Поняття науки

Поняття науки

ЗМІСТ

ВСТУП

.НАУКОВЕ ЗНАННЯ

.1 Поняття науки

.2 Основні особливості наукового пізнання

.3 Емпіричне знання

.4 Теоретичне знання

.ОСВІТА

.1 Поняття освіти

.2 Підходи до освіти

.3 Освітні технології

ВИСНОВКИПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Дана робота має на меті аналізувати такі фундаментальні поняття, як освіта та наукове знання. Актуальніть теми реферату забезпечуються тим, що в ньому розглядаються загальноприйні поняття, на основі яких будуються інші визначні суспільні твердження. Предметом дослідження є наука, як система знать, та освіта, як цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з отримання знань. Задача дослідження - аналізувати та структурувати ці поняття. Методи дослідження - загальнонаукові методи, такі як аналіз, узагальнення, абстрагування.

1. НАУКОВЕ ЗНАННЯ

.1 Поняття науки

Наукове знання - система знань про закони природи, суспільства, мислення. Наукове знання є основою наукової картини світу, оскільки описує закони його розвитку.

Наукове знання це:

когнітивна основа людської діяльності;

соціально обумовлена діяльність,

Поняття науки. Як своєрідна форма пізнання - специфічний тип духовного виробництва і соціальний інститут - наука, як вже вище сказано, виникла в Новий час, у XVI-XVII ст., в епоху становлення капіталістичного способу виробництва. З цього часу наука починає розвиватися відносно самостійно. Однак вона постійно звязана з практикою, одержує від її імпульси для свого розвитку і у свою чергу - впливає на хід практичної діяльності, опредмечнвается, матеріалізується в ній.

Наука - це форма духовної діяльності людей, спрямована на виробництво знань про природу, суспільство і про саме пізнання, що має безпосередньою метою збагнення істини і відкриття обєктивних законів на основі узагальнення реальних фактів у їхньому взаємозвязку.

Наука - це і творча діяльність по одержанню нового знання і результат такої діяльності: сукупність знань, приведених у цілісну систему на основі визначених принципів і процес їхнього виробництва. Збори, сума розрізнених, хаотичних зведень не є наукове знання. Як і інші форми пізнання наука - соціально-історична діяльність, а не тільки чисте знання. Особливостями наукової діяльності (що виступає в двох своїх аспектах - когнітивному і соціологічному) є універсальність, унікальність, персоніфікованість, дисциплінованість, демократизм, коммунікабельність (В.В. Ільїн).

Відбиваючи світ у його матеріальності і розвитку, наука утворить єдину, взаємозалежну, що розвивається систему знань про його закони. Разом з тим вона розділяється на безліч галузей знання (часток наук), що розрізняються між собою тим, яку сторону дійсності, форму руху матерії вони вивчають. По предмету і методу пізнання можна виділити науки про природу - природознавство, і суспільство - суспільствознавство (гуманітарні, соціальні науки), про пізнання, мислення (логіка, гносеологія й ін.). Окрему групу складають технічні науки. Дуже своєрідною наукою є сучасна математика. У свою чергу кожна група наук може бути піддана більш докладному членуванню. Так, до складу природничих наук входять механіка, фізика, хімія, біологія й ін., кожна з який підрозділяється на ряд наукових дисциплін - фізична хімія, біофізика і т.д. Наукою про найбільш загальні закони дійсності є філософія, яку не можна, однак, цілком відносити тільки до науки (див. главу 1). Можуть бути й інші критерії для класифікації наук. Так, по своїй далекості від практики науки можна розділити на два великих типи: фундаментальні, де немає прямої орієнтації на практику ii прикладні - безпосереднє застосування результатів наукового пізнання для рішення виробничих і соціально-практичних проблем. Разом з тим границі між окремими науками і науковими дисциплінами умовні і русі. Наука як форма пізнання і соціальний інститут сама себе вивчає за допомогою комплексу дисциплін, куди входять історія і логіка науки, психологія наукової творчості, соціологія знання і науки, наукобачення та ін. У даний час бурхливо розвивається філософія науки, що досліджує загальні характеристики науково-пізнавальної діяльності, структуру і динаміку знання, його соціокультурну детермінацію, логіко-методологічні аспекти і т.д.

1.2 Основні особливості наукового пізнання

. Основна задача наукового знання - виявлення обєктивних законів дійсності - природних, соціальних (суспільних), законів самого пізнання, мислення та ін. Звідси орієнтація дослідження головним чином на загальні, істотні властивостей предмета, його необхідні характеристики і їхнє вираження в системі абстракцій. Якщо цього немає, то немає і науки, тому що саме поняття науковості припускає відкриття законів, поглиблення в сутність досліджуваних явищ.

. Безпосередня мета і вища цінність наукового пізнання - обєктивна істина, що сягається преважно раціональними засобами і методами, зрозуміло, не без участі живого споглядання. Звідси характерна риса наукового пізнання - обєктивність, усунення по можливості субєктивістських моментів у багатьох випадках для реалізації чистоти розгляду свого предмета. Разом з тим треба мати на увазі, що активність субєкта - найважливіша умова і передумова наукового пізнання. Останнє нездійсненно без конструктивно-критичного відношення до дійсності, що виключає відсталість, догматизм, апологетику.

. Наука і більшій мері, ніж інші форми пізнання орієнтовані на те, щоб бути втіленої в практиці, бути керівництвом до дії по зміні навколишньої дійсності і керуванню реальними процесами. Життєвий зміст наукового вишукування може бути виражений формулою: Знати, щоб передбачати, передбачати, щоб практично діяти - не тільки в сьогоденні, але й у майбутньому.

. Наукове пізнання в гносеологічному плані є складний суперечливий процес відтворення знань, що утворять цілісну систему понять, що розвивається, теорій, гіпотез, законів і інших ідеальних форм, закріплених у мові - природному або - що більш характерно - штучному (математична симсволіка, хімічні формули і т.д.). Наукове знання не просто фіксує свої елементи, але безупинно відтворює їх на своїй власній основі, формує їх в відповідності зі своїми нормами і принципами. Процес безупинного самовідновлення наукою свого концептуального арсеналу - важливий показник науковості.

. У процесі наукового пізнання застосовуються такі специфічні матеріальні засоби як прилади, інструменти, інше так називане наукове устаткування, найчастіше дуже складне і дороге (синхрофазотрони, радіотелескопи, ракетно-космічна техніка і т.д.). Крім того, для науки в більшій мері, ніж для інших форм пізнання характерне використання для дослідження своїх обєктів і самої себе таких ідеальних (духовних) засобів і методів, як сучасна логіка, математичні методи, діалектика, системний, кібернетичний і інші загальнонаукові прийоми і методи (див. про це нижче).

. Науковому пізнанню властиві строга доказовість, обгрунтованість отриманих результатів, вірогідність висновків. Разом з тим тут немало гіпотез, здогадів, припущень, можливих суджень і т.д. Ось чому отут найважливіше значення має логіко-методологічна підготовка дослідників, їхня філософська культура, постійне вдосконалювання свого мислення, вміння правильно застосовувати його закони і принципи.

Емпіричне знання

Емпіричне знання накопичується внаслідок безпосереднього контакту з реальністю при спостереженні або експерименті. Загалом наука спирається на твердо встановлені факти, що були отримані емпіричним, тобто дослідним, шляхом. На емпіричному рівні відбувається накопичення фактів, їх первинна систематизація і класифікація. Емпіричне знання уможливлює формулювання емпіричних правил, закономірностей і законів, які статистично виводяться зі спостережуваних явищ.

Основні методи емпіричного знання це:

Експеримент - спостереження за об'єктами та явищами в контрольованих або штучно створених умовах з метою виявлення їхніх істотних характеристик;

Спостереження - цілеспрямоване сприйняття явищ об'єктивної дійсності без внесення змін в реальність, що досліджується;

Вимірювання - виявлення кількісних характеристик досліджуваної реальності. В результаті вимірювання відбувається порівняння об'єктів за певними властивостями;

Порівняння - одночасне виявлення співвідношення та оцінка загальних для двох або більше об'єктів властивостей або ознак;

Опис - фіксація засобами природної чи штучної мови відомостей про об'єкти і явища.

Інформація, отримана за допомогою емпіричних методів, зазнає статистичної обробки. ПІсля цього науковці можуть робити певні узагальнення. Одержана інформація має бути верифікованою, тож науковці зобов'язані детально описати джерела інформації та використані методи.

Емпіричне знання саме собою рідко може вичерпно пояснити певне явище. Таке знання малоевристичне, тобто воно не відкриває нових можливостей наукового пошуку. Саме тому необхідний теоретичний рівень знання, на якому одержані емпіричні дані вписуються в певну систему. Водночас без певних теоретичних засад неможливо почати жодне емпіричне дослідження.

Таким чином, суть теоретичного знання - опис, пояснення і систематизація процесів і закономірностей, виявлених емпіричним шляхом, а також спроба цілісного охоплення дійсності.

Основні методи теоретичного знання це:

Формалізація - побудова абстрактних моделей, які мають пояснити суть досліджуваних явищ;

Аксіоматизація - теоретична побудова на основі аксіом, тобто тверджень, істиннісь яких доводити не потрібно;

Гіпотетико-дедуктивний метод - побудова дедуктивно пов'язаних між собою гіпотез, які пояснюють емпіричні факти.

Основні компоненти теоретичного знання це:

Проблема - форма знання, змістом якого є те, що ще не пізнане, але що потрібно пізнати, тобто це знання про незнання, питання, що виникло в ході пізнання і вимагає відповіді; проблема включає два основних етапи руху пізнання - постановку і рішення.

Гіпотеза - форма знання у вигляді припущення, сформульованого на основі низки фактів. Гіпотетичне знання носить імовірнісний, а не достовірний характер і вимагає перевірки, обґрунтування. Доведені гіпотизи стають теорією, тоді як інші видозмінюються, уточнюються й конкретизуються, а ще інші відкидаються як помилкові. Вирішальним критерієм істинності гіпотези є практика у всіх своїх формах, тоді як логічний (теоретичний) критерій істини відіграє допоміжну роль.

Теорія - знання, яке дає цілісне відображення закономірних та істотних зв'язків в певній галузі дійсності. Теорія будується з метою пояснення об'єктивної реальності. Головне завдання теорії - опис, систематизація і пояснення всіх наявних емпіричних даних. Проте теорія не описує безпосередньо навколишню дійсність. При формулюванні теорії дослідники оперують ідеальними об'єктами, які на відміну від реальних, характеризуються не нескінченною, а обмеженою кількістю властивостей.

Теоретичний рівень знання має дві складові - фундаментальні теорії та теорії, які описують конкретну область реальності, спираючись на відповідні фундаментальні теорії.

2. ОСВІТА

.1 Поняття освіти

Освіта - цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з отримання знань, умінь, або щодо їх вдосконалення. Також дисципліна, яка вивчає переважно методи навчання і вивчення в школах або подібних закладах у протилежність різним неформальним засобам соціалізації (наприклад, між батьками і їх дітьми). Тому освіту можна розуміти як передачу накопичених суспільством знань молодому поколінню для розвитку в нього пізнавальних можливостей, а також набуття умінь і навичок для практичного застосування загальноосвітніх і професійних знань. Освіта призначена, щоб дати новому поколінню початкові знання культури, формуючи поведінку у дорослому житті і допомагаючи у виборі можливої ролі в суспільстві. У широкому сенсі слова, освіта - процес або продукт "…формування розуму, характеру або фізичних здібностей особистості… У технічному сенсі утворення - це процес, за допомогою якого суспільство через школи, коледжі, університети та інші інститути цілеспрямовано передає свою культурну спадщину - накопичене знання, цінності та навички - від одного покоління іншому «між поколіннями». У повсякденному розумінні освіта крім усього іншого передбачає і, в основному, обмежена навчанням учнів учителем. Воно може полягати в навчанні читання, письма, математики, історії та інших наук. Викладачі з вузьких сфер, таких як астрофізика, право, географія або зоологія, можуть навчати тільки даному предмету, звичайно в університетах та інших вишах. Існує також викладання фахових навичок, наприклад, водіння. Крім освіти в спеціальних установах існує також самоосвіта, наприклад, через Інтернет, читання, відвідування музеїв або особистий досвід.

2.2 Підходи до освіти

Вже в античності склалися два основних підходи до навчання: культурна доречність та природна доречність. Одним з класичних викладів цих підходів є стаття знаменитого німецького педагога Адольфа Дістервега (1790-1866) рос. «О природосообразности и культуросообразности в обучении»'.

Прихильники культурної доцільності дотримуються думки, що підсумки навчання залежать виключно від культурного середовища, в яку «занурений» той, хто навчається (від наявності достатнього числа шкільних будівель, викладачів, їдалень, бібліотек з книгами, комп'ютерів у класах і вдома тощо). Істотною різноманітністю природних здібностей учня, по суті, нехтують. Характерною особливістю цього підходу є навчання всіх за єдиною програмою, в одному темпі тощо.

Для успішної роботи такого підходу, однак, абсолютно необхідний постійний контроль успіхів учнів і відсів невстигаючих. При порушенні цієї вимоги (що, звичайно, прикривається «самими добрими намірами») за рахунок явної і прихованої протидії небажаючих та/або нездатних вчитися (уточнимо, що саме за цією програмою і запропонованим способом) успішність навчання такої групи починає падати і за певних обставин негативні плоди такого навчання далеко перевершують його позитивні складові.

Так, в обов'язковій загальноосвітній школі, на думку ряду фахівців (В. В. Кумарін, професор, доктор педагогічних наук, «Педагогіка стандартності або чому дітям погано в школі» М., 1996) з її величезною різноманітністю цілей і природних здібностей учнів, і, в той же час, відсутністю планового відсіву, більше підходить принцип природоподібності.

Цікавий факт з вищезгаданої книги: в Російській імперії (друга половина XIX ст.) Частка учнів, які закінчують повний курс гімназії, ледь перевищувала 10% від числа тих, що йшли в перший клас - і це при тому, що школа не була обов'язковою для всіх. Дослідження норвезьких та американських педагогів тих років показали, що (за відсутності відрахування невстигаючих) цей показник був звичайним і для північноамериканської, і для європейської школи, тобто діти були не кращі і не гірші в цьому відношенні своїх закордонних однолітків.

Зауважимо, що така прихильність виявляється і у використовуваній системі понять. Так, прихильники культуросообразності називають навчання «освітою», а природосообразності - «просвітою» (освічують наявне, а нове утворювати можна і на порожньому місці), а відповідних працівників народної освіти - «освітянами». Для культуросообразного підходу характерні поняття «новоутворення здібностей» (в силу великої схожості з раковими захворюваннями нерідко переінакшується як «формування здібностей»), нехтування прикметником «природні» по відношенню до «здібностями», заміна самого слова «здібності» на «задатки». Звідси ж виникає поширеність переконання багатьох чиновників від освіти про те, що слово еліта (добірна частина) може відноситься тільки до діячів розумової праці («майстра - золоті руки» залишилися тільки в дореволюційних казках), у зв'язку з чим, наприклад, вся українська загальноосвітня школа вже багато років (найчастіше без урахування дійсних можливостей і потреб суспільства) «заточується» під підготовку до вищої школи.

2.3 Освітні технології

Освітня технологія - це система засобів, форм і способів організації освітньої взаємодії, що забезпечують ефективне управління і реалізацію освітнього процесу на основі комплексу цілей і певним чином сконструйованих інформаційних моделей освоюваної реальності - вмісту освіти.

У документах ЮНЕСКО технологія навчання (поняття не є загальноприйнятим в традиційній педагогіці) розглядається як системний метод створення, застосування і визначення всього навчального процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних, людських ресурсів і їхньої взаємодії. Технологічність навчального процесу полягає в тому, щоб зробити навчальний процес повністю керованим.

Наочно-орієнтовані технології навчання

Технологія постановки мети

Технологія повного засвоєння (за матеріалами М. С. Кларіна)

Технологія педагогічного процесу за С. Д. Шевченко

Технологія концентрованого навчання

Особово-орієнтовані технології навчання

Технологія навчання як навчального дослідження

Технологія педагогічних майстерень

Технологія колективної миследіяльності (КМД)

Технологія евристичного навчання

ВИСНОВКИ

освіта пізнання філософія

Дана робота мала на меті аналізувати такі фундаментальні поняття, як освіта та наукове знання. Під час виконання роботи було зібрано інформацію з різноманітних джерел, таких як монографії та статті по досліджуваній проблемі.

Було проведено значну аналітичну та практичну роботи, під час яких узагальнено та структуровано поняття науки і освіти, їх зміст, розкладено на складові частини та виділено особливості. Зокрема виділено емпіричний та теоретичний рівень наукового знання, класифіковано освітні технології. Результати даної роботи можна використовувати в подальших дослідженнях.

CПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. В.В. Косолапов Гносеологічна природа наукового факту. - К., 1964.

. Гайденко П.П. Эволюция понятия науки. Становление и развитие первых научных программ. − М.: Наука, 1980. − 566 с.

. В.Л. Чуйко Рефлексія основоположень методологій філософії науки. -К., 2000.

. Гуревич П.С. Личностный аспект образования (2009).

. Александрова О.А. Образование: доступность или качество - последствия выбора (2005) С. 83-93.