Внутрішня політика Девіда Ллойд Джорджа у Великобританії наприкінці ХІХ–на початку ХХ століття
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. ПОЧАТОК ПОЛІТИЧНОЇ КАРЄРИ ДЕВІДА ЛЛОЙД ДЖОРДЖА В БРИТАНСЬКОМУ ПАРЛАМЕНТІ В 1890 р.
РОЗДІЛ ІІ. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕВІДА ЛЛОЙД ДЖОРДЖА В ЛІБЕРАЛЬНОМУ КАБІНЕТІ В 1905-1910 рр
.1 Історичні передумови проведення соціальних реформ
.2 Сутність ліберальних реформ Д. Ллойд Джорджа
РОЗДІЛ ІІІ. ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА ДЕВІДА ЛЛОЙД ДЖОРДЖА НА ПОСАДІ ПРЕМЄР-МІНІСТРА ВЕЛИКОБРИТАНІЇ (1916-1922 рр.)
.1 Утворення коаліційного уряду
.2 Основні напрямки внутрішньої політики Д. Ллойд Джорджа на посту премєр-міністра
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Проблематика даного дослідження на сучасному етапі є актуальною, оскільки саме через вивчення сутності та специфіки соціальних реформ у Великобританії кінця Х1Х - початку ХХ ст. ми можемо прослідкувати особливості економічного та соціально-політичного розвитку країни сьогодні. Початок ХХ ст. у Великобританії був ознаменований значними перетвореннями в соціальній сфері. Реформи, проведені ліберальним урядом Девіда Ллойд Джорджа у передвоєнний час, стали тією основою, на якій ґрунтується вся соціальна система сучасній Британії. Введення законів про систему соціального страхування і охорони здоров'я 1910 р. залишаються до сьогоднішніх днів найбільш успішними у всьому світі. Звернення до вивчення внутрішньої політики ліберального уряду Д. Ллойд Джорджа - пояснюється тим, що в історичній літературі вказана тема не отримала всебічного висвітлення, в той час як необхідність її вивчення обумовлена рядом причин: по-перше, розкриття даної теми дозволяє краще зясувати причини успішності британської ліберальної партії; по-друге, цікавий феномен: на думку англійських істориків, публіцистів Д. Ллойд Джордж являється недооціненим і в той же час одним із найбільш популярних політичних діячів Великобританії наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття.
Обєкт дослідження - внутрішня політика Великобританії в другій половині ХІХ на початку ХХ століття.
Предмет дослідження - роль Девіда Ллойд Джорджа у формуванні та здійсненні внутрішньої політики Великобританії наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття.
Хронологічні межі дослідження охоплюють період 1890-1922 рр.
Нижня хронологічна межа - 1890 р. (початок політичної карєри Д. Ллойд Джорджа, прийняття його депутатом британського парламенту).
Верхня хронологічна межа - 1922 р. (відставка Девіда Ллойд Джорджа з посади премєр - міністра Великобританії).
Метою даної роботи є зясування причин запровадження соціальних реформ у Великобританії та їх вплив на політичну систему країни; аналіз ролі Девіда Ллойд Джорджа у формуванні та здійсненні внутрішньої політики Великобританії.
Відповідно до мети дослідження було визначено такі завдання:
-ознайомитися з науковою літературою та джерельною базою з даної проблематики;
-проаналізувати діяльність Девіда Ллойд Джорджа у парламенті Великобританії в кінці Х1Х - на початку ХХ століття;
зясувати наслідки проведених ліберальних реформ та їх вплив на соціально - економічне становище країни;
розглянути основні заходи проведені Ллойд Джорджем і його кабінетом в період 1916-1922 років.
Наукова новизна дослідження. Елементи новизни містяться у визначенні основних тенденцій розвитку діяльності внутрішньої політики Девіда Ллойд Джорджа. Наукова новизна дослідження визначається як вибором теми, так і підходом до її висвітлення. У кінці ХІХ - на початку ХХ століття у Великобританії відбуваються глибокі реформи, які вплинули на сучасний соціально-економічний і політичний розвиток Англії. У роботі вперше всебічно аналізуються соціально-економічні реформи ліберального уряду Девіда Ллойд Джорджа, критично оцінюються їх успіхи та поразки.
Методологічною основою дослідження є наукові принципи історико-культурологічного пізнання <#"justify">Практичне значення роботи: матеріали даного дослідження можуть бути використанні при викладанні курсів «Нова і Новітня історія країн Європи і Америки» в університеті для поглиблення і розширення знань студентів, при написанні дипломних та курсових робіт, а також у підготовці вчителя до уроків всесвітньої історії.
Структура бакалаврської роботи: дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків (52 сторінки основного тексту), списку використаних джерел та літератури (52 найменування). Загальний обсяг бакалаврської роботи становить 51 сторінки.
Джерельна база та історіографія дослідження. Дане дослідження використовує мемуари Д. Ллойда Джорджа «Військові мемуари»[23], «Правда, про мирні договори» [26], де Девід Ллойд Джордж дає оцінку своїй діяльності і діяльності його прибічників, в III- томі «Військових мемуарів» Ллойд Джордж дуже цікаво і послідовно трактує формування коаліційного Кабінету міністрів, характеризує якості кандидатів на міністерські пости, а згодом і діяльність міністрів. У першому томі своїх мемуарів «Правда, про мирні договори» Ллойд Джордж характеризує внутрішню політику Великобританії, як послідовну і компромісну між різними політичними партіями і угрупуваннями.
Основні закони, проведені Ллойдом Джорджем через парламент відбиті у практикумі з нової історії 1871-1917 рр. Н.І. Кочегарова [36, с.75-88], а також в збірнику документів з історії нового часу (економічний розвиток і внутрішня політика країн Європи і Америки 1870 - 1914 рр.) П.І. Острікова, П.П. Ванделя [40].
Стосовно історіографії питання варто зазначити, що дана тема розроблялася західною історіографією, російською (у т. ч. радянською), так і українською історіографією.
У британській історіографії вивчення діяльності Девіда Ллойд Джорджа почалося вже в міжвоєнний період. У цей час узагальнюючих праць виходило відносно небагато. У 1948 році виходить біографія Ллойда Джорджа, що належить перу англійського історика Р. Томсона [44], в якій автор найоб'єктивніше показує усі сторони діяльності англійського політика. Необхідно відмітити і працю Уільяма Джорджа «Мій брат і я» [15], та лорда Бівербрука «Захід і падіння Ллойда Джорджа» [2], вони насичені великою кількістю достовірної інформації і документів.
Гарольд Нікольсон, що вивчав внутрішню політику Великобританії кінця ХІХ - початку ХХ століття вказує на позитивні риси діяльності Девіда Ллойд Джорджа. Дослідник бачить досягнення політика в наступному: 1) прийняття бюджету 1909 року і обмеження прав палати лордів 1910 року; 2) введення законів про систему соціального страхування і охорони здоров'я 1910 р., що залишається до сьогоднішніх днів найбільш успішною у Великобританії, а також у всьому світі; 3) дипломатична винахідливість на Паризькій мирній конференції в 1919 р.; 4) договір з Ірландією 1921 році [32].
Алан Джон Тейлор (професор Оксфордського університету) вважає, що найбільших успіхів Д. Ллойд Джордж добився після Першої світової війни, таку точку зору автор висунув у своїй фундаментальній роботі «Ллойд Джордж: Злет і падіння з циклу Політики у військовий час» [43].
Під час Першої світової війни роботи про Ллойд Джорджа публікувалися і за межами Англії. Так в Стокгольмі в 1916 році вийшла робота швецького історика Л. Нордстрема [33], в якій він показав роль Ллойда Джорджа в політиці Англії.
До смерті Ллойда Джорджа більшість англійських істориків, що писали про нього, ідеалізували його діяльність в якості політика. Але були роботи що не обгрунтовано викривали Девіда Ллойд Джорджа, так в роботі Ч. Маллета «Містер Ллойд Джордж» [30], згрупувавши досить великий «викривальний» матеріал, створив полемічно загострений політичний портрет Ллойда Джорджа. На початку ХХ століття вийшла ще на одна цікава робота, що описала діяльність Ллойда Джорджа на посту прем'єра. В 1926 році був надрукований роман відомого письменника А. Беннета «Лорд Рейнго», в ньому подано яскраву характеристику премєра Енді Кліса (Ллойд Джорджа) і членів його військового кабінету. «Эндо був справжній борець, з яким ніхто не міг зрівнятися,- пише Кеннет, - він був позбавлений почуття справедливості, гідності, лояльності; цинізм його доходив до запаморочливої зухвалості. Він був здатний явитися на похорони людини, яку сам же таємно убив. Та зате він умів боротися, його енергія і винахідливість не знали меж» [1].
В цілому англійська література про Ллойд Джорджа налічує десятки назв книг і величезну кількість статей з різноманітною характеристикою політики Д.Л. Джорджа. Так в роботі Д. Маккорміка «Маска Мерліна» [29] говориться про приховану особу Д. Ллойда Джорджа, автор підкреслює на не підтверджених фактах про утиски кабінетом Ллойда Джорджа робітничих рухів, обкладенням непосильним податком фермерства, хабарництво і бюрократичну тяганину.
У радянській історіографії особа Ллойда Джорджа займає важливе місце. Одним з істориків, який присвятив свої роботи Англії і зокрема Д. Ллойду Джорджу являється К.Б. Виноградов. Він у своїй роботі «Девід Ллойд Джордж» [10] спробував простежити становлення політичної кар'єри з самого народження. К.Б. Виноградов простежує різнопланові чинники формування політичних поглядів у Девіда Ллойд Джорджа, ґрунтуючись на дуже достовірних і цікавих документах автор описує концепцію місце Ллойд Джорджа в політиці Великобританії. На початку ХХІ ст. у російській історичній науці зявилося багато праць, присвячених дослідженню британської внутрішньої політики у другій половині ХІХ століття. Серед яких потрібно виділити роботи О. Широкорада [54], В.Н. Виноградова [7].
В українській історіографії означена проблема практично не досліджувалася, оскільки вітчизняні вчені зосереджувалися перш за все на вивченні питань, що постали перед вітчизняною дипломатією після здобуття Україною незалежності. Але загалом вивченням внутрішньої політики Великобританії кінця ХІХ - початку ХХ ст. займалися такі дослідники як
РОЗДІЛ І. ПОЧАТОК ПОЛІТИЧНОЇ КАРЄРИ ДЕВІДА ЛЛОЙД ДЖОРДЖА В БРИТАНСЬКОМУ ПАРЛАМЕНТІ В 1890 р.
великобританія ллойд джорж політика
Перед виборами 1890 року Ллойд Джордж присягався бути «передусім, валлійським націоналістом, а вже потім лібералом» [10, с.123]. У своєму першому зверненні до виборців він обіцяв домагатися проведення популярних в Уельсі вимог: надання англіканській церкві привілеїв, зниження викупних платежів за землю, поліпшення умов життя і праці орендарів і сільських робітників, відміни обмежень на рибний улов і тому подібне. Тобто, Девід Ллойд Джордж намагався проводити внутрішню політику у Великобританії виключно в інтересах народу.
Ллойд Джордж їздив по містах графства, виступаючи з гучними промовами. Багато його сподвижників і супротивників визнавали, що людина, яка звертається до почуттів, абсолютно непереможна в Уельсі. Але перші вибори були важкими для Девіда Ллойд Джорджа, з початком підрахунку голосів представник від консервативної партії і ліберал Ллойд Джордж йшли на одному рівні, але Девід Ллойд Джордж буквально на останньому рубежі обійшов свого супротивника менше ніж на 20 голосів. Через декілька днів Ллойд Джордж поїхав в Лондон. На цьому закінчився перший період його життя. Простий сільський хлопець досяг чималих успіхів: був обраний депутатом парламенту.
Представлення нового депутата палаті громад співпало з однією з урочистих церемоній британського парламенту - внесенням бюджету на новий фінансовий рік. У залі були присутніми міністри і майже усі депутати. Девід Ллойд Джордж оглядався дуже уважно, хто і де сидить, які партії займають місця в залі засідань. Процедура представлення Ллойда Джорджа залишилася практично не поміченою. Ллойд Джордж, потиснувши руку спікерові, зайняв місце на одній із задніх лав. Тут йому належало просидіти понад десять років.
Спочатку Девід Ллойд Джордж ще не зовсім розумів, що потрібно робити. Він довго не наважувався виступити зі своєю першою промовою в палаті громад, але 13 червня 1890 року йому трапилася нагода це зробити. У Парламенті обговорювалося питання про надання субсидій шинкарям у зв'язку з обмеженням продажу алкогольних напоїв. Девід Ллойд Джордж прекрасно знав, як ганебно наживалися шинкарі в його рідних містах, і навів яскраві приклади на підтвердження своєї точки зору, а потім висміяв діячів урядової більшості, що захищали білль. Завжди незворушний Невілл Чемберлен (британський державний діяч; лідер консервативної партії «торі») навіть підскочив на місці, коли новачок осмілився зачепити і його. Приголомшуюча промова Девіда Ллойд Джорджа отримала підтримку не лише у лібералів, але навіть і у консерваторів. На наступний ранок усі лондонські газети рябіли хвалебними статтями з приводу виступу молодого маловідомого валлійського депутата, а одна з газет писала, що промова молодого парламентаря провіщає йому блискучу кар'єру. Після цього виступу ще не скоро Девід дістане можливість виступити в залі засідань, але тільки як це йому вдавалося він завжди приводив яскраві, неспростовні докази, що примушували замислитися парламентарів можливо навіть змінити свої погляди на ті або інші питання. Ллойд Джордж завжди намагався акцентувати увагу громадськості на соціальні нерівності, знаючи, що тим самим можна створити собі репутацію захисника простого народу. У цей перший період своєї політичної діяльності в 1890 р. валлійський депутат зайняв місце на лівому фланзі ліберальної партії [7, с.55-56].
У 1890 р. Ліберальна партія переживала кризу і для її подолання в жовтні 1891 року на конференції Національної ліберальної федерації в Ньюкаслі була вироблена демократична програма, що мала напередодні загальних виборів зміцнити позиції лібералів. Одним з авторів програми був Ллойд Джордж ще за 15 років до проведення своїх соціальних реформ він закріпив основними положення програми: реформування палати лордів, виплату винагороди членам палати громад, відділення церкви від держави в Уельсі, «гомруль» для Ірландії і так далі. Але парламентські вибори, що відбулися в 1892 році, принесли скромну перемогу лібералам, премєр - міністром став У. Гладстон (1892 - 1894 рр.). Тільки в Уельсі вони мали великий успіх, де і переміг знову Д. Ллойд Джордж.
Ллойд Джордж з 1890 року починає виходити на велику політичну арену, він відкрито вступає в конфлікт з політичним діячем У. Гладстоном (премєр-міністром Великобританії). Ллойд Джордж навіть вдається до парламентських хитрощів, до яких може удатися лише досвідчений політик. Девід Ллойд Джордж і його друзі з числа валлійських депутатів застосовують тактику обструкції ( дія, демонстративно спрямована на зрив якого-небудь заходу, пропозиції і таке ін.), вносячи більше ста поправок в проект білля з англіканської церкви, який висунули консерватори і який був підтриманий більшістю лібералів, що дало можливість надовго загальмувати проходження білля.
Після того, як У. Гладстон ( перебував при владі в період з 1880 р. по 1885 р. і з 1892 р. по 1894 р.) у черговий раз стає прем'єр-міністром і формує кабінет з лібералів Ллойд Джордж негласно стає в опозицію, оскільки обіцянки, висунені в програмі конференції не виконувалися і Ллойд Джордж був невдоволений діяльністю кабінету в здійсненні обіцяних заходів в церковній і аграрній політиці. Він приходить до висновку, що доки «віги», групуючись навколо У. Гладстона, заправляють справами партії, йому слід зміцнити свої позиції в Уельсі. Виступаючи на багатьох конференціях, Девід Ллойд Джордж не боїться висувати гасла автономії Уельсу, надання валлійського «гомруля», але північні місцеві ліберали не підтримали вимоги Ллойда Джорджа і не через те, що були проти гасел, а тому, що просто боялися, що Ллойд Джордж зможе відтіснити їх від керівництва в русі [28, с.55].
З 1892 р. по 1894р. продовжували загострюватися стосунки Ллойда Джорджа і з лондонськими лідерами лібералів (особливо з У. Гладстоном) і навіть дійшло до того, що Девід Ллойд Джордж заявив про вихід з ліберальної фракції і оголосив себе незалежним депутатом. Але коли уряд У. Гладстона пішов у відставку і уряд сформував А. Розбері ( перебував на посаді премєр-міністра в 1894 - 1895 рр.), то було внесло на розгляд білль, спрямований проти панування єпископальної церкви в Уельсі. У 1895 році під час парламентських дебатів сталося перше зіткнення Ллойда Джорджа з Г.Асквітом - міністром внутрішніх справ. Г. Асквіт ( 1905-1908 рр.-канцлер казначейства) різко відкинув поправку, запропоновану Девідом Ллойд Джорджем. У відповідь на це Девід Ллойд Джордж і його політичні друзі з Уельсу зайняли різку позицію стосовно уряду, що зіграло основну роль в падінні ліберального кабінету в 1895 році.
В Уельсі Ллойд Джордж виголошував одну промову за дугою; в цей час оформлюється організація «Молодий Уельс». Її метою була автономія Уельсу. Ллойд Джордж був автором тексту бойового гімну «Сини гір. Пісня об'єднаного Уельсу». Цей гімн розспівувався на багатьох зібраннях. Але незабаром сталося розчарування, Девіду Ллойд Джорджу не вдалося створити партію, багато представників лібералів не підтримали гасел Девіда і він їде на північ Уельсу, де, врешті-решт, вдалося зломити опір суперників з ліберальної федерації. На півдні він зазнав поразки. Д. Ллойд Джордж розчаровується в невдячному Уельсі і вирішує покинути його, тим більше що перед ним відкривалися горизонти в Англії [2, с.221].
На рубежі XIX і XX століть могутність британського парламенту, здавалося, досягла свого апогею. Реформа 1884 року збільшила число виборців на два мільйони чоловік. Д. Ллойд Джордж, що все ще сидів на задній лаві, ретельно вивчає парламентську процедуру і традиціії, придивляється до видатних парламентарів, удосконалює ораторську майстерність. Але Ллойд Джордж розумів, що на політичній арені все вирішують лідери партій, після У. Гладстона лібералів очолив лорд А. Розбері, що зробив колосальну кар'єру, але незабаром після відставки уряду відмовився очолювати лібералів, йому наслідував У. Харкорт (англійський юрист і політичний діяч; в 1892 р. - займав посаду канцлера казначейства), якого вже через два роки замінив Г. Кемпбелл-Баннерман (ліберал; премєр-міністр з 1905 по 1908 рік ). Девід Ллойд Джордж простежував кар'єру кожного з них черпаючи від кожного якісь позитивні риси. Зухвалість, уїдливість, здатність виявити слабкі місця в мотивуванні супротивника, дотепність - усе це принесло Ллойду Джорджу репутацію одного з найцікавіших парламентарів. Багато лідерів лібералів все ж відносилися з деякою зневагою до валлійського депутата. У свою чергу Ллойд Джордж відпускав немало уїдливих зауважень в їх адресу. Девід Ллойд Джордж небезпідставно відмічав, що вони ніяк не можуть стабілізувати положення в ліберальній партії, що продовжувала котитися вниз після провалу на виборах 1895 року. Д. Ллойд Джордж в 1897 році в одній із статей розкрив корінну біду лібералів: «Зосереджуючись на критиці консерваторів, вони не можуть запропонувати країні нічого позитивного. Вибори не виграєш негативною програмою, це короткозора політика» [26, с.167]. В кінці століття Девід Ллойд Джордж виступає з різкою критикою з питання ведення англо-бурської війни і закликає припинити війну «варварськими методами» [26, С.168]. З початку 1901 року Ллойд Джордж енергійно включився в кампанію з викриття цих методів. 18 лютого 1901 р., виступаючи в парламенті, він засудив знищення бурських сіл і репресії проти жінок і дітей. У червні знову таврував систему концентраційних таборів. Девід Ллойд Джордж закликав скоріше закінчити війну шляхом переговорів і поступок. Він купує газету «Дейлі ньюс», перетворивши її на рупор лібералів. У липні 1901 року впливова газета «Шеффілд індепендент» констатувала: «Ллойд Джордж є рушійною силою партії» [6, С.113]. Але на шовіністському засіданні у Бірмінгемі Девіду Ллойд Джорджу не вдалося змусити себе слухати, і він прямує у Брістоль, де виголошує свою промову після якої Ллойд Джордж перетворився на «національну фігуру». За ним закріпилася репутація людини правдолюбивої.
На рубежі ХІХ-ХХ століть виникає різка обстановка в робітничих колах Великобританії, хоча на перших етапах зіткнення робітників з урядом ще не викликало занепокоєння і сам Д. Ллойд Джордж не вважав на початку робітників серйозною політичною силою, але надалі він змінює свої позиції до робітничого руху, особливо після виникнення робітничої партії. У 1901 - 1902 рр. Девід Ллойд Джордж намагається відновити Ліберальну партію за допомогою внесення в програму пунктів про підтримку робітників. У цей період часу є і інші питання, які потрапляють в коло діяльності Ллойда Джорджа. Він виступає на підтримку політики фритредерства (вільна торгівля; політика за якої державне втручання у торгівельні відносини з іншими країнами відсутнє). У 1904 роки Д. Ллой Джордж висловив важливе положення: «Не можна допустити, щоб наша підтримка старого принципу вільної торгівлі помилково розумілася як захист існуючої соціальної системи» [6, С.115]. Головним полем діяльності Ллойда Джорджа стала в цей час боротьба з біллем торі про освіту. Каменем спотикання «реформи освіти» консерваторів стало проведення освітньої реформи під приводом введення загальної початкової і середньої освіти, торі спробували зміцнити приходські школи, які і повинні були стати основою в системі освіти. Ллойд Джордж вступив в полеміку проти цієї реформи. Та все ж у кінці 1902 року уряд прийняв цей білль в парламенті, незважаючи на опір Девіда Ллойд Джорджа. Але Ллойд Джордж не змирився - він став одним з натхненників опору здійснення закону в Уельсі і в Англії, що виражався головним чином в масових відмовах платити податок на утримання реорганізованої школи. Цей саботаж проходив під гаслом Ллойда Джорджа «Раз немає контролю - платити не будемо»! [6, С.120]. Але перед виборами Девід застерігав від надмірних спроб саботувати виконання білля про освіту, оскільки це може пошкодити партії на виборах - якщо будь-яка партія перестане підкорятися парламентським актам, це перетвориться на «серію революцій» [6, С.121] .
Боротьба навколо білля про освіту затягнулася надовго. Розрахунки валлійського депутата виправдалися. Йому вдалося зміцнити свою популярність в Уельсі, завоювати нових прибічників в Англії і Шотландії. Ллойд Джордж, на думку видатного англійського чиновника Р. Моранта, йшов назустріч «великій політичній перемозі» [8, С.79]. До 1905 року стало очевидно, що Ллойд Джордж висувається в число лідерів своєї партії. Уінстон Черчіль, з повним правом назвав його «кращим бойовим генералом ліберальної армії» [8, С.80].
Отже, Девід Ллойд Джордж в 1890 р. був обраний депутатом від лібералів у палату общин у графстві Карнарвон у північно-західному Уельсі. Він очолив групу уельських лібералів, що вимагали національної автономії Уельса. Перебуваючи в ліберальному уряді, Д. Ллойд Джордж з 1890 р. до 1905 р. відстоював затвердження соціальних реформ: відділення від держави церкви в північному Уельсі, реформування палати лордів, «гомруль» для Ірландії (самоврядування), зменшення робочого дня, упорядкування заробітної плати робітників і службовців.
РОЗДІЛ ІІ. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕВІДА ЛЛОЙД ДЖОРДЖА В ЛІБЕРАЛЬНОМУ КАБІНЕТІ В 1905-1910 рр.
.1 Історичні передумови проведення соціальних реформ
Наприкінці XIX ст. Англія пережила найбільш тривалу і тяжку кризу, що з 1873 р. охопила промисловість, сільське господарство, торгівлю, фінанси. Впродовж 1870-1914 рр. вона втратила світову промислову монополію. Загальне промислове виробництво країни за цей час подвоїлося (але в світі воно зросло у чотири рази). Замість третини світової індустріальної продукції (як було раніше) на частку Англії припадала тепер лише сьома частина. На початку 80-х рр. ХХ ст. в економічному потенціалі її обігнали США, на початку XX ст. - Німеччина. Англійські товари втратили конкурентоспроможність у змаганні з німецькими і американськими. Однак Англія ще займала перше місце в світі за обсягом вивезення капіталу, її торгівельний флот залишався світовим перевізником (половина американських товарів перевозилася англійськими суднами), вона мала наймогутніший військово-морський флот. Англійський фунт стерлінгів залишався світовою розрахунковою валютою [35, С.98] .
При владі, змінюючи одна одну, перебували Ліберальна (віги) чи Консервативна (торі) партії. Ліберальна партія на чолі з Уїльямом Бенджаміном Гладстоном і Консервативна партія на чолі з Б. Дізраелі обстоювали інтереси великого капіталу, крім того, консерватори також представляли інтереси великих землевласників. Намагаючись залучити на свій бік масового виборця, ліберали були змушені здійснювати соціальні реформи. Консерватори основну увагу приділяли зовнішній політиці, хоч і вдавалися інколи до обмеженого соціального реформування.
На початку ХХ століття виникає нова історична й соціально-політична ситуація, головна характеристика якої-наростаюча масова незадоволеність капіталістичною, імперіалістичною системою Великобританії. Імперіалістична система випробовується на міцність, якщо не на розрив, по трьох лініях. Перша лінія - відносини між розвиненими індустріальними країнами. Країни, що перебувають в авангарді світового розвитку й прагнуть до переділу сфер впливу у світі, і на цьому поприщі зіштовхуються один з одним у кривавій сутичці. Друга лінія - це відносини між метрополіями й колоніями. Народи колоній не приймають тих несправедливих умов існування й тих правил взаємин, які диктують їм розвинені індустріальні країни. Відбувається пробудження національно-визвольних рухів, потенціал їх досить великий - його вистачить на все ХХ століття. А третій сигнал небезпеки для системи виходить від атакуючих її робочих мас індустріальних країн.
У широкому сенсі, історія ХХ століття - це перехід від аграрного типу виробництва до індустріального виробництва, від аграрного суспільства до індустріального. Відповідно змінюється роль робітничого класу. Чисельність його росте, і в деяких країнах Заходу робітники виявляються в більшості. В Англії в переддень Першої світової війни робітники становлять до 70% населення. На початку століття робітник - центральна соціальна фігура кожної розвинутої країни Заходу.
Уже в середині ХІХ ст. 43% населення Англії були найманими працівниками. А в політичній еліті країни все помітнішу роль стала відігравати промислова буржуазія, яка досить чітко усвідомлювала свої інтереси і домагалася того, щоб вони були покладені в основу державної політики. Але правляча еліта Англії не була однорідною. Її можна умовно розділити так: промисловці, повязані з важкою промисловістю, новими її галузями - виробництвом сталі й кольорових металів, машинобудуванням, хімією та ін. (Бірмінгем); промисловці, повязані з легкою промисловістю - текстильною (Ланкашир) [35, С.100].
Аристократія, лендлорди, фінансисти, великі комерсанти і учасники старих провінційних компаній, ставали учасниками різноманітних інвестиційних компаній, банківських фірм, зайнятих видобутком цінної колоніальної сировини, будівництвом там підприємств і залізниць, біржовими спекуляціями. Публіцисти, суспільствознавці, історики, письменники, політичні діячі того часу яскраво і емоційно описували становище робітників, умови їх життя та праці, стан здоровя, їх принизливий соціальний стан та офіційну мораль. Умови існування робітників і їхніх родин були жахливі. Праця робітників залишалася важкою, оплачувалася погано, тривала експлуатація й жіночої й дитячої праці. Для європейських, та й для американських міст початку ХХ століття, типовими були наявність бідних робітничих кварталів. Така ситуація в містах Західної Європи викликала соціальну напругу.
Епоха переходу від феодалізму до капіталізму завершилася формуванням засад громадянського суспільства. Розвиток Англії пішов еволюційним шляхом. Країна стала еталоном лібералізму, доктриною якого були: в політичній частині - свобода, створення правової держави, яка візьме на себе захист прав людини; в економічній - вільний ринковий капіталізм, свобода конкуренції, вільна торгівля. Цитаделлю лібералізму умовно називають Ланкашир - центр легкої промисловості [31, С.223].
Уже в середині ХІХ ст. в Англії були закладені підвалини громадянського суспільства, і розхитати їх було зовсім не просто. Другою політичною силою, яка поруч з лібералами контролювала велику частину електорату, були консерватори (Бірмінгем). Визначаючи цінність свободи і передусім цінність свободи мати власність і вільно розпоряджатися нею, консерватори відкидали можливість побудови раціональної моделі суспільства. Консерватори покладалися на державу, чіткі обмежувальні настанови, які вона проводить у життя, що, на їхню думку, мало допомогти уникнути сповзання до хаосу й анархії, зберегти традиційні цінності, без яких суспільство приречене на деградацію.
Наприкінці ХІХ століття держава почала відходити від концепції «нічного сторожа», яка означала, зокрема, й невтручання у відносини між робітниками і підприємцями. Держава почала розробляти позитивну робочу політику. Її стабілізації сприяло й кількісне зростання середнього класу, до складу якого входили як підприємці, так і інтелігенція. Маючи певну власність, цей прошарок не був зацікавлений у радикальному зламі існуючого правопорядку, займаючи більш-менш сталу нішу. Щоб її зберегти та зміцнити, виступав за реформування суспільства, усунення найбільш кричущих його соціальних болячок. У цьому середовищі теж кристалізувалася думка про те, що держава повинна активно впливати на соціальний клімат, без чого марно сподіватися на стабільність і прогрес [31, С.225].
Ліберальні та консервативні кабінети, які змінювали одне одного при владі, провели низку відповідних реформ. Але перш ніж говорити про них, слід зазначити, що самі партії в цей час організаційно зміцнилися; і у виборчих округах та в парламенті вони були чітко організовані. У кожної з них був парламентський лідер, вибраний депутатами, якому доручалося формувати кабінет у тому випадку, коли партія отримувала більшість голосів. У партії була програма, прийнята і резюмована у кількох яскравих формулах. Партії використовували для агітації різноманітні прийоми та методи: мітинги під відкритим небом, вози-трибуни, ілюстративні афіші, запитальники, які заповнювалися кандидатами [14, С.325].
Новим явищем стали загальнонаціональні страйки. В Англії, наприклад, це були страйки шахтарів, портових докерів, залізничників. Не раз вони зупиняли життя багатьох міст. У серпні 1911 р. весь Лондон фактично перейшов у руки страйкарів - у місто були введені регулярні війська.
Відповідаючи на виклики часу лідери партій проголошують курс на соціальні реформи, які пропонується проводити з ініціативи представників буржуазії, але від імені й в інтересах всього суспільства. Ллойд Джордж - класичний представник соціального реформатора.
Майстрами соціального реформізму зарекомендували себе британські ліберали. У своїх політичних формулюваннях ліберали добре враховували прагнення народу до соціальних реформ. Автором гнучкої версії реформізму й однієї із найзначніших політичних фігур європейської історії перших десятиліть минулого століття став англієць Девід Ллойд Джордж, один з лідерів ліберальної партії Великобританії. Ллойд Джордж стояв за державне посередництво між робітниками й підприємцями. Консерватори й праве крило його власної партії оголосили його «червоним» - за те, що він провів у парламенті прогресивний податок на більші стани й високі доходи [41, С.201].
В 1909 році Ллойд Джордж ввійшов у парламент із ідеєю «народного бюджету» - введення «надподатку» на високі доходи. Гроші повинні були піти на соціальні й військові потреби (будівництво дредноутів). З 1908 року в Англії були уведені пенсії по старості - для тих, кому за 70, а також державне страхування - у спеціальний фонд відраховували кошти держава, роботодавці й самі робітники, кошти ці йшли на безкоштовне медичне обслуговування, на виплати через хворобу, по втраті працездатності, по материнству. Це була новизна, адже консервативні ідеологи увесь час повторювали, що державна допомога тільки розхолоджує трудящих, заважає їм самим «встати на ноги». Ллойд Джордж був спочатку міністром праці, потім міністром фінансів, нарешті, прем'єр-міністром, і завжди послідовно проводив лінію на підвищення ролі держави в рішенні соціальних питань (тривалість робочого дня, умови праці й т.д.). Наприклад, робітники все наполегливіше вимагали переходу від 10 до 8-годинного робочого дня. І уряд проводить через парламент закон про те, щоб не скрізь, а поки на окремих виробництвах (для гірників, що працюють у нічну зміну) 8-годинний день був введений [20, С.228].
Отже, наприкінці 1905 року ліберали вперше у ХХ ст. сформували кабінет на чолі з Г. Кемпбелл - Баннерманом. Слід відзначити, що новий кабінет відрізнявся за своїм складом від консервативних діячів, які довгий час стояли на чолі британського парламенту. Ліберали в новому уряді мали міцну більшість. Економічна ситуація у Великобританії до моменту приходу ліберальної партії явно знаходилися не у кращому стані, що природно відбилося і на без того тяжкому положенні простого народу. У тих умовах ліберали в тому числі і Д. Ллойд Джордж запропонували проект, який торкався підвищення життєвого рівня робітничого класу. Соціальні реформи повинні були розпочатися з введенням урядом пенсійних виплат похилого віку людям. У підготовці законопроекту про пенсії передбачалась участь багатьох членів уряду (Г. Асквіта, Д. Ллойд Джорджа). Визначальною фігурою був Девід Ллойд Джордж.
.2 Сутність ліберальних реформ Д. Лойд Джорджа
З часів У. Гладстона (ліберал; премєр- міністр Великобританії 1892-1894 року) Ліберальна партія зазнала серйозних змін. На перший план у ній висунулося радикальне крило прихильників реформ і соціального прогресу, яке незабаром очолив один з найталановитіших політиків Англії Девід Ллойд Джордж. Саме <#"justify">Відповідно до закону про пенсії 1 серпня 1908 р , пенсійні допомоги виплачувалися всім особам, що досягли віку 70 років. Мінімальна сума, на яку могла прожити людина була визначена в 4 шилінги 7 пенсів на тиждень. Пенсія становила 5 шилінгів на тиждень. Крім того, була визначена ковзна шкала, по якій людина, що отримувала допомогу в 5 ш. могла мати додатковий прибуток до 8 ш. 8 п. на тиждень. Тим, хто заробляв більше, розмір пенсій зменшувався таким чином, щоб максимальна сума становила трохи більше 13 ш. Тим, хто заробляв 12 ш. і більше, пенсія не виплачувалася взагалі. Крім того, в умовах видачі пенсії не було обмежень для осіб, що мають роботу, за винятком уже згадуваних. Розмір пенсії, якщо й був досить невеликим, все-таки рятував осіб літнього віку від необхідності йти в робітничі будинки. . За підрахунками російського журналіста А. Рабіновича, мінімальна сума пенсії становила 1 шил. на тиждень, максимальна - 4. Таким чином, якщо у 1911 р. все населення Англії складало 45.216.742 мешканців, а кількість пенсіонерів у 1912 р. - 942.160; то відповідно 2,01% всього населення отримували фінансову підтримку [36, С.141-142].
Наступним кроком у здійсненні соціальних перетворень було встановлення 8- годинного робочого дня для шахтарів в 1908 р. Це був перший випадок, коли парламент прийняв закон про скорочення робочого дня для чоловіків. Був прийнятий «Закон о регулировании труда в шахтах» 1908 р., в якому говорилося: « В соответствии с настоящим законом рабочий не должен работать в шахте, под землей, более восьми часов непрерывно, включая и время спуска и выхода из нее. Допускается сверхурочные, но не свыше 60 дней в году. Действие закона может быть приостановлено в случае войны или при других чрезвычайных обстоятельствах» [36, С.141].
Цими двома конституційними актами Д. Ллойд Джордж заклав початок для подальших соціальних перетворень у Великобританії. У березні 1908 р., у ліберальному щотижневику «Нейшн», У. Черчілль визначив соціальні реформи, як «непроторенну область політики». Реформи, проведені лібералами, автор наведеної цитати вважав як альтернативу соціалізму. У його інтерв'ю репортерові Дейлі Мейл, у серпні 1909 р., У. Черчілль заявив: «Думка така, що необхідно підвищити стабільність наших інститутів, даючи масі промислових робітників прямий інтерес - підтримуючи їх. Якщо дати їм матеріальну підтримку, у формі страхування в «чорні» для них дні, то ці робітники не будуть звертати уваги на широкі обіцянки революційного соціалізму» [50, С.37].
Коментуючи висловлення одного з лідерів лібералів, необхідно згадати політичну ситуацію, що склалася наприкінці ХIХ - початку ХХ ст. у робітничому русі, у багатьох країнах Європи. Активність робітників явно зростала. Багато реформаторів і У. Черчілль у тому числі, на наш погляд, шляхом реформування намагалися направити робітничий рух у потрібне русло: поліпшуючи положення робітників, уникнути можливих соціальних катаклізмів. У. Черчілль відстоював необхідність проведення соціальних перетворень урядом, для того, щоб не упускати ініціативу й не доводити ситуацію до крайності. Д. Ллойд Джордж із розумінням ставився до класу радикально настроєної опозиції, що дивилася на клас земельних власників знизу. Погляди Д. Ллойд Джорджа й У. Черчілля базувалися на інтересах класів, що вимагали соціальних змін.
У квітні 1909р. міністр фінансів Девід Ллойд Джордж представив перший бюджет. У бюджетній промові, він висунув ряд положень, на основі яких він мав намір будувати податкову політику. «Перший принцип, на якому я базую свої фінансові розрахунки такий, що хоча оподатковування, запропоноване мною на розгляд, і принесе дохід цього року не більш, ніж вимагаємо, для покриття річних видатків, він повинен забезпечити надходження достатньої кількості коштів у наступному році, що, тим самим, дозволить виконати всі наші намічені зобов'язання; і більше того, дохід буде збільшуватися, у міру росту потреб соціальної програми, що дозволить уникнути уведення нових податків уже до тих, які я прошу Парламент схвалити зараз. Другим принципом, який запропонував міністр фінансів, було прагнення останнього встановити таку норму податків, що не нанесла б шкоди торгівлі й комерції, «тридцятимільйонне джерело нашого добробуту». Як третій принцип, Д. Ллойд Джордж висловив своє тверде переконання в тім, що «всі верстви суспільства, у цій критичній фінансовій ситуації, повинні внести свій посильний внесок». І далі випливала заява про те, що в пропонованій податковій системі буде враховуватися фінансове становище платника податків. Особа, що одержує більший дохід, відповідно до нових податкових правил, буде платити й більший відсоток податку» [36, с.75-76].
До моменту втілення планів реформаторів у життя вибухнула депресія 1909 р., що погіршила ситуацію в економіці, скоротивши державний дохід. Спочатку Ллойд Джордж мав намір зменшити державні видатки на збройні сили на 2 млн. фунтів, прагнучи зменшити наслідки кризи в економіці. Але в цей самий час адміралтейство зажадало виділення коштів на будівлю 6 нових лінкорів, для забезпечення своєї домінуючої позиції над морями. Це означало, що канцлер казначейства повинен був вишукати додатково 3 млн. фунтів для військово-морських потреб. Крім того, пенсійні допомоги зажадали значних додаткових коштів, тому що замість 572 000 пенсіонерів, яким держава повинна була виплачувати пенсії, їхнє число виявилося 668 000, тобто на 96 000 більше. Це означало потребу виділення додаткових ще 2.5 млн. фунтів. Таким чином, дефіцит бюджету доходив до 16-17 млн. фунтів. Падіння державного доходу становило 6млн. фунтів, а сума додаткових видатків - 10млн. фунтів [36, С.145]. Ситуація здавалася катастрофічною. Над соціальними реформами нависла загроза.
У такій ситуації, реформи можна було врятувати, лише за допомогою збільшення прямих податків, а також увівши новий. Було запропоновано підвищити в 1909 р. прибутковий податок на 2 пенси. Сума податку склала 1 шилінг 2 пенси на незароблені доходи понад 700 фунтів і на зароблені кошти, що перевищували 2 000 фунтів. В осіб, що мають зароблений дохід нижче 2 000 ф. ст., ставка податку залишилася колишньою, тобто - 9п.;і податок становив 1 ш. у тих громадян, чий рівень доходу перебував у границях від 2 000, до 3 000 ф. ст. Це принесло додаткових 2.75 млн. фунтів ще. Тим самим особи, що одержують більший дохід і платили більший розмір податку [36, С.77].
Додаткові податки на спадщину повинні були скласти 4.8 млн.; гербовий збір - 1.25 млн. Додаткові податки на алкоголь склали 1.8 млн., на тютюн - 2млн. Крім того, був уведений новий податок на «надприбуток», який стягувався з осіб, що одержували дохід понад 5 000 фунтів у рік. Це склало ще 1.6 млн. фунтів [36, С.78].
Дискусії у парламенті викликало і введення земельних податків. Д. Ллойд Джордж пропонував обкласти 20% податком вартість на землі, при передачі її в інші руки (продажу або здачі в оренду). Оцінка вартості землі була зроблена 30 квітня 1909 р. Стягувати податок передбачалося тільки з вартості неопрацьованої землі. Податок містив у собі грошовий збір, у кількості 1 пенсу, з 1 фунта стерлінга, від загальної вартості землі, ціна якої перевищувала суму в 50 ф. ст. за акр. Це принесло б 0.5 млн. уже в перший рік [36, С.142].
Плануючи бюджет, і міністр фінансів, і багато членів кабінету міністрів усвідомлювали про ту боротьбу, що їм треба було витримати в захист документа. Тому Ллойд Джордж закінчив бюджетну промову словами: «Мені говорять, що не було ще канцлера казначейства, що змушений, був би ввести такі високі податки в мирний час. Тому це «військовий бюджет», ведучий непримиренну боротьбу проти вбогості й бідності. І я не можу не сподіватися, що ще при житті цього покоління ми значно просунемося вперед по шляху ліквідації бідності й убогості, і що людська деградація, що супроводжує животінню, буде так само далека від людей цієї країни, як небо від землі» [36, С.145].
Необхідно відзначити, що не всі в уряді одноголосно підтримали проект бюджету, запропонованого Девідом Ллойд Джорджем. Він обговорювався 14 разів з березня по квітень 1909 р. У первісному виді бюджет підтримували Г. Асквіт (1908 - 1909 рр. очолював коаліційний уряд), У. Черчілль (1908 р. очолював міністерство торгівлі). Опоненти висловлювали побоювання, що запропонований розмір податку був такий, що ліберали, які спиралися на підтримку середнього класу, могли її втратити. Р. Мак Кенна критикував намір міністра фінансів увести земельний податок. Джон Бернс (британський журналіст) називав бюджет «найкалейдоскопічним». А Льюис Харкот виражав побоювання, що «Цей бюджет забезпечить тріумф тарифній реформі». Крім того, був виражений сумнів із приводу дефіциту [18, С.380].
У процесі роботи над бюджетом ліберальним кабінетом були проведені деякі зміни, що не зачіпали суті документа. Податок на землю був скорочений до 0.5 пенсу. Наступне виправлення з'явилося податковим послабленням тим, у кого доходи не перевищували 500 фунтів у рік. Цієї категорії передбачалася податкова пільга на дітей до 16 років - 10 фунтів. Виправлення уряду не знижували значення радикального характеру бюджету. Розрахунок був зроблений на звільнення середнього класу з помірними доходами від більших виплат податків. Згідно «народному бюджету», як назвуть його пізніше, головне джерело доходу держави було переміщено з непрямого оподатковування на пряме [36, С.144].
У Парламенті представлений Д. Ллойд Джорджем бюджет викликав різке його відторгнення консервативною частиною палати громад. Особливо різке неприйняття викликали два пункти: введення податку на землю й новий податок на "надприбуток". Депутати, що виражали інтереси класу земельної аристократії, сприйняли введення податку на землю, як «смертельний удар» по їх традиційному домінуючому положенню в країні.
Зіткнення інтересів вилилося за стіни парламенту, викликавши широке обговорення податкових нововведень у суспільстві. Масова пропаганда прихильників і супротивників фінансового білля розгорнулася на сторінках багатьох газет. Була організована навіть Ліга протесту проти бюджету, у числі засновників якої, значилися такі відомі банкіри, як Ротшильди. Реформаторам, зокрема Д. Ллойду Джорджу доводилося відповідати на критику опонентів, виступаючи з роз'ясненнями своїх цілей. У. Черчілль, у свою чергу, очолив Бюджетну Лігу, створену для відбиття нападок на бюджет. Політична атмосфера літа 1909 р. була напружена до межі [37, С.222].
І, хоча «народний бюджет», при домінуючому положенні лібералів у палаті громад, повинен був бути схвалений, його очікувала ще й ратифікація в палаті лордів. Передчуваючи відхилення білля верхньою палатою, Д. Ллойд Джордж у своїй мові в Ньюкаслі в жовтні 1909 р. виступив із застереженням до лордів: "Давайте усвідомлюємо, що вони (лорди) мають намір зробити. Вони підштовхують до революції, і вони неї одержать. Лорди можуть проголосити революцію, але направляти й керувати нею будуть прості люди» [48, С.166].
Після відмови палатою лордів ратифікувати бюджет, прем'єр міністр Г. Кемпбелл - Баннерман (ліберал)розпустив уряд й призначив нові вибори в Парламент, тим самим, виносячи проект бюджету Д. Ллойда Джорджа на схвалення країни. За підсумками виборів у Парламент 1910 р., у законодавчих зборах утворилася впевнена коаліційна більшість лібералів, лейбористів і ірландських депутатів (коаліційний уряд у 1908-1916 рр. очолив Г. Асквіт, який підтримував політику Д. Ллойд Джорджа), що дозволило реформаторам провести бюджет 1909 р. у палаті громад ще раз, додавши йому, таким чином, статус закону [45, С.149].
Прийняттям «народного бюджету»1909 р., закінчилася перша стадія реформ, намічених ліберальним урядом для поліпшення положення робітничого класу. У результаті введення нових податків на землю, а також «надподаток» на доходи, що перевищували 5 тис. ф. ст., у бюджеті з'явилися кошти для проведення подальшої програми реформування.
Отже, в умовах перегрупування політичних сил у Великобританії з 1905 року по 1908 рік при владі перебувала Ліберальна партія. Більшість ліберальних соціальних реформ повязано з імям Девіда Ллойд Джорджем. У 1909 р. за його участі були створені перші біржі праці для здійснення посередництва між підприємцями і робітниками, було встановлено пенсійний вік, запроваджено соціальні гарантії на випадок хвороби, інвалідності, були прийняті «народний бюджет», податкові пільги для дітей, введені земельні податки, встановлено 8-годинний робочий день для шахтарів (скорочено робочій день для чоловіків), прийнято закон в 1910 р. про страхування по безробіттю.
Таким чином, Девід Ллойд Джордж на початку ХХ століття пропонував проводити внутрішню політику у Великобританії шляхом поступок і реформ. Перехід влади до лібералів сприяв покращенню соціально-економічному розвитку країни,і в якійсь мірі перешкодив підйому робітничого руху, що насувався. Оскільки економічна ситуація у Великобританії в кінці ХІХ на початку ХХ ст. була в критичному стані, то становище простого народу було тяжким. Ліберали в такій ситуації запропонували проект реформ щодо підвищення життєвого рівня робітничого класу. Соціальні реформи, запропоновані Девідом Ллойд Джорджем повинні були розпочатися з введення урядом пенсійних виплат людям похилого віку. Безсумнівно, визначальною фігурою у Великобританії на початку ХХ ст. став Д. Ллойд Джордж.
РОЗДІЛ ІІІ. ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА Д. ЛЛОЙД ДЖОРДЖА НА ПОСАДІ ПРЕМЄР-МІНІСТРА ВЕЛИКОБРИТАНІЇ (1916-1922 РОКАХ)
.1 Утворення коаліційного уряду
Після відставки уряду лібералів в 1916 р., формування кабінету у Великобританії було доручено лідерові консервативної партії Бонар Лоу (з 1916 р. займав посаду премєр-міністра Великобританії). Але він і не думав конкурувати з Ллойдом Джорджем. Лідери консерваторів разом з Девідом виробили тактику ведення справ. Артур Джеймс Бальфур (британський консервативний політичний діяч, прем'єр-міністр в 1902-1905 рр. і міністр закордонних справ в 1916-1919 рр.) вирушає до короля з сформульованим твердженням: «Уряд без Ллойда Джорджа існувати не може; колишній військовий міністр краще за інших підходить і на роль глави уряду» [32, С.121]. Увечері 6 грудня 1916 р. Д. Ллойд Джордж прийняв офіційне доручення короля сформувати уряд.
Ллойд Джордж давно був на політичній арені Великобританії, але ще ніколи не мав такого впливу як в 1916 р., ліберали вже не могли тримати в руках усю повноту влади, а консерватори потребували популярного лідера, яким і став Девід Ллойд Джордж. Дуже багато збігів привело його на Даунінг-стріт, можливо усі вони сталися випадково, а можливо, що Ллойд Джордж зробив все, щоб вони сталися.
В усіх сферах діяльності від прем'єра Великобританії було потрібне таке сузір'я талантів, яке було лише у одного Д. Ллойда Джорджа. Рішучість і гнучкість, нестримний порив і тонкий маневр, буйна фантазія і тверезий розрахунок. Журналісти писали про динамізм натури Ллойда Джорджа, про те, що з його приходом на Даунінг-стріт почнеться нова епоха в житті суспільства [33, С.214]. Ось цьому то динамічному політикові англійські правлячі круги і вручили владу в найважчу для себе годину.
Ллойд Джордж хотів сформувати уряд з людей, яким би він довіряв і які були б вірні йому завжди, незалежно від політичних пристрастей і криз. Але ситуація, що склалася, не дозволила йому це зробити. Як глава уряду Девід Ллойд Джордж на початку був ще слабкий і перебільшував можливості Г. Асквіта, тому діяв не рішуче. На початку роботи кабінету Ллойда Джорджа в 1916 - 1917 рр. було проведено опитування в палаті громад, яке показало, що з 260 лібералів 135 готові були підтримати очолюваний Девідом Ллойд Джорджем уряд. Це означало, що близько половини усіх членів партії все ще йшли за Г. Асквітом. Ірландська партія складалася, загалом, з прибічників Г. Асквіта, а робітнича партія в 1918 р. ділилася на прибічників війни і на рішучих пацифістів. Консерватори, які входили в коаліцію Г. Асквіта були не задоволені призначенням Девіда Ллойд Джорджа на прем'єрський пост в 1916 р. Сам він писав: «Що стосується деяких з них, то аж до самого кінця не було жодної хвилини, коли вони не зраділи б моїй відставці» [26, С.423].
Девід Ллойд Джордж зробив все, щоб не дати здійснитися бажанням багатьох політичних опонентів, які передрікали відставку його уряду в найближчі 6 місяців. Для того, щоб отримати підтримку консерваторів Ллойд Джордж прислухається до думки Бонар Лоу. До цього часу один з лідерів консерваторів ( Бонар Лоу) вже зайняв пост міністра закордонних справ. Ще одним важливим завданням зміцнення кабінету Ллойд Джордж вважав введення в кабінет декількох міністрів від лейбористської партії це мало велике значення для прем'єр-міністра.
У своїх виступах Д. Ллойд Джордж завжди чітко і однозначно висловлювався з приводу продовження Першої світової війни до повної поразки Німеччини і її союзників, хоча рахував її жахливим і непотрібним явищам для людства: «Я ненавиджу війну і приходжу від неї в жах. Я думаю іноді, чи не сниться мені усе це? Цього не може бути насправді. Але ці питання можна ставити і можна відповідати на них лише до того, як війну починаєш, але раз почавши її, треба, стиснувши зуби, довести її до кінця, інакше рухне усе те, що може бути здійснено лише в результаті перемоги» [27, С.112]. Ллойд Джордж домагається згоди парламенту на головну роль у ведення бойових дій не кабінету, а військової ради, яку сам і очолює.
У політичній лінії нового уряду було вироблено три питання, які потребували негайного рішення, - це питання про вугільну промисловість, продовольче питання і питання про судноплавство. Що стосується вугільної промисловості, то Ллойд Джордж говорив, про те, що держава повинна узяти її під контроль. Націоналізація вугільної промисловості має бути проведена в широких масштабах, прибуток планувалося, обчислюватиметься на довоєнній основі. Найгостріша проблема склалася і з продовольством, Ллойд Джордж бачив, скільки земель в Англії використовується не по призначенню. Він вводить систему контролю за використанням і розподілом продовольства у військовий час, також Ллойд Джордж розпоряджається збільшити число виробництва предметів для ведення сільськогосподарських робіт. Ллойд Джордж закликає кожне поселення забезпечити самих себе продовольством, а фермерові пропонувалося, якомога більше використати незайнятих територій під ріллю. Уряд Ллойда Джорджа продовжує політику колишнього кабінету на загальну трудову повинність.
У відношенні преси, Ллойд Джордж не проводить політику обмеження, як цього вимагало військове командування. Прем'єр вирішує кардинально змінити структуру кабінету, оскільки кабінет з двадцяти чоловік не міг оперативно приймати рішення, Девід Ллойд Джордж формує кабінет з п'яти чоловік, прообраз існуючої військової ради, яка може користуватися безмежними можливостями по веденню військових дій. Перший військовий кабінет складався з Ллойда Джорджа - голови уряду, лорда Дж. Керзона (британський політик, лорд, міністр закордонних справ англійського уряду), Н. Гендерсона (британський політик та дипломат), і Бонар Лоу, якому було доручено лідерство в палаті громад, оскільки Девід Ллойд Джордж не міг дуже часто бути присутнім на її засіданнях, хоча і не пропустив жодного важливого засідання палати [44, С.301].
З питання про участь лібералів в кабінеті Ллойда Джорджа, він мав факт, що усі колишні міністри-ліберали прийняли на засіданні, на яке не був запрошений прем'єр, резолюцію, яка зобов'язувала усіх і кожного з них не служити під керівництвом Девіда Ллойд Джорджа. Це рішення викликало катастрофічний розкол ліберальної партії, який зменшив її вплив і завадив здійсненню її цілей впродовж усіх минулих з 1916 року років. Ллойд Джордж, вважав, що відмова лібералів підтримати його уряд ні до чого особливого не призведе і лише трьох представників лібералів він вважав гідними кандидатурами в міністри, одним з них був колишній прем'єр Г. Асквіт, на думку Девіда Ллойд Джорджа, він не міг керувати державою гідно, але як член військового кабінету міг би згодитися, але Г. Асквіт не бажав брати участь в якому б то не було уряді, в якому він сам не був би прем'єром.
Едвін Монтегю (британський політик, секретар у справах Індії <#"justify">З перших кроків на посту прем'єра Д. Ллойд Джордж з 1916 року намагався представити новий уряд загальнонаціональним. Дійсно, кабінет, очолюваний Девідом Ллойд Джорджем складався з людей різних соціальних груп і політичних пристрастей, але їх об'єднувало одне - інтерес до роботи і відданість прем'єр-міністрові. Прем'єр нового кабінету отримав практично безмежні повноваження, що дозволило Ллойду Джорджу проводити внутрішню політику у своїх інтересах.
Девід Ллойд Джордж під час свого прем'єрства зіткнувся з цілим комплексом проблем як зовнішніх - йшла Перша світова війна (1914-1918 рр.), де Англія зі змінним успіхом брала участь в ній, так і внутрішніх - зростало число страйків. Посилився рух за швидке припинення війни. Ллойду Джорджу довелося удатися до радикальних заходів: встановлення військової диктатури і це у нього не погано вийшло. Девід Ллойд Джордж зміг сконцентрувати у своїх руках усю повноту влади, але при цьому зберегти усі принципи демократії. Як ніхто інший, Ллойд Джордж відчував, що правлячим колам щоб уникнути внутрішнього вибуху слід покладатися не лише на силу, але і на маневри, необхідно було активніше закликати до патріотизму і єднання нації, це підкріплювалося і деякими законами, які приймав уряд в цей час. Прем'єр був також переконаний, що, тільки зміцнивши положення в тилу, значно розширивши контроль держави в усіх сферах економіки, можна сподіватися витримати німецьку морську блокаду і взагалі довести Першу світову війну до переможного кінця. Таке зовнішньополітичне становище впливало і на внутрішні справи країни, тому постало питання про негайне вирішення внутрішніх проблем. Взимку 1916-1917 років, коли кабінет Д. Ллойд Джорджа зробив екстрені заходи, робітники страждали від збільшення цін і нестачі продовольства. Тільки за 1916 рік ціни на предмети першої необхідності підскочили на одну третину, а на чай - на п'ятдесят відсотків.
З грудня 1916 року уряд Девіда Ллойд Джорджа став видавати один білль за іншим. Особливим розпорядженням 1916 р. різко обмежувалося виробництво пива. «Прем'єр зводить старі рахунки з пивними баронами», - писали газети [28, С.23]. Восени 1917 року довелося піти далі: були введені державні дотації оптовикам в цілях стабілізації цін на хліб і картоплю. Услід за тим уряд Д. Ллойд Джорджа був змушений піти на крайні заходи, були введені картки на хліб і м'ясо. Видавалося безліч різних розпоряджень, що погрожували штрафами за спекуляцію і псування продуктів [28, С.24].
На початку 1918 р. в Британії було впроваджено картки на м'ясо і жири, а з червня 1918 р. вступила в дію система нормування основних продуктів харчування. Якщо в перші півтора військові роки уряд регулював лише ввезення і розподіл цукру і льону, то до середини весни 1917 р. він підпорядкував своєму контролю практично увесь імпорт. Без санкції одного з державних комітетів до країни не можна було ввезти більшість найменувань товарів. Контролюючи закупки і розподіл сировини між різними підприємствами, використовуючи систему держзамовлень, уряд тією чи іншою мірою охопив своїм впливом основні галузі виробництва. Небачена раніше централізація влади і безпрецедентне зростання впливу держави на усі найважливіші сфери життя суспільства не могли не турбувати британців. Тож в березні 1915 р. було створено Комітет з реконструкції (з липня 1917 р. - Міністерство), який мав розробляти плани щодо ліквідації усіх державних обмежень воєнного часу і відновлення довоєнного порядку [10, С.201].
Ллойд Джордж навів лад в торгівлі з ворожими країнами, оскільки за часів Г. Асквіта в гонитві за наживою багато промисловців наводили торгові зв'язки з ворогами через нейтральні країни, а уряду Девіда Ллойд Джорджа вдалося ліквідувати таку торгівлю. Але, незважаючи на ухвалення багатьох законів спрямованих на впорядкування розподілу продовольства, торгівлі прибутки великих фірм і компаній продовжували рости. Цьому сприяло регулювання при розподілі сировини і палива, впорядкування системи замовлень і контрактів, приховання справжніх розмірів доходів під приводом секретності відповідних даних.
Прагнучи стримати активність робітників, Д. Ллойд Джордж винаходив усе нові і нові прийоми та йшов на поступки. З вересня 1917 року уряд Д. Ллойд Джорджа підвищив зарплату шахтарям, робітникам військових заводів. Ллойд Джордж приймав і далі багато законів, що сприяли консолідації усього населення, так, в грудні 1917 року кабінет визнав робітничі організації. У лютому 1918 року прийняли закон, що раніше обговорювався, про значне розширення складу виборців: право голосу отримали усі чоловіки з 21 року (при шестимісячному цензі осілості), військовослужбовці і жінки з 30 років. За ініціативою глави уряду було утворено нове міністерство реконструкції, був зроблений акцент на трансформацію країни і пошуків інших, кращих порядків [38, С.285].
Безпосереднє правління новим міністерством Ллойд Джордж залишив за собою. При цьому міністерстві були створені десятки комітетів і підкомітетів, зайнятих різними проблемами. Ці комітети і відділи самого міністерства займалися виробництвом і торгівлею, фінансами і мореплаванням, положенням робітників і батраків, охороною здоров'я і житловим будівництвом. Це міністерство сприяло зміцненню довіри до уряду Д. Ллойд Джорджа і могло змусити людей почекати до переможного кінця в імперіалістичній війні.
У критичний період Першої світової війни в 1918 р. тил в Англії виявився міцніший, ніж в Німеччині. Але Ллойд Джордж розумів, що ненадовго. Багато що залежало від того, як підуть справи на фронті. У свою чергу співвідношення політичних сил усередині країни залишилося важливим чинником, що визначав британську стратегію. Тому Д. Ллойд Джордж змушений був поряд із внутрішньою політикою велику увагу приділяти зовнішнім проблемам, і на здійснення зовнішньої політики витрачалося багато коштів і резервів країни.
Девід Ллойд Джордж щоб ще раз отримати підтримку населення Великобританії починає передвиборну компанію на чолі оновленої коаліції. Перспективи виборів вивчалися державними діячами з ранньої осені 1918 року. 5 жовтня 1918 р. Бонар Лоу в листі Бальфуру висловився за розпуск парламенту і подальше блокування з Ллойдом Джорджем. Вони вважали, що консерватори не зможуть перемогти на виборах без такого популярного лідера як Ллойд Джордж, а також вважали, що якщо вони не підуть на зближення з Девідом Ллойд Джорджем, то він може розпустити консервативну партію і консерватори можуть розколотися також як і ліберали. Вони вважали, що глава уряду користується популярністю і доб'ється удачі на виборах. А після них він виявиться залежним від консерваторів. Лідер торі вважав, що Ллойд Джордж повторить шлях Дж. Чемберлена і вступить в ряди консерваторів, він навіть готовий поступитися йому місцем керівника партії. У той час консерватори найбільше страшилися зростання робітничого руху і появи лейбористської партії. Ллойд Джордж був потрібний їм як визнаний майстер роботи серед трудящих, як ворог соціалізму. Тому Бонар Лоу міг завірити своїх колег по партії, що «в найголовнішому» мета Ллойда Джорджа співпадає з їх власними цілями [38, С.287].
Д. Ллойда Джорджа тоді мало турбували подібні міркування і прогнози, він узяв курс на проведення виборів і змову з торі. 2 листопада 1918 року в листі на ім'я Бонар Лоу, що залишався секретним десять днів, прем'єр офіційно запропонував консерваторам спільну виборчу кампанію і сформулював деякі завдання. Серед них значилося стимулювання єдності і розвитку Британської імперії і зміцнення її впливу в міжнародних справах. З питань протекціонізму, статусу Ольстера і навіть церковних справ в Уельсі Ллойд Джордж йшов на поступки торі. Зрозуміло, що останні на зборах парламентської фракції 12 листопада схвалили угоду. Бонар Лоу не упустив випадку заявити, що саме консерватори «зробили Ллойд Джорджа прем'єр-міністром» і що він став «прапороносцем» принципів юніоністські партії [31, С.132].
Ллойд Джордж не радився зі своїми ліберальними прибічниками, число яких взагалі було невелике. Він не мав наміру в ту пору відновлювати єдність ліберальної партії і йти на примирення з Г. Асквітом. Опозиція угрупування Г. Асквіта не лякала Ллойда Джорджа, він вважав за краще мати справу швидше з нею, а не з лейбористами і лівими соціалістами; демократично налагоджені виборці будуть лише збиті з толку наявністю декількох партій, що критикують його, які до того ж конкурують між собою. Від своєї партії Ллойд Джордж висунув тільки 159 кандидатів в депутати [10, С.229].
Ллойд Джордж і Бонар Лоу придумали новий метод, для того, щоб перемогти на виборах, своїм кандидатам вони вручали спеціальні сертифікати, які означали, що саме ці кандидати є проурядовими і, що саме вони гідні, зайняти місце в парламенті. Ллойд Джордж робив дуже гучні заяви, він обіцяв знести усі трущоби і побудувати в короткий час багато нових будинків, видати землі усім бажаючим і передусім колишнім військовослужбовцям. Особливо діяла обіцянка зажадати від Німеччини виплатити контрибуцію за втрати англійців під час першої світової війни [10, С.300]. Деякі обіцянки були дійсно виконані, але деякі залишилися лише передвиборним трюком Ллойда Джорджа.
На виборах 1918 р. в палату громад коаліція отримала беззастережну перемогу. Більшість місць в палаті отримали консерватори і 136 місць отримала партія Д. Ллойда Джорджа, що іменується ліберальною. Старі ліберали фактично провалили вибори. У кінці грудня 1918 року Ллойд Джордж сформував новий уряд. Йому належало ще знаходитися на чолі уряду майже 4 роки, за які було зроблено багато що для країни і для англійського народу.
В програмі Лейбористської партії Девіда Ллойд Джорджа, прийнятій в серпні 1918 р., ставилося завдання проведення державою низки соціально-економічних реформ, одержавлення деяких галузей, встановлення «демократичного контролю» над виробництвом. Вплив нового уряду на всі сторони суспільного життя Британії значно зріс. Ллойд Джордж мав фактично необмежену владу і здійснював свої повноваження за допомогою створеного ним воєнного кабінету, куди, крім нього, входили чотири призначені ним міністри (Е.Бонар Лоу, А.Гендерсон, Дж.Керзон і А.Мілнер). Цим вузьким складом приймалися усі найважливіші рішення з основних питань. Дехто звинувачував Ллойд Джорджа в диктаторстві, однак в складних умовах військового часу суспільство було готове миритися з цим. З початку своєї діяльності уряд зіштовхнувся з проблемою забезпечення населення продовольством і все більш зростаючих потреб армії в озброєнні і допоміжних матеріалах [8, С.80].
Продовольчі труднощі посилилися в умовах необмеженої підводної війни, розпочатої Німеччиною в лютому 1917 р. В цих умовах для доставки зерна в країну було мобілізовано усі наявні лайнери. Було створено різнобічну систему державного контролю і регулювання, яка поширювалася на торгівлю, виробництво і розподіл продуктів. Указ про обробіток землі (грудень 1916 р.) уповноважував місцеву владу розподіляти необроблювані землі серед населення для вирощування городини. Для вирощування різної сільгосппродукції було залучено близько 3 млн. акрів раніш необроблюваних земель. До 1918 р. посіви пшениці в Британії збільшилися на 40% порівняно з 1914 р. Влітку 1917 р. уряд почав виділяти субсидії для зменшення цін на хліб, цукор, м'ясо. До листопада 1917 р. майже на всі продукти харчування ціни були фіксовані. Однак повною мірою вирішити проблему продовольства не вдалося. Особливо гостро вона відчувалася на рубежі 1917 - 1918 рр., про що свідчили величезні черги за продовольством в усіх великих містах.
Отже, внутрішня політика коаліційного уряду Девіда Ллойд Джорджа полягала у подоланні повоєнних кризових явищ, структурній перебудові економіки, запровадженні державного регулювання економічних і соціальних процесів. Уряд Девіда Ллойд Джорджа протягом 1916 - 1922 рр. вводилися закони спрямованні на впорядкування розподілу продовольства і торгівлі, регулювання сировини і палива. Премєр - міністр намагався вирішити питання про судноплавство, вугільну промисловість і продовольчу проблему.
ВИСНОВКИ
В цілому необхідно зазначити про те, що кінець ХІХ - початок ХХ ст. у Великобританії був ознаменований значними перетвореннями в соціальній сфері, які були проведені ліберальним урядом Девіда Ллойд Джорджа. Важливим є той факт, що в ухваленні запропонованої лібералами соціальної стратегії, брали безпосередню участь самі британці.
Девід Ллойд Джордж, безумовно, велика особа для усієї політичної історії, та і взагалі історичної науки. Головними досягненнями Д. Ллойда Джорджа є - проведення соціальних реформ і зниження повноважень верхньої палати Британського парламенту, палати лордів. Головним і найгострішим питанням стали соціальні перетворення, нарахування посібників і пенсій, страхування здоров'я робітників, скорочення робочого дня для робітників і службовців, збільшення грошової виплати, надання субсидій і пільг різним прошаркам суспільства. Одним з найважливіших питань було питання, яке залишалось ключовим на всьому етапі політичної кар'єри Д. Ллойда Джорджа, і стосувалось зрівняння усіх громадян Великобританії в правах. По суті Девіду Ллойд Джорджу вдалося добитися результатів в даній проблемі.
Однією з основних і найважливіших функцій держави є перерозподіл доходів серед учасників суспільного виробництва і, зокрема, через складний механізм прогресивного оподаткування. Цей прогрес розпочався в Англії, коли був прийнятий бюджет Девідом Ллойд Джорджем на 1909 - 1910 рр., тоді ж було введено прогресивний прибутковий податок.
У критичні моменти економічного розвитку Великобританії, Д. Ллойд Джордж зміг домовитися з основними монополістами і акціонерними компаніями, щоб вони вкладали свій капітал у внутрішній ринок, що сприяло утриманню промислового виробництва на колишньому стабільному рівні. Звичайно, Ллойд Джордж був вимушений підтримати введення карткової системи на основне продовольство, але це міра була украй вимушена, можливо, коли б не це Англії просто б не вистачило продовольства в період Першої світової війни (1914 - 1918 рр.).
Таким чином, політична діяльність Девіда Ллойда Джорджа і його внутрішня політика відбивають головні етапи історії Англії з кінця XIX століття, допомагають з'ясувати які різноманітні прийоми і методи використав англійський прем'єр, щоб добитися найважливіших результатів в перетворенні життя громадськості.
Лейбористська партія на чолі з прем'єр-міністром Великобританії Ентоні Блером (1997 - 2001 рр.) перейняли ідеї і плани видатного прем'єр-міністра Девіда Ллойда Джорджа і внесли їх у свою програму.
Закон про пенсійне забезпечення 1908 року передбачав не лише обовязкові пенсії для людей похилого віку, але й став першою спробою державного піклування про незаможних в англійському суспільстві. Цей соціальний акт став результатом роботи декількох комісій, які в різні часи займалися вивченням питання про пенсії. Цей закон визнавався як нове явище, до тих пір ще не виражене політико - економічне поняття.
Наступним кроком Девіда Ллойд Джорджа у здійсненні соціальних перетворень було встановлення 8-годинного робочого дня для шахтарів у 1908 році. Отже, впродовж ХІХ століття урядова політика підтримувала підприємців та промисловців, сприяючи розвитку торгівлі та промислової діяльності. Д. Ллойд Джордж завжди намагався проводити внутрішню політику шляхом певних зрушень в соціальній сфері, а також відстоювати економічні інтереси середнього прошарку населення. Адже саме там знаходилася найбільша кількість ліберальних виборців.
Таким чином, кінець ХІХ-початок ХХ століття відзначився значними перетвореннями в історії соціального законодавства Великобританії. Проведення Девідом Ллойд Джорджем значної кількості реформ в зарубіжній, радянській і російській історіографія отримало детальне висвітлення. Девід Ллойд Джордж в історичній науці вважається найбільш яскравим засновником ідей соціальної політики. Пропозиції політика являли собою не віддалені теоретичні міркування, а життєво важливі формули, що свідчили про необхідність соціальних зрушень у Великобританії в кінці ХІХ - початку ХХ століття.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1.Беннет А. Лорд Рейнго/ Алан Беннет. - Лондон: Бен, 1978. - 324 с.
.Бивербрук. Восход и падение Девида Ллойд Джорджа/ Бивербрук. - Лондон: Колинс, 1963. - 443 с.
.Блох Ю.М. Внутрішньополітичні дискусії в Англії стосовно зовнішньої політики країни на початку ХХ ст. (1902-1914рр.) Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук/ Ю. М. Блох. - Дніпропетровськ - 2007. - 18 с.
4.Бриггс Э., Клэвин П. Европа нового и новейшего времени. С 1789 года и до наших дней/ Э.Бриггс, П. Клэвин. - М.: Весь мир 2006. - 608 с.
5.Валюх Л.І. Політичні дискусії в Англії з питань колоніальної політики в Африці 1881-1899 рр. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук/ Л.І. Валюх. - Чернігів, 2008. - с.
.Вейдемюллер К. За рубежом. Финансовый билль и палата лордов/ К. Вейдемюллер // Современный мир. - СПб., 1909. - №10. - С. 113 - 125
.Виноградов В.Н. В кильватере у Ллойд Джорджа: Из истории раннего лейборизма/ В.Н. Виноградов // Новая и новейшая история. - 1975. -№ 5. - С. 55-76.
.Виноградов В.Н. Первые шаги лейбористской партии: 1900-1905 годы/ В.Н. Виноградов // Проблемы британской истории. 1973. М.: Наука, 1973.- С. 79-105.
.Виноградов К. Б. Мировая политика 60-80-х годов ХІХ века: События и люди/ К.Б. Виноградов. - Л.: Изд-во Ленинград, ун-та, 1991. - 168 с.
.Виноградов К.Б. Дэвид Ллойд Джордж/ К.Б. Виноградов. - М.: Мысль, 1970. - 412 с.
.Галеви Э. История Англии в эпоху империализма/ Э. Галеви. - М.: Соцэкгиз. 1937. - Т. I. - 408 с.
.Гельберштабт Л. Иностранная политика. Внутренний кризис в Англии/ Л Гельберштабт // Русская мысль. - 1909. - №12. - С. 192 - 208
. Дэниел К. Англия: история страны/ К. Дэниел. - М.: ЭКСМО; СПб.: Мидгард, 2007.-480с.
.Джордж Уильям. Мой брат и я/ Уильям Джордж. - Лондон: Эйр и Споттисвуд, 1958. - 323 с.
16.Ерофеев Н.А. Очерки по истории Англии 1815-1917/ Н.А. Ерофеев. - М.: Изд-во ИМО,1959.-263с.
.Иностранное обозрение. Земельный вопрос в Англии и проекты Ллойд Джорджа // Вестник Европы. - СПб., 1914. - №1. - С. 432 - 435
.Иностранное обозрение. Политическое дело в Англии // Вестник Европы. - СПб., 1911. - №1. - С. 380 - 390
.Канель В. Я. Очерки по рабочему вопросу/ В. Я. Канель // Русская мысль. - М., 1906. - №1. - С. 49-73
.Капелюш Ф. Новейшее социальное законодательство/ Ф. Капелюш // Современный мир. - СПб., 1911. - №5. - С. 228 - 252
.Кертман Л.Е. Борьба течений в английском рабочем и социалистическом движении в конце XIX - начале XX века/ Л.Е. Кертман. - М.: Высшая школа, 1962. - 112 с.
.Кертман Л.Е. География, история и культура Англии/ Л.Е. Кертман. - М.: Высшая школа, 1979. - 384 с.
.Ллойд Джордж Д. Военные мемуары/ Д. Ллойд Джордж. - М.: Соцэкгиз, 1934-1937. - Т. 1-6.- 356 с.
.Ллойд Джордж Д. Европейский хаос / Пер. с англ. И. Константинова - Пг.: Красный печатник, 1924. - 152 с.
.Ллойд Джордж Д. Мир ли это? Европейский кризис 1922-1923 годов/ Пер. с англ. Н. Соловьева. - Изд. 2-е. - М.: URSS, 2009.-246с.
.Ллойд Джордж Д. Правда о мирных договорах/ Д. Ллойд Джордж. - М.: Изд-во иностр. литературы, 1957. - Т. 1. - 655 с.; Т.2. -556 с.
. Ллойд Джордж Д. Речи, произнесенные за время войны. Через ужас к победе!/ Д. Ллойд Джордж- Пг.: Кн-во б. М.В. Попова, 1916. - 212 с.
.Майский И.М. Ллойд-Джордж: политическая характеристика/ И.М. Майский. - Пг.: М.И. Семенов.- 1916. - 52 с.
.Маккормик Д. Маска Мерлина/ Д. Маккормик. - Лондон: Бен, 1980. - 422 с.
.Маллет Ч. Мистер Ллойд Джордж/ Чарльз Маллет. - Лондон: Бен, 1930. - 418 с.
.Мортон А. История Англии/ А.Мортон.-М.: Изд-во иностранной литературы, 1950. - 460 с.
.Нікольсон Гарольд. Дипломатія/ Гарольд Нікольсон. - Лондон: Інститут з вивчення дипломатії, 1988. - 151 с.
33.Нордстрем Л. Ллойд Джордж/ Л. Нордстрем. - Стокгольм, 1916. - 312 с.
34.Парфенов И. Д. Колониальная экспансия Великобритании в последней трети ХІХ в.: Движущие силы, формы и методы/ И. Д. Парфенов . - М.: Наука, 1991. - 190 с.
35.Парфёнов И.Д. Англия и раздел мира в последней третьи ХІХ в. / Проблеми историографии. - Саратов, - 1978. - 184 с.
.Практикум по новой истории 1871-1917 гг.: Учебн. пособие для студентов пед. ин-тов по спец. «История»/Сост. Н.И.Кочегарова. - М.: Просвещение, 1989. - 191 с.
.Рабинович А. Английское социальное законодательство 1908 - 1913 гг./ А. Рабинович // Русское богатство. - СПб., 1914. - №5. - С. 217 - 235
.Рабинович А. Борьба с безработицей / А. Рабинович // Русское богатство. - СПб., 1913. - №12. - С. 285 - 298
.Ротштейн Э. Внешняя политика Англии и ее критики 1830 1950 / Пер. с англ. В. А. Морозова и В. Н. Софинского; Ред. Б. Н. Антонович. - М.: Прогрес, 1973. - 148 с.
.Сборник документов по истории нового времени. Экономическое развитие и внутренняя политика стран Европы и Америки 1870 - 1914 гг. Учебн. пособие/Сост. П.И.Остриков, П.П. Вандель. - М.: Высшая школа, 1989. - 295 с.
.Сэмуэл Г.Л. Либерализм: Опыт изложения принципов и программы современного либерализма в Англии/ Г.Л. Сэмуэл. - М.: Издание И. Романова, 1906. - 480 с.
.Таран Л. Англія 1870-1914 рр.: Всесв. Іст./ Л. Таран // Історія України. - 2005. - №21-22 (червень). - С. 34-43
43.Тейлор Алан Джон Персіваль. Ллойд Джордж: злети і падіння/ Алан Джон Персіваль Тейлор. - Cambridge Universiti Press, 1961. - 39 с.
.Томпсон Ричард. Биография Девида Ллойд Джорджа/ Ричард Томпсон. - Лондон: Хатчинсон, 1948. - 344 с.
.Торопова С.Ю. Д. Ллойд Джордж и радикальная политика британских либералов в 20-е годы XX века/ С.Ю. Торопова // Британская история XIX-XX веков: люди, события, идеи. Челябинск, 1997.-C.149-167.
.Трухановский В.Г. Внешняя политика Англии/ В.Г. Трухановский. - М.: Изд-во Институт международных отношений,1962.-412с.
.Трухановский В.Г. Новейшая история Англии/ В.Г. Трухановский. - М.:Соцэкгиз, 1958. - 592с.
.Фомкина О.А. Борьба за «народный бюджет» в Англии в 1909 - 1910 годах/ О. А. Фомкина // Всеобщая история: современные исследования. Межвузовский сборник научных трудов. Вып. 17.-Брянск, 2008. - С. 166- 183
.Фомкина О.А. Ллойд Джордж и судьба английского либерализма в начале XX века/ О.А. Фомкина // Всеобщая история: современные исследования. Межвузовский сборник научных трудов. Вып. 14. - Брянск, 2005. - С. 118 -131
.Фомкина О.А. Политика британского либерального кабинета в сфере образования в первом десятилетии XX в./ О.А. Фомкина // Вестник Новгородского государственного университета имени Ярослава Мудрого. Серия «История. Филология». - 2008. - № 49. - С. 36 - 38
.Фомкина О. А. Условия жизни рабочих в идеологии и практике либерального правительства в Великобритании 1906-1911 годов/ О.А. Фомкина // Всеобщая история: современные исследования. Межвузовский сборник научных трудов. Вып. 15.- Брянск, 2006. - С. 94 - 104
.Чумак О.А. Консерваторы в коалиционном правительстве Д. Ллойд Джорджа (1916-1922 гг.)/ О.А. Чумак // История и историография зарубежного мира в лицах. - Самара: Самар. ун-т, 1999. - Вып. 4. - C. 109-120.
.Черчилль У. Триумф и трагедия/ У. Черчилль. - М.: Олма-пресс, 2004. -382с.
54.Широкорад А.Б. Англия ни мира, ни войны/ А.Б. Широкорад. - М.: Вече, 2000. - 416 с.