Нейтралітет у міжнародному праві

Нейтралітет у міжнародному праві

Вступ

Актуальність теми. Нейтралітет - феномен міжнародних відносин, що є відповіддю елемента системи міжнародних відносин (держави) на виклики та загрози існування самої системи загалом та цього її елемента зокрема. Нейтралітет - це похідна від певного типу взаємодії субєктів міжнародних відносин - конфлікту або війни. Будучи динамічним явищем, нейтралітет еволюціонує в процесі розвитку системи міжнародних відносин від однієї до іншої, набуваючи нових ознак і відкидаючи застарілі засади. Він є особливим міжнародно-правовим статусом держави і розглядається, як загальноприйнята формула в сучасному міжнародному праві.

Інтерес, який виявляється нині до міжнародно-правового інституту нейтралітету, зумовлений багатьма факторами, що мають різні історико-правові детермінанти. Поява поняття «нейтралітет» сходить ще до періоду античності. Спочатку під нейтралітетом розумівся нейтралітет тієї або іншої держави під час війни, проте надалі виникли такі його різновиди, як позитивний і постійний нейтралітет. Сьогодні нейтралітет, як інститут міжнародного гуманітарного права, є, передусім, інструментом, покликаним захистити населення держави від лихоліть, повязаних зі збройним конфліктом та його наслідками.

Міжнародно-правові проблеми нейтралітету жваво розглядалися в монографічних працях та підручниках такими іноземними правниками, як А.-В. Гефтер, Г. Йєллінек, А. Карназа, Й.Л. Клюбер, Ф. Лист, К. Пьолітц, А. Цорн, Ю. Шмельцінг та інші вчені. Окремі аспекти постійного нейтралітету висвітлені у роботах таких відомих юристів-міжнародників, як В.П. Даневський, П.Є. Казанський, Л.О. Камаровський, Д.І. Каченовський, Б.Е. Нольде, Ф.Ф. Мартенс, В.А. Уляницький та інші.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в дослідженні теоретичних і практичних проблем нейтралітету як самостійного інституту сучасного міжнародного права.

Мета дослідження зумовлює необхідність вирішення таких завдань:

визначити сутність нейтралітету в міжнародно-правовому аспекті, його принципи та форми;

розглянути нейтралітет як вид статусу держави та особливості постійного нейтралітету в міжнародному праві;

- дослідити практичний досвід застосування нейтралітету країнами як особливого статусу в міжнародному праві;

- проаналізувати нейтралітет як стратегію зовнішньополітичної діяльності України та розгляд шляхів вирішення цього питання.

Обєкт і предмет дослідження. Обєктом дослідження є нейтралітет як самостійний інститут міжнародного права.

Предметом дослідження є доктрина міжнародного та національного права; міжнародні і національні нормативно-правові акти, судова практика в межах тематики дослідження.

Методи дослідження. Для досягнення мети і вирішення поставлених завдань дослідження в роботі використані загальнонаукові і спеціальні методи пізнання правових явищ: індукції, системно-структурний, системно-функціональний, порівняльний, формально-логічний, історично-правовий, порівняно-правовий.

Обгрунтованість і достовірність положень, висновків, рекомендацій. Положення, висновки і рекомендації, наведені в роботі, є обґрунтованими і достовірними, тобто реально існуючими в теоретичній і практичній галузях.

Наукове значення отриманих результатів полягає в тому, що вони являються внеском у розвиток загальнотеоретичних положень про міжнародний нейтралітет та практичних питань його дослідження у міжнародному праві. Теоретична значимість дослідження визначається тим, що воно дозволяє визначити місце і роль нейтралітету в системі міжнародного права, а також зробити певні висновки щодо його перспектив.

Практичне значення отриманих результатів. Отримані результати дослідження можуть бути використані в подальшій науковій розробці концепції нейтралітету як в теоретичному плані, так і стосовно до держав, що встановив цей статус. Основні положення бакалаврської роботи можна використовувати при викладанні дисциплін «Міжнародне публічне право», «Право міжнародної безпеки», «Міжнародне гуманітарне право».

Апробація результатів роботи. Отримані в процесі бакалаврського дослідження результати обговорювались на кафедрі міжнародного права Інституту права імені Володимира Сташиса Класичного приватного університету.

1. Поняття і характеристика нейтралітету в сучасному міжнародному праві

.1 Поняття нейтралітету у міжнародному праві та його форми

Нейтралітет у міжнародному праві Статут ООН визначає як один з інститутів міжнародного права, побудований на визнанні прав нейтральної держави [1, с. 144]:

- на територіальну недоторканність і цілісність держави;

- на власні збройні сили, чисельність яких не перевищує потреб самооборони;

- на надання нею притулку біженцям і постраждалим внаслідок конфліктів;

- на економічну допомогу інших держав, якщо це не порушує її нейтралітету; а також її юридичних обовязків:

- здійснювати миролюбну зовнішню політику, розвивати дружні взаємини з усіма без винятку державами, сприяти зміцненню загальних миру та безпеки;

- на практиці доводити готовність здійснювати міжнародне співробітництво з вирішення економічних, соціальних, культурних і гуманітарних проблем, сприяти та розвивати повагу до прав і основних свобод усіх без винятку людей, незалежно від раси, статі, мови та релігії;

- вирішувати міжнародні спори мирними засобами, спрямованими на зміцнення миру, безпеки і справедливості, утримуватися в міжнародних відносинах від погроз силою і від її застосування.

Міжнародне право вирізняє кілька форм нейтралітету [4, с. 207]:

1) воєнний (евентуальний) нейтралітет - неучасть у воєнному конфлікті; цей статус визначає позицію держави стосовно конкретного конфлікту, але стосовно іншого - ця позиція може змінюватися без порушення норм міжнародного права;

2) постійний нейтралітет - неучасть у будь-яких воєнних конфліктах (єдиним дозволеним для держави з постійним нейтралітетом видом воєнного конфлікту є оборонна війна − коли вона збігається з індивідуальною самообороною), у воєнних блоках і союзах, діяльність яких спрямована проти інших держав; постійний нейтралітет передбачає також протидію втягуванню у війну, недопущення іноземного втручання у внутрішні справи, створення на власній території іноземних військових баз і формування загонів воюючих сторін, передачі воюючим сторонам техніки та боєприпасів; у випадку порушення цих правил воюючі сторони вправі вважати територію нейтральної держави театром воєнних дій;

3) неприєднання (позаблоковість) − відмова від вступу до воєнних союзів без будь-яких гарантій або міжнародного визнання такого статусу іншими державами.

Слід додати, що після завершення холодної війни у сфері міжнародної безпеки відбулися істотні зміни, що впливають на визначення державами своїх позицій у сфері безпеки, а сааме [11, с. 34]:

- «деідеологізація» міжнародного права;

- зникнення біполярного світу;

- поява нової сторони воєнних конфліктів - міжнародного тероризму;

- потреба активної участі у процесах економічної і політичної глобалізації, миротворчих операціях ООН, усуненні джерел напруженості у світі.

Нейтралітет як явище міжнародних відносин, у якому внутрішньополітичні аспекти відіграють вторинну роль, є породженням суспільних відносин у межах світової спільноти [37, с. 192]. Нейтралітет визначається трьома головними ознаками. По-перше, існує відповідність між типом нейтралітету і певною системою міжнародних відносин. По-друге, нейтральному властиве прагнення максимально ототожнитись зі світовою спільнотою як єдиним цілим. По-третє, нейтральна держава перебуває в центрі силової взаємодії великих держав та блоків [35, с. 12].

Доцільно говорити не про нейтралітет, а нейтралітети. Адже кожна з історичних систем міжнародних відносин передбачала існування відповідної історичної форми нейтралітету.

Міжнародні відносини від Вестфальської мирної угоди 1648 року до Першої світової війни розгорталися в рамках системи «балансу сил». Принципом організації цієї історичної системи міжнародних відносин був пошук і підтримання рівноваги у міждержавних взаєминах. Посилення однієї країни сприймалось як загроза [32, с. 61]. Одна держава вбачала в іншій водночас і потенційного ворога, і потенційного союзника. Превентивна дипломатія стала головною формою зовнішньополітичної діяльності. З метою запобігання зламу усталеного балансу сил національним актором, що наростив додаткову могутність, організовувалися коаліції і велися превентивні війни.

Поняття постійного нейтралітету ширше і включає евентуальний як складову або модель зовнішньополітичної поведінки постійного нейтрального статусу стосовно конкретної війни [21, с. 57]. Неучасть в актуальному збройному конфлікті - це лише один елемент зовнішньої політики постійно нейтральної держави. Другий може називатися невтягненням і полягає у забороні для постійно нейтральної держави таких зовнішньополітичних дій, які у майбутньому можуть призвести до участі у війні [16, с. 81]. Йдеться про військово-політичні угоди з потенційними учасниками збройного конфлікту або союзи, спрямовані проти третіх країн. Антивоєнне спрямування постійного нейтралітету не виключає, а навпаки, передбачає необмежене право нейтрального актора на самооборону.

Отже, система балансу сил зумовила появу постійного нейтралітету, який через відповідну історичну віддаленість і привязку варто називати класичним або традиційним. Така історична форма нейтралітету має антивоєнний характер і дві основні складові - неучасть і невтягнення [1,
с. 148].
Перша світова війна знаменувала початок формування нової системи міжнародних відносин, основаної на протистоянні двох керованих наддержавами блоків, кожен з яких уособлював відповідну ідеологічну систему. Остаточно біполярність утвердилася після Другої світової війни [37, с. 201].

Система біполярності передбачала існування відповідного типу нейтралітету, який був поєднанням негативної реакції постколоніальних країн на біполярне протистояння з їх модернізаційними прагненнями.

Варто вирізняти дві основні складові нейтралітету, типу неприєднання - позаблоковість (антибіполярність) та модернізаційність [32, с. 68].

Політика неприєднання вимагала від держави, що їй слідує, вживання зовнішньополітичних зусиль з метою подолання поділу світу на два ворогуючі блоки. Учасники Руху неприєднання зобов'язувалися визнавати і застосовувати принципи активного мирного співіснування, намагатися дипломатичними методами переконувати великі держави припинити гонку озброєнь, підтримувати багатосторонні ініціативи, спрямовані на послаблення великодержавного суперництва, сприяти мирному і справедливому полагодженню міжнародних конфліктів [21, с. 63].

Занадто послідовна антибіполярність часто призводила до демонізації великодержавності і намагань пояснити все зло тодішніх міжнародних відносин політикою наддержав.

Заперечення Рухом неприєднання блокового протиборства і відстоювання принципів мирного співіснування є модифікацією в нових історичних умовах антивоєнного спрямування нейтралітету, яке було властиве і традиційному нейтралітету [16, с. 84]. Підтвердженням послуговує зовнішньополітична установка країн неприєднання на утримання від участі у різних військово-політичних союзах і пактах, утворених за участю або під протекторатом однієї з великих держав-учасниць біполярного протистояння.

Другою складовою нейтралітету часів біполярності є модернізаційність. Перебудова традиціоналістських, спотворених колоніалізмом суспільств на сучасні, індустріальні соціуми стала головним завданням країн неприєднання. Вважається, що тільки успішне завершення цієї трансформації забезпечить незалежність і рівноправність країнам Третього світу [11, с. 41].

Модернізаційний характер соціальних систем країн неприєднання породжував деякі зовнішньополітичні ухили і односторонні політичні оцінки міжнародного середовища.

Нейтралістська зовнішня політика має перспективу як максимально інтернаціоналістська, тобто така, що відповідає ліберальним принципам світової спільноти. Нейтральний регіональний блок мислиться як мінімально замкнений і відкритий до подальшої глобалізації утвір [4, с. 29].

Локальні конфлікти становлять одну з найбільших загроз сучасним міжнародним відносинам. Відповідно зростає роль миротворства. Війна сьогодні - це не взаємне, регулярне і спрямоване застосування насильства державами, а його спонтанний спалах. Існує нагальна потреба у незаангажованих і неупереджених національних акторах, які змогли б стати інструментами світової спільноти у справі полагодження конфліктів. Новітні «нейтрали» мають всі підстави стати основними миротворцями [37, с. 205].

Отже, трьома ознаками гіпотетичної моделі сучасного нейтралітету є: регіоналізм, глобалізм, миротворство [32, с. 72].

Існування трьох історичних форм нейтралітету не заперечує можливості їх співіснування. Так, австрійський нейтралітет ближче до класичного нейтралітету «балансу сил», проте виник він за часів біполярності. Унікальний швейцарський нейтралітет існує дотепер, переживши дві системи міжнародних відносин.

Другою важливою ознакою нейтралітету є прагнення нейтрального актора максимально ототожнитись зі світовою спільнотою як єдиним цілим [11, с. 43]. Має місце зацікавленість світової спільноти в існуванні нейтральної держави і зворотня зацікавленість в існуванні певного світового порядку.

В даний час до числа нейтральних держав Європи відносяться Швейцарія, Австрія, Швеція, Фінляндія та Ірландія.

Швейцарія отримала статус постійно нейтральної держави в 1815 році, коли на Віденському конгресі Росія та інші європейські держави домовилися про визнання і гарантії «вічного нейтралітету» і недоторканності території цієї країни. Це рішення було закріплено в міжнародно-правовому плані підписанням в тому ж році відповідного акта в Парижі. Але спроби стати на шлях нейтралітету почали вживатися деякими швейцарськими кантонами ще з початку XVI століття. У 1848 році нейтралітет Швейцарської Конфедерації отримав законодавче закріплення і в Конституції країни. Також і в новій редакції швейцарської Конституції, прийнятої в 1999 році, в обов'язок уряду країни ставиться «вживати заходів для забезпечення зовнішньої безпеки, незалежності та нейтралітету Швейцарії» (ст. 185).

Австрія ж стала постійно нейтральною державою відповідно до Московського меморандуму від 15 квітня 1955 року, в якому була зафіксована домовленість, що австрійський уряд візьме на себе міжнародне зобов'язання про нейтралітет «такого роду, якого дотримується Швейцарія». Це зробило можливим укладення в тому ж році Державного договору з державами переможницями у Другій світовій війні про відновлення незалежної і демократичної Австрії. 26 жовтня 1955 Австрійська Республіка, прийнявши Федеральний конституційний закон про постійний нейтралітет, зобовязалася підтримувати і захищати свій новий міжнародно-правовий статус «всіма наявними в її розпорядженні засобами» (ст. 1).

Швеція, усвідомивши в минулому столітті безперспективність збройного протистояння з Росією, вийшла на політику нейтралітету поступово. Шведський нейтралітет називають «традиційним», оскільки зовнішня політика залишається незмінною з початку ХIX століття, незважаючи на те що про нейтральний статус країни не згадується ні в одному законодавчому акті. Після Другої світової війни шведська політика нейтралітету зводилася до «утримання від членства у військових союзах з метою дотримання нейтралітету під час війни».

Що стосується Фінляндії, то вона почала дотримуватися політики нейтралітету з 1955 року. Її зовнішня політика характеризувалася добросусідськими відносинами з СРСР, з яким вона в 1948 році уклала Договір про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу.

І нарешті, Ірландія проводить політику нейтралітету з кінця 30-х років, що стало можливим лише після того, як Великобританія ліквідувала свої військово-морські бази на її території. Основою такої політики стала ірландська Конституція 1937 року, яка покінчила зі статусом домініону. У статті 28 основного закону зафіксовано, що «війна не повинна оголошуватися і держава не повинна брати участь у будь-якій війні без згоди Палати представників». Згідно з Конституцією країни лише «у разі вторгнення на її територію уряд може робити дії, які вважає необхідними для захисту».

У заявах уряду Ірландії сутність її нейтралітету визначається як «військовий нейтралітет», що припускає «неучасть у військових союзах» і насамперед у НАТО. Проте ірландська концепція нейтралітету є досить «розмитою» і була завжди прагматично орієнтована на Великобританію. Ірландія, наприклад, не входила в групу нейтральних і неприєднаних (Н + Н) НБСЄ і стала першою нейтральною державою членом «Спільного ринку» (1973 р.).

1.2 Принципи нейтралітету у міжнародному праві

Поняття нейтралітет є історичним, яке з часом дещо змінило своє первинне значення. Проблеми нейтралітету привертають значну увагу численних дослідників. Із процесом глобалізації та розпадом біполярної системи міжнародних відносин змінюється концепція нейтралітету, його сучасне розуміння і тлумачення [37, с. 208].

Проблеми та основні аспекти політики нейтралітету широко розглядаються у роботах різних вітчизняних та іноземних учених. Існуючі публікації розглядають певні аспекти нейтралітету, і подаються у формі статей. Варто звернути увагу на роботи Г. Яворської, А. Дмитрієва, що розглядали проблему постійного нейтралітету в системі колективної безпеки в контексті міжнародного права. Слід наголосити також на працях В. Вдовенко, яка запропонувала власні визначення поняття «нейтралітет».

Нейтралітет - це юридичний і політичний статус держави, яка зобовязується не брати участі у війні між іншими державами, відмовляється від військової допомоги конфліктуючим сторонам, а в мирний час відмовляється від участі у військових блоках [12, с. 107].

Варто звернути увагу на те, що сьогодні поняття нейтралітету істотно розширилося і дещо змінилося його тлумачення. Якщо раніше воно малося на увазі виключно у військовому сенсі, то зараз це явище розглядається і в багатьох інших аспектах: економічному, політичному, екологічному та ін.

У статуті ООН подається визначення нейтралітету як одного із інститутів міжнародного права, який базується на визнанні прав кожної нейтральної держави на її територіальну недоторканність і цілісність; на власні збройні сили, чисельність яких не повинна перевищувати потреб самооборони; на право країни надавати притулок біженцям і постраждалим внаслідок конфліктів; на економічну допомогу інших держав, якщо це не порушує принципи нейтралітету [1, с. 160].

Для реалізації поставленої мети потрібно провести ретельний аналіз історії виникнення та розвитку інституту нейтралітету. Саме історико-правовий метод надає можливість зробити висновок щодо значення політики нейтралітету у зовнішній політиці держав [4, с. 245].

Міжнародно-правовою основою інституту нейтралітету став Головний акт Віденського конгресу 1815 року [11, с. 48]. Саме цей акт встановлює норму, що тільки внутрішній правопорядок кожної держави може забезпечити їй нейтральний статус. Цей документ заснував інститут міжнародно-правової гарантії нейтралітету, що стає одним із основних принципів нейтралітету.

Протягом Другої Гаазької конференції у 1907 році було затверджено ряд конвенцій, у яких юридично зафіксовані права та обовязки нейтральних держав. Саме Гаазькі конвенції стали невідємною частиною міжнародного права, щодо захисту нейтралітету [35, с. 17]. Вони заклали принцип набуття нейтралітету по факту неучасті, кодифікували набуття країнами евентуального нейтралітету.

Сьогодні головним субєктом регулювання статусу нейтралітету є Генеральна Асамблея ООН. В той же час на Раду Безпеки ООН згідно із її Статутом покладений обовязок підтримувати та регулювати міжнародний мир та безпеку [16, с. 88].

Окрім наведених вимог, що стосуються військової сфери та торгівлі зброєю право нейтралітету не містить інших обмежень щодо дії нейтральної країни в економічній чи політичній сферах. Проте, перед нейтральними державами стоїть завдання дотримуватись своїх прав та обовязків. Згідно з Гаазькою конвенцією V кожна країна, що має нейтральний статус, має право на збереження її національної території від перетворення її в театр військових дій [32, с. 77].

Інші країни зобовязані поважати це право та не порушувати його. Але перед країнами нейтралами виникають і різні обовязки: не брати участі у війні іншими державами, не надавати для дій іноземних військ своєї території, не допускати дискримінації у постачанні зброї та товарів військового призначення. І найголовніше - вони зобовязуються захищати свій нейтралітет від порушень [11, с. 50].

Підсумовуючи, варто звернути увагу на те, що з часу виникнення інститут нейтралітету дещо трансформувався, в результаті чого виникли різні його типи та форми. Незважаючи на певні відмінності між ними, нейтралітет залишається однією з форм зовнішньо політичної стратегії держави [1, с. 181]. Вона може мати тимчасовий характер - евентуальний нейтралітет, може виражатися у зазначеному зовнішньополітичному курсі - постійний нейтралітет, набувати форм нейтралітету за традицією або позаблоковості. Всі ці типи і форми нейтралітету відрізняються правовим змістом, методами регулювання, правами та обовязками.

Політика та поведінка нейтральних держав регулюється положеннями різних конвенцій та договорів. Насамперед, це Гаазькі конвенції та Статут Ради Безпеки ООН. У цих документах закріплені принципи поведінки держав з нейтральним статусом у разі виникнення збройних конфліктів та у мирний час. Нейтральні країни зобовязані дотримуватись і виконувати ці принципи [37, с. 212].

Факт трансформації інституту нейтралітету свідчить про його ефективність як форми зовнішньої політики держави. Отже, нейтралітет відіграє роль своєрідного захисту, який захищає країну від негативних наслідків боротьби зовнішніх сил. Спонукає державу до повного зосередження на ефективному вирішенні її внутрішніх проблем.

Важливим моментом для розуміння специфіки швейцарського нейтралітету є з'ясування специфіки формування державності Швейцарії та її місця в європейському політичному полі до 1815 року. Вже в 14 столітті в договорах окремих кантонів з сусідніми державами вживався термін «stillsitzen» - аналог сучасного постійного нейтралітету. Проте основи нинішнього постійного нейтрального статусу Швейцарії були закладені в 1815 році актами Віденського конгресу і актами Швейцарського Сейму. Таким чином постійний нейтралітет Швейцарії обумовлений наступними документами:

- Декларацією держав, підписаної у Відні 20 березня 1815 р.;

- Актом вступу Швейцарського Сейму 27 травня 1815 р. до Декларації від 20 березня 1815 року;

- Паризькоїю декларацією 20 листопада 1815 р.

Дані акти зобов'язали союзні держави поважати швейцарський нейтралітет в сенсі безумовної заборони війни проти неї. Санкціонуючи назавжди принцип постійного нейтралітету, держави, таким чином, створили для Швейцарії постійний обов'язок бути нейтральною, і, насамперед, обов'язок не брати участь у війнах між іншими державами. Цьому обов'язку відповідає право інших держав вимагати, щоб Швейцарія утримувалася від участі у війнах між ними.

Після Віденського конгресу, незважаючи на політичні потрясіння в Європі в 19-20 ст., Швейцарії вдалося зберегти свій постійний нейтралітет. Більше того, в умовах військово-політичного протистояння країна стала свого роду центром для врегулювання конфліктів між великими державами, охоче надаючи послуги з проведення на своїй території переговорів і конференцій. Протягом зазначеного періоду країна йшла до так званого «класичного нейтралітету», який припускав неучасть Швейцарії в будь-яких міжнародних структурах, зокрема і в ООН.

У 90-і рр. ХХ століття відбуваються певні зміни у трактуванні політичним керівництвом Швейцарії концепції «класичного» постійного нейтралітету країни, викликані, в першу чергу, закінченням «холодної війни», розпадом Варшавського договору і, як наслідок, зняттям загрози глобальної ядерної війни. У прийнятій в 1993 р. Доповіді про зовнішню політику країни, в якій активно проводиться думка про нероздільність доль Швейцарії, Європи і всього світу, формулюються нові пріоритети швейцарського зовнішньополітичного курсу:

- Забезпечення національної безпеки;

- Вироблення позиції щодо приєднання до режимів санкцій Ради Безпеки ООН;

- Взаємини з Європейським союзом.

Відповідно до Доповіді про зовнішню політику Швейцарія поступово нарощує свою участь в органах, що займаються питаннями контролю над озброєннями і роззброєння (з 1996 року - повне членство в Женевській конференції з роззброєння), надає цивільний і військовий персонал для міжнародних миротворчих місій, в тому числі в якості спостерігачів ООН і ОБСЄ. З того ж року Швейцарія стає учасником програми НАТО «Партнерство заради миру», а з 1997 року - членом Ради євро-атлантичного співробітництва.

Відповідним чином трансформується політика країни щодо участі в режимах міжнародних санкцій. У 1990 році країна автономно приєднується до санкцій ООН щодо Іраку, що стало істотною зміною зовнішньополітичного курсу країни, вперше з часів Другої світової війни відкрито і повністю підключилася до режиму міжнародних санкцій. Раніше це вважалося несумісним зі статусом постійного нейтралітету. В якості підстави бундесрат послався на вимогу міжнародної солідарності, а також зацікавленості Швейцарії в збереженні основоположних норм і принципів міжнародного права, вважаючи, що вони випливають з режиму санкцій зобов'язання економічного характеру, не суперечать нейтралітету і, крім того, їх дотримання не призведе до безпосереднього втягування країни в військові дії. Подібна політика знайшла своє відображення і в подальшому. У 1992 році Швейцарія приєднується до режиму санкцій проти Югославії та Лівії, в 1993 році - щодо Гаїті, в 1997 р. - Сьєрра-Леоне, в 1998 р. - проти Анголи і, нарешті, в 2000 році - проти руху «Талібан».

Крім того, Швейцарія підтримала та приєдналася до режимів санкцій Європейського Союзу, введеним без відповідних резолюцій ООН (щодо Югославії - 1998 р. і М'янми - 2000 р.).

З введенням ООН щодо Іраку військових санкцій для Швейцарії постає питання її участі в них і сумісності такого роду дій зі статусом постійного нейтралітету. У 1990 році країна відмовила в наданні свого повітряного простору для транзитного перельоту військових транспортних літаків для цієї мети. Однак таке положення зберігалося недовго. Відповідно до зовнішньополітичної доповіді 1993 року участь країни в режимах військових санкцій також вважається допустимим при тому, однак, умови, що на це є мандат Ради Безпеки ООН. При цьому дозвіл на проліт або транзит по території країни видається незалежно від того, чи виданий мандат відповідно до глави 6 (мирне врегулювання спорів), чи 7 Статуту ООН. На цій підставі у 1993 році бундесрат видав дозвіл на проліт літаків, що входять до складу миротворчих військ ООН в Югославії і щодо місії ОБСЄ в Косово в 1998 році, а також дозвіл на транзит по території країни для підрозділів IFOR / SFOR в Боснії і Герцеговині (1995 р.) та KFOR в Косово (1999 р.).

У 1998 році Швейцарія внаслідок безпосередньої зацікавленості у врегулюванні вогнища напруженості на Балканах приєднується не тільки до режиму санкцій ООН відносно Белграду на поставку зброї, але й до всеосяжних санкцій ЄС (дипломатичних та економічних). Таким чином, країна вперше приєдналася до економічних санкцій, введених без рішення Ради Безпеки ООН. Дана можливість передбачена в Доповіді про зовнішню політику країни 1993 р., згідно з яким Швейцарія може приєднуватися до економічних санкцій, введених поза рамками ООН, якщо вони робляться групою держав певного регіону щодо держави, порушує мир і безпеку, тобто в даному випадку Югославії.

Деякі юристи (Л.А. Моджорян, Є.Г. Жванія та ін.) вважають, що саме внутрішній конституційний закон від 26 жовтня 1955 остаточно встановив постійний нейтралітет Австрії.

Інша точка зору зводиться до того, що міжнародно-правове становище Австрії визначається сукупністю таких правових актів:

- Радянсько-Австрійське комюніке про перебування в Москві Урядової Делегації Австрії від 15 квітня 1955 року;

- Меморандум про результати переговорів між урядовими делегаціями СРСР і Урядовою Делегацією Австрійської Республіки від 15 квітня 1955 року;

- Державний Договір про відновлення незалежної і демократичної Австрії від 15 травня 1955 року;

- Федеральний конституційний закон про нейтралітет Австрії від
26 жовтня 1955 року.
Так, Ю.М. Прусаков стверджує, що тільки сукупність вищевказаних правових актів створила для Австрії статус постійно нейтральної держави. При цьому австрійський нейтралітет кваліфікується як постійний, договірний, визнаний і гарантований.

При встановленні ж того, які документи становлять основу статусу постійного нейтралітету Австрії, слід, як видається, керуватися політичною обстановкою, яка полягає в Державному Договорі 1955 р., та умовами, на яких відновлення суверенітету Австрії стало можливим. До числа останніх і відноситься статус постійного нейтралітету по швейцарському зразку, націлений головним чином на те, щоб, з різних причин, вивести країну з блокового протистояння, спрямувати її по шляху мирного і демократичного розвитку. Тому закон про постійний нейтралітет Австрії слід розглядати як неодмінну умову укладання Державного Договору, обумовлений вже на переговорах у Москві. У зв'язку з цим розумно погодитися з тими, хто розглядає сукупність зазначених документів як основи австрійського нейтралітету.

Згідно зі статтею 2 Державного Договору, союзні держави, а також ті держави, які приєднаються до договору, «будуть поважати незалежність і територіальну цілісність Австрії».

На цій підставі деякі юристи (зокрема Ю.М. Прусаков) доходять висновку, що це і є зобовязання не порушувати постійного нейтралітету Австрії, хоча і немає прямого міжнародного акта великих держав про гарантії її постійного нейтралітету. Б.В. Ганюшкін ж з цього приводу пише:
«…відсутність формальних міжнародно-правових гарантій постійного нейтралітету Австрії означає лише, що виступ кожної з цих чотирьох держав, як разом з іншими, так і окремо, на захист австрійського нейтралітету є правом, але не обовязком кожного з них, тобто вони зобов'язалися лише самі поважати, але не змушувати інших поважати цей нейтралітет».
В.Н. Дурденевский, не вказуючи прямо на гарантію постійного нейтралітету Австрії з боку великих держав, вважає, що хоча «формальних договірних гарантій австрійського нейтралітету не встановлено,… навряд чи, однак, підлягає сумніву, що австрійський нейтралітет підтримується визнанням з боку широкого кола країн, так і міццю світової громадської думки, і особливо прагненням величезної більшості австрійського народу до миру. Постійний нейтралітет Австрії має за собою реальне забезпечення».

На підставі проведеного аналізу змісту гарантії постійного нейтралітету автор поділяє думку тих, хто вважає, що формулювання статті 2 Державного Договору може трактуватися лише як зобов'язання не порушувати даний статус країни, тобто формальні гарантії постійного нейтралітету Австрії відсутні.

На відміну від Швейцарії Австрія в 1955 р. стає членом ООН, а в 1956 р. - Ради Європи. В 1995 р. країна вступає до ЄС, тобто зявляється курс керівництва країни на адаптацію постійного нейтралітету до нових міжнародних реалій, все частіше лунають заклики до скасування статусу постійного нейтралітету. Відповідно формулюються нові пріоритети австрійського зовнішньополітичного курсу:

- Посилення ЄС і місця Австрії в ньому,

- Просування економічних інтересів країни на міжнародних ринках,

- Сприяння зміцненню ролі ООН та інших міжнародних організацій у справі забезпечення міжнародного миру і безпеки, і т. п.

При цьому особливу заклопотаність, на думку автора, викликає той факт, що в рамках ЄС вирішальне значення для Австрії набуває єдина політика в галузі безпеки і оборони, яка в справі врегулювання криз покликана стати важливим доповненням до діяльності ООН. Крім того, викликають побоювання про все наростаючі зусилля Австрії щодо зближення з НАТО в рамках програми «Партнерство заради миру».

У звязку з цим, беручи до уваги нинішній внутрішньополітичний розклад сил, автор робимо висновок про те, що конституційний закон про постійний нейтралітет Австрії збережеться і вступ країни в НАТО в найближчому майбутньому не відбудеться. Це визнається і правлячим австрійським керівництвом, адже для вступу країни в Альянс потрібно 2/3 голосів членів Національної ради. Небезпека буде представляти саме участь країни в GASP, особливо в міру формування військової складової ЄС. Це може привести до того, що країна де-юре збереже закон про постійний нейтралітет, а де-факто стане учасником військово-політичного союзу, що очевидно суперечить змісту нейтралітету (участь у військових організаціях і блоках).

У звязку з цим зазначається, що увзязка питання скасування статусу постійного нейтралітету з необхідністю розширення можливостей здійснення миротворчої діяльності неспроможна. Така діяльність вільно може здійснюватися в рамках ООН, ОБСЄ та ЄС (з певними застереженнями), про що свідчить історія зовнішньої політики Австрії після 1955 р. До того ж, залишаючись нейтральною, країна зможе краще «враховувати специфіку своїх власних інтересів і тривог і суверенно приймати по ним адекватні рішення».

Нейтралітет Туркменістану за своїм походженням є загальновизнаним; за формою - постійним; по суті - позитивним, конструктивним, а це основа активності держави при розвитку дружніх відносин між країнами і підтримці миру, сталого розвитку в усьому світі. У своєму виступі на 66-й сесії Генеральної Асамблеї ООН Президент Туркменістану Гурбангули Бердимухамедов коротко сформулював цілі Туркменістану, що випливають із сутності нейтралітету як «світ через розвиток», і з цієї точки зору запропонував ряд нових ініціатив, виклавши також логічне продовження ідей, висунутих в ході пройшли сесій Генеральної Асамблеї ООН.

Таким чином, Туркменістан вносить лепту у розвиток міжнародних відносин і міжнародного права. Крім того, порівняльні дослідження показують, що цілі нейтралітету Туркменістану та Цілі Розвитку Тисячоліття ООН єдині, вони спрямовані на мир і стабільний розвиток, виходячи з людських вимірів. Про це також свідчать міжнародні ініціативи нашої країни і заходи по їх реалізації.

Геополітичне розташування Туркменістану і активно реалізується політика позитивного нейтралітету обумовлюють його істотну роль у регіональному і глобальному масштабах. Нова модель туркменського нейтралітету стала відбувся феноменом в системі міжнародного права, механізмом поєднання геополітичних інтересів, важливим фактором забезпечення регіональної стабільності та встановлення цивілізованого діалогу на конструктивній основі.

Сутність сучасної політики позитивного нейтралітету, її фундаментальні положення аргументовано розкриті у виступі Президента Туркменістану Гурбангули Бердимухамедова на відкритті нової будівлі Інституту міжнародних відносин МЗС Туркменістану як «миролюбність, невтручання в справи інших держав, повага їх суверенітету і територіальної цілісності, неучасть у міжнародних військових організаціях та договорах».

Концепція нейтралітету країни своєрідна тим, що охоплює досягнення ряду гуманітарних питань світової культури, тобто демократія, приватна власність, ринкова економіка, права і свободи людини є його складовою частиною. Дана концепція характеризується гармонійним поєднанням національної та світової культури. Уважне ставлення до культурної спадщини народу збігається з цілями і завданнями міжнародних норм і національного законодавства. 4 серпня 2011 Туркменістан ратифікував Конвенцію про охорону нематеріальної культурної спадщини Організації з освіти, науки та культури ООН.

XXI століття тісно пов'язане з інноваціями, перетвореннями в сфері науки і освіти, відповідно в основі інноваційної моделі розвитку, обраної Туркменістаном, лежить розвиток нових підходів до науки й освіти. Впроваджуючи в науку і освіту світові стандарти, країна нарощує взаємодію в гуманітарній сфері з ООН, Євросоюзом, провідними науково-освітніми центрами інших країн. Розвитку конструктивного, взаємовигідного співробітництва з усіма закордонними партнерами сприяють спільні заходи з ООН та її спеціалізованими установами та іншими міжнародними організаціями. Столиця Туркменістану Ашхабад за останній час стала центром міжнародних конференцій, семінарів та «круглих столів».

Унікальний, що не має аналогів у світовій практиці, міжнародно-правовий статус «постійний нейтралітет», закріплений за Туркменістаном Спеціальної Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН, ось вже впродовж 16 років підтверджує свою історичну доцільність. Країна послідовно розвиває дружні відносини і взаємовигідне економічне співробітництво з багатьма державами світу.

Статус нейтралітету дозволяє Туркменістану вирішувати проблему забезпечення безпеки свого суверенітету і територіальної цілісності, адже гарантом туркменського нейтралітету є світове співтовариство в особі ООН. Крім того, статус постійного нейтралітету дозволяє грати Туркменістану роль центральноазіатського миротворчого центру. Прикладом може служити діяльність Регіонального центру ООН по превентивній дипломатії для Центральної Азії зі штаб-квартирою в Ашхабаді.

Дотримуючись у зовнішній політиці принципів постійного нейтралітету, Туркменістан приєднався до багатьох міжнародних конвенцій, імплементує їх норми в національне законодавство. При цьому відповідно до статті 6 Основного Закону Туркменістан визнає пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права. Приміром, з урахуванням рекомендацій ВОІВ прийнятий ряд законів Туркменістану в сфері інтелектуальної власності і засобів індивідуалізації, а також підготовлено проекти нормативних актів про охорону авторських і суміжних прав.

Сьогодні поняття нейтралітету істотно розширилося і дещо змінилося його тлумачення. Якщо раніше воно малося на увазі виключно у військовому сенсі, то зараз це явище розглядається і в багатьох інших аспектах: економічному, політичному, екологічному та ін.

У статуті ООН подається визначення нейтралітету як одного із інститутів міжнародного права, який базується на визнанні прав кожної нейтральної держави на її територіальну недоторканність і цілісність; на власні збройні сили, чисельність яких не повинна перевищувати потреб самооборони; на право країни надавати притулок біженцям і постраждалим внаслідок конфліктів; на економічну допомогу інших держав, якщо це не порушує принципи нейтралітету Політика та поведінка нейтральних держав регулюється положеннями різних конвенцій та договорів.

Концепція нейтралітету Туркменістану своєрідна тим, що охоплює досягнення ряду гуманітарних питань світової культури, тобто демократія, приватна власність, ринкова економіка, права і свободи людини є його складовою частиною. Дана концепція характеризується гармонійним поєднанням національної та світової культури.

2. Види нейтралітету у міжнародному праві

2.1 Нейтралітет як вид статусу держави в міжнародно-правових відносинах

Зростання кількості конфліктів неміжнародного характеру і відрізняє їх жорстокість, що надає особливого значення поширенню на них певних гуманітарних норм. Основні загальновизнані норми щодо конфліктів неміжнародного характеру містяться в ст. 3, загальної для всіх Женевських конвенцій 1949 р.

Нейтралітет - один з найдавніших інститутів права війни. Однак у сучасному міжнародному праві він знайшов чимало нових рис. Як інститут міжнародного гуманітарного права він розглядається насамперед як інструмент, покликаний захистити населення держави від лих, пов'язаних із збройним конфліктом.

Після набуття чинності Статутом ООН, що поставив застосування сили поза законом і зобов'язав держави співпрацювати в підтримці миру і безпеки, в літературі почали висловлюватися погляди, що заперечують можливість нейтралітету. Необгрунтованість такого роду поглядів була підтверджена Міжнародним судом. У Консультативному укладанні про ядерну зброю Суд визначив, що принцип нейтралітету має кардинальне значенням, аналогічне тому, яке належить іншим гуманітарним принципам і нормам.

У класичному вигляді нейтралітет являв собою персоніфікацію міжнародної політики держави в умовах традиційної політики «балансу сил». Країна намагалася набути нейтрального статусу, коли опинялась між різними центрами силового протистояння.

Аналіз розвитку і специфічних рис нейтралітету дозволяє з упевненістю констатувати, що він склався в самостійний інститут міжнародного права. Це доводять як особливі форми його встановлення, так і специфіка правовідносин випливає як для постійно нейтральних держав, так і для тих країн, які визнали цей статус.

Постійний нейтралітет - встановлюється шляхом міжнародної угоди зобов'язання держави не брати участь в якій би то не було війни, крім випадків збройного захисту власної території від нападу або від спроб воюючих держав включити її в орбіту війни. Учасниками такої угоди є нейтралізуюча країна і зацікавлені в нейтралізації держави, - як правило, великі держави.

Причому, визнання нейтралітету країни міжнародною спільнотою є важливою обставиною. Як відомо, постійно нейтральною є держава, чия незалежність і цілісність гарантуються міжнародними договорами. Слід також мати на увазі, що постійний нейтралітет відрізняється від евентуального, тобто нейтралітету під час війни, коли держава бере на себе зобов'язання не брати участі в тому чи іншому збройному конфлікті.

Особливою формою нейтралітету було висунуте Росією, а потім підтримане Данією і Швецією (під час війни північноамериканських штатів з Великою Британією 1780 року), поняття збройного нейтралітету, що регулювало відносини нейтральних і воюючих країн у сфері судноплавства й торгівлі під час війни.

Тобто, за своїм змістом, постійний нейтралітет є значно ширшим поняттям, що включає евентуальний нейтралітет як постійну складову, але не обмежується ним і передбачає заборону для постійно нейтральної країни будь-яких дій, які в майбутньому можуть призвести до участі у війні. Такий нейтралітет має чітке антивоєнне спрямування і передбачає дві взаємопов'язані складові: неучасті та невтягнення. Традиційний нейтралітет передбачає необмежене право нейтральної країни на самооборону від збройного нападу.

2.2 Особливості постійного нейтралітету в міжнародному праві

Передусім, постійно нейтральній державі заборонялося ведення будь-якої війни, за винятком випадку самооборони. Цю заборону вводила та головна ознака, яка дозволяє виділити цю державу з інших суб'єктів міжнародного права [4, с. 240].

Постійний нейтралітет держави гарантує право територіальної недоторканності. Ніхто не повинен порушувати територіальну недоторканність і, тим більше, територіальну цілісність постійно нейтральної держави. На її території забороняється ведення військових операцій, прохід військ воюючих держав.

Постійно нейтральна держава має право надавати притулок.

Постійно нейтральна держава має право в разі агресії або посягання на її нейтралітет звернутися до гарантів за допомогою, а також до Ради Безпеки, яка повина здійснити необхідні заходи для усунення порушення нейтралітету держави [21, с. 75].

Постійно нейтральна держава має свої власні збройні сили, і це не суперечить її статусу, так як випливає з її права на самооборону як суверенної держави. Але ці збройні сили повинні бути помірними і служити тільки цілям самооборони [37, с. 210].

Поряд з перерахованими вище правами постійно нейтральна держава в мирний час несе і певні обов'язки: вона не має права брати участь у війнах і військових блоках, не має права надавати свою територію для будівництва іноземних військових баз і дозволяти прохід збройним силам іноземних держав через свою територію. Все це становить специфічні риси постійно нейтральної держави.

Принципово важливим для з'ясування суті постійного нейтралітету є питання про способи його встановлення та гарантії цього статусу. Є два способи юридичного встановлення постійного нейтралітету держави [11, с. 49]:

Укладення міжнародного договору про постійний нейтралітет;

Прийняття закону про постійний нейтралітет, визнаний іншими державами.

Угода про постійний нейтралітет має відповідати волі держави, яка буде мати цей статус. Неприпустимо нав'язування постійного нейтралітету державі, яка не бажає його прийняти. Історія показала, що нав'язаний нейтралітет, наприклад, нейтралітет Люксембурга, не був міцним [16, с. 89].

Міжнародна практика показує, що, як правило, постійно нейтральні держави є учасниками договору про свій статус (виняток - Швейцарія). Договір про постійний нейтралітет може бути багатостороннім [21, с. 67]. Наприклад, декларацію про постійний нейтралітет Лаосу від 23 липня 1962 року і протокол до неї підписали 14 держав, включаючи Лаос. Однак можливе досягнення домовленості про постійний нейтралітет якої-небудь держави в двосторонній угоді. Так, в радянсько-австрійському меморандумі 15 квітня 1955 було встановлено, що Австрія стане постійно нейтральною [32, с. 78].

Угода про постійний нейтралітет встановлює взаємні права та обов'язки між постійно нейтральною державою та іншими учасниками договору. Тут волі сторін знаходяться в тісному взаємозв'язку. Неприпустимо, щоб постійно нейтральна держава мала тільки обов'язки, а його контрагенти - права. Правам та обов'язками постійно нейтральної держави повинні відповідати права та обов'язки держав, що визнають або гарантують його постійний нейтралітет.

Особливістю договору про постійний нейтралітет є те, що він безстроковий, полягає на «вічні часи», а не на період однієї або кількох воєн [37, с. 217]. Якщо постійний нейтралітет порушений агресором, то це ще не означає, що договір про нього перестає діяти. Але нерідко після докорінної зміни міжнародної обстановки ставилося питання про скасування постійного нейтралітету держави. Так було з Бельгією і Люксембургом після першої світової війни. Однак принцип суверенної рівності держав вимагає при вирішенні питання про скасування договору про постійний нейтралітет явного згоди на це всіх учасників угоди, і ця точка зору є загальновизнаною [4, с. 260]. Саме постійно нейтральна держава може в односторонньому порядку заявити про продовження політики постійного нейтралітету після скасування договору про постійний нейтралітет.

Якщо договір про постійний нейтралітет не скасований, то його положення обовязкові для всіх учасників угоди. Неприпустима відмова одного з учасників багатосторонньої угоди про постійному нейтралітеті від своїх зобов'язань.

Таким чином, встановлення постійного нейтралітету держави шляхом укладення міжнародного договору створює взаємні права і обов'язки учасників угоди. Треті держави не повинні порушувати статус такої держави.

Іншим способом встановлення постійного нейтралітету є прийняття державою закону про постійний нейтралітет при визнанні його з боку інших держав (приклад - Туркменістан, Мальта, Камбоджа). В цьому випадку є лише одностороннє волевиявлення держави не брати участь у війнах, а в мирний час проводити політику, яка перешкоджає втягуванню у війну [37, с. 82].

Для забезпечення стійкості свого постійного нейтралітету держави зацікавлені в його визнанні та гарантіях з боку інших держав. В даний час можна назвати кілька способів визнання постійного нейтралітету [117,
с. 212].
По-перше, найпоширенішим способом є визнання постійного нейтралітету мовчазно або за допомогою односторонньої декларації. Таким шляхом багато держав визнали постійний нейтралітет Швейцарії, Австрії. Наприклад, Соціалістична Республіка Румунія спеціальною заявою визнала в грудні 1955 року постійний нейтралітет Австрії.

По-друге, постійний нейтралітет держави може бути визнаний за допомогою укладення міжнародного договору між зацікавленими сторонами [1, с. 270]. Визнання нейтралітету може міститися або в договорі про встановлення постійно нейтрального статусу будь-якої держави, або в особливому угоді про визнання постійного нейтралітету, підписаному на спеціально скликаній для цієї мети конференції. Прикладом першого випадку є визнання постійного нейтралітету Швейцарії, Бельгії та Люксембургу учасниками міжнародних угод про встановлення їх постійно нейтрального статусу.

По-третє, на попередніх переговорах між зацікавленими державами може бути досягнута домовленість про визнання статусу постійного нейтралітету, якщо дана держава прийме його в майбутньому [37, с. 212]. Наприклад, під час переговорів у квітні 1955 року в Москві між урядовими делегаціями СРСР і Австрійської Республіки з питання укладення Австрійського Державного договору була досягнута домовленість про те, що Австрія встановить статус постійного нейтралітету, беручи до уваги заяву СРСР про визнання її нейтралітету. На нараді міністрів закордонних справ чотирьох держав у Відні 14 травня 1955 представники західних держав підтримали намір Австрії дотримуватися постійного нейтралітету. Було встановлено, що Австрія представить на нараді проект декларації про нейтралітет, а СРСР - проект заяви чотирьох держав про повагу її статусу. Після того, як австрійський парламент 26 жовтня 1955 прийняв закон про постійний нейтралітет, чотири держави - СРСР, США, Англія і Франція першими визнали постійно нейтральний статус цієї держави [37, с. 212].

По-четверте, визнанням постійного нейтралітету держави може бути факт використання його послуг в ряді дій ООН.

Що ж стосується гарантії постійного нейтралітету, то вона вельми бажана, поряд з визнанням, для забезпечення постійного нейтралітету [16, с. 90].

Між визнанням і гарантією постійного нейтралітету є відмінність. Вона полягає в тому, що визнання держави не має правового обов'язку щодо виступу проти порушника постійного нейтралітету. Визнана держава лише зобов'язана утримуватися від порушення постійного нейтралітету і не сприяти його порушенню. Визнання постійного нейтралітету породжує більш вузьке коло прав і обов'язків у відносинах між постійно нейтральною державою. Це визнає статус держави у порівнянні з правами та обов'язками, що випливають з гарантії постійного нейтралітету.

Смислове наповнення поняття гарантії стосовно статусу постійного нейтралітету з полягає в тому, що «держава-гарант зобовязується сама не порушувати цей нейтралітет, не посягати на цілісність і недоторканність території постійно нейтральної держави тощо. Особливість зобов'язань гаранта полягає в тому, що він зобовязаний не тільки сам поважати і не порушувати статус постійно нейтральної держави, а й змушувати визнавати постійний нейтралітет цієї держави. Цей обов'язок і становить сутність гарантії» [21, с. 72]. Все це говорить про те, що гарантійні зобов'язання носять активний характер.

Важливим моментом для розуміння суті такої гарантії є питання про її об'єкти. З цього приводу існують дві точки зору. Деякі юристи стверджують, що, як у випадку зі Швейцарією, гарантується лише територіальна недоторканність. Так, Б.Е. Нольде пише, що «гарантія постійного нейтралітету практично те ж саме, що гарантія територіальної недоторканності». Підстави для подібних тверджень зрозумілі - в 19 столітті, в період безперервних воєн, захист від зовнішньої загрози був основним завданням постійно нейтральних держав, тим більше що вони до «великих» не належали. Ефективним інструментом для її вирішення, як показує приклад Швейцарії, став постійний нейтралітет.

Однак постійний нейтралітет може бути порушений не тільки шляхом агресії третьої держави, але й іншими діями - наприклад, залученням постійно нейтральної держави у військовий союз, що, очевидно, неприпустимо ні за статусом постійного нейтралітету, ні за договором про його гарантування. При такому підході також береться до уваги друга частина поняття гарантії - зобов'язання постійно нейтральної держави підтримувати свій статус. Можлива, наприклад, наступна ситуація - саме постійно нейтральна держава проводить політику, несумісну з його статусом. Отже, як справедливо зазначає Б.В. Ганюшкін, «обєктом договору про гарантії постійного нейтралітету є саме постійний нейтралітет держави, якій ці гарантії дані» [32, с. 79].

Складніше йде справа в разі встановлення постійного нейтралітету прийняттям закону про постійний нейтралітет. Багато юристів заперечують можливість гарантії встановленого таким шляхом нейтралітету, так як, на їхню думку, держави в цьому випадку не в змозі домогтися поваги свого статусу. Так, одним з аргументів на користь цієї точки зору було те, що «нейтралітет, оформлений в односторонньому порядку, є добровільно прийнятою політикою, яка має лише моральну цінність» [11, с. 53].

Як відомо, прийняття законів, в т.ч. про постійний нейтралітет, становить виняткову компетенцію держави. Але постає питання про юридичну силу закону про постійний нейтралітет для інших держав. Одностороннє волевиявлення держави бути постійно нейтральною саме по собі не створює відповідні зобов'язання з боку інших держав. Подібне внутрішнє волевиявлення породжує зобов'язання тільки для держави, що його прийняла. Для інших держав воно не має зобов'язуючої сили до того моменту, поки ними не визнано. Держави, що визнають постійний нейтралітет, встановлений в односторонньому порядку, зобов'язуються тим самим поважати його, тобто не втягувати таку державу у військові блоки, а під час війни дотримуватися щодо неї зобов'язання, передбачені міжнародними угодами про нейтралітет під час війни (слід, однак, зробити застереження, що, на відміну від договору про гарантії постійного нейтралітету, така заява може бути відкликана в будь-який момент). Під час війни становище постійно нейтральної держави, що оголосила про свій статус в односторонньому порядку, фактично не відрізняється від становища держави, що декларувала нейтралітет в конкретній війні [35, с. 22]. Воюючі зобов'язані поважати такий нейтралітет незалежно від того, яким способом він оформлений: шляхом декларації про нейтралітет або закону про постійний нейтралітет. Складніше йде справа саме в мирний час, коли в інших держав немає юридичного обов'язку поважати даний нейтралітет, якщо він не визнаний і не гарантований. Проте визнання і гарантія постійного нейтралітету не є умовою його існування. Держави, встановили нейтралітет в односторонньому порядку, можуть здійснювати його без гарантії з боку інших держав (що наочно підтверджує приклад Австрії, Туркменістану, Мальти і Камбоджі).

Сучасна практика показує, що держави, що прийняли закони про постійний нейтралітет, прагнуть оформити або попередньо оформляють свій статус також і шляхом підписання міжнародного договору (приклад - Австрія) [37, с. 231].

Гарантія договору про постійний нейтралітет здійснюється двома способами: індивідуально або колективно.

При індивідуальній гарантії держава-поручитель зобов'язана виступити в односторонньому порядку проти порушника нейтралітету незалежно від інших гарантів. Така гарантія була надана Швейцарії та Бельгії.

Колективна гарантія передбачає спільні виступи всіх держав-гарантів. Такий вид гарантії в 1867 році був наданий Люксембургу. Однак і в цьому випадку, якщо один з гарантів відмовиться виставити свої сили або буде не в змозі це зробити, то це не означає, що нейтральна держава не повинна отримати допомогу від інших гарантів [4, с. 250].

Терміни «індивідуальна» і «колективна» гарантія не є точними: перша в точному сенсі повинна даватися лише однією державою, а друга не висловлює відмінності від індивідуальної гарантії, яка дається колективом держав. У зв'язку з цим деякі юристи намагалися визначити єдине поняття гарантії постійного нейтралітету, в якому колективна та індивідуальна гарантії розчинялися. Б.Е. Нольде писав: «Гарантія є солідарне зобов'язання, де кожен відповідає незалежно від інших і де для виконання обов'язків по гарантії не потрібно зовсім сукупних дій усіх поручителів» [1, с. 202].

Інші юристи вважають за необхідне розрізняти поняття колективної та індивідуальної гарантій, тому що це дозволяє розрізняти методи, за допомогою яких гаранти зобов'язані відновити порушене право. Вони відзначають, що індивідуальна гарантія може даватися не тільки колективом держав, а й однією державою. Прикладом може служити двостороння угода про гарантії постійного нейтралітету, тобто договір про оборонний союз, що передбачає вступ постійно нейтральної держави спільно з іншою стороною у військові дії проти агресора, якщо останній здійснює напад на неї через територію постійно нейтральної держави. Укласти двосторонній договір про гарантії постійного нейтралітету-суверенне право контрагентів.

Під колективним гарантією потрібно розуміти саме спільний виступ гарантів проти порушника нейтралітету [37, с. 223].

Таким чином розгляд специфічних рис постійного нейтралітету, тобто особливих способів його встановлення, а також прав та обов'язків постійно нейтральних держав, дозволяє зробити висновок про те, що до теперішнього часу він склався в самостійний інститут міжнародного права.

Далі на підставі розглянутих специфічних рис робиться спроба сформулювати власне комплексне визначення постійного нейтралітету - це міжнародно-правове становище суверенної держави, яка в силу одностороннього волевиявлення або міжнародного договору зобов'язана не брати участь у всіх війнах, крім випадків самооборони, а в мирний час проводити політику, що перешкоджає прямому чи непрямому втягуванню його в війну (тобто не вступати у військові союзи, не допускати розміщення на своїй території іноземних військових баз, не укладати договорів, що сприяють економічній або політичній підготовці війни) [43, с. 4].

У висновку глави наголошується, що практика сучасних постійно нейтральних держав йде по шляху розширення їхніх прав і обов'язків у порівнянні з тим положенням, яке існувало в 19 столітті.

Говорячи в загальному плані, якщо мова йде про режим санкцій Ради Безпеки ООН, то Швейцарія приймає участь як у військових, так і економічні санкціях (обмежуючи свою військову присутність технічним персоналом і спостерігачами). Пояснюється така позиція необхідністю підтримання миру і безпеки, а також дотримання основних норм і принципів міжнародного права. Автор зазначає, що при цьому Швейцарія певною мірою сприяє реалізації політики нейтралітету як одного з міжнародно-правових інститутів, закріпленого в міжнародних договорах і конвенціях. Що ж до санкцій, що вводяться регіональними організаціями (групами держав, мова йде насамперед про ЄС), то Швейцарія приєднується тільки до санкцій невійськового характеру (дипломатичні і політичні) в інтересах збереження миру та безпеки.

На підставі аналізу наведених вище міркувань з приводу нинішньої моделі автономного підключення Швейцарії до режимів санкцій ООН і ЄС невійськового характеру автор приходить до висновку, що вона не може вважатися порушенням нейтралітету держави, оскільки, по-перше, має на меті підтримку міжнародного миру і безпеки, а, по-друге, не призведе до втягування країни у військові блоки і безпосередньо у військові дії. З тієї ж причини виправдана участь Швейцарської конфедерації під вводяться за рішенням Ради Безпеки ООН санкції військового характеру, обмежується напрямком технічного та медичного персоналу. Здається, в даному питанні керівництву країни вдалося вдало адаптувати зовнішньополітичний курс до нових міжнародних реалій.

Про намір Швейцарії і далі бути постійно нейтральною вельми недвозначно свідчить про той факт, що, незважаючи на всі перераховані перетворення, у прийнятій 18 квітня і вступившій в силу 1 січня 2000 нової конституції Швейцарії підтверджується вірність курсу нейтралітету, підтримка якого є обов'язком Федеральних Зборів, яке «вживає заходів щодо забезпечення зовнішньої безпеки незалежності і нейтралітету Швейцарії». Це ж завдання стоїть і перед Федеральною радою - вищим виконавчим і розпорядчим органом влади країни.

Звичайно не може не викликати певних побоювань намір керівництва країни тримати курс на вступ в ЄС, особливо якщо військовий компонент останнього отримає завершеність, однак за станом на даний момент противникам такого розвитку вдається «нейтралізувати» наміри Уряду, перевівши питання з площини безпосередніх завдань у справах майбутнього. Членство ж Швейцарії в НАТО, якщо таке взагалі відбудеться, малоймовірно, оскільки опозиційні партії і більшість населення налаштовані дуже скептично на цей рахунок.

Дещо в іншій площині лежить питання можливого членства країни в ООН. Відомо, наприклад, що постійно нейтральна Австрія є членом даної організації. В останні роки в цьому питанні намітилася суттєва перевага прихильників вступу країни в ООН. Так, якщо на референдумі в 1986 році більше 75 відсотків швейцарців проголосували проти вступу, то 3 березня 2002 54,6% швейцарців висловилися за вступ країни до цієї міжнародної організації. Не виключено, що офіційна заявка Швейцарії буде розглянута восени на 57-й сесії генеральної Асамблеї ООН.

З 1986 року на світовій арені відбулися зміни, «холодна війна» закінчилася, і тепер потрібно пристосовуватися до нових реалій. Альпійська республіка вже є членом ряду спеціалізованих установ ООН, і її сумарний щорічний внесок в їх діяльність складає близько 300 млн. доларів. У разі вступу в ООН вона буде платити приблизно на 30 млн. доларів більше, що цій країні цілком під силу.

У зв'язку з цим зазначається, що вже проводячи політику приєднання до санкцій Ради Безпеки, Швейцарія могла б оформити своє членство в ООН без зримих наслідків для статусу постійного нейтралітету, хоча її вступ до даної організації як в найближчому майбутньому, так і на довгострокову перспективу не гарантовано.

Одним словом, швейцарський нейтралітет перебуває ніби на перехідному етапі - від механізму захисту національних інтересів та самоізоляції до інструменту активної зовнішньої політики. Незважаючи на нападки з різних сторін, постійний нейтралітет Швейцарії має солідний запас міцності і, очевидно, збереже своє значення на тривалу перспективу.

Постійний нейтралітет Туркменістану розглядається як положення туркменського конституційного закону від 27 грудня 1995 року про постійний нейтралітет. Одночасно в Конституцію країни були внесені зміни та доповнення, які фіксують цей статус: «Туркменістан на підставі закону має статус постійного нейтралітету…. визнаний світовою спільнотою постійний нейтралітет Туркменістану є основою його внутрішньої і зовнішньої політики». Раніше, 12 грудня того ж року Генеральна асамблея ООН прийняла резолюцію №50/80 «Постійний нейтралітет Туркменістану», в якій, «вітаючи законодавче закріплення Туркменістаном статусу постійного нейтралітету, 1) визнає і підтримує проголошений статус постійного нейтралітету і 2) закликає держави - члени ООН поважати і підтримувати цей статус Республіки, поважаючи також незалежність, суверенітет і територіальну цілісність».

Положення даної резолюції тлумачаться офіційним Ашхабадом і деякими юристами як якась особлива гарантія світовим співтовариством (ООН) статусу постійного нейтралітету країни. Стверджується, зокрема, що «гарантії міжнародного співтовариства складаються в дотриманні всіма членами ООН своїх зобов'язань по відношенню до Туркменістану.

Виходячи з цього випливає важлива обставина, що такий статус не може бути змінений або скасований в односторонньому порядку, без згоди на це всіх членів ООН». Таким чином, гарантія в обов'язковості положень резолюції Генеральної асамблеї для всіх держав, яку прийняли, робить неможливим на цій підставі скасування статусу постійного нейтралітету. Мабуть, передбачається, що резолюція - це свого роду договір між Туркменістаном, з одного боку, та ООН в особі її членів - з іншого.

Аналіз же правової природи резолюції ООН дозволяє прийти до висновку, що, вона не має обов'язкової юридичної сили, отже, ні про яке договорі між Туркменістаном і ООН в особі її членів не йдеться. Звідси випливає важлива обставина - члени ООН не зобов'язані не порушувати статус постійного нейтралітету країни (якщо тільки таке порушення не створює загрози міжнародному миру та безпеки). І, більше того, не повинна брати на себе обов'язки захищати такий статус, «змушувати» треті країни визнавати постійний нейтралітет Туркменії.

Пункт 2 резолюції в цьому відношенні дуже красномовний - Генеральна асамблея «закликає держави-члени ООН поважати і підтримувати цей статус Республіки», тобто мова в даному випадку йде виключно про рекомендації з боку Організації, не більше того. Скористатися ними, залишається на розсуді самих держав.

Таким чином, відповідь на питання про вірогідність постійного нейтралітету Туркменістану, як видається, очевидна - гарантій в тому сенсі, в якому вони існують стосовно Швейцарії, не існує. Поважати статус постійного нейтралітету Туркменістану, чи підтримувати його чи ні, вирішують держави в кожному окремому випадку. Тим більше не має підстав твердження, що існує взаємний обов'язок Туркменістану та ООН в цьому питанні. Перший у праві скасувати встановлений ним статус в будь-який час без попередньої згоди членів ООН, що випливає з суверенного права кожної держави встановлювати внутрішні закони.

Основне питання, очевидно, полягає в тому, що ж все-таки гарантується: постійний нейтралітет Туркменістану або його територіальна цілісність і недоторканність, що логічно випливає з членства Республіки в ООН. Відповідь міститься в самій резолюції. Пункт 22 гласить: «…., поважаючи також незалежність, суверенітет і територіальну цілісність». Отже, за висловом Б.Е. Нольде, в даному випадку «гарантія постійного нейтралітету практично те ж саме, що гарантія територіальної недоторканності». Витікає ж вона не з резолюції ГА ООН, а, по-перше, з с. 2 Статуту Організації, що встановлює загальні принципи міжнародного права, по-друге, з Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН від 24 жовтня 1970 р. і, по-третє, з положень Заключного акта НБСЄ 1975 р. Згадана резолюція ГА ООН означає лише, що постійний нейтралітет Туркменістану визнаний даною міжнародною організацією та її членами.

Наведені вище міркування жодною мірою не применшують значення постійного нейтралітету Туркменістану як для самої країни, так і для встановлення та підтримання миру і безпеки в регіоні. Так, столиця країни в 1997, 1998 і 2000 рр. ставала місцем проведення переговорів з врегулювання ситуації в Афганістані між представниками НАТО і руху «Талібан».

Присвоєння Туркменістану світовим Співтовариством Націй статусу постійного нейтралітету, який виступає нині важливим фактором сталого розвитку в глобальному і регіональному масштабах, багато в чому визначило міжнародний авторитет країни. Філософія нейтралітету забезпечує поєднання інтересів розвитку Туркменістану з інтересами загальносвітового розвитку, при цьому виходить з цілісності багатополярного світу.

Нейтралітет - один з найдавніших інститутів права війни. Однак у сучасному міжнародному праві він знайшов чимало нових рис.

Постійний нейтралітет держави гарантує право територіальної недоторканності. Ніхто не повинен порушувати територіальну недоторканність і, тим більше, територіальну цілісність постійно нейтральної держави. На її території забороняється ведення військових операцій, прохід військ воюючих держав.

Принципово важливим для з'ясування суті постійного нейтралітету є питання про способи його встановлення та гарантії цього статусу. Є два способи юридичного встановлення постійного нейтралітету держави [11, с. 49]:

Укладення міжнародного договору про постійний нейтралітет;

Прийняття закону про постійний нейтралітет, визнаний іншими державами.

Міжнародна практика показує, що, як правило, постійно нейтральні держави є учасниками договору про свій статус (виняток - Швейцарія). Договір про постійний нейтралітет може бути багатостороннім. Встановлення постійного нейтралітету держави шляхом укладення міжнародного договору створює взаємні права і обов'язки учасників угоди. Треті держави не повинні порушувати статус такої держави.

3. Нейтралітет як стратегія зовнішньополітичної діяльності України

.1 Нейтралітет як зовнішньополітична стратегія України

Українська спільнота останнім часом має різні точки зору з найрізноманітніших питань. Серед усіх цих проблем дуже гостро стоїть питання про те, на чиїй же стороні Україна та про необхідність для неї виступати в майбутньому до НАТО, і з ким треба в майбутньому їй дружити. І останнім часом все більше Україні починають нав'язувати, саме нав'язувати питання членства в НАТО.

Навіщо ж Україні вступати в НАТО, і навіщо НАТО вступ нашої країни. А відповідь лежить на поверхні, описаний у визначенні терміна - нейтралітет, п. 2., а саме в разі вступу України в НАТО вона зможе надавати територію для використання воюючим сторонам (базування, транзит, переліт тощо). За договором вони орендуватимуть територію до певного терміну, а потім знайдуть нову базу в Чорному морі. А ось нейтральний статус і можливість його отримання одразу втратить свій зміст. Тому і буде для НАТО дуже вигідним прийняття рішення про членство України в НАТО.

А нейтральний статус Україні дасть набагато більше можливостей і перспектив на майбутнє. Нейтральний статус держави дає державі можливість вирішувати конфлікти сторін, а чим це не просування своїх інтересів в світі, це також і світовий авторитет і визнання, якого ніколи не досягти слузі вояки. Також нейтральний статус держави здатний захистити саму державу від різних внутрішніх конфліктів, т.к. якщо нейтралітет визначений як державна політика, то усілякі конфлікти просто визначаються поза законом і швидко локалізюється.

Це питання є дуже важливим для вирішення долі країни у майбутньому. Наприклад, в кінці 1990-х років багато австрійські політики, в тому числі на вищих державних посадах, всерйоз ставили питання про скасування нейтралітету і доцільності членства країни в НАТО. Проте населення країни і опозиційні партії вирішили не поспішати. Вже на початку 2000-х років в керівні політичні кола цієї країни почало повертатися розуміння, що нейтралітет є важливим фактором міжнародної та національної безпеки.

1995 р. Туркменістан проголосив постійний нейтралітет. 12 грудня 1995 була прийнята Резолюція Генеральної Асамблеї ООН №50/80, в якій висловлюється сподівання на те, що «статус постійного нейтралітету Туркменістану буде сприяти зміцненню миру та безпеки в регіоні».

У цій резолюції ООН «визнає і підтримує проголошений Туркменістаном статус постійного нейтралітету». Подібний унікальний документ прийнятий вперше в діяльності всього міжнародного співтовариства націй. Підтримка нейтралітету ООН - рідкісне явище в більш ніж півстолітній історії цієї міжнародної організації. Резолюція ГА ООН закликає поважати і підтримувати нейтралітет Туркменістану. За її ухвалення на сесії ГА проголосували 185 держав-членів світового співтовариства.

Останнім часом темі відносин з Євросоюзом і Російською Федерацією присвячено багато уваги. Природним чином тема полярних відносин України з сусідами набула новий, свіжий відтінок актуальності.

Отже, нейтралітет Україні, щодо ЄС та Росії став би тією золотою серединою - для втілення цього в життя необхідна лише політична воля.

Разом з тим, щодо України із структурами ЄС до цих пір немає ніякої конкретики.

Висновок напрошується сам по собі. Ні ЄС, ні українські політики по-справжньому не хочуть злиття. Тобто, як би проводяться заходи щодо впровадження в життя всіх необхідних формальностей. Проводяться двосторонні зустрічі на різних рівнях.

Але, по-перше, Європі не потрібна Україні в тому вигляді, в якому вона є зараз. З такими демографічними показниками, українські політики повинні бути представлені в Європарламенті на рівні Франції та Італії, що спричинило б неминучу розкроювання політичної карти. По-друге, для Європи наша країна стала грати роль такого собі буфера у відносинах з РФ. Причому такого «буфера», якого вже нічим не можна замінити - «вже не Європа, але ще не Росія».

Україна поволі відводиться те місце, яке займає Туреччина. Це держава стала кандидатом на вступ до ЄС в 2000 році за умови реформ, зокрема законодавства про захист прав людини. Минуло більше десяти років, але все частіше лунають голоси, що Туреччина не дуже бажаний гість в якості члена ЄС. Щось подібне може відбуватися і відбувається з України. Протягом довгого періоду часу, країна буде, як баласт між Сходом і Заходом.

Так і у відношенні з Росією перешкодою став банальний меркантильний інтерес. Як би не говорили про «Руський світ» у світлі братніх відносин між народами, але все це побудовано на нестримних імперських амбіціях Кремля.

У результаті, без самосвідомості як нації, без вимальовування чітких кордонів національної ідентичності, без внутрішнього мотивації для змін - не вийде нічого поміняти. Поки в суспільстві і серед політиків не зрозуміють, що в першу чергу «ми - українці», а не європейці чи росіяни, буде важко зрушити з місця.

Політичний нейтралітет України це не багатовекторність, і не авторитаризм місцевих володарів, а втілення демократії в суспільстві зсередини. Адже тільки завдяки чіткій політичній волі в нашій країні можна дістатись змін після довгих років.

З огляду на наведені міжнародні правові норми та особливості сучасної ситуації у сфері міжнародної безпеки, обираючи модель забезпечення національної безпеки України, бажано враховувати наступні зауваження, що стосуються нейтрального статусу.

1. У законодавстві України немає правових засад, які б визначали пріоритетом зовнішньої політики набуття нею нейтрального статусу. Базовим положенням руху за нейтралітет України є посилання на преамбулу Конституції України, де згадується Акт про проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.), в якому, своєю чергою, міститься положення про виконання Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.). У Декларації дійсно йшлося про намір держави набути статусу постійного нейтралітету: «Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї».

Згадаймо, що в ухваленій Постановою Верховної Ради УРСР від 19 червня 1991 р. Концепції нової Конституції України йшлося про необхідність внесення до неї окремої глави «Неучасть у військових блоках. Постійно нейтральний і безядерний статус», у якому передбачалося конкретизувати відповідні положення Декларації про державний суверенітет України. Той факт, що це положення ухвалене не було, говорить само за себе. І намір повернути процес у зворотному напрямі є лише спробою реваншу.

. В умовах глобалізаційних процесів, відсутності міжблокового протистояння та крупномасштабних воєнних конфліктів, виходу на авансцену світової безпеки міжнародного тероризму статус воєнного нейтралітету втрачає сенс. Від загроз, повязаних з міжнародним тероризмом, не врятує ні воєнний, ні постійний нейтралітет. Та й незрозуміло - стосовно кого він запроваджується. Бути нейтральними до терористів у сучасних умовах, коли відбуваються докорінні зміни в геополітиці, навіть успішні європейські нейтральні країни (Австрія, Фінляндія, Швеція) постали перед складним вибором засобів подальшого забезпечення національної безпеки та поступово «дрейфують» у напрямі систем колективної безпеки.

3. Історичний досвід свідчить про можливість порушення самопроголошеного нейтралітету «сильною стороною». Так, під час Першої Світової війни нейтралітет Бельгії і Люксембургу був порушений Німеччиною; в 1915 р. Туреччина порушила нейтралітет Греції; напередодні Другої Світової війни (1936 р.) нейтралітет Бельгії і Люксембургу повторно порушений Німеччиною; у 1939 р. нею ж порушено нейтралітет Нідерландів; нейтралітет Ісландії, оголошений в 1918 р. в односторонньому порядку, ніким не був визнаний, а згодом (у 1940 р.) - скасований.

Не можна не враховувати і досвід порушення СРСР самопроголошеного нейтралітету Угорщини під час подій 1956 р. Варто нагадати: після обрання 23-24 жовтня 1956 р. нового керівництва Угорської партії трудящих та нового Уряду Угорщини, СРСР ввів на її територію додаткові війська. У відповідь на це, 1 листопада 1956 р. Уряд І. Надя оголосив про вихід країни з Організації Варшавського Договору (ОВД) та вибір нею нейтрального статусу. Однак це не завадило Радянському Союзу за політичної підтримки країн-членів ОВД і Китаю розпочати військову інтервенцію (операція Вихрь, у якій брали участь близько 60 тис. військових) з метою придушення угорського повстання, арешту революційного Уряду та заміни його на маріонетковий, на чолі з комуністичним лідером Я. Кадаром.

Загалом виявляється, що самопроголошений нейтралітет є не дійсним статусом держави, а лише декларацією про бажання держави убезпечити себе від зовнішнього втручання. До речі, всі названі вище країни, нейтралітет яких був порушений, після Другої Світової і холодної воєн стали членами НАТО.

3.3 Нейтралітет як вибір моделі забезпечення національної безпеки України

Нейтралітет - тема дуже актуальна, і сьогодні стає відносно модною, хоча негатив з боку влади України досить яскраво виражений. На пострадянському просторі, в його європейській частині, залишилося тільки 2 держави, що не входять у будь-якій блок - Україна і Молдова. Якщо в ст. 11 Конституції Молдови, написано, що вона нейтральна держава (хоча цей нейтралітет не оформлений згідно з міжнародним правом), то республіка Молдова проголошує свій постійний нейтралітет і не допускає розміщення на своїй території збройних сил інших держав. Україна - теж нейтральна, вірніше «позаблокова». Той факт, що ця «позаблоковість» України вже більше 15 років наводить на роздуми.

У вступній частині Конституції України: «Керуючий актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним Голосуванням, приймаємо Констітуцію - Основний Закон України».

У акті проголошення незалежності України записано: «Здійснюючі Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістічної республіки урочисто проголошує незалежність України та Створення Самостійної укріїнської держави - України.

Декларація про державний суверенітет України прийнята Верховною Радою Української Радянської Соціалістічної республіки 16 липня 1990 р. В ній записано «Українська РСР проголошує урочистих про Свій намір стати у майбутньому Постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військовіх блоках і дотримується неядерних Принципів».

Конституція, як відомо, - основний закон країни. Дивимося далі, п. 5 ст. 85 Конституції України, «засади зовнішньої и внутрішньої політики визначаються Верховною Радою». Зараз у ВР саме розробляється новий Закон «Основні напрямки зовнішньої и внутрішньої політики України». Постанова ВР України від 2 липня 1993 р: «З огляду на кардінальні Зміни, які відбуліся після розпаду СРСР, и які визначена Сучасне геополітічне становище України, проголошеній нею намір стати у майбутнє нейтральною та позаблоковою державою має бути адаптований до новіх умов і не може вважатися перешкодою її повномасштабної участі в загальноевропейських структурах безпеки.

Отже, ця Постанова діє і відповідає Конституції, незважаючи на те, що Постанова датована 1993 роком, а Конституція України прийнята в 1996 р. Але назва і зміст цієї Постанови повністю відповідають вимогам Конституції.

Колізія полягає в тому, що в 2003 р. з'явився Закон про національну безпеку України, згідно з яким, Україна рухається в НАТО. Закон про основи націнальнї безпеки: Забезпечення повної и повноправної участі в загальноєвропейській та регіональній системах колективної безпеки, набуття членства в ЄС та організації південноатлантичного блоку». Теж Закон. За ідеєю, приймаючи цей Закон, на сесії ВР, потрібно було сказати, що всі попередні постанови й закони втратили чинність. Цього не було зроблено. Ось і виходить, що Україна, йде відразу в двох напрямках. Це «багатовекторна» країна не тільки на словах, а й відносно Законів.

Наступний момент, на який хотілося б звернути увагу, більш складний. Військова доктрина України 1993 року, з поправками 2001 року, коли вже діяла Конституція. Вона була затверджена Верховною Радою України. Потім її допрацьовували.

Тобто в 2001 році саме ВР курирувала розробку військової доктрини України. Цей процес рухався до кінця 2002 р., а в 2003 році раптом з'являється Закон України ВР №39, де ВР, вступаючи в протиріччя з Конституцією, віддає свої права Президенту. Написано «Відповідно до цього Закону, розробляється и затверджується Президентом України Стратегія національної безпеки України, Воєнна Доктрина України…». Таким чином, вийшов прецедент. Тобто існувала військова Доктрина, затверджена ВР, новий проект, який розроблявся ВР, - це все відкинуто - і виданий новий Закон. За яким, він суперечить Конституції, право розробки Військової Доктрини віддається Президенту.

На підставі цього Закону Кучма в 2004 р. видає Указ Президента «Про воєнну доктрину України». Цей Указ вийшов у червні. У липні 2004 р. Президент України Леонід Кучма офіційно заявив, що з військової доктрини республіки вилучено положення про підготовку його країни до вступу в НАТО. Потім до влади прийшов Ющенко, і ввів поправку в квітні 2005 року, що «кінцевою Метою є вступ до НАТО». Ось такі колізії.

Справа в тому, що Нейтралітет, який закладений в Декларації про незалежність, відповідає інтересам Україні повністю. Відповідає в плані безпеки.

Аналізуючи європейську політику, її нову і новітню історію і якщо звернути увагу на європейські країни, насамперед нейтральні країни - це, Австрія та Фінляндія, Ірландія і Швеція… Австрія входила до складу Німеччини, а Фінляндія - до складу Росії. Можна провести чіткі паралелі. Не слід прямолінійно сприймати нейтралітет - це панацею. Всі європейські держави, які стали нейтральними, зробили цей крок вимушено. Тобто, обставини змушують.

Обставини, які змусили Австрію: 1) після війни гостро стояло питання державності, бути чи не бути Австрії самодостатнім самостійною державою, адже раніше вона входила до складу Німеччини. 2) Питання виведення військ.

У Фінляндії - це питання взаємин з Росією і ліквідація військово-морської бази ПОРКАЛА-Удд. Угода була підписана на 50 років.

В Ірландії - питання, яке до цих пір стоїть досить гостро - це Белфаст - загроза бути поглинутим Англією. І в частині Ірландії - це боротьба католиків і англіканської церкви (насправді це великі об'єднання).

У Швейцарії - питання про єдність держави. Оскільки там був вплив Італії, Німеччини і Франції, і на початку 19 століття там, подібно України на порозі 21 століття, стояло питання про цілісність держави. Це проблемаі нашої країни Схід-Захід.

Таким чином, всі ці чинники, як би підсумовувалися в Україну. Причини, які призвели до нейтралітету, змусили піти на нейтралітет, вони якраз і зосередилися в Росії.

Приміром, Фіни констатують, що 1) протяжність їх кордону з Росією (1400 км) і 2) 2 війни 1939-40 гг. і 1941 - 44 гг. змусили шукати вихід - і він виявився досить вдалим. Зараз, як бачимо, відносини Фінляндії з Росією дуже хороші. У нас є така ж проблема - 2000 км сухопутного кордону лише з Росією. Незважаючи на те, що у нас була торгова війна, словесна, потрібно враховувати, що жити-то все одно поруч. Фінляндія на 80% по енергоносіях залежить від Росії. Повна аналогія з нашою ситуацією.

Ми вважаємо, що та ситуація, яка склалася на Україні - це проблема «Схід - Захід»; це 5 конфесій, які конфліктують між собою, це проблема двох мов. До речі, у Фінляндії ця проблема стояла досить гостро і вирішувалася протягом 20 років у 20 - 30 роки - у результаті двомовність вони записали в Конституції - це окрема дуже цікава тема. Повна абсолютна аналогія проблем. Тому, потрібно замислитися, можливо, це саме те правильне рішення.

Нейтралітет - це те положення, яке повинно влаштовувати не тільки Україну. Щоб Україну визнали, її нейтралітет повинен влаштовувати Європу і Росію. Якщо дивитися на стан подій, які зараз відбуваються у нас в Україні, то варіант нейтралітету України на сьогодні влаштовує Росію.

Для Європейського Союзу цей варіант (нейтралітет Україніи) прийнятний, тому що їм потрібна стабільність в поставках енергоносіїв через територію Україну і їм в Європі не потрібна зона підвищеної небезпеки і конфлікту (України, Росія, опікується США). Відома позиція Франції, яка категорично проти вступу України в ЄС. Французи не приховують, що Українаі, як член НАТО в Європейському Союзі не бажана. Тому що сьогодні ситуація міняється: так, НАТО залишається парасолькою безпеки, але Європа сьогодні напрацювала свою систему колективної безпеки. Є відповідні документи, які регламентують взаємодію системи Безпеки ЄС і НАТО. Вони передбачають як спільне взаємодія на базі інфраструктури НАТО з використанням Штабу НАТО і представників ЄС, так і самостійне проведення операцій. Приклад операцій, що проводяться європейцями самостійно - Конго і Ліван. До Лівану, як Ви знаєте, НАТО не допустили, що є важливим знаковим моментом, який треба враховувати.

Тому, коли йдеться про НАТО, ЄС і нейтралітет, то ми повинні бачити Україну з боку. Україні - як найбільшій за територією європейській державі входження в НАТО, а потім в ЄС Україна разом з Польщею, - це близько 100 млн. чоловік. У Європі Польщу вважають лобістом Сполучених Штатів, а це для Європи це небажано.

Повертаючись до проблем безпеки, зазначимо, що всі нейтральні країни є членами ЗЄС та ЄС (Австрія, Швейцарія, Фінляндія) та беруть участь у бойових діях в Афганістані. Але під керівництвом Європейського Союзу. Тобто нейтралітет, на кшталт австрійського і фінського, - це майбутнє України.

Противники нейтралітету України не хочуть аналізувати і враховувати ці чинники, не хочуть аналізувати причини, що призвели європейські країни до нейтралітету. І про систему колективної безпеки Європи, про її розвиток, про її плани на майбутнє, про її операції - ще мало що відомо, практично немає інформації.

Якщо ми входимо до ЄС, який, безсумнівно, за можливостями військової складової поступається НАТО, але ми для ЄС - вагома країна, значить, помітна, значить, зовсім інше ставлення. І вони в нас потребують, тому що вони конкурують з США, домагаючись своєї, європейської самостійної політики.

Україна від нейтралітету нікуди не піде. Це завдання не має іншого рішення. І той законопроект, який готується зараз в Україні буде винесений на голосування, і, природно ВР проголосує. Швидше за все прийняття нейтралітету для України неминуче.

Викладене у розділі 3 дозволяє дійти таких висновків:

Як вбачається, політика нейтралітету для України, у разі вибору нею статусу нейтральної держави, значно поліпшиться. Прийняття цього статусу дозволить Україні будувати рівноправні економічні відносини з усіма державами, не беручи до уваги їхню причетність до військово-політичних блоків. При цьому до України не можуть застосовуватися дискримінаційні заходи. З досвіду нейтралітету Австрії, Швейцарії, Швеції та Фінляндії слід очікувати сприятливих умов для розвитку економіки, а також зростання інвестицій за рахунок появи реальної можливості, гарантувати іншим державам і приватним фірмам стабільність розвитку зовнішньої і внутрішньої політики України на довгостроковий період.

У сформованих обставинах важливо те, що нейтралітет зможе стати гарантією збереження територіальної цілісності та єдності України, а також дозволив би їй утримувати безпечну дистанцію від Росії і не дав би повторити долю Білорусі, що позбулася при тісному зближенні з РФ більшої частини свого суверенітету. Значно б зменшилася напруга в суспільстві щодо вирішення питання орієнтації України на «Захід» або «Схід», а також вступу до НАТО, повномасштабного приєднання до СНД або до військово-політичного союзу Білорусь-Росія.

Проте, не можна не погодитися з тим, що відкрита боротьба проти прагнення України стати нейтральною не буде підтримана переважною більшістю населення будь-якого цивілізованого держави та їх урядами. Отже, доходимо висновку, що в результаті набуття реального нейтралітету, Україна, враховуючи розміри її території та чисельність населення, з часом дійсно могла б стати однією з основних нейтральних держав світу й отримати новий імпульс для свого розвитку та європейської інтеграції.

Висновки

Аналіз концептуальних засад нейтралітету та особливостей його застосування в зовнішньополітичній практиці держав, показує, що нейтральні країни намагаються ефективно використовувати переваги нейтралітету, пристосовуючи його до ситуацій, які виникають на міжнародній арені.

Ера нейтралітету в Європі добігає кінця. У всіх нейтральних державах точаться дискусії, як його позбутися конституційним шляхом. Нейтралітет ускладнював переговори щодо інтеграції цих держав до Європейського союзу, а після їх прийняття до ЄС й надалі означає білу пляму в рішенні загальноєвропейської безпекової ситуації. Із падінням «залізної завіси» зникла й остання причина його існування, тому що не передбачається відновлення антагоністичних відносин між Сходом та Заходом, а починає втілюватися нова модель співпраці, яка мала би перейти до певного стратегічного партнерства між Росією і НАТО.

Слід зауважити, що нейтралітет, навіть закріплений у міжнародних договорах, не дає імунітету від порушень суверенітету й територіальної цілісності.

В результаті виконання бакалаврської роботи ми дійшли наступних висновків:

1. Нейтралітет визначається трьома головними ознаками. По-перше, існує відповідність між типом нейтралітету і певною системою міжнародних відносин.

По-друге, нейтральному властиве прагнення максимально ототожнитись зі світовою спільнотою як єдиним цілим. По-третє, нейтральна держава перебуває в центрі силової взаємодії великих держав та блоків.

. Поняття «постійного нейтралітету» ширше і включає евентуальний як складову або модель зовнішньополітичної поведінки постійного нейтрального статусу стосовно конкретної війни.

Постійний нейтралітет держави гарантує право територіальної недоторканності. Ніхто не повинен порушувати територіальну недоторканність і, тим більше, територіальну цілісність постійно нейтральної держави. На її території забороняється ведення військових операцій, прохід військ воюючих держав.

Аналіз розвитку і специфічних рис постійного нейтралітету дозволяє з упевненістю констатувати, що він склався в самостійний інститут міжнародного права. Це доводять як особливі форми його встановлення, так і специфіка правовідносин випливає як для постійно нейтральних держав, так і для тих країн, які визнали цей статус.

Розгляд особливостей постійного нейтралітету дозволяє дати йому чітке визначення - це міжнародно-правове становище суверенної держави, яка в силу одностороннього волевиявлення або міжнародного договору зобов'язана не брати участь у всіх війнах, крім випадків самооборони, а в мирний час проводити політику, що перешкоджає втягуванню його у війну, тобто не вступати у військові союзи, не допускати розміщення на своїй території іноземних військових баз, не укладати договорів, що сприяють економічній або політичній підготовці війни.

. Практика встановлення постійного нейтралітету такими державам, як Австрія і Туркменістан дозволяє зробити висновок про те, що гарантія постійного нейтралітету з боку міжнародного співтовариства не є необхідною умовою його існування, хоча всі постійно нейтральні країни прагнули до визнання свого статусу іншими державами.

Аналіз практики швейцарської миротворчості дозволяє стверджувати, що підключення Швейцарії до режимів санкцій ООН і ЄС невійськового характеру сумісно з її постійним нейтралітетом, т.я. по-перше, така модель має на меті підтримку міжнародного миру і безпеки, і, по-друге, не призведе до втягування країни у військові блоки і безпосередньо у військові дії.

Стабільне політичне становище и успішній економічний розвиток Швейцарії, Австрії та ін. постійно нейтральних держав демонструє важливу рольу встановленні статусу країни.

. Існування трьох історичних форм нейтралітету не заперечує можливості їх співіснування. Так, австрійський нейтралітет ближче до класичного нейтралітету «балансу сил», проте виник він за часів біполярності. Унікальний швейцарський нейтралітет існує дотепер, переживши дві системи міжнародних відносин.

. Політика та поведінка нейтральних держав регулюється положеннями різних конвенцій та договорів. Насамперед, це Гаазькі конвенції та Статут Ради Безпеки ООН, у яких закріплені принципи поведінки держав з нейтральним статусом у разі виникнення збройних конфліктів та у мирний час. Нейтральні країни зобовязані дотримуватись і виконувати ці принципи

7. Політика нейтралітету для України у разі вибору нею статусу нейтральної держави значно поліпшиться. Прийняття цього статусу дозволить Україні будувати рівноправні економічні відносини з усіма державами, не беручи до уваги їхню причетність до військово-політичних блоків. При цьому до України не можуть застосовуватися дискримінаційні заходи. З досвіду нейтралітету Австрії, Швейцарії, Швеції та Фінляндії слід очікувати сприятливих умов для розвитку економіки, а також зростання інвестицій за рахунок появи реальної можливості, гарантувати іншим державам і приватним фірмам стабільність розвитку зовнішньої і внутрішньої політики України на довгостроковий період.

У сформованих обставинах важливо те, що нейтралітет зможе стати гарантією збереження територіальної цілісності та єдності України, а також дозволив би їй утримувати безпечну дистанцію від Росії і не дав би повторити долю Білорусі, що позбулася при тісному зближенні з РФ більшої частини свого суверенітету. Проте не можна не погодитися з тим, що відкрита боротьба проти прагнення України стати нейтральною не буде підтримана переважною більшістю населення будь-якого цивілізованого держави та їх урядами.

За умови набуття реального нейтралітету України, враховуючи розміри її території та чисельність населення, з часом дійсно могла б стати одним з основних нейтральних держав світу і отримати новий імпульс для свого розвитку і європейської інтеграції.

. Питання скасування статусу постійного нейтралітету з необхідністю розширення можливостей здійснення миротворчої діяльності неспроможна. Така діяльність вільно може здійснюватися в рамках ООН, ОБСЄ та ЄС (з певними застереженнями), про що свідчить історія зовнішньої політики Австрії після 1955 р. До того ж, залишаючись нейтральною, країна зможе краще враховувати специфіку своїх власних інтересів і тривог і суверенно приймати по ним адекватні рішення.

. Присвоєння Туркменістану світовим Співтовариством Націй статусу постійного нейтралітету, який виступає нині важливим фактором сталого розвитку в глобальному і регіональному масштабах, багато в чому визначило міжнародний авторитет країни. Філософія нейтралітету забезпечує поєднання інтересів розвитку Туркменістану з інтересами загальносвітового розвитку, при цьому виходить з цілісності багатополярного світу. Статус нейтралітету дозволяє йому вирішувати проблему забезпечення безпеки свого суверенітету і територіальної цілісності, адже гарантом туркменського нейтралітету є світове співтовариство в особі ООН. Крім того, статус постійного нейтралітету дозволяє грати Туркменістану роль центральноазіатського миротворчого центру.

На підставі аналізу міжнародних документів і доктрини можна з упевненістю констатувати, що постійний нейтралітет Туркменістану не є гарантованим, що, однак, не перешкоджає його існуванню і значенню для всього регіону. Йдеться про універсальне визнання туркменського нейтралітету з боку міжнародного співтовариства в особі ООН.

Список джерел

нейтралітет держава стратегія безпека

1.Антонович М. Міжнародне публічне право: [навч. посібник для студ. вузів] / М. Антонович. - К.: КМ Академія: Алерта, 2003. - 307 с.

2.Баймуратов М.О. Міжнародне право / М.О. Баймуратов - Х.: Одіссей, 2001. - 672 с.

.Батира К.І. Загальна історія держави і права / К.І. Батира. - К.: Билина, 1997. - 237 с.

.Буткевич В. Міжнародне право: Основи теорії: [підручник для студ. вищ. навч. закл.] / В. Буткевич, В. Мицик, О. Задорожній. - К.: Либідь, 2002. - 605 с.

.Будник М. Украина и международный процесс разоружения и контроля за разоружением / М. Будник. - Днепропетровск. - 2009. - 126 с.

.Вдовенко В.М. Роль і місце європейських нейтральних країн в загальноєвропейській системі безпеки / В.М. Вдовенко // Актуальні проблеми міжнародних відносин. -2005. - Вип.52. - Ч. 1. - С. 143-152.

.Горбулин В.П. Оборонно-промышленный комплекс Украины - современное состояние и реструктуризация / В.П. Горбулин., А.И. Шевцов, В.С. Шеховцов и др. // Технологич. системы. - К. - 2001. - №2 (8). С. 43-49.

.Дацюк С. Тезисы по внешней политике Украины / С. Дацюк // Тезисы по внешней политике Украины. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">9.Дахно І.І. Міжнародне приватне право / Дахно І.І. - К.: МАУП, 2001. - 312 с.

.Дмитрієв А.І. Інститут постійного нейтралітету в міжнародному праві: Монографія / А.І. Дмитрієв. - К.: Юрид. думка, 2005. -312 с.

.Дмитрієв А.І. Міжнародне публічне право: [навч. посібник] / А.І. Дмитрієв, В.І. Муравйов. - К.: Юрінком Інтер - 2000. - 186 с.

.Игнатенко Г.В. Международное право: [учебник для вузов] / Г.В. Игнатенко, О.И. Тиунов. - М.: Норма: Инфра - М, 1999. - 384 с.

.Жидкова О.А. Історія держави і права зарубіжних країн. - [в 2-х ч.] / О.А. Жидкова. - М.: Норма, 1996. - Ч.I. - 234 с.

.Кенбанов Е.А. Статус Туркменистана как постоянно нейтрального государства / Е.А. Кенбанов // Московский журнал международного права. - 1998. - №4 (32). - С. 80-85.

.Кисіль В.І. Міжнародне приватне право: питання кодифікації / В.В.І. Кисіль. - К.: Україна, 2000. - 196 с.

.Кондаков А.В. Постоянный нейтралитет в международном праве: автореф. дис. на соиск. ученой степени канд. юрид. наук: 12.00.10. - М., 2002. - 14 c.

.Конституция Туркменистана. Общественно-политическое издание. - Ашхабад: Туркменская гос. изд. служба, 2007. - 55 с.

.Копєйчикова В.В. Правознавство / В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 226 с.

.Лукашук И.И. Нормы международного права в международной нормативной системе / И.И. Лукашук. - М.: Спарк, 1997. - 288 с.

.Лукашук И.И. Международное право. Елементарний курс / И.И. Лукашук, Г.Г. Шинкарецкая. - М.: Спарк, 1999. - 198 с.

.Марочкин С.Ю. Проблема эффективности норм международного права / С.Ю. Марочкин. - Иркутск: Изд-во Иркутск. ун-та, 1988. - 302 с.

.Мельник Н.А. Концепт нейтралітету: теоретичні засади та особливості трансформації в біполярному і постбіполярному світі / Н.А. Мельник // Науковий вісник Дипломатичної академії України: Зб. наук. праць. - 2004. - Вип. 10. - Ч. ІІ. - С. 342-356.

.Мельник Н.А. Проблема нейтралітету в зовнішній політиці України / Н.А. Мельник. // Політика і час. - 2007. - №4. - С. 44-48.

.Мельник Н.А. Трансформація концепту нейтралітету (вплив процесу глобалізації на позицію нейтральних країн наприкінці ХХ - початку ХХІ століття) / Н.А. Мельник // Зовнішні справи. - 2007. - №8. - С. 23-26.

26.Несук М. Україна у зарубіжних доктринах та стратегіях ХХ століття / М. Несук, В. Репринцев, Є. Камінський // Політ. думка. - 2005. - №2-3. - С. 50-69.

.Наровлянський О.Д. Основи правознавства / О.Д. Наровлянський. - К.: Парламентське вид-во, 2001. - 162 с.

.Паламарчук В.О. Демократичний цивільний контроль над воєнною сферою в Україні // Реформування Збройних Сил України: пріоритети, передумови та перспективи: за мат. міжнар. семінарів / Наук. ред. Г.М. Перепелиця - К.: НІСД, Центр міжнар. безпеки та оборонних досліджень Ланкастерського ун-ту. - 2001. - С. 88.

.Перепелиця Г.М. Безядерний статус і національна безпека України / Г.М. Перепелиця. - К.: НІСД, 2008. - 113 с.

.Постоянный нейтралитет Туркменистана. - Ашхабад: Turkmendowlethaberlary, 2005. - 359 с.

.Рябов В.А. Міжнародний обмін технологічними знаннями / В.А. Рябов. - М.: Междунар. отношения, 1991. - 308 с.

.Рубанов А.А. Теоретические основы международного взаимодействия нацинальних правових систем / А.А. Рубанов. - М.: Наука, 1994. - 110 с.

33.Сунгуровський М. Нейтралітет як пастка для національної безпеки України / М. Сунгуровський // Військо України. - 2008. - №05 (95). - С. 8-9.

.Сухарський В.С. Управління зовнішньоекономічною діяльністю / В.С. Сухарський. - Тернопіль:ТАНГ, 2001. - 124 с.

.Тиунов С.И. Международное гуманитарное право: [уч. пособие] / С.И. Тиунов. 1998. - 86 с.

.Тускоз Ж. Міжнародне право: підручник / Жан Тускоз; пер. з фр. Л. Бадешко. - К.: АртЕк, 1998. - 401 с.

.Ушаков Н.А. Международное право: [учебник] / Н.А. Ушаков. - М.: Юрист, 2009. - 304 с.

.Фединяк Г.С. Міжнародне приватне право (у запитаннях та відповідях): [навч. посіб.] / Г.С. Фединяк. - 2000. - 202 с.

.Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права зарубежных стран / З.М. Черниловский. - М.: Наука, 1996. -186 с.

.Черниловский З.М. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права / З.М. Черниловский. - М.: Наука, 1996. - 284 с.

.Чумак В. Українська позаблоковість: Більше запитань, ніж відповідей / В. Чумак, І. Пресняков // Дзеркало Тижня. - 2010. - №33 (813). - С. 2-3.

42.Шумилов В.М. Международное публичное экономическое право: [уч. пособ.] / В.М. Шумилов. - М.: Наука, 2001. - 164 с.

43.Яворська Г. Позаблоковий статус: політичний продукт другої свіжості / Г. Яворська // Дзеркало тижня. - 2006. - №15 (594). - C.1-5.