Теоретичні основи формування і використання капіталовкладень на підприємствах

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Національний транспортний університет

Кафедра економіки

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

Теоретичні основи формування і використання капіталовкладень на підприємствах

Виконала

Єфімова Єлізавета Олексіївна

Київ 2012

ЗМІСТ

нвестиція капіталовкладення економічний ефект

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ КАПІТАЛОВКЛАДЕНЬ НА ПІДПРИЄМСТВАХ

.1 Економічна суть капіталовкладень, види та джерела формування капітальних вкладень на підприємстві

.2 Інформаційна база аналізу формування і використання капітальних вкладень на підприємстві

.3 Аналіз джерел формування капітальних вкладень

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ПАТ "ДНІПРОПЕТРОВСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО 11201"

.1 Характеристика підприємства

РОЗДІЛ 3. МЕТОДИКА ПОКРАЩЕННЯ РОБОТИ ПІДПРИЄМСТВА ЗА РАХУНОК НОВОВВЕДЕНЬ

.1 Покращення діяльності підприємства за рахунок капіталовкладень

.2 Економічне обґрунтування доцільності капіталовкладень

РОЗДІЛ 4. РОЗРАХУНОК ЕКОНОМІЧНОГО ЕФЕКТУ ВІД ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙ

.1 Оцінка ефективності інноваційної діяльності

.2 Розрахунок економічного ефекту від залучення капіталовкладень в діяльність підприємства

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Мета роботи: систематизація, узагальнення, закріплення та розширення теоретичних знань для поглибленого вивчення практичних питань щодо підвищення економічної ефективності діяльності підприємств за перехідного до ринкових відносин періоду.

Актуальність теми: капітальні вкладення являють собою інвестиції, спрямовані на будівництво і придбання нових основних фондів, розширення, реконструкцію, технічне переозброєння діючих основних фондів. Вони виступають як матеріалізована форма технічного прогресу, важливий чинник інтенсифікації, збільшення обсягів та підвищення ефективності діяльності господарюючих суб'єктів споживчої кооперації.

Об’єкт дослідження: теоретичні основи формування і використання капіталовкладень на підприємствах.

Предмет дослідження: ПАТ "Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11201"

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ КАПІТАЛОВКЛАДЕНЬ НА ПІДПРИЄМСТВАХ

1.1 Економічна суть капіталовкладень, види та джерела формування капітальних вкладень на підприємстві

Капітальні вкладення являють собою інвестиції, спрямовані на будівництво і придбання нових основних фондів, розширення, реконструкцію, технічне переозброєння діючих основних фондів. Вони виступають як матеріалізована форма технічного прогресу, важливий чинник інтенсифікації, збільшення обсягів та підвищення ефективності діяльності господарюючих суб'єктів споживчої кооперації. [14]

Капітальні вкладення забезпечуються коштами з різних джерел, основним з який є національний дохід, створюваний у сфері матеріального виробництва. Поряд з національним доходом джерелом засобів для капітальних вкладень є фонд відшкодування спожитих засобів праці. Джерелом коштів виступають також кредити іноземних банків і фірм. Кошти з цих джерел направляються на капітальні вкладення по декількох розподільних каналах. Тому в практиці забезпечення капітальних вкладень коштами з'являються різні по характері джерела коштів. До них варто віднести: власні фінансові ресурси інвесторів (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб); позикові фінансові кошти інвесторів (облігаційні позики, банківські і бюджетні кредити); притягнуті фінансові засоби інвесторів (кошти, отримані від реалізації акцій, пайові й інші внески громадян і юридичних осіб); бюджетні інвестиційні асигнування; кошти позабюджетних фондів, безкоштовні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян. [11]

Склад коштів, що направляються на капітальні вкладення, залежить від того, хто є інвестором і яку формою власності він представляє. Так, інвесторами державних капітальних вкладень є органи влади і керівництво країною, областями й іншими адміністративно-територіальними утвореннями, а також державні підприємства й організації. У першому випадку капітальні вкладення здійснюються за рахунок коштів відповідних бюджетів, позабюджетних фондів і позикових засобів. Державні підприємства й організації, а також ті, котрі засновані на колективній формі власності, забезпечують капітальні вкладення власними, притягнутими і позиковими коштами.

Капітальні вкладення підприємства - це витрати на: будівельно-монтажні роботи при зведенні будинків і споруджень; придбання, монтаж і налагодження машин і устаткування; проектно-пошукові роботи; витрати по відводу земельних ділянок і переселенню в зв'язку з будівництвом і ін. Для обліку, аналізу й інших цілей капітальні вкладення на підприємстві класифікуються по цілому ряду ознак. [16]

Власні кошти підприємств і організацій утворяться відповідно до вимог комерційного розрахунку і складаються з прибутку, амортизаційних відрахувань і інших засобів. В останні роки зростає питома вага власних коштів у загальному обсязі фінансування капітальних вкладень.

Важливим джерелом фінансування капітальних вкладень стає прибуток від основної діяльності, що являє собою частину чистого доходу, що залишається в розпорядженні підприємства й організації. Використання прибутку для цієї мети створює залежність капітального будівництва на діючих підприємствах від їхньої основної діяльності, оскільки своєчасне і повне фінансування таких вкладень обумовлено виконанням плану прибутку.

До інших власних коштів підприємств і організацій для капітальних вкладень відносяться кошти, що мобілізують в ході будівництва в результаті реалізації зайвих і непотрібних матеріалів і устаткування, використання раніше оплачених матеріальних цінностей і насамперед устаткування, а також ліквідації дебіторської заборгованості, що відноситься до капітальних вкладень. Це джерело називається мобілізацією внутрішніх ресурсів

Джерелом коштів на капітальні вкладення може бути довгостроковий кредит як банківський, так і державний. Кредит надається, як правило, тим інвесторам, у яких немає чи недостатньо власних засобів у всіх випадках технічного переозброєння, реконструкції і розширення виробництва, придбання устаткування, що не входить у кошториси будівництв, а також на будівництво нових підприємств і споруджень. [11]

По напрямку використання капітальні вкладення класифікуються на виробничі і невиробничі. Виробничі капітальні вкладення направляються на розвиток підприємства, невиробничі - на розвиток соціальної сфери.

По формах відтворення основних фондів розрізняють капітальні вкладення:

на нове будівництво;

на реконструкцію і технічне переозброєння діючих підприємств;

на розширення діючих підприємств;

на модернізацію устаткування.

Інвестиції - більш широке поняття, ніж капітальні вкладення. Вони охоплюють так звані реальні інвестиції (капітальні вкладення) і портфельні (фінансові) інвестиції. Інвестиції грають дуже важливу роль в економіці будь-якої держави. Вони є основою для:

розширеного відтворювального процесу;

прискорення НТП (технічного переозброєння і реконструкції діючих підприємств, відновлення основних виробничих фондів, впровадження але-виття техніки і технології);

підвищення якості продукції і забезпечення її конкурентноздатності, оновлення номенклатури й асортименту продукції, що випускається;

зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції, збільшення обсягу продукції і прибутку від її реалізації. [5]

Плануванню інвестицій повинний передувати глибокий аналіз їх економічного обґрунтування з урахуванням ризику й інфляційних процесів.

Способи і порядок фінансування мають дуже важливе значення, насамперед для підвищення їх ефективності.

Розрізняють два способи фінансування капітальних вкладень: централізований і децентралізований. При централізованому способі джерелом фінансування капітальних вкладень є державний бюджет, централізовані позабюджетні інвестиційні фонди й ін.; при децентралізованому - це в основному джерела підприємств і індивідуальних забудовників.

На підприємстві основними джерелами фінансування є: прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства; амортизаційні відрахування; кошти, отримані від випуску і продажу акцій; кредити комерційних банків; джерела вищестоящих організацій; кошти іноземних інвесторів і ін. Але головними джерелами фінансування капітальних вкладень на підприємстві є прибуток, що направляється підприємством на нагромадження, і амортизаційні відрахування. [16]

За останні роки в області фінансування капітальних вкладень відбулися істотні зміни. Насамперед змінилося співвідношення між централізованими і децентралізованими джерелами фінансування капітальних вкладень: частка централізованих різко зменшилася, а частка децентралізованих збільшилася. При переході на ринкові відносини це закономірне явище.

Змінюється і структура джерел фінансування капітальних вкладень. В останні роки спостерігається тенденція збільшення частки амортизаційних відрахувань, що в свою чергу пов'язано з кількаразовою переоцінкою основних виробничих фондів, а також з можливістю здійснення прискореної амортизації. Тут доречно відзначити, що в розвинутих країнах частка амортизаційних відрахувань у фінансуванні капітальних вкладень у корпораціях досягає 70-85%. [11]

У багатьох країнах світу проводиться практика по наданню значних пільг по оподатковуванню, якщо фірми свій прибуток направляють на розвиток виробництва.

Ця пільга надається підприємствам за умови повного використання ними сум нарахованого зносу (амортизації) на останню звітну дату, але ця пільга не повинна зменшувати фактичну суму податку на прибуток, нараховану без обліку пільг, більш ніж на 50%.

Вплив капітальних вкладень на ефективність господарювання виявляється в підвищенні продуктивності праці, збільшенні прибутку підприємств. До складу капітальних вкладень включаються затрати на будівельно-монтажні роботи, придбання устаткування, машин, механізмів, інструментів, інвентарю, інші капітальні роботи і затрати на проектно-розвідувальну діяльність, на утримання апарату управління і технічного нагляду, на відведення земельних ділянок тощо. Важливе значення в здійсненні ефективної інвестиційної політики підприємства ж класифікація капітальних вкладень. Залежно від ознак, покладених в основу класифікації, структура капітальних вкладень підрозділяється на технологічну, відтворювальну, галузеву, територіальну та за призначенням.

Особливе значення для підвищення ефективності капітальних вкладень має покращання їх технологічної структури, що означає співвідношення затрат за їх видами: затрати на будівельно-монтажні роботи; вартість устаткування, машин, механізмів, інструменту, інвентарю; інші капітальні роботи і затрати.

Прогресивність технологічної структури визначається збільшенням у складі капітальних вкладень питомої ваги затрат на придбання активної частини основних виробничих фондів. Це дає можливість здійснити відносне зниження капітальних вкладень на одиницю продукції, що випускається, і тим самим підвищити їх економічну ефективність. Покращання структури капітальних вкладень сприяє підвищенню технічного рівня підприємства, росту механізації й автоматизації виробництва. [16]

На зміни в технологічній структурі капітальних вкладень впливає ряд чинників і, насамперед, - впровадження в функціонування господарюючих суб'єктів досягнень науково-технічного прогресу.

Відтворювальна структура капітальних вкладень - це розподіл їх за основними формами відтворення основних фондів: на нове будівництво, розширення, реконструкцію і технічне переозброєння діючих підприємств.

До нового будівництва відноситься спорудження окремих виробничих об'єктів, що здійснюється на нових площах з метою створення нової виробничої потужності.

Під розширенням діючих підприємств розуміють спорудження додаткових виробничих комплексів, нових об'єктів, а також розширення існуючих окремих цехів та об'єктів на території діючих підприємств з метою створення додаткових або нових виробничих потужностей. [9]

Реконструкція діючих підприємств являє собою здійснюване за єдиним проектом повне або часткове переобладнання виробництва, як правило, без розширення існуючих будівель і споруд основного призначення. Вона пов'язана з удосконаленням виробництва та підвищенням його техніко-економічного рівня, метою якого є збільшення виробничих потужностей, покращання якості та конкурентоспроможності продукції. До реконструктивних робіт відносять також будівництво нових виробничих об'єктів замість тих, подальша експлуатація яких визнана недоцільною. Технічне переозброєння діючих підприємств означає здійснення комплексу заходів, що передбачають підвищення техніко-економічного рівня окремих дільниць виробництва за рахунок впровадження передової техніки і технології, механізації й автоматизації виробничих процесів, модернізації та заміни технічно застарілого і фізично спрацьованого устаткування новим, більш продуктивним. Воно здійснюється, як правило, без розширення існуючих виробничих площ за проектами і кошторисами на окремі об'єкти або види робіт, які розробляються на основі техніко-економічного обґрунтування. [3]

Практика господарювання в сучасних умовах свідчить, що переважної більшості підприємств різних форм власності і галузей економіки, у тому числі й підприємств споживчої кооперації, пріоритетними формами нарощування до необхідних розмірів виробничих потужностей і підвищення технічного рівня (виробництва є технічне переозброєння та реконструкція діючих виробничих об'єктів). Нове будівництво економічно вигідне лине за умов налагодження виробництва принципово нових, конкурентоспроможних видів продукції, надання нових послуг, а також недоцільності або неможливості нарощування потужностей діючих підприємств.

Галузеву структуру капітальних вкладень характеризує їх розподіл за галузями господарства споживчої кооперації. За цією ознакою виділяються капітальні вкладення у відтворення основних фондів торгівлі, громадського харчування, заготівель, промисловості, транспорту, закладів освіти, охорони здоров'я тощо. Територіальна структура капітальних вкладень означає розподіл витрат, пов'язаних із створенням нових, розширенням та Модернізацією діючих основних фондів, за регіонами їх здійснення. [8]

За призначенням капітальні вкладення поділяють на затрати, пов'язані з відтворенням основних фондів виробничого і невиробничого призначення. До першої групи затрат відносяться вкладення, що спрямовуються на створення основних фондів промисловості, сільського господарства, торгівлі, громадського харчування, заготівель, будівництва, транспорту. До капітальних вкладень, пов'язаних з відтворенням основних фондів невиробничого призначення, відносяться затрати на будівництво житла, об'єктів комунального та побутового призначення, навчальних закладів, закладів культури, охорони здоров'я.

У практиці господарської діяльності підприємств застосовуються два способи ведення робіт, пов'язаних з капітальними вкладеннями: підрядний і господарський.

При підрядному способі будівельно-монтажні роботи з капітального будівництва виконуються силами госпрозрахункових будівельних організацій. Підприємства й організації споживчої кооперації, для яких виконуються будівельно-монтажні роботи, вважаються замовниками, а підрядні будівельні організації (об'єднання, будівельні, монтажні, ремонтно-будівельні управління, будівельні дільниці) - підрядниками. Підрядники здійснюють роботи з капітального будівництва для підприємств-замовників, згідно з договорами, які укладаються на весь термін будівництва. Ними передбачається прийняття підрядником зобов'язань щодо виконання своїми силами та засобами будівництва об'єкта відповідно до проекту та вимог діючих будівельних норм і правил. Замовник повинен надати підряднику будівельний майданчик, затверджену проектно-кошторисну документацію та забезпечити своєчасне фінансування будівництва, прийняття завершених будівництвом об'єктів, а також оплату вартості виконаних будівельно-монтажних робіт.

Для виконання окремих видів будівельно-монтажних робіт підрядник має право залучати інші спеціалізовані підрядні організації, з якими укладаються договори субпідряду. Однак зазначимо, що відповідальність перед замовником за якість виконаних робіт несе основний (генеральний) підрядник. [9]

При господарському способі будівництва підприємства й організації виконують будівельно-монтажні роботи власними силами без залучення підрядників. Забудовники поєднують у одній юридичній особі і замовника, і підрядника. З цією метою підприємства, організації створюють спеціалізовані будівельно-монтажні бригади, дільниці, управління, самостійно забезпечують будівельно-монтажне виробництво будівельними матеріалами, обладнанням, інструментами, будівельними механізмами, робочою силою, а також самостійно виконують усі інші види робіт, пов'язаних з будівництвом. [14]

1.2 Інформаційна база аналізу формування і використання капітальних вкладень на підприємстві

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» підприємствам усіх форм власності надане право протягом року включити до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних засобів (поточний, середній, капітальний ремонт, реконструкція, модернізація), на суму, що не перевищує п'яти відсотків сукупної балансової вартості груп основних засобів на початок року. Отже, частина витрат на капітальні вкладення у вигляді витрат на реконструкцію та модернізацію основних засобів може бути включена до складу валових витрат. Це - суттєва податкова пільга підприємствам, які здійснюють такі витрати.

В умовах ринкової економіки найбільша питома вага у складі джерел фінансування капітальних вкладень (у тому числі у підприємств державної форми власності) належить власним фінансовим ресурсам підприємств. Це головним чином прибуток, амортизаційні відрахування та інші кошти підприємств, які мають назву децентралізованих джерел капітальних вкладень. До складу децентралізованих належать також капіталовкладення за рахунок банківських кредитів, якщо вони надаються на основі кредитних угод між підприємствами і комерційними банками. [9]

Незалежно від джерел фінансування децентралізованих капітальних вкладень підприємства до початку фінансування витрат розробляють і затверджують титульні списки (перелік об'єктів, що підлягають фінансуванню), проектно-кошторисну документацію, залучаючи в разі необхідності до цієї роботи спеціалізовані проектно-конструкторські інституції. Самостійно підприємства визначають і спосіб ведення будівельно-монтажних робіт - підрядний чи господарський.

За підрядного способу ведення робіт доручається одній або кільком спеціалізованим будівельно-монтажним організаціям. Найчастіше підрядниками виступають будівельні трести, будівельні управління, пересувні механізовані колони та ін. В основі взаємовідносин між підприємством-замовником і підрядником лежить договір підряду, невід'ємною частиною якого є графіки виконання робіт.

Замовник сплачує вартість витрат, пов'язаних із проведенням робіт підрядними організаціями, безпосередньо зі свого розрахункового рахунку в комерційному банку, використовуючи, як правило, форму розрахунків платіжними дорученнями. Вони виписуються й передаються до банку на підставі двосторонніх актів про виконання робіт. Банки не контролюють ці розрахунки, як не контролюють і оформлення фінансування й хід будівництва, тобто всю відповідальність за цільове та ефективне використання коштів на капітальні вкладення несуть самі учасники інвестиційного процесу, що відбувається за рахунок децентралізованих джерел. [15]

Господарський спосіб ведення будівельно-монтажних робіт передбачає проведення, робіт власними силами й засобами самого підприємства, тобто без залучення сторонніх підрядних будівельних організацій. При цьому способі виконання робіт джерелом капітальних вкладень можуть бути ресурси, які мобілізуються в самому будівництві. До таких джерел належать економія від зниження собівартості будівельно-монтажних робіт, зменшення запасів нормованих активів, інші кошти.

Підприємство-інвестор, що проводить роботи господарським способом, з банківського рахунку сплачує всі витрати на будівництво, включаючи придбання будівельних матеріалів, устаткування, деталей, блоків, конструкцій, одержує кошти на виплату заробітної плати робітникам і службовцям тощо. Якщо у складі підприємства є відділ капітального будівництва (ВКБ), що має власний поточний рахунок у банку, між ВКБ і підприємством виникають розрахунки за виконані будівельно-монтажні роботи: кошти з поточного рахунку основної діяльності підприємства переносяться на рахунок ВКБ. Всі ці грошові розрахунки також не підлягають банківському контролю.

Під централізованими капітальними вкладеннями розуміють витрати, які здійснюються за рахунок централізованих джерел фінансування - коштів державного бюджету або тих, які надаються підприємству в системі внутрішньогалузевого перерозподілу відповідними органами управління.

Ці кошти мають дедалі меншу питому вагу в загальному обсязі капіталовкладень діючих підприємств; вони направляються головним чином на будівництво нових підприємств та об'єктів соціального призначення.

Обсяги цих капіталовкладень, титульні списки, проектно-кошторисна документація, джерела фінансування централізованих капіталовкладень визначаються і затверджуються міністерствами, відомствами, іншими органами управління. Банки фінансують централізовані капіталовкладення, виходячи з планів фінансування, зі спеціально відкритих для цієї мети рахунків. При цьому вони здійснюють контроль за виконанням усіх параметрів плану фінансування. [9]

1.3 Аналіз джерел формування капітальних вкладень

Діяльність підприємства в умовах ринкової економіки (будь-якої форми власності, організаційно-правового статусу і галузевої спрямованості) безпосередньо залежить від фінансового капіталу, обсяг і структура якого визначаються рядом факторів. Основні серед них такі:

) теоретична і практична можливості залучення додаткових фінансових ресурсів із різних джерел;

) форми власності та організаційно-правові форми підприємництва;

) галузева приналежність підприємства;

) стратегічні цілі й поточні завдання підприємницької діяльності;

) новостворене або чинне підприємство;

) проектні чи фактичні розміри підприємства;

) вартість фінансових ресурсів на ринку капіталів;

) структура фінансового капіталу, що формується;

) віддаленість від ринків ресурсів, товарів і капіталів;

) загальноекономічна і політична ситуація в країні;

) рівень загального керівництва підприємством. [9]

Зазначені фактори впливають не тільки на обсяг і структуру фінансового капіталу, а й на вибір джерел його формування, який істотно відрізняється у новостворених і чинних підприємств.

Для новостворюваного підприємства коло можливих джерел формування фінансового капіталу залежить насамперед від форми власності, організаційно-правового статусу підприємства, його галузевої приналежності й проектних розмірів. Водночас як для чинних підприємств поряд із названими факторами істотне значення має стан виробничо-збутової і фінансової діяльності, що дає змогу використовувати внутрішні фінансові можливості підприємства. Однак форма власності й організаційно-правовий статус підприємства є визначальними при виборі джерел формування фінансового капіталу незалежно від того, чи є дане підприємство чинним або заново організованим.

В умовах ринкової економіки для підприємств усіх форм власності й організаційно-правового статусу основними джерелами формування фінансового капіталу можуть бути як власні фінансові ресурси, так і позикові. [16]

Утворення власного фінансового капіталу може відбуватися за рахунок зовнішніх і внутрішніх джерел власних коштів.

До зовнішніх джерел формування власного фінансового капіталу належать, по-перше, кошти, що формуються як за рахунок особистих внесків, так і за рахунок можливостей фінансового ринку; по-друге, кошти, то формуються у порядку розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів у масштабах економічної системи держави

Зовнішні джерела формування власного фінансового капіталу дають змогу новостворюваним підприємствам формувати свій початковий фінансовий капітал, а чинним суб'єктам господарювання - збільшувати розміри й удосконалювати його структуру. У ринковій економіці найбільше значення мають джерела фінансових ресурсів, що мобілізуються за рахунок можливостей фінансового ринку. У перехідній же економіці поки що значну роль відіграють кошти, які надходять шляхом перерозподілу фінансових ресурсів.

До внутрішніх джерел формування фінансового капіталу належать фінансові ресурси, які формуються в процесі виробничо-фінансової, діяльності підприємства.

Внутрішні джерела створення власних фінансових ресурсів мають велике значення для формування фінансового капіталу підприємства. Ними забезпечуються розширене відтворення і фінансова стабільність суб'єктів господарювання. Серед джерел створення власного фінансового капіталу найсуттєвішими є прибуток і амортизаційні відрахування. Саме ці зазначені джерела в основному забезпечують формування власного фінансового капіталу у масштабах економічної системи держави. [11]

Позиковий фінансовий капітал підприємств може також утворюватися за рахунок двох основних груп джерел позикових коштів.

Перша група - зовнішні джерела позикових коштів. Ця група джерел складається з двох підгруп - зовнішні довгострокові й зовнішні короткострокові джерела позикового фінансового капітану.

Для формування довгострокового позикового фінансового капіталу використовуються зовнішні довгострокові фінансові ресурси і, у першу чергу, довгострокові облігаційні позики, довгострокові банківські кредити і фінансовий лізинг. У світовій практиці активно використовується й довгостроковий податковий кредит і податкові пільги.

Зовнішні короткострокові позикові фінансові ресурси використовуються при формуванні короткострокового позикового фінансового капіталу, для чого придатні насамперед короткострокові банківські кредити і товарний (комерційний) кредит.

Друга група - внутрішні джерела позикових коштів, до яких входять фінансові ресурси, що утворюються за рахунок відстрочених і прострочених зовнішніх довгострокових і короткострокових зобов'язань. При нормальній ринковій економіці обсяг таких позикових ресурсів не досить значний. Однак у перехідний період ці позикові кошти використовуються досить активно для формування довгострокового і короткострокового позикового фінансового капіталу. [11]

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ПАТ "ДНІПРОПЕТРОВСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО 11201"

.1 Характеристика підприємства

Товариство є правонаступником усiх майнових, немайнових прав та обов'язкiв вiдкритого акцiонерного товариства "Днiпропетровське автотранспортне пiдприємство 11201" у зв'язку зi змiною його найменування на публiчне акцiонерне товариство "Днiпропетровське автотранспортне пiдприємство 11201" згiдно вимог Закону України "Про акцiонернi товариства". [18]

Основна інформація про дане підприємство відображена у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 Основна інформація про ПАТ "Дніпропетровське автотранспортне підприємство 11201"

ПАТ "ДАТП 11201" має наступну органiзацiйнй структуру:

керуючий апарат;

одна автоколона водiїв;

ремонтнi майстернi;

служба головного механіка.

Змiн в органiзацiйнiй структурi пiдприємства в найближчий час не передбачається.

З метою складання фiнансових звiтiв протягом 2011 року були встановленi наступнi принципи облiкової полiтики:

активи вiдображалися в облiку при умовi iснування ймовiрностi надходження пiдприємству економiчних вигод i при достовiрнiй їхнiй оцiнцi; - при передачi в експлуатацiю малоцiнних необоротних активiв, знос нараховувався у розмiрi 100% з вiднесенням на витрати операцiйної дiяльностi;

дебiторська заборгованiсть визначалася активом при iснуваннi можливостi одержання пiдприємством майбутнiх еконоiмчних вигод та достовiрно визначеної її суми;

до основних засобiв вiдносилися неоеборотнi матерiальнi активи строком корисного використання бiльш нiж один рiк i вартiстю вище 1000,00 грн.;

амортизацiя основних засобiв нараховувалася згiдно податкового законодавства;

при передачi запасiв у виробництво, при продажу та iншому вибуттi оцiнка їх здiйснювалась по методу iдентифiкованої собiвартостi;

зобов'язання визначалися в балансi, якщо товари, матерiали та iншi ресурси (роботи, послуги) були отриманi пiдприємством вiд постачальникiв, i при умовi iснування iмовiрностi вибуття майбутнiх економiчних вигод i достовiрної оцiнки;

дохід визначався в момент збiльшення активу чи зменшення зобов'язань, що обумовлює збiльшення власного капiталу;

витрати вiдображалися в бухгалтерському облiку одночасно зi зменшенням активу чи збiльшенням зобов'язань. [18]

застарiлий парк транспортних засобiв;

нестача оборотних коштiв;

нестабiльнiсть цiн на паливо та запаснi частини;

проблеми з квалiфiкацiйними кадрами;

неудосконалена система оподаткування;

величезна конкуренцiя на ринку пасажирських перевезень. [18]

За останнi п'ять рокiв було придбано 5 автомобiлiв "ХАЗ" на суму 369,8 тис. грн., продано 31 автомобiль "Газель" та 23 автомобiлi "Волга" на суму 300,4 тис. грн. Основнi засоби знаходяться на територiї ПАТ "ДАТП 11201". 1408 кв. м. площi здається в оренду. ПАТ "ДАТП 11201" не орендує нiяких основних засобiв. В 2012 роцi планується придбання автобусу "Еталон" на суму 500000,00 грн.

До iстотних проблем, що впливають на дiяльнiсть Товариства, вiдносяться вiдсутнiсть пiльгових режимiв iнвестування та оподаткування вiтчизняних виробникiв.

На кiнець 2011 року пiдприємство не має укладених, але ще не виконаних договорiв (контрактiв).

Прогнозується розширення видiв та обсягу послуг та оновлення транспортних засобiв за рахунок банкiвських кредитiв.

Пiдприємство не входить до будь-яких об'єднань. Маючи низький фiнансовий потенцiал (власний капiтал та статутний капiтал) ПАТ не проходить лiстинг, його акцiї не котируються на бiржових та позабiржових ринках. [18]

Нижче відображений фінансовий звіт графічно та у вигляді таблиць.

Таблиця 2.2 Фінансові результати

Дохід підприємства поступово зростає. При цьому підприємство не є абсолютно беззбитковим.

Таблиця 2.3Елементи операційних витрат

Таблиця 2.4 Розрахунок показників прибутковості акцій

Протягом останніх трьох років діяльність підприємства поступово покращується.

Нижче фінансова звітність ПАТ "ДАТП 11201" відображена графічно.

Рис. 2.1. Доходи підприємства

Доходи підприємства поступово зростають. Протягом періоду, що розглядається, за останні 3 роки доходи збільшилися. Протягом останніх 3 років найнижчі доходи були в 2010 році.

Рис. 2.2. Чисті доходи

Чисті доходи також зросли. Найнижчий показник протягом трьох останніх років був зафіксований у 2010 році.

Рис. 2.3. Збиток підприємства

Діяльність підприємства була беззбитковою у 2010 році. Це відображено на рисунку 2.3. Протягом періоду, що розглядається найвищі збитки були зафіксовані у 2009 році.

РОЗДІЛ 3. МЕТОДИКА ПОКРАЩЕННЯ РОБОТИ ПІДПРИЄМСТВА ЗА РАХУНОК НОВОВВЕДЕНЬ

3.1 Покращення діяльності підприємства за рахунок капіталовкладень

Забезпечення стабільності функціонування підприємства, підвищення конкурентоспроможності його продукції, зміцнення позиції на ринку значною мірою визначаються ефективністю здійснюваних ним інвестицій. Інвестиції - це види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Під капітальними вкладеннями розуміється сукупність одноразових витрат, що спрямовуються на просте і розширене відтворення основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури підприємства.

метою планування, обліку і контролю капітальні вкладення класифікують за такими ознаками: відтворювальною, технологічною структурою, призначенням, галузевою належністю, способом виконання робіт, джерелами фінансування, формами власності.

Відтворювальна структура капітальних вкладень відображує співвідношення довготермінових витрат підприємства на нове будівництво, розширення, реконструкцію, технічне переозброєння і підтримку потужностей діючих підприємств.

До нового будівництва належить спорудження на нових майданчиках об'єктів основного, допоміжного і невиробничого призначення новостворюваних підприємств, а також філіалів і окремих виробництв, які здійснюються з метою створення нової виробничої потужності і які після введення в експлуатацію перебуватимуть на самостійному балансі. [5]

Розширення діючих підприємств передбачає будівництво додаткових виробництв на діючому підприємстві, а також будівництво нових і розширення існуючих окремих виробничих цехів та об'єктів основних фондів на території діючих підприємств і прилеглих до них площах. Розширенням є також будівництво філій і виробництв, які після введення в експлуатацію не перебуватимуть на самостійному балансі.

Під реконструкцією діючих підприємств розуміють перебудову існуючих цехів і об'єктів основних фондів, що пов'язано з удосконаленням виробництва і підвищенням його техніко-економічного рівня на основі досягнень науки і техніки.

Технічне переозброєння діючих підприємств - це комплекс заходів з підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів і дільниць на основі впровадження передової техніки та технології, механізації та автоматизації виробництва, модернізації і заміни застарілого й фізично зношеного устаткування на нове, більш продуктивніше.

Підтримання потужностей діючого підприємства передбачає виконання робіт, пов'язаних з відновленням основних фондів, що вибувають у процесі виробничої діяльності.

Для фінансування державних капіталовкладень можуть використовуватись власні кошти державних підприємств та організацій, що призначені для таких цілей, бюджетні асигнування, кредити банків.

Капіталовкладення, які здійснюються понад ліміту державних вкладень, фінансуються з нецентралізованих джерел фінансування, які дозволено спрямовувати на такі цілі.

Інші капітальні вкладення фінансуються за рахунок власних коштів підприємств, громадських, кооперативних та інших організацій, а також коштів, отриманих у порядку пайової участі.

Плануючи інвестиції, підприємство повинно враховувати найважливіші фактори, що можуть вплинути на очікуваний результат прийнятого інвестиційного рішення. Ці фактори розподіляють на загальноекономічні, галузеві й такі, що виникають безпосередньо на рівні підприємства. [10]

До загальноекономічних факторів належать фінансово-кредитна політика уряду, рівень інфляції у країні, державне стимулювання інвестиційної діяльності підприємств, грошовий обіг у країні, рівень активності іноземних інвестицій, економічні зв'язки з іншими державами, чинне податкове законодавство тощо.

Галузеві фактори характеризуються такими показниками, як рівень науково-технічного розвитку галузі, енерго-, науко та капіталомісткість виробництва, забезпеченість трудовим потенціалом, сировинними та енергоресурсами, зв'язки з іншими галузями народного господарства, тип галузі (розвивається швидко або повільно), територіальне розташування підприємств галузі тощо.

До факторів, що діють на рівні конкретного підприємства, належать його виробничий потенціал та забезпеченість виробничими ресурсами, фінансовий стан, зв'язки зі споживачами продукції, відносини з конкурентами тощо.

За дією зазначеного комплексу факторів і стадії життєвого циклу, в якій перебуває підприємство, його керівництво може вибрати за основу для розробки інвестиційної стратегії організації одну з таких базових стратегій:

1.       виживання (це захисна стратегія, яку використовують у разі кризи економічної діяльності підприємства);

2.       стабілізації (ця стратегія спрямована на усунення нестабільності (коливання) обсягів продажу виробленої продукції (надання послуг, виконання робіт) і отримуваних доходів);

.        зростання (це найефективніша стратегія, що спрямована на досягнення стабільного збільшення обсягів продажу, прибутку, капіталу). Відповідність сформованої інвестиційної стратегії підприємства його загальній економічній стратегії визначається вибраним критерієм (показником) ефективності вкладення капіталу. Таким критерієм може бути певна норма прибутку на вкладений капітал, відсоткове збільшення частки ринку, підвищення продуктивності праці тощо. [5]

Процес планування капітальних вкладень на підприємстві складається з двох послідовних етапів. На першому етапі передбачається обчислення необхідного обсягу реальних інвестицій на певний розрахунковий період (рік або кілька років), на другому - визначення конкретних джерел фінансування інвестицій.

Фінансування капіталовкладень підприємство здійснює за рахунок як власних, так і залучених коштів.

До власних джерел фінансування капітальних вкладень підприємства належать внески засновників підприємства; акумульовані амортизаційні відрахування; кошти створених на підприємстві фінансових резервів і фондів; кошти, отримані від реалізації непотрібного майна; доходи, отримані від продажу цінних паперів, придбаних на фінансовому ринку; доходи, отримані від здачі майна в оренду, тощо. До залучених джерел фінансування капіталовкладень підприємства належать кошти, отримані від розміщення на фінансовому ринку власних цінних паперів (акції, облігації), довготермінові кредити банків, інвестиції іноземних партнерів у створення спільних підприємств. [5]

Користування зовнішніми джерелами довготермінового фінансування потребує від підприємства певних витрат. Так, випуск і продаж цінних паперів підприємства потребує витрат на їх випуск і оплату послуг фінансових посередників за їх розміщення на фінансовому ринку, у подальшому - виплату дивідендів акціонерам і процентів власникам облігацій.

алучення банківських позик пов'язане з необхідністю повернення основних сум боргу з виплатою процентів за користування кредитом.

Для державних підприємств джерелами фінансування капіталовкладень можуть бути також кошти державного і місцевого бюджетів, державних позабюджетних благодійних фондів.

Формування структури джерел фінансування капіталовкладень залежить від дії багатьох факторів, таких як діюча система оподаткування підприємств; темпи зростання обсягів реалізації продукції підприємства, їх стабільність; структура активів підприємства; стан ринку капіталів; кредитна політика національного банку країни та ін.

Вибір оптимальної структури джерел фінансування капіталовкладень має дуже важливе значення, оскільки дає змогу підприємству мінімізувати витрати на залучення капіталу, знизити ризик втрати платоспроможності й запобігти банкрутству. [13]

3.2. Економічне обґрунтування доцільності капіталовкладень

Економічне обґрунтування доцільності капіталовкладень здійснюється на основі дослідження основних характеристик відповідних інвестиційних проектів.

Сучасна практика оцінювання ефективності реальних інвестицій використовує певні базові принципи й методичні підходи.

При оцінюванні ефективності капіталовкладень слід ураховувати основні базові принципи:

1.       Оцінювати ефективність проектів інвестування капіталу потрібно на основі порівняння обсягу інвестованих коштів, з одного боку, і сум та термінів повернення інвестованого капіталу - з іншого.

2.       При визначенні необхідного обсягу інвестиційних витрат слід ураховувати як основні, так і супутні витрати капіталу. Це пояснюється тим, що при інвестуванні крім основних затрат, передбачених проектом, підприємство часто несе й супутні витрати, спричинені реалізацією цього проекту. Тому їх так само необхідно враховувати при оцінюванні ефективності здійснення капіталовкладень.

.        Повернення інвестованого капіталу оцінюється на основі показника грошового потоку від інвестицій. [11]

Під грошовими потоками від інвестицій розуміються отримані від їх реалізації чистий прибуток і суми амортизаційних відрахувань:

ГП = П + АВ, (1)

де П - річний прибуток, отриманий у результаті реалізації інвестицій;

АВ - річна сума амортизаційних відрахувань.

. Приведення майбутніх грошових потоків від інвестицій до їхньої теперішньої вартості (дисконтування). Оскільки грошові кошти під впливом фактору часу знецінюються, вартість теперішніх грошей (тобто їх купівельна спроможність) перевищує вартість грошей, що будуть отримані в майбутньому. Такий вплив часу на вартість грошей ураховується шляхом дисконтування майбутніх грошових коштів. Дисконтування передбачає коригування майбутніх потоків грошей на коефіцієнт, який відповідає певній дисконтній ставці, що враховує ризик і непевність, пов'язані з фактором часу. В умовах очікування постійного річного темпу інфляції застосовують постійну річну ставку дисконту і теперішню вартість отриманих у майбутньому грошових потоків обчислюють за формулою:

, (2)

ГПt - грошовий потік, очікуваний у t-му році від реалізації проекту;річна ставка інфляції (у вигляді десяткового дробу);

/(1+r)^t- коефіцієнт коригування майбутніх сум грошових потоків.

. Диференційований вибір дисконтної ставки. Ставки для дисконтування грошових потоків від реалізації різних проектів вибирають диференційовано з урахуванням таких факторів, як очікуваний темп інфляції, премії за ризик, імовірність низького рівня платоспроможності, тривалість періоду інвестування тощо. Виходячи з наведених принципів розраховують основні характеристики інвестиційних проектів - чисту теперішню вартість, індекс прибутковості, термін окупності, внутрішню ставку дохідності.

Чиста теперішня вартість (ЧТВ) характеризує загальний абсолютний ефект від реалізації інвестицій і обчислюється як різниця між теперішньою вартістю майбутніх грошових потоків, отриманих протягом періоду експлуатації об'єкта інвестування, і сумою початкових інвестицій:

ЧТВ = ТВ - ПІ, (3)

де ТВ - теперішня вартість грошових потоків проекту;

ПІ - початкові інвестиції.

Якщо чиста теперішня вартість проекту перевищує нуль, проект має бути схвалений як прибутковий, якщо ж вона має від'ємне значення або дорівнює нулю, то проект слід відхилити, оскільки його реалізація призведе до збитків або не принесе підприємству додаткового доходу на вкладений капітал.

Інша характеристика інвестиційного проекту - індекс прибутковості (ІП) - загалом дуже близький до чистої теперішньої вартості. Індекс прибутковості порівнює теперішню вартість майбутніх грошових потоків з початковими інвестиціями:

ІП = ТВ : ПІ (4)

Проект, який має індекс прибутковості більший за одиницю, схвалюється як прибутковий, а якщо цей індекс менший за одиницю - відхиляють.

Період окупності (Т ) інвестицій характеризує кількість років, за які будуть відшкодовані початкові інвестиції. Період окупності визначається як відношення початкових інвестицій до середньорічної величини дисконтованих грошових потоків:

Ток = ПІ/ ГПдиск (5)

де ГПдиск - середньорічна величина дисконтованих грошових потоків.

Середньорічну величину дисконтованих грошових потоків визначають так:

ГПдиск=ТВ/Текспл (6)

де ТВ - теперішня вартість грошових потоків від проекту;

Текспл - кількість років експлуатації об'єкта інвестування, протягом яких очікується надходження грошових потоків.

Внутрішня ставка доходу (ВСД) характеризує рівень прибутковості здійснених інвестицій, що дорівнює дисконтній ставці, за якої чиста теперішня вартість проекту дорівнює нулю. Це можна записати у вигляді:

 (7)

де ГП - річні грошові потоки; - дисконтна ставка (внутрішня ставка доходу);

п - кількість років надходження грошових потоків.

З метою схвалення рішення про прийнятність проекту внутрішню ставку доходу порівнюють з необхідною ставкою дохідності діяльності підприємства, яку визначають виходячи з вартості залучення капіталу і ступеня ризику проекту. Якщо значення внутрішньої ставки доходу перевищує необхідну ставку, то проект вважають прибутковим. [11]

Основна мета управління інвестиційною діяльністю полягає в досягненні найефективнішої реалізації інвестиційної стратегії підприємства. Процес управління інвестиційною діяльністю підприємства охоплює реалізацію таких завдань:

·              дослідження зовнішнього інвестиційного середовища і прогнозування майбутньої кон'юнктури інвестиційного ринку;

·              розробку стратегічних напрямів інвестиційної діяльності підприємства;

·              пошук і оцінювання інвестиційної привабливості окремих проектів, а також відбір найефективніших;

·              розробку стратегії формування інвестиційних ресурсів підприємства;

·              оцінювання інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів і відбір найефективніших з них;

·              формування інвестиційного портфелю і його оцінювання за показниками прибутковості, ліквідності та ризику;

·              поточне планування і оперативне управління реалізацією окремих інвестиційних проектів;

·              організацію моніторингу реалізації окремих інвестиційних програм і проектів;

·              підготовку рішень про своєчасний вихід з неефективних інвестиційних проектів. [5]

РОЗДІЛ 4. РОЗРАХУНОК ЕКОНОМІЧНОГО ЕФЕКТУ ВІД ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙ

.1 Оцінка ефективності інноваційної діяльності

Оцінка нововведень служить основою прийняття рішень щодо реалізації пропозицій (перспективна оцінка) та проведення контролю за використанням створених об'єктів (ретроспективна оцінка).

Метою оцінки є визначення показників ефективності, які дозволяють сформувати комплексну характеристику результатів, що досягаються за рахунок використання нових підходів до задоволення існуючих і виникаючих потреб. Впровадження нововведень може створювати різні види ефектів.

Для виміру окремих видів ефекту використовуються специфічні показники, які кількісно чи якісно характеризують результати. Їх врахування відображає полі-мотивацію інноваційних процесів. Інтереси інвесторів і інших учасників можуть бути пов'язані з грошовими та негрошовими цілями. Негрошові цілі формалізуються у вигляді конкретних показників, по яких здійснюється планування та вимірюється ступінь досягнення в результаті реалізації. [3]

Інноваційна діяльність підприємства супроводжується різноманітними результатами (ефектами). Під ефектом розуміють досягнутий результат у його матеріальному, грошовому, соціальному вимірі.

При виявленні ефектів від інноваційної діяльності, по-перше, необхідно сформулювати критерії та показники, за допомогою яких можуть бути оцінені результати інноваційної діяльності і, по-друге, слід врахувати об'єктивно існуючі взаємозв'язки й ієрархічну супідрядність ефектів від інноваційної діяльності.

Результати інноваційної діяльності можуть бути якісними й кількісними, в т. ч. в натуральному, трудовому та вартісному вимірах.

Будь-який результат інновацій у вартісному виразі узагальнюється економічним ефектом. Науково-технічні, соціальні, екологічні та інші результати, що не можуть бути оцінені у вартісному виразі, не поглинаються економічним ефектом й існують самостійно.

Економічний ефект визначається переважанням вартісної оцінки результатів інноваційної діяльності над вартісною оцінкою пов'язаних з нею витрат. [3]

Ринковими критеріями діяльності фірми є підвищення добробуту власників і максимізація ринкової вартості капіталу. Досягти цього можливо завдяки максимізації прибутку підприємства.

Економічний ефект від інноваційної діяльності оцінюється прибутком від:

реалізації інноваційної продукції;

впровадження нового технологічного процесу;

покращення використання виробничих потужностей;

впровадження винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій тощо;

ліцензійної діяльності. [3]

Ефективність інновацій - результуюча величина, що визначається здатністю інновацій зберігати певну кількість трудових, матеріальних і фінансових ресурсів з розрахунку на одиницю створюваних продуктів, технічних систем, структур. [2]

Ефективність інноваційної діяльності виявляється на мікроекономічному (рівні окремих суб'єктів господарювання, які намагаються поліпшити результати свого господарювання і отримати вищий прибуток у довгостроковій перспективі) і на макроекономічному (рівні держави, метою якої є забезпечення динамічного розвитку всього суспільства) рівнях.

Результати інновацій оцінюють за такими критеріями: актуальність, значущість, багатоаспектність.

Актуальність. Вона передбачає відповідність інноваційного проекту цілям науково-технічного і соціально-економічного розвитку країни, регіону, підприємства. Цілі визначаються з огляду на встановлені суб'єктом управління науково-технічні, економічні, соціальні та екологічні пріоритети, які можуть відображати загальносвітові тенденції розвитку і визначати стратегію розвитку країни, регіону, окремого підприємства.

Значущість. її визначають з позицій державного, регіонального, галузевого рівнів управління, а також із позицій суб'єкта підприємництва.

Державна значущість полягає у розв'язанні проблем загальнодержавного масштабу у всіх сферах життєдіяльності населення відповідно до цілей науково-технічного і соціально-економічного розвитку країни.

Регіональна значущість відображає ступінь розв'язання соціально-економічних і екологічних проблем певного регіону, цілі реалізації його потенціалу шляхом здійснення інноваційних програм і реалізації інноваційних проектів.

Галузева значущість показує вплив інновації на подолання проблем, важливих для багатьох господарюючих суб'єктів галузі.

Значущість для суб'єкта підприємництва полягає у зміцненні його ринкових позицій через розв'язання технологічних, економічних, соціальних, екологічних проблем.

Багатоаспектність. Цей критерій враховує вплив інновації на різні сторони діяльності суб'єкта господарювання та його оточення. В силу своєї практичної спрямованості показники економічної ефективності повинні бути такими, щоб за їх допомогою було можливим надання кількісної економічної оцінки різним аспектам інвестиційних процесів. Така вимога обумовлена багатогранністю інвестування і різноманіттям економічних мотивів інвесторів. Прагнення до збільшення прибутку може бути реалізовано через максимізацію поточних прибутків чи їх максимізацію в капіталізованій формі, тобто накопиченого на кінець періоду майна. Як наслідок, оцінка ефективності базується на різних показниках. [3]

Одна група методів - статичні - не враховує впливу чинника часу на цінність платежів.

До цієї групи належать метод порівняння прибутків (чистих доходів), метод порівняння витрат, метод порівняння прибутковості (рентабельності), метод окупності.

Ці методи на практиці достатньо розповсюджені. Вони відображають різні наслідки інвестиційних процесів і мають свої критерії для обгрунтування доцільності капіталовкладення. [11]

Статичні методи оцінки ефективності інвестиційних процесів у загальній постановці достатньо широко відомі. Вони формуються на статичному тлумаченні інвестицій. Розподіл витрат і доходів протягом життєвого циклу виводиться з конструкції розрахунків. В основу покладені середні значення платежів протягом встановленого планового горизонту. їх усереднення здійснюється відносно обраного періоду часу. Для наочності побудови життєвого циклу частіше усього використовується період - один рік. Тому аналізована ситуація представляється як нерухома, і розрахункові елементи встановлюють відповідно до обраного відрізку часу. [16]

Методи цієї групи слід також розподілити в залежності від охоплення часового періоду. Так оцінки, надані методами порівняння прибутку, витрат і рентабельності, є одноперіодними. Вони обмежені обраним періодом, найчастіше одним роком.

Тільки метод окупності вважається багатоперіодним, бо відображає часовий результат процесу компенсації, який може охоплювати різні терміни. Обмеженість розрахунків одним періодом не показує динаміку платежів, яка суттєво впливає на реалізацію інтересів інвестора. В той же час витрати та доходи розподіляються протягом життєвого циклу нерівномірно. Після великого відтоку коштів, пов'язаних з інвестуванням, як правило, мають місце порівняно невеликі доходи від реалізації продукції чи послуг. На наступних етапах доходи, як правило, збільшуються, але залишаються переважно непостійними: зростають, зменшуються або змінюються нерівномірно. Обмеження одним періодом не дозволить врахувати цю динаміку. Складно сказати, який з відрізків часу є репрезентативним. Це обумовлює використання усередненої характеристики, яка зрівнює результат незалежно від тенденції. В той же час інвестору не байдужа тенденція зміни доходів.

Таким чином, статичні методи не надають можливості врахування фактору часу: не відображають часовий пріоритет платежів і часову структуру, тенденції їх зміни, розмір коливань. Окрім того, при порівнянні варіантів інвестування з різним терміном дії проектів ці недоліки призводять до обмежених можливостей використання статичних показників. В той же час статичні методи характеризуються простими математичними розрахунками і потребують незначних витрат на інформаційне забезпечення.

Другу групу складають динамічні методи оцінки економічної ефективності інвестицій. В їх основу покладено динамічний підхід, який суттєво знижує недоліки статичних методів. Це забезпечується за допомогою врахування фактору часу на цінність платежів. Інвестиція характеризується через платіжні ряди надходжень і виплат, які очікуються протягом аналізованого періоду. При цьому для спрощення виходять із того, що всі платежі здійснюються наприкінці або на початку певного відрізку часу, частіше за все року.

Орієнтування динамічних методів на врахування фактору часу може призвести до рішень, неідентичних статичним. Різниця посилюється також неоднаковими підходами до врахування плати за придбання інвестиційного об'єкта. В динамічних методах вони розглядаються як конкретні платежі на початку інвестиційного періоду. У статичних методах ці витрати відображаються в якості фіксованих амортизаційних відрахувань, які компенсують вартість інвестиційного об'єкту. [11]

Окрім того конструкція динамічних методів дозволяє гнучко враховувати умови залучення капіталу з джерел, що використовуються для фінансування та схему його повернення; вводити інструменти додаткових інвестицій та додаткового фінансування; відображати зміни процентних ставок, що відбуваються протягом аналізованого періоду.

Для підвищення обґрунтованості оцінок і якості рішень, що приймаються на їх основі, розрахунки економічної ефективності необхідно проводити за наступними принципами:

Побудову схеми інвестиційного процесу здійснювати на основі чистого грошового потоку. Його складові формувати відповідно діючому організаційно-економічного механізму, що регулює відносини між учасниками проекту та зовнішнім середовищем (законодавчі акти, нормативні документи, інструкції, договірні відносини).

При формуванні схеми враховувати всі суттєві наслідки проекту і забезпечувати розмежування платежів, які пов'язані з іншими процесами. При цьому, якщо інвестиції здійснюються в діючі підприємства, формувати елементи схеми як різницю витрат і доходів, що мають місце «з проектом» та «без проекту».

Орієнтувати конструкцію показників ефективності на чистий прибуток, який відображає підсумок зіставлення витрат і доходів і по своїй економічній природі характеризує мотивацію.

Враховувати специфічні економічні інтереси окремих учасників інвестиційного процесу, що характеризується різними напрямками грошових потоків, можливостями, вимогами до доходності.

Враховувати альтернативні можливості варіантів, проектів і забезпечувати умови їх зіставлення, а також порівняння показників ефективності.

Відображати вплив фактору часу, який створює неоднакову цінність різночасних витрат і доходів.

Враховувати оцінку невизначеності і ризиків при розрахунку показників економічної ефективності.

Ранжувати характеристики, які надаються за допомогою різних показників ефективності. Визначити переваги певних показників при їх спільному використанні. [10]

Ефективність інноваційного проекту - це категорія, яка відображає відповідність проекту цілям та інтересам його учасників. Ось чому необхідно оцінювати ефективність проекту в цілому, а також ефективність участі в ньому кожного з його учасників.

Ефективність інноваційного проекту в цілому оцінюється заради визначення потенційної привабливості проекту для можливих його учасників і обґрунтування джерел фінансування.

При оцінці ефективності інноваційних проектів аналізують декілька видів ефективності, залежно від призначення проекту:

Народногосподарська економічна ефективність - відображає ефективність проекту і точки зору народного господарства, регіонів, галузей;

Комерційна ефективність - враховує фінансові результати учасників проектів;

Бюджетна ефективність - враховує вплив проекту на видатки (доходи) бюджетів різних рівнів.

Ефективність участі в інноваційному проекті визначається для перевірки значущості проекту й зацікавленості в ньому його учасників. Вона охоплює розрахунок ефективності участі підприємств і організацій в інноваційному проекті; ефективності інвестування коштів в акції підприємства; ефективності участі в проекті структур більш високого рівня (регіональну, народногосподарську, галузеву ефективність). [5]

Загальна схема оцінки ефективності інноваційних проектів має містити наступні етапи:

· експертну оцінку суспільної значимості інноваційного проекту для народногосподарських і глобальних проектів. Для локальних проектів оцінюється лише їхня комерційна ефективність, тобто враховуються фінансові наслідки реалізації проекту для його безпосередніх учасників;

· розрахунок показників ефективності інноваційного проекту в цілому з метою пошуку потенційних інвесторів;

· оцінку ефективності після обґрунтування схеми фінансування. На цьому етапі уточнюється склад учасників і оцінюється ефективність участі в інноваційному проекті кожного з них. Для врахування фінансових наслідків інноваційного проекту на рівні регіону, галузі, бюджетів різних рівнів, окремих підприємств і акціонерів розраховується відповідно регіональна, галузева, бюджетна й комерційна ефективність.

Із кількох альтернативних варіантів реалізації проекту приймають той, який забезпечить більший запас фінансової міцності. Ним є різниця між прогнозним рівнем попиту на продукцію і критичним її обсягом.

Якщо вказані показники свідчать про економічну вигідність проекту в межах його життєвого циклу при прогнозних рівнях попиту і цінах на продукцію, то рішення про інвестування може бути позитивним. [10]

4.2 Розрахунок економічного ефекту від залучення капіталовкладень в діяльність підприємства

Відповідно до законодавства України інвестиції розглядаються як вкладення капіталу (майнових і інтелектуальних цінностей) в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою його подальшого збільшення, отримання соціального ефекту та ін. Вкладання у відтворення основних фондів (будинків, споруд, передаточних пристроїв, устаткування, обладнання) називаються капітальними вкладеннями. Джерелом приросту капіталу і головним мотивом інвестування є одержуваний прибуток (економія).

Загальним критерієм ефективності капіталовкладень є рівень одержуваного прибутку на вкладений капітал. Під прибутковістю розуміють не просто приріст капіталу, а такий темп його приросту, який повністю компенсує зміну купівельної спроможності грошей (інфляцію) протягом усього періоду експлуатації об'єкта інвестування, забезпечує мінімальний рівень прибутковості і покриває ризик інвестора, пов'язаний зі здійсненням проекту, враховує ставку позичкового проценту, виплату дивідендів і т.п.

Існує два основних метоли оцінки ефективності капіталовкладень:

· прості (статичні);

· динамічні (методи дисконтування).

В даному курсовому проекті я розраховую ефективність капіталовкладень за простими методами.

На основі даних ПАТ "ДАТП 11201" ведеться розрахунок показників.

Капітальні інвестиції виражені за рахунок придбання (виготовлення) основних засобів, на кінець року становить 8 одиниць. Первiсна вартiсть основних засобiв на кiнець 2011 року складає 3163 тис. грн., процент зносу на кiнець перiоду - 84,73%. Законсервованих основних засобiв немає. [18]

До статичних методів оцінки ефективності відносять розрахунок звичайного строку окупності капіталовкладень і простої норми прибутку.

1. Звичайний термін окупності (Ток), років - це розрахунковий період відшкодування капіталовкладень (інвестицій) за рахунок прибутку:

 , (8)

де ИС - капітальні вкладення;

Пр - прибуток від експлуатаційної діяльності.

рік

. Проста норма прибутку (рентабельність капіталу) - показує ту частину капіталовкладень, що повертається інвестору у вигляді прибутку за один інтервал планування.

 (9)

%

Розрахунки показали, що дане підприємство окупило всі витрати і отримало незначний чистий дохід. Тому, для нормального функціонування ПАТ "ДАТП 11201" необхідні капіталовкладення у вигляді придбання основних засобів.

ВИСНОВОК

Підприємства і господарські організації здійснюють за рахунок власних коштів технічне переозброєння, реконструкцію і розширення виробництва як підрядним, так і господарським способами. В умовах переходу до ринку відповідальність за цільове й ефективне використання власних засобів покладається на інвесторів, що обумовлює особливості фінансування таких капітальних вкладень.

Усі кошти на капітальні вкладення акумулюються на розрахунковому рахунку інвесторів. На їхнє прохання установи банків можуть відкривати окремі рахунки для обліку власних засобів на капітальні вкладення за окрему плату.

Установи банків не оформляють фінансування будівництв, вони повинні надавати їм для цього документи. Фінансування капітальних вкладень здійснюється з розрахункового рахунка інвестора шляхом оплати розрахункових документів на виконані проектні, будівельно-монтажні й інші роботи, поставлене устаткування й інші витрати, зв'язані з капітальними вкладеннями. Склад витрат і порядок їхньої оплати залежать від характеру капітальних вкладень, способу виробництва будівельно-монтажних робіт, а також методу фінансування витрат.

Установи банків не контролюють цільове й ефективне використання власних засобів коштів на капітальні вкладення. Тільки на прохання інвестора, на договірних засадах за окрему плату вони можуть здійснювати такий контроль, наприклад, перевіряти якість проектно-кошторисної документації, проводити контрольні обмірювання оплачених (представлених до оплати робіт), робити інші види послуг по фінансуванню капітальних вкладень. Плата за такі послуги повинна встановлюватися на рівні, що забезпечує повне покриття витрат банку на їхнє надання й одержання відповідного прибутку.

В даний час усі підприємства незалежно від їхнього виду, форм власності і підпорядкованості ведуть бухгалтерський облік майна і господарських операцій відповідно до чинного законодавства.

Виробничо-господарська діяльність підприємства забезпечується не тільки за рахунок використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, але і за рахунок основних фондів.

При отриманні (купівлі) основних засобів акт складає комісія, яка призначається розпорядженням (наказом) керівника підприємства. Акт складається в одному примірнику на кожний окремий об'єкт.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.       Закон України «Про систему оподаткування». - К., 1997р., зі змінами та доповненнями.

2.       Закон України «Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні». - К., 2003р.

.        Арсентєв Е., Гірчак О. та інші. Підприємництво. - Д., 2004р.

.        Антикризисное управление / под ред. Короткова Э.М. /. - М., 2001 г.

.        Брігхем Є. Основи фінансового менеджменту. - К., 1997 р.

.        Василенко В.О. Антикризове управління підприємством., - К., 2003р.

.        Гетьман О.О., Шаповал В.М. Економіка підприємства. - К., 2006р.

.        Економіка підприємства. / під ред. Шегди А.В./ - К., 2003р.

.        Краснокутська Н.С. Потенціал підприємства. - К., 2005р.

.        Крушвиц Л. Финансирование и инвестирование. - Питер., 2000г.

.        Мелкулов Я.С. Экономическая ефективность инвестиций и финансирования инвестиционных проектов.-М. «ДИС»- 2007г.

.        Краснокутская Н.С. Потенціал підприємства. К.,2005р.

.        Планування діяльності підприємства. / під ред. Свінцицької О.М./ К.,2009р.

.        Экономика и организация деятельности фирмы / под ред. Волкова Н.Н. / - М., 2004г.

.        Краснокутська Н.С. Потенціал підприємства. - К., 2005р.

.        Крушвиц Л. Финансирование и инвестирование. - Питер., 2000г.

.        Макаровська Т.П. Економіка підприємства. - К., 2004р.

.        http://www.smida.gov.ua