Особливості формування зв’язків з громадськістю у закладах соціальної сфери

Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна"

Білоцерківський інститут економіки та управління

Кафедра "Соціальна робота"

Дипломна робота

На тему:

"Особливості формування зв’язків з громадськістю у закладах соціальної сфери"

зі спеціальності: 7.040200 "Соціальна робота"

Студент-виконавець: Ганенко Олена Василівнакурс, ССР - 51

Науковий керівник: кандидат історичних наук

Литвин Аеліта Василівна

Консультант з охорони праці: доцент, кандидат біологічних наук

Коваленко Леонід Іванович

Біла Церква 2007

Зміст

Вступ

Розділ 1. Звязки з громадськістю (паблік рилейшнз) як сфера професійної діяльності

1.1 Визначення паблік рилейшнз у науковій літературі

1.2 Передумови утворення паблік рилейшнз

1.3 Історія розвитку та сучасний стан паблік рилейшнз

Висновки до розділу 1. Звязки з громадськістю (паблік рилейшнз) як сфера професійної діяльності

Розділ 2. Функції та способи реалізації завдань паблік рилейшнз у соціальній сфері

2.1 Функції паблік рилейшнз по досягненні ефективності роботи організації

2.2 Засоби масової інформації (ЗМІ) - важливий інструмент ПР

2.3 Використання реклами і виставок у цілях паблік рилейшнз

2.4 Паблік рилейшнз у формуванні іміджу організації соціальної сфери

Висновки до розділу 2. Функції та способи реалізації завдань паблік рилейшнз у соціальній сфері

Розділ 3. Паблік рилейшнз як сфера практичної роботи (на досвіді роботи білоцерківського міськрайонного центру зайнятості)

Розділ 4. Організація охорони праці в закладах соціальної сфери

Висновки

Використана література

Вступ

Актуальність теми дослідження. У сучасному світі особливу роль відіграє громадська думка, яка формується в тому числі і тим, як представлена та чи інша структура в засобах масової інформації (ЗМІ). Проблема ж усіх закладів соціальної сфери в Україні полягає у недостатній поінформованості громадськості про їхню діяльність, про ті послуги які вони надають, а це веде до неповного розуміння важливості функціонування інституту соціальної роботи. Тому важливо враховувати, що паблік рилейшнз слугує тим засобом впливу на громадськість, який необхідно використовувати для встановлення контакту зі "своєю" аудиторією закладами соціальної сфери.

Поняття "паблік рилейшнз" (в подальшому нами вживається скорочення ПР), ще недавно маловідоме і незвичне для колишньої радянської політичної культури і ментальності, в останні роки впевнено увірвалося в наше життя. Написано вже десятки книг на цю тематику, друкуються статті і матеріали на сторінках журналів і газет, створюються курси, проводяться окремі семінари і конференції, влаштовуються гучні презентації. В Україні, Росії, інших країнах СНД засновані національні асоціації ПР. Дане поняття ввійшло у моду, стало справжньою візитною карткою нових часів. Увесь цивілізований світ давно перетворив ПР у ефективно працюючу науку і мистецтво досягнення взаєморозуміння і згоди серед різноманітних суб’єктів життя громадського суспільства.

Проблемі вивчення ПР присвяченні праці таких вітчизняних науковців як Почепцова Г.Г., Королько В. Г, Слісаренко І.П. та інших.

Мета дослідження: розкрити поняття зв’язків з громадськістю (ПР) в закладах соціальної сфери як важливої теоретичної та практичної проблеми, проаналізувати технології зв’язків з громадськістю та дослідити їх використання в закладах соціальної сфери.

Завдання дослідження:

·        розкрити поняття зв’язків з громадськістю (ПР);

·        визначити передумови виникнення ПР;

·        проаналізувати історію розвитку та сучасний стан ПР;

·        виокремити функції ПР, що сприяють досягненню ефективності роботи організації соціальної сфери;

·        встановити зв'язок ПР із засобами масової інформації;

·        розкрити важливість використання реклами і виставок у цілях ПР;

·        окреслити роль ПР у формуванні іміджу організації соціальної сфери;

·        дослідити ПР як сферу практичної роботи.

Об’єкт дослідження: зв’язки з громадськістю у закладах соціальної сфери.

Предмет дослідження: використання технологій ПР на досвіді роботи Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості (БМРЦЗ).

Методи, які використовувалися при написанні дипломної роботи:

·        вивчення літературних та інших джерел;

·        спостереження;

·        вивчення та аналіз досвіду роботи БМРЦЗ;

·        бесіди з працівниками БМРЦЗ.

Наукова новизна даної дипломної роботи полягає у розкриті можливостей застосування зв’язків з громадськістю у соціальній сфері з урахуванням світового досвіду.

соціальна сфера громадськість зв'язок

Розділ 1. Зв'язки з громадськістю (паблік рилейшнз) як сфера професійної діяльності

1.1 Визначення паблік рилейшнз у науковій літературі

Фахівці стверджують, що існує близько 500 визначень ПР. Це пов'язано з тим, що ПР обслуговує багато різних галузей виробництва і людської діяльності, зокрема він задіяний у політиці, бізнесі, міжнародних організаціях, уряді, менеджменті, маркетингу, вищій школі тощо [37, с.11].

Часто ПР неправильно тлумачать, а отже і розуміють, наприклад, ототожнюючи із заходами з реалізації продукції чи проведенням "днів відкритих дверей". Кожна організація (установа, державний орган, фірма і т.д.) має свої групи людей (споживачів, клієнтів, партнерів та ін.), яким потрібна інформація про її діяльність. Для налагодження контакту з громадськістю, впливу на її думку використовують те, що відоме у світі як "паблік рилейшнз". ПР перекладають по-різному, наприклад, "громадські зв’язки", "розповідь для публіки", "суспільні відносини", "вивчення і формування громадської думки" тощо. В українській практиці вже майже закріпився дослівний відповідник паблік рилейшнз - зв'язок з громадськістю. Хоча більшість фахівців, зокрема Г. Почепцов, І. Слісаренко, протестує проти перекладу паблік рилейшнз з тієї причини, що "український відповідник "зв’язки з громадськістю" вкрай обмежений, бо не відображає глобальних завдань цієї діяльності, а вказує лише на спілкування з навколишнім світом" [48, с.3].

Фахівці також по-різному трактують ПР. Наприклад, Американське товариство спеціалістів галузі ПР вважає, що паблік рилейшнз - "це функція управління, яка передбачає вивчення й аналіз настроїв громадськості, гармонізацію політики організації або особи із суспільними інтересами, сприяє реалізації програми дій, спрямованих на досягнення громадського розуміння та схвалення" [48, с.3].

С. Блек так тлумачить суть ПР: "Паблік рилейшнз - це мистецтво і наука досягнення гармонії завдяки взаєморозумінню, яке ґрунтується на правді і цілковитій поінформованості" [5, с.17].С. Блек наводить перелік особливостей ПР.

ПР включає в себе:

. Все, що може ймовірно покращити взаєморозуміння між організацією і тими, з ким вона вступає в контакт в середині неї і поза її межами.

. Рекомендації по створенню "суспільного обличчя" організації.

. Заходи, спрямовані на виявлення та знешкодження чуток та інших джерел нерозуміння.

. Заходи, спрямовані на розширення сфери впливу організації засобами відповідної пропаганди, реклами, виставок, відео - і кіно показів.

. Будь-які дії, спрямовані на покращення контактів між людьми чи організаціями [59, с.169].

За поясненням одного із відомих українських вчених у цій галузі, Г. Почепцова, ПР - "це породження позитивної інформації, адже в сфері її діяльності знаходяться, крім загального інформування громадськості (а також власних працівників), і лобіювання, і розміщення в пресі непрямої реклами, і керування кризовими явищами" [43, с.105].

В. Королько вважає, що ПР - "це спеціальна система управління інформацією (у тому числі соціальною), якщо під управлінням розуміти процес виробництва інформації зацікавленою в ній стороною, поширення готової інформаційної продукції через засоби комунікації для спрямованого формування бажаної громадської думки" [25, с. 19].

Усі визначення акцентують різні характеристики, але всіх їх об’єднує одне - це взаємовідносини між організацією і громадськістю. Тому ПР ми перекладаємо іноді як "зв’язки з громадськістю", іноді як "комунікації з громадськістю". Більш точними є визначення, які говорять про те, що ПР працюють з клієнтами з метою створення комунікативних стратегій і повідомлень для передачі їх цільовій аудиторії, щоб переконати її зробити дещо сприятливе для клієнтів [41, с.18].

Отже, ПР - це одна із функцій управління, що сприяє встановленню і підтримці спілкування, взаєморозуміння, прихильності і співробітництва між організацією і громадськістю. Вони включають в себе вирішення різноманітних проблем: забезпечують керівництво організації інформацією про громадську думку і надають йому допомогу у виробленні зворотних заходів; забезпечують діяльність керівництва в інтересах громадськості; підтримують його в стані готовності до різних перемін шляхом завчасного передбачення тенденцій; використовують дослідження і відкрите спілкування як основні засоби діяльності.

Можна зробити висновок, що ПР являє собою мистецтво переконувати людей і впливати на їхню думку, підтримувати готовність до необхідних змін, запобігати кризовим станам та переборювати їх.

Діяльність ПР повинна бути безперервною, такою, що планується і орієнтується не тільки на нинішніх партнерів, а й на майбутніх. І в цій спрямованості на перспективу - найважливіша особливість ПР. Вона передбачає проведення різноманітних досліджень, ініціювання повідомлень у пресі, організацію прес-конференцій, виставок, семінарів, лекцій і інших заходів [59, с.170].

1.2 Передумови утворення паблік рилейшнз

Виникнення ПР як професійної діяльності було обумовлене законами, традиціями і потребами суспільства, нарешті, його підготовленістю до сприйняття ПР.

Як засіб дії на громадську думку, хай і не сформульовану в якомусь терміні, ця діяльність існує з давніх часів. Ще античні Греція і Рим із Стародавньою Руссю залишили докази спроб цілеспрямованого впливу на громадськість [31, с.13].

Пам'ятники, різноманітні форми монументального мистецтва стародавнього світу є свідоцтвами перших спроб впливати на людей. Піраміди, статуї, храми, гробниці, живопис і стародавні пам'ятники писемності - все це приклади увічнення і обожнювання правителів, сила яких покоїлася на релігійних переконаннях. Стародавні мистецтво і література теж прославляли героїчні діяння полководців і вождів, підносячи їх публіці як богів або подібних богам. Промови вождів або тих, хто прагнув до них належати, не випадково були сповнені високого красномовства, адже готувалися вони із застосуванням риторики (ораторського мистецтва) як одного з основних засобів переконання.

Видатний мислитель античності Арістотель (384-322 рр. до н. е.) вважав, що переконати аудиторію можна тільки тоді, коли доб’єшся її прихильності або ж симпатії до себе. У відомому трактаті "Риторика" - першій науковій розробці проблем ораторського мистецтва - він вводить поняття етоса, під яким малося на увазі відношення публіки до оратора як найважливіша передумова успіху його промови.

Інший видатний представник античності, державний і політичний діяч Стародавнього Риму, блискучий оратор Цицерон (106-43 рр. до н. е.) в своїх працях по риториці особливе значення приділяв вивченню психології, інтересів, смаків публіки. На його думку, задача оратора-естетично тішити публіку, впливати на волю і поведінку людей, уміти спонукати їх до активної діяльності.

Вже в Стародавній Греції мислителі стали багато писати про увагу до бажань публіки, що свідчить про те значення, яке вони надавали громадській думці, хоча сам цей термін і не вживався. Ряд ідей і висновків, що істотно нагадують сучасне тлумачення громадської думки, можна зустріти в політичній лексиці Стародавнього Риму.

Розгляд ранніх форм і методів ремесла зв'язків з громадськістю, впливу на людей, їх переконання допоможе нам глибше зрозуміти сучасний стан паблік рилейшнз, шлях, пройдений ними в своєму розвитку. Історичний аналіз свідчить, що паблік рилейшнз увібрали в себе різноманітні види техніки і різні технології впливу, переконання, що довели свою ефективність впродовж багатьох століть. Крім риторики, можна посилатися на використання символіки, різного роду гасел. Варто нагадати і про два інші відібрані і перевірені історією способи впливу, а саме, скульптуру і монети, які широко і ефективно використовувалися і продовжують використовуватися в політичних цілях починаючи приблизно з IV-III сторіччя до н. е.

Історія людства доводить, що інструментарій впливу на громадськість широко застосовувався при підготовці до воєн, лобіюванні політичних кругів, організації підтримки політичних партій, розповсюдженні релігійних вірувань, просуванні товарів на ринок, зборі засобів, популяризації подій і людей. І дійсно, багато що з того, чим користується сучасне суспільство у сфері паблік рилейшнз, не нове. Піармени нині відточують свою майстерність, звертаючись до історичного досвіду, накопиченого попередниками.

У Стародавній Греції над усе цінувалося уміння спілкуватися, вести суперечки, переконувати співрозмовника. Кращі оратори, як правило, були найвірогіднішими кандидатами в лідери. Для досягнення ще більшого визнання політичні діячі Греції нерідко зверталися до софістів (фахівців з навчання мудрості і красномовства) з проханням допомогти їм в словесних баталіях. Софісти часто і самі збиралися перед публікою в амфітеатрах в певні дні і прославляли, звеличували переваги тих або інших кандидатів, що претендували на високі політичні пости. Ймовірно, вже з часів софістів практика впливу, переконання була пов'язана з умінням вести дебати і дотримувати правила етики. Більш того, це були вже перші спроби того, що ми нині називаємо лобіюванням - прагнення вплинути на законодавців за допомогою ефективного використання методів і прийомів комунікації, переконання логікою думок.

Мистецтво публічного діалогу в його словесній формі пов'язують з ім'ям старогрецького філософа і вихователя Сократа. Саме він і його учні розробили комплекс основ діалогічної форми обговорення певного предмету і пошуку істини, заклавши фундамент функціональної ефективності демократичного діалогу. Серед таких основ: визнання унікальності кожного з партнерів і їх принципової рівності один перед одним; можливі розбіжності і оригінальність точок зору; орієнтація кожної із сторін на розуміння і активну інтерпретацію своєї думки іншою стороною; взаємозбагачення позицій учасників діалогу. Заслуговують уваги і уявлення стародавніх мислителів про соціальне управління як своєрідний рівноправний діалог. Наприклад, Арістотель і Платон вважали, що засоби управління людьми повинні бути не тільки доречними, але і широко відомими як тим, хто управляє, так і тим, ким управляють. Ці принципи в тому або іншому ступені застосовуються в сучасній практиці паблік рилейшнз.

Видатними майстрами техніки впливу на маси були римляни, зокрема Юлій Цезарь. Кожного разу перед військовими битвами він добивався народної підтримки за допомогою розповсюдження спеціально підібраних промов і проведення театралізованих вистав. Не випадково під час першої світової війни відомий Комітет суспільної інформації США (Комітет Кріля) звернувся до досвіду Юлія Цезаря, щоб збудити патріотизм американців і добитися підтримки політики президента США Вільсона. Можна сказати, що способи ведення психологічної війни, які особливо широко стали використовуватися в XX столітті, були розроблені ще за часів Стародавнього Риму.

Елементи психологічної війни зустрічаємо і в інші історичні часи. В 1095 році папа Урбан II, докладаючи величезних зусиль до підготовки війни проти мусульманського халіфату, розіслав послання по своїй інформаційній мережі - через кардиналів, архієпископів, єпископів і священиків, - в якому участь в цій священній війні проголошувалася служінням божим, заслуговуючим відпущення всіх гріхів. Папа римський надавав християнам того часу єдиний в їх житті шанс відвідати священні місця. Він також обіцяв усім, хто візьме участь в хрестовому поході, не тільки відпущення гріхів, але і скарби "ворогів віри" з багатого Сходу. Він підкреслював: що ті, що живуть в горі і бідності, там будуть жити в радості і багатстві. Використаний тут прийом психологічної дії не міг залишитися непоміченим сучасними піарменами.

Набагато пізніше, в 1622 році, в боротьбі проти Реформації Ватикан під керівництвом папи Григорія XV створив спеціальну конгрегацію, покликану "допомогти утримати віру" і зберегти церкву, - "Конгрегацію пропаганди віри". Саме тоді увійшло до обігу поняття "пропаганда", що спочатку не носило негативного відтінку і що означало, прагнення церкви інформувати людей про переваги католицизму. Відзначимо, що і тепер ще Ватикан має в своєму розпорядженні могутній і розгалужений апарат по зв'язках з громадськістю. Керівник цього відомства має в церковній ієрархії Ватикану високий ранг архієпископа.

Своєрідний і унікальний досвід демократичних зв'язків з громадськістю мала і Україна. Вже за часів Київської Русі поширеними були народні віче. Перші відомості про вічові збори наших предків зустрічаються у візантійського історика Прокопа ще в IV сторіччі. Віче користувалися правом звертатися до князя, вирішувати господарські питання, оголошувати війну і встановлювати мир. Люди збиралися на дзвін вічового дзвону, щоб порадитися і ухвалити колективне рішення.

З виникненням українського козацтва в XV ст. важливим і унікальним інститутом зв'язків з громадськістю стала козацька рада. Вона була загальними зборами козаків, найвищим органом влади в Запорізькій Січі, де обговорювалися політичні, військові, господарські, судові, дипломатичні, адміністративні і інші питання. З часом такі ради стали скликатися по всій Україні, на них запрошувалися і брали активну участь в обговоренні життєво важливих проблем всі козаки певної місцевості. Ще одним найвищим органом влади в Запорізькій Січі з XVI по XVIII ст. була січова рада. Вона вирішувала найважливіші питання: участь козачого війська у війні, прийом послів, вибори кошової старшини, розподіл військ, угідь і т.д. Право брати участь у січовій раді мали всі козаки. Діяльність цих органів - яскраве свідоцтво не тільки розвитку демократії в козачій республіці, але і унікального вітчизняного досвіду встановлення зв'язків між козацькими органами влади і громадськістю України.

Ремесло, практика і тактика зв'язків з громадськістю на всьому протязі історії цивілізації значною мірою визначалися розвитком засобів комунікації і розповсюдження інформації, технічними можливостями суспільства Зрозуміло, що можливості ці не йдуть ні в яке порівняння з XX століттям, коли паблік рилейшнз все більш стали покладатися: на електронні засоби комунікації - телеграф, телефон, зв'язок факсиміле, телекси, супутниковий зв'язок, кіно, радіо і телебачення, а зараз ще і комп'ютерні мережі.

Безумовно, тактика і методика сучасних паблік рилейшнз увійшли до арсеналу піарменів не вчора. Ще до настання часів індустріального суспільства і розквіту промислової революції людство збагатила епоха Відродження, на авансцену історії вийшла Реформація, був відкритий Новий Світ. Ці події історичного значення розширили горизонти людства, дозволивши йому по-новому оцінити себе і навколишній світ.

Період доіндустріального суспільства також відмічений паростками епохи становлення засобів масової інформації: у 1438 році Іоганн Гутенберг заснував друкарню і розробив нову технологію друкарського процесу на основі друкарських форм з використанням окремих рухомих літер. Це відкриття зробило якнайглибший вплив на розвиток людської культури. Воно нарешті озброїло сферу зв'язків з громадськістю можливістю друкувати книги, масовими тиражами видавати газети, розповсюджувати будь-яку друковану продукцію. Подібні носії інформації, безумовно, існували і до цього, проте ніколи раніше вони не друкувалися так швидко, не розповсюджувалися так масштабно і не впливали в один і той же час і одним і тим же інформаційним змістом на таку величезну аудиторію [24, с.46-51].

Отже, важко сказати, до яких часів сходить зародження ремесла паблік рилейшнз. Напевно, ніхто не зможе пояснити, хто є його засновником, в якій країні воно вперше виникло. І це не дивно, адже паблік рилейшнз будуються на зусиллях не тільки переконувати людей, але і впливати на їх поведінку. Тому можна припустити, що спроби встановити зв'язки з громадськістю так само древні, як і сама цивілізація. Щоб жити в суспільстві, людям необхідно було підтримувати певний мінімум згоди, і ця згода, як правило, досягалася шляхом міжособової і групової комунікації. Але, як відомо, досягнення згоди вимагає не одних лише актів обміну інформацією, але і наявність такого важливого чинника, як уміння переконувати, впливати. Чинник переконання і сьогодні залишається рушійною силою паблік рилейшнз. Щоб, переконати інших, сучасні практики даної сфери нерідко користуються тактикою, до якої тисячоліттями вдавалися державні і політичні діячі.

1.3 Історія розвитку та сучасний стан паблік рилейшнз

Реально ПР виник внаслідок індустріальної революції, коли монополісти відчули недостатність методів управління тільки виробничою сферою. Наприклад, наявність клієнта, котрий може хотіти чи не хотіти одержати ту чи іншу послугу, чи страйки робітників, що порушують прийняту систему управління, з якою якось необхідно працювати. США першими пройшли цей шлях монополізації, тому тут у кінці 19 - на початку 20 століття і виникли перші варіанти реалізації ідей ПР.

Фрейзер Зейтель називає батьком сучасного ПР Айві Лі. Це журналіст, котрий взявся за практику пабліситі в 1903 р. Для Лі ключовим моментом прийняття й розуміння бізнесу була необхідність інформування публіки. Лі був упевнений, що в бізнесі єдиним шляхом для переконливої відповіді критикам був шлях чесності, точності й переконливості. Замість того, щоб потурати публіці, Лі вважав, що організація має боротися за те, щоб заслужити суспільну довіру і добре ставлення.

У 1914 р. Лі наймає Джон Рокфеллер, котрого йому вдається захопити ідеєю суспільної значущості бізнесу. Так, Лі змінює протікання страйку в одній з компаній після ряду інцидентів із загибеллю робітників. Рокфеллер сам відправляється в шахти, вислуховує скарги, навіть танцює з шахтарськими дружинами на одному із соціальних ритуалів. Ось як пише Ф. Зейтель про результати цього страйку: Рокфеллер не тільки став героєм для шахтарів, а й новою людиною для громадськості. Роки потому Джон Рокфеллер визнав, що дозвіл страйку в Колорадо за допомогою паблік рилейшнз був однією з найважливіших подій для сім'ї Рокфеллер.

У подальшому Лі пробував зробити з Рокфеллера не капіталістичного монстра, а людину, зрозумілу для всіх. Передбачаючи майбутні зусилля спеціалістів, Лі вже тоді показував Рокфеллера, що грає в гольф, відвідує церкву, святкує дні народження. Лі також працював з відомим авіатором Чарльзом Лінбергом, щоб переконати публіку не боятися польотів.

Лі користувався терміном пабліситі для відсилання до сучасного розуміння ПР, проте вже з 1919 р. став вживати слова паблік рилейшнз. Саме він першим заклав у підвалини цієї професії поняття відкритість, чесність. Він же першим використав систему роздачі релізів у широких масштабах.

Першим американським президентом, який активно використав методи ПР, був Теодор Рузвельт. Яскравий президент був майстром мистецтва і сили пабліситі, він використав це знання і вміння, щоб досягти своєї політичної мети. Оглядачі стверджували, що Рузвельт керував країною з перших сторінок газет.

Генрі Форд і Джон Рокфеллер використали позитиви ПР у своїй діяльності, тим самим непрямо сприяючи формуванню й просуванню цієї професії.

Едвард Бернейс стає лідером впливу в 20-ті роки. Він активно викладав основи ПР на університетських курсах. Бернейс вийшов із комітету Кріля, який під час Першої світової війни відповідав за пропаганду. Ряд людей, котрі пройшли там немовби школу "агресивних комунікацій", змогли застосувати набуті знання потім у мирному житті, ставши творцями всіляких ПР-фірм. Серед них був і Е. Бернейс.

Радянський Союз також володів великими силами в галузі пропаганди й ПР. Адже СРСР, особливо в 30-ті роки, незважаючи на хвилю терору, мав вельми привабливий імідж в очах багатьох людей, включаючи всесвітньо відомих письменників, акторів, режисерів. І смерть Сталіна, оплакуваного всім народом, поклала край ері активного використання методів ПР, яких, між іншим, ніхто в СРСР так ніколи не називав. Михайла Горбачова називають головним спеціалістом з ПР для Радянського Союзу, оскільки йому вдалося, користуючись всього двома словами: гласність і перебудова, переконати світ у відкритості суспільства за залізною завісою, примусити навіть такого великого комунікатора, як Рональд Рейган, забути свої слова про "імперію зла".

Марк Твен давним-давно писав: "Пропаганда здатна творити дива. Вона спонукала американців опиратися Мексиканській війні, потім спонукала їх погодитися з нею, що було, на їхню думку, думкою більшості (патріотизм більшості - звичайний патріотизм!), і, як нічого й не було, відправитися воювати. До громадянської війни вона примушувала Північ миритися з рабовласниками. В інтересах рабовласників вона примусила Массачусетс стати в опозицію до федерального прапора, бачачи в ньому прапор розкольників, Массачусетс відмовився підійняти його на будівлі свого Капітолію".

У Великобританії найбільшим ПР-проектом довоєнного часу була спроба наблизити до населення екзотичні фрукти, що робилося за допомогою фільмів, виставок і плакатів. Таким же проектом післявоєнного часу була агітація за входження у Спільний ринок.

У 1948 р. засновуються Інститут ПР у Лондоні і Асоціація ПР в Америці.

Варто зазначити, що в післявоєнній Британії відбувся той же феномен, що й в Америці після Першої світової війни: спеціалісти пропаганди перемістилися в нову професію.С. Блек відзначає, що в цьому виявилися дуже зацікавленими місцеві уряди, відразу ж включивши працівників з ПР до свого складу.

Американці відзначають період буму для ПР в 1945 - 1965 рр. Серед факторів такого бурхливого розвитку вони називають такі:

1. Постійне зростання кількості програм у промисловості, в соціальних та урядових агентствах тощо.

2. Стабілізація числа незалежних консультаційних фірм у таких комунікативних центрах, як Нью-Йорк, Вашингтон, Чикаго, Лос-Анджелес.

3. Стрімке зростання кількості книг, статей та журналів з ПР.

4. Організація нових асоціацій для професіоналів.

5. Зростання числа курсів у коледжах.

6. Виникнення міжнародних норм, що привело до появи в 1955 р. міжнародної ПР-асоціації.

Спочатку до міжнародної асоціації входили представники тільки з п'яти країн (Великобританія, Франція, Голландія, Норвегія і США). Сьогодні асоціація об'єднує вже сімдесят країн. Нові національні асоціації сформовано в Угорщині, Болгарії, Росії, Білорусії й Україні.

Наша перебудова також будувалася багато в чому як кампанія з ПР. "Демократів привели до влади засоби масової інформації, привели за рахунок створення нових культурних кодів і руйнування старих. Це була добре і швидко проведена операція; в них були гарні "модельники". Власністю демократів були слова".

Отже, процеси в період перебудови й після перебудови можуть описуватися суто в термінах ПР, а отже, вони можуть і реалізовуватися як ПР-проекти, і входити відповідно в історію ПР.

Серед сучасників, які успішно працювали в галузі ПР, можна назвати таких. З Маргарет Тетчер працювали сер Бернард Інгхем і Брендан Брюс. Серед поставлених завдань була повага до особистості прем'єр-міністра, чітке виділення своєї аудиторії, в ряді випадків "олюднення" образу "залізної леді". І це вдалося - М. Тетчер залишилася в історії зі своїм унікальним іміджем жінки-політика. Брендан Брюс згадує деякі варіанти аналогічних рішень у період кампанії 1978 року, пов'язані з іменем директора з пабліситі Консервативної партії сера Гордона Ріса. Ріс вирішив, що кампанія має бути вибудована в часі довкола потреб телевізійних новин. Своїми основними виборцями вони визнали представників освіченого робітничого класу, які дивляться переважно вечірні новини. Тому всі події з Тетчер стали підлаштовуватися під можливість потрапити саме в ці новини. Ріс придумав серію щоденних подій для висвітлення певних аспектів особистості М. Тетчер. Не відігравало ролі, що саме вона говорить, а йшли дуже вигідні візуальні символізації. Тетчер весь час з'являлася в різних місцях: в одному - вона за допомогою найсучаснішої електронної апаратури перевіряла, як б'ється її серце, в другому - допомагала шити жіночі сукні, в третьому - пестила щойно народжене телятко. Загальний висновок Брендана Брюса такий: "Якщо партійні професіонали самі не будуть придумувати подій, які ілюструють їхню політику, вони можуть втратити висвітлення в мас-медіа".

Рональда Рейгана привів до перемоги такий дослідник громадської думки, як доктор Річард Верслін.Р. Версліна, за результатами виборів, було названо Людиною року в галузі реклами за 1980 р. Однією із особливостей стратегії тієї кампанії, як згадував сам Верслін, було таке: "Ми витратили від 6 до 7 млн із 15 млн доларів на рекламу за останніх 10-15 днів".

Перемога Р. Рейгана базується на точному знанні громадської думки.Р. Верслін так говорить про опитування в одному зі своїх інтерв'ю, порівнюючи їх з ліхтарем на човні: "Опитування показують нам хвилинний погляд, однак не на повну картину того, що може очікувати нас у політичній кампанії. Вони допомагають нам не наштовхнутися на скелі". Опитування допомагають визначити ті проблеми, які більше хвилюють людей. При цьому йдеться не про те, щоб змінити свою позицію, а про те, щоб говорити на теми, які важливі сьогодні. Він говорив: "Ми використовуємо опитування, щоб визначити, до яких підгруп виборців найбільш успішно може звертатися кандидат. Опитування допомагають нам вирішити, куди має рухатися кандидат, які проблеми йому слід обговорювати і перед якими групами". Було виявлено, що багато людей голосують не за проблеми, а просто за людину, лідера, здатного співчувати іншим, який має близьке всім розуміння сім'ї, сусідів, місця роботи, миру й свободи, людину, яка зможе знаходити в країні найбільш кваліфікованих людей, щоб служити на її благо.

Що стосується ведення негативної кампанії, Р. Верслін висловлюється дуже чітко: "Важко вести негативну кампанію проти кого б то не було, хто розглядається як чесний, щирий і перебуває поза політикою". Рейгана вдалося позиціонувати як президента, тому коли Картер почав свою атаку на нього, він втратив довіру виборців.

Ще однією не менш значущою персоною в галузі ПР для Вашингтона є Девід Герген. Він - представник важливої складової нової політичної культури, професіонал, який займається створенням публічних іміджів обраних офіційних осіб. "Кар'єра Девіда Гергена, - пише Майкл Келлі в "Тhe New York Time Magazine" є тріумфом іміджу". Він працював з Ніксоном, Рейганом, Картером і знову був призначений Клінтоном. Саме за Ніксона виникла основна ідея комунікації іміджу: він не стільки має відповідати реальності, оскільки в дійсності виборці не спілкувалися з лідером особисто, скільки його телевізійній картинці. Ніксон зрозумів, що якщо ви не оволодієте телебаченням, ваше президентство буде розбито. І Білий Дім часів Ніксона розвинув цілу серію ідей, як говорити з пресою і спілкуватися через пресу. Це був немовби набір правил вуличного руху про те, як діяти Білому Дому". Герген став працювати в офісі для написання промов, в якому в пік кампанії 1972 р. працювало 50 чоловік. Саме цей відділ збирав всілякі випадки, що траплялися з Ніксоном, індексуючи їх за тією характеристикою, яка там рекламувалася: сміливість, доброта, сила тощо. "Ніксон навчив мене мистецтва повторення, - згадував Герген. - Він любив говорити мені: "В той момент, коли ви напишете рядок, який писали так часто, що ви захочете його викинути, це й буде перший раз, коли американський народ зможе його почути".

Тип роботи Білого Дому в цьому плані передає висловлювання Майкла Дівера, який відповідав за імідж Рональда Рейгана: "Ми намагалися планувати й управляти година за годиною тим, що Рейган збирався робити, щоб тримати тему у фокусі. Ми працювали з президентським графіком день за днем і година за годиною, визначаючи, якими б ми хотіли мати новини в кінці кожного дня і в кінці кожного тижня. І це спрацьовувало в 90% випадків".

Внаслідок цього американці прийшли до думки, що Вашингтон стає центром національної культури, де стираються відмінності між реальністю і фантазією [41, с.353-365].

Відзначаючи в 1994 р. двадцятип'ятиріччя Американської асоціації політичних консультантів, її сьогоднішній і колишні президенти підкреслюють ті зміни, які відбулись у цій професії:

·        зміни в технології;

·        зменшення числа добровольців;

·        новий тип кандидата;

·        атакуюча реклама;

·        телебачення як новий канал спілкування з виборцями поза фільтром редакторів та журналістів.

Отже, розвиток ринкових відносин, становлення демократичних інститутів, здійснення важливих політичних заходів і інші прояви сучасного суспільства створюють немало актуальних проблем. Для їх успішного вирішення, крім власне управлінських зусиль, необхідним є цілеспрямоване формування громадської думки.

У наш час примус і диктат в діяльності держави все більше поступаються врахуванню інтересів та координації зусиль різних груп населення і організацій у вирішенні тих чи інших питань. Усе це покликало до життя цілий ряд наук, істотне місце серед яких посідає паблік рилейшнз, наука про управління громадською думкою [59, с.163].

Висновки до розділу 1. Звязки з громадськістю (паблік рилейшнз) як сфера професійної діяльності

1. Паблік рилейшнз - це одна із функцій управління, що сприяє встановленню і підтримці спілкування, взаєморозуміння, прихильності і співробітництва між організацією і громадськістю. Вони включають в себе вирішення різноманітних проблем: забезпечують керівництво організації інформацією про громадську думку і надають йому допомогу у виробленні зворотних заходів; забезпечують діяльність керівництва в інтересах громадськості; підтримують його в стані готовності до різних перемін шляхом завчасного передбачення тенденцій; використовують дослідження і відкрите спілкування як основні засоби діяльності.

. Спроби встановити зв'язки з громадськістю так само древні, як і сама цивілізація. Щоб жити в суспільстві, людям необхідно було підтримувати певний мінімум згоди, і ця згода, як правило, досягалася шляхом міжособової і групової комунікації. Але, як відомо, досягнення згоди вимагає не одних лише актів обміну інформацією, але і наявність такого важливого чинника, як уміння переконувати, впливати. Чинник переконання і сьогодні залишається рушійною силою паблік рилейшнз. Щоб, переконати інших, сучасні практики даної сфери нерідко користуються тактикою, до якої тисячоліттями вдавалися державні і політичні діячі.

3. Розвиток ринкових відносин, становлення демократичних інститутів, здійснення важливих політичних заходів і інші прояви сучасного суспільства створюють чимало актуальних проблем. Для їх успішного вирішення необхідним є цілеспрямоване формування громадської думки.

Розділ 2. Функції та способи реалізації завдань паблік рилейшнз у соціальній сфері

2.1 Функції паблік рилейшнз по досягненні ефективності роботи організації

Прийнято вважати, що в цілому паблік рилейшнз виконують три основні функції:

1)Контроль думки і поведінки громадськості з метою задоволення потреб і інтересів перш за все організації, від імені якої проводяться ПР-акції. Ця функція часто критикується, оскільки в даному випадку організація розглядає громадськість як свою жертву. Подібна ситуація багато в чому нагадує маніпулювання свідомістю і поведінкою людей в певному напрямі.

2)Реагування на громадськість, тобто організація враховує події, проблеми або поведінку інших і відповідним чином реагує на них. Інакше кажучи, в цьому випадку організація прагне прислужувати громадськості, розглядаючи тих, від кого залежить її доля, як своїх господарів.

3)Досягнення взаємовигідних відносин між всіма пов’язаними з організацією групами громадськості шляхом сприяння плідній взаємодії з ними (зокрема із співробітниками, клієнтами, постачальниками, виробничим персоналом і т.д.). Саме ця функція є фундаментом моделі компромісу і вважається найкориснішою і пліднішою, оскільки цільові групи громадськості тут розглядаються як партнери організації, з якими вона вступає у взаємодію.

Названі функції паблік рилейшнз в якійсь мірі відображають історичні етапи становлення і розвитку цього інституту.

Американський дослідник Джеймс Грунінг у 1984 р., розглядаючи практику паблік рилейшнз як управління інформаційними потоками і комунікаціями між організацією і громадськістю, виділив чотири історичні моделі послідовного розвитку і розширення функцій ПР:

1.Прес-посередницька модель, або "пабліситі". Ця модель відома дуже давно. Аналогом її є перший етап становлення паблік рилейшнз як професійної системи в США, що охоплює період XIX сторіччя, коли головною метою тих хто займалися такою роботою була пропаганда тієї або іншої організації, виробленої нею продукції і надання послуг всіма можливими способами [24, с.39]. Адресата (громадськість) у чомусь переконують, при цьому необов’язково повідомляти всю правду [41, с.17]. Типовим прикладом використовування такої моделі нині можна вважати рекламування комерційної організації, банку, стимулювання розпродажу товарів тощо. Подібна активність, як правило, обмежується односторонньою комунікацією і спрямована на надання допомоги організації в контролі тих груп громадськості (в даному випадку споживачів, клієнтів), від яких залежить її робота. Зрозуміло, що в таких умовах організація далеко не завжди повідомляє про себе всю правду.

2. Модель інформування громадськості. Такий підхід отримав розвиток на другому етапі становлення професійних зв'язків із громадськістю в США (1900-1939 рр.), коли спеціалізовані служби паблік рилейшнз прагнули надавати населенню якомога правдивішу і точнішу інформацію. Він і сьогодні використовується державними установами, суспільно-політичними організаціями, асоціаціями і некомерційними структурами. В даному випадку піармени виконують функції "власних кореспондентів". Вони прагнуть враховувати інтереси і організації, і всієї громадськості, тобто бути представниками загальних інтересів [24, с.39].

3.Двостороння асиметрична модель виникає в 20-ті рр. ХХ ст. Зворотний зв'язок, що з’явився тут, ще не означає рівності двох сторін комунікації. Одна з них, та, що має більше влади над комунікацією, у будь-якому випадку домінує над іншою, тому ця модель називається асиметричною [41, с.18]. Такий підхід покликаний перш за все захищати інтереси установи або організації. Тут зв'язки з громадськістю використовуються для того, щоб примусити публіку погодитися з точкою зору організації або закладу. Зворотний зв'язок використовується в основному в маніпуляційних цілях, тобто для того, щоб з'ясувати відношення громадськості до організації і відшукати шляхи зміцнення цього відношення на користь організації. В умовах високорозвинутого і висококонкурентного ринку цю модель використовують, як правило, комерційні фірми.

4. Двостороння симетрична модель. При такому підході установа або організація прагне встановити ділові відносини зі "своєю" громадськістю, прийнятні для обох сторін. В даному випадку мета ПР полягає в досягненні взаєморозуміння між керівництвом організації і громадськістю, що впливає на дану організацію. Тут вже не можна організацію розглядати як джерело, а громадськість - як споживача інформації. Навпаки, обидві сторони сприймаються як групи, що досягли взаємозгоди [24, с.39-40].

На сучасному етапі розвитку ПР найпоширеніцшою та найоптимальнішою є остання, двостороння симетрична модель, яка робить можливим взаємний гармонійний контакт організації соціальної сфери та громадськості. Ця модель зумовлює розвиток діяльності ПР у двох головних напрямах:

)        дослідження комунікативного простору організації;

2)      вплив на громадськість (внутрішню і зовнішню) для гармонізації відносин між нею та організацією.

Хоча ПР-служби застосовують різні моделі комунікації, їх вибір моделі залежить від завдань, які вони мають досягти [17, с.102].

І. Яковлєв на основі визначення комплексу функцій ПР-спеціалістів Асоціацією ПР США системазував їх у три класи.

Перший клас учений виділяє на основі двох груп завдань, які полягають у зборі й аналізі інформації та її поширенні:

перша група завдань - збирання та аналіз інформації - полягає у:

·        дослідженні громадської думки, аналізі статистичних даних, узагальненні результатів соціологічних, психологічних, економічних та інших досліджень;

·        вивченні юридичних, економічних, політичних та інших документів;

·        моніторингу публікацій у пресі з важливих для організації соціальної сфери питань;

·        налагодженні контактів з журналістами, представниками органів управління, інвесторами, соціальними групами, громадськими рухами;

·        підготовці аналітичних записів і рекомендацій керівництву організації;

друга група - поширення інформації на виході із системи - реалізується у:

·        підготовці інформаційних матеріалів (брошур, статей, прес-релізів) для преси, органів управління, інвесторів тощо;

·        інформування громадськості про мету і проблеми організації соціальної сфери на прес-конференціях, у ЗМІ;

·        вдосконаленні відносин із клієнтами;

Другий клас. Щодо управління діяльністю ПР-служби І. Яковлєв виділяє такі етапи роботи ПР-спеціаліста:

·        дослідження, пов’язані із збиранням, аналізом та опрацюванням інформації;

·        планування, спрямовані на визначення мети, завдань, розробку плану заходів закладу соціальної сфери;

·        організація та реалізація запланованих заходів, що передчає участь спеціаліста;

·        експертна, що полягає в оцінюванні ефективності виконаної роботи і виявленні нових проблем, які потрібно вирішувати.

Третій клас. Цей перелік функцій обумовлений сукупністю суспільних зв’язків організації соціальної сфери. ПР-спеціаліст є посередником між установою та суспільством, їхня співпраця визначена реалізацією економічних, політичних, культурних і соціальних функцій:

·        ПР-спеціаліст є виразником потреб та інтересів різних соціальних прошарків і соціальних інститутів;

·        ПР допомагає встановити доброзичливі відносини між організацією соціальної сфери та суспільством, забезпечуючи взаємну адаптацію на добро та благо суспільства;

·        ПР забезпечує людей різноманітною інформацією;

·        ПР допомагає керівництву краще формулювати цілі та досягати їх [60, с.8-9].

Отже, як соціальний інститут сучасний паблік рилейшнз пропонує організаціям і громадськості різні шляхи узгодження загальних інтересів для подолання тертя і запобігання безрозсудним діям. Досвідчені фахівці з паблік рилейшнз здатні стимулювати широке соціальне мислення, допомагаючи керівництву організацій усвідомити їх соціальну місію в суспільстві. Сучасний ПР покликаний озброювати керівників різноманітними і глибокими знаннями про сучасне суспільство, допомагаючи їм правильно формулювати цілі і бачити перспективи розвитку.

Паблік рилейшнз функціонує у всіх сферах життя суспільства, оскільки його принципи відображають найважливіші людські прагнення: бути всім зрозумілими, відкритими для широкої співпраці в атмосфері взаємної доброзичливості. У своїй практичній діяльності інститут паблік рилейшнз якраз і формалізує ці прагнення [24, с.40].

2.2 Засоби масової інформації (ЗМІ) - важливий інструмент ПР

Сьогодні одним з основних елементів успішної діяльності організацій соціальної сфери виступає розробка розгорненої програми зв'язків із засобами масової інформації. Дійсно, організації, що встановлюють двосторонні зв'язки з громадськістю, добиваються широкої популярності, мають сприятливий імідж, користуються довірою і пошаною населення, що забезпечує хороше відношення до них з її сторони [24, с.453].

ПР часто ототожнюють із журналістською діяльністю. Так було на початку функціонування ПР, так часто трапляється і зараз. Однак, варто зауважити, що між роботою журналіста і ПР-спеціаліста є суттєва різниця: завдання ПР-спеціаліста і журналіста нерідко протилежні. ПР-спеціаліст має так виконати своє завдання, щоб проблема, яка постала перед його фірмою чи клієнтом, була згладжена, тут йдеться не про те, що він не інформує громадськість через ЗМІ, а про те, що він намагається подати проблему так, щоб у ній було більше позитивного, ніж негативного, тобто застосовує певні професійні технології. Натомість журналіст мусить максимально точно висвітлити проблему, адже специфіка його роботи полягає у тому, щоб виконувати роль "сторожового пса".

Журналістика діє за принципом: спершу подія, а потім "слово". ПР створює подію, щоб привернути увагу громадськості до того чи іншого об’єкта за посередництвом журналістів. Інформація, яку готує ПР-спеціаліст, мусить відповідати трьом журналістським вимогам:

) значення і важливість для всього суспільства;

) завершеність події;

) своєчасність (актуальність) - в іншому разі, вона не приверне увагу і не буде висвітлена. ПР створює інформаційний привід чи новину для роботи ЗМІ.

ПР спонукають до співпраці зі ЗМІ як зовнішні, так і внутрішні потреби. Зовнішня потреба полягає в інформаційному каналі (друкованому, аудіовізуальному, мультимедійному та ін.), який єднає зі світом. Зрозуміло, що саме ЗМІ є тим джерелом інформації, яке може привернути увагу громадськості до певного об’єкта, тому зі ЗМІ варто підтримувати добрі відносини. Також мас-медіа формує певний імідж того чи іншого об’єкта, і цей імідж може мати сильний вплив на громадськість, метою ПР у такому випадку є формування для закладу соціальної сфери правильного чи необхідного іміджу за допомогою ЗМІ. Внутрішня потреба співпраці журналістів та ПР-фахівців виникає під час написання чи підготовки певних текстів для оприлюднення громадськості [37, с.75-76].

Першим кроком організації соціальної сфери у розробці успішної програми зв'язків із засобами інформації полягає в призначенні керівника, відповідального за зв'язки з громадськістю. Ним повинна бути людина, що постійно шукає нові шляхи підвищення популярності організації, особливо завдяки контактам із ЗМІ, а також спостерігаючий за тим, щоб її авторитет ставав все більш і більш вагомим.

Другий крок вимагає того, щоб керівництво організації приділяло час, знаходило ресурси і прикладало максимум зусиль, необхідних для успішного розповсюдження інформації про неї.

Як тільки ці два кроки зроблені, наступає період постійного використовування інструментарію зв'язків з громадськістю і засобами інформації на користь конкретним потребам організації [24, с.453].

Американський політолог Лассуел виділив чотири основні функції ЗМІ:

·        спостереження за світом - збирання та поширення інформації;

·        редагування - відбір та коментування інформації;

·        формування громадської думки;

·        поширення культури.

У кризових ситуаціях ЗМІ можуть відігравати позитивну роль якщо з ними підтримувати хороші та тривалі стосунки.

Отже, ЗМІ - це певний соціальний інститут, що охоплює систему друкованих видань, радіо, теле-, відеопрограм та інших форм поширення масової інформації.

Основні функції ПР-служби у закладах соціальної сфери:

·        підготовка матеріалів для преси, за якими потім пишуться повідомлення, статті, нариси, репортажі;

·        відповіді на запити преси і надання комплексних інформаційних послуг;

·        моніторинг ЗМІ.

Правила побудови відносин із ЗМІ:

·        працівник прес-посередницьких служб повинен розуміти, що потрібно ЗМІ та що потрібно організації соціальної сфери;

·        з журналістами потрібно налагодити довірливі стосунки;

·        робота із ЗМІ повинна вестися не спонтанно, а планово;

·        стосунки із ЗМІ мають бути систематичними;

·        умови взаємодії із ЗМІ: швидкість, точність, пунктуальність;

·        вступаючи в контакт із ЗМІ не варто думати, що працівник ПР зовсім безправний у стосунках з журналістами, повинен виконувати всі їхні вимоги.

Права піармена, що працює із ЗМІ:

·        відмовитися від інтерв’ю взагалі, або в інтерв’ю певному репортеру;

·        право вибрати місце та час проведення інтерв’ю;

·        право знати тему інтерв’ю заздалегідь;

·        право знати яким чином буде використане інтерв’ю (преса, радіо, телебачення);

·        право записати будь-яке інтерв’ю під час його проведення;

·        право перервати бесіду, якщо репортер висловлює не коректні ствердження;

·        право ставити свої запитання щоб уточнити вже поставлене запитання, з’ясувати позицію, отримати більше інформації.

Як зазначають, обов’язки відповільного за зв'язок із ЗМІ полягають у тому, щоб сприяти ЗМІ, а якщо він створює перешкоди значить він не справляється зі своїми обов’язками.

Встановлення плідних ділових відносин з друкарськими і електронними засобами інформації життєво важливе для організацій соціальної сфери. Завоювання пошани і довіри з боку працівників цих важливих ланок спілкування з публікою здатне уберегти від багатьох неприємностей.

Нижче наведені базові рекомендації щодо роботи із засобами ЗМІ:

1. Використовуйте тільки правдиву інформацію. Ніколи не слід обманювати журналіста або громадськість. Ви не маєте надавати репортеру всю відому Вам інформацію, але все, що Ви говорите журналісту, має бути правдою.

2. Дивіться фактам в обличчя. Якщо Ваша організація зробила помилку, признайте це та поясніть, але не виправдовуйтесь. Згадайте, яких заходів було вжито для виправлення ситуації та як у майбутньому подібні помилки буде уникнуто.

3. Реагуйте без затримань. Після того, як статтю закінчено та направлено до друку, Ви не в змозі вставити до неї своє інформаційне повідомлення.

4. Якомога швидше познайомтеся з журналістом. Встановіть відносини задовго до того, як Ви маєте проблему або журналіст вже пише статтю. Дізнайтеся, які репортери пишуть про Вашу організацію та її програми. Надайте їм інформацію щодо Ваших програм та напрямків діяльності - інформаційні довідки та пам'ятки допоможуть Вам це зробити.

5. Пам'ятайте, що репортер не є ні Вашим другом, ні Вашим ворогом. Журналіст робить свою справу та є для Вас каналом, через який Ви спілкуєтесь з громадськістю.

6. Контролюйте те, що можете. Де це уявляється можливим, самі назначайте час та місце інтерв'ю та його тривалість. Також обговоріть із журналістом завчасно, яких тем або яких питань він бажає торкнутися в інтерв'ю. У такому разі Ви будете краще підготовленим, а репортер, у свою чергу, зможе написати кращу статтю. Збільшується також і вірогідність успішного донесення Вашого повідомлення.

7. Заручіться підтримкою паблік рилейшнз з боку Вашого керівництва. Ця офіційна особа має бути готовою та мати бажання у разі необхідності поговорити з журналістом, особливо у критичній ситуації. Для підвищення довіри до спеціаліста з паблік рилейшнз, йому також слід надати достатньо владних повноважень.

8. Уникайте технічних або бюрократичних фраз. Намагайтеся використовувати зрозумілу мову, що є доступною для пересічного громадянина. Пам'ятайте, що Ви спілкуєтесь з аудиторією, з людьми.

9. Ніколи не дискутуйте з репортером. Хоча репортери можуть шукати приводів для суперечок та полеміки, щоб це потім використати при написанні своєї статті, Вам не слід бути частиною цього конфлікту або полеміки. Зберігайте спокій. Та пам'ятайте, що компанії, на які вони працюють, володіють "типографськими фарбами" та контролюють ефірний час. Ваше завдання полягає у професійному розповсюдженні фактів та інформаційного повідомлення.

10. Завжди надавайте офіційне інтерв'ю, тобто все, що Ви говорите, може бути використаним репортером. Також існують інші види інтерв'ю, такі як "не для друку", тобто матеріал, який обговорює людина під час інтерв'ю, не може з'являтися у ЗМІ, або інтерв'ю "в тіні", що означає, що матеріал може бути надрукованим без зазначення джерела інформації. Для уникнення будь-яких непорозумінь з репортером щодо типу інтерв'ю та будь-яких неприємних моментів після появи статті завжди надавайте офіційне інтерв'ю.

11. Уникайте припущень, навіть коли Вас про це запитують. Дотримуйтесь фактів

12. Не очікуйте бездоганних статей, кожного разу, коли Ви даєте інтерв'ю, або кожного разу, коли журналіст пише про Вашу організацію. Ви маєте бути задоволеним, якщо це трапляється у більшості випадків. Навіть позитивна стаття може містити одно чи два критичних зауваження.

13. Намагайтеся тримати інтерв'ю у правильному руслі та контролювати порядок денний Вашого інтерв'ю. Подумайте, яке найгірше питання журналіст може Вам задати, та підготуйтеся до відповіді на таке питання.

"Заслужене" висвітлення в засобах масової інформації. Термін "заслужити пресу" означає одержати висвітлення в ЗМІ завдяки своїм досягненням, помітній діяльності, видатним подіям або заявам, заслуговуючим того, щоб потрапити, наприклад, в програму новин. На відміну від платної реклами така преса, безумовно, дуже важлива для організації соціальної сфери, оскільки цей шлях висвітлення її діяльності в засобах інформації не вимагає фінансових витрат. Проте подібне висвітлення теж не зовсім безвитратне. Воно вимагає творчих зусиль, активності і копіткої роботи.

"Заслужене" висвітлення в пресі має значення для організації соціальної сфери внаслідок таких причин:

По-перше, репортажі в пресі про діяльність організації можуть бути основним каналом спілкування з населенням.

По-друге, "заслужене" висвітлення в засобах інформації надає такий кредит довіри, який неможливо одержати за допомогою платної реклами. Поява на телеекрані, виступ по радіо або в газеті здатні скласти у громадськості враження, що організація - значна установа, що потрапляє в новини.

По-третє, вартість оплачуваної реклами настільки висока, що більшість організацій, особливо соціальної сфери, не можуть собі цього дозволити. Потрібно використовувати кожну можливість для висвітлення в пресі своєї діяльності, оскільки воно є дуже важливим компонентом ефективної комунікації із громадськістю. Ретельно сплановане "заслужене" висвітлення в ЗМІ може принести організації кредит довіри і привернути до неї клієнтів так, як це ніколи не вдалося б зробити за допомогою оплачуваної реклами.

Щоб привернути увагу засобів інформації, організацію соціальної сфери та її послуги слід зробити цікавими для преси. Виходячи з цього, потрібно працювати не покладаючи рук; діяльність організації дійсно повинна заслужити висвітлення в засобах інформації.

"Заслужене" сприятливе висвітлення в пресі - це результат хороших зв'язків із ЗМІ. Представники преси такі ж звичайні смертні, як і вся решта людей. У них є свої слабкі і сильні сторони, симпатії і антипатії. Досягнення взаємної довіри і взаємоповаги з представниками преси вимагає часу і терпіння.

Якщо представники засобів інформації особисто знайомі з діяльністю організації, вони з більшим бажанням інформуватимуть про неї громадськість. А якщо їм подобається дана організація, то існує підвищена вірогідність, що вона отримає позитивну пресу.

Засоби масової інформації, установи та організації мають загальну аудиторію - громадськість. Працівники засобів інформації спілкуються з нею напряму. Тому, на нашу думку, кожна організація, особливо організація соціальної сфери, зобов'язана мати справу з пресою, щоб інформувати громадськість про свої послуги та діяльність.

До базових принципів зв'язку із ЗМІ перш за все слід віднести такі:

.        Щоб дістати доступ до преси, потрібно з'ясувати, які особи її представляють і як вони працюють.

2.       Щоб мати хорошу пресу, представник інтересів організації повинен подавати свої звернення і повідомлення у такому вигляді, щоб вони були зрозумілі репортерам і їх легко можна було друкувати.

Вибір вірної комбінації засобів масової інформації, послуг паблік рилейшнз та продуктів з метою донесення вірного інформаційного повідомлення через вірний канал до вірної аудиторії є дуже важливим. Поєднання кількох ЗМІ є оптимальним.

У багатьох країнах існують довідники з засобів масової інформації, що є доречною інвестицією для спеціаліста з ПР, особливо з причини того, що ЗМІ часто зазнають змін, змінюються люди на посадах редакторів та репортерів. Зазвичай такі довідники перевидаються щороку. Як правило, одні довідники з ЗМІ надають відомості щодо друкованих та електронних ЗМІ, а інші розміщують інформацію про ділові та спеціалізовані видання. В Сполучених Штатах також існують довідники про міжнародні та Інтернет-ЗМІ.

Для полегшення спілкування із ЗМІ ПР-службою закладу соціальної сфери, потрібно складати ретельний, детальний, постійно поновлюваний список засобів інформації. Він повинен охоплювати всі щоденні, щотижневі і щомісячні видання, а також теле - і радіостанції, обслуговуючі населення даної місцевості.

Крім даних про журналістів і репортерів, бажано також мати інформацію про керівників засобів масової інформації - редакторах і видавців [24, с.460-462].

Отже, ЗМІ і ПР близькі, особливо за своїми завданнями: поінформувати, привернути увагу громадськості, викликати реакцію. Крім того, ПР взаємодіє із ЗМІ майже на всіх етапах роботи, принаймні найчастіше саме вони, здатні трансформувати ПР-текст у спеціальне повідомлення і привернути увагу читача до певної ідеї, проекту, акції, кампанії ПР. Проте немає підстави вважати, що будь-які дії ПР залежать від ЗМІ. Адже журналісти часто потрапляють в інформаційну безвихідь: немає новин - немає про що говорити, тоді допомогти може інформація про якусь ПР-подію, тобто ПР створює інформаційний привід чи новину для роботи ЗМІ.

2.3 Використання реклами і виставок у цілях паблік рилейшнз

Хотілося б зазначити, що важливим засобом досягнення цілей в процесі паблік рилейшнз виступає реклама.

Виконуючи конкретні функції просування товарів і послуг на ринок, вона покликана доносити до широкої аудиторії певну інформацію про ці товари і послуги або про організації, що їх пропонують.

Сюди ж відноситься і такий вид реклами, як виставки.

Реклама і виставки вирішують комунікативні задачі і тому є одним з елементів ринкового механізму економіки і навіть всієї системи демократичних інститутів суспільства. З їх допомогою можна досягти значнішого, ніж прямий комерційний результат, ефекту. Саме це і дозволяє використовувати рекламу і виставки в програмах ПР.

Американська асоціація рекламних агентств так трактує рекламу: реклама - це оплачена форма комунікації.

Можна доповнити вищесказане ще одним визначенням: реклама - це розповсюдження в будь-якій формі, за допомогою будь-яких засобів інформації про фізичну та юридичну особу, товари, ідеї й починання (рекламна інформація), що призначена для невизначеного кола осіб і покликана формувати або підтримувати цим інтерес до фізичної або юридичної особи, товарів, ідей, починань й сприяти реалізації товарів, ідей та починань [11, с.9-10].

Реклама виконує систематичну дію на думку і поведінку споживачів шляхом передачі відомостей про товари чи послуги, або діяльність організації в цілому. Вона стала своєрідним соціальним феноменом, який відноситься до науки, мистецтва, бізнесу, психології, пропаганди. В цілому, до дії реклами схильні всі шари суспільства. Вона акумулює його досвід, прагне до гармонізації людських мотивів і навіть сприяє інтеграції громадян навколо єдиних уявлень.

З'явившись як засіб сприяння торгівлі, реклама слугує могутнім стимулом розвитку всієї економіки. У цьому її позитивний вплив.

У той же час реклама може приводити і до деяких небажаних наслідків. Скажімо, витрати на рекламу здорожують продукт, і це сприяє створенню монополій, адже тільки великі фірми можуть дозволити собі широку рекламу. Але реклама підсилює конкуренцію, що зрештою ці ціни і знижує. Дрібні ж виробники, економлячи на рекламі, тим самим теж здешевлюють продукцію.

У практиці західної реклами існує так звана поетапна модель ефекту реклами (правило AIDA). Вона складається з таких етапів:- Attention (увага)- Interest (інтерес)- Desire (гостре бажання купити)- Action (акт покупки).

Відповідно своїм завданням реклама може бути декількох видів:

·        що нагадує (підтримує збут);

·        експансивна (сприяє розширенню збуту);

·        стабілізуюча (відображає ситуацію, що склалася на ринку);

·        презентаційна (представляє нові товари і послуги).

Але для програм ПР всього цього мало, у тому числі і самого акту звернення до організації соціальної сфери, і тому рекламу можна використовувати для досягнення таких цілей:

·        поліпшення іміджу і ступеня популярності послуг або (і) організації;

·        залучення нових клієнтів;

·        реакція на дії інших закладів соціальної сфери;

·        представлення можливостей організації для надання нових послуг;

·        запобігання якій-небудь загрозі здійснення діяльності організації або надання нею послуг.

Залежно від каналів розповсюдження рекламу можна класифікувати таким чином:

·        Пряма реклама (рекламні матеріали, листівки, поштові відправлення);

·        Реклама в газетах, журналах;

·        Друкарська реклама (проспекти, каталоги, буклети, плакати, листівки, календарі);

·        Аудіо - і відеореклама (кіно, телебачення, слайди);

·        Зовнішня реклама (щити, панно);

·        Реклама на транспорті;

·        Реклама в місці продажу (вітрини, вивіски, планшети в торговому залі, упаковка товарів, наклейки);

·        Сувеніри, пробні екземпляри, виграші та інші форми непрямої реклами.

Кожний з цих засобів має позитивні якості і певні недоліки, які потрібно знати. Наприклад, газетна реклама відрізняється оперативністю, порівняною дешевизною. Але у неї невисока якість відтворення, можливе одночасне розміщення конкуруючих оголошень.

Найдієвішою вважається телевізійна реклама, що поєднує зображення, звук і рух з широтою обхвату аудиторії. Проте вона дорога, короткочасна, нерідко нею переобтяжені телепередачі і глядач дивиться її не завжди уважно.

При виборі носія реклами повинні враховуватися його регіональна поширеність, ступінь проникнення в цільову групу, можливість використання виразних засобів і, нарешті, витрати. Правда, ефект від реклами, а тим більше направленої на більш ширші цілі ніж проста реалізація, дуже важко буває виміряти, адже стійкі зв'язки із споживачами встановлюються протягом тривалого часу. І все-таки, для досягнення ефективності рекламних кампаній в цілях ПР у закладах соціальної сфери необхідно:

·        забезпечити контакт із цільовими групами. (Робити це тим складніше, чим більше реклами спрямовується на них);

·        формувати позитивний настрій і інтерес по відношенню до послуг та соціальних заходів.

У процесі подачі реклами прийнято дотримуватися деяких умов. До них відносяться:

·        вибір ефективної, переконливої і правдивої аргументації для повідомлення;

·        оригінальне графічне оформлення (фото або малюнок, контрастні елементи, оформлення слогану і його кольорове рішення).

Гарний ефект досягається достатньо тривалою рекламою. Тут дуже важливе планування реклами за часом, яке повинне сприяти запам'ятовуванню її ідей. Для цього звичайно використовуються такі можливості: інтенсивне розповсюдження реклами в рамках короткого відрізка часу; рівномірний розподіл за часом; розподіл за часом з інтервалами [31, с.240-243].

У цілому, вплив реклами німецький психолог Т. Каниг визначає як безперервний і складний процес: "Вперше людина не помічає реклами. У другій раз - помічає, але не прочитує. Утретє читає, але машинально. У четвертий раз обдумує прочитане. У п'ятий раз говорить про неї зі своїми друзями. У шостий раз у читача з'являється думка - чи не піти подивитися рекламовану річ. У сьомий раз вона купується".

Оскільки у всякій рекламі найвідповідальнішим є перший етап - привернення уваги, то в рекламі, особливо телевізійній, бажана присутність різних персонажів. По силі привабливості серед них перше місце займають красиві жінки. Потім слідують діти, тварини (домашні) і чоловіки. При цьому кожен наочно рекламує свій, властивий статі і віку, товар, демонструє своє відношення до нього [33, с.46].

Та все ж реклама, звичайно, може не все. Не впливає реклама на тих, хто не вірить їй. Так американці відносяться до реклами з часткою здорового скептицизму і вважають її перебільшеною.

Чималі можливості для вирішення задач ПР демонструє соціальна реклама, яка по самій своїй суті покликана сприяти розповсюдженню суспільно важливих ідей і задач, скажімо, сплати податків [31, с.244]. Так, хочемо зазначити, що в останні роки все більш розповсюдженим явищем стає наявність у містах України рекламних щитів на яких міститься інформація спрямована на вирішення демографічної ситуації, небезпеку нелегального працевлаштування закордоном, профілактику небажаних в суспільстві явищ тощо.

Проте, окрім загальноприйнятої реклами в практиці використовується так звана "прихована реклама". До неї відноситься розміщення в пресі "сплаченої інформації" про організацію або про бізнесмена. За деякими оцінками в Росії вона займає половину місця у ряді ділових видань.

І в українській пресі, за деякими оцінками, значна частина місця відводиться сплаченим публікаціям. А окремі газети навіть відкрито приймають замовлення на них. Так нерідко трапляється і на телебаченні, коли журналіст під час передачі переконує аудиторію в якостях того або іншого продукту.

Є декілька критеріїв, по яких можна визначити сплачений матеріал.

Перше - це наявність у ньому чудових ступенів. Друге - акцент на речах малозначимих для споживача, але важливих для самої фірми. Третє - коли більшість засобів масової інформації дотримується однієї точки зору, а декілька інших виражають протилежну. Четверте - в матеріалах використовується слабкий інформаційний мотив і вони часто з'являються на фоні широкомасштабної рекламної кампанії, що звичайно викликає підозри.

Редакція повинна проводити чітку грань між редакційною статтею і рекламою, а особливо тоді, коли сплачена інформація подається у формі авторського матеріалу. Скажімо, "Вісті" її публікують під рубрикою "Прес-реліз" або із спеціальним знаком.

Але навіть публікуючи матеріали "на правах реклами" і забезпечуючи їх відповідними поясненнями або особливим значком, редакція все одно не може відсторонитися від відповідальності [31, с.246].

Хочемо звернути уваги і на мову реклами. Навряд чи можна визнати за правильну вимогу використовувати одну, хай і державну, мову, і в цьому плані доречно привести слова відомого українського політика і письменника В. Вінніченко: "Не знаючи інших способів боротьби з небажаними явищами, атаманщина і у всіх сферах своєї "політичної" діяльності піклувалася тільки про те, щоб змінити вивіски. Її міщанській психіці було не під силу зрозуміти те, що капітал і буржуазія говорять і пишуть свої вивіски на тій мові, на якій до них притікають гроші, що вони охоче самі напишуть вивіски не тільки на українській, але і на негритянській мові, коли помітять, що це допомагає притоці грошей, що покупець хоче такої вивіски" [30, с.153].

Для проведення рекламної кампанії часто звертаються по допомогу до рекламних агентств, які в множині виникли останнім часом у зв'язку з переходом до ринкової економіки. Але нерідко невисокий професійний рівень їх персоналу, нерозуміння всієї складності рекламної діяльності і тим більше суті паблік рилейшнз, не дають можливості ефективно використовувати їх продукцію в цілях ПР, хоча багато агентств декларували ці послуги і тому, можливо, закладам соціальної сфери варто створювати власні ПР-відділи або вводити окремі штатні одиниці, які б займалися організацією зв’язків з громадськістю.

Також, гарні можливості для реалізації ПР-програм у закладах соціальної сфери надають виставки. Роль і значення виставок різко зросли у зв'язку з розвитком ринкових відносин. З майже ритуальних недавно у нас заходів щодо "пропаганди передового досвіду" вони перетворилися на дієвий засіб маркетингу і реклами, який використовується для просування послуг і товарів на ринок, для встановлення контактів, обміну інформацією і зміцнення ділової репутації [31, с.248].

У світі зараз вже склалося чимало крупних виставкових комплексів, які користуються великою популярністю в ділових колах. Таким комплексом стала Ганноверська ярмарка в Німеччині.

На виставці завжди більше можливостей дізнатися про викликаючу інтерес послугу або продукцію, оскільки на стендах працюють кваліфіковані фахівці, забезпечені вичерпною інформацією і можна повернутися до потрібного стенду не один раз.

Виставка - це своєрідний живий "банк даних", що працює в режимі діалогу, коли можна одержати інформацію, не завжди відкриту для друку.

Виставка - це доступ до різних довідкових служб, що необхідне при пошуку інвестицій і партнерів. Виставка - це також можливість одночасного і прямого контакту з провідними журналами, газетами, радіо - і телевізійними компаніями.

Важливе місце в роботі на виставці відводиться ПР-службам і ПР-спеціалістам. Вони можуть надавати послуги на користь виставки - одна задача, і на користь її учасників - друга. Так ПР стають елементами самої виставки.

Компанії, що проводять виставки зазвичай виділяють істотну частину бюджету для залучення експонентів і відвідувачів. Для цього проводяться:

·        пряма реклама;

·        реклама в засобах масової інформації;

·        безпосередня реклама для експонентів і відвідувачів;

·        розміщення плакатів.

При цьому організатори рекламують виставку в цілому, а не окремих її учасників. Все це направлено на розповсюдження відомостей про виставку для широкого кола потенційних учасників. Детальніше це виглядає так.

Незадовго до крупних виставок в періодичних виданнях публікують повідомлення про майбутню виставку. В першу чергу інформацією забезпечується спеціальна преса. Перед початком виставки інформацію надають щоденним газетам, радіо і телебаченню.

Разом із загальними повідомленнями, кожен експонент повинен поклопотатися про запрошення відвідувачів саме на його стенд. Для цього надають експоненту безкоштовні або оплачувані за пільгових умов допоміжні засоби. До них відносяться проспекти і плакати, календарі, вхідні квитки. У організаторів виставки повинні бути картотека і списки клієнтів і покупців. Вони створюються по окремих галузях, професійним групам і за регіональним принципом.

Добрий результат також дають індивідуальні запрошення клієнтів і зацікавлених відвідувачів. Вони можуть бути розіслані разом з яким-небудь листом. Таке послання повинне по можливості адресуватися комусь персонально. Для запрошення можна відіслати клієнту видову листівку із зображенням стенду або знімок, зроблений під час попередньої виставки. Можна періодично відправляти запрошення з привертаючими увагу сувенірами.

Потрібно розсилати і конкретні запрошення, зокрема, "Запрошення-проспект". Воно зазвичай містить такі дані:

·        назву, емблему, місце і час проведення виставки і її девіз;

·        найменування павільйону і стенду;

·        номер телефону на стенді;

·        виставкову програму або її основні деталі;

·        розклад робочих годин на стенді і особливих заходів.

Такі запрошення прийнято розсилати у відповідь з листівками. На них можна призначити час зустрічі для ділових переговорів. Обдзвонюючи потім клієнтів, потрібно домовлятися про конкретний час для зустрічі. І самі ці телефонні дзвінки теж стають засобом залучення відвідувачів.

Широко поширена і вулична реклама. За допомогою плакатів, щитів або транспарантів вона діє як безпосереднє нагадування біля самої виставки або прямо на ній. Вулична реклама орієнтована, в основному, на широку публіку.

На кожній виставці видається каталог з даними експонентів. Але крім фронтального внесення відомостей в каталоги і в систему інформації для відвідувачів, організатори виставки можуть поміщати за додаткову платню окремі оголошення і товарні знаки. Якщо система інформації для відвідувачів володіє ефективністю лише в місці розташування виставки і під час її проведення, то каталоги ще довго можуть використовуватися як довідкові видання.

Корисне розповсюдження сувенірів: частина з них прикладається до запрошення, а інші вручають на виставці або на стенді.

ПР-службі виставки слід поклопотатися про процедуру відкриття і закриття виставки, які повинні бути динамічними, чіткими і запам'ятовуватися. Кожен експонент може сам здійснювати ПР-акції. Це потрібно робити в координації з ПР-службою виставки.

Проте найвдаліші заходи виявляться марними, якщо відвідувач не бачитиме дійсної уваги до себе. Треба постійно проявляти турботу про експоненти, допомагати їм знаходити партнерів, зустрічатися з потрібними людьми, інакше неефективна робота на виставці обернеться небажанням брати участь в наступній виставці або чуткою про її даремність.

Окрім проведення суто рекламних акцій на виставці і на стенді ПР-служба працює з журналістами. Преса вважається ефективним і недорогим засобом залучення уваги громадськості до організації і її послуг, а також в цілому до виставки. З цією метою служби ПР можуть готувати повідомлення для друку у всіх їх видах, про що вже йшла мова.

На виставках проводять прес-конференції. На них журналісти приходять в очікуванні цікавої інформації і нею треба їх забезпечити. Можна також влаштувати для преси неформальну зустріч або прийом. Час такої зустрічі повинен бути узгоджений з адміністрацією виставки.

На спеціалізованих виставках для преси випускаються "Відомості про товари та послуги". В цьому випадку експонент одержує від адміністрації бланк, в який заносяться короткі інформативні тексти про новинки. Вони можуть бути написані іноземною мовою. Адміністрація виставки бере на себе обробку і тиражування таких видань.

Робота з пресою проводиться і безпосередньо на стенді. Це передбачає призначення прес-референта або певного співробітника відповідальним за зв'язок з пресою. Журналістів треба своєчасно запросити на стенд. Якщо в програмі роботи стенду є особливо ефектні моменти, досягнуті які-небудь важливі результати (договори, кооперація), то спільно з прес-службою виставки можна зробити їх надбанням преси.

Після закриття виставки контакт бажано закріпити коротким вдячним листом, дзвінком, запрошенням на наступну виставку або просто на зустріч.

Можлива також публікація в пресі коротких повідомлень (дайджестів) про новинки, що демонструвалися на виставці, або про події в галузі (області), якій виставка присвячувалася.

У розпорядженні виставки і організацій та підприємств-експонентів можуть бути і інші засоби з арсеналу паблік рилейшнз, які повинні сприяти формуванню доброзичливого відношення і взаємній вигоді [31, с.248-252].

Для розкриття можливостей використання виставки у діяльності закладів соціальної сфери хочемо навести такий приклад: в Україні вже декілька років проводиться спеціалізована виставка реабілітаційного обладнання та адаптаційних технологій для людей з обмеженими фізичними можливостями "ІНВАЕКСПО", де поряд з виробниками України, Росії, Польщі, Литви та ін., беруть участь вітчизняні реабілітаційні центри, громадські об’єднання тощо.

Проведення виставки спрямоване, в першу чергу, на ознайомлення спеціалістів та відвідувачів виставки з пропозиціями вітчизняного ринку товарів та послуг для людей з обмеженими можливостями, останніми розробками в галузі медичної реабілітації, а також на безпосереднє спілкування та взаємодію між виробниками, імпортерами, дистриб’юторами та споживачами, встановлення ділових стосунків з іноземними підприємствами та спеціалістами.

Виставка орієнтована на відвідування представниками органів соціального захисту населення, державних та громадських організацій, доброчинних фондів, медичних закладів, працівниками науково-дослідних інститутів та закордонними спеціалістами. Для зручності представлення всіх експонентів виставки організатори видають офіційний каталог (див. Додаток А).

Отже, виконуючи конкретні функції доведення інформації до населення про соціальні послуги та проведення різноманітних соціальних заходів, реклама і виставки відіграють значну роль у організації зв’язків з громадськістю та вирішують важливі комунікативні завдання.

2.4 Паблік рилейшнз у формуванні іміджу організації соціальної сфери

Оскільки благополуччя організації, зокрема організації соціальної сфери, залежить і від відношення до неї партнерів, споживачів (клієнтів), суспільства в цілому, то у міру зміцнення ринкових механізмів і зростання ролі суспільної думки цей взаємозв'язок стає все помітніше. А саме це відношення часто визначається уявленням про організацію, тобто - її іміджем.

Поняття "імідж" походить від латинського imago, пов'язаного з латинським словом imitari, що означає "імітувати". Згідно тлумачному словнику Вебстера, імідж - це штучна імітація або підношення зовнішньої форми якого-небудь об'єкту і, особливо, особи [24, с.294].

Хотілося б зазначити, що поняття "імідж" відносно нове, воно може стосуватися будь-яких об'єктів: людини, товару, фірми, групи людей тощо. Імідж формується як матеріальними, так і нематеріальними чинниками і залежить від ситуації; він динамічний у своєму становленні, постійно змінюється, щоб відповідати уявленням про нього аудиторії [40, с.217]. Ми часто говоримо про когось чи щось, що він чи воно змінилося. Проте змінилися радше наші уявлення і сприйняття певної особи чи предмета, крім того, у кожній новій ситуації виявляються якісь невідомі їх риси або ж ми бачимо їх інакше. Імідж будь-якого об'єкта може сприйматися неоднозначно різними людьми, і це залежатиме від їхнього ставлення до цього об'єкта. Г. Почепцов, посилаючись на праці відомого семіотика Ю. Лотмана, вважає, що кожен імідж містить певний знак, символ, варіант згорнутого тексту, який кожен із нас розуміє по-різному [39, с.27].

Іміджева інформація важлива для комунікативного простору. Наприклад, якщо хтось не подбав про створення свого іміджу, то масова свідомість виробить його відповідно до своїх смаків та оцінок. Однак, якщо ми дбаємо про свій імідж, який створили, і підтримуємо його своєю поведінкою, стилем життя, манерою спілкуванням, зачіскою, одягом, то знову ж таки, він залежить від нас лише "наполовину", іншу половину формує масова свідомість. Г. Почепцов зауважує, що імідж впливає на все: симпатію оточення, визнання, довіру тощо, і як приклад наводить німецького канцлера Гельмута Коля, якому тривалий час не довіряли його співвітчизники, "іміджмейкери. довго шукали йому тип зачіски. Коли ж він просто розчесав волосся пальцями, соціологічні опитування засвідчили, що німці довіряють такій людині і купили б у нього старий автомобіль" [42, с.13].

Секрет очікуваної дії іміджу криється в особливому способі сприйняття людиною дійсності. Наша свідомість захищається від агресивного світу змінної і швидкоплинної інформації певними образами-стереотипами. Стереотипи сприйняття полегшують людині життя, хоча можуть і не пов'язуватися безпосередньо з її емпіричним досвідом. Як правило, стереотип сформований знанням і досвідом інших, ми стереотипно розуміємо, сприймаємо і ставимося до певних речей та явищ, об'єктів, ще навіть не зіткнувшись з ними, не проникнувши в їх суть. Стереотипи є своєрідним мірилом нашого ставлення до дійсності.

Імідж формують з огляду на стереотипи, бо вони налаштовують наше сприйняття на спрощеність, одновалентність, зрозумілість із першого погляду тощо. Тому ПР-спеціалісти створюють імідж для своїх об'єктів, використовуючи стереотипне мислення людей. Наприклад, якщо стереотип якогось предмета негативний, то й імідж його буде негативним, і навпаки. Виходячи саме з цих позицій, фахівці з ПР формують імідж організації.

Імідж організації - це її "узагальнений портрет, що створюється в уяві різноманітних груп громадськості на основі того, що вона говорить, та особливо, що робить" [25, с. 191].

Перейдемо до питань, пов'язаних з тим, як потрібно формувати імідж організації соціальної сфери, яким він повинен бути, щоб справляти на громадськість бажане враження. Підходів до вирішення цієї проблеми існує безліч. Можна, наприклад, розповісти про історію і діяльність організації, послуги, які вона надає, і тим самим скласти про неї певне враження. З другого боку, всього цього можна взагалі не робити і просто сподіватися на те, що сама корисність від діяльності організації, важливість її послуг визначать сприйняття її населенням. Зрозуміло, такого роду речі дуже важливі для створення позитивного враження.

Фахівці системи ПР розглядають концепцію іміджу організації перш за все з погляду того, як остання сприймається людьми в соціальному значенні, як впливовий суб'єкт суспільства, а не тільки як така, що виробляє товари і надає послуги. Імідж необхідний організації, щоб люди усвідомлювали і оцінювали її роль в економічному, політичному і соціальному житті конкретної місцевості або країни в цілому. Організації за допомогою іміджу потрібно справити сприятливе враження про себе не тільки серед своїх службовців, але і в ширшому масштабі - серед людей, які взагалі не мають ніякого відношення до неї або до її продукції, у даному випадку послуг. Саме в проблемі пересічного громадянина і кореняться численні питання, пов'язані з концепцією іміджу організації.

Піармени часто звертають увагу на те, що комерційна реклама, паблісіті товарів корпорації або послуг фірми украй рідко зачіпають соціальний контекст, пов'язаний з взаємодією підприємницьких структур і суспільства в цілому. Тим часом, як свідчать вивчення громадської думки, саме остання обставина набуває особливого значення. Соціологічне дослідження виявило, що більшість з тих, хто вважає себе прихильниками великих корпорацій, не змогла привести на підтвердження цього скільки-небудь істотних доводів. Респонденти, як правило, посилалися на товари, що вироблялися компанією. Але варто було зняти цей мотив, і ніяких інших підтверджень не залишалося. Отже, виявилося, що більшість людей була не в змозі описати компанію в соціальних термінах. Найзагальніше враження, що асоціювалося з корпораціями, пов'язувалося з товарами і послугами, які вони пропонували, а поза межами цього різниця між ними зникала або ставала розмитою.

На підставі цього працівники паблік рилейшнз зробили висновок, що для будь-якої організації, в тому числі і соціальної сфери, слід прийняти вигляд інтегрованої "особистості", до якої люди могли б мати безпосереднє відношення. Цього неможливо досягти, якщо організація рекламуватиме себе, проголошуючи, що її товари чи послуги зустрічаються в житті на кожному кроці. Пересічного громадянина це зовсім не хвилює. Інша справа, якщо організація повідомить, що зробила пожертвування на розвиток вищої освіти і діти пересічного громадянина зможуть стати інженерами або лікарями. Це вже цікавить більш широке коло громадськості, зачіпає відчуття кожного пересічного громадянина.

Отже, імідж організації потрібен для того, щоб впливати на почуття людей. Причому впливати на такі почуття і механізми психіки, щоб людина відгукувалася навіть на просту згадку про ту організацію, яка в повсякденних справах його мало турбує. Які ж це почуття? Так, якщо абсолютно марно тлумачити пересічному громадянину про електронне устаткування або нафтопродукти, то зовсім інша справа, коли розповідями про філантропічну діяльність фірми торкнуться його батьківські почуття. Безумовно, можна зіграти і на почуттях патріотизму, релігійності, самозбереження, любові. У такій же мірі можна апелювати до вподобань людей, їх захоплень і норм моралі.

Саме так йде справа, коли мова йде про ідеологічні принципи концепції іміджу організації соціальної сфери, що розглядається нами. Але оскільки ця концепція призначена для практичного застосування, то вона, зрозуміло, повинна мати і "організаційну структуру", тобто певні компоненти. Під іміджем організації, як правило, мається на увазі її узагальнений портрет, який створюється в уявленнях самих різних груп громадськості на підставі того, що вона заявляє і, особливо, що робить. Тобто маються на увазі його окремі складові частини, співвідношення і узгодження між ними.

На думку одного з фахівців з паблік рилейшнз К. Шенфельда, імідж організації повинен вміщати чотири наступні компоненти: імідж товару - наскільки якісні і необхідні товари вона виробляє; імідж управлінський і фінансовий - чи ефективно вона управляє, чи варто бути її акціонерами; імідж суспільний - чи активна корпорація як член суспільства; імідж корпорації як роботодавця - чи добре вона платить, як поводиться із службовцями і т.д.

Дуже важливо слідкувати за тим, щоб весь каркас іміджу організації соціальної сфери будувався одночасно, скоординовано і в чіткій взаємодії всіх його компонентів. Має сенс підкреслити, що люди схильні оцінювати собі подібних по манерам і одягу, книжку - по обкладинці, магазин - по вітрині. Так само і про організацію вони міркують переважно на основі свого враження від її персоналу, послуг, товару, рекламі. Масова свідомість має стійку звичку співставляти різні об’єкти з певними людськими рисами. Саме ці риси і повинен мати імідж організації. Він має свідчити про те, що організація є "дружньою", "дбайливою", "порядною", "справляючою враження" тощо. Проте складність тут в тому, як досягти бажаного результату, зробити так, щоб створюваному іміджу повірили різні групи громадськості.

Д. Бурстін, абстрагуючись від труднощів теоретичного плану, підсумовував загальні ознаки іміджу, які реально складаються на практиці [24, с.301-307].

По-перше, імідж повинен бути синтетичним, плануватися, щоб справляти певне враження за допомогою фірмового знаку, торгової марки і сорту товару.

По-друге, "образ організації" повинен бути правдоподібним, достовірним. Нікому не потрібен імідж, якщо він не користується довірою у людей. Імідж повинен ідентифікуватися з конкретною організацією або особою. Щоб бути живим і заслужити більшу популярність, ніж сам оригінал (тобто корпорація як така), він повинен відповідати вимогам здорового глузду. Якнайкращий шлях до правдоподібності - стримані вислови, деякі зменшення, замовчування.

По-третє, він повинен бути пасивним. Оскільки імідж до певної міри відповідає дійсності, то створюючий його (в даному випадку організація) прагне швидше уподібнитися іміджу, ніж робити імідж своєю подібністю. Споживачі (потенційні клієнти) також в якійсь мірі повинні відповідати іміджу. Всі ці співвідношення за своєю суттю є пасивними. Основні зусилля в справі створення іміджу додаються не організацією взагалі, а експертами і службовцями, в обов'язку яких входить його збереження. І якщо імідж вже сформувався, він взагалі стає настільки важливою реальністю, що вона обумовлює поведінку організації, а не навпаки. Спочатку імідж є подібністю організації, а потім організація стає подібністю іміджу.

По-четверте, образ повинен бути яскравим і конкретним. Він краще спрацьовує, якщо апелює до почуттів, швидко сприймається, коли зосереджується на певних рисах і яскраво висвічує один або декілька характерних ознак організації.

По-п'яте, образ організації повинен бути спрощеним. Щоб уникнути небажаних ефектів, він повинен бути простіше, ніж об'єкт, який він репрезентує. Найбільш ефективний імідж простий і що швидко запам'ятовується.

По-шосте, не дивлячись на конкретність, образ повинен бути до деякої міри невизначеним і перебувати десь між почуттями і розумом, між очікуваннями і реальністю. Він повинен встояти перед непередбаченим розвитком подій, змінами в смаках, відповідати бажанням самих різних людей.

Отже, із вище зазначеного можна зробити висновок, що імідж повинен знайти власне існування, стати окремою цінністю і використовуватися при всякій слушній нагоді. Імідж - це враження, вироблюване людиною, організацією або інститутом на одну або декілька груп громадськості. Він не малюнок, не розроблене в найдрібніших деталях, точне зображення, а швидше декілька деталей, що надають емоційну дію.

Імідж будь-якої організації, а зокрема закладів соціальної сфери, не може бути сталим, його можна змінювати, корегувати, створювати по-новому. Формування іміджу, як і керування ним та контроль, здійснює ПР-відділ.

1)  з'ясування стереотипів та установок громадськості щодо закладу соціальної сфери. ПР-служба шукає відповіді на питання: що хоче бачити громадськість, як вона розуміє завдання і мету діяльності даної організації;

2)  визначення пріоритетних вимог громадськості щодо іміджу організації. Виникає його проект. Створюється, так би мовити, ідеальний імідж;

3)  становлення характерних і відповідних компонентів іміджу. На цій стадії визначають конкретні кроки для втілення задуму іміджу у життя;

4)  візуалізація, вербалізація і створення "подієвих" компонентів іміджу. Візуалізація значно виграє у порівнянні з вербальними компонентами іміджу, бо зображення, символи не треба пояснювати, вони несуть у собі значно більше інформації і їх легше запам'ятати, ніж тексти, виступи чи доповіді тощо. Як зазначає Почепцов, "візуальне повідомлення легше проходить через фільтр недовіри, який є у кожного з нас, бо сприймається як невідредаговане" [38, с.27]. (Нагадаємо, що "подієва" комунікація - це виставки, "круглі столи", конференції, демонстрації, присвячені певній події, тобто всі ті заходи, що мають бути заздалегідь продуманими, спланованими й уведеними до робочого графіка організації соціальної сфери ПР-відділом.);

5) корегування іміджу відповідно до ситуації, події та інших чинників, які залежать від громадськості. Почепцов виділяє такі форми виправлення іміджу, як:

а) дописування, воно полягає у доповненні іміджу необхідними у певній ситуації характеристиками;

б) викреслювання окремих характеристик іміджу, що залежить також від контексту, ситуації;

в) підкреслення певних характеристик в іміджі конкурента;

г) приписування міфічних результатів у разі перемоги противника [40, с.218-219].

Одним із засобів формування іміджу є розробка фірмового стилю.

Фірмовий стиль - це набір словесних, кольорових і графічних компонентів, які в органічному поєднанні забезпечують візуальну і смислову єдність товарів (послуг) і всієї діяльності організації. Він складає частину комунікаційної політики фірми і допомагає створювати уявлення про "фірмовий товар" і краще його запам'ятовувати. Виділяють наступні компоненти фірмового стилю: торговий знак (логотип), слоган (постійний словесний девіз фірми), фірмові кольори, набір шрифтів, графічні символи.

До основних об'єктів фірмового стилю відносяться: ділова документація фірми (бланки, конверти, рахунки, візитки); друкарська реклама (листівки, каталоги, плакати, типові оригінал-макети реклами в пресі); сувенірна продукція самих різних видів; спецодяг і оформлення фірмового транспорту; елементи зовнішньої реклами (оформлення інтер'єрів офісу і виставкових експозицій, торгових залів, вітрин) [31, с.148].

Упровадження фірмового стилю дозволяє вирішити цілий ряд важливих завдань організації, які об’єднані в поданому нижче графіку:

Результати від упровадження фірмового стилю

Ось пояснення цих компонентів.

1. Мораль і відданість службовців і робітників.

2. Поліпшення іміджу організації соціальної сфери.

3. Оптимізація атмосфери робочих місць.

4. Ступінь надійності менеджерів, службовців і робітників.

. Ступінь популярності.

. Уніфікація свідомості службовців і робітників.

. Оцінка класовості і надійності.

. Визначення концепції організації і поширення її в самій організації і в зовнішньому світі.

. Активізація внутрішньоорганізаційної комунікації.

. Підвищення ефективності зовнішньої комунікації.

. Оновлення корпоративної культури [31, с. 195].

Елементом формування фірмового стилю є і політика торгової марки (знак для товарів і послуг). Походження торгової марки ймовірно можна віднести до гербів і інших зображень, які щось говорили про їх власників.

Для формування іміджу закладу соціальної сфери можна використовувати різні засоби, зокрема видання фірмового проспекту. Він може містити такі відомості: історія організації (нерідко у зв'язку з подіями в розвитку країни); посередники; динаміка розвитку; збутова і сервісна мережа; товари та види послуг; інша інформація престижного характеру. Проспект ілюструється кольоровими фотографіями, статистичними даними, графіками, діаграмами. Його рекомендується направляти до редакцій газет, до бібліотек, навчальних закладів та різних організацій.

На нашу думку, цілям формування іміджу організації соціальної сфери служить і інша друкована продукція, зокрема, бюлетені, журнали, газети тощо. Точно такі ж завдання вирішують відеоролики, телевізійні сюжети, радіопрограми.

При розробці тематичної моделі видання (відеоролика, радіосюжету) повинна враховуватися специфіка організації, стан громадської думки. Тематика видання повинна переконувати читача в суспільній значущості діяльності організації. Вона звичайно показує найістотніші моменти її життя.

Засобом формування іміджу може бути видання звітів про діяльність організації. Перш за все вони дають уявлення про історію і суть організації, про рівень її розвитку та стан перспективи подальшого становлення.

Окремої згадки заслуговують відомості про суть корпоративної культури організації. Стрижнем цієї культури, може бути винесена як епіграф коротка фраза, про прагнення до якості послуг, стабільності і постійного вдосконалення.

Можна спробувати збудувати таку схему складових "Іміджу ідеальних організацій" для наших умов:

·        Продукт, послуги - якість; результат.

·        Ефективність управління - професіоналізм менеджерів; корпоративна культура; відносини з власними структурами.

·        Технічний (творчий) потенціал - введення інноваційних технологій; використання прогресивних технологій; можливість використання творчого потенціалу співробітників.

·        Економічний потенціал - конкурентоздатність; можливість інвестування; розвиток організації.

·        Взаємовідносини з клієнтами - репутація; назва організації, відомість торгової марки; ПР-комунікації.

·        Соціальна значущість - турбота про навколишнє середовище; створення робочих місць; благодійність.

·        Взаємостосунки із співробітниками - зарплата; прозорість у стосунках; соціальні гарантії [31, с.150-154].

Отже, одним з важливих аспектів загального сприйняття і оцінки організації соціальної сфери є враження, яке вона справляє, тобто її імідж (образ). Незалежно від бажань як самої організації, так і фахівців із зв'язків з громадськістю, імідж - об'єктивний чинник, що виконує істотну роль в оцінці будь-якого соціального явища або процесу. Він є уявленням про людину, організацію, послуги або інститут, що цілеспрямовано формується в масовій свідомості за допомогою ПР. Слід зазначити, що серед різного роду авторів, у тому числі і в Україні, які останнім часом активно вивчають проблеми науки і мистецтва паблік рилейшнз, особливо стала наголошуватися думка, що саме створення іміджу (іміджмейкерство) і є головним завданням, навіть основою основ даної системи.

Висновки до розділу 2. Функції та способи реалізації завдань паблік рилейшнз у соціальній сфері

1. Розглядаючи практику паблік рилейшнз як управління інформаційними потоками і комунікаціями між організацією і громадськістю, були виділені чотири моделі послідовного розвитку і розширення функцій паблік рилейшнз. Функції паблік рилейшнз є універсальними і тому вони легко адаптуються до потреб закладів соціальної сфери.

. Засоби масової інформації і паблік рилейшнз досить близькі, особливо за своїми завданнями: поінформувати, привернути увагу громадськості, викликати реакцію. Крім того, ПР взаємодіє із ЗМІ майже на всіх етапах роботи. Встановлення плідних ділових відносин з друкарськими і електронними засобами інформації життєво важливе для організацій, особливо організацій соціальної сфери, оскільки завоювання пошани і довіри з боку працівників цих важливих ланок спілкування з публікою здатне уберегти від багатьох неприємностей.

3. Виконуючи конкретні функції доведення інформації до населення про соціальні послуги та проведення різноманітних соціальних заходів, реклама і виставки відіграють значну роль у встановлені зв’язків з громадськістю та вирішують важливі комунікативні завдання.

4. Благополуччя організації залежить від відношення до неї партнерів, клієнтів, суспільства в цілому, а саме це відношення часто визначається уявленням про організацію, тобто - її іміджем. Врахування досвіду ПР у формуванні іміджу сприятиме кращому розумінню якими хоче бачити громадськість заклади соціальної сфери.

Розділ 3. Паблік рилейшнз як сфера практичної роботи (на досвіді роботи білоцерківського міськрайонного центру зайнятості)

Перед нами постала складна проблема: як оцінити дієвість заходів у сфері паблік рилейшнз конкретної організації (у даному випадку Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості)? Як дізнатися, чи вдалося організації донести до людей свої ідеї? Чи добре розуміють люди політику даної організації? На скільки ефективно ПР-спеціалістам вдалося налагодити поширення інформації серед громадськості?

Дати відповідь на всі ці запитання не легко. Не завжди ефективність заходів, які організація соціальної сфери здійснює у сфері зв’язків з громадськістю, піддається оцінці на основі незаперечних фактів. Лише за рахунок дієвих паблік рилейшнз жодній державній установі не вдасться забезпечити досягнення цілей своїх програм. Звичайно, на кінцевий результат будь-яких заходів впливає ціла група факторів. Наприклад, якщо метою є підвищення питомої ваги працевлаштованих серед учасників програм сприяння зайнятості населення, поряд із ефективністю організації зв’язків з громадськістю важливу роль відіграватимуть стан ринку праці та народного господарства. Проте, якщо загальна стратегія установи ігнорує паблік рилейшнз, шанси успішно виконати поставлені завдання відповідно зменшуються.

Спробувати кількісно оцінити ефективність ПР можна шляхом проведення опитування громадської думки перед і після проведення інформаційної кампанії та порівняння отриманих результатів.

Установи з обмеженим бюджетом для фінансування заходів у сфері ПР можуть замість масштабних опитувань обмежитись проведенням дослідження фокус-груп.

Ще одним способом оцінки ефективності ПР-заходів може бути аналіз публікацій в пресі. Тут важливо привернути увагу не лише кількості статей і репортажів, але й наявності у них інформації та ідей, які організація хотіла донести до широкого загалу.

Під час аудиту аналізуються майже всі питання, зокрема, цілі та політика у сфері зв'язків з громадськістю, її організаційне і кадрове забезпечення. Детально розглядаються методи роботи у сфері зв'язків з громадськістю та інформаційні матеріали, що готуються установою. Для цього досить відібрати та систематизувати всі публікації та інформаційні матеріали, випущені організацією, та проаналізувати їх на предмет відповідності цілям і завданням стратегії даної організації у сфері ПР.

Отже, мета нашого дослідження - розкрити поняття зв’язків з громадськістю (ПР) в закладах соціальної сфери як важливої теоретичної та практичної проблеми, проаналізувати технології зв’язків з громадськістю та дослідити їх використання в закладах соціальної сфери.

Об’єктом дослідження виступають зв’язки з громадськістю у закладах соціальної сфери.

Предметом дослідження - використання технологій ПР на досвіді роботи Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості (БМРЦЗ).

З метою проведення дослідження ефективності організації зв’язків з громадськістю закладом соціальної сфери ми обрали метод аналізу взаємодії БМРЦЗ із засобами масової інформації.

Як було зазначено у основній частині даної дипломної роботи, одним із найефективніших комунікативних каналів для зв’язку із громадськістю виступають ЗМІ, тому нами був здійснений моніторинг співпраці БМРЦЗ із ЗМІ за 2006 рік.

Як показують статистичні дані, що ведуться спеціалістом моніторингу та статистики, БМРЦЗ співпрацює із газетою "Гриф", телеканалом "Крокус", Білоцерківським та обласним радіомовленням. У даних джерелах спеціалісти Центру подають інформацію про: надання послуг соціального захисту населенню міста та району; ярмарки вакансій, які систематично проводяться на базі Центру; можливість стажування та індивідуального навчання безробітних; вільні робочі місця для інвалідів; вакансії, які існують на підприємствах в межах міста та району; актуальні вакансії в країнах СНД; масові заходи з роботодавцями; семінари, що проводяться спеціалістами Центру; розмір страхових внесків до ФЗДСС; зміни, що відбуваються в розрахунках допомоги по безробіттю; професійне навчання, стажування, громадські роботи та подаються щоквартальні звіти про діяльність БМРЦЗ тощо (див. Додаток Б).

Здебільшого функції зв’язків з громадськістю виконують заступник директора БМРЦЗ Матяш Н.В., начальник відділу взаємодії з роботодавцями Білоус В.Г., начальник відділу активної підтримки безробітних Цупрун Л.А. та головний спеціаліст-юристконсультант Безвербна А. О.

Окрім цього в 2006 розі фахівцями Центру було проведено:

·        Семінари різних напрямків для безробітних - 273;

·        Семінари з безробітними "Як розпочати власний бізнес" - 46;

·        Семінари з роботодавцями - 116;

·        Семінари з техніки пошуку роботи - 143;

·        Семінар з орієнтації на підприємницьку діяльність - 24;

·        Семінар по зеленому туризму - 11;

·        Семінар "Жінка і праця" - 3;

·        Семінари для вивільнених - 1;

·        Профінформаційний семінар для працівників села - 3;

·        Ярмарок кар’єри - 7;

·        Ярмарок вакансій - 1;

·        День відкритих дверей - 5;

·        Урок реального життя - 10.

Також, для полегшення роботи із ЗМІ, у Центрі підготовленні такі інформаційні матеріали:

·        інформаційні довідки про БМРЦЗ - окремі факти щодо послуг, які надаються; критерії, що надають право на їх одержання; діяльність Центру (кількість персоналу, бюджет, річна кількість клієнтів тощо);

·        комплект для преси - включає, але не обмежується, прес-релізи, промови, інформаційні довідки, новини, схеми та іншу інформацію, яка може бути корисною для журналістів;

·        список офіційних осіб Міністерства праці та соціальної політики, що можуть виголошувати промови, та графік таких промов;

·        статті за підписом міністра або заступника міністра у ділових, галузевих, профспілкових та інших масових виданнях;

·        брошури;

·        тезиси;

·        служба громадських оголошень на радіо та телебаченні - оголошення від 30 до 60 секунд, які висвітлюють питання та додають слухачеві відомості щодо отримання більш детальної інформації з певної теми; громадські оголошення надаються радіо та телевізійними станціями безкоштовно;

·        копії заяв про підтримку з боку членів Парламенту, політиків, офіційних осіб міжнародних установ, бізнесових кіл та профспілок, клієнтів, урядових посадовців місцевого рівня.

Не менш цікавим для нас є питання сформованого БМРЦЗ фірмового стилю, який виступає елементом іміджу даної соціальної установи. Як зазначалося раніше: фірмовий стиль - це набір словесних, кольорових і графічних компонентів. Так до компонентів фірмового стилю БМРЦЗ відносяться:

·        логотип (торговий знак) - БМРЦЗ використовує єдиний встановлений Державною службою зайнятості логотип (див. Додаток В);

·        слоган (постійний словесний девіз установи) - "Робота існує для тих, хто її шукає";

·        кольори фірми - синій і жовтий (державні кольори України);

·        наявність спецодягу - костюм державного службовця сірого кольору;

·        сувенірна продукція - випускаються значки, календарі, буклети тощо.

Відповідно до проведеного дослідження нам хотілося б зауважити, що потрібно систематично - і не лише після проведення чергової інформаційної кампанії - проводити аудит паблік ПР, тобто аналіз зовнішніх і внутрішніх засобів поширення інформації. Такий аудит можна проводити як власними силами, створивши для цього групу у складі кількох керівників організації, так і залучивши для цього незалежного консультанта, причому предметом перевірки може бути вся організація, окремі структурні підрозділи, або окремі проблеми чи навіть одне якесь питання. Під час аудиту аналізується чинна політика у сфері зв'язків з громадськістю та методи її втілення, наявні ресурси, виявляються недоліки у поширенні інформації та готуються рекомендації для керівництва щодо їх усунення.

Для проведення аудиту ПР доцільно створити робочу групу у складі незалежного консультанта та представників керівництва організації. Таким чином вдається поєднати досвід консультанта, який проводив аналогічну роботу в інших організаціях і знайомий з найкращими методами зв'язків з громадськістю, із знанням сильних і слабих сторін даної установи, яким володіє відповідний керівник. Під час спільної роботи із зовнішнім консультантом, керівництво установи отримує нагоду краще познайомитися із роллю зв'язків з громадськістю в організаційній культурі.

Незалежно від вибору методу оцінки, отримані висновки слід представити керівництву та розробити на їх основі рекомендації щодо внесення коректив у стратегію або тактику досягнення поставлених перед інформаційною кампанією цілей.

Отже, по-перше, як свідчить проведене дослідження, найбільш ефективними засобами масової інформації або комунікаційними каналами, які використовує у своїх зв’язках із громадськістю БМРЦЗ є:

·        стенди - на них у стислій формі міститься інформація про послуги, що надаються Центром зайнятості та джерела додаткової інформації, такі як номер телефону, адреса БМРЦЗ;

·        місцеве радіо;

·        місцеве телебачення;

·        місцеві газети;

·        брошури (див. Додаток В).

По-друге, важливим елементом ПР виступає створення установою власного іміджу, зокрема фірмового стилю, оскільки саме він виступає "обличчям" організації в очах громадськості, саме по ньому будуть орієнтуватися під час вибору організації клієнти і завдяки ньому вона буде вирізнятися на фоні інших закладів соціальної сфери.

Розділ 4. Організація охорони праці в закладах соціальної сфери

Охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності, створення безпечних та нешкідливих умов праці є одним з найважливіших державних завдань. Це завдання вирішує охорона праці - система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, які здійснюються власником підприємства.

Кожен працівник має право на належні, безпечні та здорові умови праці (стаття 43 Конституції України). Конституційне право громадян на охорону їх життя та здоров’я в процесі трудової діяльності реалізують Закон України "Про охорону праці" та Кодекс законів про працю.

Законодавчі та інші нормативно-правові акти з охорони праці встановлюють, регламентують та регулюють державні вимоги щодо забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, сприяють створенню та ефективному функціонуванню чіткої системи управління охороною праці на підприємстві, в галузі, регіоні і державі в цілому; забезпеченню на кожному робочому місці безпечних і нешкідливих умов праці; встановлення правила безпечного виконання робіт і поведінки працівника на території підприємства та на робочих місцях [22, с.3].

Законодавчими актами, що визначають основні положення про охорону праці, є загальні закони України, а також спеціальні законодавчі акти. До загальних законів, що визначають основні положення про охорону праці належать: Конституція України, Закони України "Про охорону праці", "Про охорону здоров’я", "Про пожежну безпеку", "Про використання ядерної енергії та радіаційний захист", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Кодекс законів про працю України. Спеціальними законодавчими актами в галузі охорони праці є Державні нормативні акти про охорону праці, Державні стандарти Системи стандартів безпеки праці, Санітарні норми, Правила технічної експлуатації електроустановок споживачів та інші нормативні документи.

В основному законі України - Конституції питанням охорони праці присвячені статті 43, 45 та 46.

В статті 43 Конституції України записано: "Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується", "Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом", "Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється".

Кожен, хто працює, має право на відпочинок (стаття 45). Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

У тексті статті 46 Конституції України вказано, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основоположним законодавчим документом в галузі охорони праці є Закон України "Про охорону праці", дія якого поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності, на всіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах [18, с.21].

Законом України "Про охорону праці" передбачено, що на підприємстві незалежно від форм власності та видів господарювання відповідальність за створення безпечних та нешкідливих умов праці і стан охорони праці покладається на власника (або уповноважену ним особу), який здійснює загальне керівництво охороною праці на підприємстві. Власник зобов’язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.

З цією метою власник забезпечує функціонування системи управління охороною праці, для чого:

·        створює службу охорони праці і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов’язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій;

·        розробляє за участю профспілок і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів з охорони праці, впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;

·        забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, і виконання профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

·        організовує проведення лабораторних досліджень умов праці, атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці в порядку і строки, що встановлюються законодавством, вживає за їх підсумками заходів щодо усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я виробничих факторів;

·        розробляє і затверджує положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства та на робочих місцях відповідно до державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці, забезпечує безкоштовно працівників нормативними актами про охорону праці;

·        здійснює постійний контроль за додержанням працівниками технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог щодо охорони праці;

·        організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці.

Для організації роботи з питань охорони праці та здійснення контролю за станом умов праці й безпекою виробничих процесів на підприємствах з кількістю працюючих 50 чоловік і більше створюється служба охорони праці, при меншій кількості працюючих функції цієї служби може виконувати в порядку сумісництва особа, що має відповідний досвід. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові підприємства, прирівнюється до основних виробничо-технічних служб і може бути ліквідована тільки при ліквідації підприємства.

Служба охорони праці виконує такі основні функції: розробляє ефективну цілісну систему управління охороною праці; проводить оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці; разом із структурними підрозділами розробляє комплексні заходи щодо поліпшення умов праці та підвищення безпеки виробничих процесів, забезпечення встановлених вимог нормативних актів з питань охорони праці; проводить вступний інструктаж з особами, що приймаються на роботу; забезпечує всіх працюючих правилами, нормами, інструкціями тощо; організовує проведення атестації та паспортизації робочих місць щодо відповідності їх вимогам охорони праці; веде облік та аналіз нещасних випадків, профзахворювань, аварій, а також збитків від них; готує статистичні звіти з охорони праці; бере участь у розслідуванні нещасних випадків та аварій.

Служба охорони праці контролює: дотримання на підприємстві чинного законодавства; виконання приписів органів державного нагляду; своєчасне проведення навчання та інструктажів; забезпечення працівників засобами індивідуального захисту, спец харчуванням; своєчасне проведення медичних оглядів; виконання заходів, наказів та розпоряджень стосовно охорони праці.

Працівники служби охорони праці мають право відвідувати будь-яке робоче місце, одержувати від посадових осіб пояснення щодо питань охорони праці, перевіряти стан умов праці та безпеки виробництва; вимагати від посадових осіб відсторонення від роботи працівників, що не пройшли медогляд, навчання, інструктажі тощо; подавати керівнику підприємства подання про притягнення до відповідальності працівника, винного в порушенні правил безпеки.

На підприємствах з кількістю працюючих 50 і більше чоловік рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці, що є постійно діючим консультативно-дорадчим органом трудового колективу та власника або уповноваженого ним органу.

На підприємстві з кількістю працюючих 250 і більше чоловік організується кабінет охорони праці.

В управлінні охороною праці беруть участь керівники усіх рівнів управління підприємством, працівники на конкретних робочих місцях та уповноважені трудовим колективом з охорони праці підприємства.

Фінансування заходів з охорони праці на підприємстві здійснюється власником.

Питання охорони праці на підприємстві повинні бути відображені в колективному і трудовому договорах [22, с.29-31].

Зміст колективного договору визначається сторонами (власник підприємства та трудовий колектив), в межах їх компетенції. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання питань:

·        організації виробництва і праці;

·        забезпечення продуктивної зайнятості;

·        нормування і оплати праці; встановлення форми системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат;

·        встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

·        встановлення режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку, відпусток;

·        забезпечення умов праці і охорони праці;

·        забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування;

·        організації оздоровлення і відпочинку працівників;

·        гарантій діяльності профспілкової організації.

У договорі плануються заходи по охороні праці, які передбачають:

·        забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту;

·        придбання медикаментів, медичних аптечок, миючих, дезінфікуючих засобів, рушників;

·        проведення медичних оглядів працівників;

·        проведення атестації робочих місць;

·        проведення навчання з охорони праці, нарад, семінарів;

·        обладнання кабінету, куточків з охорони праці;

·        розроблення, видання нормативних актів з охорони праці, придбання плакатів, знаків безпеки, законодавчих та нормативних актів про охорону праці, журналів реєстрації;

·        обладнання, реконструкція, розширення та оснащення санітарно-побутових приміщень, місць відпочинку;

·        реконструкція та удосконалення систем освітлення, вентиляції, кондиціонування повітря робочих місць;

·        виготовлення та встановлення захисних, сигналізуючих, блокуючих пристроїв, захисних огороджень, решіток.

Умови колективного договору, укладеного відповідно до чинного законодавства, є обов’язковими для підприємства та сторін, які його уклали. Умови договору, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними і їх забороняється включати до договору [22, с.42-43].

З метою забезпечення виконання вимог законів та нормативно-правових актів з охорони праці в Україні створена система державного нагляду, відомчого і громадського контролю з цих питань.

Державний нагляд за додержанням законів та нормативно-правових актів з охорони праці відповідно до Закону "Про охорону праці" здійснюють:

·        спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

·        спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки;

·        спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки;

·        спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, суб’єктів підприємництва, об’єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, їм не підзвітні і не підконтрольні.

Відомчий контроль покладається на адміністрацію підприємства та на громадські організації вищого рівня. Цей контроль здійснюється відповідними службами охорони праці.

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють професійні спілки, їх об’єднання в особі своїх виборних органів і представників [35, с.107-109].

Хочемо зазначити, що створення безпечних умов праці - це невід’ємна частина соціально-економічного розвитку держави, складова державної політики.

Висновки

Проводячи дослідження, ми дійшли висновку, що існує значна кількість визначень поняття "зв’язки з громадськістю". Однак, це поняття здебільшого тлумачать неоднозначно, наприклад, часто його ототожнюють із заходами з реалізації продукції чи проведенням "днів відкритих дверей". Кожна організація соціальної сфери має свої групи людей (клієнтів, партнерів тощо), яким потрібна інформація щодо її діяльності. Для налагодження контактів з громадськістю, формування громадської думки використовують таке поняття, яке відоме у світі як "паблік рилейшнз". ПР перекладають по-різному, наприклад, "громадські зв’язки", "розповідь для публіки", "суспільні відносини", "вивчення і формування громадської думки" тощо. В українській практиці вже майже закріпився дослівний відповідник паблік рилейшнз - зв'язок з громадськістю. Хоча на нашу думку поняття "зв’язки з громадськістю" є більш вужчим ніж "паблік рилейшнз".

Аналіз опрацьованих літературних джерел показав, що зв’язки з громадськістю у всі часи були і залишаються однією з основних функцій управління. Розгляд ранніх форм і методів становлення зв'язків з громадськістю, впливу на людей, їх переконання дає змогу краще зрозуміти сучасний стан паблік рилейшнз, шлях, пройдений ним в своєму розвитку. Історичний аналіз свідчить, що ПР увібрав в себе різноманітні види техніки і різні технології впливу, переконання, що довели свою ефективність упродовж багатьох століть. Тому й недивно, що багато з того, чим користується сучасне суспільство у сфері ПР, не нове. Піармени нині відточують свою майстерність, звертаючись до історичного досвіду, накопиченого попередниками.

Розвиток ринкових відносин, становлення демократичних інститутів, здійснення важливих політичних заходів і інші прояви сучасного суспільства стали тим поштовхом, який створив потребу зародження професійного ПР.

Одним із важливих моментів написання даної дипломної роботи було окреслення тих функцій ПР які є найсуттєвішими для закладів соціальної сфери. Так до таких функцій відносяться: дослідження та контроль громадської думки; реагування на громадську думку; встановлення зворотного зв’язку та досягнення взаємовигідних відносин між організацією та "її" громадськістю.

Сьогодні одним з основних елементів успішної діяльності організацій соціальної сфери виступає розробка розгорнутої програми зв'язків із засобами масової інформації.

Одними із ефективних заходів по встановленню зв’язків із громадськістю у закладах соціальної сфери виступають реклама та організація виставок. Виконуючи конкретні функції доведення інформації до населення про соціальні послуги та проведення різноманітних соціальних заходів, реклама і виставки вирішують важливі комунікативні завдання, що стоять перед закладами соціальної сфери. Саме це і спонукає використовувати рекламу і виставки в програмах ПР.

Також, ми можемо сказати, що важливою складовою будь-якої організації соціальної сфери є її імідж, тобто сформований у населення певний образ, що виникає під впливом того, що організація "говорить", та що вона робить. Працівники закладів соціальної сфери повинні створювати його використовуючи різні технології впливу на свідомість людей. Іміджева інформація важлива для сприйняття громадськістю організації соціальної сфери.

Значним аспектом написання даної дипломної роботи є проведення дослідження по формуванню зв’язків з громадськістю закладами соціальної сфери. Нами було проведено аналіз декількох напрямів діяльності Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості у сфері ПР: співпраця із засобами масової інформації та формування іміджу, зокрема фірмового стилю Центру зайнятості. Як свідчить проведене дослідження, БМРЦЗ є відкритою до комунікації установою соціальної сфери, яка не лише шукає канали встановлення зв’язків з громадськістю, а й постійно шукає шляхи їх вдосконалення та розвитку.

Насамкінець хочемо зазначити, що паблік рилейшнз в закладах соціальної сфери є управлінською функцією. Успіх або невдача робіт чи програм з ПР безпосередньо пов'язані з підтримкою, яку вони одержують від керівництва. Важливо розуміти, що організація зв’язків з громадськістю в соціальних установах не є справою виключно відповідних фахівців, нею мають бути охоплені всі працівники організації. Ця робота повинна проводитися цілісно та систематично та, по можливості, узгоджено з роботою інших державних установ.

Використана література

1. Алехина И. Имидж и этикет делового человека. - М.: ЭНН: Центр правовой защиты, 2001. - 126 с.

. Алешина И. Корпоративный имидж // Маркетинг. - 1998. - №1. - С.50-53.

. Алешина И. Паблик рилейшнз для менеджеров и маркетеров. - М.: ГНОМ-ПРЕСС, 1997. - 255 с.

. Ашервуд Б. Азбука общения, или Publik Relations библиотеки. - М.: ИД "Пресса", 1995. - 206 с.

. Блэк С. Паблик рилейшнз. Что это такое? - М.: Новости, 1990. - 240 с.

. Бове К.Л., Аренс У.Ф. Современная реклама / Пер. с англ. / Общ. Ред. Проф. О.А. Феофанова. - Тольятти: ИД "Довгань", 1995. - 704 с.

. Вайссхаар И. Выставки и ярмарки в инвестиционной технологии // Международный выставочный телеграф. - 1997. - №2. - С.15.

. Введення у соціальну роботу. Навчальний посібник. - К.: Фенікс, 2001. - 288 с.

. Викентьев И. Приемы рекламы и Publik Relations. Программы-консультанты. - СПб: Изд. дом "Бизнес-Пресса", 2002. - 380 с.

. Винниченко В. Из истории украинской революции // Революция на Украине, М. - Л., 1930 (Репринтное издание). - С.302.

. Владимирська А., Владимирський П. Реклама: Навчальний посібник. - К.: Кондор, 2006. - 334 с.

. Германович А. Судебные процессы делают фирмам рекламу // Капитал. - 10 - 16.12.1997.

. Горкина М.Б., Мамонтов А.А., Манн И.Б. PR на 100%: как стать хорошим менеджером по PR. - 2-е изд., пер. и доп. - М.: Альпина Бизнес Букс, 2004. - 240 с.

. Губернський Л., Іванов В., Москаленко А. Основи масової інформаційної діяльності. - К.: ЦВЛ, 1999. - 436 с.

. Джей Э. Эффективная презентация. - Минск: Амалфея, 19996. - 2007 с.

. Довідник журналіста. - К.: Міжнародний фонд "Відродження", Інформаційний прес-центр IREX ПроМедіа, 1998. - 45 с.

. Доти Д. Паблисити и паблик рилейшнз. - М.: Филин, 1996. - 288 с.

. Житецький В.Ц. Основи охорони праці. Підручник. - Львів: Афіша, 2002. - 320 с.

. Зверинцев А. Коммуникационный менеджмент: рабочая книга менеджера PR. - СПб: Союз, 1997. - 286 с.

. Капська А.Й. Соціальна робота: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2004, - 328 с.

. Карпухин О. "Паблик рилейшнз" как информационный менеджмент // Социально-политический журнал. - 1998. - №4. - С.139-150.

. Коваленко Л.І. Охорона праці: Навчальний посібник - Біла Церква, 2006. - 164 с.

. Коваленко Ю. Король рекламы, который знает, как стать президентом России // Известия. - 22.09.1994.

. Королько В.Г. Основы паблик рилейшнз.М., "Релф-бук", К.: "Ваклер". - 2003. - 528 с.

. Королько В. Основи паблік рилейшнз. Посібник. - К.: НАН України. Ін-т соціології, 1997. - 334 с.

. Критсотакис Я. Торговые выставки и ярмарки. Техника участия и коммуникации. - М.: Ось-89, 1997. - С.34.

. Лаундес Л. Как говорить с кем угодно и о чем угодно. Навыки успешного общения и технологии эффективных коммуникаций. - М.: Добрая книга, 2001. - 216 с.

. Лебедева Т. Искусство обольщения. Паблик рилейшнз по-французски. Концепции. Практика. - М.: Изд-во МГУ, 1996. - 136 с.

. Лебедева Т.Ю. Паблик рилейшнз: Корпоративная и политическая режиссура: Модели, система ценностей, каналы СМК. - М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1999. - 351 с.

. Матвиенко В.Я. Социологический анализ в политике. - К.: Вища школа, 1995. - 160 с.

. Моисеев В.А. Паблик рилейшнз - средство социальной коммуникации (Теория и практика) - К.: Дакор., 2002. - 506 с.

. Музыкант В. Теория и практика современной рекламы: Учеб. пособие по базовому курсу "Паблик рилейшнз" и "Реклама" / М-во общ. и проф. образования РФ. - М.: Компания "Евразийский регион", 1998. - 327 с.

. Невзлин Л. "Паблик рилейшнз" - кому это нужно? - с.162

. Ожегова Н. Журналистам запретят развлекаться на стороне // Мир PR. - 1995 - №1

. Основи охорони праці: Підручник. / К.Н. Ткачук, М.О. Халімовський, В.В. Зацарний, Д.В. Зеркалов, Р.В. Забарно, О.І. Полукаров, В.С. Козьяков, Л.О. Митюк. За ред. .К.Н. Ткачука і М.О. Халімовського. - К.: Основа, 2003 - 472 с.: іл.

. Паблик рилейшнз. Связи с общественностью в сфере бизнеса / Уткин Э.А., Хуриев А.А., Бочкарев В.А. и др. - М.: ТАНДЕМ, 1999. - 351 с.

. Пізнюк Л.В. Паблік рилейшнз: Навч. посіб. для дистанційного навчання / За наук. ред.С.М. Квіта. - К.: Ун-т "Україна", 2005. - 239 с.

. Почепцов Г. Имидж и выборы. Имидж политика, партии, президента. - К.: АДЕФ-УКРАИНА, 1997. - 136 с.

. Почепцов Г. Имиджеология: теория и практика. - К.: СП "АДЕФ-УКРАИНА", 1998. - 390 с.

. Почепцов Г.Г. Коммуникативные технологи двадцятого века. - М.; К.: Ваклер, 1999. - 349 с.

. Почепцов Г.Г. Паблік рилейшнз: Навч. посіб. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2000. - 506 с. - (Вища освіта ХХІ століття).

. Почепцов Г. Паблитк рилейшнз для профессионалов. - М.: Релф-бук, К.: Ваклер, 2001. - 624 с.

. Почепцов Г. Теорія комунікацій. - К.: ВЦ "Київський университет", 1999. - 308 с.

. Резніченко В.І., Михно І.Л. Довідник - практикум офіційного, дипломатичного, ділового протоколу та етикету. - К.: УНВЦ "Рідна мова", 2003. - 479 с.

. Розенталь Д.Э., Кохтев Н.Н. Язык рекламных текстов. - М.: Высшая школа, 1981. - 127 с.

. Ромат Е. Формирование фирменного стиля в системе маркетинговых коммуникаций // Маркетинг и реклама. - 1998. - №5. - С.14 - 18.

. Ромат Е. Реклама: Учебник для студентов специальности "Маркетинг". - 3-е изд., перераб. и доп. - К.; Харьков: НВФ "Студцентр", 1999. - 480 с.

. Слісаренко І. Паблік рилейшнз у системі комунікації та управління: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2001. - 104 с.

. Социальная работа / Под общей редакцией проф.В.И. Курбатова. Серия "Ученики, учебные пособия". - г. Ростов н/Д: "Фенікс", 2000. - 576 с.

. Соціальна робота в Україні: Навч. посіб. / І.Д. Звєрєва, О.В. Безпалько, С.Я. Марченко та ін.; За заг. ред. : І.Д. Звєрєвої, Г.М. Лактіонової. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 256 с.

. Соціальна робота: навчальний посібник // Соціальна робота. Книга ІІ. - К.: ДЦССМ, 2002. - 440 с.

. Соціальна робота: технологічний аспект: Навчальний посібник / За ред. проф. А.Й. Капської. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 352 с.

. Социальные технологии. Толковый словарь. - Москва - Белгород. - 1995. - С.309.

. Суші К. Порадник прес-секретаря. - К.: Молодь, 1995. - 127 с.

. Тихомирова Є. Зв’язки з громадськістю: Навч. посіб. - К.: НМЦВО, 2001. - 560 с.

. Тюптя Л.Т., Іванова І.Б. Соціальна робота (теорія і практика). Навч. посіб. для студентів вищих навчальних закладів. - К.: ВМУРОЛ "Україна", 2004. - 408 с.

. Українське законодавство: Засоби масової інформації. - К.: Міжнародний фонд "Відродження", Інформаційний прес-центр IREX ПроМедіа, 2000. - 256 с.

. Честара Дж. Деловой этикет: Паблик рилейшнз для всех и кождого. - М.: Изд. - торг. дом "Гранд": Фаир-пресс, 2000. - 333 с.

. Шахрай В.М. Технології соціальної роботи. Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 464 с.

. Яковлев И. Паблик рилейшнз в организациях. - Спб: ТООТК "Петрополис", 1995. - 148 с.

. PR: международная практика / Под ред. Сэма Блэка. - М.: Довгань, 1997. - 172 с.