Іноземні інвестиції в Україну

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи міжнародного інвестування

1.1 Фінансові аспекти інвестування

1.2 Роль іноземного інвестування в економіці України

1.3 Правове регулювання іноземних інвестицій

2. Сучасний стан залучення іноземних інвестицій в економіку України

2.1 Інвестиційний імідж та інвестиційна привабливість України

2.2 Проблеми залучення іноземних інвестицій в економіку України

2.3 Структура прямих іноземних інвестицій в Україні

3. Світовий досвід залучення іноземних інвестицій

Висновок

Література

Вступ

Розвиток будь-якої держави пов'язаний з динамікою інвестиційних процесів, структурним та якісним оновленням виробництва і створення ринкової інфраструктури. Чим інтенсивніше здійснюється інвестування тим швидше проходить відтворювальний процес, тим активніше відбуваються ефективні ринкові перетворення.

Тому будь-які дослідження, пов’язані із сутністю та основними поняттями інвестиційного процесу, проблемами формування інвестиційного портфеля, вибором форм інвестування та методів управління цими процесами, є безумовно актуальними.

Ринкові зміни в економіці України вимагають чіткого визначення та дієвого управління поняттями та категоріями,що стосуються інвестиційних відносин.

З фінансового та економічного погляду інвестування може бути визначене як довгострокове вкладення економічних ресурсів з метою створення та одержання чистого прибутку в майбутньому, які перевищують загальну первинну величину інвестицій.

В межах світової економічної системи між національними ринками та їх суб’єктами складаються різноманітні виробничі, торговельні, кредитні, валютні, науково-технічні та інші відносини. Важливою складовою цих відносин виступає міжнародна інвестиційна діяльність, пов’язана з вивозом капіталу.

Капітал є одним із факторів виробництва - ресурсом, який необхідно затратити для виготовлення будь-якої продукції. Капітал представляє собою нагромаджений запас засобів в продуктивній, грошовій чи товарній формах, необхідний для створення матеріальних і нематеріальних благ та послуг.

Міжнародний рух факторів виробництва (капіталу, ресурсів, робочої сили) регулюється тими ж законами, що і міжнародна торгівля товарами: фактори переміщуються в ті країни, де за них більше платять (вище процентна ставка, заробітна плата, ліцензійні платежі тощо).

Міжнародний рух капіталу - однобічне переміщення за кордон певної вартості і товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди.

Основною причиною експорту (вивозу) капіталу за кордон є його відносний надлишок. Це знаходить прояв в насиченні внутрішнього ринку такою кількістю капіталу, коли його застосування на національному поприщі не приносить прибутку, або веде до його зменшення. Пошук сфер прибуткового вкладення капіталу штовхає за межі національної економіки. В основі міжнародного руху капіталу лежать також процеси інтернаціоналізації виробництва, розвиток і поглиблення міжнародних економічних, політичних, культурних та інших відносин між країнами. Серед інших причин вивезення капіталу: відмінності у витратах виробництва, бажання обійти тарифні і нетарифні обмеження, захистити свій капітал від інфляції, непередбачуваності економічної і політичної ситуації в країні, прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни тощо.

З іншого боку, завжди є країни, в яких відчувається дефіцит інвестиційних ресурсів, капіталу в грошовій формі. Також країни можуть прагнути залучити іноземні технології в національне виробництво, підвищити його науково-технічний і технологічний рівень, здійснити структурну перебудову в напрямі експортоорієнтованих та високотехнологічних галузей. Причиною ввезення капіталу може бути і намагання країн вирішити за допомогою іноземного капіталу проблеми зайнятості населення, особливо коли відчувається напруга на ринку праці.

Особливо гостру потребу в додаткових ресурсах капіталу відчувають країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою, країни, в яких відбуваються структурні перетворення. Як правило, в таких країнах нагромадження власного капіталу недостатні

1. Теоретичні основи міжнародного інвестування

1.1 Фінансові аспекти інвестування

Розв’язання проблем трансформації національної економіки України на ринкових засадах, перехід до нових прогресивних технологічних процесів вимагає залучення значних обсягів інвестицій. За оцінками спеціалістів, для створення повноцінної експортоорієнтованої економіки України необхідно 40-50 млрд. дол. США. Внутрішні можливості інвестування на разі обмежені та залежать від загальноекономічної ситуації в Україні, яка нині негативно позначається на всіх інвестиційних процесах. У теперішніх умовах господарювання практично припинився процес оновлення основних фондів.

Інвестиції, у тому числі іноземні, є не лише механізмом розвитку, але й способом регулювання економіки шляхом переливання капіталу. На сучасному етапі розвитку ринку іноземні інвестиції виступають основним джерелом отримання новітніх конкурентоздатних технологій. Купівлю українських підприємств чиїх частки, тобто здійснення процесів злиття, іноземні інвестори розглядають як привабливий спосіб інвестування з тих позицій, що зменшується ризик через неефективний менеджмент. Разом з тим збільшуються шанси застосування передового досвіду у сфері отримання нових технологій та оборотних коштів у період затяжної кризи.

Іноземні інвестиції - це всі види цінностей, що укладаються іноземними інвесторами в об’єкти підприємництва чи інші види діяльності для одержання прибутку чи досягнення соціального ефекту.

Іноземні інвестори - суб'єкти інших країн, які провадять інвестиційну діяльність на території країни, а саме:

)        юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство країни;

2)      фізичні особи - іноземці, які не мають постійного місця проживання на території країни і не обмежені у дієздатності;

)        іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації;

)        інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства країни.

Види іноземних інвестицій в Україні - іноземні інвестиції можуть здійснюватись у вигляді:

)        іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;

2)      валюти України - у разі реінвестицій в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи);

)        будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;

)        акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

)        грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

)        будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

)        прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

)        інших цінностей відповідно до законодавства України.

Форми здійснення іноземних інвестицій - іноземні інвестиції можуть здійснюватись у таких формах:

)        часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

2)      створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

)        придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

)        придбання самостійно або за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

)        придбання інших майнових прав;

)        в інших формах, які не заборонені законами України, зокрема без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.

Фактори що визначають динаміку іноземних інвестицій:

)        внутрішня політична стабільність;

2)      характер та темпи здійснення ринкових реформ;

)        стабільність економічного законодавства;

)        гарантії недоторканості приватної власності та закордонних вкладень;

)        сприятливі зовнішньоекономічні умови.

Потреби в іноземних інвестиціях визначаються:

)        надзвичайно низькою інвестиційною активністю власних товаровиробників та громадян (в умовах тривалої економічної кризи, стагнації виробництва, шаленої інфляції процес внутрішнього капіталовкладення останнім часом практично зупинився);

2)      гострою необхідністю технічної та технологічної модернізації виробництва, всієї ринкової та соціальної інфраструктури шляхом імпорту сучасних технологій, машин та устаткування;

)        потребою впровадження в усі сфери господарювання нових методів управління та маркетингу.

1.2 Роль іноземного інвестування в економіці України

Найважливішим чинником і одночасно результатом глобалізації та розвитку світового господарства й посилення інтеграційних тенденцій стало стрімке зростання іноземних інвестицій. Капітал інтернаціональний за своєю природою, у гонитві за прибутком він не визнає національних меж і надходить у країни де попит на інвестиції високий і їхня прибутковість перевищує норму.

Залучення іноземного капіталу приносить прямі та непрямі вигоди і переваги для економіки країни, що відповідає національним інтересам.

По-перше, це докове джерело накопичення, що істотно збільшує ресурси для відновлення і розширення основного капіталу, реалізації інвестиційних проектів і програм, що забезпечують пожвавлення й піднесення економіки, насичення внутрішнього ринку конкурентоспроможними товарами та послугами.

По-друге, прямі іноземні інвестиції несуть із собою не тільки капітали, а й сучасні технології, що забезпечують випуск конкурентоспроможної продукції за двома основними параметрами: за рівнем новизни та якістю вироблених товарів і послуг, і за зниженням витрат їхнього виробництва.

По-третє, іноземні інвестиції в конкурентні об’єкти звичайно супроводжуються навчанням персоналу - перепідготовкою його на місці, закордонними стажуваннями. Це допомагає формуванню покоління працівників, що ефективно використовують нові технології, ринкові механізми, міжнародні контракти, здатні вистояти і перемогти в жорсткій конкурентній боротьбі.

По-четверте, іноземні інвестиції спонукають до освоєння досвіду функціонування ринкової економіки, властивих їй "правил гри". Зближення економічних умов функціонування капіталу із загальноприйнятими у світі сприяє припливу іноземного капіталу, породжує впевненість інвестора в поверненні вкладених засобів із достатнім прибутком (без чого він не буде ризикувати) і одночасно прискорює процес формування в країні інвестиційного клімату, сприятливого як для закордонних, так і для вітчизняних інвесторів. Внаслідок цього ринкова економіка спирається на власну відтворювальну основу, що сприяє створенню прошарку ефективних власників.

По-п’яте, потік іноземних інвестицій прискорює процес входження української економіки у світове господарство, розвиток ефективних інтеграційних процесів, сприяє вмілому використанні переваг міжнародного поділу і кооперації праці, глобалізації, освоєнню ефективних ніш у світовому господарстві та світовому ринку.

Наведені вище аргументи свідчать про те, що потік іноземних інвестицій, що зростає, може бути оцінений як прогресивна тенденція глобального характеру, як необхідна умова пожвавлення і піднесення української економіки.

Роль іноземного капіталу об’єктивно повинна зростати, його необхідно залучати в усіх фірмах для розвитку інноваційних процесів.

Особливістю сучасної інвестиційної моделі розвитку України є слабке залучення в економіку іноземного капіталу. Продовжується істотне відставання в цій сфері від інших країн з перехідною економікою і "виникаючих ринків". Незадовільною залишається і структура іноземних інвестицій. У 2008 році на частку прямих іноземних інвестицій припадало лише 20% від загальних надходжень. Переважає кредитна форма залучення іноземного капіталу, на часку якої стабільно припадає понад 80%. Вкрай низька частка вкладень в акції і паї, незначна частка реінвестицій, контрастує зі світовою практикою.

Україна на сучасному етапі розвитку її економіки повинна створити сприятливе інвестиційне середовище для залучення колосальних фінансових ресурсів. Адже інвестиції є джерелом коштів, необхідних для модернізації та розвитку української економіки. Вони сприяють залученню нових виробничих технологій, а також технологій ринкової поведінки. Важливим є саме те, звідки вони надходять та куди спрямовуються. Особливо важливим є залучення інвестицій з високо розвинутих країн світу, що характеризується належним рівнем ринкової культури.

Національний інтерес вимагає, щоб вітчизняний та іноземний інвестори створили нові, насамперед високотехнологічні та наукоємні, імпортозамінні та експортоспроможні підприємства.

Створення за допомогою іноземних інвестицій успішно працюючих підприємств могло б розширити сукупну місткість ринку товарів, послуг, робочої сили і за рахунок цього сприяти відродженню економіки. Шляхом купівлі акцій і підприємств іноземні інвестори спроможні забезпечити стартовим капіталом виробництва з потужностями, що простоюють. Іноземні інвестиції могли б стати важливим чинником економічного зростання в Україні, проте не сприяють цьому їх недостатній обсяг, і як наслідок, дуже мала частка їх серед засобів, залучених для відродження виробництва. За оцінками експертів, річна інвестиційна потреба у прямих іноземних інвестиціях перевищує 4 млрд дол. США. За роки незалежності Україна змогла залучити станом на 1 січня 2009 року лише 5,3 млрд дол. США прямих іноземних інвестицій, що становить 111 дол. США на одного жителя України. У 2008 році приріст іноземного капіталу дорівнював 783, 7 млн дол., що на 15,2% більше порівняно з їхнім приростом за 2007 рік. Для порівняння іноземні капіталовкладення у Польщі становлять 40 млрд дол., в Угорщині - 17 млрд дол. США.

Іноземні інвестиції потрібні не лише як допомога для виходу вітчизняної економіки з кризи, а й як одне із важливих джерел іноземної валюти. Найбільшу частину її надходження забезпечує експорт товарів і послуг. Хоча роль зарубіжних інвесторів як постачальників іноземної валюти не така вагома (доходи від товарного експорту перевищують загальний обсяг іноземних інвестицій в українську економіку), імпорт капіталу - це набагато більш вигідний для приймаючої сторони спосіб одержання іноземної валюти, ніж експорт товарів і послуг.

Залучення іноземних інвестицій є найбільш реальним ресурсом у перехідній економіці східноєвропейських країн. Прямі іноземні інвестиції залишаються основним джерелом фінансування капіталовкладень, а також дефіциту поточного рахунку платіжного балансу цих країн. Велика їх роль у забезпеченні економічного зростання країн Центральної і Східної Європи, передачі західної технології, ноу-хау і передового досвіду. Не зважаючи на наявність світової тенденції останніх років щодо скорочення фінансових вкладень, іноземні інвестиції в Центральну і Східну Європу, включаючи Росію та Україну, у 2008 році досягли рекордної позначки в 28,2 млрд дол. Проте, потенціал даних країн у залученні іноземних інвестицій залишається значною мірою невикористаним. Ряд країн не мають можливості залучати достатньо коштів через незадовільні темпи реформування своєї економіки.

Без сумніву, існує деяка залежність між темпами економічного зростання і припливом іноземних інвестицій в країну. Однак характер цього зв’язку не такий уже й однозначний. З одного боку, зростання може бути прискорене значними вливаннями іноземного капіталу, що приносить із собою нові технології та потужності, управлінський досвід, а також забезпечує вихід на світовий ринок. З другого - іноземні інвестиції спрямовуються в першу чергу в країни, що вже досягли найбільших успіхів у формуванні засад ринкової економіки і виходять на траєкторію сталого економічного зростання.

Україна у даному разі є винятком. Так, загальні чисті потоки капіталу до ринків, що виникають, оцінювалися в суму понад 150млрд дол. США за минулий рік. Однак, лише мала частина з них була інвестована в економіку нашої країни. В останні роки фактично не було спільного надання позик для України.

Треба відзначити низький рівень припливу інвестицій в Україну з країн, де здійснюють ефективне регулювання, корпоративне управління та існують високі стандарти прозорості - і ця ситуація поліпшується дуже повільно.

Що стосується правового режиму іноземних інвестицій, то до нього входять як національно-правовий, так і міжнародно-правовий аспекти, і полягає він у наступному.

По-перше правовий режим прямих іноземних інвестицій визначається передусім внутрішнім законодавством країни, що залучає інвестиції. Однак

Слід зважити, що існуюче законодавство викликає особливий інтерес інвесторів, оскільки торкається найважливішого для них питання - пільгових умов інвестування і державних гарантій захисту іноземних інвестицій.

По-друге, правове регулювання залучення іноземних інвестицій здійснюється не тільки Законом України "Про режим іноземного інвестування", який визначає правовий статус іноземних інвесторів і підприємств із іноземними інвестиціями, а й положеннями низки інших законів і підзаконних нормативних актів у галузі інвестиційної діяльності, приватизації, оподаткування, зовнішньоекономічної діяльності, підприємництва, валютного регулювання.

По-третє, залучення іноземних інвестицій регулюється не тільки законодавством тієї або іншої країни, а й міжнародними угодами між державами. Україна підписала багато двосторонніх інвестиційних угод (всього 676, із них 43 чинні), зокрема кілька угод з країнами - членами ОЄСР. Двосторонні угоди що мають вищу силу ніж закон України про іноземні інвестиції, і тому мають вищу силу над ним у разі конфлікту, в більшості випадків відповідають міжнародним стандартам. До того ж Україна підписала кілька багатосторонніх угод щодо іноземних інвестицій, таких як Конвенція ICSID 1965 року, Енергетична Хартія 1994 року та Угода про співпрацю і партнерство з Європейським Союзом.

Закон України про іноземні інвестиції вважається сумісним із тим, що діє у країнах Східної Європи із перехідною економікою, а створення інституцій в Україні переважно оцінюється як неперспективне. Кільком інституціям було поставлено завдання розвивати іноземні інвестиції, проте воно не було достатньо чітко визначене, не був розроблений механізм його реалізації. Для того, щоб удосконалити цю інституцію, головні урядові інститути, які пов’язані з іноземними інвестиціями, були інтегровані у структуру Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції. Такий підхід дає можливість розробити комплексну програму практичного втілення стратегії розвитку інвестицій.

По-четверте, інвестиційному законодавству, як і законодавству з економічних питань в цілому, притаманні непослідовність, нестабільність правових форм, що значною мірою пов’язано зі змінами курсу економічної політики держави.

Отже, наша краї на може стати рівноправним партнером в міжнародному співробітництві тільки шляхом інтеграції національної інвестиційної моделі у світову, поглиблення відповідно до міжнародних критеріїв лібералізації усіх сфер економічної діяльності. Такий підхід має стати основою інвестиційної привабливості української економіки

1.3 Правове регулювання іноземних інвестицій

Як свідчить історія багатьох країн, іноземні інвестиції відігравали і відіграють значну роль у вирішенні важливих питань їх соціально-економічного розвитку. І це цілком зрозуміло, адже інвестиції, як правило, означають довгострокове вкладення грошових коштів та інших цінностей у розвиток економіки, її окремих галузей і підприємств. Цінності можуть вкладатись як усередині країни, тобто в національну економіку, так і за кордоном - в економіку зарубіжних країн.

Іноземні інвестиції мають велике значення і для соціально-економічного розвитку України. Їх залучення сприятиме подоланню нинішнього спаду виробництва й забезпеченню передумов економічного зростання нашої держави. Враховуючи це, в Україні вже створена і набуває подальшого розвитку і вдосконалення правова база щодо іноземного інвестування. Іноземні інвестиції - це всі види майнових, інтелектуальних та інших цінностей, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності згідно з чинним законодавством України. Тлумачення поняття "іноземні інвестиції" вперше було офіційно дано у Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р. Саме цей Закон передбачив і юридично закріпив можливість вкладення всіх видів цінностей іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності. Вагоме значення для здійснення іноземних інвестицій має і Закон України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р. У ньому встановлені загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України, зокрема іноземними інвесторами, а також дано перелік видів майнових та інтелектуальних цінностей, які можуть розглядатись як інвестиції. Це - кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме і нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау"); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності. Цей Закон визначає також права й обов’язки суб’єктів інвестиційної діяльності, її державне регулювання, гарантії права суб’єктів такої діяльності і захист інвестицій.

Слід підкреслити, що положення даного Закону стосуються і діяльності, яка здійснюється іноземними інвесторами. Але детальніше особливості правового режиму іноземних інвестицій на території України були визначені Законом України "Про іноземні інвестиції" від 13 березня 1992 р. та Декретом Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування" від 20 травня 1993 р., який став основою вказаного Закону. У зв’язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України зазначеного Декрету була зупинена дія Закону України "Про іноземні інвестиції".

Відповідно до положень статей 7, 14, 31 названого Декрету Кабінету Міністрів Україні, а також враховуючи ту роль, яка відводиться іноземним інвестиціям у розвитку економіки України, 17 грудня 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон України "Про Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні".

Взагалі, якщо говорити про законодавче регулювання іноземних інвестицій в Україні, то в цій сфері прийнято біля 100 законодавчих актів, які регулюють різні питання. Це не лише загальні питання організації та здійснення інвестиційної діяльності, а й спеціальні питання, що стосуються режиму інвестиційної діяльності у відповідних регіонах. Так, були прийняті закони України "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності у Закарпатській області" від 24 грудня 1998 р., "Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на території міста Харкова" від 11 травня 2000 р. та ін.

Законами України була ратифікована значна кількість угод між урядом нашої держави та урядами зарубіжних країн щодо сприяння та взаємного захисту інвестицій. Так, у 1995 р. були ратифіковані угоди між Урядом України та урядами Литовської Республіки, Республіки Грузія, Республіки Вірменія, Республіки Казахстан, Французької Республіки, Канади, Естонської Республіки, у 1996 р. - з урядами Словацької Республіки, Республіки Молдова, Держави Ізраїль, Італійської Республіки та ін. А взагалі за 1995 р. - червень 2002 р. було ратифіковано 40 міжнародних угод з цього питання.

Правове регулювання інвестиційної діяльності не обмежується названими вище законами та Декретом. Воно здійснюється також за допомогою інших нормативних актів підзаконного характеру. Прикладами таких актів є Тимчасовий порядок надання додаткових пільг іноземним інвесторам, затверджений 31 березня 1994 р. Агентством міжнародного співробітництва та інвестицій, Порядок надання індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за межі України, затверджений 24 грудня 1993 р. Національним банком України, та ін.

У ряді нормативних актів, які спеціально не присвячуються інвестиційній діяльності, можуть міститися норми з цього питання. Так, у Декреті Кабінету Міністрів України "Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті" від 19 лютого 1993 р. є норми, які стосуються іноземних інвестицій. Зокрема, у цьому Декреті записано, що обов’язковому продажу на міжбанківському валютному ринку не підлягають кошти в іноземній валюті, що переказуються на територію України з метою їх внесення до статутних фондів підприємств з іноземними інвестиціями, а також суми виручки в іноземній валюті підприємств з іноземними інвестиціями за експорт продукції (робіт, послуг) власного виробництва.

Було прийнято значну кількість постанов Кабінету Міністрів України, спрямованих на врегулювання суспільних відносин у сфері інвестиційної діяльності. Лише з січня 1995 р. по травень 2002 р. прийнято понад 100 таких постанов. Серед них можна назвати такі: "Про Концепцію регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки" від 1 червня 1995 р., "Про затвердження переліку підприємств, приватизацію майна яких, що перебуває у загальнодержавній власності, доцільно здійснити із залученням іноземних інвестицій" від 1 лютого 1996 р., "Про стимулювання інвестиційної діяльності" від 16 лютого 1998 р. Відповідними постановами Кабінету Міністрів України затверджуються окремі інвестиційні програми. Так, в постанові від 24 березня 1998 р. була затверджена інвестиційна програма спільного українсько-корейського підприємства з іноземною інвестицією у формі закритого акціонерного товариства "АвтоЗАЗ-Део". Важливе значення має постанова Кабінету Міністрів від 28 грудня 2001 р., якою затверджено Програму інвестиційної діяльності 2002-2010 рр.

З ряду питань Кабінет Міністрів приймав постанови установчого характеру, відповідно до яких створював структури, що відають питаннями інвестиційної діяльності. Зокрема, його постановою від 9 червня 1997 р. була створена Координаційна рада з питань інвестиційно-клірингового співробітництва, від 15 січня 1998 р. - Акціонерна компанія "Держінвест Україна", а від 29 травня 1996 р. - Консультативна рада з питань іноземних інвестицій.

З багатьох питань інвестиційної діяльності видавались укази Президента України. Таких указів з 1993 р. по 2002 р. було видано біля 50. До їх числа слід віднести укази Президента України від 19 лютого 1994 р. "Про інвестиційний фонд та інвестиційні компанії", від 8 серпня 1995 р. "Про українську державну кредитну інвестиційну компанію", від 8 липня 1998 р. "Про Фонд захисту громадян-інвесторів на фондовому ринку", від 28 червня 1999 р. "Про залучення інвестицій в економіку України", від 1 липня 2002 р. "Про деякі питання інноваційного інвестування підприємств, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави".

Отже, можна зробити висновок, що в Україні уже створені основи правового регулювання іноземних інвестицій.

іноземна інвестиція україна економіка

2. Сучасний стан залучення іноземних інвестицій в економіку України

2.1 Інвестиційний імідж та інвестиційна привабливість України

Враховуючи стан економічного потенціалу й обмежені внутрішні інвестиційні можливості впродовж всього періоду трансформації економіки, українська держава намагається створити сприятливі рамкові умови для розвитку інвестиційної сфери. Здійснено перехід до управління інвестиціями на базі ринкових відносин.

Формування конкурентоспроможності економічної структури суспільства залежить від узгодження з іншими напрямами ринкової трансформації, насамперед реструктуризації виробництва, що сприяє підвищенню його ефективності. Ця проблема є особливо актуальною для країн з перехідною економікою. Залучення іноземних інвестицій є важливою складовою частиною сучасної стратегії економічного розвитку України. У зв’язку з цим необхідно вивчати теорію і досліджувати практику залучення іноземних інвестицій у національну економіку, визначити шляхи підвищення ефективності їх використання.

Інвестиційні процеси в Україні є справою державної ваги і мають суттєвий вплив на розвиток ринкових відносин.

Прямі інвестиції забезпечують ефективну інтеграцію національної економіки у світову завдяки виробничій і науково-технічній кооперації, слугують джерелом капіталовкладень у формі сучасних засобів виробництва. Іноземний капітал сьогодні особливо необхідний у тих сферах економіки, активізація яких допоможе вивести її з кризового стану.

Доцільно зазначити, що для України як держави з перехідною економікою необхідно розглядати залучення іноземних інвестицій у контексті структурних змін та економічного зростання. Пріоритетними завданнями, які необхідно вирішувати за участю прямих інвестицій, є: структурна реформа економіки, технологічне оновлення виробництва, виробництво товарів широкого вжитку, подолання залежності країни від імпорту.

Переваги залучення іноземного капіталу в економіку України:

)        створення стратегічних альянсів між українськими та зарубіжними підприємствами;

2)      використання зарубіжного організаційного і управлінського досвіду;

)        збільшення обсягів капітальних вкладень;

)        впровадження сучасних технологій;

)        стимулювання розвитку експортного потенціалу;

)        підвищення рівня зайнятості та кваліфікації робочої сили;

)        прискорення темпів структурної перебудови економіки;

)        підвищення ступені адаптації суб’єктів господарювання до умов конкурентного середовища.

Недоліки залучення іноземного капіталу в економіку України:

)        збільшення залежності країни від іноземного капіталу;

2)      трансферт частини прибутків за кордон;

)        жорстка експлуатація вітчизняних сирових ресурсів.

При незначному загальному зростанні обсягів прямих іноземних інвестицій в економіку України за 2005-2009 рр. темпи їхнього зростання суттєво уповільнились і 2008 році становили 120,9 %, що на 15,8% нижче ніж у 2007 році, за дев’ять місяців 2009р. в Україну інвестовано 38591,6 млн. дол. Загальне зниження темпів зростання обумовлено нестабільною економічною і політичною ситуацією в країні. Зростанням інфляції, скорочення обсягів виробництва, зниження обсягів експорту-імпорту товарів і послуг, що негативно впливало на інвестиційний клімат країни.

Україна не здобула серйозних досягнень у забезпеченні національної конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості. Згідно з оцінкою Всесвітнього економічного форуму, що міститься в "Глобальному звіті про конкурентоспроможність 2007-2008", рейтинг глобальної конкурентоспроможності України в 2007 році знизився з 69-ї до 73-ї позиції. Індекс глобальної конкурентоспроможності оцінює 132 країну за дев’ятьма критеріями що охоплюють понад 100 індикаторів продуктивності та ефективності економік. Ураховують ступінь розвитку таких економічних параметрів, інституції, інфраструктура, макроекономіка, охорона здоров’я, освіта, ефективність ринків, технологічне оснащення, бізнесове середовище та інноваційна сфера. У даному контексті Україні бракує й системних реформ, що також впливає на низькі оцінки. Європейські країни - лідери рейтингу не тільки мають у середньому нижчий рівень державного боргу порівняно з іншими європейськими країнами, але й досягли бюджетного профіциту, проводячи активну соціальну політику. Порівняння між Україною та її сусідами дає можливість зрозуміти важливу роль членства в ЄС у розвитку конкурентоспроможності, при чому не обов’язково позитивну. Наприклад, Польща у 2007 році перемістилася з 48-ї позиції на 51-шу, а Румунія посіла останнє для країн ЄС місце - 74-те. Інші країни, наприклад Туреччина, виграли від надання статусу кандидата у Євросоюз, про що свідчить її переміщення на сім позицій угору в рейтингу.

Падіння рейтингу України пов’язане, крім іншого, з низькою продуктивністю національної економіки, хоча і констатується зростання ВВП. Треба зауважити, що даний рейтинг складається, перш за все, для урядів країн, а не для приватних інвесторів, тому більше впливає на оцінку політиків, а не на мотивацію або рішення приватного бізнесу.

Для України було виділено (зі 130 країн) як конкурентні переваги, так і бар’єри. До переваг віднесено гідну вищу освіту, тобто університети, розмір державного боргу, вартість робочої сили, залізнична мережа, інноваційний потенціал, якість математичної освіти. Лімітуючи фактори склали: торговельні бар’єри, інвестиційне законодавство, прозорість державної політики, надійність банківської системи, стандарти аудиту і звітності, митні процедури, права власності, якість автомобільних доріг, авіатранспортна інфраструктура. Таким чином, регулювання умов ведення бізнесу В Україні залишається незадовільним. Наприклад, для отримання всіх дозволів на будівництво потрібно пройти 50 окремих етапів, що може затягнутися на 750 днів, а реєстрація прав власності у 2006 році передбачала виконання десяти процедур, на які в середньому витрачалося 93 дні.

Згідно з іншим дослідженням щодо умов ведення бізнесу в Україні, які впливають на глобальну конкурентоспроможність країни, яке проводилося Світовим банком і Міжнародною фінансовою корпорацією "Doing Business" у 2008 році, рейтинг України також погіршився: порівняно з 2007 роком вона перемістилася з 128-го місця на 139-те, що нижче рівня 2005 року. Поліпшення відбулося лише за однією позицією з десятьох - у сфері наймання робітників і службовців. Даний показник є одним з найнижчих серед країн СНД - гірший має лише Таджикистан. Лідерство за поліпшення бізнес-клімату серед 178 країн належить Грузії, де результатом проведення реформ стало збільшення кількості нових підприємств.

Водночас відзначено і наявність вигідних умов для припливу в Україну прямих іноземних інвестицій; це підтверджують і експерти ООН, які віднесли її до двадцятки найпривабливіших для прямих іноземних інвестицій країн.

Один з найбільших інвестиційних банків світу "Morgan Stanley" (США) в березні 2008 року також включив Україну до списка найпривабливіших для інвестування країн. Це пояснюється посиленою увагою з боку інвесторів до ринків Східної Європи, які мають потенціал завдяки наближенню ставок капіталізації до західноєвропейських рівнів, а також нинішніми досить помірними прибутками від інвестування в основних країнах Центральної Європи.

Не менш важливе значення для інвестиційної привабливості мають доходи населення. Згідно з даними Нюрнберзького інституту ринкових досліджень (Німеччина), у 2007 році Україна посіла передостаннє місце, 39-те, місце в рейтингу за купівельною спроможністю на душу населення в Європі, однак при цьому демонструє найшвидші на континенті темпи зростання цього показника: за рік добробут у українців підвищився на 27%, на 300 євро на людину, а купівельна спроможність зросла до 1487 євро. До найбільш ризикових для інвестицій зон в очах іноземних інвесторів може бути віднесена й Україна. В структурі її імпорту переважають енергоносії й так званий інвестиційний імпорт; країна тільки починає відчувати масовий приплив споживчих імпортних товарів, не включених до внутрівиробничих процесів. При цьому дефіцит поточного рахунку платіжного балансу в Україні покривається в основному середньостроковими і короткостроковими позиками. Виходячи з цього можна дійти висновку про існування досить високих ризиків платіжного балансу України. З огляду на високі ризики дестабілізації на зовнішніх фінансових ринках, НБУ вже найближчим часом може спробувати зняти з себе частину валютних ризиків, запровадивши кошик з долара і євро для визначення курсу гривні.

Згідно з доповіддю консалтингової компанії "Control Risks" (Великобританія)"Карта ризику - 2008", оприлюдненою 15 листопада 2007 року, приблизно 57% країн з ринком, що формується, мають середній рівень політичних ризиків і вище. Україну віднесено до країн з середнім рівнем політичних ризиків, де іноземний бізнес може зазнати підриву позицій, унаслідок чого не можна гарантувати безпеку довгострокових інвестицій. До цих ризиків віднесено корупцію, наявність впливових і ворожих лобістських угруповань, відсутність адекватних законодавчих гарантій, обмеження імпорту-експорту, слабкість політичних інституцій, примхливе ведення політики, неефективну юридичну систему, складну бюрократію, та нечіткі норми, що регулюють бізнес. Дійсно, Україна постійно перебуває в стані політичної нестабільності. До політично чутливих, чи вразливих, можна віднести великі системні компанії, які функціонують у секторах, де домінує держава.

Парадокс полягає в тому, що політична нестабільність супроводжується масштабним вкладенням коштів в акції українських підприємств з боку як іноземних, так українських портфельних фондів. Портфельні інвестори укладають гроші, очікуючи швидкої стабілізації політичної ситуації в Україні й подальшого зростання ринку. Навіть прогноз зниження рейтингу України зі стабільного до негативного не вплинув на її функціонування і мотивацію; вони майже не звертають увагу на суверенні рейтинги, які важливі для інвесторів, що здійснюють вкладення в папери державної позики. Незважаючи на високі ризики інвестування в Україні, західні фонди одержують від подібних вкладень високу віддачу - іноді прибутковість інвестицій становить 100% річних. Водночас до головних ризиків української економіки належать зниження кредитних рейтингів і зростання вартості запозичень для вітчизняних компаній та банків.

Останнім часом констатується підвищення попиту на акції українських емітентів. Основна причина полягає втому, що інвестори виходячи з аналізу і усвідомлення історії та наслідків політичних криз в Україні, роблять висновок про відсутність їх впливу на економіку і корпоративні результати. Вони вже не сприймають нестабільність як фактор дестабілізації ринку. Пояснення привабливості України, зокрема, полягає і в тому, що раніше вкладення в неї розглядалися як інвестиції в дочірній регіон Росії і відповідно вважалися українськими цінними паперами, дешевшими за російські. Отже, можна дійти висновку, що західні інвестори серйозно не зважають на вплив політичних ризиків на інвестиційні ризики щодо України, і затягування політичної нестабільності в Україні не означає відсутності можливостей для успішного інвестування її ринку. Бізнес дедалі більше переконується, що політичне протистояння не зачіпає фундаментальних економічних основ підприємницької діяльності, а являє собою виключно внутрішньополітичну кризу, яка не поширюється на економіку. За цих умов будь-який суб’єкт господарювання усвідомлює, що в результаті політичної боротьби принципових змін не відбудеться.

Ситуація з іноземними інвесторами також потребує конкретизації залежно від статусу - портфельного чи прямого. Портфельні інвестори, які вкладають в акції підприємств, традиційно оперативно реагують на перепади політичної кон’юнктури. У більшості випадків іноземний інвестор, що працює у сфері ПІІ, вкладає капітал на українському ринку під конкретний інвестиційний проект - добре вивчений, опрацьований і готовий до реалізації. При цьому трансакційні витрати на купівлю - продаж активу є досить великим і, як правило, можуть бути покриті вже після реалізації проекту. Тому іноземний інвестор у короткостроковій перспективі не реагуватиме на зміну "країнних" ризиків, до яких належить і політика: головною, хоча й не єдиною умовою його функціонування є впевненість в повному захисті прав власності. У разі її дотримання інвестиційний проект може бути започатковано без урахування короткострокових ризиків. Отже, для прямих інвесторів, які розглядають ринок з позиції довгострокової перспективи і вкладають кошти в матеріальні активи і виробництво, "стабільна нестабільність" уже стала закономірною та передбачуваною; тому виникнення чергового політичного конфлікту й не спричиняє виведення їх капіталі за кордон. Більшість з них сприймають політичні процеси в Україні як частину демократичних змін і не вважають за необхідне припиняти підприємницьку діяльність.

Водночас зниження капіталізації внаслідок політичної нестабільності здатне негативно вплинути на вартість компаній у межах розміщення акцій чи в угодах щодо поглинань. Жоден інвестор не ризикне реалізовувати такі угоди в умовах політичної кризи; це ще один негативний фактор політичних подій, адже насамперед стратегічні інвестори забезпечують приплив іноземної валюти та інвестицій в країну. Представники багатьох іноземних компаній відкрито стверджують, що надходження масштабних інвестицій в Україну ускладнюються відсутністю стабільності навіть на короткий проміжок часу. Унаслідок цього привабливість українських компаній для іноземних інвесторів не зменшиться, але деякі з них займуть вичікувальну позицію.

Імідж і кредитоспроможність України прямо детерміновані політичним протистоянням, про що свідчить реакція міжнародних рейтингових агентств. Як правило, подібні ризики враховуються аналітиками під час оцінки кредитного рейтингу.

У цьому зв’язку варто акцентувати увагу на тому, що до основних ризиків в Україні належить часто змінюване законодавство. Для інвестора усталеність є вкрай важливою: навіть несприятлива комбінація факторів (положення нормативно-законодавчої бази, ставки оподаткування тощо), попри їхню подеколи невигідність, усе ж неповинна зазнавати різких флуктуацій або взагалі скасування. Прикладом слугують спеціальні економічні зони, ідея існування яких в умовах України сама по собі спірна, оскільки надання переваги з якихось міркувань в певній області чи регіону призводить до корупції та недотримання принципів ринкової економіки.

Дошкульного удару інвестиційному іміджу, загрозу економічній безпеці держави та її конкурентоспроможності в очах світової спільноти завдає відносно новий феномен - рейдерство, тобто захоплення контролю над підприємством будь-якими способами, що включають підкуп мінори тарних акціонерів, менеджерів компаній, що поглинаються, чиновників і суддів, підробку документів і судових рішень, відверто кримінальні силові методи (шантаж, погрози, побиття), силове захоплення офісів. З позицій державних установ під рейдерством розуміють дещо різні явища. При цьому недружні поглинання в Україні, як і всьому цивілізованому світі не заборонено законом. Слід констатувати, що ефективної протидії рейдерству досі не створено і воно зашкоджує іміджу України як інвестиційно привабливої держави. Адже іноземні компанії ретельно відстежують рейдерські акції й оперативно передають інформацію своїм підприємницьким структурам на всіх континентах. Корпоративне свавілля в Україні генерувало закономірну реакцію іноземних структур. Ключовими факторами інвестиційного клімату України є економічні, політико-правові і соціально-культурні,що формують інтегровану систему його складових, які взаємовизначають і обумовлюють одна одну. Основними факторами, які негативно впливають на інвестиційний клімат, зумовлюючи високий ризик інвестування в економіку України, є правова, економічна і політична нестабільність, недосконала фінансово-кредитна, бюджетна і податкова система, низький рівень розвитку ринкової інфраструктури, тонізація економіки, відсутність ринку землі.

Заходи щодо подальшого покращення інвестиційного клімату в Україні з урахуванням цього мають стати:

)        Завершення формування відповідної нормативно-правової бази;

2)      Досягнення політичної стабільності;

)        Подальше реформування податкової системи;

)        Зміцнення фінансово-кредитної системи, створення небанківських фінансових установ;

)        Сприяння розвитку інститутів фондового ринку;

)        Стимулювання залучення інвестицій у науково-технічну та інноваційну діяльність;

)        Реформування бюджетної системи в напрямку скорочення кількості й зростання ролі місцевих бюджетів.

2.2 Проблеми залучення іноземних інвестицій в економіку України

Аналіз розвитку інвестиційної діяльності за останні роки показує її деяку позитивну динаміку, розширення масштабів, видів і сфер. Зростання інвестицій в економіку України спостерігається з 2006 р. - 21,2 млрд. дол. США. Це на 29,3 % перевищує обсяг надходжень у 2005 р. У 2007 р. цей показник склав майже 29,5 млрд. дол. США, у 2008 р. - 35,7 млрд. дол. США.

На сучасному етапі потребу у реконструкції та модернізації за участю іноземного капіталу має все агропромислове господарство України. Доцільним є переведення його на сучасну технологічну базу, з використанням науково-технічного та виробничого потенціалу оборонних галузей, що підлягають конверсії. Необхідно підвищити продуктивність праці та знизити витрати, забезпечити глибшу та більш комплексну переробку первинної сировини з метою значного збільшення виходу кінцевої продукції та підвищення їх споживчих якостей, отримання значного економічного ефекту при незначному ризику для іноземних інвесторів. Однак, варто зазначити, що цілі інвесторів, які з’являються на вітчизняному ринку, входять у суперечність із внутрішньою економічною програмою розвитку.

Так, у структурі господарства їх, насамперед, цікавлять сировина, метал, вугілля, продукти хімічної промисловості тощо. Інакше кажучи, увагу іноземців привертає можливість спрощеного, дешевого доступу до українських сировинних ринків, науково-технічної бази і кваліфікованої робочої сили. Обсяг прямих іноземних інвестицій на 01.01.2011р. наведено у таблиці 2.1

Таблиця 2.1

Прямі іноземні інвестиції в Україну

Географічна структура іноземних інвестицій є суттєвою проблемою, про що наочно свідчить наявність серед головних інвесторів Кіпру та Віргінських островів - офшорних зон, з яких не стільки надходять дійсно іноземні інвестиції, скільки повертається нелегально "виведений" український капітал (що само по собі не погано, але відображає зовсім інші процеси). Світовий банк прогнозував приплив іноземних інвестицій в Україну. В Україні існує довгострокова перспектива. Цьому сприяє її величезний внутрішній ринок, порівняно кваліфікована й водночас дешева робоча сила, значний науково-технічний потенціал, великі природні ресурси та наявність інфраструктури. Розглянемо інвестиційну привабливість України на рівні її регіонів таблиця 2.2.

Таблиця 2.2

Прямі іноземні інвестиції в регіони України (млн. дол. США)

Як бачимо, найпривабливішими для іноземних інвесторів є м. Київ, яке посідає перше місце за обсягом отриманих інвестицій. До регіонів, які стали, порівняно з 2006 р., привабливішими для іноземних інвесторів та характеризуються зростанням прямих іноземних інвестицій у ці регіони, відносимо Дніпропетровську, Донецьку, Харківську, Запорізьку і Луганську області, які утворюють східний регіон, що має найрозвиненішу промисловість, питома вага якої в економці України найвища. Залучення інвестицій з-за кордону в цей регіон дозволить здійснити реконструкцію та технічне переобладнання шахт, металургійних, хімічних виробництв на базі екологічно чистих технологій та сприятиме розвитку машинобудування, автомобіле- та літакобудування, активно стимулюватиме енергозбереження.

В Одеській, Миколаївській і Херсонській областях, які утворюють південний регіон, вигідними є проведення реконструкції та технічного переоснащення портового господарства, розвиток виробництва обладнання для харчової і консервної промисловості, розширення мережі оздоровчих культурно-туристичних комплексів.

Притік іноземних інвестицій у Західний регіон - Львівську, Закарпатську, Івано-Франківську, Тернопільську, Волинську, Рівненську і Чернівецьку області, сприятиме створенню ефективного виробництва з використанням місцевих природних ресурсів та розвитку мережі оздоровчих туристичних комплексів.

Полтавська, Черкаська, Вінницька області, які утворюють центральний регіон, належать до аграрно-промислових і характеризуються середнім значенням інвестиційного розвитку. Залучення інвестицій у цей регіон дозволить здійснити реконструкцію підприємств, що виробляють електроенергію, випускають мінеральні добрива, засоби автоматизації й обчислювальної техніки, технологічне устаткування.

Практично більшість регіонів є лідерами за структурою економіки і належать до групи індустріальних, а це свідчить про те, що визначальним чинником розвитку регіонів наразі залишається сформована протягом десятиріч галузь промисловості. Одеська і Львівська області, які можна вважати лідерами півдня і заходу України, належать до групи індустріально-аграрних регіонів.

Загалом, нинішня ситуація в Україні щодо прямих іноземних інвестицій не надто втішна. Це зумовлено передусім відсутністю ефективної стратегії (політики) із залучення прямих іноземних інвестицій. До чинників, які об’єктивно стоять на заваді організації інвестиційної діяльності в Україні, належать:

)        законодавча нестабільність;

2)      відсутність чіткої державної стратегії щодо залучення інвестицій;

)        значний податковий і адміністративний тиск на об’єкти підприємництва;

)        зниження для громадян цінності грошових доходів у вигляді дивідендів і відсотків внаслідок інфляційних чинників;

)        неврегульованість питань захисту прав власності інвесторів;

)        високий рівень корумпованості в органах державної влади;

)        нестабільність роботи фінансової системи країни;

)        неготовність підприємств здійснювати реальні ефективні інвестиції навіть у конкурентоздатній інноваційні проекти, що дають високий стійкий дохід, достатній для виплати високих дивідендів;

)        незначні обсяги фондового ринку;

)        низький рівень платоспроможності в країні.

Залишається нерозв’язаною проблема забезпечення зарубіжних інвесторів інформацією про чинне стосовно іноземних інвестицій законодавство. Тексти законів та інструкцій недосяжні до ознайомлення. Практично немає єдиного підходу до статусу та відміни попередніх законів, тому важко визначити, які закони зберігають чинність, а які були анульовані. Щоб дати зарубіжним інвесторам уявлення про правовий режим в Україні стосовно іноземного капіталу, потрібно організувати регулярний випуск бюлетеня, що містить відповідну інформацію кількома мовами. Одночасно слід вдосконалити законодавство, внісши зміни у Закон " Про домовленості у розподілі продукції" щодо диференційованого розподілу корисних копалин між державою та інвесторами.

В Україні розроблено законодавство про іноземні інвестиції, яке містить понад 100 правових і нормативних документів (законів, постанов, указів, положень, інструкцій тощо). До них належать і Закон України " Про режим іноземного інвестування" від 19.03.1996 №93/96-ВР. У ньому є позитивні моменти, пов’язані з особливостями режиму іноземного інвестування, чітким визначенням видів іноземних інвестицій і форм їх здійснення, а також системи державних гарантій захисту іноземного капіталу. Зокрема, для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності; для інвестиційних проектів із залученими іноземними інвестиціями, які реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і території, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

Проте варто ще раз зауважити, що вітчизняна законодавча база має принаймні два основних недоліки: по-перше, нестабільність і ненадійність, по-друге, відсутність комплексності і наявність суперечностей у законодавчих актах. Нестабільність зумовлює неможливість спрогнозувати виробничо-господарську і фінансову діяльність об’єктів інвестування, тому стабільна нормативна база для іноземного інвестора є важливішою ніж пільги.

Держава має різні важелі для сприяння залученню іноземного капіталу. Найважливішими з них є:

)        Інформаційне забезпечення;

2)      Надання податкових пільг;

)        Надання митних пільг;

)        Державні гарантії (неможливість примусового вилучення іноземного капіталу);

)        Використання фінансового механізму.

Система податкових і митних пільг передбачає податкові канікули, зниження ставок оподаткування в разі реінвестування отриманого прибутку чи інвестування у певні регіони й галузі, захист від подвійного оподаткування, а також звільнення від митних зборів на імпорт новітніх машин та обладнання, технологій, ноу-хау, експорту продукції власного виробництва для покриття валютних витрат або зменшення цих зборів. Інформаційне забезпечення й центри допомоги іноземним бізнесменам мають інформувати інвесторів про різні проекти й умови їх здійснення за кордоном, систему оподаткування, адміністративно - правові процедури господарської діяльності тощо.

Підприємці США вважають, що інвестиції у країни з високим рівнем політичних, географічних, валютних, фінансових, інвестиційних і інфляційних ризиків повинні мати мінімальну норму прибутку - щонайменше 25 %. В Україні ця норма майже вдвічі нижча, до того ж, має великий термін окупності капіталу. За оцінками західних дослідників, норма прибутку на капітал, вкладений, наприклад, у будівництво заводу, у Західній Європі становить 38,6 %, термін окупності - 6 років, в Україні ці показники дорівнюють відповідно 21% і 11 років.

За оцінками провідних спеціалістів Європи, підприємницький ризик інвестицій в Україну становить 80%. Саме він зумовлює незначний потік прямих інвестицій Згідно з розрахунками у світовому потоці прямих інвестицій на економіку України припадає близько 1 %, або в середньому близько 5 дол. США на одну особу населення

Крім того, існують інші негативні моменти:

)        процесі приватизації;

) насамперед це бюрократичні перешкоди й легітимна невизначеність у відсутність реальної приватизації та закону про приватизацію землі;

) обмін на внутрішньому ринку грошових одиниць західних країн;

) відсутність правового забезпечення кредитування, страхування, валютного обігу;

Для України важливим є впровадження ефективності стратегії залучення та використання прямих іноземних інвестицій, при чому обов’язкової диверсифікації вимагає формування привабливого інвестиційного середовища з урахуванням специфіки регіонів. До числа пріоритетних напрямків іноземного інвестування слід віднести створення в Україні сучасної інфраструктури: телекомунікації, ділову інфраструктур, транспорт, технічно оснащене складське господарство. Особливу роль в активізації інвестиційної діяльності повинно мати страхування інвестицій від некомерційних ризиків.

Незважаючи на проблеми сповільнення інвестиційної активності у світі (за даними UNCTAD протягом останніх 5 років глобальні обсяги прямих іноземних інвестицій зменшились у тричі), увага до центральноєвропейських та східноєвропейських країн залишається незмінною. Щорічні обсяги іноземних інвестицій у цей регіон залишаються стабільними на рівні 27-30 млрд. дол. Водночас Європейський Союз послідовно поширюється на Схід. Західноєвропейські інвестори шукають місце для розміщення нового виробництва та базу для експансії на динамічні ринки Східної Європи, підприємці з країн СНД прагнуть виходу на європейський та світовий ринки.

Для стимулювання залучення прямих іноземних інвестицій та усунення негативних тенденцій в економіці України доцільно здійснити ряд заходів, спираючись на принципи:

·        стабільності основних законодавчих актів щодо умов іноземного інвестування;

·        диференційованого підходу до податкових та інших пільг для іноземних інвесторів з урахування обсягів і форм інвестування, а також пріоритетних напрямів розвитку економіки України;

·        надійності, доступності та оперативності організаційного та інформаційного забезпечення іноземних інвестицій тощо.

2.3 Структура прямих іноземних інвестицій в Україні

Інноваційний розвиток національної економічної системи та високий рівень її конкурентоспроможності, ефективність капіталовкладень нерозривно пов’язані із здійсненням прогресивних структурних зрушень. проте для дослідження структурних трансформацій, в тому числі за участю іноземних інвестицій важливо оцінити наслідки змін в структурі залучення іноземних капіталів у контексті їх впливу на ефективність економіки краї, адаптивність економічної структури. Такий аналіз послужить основою для визначення критеріїв і перспектив пріоритетного інвестування прогресивних структурних зрушень у вітчизняній економічній системі.

Аналіз залучення іноземних інвестицій слід проводити з позиції впливу на зміну галузевої, регіональної, технологічної структури, структури власності, конкуренції, виробничих фондів, розподілу національного доходу, макроекономічних пропорцій, зовнішньої торгівлі і т.д.

Аналіз зміни структури прямих іноземних інвестицій в Україну за видами економічної діяльності (табл.1) показав, що протягом 2005-2009 рр. на 15,62 в. п. зросла частка іноземних інвестицій у фінансовій діяльності (абсолютний приріст склав 7822,2 млн. дол. США - у 7,8 разу), на 3,91 в. п. в операціях з нерухомим майном, оренді, інжинірингу та наданні послуг підприємцям (у результаті приросту прямих іноземних інвестицій в 3,8 разу), на 2,49в. п. - в будівництві. Проте протягом аналогічного періоду діяльність іноземних інвесторів в Україні супроводжувалася незначним інтересом капіталовкладень у переробну промисловість (приріст склав лише 1,6 разу), що призвело до зниження її питомої ваги на 8,9 в. п. Крім того, в структурі прямих іноземних інвестицій за видами промислової діяльності малопривабливими є капіталовкладення у високотехнологічні та інноваційні сфери промисловості. Це підтверджує короткотривалий інтерес іноземних інвесторів, які не сприяють структурним трансформаціям на інноваційній основі, а навпаки - притримують недосконалу структуру промисловості з переважанням галузей низького рівня переробки. Тенденції зміни структури прямих іноземних інвестицій в Україну за видами економічної діяльності протягом 2005-2009 рр. наведено у таблиці 2.3.

Таблиця 2.3

Тенденції зміни структури прямих іноземних інвестицій в Україну за видами економічної діяльності протягом 2005-2009 рр. (наростаючим підсумком)

Негативним є факт вилучення іноземними інвесторами 49,4 млн. дол. США зі сфери охорони здоров’я та надання соціальної допомоги, а також 20,3 млн. дол. США з освіти.

В сучасних умовах переважаючої конкурентоспроможної ролі економіки знань у розвитку сучасного суспільства важливо підтвердити або спростувати взаємозалежності між тенденціями залучення іноземного капіталу та показниками економічного розвитку, оцінити роль іноземних інвестицій у забезпеченні ефективних структурних трансформацій країни загалом в умовах сучасного процесу глобалізації та лібералізації інститутів господарювання.

В умовах світової фінансової кризи та зниження темпів економічного зростання (валової доданої вартості) у всіх сферах економіки України за результатами 2009р., іноземні інвестиції порівняно з попереднім роком знизилися в сільському господарстві на 202, 8 млн. дол. США (за результатами року склали 58 млн. дол. США), у фінансовій діяльності на 471,9 млн. дол. США (хоча за рік найбільше іноземного капіталу акумульовано власне в фінансових установах - 1813,7 млн. дол. США), а в операціях з нерухомим майном, оренді, інжинірингу та наданні послуг підприємцям на 493,3 млн. дол. США, а в торгівлі на 46,5 млн. дол. США., в діяльність транспорту і зв’язку на 41,5 млн. дол. США, в будівництві на 28,5 млн. дол. США. Зниження обсягів прямих іноземних інвестицій в будівництві супроводжувався і найвищими темпами зниження валової доданої вартості у цій галузі (-45,9%). Проте позитивним є те, що на фоні зниження валової доданої вартості у переробній промисловості (на 26,6% до попереднього року) абсолютний приріст іноземних інвестицій за рік становив 885,1 млн. дол. США, що на 842,4 млн. дол. США більше за попередній рік.

Незважаючи на посилення глобальної конкуренції на ринку капіталів, зміни в структурі потоків іноземних інвестицій повинні бути основою для розробки структурної політики країни в сфері капіталовкладень на основі національних економічних пріоритетів та забезпечення конкурентоспроможності країни в умовах її інтеграції у світове господарство.

Вплив змін у діяльнісно-видовій структурі іноземних інвестицій на індекс їх ефективності в економіці країни за 2005-2009 рр. було розраховано з використання наступної моделі (2.1):

 (2.1)

де  - вплив змін у структурі прямих іноземних інвестицій за видами економічної діяльності на індекс їх ефективності;

 - ефективність прямих іноземних інвестицій за видами економічної діяльності;  - середня ефективність прямих іноземних інвестицій, розрахована як річний приріст валового випуску по економіці до загального обсягу інвестицій з лагом в один рік; , - питома вага прямих іноземних інвестицій і - тий вид економічної діяльності в загальному обсязі прямих іноземних інвестицій в економіці відповідно в 2005 та 2009 рр. Вплив структурних змін ПІІ за видами економічної діяльності на індекс ефективності іноземного інвестування в економіці України за 2005-2009 рр. наведено в таблиці 2.4.

Таблиця 2.4

Вплив структурних змін ПІІ за видами економічної діяльності на індекс ефективності іноземного інвестування в економіці України за 2005-2009 рр.

Проведені розрахунки показують, що структурні зрушення в потоках прямих іноземних інвестицій обумовили підвищення ефективності іноземного інвестування в економіку України за 2005-2009 рр. на 28,58%. Це пов’язано як з високою ефективністю структурних трансформацій інвестиційних процесів в окремих видах економічної діяльності, так і різким падінням віддачі іноземних інвестицій у інших сферах.

Отже, використання несистемної та необґрунтованої структурної політики залучення іноземних інвестицій в Україну, може супроводжуватися не лише зниженням ефективності іноземного інвестування та технологічним відставанням, але й призведе до структурних деформацій на територіально-галузевому рівні, неефективного використання економічного потенціалу країни, як наслідок - до зниження рівня її конкурентоспроможності. Тому структурна політика залучення прямих іноземних інвестицій має передбачати механізми впливу зі створення сприятливих умов для бажаних структурних змін шляхом удосконалення наявних і розвитку нових взаємовідносин, зниження бар’єрів входу для нових суб’єктів на ринок, створення сприятливого інвестиційного клімату для залучення інноваційних технологій та збільшення частки стратегічних секторів економіки.

3. Світовий досвід залучення іноземних інвестицій

Одним із важливих чинників забезпечення сталого соціально-економічного розвитку України є залучення та ефективне використання інвестиційних ресурсів. Відомо, що інвестиційні процеси поліпшують загальні макроекономічні показники економічного розвитку країни та забезпечують стабільність фінансових ринків. Водночас важливим зовнішньополітичним й економічним пріоритетом України на сьогодні є її інтеграція до європейського співтовариства, впровадження європейських норм бізнесу та стандартів життя. Ефективним інструментом досягнення Україною вищезазначених стратегічних цілей є залучення досвіду у сфері іноземного інвестування країн - членів ЄС.

Залучення досвіду країн ЄС в інвестиційній сфері є одним з головних чинників стабілізації та економічного розвитку України, а також можливістю наблизитися ще на один крок до європейської інтеграції.

Узагальнення наукових джерел свідчать, що досвід інвестування в країнах ЄС характеризується високою часткою залучених коштів, якими залишаються іноземні інвестиції. Відомо, що іноземний капітал є найбільш ефективним способом включення економіки країни-реципієнта у систему міжнародного економічного співробітництва. Досліджуючи це питання, розглянемо завдання, які мають виконуватися при регулюванні прямих іноземних інвестицій у ЄС. До них слід зарахувати: сприяння економічному розвитку у країнах - партнерах ЄС, сприяння надходженню прямих іноземних інвестицій зі світу до країн співтовариства підтримання філій західноєвропейських компаній та їх присутність на світовому ринку, розширення співробітництва у галузях промисловості, техніки і науки тощо. Аналізуючи вищезазначені цілі, відзначимо, що сьогодні важливим фактором, який слід враховувати як з погляду регулювання руху прямих іноземних інвестицій країн ЄС, так і для забезпечення розвитку та зростання рівня зайнятості у регіоні, є міжнародна конкурентоспроможність західноєвропейської промисловості. Це є актуальним у руслі сучасних тенденцій глобалізації та лібералізації світової торгівлі й руху іноземних інвестицій. На сьогодні одним з головних чинників, який впливає на збільшення інвестиційних потоків до ЄС, є розширення європейської зони. За даними Європейського комітету статистики, 72% прямих іноземних інвестицій з країн ЄС, починаючи з початку 1990-х рр., спрямовуються в економіку держав самого Союзу. Досліджуючи це питання, проаналізуємо обсяги припливу прямих іноземних інвестицій до країн ЄС у 2004-2007 рр. Таблиця 3.1.

Таблиця 3.1

Прямі іноземні інвестицій до країн ЄС у 2004-2007 рр (млн. євро)

Аналізуючи дані, наведені у таблицю 3.1, відзначимо, що обсяг припливу прямих іноземних інвестицій до країн ЄС з країн світу становив 4 821 805 млн. євро на початок 2007 р. та збільшився на 1 541 261 млн. євро порівняно з 2004 р. Протягом 2004-2007 рр. найбільшими імпортерами іноземного капіталу були Сполучене Королівство (19% від загального обсягу ПІІ в країни ЄС), Нідерланди (14%), Люксембург (9%), Франція (8%) та Німеччина (7%). Вищезазначені показники свідчать, що Сполучене Королівство є лідером у Європі з імпорту капіталу, що пов’язано з функціонуванням у країні дочірніх компаній майже всіх найбільших світових корпорацій, філій провідних європейських транснаціональних корпорацій, а також тут сконцентровано понад 40% усіх американських активів, які припадають на країни ЄС. Досліджуючи приплив іноземного капіталу до інших країн ЄС, відзначимо, що поряд з позитивними тенденціями спостерігаються і негативні. Так, у деяких країнах спостерігався відплив залученого капіталу: у 2004 р. - на суму 20 250 млн євро, з яких з Болгарії - 51 млн євро, Фінляндії - 20 199 млн євро; у 2005 р. - 2 157 млн євро, з Мальти - 352 млн євро, Фінляндії - 1 805 млн євро; у 2006 р. - з Угорщини на суму 1 351 млн євро.

Найменша кількість іноземного капіталу протягом 2004-2007 рр. надійшла до таких країн ЄС, як Болгарія, Естонія, Словенія, Латвія, Литва, Румунія та Чехія. Така тенденція пояснюється тим, що вищезазначені країни є "новими” серед країн - членів ЄС і в них ще недостатньо розвинутий рівень місцевих корпорацій, заорганізований ринок праці та нерозвинутий фінансовий ринок.

Серед головних інвесторів країн Європейського Союзу слід виділити Сполучені Штати Америки, країни Південної Америки (Бразилія та Аргентина), країни Африки (Нігерія та Південна Африканська Республіка),

країни Азії (Японія, Філіппіни та Гонконг), Росію та Австралію. Досліджуючи тенденції залучення іноземного капіталу до країн ЄС, відзначимо, що частка надходження іноземних інвестицій з різних країн світу змінюється щорічно, що пояснюється різними причинами, але в багатьох випадках через економічну та політичну ситуацію в країні.

Серед головних секторів економік країн ЄС, у які залучалися протягом 2001-2005 рр. кошти іноземних інвесторів, виділяють добувну промисловість (42 137 млн євро) та переробну промисловість (317 396 млн євро). У свою чергу, серед галузей переробної промисловості найбільша кількість прямих іноземних інвестицій надійшла до харчової промисловості (45 329 млн євро), легкої промисловості (44 221 млн євро), хімічної та нафтохімічної промисловості (105 250 млн євро) та виробництва металевої й машинобудівної продукції (47 090 млн євро). Поряд з промисловістю найбільш привабливою для іноземних інвесторів є сфера послуг (1 359 059 млн євро). Так, на торгівлю, ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку протягом досліджуваного періоду надійшло 86 245 млн євро, до фінансової сфери - 766 030 млн євро, на операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям - 410 661 млн євро, на розвиток телекомунікаційних послуг і транспорт - 46 449 млн євро.

Важливими чинниками, які позитивно впливають на інвестиційні процеси у країнах Європейського Союзу, зокрема у "старих” країнах-членах, є:

)        ефективна структурна перебудова економік країн;

2)      . висока норма прибутку за рахунок порівняно низьких витрат на робочу силу;

)        зручне географічне розташування країн;

)        місткий внутрішній ринок;

)        експортна орієнтованість господарства країн;

)        роздержавлення власності;

)        зростання валового прибутку господарюючих фірм;

)        упровадження податкових пільг для іноземних інвесторів;

)        невисокий рівень відсоткової ставки за кредити;

)        надання державою гарантій іноземному інвестору;

)        застосування спеціального режиму іноземного інвестування;

)        політична стабільність країн.

Як зазначалося вище, головним чинником збільшення інвестиційних процесів до ЄС є його розширення. Тому велику увагу слід приділити процесам, які відбулися у травні 2004 р. та в січні 2007 р., коли до ЄС приєдналося 12 нових країн. Відповідно до поширеної в ЄС точки зору, поглиблення економічної інтеграції в межах блоку та його розширення на Схід останнім часом стало головним чинником формування інвестиційних потоків.

Успіхи Китаю у проведенні реформування економіки за останні роки пов'язані зі здійснюваною урядом цієї країни політикою залучення іноземних інвестицій. Унаслідок економічних реформ у країні створено порівняно ефективну систему оподаткування іноземних фізичних і юридичних осіб, що характеризується гнучкістю, наданням великих пільг і спрощенням процедури сплати податків. Ключовим елементом сучасної зовнішньоекономічної стратегії КНР є створення спеціальних економічних зон (СЕЗ) і відкритих приморських міст для іноземних інвесторів.

Згідно із встановленими державою правилами щодо зниження ставок податків на спільні та іноземні підприємства в СЕЗ крім пільг в оподаткуванні для підприємств з іноземним капіталом існують додаткові пільги: зменшення вдвічі податку на прибуток; зменшення ставок податку на дивіденди; звільнення від податку в разі трансферту прибутку за межі Китаю; безмитний імпорт основних та допоміжних матеріалів і навіть значної частки товарів широкого вжитку.

Успіхи КНР у залученні прямих іноземних підприємницьких капіталовкладень загалом пов'язані зі створенням на значній території країни сприятливого інвестиційного клімату, тобто комплексу матеріальних та інституціональних умов, які надають інвесторам можливість знижувати виробничі витрати до рівня нижчого за середній у світі. Складовими такого інвестиційного клімату є низька вартість робочої сили, надання права на порівняно дешеве користування землею, прийнятний рівень розвитку виробничої та соціально-побутової інфраструктури в районах пільгового інвестування, економічно виважена система оподаткування, преференційний міграційно-митний режим; сприятливе митне та валютне законодавство. Щоб залучити максимально можливий обсяг ресурсів з-за кордону, належна увага приділяється великим інвестиційним проектам, які реалізуються на базі спільного підприємництва. Якщо спільне підприємництво із загальним обсягом інвестицій до 3 млн дол. США має право на отримання кредиту в розмірі щонайбільше 43 % суми власних вкладень, то для об'єкта вартістю 10-30 млн дол. і більше кредити можуть у 1,5-2 рази перевищувати власні кошти. Досить привабливими сферами вкладення іноземного капіталу в економіку Китаю стали виробництво, реалізація та обслуговування сучасних комп'ютерних систем, а також автомобільна промисловість. За оцінками фахівців, один долар, вкладений в економіку Китаю, дає 6-8 дол. США прибутку.

Прямі іноземні інвестиції в економіку Китаю в березні 2011 р. склали 12,5 млрд дол. Такі дані оприлюднило Міністерство торгівлі Китаю, передає Bloomberg.

Рівень цього показника зріс на 33% в порівнянні з 2010 р., що складає збільшення в 29% у І кварталі 2011 р. в порівнянні з 2010 р.

Все ж таки, уряд Китаю має намір збільшити рівень обов'язкових резервів для кредитних установ для зменшення рівня готівкових коштів в обігу. На думку експертів, даний крок не допоможе зменшити рівень інфляції.

Після останнього збільшення рівня резервування до 20,5%, інфляція зросла до 5,4%. За заявою колишнього радника Центробанку Китаю Йу Юндіна, уряд повинен зміцнювати національну валюту по відношенню до долара шляхом контролю цін на споживчі товари.

Так, основним показником, який приваблює іноземних інвесторів, став рівень внутрішніх резервів Китаю, який, на сьогоднішній день, найвищий у світі - 3 трлн дол.

Висновок

Одним з напрямків виходу України з економічної кризи, забезпечення взаємозв’язку та взаємозалежності таких складових економічної політики держави, як інноваційної, бюджетної та інших, для визначення нових пріоритетів в економічній, промисловій та науково-технічній політиці є залучення й ефективне використання іноземних інвестицій, які, з одного боку, сприяють формуванню національних інвестиційних та інших ринкових чинників, з іншого - є основою розвитку підприємств, окремих галузей та економіки країни в цілому. Від сучасного стану залучення іноземних інвестицій в економіку України залежить не тільки сталий розвиток національного виробництва, науково-технічний і соціальний прогрес, а й належне місце держави в світовому господарстві.

Таким чином, незважаючи на значні наслідки економічної кризи, існує ряд потенційних інвесторів, які володіють значним інвестиційним капіталом. Зважаючи на те, що поступово попит на інвестиції зростатиме, ці інвестори матимуть широкий вибір щодо сфери спрямування свого капіталу, тому використання суто економічних стимулів (надання податкових пільг, гарантій уряду, створення режимів найбільшого сприяння на обмежених територіях тощо) навряд чи будуть вирішальними чинниками при прийнятті рішень інвесторами щодо обсягу і напряму вкладання коштів. Значну роль будуть відігравати інституціональні чинники, зокрема: політична стабільність, яка визначатиме горизонт інвестування; прозорість правил ведення бізнесу, яка визначатиме привабливість країни для інвестора з точки зору можливості адаптації до цих правил; знання і поважання особливостей ведення бізнесу в різних країнах, що визначатиме можливості співробітництва з ними; зменшення кількості неформальних правил ведення бізнесу, зрозумілих лише вітчизняним підприємцям.

Основним завданням для нашої держави на сучасному етапі розвитку є створення сприятливого інвестиційного клімату для вітчизняних та іноземних інвесторів, а це неможливо без державного втручання. Беручи до уваги ситуацію, що склалася, треба відмітити, що приватний іноземний капітал не буде вкладатися в країну з низькою внутрішньою інвестиційною активністю. Іноземних інвесторів не цікавлять регіони з нерозвинутою транспортною інфраструктурою, дефіцитом електроенергії та тепла. Тому активізація інвестиційної активності держави неможлива без створення нового механізму організації бюджетного фінансування капітальних вкладень, який би забезпечував високу ефективність вкладених коштів і контроль за їх використанням.

Україна на сучасному етапі розвитку її економіки повинна створити сприятливе інвестиційне середовище для залучення колосальних фінансових ресурсів. Адже інвестиції є джерелом коштів, необхідних для модернізації та розвитку української економіки. Вони сприяють залученню нових виробничих технологій, а також технологій ринкової поведінки.

Використання несистемної та необґрунтованої структурної політики залучення іноземних інвестицій в Україну, може супроводжуватися не лише зниженням ефективності іноземного інвестування та технологічним відставанням, але й призведе до структурних деформацій на територіально-галузевому рівні, неефективного використання економічного потенціалу країни, як наслідок - до зниження рівня її конкурентоспроможності. Тому структурна політика залучення прямих іноземних інвестицій має передбачати механізми впливу зі створення сприятливих умов для бажаних структурних змін шляхом удосконалення наявних і розвитку нових взаємовідносин, зниження бар’єрів входу для нових суб’єктів на ринок, створення сприятливого інвестиційного клімату для залучення інноваційних технологій та збільшення частки стратегічних секторів економіки.

Підводячи підсумок, можна вести мову про те, що Україна має певні шанси щодо залучення іноземних інвесторів у найближчій перспективі. Однак часу на адаптацію до нових правил гри у неї обмаль. У випадку втрати цього шансу Україна ще довго буде займати останні позиції в рейтингах щодо залучення іноземних інвестицій у свою економіку.

Отже, наша країна може стати рівноправним партнером в міжнародному співробітництві тільки шляхом інтеграції національної інвестиційної моделі у світову, поглиблення відповідно до міжнародних критеріїв лібералізації усіх сфер економічної діяльності. Такий підхід має стати основою інвестиційної привабливості української економіки.

Література

1. Закон України "Про інвестиційну діяльність " від 18.09.1991р. №1560-12 зі змінами і доповненнями

. Закон України " Про іноземні інвестиції" від 13.03 1992р. № 2198а-12

. Закон України " Про режим іноземного інвестування" від 19.03.1996р. №93/96-ВР зі змінами і доповненнями

. Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р

. Закон України "Про Державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні"від 17 грудня 1993р.

. Державний комітет статистики: http: | // www.ukrstat.gov.ua/

. http://www.rbc.ua/ukr/

. Мойсеєнко І.П. Інвестування /І.П. Мойсеєнко - К: Знання, 2006. - 490с.

. Антонов В.Б. Оцінка ефективності структурних трансформацій залучення прямих іноземних інвестицій в Україні/ В.Б. Антонов // Регіональна економіка. - 2010. - №3. - С.85-94.

. Бондар І.Р. Проблеми залучення іноземних інвестицій в Україну на сучасному етапі/І.Р. Бондар // Регіональна економіка. - 2009. - №4. - С.62-70.

. Гаврилюк О.В. Інвестиційний імідж та інвестиційна привабливість України/О.В. Гаврилюк // Фінанси України. - 2008. - №2. - С.69-81.

. Даниленко А.А. Актуальні питання прямих іноземних інвестицій до України з ЄС/ А.А. Даниленко // Фінанси України. - 2008. - №1. - С.127-137.

. Дедюк Т.Г. Інвестиційний клімат в Україні/Т.Г. Дедюк // Економіка та держава //. - 2009. - №1. - С.30-31.

. Драган І.В. Гарантування національних інтересів у процесі залучення іноземних інвестицій в умовах глобалізації /І.В. Драган // Економіка та держава. - 2010. - №1. - С.16-18.

. Куліков А.І. державна політика залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України/ А.І. Куліков // Держава та регіони. - 2010. - №3. - С.71-75.

. Левицький Р.Й. Комплексний механізм залучення іноземних інвестицій/Р.Й. Левицький // Економіка та держава. - 2008. - №1. - С.84-85.

. Маркевич К.Л. Досвід країн ЄС у сфері залучення іноземного інвестування - крок України до Європейської інтеграції

. Харчук Т.В. Сучасний стан залучення іноземних інвестицій в економіку України/ Т.В. Харчук // Формування ринкових відносин в Україні. - 2010. - №8. - С.23-25.

. Худавердієва В.А. Стратегія залучення іноземних інвестицій в економіку України/ В.А. Худавердієва // Фінанси України. - 2010. - №6. - С.62-71.