Міжнародні економічні стратегії країн у контексті геополітичних та геоекономічних інтересів
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ДВНЗ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ім. ВАДИМА ГЕТЬМАНА
Кафедра Європейської інтеграції
ЕССЕ
на тему: «Міжнародні економічні стратегії країн у контексті геополітичних та геоекономічних інтересів»
Київ 2012
Сучасний світ переживає фундаментальні і динамічні зміни, що глибоко зачіпають інтереси усіх країн. Відбулася глибока трансформація міжнародних відносин. При збереженні значення сили у відносинах між державами все більшу роль відіграють економічні, політичні, військово-технічні, екологічні й інформаційні фактори. Жодна країна вже не здатна існувати і забезпечувати ефективну життєдіяльність в умовах економічної самодостатності (автаркії). Провідним типом економічної практики стає фінансово-правове регулювання, яке послідовно підкорює собі інші види господарської діяльності. У світі відбуваються глибинні зміни в характері відносин між державами. Не випадково ряд дослідників пропонує замінити поняття «міжнародна економіка» поняттям «світова політична економіка». Все більш очевидно значення економічного чинника в якості головного ресурсу політики. Відбувається формування нової системи світового господарювання, в рамках якої складається кілька соціально-економічних ареалів на основі фундаментальних конкурентних переваг.
Хочу відмітити, що у своїй гексагональній моделі А.І. Неклесс виділяє 6 таких ареалів, які на даний час формують геополітичні та геоекономічні позиції країн світу: північноатлантичний Захід, промисловий Новий Схід, сировинний Південь, що локалізується в області «Індоокеанскої дуги», «сухопутний океан» північної Євразії, транснаціональний Квазі-Північ, архіпелаг Глибокого Півдня - «світовий андеграунд», деструктивна економіка якого грунтується на хижацьке розграбування ресурсів цивілізації.
Також, вагоме місце займає в даний час «штабна економіка» Новогї Півночі, заснована на стратегічному консенсусі північноатлантичного та транснаціонального блоків у відношенні шляхів і методів перерозподілу світового доходу, збирання глобальної «квазіренти». Геоекономічним інструментарієм для досягнення подібних цілей є такі глобальні фінансово-правові технології, як світова резервна валюта, глобальний борг, програми структурної адаптації та фінансової стабілізації, «вашингтонський консенсус», формується система управління національними і регіональними ризиками, а в перспективі - глобальна емісійно-податкова система.лід представити у порівняння більш мирну, на мою думку, модель нового геоекономічного світоустрою, яку пропонує Е.Г. Кочетов. У її основі має бути рівновага стратегічних інтересів, баланс реально сформованих зон геоекономічного впливу, спрямованість на пошук таких шляхів цивілізаційного розвитку, які дозволили б уникнути найнебезпечнішого зіткнення.
Однак це не означає, що геоекономіка скасовує традиційні критерії могутності. Військово-політичні цілі хоча і змінюються, але все ж залишаються. геополітичний світове господарювання стратегія
Але в нової цивілізаційної моделі на зміну класичним прийшли нові, більш небезпечні, грізні й витончені - геоекономічні війни. Їх основна мета - недопущення супротивника до перерозподілу світового доходу, насадження і розвиток величезного спектру невідомих раніше для національної економіки структур (кредитно-фінансових, виробничих, торгових і т.д.), руйнування економічних інфраструктур, деформація соціально-політичної системи, витіснення з ареалів світового розвитку, маргіналізація і викид на периферію.
Досягши певної стадії постіндустріального розвитку передові країни розуміють, що їх національні ресурси обмежені, але, тим не менш, не бажають розлучатися зі статусом розвинених держав. Вони стоять перед необхідністю використання чужих національних багатств в цілях розвитку власної постіндустріальної моделі. Тому, процеси обмеження суверенітету та інституалізації ЄС часто входять у суперечність з традиційною національною ідентичністю входячих до нього країн. Європейський союз намагається наростити власний потенціал міжнародного впливу за рахунок залучення в НАТО і ЄС нових держав, зовнішньополітичний курс яких не розходиться з інтересами США і разом з тим перебуває під впливом ЄС. Тому, видно, що в основі зовнішньої стратегії закладений геоекономічний і геополітичний експансіонізм. З розширенням ЄС ускладнюється механізм прийняття рішень, зростає різнорідність союзу, але це не виключає продовження стратегії стимулюючої європеїзації. Ставлячи під загрозу інтереси малих країн, які можуть загубитися в різноманітті різноспрямованих інтересів, розширення Європейського союзу на відміну від попередніх етапів, обумовлено більше політичними, ніж економічними причинами. Однак, США та ЄС все одно у деяких ситуаціях поводять себе вкрай обережно. Отже, я вважаю, що кожна країна відстоює свої макроекономічні інтереси залежно від змін багатьох зовнішніх та внутрішніх факторів, які зумовлюють трансформацію їхніх міжнародних стратегій через призму умов та правил, що ставляться авторитетними країнами та міжнародними співтовариствами.
1.