Взаємозв’язок автобіографічної пам’яті з емоційною спрямованістю особистості

Взаємозв’язок автобіографічної пам’яті з емоційною спрямованістю особистості

Взаємозв’язок автобіографічної пам’яті з емоційною спрямованістю особистості

Зміст

Вступ

Розділ 1. Особливості автобіографічної пам’яті, емоційної спрямованості особистості та їхнього взаємозв’язку

.1 Автобіографічна пам’ять як предмет дослідження

.1.1 Визначення поняття про автобіографічну пам’яті

.1.2 Підходи до вивчення автобіографічної пам’яті

.1.3 Феноменологія автобіографічної пам’яті

.2 Аналіз видів емоційної спрямованості особистості

.2.1 Визначення емоцій та емоційної спрямованості особистості

.2.2 Типи емоційної спрямованості особистості

.3 Аналіз зв’язку пам’яті та емоцій особистості

.4 Висновки за розділом 1

Розділ 2. Вивчення особливостей автобіографічної пам’яті та їх взаємозв’язку з емоційною спрямованістю особистості

.1 Організація дослідження

.1.1 Характеристики досліджуваних

.2 Процедура проведення дослідження

.3 Методи дослідження

.3.1 Методика відтворення та інтерпретації подій власного життя

.3.2 Опитувальник «Функції автобіографічної пам’яті» К.Н. Василевської

.3.3 КТВ (кольоровий тест відносин) О.М. Еткінда, Є.Ф. Бажина

.3.4 Методика вивчення загальної емоційної спрямованості особистості Б. І.Додонова

.3.5 Математичні методи обробки даних

.4 Висновки за розділом 2

Розділ 3. Дослідження особливостей автобіографічної пам’яті та їх взаємозв’язку з емоційною спрямованістю особистості

.1 Дослідження та порівняння найбільш важливих подій життя, які відтворюються в автобіографічній пам’яті

.2 Дослідження та порівняння домінуючих функцій автобіографічної пам`яті у всіх групах досліджуваних

.3 Порівняння реального та декларованого відношення до подій власного життя в різних групах досліджуваних

.4 Дослідження та порівняння емоційної спрямованості особистості у всіх групах досліджуваних

.5 Виявлення та дослідження взаємозв’язку між емоційною спрямованістю та функціями автобіографічної пам’яті особистості

.6 Встановлення зв’язку між змістом, домінуючими функціями автобіографічної пам’яті та емоційною спрямованістю особистості

.7 Висновки за розділом 3

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

У сучасних умовах вчені все більше звертаються до проблеми когнітивних процесів людини, у тому числі і пам’яті. Пам’ять здавна була однією з центральних функцій, які досліджували психологи в рамках когнітивної психології, психології особистості та ін. Але, починаючи із середини 70х рр. XX ст., пам’ять стала вивчатися у новому «фокусі» - а саме, був виділений новий її вид - автобіографічна пам’ять (термін введений у 1976 Дж. Робінсоном). Тож, з кінця XX ст. накопичувались теоретичні та емпіричні дослідження, пов’язані саме з цим видом пам’яті (Бревер,1986, 1996; Рубін, 1986; Конвей, 1987, 1990, 2001; Росс, 1991; Нельсон, 1991, 1993, 2004; Томсон, Сковронский, 1996; Вагенар, 1986, 1990 та ін.). У вітчизняній психології автобіографічна пам’ять як окрема мнемічна система почала розглядатися лише з середини 90х рр., хоча і раніше розроблялися дослідження, які стосувалися вивчення «життєвого шляху» (Головаха, Кроник, 1984; Ковальов, 1979; Абульханова-Славська, 1991 та ін. [2]).

Такий інтерес до автобіографічної пам’яті (АП) людини є досить аргументованим. З одного боку, автобіографічна інформація сприймається людиною як найбільш точна, правильна. У зв’язку з цим є дуже актуальною розробка феноменів та закономірностей, пов’язаних з трансформацією, викревленням та саме перетворенням інформації в автобіографічну. Адже з фактом довіри власним автобіографічним спогадам, постає питання їх об’єктивної істиності, що є актуальним для судовиробництва, а саме - для аналізу показань свідків. З іншого боку, звернення до власних автобіографічних спогадів, робота з ними є важливим інструментом в психотерапії. Людина через свої спогади може простежити зміни в собі, трансформацію своїх переконань, поглядів. Окремою темою є роль автобіографічної пам’яті в ідентичності та самоідентичності людини - вона преломляє буття людини в різноманітні форми ідентичності, визначає часовий аспект існування та самопрезентації особистості [16].

Отже зараз вже зібраний теоретичний, емпіричний матеріал, якій розкриває структуру, механізми функціонування, різноманітні феномени автобіографічної пам’яті (Нуркова, Бернштейн, Лофтус, Конвей, Рубін та ін.). Однак досить небагато уваги приділяється індивідуальним особливостям АП.

Однією і, можливо, найочевиднішою з усіх характеристик будь-яких автобіографічних спогадів, є емоційний компонент. Про зв’язок пам’яті та емоцій людини вчені-психологи говорили ще з кінця XIX ст. Про зв’язок саме АП з емоціями людини можна робити доволі багато припущень, адже цей зв’язок є досить звичним для нас - коли ми чуємо про якусь подію з вуст іншої людини, ми можемо спостерігати цілий шквалт різноманітних емоцій.

Тому і було поставлено питання про зв’язок особливостей АП з емоційною спрямованістю людини. Близько 30 років тому Б.І. Додоновим проводилось дослідження щодо виявлення емоційної спрямованості у розповідях людей, але не мало на меті вивчення також і автобіографічного компоненту [4, стор. 110-148]. Зв’язок емоційної спрямованості та автобіографічної пам’яті обумовлює новизну даного дослідження.

Актуальність дослідження полягає у тому, що воно може полегшити розуміння змісту АП конкретної людини, вивчення характеристик опису подій її життя, емоційного включення у власні спогади та, взагалі, розуміння мети звернення до власної АП, що може бути корисним як для теоретичної розробки індивідуально - типологічних особливостей АП, так і для практичної роботи з людьми у сфері охорони здоров’я, психотерапії.

Об’єкт дослідження - автобіографічна пам’ять.

Предмет дослідження - зв’язок автобіографічної пам’яті з емоційною спрямованістю.

Мета дослідження - вивчення особливостей автобіографічної пам’яті та їх взаємозв’язку з емоційною спрямованістю особистості.

У даному дослідженні були висунуті наступні завдання:

1.       Дослідити та порівняти найбільш важливі події життя, які відтворюються в автобіографічній пам’яті;

.        Дослідити домінуючі функції автобіографічної пам’яті у людей різного віку;

.        Порівняти реальне та деклароване відношення до подій власного життя досліджуваних;

.        Виявити емоційну спрямованість досліджуваних;

.        Виявити та дослідити взаємозв’язок між емоційною спрямованістю та функціями автобіографічної пам’яті;

.        Встановити зв’язок між змістом, домінуючими функціями автобіографічної пам’яті та емоційною спрямованістю;

.        Порівняти одержані дані в групах досліджуваних молодого та зрілого віку, чоловіків та жінок.

У даному дослідженні використовувалися наступні методики:

.        Методика відтворення та інтерпретації подій власного життя;

. Опитувальник «Функції автобіографічної пам’яті» К.Н. Василевської;

. КТВ (кольоровий тест відносин) О.М. Еткінда, Є.Ф. Бажина;

.        Методика вивчення загальної емоційної спрямованості особистості Б.І. Додонова;

.        Методи математичної обробки даних: контент - аналіз, U-критерій Манна-Уітні, критерій φ* Фішера, метод кореляційної обробки даних Спірмена, факторний аналіз.

У дослідженні брали участь 4 групи досліджуваних (загалом - 100 чоловік молодого та зрілого віку):

Група №1 - 25 жінок молодого віку (віком від 19 до 26 років);

Група №2 - 25 чоловіків молодого віку (віком від 18 до 25 років);

Група №3 - 25 жінок зрілого віку (віком від 38 до 50 років);

Група №4 - 25 чоловіків зрілого віку (віком від 38 до 50 років).

Розділ 1. Особливості автобіографічної пам’яті, емоційної спрямованості особистості та їхнього взаємозв’язку

.1 Автобіографічна пам’ять як предмет дослідження

.1.1 Визначення поняття про автобіографічну пам’ять

Пам’ять розуміється як процес запечатління, збереження, зміни, відтворення, впізнання та втрати минулого досвіду, який робить можливим його використання у діяльності та/чи його відновлення у сфері свідомості [15, стор. 48].

Найдетальніше питання пам'яті людини розроблені в працях учених минулого і сучасності: А. Біне, Р. Еббінгауз, Д. Бюлер, Т. Рібо, З. Фрейд, П. Жане, Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, П.І.Зінченко, А.А.Смірнов та ін.

Існує декілька класифікацій пам’яті; найбільш поширеними є класифікації: 1) за характером психічної активності - рухова, емоційна, образна та словесно - логічна; 2) за характером цілей діяльності - довільна та мимовільна; 3) за тривалістю закріплення та збереження матеріалу - короткочасна, довгочасна та оперативна [19, стор. 291] (інші автори також виділяють миттєву, генетичну); 4) за аналізатором, що переважає у процесах запам’ятовування, збереження та відтворення матеріалу - зорова, слухова, смакова, нюхова, рухова, дотикова; тощо. Але ці класифікації не є остаточними.

З кінця 70-х рр. XX ст. західними психологами починає розроблятися новий вид пам’яті - автобіографічна пам’ять. Термін «автобіографічна пам’ять» був введений Дж. Робінсоном у 1976 р. задля відрізнення пам’яті про себе та про навколишній світ. Зараз автобіографічна пам’ять (АП) розуміється як підсистема, яка оперує спогадами про особистісно значущі події та стани. Її функціонування супроводиться особливим станом автоноезиса та є основою переживання себе як унікального, протяжного у часі, тотожного самому собі суб’єкта [15, стор. 50]. Автобіографічна пам’ять несе у собі риси як семантичної пам’яті (наприклад, знання фактів своєї біографії, створення словесно оформленої історії життя), так і епізодичної пам’яті (уявлення минулого у вигляді яскравих епізодів), хоча й не може бути зведеною до них; вона є однією з підсистем довгочасної декларативної пам’яті [2, стор. 6]. Автобіографічна пам’ять представляє собою структуру, яка пов’язує пам’ять взагалі з особистістю, виступає в функції розширення досвіду та зв’язку минулого з майбутнім [8].

1.1.2 Підходи до вивчення автобіографічної пам’яті

Інтерес до окремих феноменів АП - ровесник наукової психології (Т. Рібо, 1881; З. Фрейд, 1901; А. Бергсон, 1913; П. Жане, 1928; А. Адлер, 1929). Об'єктом систематичних досліджень в психології АП стає лише в 80-і рр. ХХ століття: з введенням терміну «автобіографічна пам'ять» (Робінсон., 1976) починається активна розробка цієї теми представниками різних підходів (Рубін, Конвей, Рос, Нельсон, Томсон та ін.). Оформлення самостійної області наукового дослідження АП пов'язане з переорієнтацією на вивчення психіки «в природному контексті» в рамках «екологічного підходу» (Найсер). У сучасних роботах, де домінує методологія когнітивного підходу [25], досліджений широкий круг приватних закономірностей АП, що в основному відносяться до операціонального рівня її функціонування, при цьому механізми АП по суті зведені до додаткових процедур переробки «я - віднесеної» інформації, що включаються в моделі процесу пізнання (Конвей, Томсон, Тульвінг). В рамках цього підходу, М. Конвей та К. Плейдер-Пірс розробили модель Системи Самопам`яті. Важливим твердженням цієї моделі є те, що АП знаходиться на перетині двох конкуруючих тенденцій - необхідності закодувати інформацію максимально близьку до пережитого досвіду, і, одночасно, потреби підтримати послідовну й стійку картину взаємодії зі світом, який простягається поза цього моменту [9]. Але, полягання розробки проблеми АП в когнітивному напрямі характеризується принциповими обмеженнями:

·        ігнорується роль свідомості і культурних засобів в становленні і функціонуванні АП, не виявляється специфіка умов її розвитку;

·        не ставиться питання про взаємообумовленість структурних і функціональних характеристик АП, про системну організацію функцій АП;

·        не обговорюються принципи організації АП як особистісно-мнемічної підсистеми, на відміну від інших видів довготривалої пам'яті;

·        не виявлені підстави для типології індивідуальних відмінностей на основі стійких структурно-функціональних характеристик АП;

·        «за кадром» залишається проблематика аналізу АП в контексті джерел самодетермінациі особи і ресурсів її довільних змін.

Розвивається також феноменологічний підхід до АП (Salaman; Linton; Wagenaar, ), формою якого є нарративний (Mcadams; Sarbin; Polkinghorne), і психоаналітичний (Ross). У феноменологічній парадигмі описується різноманіття форм усвідомлення різночасного автобіографічного досвіду, динаміка переживань при його рефлексії і реконструкціях. Нарративним аналізом виділяються схеми структуризації автобіографічного досвіду у формі розповідей про події «історії життя», у тому числі в співвідношенні з матеріалом творів мистецтва автобіографічного жанру (Brown, Kulik; Salaman; Wagenaar). Проте і феноменологічний напрям залишає закритими для вивчення питання про механізми становлення АП і систему детермінант її розвитку, структурно-функціональні особливості АП порівняно з іншими видами пам'яті, закономірностях зв'язку і динаміки усвідомлюваної і неусвідомлюваної частини автобіографічного досвіду [14, стор. 10].

Практика трансформації змісту АП в психоаналітичних роботах спрямована на специфічний сегмент її неусвідомлюваної частини (витиснені або спотворені захисними механізмами автобіографічні спогади), будується без врахування системних властивостей організації АП як особистісно-мнемічної підсистеми з широким спектром взаємозв'язаних функцій, не обговорюється реальна динаміка процесів в структурно-функціональних характеристиках АП і різноманітність механізмів включення АП в самодетермінацию особистості.

Найбільш перспективним з тих, що реалізовуються в даний час за кордоном підходів, представляється соціокультурний (Bruner; Nelson; Brown; Wallace; Rubin; Fivush; Wang), де АП розглядається як виключно людський, онтогенетічно пізній феномен, конкретні структурні, змістовні і функціональні характеристики якого визначаються культурно специфічними моделями організації автобіографічного досвіду, що привласнюються дитиною в процесі взаємодії з соціальним оточенням; сформульована значущість обліку зовнішніх детермінант розвитку АП; проводяться зіставлення різних культур і соціальних умов по характеру їх впливи на окремі особливості АП.

Таким чином, проблемне поле досліджень АП знаходиться в процесі суперечливого становлення і провокує безліч методологічних і конкретно-наукових дискусій відносно специфіки АП, механізмів її розвитку, варіантів структуризації її феноменології, функціонального навантаження. Цим обумовлена принципова необхідність рефлексії методологічних підстав для подальшої розробки тематики АП, співвідношення її з фундаментальними проблемами психології особи і психології пам'яті [14, стор.15].

Однак на даний момент також виникає ще один з підходів до вивчення АП - культурно-історичний підхід (Нуркова В.В.). За поглядами Л.С. Виготського (який заснував культурно-історичний підхід до вивчення психічних процесів), психіку людини формують продукти розвитку культури суспільства та завдяки саме опосередкованому характеру психічних процесів, людина здатна змінювати зовнішню дійсність та роботи свою діяльність розумною [5]. З позиції культурно - історично підходу до аналізу автобіографічної пам’яті, вона як підсистема довгострокової декларованої пам’яті формується у якості новобудови на підґрунті семантичної та епізодичної підсистем пам’яті тільки в результаті спільної мнемічної діяльності дитини та дорослого у конкретній соціальній ситуації розвитку. АП розвивається за законами вищих психічних функцій, спочатку викає як інтерпсихічна, а потім, перетворюючись в інтрапсихічну, внутрішню форму - нову психічну функцію, що забезпечує людині можливість мати історію власного життя.

Початковий етап формування АП пов’язаний з фіксацією та відтворенням розрізнених подій життя дитини. В ході її подальшого розвитку відбувається становлення макроструктури, яка багато в чому визначається інтериоризованими культурними схемами та сценаріями, які організують мнемічний матеріал у взаємодіючі системи «життєвих періодів», «життєвих тем», «особистісних етапів». Оскільки культурні життєві сценарії привласнюються людиною по мірі соціалізації, з їхньою допомогою опосередковується як відбір автобіографічної інформації на стадії запечатління, так і пріоритети при її витяганні.

АП, яка сформувалася як вища психічна функція, сама набуває статус психологічного знаряддя регуляції когнітивних та особистісних процесів. АП служить базисом ефективного розвитку основних механізмів, які забезпечують самодетермінацію особистості в соціокультурному просторі її буття [12, стор.17-24].

В рамках цього підходу виявлені унікальні характеристики АП: відсутність натуральної стадії в онтогенезі; смислова детерміація пластичності картини минулого; активний розвиток нових культурних засобів, що збагачують її функціональний репертуар. Даний підхід забезпечує розуміння того, як за допомогою «суб’єктивної картини особистого минулого», що формується та розвивається в рамках конкретних соціокультурних реалій, особистість знаходить можливість свідомої регуляції своєї діяльності [20]. Завдяки вживанню структурно-функціонального аналізу розроблена модель ієрархічної організації АП і виявлена специфічна для опису кожного з рівнів система одиниць аналізу і принципів організації в співвідношенні з культурними засобами регуляції. Як одиниця аналізу на мікрорівні багатоаспектно вивчені автобіографічні спогади, функціональні, структурні і феноменологічні характеристики яких відкриваються у формах «фотографічного», важливого, переломного і характерного спогадів і детерміновані культурними засобами а також мотивами, цілями і умовами відтворення. Макроструктура АП організовується цілісними уявленнями про «життєві періоди», «життєві теми», «особові етапи», вищий рівень одиниць культурно-історичної інтеграції «картини життєвого шляху особистості» представлений переживанням інтегральної самоідентічності і усвідомленням концепту долі, що концентрують сплав соціо-культурних і індивідуально-особових сенсів. Описаний функціональний репертуар АП на рівнях операції, дії і діяльності. Визначена роль АП як базису розвитку основних механізмів, що забезпечують самосвідомість особистості в соціокультурному просторі її буття. Істотним внеском у розвиток ідей культурно-історичного підходу є стратегія міждисциплінарного вивчення взаємозв'язку етапів інноваційного розвитку культурних засобів як основи соціальних практик і процесів перетворення індивідуальної і колективної форм АП [14].

.1.3 Феноменологія автобіографічної пам’яті

Автобіографічна пам'ять визначається як вища мнемічна функція, організована за смисловим принципом, що оперує з особистісно віднесеним досвідом, яка забезпечує формування суб'єктивної історії життя і переживання себе як унікального протяжного у часі суб'єкта життєвого шляху [14, стор. 12]. Феноменологія АП відрізняється багатою кількістю феноменів та мнемічних ефектів, але основною одиницею аналізу та вивчення автобіографічної пам’яті є автобіографічний спогад. Вчені виділяють декілька видів автобіографічних спогадів.

Фотографічний спогад представляється деякими авторами як точний та детальний «слепок» реальності, який в найменших подробицях фіксує людина (Браун, Кулік). Спостерігається переживання високої суб’єктивної достовірності відтворенного змісту, яке і служить причиною його вторинної оцінки як точного та повного [18, стор. 60-62]. Але зараз, після багаточисленних досліджень (Кулік, Конвей, Найсер та ін.), фотографічний спогад визначається не як «двійник» реальності, але як «живі картини» подій, в яких збережена інформація репрезентується полімодально (зоровий образ, дотикові відчуття, запахи, смак, звуки). Спогади про яскраві епізоди фіксуються максимально детально в момент події; цей спогад існує як цілісний епізод, та є замкнутим у самому собі.

Іншою специфічною формою автобіографічного спогаду є спогад про важливу подію. Д. Піллемер виділяє три типи спогадів про важливі події: 1) стартові спогади, які маркирують перший досвід людини в значимій для нього сфері; вони є, зазвичай, найбільш ранніми спогадами; 2) спогади-якорі, які є важливими для конструювання уявлення про себе як про особистість; 3) спогади-моделі, які важливі для розуміння зовнішнього світу - вони допомагають орієнтуватися у світі та вибрати найбільш підходящий спосіб дії у конкретній ситуації. В.В. Нуркова відокремлює ще один вид спогадів - «переломні» спогади. Цей вид є особливим, відрізняється критичною важливістю та визиває кардинальні зміни в особистості людини [15].

Окрім вказаних вище одиниць аналізу АП, в літературі доволі часто описуються деякі феномени її функціонування. Під час досліджень було виявлено чимало стійких ефектів часової організації АП (Thompson, Skowronski, Larsen, Betz). «Циклічний календарний ефект» полягає в тому, що культурно та натурально детермінована матрика часу (тижні, місяці, роки) примушує суб’єкта впадати в регулярну помилку відносно точної дати події (пам’ятати дні тижня - не пам’ятати місяць; пам’ятати пору року - не пам’ятати рік, та ін.). При витяганні автобіографічної інформації виявляється і своєрідний «крайовий ефект»: коли людину поросят пригадати події, які відносяться до конкретного періоду часу, вона відтворює максимальну кількість подій з початку та з кінця періоду. «Телескопічний ефект» віддаляє та приближує події на суб’єктивній лінії часу в залежності від їхньої особистісної значущості. Людині здається, що важливі для неї події відбулися недавно, а менш важливі - давно. Найбільш значущим у часовій організації АП є «ефект пику спогадів»: люди згадують непропорційно велику кількість автобіографічних подій, які відносяться до періоду 16 - 28 років. Цей ефект вперше був описаний Д. Рубіном, С. Ветцлером, Р. Небисом в середині 1980-х рр.. [13, стор. 91]. Існує декілька теорії щодо інтерпретації даного феномену: 1) «ефеки пику спогадів» як результат інтеріорізації культурних життєвих сценаріїв (Д. Рубін, Д. Бернтсен); 2) пов’язання даного ефекту з поняттям ідентичності (П. Йакін, М. Шам, Дж. Фитцжеральд та ін.) [11, стор. 23-24].

Важливими для вивчення автобіографічної пам’яті є і її функції. Функції АП розподіляють на три групи: 1) інтерсуб’єктині - пов’язані з життям людини як члена соціуму; 2) інтрасуб’єктивні - пов’язані з саморегуляцією особистості; 3) екзестенційні - які необхідні людині для переживання та розуміння своєї унікальності.

До інтерсуб’єктивних функцій відносять:

·        Досягнення соціальної солідарності або відторгнення (загальні спогади дозволяють людині пережити єднання з різноманітними соціальними групами; дають змогу протипоставити одну групу іншій);

·        Передачу свого унікального досвіду життя (забезпечення перейняття досвіду, знань, історії від однієї людини/покоління до іншого);

·        Встановлення міжособистісних контактів;

·        Передбачення поведінки інших людей за аналогією подій власного життя;

·        Емпатійну функцію (проникнення, збагнення емоційного стану іншої людини та трансляція свого емоційного стану);

До інтрасуб’єктивних функцій відносять:

·        Саморегуляцію (предметом регуляції у даному випадку стають настрої, мотиви, риси характеру);

·        Формування Я-концепції (базується на автобіографічних спогадах про оцінки себе іншими людьми та реакціях на ці оцінки);

·        Свідому побудову або вибір індивідуально життєвих стратегій;

Екзестенційними функціями автобіографічної пам’яті є:

·        Формування ідентичності (автобіографічна ідентичність визначається єдністю унікальної історії життя, що визначає відображення людиною (на свідомому та несвідомому рівнях) перейняття етапів свого життя та внутрішньої «логіки» організації його руху [17]);

·        Встановлення інтервалів самоідентичності (відрізків життєвого шляху, межі якого особистість усвідомлює як точки якісного перетворення самої себе. Ця функція визначає зміст процесу періодизації особистістю етапів свого життєвого шляху та рефлексію людиною ключових моментів у власному розвитку [16, стор. 79]);

·        Самопізнання за допомогою автобіографічного аналізу;

·        Сенсостворення (побудова життєвих сенсів, «призначення»);

·        Самовизначення (за допомогою рефлексії досвіду свого життя);

·        Історична та культурна самовіднесенність (особистість «вписує себе» у культуру та історичну епоху);

·        Усвідомлення унікальності свого життя;

·        Фінальна інтеграція особистості (феномен «усе життя промайнуло перед очима» [17, стор. 52-55]);

Задля розуміння природи та функціонування АП цікавим є розглядання зв`язку її з емоційною пам`яттю. Згідно М.А. Кузнєцова, створення та консолідація сліду в автобіографічній пам`яті супроводжується актуалізацією та переживанням окремих емоцій та почуттів. Емоційні образи попередньо „вбудовані” в ментальні репрезентації автобіографічних епізодів та сцен. Певні характеристики та особливості АП обумовлені її зв`язком саме з емоційною пам`яттю. По-перше, саме запам`ятовування автобіографічного епізоду стає можливим завдяки тому, що суб`єкт визначає його особистісну значущість для себе. По-друге, зв`язок АП з емоційною пам`яттю поясняє, чому більша частина її змісту є унікальними подіями минулого, які відбувалися у житті лише один раз. Суб`єкт запам`ятовує не лише подію, алей унікальне емоційне переживання, яке пов`язано із нею. По-третє, зв`язком АП з емоційною пам`яттю поясняється її переважно мимовільний характер - як правило, для запам'ятовування життєвого епізоду суб`єкт не докладає додаткових вольових зусиль та не ставить перед собою мнемічної мети. Та, нарешті, завдяки емоційній пам`яті автобіографічний спогад представляється як „спалах пережитого”, „життя у минулому”, але не як холодний вербальнний самозвіт прожитого відрізку [7, стор. 484-495].

1.2 Аналіз видів емоційної спрямованості особистості

1.2.1 Визначення емоцій та емоційної спрямованості особистості

В психології не існує на даний момент єдиного, однозначного визначення емоцій. Одночасно функціонують декілька основних наукових підходів до розглядання та вивчення емоцій:

·        Психоаналітична концепція афекту та мотивації (у який відкривається нова сфера наукового пізнання - сфера людської мотивації. Рапапорт визначає таку теорію емоцій - сприйнятий ззовні перцептивний образ служить ініціатором несвідомого процесу, в ході якого відбувається мобілізація неусвідомлюваної індивідом інстинктивної енергії; якщо ця енергія не може знайти собі легального додатку, вона випліскується зовні через інші канали у вигляді мимовільної активності; різні види такої активності - «емоційна експресія» і «емоційне переживання» - можуть виявлятися одночасно, по черзі або незалежно один від одного);

·        Вимірювальний підхід (Спенсер одним з перших став розглядати емоції як вимірну частину свідомості. В. Вундт, розвиваючи цю традицію, запропонував описувати емоційну сферу свідомості, оцінюючи її за допомогою трьох вимірювань: задоволення-незадоволення, розслаблення-напруга і спокій-збудження);

·        Емоції як організмічне збудження (По Даффі, емоція - лише крапка або сукупність крапок на шкалі збудження, тому для дискретних різновидів емоцій в її теорії немає місця, а про варіабельності емоцію можна говорити лише з погляду інтенсивності.);

·        Когнітивні теорії емоцій (до цього підходу відносять два обширних класу теорій. Це так звані теорії «Я», або теорії самосвідомості, і теорії, що вважають першопричиною або компонентом емоції когнітивні процеси. Центральним і переважаючим поняттям всіх теорій «Я» є поняття Я-концепції, в них підкреслюється важливість аналізу «чуттєвого вмісту» вербальних виразів. Деякі сучасні теорії розглядають емоцію в основному як реакцію або комплекс реакцій, обумовлених когнітивними процесами (теорії Арнольда, Шехтера, Сингера, Вейнера та ін.)

·        Емоції як результат біологічних процесів (Плутчик розглянув емоції як засіб адаптації, що грав важливу роль у виживанні на всіх еволюційних рівнях. Емоція - комплексна соматична реакція, зв'язана з конкретним адаптивним біологічним процесом, загальним для всіх живих організмів);

·        Теорія диференціальних емоцій (об'єктом її вивчення є окремі емоції, кожна з яких розглядається окремо від інших, як самостійний переживально-мотіваційній процес, що впливає на когнітивну сферу і на поведінку людини) [6, стор. 34-45];

Однак окрім окремих емоцій, які відчуває людина, та потреби у цих переживаннях, за думкою Додонова Б.І., існує особливе, психологічно обумовлене тяжіння до певних переживань. Від вихідної потреби в емоційному насиченні ця перетворена потреба відрізняється наступним:

.        Людина тепер відчуває потребу не стільки у будь-якому випадковому “наборі” емоцій, а лише в такому, який утворює ту або що іншу улюблену “емоційну мелодію”, що володіє відомою структурою і єдністю складових її елементів.

.        Кожна з таких “мелодій” записана в емоційній пам'яті людини і як би заздалегідь запрограмована “задля виконання”; вона виникає не випадково, але в результаті навмисного відтворення відповідної емоціогенної ситуації.

.        Емоційні образи цієї “мелодії” тісно спаяні з певними зоровими, слуховими і іншими виставами, а також не зрідка і з певним ідейним вмістом.

.        В особи закріплюються спеціальні засоби або форми задоволення її потреби в емоційному насиченні.

Спочатку характер емоційного насичення як би цілком підпорядкований тим цілям, які особа, що формується, перед собою ставить, прагнучи до задоволення самих різних своїх потреб. У залежності від особливостей тих цілей і умов їх здійснення, людина переживає різні емоції. Систематична повторюваність таких цілей і умов, викликана конкретними обставинами життя та виховання, приводить до повторюваності емоційних станів. Таким чином, у людей поряд з цільовими установками формуються також і установки на конкретні комплекси емоцій. Кожна людина тяжіє не лише до одного, а до багатьох емоційних комплексів, які, зазвичай, все одно між собою пов’язані. Кожне зі своїх емоційних тяжінь людина може задовольняти не однаковим способом. Все це робить характеристику індивідуальної потреби в емоційному насиченні надзвичайно складною. Але потреба в емоційному насиченні взаємодіє з іншими спонукальними мотивами людської поведінки. Ця потреба не лише може відособлятися від потреб, які її породили, але і, навпаки, заново “спаюватися” з іншими особистісними потребами більш високого рангу, а інколи навіть заново формувати їх. Таким чином, спочатку чисто функціональна потреба людини в емоційному насиченні перетворюючись в прагнення суб'єкта до певних переживань своїх стосунків до дійсності, стає одним з важливих чинників, що визначають спрямованість його особі [4, стор. 68].

1.2.2 Типи емоційної спрямованості особистості

Як було вказано вище, емоційна спрямованість є потребою в емоційному насиченні емоціями конкретного типу. Тому види емоційної спрямованості виділяються в залежності від видів емоцій.

. Альтруїстичні емоції (альтруїстична спрямованість). Ці переживання виникають на основі потреби у сприянні, допомозі, заступництві іншим людям. Альтруїстичні емоції люди можуть випробовувати, і не допомагаючи іншим реально, а лише ототожнюючи себе в уяві з тим або іншим благородним героєм. Інвентарій альтруїстичних емоцій: “Бажання приносити іншим радість і щастя” (А-1). “Відчуття занепокоєння за долю кого-небудь, турбота” (А-2). “Співпереживання успіху і радості іншого” (А-3). “Відчуття ніжності або розчулення” (А-4). “Відчуття відданості” (А-5). “Відчуття участі, жалості” (А-6).

. Комунікативні емоції (комунікативна спрямованість). Ці емоції виникають на основі потреби в спілкуванні. Комунікативні переживання не зрідка близькі до альтруїстичних. В процесі спілкування можуть виникати будь-які емоції; комунікативними ж є лише ті з них, які виникають як реакція на задоволення або незадоволення прагнення до емоційної близькості. Інвентарій цих емоцій: “Бажання спілкуватися, ділитися думками і переживаннями, знайти їм відгук” (КМ.-1). “Відчуття симпатії, розташування” (КМ.-2), “Відчуття пошани до кого-небудь” (КМ.-3). “Відчуття вдячності” (КМ.-4). “Відчуття обожнювання кого-небудь” (КМ.-5). “Бажання заслужити на схвалення від близьких і шанованих людей” (КМ.-6).

. Глоричні емоції (глорична спрямованість). Ці емоції пов'язані з потребою в самоствердженні, в славі. Типова для них емоційна ситуація - реальне або уявне “пожинання лаврів”. Інвентарій: “Прагнення завоювати визнання, шану” (ГЛ-1). “Відчуття ураженої самолюбивості і бажання взяти реванш” (ГЛ-2). “Приємне лоскотання самолюбивості” (ГЛ-3). “Відчуття гордості” (ГЛ-4). “Відчуття переваги” (ГЛ-5). “Відчуття задоволення тим, що як би виріс у власних очах, підвищив цінність своєї особистості” (ГЛ-6)

. Праксичні емоції (праксична спрямованість). Термін “праксичні відчуття” введений П. М. Якобсоном, який запропонував назвати так переживання, «які викликаються діяльністю, зміною її в ході роботи, успішністю або неуспішністю її, труднощами її здійснення і завершення”. У прикладах праксичних відчуттів виступають дуже складні комплекси переживань, в які входять і такі емоції, як естетичні, інтелектуальні та інші, лише забарвлені в “праксичні тони”.Інвентарій: “Бажання добитися успіху в роботі” (П-1). “Відчуття напруги” (П-2). “Захопленість, захваченность роботою” (П-3). “Милування результатами своєї праці, його продуктами” (П-4). “Приємна втома” (П-5). “Приємне задоволення, що справа зроблена, що день пройшов не даремно” (П-6).

. Пугнічні емоції (пугнічна спрямованість). Емоції походять від потреби в подоланні небезпеки, на основі якої пізніше виникає інтерес до боротьби. Інвентарій: “Жадання гострих вражень” (ПГ-1). “Захват небезпекою, ризиком” (ПГ-2). “Відчуття спортивного азарту” (ПГ-3). “Рішучість” (ПГ-4). “Спортивна злість” (ПГ-5). “Відчуття сильної вольової і емоційної напруги, граничної мобілізації своїх фізичних і розумових здібностей” (ПГ-6).

. Романтичні емоції (романтична спрямованість). Під романтизмом мається на увазі прагнення до всього незвичайного, таємничого. Відчуття таємничості як типова “романтична емоція” з'являється у людини в зв'язку не з будь-якою таємницею, а лише там, де вона живо “відчуває” свою включеність в число об'єктів, на які розповсюджується дія загадкового чинника, особливо коли йому приписується свідома воля, натхненність. Відчуття таємничого майже завжди включає чекання. Інвентарій: “Прагнення до незвичного, незвіданому” (Р-1). “Чекання чогось незвичайного і дуже хорошого, світлого дива” (Р-2). “Вабляче відчуття далі” (Р-3). “Відчуття дивно перетвореного сприйняття того, що оточує, що хвилює: все здається іншим, незвичайним, повним значності і таємниці” (Р-4). “Відчуття особливої значності того, що відбувається” (Р-5). “Відчуття таємничого” (Р-6).

. Гностичні емоції (гностична спрямованість). Пов’язуються з потребою в “когнітивній гармонії”. Суть її в тому, щоб в новому, невідомому, незвичайного відшукати знайоме, звичне, зрозуміле. Інвентарій: “Прагнення щось зрозуміти, проникнути в суть явища” (ГН-1). “Відчуття здивування” (ГН-2). “Відчуття ясності або затуманеності думки” (ГН-3). “Неспинне прагнення здолати протиріччя у власних міркуваннях, привести все в систему” (ГН-4). “Відчуття здогадки, близькості рішення” (ГН-5). “Радість відкриття істини” (ГН-6).

. Естетичні емоції (естетична спрямованість). Викликаються тільки такими видами мистецтва, в яких форма і зміст досконале нерозделимі. Інвентарій естетичних емоцій: “Жадання краси” (Е-1). “Насолода красою чого-небудь або кого-небудь” (Е-2). “Відчуття витонченого, граціозного” (Е-3). “Відчуття піднесеного або величного” (Е-4). “Насолода звуками” (Е-5). “Відчуття драматизму, що хвилює” (“Солодкий біль”) (Е-6). До ліричних відчуттів як різновиду естетичних відносяться: “Відчуття світлого смутку і задумливості"” (Л-1). “Поетично-споглядальний стан” (Л-2).“Чувство душевної м'якості” (Л-3). “Відчуття рідного, милого, близького” (Л-4). “Солодкість спогаду про минуле” (Л-5). “Гіркувато-приємне відчуття самоти” (Л-6).

. Емоції гедонізму (гедонічна спрямованість). До вказаної категорії ми відносимо емоції, пов'язані із задоволенням потреби в тілесному і душевному комфорті. Інвентарій: “Насолода приємними фізичними відчуттями від смачної їжі, тепла, сонця і т. д.” (Г-1). “Відчуття безтурботності ” (Г-2). “Нега” (“Солодка лінь”) (Г-3). “Відчуття веселощів” (Т-4). “Приємна бездумна збудженість” (Г-5). “Похітливість” (Г-6)

. Акизитивні емоції (акизитивна спрямованість). Ці емоції виникають у зв'язку з інтересом до накопичення, “колекціонування” речей, яке виходить за межі практичної потреби в них. Переживання емоцій акизитивного типа може бути описане за допомогою такого інвентарія: “Прагнення щось набувати, нагромаджувати, колекціонувати” (АК-1). “Радість випадкового збільшення своїх накопичень” (АК-2). “Приємне відчуття при огляді своїх накопичень, колекцій і т. д.” (АК-3).[4, стор. 80-89]

1.3 Аналіз зв’язку пам’яті та емоційної сфери особистості

Питанням про роль спогадів у житті людини задавалися різні вчені, починаючи з античних філософів, таких як Аристотель та Платон. Але проблема зв’язку спогадів особистості та її емоцій стала предметом наукових досліджень з часу формування психології як окремої науки. Найбільш цікавим для вчених-психологів було питання про те, як емоції впливають на характер, якість та кількість спогадів. Тобто, що краще запам’ятовується та згадується - приємне чи неприємне? Погляди та емпіричні дані різних вчених доволі часто розходяться між собою.

П.П. Блонський стверджував, що неприємна інформація, події запам’ятовуються людиною краще, ніж приємні. В його експерименті, з інструкцією досліджуваним згадати події минулого року, де було зібрано понад 200 спогадів, були отримані дані, що спогадів про неприємні події 38%, про приємні - 19%. У спогадах досліджуваних про події більш давнього минулого (починаючи з дитинства і закінчуючи вступом в університет), процент спогадів про неприємні події збільшувався до 64% (спогади про приємні події залишалися на тому ж рівні), спогадів про події, які не містять емоційного окрасу спостерігається тільки 8%. Таким чином, П.П. Блонський робить висновок, що довше пам’ятається подія, яка сильно емоційно збуджувала, особливо, неприємна подія [1, стор. 40-56].

Висновки вченого були протипоставлені іншим теоріям та підходам в психології. Так, Блонський критикував фрейдистську концепцію про те, що неприємне витісняється зі свідомості. З.Фрейд говорив про те, що «в найраніших спогадах дитинства звичайно зберігаються байдужі та другорядні речі, у той час як важливі, багаті афектами враження того часу не залишають (не завжди, але дуже часто) у па м'ятті дорослих ніякого сліду» [27]. П.П. Блонський наводить багато прикладів різних досліджень, в результаті яких робилися висновки про те, що приємне запам’ятовується краще, ніж неприємне (Ебінгауза, «закон ефекту» Торндайка). Але також вчений згадує інші експерименти, які підтверджують його висновки (наприклад, Блонський вказує на те, що незважаючи на складні трактовки К. Левіна та Б.Ф. Зейгарнік результатів та причин про краще запам’ятовування незавершених дій, їхній експеримент доводить, що неприємне (незавершене) запам’ятовується краще, ніж приємне).

Продовжуючи тему по запам’ятовування неприємного досвіду, Блонський стверджує, що найкраще зберігаються у пам’яті такі емоції як подив, страждання і страх. Цікавим є ствердження про те, що у негативних спогадах об’єкт страху генералізується та може переноситися на подібні предмети («налякала конкретна собака, але людина боїться усіх собак» та ін.); це вчений назвав генералізацією почуттів [1, стор. 40-56]. Таким чином, ми бачимо, що П.П.Блонський багато уваги приділяв ролі емоцій у спогадах людини, а також - афективній пам’яті особистості.

Б.І. Додонов також аналізує проблему пам’яті та спогадів людини в межах радянської психології. Він згадує і П.П. Блонського, та говорить про те, що його бачення емоцій та спогадів концентрувалося лише на «мимовільному» запам’ятовуванні. Зовсім інакше до цієї проблемі підійшов С.Л. Рубінштейн, він намагався подивиться специфіку спогадів у їхньому зв’язку минулого та теперішнього особистості [1]. С.Л. Рубінштейн говорить про те, що «Спогад - це уявлення, яке віднесене до більш-менш точно визначеного моменту в історії нашого життя»; роль спогадів у житті людини вчений визначає так: «Це сторона пам’яті, яке невідривно пов’язана з усім процесом формування особистості... Це історична пам’ять, в якій виражається єдність нашої особистісної свідомості. Це специфічна людська пам’ять» [26, стор. 273].

Б.І. Додонов визначає спогад не як окреме враження, але як ланцюг образів минулого, які проникнуті «пристрасним» відношенням до нього. Спогад - емоційно яскраве відтворення у пам’яті людини подій цього життя, які мають для нього більшу або меншу особистісну значущість [1, стор. 40-56]. Таким чином, ми бачимо, що вчений цілком підтримує ідею про тісний зв’язок емоцій та спогадів особистості. Найбільш цікавими для вченого представляються ті спогади, які є цінністю для особистості. Такі спогади є приємними для людини не через їх звичайний зміст, але через психологічний, особистісний зміст. Уся привабливість спогадів - у живому відтворюванні раніше пережитих відносин, в переносі їх з минулого та проектуванні на майбутнє (про це побічно каже і В.В.Нуркова: «Епізод, який є вплетеним у тканину життя, відрізняється від нейтрального знання, відчудженного від особистісного контексту його отримання: він завжди містить у собі пласт відносин між учасниками події, що виходять за рамки конкретної ситуації» [13, стор. 88-89]). Таким чином, спогади-цінності є одним з найважливіших фактів, які конститують емоційну спрямованість особистості. Ґрунтуючись на цьому висновку, автор приводить результати дослідження, в якому завдяки компонентному аналізу було видно, наскільки яскраво відображається емоційна спрямованість особистості у її спогадах [1].

В.В. Нуркова теж приділяє багато уваги дослідженням зв’язку емоційності та пам’яті. Так, вона наводить дані В.С. Вальдфогеля про те, що у середньому, люди згадують 50% приємних подій, 30% неприємних та 20% нейтральних, при чому легше та бистріше згадують позитивну інформацію про себе та швидко і повно відтворюють негативну інформацію про інших.

Прихильники еволюційних ідей вважають, що логіка біологічного розвитку людського виду диктує протилежну (концепції «дитячої амнезії» психоаналізу) точку зору: негативний, але не позитивний досвід повинен запам’ятовуватися краще, тому що він вважається більш важливим для адаптації організму в агресивному середовищі. Для того, щоб подолати загрозу, необхідно зрозуміти її джерела та можливі наслідки, тобто максимально повно переробити тривожну інформацію та зберегти її для подальшого використання в аналогічних ситуаціях. Теорія мобілізації - мінімізації С. Тейлора стверджує, що небезпечні стимули визивають найглибшу когнітивну переробку та найбільш надійно відкладаються у пам’яті.

Ще одним важливим фактом, який визначає ефективність відтворення слідів пам’яті, є не знак емоції, але співпадіння станів в моменти запечатління та пригадування. Цей ефект отримав назву конгруентність настрою [15]. Про це побічно може казати і припущення Е. Тульвінга про «дзеркальність» процесів кодування та витягання інформації. Згідно Тульвінга, доступність тієї чи іншої інформації для актуалізації визначається співпадінням «ключових» елементів ситуації запечатління та відтворення: характеристик середовища, психофізіологічного стану організму та власній активності суб’єкта [18, стор. 60-61]. Тобто можна говорити, що психофізіологічний стан, у тому числі і емоційний, при запам’ятовуванні та відтворенні сприяє кращому зберіганню інформації у пам’яті та її використанню.

Існує думка, що емоційний стан має значення у запам’ятовуванні та пригадуванні як один з видів загальної активації організму. Дослідження Л. Клейнсміта і С. Каплана, та А. Бедделі показують, що нейтральні слова, які слабо впливають на активацію організму, добре відтворювались одразу після заучування, хоча вони швидко забувалися. Відтворення емоційно забарвлених слів, пов’язаних з високим рівнем активації, покращувалося з пробігом часу. Таким чином, було зроблене припущення, що високий рівень активації сприяє міцності закріплення слідів у пам’яті. Ця гіпотеза була підтверджена дослідженням С. Фолкарда [15, стор. 56]. Якщо загальна активація організму позитивно впливає на запам’ятовування, то роль стресу є майже протилежною. Про це говорить «ефект зброї», який був описаний Е. Лофтус: він заважає ефективному опізнанню правопорушників жертвами злочинів. Цей ефект яскраво демонструється у експерименті К. Морган з елітними підрозділами армії. Таким чином, В.В. Нуркова стверджує, що сильний стрес провокує порушення роботи пам’яті; емоційно забарвлені події запам’ятовуються в цілому краще, ніж нейтральні; матеріал, який був зафіксований у стані високої активації організму, гірше відтворюється безпосередньо після заучування, але краще зберігається при відстроченому звіті [15].

1.4 Висновки за розділом 1

емоційний спрямованість автобіографічний пам’ять

Пам’ять є психічним процесом запам’ятовування, збереження, відтворення, впізнання та втрати минулого досвіду, який робить можливим його використання у діяльності та/чи його відновлення у сфері свідомості. Окремою характеристикою можна виділити такий процес, як реконструкцію матеріалу в пам’яті та, взагалі, вказати на футурогенну теорію пам’яті. Г.К. Середа, продовжуючи традиції Фр. Бартлетта, робить акцент саме на реконструкції матеріалу у пам’яті, у протилежність традиційній репродукції. Г.К. Середа вважає, що реконструкція повинна стати головною та визначальною при розгляданні психологічної природи пам’яті [Іванова О.Ф., 21]. Також, важливим, за Середою, є те, що програма мнемічної реконструкції досвіду формується у самому процесі цієї реконструкції. Тож пам’яті, згідно поглядів Г.К. Середи, розуміється як непреривний процесуальний континуум, увесь зміст якого завжди є задіяним у роботі [22].

Автобіографічна пам’ять(АП) визначається як підсистема, яка оперує спогадами про особистісно-значущі події та стани. Об'єктом систематичних досліджень в психології АП стає лише в 80-і рр. ХХ століття: з введенням терміну «автобіографічна пам'ять» (Робінсон., 1976) починається активна розробка цієї теми представниками різних підходів.

У сучасних роботах, де домінує методологія когнітивного підходу, досліджений широкий круг окремих закономірностей АП. У феноменологічній парадигмі АП описується різноманіттям форм усвідомлення різночасного автобіографічного досвіду, динаміка переживань при його рефлексії і реконструкціях. Нарративним аналізом виділяються схеми структуризації автобіографічного досвіду у формі розповідей про події «історії життя». В психоаналітичних роботах практика трансформації змісту АП спрямована на специфічний сегмент її неусвідомлюваної частини. У соціокультурному підході АП розглядається як виключно людський, онтогенетічно пізній феномен. З позиції культурно - історично підходу АП розуміється як підсистема довгострокової декларованої пам’яті, яка формується у якості новобудови на підґрунті семантичної та епізодичної підсистем пам’яті тільки в результаті спільної мнемічної діяльності дитини та дорослого у конкретній соціальній ситуації розвитку.

Основною одиницею аналізу та вивчення автобіографічної пам’яті є автобіографічний спогад. Д. Піллемер виділяє три типи спогадів про важливі події: 1) стартові спогади; 2) спогади-якорі; 3) спогади-моделі. В.В. Нуркова відокремлює ще один вид - «переломні» спогади.

Функції АП розподіляють на три групи: 1) інтерсуб’єктині - пов’язані з життям людини як члена соціуму; 2) інтрасуб’єктивні - пов’язані з саморегуляцією особистості; 3) екзестенційні - які необхідні людині для переживання та розуміння своєї унікальності.

Щодо вивчення емоцій можна виокремити декілька основних наукових підходів: психоаналітична концепція афекту та мотивації; вимірювальний підхід; розуміння емоції як організмічного збудження; когнітивні теорії емоцій; розуміння емоцій як результату біологічних процесів; теорію диференціальних емоцій.

За думкою Б.І. Додонова у людини є потреба в емоційному насиченні. Ця чисто функціональна потреба людини в емоційному насиченні перетворюючись в прагнення суб'єкта до певних переживань своїх стосунків до дійсності, стає одним з важливих чинників, що визначають спрямованість його особистості. Види емоційної спрямованості виділяються в залежності від видів емоцій (за Б.І. Додоновим): альтруїстична, комунікативна, глорична, праксична, романтична, гностична, гедоністична, акизитивна спрямованості.

Б.І. Додонов визначає спогад як емоційно яскраве відтворення у пам’яті людини подій цього життя, які мають для нього більшу або меншу особистісну значущість. Уся привабливість спогадів - у живому відтворюванні раніше пережитих відносин, в переносі їх з минулого та проектуванні на майбутнє. Таким чином, спогади-цінності є одним з найважливіших фактів, які конституюють емоційну спрямованість особистості.

Таким чином, ми бачимо, що на даний момент в психології питання автобіографічної пам’яті є доволі широко вивченим в рамках різних методологічних підходів. В межах цієї проблематики важливою є тема взаємозв’язку та взаємовпливу пам’яті та емоцій людини. В цьому напрямку проведені певні дослідження, але єдиної позиції серед вчених не спостерігається. Це відкриває нові перспективи для дослідження особливостей автобіографічної пам’яті у зв’язку з емоціями людини, особливо, а також з її емоційною спрямованістю.

Розділ 2. Вивчення особливостей автобіографічної пам’яті та їх взаємозв'язку з емоційною спрямованістю особистості

2.1 Організація дослідження

Об’єктом дослідження виступає автобіографічна пам’ять.

Предмет дослідження - зв’язок автобіографічної пам’яті з емоційною спрямованістю.

Метою дослідження є вивчення особливостей автобіографічної пам’яті та їх взаємозв’язку з емоційною спрямованістю особистості.

Ми перед собою поставили наступні завдання:

. Дослідити та порівняти найбільш важливі події життя, які відтворюються в автобіографічній пам’яті;

.        Дослідити домінуючі функції автобіографічної пам’яті у людей різного віку;

.        Порівняти реальне та деклароване відношення до подій власного життя досліджуваних;

.        Виявити емоційну спрямованість досліджуваних;

.        Виявити та дослідити взаємозв’язок між емоційною спрямованістю та функціями автобіографічної пам’яті;

.        Встановити зв’язок між змістом, домінуючими функціями автобіографічної пам’яті та емоційною спрямованістю;

.        Порівняти одержані дані в групах досліджуваних молодого та зрілого віку, чоловіків та жінок.

У даному дослідженні використовувалися наступні методики:

.        Методика відтворення та інтерпретації подій власного життя;

. Опитувальник «Функції автобіографічної пам’яті» К.Н. Василевської;

. КТВ (кольоровий тест відносин) О.М. Еткінда, Є.Ф. Бажина;

.        Методика вивчення загальної емоційної спрямованості особистості Б.І. Додонова;

.        Методи математичної обробки даних: контент - аналіз, U-критерій Манна-Уітні, критерій φ* Фішера, метод кореляційної обробки даних Спірмена, факторний аналіз.

2.1.1 Характеристики досліджуваних

У дослідженні брали участь 4 групи досліджуваних (загалом - 100 чоловік молодого та зрілого віку):

Група №1 - 25 жінок молодого віку (віком від 19 до 26 років, середній вік - 20,5 років), студенти II-IV курсів різних факультетів ХНУ імені В.Н. Каразіна;

Група №2 - 25 чоловіків молодого віку (віком від 18 до 25 років, середній вік - 20,6 років), студенти I-IV курсів різних факультетів ХНУ імені В.Н. Каразіна;

Група №3 - 25 жінок зрілого віку (віком від 38 до 50 років, середній вік - 44,3 роки);

Група №4 - 25 чоловіків зрілого віку (віком від 38 до 50 років, середній вік - 42,8 роки);

Також були виділені:

Група №5 - жінки (молодого та зрілого віку);

Група №6 - чоловіки (молодого та зрілого віку);

Група №7 - люди молодого віку (жінки та чоловіки молодого віку);

Група №8 - люди зрілого віку (жінки та чоловіки зрілого віку).

У групі людей зрілого віку (№8) були присутні досліджувані різних професій, різного соціального статусу, сімейного та матеріального становища, з різним рівнем освіти, адже у дослідженні не було висунуто завдання встановити окремі особливості автобіографічної пам’яті, емоційної спрямованості та їхнього взаємозв’язку для тієї чи іншої групи населення.

2.2 Процедура проведення дослідження

1)      На першому етапі досліджуваним пропонувалося розкласти кольорові карти за приємністю на даний момент (перша стадія КТВ. Інструкція: «Розкладіть, будь ласка, ці кольори за ступеню приємності для Вас на даний момент». Кольори розкладалися перед досліджуваним у випадковому порядку на білому листі паперу. Після розкладання, кольори за відповідним рангом заносилися в протокол);

)        На другому етапі досліджуваним пропонувалося написати 3 найважливіші події їхнього життя (методика відтворення подій власного життя. Інструкція: «Напишіть, будь ласка, про три найважливіші події Вашого життя»);

)        На третьому етапі досліджуваними проводилося рангування відтворених ними подій за їхньою значущостю (інструкція: «Прорангуйте, будь ласка, відтворені Вами події за їхньою значущістю для Вас»; досліджуваний власноруч проставляв ранг біля кожної події);

)        На четвертому етапі здійснювався підбір кольорів до кожної з відтворених подій (друга стадія КТВ. Інструкція: «Підберіть, будь ласка, до кожної події, що Ви зазначили, той колір, який відповідає, на Вашу думку, цій події»; кольори заносилися в протокол за номером відповідної події);

)        На п’ятому етапі досліджуваним пропонувалося заповнити методику «Загальна емоційна спрямованість особистості» Б.І. Додонова;

)        Закінчувалася робота з досліджуваним на заповненні ним опитувальника «ФАП» К.Н. Василевської.

.3 Методи дослідження.

.3.1 Методика відтворення та інтерпретації подій власного життя

Метою даної методики є збір автобіографічних спогадів досліджуваних. Усім 4 групам досліджуваних давалась однакова інструкція: «Напишіть, будь ласка, про три найважливіші події Вашого життя». При виникненні питань у досліджуваних, інструкція не пояснювалась. Завдяки даній інструкції, ми могли виявити найбільш значущі події життя людей різного віку та статі.

Після написання трьох подій досліджуваним пропонувалося прорангувати за значущості для них відтворені події: «Прорангуйте (розподіліть за місцями) відтворені Вами події за значущості для Вас: найважливіше поставте на 1 місце, потім визначте 2 і 3». Завдяки цій процедурі ми отримували показники декларованого відношення до подій власного життя.

Ми проаналізували усі відтворені події (всього 297 подій в 4 групах досліджуваних). За допомогою контент - аналізу були виділені 5 типів, або видів, відтворення подій:

·        Вказання події - відтворення факту самої події. Без будь-якого її опису (наприклад «шлюб», «народження дітей», «подорож до іншої країни» тощо);

·        Вказання події з аргументацією - відтворення факту події та аргументація причин звершення події, або аргументація важливості даної події для досліджуваного (наприклад, «Мій вступ до ВНЗ, адже це було найважливішим для мене в той момент» та ін.);

·        Подія-спогад - відтворення в описі своїх емоцій, переживань, вражень та думок на момент здійснення події, опис подробиць та характеристик події (наприклад, «пам’ятаю, мені було десь 7 років, я був так вражений смертю своєї бабусі... Нічого не розумів на той момент, але пам’ятаю безпорадність матері та метушню навкруги» тощо);

·        Міркування - відтворення своїх думок без вказання чіткої події (наприклад, «кохання - найліпше відчуття у світі, коли людина знаходить свою другу половинку, це є незабутньою та радісною подією всього життя»);

·        Подія - стимул - відтворення події та вказання на її стимулюючу дію на подальше життя (наприклад, «смерть батька. Ця подія стала для мене поштовхом для продовження справи його життя»).

Усі відтворенні події також аналізувалися за темами цих спогадів. Так, в 4 групах досліджуваних було виявлено 349 тематичних спогадів. Для більш ефективного аналізу ці теми були об’єднані у 9 основних тематичних груп:

·        Тема родини включала в себе 2 теми:

Батьківська родина - теми народження братів/сестер/ небожів; шлюб братів/сестер; переїзд родини в інший дім/місто; смерть родичів; автокатастрофа (із членами сім’ї).

·        Власна родина. Теми: власний шлюб; зміна прізвища; народження дитини; розірвання шлюбу; тема житла; шлюб дитини.

·        Особисте життя. Теми: власне народження; закоханість/ перше побачення; перший сексуальний досвід; самостійність/свобода; змінення релігійних переконань; здоров’я; хвороба.

·        Прагнення та досягнення. Теми: самоствердження; досягнення; власна перевершеність; життєве призначення.

·        Навчання. Теми: вступ/закінчення школи; вступ/закінчення ВНЗ; навчання водінню; навчання у спортивній школі.

·        Робота. Теми: вступ на роботу; перша зарплатня; звільнення.

·        Армія.

·        Суспільно - політичне життя (політичні події).

·        Теми вільного часу: подорож; спілкування з іншими; покупки; спорт; свята; пригоди; відпочинок.

Окремими темами були виділені :

Тема смерті (в темах: смерть родичів, хвороба, автокатастрофа);

Тема народження (в темах: власне народження; народження родичів; народження власних дітей).

2.3.2 Опитувальник «Функції автобіографічної пам’яті» К.Н. Василевської

Опитувальник розроблявся для визначення функціонального профілю автобіографічної пам’яті. В опитувальнику пропонуються конкретні життєві ситуації. Досліджуваний має можливість оцінити наскільки кожне ствердження відображає характерний для нього варіант використання автобіографічних спогадів за шкалою від -3 до +3 балів. Методика складається з 21 питання, та включає в себе 5 шкал: «Зрілість (акме) АП», «Комунікативна функція АП» (використання автобіографічних спогадів для налагодження соціальних контактів), «Саморугеляційна функція АП» (використання спогадів для регуляції поведінки, настрою та ін.), «Прагматична функція АП» (використання спогадів для згадування аналогічних випадків та черпання досвіду з них), «Поліфункціональність АП» (не диференцює за функціями, але визначає суб’єктивну значущість звернення до власних автобіографічних спогадів). За кожною шкалою підраховувались бали, переводились в одномірну шкалу (від 1 до 7), та визначалися низькі, середні, високі рівні за всіма 5 шкалами [3].

2.3.3 КТВ (кольоровий тест відносин) О.М. Еткінда, Є.Ф. Бажина

Проективна методика «Кольоровий тест відносин» є невербальним компактним діагностичним прийомом, що відображає як свідомий, так і частково несвідомий рівень відносин людини.

Теоретичну основу методики складає концепція стосунків С. М. Мясищева, ідеї Б. Г. Ананьєва про образну природу психічних структур будь-якого рівня і представлення О. М. Леонтьєва про чуттєву тканину смислових утворень особистості. Методичною основою КТВ є кольоро-асоціативний експеримент. Він базується на припущенні про те, що істотні характеристики невербальних компонентів відносин до значимих інших - і до самого собі відбиваються в колірних асоціаціях. Колірна сенсорика вельми тісно пов'язана з емоційним життям особистості.

При розробці КТВ був використаний набір кольорів з восьмиколірного тесту М. Люшера. При відносно невеликій кількості стимул-реакцій в ньому представлені основні кольори спектру (синій, зелений, червоний і жовтий), два змішані кольори (бузковий і коричневий) і два ахроматичні кольори (чорний і сірий).

Традиційними якісними характеристиками кольорів, які використовуються у КТВ є: для червоного кольору характерні значення активності, екстраверсії; синьому - приписуються характеристики, пов'язані з високою моральною оцінкою; зелений - сприймається як домінантний, інтровертований; жовтий - як дуже активний при низькій моральній оцінці, що відрізняє його від не менш активного червоного; фіолетовий (бузковий) - характеризує егоїзм і нещирість; коричневий символізує слабкість і відношення залежності; чорний - колір, що відкидається, якому приписуються всілякі негативні характеристики; сірий - слабкий та пасивний.

У даному дослідженні було 2 стадії проведення КТВ: повне рангування кольорів та експрес-діагностика підбору кольору (визначався 1 колір) до подій власного життя. Усім групам пред’являлась наступна інструкція: «Розкладіть, будь ласка, ці кольори за ступеню приємності для Вас на даний момент». Завдяки наступній інструкції ми отримуємо рангування кольорів за приємністю, яке ми можемо переносити на інші предмети, у даному випадку - події власного життя. Таким чином, ми можемо співставляти рангування кольорів з подальшим підбором кольору до подій - використовувалась наступна інструкція: «Підберіть, будь ласка, до кожної події, що Ви зазначили, той колір, який відповідає, на Вашу думку, цій події».

В результаті, ми отримували 2 ряди кольорів: перший - рангування за приємністю, тобто позитивним відношенням до того чи іншого кольору; другий - підбір кольорів до кожної події життя. Таким чином, ми мали змогу аналізувати як якісні характеристики кольору та їх відношення до тих чи інших подій досліджуваних, так і статистичну різницю між місцем кольору в першому та другому ряду (для цього також застосовувалась інструкція з рангування подій власного життя). Аналізуючи «кольорове» відношення до подій життя та свідоме рангування, ми підраховували математичну різницю між реальним (за кольором) та декларованим (свідоме рангування) відношенням то тих чи інших подій у окремого досліджуваного. Завдяки цій різниці ми могли визначити позитивне, нейтральне чи негативне відношення до події (позитивне - різниця між рангами від 1 до 3; нейтральне - різниця 4-5 одиниць; негативне - різниця у 6-8 одиниць). Усереднюючи показники цієї різниці за кожним досліджуваним, ми отримували показник конфліктності відношення до подій власного життя - чим більше цей показник, тим більша конфліктність [28].

2.2.4 Методика вивчення загальної емоційної спрямованості особистості Б. І. Додонова

Дана методика вимірює загальну емоційну спрямованість особистості. По даній методиці можна вивчити емоційну спрямованість, виявити в якій області діяльності можна отримати позитивні емоції. Потреби особистості тісно пов'язані з емоціями. При задоволенні або можливості задоволення потреби виникають позитивні емоції. Якщо наявна потреба не задовольняється або не може бути задоволена, людина переживає негативні емоції. У нормі люди люблять позитивні емоції, тому прагнуть задовольнити свої потреби. Прагнення до певних типів переживань, до задоволення певних потреб Б.І.Додонов назвав загальною емоційною спрямованістю і розробив методику для вивчення цієї особливості особистості.

Інструкція досліджуваним: «Вам пропонується опитувальник з 50 стверджень, що характеризують емоції Вашої особистості. Зробіть вибір Вашої відповіді відповідно до шкали: «Безумовно, так» - а, «Скоріше, так» - в; «Скоріше, ні» - c; «Безумовно, ні» - d» [24].

За кожною з емоційних спрямованостей особистості (альтруїстична, комунікативна, глорична, праксична, пугнічна, романтична, гностична, естетична, гедонічна, акизитивна) були отримані бали від -10 до +10, та визначалась домінуюча спрямованість (від -10 до -5 - низькі показники; від -5 до +5 - середні показники; від +5 до +10 - високі показники).

.3.5 Математичні методи обробки даних

Для оцінки відмінностей між двома вибірками за рівнем виразності однієї ознаки для непараметричної процедури використовувався U-критерій Мана-Уїтні. За допомогою такої обробки ми здобули результати статистичної значущості відмінностей між показниками конфліктного відношення до подій власного життя, різними емоційними спрямованостями та функціями автобіографічної пам’яті в різних групах досліджуваних.

Також у досліджуванні використовуюся критерій φ* - кутове перетворення Фішера. Він призначений для зіставлення двох вибірок за частотою ефекту, що цікавить дослідника. За допомогою цього критерію були зіставленні дані з вибірок по видам, темам подій, що відтворювалися досліджуваними [23].

Був використаний метод рангової кореляції Спірмена, призначений для визначення близькості та направленості кореляційного зв`язку між двома ознаками або між двома ієрархіями ознак. Він застосовувався окремо в кожній з груп досліджуваних за показниками змісту автобіографічних спогадів, конфліктного відношення до подій власного життя, емоційними спрямованостями та функціями автобіографічної пам’яті.

Факторний аналіз (ортогональний метод Varimax максимізує розкид квадратів навантажень для кожного фактору, методом виділення є аналіз методом головних компонент [10]). При використанні факторного аналізу можливе виявлення латентних змінних факторів, що відповідають за наявність лінійних статистичних зв'язків кореляцій між змінними, що спостерігаються.

Контент - аналіз - метод виявлення специфічних характеристик текстів та інших носіїв інформації, в якому відповідно до цілей дослідження виділяються певні смислові одиниці змісту і форми інформації. Потім проводиться замір частоти і обсягу згадок цих одиниць у певній сукупності текстової чи іншої інформації. Контент-аналіз, як науковий метод у психології, використовується для отримання інформації, що відповідає таким критеріям якості, як об'єктивність, надійність, валідність. Помітну роль у підвищенні якості контент - аналізу відіграє можливість використання методів багатовимірного статистичного аналізу даних контент - аналізу.

Статистичні результати дослідження були отримані за допомогою комп`ютерної програми обробки математичних даних SPSS.

.4 Висновки за розділом 2

У даному дослідженні, метою якого є вивчення особливостей автобіографічної пам’яті та їх взаємозв’язку з емоційною спрямованістю особистості, брали участь 4 групи досліджуваних (загалом - 100 чоловік молодого та зрілого віку - жінки та чоловіки). Згідно поставлених завдань, були підібрані методики: методика відтворення та інтерпретації подій власного життя; опитувальник «Функції автобіографічної пам’яті» К.Н. Василевської; КТВ (кольоровий тест відносин) О.М. Еткінда, Є.Ф. Бажина; методика вивчення загальної емоційної спрямованості особистості Б.І. Додонова. Та відповідно до них були використані наступні методи математичної обробки даних: контент - аналіз, U-критерій Манна-Уітні, критерій φ* Фішера, метод кореляційної обробки даних Спірмена та факторний аналіз.

Розділ 3. Дослідження особливостей автобіографічної пам’яті та їх взаємозв’язку з емоційною спрямованістю особистості

.1 Дослідження найбільш важливих подій життя, які відтворюються в автобіографічній пам’яті

Аналізуючи отримані дані за всіма групами досліджуваних, можна сказати, що найбільш поширеним видом відтворення спогадів є згадування подій з аргументацією; цей вид є більш характерним для жінок, аніж для чоловіків. Найменш поширеним є згадування подій - стимулів та відтворення міркувань за обраною темою, це стосується всіх груп досліджуваних (див. таблицю №1). Хоча доволі поширеним є і звичайне вказання події, особливо, серед чоловіків - чоловіки молодого віку просто вказують на подію значущо частіше, ніж жінки молодого віку (p<0,05). Також поширеним є власне подія - спогад (більш характерне для людей молодого віку). Також події-спогади жінки зрілого віку відтворюють значущо частіше, ніж чоловіки зрілого віку (p<0,05). Отже, люди як молодого, так і зрілого віку найчастіше використовують аргументацію у зверненні до своїх автобіографічних спогадів; хоча дівчата та хлопці (молодого віку) трохи більше схильні поглиблюватися у власні спогади та описувати їх детальніше, спираючись на обставини та переживання моменту здійснення події (подія - спогад).

Таблиця №1. Кількість спогадів за видами відтворення в різних групах досліджуваних

Найбільш поширеними темами серед всіх груп досліджуваних є тема родини (власної та батьківської), особистого життя, навчання та теми проведення вільного часу. Серед групи жінок частіше зустрічаються теми, пов`язані із власною родиною та навчанням, а в групі чоловіків - теми власної родини та особистого життя. Для групи людей зрілого віку тема власної родини є найбільш поширеною (їй віддається більше 40% спогадів) та зустрічається значущо частіше, ніж у молоді (p<0,01). Серед людей молодого віку майже однаково зустрічаються теми особистого життя та навчання. Це можна пов`язати з тим, що люди відтворюють теми, яким приділяється більше часу та уваги у тому чи іншому віці (міжособистісне спілкування та учбово-професійна діяльність є провідною діяльністю у молодому віці, а родина є найбільш типовим середовищем життя людини зрілого віку). Найменше уваги у всіх групах досліджуваних приділяється темі суспільно - політичного життя, що свідчить про те, що це не є вагомою складовою особистого життя людини у молодому чи зрілому віці. Досить часто зустрічаються теми вільного часу (спорт, відпочинок, спілкування тощо), адже це є необхідною складовою життя людини у будь-якому віці. Окремими темами виділені теми смерті та народження (див. таблицю №2). Остання зустрічається доволі часто, особливо у людей зрілого віку - народження вони згадують майже у чверті випадків (це пов`язано з тим, що майже кожна людина у віці від 38 років має хоча б одну дитину). Тема смерті також є більш поширеною серед людей зрілого віку, це може бути пов`язано з тим, що протягом життя люди частіше зіткалися із смертю (родичів, друзів або близьких), аніж хлопці та дівчата.

Таблиця №2. Кількість спогадів за темами в різних групах досліджуваних

Незважаючи на різноманітні теми, які зустрічаються у спогадах, найчастіше події власного життя оцінуються досліджуваними позитивно або нейтрально, тобто частіше згадуються події приємні або нейтральні по відношенню до досліджуваного. Найчастіше позитивний окрас мають події, відтворені дівчатами; у юнаків, жінок та чоловіків зрілого віку переважає нейтральний окрас. Чоловіки більш схильні до нейтрального опису, жінки - як до нейтрального, так і до позитивного. В цілому, люди зрілого віку схильні не вживати яскравих, емоційно забарвлених слів та виразів у відтворенні подій власного життя, а люди молодого віку - використовувати позитивний та нейтральний опис подій власного життя (див. Таблицю №3). Це може бути пов`язано як з небажанням викривати свої емоції перед незнайомою людиною, так і з тим, що (як було зазначено вище) найчастіше згадуються події з аргументацією, де не завжди є місце для опису емоційного стану або оцінки події (використовується більш логічне, раціональне викладення інформації).

Таблиця №3. Кількість спогадів за знаком емоційного окрасу у відтворенні подій власного життя в різних групах досліджуваних

Досліджуваним з усіх 4 основних груп властиво доволі часто не вказувати на давність своїх спогадів (давнісь спогадів неможливо встановити у 29 - 57% досліджуваних); особливо це спостерігається в групі людей зрілого віку (52,3%). Події теперішнього часу майже не вказуються досліджуваними у всіх групах (від 0 до 2,7% досліджуваних вказують на теперішні події). Істотні відмінності спостерігаються серед групи людей молодого та зрілого віку. На давні події більше вказують люди зрілого віку (42,3% досліджуваних зрілого віку проти 17,5% молоді). Навпроти, молодь згадувала більше подій недавнього минулого (47, 5%), ніж люди зрілого віку (4%). Це можна пояснити віком досліджуваних (за давні події бралися часові рамки від 7 та більше років тому), також феноменом „згущення” (але його підвередити у даному дослідженні складно, адже не всі досліджувані вказували свій точний вік на момент події, що згадується). Істотних відмінностей серед чоловіків та жінок не було виявлено, адже в обох групах знаходяться люди як молодого, так і зрілого віку (див. таблицю №4).

Таблиця №4. Час подій, відтворених досліджуваними з усіх груп

Таким чином, можна сказати, що найбільш поширеним видом відтворення спогадів є згадування подій з аргументацією; цей вид є більш характерним для жінок, аніж для чоловіків. Найменш поширеним є згадування подій - стимулів та відтворення міркувань. Найбільш поширеними темами серед всіх груп досліджуваних є тема родини (власної та батьківської), особистого життя, навчання та теми проведення вільного часу. Теми народження зустрічаються доволі часто, особливо у людей зрілого віку - народження вони згадують майже у чверті випадків. Тема смерті також є більш поширеною серед людей зрілого віку. Найчастіше події власного життя описуються досліджуваними позитивно або нейтрально. Позитивний окрас зустрічаються частіше у подіях, відтворених дівчатами; у юнаків, жінок та чоловіків зрілого віку переважає нейтральний окрас. Люди зрілого віку частіше згадують події давнього минулого ніж молодь, також спостерігається тенденція не вказувати на давність подій у людей зрілого віку.

3.2 Дослідження домінуючих функцій автобіографічної пам`яті у всіх групах досліджуваних

Виходячи з отриманих усереднених даних (див. додаток №1), можна сказати, що майже всі функції АП у всіх групах досліджених знаходяться на середньому рівні (див. таблицю №5). Прагматична та саморегуляційна функції, як у групі чоловіків, так і у групі жінок різного віку знаходяться на середньому рівні (більше 40% досліджуваних в 4 основних групах мають показники на високому рівні в обох випадках, низькі показники спостерігаються у 16 - 36% досліджуваних. Лише в групі чоловіків молодого віку однакова кількість досліджуваних мають показники високого та низького рівня - по 44%). За комунікативною функцією тільки група чоловіків молодого віку має показники низького рівня (48% юнаків мають низький рівень за цією функцією, і лише 16% - високий), всі інші групи мають показники на середньому рівні (44% досліджуваних у кожній групі мають високий рівень, низький у 12-24% досліджуваних). Також у групі чоловіків комунікативна функція АП значно менше виражена, аніж у групі жінок. Аналогічно, у групі людей молодого віку вона також виражена менше, ніж у людей зрілого віку (див. таблицю №6).

Таблиця №5. Рівневі показники функцій АП у всіх групах досліджуваних

За шкалою поліфункціональності АП, група жінок молодого віку має показники на високому рівні (76% досліджуваних дівчат мають високий рівень, тільки 8% - низький). Групи чоловіків та жінок зрілого віку мають середній рівень за цим фактором. Найнижчі показники спостерігаються у групі чоловіків молодого віку - 60% досліджуваних мають низький рівень, 24% - високий; хоча усереднені дані також знаходяться на середньому рівні.

За фактором зрілості АП група людей зрілого віку (і чоловіки, і жінки) мають показники на середньому рівні; група людей молодого віку - на високому.

Також спостерігаються значущі відмінності між групами досліджуваних за функціями АП. Так, комунікативна функція є значущо менш вираженою у групі чоловіків молодого віку, у порівнянні з дівчатами та жінками зрілого віку. А також є менш вираженою у групі чоловіків різного віку, ніж у жінок (що підтверджують дані за комунікативною емоційною спрямованістю); та значущо меншою у групі молоді, у порівнянні з людьми зрілого віку. Саморегуляційна функція є менш значущо вираженою у групі молоді, у порівнянні з людьми зрілого віку. Дуже цікавою є значущість відмінностей за зрілістю АП: більш вираженою зрілість АП є в групі молоді, у порівнянні з людьми зрілого віку, це підтверджується домінуванням зрілості АП в групі юнаків над групою жінок зрілого віку, та дівчат над тією ж групою. Найбільша кількість показників значущості спостерігається у випадку поліфункціональності АП. Значущо більші показники маються в групі жінок молодого віку, ніж в групах жінок зрілого віку та чоловіків молодого віку. У групі юнаків спостерігається менші показники поліфункціональності, ніж у групі жінок зрілого віку (незначущо). У групі жінок різного віку поліфункціональність АП значущо вища, ніж в групі чоловіків, що підтверджує усереднені дані.

Таблиця №6. Значущість відмінностей між групами досліджуваних за функціями АП

Таким чином, можна сказати, що основні функції АП - комунікативна, прагматична, саморегуляційна - знаходяться на середньому рівні та досить активно використовуються в усіх групах досліджуваних. Комунікативна функція використання автобіографічних спогадів є більш притаманною групам жінок та людей зрілого віку. Саморегуляційна функція частіше використовується у групі молоді, ніж людей зрілого віку. Поліфункціональність АП є більш вираженою у групі жінок різного віку. Згідно з показниками поліфункціональності автобіографічної пам`яті, для чоловіків молодого та зрілого віку, жінок зрілого віку звернення до своїх спогадів є досить важливим, для жінок молодого віку це є дуже значущим. Показники зрілості АП є досить цікавими (не підтверджують результати дослідження К.Н. Василевської, [3]) та потребують подальшого дослідження.

3.3 Порівняння реального та декларованого відношення до подій власного життя в різних групах досліджуваних

Аналізуючи отримані дані, можна сказати, що в усіх групах досліджуваних домінує реальне позитивне відношення до подій власного життя (див. Таблицю №7).

Таблиця №7. Відношення до подій власного життя у різних групах досліджуваних

Найбільший відсоток досліджуваних, що позитивно відносяться до подій власного життя. спостерігається в групі жінок зрілого віку. Також в групі жінок різного віку цей показник вищий, ніж в групі чоловіків. Але в групі чоловіків спостерігається менший відсоток досліджуваних з негативним відношенням (1,3%) у порівнянні з групою жінок (4,15%). Треба відмітити значущість відмінностей між усередненим показником конфліктності відношення до подій власного життя в групі жінок молодого та зрілого віку: у дівчат спостерігається тенденція до більш конфліктного відношення, ніж у жінок зрілого віку (u=225,5, p<0,05). Також виявлена відмінність в групах молоді та людей зрілого віку: у людей молодого віку значущо вищі показники конфліктності (u=808, p<0,01), хоча вони знаходяться в межах позитивного відношення. Це може бути пов’язано з тим, що дівчата і молодь в цілому ще не завжди можуть однозначно розцінити своє емоційне відношення до події та його значущість у масштабі життя.

Аналізуючи усереднені дані, можна сказати, що у всіх групах досліджуваних відсутній конфлікт між реальним та декларованим відношенням до подій власного життя. Конфліктне відношення спостерігається тільки в невеликому відсотку окремих випадків. Треба відмітити, що у 66% випадків негативного відношення до події життя спостерігається наявність теми смерті у спогадах (смерть родича, автокатастрофа, серйозна хвороба, небезпечна подія) та присудження події чорного кольору. У більшості випадків, чорний колір займає ранги, починаючи з 6 по 8. Тому виявлення негативного відношення може потребувати допоміжної перевірки, адже присудження чорного кольору темі смерті може бути стереотипізованим, пов’язаним з особливостями культури (смерть - траур - чорний колір).

Також визначалися усереднені дані конфліктності у всіх групах досліджуваних (100 чол.) за окремими подіями (див. таблицю №8). Були визначені події, що найчастіше зустрічалися у відтворенні досліджуваних («Вступ до ВНЗ») та характерні події («Шлюб», «Народження власних дітей» та «Смерть»).

Таблиця №8. Усереднені показники конфліктного відношення за окремими подіями

За отриманими результатами можна відмітити, що найменші показники конфліктності спостерігаються за подією «Народження власних дітей», тобто людина не маскує своє реальне відношення до появи дітей. Трохи більша конфліктність спостерігається за подією «вступ до ВНЗ» - ставлення та демонстрація свого відношення до цієї події у людей менш гармонійна. Досить великі показники конфліктності до події «Шлюб», тобто можна говорити про те, що відношення до цієї події, її значення у житті та декларування для інших людей досить часто мають розбіжності. Найбільша конфліктність (зона нейтральності) спостерігається за подією «Смерть», що не є дивним - трагічність та неприємність цієї події змішуються з важливістю її на життєвому шляху людини, тобто може спостерігається конфліктне відношення до факту події.

3.4 Дослідження видів емоційної спрямованості особистості у всіх групах досліджуваних

Виходячи з аналізу отриманих даних, у всіх групах досліджуваних найбільш вираженою є праксична емоційна спрямованість (високий рівень спостерігається, в середньому, більш як у 70-80% випадків - див. додаток №2).

У групі жінок (молодого та зрілого віку) є вираженою комунікативна, романтична та естетична спрямованості (високий рівень у 68%, 72% та 64% досліджуваних жінок відповідно). У групі чоловіків на високому рівні також знаходиться гностична емоційна спрямованість (в середньому, у 66% чоловіків). Спостерігається значущість відмінностей групи жінок, у порівнянні з групою чоловіків молодого та зрілого віку, у більших показниках за комунікативною та естетичною емоційною спрямованістю (див. таблицю №10). Але значущо менші показники маються за праксичною та гностичною спрямованостями. Це свідчить про те, що жінки більш схильні до задоволення у спілкуванні з іншими, спостеріганні творів мистецтва, відчутті краси та гармонії, ніж чоловіки. Чоловіки прагнуть емоційного насичення у справах, роботі, подоланні труднощів та відкриття нових шляхів у ній, а також у прагненні до істини, знаходження правильних рішень в когнітивних, інтелектуальних проблемах.

У групі людей молодого віку переважає праксична (78% високих показників) та романтична (70% високих показників) спрямованості. А у групі людей зрілого віку найбільш вираженими є праксична (84%) та естетична (70% високих показників), на високому рівні також знаходяться альтруїстична, комунікативна, романтична та гностична емоційні спрямованості (див.таблицю №9). Спостерігається значущість відмінностей між групами молоді та людей зрілого віку за естетичною (менше виражена у молоді), пугнічною (більше виражена у молоді) емоційною спрямованостями. Тож ми можемо говорити про те, що у зрілому віці для людей характерне отримання емоційного задоволення від цілої низки емоцій різного типу, у той час, коли в молодому віці переважають праксичні та романтичні емоції (це може визначатися саме віком досліджуваних - становлення в учбово-професійній діяльності та у інтимних, романтичних відносинах між людьми у молодому віці).

У групі жінок та чоловіків молодого віку домінує праксична спрямованість (хоча в групі чоловіків зрілого віку показники за праксичною спрямованістю значущо вищі, ніж у дівчат та юнаків). У дівчат також виражені показники за романтичною (80% високих показників) та комунікативною (64% високих показників) спрямованістю, вони значуще вищі ніж у юнаків. В групі дівчат значуще вищі показники у порівнянні з групою жінок зрілого віку за такими типами емоційної спрямованості як глорична, романтична та гедонічна. Це підтверджується також різницею дівчат з групою чоловіків зрілого віку - також більш вираженими є глорична та романтична спрямованості. Тобто дівчата є більш схильними до відчуттів самоствердження, визнання, шани (56% високих показників) та романтичних, таємничих почуттів (80% високих показників); а також від тілесних задоволень, веселощів, безтурботності (60% середніх показників; це можна пов’язати саме із віком досліджуваних, адже у молодому віці відбувається налагодження стосунків з протилежною статтю, що включає і романтичні відносини; а також розвинення та становлення в учбово-професійній діяльності, що може містити прагнення до самоствердження та шани; також важливою стереотипною складовою молодого віку є відпочинок та «насолода від життя»).

Таблиця №9. Середні та рівневі показники емоційної спрямованості в усіх групах досліджуваних

В групі жінок зрілого віку є значущо вищими гностична та естетична спрямованості, у порівнянні з дівчатами. У групі чоловіків зрілого віку також переважає над дівчатами гностична спрямованість. Тобто жінки та чоловіки зрілого віку більш схильні до пошуків істини, правильного рішення у когнітивних, інтелектуальних проблемах (60% високих показників), ніж дівчата; жінки зрілого віку більш схильні отримувати задоволення та позитивні емоції від спостерігання творів мистецтва (76% високих показників), ніж жінки молодого віку. Це також може бути пов’язано з віком досліджуваних та з їхньою провідною діяльністю, інтересами, особистісним розвитком. Таким чином, жінки молодого віку в емоційній сфері є більш спрямованими на романтичні та комунікативні потреби (ніж юнаки та жінки зрілого віку), глоричні та гедонічні потреби (ніж чоловіки та жінки зрілого віку), а також менш потребують праксичних, гностичних та естетичних відчуттів (ніж чоловіки та жінки зрілого віку).

Як було зазначено вище, у групі молодих чоловіків домінує праксична емоційна спрямованість (84% високих показників). Значущо менше вираженою є альтруїстична спрямованість у порівнянні з групами жінок та чоловіків зрілого віку, а також естетична (див. таблицю №10). Це свідчить про те, що юнаки менше потребують допомагати іншим, піклуватися про них, співпереживати (56% середніх показників), ніж дорослі люди. Можливо, це пов’язано з тим, що альтруїстичні тенденції розвиваються, у тому числі, у середовищі власної родини, відповідальності за родину, її членів; але у юнаків цей період та ця сфера життя ще не є досить актуальною. Також юнаки (як і дівчата) менш спрямовані на задоволення від творів мистецтва, відчуття краси та досконалості (64% середніх показників). В групі чоловіків молодого віку є значущо більш вираженою глорична емоційна спрямованість (як і у дівчат) у порівнянні з людьми зрілого віку. Тобто юнаки більш схильні до тілесних задоволень, веселощів, «насолоди від життя» (по 48% середніх та високих показників). Також є більш вираженою пугнічна спрямованість у порівнянні з дорослими жінками, тобто схильність до ризику, подолання небезпеки (52% високих показників). Це може бути пояснено саме віком юнаків - часом експериментів над собою, власними можливостями. Також можна говорити про меншу спрямованість юнаків на комунікаційну сферу, зав’язання нових контактів (56% середніх показників; комунікативна спрямованість менше виражена ніж у жінок молодого та зрілого віку).

Таблиця №10. Значущість відмінностей за видами емоційної спрямованості у всіх групах досліджуваних

Таким чином, ми бачимо, що чоловіки молодого віку не є дуже схильними до емоційного задоволення від комунікацій (менше ніж жінки), від естетичних та альтруїстичних переживань (ніж зрілі люди), але вони переживають більше емоційне задоволення від подолання небезпеки, ризику та задоволення тілесних потреб та веселощів (ніж зрілі люди).

У чоловіків та жінок зрілого віку також домінує праксична спрямованість, найбільш вираженою вона є у чоловіків. У чоловіків зрілого віку є більш вираженими гностична (ніж у дівчат), альтруїстична та естетична (ніж у юнаків) спрямованості, а менш вираженими - глорична та романтична (ніж у юнаків та дівчат). В групі жінок зрілого віку також спостерігається менша вираженість глоричної, романтичної, пугнічної, гедонічної емоційної спрямованості (ніж у жінок та чоловіків молодого віку), але вони є більш схильними до комунікаційних, альтруїстичних (ніж юнаки), естетичних та гностичних (ніж юнаки та дівчата) переживань та задоволень.

Найменш вираженою у всіх групах досліджуваних є акизитивна, пугнічна та гедонічна спрямованості (хоча усереднені показники знаходяться на середньому рівні). В жодній з груп не визначено емоційної спрямованості, яка знаходиться на низькому рівні. Найбільша кількість оцінок низького рівня вираженості емоційної спрямованості спостерігається у випадку акизитивної спрямованосі (12-14% у всіх досліджуваних групах).

3.5 Виявлення взаємозв’язку між емоційною спрямованістю та функціями автобіографічної пам’яті особистості

Зв’язок між функціями автобіографічної пам’яті та емоційною спрямованістю досліджувався за допомогою метода кореляційної обробки даних Спірмена.

Цікавим є той факт, що в жодній групі досліджуваних не було виявлено взаємозв’язку між зрілістю АП та емоційною спрямованістю. Це свідчить про те, що зрілість автобіографічної пам’яті жодним чином не пов’язана з емоційною спрямованістю особистості (див. Таблицю №11).

Таблиця №11. Кореляційний зв’язок між функціями автобіографічної пам’яті та емоційною спрямованістю особистості в різних групах досліджуваних

Поліфункціональність АП виявила зв’язок з декількома емоційними спрямованостями в різних групах досліджуваних. Так, в групі жінок молодого віку спостерігається зв’язок із альтруїстичною, романтичною, естетичною та праксичною спрямованостями. К.Н. Василевська зазначає, що у молодому віці у людини ще не встановлена єдина стратегія роботи з власною автобіографічною пам’яттю, та вона експериментує з доступним функціональним репертуаром [3, с. 109]. Згідно з цим, людина, яка схильна до альтруїстичних переживань (прагнення допомогти іншим, піклуватися про них), романтичних та естетичних переживань (захоплення незвичайним, світлим, таємничим; захоплення красою, гармонією, творами мистецтва), праксичних переживань (задоволення від роботи, успіхів та подолання перешкод у ній) схильна використовувати різні стратегії звернення та роботи з власними автобіографічними спогадами. Також спостерігаються зв’язок поліфункціональності АП з гностичною та гедонічною спрямованістю у жінок та чоловіків зрілого віку відповідно. Тож людина, схильна до пошуків емоційного задоволення у когнітивній та інтелектуальній гармонії, а також у тілесних насолодах (їжа, комфорт, відпочинок), схильні до високої суб’єктивної значущості звернення до власної АП.

Комунікативна функція АП пов’язана з такими емоційними спрямованостями як глорична (у юнаків, p<0,01), гедонічна (у юнаків, p<0,05) та праксична (у чоловіків, p<0,05). Тобто, прагнення до самоствердження, шани, успіхів та до тілесних задоволень у молодих чоловіків пов’язане зі зверненням до автобіографічної пам’яті з метою налагодження міжособистісних контактів. У чоловіків зрілого віку такий тип звернення до АП пов’язаний із прагненням до задоволення у роботі, її успіхах.

Саморегуляційна функція АП виявила багато зв’язків з емоційною спрямованістю в групі чоловіків (див. Таблицю №11), а саме: комунікативна, глорична, праксична, гностична та естетична. З праксичною спрямованістю також виявлений зв’язок у групі жінок молодого віку. Таким чином, звернення до АП з метою регуляції своєю поведінки та свого стану пов’язано з прагненням до емоційного задоволення у спілкуванні з іншими людьми, прагненні до самоствердження та шани, у роботі та когнітивній гармонії, а також у насолоді мистецтвом, красою.

Прагматична функція АП виявила найбільшу кількість зв’язків з емоційною спрямованістю, з них 4 в групі чоловіків, 2 - в групі юнаків та 1 - у дівчат. В групі чоловіків зрілого віку ця функція пов’язана з комунікативною, глоричною, пугнічною та гедонічною спрямованостями (див. Таблицю №11). Тобто звернення до автобіографічних спогадів з метою згадування минулого досвіду та перенесення його в актуальну ситуацію у чоловіків зрілого віку пов’язане з емоційним задоволенням від спілкування, самоствердження та шани, задоволення тілесних бажань та подолання небезпеки, ризику. В групі чоловіків молодого віку спостерігається зв’язок з глоричною та акизитивною спрямованістю - із задоволенням від самоствердження та накопичення, колекціонування. Цікавим є зв’язок прагматичної функції з пугнічною спрямованістю в групі дівчат. Адже цей зв’язок є негативним. Тобто прагматичний тип звернення до автобіографічної пам’яті у дівчат зворотньо зв’язаний із задоволенням від ризику та подоланням небезпеки.

Таким чином, ми бачимо, що спостерігається декілька значущих зв’язків функцій автобіографічної пам’яті та емоційної спрямованості особистості в різних групах досліджуваних. Найменша кількість зв’язків спостерігається в групі жінок зрілого віку. Зрілість автобіографічної пам’яті жодним чином не пов’язана з емоційною спрямованістю особистості.

Людина молодого віку, яка схильна до альтруїстичних, романтичних, естетичних, праксичних переживань схильна використовувати різні стратегії звернення до АП. Люди зрілого віку з гностичною, гедонічною спрямованістю схильні до високої суб’єктивної значущості звернення до власної АП. Глорична, гедонічна емоційна спрямованість у молодих чоловіків, а також праксична спрямованість у чоловіків зрілого віку пов’язана з комунікативною функцією АП. Саморегуляційна функція АП пов’язана з комунікативною, глоричною, праксичною, гностичною та естетичною емоційною спрямованістю. Прагматична функція АП у чоловіків зрілого віку пов’язана з комунікативною, глоричною, гедонічною та пугнічною емоційною спрямованістю. Прагматичний тип звернення до АП у дівчат зворотньо зв’язаний із задоволенням від ризику та подоланням небезпеки.

3.6 Встановлення зв’язку між характеристиками спогадів, домінуючими функціями автобіографічної пам’яті та емоційною спрямованістю особистості

Для обробки автобіографічних спогадів в кожній з груп досліджуваних були виокремленні 2 події, які найчастіше зустрічалися у спогадах досліджуваних з конкретної групи. Далі проводилося рангування спогадів окремого досліджуваного за цими двома подіями (виставлявся ранг значущості за оцінкою самого досліджуваного).

Таким чином, в групі жінок молодого віку подіями, які найчастіше зустрічалися у групі, були виявлені «Навчання: вступ до ВНЗ» ( подія зустрічалася 72% досліджуваних) та «Закоханість» (зустрічалася у 48% досліджуваних). В групі чоловіків молодого віку були виявлені події «Навчання: вступ до ВНЗ» (80% досліджуваних) та «Подорож» (60% досліджуваних).

В групі жінок зрілого віку виокремленні події «Народження дітей» (68% досліджуваних) та «Навчання: вступ та закінчення» (60% досліджуваних). В групі чоловіків - «Шлюб та створення сім’ї» (56% досліджуваних) «Народження дітей» (68% досліджуваних). Цікавим є те, що тема шлюбу як поширена зустрічається саме в групі чоловіків, у той час як у жінок вона виявлена тільки в 20% випадків.

В групі жінок молодого віку встановлений негативний кореляційний зв’язок альтруїстичної емоційної спрямованості та рангуванням теми «Закоханості» в автобіографічних спогадах (див. таблицю №12). Це може бути пояснено тим, що у стані закоханості людина, зазвичай, проявляє альтруїстичні тенденції - піклування про ближнього, турбота та бажання допомогти йому. Також був виявлений зв’язок прагматичної функції АП та показників конфліктного відношення до значущості власних спогадів. Тобто, при наявності тенденції до збільшення конфліктності у відношенні до подій власного життя, спостерігається домінування прагматичного звернення до АП. Це може бути пояснено тим, що прагматичне звернення, тобто пошук «користі» у своїй пам’яті, відповідає знаходженню «користі» у презентації декларованого рангу події та його розбіжності із реальним відношення до події. Виявлений негативний зв’язок показників конфліктного відношення до значущості подій життя та пугнічної емоційної спрямованості.

Таблиця № 12. Кореляційні зв’язки між характеристиками спогадів, домінуючими функціями автобіографічної пам’яті та емоційною спрямованістю особистості у всіх групах досліджуваних

В групі юнаків спостерігається негативний зв’язок комунікативної емоційної спрямованості з рангуванням теми «Навчання: ступ до ВНЗ». Це, напевно, пов’язане з тим, що з вступом до ВНЗ збільшується круг знайомих та друзів, спілкування стає іншим, ніж у підлітковому віці, воно зазнає змін та переходить на інший рівень. Також тема навчання корелює з саморегуляційною функцією АП. Тобто при тенденції звернення до АП з метою регуляції поведінки спостерігається менша значущість такої події як «вступ до ВНЗ».

В групі жінок зрілого віку був виявлений негативний зв’язок рангування теми «Навчання: вступ та закінчення ВНЗ» з гедонічною емоційною спрямованістю. Тобто при тенденції домінування емоційного задоволення від тілесних насолод (їжі, відпочинку та ін.) спостерігається зменшення значущості події навчання. Це може бути пов’язане з тим, що при великій значущості навчання у ВНЗ, становлення в учбово-професійній сфері, емоції від ліні, похітливості, відпочинку не є актуальними, адже якщо ставлення до навчання є значним та відповідальним, відпочинок, насолода від тілесних задоволень не є настільки важливою для людини. Також присутня кореляція теми навчання та праксичної спрямованості. Це є цікавим фактом, адже це означає, що при тенденції емоційного насичення від праці, власних успіхів, подоланні перешкод в роботі, значущість навчання зменшується. Це може бути пояснено тим, що навчальна та професійна діяльність в групі жінок зрілого віку вже досить відокремлена, та праксична спрямованість відноситься саме до роботи, але мало відноситься до навчальної діяльності, тому тема навчання «поступається» професійній. Також був виявлений негативний кореляційний зв’язок естетичної емоційної спрямованості та реального відношення до подій власного життя. Тобто при емоційному задоволенні від краси, творів мистецтва, знайденні гармонії, показники конфліктного відношення зменшуються. Це можна пояснити саме задоволенням від гармонійності - не тільки в творах мистецтва, природі, але й у власному відношенні до подій життя та репрезентації цього відношення іншим.

В групі чоловіків спостерігається зв’язок рангування теми «Шлюбу та створення сім’ї» з комунікативною спрямованістю. Це означає, що при емоційному задоволенні від спілкування з іншими людьми, значимість шлюбу знижується. Причиною цього може бути той факт, що комунікації в колі родини є досить обмеженими, та чоловік може не отримувати необхідного для нього об’єму інформації, з іншого боку, при взаємодії з людьми у різних сферах (робота, відпочинок та ін.) комунікаційна спрямованість може задовольнятися в більшому об’ємі.

Також був проведений аналіз домінуючої емоційної спрямованості у всіх групах (враховувалися високі показники за всіма емоційними спрямованостіми в кожній з груп досліджуваних) та домінуючих тем автобіографічних спогадів (див. додаток №3). Таким чином. Можна сказати, що жінки та чоловіки зрілого віку, незалежно від емоційної спрямованості, згадують події, пов’язані зі своєю родиною. У групі жінок та чоловіків молодого віку ситуація дещо інша. У дівчат (група №1), незалежно від емоційної спрямованості, найбільш поширеною темою спогадів є навчання та теми вільного часу. Це може бути пов’язано з тим, що вони є найбільш актуальними на даний момент (усі досліджувані - студенти, віком до 25 років). У групі юнаків, крім тем навчання та вільного часу також простежується тема особистого життя. Це може бути пов’язано з тим, що у дівчат ця тема є більш контрольованою (тому вони не часто вказують на неї у спогадах), а у юнаків вона є предметом демонстрації, можливо, гордості, перед іншими.

Для знаходження більш обширних зв’язків між змістом автобіографічних спогадів, функціями автобіографічної пам’яті та емоційною спрямованістю був застосований факторний аналіз (зійшовся за 18 интерацій). Але за допомогою цього методу не був виявлений жоден фактор, який би містив характеристики змісту автобіографічних спогадів, відношення до них, та характеристики емоційної спрямованості та функцій автобіографічної пам’яті.

Таким чином, можна зробити висновок, що були виявлені окремі зв’язки між характеристиками спогадів, домінуючими функціями автобіографічної пам’яті та емоційною спрямованістю особистості у різних групах досліджуваних, але єдиного компонента, який визначає зміни цих характеристик, не було виявлено.

3.7 Висновки за розділом 3

1.       Найбільш поширеним видом відтворення спогадів в усіх групах досліджуваних є згадування подій з аргументацією; цей вид є більш характерним для жінок, аніж для чоловіків. Найменш поширеним є згадування подій - стимулів та відтворення міркувань. Найбільш поширеними темами серед всіх груп досліджуваних є тема родини (власної та батьківської), особистого життя, навчання та теми проведення вільного часу. Теми народження зустрічаються доволі часто, особливо у людей зрілого віку - народження вони згадують майже у чверті випадків. Тема смерті також є більш поширеною серед людей зрілого віку. Найчастіше події власного життя описуються досліджуваними позитивно або нейтрально. Позитивний окрас зустрічається частіше у подіях, відтворених дівчатами; у юнаків, жінок та чоловіків зрілого віку переважає нейтральний окрас. Люди зрілого віку частіше згадують події давнього минулого ніж молодь, також спостерігається тенденція не вказувати на давність подій у людей зрілого віку.

.        Основні функції автобіографічної пам’яті - комунікативна, прагматична, саморегуляційна - знаходяться на середньому рівні та досить активно використовуються в усіх групах досліджуваних. Комунікативна функція використання автобіографічних спогадів є більш притаманною групам жінок та людей зрілого віку. Саморегуляційна функція частіше використовується у групі молоді, ніж людей зрілого віку. Поліфункціональність АП є більш вираженою у групі жінок різного віку. Згідно з показниками поліфункціональності автобіографічної пам`яті, для чоловіків молодого та зрілого віку, жінок зрілого віку звернення до своїх спогадів є досить важливим, для жінок молодого віку це є дуже значущим. Показники зрілості АП є досить цікавими (не підтверджують результати дослідження К.Н. Василевської) та потребують подальшого дослідження.

.        В усіх групах досліджуваних домінує позитивне реальне відношення до подій власного життя. Найбільший відсоток досліджуваних, що позитивно відносяться до подій власного життя, спостерігається в групі жінок зрілого віку. Також в групі жінок різного віку цей показник вищий, ніж в групі чоловіків. Але в групі чоловіків спостерігається менший відсоток досліджуваних з негативним відношенням у порівнянні з групою жінок. У дівчат спостерігається тенденція до більш конфліктного відношення, ніж у жінок зрілого віку. У людей молодого віку значущо вищі показники конфліктності, хоча вони знаходяться в межах позитивного відношення.

.        У всіх групах досліджуваних найбільш вираженою є праксична емоційна спрямованість. Жінки молодого віку в емоційній сфері є більш спрямованими на романтичні та комунікативні потреби (ніж юнаки та жінки зрілого віку), глоричні та гедонічні потреби (ніж чоловіки та жінки зрілого віку), а також менш потребують праксичних, гностичних та естетичних відчуттів (ніж чоловіки та жінки зрілого віку). Чоловіки молодого віку не є дуже схильними до емоційного задоволення від комунікацій (менше ніж жінки), від естетичних та альтруїстичних переживань (ніж зрілі люди), але вони переживають більше емоційне задоволення від пугнічних та гедонічних потреб (ніж зрілі люди). В групі жінок зрілого віку спостерігається менша вираженість глоричної, романтичної, пугнічної, гедонічної емоційної спрямованості, але вони є більш схильними до комунікаційних, альтруїстичних (ніж юнаки), естетичних та гностичних (ніж юнаки та дівчата) переживань та задоволень. У групі жінок молодого та зрілого віку є вираженою комунікативна, романтична та естетична спрямованості. У групі чоловіків на високому рівні також знаходиться гностична емоційна спрямованість. У зрілому віці для людей характерне отримання емоційного задоволення від цілої низки емоцій різного типу - праксичних, естетичних, також альтруїстичних, комунікативних, романтичних, гностичних, у той час, коли в молодому віці переважаюь праксичні та романтичні емоції.

.        В жодній групі досліджуваних не було виявлено взаємозв’язку між зрілістю АП та емоційною спрямованістю. За іншими функціями АП зв’язки з емоційною спрямованістю були виявлені. Людина молодого віку, яка схильна до альтруїстичних, романтичних, естетичних, праксичних переживань схильна використовувати різні стратегії звернення до АП. Люди зрілого віку з гностичною, гедонічною спрямованістю схильні до високої суб’єктивної значущості звернення до власної АП. Глорична, гедонічна емоційна спрямованість у молодих чоловіків, а також праксична спрямованість у чоловіків зрілого віку пов’язана з комунікативною функцією АП. Саморегуляційна функція АП пов’язана з комунікативною, глоричною, праксичною, гностичною та естетичною емоційною спрямованістю. Прагматична функція АП у чоловіків зрілого віку пов’язана з комунікативною, глоричною, гедонічною та пугнічною емоційною спрямованістю. Прагматичний тип звернення до АП у дівчат зворотньо зв’язаний із задоволенням від ризику та подоланням небезпеки.

.        В групі жінок молодого віку при наявності тенденції до збільшення конфліктності у відношенні до подій власного життя, спостерігається домінування прагматичного звернення до АП. В групі юнаків при тенденції звернення до АП з метою регуляції поведінки спостерігається менша значущість такої події як «вступ до ВНЗ». В групі жінок при тенденції домінування емоційного задоволення від тілесних насолод, а також при тенденції емоційного насичення від праці, подолання перешкод в роботі, спостерігається зменшення значущості події навчання. При естетичній емоційній спрямованості показники конфліктного відношення до подій власного життя зменшуються. В групі чоловіків при емоційному задоволенні від спілкування з іншими людьми, значимість шлюбу знижується.

Висновки

.        В автобіографічній пам`яті людини відтворюються різноманітні події життя. Найчастішим видом відтворення спогадів в усіх групах досліджуваних є згадування подій з аргументацією. Найбільш поширеними темами серед всіх груп досліджуваних є тема родини (власної та батьківської), особистого життя, навчання та теми проведення вільного часу. І це є характерним для всіх груп досліджуваних: групи жінок та чоловіків, людей молодого та зрілого віку. У людей зрілого віку, у порівнянні з молоддю, частіше зустрічаються теми народження та смерті. Вони також частіше згадують події давнього минулого. У всіх групах досліджувані частіше описують події власного життя позитивно або нейтрально.

2.      Основні функції автобіографічної пам’яті - комунікативна, прагматична, саморегуляційна - знаходяться на середньому рівні та досить активно використовуються в усіх групах досліджуваних. Комунікативна функція використання автобіографічних спогадів є більш притаманною групам жінок та людей зрілого віку. Саморегуляційна функція частіше використовується у групі молоді, ніж людей зрілого віку. Поліфункціональність АП, під якою розуміють важливість звернення до своїх автобіографічних спогадів, є більш вираженою у групі жінок, особливо, молодого віку.

3.      В усіх групах досліджуваних домінує позитивне реальне відношення до подій власного життя (за КТВ). У людей молодого віку значущо вищі показники конфліктності, тобто різниці між декларованим та реальним відношенням, ніж у людей зрілого віку, хоча вони знаходяться в межах позитивного відношення. Найменш конфліктною для всіх досліджуваних є подія «Народження власних дітей»; досить великі показники конфліктності спостерігаються до події «Шлюб»; найбільша конфліктність спостерігається у події «Смерть».

4.      У всіх групах досліджуваних найбільш вираженою є праксична емоційна спрямованість. У групі жінок (молодого та зрілого віку) виражена комунікативна, романтична та естетична спрямованості. У групі чоловіків на високому рівні також знаходиться гностична емоційна спрямованість. У зрілому віці для людей характерне отримання емоційного задоволення від цілої низки емоцій різного типу - праксичних, естетичних, також альтруїстичних, комунікативних, романтичних, гностичних, у той час, коли в молодому віці переважають праксичні та романтичні емоції.

5.      Був виявлений зв`язок між емоційною спрямованістю особистості та функціями автобіографічної пам`яті. Люди молодого віку з альтруїстичною, романтичною, естетичною, праксичною емоційною спрямованістю та люди зрілого віку з гностичною, гедонічною спрямованістю характеризуються високою поліфункціональністю автобіографічної пам’яті, тобто схильні використовувати різні стратегії звернення до АП. Саморегуляційна функція АП пов’язана з комунікативною, глоричною, праксичною, гностичною та естетичною емоційною спрямованістю. Прагматична функція АП у чоловіків зрілого віку пов’язана з комунікативною, глоричною, гедонічною та пугнічною емоційною спрямованістю; у дівчат - зворотньо зв’язана із задоволенням від ризику та подоланням небезпеки. Глорична, гедонічна, праксична емоційна спрямованість у чоловіків пов’язана з комунікативною функцією АП. В жодній групі досліджуваних не було виявлено взаємозв’язку між зрілістю АП та емоційною спрямованістю.

6.      Таким чином, були виявлені окремі зв’язки між характеристиками спогадів, домінуючими функціями автобіографічної пам’яті та емоційною спрямованістю особистості у різних групах досліджуваних, але єдиного компонента, який визначає зміни цих характеристик, виявлено не було.

Список використаної літератури

1.       Блонский П.П., Память и мышление. - СПб.: Питер, 2001 - 287с.

.        Василевская К.Н. Индивидуально - типологические особенности автобиографической памяти: Автореф. дис. ...канд. психол. наук: 19.00.01. Москва, 2008

.        Василевская К.Н. Разработка и апробация диагностического опросника «Функции автобиографической памяти»/ Василевская К.Н. // Психологическая наука и образование. - 2008. - №3.

.        Додонов Б.И. Эмоция как ценность. - М.: Политиздат, 1978 - 272 с.

.        Иванова Е.Ф. Психология мышления и памяти: Учебное пособие. - Харьков: ХГУ, 1990. - 79 с.

.        Изард К.Э. Психология эмоций (пер. с англ.) - СПб., 1999. - 464 с.

.        Кузнецов М.А. Эмоциональная память: [Монография].- Харьков: Крок, 2005. - 568 ср., 42 ил.

.        Лактионов А.Н. Память как атрибут индивидуальности // Вестн. Харьк. Ун-та. 1989. №337. Психология личности и познавательных процессов. С. 19-22

.        Марченко А.О. Мотиваційна компонента особистості та її вплив на автобіографічну пам`ять // Вісник Харківського національного університету, Серія „Психологія”. - 2009, №857

.        Наследов А.Д. Математические методы психологического исследования. Анализ и интерпретация данных. - СПб:"Речь" - 2007, 392 стр.

11.     Нуркова, В.В. Автобиографическая память: «Сгущения» в субъективной картине прошлого / В.В. Нуркова, О.В. Митина, Е.В. Янченко) // Психологический журнал. -2005.- Т.26. №2.

.        Нуркова, В.В. Анализ феноменов автобиографической памяти с позиций культурно-исторического подхода / В.В. Нуркова // Культурно-историческая психология. - 2008.- №1.

13.     Нуркова, В.В. Доверчивая память: Как информация включается в систему автобиографических знаний / В.В. Нуркова // Когнитивные исследования: cб. науч. тр. / под ред. В.Д. Соловьева и Т.В. Черниговской. - М., 2008

.        Нуркова В.В. Культурно - исторический подход к автобиографической памяти: Автореф. Дис....д-р психол. наук: 19.00.01, М., 2009

.        Нуркова, В.В. Общая психология. Память: в 7 т. //Под ред. Б.С. Братуся. Т.3 - М.: Академия, 2006. - 318 с.

16.     Нуркова, В.В. Роль автобиографической памяти в структуре идентичности личности / В.В. Нуркова // Мир психологии. - 2004. - №2.

17.     Нуркова, В.В. Свершенное продолжается: Психология автобиографической памяти личности / В.В. Нуркова. - М.: Изд-во Университета РАО, 2000. - 316 с.

18.     Нуркова, В.В. Эффект зависимости феноменологических характеристик мнемического образа от мотивационно-смысловой динамики деятельности / В.В. Нуркова // Культурно-историческая психология. - 2009. - №2.

.        Общая психология. Учебник для студентов пед. Ин-тов.// Под. Ред. Проф. А.В. Петровского. Изд. 2-е, - М.: «Просвещение», 1976. - 479 с.

20.     Сапогова Е.Е. Автобиографический нарратив в контексте культурно - исторической психологии // Культурно - историческая психология. - 2005. - №2

.        Середа Г.К. Избранные психологические труды: Сборник / Сост. Е.Ф. Иванова, Е.В. Заика. - Х.: ХНУ имени В.Н.Каразина, 2010. - 352 стр.

.        Середа Г.К. О новом подходе к пониманию психологической природы памяти. - „ Вестник Харьк. Ун-та. Психология”. Вып.6, 1973. - с.3-8

.        Сидоренко Е. В. Методы математической обработки в психологии. - СПб.: ООО «Речь», 2003. - 360с., ил.

.        Смирнова Г.Е., Наумкина Е.В. Методика Додонова Б.И. Определение общей эмоциональной направленности личности// Школьные технологии. 1997. №1, с. 100-103.

.        Солсо Р. Когнитивная психология. - 6-е изд. - СПб.: Питер, 2006. - 589 с: ил.

.        Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. - СПб.: Питер, 2005. - 713 с.

.        Фрейд 3. Психопатология обыденной жизни // Фрейд 3. Психология бессознательного. М., 1990.

28.     <#"579635.files/image001.gif"> 

Додаток 3

Зв’язок емоційної спрямованості та тем відтворюваних подій

Група №1-Жінки молодого віку

Група №2-Чоловіки молодого віку

Група №3-Жінки зрілого віку

Група №4-Чоловіки зрілого віку