній і низький рівні вихованості толерантності. Цілком зрозуміло, що розробка методичної системи з формування згаданої якості у студентів у навчанні та виховній роботі є нагальною потребою.

Ефективному формуванню толерантності у студентів спеціальності Соціальна педагогіка сприяють такі педагогічні умови: зорієнтованість позаудиторної роботи на розвиток толерантності як якості особистості старших підлітків; створення в освітньому закладі толерантного виховного простору; реалізація виховного процесу на засадах діалогічного підходу; формування у студентів підлітків позитивних установок стосовно себе та оточуючих людей. Водночас слід урахувати, що тільки комплексне забезпечення обґрунтованих педагогічних умов має можливість успішно розвивати толерантність.

Формувальний етап експерименту підтвердив ефективність розробленої на основі обґрунтованих педагогічних умов методики виховання толерантності у майбутніх соціальних педагогів. В осіб експериментальних класів відбулися істотні зміни в структурних компонентах згаданої якості.

Результати експериментального дослідження в основному підтверджують нашу гіпотезу про те, що виховання студентів у процесі проведення тренінгових занять при дотриманні визначених нами педагогічних умов значно активізується. В експериментальних групах зросла кількість студентів з активним рівнем громадянськості. Відповідно зменшилася кількість старшокласників з ситуативно-активним рівнем, і з пасивним рівнем громадянськості.

У контрольних групах за час проведення формувального експерименту теж сталися певні зрушення, проте вони не досягають рівня статистичної значущості.

Такі результати дають підстави стверджувати, що в експериментальних групах у порівнянні з контрольними відбулися суттєві зміни в усіх структурних компонентах означеної якості: когнітивному, емоційному та поведінковому, що свідчить про ефективність обґрунтованих педагогічних умов і підтверджує правильність гіпотези нашого дослідження.

Результати експериментального дослідження підтвердили правильність висунутої гіпотези.

Список літератури

1.       Алексашкина Л.Н. Роль гуманитарных дисциплин в воспитании в духе мира и взаимопонимания. - М., 1999. - 136 с.

2.       Амонашвили Ш.А. В школу - с шести лет. - М., 1986. - 176 c.

.        Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. - М., 2001.

.        Асмолов А.Г. Толерантность: от утопии - к реальности // На пути к толерантному сознанию. - М.: Смысл, 2000. - 255 с.

5.       Ашихмина Е.В. Воспитание толерантности в системе воспитательной работы вуза, 2002. - Интернет. - <#"585700.files/image009.gif">

Додаток Д

ТРЕНІНГ ТОЛЕРАНТНОСТІ

Заняття 1: ТОЛЕРАНТНІСТЬ: ЩО ЦЕ? (част 1)

Цілі: ознайомити студентів з поняттям "толерантність"; стимулювати уяву учасників у пошуках власного розуміння толерантності трьома способами:

) на основі вироблення "наукового визначення "

) за допомогою експресивної форми

) з використанням асоціативного ряду.

Вступна частина

Мета: введення в проблему

Необхідний час: 25 хвилин. ї

Процедура проведення: Приймаються правила роботи в групі. Потім ведучий розповідає учасникам групи про те, що таке "толерантність" та "інтолерантність" (або нетерпимість), про їх проявах і про наслідки нетерпимості. Лекція може бути підготовлена провідним самостійно або складена на основі введення до цієї настанови. На закінчення ведучий представляє написані на дошці мети тренінгу і розповідає про них.

Знайомство

Необхідний час: 15 хвилин.

Ведучий пропонує учасникам представитися так, як би їм хотілося, щоб їх називали в групі (наприклад, використовувати псевдоніми).

Процедура проведення (можливі варіанти).

Вправа "Снігова куля".

Учасники групи сидять у колі. Першим представляється ведучий. Потім той хто сидить зліва від ведучого називає ім'я ведучого і своє ім'я. Кожен наступний учасник називає по черзі імена всіх, що видавалися, до нього. Таким чином, учаснику, замикаючому коло, належить назвати імена всіх членів групи.

Вправа "Сусід праворуч, сусід зліва"

Учасник, в руках у якого знаходиться м'яч, називає імена сусідів праворуч і ліворуч від себе, а потім представляється сам. Після цього він кидає м'яч будь-кому з членів групи. Отримавши м'яч знов повинен назвати імена своїх сусідів праворуч і ліворуч і представитися сам, і так далі.

Розминка

Цілі: створення невимушеної, доброзичливої атмосфери в групі; підвищення внутрішньогрупового довіри і згуртованості членів групи.

Вправа "Чим ми схожі"

Процедура проведення: Члени групи сидять у колі. Ведучий запрошує в коло одного з учасників на основі будь-якої реальної чи уявної схожості з собою. Наприклад: "Свєта, вийди, будь ласка, до мене, тому що у нас з тобою однаковий колір волосся (або ми схожі тим, що ми жителі Землі, або ми одного зросту і т, д.)". Світлана виходить в коло і запрошує вийти кого-небудь з учасників таким же чином. Гра продовжується до тих пір, поки всі члени, групи не опиняться в колі.

Вправа "Компліменти"

Процедура проведення: Ведучий пропонує учасникам придумувати компліменти один для одного. Він кидає м'яч одному з учасників і каже йому комплімент. Наприклад: "Діма, ти дуже справедлива людина" або "Катю, у тебе чудова зачіска". Отримавши м'яч кидає його тому, кому хоче сказати свій комплімент і так далі. Важливо простежити, щоб комплімент був сказаний кожному учаснику.

Основний зміст заняття

Вправа "Що таке " толерантність ""

Цілі: дати можливість учасникам сформулювати "наукове поняття" толерантності; показати багатоаспектність поняття "толерантність".

Необхідний час: 20 хвилин.

Матеріали: визначення толерантності, написані на великих аркушах ватману.

Підготовка: написати визначення толерантності на великих аркушах і прикріпити їх перед початком заняття до дошки або до стін зворотним боком до аудиторії.

Процедура проведення: Ведучий ділить учасників на групи по 3-4 людини. Кожній групі належить виробити в результаті "мозкового штурму" своє визначення толерантності. Попросіть учасників включити в це визначення те, що, на їхню думку, є сутністю толерантності. Визначення повинно бути коротким і ємним. Після обговорення представник від кожної групи знайомить з виробленим визначенням всіх учасників.

Після закінчення обговорення в групах кожне визначення виписується на дошці або на великому аркуші ватману.

Після того, як групи представлять свої формулювання, провідник повертає заздалегідь заготовлені визначення "обличчям" до аудиторії. Учасники мають можливість ознайомитися з існуючими визначеннями і висловити своє ставлення до них.

Обговорення:

Ведучий задає такі питання:

Що відрізняє кожне визначення?

Чи є щось, що об'єднує якісь із запропонованих визначень?

Яке визначення найбільш вдале?

Чи можна дати одне визначення поняттю "толерантність"?

У процесі обговорення зверніть увагу на наступні моменти:

Поняття "толерантність" має безліч сторін.

Кожне з визначень виявило якусь грань толерантності.

Рефлексія заняття

Деякі з вас вперше познайомилися з поняттям "толерантність". Яке з визначень толерантності викликало у вас найбільший відгук?

Чи здається вам тема толерантності актуальною, і якщо так, то чому?

Заняття 2. ТОЛЕРАНТНІСТЬ: ЩО ЦЕ? (частина 2)

Розминка

Вправа "Загальний ритм"

Цілі: підвищення згуртованості групи.

Необхідний час: 5 хвилин.

Процедура проведення. Учасники стоять у колі. Ведучий кілька разів ляскає в долоні з певною швидкістю, задаючи ритм, який група повинна підтримати наступним чином: що стоїть праворуч від ведучого учасник робить один хлопок, за ним - наступний і т.д. Повинне створюватися відчуття, ніби в заданому ритмі плескає одна людина, а не всі члени групи по черзі. Ця вправа рідко вдається з першого разу. Після кількох пробних кіл з гри поступово вибувають учасники, що порушують загальний ритм.

Основний зміст заняття

Вправа: "Емблема толерантності"

Цілі:

Продовження роботи з визначеннями толерантності;

Розвиток фантазії, експресивних способів самовираження.

Необхідний час: 20 хвилин.

Матеріали: папір, кольорові олівці або фломастери, ножиці, скотч.

Процедура проведення. На попередньому етапі учасники виробили власні визначення толерантності та ознайомилися з уже існуючими. Ведучий відзначає, що обговорення проходило на інтелектуальному, абстрактному рівні.

Наступна вправа дозволить підійти до цього з іншого боку - учасникам належить створити емблему толерантності. Кожен спробує самостійно намалювати таку емблему, яка могла б друкуватися на суперобкладинці, національних прапорах. Процес малювання займає 5-7 хв. Після завершення роботи учасники розглядають малюнки один одного (для цього можна ходити по кімнаті). Після ознайомлення з результатами творчості інших учасники повинні розбитися на підгрупи на основі подібності між малюнками. Важливо, щоб кожен учасник самостійно прийняв рішення про приєднання до тієї або іншої групи. Кожна з утворених підгруп повинна пояснити, що спільного в їхніх малюнках, і висунути гасло, який відбивав би суть їх емблем (обговорення-3-5 хв.).

Заключний етап вправи - презентація емблем кожної підгрупи.

Вправа "Пантоміма толерантності"

Мета: та ж, що і в попередній вправі.

Необхідний час: 15 хвилин.

Матеріали: написані на окремих аркушах паперу кілька визначень толерантності; все, що може стати в нагоді для пантоміми - моток мотузки, стрічка, приладдя для малювання.

Процедура проведення. Всі учасники розбиваються на 3-4 гр (по 3-5 чоловік). Кожна підгрупа отримує з визначень толерантності, вивішених на дошці. Завдання полягає в тому, щоб пантомімічно зобразити це визначення таким чином, щоб інші учасники здогадалися, про який саме визначенні йдеться. На підготовку пантоміми-5 хв.

Обговорення.

Ведучий задає такі питання:

Яка пантоміма була найбільш "однозначною" і не викликала труднощів при вгадуванні?

З якими труднощами зіткнулися групи в процесі придумування пантоміми?

Вправа "Козуб".

Робота з поняттям "толерантність" за допомогою асоціативного ряду; розвиток фантазії, творчого мислення.

Необхідний час: 10 хвилин.

Матеріали: козуб або пакет з дрібними предметами (наприклад, іграшками з "кіндер-сюрпризів", значками п.). Кількість предметів повинна перевищувати кількість учасників групи.

Процедура проведення. Ведучий проходить по колу з кошиком в якому знаходяться різні дрібні предмети. учасники, не заглядаючи в козуб, беруть якийсь один предмет. Коли всі готові, ведучий пропонує кожному знайти який-небудь зв'язок між цим предметом і поняттям - толерантність. Розповідь починає учасник, першим отримавший іграшку. Наприклад: "Мені дістався м'ячик. Він нагадує мені земну кулю. Думаю, що толерантність повинна бути поширена по всьому світу". Дати уявлення про особливості толерантною та інтолерантності особистості і основних відмінностях між ними.

Рефлексія заняття

Що нового ви дізналися про поняття "толерантність" у порівнянні з попереднім заняттям?

Які сторони і аспекти толерантності в найбільшою мірою характеризують це поняття?

Заняття 3. ТОЛЕРАНТНА ОСОБИСТІСТЬ

Мета: дати уявлення про особливості толерантною та інтолерантності особистості і основних відмінностях між ними.

Розминка "Перетворення"

Мета: - самопізнання і самовираження за допомогою метафоричних засобів.

Необхідний час: 10 хвилин.

Процедура проведення. Учасники сидять у колі. Ведучий пропонує учасникам завершити наступні пропозиції: Якщо б я був книжкою, то я був би. (словником, томиком в.); "Якби я був їжею, то я був би. (Кашею, картоплею)"; " Якби я був дорослим, то я був (інші варіанти - піснею чи музикою, явищем, видом транспорту.). Всі відповідають по колу.

Основний зміст заняття

Вправа "Риси толерантної особистості"

Цілі: ознайомити учасників з основними рисами толерантної особистості; дати можливість підліткам оцінити ступінь своєї толерантності.

Необхідний час: 15 хвилин.

Матеріали: бланки опитувальника для кожного учасник Риси толерантної особистості

Колонка А Колонка У

. Прихильність до інших

. Поблажливість

. Терпіння

. Почуття гумору

. Чуйність

. Довіра

. Альтруїзм

. Терпимість до відмінностей

. Уміння володіти собою

. Доброзичливість

. Вміння не засуджувати інших

. Гуманізм

. Уміння слухати

. Допитливість

. Здатність до співпереживання

Підготовка: бланк опитувальника з колонкою В на великому аркуші прикріплюється на дошку або стіну.

Процедура проведення. Учасники отримують бланки опитувальника. Ведучий пояснює, що 15 характеристик, що перерахованих в опитувальнику, то властиві толерантної особистості.

Інструкція: Спочатку в колонці А поставте: "+" навпроти тих трьох рис, які, на Вашу думку, у Вас найбільш виражені; "0" навпроти тих трьох рис, які у Вас найменш виражені. Потім у колонці У поставте: "+" навпроти тих трьох рис, які, на Ваш погляд, найбільш характерні для толерантної особистості. Цей бланк залишиться у Вас і про результати ніхто не дізнається, тому Ви можете відповідати чесно, ні на кого не озираючись.

На заповнення опитувальника дається 3-5 хвилин.

Потім ведучий заповнює заздалегідь підготовлений бланк опитувальника, прикріплений на дошку. Для цього він просить підняти руки тих, хто зазначив у колонці У першу якість. Число відповіли підраховується і заноситься до колонки бланка. Таким же чином підраховується кількість відповідей по кожній якості. Ті три якості, які набрали найбільшу кількість балів, і є ядром толерантної особистості (з точки зору даної групи).

Учасники отримують можливість:

Порівняти уявлення про толерантної особистості кожного з членів групи загальногруповим поданням.

Порівняти уявлення про себе ("+" у колонці "А") з портретом толерантної особистості, створеним групою.

Лекція "Чим відрізняється толерантна особистість від інтолерантної "

Мета: - ознайомлення з уявленнями психологів про толерантної особистості.

Необхідний час: 20 хвилин.

Процедура проведення: Ведучий читає лекцію про основні відмінності толерантної особистості від інтолерантної.

За тлумачним психологічним словником термін толерантність - відсутність або ослаблення реагування на будь-який несприятливий фактор у результаті зниження чутливості до його впливу. Наприклад, толерантність до тривоги проявляється в підвищенні порога емоційного реагування на загрозливу ситуацію, а ззовні - у стриманості, самовладанні, здатності довгостроково терпіти несприятливі впливи без зниження адаптивних можливостей.

Толерантна особистість - це: людина, яка добре знає себе і визнає інших; виявляє співчуття, терпіння, почуття гумору, чуйність, довіру, альтруїзм; терпима до розбіжностей; володіє собою; доброзичлива; не засуджує інших; уміє слухати.

Зрозуміло що іннтолерантна людина, то повна протилежність. Для відпочинку хотіла б зачитати Вам таку казку:

Коли роздавали толерантність, першим прийшов Скорпіон. Запитав, що таке толерантність і чи можна її катувати. Почувши відповідь, спохмурнів, записав щось у чорний блокнот і пішов, помахуючи хлистіком.

Козерогові було якось несолідно штовхатися в загальній черзі, і він прислав кур'єра - Стрільця. Стрілець взяв повний рюкзак толерантності, але на зворотному шляху захопився і поїхав в іншу країну, там загубив рюкзак та й написав Козерогові, що такі завдання дають тільки козли рогаті, і поїхав далі без нічого.

Загублену Стрільцем толерантність підібрав запасливий Рак і десь заховав. Іноді він її знаходить, всю відразу, потім боїться, що вкрадуть, переховують і знову забуває де. І коли Рак починає говорити, що все навколо - не друзі сердечні, а вовки ганебні, - це значить, він просто знову ничку втратив.

Ваги прийшли вчасно, ввічливо попросили парочку толерантності повишуканіше і з тих пір нею майже не користуються, тому що не можуть вирішити, яка з двох краще.

Водолій прийшов одним з перших, але його викинули з черги, коли він став говорити, що Той, Хто створив толерантність, насправді склеїв фігню за кресленнями з "Юного техніка", і Водолій, коли буде час, зробить набагато краще.

Діва дуже довго рахувала, скільки толерантності вищого сорту ГОСТ 5508-84 їй треба, і пропустила свою чергу. Тому їй дістався лише крихітний зразок толерантності вищого гатунку і, щоб вона так не сумувала, безмін, яким толерантність зважували. З тих пір Діва ходить і зважує чужу толерантність, а свою, малесеньку вищого гатунку, майже нікому не показує.

Овен хотів прийти першим, але по дорозі зустрів Риб, які толерантністю вже затарились. Рибам вдалося втекти, але їх толерантність постраждала. Там, куди дотягся Овен, вона стала кривувата і надтріснута, а дотягнувся він майже всюди. Овен ж пішов додому, тому що він не дурний, щоб бути не першим, а вже тим більше після Риб. Хоча саме слово "толерантність" йому так сподобалося, що він навіть вирізав його на улюбленій бейсбольній биті.

Лев не прийшов взагалі, тому що не знав, що таке толерантність, а раз так, зрозуміло, що це "фігня беспонтова", нікому не потрібна.

Телець прийшов і переконливо пояснив, що толерантність у нього вже є своя, the best of the best of the best, краще не буває, а хто не згоден - геть з очей його стройовим кроком. А прийшов він, власне, для того, щоб пояснити, що толерантність у нього вже є своя, the best, краще не буває, а хто не згоден - геть з очей його стройовим кроком!

А пізно вночі, коли всі давно розійшлися, і залишилася тільки маленьке звалище із залишків, обрізків і неліквідів, прийшов трохи затримавшись Близнюк. Оглянувся і забрав всі залишки. І тому толерантності у Близнеця - по самі вуха, тільки іноді здається, що він її ніби на смітнику знайшов.

От, така кумедна історія.

Так як Ви майбутні соціальні педагоги пропоную вам таблицю, в якій порівнюється толерантний педагог з інтолерантним.

Отже дивимось:

Вправа "Чарівна крамниця"

Цілі: - дати учасникам можливість з'ясувати, яких якостей їм не вистачає для того, щоб вважатися справді толерантними людьми.

Необхідний час: 20 хвилин.

Процедура проведення. Попросіть учасників групи представити, що існує лавка, в якій є досить незвичайні "речі": терпіння, поблажливість, прихильність до інших, почуття гумору, чуйність, довіра, альтруїзм, терпимість до відмінностей, вміння володіти собою, доброзичливість, схильність не засуджувати інших, гуманізм, вміння слухати, допитливість, здатність до співпереживання. Нагадаємо, що з цими якостями група працювала в попередній вправі і бланк з їх переліком все ще висить на дошці.

Ведучий виступає в ролі продавця, який обмінює одні якості на які-небудь інші. Викликається один з учасників. Він може придбати одну або декілька "речей", яких у нього немає. (Це ті якості, які, на думку групи, важливі для толерантної особистості, але відзначено "О" в колонці А опитувальника цього учасника, тобто слабо виражені у нього.) Наприклад, покупець просить у продавця "терпіння". Продавець з'ясовує, скільки йому потрібно "терпіння", навіщо воно йому, в яких випадках він хоче бути "терплячим".

У якості плати продавець просить у покупця щось взамін, наприклад, той може розплатитися "почуттям гумору", якого у нього з надлишком.

Рефлексія заняття

Які якості притаманні толерантної особистості?

Які якості характерні для інтолерантності особистості?

Які, на ваш погляд, умови, необхідні для формування толерантної особистості?

Заняття 4. Я І ГРУПА: ТОЛЕРАНТНІСТЬ ДО СЕБЕ.

Почуття власної гідності.

Цілі: показати, як ставлення до себе пов'язане з толерантністю до інших;

показати, як толерантність до інших виростає і толерантності до себе і толерантності по відношенню до партнерів по групі; показати функціональну роль почуття власного гідності у системі самоставлення особистості; підтримати процес формування у студентів позитивної самооцінки; дати можливість підлітку усвідомити свої здібності, особистісні риси і зіставити свій портрет тим, яким його бачать оточуючі; показати, якими способами можна зробити спілкування толерантним.

Розминка

Вправа "Вишикуватися по зросту"

Мета: підвищення рівня згуртованості, взаєморозуміння узгодженості дій в групі.

Необхідна час: 5 хвилин.

Процедура проведення. Учасникам групи пропонується закрити очі і вишикуватися за зростом (інший варіант: встати по колу). Група може зробити кілька спроб.

Вправа "Оплески"

Мета: - підвищення настрою і самооцінки, активізація учасників групи.

Необхідний час: 5 хвилин.

Процедура проведення. Учасники сидять у колі. Ведучий просить встати всіх тих, хто володіє певним умінням чи якістю (наприклад: "Встаньте всі ті, хто вміє вишивати, кататися на гірських лижах, любить дивитися серіали, мріє навчитися грати у великий теніс '" та ін.) Решта учасників групи аплодують тим, хто встав.

Основний зміст заняття

Вправа "Хто похвалить себе краще всіх або пам'ятка на" чорний день "

Мета: розвиток навичок ведення позитивного внутрішнього діалогу про самого себе; розвиток здатності до самоаналізу.

Необхідний час: 20 хвилин.

Матеріали: бланки з табличками для кожного учасника (див. Додаток 4.1).

Підготовка. Намалювати на дошці велику таблицю зображену на бланках.

Процедура проведення. Учасники сидять у колі. Ведучий заводить розмову про те, що у кожного з людей трапляються напади нудьги, "кислого" настрої, коли здається, що ти нічого не вартий в цьому житті, нічого в тебе не виходить. У такі моменти якось забуваються всі власні досягнення, здобуті перемоги, здібності, радісні події. Адже кожному з нас є чим пишатися. У психологічному консультуванні існує такий прийом. Психолог разом з звернулися до нього людиною складає пам'ятку, в яку заносяться гідності, досягнення, здібності цієї людини. Під час нападів поганого настрою читання пам'ятки надає бадьорості і дозволяє оцінювати себе більш адекватно. Ведучий пропонує учасникам виконати подібну роботу. Учасникам роздаються бланки з таблицями, в яких вони повинні самостійно заповнити такі графи. "Мої найкращі риси": в цю колонку учасники повинна записати риси або особливості свого характеру, які їм у собі подобаються і складають їх сильну сторону.

"Мої здібності і таланти": сюди записуються здібності і таланти в будь-якій сфері, якими людина може пишатися.

"Мої досягнення": у цій графі записуються досягнення учасника в будь-якій області.

Ведучий на свій розсуд (в залежності від рівня довіри в групі) пропонує членам групи зачитати свої пам'ятки.

Заповнені пам'ятки залишаються в учасників.

Додоток Е

Тест комунікативної толерантності В.В. Бойко

Додаток Є

Таблиця 1.

Таблиця 2.

Таблиця 3.

Додаток Ж

Вимірювання толерантних установок у сфері міжнаціональних відносин (Собкін В.С., Адамчук Д.В.)

Вам пропонується пройти тест, що стосується міжнаціональної толерантності.

Переконливо просимо Вас при відповіді на питання тесту ні з ким не обговорювати Вашу думку.

Це важливо, тому, що нас цікавить саме Ваша особиста точка зору.

. Яке Ваше ставлення до власної національності?

. я відчуваю гордість від того, що належу до цієї національності;

. для мене моя національність не має особливого значення

. я відчуваю внутрішній дискомфорт від того, що належу до даної національності

. досить часто я відчуваю сором через своєї національної приналежності

. я віддав перевагу (воліла) б народитися людиною іншої національності

. інше (напишіть) __________________________________________

. Чи вважаєте Ви для себе за можливе вступ у шлюб з представниками іншої національності?

. ні, тому що це неминуче викличе конфлікти в сім'ї

. ні, тому що я не можу порушити сімейні традиції

. ні, так як я не хочу, щоб мої діти зіткнулися з проблемою вибору національності

. ні, так як я хочу, щоб мої діти були тієї ж національності, що і я

. так, тому що я не хочу, щоб дружина або чоловік був (а) моєї національності

. для мене національність чоловіка / дружини не буде мати значення

. інше (напишіть) ____________________________________________

. Що Ви відчуваєте при знайомстві з людиною іншої національності:

. роздратування

. недовіру

. інтерес

. повага

. нічого особливого

. це залежить від національності

. Як Ви ставитеся до того, що представники національних меншин, що проживають в Україні, відзначають свої національні свята?

. всі народи повинні мати можливість відзначати свої національні свята, проживаючи в Україні

. мені все одно

. мені неприємно (дратує), що інші національні меншини відзначають свої національні свята в Україні

. інші нацменшини не повинні відзначати в Україні свої національні свята

. Чи схильні ви пояснювати виникнення конфліктів при спілкуванні національністю співрозмовника?

. ні, ніколи

. так, але не стану використовувати це як аргумент у суперечці

. так, і буду використовувати це як аргумент у суперечці

. Як Ви ставитеся до існування національних шкіл в Україні?

. це абсолютно необхідно, тому що дозволить представникам різних національностей зберегти культуру і традиції свого народу

. це необхідно, оскільки дозволить всім бажаючим незалежно від національної приналежності, дізнатися історію і культуру інших народів

. це не потрібно, оскільки веде до ізоляції представників різних національностей і загострить міжнаціональні відносини

. це не потрібно, так як всі повинні вчитися в загальноосвітніх школах

. це необхідно, оскільки національні меншини мають бути ізольовані

. інше (напишіть) ____________________________________________

. Як Ви вважаєте, в чому причини негативного ставлення до людей, що приїжджають жити, наприклад, в Київ?

. Вони погіршують криміногенну обстановку в місті

. Вони не платять податки і живуть за наш рахунок

. Вони займають наші робочі місця

. Вони вирішують свої проблеми за наш рахунок

. Вони погано ставляться до українців

. Вони мають відразливу зовнішність

. Вони мають агресивний характер

. Вони належать до інших національностей

. Вони мають інше віросповідання

. Вони повинні жити у себе на батьківщині

. В існуючих забобонах

. Інше (напишіть) ____________________________________________

. Реальних причин немає

. Я не помічав (ла) негативного ставлення до них.

. Як Ви ставитеся до того, що в українській армії служать представники різних національностей?

. позитивно, тому що всі громадяни нашої країни незалежно від національності за законом зобов'язані проходити службу в армії

. позитивно, так як спільна служба в армії з представниками інших національностей сприяє міжнаціональному взаєморозумінню і дружбі

. позитивно, оскільки не тільки українці повинні захищати народи, що проживають на території України

. негативно, тому що вони знижують боєздатність української армії

. негативно, тому що це створює конфлікти на національному грунті серед військовослужбовців

. мені це байдуже

. Чи вважаєте Ви, що в Україні необхідно ввести обмеження за національною ознакою?

. так, на здобуття вищої освіти

. так, на певну професійну діяльність

. так, на зайняття керівних посад

. так, на зайняття політичною діяльністю

. так, на діяльність у сфері ЗМІ

. так, на діяльність у сфері культури

. так, на отримання українського громадянства

. так, інше (напишіть) ________________________________________

. ні, я вважаю, що обмеження за національною ознакою неприпустимі

. мені це байдуже

. Як ви оцінюєте внесок представників національних меншин у розвиток української науки і культури?

. Значення цього вкладу сильно перебільшено, і в першу чергу, самими представниками національних меншин

. Я вважаю, що представники національних меншин внесли великий внесок у розвиток науки та культури

. Не маю певної думки

. Мені це байдуже

. Чи брали участь ви в конфліктах на національному грунті в цьому навчальному році?

. Так, ініціатором виступав (ла) особисто я

. Так, ініціатором виступала група, до якої я належу

. Так, ініціатором виступала протилежна сторона

. Не, не брав (ла) участь

. Уявіть, що у Вашому класі вчиться людина іншої національності, який говорить на українській з акцентом. Ваша реакція?

. Я буду співчувати йому, але нічого не зроблю, щоб його підтримати

. Я постараюся переконати однокласників не принижувати його

. Я не буду звертати на це увагу

. Я буду намагатися уникати спілкування з ним

. Я буду висміювати його

. Я буду знущатися над ним

. Інше (напишіть) _____________________________________________

Додаток З

Експрес-опитування "Індекс толерантності" (Г.У. Солдатова, О.А. Кравцова, О. Є. Хухлаев, Л.А. Шайгерова)

Інструкція: Оцініть, будь ласка, наскільки Ви згодні або не згодні з наведеними твердженнями, і відповідно до цього поставте галочку або будь-який інший значок напроти кожного твердження:

Додаток І

Перша група прийомів пов’язана з організацією діяльності студентів в аудиторії.

Прийом "Естафета". Куратор так організовує діяльність, щоб під час її організації взаємодіяли б студенти з різних груп.

Прийом "Взаємодопомога". Педагог організує діяльність так, щоб від допомоги один одному залежав успіх спільної справи.

Прийом "Акцент на краще". Педагог у розмові з студентами намагається підкреслити кращі риси кожного. При цьому його оцінка повинна бути об’єктивною та спиратися на конкретні факти.

Прийом "Ломка стереотипів". Під час бесіди педагог намагається, щоб усі зрозуміли те, що суспільна думка не завжди може бути правильною.

Прийом "Історії про себе". Застосовується тоді, коли педагог хоче, щоб учасники більше були проінформовані один про одного та краще розуміли один одного. Кожний може створити про себе історію та запропонувати друзям програти її як маленький спектакль.

Прийом "Спілкуватися за правилами". На період виконування певного творчого завдання запроваджуються правила, які регламентують спілкування та поведінку учасників: у якому порядку, з урахуванням яких вимог можна вносити свої пропозиції, доповнювати, критикувати, спростовувати думку своїх товаришів. Такі приписи в значній мірі знімають негативні моменти спілкування. Захищають "статус" усіх його учасників.

Прийом "Спільна думка". Студенти один за одним висловлюються на тему стосунків з різними групами людей: одні починають, інші продовжують, доповнюють, уточнюють. Від простих суджень (коли головною є сама участь кожного у запропонованому обговоренні) треба ввести відповідні обмеження (вимоги) та перейти до аналітичних, а потім до проблемних висловлювань.

Прийом "Корекція позицій". Тактична зміна думок, прийнятих ролів, образів, які підвищують продуктивність спілкування з іншими людьми та перешкоджають виникненню агресивної поведінки (нагадування аналогічних ситуацій, повернення до вихідних думок, запитання-підказка).

Прийом "Справедливий розподіл" припускає створення рівних умов для прояву ініціативи всіма студентами. Він застосовується у ситуаціях, коли позиційні виступи та атаки одних гасять ініціативу та бажання спілкуватися у інших. Головне - це добитися збалансованого розподілу ініціативи по всій програмі виконання завдання з конкретною участю на кожному етапі представників всіх груп студентів.

Прийом "Обмін ролями" - учасники міняються ролями (або функціями), які отримують при виконанні завдань.

Прийом "Мізансцена" полягає у активізації спілкування та зміни його характеру засобами розподілу осіб у групі у первному сполученні один з одним у ті або інші моменти виконання завдань педагога.

Друга група пов’язана з організацією діалогової рефлексії.

Прийом "Рольова маска". Студентам пропонується увійти в роль іншої людини і виступити вже не від свого імені, а від його.

Прийом "Прогнозування розвитку ситуації". Під час бесіди педагог пропонує висловити припущення про те, як могла розвиватися та або інша конфліктна ситуація. При цьому ведеться пошук виходу із ситуації, що склалася.

Прийом "Імпровізація на вільну тему". Учасники обирають ту тему, у якій вони найбільш сильні і яка викликає у них певну зацікавленість, переносять певні події у нові умови, по-своєму інтерпретують змість того, що відбувається.

Прийом "Оголювання протиріч". Розмежування позицій з певного питання у процесі виконання творчого завдання з подальшим зіткненням суперечливих суджень, різних думок про стосунки різних груп людей. Прийом вимагає чіткого обмеження розходжень у думках, позначення головних ліній, за якими повинно відбуватися обговорення.

Прийом "Зустрічні запитання". Студенти, які розділені на групи, готують один одному певну кількість зустрічних запитань. Запропоновані запитання та відповіді на них підлягають потім колективному обговоренню.

Третя група пов’язана з використання художньої літератури, кінофільмів тощо.

Прийом "Створи кінець історії". Учасникам пропонується завершити запропоновану історію. Вигадає своє завершення проблеми стосунків між людьми або тваринами, які є героями літературних творів.

Прийом "Улюблені книги товариша". Студентам пропонується здогадатися, які книги (кінофільми, пісні) люблять його одногрупники.

Прийом "Добрі слова". Всім пропонується згадати добрі слова, що говорять герої фільмів іншим людям (при цьому важливо, щоб ці слова були звернені до людей інших національностей, колишнім ворогам тощо).

Прийом "Творчість на запропоновану тему". Учасники вільно імпровізують на запропоновану педагогом тему (моделюють, конструктують, інсценують, роблять літературні, музичні та інші замальовки; коментують, розробляють завдання тощо).

Прийом "Кіностудія". Студенти складають пародію на відомий фільм, використовують сюжети з їх життя. Потім намагаються зобразити цю пародію.

Додаток Ї

Педагогіка толерантності та вирішення конфліктів

.        Поняття толерантності

2.       Педагогіка толерантності

.        Ненасильницький вирішення конфліктів як одне із завдань педагогіки толерантності

Поняття толерантності

У процесі вирішення конфліктів важливу роль відіграє толерантність. Толерантність - це готовність до прийняття інших логік і поглядів, право відмінності, несхожість, інакшість, це чинник, що стабілізує систему (особистість, суспільство) зсередини. Толерантність розглядається як цінність, встановлення та особистісна якість.

Ефективність поведінки в конфліктній ситуації толерантної особистості значно вище. Вона відрізняється психологічною стійкістю (стресостійкістю, конфліктостійкістю). По спрямованості толерантності можна виділити:

Зовнішню толерантність (до інших) - сформований переконання, що дозволяє особистості допускати наявність в інших власної позиції, здатності розглядати конфліктну ситуацію з різних точок зору, враховувати різні аспекти та аргументи;

Внутрішня толерантність (внутрішня стійкість) - здатність зберігати рівновагу в конфліктній ситуації, приймати рішення і діяти в цих умовах.

Педагогіка толерантності

Навчання конструктивного регулювання конфліктів і виховання установок на їх ненасильницький дозвіл в поступово входить в освіту. Відбувається це в загальному контексті формування толерантної свідомості. У вітчизняній педагогіці і практиці ідеї толерантності реалізуються в педагогіці співробітництва, педагогіці переживання, діалогової педагогіці, педагогіці успіху існують різні розуміння педагогіки толерантності:

Вона розуміється як об'єднувальний принцип всіх прогресивних педагогів, які виступають за права людини в освітніх установах, ненасильницької дозволяють протиріччя і конфлікти в освіті, які не допускають різних форм агресії в організаціях освітнього середовища;

Самостійний напрям, організовується рядом принципів: по-перше, визначення методичної бази терпимості і толерантності, де розкривається суть терпимості і толерантності як гуманістичні цінності, по-друге, розглядаються суть терпимості і толерантності, психологічні умови їх розвитку, визначаються принципи терпимого і толерантної взаємодії.

Ненасильницький вирішення конфліктів як одне із завдань педагогіки толерантності

Мета педагогіки толерантності - виховання підростаючого покоління на ненасильницької основі в дусі толерантності, миролюбності, співпраці, поваги прав і свобод інших людей. Заперечення насильницьких методів вирішення внутрішньоособистісних, міжособистісних, міжетнічних і міжконфесійних конфліктів - одна із важливих завдань педагогіки толерантності. Важливим завданням педагогіки толерантності визнається розвиток умінь ненасильницької вирішувати конфлікти за допомогою розвитку здатності до терпіння (витримка, самовладання, самоконтроль) та прийняття (розуміння, емпатія, ассертівность) при взаємодії з "іншими", "іншими", "чужим".

Одне із завдань педагогіки толерантності - організація роботи з перепідготовки кадрів керівників освітніх установ, педагогів, всіх, хто має відношення до освіти: розвиток професійно необхідних якостей та особистісних властивостей, спеціальних умінь.

Про інтелігентність і толерантності

Вступ: слово "толерантність" останнім часом в Україні змінило своє значення. Використовуване в значенні "погодження зі злом, згоду з аморальністю та агресією", воно набуває негативний сенс для будь-якого, який вважає себе моральним, людини. У промовах сучасних лідерів церкви, деяких політиків, значення слова "толерантність" зводиться до "смирення з хамством, насильством, свавіллям. "

Ось як вживає слово "толерантність" людина, що виражає думку православної церкви, високоосвічений сучасна людина дяк Андрій Кураєв:

"Виховання в дусі толерантності не додасть кількості дітей, навпаки, зменшить (бо діти, виховані в дусі поваги до будь-якої (гей) культурі, будуть беззахисні перед рекламою бездітної" любові".

Виховання в дусі толерантності не допоможе зберегти суверенну російську історію, навпаки, її знищить.

Виховання в дусі толерантності не допоможе вести діалог з мусульманським світом з тієї простої причини, що мусульманський світ не поважає людей, у яких немає переконань." (З його промови-презентації до підручника" Основи православної культури ")

Основна частина: А тепер розглянемо "Культура та інтелігентність", щоб ще раз усвідомити значення слова "толерантність", як воно розуміється у світовій культурі, в духовній культурі людини.

"Повернемося до проблеми діалогу і до того, що поняття інтелігентності пов'язане для нас з поняттям інтересу до іншої людини і з тим, що в XVIII столітті називали словом" толерантність", від французького слова" tolerer", що означає, по суті справи, "терпіти". Це переводиться на російську мову словом "терпимість", і означає ось що - Я шанувати іншу людину, Я ЙОМУ дозволяли мати свої ПЕРЕКОНАННЯ, поважаю його за те, ЩО він оригінальний і не схожий на МЕНЕ.

Ми говоримо про те, що інтелігентна людина прагне зрозуміти іншого. А як сприймає ІНШОГО людина неінтелігентних? Перш за все він переконаний, що він сам думає правильно. Одна з особливостей неінтелігентне людини полягає в тому, що він придумує собі двійника, який його виправдовує, і завжди виходить, він має рацію. Зрозуміти ж іншої людини він не прагне і не хоче. Це зараз дуже для нас важливе питання. По-перше, тому що це питання морального майбутнього нашого суспільства. Ми абсолютно розучилися один одного розуміти. Зараз говоримо про те, що треба вчитися демократії, вчитися сперечатися. Але не в цьому ж справа! Що означає вчитися сперечатися? Треба вчитися один одного розуміти і поважати. Крім того, це дуже важливе питання у міжнаціональних відносинах. "

"Між іншим, якщо потрібен образ інтелігентності як високої соціальності, як відносини людей, заснованого на взаємній повазі і безумовної любові, так це образ матері з дитиною на руках. Це все ікони Богородиці, і взагалі такий символ, що йде через всю історію людства. І тут справа не тільки в любові. Мова йде про більш загальної речі, всіх нас стосується, - про питання діалогу, взаєморозуміння.

Один американський психолог досліджував відносини матері з ще не говорить немовлям, і робив він це дуже добре, технічно обгрунтовано, знімав фільми, пускав їх уповільнено, розглядав і визначав умови говоріння. Виявилося, що хоча мати говорить однією мовою, а нещодавно, кілька місяців або всього кілька тижнів тому, народжена дитина говорить на своєму-іншому-мові, вони спілкуються, однак. І перша умова, яке дослідник висунув, - це взаємне бажання спілкуватися, зрозуміти один одного. Більш того, він виявив, що й мати, і дитина взаємно як би міняються мовами. Дитина наслідує своєю мімікою матері повторять її інтонації, звуки,,. а мати кидає свій "дорослий" мова і. наслідує звукам дитячої мови. Тобто дві істоти - окремих, різних істоти, які пов'язані любов'ю і взаємним інтересом один до одного, бажанням зрозуміти, для того, щоб увійти в чужий світ, змінюються мовами.

У цьому сенсі перед нами як би модель всякого діалогу. Це та модель інтелігентності. Тому що сутність інтелігентності - бажання зрозуміти іншу людину, бажання зрозуміти, що він має право бути ІНШИМ, що він не повинен бути таким, як я, що він мені цікавий, тому що він ІНШОЇ, і що я не хочу його розтоптати, одягнути в мундир і зробити таким, як я, для того, щоб мені було легко ним командувати. Мені цікавий його внутрішній світ-своєрідний, для мене новий, незвичайний. "

Висновок: толерантність - це наша здатність, заснована на повазі до себе та до інших, ДОЗВОЛИТИ людині бути своєрідним.

А боротьбу за моральність майбутнього покоління потрібно вести, по-моєму, з хамством, розвиваючи в кожній людині інтелігентність, гуманність, засновані на повазі до людини, що виробляють якість толерантності у вищому його значенні.

Толерантість врятує світ

"Щаслива людина та, яка дарує

щастя найбільшій кількості

людей"

Дені Дідро

Толерантність (від латинського tolerantis - терплячий) - це терпиме ставлення до чужої думки, не протидія силі силою.

Толерантність потрібна сьогодні, щоб не помирали у світі люди через ненависть одних до ідей, поглядів, релігій або кольору шкіри інших. Нетерпимість, ненависть приводять до виникнення конфлікту. Поняття "конфлікт" у вітчизняній літературі розглядалося під різними кутами зору. Спеціалісти - словесники тлумачили конфлікт як зіткнення протилежних сторін, думок, сил, серйозні розбіжності, гостру суперечку. Соціологи характеризували конфлікт як вищу стадію розвитку суперечностей в системі відносин людей, соціальних груп, соціальних інститутів, суспільства в цілому. Психологи розцінювали конфлікт як зіткнення протилежних цілей, інтересів, позицій, думок чи поглядів суб’єктів взаємодії. Політологи додають, що мова йде про зіткнення не просте, а пов’язане з ускладненнями та боротьбою у владних відносинах.

У сучасному суспільстві відбувається багато конфліктів. Ще недавно на Львівщині були конфлікти між православними і греко-католиками. В незалежній Україні є багато партій різного спрямування. В наш час багато людей є агресивними, недобрими один до одного. Газети і телебачення розповідають про жахливі події. Коли батьки вбивають дітей, підлітки - один одного тощо.

Ми живемо у складний і неспокійний час, а причини занепаду нашої моралі ми пояснюємо економічною і екологічною кризами, недоліками ринкових стосунків, зубожінням і т. ін. Глобальні проблеми, що їх не має розв’язувати людство, дедалі загострюються, а конфлікти стають все небезпечнішими, і тому зростають усвідомлення необхідності співпраці людей і привабливість ідей толерантності. Ми дуже довго жили у тоталітарному суспільстві, і тому нам дуже важко, але і дуже важливо стати толерантними.

Прикладом з життя можна навести епізод в автобусі, можливо, ситуація дещо гротескна, але чого не трапляється в житті.

Була година пік. Вулицями міста їхав переповнений автобус. Роздратування від тісноти зростало з кожною хвилиною. На наступній зупинці увійшло ще декілька людей, які розмовляли російською мовою. Автобус стрімко рушив з місця, і один з нових пасажирів, позадкувавши, наступив на ногу дідусеві, що стояв поруч, і вибачився російською мовою.

Дідусь неначе тільки того й чекав. Він вибухнув гнівною промовою на адресу "винуватця". Нарікав, що нема проходу від москалів, що вони заполонили Україну, мало того, що на ноги наступають, та ще й мають зухвальство говорити в Україні російською мовою. Нехай їдуть в свою Росію і там розмовляють тією мовою. Оточуючі пасажири почали долучатись до суперечки. Невдовзі гомонів уже весь автобус. Одні обурювались поведінкою діда, інші гаряче його підтримували… Дід давно вийшов біля базару, а пасажири усе сперечалися, зачіпаючи національну гідність одне одного.

Таким чином, бачимо, що толерантність як терпимість до чужої думки та переконань не завжди може гарантувати людині право на вільне життя, виявлення своїх поглядів. Часом за власні ідеї треба боротися. Але розпочинати боротьбу (у тому числі й збройну) необхідно лише після того, як вичерпано всі можливі шляхи мирного розв’язання конфлікту. Пам’ятаймо, що найвищі людські цінності можуть бути нічого не варті, якщо за їх утвердження пролито хоча б одну краплю крові чи хоча б одну дитячу сльозу.

Поважаючи думку інших, їх право на власні переконання, необхідно з розумінням ставитися до поглядів, кожної особи. Але одночасно потрібно й відстоювати власні цінності у випадках, коли оточуючі не хочуть чи не можуть їх сприймати.

фактів про толерантність

.        Навколо тебе різні люди! Тобі вирішувати як з цим далі жити!

Всі люди відрізняються - навколо нас завжди будуть ті, хто в чомусь на нас не схожі. З іншого боку - з точки зору інших людей, ми відрізняємось від них.

.        Ксенофобія - страшна річ! Розкрий очі. Будь адекватним!

Ксенофобія (гр.) - нетерпимість до чогось чужого, незнайомого, незвичного. Причини - незнання та стереотипи. Наслідки - дискримінація, злочини на ґрунті ненависті, релігійні переслідування, голокост, геноцид, рабство, расові війни, етнічні чистки.

.        Толерантність - це свобода! Руйнуй стереотипи. Так і справді легше жити!

Толерантність - ставлення, під час якого людина визнає, що інші можуть думати чи діяти інакше, ніж вона сама. "Я не згоден з тим, що ви говорите, але віддам своє життя, захищаючи ваше право висловити свою думку" (Вольтер).

.        Толерантність - це активна позиція! Змінюйся сам, змінюй людей навколо!

Толерантність - це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини. (Ст.1 Декларації принципів толерантності <http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_503>, ЮНЕСКО, 16.11.1995).

5.       Толерантність - це взаємна повага! Поважаєш себе? Поважай інших!

Толерантність - це двосторонній процес. Толерантності можна досягнути лише за умови взаємної поваги.