Екологічні наслідки проведення меліоративних робіт в Ратнівському районі Волинської області

Екологічні наслідки проведення меліоративних робіт в Ратнівському районі Волинської області

екологічні наслідки проведення меліоративних робіт в Ратнівському районі Волинської області

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи дослідження меліорації земель

1.1          Загальне поняття про меліорацію земель

1.2 Основні види меліорації земель

.3 Конструктивні особливості меліоративних систем

.4 Ефективність меліорації землі

Розділ 2. Загальна фізико-географічна характеристика Ратнівського району

.1 Рельєф та корисні копалини

.2 Метеорологічні особливості району

.3 Поверхневі води

.4 Грунти

.5 Рослинний та тваринний світ району

Розділ 3. Особливості функціонування Заболотівської осушувальної системи

.1 Розвиток меліорації на Ратнівщині

.2 Загальна характеристика Заболотівської осушувальної ситеми

.3 Оцінка еколого-меліоративного стану осушувальних земель Заболотівської осушувальної системи та питання їх ренатуралізації

.4 Експлуатаційні роботи на осушувальній системі

Розділ 4. Проблеми та перспективи проведення меліоративних робіт в Ратнівському районі

.1 Екологічні наслідки проведення меліорації в Ратнівському районі

.2 Основні напрямки покращення меліоративних робіт на Ратнівщині

.3 Біологізація меліоративного землеробства - важливий чинник енергозберігаючих технологій на осушувальних землях

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

меліоративне землеробство осушувальне

Волинське Полісся - це край з вологим кліматом та високим рівнем ґрунтових вод. Не випадково тут ще в середині XIX століття під керівництвом науковця генерал-лейтенанта І. Жилінського робилися перші кроки з осушування боліт, лісів, сінокосів, пасовищ.

Своєрідною історичною пам'яткою на Волині є нині діючий Турський канал і Турська осушувальна система, якій близько 150 років. Дбали на Волині про меліорацію й за часів Польщі, а потім - Союзу. У 1965 році розпочались інтенсивні роботи по створенню цілісного організму - меліоративної мережі Волині, протяжність каналів якої нині становить 18,5 тисячі кілометрів. Ось нинішня меліоративна статистика: в області 416,6 тисячі гектарів осушених земель, з яких 346,7 тисячі гектарів - сільгоспугіддя. Гончарним дренажем осушено 236,6 тисячі гектарів. На площі 157,1 тисячі гектарів побудовані осушувальні системи з двостороннім регулюванням водно-повітряного режиму. Польдерні системи займають площу 47,9 тисячі гектарів. Для відкачування води з польдерних систем, заповнення водосховищ побудовано 52 насосні станції. Балансова вартість меліоративних фондів становить 1 мільярд 36 мільйонів гривень, в тому числі внутрігосподарської - 787,3 мільйона гривень. Експлуатацію меліоративних систем в області здійснюють сім управлінь осушувальних системи.

Багаторічна практика використання осушуваних земель показує, що меліорація сприяла зростанню врожайності та валового збору сільськогосподарської продукції, зміцненню економіки господарств та позитивним соціально-економічним перетворенням. Однак за останні роки відбулись істотні зміни в умовах сільськогосподарського використання меліорованих земель. Складне економічне становище, нестача оборотних коштів і матеріальних ресурсів призвели до зниження уваги на цю галузь аграрного виробництва: зменшились обсяги ремонтних та експлуатаційних робіт на осушувальних мережах, заходів по створенню умов оптимізації водно-повітряного режиму, підвищення родючості меліорованих земель.

У сільськогосподарському виробництві області знаходиться понад 416 тис. га осушуваних угідь з великим ґрунтовим різноманіттям, яке за своїми агрохімічними та агрофізичними властивостями, ступенем зволоження і розкладу органічної речовини створює абсолютно різні умови вирощування сільськогосподарських культур. Все це потребує диференційованого підходу до оптимізації технологічних параметрів основних ланок меліоративного землеробства: сівозмін, обробітку ґрунту, агромеліоративних заходів, систем удобрення культур та способів регулювання водно-повітряного режиму. Неузгодженість, а іноді й несумісність окремих з них створює дисгармонію між техніко-технологічним навантаженням на ґрунт, його агроекологічним станом та продуктивністю сільськогосподарських культур.

Актуальність даної роботи пояснюється тим, що осушення і подальше використання надмірно зволожених земель призводить до сталих змін в природних процесах, які мають різне спрямування. В першу чергу, це зміни в водообмінних і ґрунтотворних процесах, які супроводжуються кількісними та якісними перетвореннями стану водних і земельних ресурсів. Як наслідок відбуваються зміни в рослинному і тваринному світі, змінюються і мікрокліматичні характеристики. Також осушення земель призводить до перевитрат ресурсів та енергії, зниження родючості ґрунтів і врожайності, спричиняє значні екологічні збитки.

Сучасне меліоративне землеробство передбачає впровадження у виробництво комплексних заходів, спрямованих на вирівнювання та підвищення родючості осушуваних земель з врахуванням конкретних ґрунтових і кліматичних умов, біологічних особливостей культур, способів регулювання водного і повітряного режимів, методів створення фітоценозів, що забезпечують екологічну рівновагу в природних агроландшафтах.

Найбільш фундаментальні дослідження в галузі осушуваних системи присвятили свої праці: Скрипник О.В., Рябцева Г.П., Тюленєв М.О., Янголь А.М., Проскура М.С., Дем’янчик Б.І., Загорулько А.М. та багато інших.

Об'єктом дослідження є Заболотівська осушувальна система в Ратнівському районі Волинської області.

Предметом дослідження закономірності, особливості та екологічні наслідки проведення меліоративних робіт в Ратнівському районі.

Мета дослідження - обґрунтування екологічних наслідків проведення меліоративних робіт в Ратнівському районі Волинської області, зокрема на Заболотівській осушувальній системі.

Згідно з метою дослідження були визначені такі завдання:

) вивчити теоретико-методологічні основи дослідження меліорації земель;

2) розглянути поняття про меліорацію земель;

) проаналізувати основні види меліорації земель;

) дослідити конструктивні особливості меліоративних систем;

) проаналізувати ефективність меліорації землі;

) розглянути фізико-географічну характеристику Ратнівського району Волинської області;

) дослідити особливості функціонування Заболотівської осушувальної системи;

) дати оцінку еколого-меліоративного стану осушувальних земель;

) дослідити експлуатаційні роботи на осушувальній системі;

) розглянути проблеми та перспективи здійснення меліорації в Ратнівському районі;

) проаналізувати екологічні наслідки проведення меліорації в Ратнівському районі Волинської області.

Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: діалектичного пізнання, конкретного і абстрактного, логічного та історичного, системного і порівняльного аналізу та статистичних порівнянь.

Інформаційною базою дипломної роботи є нормативно-правові документи, статистичні збірники, щорічники, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених і матеріали Заболотівської осушувальної системи Ратнівського району.

Структура роботи. Дипломна робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Робота викладена на 70 сторінках друкованого тексту і включає 3 додатки на 3 сторінках, список використаних джерел із 50 найменувань на 4 сторінках.

Результати дипломного дослідження можуть бути використані в ході подальших екологічних досліджень Ратнівського району волинської області.

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні основи дослідження меліорації земель

.1 Загальне поняття про меліорацію земель

В Законі України «Про меліорацію землі» (січень 2000 р.) меліорація земель визначається як комплекс гідротехнічних, культуртехнічних, хімічних, агротехнічних, агро-, лісотехнічних, інших меліоративних заходів, що здійснюються з метою регулювання водного, теплового, повітряного і поживного режиму ґрунтів, збереження і підвищення їх родючості та формування екологічно збалансованої раціональної структури угідь [3].

Отже, меліорація (від лат. melioratio - поліпшення) - науково обґрунтована система організаційно-господарських і технічних заходів, спрямованих на конструктивне збагачення і збереження природно-ресурсного потенціалу місцевості та істотне поліпшення природних умов виконання нею соціально-економічних, екологічних та природоохоронних функцій [6].

Від інших подібних заходів меліорація відрізняється більш глибокою і регулярно керованою зміною природних режимів, станів та явищ меліорованої території, а також довгочасним управлінням ними на основі створення і забезпечення функціонування меліоративних систем.

До системи меліорації належать зрошення земель у посушливих районах і осушення боліт, заболочених та затоплених земель; агролісомеліорація - насадження полезахисних лісових смуг, заліснення сипких пісків та ін.; хімічна меліорація - заходи щодо поліпшення кислих і засолених земель вапнуванням та гіпсуванням. В Україні до 1990 року введено в експлуатацію 1 млн. гектарів зрошуваних і 1,3 млн. гектарів осушених земель, ще більші площі поліпшено засобами хімічної меліорації. На меліорованих землях розширено вирощування багаторічних трав, картоплі, силосних культур, кукурудзи на зерно, сої та інших цінних культур; біля великих міст збільшуються площі під зрошуваними овочевими культурами й ранньою картоплею.

Об'єктами меліорації можуть бути ландшафт у цілому або його окремі складові частини і властивості. Поліпшення природних умов досягають регулюванням водного, теплового, повітряного, хім. та ін. режимів і станів об'єкта меліорації. Меліорації спричинюють тривалі стійкі доцільні зміни географічного середовища, сприяють розвитку та підвищенню продуктивності сільського, лісового, водного господарств. Разом з тим меліорація, як і будь-який інший вплив на природне середовище, не позбавлена негативних наслідків, які необхідно завчасно передбачати, щоб запобігти їм чи зменшити шкідливу дію. З цією метою на Україні з 70-х pp. діє меліоративний моніторинг.

.2 Основні види меліорації земель

Залежно від сфери природокористування і галузі господарства розрізняють сільськогосподарську, лісогосподарську, рибогосподарську, гірничу, промислово-будівельну, житлово-будівельну, транспортну, комунально-господарську, санітарно-оздоровчу, рекреаційну, ландшафтно-захисну меліорації. На Україні найширше здійснюють сільськогосподарська меліорація, основне завдання якої - істотне поліпшення несприятливих ґрунтових, гідрологічних, агрокліматичних та інших умов сільськогосподарського природокористування.

За природо-регулюючою функцією виділяють водорегулюючий (гідромеліоративний), земленалагоджувальний, хімікорегулюючий, кліматологічний, снігорегулюючий, біоторегулюючий та рекультиваційний класи меліорації [12, 345].

За технологією і технічними засобами меліорацію поділяють на гідротехнічну, хімічну, агротехнічну, біологічну, фізико-механічну та інші. Меліорацію розрізняють також за іншими ознаками - об'єктами меліорації, масштабами, тривалістю проведення, напруженістю, складністю, діапазоном функції тощо.

Зрошення має найбільше значення в посушливих та лісостепових зонах України. У Степу зосереджена майже половина орних земель і вирощується близько 50 % зерна, виробляється 40 % молока, 30 % м'яса. Ґрунти тут родючі, багато тепла і тривалий безморозний період, а вологи часто не вистачає, до того ж через кожні три-чотири роки бувають посухи. Зрошення дає змогу в посушливих районах країни в два-три і більше разів підвищити врожайність польових та овочевих культур.

Джерелами зрошувальної води є річки, озера, ставки, артезіанські колодязі, а також слабкозасолені стічні води. Для зрошення використовують тільки прісні води або слабкозасолені із вмістом солей не більше як 2 г/л.

Способи зрошення - дощування (дощувальними каналами при самопливному зрошенні або при подачі води насосами).

Одержання високих урожаїв і підвищення родючості ґрунту на зрошуваних ділянках можливі лише за умов правильної експлуатації зрошувальної системи, яка передбачає як суворе дотримання водного ре- жиму, так і високий рівень агротехніки (введення правильних сівозмін, запровадження системи удобрень, Обробітку ґрунту та ін.). При неправильному зрошенні можна замість очікуваних позитивних змін мати протилежні результати. Так, у разі надмірного зволоження ґрунтові води можуть піднятися настільки, що відбуватиметься заболочення або засолення ґрунту. Зайва вода, що просочилась, розчиняє солі в глибших шарах ґрунту. Після підсихання поверхні ґрунту вона починає підніматись знову дуже тонкими ґрунтовими ходами (капілярами). З поверхні ґрунту вода інтенсивно випаровується і залишається сіль, винесена з його нижчих шарів. Так відбувається засолення земель, особливо тих, де ґрунтові води знаходяться на невеликій глибині. Поліпшення засолених ґрунтів часто обходиться набагато дорожче, ніж будівництво зрошувальної системи, і пов'язане з великими труднощами. Ось чому з самого початку експлуатації зрошуваної ділянки потрібно суворо дотримуватись усіх заходів, які запобігають засоленню.

Осушувальна меліорація. В Україні площа заболочених ґрунтів становить близько 5 млн. гектарів. Заболоченими вважають зволожені ділянки без торфу або якщо шар торфу менший, ніж 30 см. Вони розташовані головним чином на Поліссі. Болота - надмірно перезволожені ділянки, вкриті шаром торфу завтовшки 30 см і більше. Розрізняють низинні, верхові та перехідні болота. З них осушенню в першу чергу підлягають низинні болота, розміщені в заплавах річок. Ґрунти низинних боліт родючі і після осушення їх використовують для вирощування високих урожаїв кормових, овочевих, технічних та зернових культур. На верхових болотах добувають торф, який використовують для удобрення [39, 89].

Щоб отримувати високі врожаї на осушуваних землях, необхідно створити відповідні умови для запровадження передової агротехніки і перетворення болота на «культурний» ґрунт. Для цього потрібно насамперед осушити болото і забезпечити рівномірний розподіл вологи і повітря в ґрунті.

Практично регуляцію водного режиму здійснюють завдяки створенню водовідвідних каналів і закритої осушувальної мережі (дренажу). З метою влаштування дренажу на дно виритої канави (траншеї) вкладають матеріал, що проводить воду (жердини, камінь та ін.) або спеціальні керамічні труби. Глибина дренажної траншеї, як правило, 0,9-1,2 м.

Для підвищення врожаїв на осушених болотах вносять добрива, особливо калійні і фосфатні. Під картоплю, технічні, овочеві та кормові культури - 2-4 ц 40 % -ї калійної солі та 4-6 ц суперфосфату на 1 га під зернові культури і лучні трави - 2-3 ц калійної солі і 2 ц суперфосфату.

Гідротехнічна меліорація здійснюється з метою поліпшення водного і повітряного режимів ґрунтів та захисту їх від шкідливої дії води (затоплення, підтоплення, ерозії тощо). Основними меліоративними заходами, що здійснюються при гідротехнічній меліорації, є зрошувальні, осушувальні, осушувально-зволожувальні, протиповіневі, протипаводкові, протисельові та протиерозійні. Цей вид меліорації капіталомісткий і передбачає створення спеціальних гідротехнічних споруд.

Культуртехнічна меліорація - це заходи щодо проведення впорядкування поверхні землі та підготовки до використання її в сільськогосподарському виробництві. До таких заходів відносяться викорчовування дерев і чагарників, зрізування купин, вирівнювання поверхні, розчищення землі від каміння, меліоративна оранка, залуження тощо.

Хімічна меліорація передбачає комплекс заходів, спрямованих на поліпшення фізичних та фізико-хімічних властивостей ґрунтів і здійснюється шляхом вапнування, гіпсування і фосфоритування.

Агротехнічна меліорація спрямована на збільшення потужності та поліпшення агрофізичних властивостей кореневмісного шару ґрунтів і здійснюється завдяки застосуванню таких меліоративних заходів, як плантажна оранка, кротовий аераційний дренаж, глибоке меліоративне розпушення, щілювання, піскування і глинування тощо [39, 92].

Агро, лісотехнічна меліорація - це докорінне поліпшення землі шляхом використання таких важливих властивостей захисних лісових насаджень, як ґрунтозахисна та регулююча. Бажаний ефект від цього Виду меліорації досягається завдяки формуванню таких поліфункціональних меліоративних систем, як площинні (протиерозійні) захисні лісонасадження і лінійні (полезахисні) лісонасадження. Перші з них захищають землі від ерозії, а водні об'єкти - від виснаження і замулення та передбачають заліснення балок, ярів, крутосхилів, пісків та інших деградованих земель, прибережних захисних смуг і водоохоронних зон річок, озер, інших водойм. Лінійні лісонасадження - полезахисні і стокорегулюючі лісосмуги - захищають грунт від водної і вітрової ерозії та поліпшують ґрунтово-кліматичні умови вирощування сільськогосподарських культур.

В умовах інтенсифікації природокористування і зростання гостроти екологічних проблем меліорація найефективніша при комплексному застосуванні різних її видів у поєднанні з високою культурою агротехніки.

1.3 Конструктивні особливості меліоративних систем

Меліоративні системи повинні забезпечувати оптимальний для вирощуваних культур водно-повітряний режим ґрунту, сприятливі умови для комплексної механізації сільськогосподарських робіт, економне використання енергетичних і матеріальних ресурсів, бути надійними і довговічними і не справляти негативного впливу на навколишнє середовище Конструктивні особливості осушувально-зволожувальних систем визначаються, в першу чергу, призначенням системи, а також умовами (природно-географічними, технологічними).

Відповідно до умов Ратнівського району Волинської області тут побудовані переважно дренажні меліоративні системи з горизонтальним матеріальним дренажем. Дренаж відводить надлишкову воду, а також за сприятливих ґрунтових умов, вирівняного рельєфу місцевості - відіграє роль зволожувача. В заплавах річок Ратнівщини значні площі меліорованих земель займають польдерні меліоративні системи. Незначна частина меліоративних систем, в основному побудованих в 60 роки, мають відкриту регулюючу мережу у вигляді каналів. Тут, як правило, регулююча мережа доповнюється закритим кротовим дренажем, умови і технологія влаштування [6, 12].

Так, дренажна меліоративна система включає: осушувану територію, водоприймач, відкриті канали (магістральний, збірні, нагірні, ловчі), з гідротехнічними спорудами, а також закриту регулюючу мережу (дренаж).

Для відведення надлишкової вологи з окремих понижених перезволожених форм рельєфу влаштовані меліоративні системи з вибірковим осушенням.

Більшість осушувально-зволожувальних систем з попереджувальним шлюзуванням на Ратнівщині не тільки відводять надлишкову воду, а й затримують весняні, літні запаси вологи для використання и на додаткове зволоження рослин протягом вегетаційного періоду. Такі системи не мають річки чи водойми, як гарантованого джерела води, проте, облаштуванні регулюючими підпорними гідротехнічними спорудами для затримання продуктивних запасів води у весняний період та після випадання літніх дощів.

Осушувально-зволожувальні системи відводять надлишкову вологу за допомогою підземної регулюючої мережі, а додаткове зволоження здійснюється штучним дощуванням верхнього, найбільш активного, шару ґрунту. Ці системи є найбільш досконалі, маневрені для оптимізації водно-повітряного режиму ґрунту сільськогосподарських культур, але, водночас, і найбільш дорогими при будівництві і експлуатації. На землях з хвилястим рельєфом останнім часом побудовані осушувально-зволожувальні системи з регулюванням водного режиму автономними дренажними системами.

На Ратнівщині в заплавах, де поверхня землі завдяки рельєфу нижча від повеневих рівнів води в річках, а заболочені масиви підступають близько до населених пунктів, побудовані польдерні системи. Польдерні системи дозволяють забезпечувати оптимальний водно-повітряний режим і вирощувати сільськогосподарські культури з гарантованими врожаями, а в окремих випадках вони захищають населені пункти від затоплення. Такі системи найповніше забезпечують оптимальний водний режим активного шару ґрунту для сільськогосподарських культур [6, 13].

Характерними елементами польдерної меліоративної системи, на відміну від звичайних самопливних є наявність насосних станцій для відведення води (НС № 2) і дамб обвалування для захисту меліорованих земель від затоплення повеневими водами. На частині польдерних систем знайшов застосування дренаж без похилу і з похилом менше нормативного (і<0,002), який дозволяє підвищити їх технічний рівень і ефективність використання.

1.4 Ефективність меліорації землі

Меліорація сприяє підвищенню врожайності сільськогосподарських культур і забезпечує стабільність виробництва. Підприємства, особливо в умовах зрошення, позбавлені ризику істотного зниження врожаю в несприятливі за погодними умовами роки. Крім того, меліорація дає змогу підприємствам запроваджувати нові галузі сільськогосподарського виробництва, які неможливо було б розвивати без осушення або в умовах богарного землеробства (наприклад, вирощування рису на півдні України). Це значно збільшує можливість вибору підприємством виробничих альтернатив, а також повного та ефективного використання наявних ресурсів і залучення нових, підвищення інтенсивності виробництва, в тому числі і збільшення поголів'я тварин і зрештою - одержання більших прибутків.

Однак впровадження меліорації ставить перед підприємствами і нові вимоги: потрібні додатковий власний або позичковий капіталі нові технології, додаткова робоча сила нової кваліфікації для експлуатації меліоративних систем і меліоративної техніки, нові навички щодо організації виробничих процесів. Важливо пам'ятати, що в умовах насиченого ринку нерідко виникає проблема, збуту одержаної додаткової продукції. Підприємства ризикують більше й у зв'язку з коливанням цін на неї, і через більшу залежність від партнерів. Як бачимо, в умовах меліорації підприємству доводиться вирішувати значно більше проблем, ніж звичайно. Серед меліоративних заходів провідне місце належить зрошенню й осушенню земель, У 2000 р. площа цих земель в Україні становила відповідно 2408 і 3299 тис. га. Найпродуктивнішими є зрошувані землі. На них в Україні виробляється весь рис, значна частка овочів, фруктів і винограду, а також зерна кукурудзи.

Оцінюючи ефективність зрошення, слід враховувати ту обставину, що вода (з економічного погляду) є важливим виробничим ресурсом, який має вартість, а використання його - раціональні межі. Це означає, що Максимальна віддача від зрошення досягається лише за певних обсягів використання води. Перевищення або зменшення її призводить до зниження такої віддачі відповідно до вимог закону граничного приросту результату. Але описана закономірність витримується лише за оптимальних строків поливу, оскільки саме вони значно більше впливають на зростання врожайності, ніж обсяги використання зрошувальної води. Тому важливо, щоб кожне підприємство, яке має зрошувані землі, було забезпечене необхідними приладами для вимірювання вологості ґрунту, що дасть змогу своєчасно поливати і тим самим мінімізувати обсяги витрачання води і максимізувати приріст результату. Але це можливо за умови, коли підприємство будь-коли може одержати необхідну кількість води. Тому при організації зрошуваного землеробства забезпечення достатнього водопостачання є необхідною умовою доцільності його впровадження.

Кількість необхідної для підприємства зрошувальної води (В) можна визначити за формулою [4, 8]:

де Зв - загальний обсяг води, що фактично споживається на 1 га площі під і-ою культурою (вода, що випаровується культурними рослинами і землею, не вкритою ними, за весь виробничий цикл);

Ао - кількість атмосферних опадів за вегетаційний період у цій місцевості в розрахунку на 1 га;

Пі - площа посіву і-ої культури;

Кзс - коефіцієнт використання зрошувальної системи.

Зазначеним способом визначається орієнтовний обсяг необхідної зрошувальної води, який може змінюватися залежно від кількості опадів, температурного режиму і сили вітру в даному році, типу ґрунту, топографічних особливостей місцевості тощо.

Економічно ефективне зрошення можливе, коли будуть правильно визначені періодичність поливу і затрати зрошувальної води на один полив. Що стосується останньої проблеми, то вона зводиться до визначення потреби у воді для зволоження ґрунту до повної польової вологості на необхідну для рослин глибину, враховуючи при цьому властивості даного ґрунту й особливості вирощуваної культури (глибину залягання її кореневої системи). Вирішення питання про частоту поливу залежить від того, який варіант зрошення вибрало підприємство, тобто який відсоток зниження польової вологості ґрунту воно вважає можливим. Якщо вибрано більш вологий варіант зрошення з меншим зниженням польової вологості, то потрібно поливати частіше. Це дає вищий приріст урожаю, але вимагає і більших виробничих витрат та. більшого витрачання води. При менш вологому варіанті з більшим зниженням польової вологості - навпаки.

Меліорація, особливо зрошення, вимагає значних витрат - капітальних і поточних. Капітальні витрати виникають у зв'язку зі спорудженням внутрішньогосподарської меліоративної мережі, придбанням необхідної техніки та обладнання. Якщо використовуються власні джерела зрошувальної води, слід ще придбати техніку та обладнання, необхідні для її видобутку і доставки на поля. Поточні витрати виникають у зв'язку з транспортуванням води до території підприємства, її доставкою на полив по внутрішньогосподарській зрошувальній мережі та в зв'язку з безпосереднім зрошенням полів [4, 9].

Коли підприємству доставляють воду якісь водогосподарські підприємства, то вартість кубічного метра води для нього є сталою величиною, а витрати за всю поставлену воду розглядаються як змінні. Це зумовлено тим, що підприємство не несе витрат доти, доки йому вода не поставляється. З початком поставки витрати зростають пропорційно обсягу споживання цього ресурсу. Якщо підприємство має власне джерело зрошувальної води, то на її видобуток воно несе як постійні витрати (амортизація колодязів, насосів, іншого обладнання, оплата постійно зайнятих працівників, що обслуговують це обладнання), так і змінні, пов'язані з витратами енергії на видобуток води, технічним доглядом за технікою й обладнанням, ремонтом.

Підприємство несе також значні поточні витрати на транспортування води по внутрішньогосподарській зрошувальній мережі до полів незалежно від того, який спосіб зволоження ґрунту воно вибрало - дощування, зрошувальні борозни чи крапельне зрошення, Розмір цих витрат значно залежить від виду водорозподільної системи, тобто від того, як саме вода транспортується по внутрішньогосподарській зрошувальній мережі - бетонними трубами,; трубопроводами із синтетичних матеріалів або металу, борознами різного типу (облицьованими і необлицьованими). При виборі розподільної системи потрібно враховувати потребу в інвестиціях, тип ґрунту, топографічні особливості місцевості, потребу в робочій силі для обслуговування системи тощо.

Будівництво водорозподільної системи формує постійні витрати підприємства, пов'язані з амортизацією технічних засобів, їх ремонтом і технічним обслуговуванням, енергетичними витратами, страхуванням, а в умовах західного ринку - і з податками на майно. Зауважимо, що капітальні витрати, які пов'язані з переміщенням землі і вирівнюванням полів (планування місцевості), не створюють додаткових постійних витрат на зрошення, а капіталізуються у вартості землі.

Безпосереднє зрошення полів також вимагає значних постійних (амортизація зрошувальної техніки, її страхування, проценти на майно) і змінних (ремонт і технічне обслуговування меліоративної техніки, витрати на енергію, оплату робочої сили тощо) витрат. Сума витрат за всіма розглянутими напрямами їх формування (на транспортування води до підприємства, всередині підприємства і на безпосередній полив полів) дає загальну суму витрат на зрошення, В них значну питому вагу займають постійні витрати, на розмір яких працівники підприємства практично впливати не можуть. Тому висока ефективність зрошення досягається при раціональному формуванні змінних витрат і коли чисті надходження від приросту продукції достатні для компенсації постійних витрат та перевищення змінних витрат на величину, що забезпечує достатню прибутковість.

Для аналізу й оцінки ефективності використання меліорованих земель визначають показники інтенсивності і продуктивності такого використання. Показники рівня інтенсивності до певного ступеня характеризують ті фактичні умови використання меліорованих земель, які склалися на підприємстві чи в регіоні. До них відносять [4, 11]:

1. Ступінь господарського використання меліорованих земель (відношення фактично використаних у сільськогосподарському виробництві земель зі зрошувальною чи осушувальною мережею до їх загальної площі). За нормальних умов господарювання цей показник має дорівнювати одиниці.

. Коефіцієнт повторного використання меліорованих земель.

3. Питома вага інтенсивних культур у задній посівши меліорованій площі.

4. Водомісткість виробництва. Розраховується у натуральній формі як відношення витраченої зрошувальної води на гектар певної культури в кубічних метрах до одержаного врожаю з цієї ж площі та у вартісній формі - як витрати води на 1 000 грн. валової продукції, оціненої у порівнянних цінах.

. Водовіддача - обернений показник водомісткості.

До показників ефективності використання меліорованих земель відносять:

1. Приріст врожаю окремих сільськогосподарських культур, що визначають за формулою:

де  - приріст урожаю культури;

У_м і У₆ - відповідно врожайність культури на меліорованих і богарних землях за інших однакових умов, ц/га.

. Ступінь освоєння меліоративної системи на землях підприємства, який обчислюється за формулою:

Де Ком - ступінь освоєння меліоративної системи на землях підприємства; У_мф і У_мп - відповідно фактична і проектна врожайність відповідної культури на меліорованих землях, ц/га.

. Рівень підвищення продуктивності праці (Кпп) і зниження собівартості продукції на меліорованих землях (Ксп). Ці показники можуть бути розраховані з виразів:

де Тбз і Тмз - трудомісткість продукції (людино-годин на 1 ц продукції) відповідно на богарних і меліорованих землях;

См і Сб - відповідно собівартість 1 ц продукції на меліорованих і богариих землях.

4. Приріст прибутку від меліорації земель, який визначається за формулою:

де  - приріст прибутку від меліорації земель;

Ц - ціна реалізації додатково одержаної продукції, грн;

В_пм і В_зм - відповідно поточні постійні і змінні витрати на меліорацію.

. Рівень рентабельності поточних витрат на меліорацію Рм, що обчислюється з виразу:

З підвищенням інтенсивності і економічної ефективності використання меліорованих земель скорочується строк окупності капітальних витрат підприємства на меліорацію (Квм). Він розраховується за формулою:

Правильна експлуатація меліорованих земель сприяє високій ефективності їх використання. Наприклад, з гектара зрошуваних земель Одержують у 2,5-3,5 рази більше продукції, ніж з гектара богарних. Однак подекуди в Україні меліоровані землі використовуються неефективно, врожайність на них дуже низька [4, 13].

Значно підвищити ефективність використання меліорованих земель можна завдяки реконструкції старих і будівництву нових, технічно досконалих зрошувальних і осушувальних систем. Перевагу слід віддати системам крапельного, синхронно-імпульсного і надкронного зрошення, закритим зрошувальним системам із застосуванням залізобетонних напірних, азбестоцементних і пластмасових труб, осушувальним системам з пластмасовим дренажем, блочно-комплексним насосним станціям з моноблочними насосами для підкачування.

На зрошуваних і осушених землях важливо запровадити раціональну структуру посівних площ, сівозміни, систему обробітку ґрунту, прогресивні форми організації й оплати праці. Скажімо, на осушених землях набір культур і сівозміни необхідно визначати, виходячи, з типів ґрунтів. Так, на торфоболотних ґрунтах вирощування інтенсивних просапних культур призводить до розкладу торфу і втрати ґрунтом родючості. Тому мілкозалягаючі торфяники доцільно використовувати тільки під багаторічні трави, а на глибокозалягаючих просапні культури повинні займати не більше ніж 10-15 % площі.

У зрошувальному землеробстві потрібно запроваджувати во-дозберігаючі технології. Наприклад, безгербіцидна технологія вирощування рису з введенням у сівозміну люцерни дає змогу скоротити водоспоживання в три рази й ліквідувати небезпечне забруднення довкілля. Необхідно також поліпшити селекційну роботу щодо виведення високоврожайних сортів і гібридів, які добре «відповідають» на зрошення і задовольняють вимоги індустріальних технологій [4, 15].

Істотного підвищення продуктивності меліорованих земель можна досягти завдяки раціональному забезпеченню підприємств основними виробничими фондами і насамперед унаслідок використання сучасної меліоративної техніки, засобів механізації для вирощування сільськогосподарських культур, встановлення необхідного обладнання для експлуатації меліорованих систем на індустріальній основі. Потрібно впровадити комплексну механізацію поверхневого поливу і засоби автоматизації управління водогосподарськими системами за агро-, метеопараметрами з використанням мікропроцесорної техніки та ЕОМ.

Значного підвищення продуктивності землі можна досягти завдяки культурно-технічним заходам, ліквідації невиправданої дрібноконтурності полів, проведенню лиманного зрошення, обводненню сінокосів і пасовищ, повнішому використанню стічних вод, вапнуванню кислих і гіпсуванню лужних ґрунтів.

РОЗДІЛ 2. Загальна фізико-географічна характеристика Ратнівського району

.1 Рельєф та корисні копалини району

Ратнівська земля є унікальною територією з напрочуд мальовничою природою. Тут сплелися воєдино чудові пейзажі розкішних лісів, яскраво-зелених лук, синь озер і річок.

Ратнівський район (рис. 1) - район у північно-західній частині Волинської області. Утворений в 1940 році. Площа 1,4 тис. км². Населення 51,4 тис. чол., у тому числі міського - 11,8 тис. чоловік.

Рис. 1. Ратнівський район Волинської області

Район знаходиться в межах Поліської низовини. Місцевість в основному рівнинна, з великими болотистими масивами, просторими меліорованими площами. Третину району вкривають ліси. Відомо, що на рівнинних ділянках підземний стік вод дуже сповільнюється, що сприяло впродовж багатьох тисячоліть заболоченню місцевості. У хімічному складі ґрунтових вод велика кількість сполук окису азоту та заліза болотного походження. Тому вода в криницях часто буває жовтого відтінку і з характерним присмаком. У районі Ратного, села Тур геологами розвідані запаси мінералізованих вод, зокрема гідрокарбонатно-кальцієвих і гідрокарбонатио-натрієвих, які з більшою глибиною залягання змінюються на хлоридно-кальцієві. Так, на глибині 60-90 метрів ці води прісні, мінералізація коливається в межах 0,4-0,7 г/л.

У деяких місцях тягнуться ланцюжки піщаних па-горбів-дюн.

Із корисних копалин - значні поклади торфу. На початку 1997 року тут зафіксовано 35 торфових родовищ загальною площею 41867 гектарів і запасом в 21360 тис. тонн [18, 134].

Є величезні запаси такої цінної сировини, як сапропель. В 27 обстежених озерах виявлено 14510 тисяч тонн сапропелю 60-відсоткової вологості. На території району знаходяться, зокрема в районі с. Жиричі, розвідані геологами поклади самородної міді. До речі, сліди цього родовища виявлені ще у вісімдесятих роках. Тут є 6 горизонтів потужністю від 2 до 10 метрів базальтової породи, в якій вкраплені мідні самородки. Самородна мідь у такій кількості зустрічається тільки у відомому родовищі Ківіно в районі Верхнього озера, що знаходиться в США. Розглядається питання щодо промислової розробки ратнівських покладів міді.

Також у районі виявлено родовища фосфоритів у виді давніх порід морського походження, складовою частиною яких є фосфати кальцію, представлені мінералами групи апатиту. Ратнівське родовище фосфатів складається з семи окремих ділянок. Оцінені їх запаси у 8 мільйонів тонн. Найбільш розвіданою є ділянка у районі села Поступель, запаси якої визначають майже двома млн. тонн. Враховуючи, що тут глибина залягання фосфатних руд складає всього 4-10 метрів, а потужність рудоносного шару 1,5-4 метри, передбачається, в першу чергу, налагодити їх промислове видобування. У зв'язку з тим, що фосфорити залягають серед піску у вигляді жовен, які виглядають, як камінь овальної форми діаметром від декількох міліметрів до десяти сантиметрів, то потрібно буде в майбутньому збудувати фабрику, на якій відділені від піску жовна розмелюватимуться й поставлятимуться для використання працівникам сільського господарства. Має промислове значення якушинське родовище карбонатних порід, які придатні для випалювання вапна. Багатий район на такий матеріал, як будівельні і баластні піски.

.2 Метеорологічні особливості району

Характерні для Ратнівської землі метеорологічні особливості. Так, багаторічними дослідженнями зафіксований максимум температури + 39°С, абсолютний мінімум -37°С. У районі дуже холодною була зима 1962-1963 років. Середня температура в грудні-лютому складала 9,6 градуса морозу, що майже втричі перевищувала середню (-3,8°С) температуру за останні чотири десятиріччя. В окремі дні фіксували морози -32°С. Безморозний період у повітрі в середньому триває понад 160 днів. Буває до 30 днів з грозою. Найбільше грозових днів в третій декаді травня.

Велика кількість вологих днів на Ратнівщині припадає на жовтень. Початок літа, тобто, коли середньодобові температури перевищують 15°С, відносять на 23-25 травня. В природі осінь визначають з часу пожовтіння берези, десь з 6-10 вересня. Збільшення кількості днів з температурою повітря в 0°С й нижче характеризує передзимовий відрізок осіннього періоду, який в середньому починається з 20-23 листопада. Пересічна температура січня -4,9°С, липня +18,2°С. Період з температурою понад +10°С становить 155 днів. Опадів - 549 мм у рік. Середня висота снігового покрову - 12-14 см [18, 136].

Гідрологічні дослідження засвідчили середню дату льодоставу на річці Прип'ять 10-16 грудня, річці Вижівка - 3 грудня. Початок льодоходу в середньому розпочинається 16-20 березня.

Так, взимку 1974/ 1975 років не було льодоставу на всіх річках краю. Взагалі 1974 рік ввійшов в історію, як дуже "мокрий". Великий річний стік відзначався в 1924, 1940, 1948, 1958, 1979, 1996 роках. Малі стоки води були у 1925,1936, 1950,1954,1961, 1975, 1994 роках. Зафіксовані на Ратнівській землі різноманітні природні катаклізми. Велика літня повінь була 20-25 липня 1948 року. Ріки вийшли з берегів й залили велику площу. Знову ж літня повінь спостерігалася в 1955 та в липні 1998 року. Були й зимові повені. Так, у січні 1998 року, коли температура вдень стала сягати +14°С, талі води переповнили водойми й затопили тисячі гектарів озимих, трав, підтопили села Піски-Річицькі, Підгір'я та інші. Особливий розгул стихії зафіксований в 1997 році. Ще 28-29 березня ураганні вітри завдали руйнувань майже кожному населеному пункту. Були знесені електролінії у багатьох селах, пошкоджено 181 будівлю. Та жахливої сили ураган пройшов над східною частиною району 23 червня 1997 року. Гігантський смерч фактично дощенту зруйнував село Датинь, де знищив приміщення школи, дитячого садка, фельдшерсько-акушерського пункту, магазину. Від багатьох осель залишилися лише зруби без димарів, поруйновані господарські будівлі. Загинули люди, знищено повністю 11 житлових будинків. У районі пошкоджено 428 дворів, знищено лісові насадження, лінії електропередач, телефону, радіо. Ще один прояв непередбачуваної стихії зафіксовано 4 червня 2002 року у селах Хабарище і Щитинська Воля. Смерчем зірвано покрівлі з багатьох будинків, повалено чимало дерев. Градом, який випадав майже годину і місцями вкрив землю товщиною 30 см, знищено багато посівів. У лютому 2001 року зафіксована зимова гроза [18, 137]. Подібні явища свідчать про гігантську силу природи. Проте людство вчиться передбачати і запобігати таким ударам стихії, зменшувати її руйнівний вплив.

.3 Поверхневі води

Ратнівщина - край рік і озер. Через район несуть свої води голубі артерії. З них найбільшою є ріка Прип'ять - права притока Дніпра. її довжина 748 кілометрів, в тому числі на Україні 261 кілометр.

По області вона несе свої води річищем довжиною 160 км, по району - майже 56 кілометрів. Всього площа басейну річки становить 121 тис. квадратних кілометрів. Річка бере початок в болотах поблизу села Голядин. Протікає біля сіл Плоске, Кропивники Шацького району, Яревище, Лютка Старовижівського району, Краска, Здомишель, Шменьки, через Ратне, села Якушів, Комарове, Річиця, Піски-Річицькі Ратнівського району. Тече по заболоченій широкій заплаві, порослій осоковими травами, очеретами, дрібним чагарником.

Праві й ліві береги Прип'яті складені з моренних суглинків і піщаних ґрунтів. Біля села Річиця вздовж ріки простягаються значні прируслові вали. Ширина ріки там, де вона збереглася від меліоративного меча, сягає від 10 до 20, а місцями до 50-70 метрів. В долині річки Прип'ять є великі площі заплавних лук. Від витоку й до Ратного заплава має ширину до 2 км, далі розширяється до 5-8 км. Заплава до Ратного осушена, створено систему меліоративних споруд для регулювання водного режиму. Раніше вільна і горда ріка, стиснута в бетонних кайданах, в окремі роки майже пересихає.

Проте у дощові роки вона стає грізною. Води виходять із берегів в заплаву і затоплюють Ратне. Особливо великих збитків завдала повінь 1999 року. Проектна спроможність каналу, що приймає води річки Прип'ять - 18 кубометрів води у секунду, а під час цієї повені неслося 150 кубічних метрів води у секунду. Зрозуміло, що така кількість води не встигає проходити через заросле русло. Було затоплено або підтоплене 170 житлових і господарських будівель. Окрім того, в 1999 році всі 365 днів була затоплена заплава Прип'яті, що перевищило показник 1926 року, коли заплава була затоплена 333 дні [18, 139].

Наукові дослідження, засвідчили, що вниз від Ратного по течії річки її русло занесене мулом, заросло, засмічене - будували чисельні загати браконьєри. Для збільшення пропускної здатності, зменшення ризику затоплення Ратного, проводилося очищення й поглиблення русла Прип'яті аж до села Річиця. Це сприяло пропуску весняних повеней у межах Ратного, але й нанесло певні збитки природі.

На північ від села Залухів каналом, який називається Вижівський (а в давнину тут була річка під назвою Свята), Прип'ять з'єднана із озерами Святе, Волянське. Витоки цього каналу розміщені поблизу села Почали. Тут на Чорній горі ще більш як два століття тому був побудований шлюз, що регулює надходження води з Прип'яті у Дніпро-Бузький канал. Останній викопано ще у 1760 році.

Далі від озера Волянське каналом Хабарище потоки води впадають в озеро Біле, половина водної площі якого знаходиться на території України, половина - в Білорусі. А подалі через Білоозерський канал води спрямовуються в Дніпро-Бузький канал й використовуються для регулювання рівня води, щоб мати змогу пропускати по цій водній артерії катери з баржами й т.д.

Неподалік від Ратного протікає права притока Прип'яті - Вижівка. Впадає в Прип'ять біля села Якушів. В цілому її довжина 81 км, по району-21 км. Всього площа водного басейну Вижівки становить 1272 км². Бере початок біля с. Осереби. Долина невиразна, ширина її до 4 кілометрів, а заболочені заплави - до 800 метрів. Річище звивисте, шириною до 15 метрів, глибиною до 1,7 метра. Декілька століть тому викопали Козачівку, або Козацький рів, - боковий доплив із Моргів у річку Вижівку біля Ратного. При будівництві Верхньоприп'ятської осушувально-зволожувальної системи річище Вижівки на окремих ділянках випрямлене, та так, що вона біля Ратного в окремі роки пересихає [18, 141].

Біля сіл Датинь, Велимче через Ратнівщину довжиною 12 кілометрів протікає ще одна притока Прип'яті - р.Турія. Її загальна довжина 184 км, площа водного басейну 2900 км². Біля с.Датинь береги висотою 4-6 метрів, місцями відкриваються крейдові породи.

Окрім того, у краї було багато малих річок. Однак їх значну кількість поглинули меліоративні канали. Нині на території району протікають річки-канали: Турський, Козачий Рів, Селище, Панський Рів, Рита, Теребовичівський, Новий, Вижівський або Залухівський, Хабарище, Котичицький, Оріхівський, забуті: Лючка, Свята, Ба-тови, Гнила, Тур та інші. На Ратнівщині налічується 32 озера, їх основні характеристики наводяться в додатку Б.

Як видно із таблиці, найбільшим озером Ратнівщини є Турське (Тур). Його береги низькі, заболочені. Вода із озера Турським каналом, викопаним у 1839-1843 роках, відводиться до меліоративної системи. Нині озеро оточено дамбою, бо є водоприймачем осушувально-зволожувальної системи. Вода бурувато-коричневого кольору. Прозорість 0,3-0,4 м. Пересічна мінералізація 0,41 г/л. Дно покрите торф'янистим мулом, у південно-східній частині - піщаними відкладами.

Турське озеро багате запасами сапропелю. Середня глибина його залягання 2,3 метра. За оцінками науковців, в озері 6,5 млн. тонн цієї сировини. Окрім того, запаси сапропелю є в озерах Волянське - 1,3 млн. тонн, Оріхове - 1,2 млн., Любовель - 485 тис, Любань - 406 тис, Тісоболь - 348 тис, Бронно - 397,4 тис. та інші.

У районі є майже десяток невеликих водойм природного і штучного походження. Так, біля села Шменьки невелике озерце появилося після видобування торфу на добриво. Місцеві жителі тут нарізують шматки торфу, який після ви-сушення використовується як паливо. На цьому озерці гніздяться крячки, інші болотні птахи. Таких безіменних "озюрок" є декілька, зокрема біля села Гута та інших [18, 143].

Про використання водяних плес жителями Ратнівщини збереглися письмові свідчення початку XVI століття. Риби було тоді дуже багато. У деяких документах тієї пори згадується, що весною по річці Прип'ять риба йшла такими косяками, що весло не можна було у воду встромити. Заготовляли її в ратнівських водоймах і бочками возили до Гданська, або, як передає легенда, доставляли соми із озера в Самарах аж до Варшави. Також для власного вжитку поселяни збирали в плавнях цілі човни яєць диких качок, лисух.

І нині озерні та болотяні нетрі бережуть таємниці, пов'язані з тими давніми часами. У сімдесятих роках біля Заболоття на місці дерев'яного моста на дорозі, що веде в с.Заліси, будувався новий, залізобетонний. Меліоратори розширювали магістральний канал, підводили до нього бічні відгалуження. Раптом екскаватор на торф'яній товщі на глибині понад три метри зачепився за щось масивне. Виявилось, що це був великий човен, почорнілий від часу, який пролежав тут не менш 6-8 століть. Він повністю видовбаний із дуба і служив, мабуть, не одному поколінню не тільки для рибалок, а, судячи з великих розмірів, перевозив й інші вантажі. Нині місцеві рибалки майструють із дощок плоскодонні човни, які інколи називають "шугалії".

Віками озера Ратнівщини годували жителів. Риба була й товаром, який можна було вигідно продати. Вилов риби у 40-х роках був поставлений на промислову основу.

З тих пір відбувалися різні реорганізації. У дев'яностих роках у районі діяло міжгосподарське підприємство по вирощуванню і вилову риби. Воно, наприклад, у 1990 році в чотири озера випустило 15 тонн рибного малька. Проте й на сьогоднішній день озера не мають ефективних господарів, які пильно охороняли б це багатство, добивалися його примноження. За останні десятиріччя різко знизилася кількість запасів цінних порід риб. Особливу загрозу становить канадський сомик, який повільно росте й знищує ікру та молодняк цінних порід риб. Правда, вживаються заходи до збереження у водоймах краю риби. Діють різноманітні інспекції [18, 144].

Охороняються зимувальні ями на Прип'яті (урочище Берестя 0,1 га, урочище Стрибож - 0,5 га, урочище Ратище - 0,5 га) і річці Вижівка в урочищі Су-мер - 0,1 га.

Більшість жителів розуміють, що збереження озер, їх рибних багатств можливе лише в об'єднанні зусиль природоохоронців, любителів, глибокого усвідомлення, що кожен повинен дбати про рідну природу. Непродумане втручання людини в тисячоліттями складений баланс природних сил інколи наносить непоправної шкоди засухами, непередбачуваними розгулами повеней та чорними бурями з пилу осушених торфовищ.

2.4. Ґрунти

Ґрунти на території краю характеризуються як дерново-підзолисті, піщані, глинисто-піщані, в основному оглеєні ґрунти та торфово-болотні і торф'яники.

За генезисно-морфологічним складом, особливостями водного режиму та придатністю до вирощування сільськогосподарських культур, осушувальні землі Ратнівського району поділено на 6 груп.

. Дерново-підзолисті глейової піщані та зв'язно-піщані, підстелені карбонатними породами до 1 м, та дернові карбонатні глейові піщані і зв'язно-піщані на мергелізованих суглинках та елювії щільних карбонатних порід.

Дана група ґрунтів в структурі ґрунтового покриву осушуваних земель складає понад 7%. Вміст гумусу в орному шарі - 0,9-1,2%, товщина гумусового горизонту 16-20 см. Ґрунти мають низький вміст рухомих форм азоту, фосфору та калію, високу кислотність (рН 5,0-5,7) верхнього (0-20 см) горизонту, значну оглеєність кореневмісного шару ґрунту, яка спричинює незадовільні водно-фізичні властивості, зокрема високу щільність (об'ємна маса шару ґрунту 0-20 см - 1,34-1,46 г/см³) та низьку капілярну вологоємкість, ґрунти придатні для вирощування озимого жита, вівса, картоплі, люпину, люпино-вівсяних сумішок, багаторічних злакових трав. Рекомендується вирощування агрокультур в короткоротаційних сівозмінах (4-5 полів) при вапнуванні, застосуванні органічних добрив під просапну культуру з розрахунку 60-80 т/га та середніх норм мінеральних добрив (NPK - 45-60 кг/га д.р.), сидеральних посівів. Для покращення агрофізичних і агрохімічних властивостей ґрунтів необхідне періодичне виконання глибокого розпушення до 60 см (один раз у три роки) та вапнування [18, 145].

Ґрунти недостатньо забезпечені мікроелементами (марганець бор, молібден, мідь та інші) і потребують внесення мікродобрив.

. Дерново-підзолисті і підзолисто-дернові глейові та глеюваті на водно-льодовикових відкладах та підстелені карбонатними породами, світло-сірі і сірі опідзолені глеюваті та глейові супіщані і легкосуглинкові, підстелені мергелізованими та лесовидними суглинками, дерново-карбонатні супіщані, легко і середньо-суглинкові на елювії щільних карбонатних порід.

Згадані типи ґрунтів найбільш поширені серед осушуваних мінеральних земель і займають майже 20 % площ меліорованих угідь. Переважна більшість ґрунтових відмін має задовільні водно-фізичні та агрохімічні властивості, середній вміст гумусу в орному шарі (1,3-1,8 %) та більш потужний гумусовий горизонт (18-24 см). Ґрунти придатні для вирощування основних сільськогосподарських культур (озимих, ярих, зернових і зернобобових, картоплі, льону-довгунця, кукурудзи, кормових коренеплодів, злакових та бобових багаторічних трав).

На цих землях доцільно запроваджувати зернові та зерно-кормові сівозміни з коротким ротаційним періодом (5-6 років), застосуванням органо-мінеральної системи удобрення агрокультур (внесення 40-60 т/га органічних добрив під просапні культури та середніх збалансованих норм мінеральних добрив, втому числі мікродобрив), використання проміжних, поукісних посівів на сидерат. Обов'язковими агромеліоративними заходами є періодичне глибоке розпушення та щілювання.

. Лучно-болотні, мулувато-болотні, торфувато-болотні та торфо-болотні неглибокі, підстелені пісками.

Ґрунти займають понад 18 % меліорованих земель. За агрохімічними властивостями, вмістом органічної речовини в орному шарі, землі відносяться до потенційно родючих і придатні для вирощування переважної більшості сільськогосподарських культур. Щільність шару 0-20 см (об'ємна маса) - 0,22-0,57 г/см³, рН - 5,0-5,8. Основними недоліками використання даних осушуваних ґрунтів є нестабільний водно-повітряний режим, зумовлений їх генезисно-морфологічним складом (залягання материнської породи у вигляді пісків на глибині 30-50 см), а також швидке спрацювання органогенного горизонту при інтенсивному їх використанні (вирощування просапних культур та застосування високих доз органічних і мінеральних добрив). Для даної категорії меліорованих земель доцільне запровадження еколого-безпечної системи землеробства, спрямованої на оптимальне поєднання лучного та польового періодів: вирощування багаторічних трав протягом 3-4 років та однорічних польових культур 1-2 роки з наступним перезалуженням; застосування екологічно-збалансованих норм удобрення, в тому числі мікродобрив, та агромеліоративного обробітку [18, 146].

4. Торфовища середньоглибокі і глибокі середньо- та добре розкладені. Осушувані глибокі та середні торфовища займають понад 17 % меліорованих земель і відносяться до категорії земель з високою потенціальною родючістю. Ґрунти мають сприятливі агрофізичні та агрохімічні характеристики, задовільний водно-повітряний режим, що робить їх придатними для вирощування основних сільськогосподарських культур у сівозмінах з 30-50-відстковим польовим періодом. Особливостями цих земель є наявність в орному шарі великої кількості мінерального азоту, що утворюється внаслідок розкладу органічної речовини, та дуже низький вміст рухомих форм калію і мікроелементів, особливо міді. Крім того, глибокі і середні торфові ґрунти мають негативні теплофізичні характеристики (низька теплопровідність, висока вологоємкість), які спричинюють пізні весняні заморозки, випирання та випрівання озимих зернових культур і багаторічних трав у зимово-весняні періоди. Ефективне використання цих земель базується на розробці і впровадженні технологій культур, які враховують специфічні їх особливості (попередники, системи обробітку ґрунту, удобрення та захисту рослин).

5. Торфоболотні ґрунти та торфовища карбонатні. Дані грунти займають понад 4% меліорованих угідь. Близькість від поверхні залягання карбонатних порід і як наслідок, високий вміст кальцієвих сполук в орному шарі торфових горизонтів створює вкрай несприятливі агрохімічні властивості цих ґрунтів та умови вирощування сільськогосподарських культур. З метою використання у сільськогосподарському виробництві осушуваних карбонатних торфовищ необхідне проведення хімічної меліорації, зокрема внесення високих доз суперфосфату (до 300 кг/га д.р.) калійних та інших фізіологічно кислих добрив, використання мікроелементів (особливо марганцю, бору, міді, цинку), а також застосування локальних систем удобрення, інтенсивного обробітку ґрунту.

За умови проведення вищезгаданих агротехнічних та агромеліоративних заходів ґрунти придатні для вирощування агрокультур, стійких до лужної реакції ґрунтового середовища [18, 147].

6. Торфові ґрунти верхових і перехідних боліт. Осушувані землі, які відносяться до цієї групи ґрунтів, займають менше 1 % меліорованих угідь і поширені на незначних площах у північно-східній частині району. Ґрунти мають низький ступінь розкладу органічної речовини, високу кислотність. Використовуються переважно, як природні пасовища, глибокі торфовища - у торфовидобувній промисловості. Для них характерна гостра нестача, калію, фосфору та міді.

.5 Рослинний та тваринний світ району

Ратнівщина вкрита чудовими лісами й лісовими насадженнями, які займають площу 63,1 тисячі гектарів, або третину всієї території району. Особливо характерними для краю є соснові ліси, бори, які займають 70 відсотків лісових масивів. Вони знаходяться в основному на підвищених місцях. В соснових борах - велике різнотрав'я, росте верес. Значні площі соснових борів займають ягідники, зокрема чорниці, лохини, менше - ожини. На окремих місцях росте брусниця, а подекуди на низинах збереглася журавлина. Багаті ліси різними видами грибів. На високих піщаних дюнах, де бідний ґрунт, велике розмаїття лишайників. Правда, тут сосни ростуть не вище десяти метрів. Також є чимало змішаних лісових насаджень, де ростуть ялина, сосна, дуб, чорна вільха, граб, береза, осика та інші.

Ліси мають вагоме природоохоронне і рекреаційне значення, виконують ґрунтозахисні, водорегулюючі і санітарно-гігієнічні функції, покращують мікроклімат, зменшують забруднення повітря. Особливо велика їх роль у житті людей. Ліс споконвіку забезпечував поселенців матеріалами на житло, він обігрівав їх вогнищами, а також у печах, грубках. Лісом і його продуктами завжди торгували.

Ще у прадавні часи ліси часто знищували для випалювання поташу, який вивозили на продаж аж до Балтійського моря. Однак ліс знову виростав. Були й такі дрімучі пущі, до яких можна було дістатися лише взимку, коли мороз сковував непрохідні місця. У минулому столітті багато лісу вивозили у різні краї. З цією метою працювали лісопильні, або, як їх називали в тридцяті роки, тартаки.

Про експлуатацію лісів свідчать цифри. У колишньому Заболотівському районі за час воєнних дій було вирубано 1305 гектарів лісу, а за п'ятдесяті роки - 3897 гектарів. Лише Заболотівський ліспромгосп у IV кварталі 1945 року вивіз 18 тисяч кубометрів лісу за допомогою селян з підводами, яких організовували на роботи сільські ради.

Безжальна експлуатація лісового багатства призводила до знищення великих площ, які самостійно засівалися малоцінними породами дерев, чагарниками. Вже в післявоєнні роки розпочалися роботи з культивації лісів. Якщо в 1946 році посаджено трохи більше ста гектарів нового лісу, то вже в 1952 році - 501, 1953 -752 га. У створеному лісорозсаднику площею 5,72 га вирощено 15,8 млн. сіянців. У 1957 році у Заболотівському лісгоспі вже було посаджено ліс на площі 1375 га [18, 151].

Для збільшення продуктивності лісу на заболочених масивах проводиться осушення. Так, Ратнівським лісгоспзагому 1964 році осушено 415, в 1965 - понад тисячу гектарів заболочених земель.

Не завжди осушення приносило позитивні результати. У 1989 році списано 140 гектарів лісових культур попередньої посадки через їх висихання. Через пониження рівня ґрунтових вод висихали окремі ділянки лісу.

Всього на території району державне лісове господарство в кінці XX століття займало площу 28,8 тисячі га, а міжгосподарський лісгосп опікує площу 16,8 тисячі га. За останні роки держлісгосп щорічно створює нові насадження в середньому на 145 гектарах. У 1996 році нові насадження з'явились на 170 гектарах. Для цього в Жиричівському лісництві в урочищі Смольна на площі 36,4 гектара діє закладений ще у 1976 році постійний базисний розсадник, де вирощується понад 2,3 млн. штук посадкового матеріалу різних порід дерев. Цими саджанцями забезпечується не тільки район, але й область.

З давніх часів на Ратнівщині було розвинуте полювання на звіра. Тисячоліття назад це був один із основних промислів для прожиття поселян. На Ратнівщині в ті часи водились табуни турів, стада оленів по 30-50 голів, косуль та інших.

Сітками ловили на болотяних озерцях бобрів, і був спеціальний податок - "бобровниче". Згодом цей податок стає постійним, його платили поселяни грішми або продуктами, щоб не брати участі у довготривалих бобрових гонах.

Нині на території Ратнівського району діє державне мисливське господарство "Ратнівське", угіддя якого займають 55 тисяч гектарів, з них 35 тис. га лісу, понад 20 тисяч га - водно-болотні, польові простори. Згідно з даними державного лісогосподарського об'єднання "Волиньліс", у 1998 році в господарстві налічувалося 45 лосів, 67 оленів благородних, 721 козуля, 163 диких кабани, майже дві з половиною тисячі зайців [18, 153].

Взагалі тваринний світ краю багатий. Тут налічується понад 60 видів комахоїдних, рукокрилих, хижих, зайцеподібних, гризунів і парнокопитних. Поширені тут білозубка мала і білочеревка, різні види мишей, кріт, їжак, тхір темний, лісова куниця, ласка, видра річкова, борсук, лисиця, єнотовидний собака. З 1948 року почалася міграція по річці Прип'ять завезеної в район Шацьких озер ондатри, яка стала досить численною. Мали місця відновлення поселень бобрів. Серед птахів найбільш поширені лелека білий, синиця, горобець, сіра ворона. Також на водоймах і болотах гніздяться крякви, чирки, лиски, норці, деркачі, чибіси, різні види чайок. У лісах є шуліки, деякі види яструбів. В угіддях гніздяться сірі куріпки, перепілки. Рідко зустрічається лелека чорний, глухар, трішки частіше - тетерук, рябчик.

У водоймах є такі цінні породи риб, як лящ, короп, карась, сріблястий окунь, щука, лин, краснопірка, плітка, в'юн, у річках зустрічається минь, золотистий карась, акліматизується товстолобик. Особливе засилля в озерах сомика канадського. Із земноводних поширені тритони, ще збереглася на луках рідкісна жаба: ропуха очеретяна. У каналах і озерах живе черепаха болотяна. Досить багато є ящірок живородних. Поширені звичайний і болотяний вужі, які живляться земноводними. У лісах є гадюка звичайна і рідко - мідянка. Неоціненну роль у ґрунтоутворюючих процесах відіграють дощові черви, або як ще їх називають, люмбіріціди. Їх кількість за сприятливих умов може досягати до 1000 одиниць на один квадратний метр. Спостереження свідчать, Що до 100 дощових хробаків на одному квадратному метрі на загальній площі в один гектар переробляють опале листя, відмерле коріння разом із землею масою до 20 тонн.

На Ратнівщині особливо якісно виражена рослинність на берегах річок, озер. Є багато видів очерету, хвощу, рогози. Ростуть лепеха, стрілолист та інші. На воді знаходять своє місце латаття, жабурник, глечики жовті. Ще милують око рідкісні білі лілеї. Є великі площі лісових сфагнових і просто сфагнових боліт. Сфагнові мохи є підкласом листяних мохів. Нараховується понад 100 видів роду сфагнум. Ці мохи білувато-зеленого, бурого або червонуватого забарвлення утворюють подушкоподібні дерновики.

Однак інтенсивна меліорація, зменшення площі лісів, природних угідь привели до зникнення багатьох представників рослинного і тваринного світу. З метою збереження унікальних пам'яток природи Ратнівщини, ряд з них поставлено під охорону. Зокрема, на території краю є унікальна гідрологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення - озеро Святе, що біля села Тур і розташоване в Заболотівському лісництві. Озеро карстового походження, глибоке, живиться джерелами. Воно має площу 44 гектари і майже кругле, оточене з двох сторін сосновим бором, деревам якого понад 100 років, а зі сходу - відокремлене від села посадкою хвойних дерев. Вода в озері досить прозора, в ньому водяться цінні породи риб.

Особливе значення має державна охорона водно-болотяних угідь. Так, на території Ратнівщини (частково на Любешівщині) знаходиться під охороною заплава річки Прип'ять площею 12 тисяч гектарів як об'єкт міжнародного значення, затверджений в 1995 році постановою Кабінету Міністрів України № 395. Відзначено, що тут зустрічається 7 видів рослин та 17 видів тварин, занесених до Червоної книги України. Зокрема, тут знаходяться значні мікропопуляції росичок, махона, ропухи очеретяної, сірих журавлів. У період сезонних міграцій в цих місцях налічували до 1200 журавлів. Тут ще можна побачити видру річкову та інших рідкісних представників флори й фауни.

Нині особливо гострою проблемою є охорона довкілля Ратнівщини. Тим більше, що своєю західною частиною район дотичний до земель створеного 1983 року Шацького національного парку. Унікальні природні пам'ятки вимагають постійного піклування. Особливого значення набуває проблема формування екологічної свідомості населення, зокрема молодого покоління. Розумне використання й охорона атмосфери повітря, поверхневих вод, надр, лісів, тваринного і рослинного світу стали визначальними в утвердженні ефективної природоохоронної діяльності на Ратнівщині. Багато вже робиться, але потрібно зробити ще більше, щоб відчути себе справжніми дітьми свого краю, й зберегти рідну природу для нащадків [18, 154].

РОЗДІЛ 3. Особливості функціонування Заболотівської осушувальної системи

.1 Розвиток меліорації на Ратнівщині

З давніх часів Ратнівщина була вкрита великими площами боліт, зокрема в долинах річок Прип'ять, Вижівка. Часто в дощові роки затоплювалися великі площі лук, полів. Перезволожений ґрунт не витримував кам'яних будівель, а поглинав їх, як це трапилося із Ратнівським замком.

Та здавна селянин здійснював свою примітивну меліорацію. Він, сіючи просо, городину, викопував на своїх землях глибокі, за коліно, борозни, якими відводилася вода у мокру пору. Біля самого Ратного відводили воду каналами, як свідчать писемні джерела, понад п'ятсот років тому. За сім років у XVIII столітті селяни насипали 70 тисяч ліктів гребель й викопали 65 тисяч ліктів ровів. Поблизу Заболоття у минулому столітті вручну копали канал, який увібрав в себе невелику річку Лючку. Одне з найбільших боліт тягнулося від озера Турське на схід і південь від Заболоття і займало долину тієї колишньої ріки. У цих місцях глибина торфових покладів сягає від 20-30 сантиметрів до 13 метрів і більше (урочище Хобіт) та становить в середньому 2-3 метри. Особливо великі болотяні масиви були в заплаві річки Прип'ять. У п'ятдесятих роках проводилося осушення земель шляхом копання з допомогою причіпних каналокопачів до тракторів "С-80" невеликих канав, глибиною всього понад один метр, які з часом замулювалися й не виконували своїх функцій - не відводили води із заболочених місць. Так, у районній газеті за 31 травня 1960 року писали, що старі осушувальні системи занедбані, розбиті худобою під час випасання, канали заросли чагарниками. Разом з тим сповіщалося, що розпочинається "великий похід за освоєння "поліської цілини" [6, 23].

Уже з 1961 року на Турській осушувальній системі, що розташовувалася на території селища Заболоття і с. Тур, розпочалися великомасштабні меліоративні роботи. Зокрема, здійснено відведення води з ґрунту й наступне двостороннє регулювання вологості. Особливу увагу надавали Турському каналу. Ця водна магістраль загальною довжиною 32,2 кілометра бере свій початок з Турського озера, де колись була невелика річка, і впадає в озеро Оріхове. Після поглиблення і розширення його глибина сягає 2,4 метра і ширина 16-18 метрів. Поперечний розріз здійснений з параболічними відкосами, що надає стійкості до руйнування.

На площах з торф'яним покровом споруджена дренажна сітка. Лише на відкритій сітці каналів збудовано 223 шлюзи-регулятори і 88 труб-переїздів. При проведенні цих робіт було збудовано 4 автодорожніх залізобетонних мости та ряд інших.

У1965 році здано в експлуатацію Видраницьку осушувальну систему (освоєно 1350 га), другу чергу Турської системи (освоєно 1100 га). У 1965 році введено в дію першу чергу Заболотівської осушувальної системи, освоєно 1685 га заболочених земель в колгоспі "Волинь". Особливого розмаху набрали в 1965 році меліоративні роботи в радгоспі "Ратнівський". У 1967 році розпочато будівництво другої черги Заболотівської та першої - Велимченської осушувальних систем.

1981 року здана в експлуатацію Залухівська осушувальна система площею 1164 га, у 1989 році - Щедрогірська площею 1974 га, Річицька площею 883 га та інші. Невелика річка Рита, перетворена меліораторами в звичайний канал, відділяє землі господарства в селі Гута від земель сусідньої держави - Республіки Білорусь.

Нині всього на території району є 49 тисяч гектарів меліорованих земель. Тут діє Верхньоприп'ятська меліоративна система. Протяжність всіх меліоративних каналів становить 2,2 тисячі кілометрів. Встановлено 932 гідрорегулятори, споруджено 110 кілометрів захисних дамб. В систему входять створені на базі озер Турське і Кортеліське водосховища, де зберігається понад 27,3 мільйона кубометрів води [18, 158].

Проте не завжди меліоративна система справлялася зі своїм завданням. Канали і гідротехнічні споруди на річці Прип'ять і її притоках збирають велику площу води на час повені, а шлюзи, розташовані на Дніпро-Бузькому каналі, Що на Білорусі, не завжди вчасно відкривали, тому затоплювалася велика кількість площ Ратнівського регіону.

.2 Загальна характеристика Заболотівської осушувальної системи

Заболотівська осушувальна система розташована південно-східніше Турського озера, між селами Заболоття і Заліси. Система має напрямок з південного-заходу на північний схід, загальною протяжністю біля 20 км. З південно-східної сторони осушувальні землі примикають до межі держлісфонду. В північно-західному напрямку систему пересікають шосейна дорога Ратно-Заболоття і залізнична колія Ковель-Брест.

Осушуваний масив площею 3411 га, будівництво якого проводилося в 1963-1967 роках двома чергами, призначався для створення на ньому в основному штучних довгострокових лугів (сінокосів та літніх пасовищ).

У 1963 році інститут «Укрдіпроводгосп» виготовив проект реконструкції першої черги Заболотівської осушувальної системи, а вже в 1964 році вона була здана в експлуатацію. Так, було одержано 2305 гектарів земель, які в 1964 році дали перші врожаї сільськогосподарських культур. Водоприймачем системи є Турський магістральний канал.

Масив, який було осушено в зв'язку з будівництвом другої черги Заболотівської системи, розташований на захід від Турського озера, в чотирьох кілометрах на південь від селища Гута, і є продовженням першої черги. В минулому на масиві проводились роботи по осушенню земель. Однак канали були прориті на значній відстані один від одного і не давали бажаного ефекту. Крім того, внаслідок відсутності необхідного догляду, вони заросли, замулились.

Протягом 1964-1967 років масив знаходився у перезволоженому стані і землі його не могли бути використані для вирощування сільськогосподарських культур, оскільки підґрунтові води стояли на глибині 20-30 сантиметрів від поверхні. Ґрунти тут - переважно низинні торфовища, які займають 774 гектари, або більш як 85 процентів всієї площі.

З 5330 гектарів 65 процентів масиву займають природні малопродуктивні сіножаті і пасовища. Сіножаті тут надзвичайно бідні (4-6 центнерів сіна з гектара), причому і збирання його надто трудомістка справа, бо площа заросла чагарниками. Вивозити сіно можна лише взимку. Ось чому здійснення меліоративних робіт є вкрай необхідним, воно сприятиме поліпшенню кормової бази, дальшому розвитку тваринництва й рослинництва, підвищенню матеріального добробуту людей [23, 3].

Рис. 2. Схема Заболотівської осушувальної системи

Для повного сільськогосподарського освоєння цих родючих земель необхідно було зробити реконструкцію системи та провести меліоративні роботи, основним завданням яких є своєчасне відведення з заболочених земель надмірних підґрунтових і поверхневих вод та створення оптимального водно-повітряного режиму в орному шарі ґрунту. Це означає, що меліоративна система повинна, працювати так, щоб у період надмірного зволоження зайва волога своєчасно відводилась за межі осушуваного масиву, а в засушливі періоди можна було б підтримувати необхідні для нормальної життєдіяльності культур рівні підґрунтових вод [23, 3].

Крім того в 1964 році був виготовлений проект другої черги Заболотівської осушувальної системи. Щоб запобігти пересушенню торфовищ, проектом передбачалося подвійне регулювання водного режиму. Було побудовано магістральний канал, який є продовженням такого ж каналу першої черги системи. Він проходить по трасі вже існуючого каналу через весь масив. Загальна довжина його становить 5,4 кілометра. Довжина бічної осушувальної сітки - 34,99 кілометра. Для регулювання рівня підґрунтових вод на магістральному каналі було споруджено два трубчастих шлюзи-регулятори і один трубчастий переїзд. На бічній осушувальній сітці обладнали один шлюз-регулятор і 21 переїзд. Загальний обсяг земляних робіт, які довелося виконати, обчислюється в 245 тисяч кубічних метрів.

3.3 Оцінка еколого-меліоративного стану осушуваних земель Заболотівської осушувальної системи та питання їх ренатуралізації

При аналізі меліоративного стану осушуваних земель слід пам'ятати, що в оціночні показники меліоративного кадастру входять такі, які напряму не залежать від роботи водогосподарських організацій (культуро-технічні роботи, хімічні меліорації). Якщо ці показники не враховувати при оцінці меліоративного стану, а спиратися тільки на режим рівня ґрунтових вод, що в кінцевому випадку найбільш об'єктивно характеризує ефективність роботи осушувальної мережі, то меліоративний стан осушуваних земель на середину вегетаційного періоду 2003 року може бути охарактеризований так: сприятливий меліоративний стан зафіксовано на 1365 га (70%), де рівні ґрунтових вод (РГВ) знаходяться в межах глибини 0,75-2,0 м, а вологість 0,5 м шару ґрунту складає 65-80% від польової вологоємкості (ПВ); задовільний меліоративний стан відмічений на площі 1217 га (17%), де РГВ залягають в інтервалах глибин 0,5-1,0 м а вологість складає 80-85% від ПВ, і в інтервалах глибин 2,0-2,5 м при вологості 60-65% ПВ; незадовільний меліоративний стан сформувався на площі 829 га (8%). При цьому на 1205 га РГВ залягають в інтервалах глибин 0-0,5 м і вологість в 0,5 м шарі грунту більше 85% ПВ. На решті ж земель з несприятливим меліоративним станом (2206 га) відмічено пересушення, тобто РГВ залягають нижче 1,75 м, а вологість 0,5 м шару ґрунту становить менше 60% ПВ.

Незадовільний меліоративний стан (перезволоження) спостерігається на ділянках осушувальних систем де осушення здійснювалося переважно відкритою мережею каналів, або гончарний дренаж не забезпечував досягнення норм осушення і строків відводу гравітаційних вод в ґрунтовому шарі з причин незадовільного технічного стану внутрішньогосподарської мережі, а також на ділянках з безстічним зниженням рельєфу. Пересушення ж, переважно, мало місце на підвищених ділянках рельєфу, складених легкими ґрунтами, а також на ділянках з незадовільним технічним станом перегороджуючих гідротехнічних споруд [6, 25].

Таким чином еколого-меліоративний стан за різними показниками на Заболотівській осушувальній системі характеризується так

1. Режим вологості грунтів відповідає задовільному еколого-меліоративному стану і характеризується відхиленням від оптимального для середньо вологого року на 24%.

2. Вплив осушення на прилеглі землі визначений за середньою величиною зниження РГВ на відстані 0,5 км від граничної дрени і становить 15% від величини зниження глибини залягання РГВ на самій системі, що відповідає сприятливому екологічному стану

3. За гідрохімічними показниками еколого-меліоративний стан ґрунтових вод та другого водоносного горизонту визначено як задовільний..

4. За показниками змін ґрунтового покриву - еколого-меліоративний стан задовільний.

5. Задовільний еколого-меліоративний стан визначено за ступенем прояву процесів поверхневої ерозії та податливістю ґрунтів до процесів внутрішньогрунтової ерозії, показниками реакції ґрунтів рН (сольове), показниками змін водно-фізичних властивостей ґрунтів за рахунок вимивання глинистих фракцій, зміни структуротворних агрегатів або зольності ґрунтів, за величинами мінералізації природних вод та вимивання поживних речовин - як дещо сприятливий.

6. Незадовільною екологічна ситуація визначена за показниками стійкості до повеней та технічного стану осушувальної мережі і гідротехнічних споруд.

Структура сільськогосподарських угідь на масиві осушення наступна:

. Пашня - 829 га

. Сінокоси - 1365 га

. Пасовища -1007 га

. Інші угіддя - 210 га

Технічний стан осушувальної системи в цілому незадовільний, за винятком верхньої її частини, яка має нахил 0,0004-0,0005, і на неї менше поширюється вплив водоприймача.

Основною причиною незадовільного стану осушувальної системи є низьке висотне розміщення значної частини осушувальних земель (2728 га) по відношенню до горизонтів води озера Турського, яке створює підтоплення всієї системи [6, 26].

Не однократні спроби, що здійснювалися господарствами, використати пойму в сільськогосподарському обороті закінчувалися невдало. Це викликалося головним чином тим, що водний режим кореневого шару із-за високого стану рівня ґрунтових вод не забезпечував норми осушення навіть для трав, а різкий підйом води рівня цих вод в період літньо-осінніх дощів пагубне впливав на врожай.

Таким чином еколого-меліоративний стан за різними показниками на Заболотівській осушувальній системі характеризується як задовільний.

3.4 Експлуатаційні роботи на осушувальній системі

Основним завданням експлуатації осушуваної системи є своєчасне відведення весняних талих вод і регулювання водного режиму активного шару ґрунту у вегетаційний період на рівні який би забезпечував проведення польових робіт в оптимальні строки та нормальний ріст і розвиток рослин.

Успішне вирішення цього завдання залежить від чіткого функціонування осушуваної мережі і споруд та без перешкод транспортуватись до водоприймача без запруд або підпорів у каналах. Для внутрігосподарської мережі, яка виконує функції регулювання водного режиму ґрунту, прямо залежить від працездатності міжгосподарської осушуваної мережі.

При експлуатації осушувальної системи для нормального її функціонування важливе значення має своєчасний ремонт та упорядкування осушувальної мережі: каналів та гідротехнічних споруд. Для цього потрібно виконувати такі роботи як охорона і догляд за осушувальною мережею, протипожежні заходи на осушуваних торфоболотних ґрунтах, поліпшення меліоративного стану осушуваних площ, регулювання водного режиму кореневмісного шару ґрунту.

Охорона споруд осушувальної системи полягає в тому щоб не допустити засмічення і механічних пошкоджень дренажних ліній та колекторних оголовків.

Найбільш характерними роботами, які виконуються при догляді за внутрігосподарською мережею, є обстеження відкритих каналів, споруд і дренажних ліній навесні після проходження повені та влітку після зливових дощів з метою своєчасного виявлення обвалів і просадки ґрунту. Виконується поточний ремонт осушувально-зволожувальної мережі, споруд і гідротехнічного обладнання, скошування відкритих каналів, вирівнювання від-косів каналів і гребенів дамб, обвалування, очищення каналів від обвалів ґрунту, чагарників, сміття. Обов'язковими роботами на осушувальній мережі є поглиблення каналів, вирівнювання їхніх поперечних і поздовжніх профілів, закріплення відкосів, очистка і ремонт дрен та колекторів, дренажних колодязів, отворів мостів, трубчастих переїздів, шлюзів-регуляторів, підтримання в робочому стані мережі доріг.

На мінеральних землях, осушених гончарним дренажем, як правило, більша частина площ між дренами має несприятливі водно-фізичні властивості через ущільнення ґрунту. Закритий дренаж не зменшує його щільності по профілю навіть за досить тривалої дії. Застосування тільки закритого дренажу не завжди забезпечує своєчасне відведення надлишку води при весняно-літньому перезволоженні. Особливо це помітно з вологі роки на площах з розрідженою дренажною мережею. Першочерговим завданням в таких умовах є створення оптимальних умов водного режиму у кореневмісному шарі ґрунту за рахунок нагромадження вологи в нижніх горизонтах.

Цього можна досягнути при застосуванні глибокого розпушення та щілювання. Дані агромеліоративні заходи є складовою частиною робіт по оптимізації меліоративної обстановки на осушуваних землях.

Застосування глибокого розпушування на осушуваних мінеральних ґрунтах з одночасним внесенням підвищених доз органічних добрив і вапна сприяє інтенсивній інфільтрації гравітаційної води з орного шару в нижні горизонти при збереженні її продуктивного запасу. При цьому збільшується шпаруватість і аерація, зменшується об'ємна маса, верхній шар ґрунту набуває дрібно-грудкуватої структури. Для підвищення ефективності рівномірного зволоження ґрунту переважно на глибоких і середніх торфовищах виконують кротовий дренаж. Він сприяє відведенню з осушуваної площі надлишку води при перезволожені, а при нестачі вологи - швидкій інфільтрації при подаванні її по кротовинах з водоприймача [6, 28].

Кротовий дренаж проектується з врахуванням таких умов: торфовище має бути кротостійким, тобто ступінь розкладу його не повинен перевищувати 50-60%, а зольність - 25-30%, без піщаних прошарків та інших сторонніх включень. Глибина залягання кротових дрен переважно становить від 1 м в гирлі до 0,7 м у верху на місцевості без похилу. Відстань між кротовими дренами приймається від 5 м у слабоводопроникних торфах до 10-15 м в добреводопроникних. Для осушення і зволоження кротовий дренаж надрізається з похилом до канави в межах 0,002-0,003. Кротовини закладають кротодренажними машинами з діаметром дренера від 20 см у добре розкладених торфах, до 25 см у торфовищах з невисоким ступенем розкладу.

Важливою умовою поліпшення працездатності меліоративної системи є їх реконструкція, яка ґрунтується на діагностиці причин, що викликають незадовільний меліоративний стан осушуваних земель. Необхідність реконструкції визначається на основі аналізу даних, що характеризують господарський і технічний стан системи в цілому або її частини, можливістю своєчасно проводити на осушуваних землях польові роботи. Причиною виконання реконструкції меліоративної системи може бути також зміна напрямку сільськогосподарського використання осушуваних земель, спеціалізації господарств, модернізації системи. В першу чергу реконструкції підлягають системи, на яких незалежно від погодних умов року формується несприятлива меліоративна обстановка з ознаками перезволоження (50 і більше відсотків площі системи). Підчас реконструкції здійснюються заходи, спрямовані на заміну способів осушення конструкцій та основних габаритів осушувальної мережі водоприймачів, інших елементів, технічних дефектів мережі, додаткове будівництво окремих каналів і споруд, заміна тимчасових споруд постійними.

При реструктуризації землекористування на меліоративній системі повинні бути встановлені природоохоронні зони навколо гідротехнічних споруд, а також введені обмеження господарської діяльності з метою запобігання погіршенню роботи колекторно-ураженої мережі [6, 29].

Існуючі осушувальні системи конструктивно і технологічно спроектовано для експлуатації в цілісному комплексі, а меліоровані землі на них - для використання крупними колективними і державними господарствами. Тому реформування господарств і схем землеустрою на цих системах, що здійснюється вданий час, як правило, в бік їх розукрупнення та приватизації, повинно проводитись на основі чинного законодавства і правових актів, але з врахуванням технологічних умов експлуатації осушувальних систем.

Особливістю гідротехнічних споруд на меліоративних системах є цільове їх призначення для обслуговування меліоративних земель.

РОЗДІЛ 4. Проблеми та перспективи проведення меліоративних робіт в Ратнівському районі

4.1 Екологічні наслідки проведення меліорації в Ратнівському районі

Для Ратнівського району Волинської області, на території якого - понад 49 тис. га меліорованих земель, надзвичайно важливим є вибір оптимального варіанту осушення чи реконструкції перезволожених болотяних масивів, а також дбайливе їх використання.

Меліорація дала можливості для розширення сільськогосподарських угідь, перетворила безплідні поліські землі у високопродуктивні масиви, розширила елементи інфраструктури виробничого й соціального призначення. Однак при односторонніх підходах у здійсненні меліоративного впливу на земельні угіддя, допущенні грубих помилок в експлуатації меліоративних систем та неправильному використанні площ, проведення меліорації часто зумовлює негативний вплив на природне середовище. Він виражається у порушенні водного режиму прилеглих староорних територій, тимчасовому затопленні окремих масивів, обмілінні рік, погіршенні умов росту лісів, посиленні вітрової ерозії, особливо на торфовищах, втраті або зниженні родючості ґрунту.

В умовах інтенсифікації використання земель суттєво змінився характер розвитку процесів ґрунтоутворення: з одного боку, ці процеси пішли в напрямі формування окультурених високо-родючих земель, а з другого боку - в напрямі деградації ґрунтового покриву (пересушення, ущільнення, посилення вітроерозійних процесів, надмірна мінералізація). Особливої уваги серед меліорованих земель заслуговують торфові масиви, які за своєю потенційною родючістю й продуктивністю можуть скласти конкуренцію чорноземам. Крім цього, торфовища відіграють важливу роль у регулюванні поверхневого стоку Сформуванні запасу підземних вод. Непомірне або невміле осушення їх призводить до серйозних порушень водного режиму і незворотних втрат потенційної родючості.

В осушених торфових ґрунтах дуже активно проходять процеси мінералізації, а тому важливим завданням при освоєнні цих масивів під сільськогосподарські культури є регулювання запасів органічної речовини, темпи її мінералізації шляхом двостороннього регулювання водно-повітряного режиму й вибором оптимальної структури посівних площ. Якщо ж процес інтенсивної мінералізації торфу не зупинити (відомо, що під просапними культурами протягом року мінералізується 6-7 т/га органічних речовин), то торфовища середньої потужності (1 м) мінералізуються через 50-60 років [8, 2].

Розрив між осушенням і освоєнням призводить до незворотної втрати азоту, надмірного пересушення верхнього, найбільш цінного шару торфу, що сприяє утворенню торфових пилових бур. Крім того, в результаті інтенсивної мінералізації органічної речовини утворені рухомі форми зольних елементів ґрунту виносяться за його межі.

Значна кількість меліорованих земель піддана ерозійним процесам (на піщаних, торфових, дерново-карбонатних ґрунтах). Під впливом осушувальної меліорації частина перезволожених земель різко змінила до гіршого свою структуру, скоротилась кількість місць зростання видів дикорослих рослин, суцільно знищено на великих площах лучно-болотні й болотні фітоценози, які більш доцільно використовувати для господарських цілей у незайманому стані, порушились віковічні водопійні стежки для диких звірів, зник корм для дичини.

Останнім часом через осушення різко скоротилася площа боліт. Виникає загроза повного їх знищення. Тому-то актуальною стає проблема охорони та збереження боліт як ланки природного ландшафту, невід’ємної частини біосфери.

Важливе еколого-економічне значення і стабілізуюча роль в біосфері болотних комплексів Ратнівщини змушують переглянути ставлення до цих природних утворень і їх народногосподарське використання.

На Волині 845 тисяч гектарів боліт і перезволожених земель. На сьогодні з них осушено 418 тисяч. З екологічної точки зору найбільш доцільно залишити неосушеними 25-30 процентів торф'яно-болотного фонду. У нас же нині залишилося його тільки 27,7 процента. Це заповідні території і неосушені болота. А меліораторами заплановано осушити ще 151 тисячу гектарів. Це призведе до попущення рівноваги в природі.

Основні негативні наслідки осушувальної меліорації - це насамперед порушення віками складеної екологічної рівноваги в природі. Особливо торфоутворюючого процесу, що стабілізує біосферу, бо вже сьогодні в світі втрачається торфу в 50-70 разів більше, ніж його утворюється в природі. З меліорацією пов'язане значне зниження рівня ґрунтових вод, часто нижче запланованого рівня, особливо на ділянках З торф'яними і піщаними ґрунтами, що викликано не завжди продуманим вибором ділянок під осушення, а також способів меліорації [9, 5].

Волога - життєдайна сила Полісся. Осушувати його - це есе одно, що знекровлювати організм. Одначе свого часу «меліоративні ідеологи» вважали за необхідність з допомогою осушення перетворити наш край на високорозвинуту аграрну область. Грубе втручання в природу відразу ж дало про себе знати; зникали річки, міліли озера, висихали криниці. Про це спочатку обережно, а потім на повний голос почали говорити екологи, науковці, письменники. Меліоратори відмахувались від людського обурення «залізобетонною» логікою: мовляв, масами оволоділи емоції.

Сьогодні є всі підстави говорити про загибель у буквальному розумінні цього слова сотень малих річок на Волині. З допомогою потужної землерийної техніки звивисті русла випрямлені, й поглиблені на 1,5-2 метри. Заплави, які колись були вкриті буйною рослинністю, переорані. Таким чином річки перетворені в канали, їхній первісний гідрологічний режим докорінно змінився, бо канали виконують лише дренуючу, тобто водовідвідну роль. Одним словом, малих річок з їх квітучими долинами не стало, а заплави, що були надійним фільтром, - висохли.

Різко скоротилась довжина малих річок. Бездумне осушення, яким охоплено п'яту частину Волині, згубно вплинуло на рослинний і тваринний світ, процес торфо- та ґрунтоутворення. А от результату, який був метою меліораторів - росту продуктивності земель, - воно не дало.

Обміління і пересихання малих річок, перетворення більшості з них в спрямлені мілководні канали, часте підтоплення земель у низинах і середніх частинах більш крупних поліських річок у вологі роки, зміна багатьох кліматичних факторів, поява вітрової ерозії, а також водної ерозії, посилення пожежної небезпеки на пересушених торф'яниках - це також перелік негативних явищ, до яких призводить осушувальна меліорація. І його можна було б продовжити [10, 2].

Крупномасштабна меліорація на Поліссі і в прилеглих районах призвела до значних змін водних, земельних і рослинних ресурсів, порушення створеної в процесі еволюції екологічної рівноваги в природі. Це, в свою чергу, позначилось на економічному ефекті меліоративних заходів. Наприклад, виробіток торф'яних покладів і зміна при цьому структурно-фізичних і хімічних властивостей, ерозія ґрунтів викликає необхідність збільшення внесення органічних і мінеральних добрив, експлуатаційних затрат і навіть потребу відмовитись від вирощування запланованих і таких, що дають все менші врожаї, культур.

.2 Основні напрямки покращення меліоративних робіт на Ратнівщині

Статутом водогосподарської експлуатаційної служби передбачається періодичність ремонтів каналів, споруд, дамб, а при необхідності і реконструкції осушувальних систем. Ремонт каналів повинен проводитись через 5-6 років, реконструкція, при необхідності, - через 15-25 років. Чи бачив хтось із селян в останні 10-12 років на внутрігосподарських осушувальних каналах екскаватор, бульдозер, іншу меліоративну техніку? Не бачив, тому що осушувальні системи, як складна технічна інфраструктура, в очах наших сільських господарників самі по собі, а меліорована рілля, випаси - самі по собі. Ще коли сільгоспвиробник на поле звертає увагу, бо сіє, збирає урожай, живе від цього, то на канали, гідроспоруди - нуль уваги. Ручні роботи (обкошування, вирубування чагарнику, очищування споруд від наносів) більшість колективних господарств та інші землекористувачі не проводять. Тому внутрігосподарська мережа сьогодні - зразок високої безгосподарності, зразок того, як 66,3 мільйона гривень, вкладених державою в будівництво внутрігосподарських каналів і споруд, поступово перетворюються знову в болото, в непрохідний дикоростучий «дендропарк».

Ще коли міжгосподарська сітка силами працівників управління осушувальних систем утримується в більш-менш пристойному вигляді, хоча на механізовані роботи державні асигнування також рідко надходять, то внутрігосподарські канали більше десяти років не бачили ні коси, ні сокири, ні лопати, дренажні гирла забиті мулом, переїзди і регулятори так замулені, що і вуж не пролізе. То про яку ефективність меліорації може іти мова, коли система внутрігосподарських каналів і споруд зовсім не регулююча? І як може працювати гончарний дренаж, коли низ стоку замулений.

Згадується недавнє минуле, коли міжгосподарські і внутрігосподарські канали періодично чистились, ремонтувались гідроспоруди, працювали наші і колгоспні насосні станції. Хіба ж були місця на системах, де вимокали сільськогосподарські культури, чи де 6 не можна було обробляти грунти і сіяти, збирати врожаї? Лишень рідкі випадки були, коли погодні умови не дозволяли вчасно проводити сільськогосподарські роботи. Що ж маємо сьогодні? Є такі місця в ряді осушених систем, що земля стала і не болотом, і не випасом, і не придатна до ріллі. Є всі підстави говорити: якщо держава і господарники-землекористувачі не втрутяться у стан внутрігосподарських систем, то через 10-15 років 50 відсотків внутрігосподарської мережі безповоротно деградує, і буде пізно щось робити. Набута нашим недавнім минулим цивілізація на Поліссі заросте очеретом, будяками, бур'яном, як зараз на осушених полях деяких внутрігосподарських систем. Через трішки часу знову будуть наші селяни витягати траву на сіно «чайками» з болота, як було колись. Адже ще недавно у районі на осушених землях збирали 80 відсотків сільгосппродукції [9, 5].

Так, у даний час на міжгосподарські меліоративні системи вкладається 10,8 гривні на гектар, на внутрігосподарські - 0,3 грн. на гектар із всіх форм фінансування. У 80-тих роках минулого століття в середньому на один гектар меліорованої землі на підтримання працездатності вкладалось 250-350 карбованців. Із практики цивілізованих країн відомо, що там вкладається 0,001 відсотка моральної амортизації на відновлення роботи меліорованих земель, тобто при балансовій вартості внутрігосподарської сітки 66,3 млн. необхідно вкладати 600-700 гривень на гектар. Отже, якщо порівняти ці цифри, напрошується один висновок - баланси просять фінанси. Без вкладання грошей в осушені гектари ми деградуємо їх, як факт технічної інфраструктури.

Отже, вже сьогодні всім землекористувачам необхідно повернутись лицем до проблем меліорованого гектара. Перш за все - визначити господаря за кожним каналом, за кожною гідротехнічною спорудою, з визначенням їх прав і обов'язків. Потрібно терміново провести очистку споруд, гирл дренажу від мулу, повирубувати чагарники і дерева на каналах, широко втілювати засоби знищення рослинності на каналах, особливо «Раундап».

Кожній сільській раді слід прийняти рішення про введення меліоративного податку, який давав, би можливість акумулювати грошові засоби на періодичні ремонти внутрігосподарської мережі каналів і споруд. Крім того, необхідно повернутись до старої системи господарювання, коли кожен колгосп чи радгосп мав у штаті гідротехніка, причому з освітою, тобто меліоративні системи обслуговували професіонали.

На основі проведених досліджень, з урахуванням масштабів виконаного осушення і його екологічних наслідків, доцільно здійснити заходи по найбільш раціональному використанню болотних комплексів. Передбачається повністю припинити первинне осушення боліт і заболочених земель, зберігаючи їх в природному стані. Зменшення неосушених типових болотних ландшафтів буде сприяти не тільки збереженню природних екосистем і генофонду, специфічної флори і фауни для майбутніх поколінь, але й стабілізації кліматичних та інших екологічних факторів у біосфері, дасть можливість використати ці болота у вигляді еталонів для вивчення закономірностей розвитку природи в умовах зрослого антропогенного тиску.

Із залишених торф'яних боліт частина буде становити заповідний фонд, решта - резервний. Значення останнього буде рости в міру вдосконалення технології і підвищення ефективності використання торфу для потреб народного господарства. Резервний фонд буде мати головним чином ресурсне значення, служити базою для заготівлі ягід і лікарських рослин, створенню штучних і напівштучних плантацій цінних рослин, місцем рекреаційного використання і додаткової заготівлі кормів, які необхідно розширити [14, 4].

На охоронних болотах заказників, заповідників і національних парків планується здійснити заходи по відновленню екологічної рівноваги, зокрема - відтворенню цінних представників флори і фауни, що дасть можливість додатково одержати матеріали для їх штучного розмноження і виведення більш продуктивних форм. Крім того, намічено припинити неорганізований збір ягідних і лікарських рослин.

На осушених землях поряд із заходами по підвищенню продуктивності сільськогосподарського виробництва потрібно добитися зниження виробітку торфу. Для цього переорієнтувати основний напрям ведення сільського господарства в бік розвитку м'ясо-молочного тваринництва. З цією метою терміново провести реконструкцію старих малоефективних і не благополучних в екологічному відношенні меліоративних систем, знизити шкоду, якої вони завдають навколишньому середовищу і галузям народного господарства, впровадити ґрунтозахисну систему землеробства, що включає поряд з іншими заходами створення полезахисних лісових насаджень. Це буде сприяти збереженню родючості ґрунтів і зниженню забруднення поверхневого стоку продуктами ерозії.

4.3 Біологізація меліоративного землеробства - важливий чинник енергозберігаючих технологій на осушувальних землях

Інтенсивне використання меліорованих земель, пов'язане з впровадженням сучасних технологій вирощування сільськогосподарських культур, потребує значного збільшення витрат матеріальних, енергетичних і трудових ресурсів. Однак при цьому не завжди забезпечується підвищення врожайності та поліпшення якості продукції. Застосування високих норм мінеральних добрив, нових дорогих видів хімічних препаратів для захисту рослин, інших матеріалів та послуг призводить не тільки до зростання собівартості продукції, але й до негативних екологічних наслідків: ерозії ґрунтів і забруднення довкілля.

З іншого боку, орієнтація меліоративного землеробства на осушуваних землях лише на біологізацію технологій без використання досягнень науки і техніки не може забезпечити одержання необхідних обсягів сільськогосподарської продукції. Цілеспрямований обробіток ґрунту, сівозміни, застосування органічних добрив і сидеральних культур, гармонічно доповнені внесенням мінеральних добрив, є запорукою високих врожаїв. Тому ефективне використання меліорованих угідь при раціональному витрачанні ресурсів можна здійснювати лише на основі розумного поєднання природних і технологічних факторів інтенсифікації землеробства.

Науково-обґрунтована структура посівних площ та ефективні сівозміни забезпечують підвищення родючості ґрунту, зменшення забур'яненості полів, зниження чисельності шкідників та збудників хвороб рослин, а отже і скорочення витрат енергії та ресурсів на додатковий обробіток, застосування добрив, боротьбу з бур'янами, шкідниками і хворобами культур.

Найменш енергоємними на осушуваних ґрунтах є кормові сівозміни з коротким польовим періодом та включенням до них однорічних і багаторічних бобових культур, що дають значну кількість протеїну без використання технічних азотних добрив. Крім того, бобові трави збагачують ґрунт азотом для наступних культур. На осушуваних мінеральних землях з низькою родючістю важливим елементом біологічного і одночасно енергозберігаючого землеробства є короткоротаційні сівозміни, насичені культурами, що використовуються на зелене добриво [24, 108].

За даними Волинського інституту АПВ, зерно-кормова п'ятипільна сівозміна (1 - конюшина червона, 2 - озима пшениця, 3 - однорічні трави - сидерат, 4 - кукурудза на силос, 5 - ячмінь + конюшина) за умови використання на зелене добриво однорічних трав і 2-го укосу конюшини червоної, забезпечує високу продуктивність культур при низьких диференційованих дозах мінерального удобрення (N₄₂P₄₈K₅₄ кг діючої речовини на гектар сівозмінної площі), а також позитивний баланс гумусу в ґрунті. Врожайність озимої пшениці без внесення мінеральних добрив у цьому випадку була на рівні 40 ц/гa, кукурудзи на фоні сидерату і мінерального удобрення - 450 ц/га зеленої маси.

Ефективною складовою біологізації меліоративного землеробства є застосування проміжних і поукісних посівів як на зелений корм так і на добриво. Для цього можуть бути використані жовтий та білий люпин, редька олійна, гірчиця біла, озимий і ярий ріпак, вика яра та озима у сумішках з житом і вівсом, горох, еспарцет піщаний, буркун білий і жовтий, багаторічний вузьколистий люпин, люцерна, конюшина червона, рожева, біла. При введенні цих культур у сівозміни на різних типах осушуваних ґрунтів потрібно вибирати такі їх види і способи вирощування, які пристосовані до конкретних ґрунтово-кліматичних та технологічних умов: добре ростуть під покривом основної культури або в поукісному, пожнивному посіві та акумулюють у вегетативній масі достатню кількість азоту.

Значної економії енергетичних ресурсів можна досягти завдяки мінімалізації обробітку ґрунту, тобто зменшення глибини обробітку, кількості проходів техніки, поєднанню кількох технологічних операцій, заміни традиційної оранки обробітком дисковими, плоскорізними знаряддями, посіву культур без обробітку ґрунту спеціальними сівалками. Доведено, що з усіх факторів урожайності на обробіток ґрунту припадає найменша частка. Дослідження, проведені Волинським інститутом АПВ на осушуваних дерново-підзолистих глейових ґрунтах, показують, що застосування традиційного обробітку під озиму пшеницю (лущення стерні, оранка, культивація з боронуванням) та "нульового обробітку" (посів зерностерньовою сівалкою СЗС-2,1) практично на врожай цієї культури не впливає. Це свідчить про значні можливості мінімалізації обробітку ґрунту в умовах використання елементів біологічного землеробства на осушуваних землях. На торфоболотних ґрунтах мінімальний обробіток знижує мінералізацію органічної речовини, що є важливим фактором збереження їх родючості й економії енергетичних витрат.

Будь-яка втрата азоту з ґрунту (відчуження з урожаєм, вивільнення в атмосферу, вимивання у нижні горизонти ґрунтового профілю) пов'язана з втратою органічної речовини на органогенних землях та зменшенням гумусу у мінеральних ґрунтах. За відсутності надходження цього елементу у ґрунт в кількостях, еквівалентних виносу, відбуваються процеси, що призводять до зниження родючості земель. Поповнення азоту без залучення факторів біологізації потребує значних затрат ресурсів та енергії, пов'язаних з пальним, мінеральними добривами і отрутохімікатами, енергоємними технологічними операціями [24, 110].

Тому використання елементів біологічного землеробства на осушуваних землях забезпечить більшу ефективність сільськогосподарського виробництва при порівняно менших затратах ресурсів.

ВИСНОВКИ

У дипломній роботі ми досліджували одну з актуальних проблем сучасності - екологічні наслідки проведення меліоративних робіт в Ратнівському районі (на прикладі Заболотівської осушувальної системи). Вивчення та аналіз наукових джерел дали нам змогу зробити наступні висновки.

Меліорація - науково обґрунтована система організаційно-господарських і технічних заходів, спрямованих на конструктивне збагачення і збереження природно-ресурсного потенціалу місцевості та істотне поліпшення природних умов виконання нею соціально-еконномічних, екологічних та природоохоронних функцій.

Від інших подібних заходів меліорація відрізняється більш глибокою і регулярно керованою зміною природних режимів, станів та явищ меліорованої території, а також довгочасним управлінням ними на основі створення і забезпечення функціонування меліоративних систем.

Ефективне використання меліорованих земель тісно пов'язане з проблемою підвищення родючості низькопродуктивних дерново-підзолистих глейових ґрунтів та збереженням і раціональним використанням органічної речовини торфовищ. Технології вирощування сільськогосподарських культур на осушуваних землях повинні забезпечувати економічно-доцільну продуктивність, економію ресурсів та енергії, екологічну рівновагу меліорованих ландшафтів та прилеглих до них територій.

Запровадження науково-обґрунтованої структури посівних площ та сівозмін в конкретних грунтово-меліоративних умовах, диференційованих систем обробітку ґрунту, удобрення, агромеліоративних заходів, хімічної і структурної меліорації осушуваних ґрунтів, поєднання хімічних та агротехнічних систем захисту від бур'янів, шкідників і хвороб сільськогосподарських культур, гідротехнічні та агротехнічні способи регулювання водно-повітряного режиму є запорукою вирішення багатьох природоохоронних, господарських і соціальних завдань на меліорованих територіях.

-70 роки XX століття - період масового наступу потужних бульдозерів і екскаваторів на Волинське Полісся. Під гуркіт потужної техніки потенційні знищувачі природи забули про застереження Докучаєва, а, можливо, взагалі не знали про нього. «Помилки» природи знову почали виправлятись, але на цей раз більш жорстоко. Значних змін зазнала мережа малих річок та струмків Волинського Полісся. За останні 30-50 років тут висохло близько 100 малих річок. Практика перетворення їхніх річищ у канали, що супроводжувалось необгрунтованим випрямленням русел без врахування динаміки водних потоків у них, особливо при проходженні паводків і повеней, призвела до появи бокової ерозії. Природа не любить прямих ліній, і як наслідок - твердий стік збільшився у 1,5-2 рази. Це призвело до замулення окремих ділянок річищ, що разом з іншими антропогенними факторами, зокрема забудовою заплав, викликало різке зменшення їхньої пропускної здатності. Варто згадати, що розрахунки результатів великомасштабних весняних повеней 1996, 1998 років показали: в межах Волинського Полісся та Волино-Подільської височини річища практично всіх малих річок та їхні історично освоєні заплави не можуть пропускати повені без затоплення значних площ на тривалий час. Такі затоплення особливо небезпечні влітку, коли вода швидко прогрівається. Це провокує загнивання рослин, утворення токсичних речовин та знищення біоценозу.

Щодо доцільності осушення Ратнівського району Волинської області є різні думки. Одні стверджують, що меліорація зробила район хліборобським, нагодувала поліщуків. Скептики кажуть, що осушення більше завдало шкоди, ніж зарадило справі. Як відомо, меліоративні роботи здійснюються в усіх цивілізованих країнах, де загальна площа осушених земель становить понад 160 мільйонів гектарів. Волиняни теж давно переконалися, що на Поліссі богарний гектар різко поступається врожайністю меліорованому. Вони ж дотримуються думки, що меліорація має проводитись виважено, на науковій основі, бо кампанійщина ще ніколи не призводила до добра.

У мережі немає каналів чи дамб, які були б безгоспними. В управліннях не скоротили жодного оглядача меліоративних мереж, залучили до доглядових робіт машиністів насосних станцій. За рахунок економії зарплати на літній сезон набирають додаткову кількість робітників. Все це дало змогу привести канали, споруди в належний технічний стан, зберегти основні фонди.

А ось чисельна недержавна (внутрігосподарська) мережа вкрай занедбана. Канали, гідротехнічні споруди, гончарний дренаж з початку 90-х років практично ніхто не обслуговує, і їх технічний стан з кожним роком погіршується. Кущі на каналах не вирубуються, а самі канали не обкошуються. Канали замулюються, гідротехнічні споруди руйнуються, їх елементи розкрадаються.

Як наслідок, канали і гончарний дренаж перестають виконувати свої функції, меліоративні системи втрачають здатність захистити від підтоплення сільськогосподарські угіддя, ліси, села, зберігати в природному стані річки та цінні в природоохоронному значенні землі й болота. Це призводить до активізації процесів вторинного заболочення, перезволоження ґрунтів, деградації сільськогосподарських угідь, підтоплення земель та населених пунктів.

Неефективно використовуються осушені землі. У багатьох господарствах вони не орються, заростають бур'янами або перетворились на малопродуктивні пасовища.

Через відсутність замовлень з боку землевласників вже тривалий час не проводяться такі необхідні меліоративні заходи, як глибоке розпушення ґрунтів та нарізка кротового дренажу. У 1990 році ці роботи були виконані відповідно на площі 25 та 3 тисячі гектарів, а нині зведено до нуля. В. результаті різко знижується урожайність сільгоспкультур, виходять з ладу осушені землі.

Меліоративна система - це цілісний організм. Якщо сьогодні «захворіла» одна її ланка, то завтра вся мережа може вийти з ладу. А над цим організмом завис дамоклів меч псевдореформаторства. Після реорганізації, розпаювання КСП недержавна меліоративна мережа залишилася без господаря, основні фонди вартістю понад 700 мільйонів гривень не мають свого хазяїна. Безгоспність такої кількості недержавних меліоративних фондів може призвести до їх повної руйнації, глибокого погіршення стану осушених земель.

Основні негативні наслідки осушувальної меліорації - це насамперед порушення віками складеної екологічної рівноваги в природі. Особливо торфоутворюючого процесу, що стабілізує біосферу, бо вже сьогодні в світі втрачається торфу в 50-70 разів більше, ніж його утворюється в природі. З меліорацією пов'язане значне зниження рівня ґрунтових вод, часто нижче запланованого рівня, особливо на ділянках З торф'яними і піщаними ґрунтами, що викликано не завжди продуманим вибором ділянок під осушення, а також способів меліорації.

На осушених землях поряд із заходами по підвищенню продуктивності сільськогосподарського виробництва потрібно добитися зниження виробітку торфу. Для цього переорієнтувати основний напрям ведення сільського господарства в бік розвитку м'ясо-молочного тваринництва. З цією метою терміново провести реконструкцію старих малоефективних і не благополучних в екологічному відношенні меліоративних систем, знизити шкоду, якої вони завдають навколишньому середовищу і галузям народного господарства, впровадити ґрунтозахисну систему землеробства, що включає поряд з іншими заходами створення полезахисних лісових насаджень. Це буде сприяти збереженню родючості ґрунтів і зниженню забруднення поверхневого стоку продуктами ерозії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Білявський Г.О., Падун ММ., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. - К.: Либідь, 1993.

. Білявський Г.О., Бутченко Л.І., Навроцький В.М. Основи екології: Теорія та практикум. - К.: Лібра, 2002.

. Бойчук Ю.Д., Солошенко Е.М., Бугай О.В. Екологія і охорона навколишнього середовища: Навч. посіб. - 2-ге вид., стер. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2003.

. Бондар О.І. Еколого-енергетична оцінка системи використання осушених гігроморфних земель Полісся України. - Агроекологічний журнал. - 2006. - № 3. - С. 8-16.

. Булаткин Г.А. Энергетические аспекты воспроизводства почвенного плодородия // Вестник с.-х. науки. - 1987. - №7. - С. 35-40.

6. Використання меліорованих земель Волинської області в сучасних умовах: інформаційно-довідковий посібник. - К., 1997.

. Володин В.М. О расширенном воспроизводстве почвенного плодородия // Вестник с.-х. науки. - 1989. - № 6. - С. 24-30.

8. Галочка В. Меліоровані землі втрачають родючість. - Досвітня зоря. - 1996. - 9 березня. - С. 2.

. Галочка В. Чи потрібна меліорація на Волині? - За єдність. - 1991. - 23 березня. - С. 5.

. Гарбарчук Л. Якщо осушити болота // Радянська Волинь. - 1989. - 15 червня. - С.2.

. Гей В., Козак В. Пограбоване Полісся // Вітчизна. - 1998. - № 4. - С.11-113.

. Географічна енциклопедія України: В 3-х т./ Редкол.: О.М. Маринич (відповід. ред.) та ін.- К.: «Українська Радянська Енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 1990.- Т. 2: З - О.- 480 с.

13. Географічна енциклопедія України: В 3-х т. / Редкол.: О.М. Ма-ринич (відповід. ред.) та ін.- К.: «Українська Радянська Енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 1993.- Т. 3: З - О.- 496 с.

. Горщарук П. Осушена Волинь // Сільські вісті. - 2003. - 30 липня. - С. 4.

. Горщарук П. З болота в болото // Сільські вісті. - 2005. - 7 вересня. - С. 4.

. Грабовський В. Ковшом - по перлинах? // Молода Волинь. - 1991. - 1 березня. - С.3.

. Давидюк Н.Ф. Продуктивность злаков и бобово-злаковых низинных лугов Полесья Украины в зависимости от известкования и применения удобрений: Антореф. дис. ... канд. с.-х. наук. - Скривери, 1990. - 24 с.

18. Денисюк О.П. Ратнівщина. - Луцьк, 2005. - 348 с.

. Дерій C.І., Ілюха В.О. Екологія. - К.: Фітосоціоцентр, 1998.

. Жиронов Г. Меліорація і екологія // Радянська Волинь. - 1985. - 3 серпня. - С.3.

. Дмитриев В.С. Экономика производства зерна на орошаемых землях. - М.: Колос, 1973. - 288 с.

22. Дмитриев В.С. Экономика мелиорации земель. - М.: Экономика, 1984. - 136 с.

23. Заболотівська осушувальна система // Радянська Волинь. - 1967. - 14 квітня. - С.3.

. Захаров ВМ., Ефремов В.Ф., Коваленко АЛ. Эффективность систем удобрения на дерново-подзолистой почве (агроэкологический и экономический аспекты) // Почвоведение. - 1992. - № 9. - С. 108-119.

25. Збірник законодавчих актів України про охорону навколишнього середовища: В 3 т. - Чернівці: Вид. журн. «Зелена Буковина», 1996.

26. Збірник міжнародно-правових актів у сфері охорони довкілля. - 2-е вид., допов. - Львів: Торма, 2002. - 416 с.

27. Злобін Ю.А. Основи екології: Навч. посіб. - К.: Либідь, 1998.

. Злобін Ю.А., Кочубей Н.В. Загальна екологія: Навч. посіб. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2003.

. Козак В. Чому похмуро в «коморах сонця» // Волинь. - 1999. - 17 червня. - С.3.

. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи екології. - К.: МАУП, 2002.

31. Кучерявий В.Л. Екологія. - Львів: Світ, 2000.

32. Лісовал А.П., Макаренко В.М., Кравченко С.М. Системи використання добрив. - К.: Вид-во АПК, 2002. - 350 с.

33. Лук'янова Л.Б. Основи екології. - К.: Вища школа, 2000.

34. Луцишин П.В. Єврорегіон "Буг". Обласний суспільно-географічний комплекс: теорія, методика, практика. - К., 1996.

. Микитюк О.М., Злотін О.З., Грицайчук В.В., Маркіна Т.Ю. Основи екології. - Харків: «ОВС», 2003.

. Медведовський О.К., Іваненко П.І. Енергетичний аналіз інтенсивних технологій в сільськогосподарському виробництві. - К.: Урожай, 1988. - С. 80-113.

. Мелиорация на Украине / Под ред. Н.А. Гаркуши. - 2-е изд., допол. и перераб. - К.: Урожай, 1985. - С. 280-324.

39. Мельник Л.Г. Екологічна економіка: Підручник. - 2-ге вид. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2003. - 348 с.

40. Методические рекомендации по определению экономической эффективности использования водных ресурсов для целей орошения. - К., 1981. - 22 с.

41. Моргун Ф.Т., Шикула Н.К. Почвозащитное безалужное земледелие - М: Колос, 1984. - 279 с.

42. Приймачук О. Меліоровані землі - минуле, сьогоднішнє, майбутнє. - Ратнівщина. - 2005. - 23 травня. - С. 2.

. Приймачук О. Вдихнемо життя у внутрігосподарську меліоративну мережу. - Ратнівщина. - 2003. - 13 липня. - С. 2.

. Раскин Г.Ф. Некоторые вопросы методики экономических расчетов в мелиорации // Гидротехника и мелиорация. - 1973. - № 11. - С. 75-79.

45. Реконструкція Заболотьевской осушительной системы ратновского района Волынской области. - Луцк, 1975.

. Хачатуров Т.С. Экономика природопользования. - М.: Экономика, 1982. - 255 с.

47. Чечелюк П. Анабіоз меліоративного монстра // Молодь України. - 2001. - 21 березня. - С. 5.

48. http://www.есоlogie.org.uk/ecologie.htm

. http://www.ecologie.co.uk/ecologie.htm

. http://www.melioration.ukr/poslugi.htm

ДОДАТКИ

Додаток А

Ратнівський район Волинської області

Додаток Б

Основні характеристики озер Ратнівського району

Додаток В

Загальні дані Заболотівської осушувальної системи