Влияние радиации на организм человека, генетические последствия

Влияние радиации на организм человека, генетические последствия

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1    Трансперсональна психологія як теоретична база методу холотропного дихання

1.2     Принципи холотропної психотерапії

.3       Теорія і практика проведення дихальних сесій

.4       Динаміка переживань в холотропній терапії

Резюме

РОЗДІЛ 2. МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Матеріали дослідження

.2 Методика «Неіснуюча тварина»

.3 Торонтська алекситимічна шкала

.4 Симптоматичний опитувальник Александровича

.5 Методи математичної обробки результатів дослідження

Резюме РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ВЛАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

3.1 Результати дослідження методикою «Неіснуюча тварина»

.2 Результати дослідження методики «Торонтська алекситимічна шкала»

.3 Результати дослідження методики «СОА»

.4 Математична обробка результатів дослідження індивідуально-психолгічних особливостей

Резюме

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ХД - Холотропне дихання

СОА - Симптоматичний опитувальник Александровича

БПМ - Базова перинатальна матриця

СКД - Система конденсованого досвіду

ЗСС - Змінений стан свідомості

ТАШ - Торонтська алекситимічна шкала

ВСТУП

трансперсональна психологія холотропне дихання тест

В сучасній психотерапевтичній практиці немедичного характеру використовується багато методів, що призвані полегшити психологічний стан людини, розв’язати її внутрішні протиріччя та сприяти самоосягненню. Найбільша кількість таких методів розроблена в результаті практичної діяльності світил психологічної думки - Зігмунда Фрейда, Карла Густава Юнга, Карла Роджерса, Віктора Франкла, Станіслава Грофа та ін.

Незважаючи на наявність добре розробленої психотерапевтичної процедури, інтеграція таких методів в українське суспільство іноді зазнає труднощів через невідповідність західного менталітету авторів психотерапевтичних технік з марксистсько-ленінськими догматами населення пострадянського простору.

Сьогодні, є дуже важливим розповсюдження та популяризація психологічних знань, які приносять практичні результати в духовному розвитку нації, та зміцнення психологічного здоров’я громадян.

Ця наукова робота присвячена вивченню одного з методів світової групової психотерапії, що має назву «холотропне дихання»

Даний метод вперше з’явився на радянській землі в 1989 році, коли його винахідник Станіслав Гроф приїхав до Москви з метою проведення сеансу глибинної терапії з російськими лікарями. Після цієї події метод холотропного дихання почав впевнено розповсюджуватись серед спеціалістів в галузі людської психіки, інколи зустрічаючи опір з боку радикально налаштованих теоретиків біхевіоризму.

Однак не дивлячись на перешкоди та парадигмальні розбіжності, дуже скоро стало очевидно, що цей метод є дуже ефективним, безпечним та зручним у використанні. Він поєднує психотерапевтичні інструментарії наймогутніших шкіл психотерапії: арт-терапії, тілесно-орієнтованої психотерапії, психоаналізу, та багатьох іших.

Деякі спеціалісти насторожуються, коли чують назву цього методу та його принципи, бо він має зв'язок з трансперсональним, або містичним шаром свідомості. Недостатність глибинного досвіду та досвіду змінених станів свідомості, який, до речі, має першочергову цінність в підтриманні психологічного здоров’я людини, призводить до відторгнення ідей холотропної практики, проте осягнення трансперсональних горизонтів власної психіки на холотропних сеансах виникає тільки у людей, готових до такого досвіду.

В разі ж роботи тільки над стресовим та невротичним матеріалом, людина прагматично звільняє себе від подавленої психологічної енергії, що накопичилась в результаті психологічного травмування, або інших життєвих негараздів. А така практика теоретично не виходить за межи класичного психоаналізу і не може вважатись чимось містично далеким і дивним.

Мета і завдання дослідження

Мета:

) Оцінка методу ХД за літературними даними та власними дослідженнями

Завдання:

) Дослідити стан проблеми по літературним та електронним джерелам інформаціїї.

) Оцінити ефективність використання методу ХД за допомогою психофізіологічних тестів.

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

.1 Трансперсональна психологія як теоретична база методу холотропного дихання

Трансперсональная психологія - один з напрямів сучасної психології, який почав оформлятися як самостійна галузь досліджень в кінці 60-х років в США [1]. Засновниками цього напряму виступили широко відомі психологи, психотерапевти і мислителі: А. Маслоу [2], С. Гроф [3,4,5], А. Уотс [6], Е. Сьютіч, М. Мерфі, С. Криппнер та ін. Трансперсональная психологія має глибокі корені в історії культури і релігії, в світових духовних практиках, які науково обгрунтовані в класичній і сучасній психології. Лідерами сучасної трансперсональної психології є С. Гроф, К. Уілбер [7], Ч. Тарт, А. Мінделл, С. Криппнер та інші, кожний з яких розвиває свій напрям досліджень, методи і школу.

Трансперсональна психологія вивчає свідомість в широкому спектрі його проявів: множинність станів свідомості, духовні кризи, околосмертні переживання, розвиток інтуїції, творчості, вищі стани свідомості, особисті ресурси. Вона спирається на цілісне бачення людини в переспективі його духовного зростання, класичну і некласичну філософську антропологію, світові духовні традиції, різноманітні способи самопізнання і психотерапії, такі, як медитація, холотропнє дихання, тілесно орієнтована психотерапія, терапія мистецтвом, робота з сновидіннями, активна уява, самогіпноз і т.д. [8]

Прикладне значення трансперсональної психології полягає в тому, що вона пропонує новий погляд на психічне здоров'я і патологію, забезпечуючи інтеграційний, багатоаспектний підхід до людини. Трансперсональні (надособистісні) переживання мають особливо могутні цілющі можливості, мають величезне значення для творчості, естетичного і етичного розвитку. Особливу актуальність набуває трансперсональний підхід в лікуванні наркоманії і алкоголізму як видів духовної кризи, психотерапії психозів і неврозів, в психологічному оздоровленні суспільства.

Існує особистісна спадкоємність і кровний зв'язок між гуманістичним і трансперсональним напрямами в психології. Засновниками обох напрямів були одні і ті ж люди - А.Маслоу, Е.Сутіч, А.Уотс, М.Мерфі, Д.Будженталь, Р.Лейнг, В.Франкл [9], Ф.Перлз. Десь з середини 60-х рр. вони стали відноситися до гуманістичної психології як до орієнтації, яку необхідно розширити і доповнити. Наприклад, Маслоу, що обгрунтував уявлення про «неутилітарні цінності буття», «пікові переживання» та «самоактуалізацію», що стали фундаментом і ядром програми гуманістичної психології, ввів пізніше ідею метапотреб, надособистістних цінностей - відкритого духовного горизонту людини, до якого вона завжди спрямована, і лише в цьому пристрасному устремлінні і реалізує своє призначення. Добре відома аналогічна думка Ніцше. Пророк Заратустра як зачарований невпинно повторює: «людина є щось, що повинно пересилити».

І в цьому пересилюванні, виході за межі, розмиканні історичних, культурних, індивідуальних меж і набуває значення саме поняття людини і обгрунтовується і гуманістична психологія, і, більш широко, вся антропологічна проблематика. Не випадково, що трансперсональна орієнтація була заявлена, сформульована, підтримана і інституційно оформлена і як Асоціація (в 1968 р.) і як журнал (перший номер вийшов в 1969 р.), філософськи і духовно досвідченими людьми - Маслоу, Сутічем, Уотсом, Мерфі, разом з якими активно зачинали новий напрям С.Гроф, Ч.Тарт, С.Кріппнер та інші. Засновники трансперсональної психології спрямовувалися не тільки вперед і угору, в безкрайні простори духу. Вони грунтовно заглиблювалися в історію релігії, психології, етнології і культури і серед своїх передтеч вказували, наприклад, американця У.Джеймса [10], першого серед психологів, який створив наукову енциклопедію «різноманіття релігійного досвіду» , швейцарця К.Г.Юнга [11], що збагатив психологію міфологічними, загальнокультурними, релігійними і містичними вимірами, італійця Р.Ассаджіолі [12], колишнього психоаналітика, який в створеному їм психосинтезі спирався на теософські, антропософскі і буддистськи вчення, долаючи з їх допомогою європейські культурно-антропологічні обмеження.

Трансперсональна орієнтація відрізнялася від гуманістичної акцентом на метапотребах і метоцінностях, тягою до подолання меж колишнього предметного поля досліджень, що задається проблемами самоактуалізації, творчості і гуманістичної психотерапії і педагогіки [13]. Вона зробила предметом науки психологічні виміри релігійного і містичного досвіду [14,15,16], поставила задачу обгрунтовування психології на матеріалі духовного пошуку світових філософських і релігійних традицій. Нове наочне поле, що вже не замикається західнохристиянською культурою, увібрало в себе містичні і східні підходи, такі як суфізм, буддизм, адвайта-веданта, йога, традиції північноамериканських індійців, туземних і стародавніх цивілізацій. Як програмна задача трансперсональна орієнтація спробувала освоїти суть і конкретні форми ідей, уявлень і практик з світового духовного досвіду людства і дати їм науковий вираз [17].

Але не можна сказати, що весь цей матеріал був абсолютно новою землею для психологів - існували дослідження К.Г.Юнга, М.Еліаде, Дж. Кембпелла і інших відомих учених - сходознавців, теологів, культурологів, істориків релігії. Чому все-таки десь на порозі 60-х - 70-х рр. відбулося радикальне загострення чутливості до трансперсональних тем, що в світі призвало до життя новий могутній психологічний рух?

Навіть зараз нам важко назвати і якось інтегрально визначити цей процес, і ми можемо намагатися відновлювати його по окремих явищах. Ми знаємо, що 1968 рік - це пік контркультури. Тільки що пройшли хвилі бітництва, хіппі, психоделічної революції, музики Бітлз, війни у В'єтнамі, які прорвали національні межі, познайомили молодь Заходу з новою, глобальною реальністю, проявленою вихором інформаційної революції, і показали крихкість і взаємозв'язок багатоманітних форм розумного життя у всіх куточках планети. Десь після другої світової війни виникло те, що Г.Гессе назвав «паломництвом в країну Сходу». В середовищі студентської молоді і у шукачів будь-якого віку зростає стійкий інтерес до східних філософських вчень, зокрема до вчення дзен-буддизму, стимульований неабиякою мірою американськими поетами А.Гінзбергом і Дж.Керуаком, культурологом А.Уотсом і японським дослідником Д.Судзуки. По Америці прокотилася чергова коммунітарна хвиля, на гребені якій створюються духовні комуни, відбуваються масштабні експерименти з новими стилями життя і пошуки нової спільності людей, що намагаються прорватися через обмежуючі стереотипи, вигодувані традиційним сімейним устроєм і здоровим глуздом. Через цю масштабну практику подолання оков і табу колишньої патріархальної цивілізації, практику, яка залучила в себе десятки мільйонів людей, і відбувалась конкретна посвята в свідомість як в сумісне буття в новому ціннісному горизонті, трансцендуючому егоїзм, індивідуалізм і європоцентризм.

Думаеться, що оформлення трансперсональної орієнтації [18] відбулося в надрах і на основі цієї практики, яка одержала назву контркультури і Нового століття. Контркультура, як ми знаємо, була бунтом молоді проти батьків, які утілювали колишню цивілізацію з її традиційними буржуазними цінностями, а нова цивілізація була вже глобальною цивілізацією - полікультурною, високотехнологічною, взаємозв'язаною, як ніколи раніше. Якщо скористатися терміном Л.Н.Гумільова, можна сказати, що якийсь вітер пассіонарності, що пронизав всі простори планети, став нести її жителів в новому еволюційному напрямі до всепланетарної посвяти в містерію «Людина». Бо дійсно, те, що виявилося як в утворенні трансперсональної психології і русі «Нове століття», так і в багатьох інших тенденціях - це зміна найглибинніших, фундаментальних установок і орієнтацій культури, зміна її типу [19].

Десь до середини нашого століття, до 50-х - 60-х рр., ще можна було провести достатньо чітку межу між двома наскрізними устремліннями людства - східним [20] і західним [21].

Східну орієнтацію в даному контексті можна б було визначити як прагнення до самовдосконалення, до езотеричних духовно-філософських шукань, а західна орієнтація, яка добре виражена, скажімо, в дослідженні М.Вебера про протестантську етику і дух капіталізму, - це орієнтація на перетворення "граду земного", на порятунок планети через соціальну трансформацію, служіння людству, розвиток демократичних структур. Така орієнтація тісно пов'язана з певним розумінням християнства як будівництва царства небесного на землі, в той час, як східна орієнтація більш пов'язана з індивідуальним порятунком. Цей, звичайно, умовний розподіл, оскільки завжди в рамках, наприклад, того ж буддизму, християнства або іудаїзму існували різні напрями - і містичні, і пов'язані з соціальним прогресом. Але проте до середини нашого століття ми можемо упевнено розрізняти практики індивідуального і соціального перетворення. А ось десь з 60-х рр. можна зафіксувати появу нового феномена - практика індивідуального вдосконалення раптом тісно злилася з практикою соціального перетворення. Виникло те, що можна назвати антропосоціотрансформацією - єдністю індивідуальної і соціальної трансформації, виступаючими як дві грані одного процесу. Звичайно, благоприємним середовищем цього процесу була контркультура. Але її початок зв'язаний не тільки з тим, що відбувається «революція свідомості» або «гуру- революція», що залучила мільйони людей, що залишаються в той же час активними членами західної цивілізації, в «паломництво в країну Сходу»; заняття східними психопрактиками. Головною причиною, як вже наголошувалося, стало становлення глобальної цивілізації, глобалізація всіх цивілізованих процесів на планеті - економічних, політичних, інформаційних, культурних, посилення загальної взаємозалежності, з появою якої ми починаємо сприймати себе вже жителями планети, «громадянами світу», а не окремої держави. Після початку інформаційної-комунікативної революції техносфера і інфраструктура утілили такі базисні характеристики свідомості як всесвязність і відвертість і опинилися в різкому конфлікті з маніпулятивним характером колишніх соціальних інститутів і зажадали їх трансформації. Ось, мабуть, основні цивілізаційні процеси, що викликали формування трансперсональної орієнтації і за те нове усвідомлення ситуації, яке в ній виражене.

На користь запропонованого пояснення говорять багато фактів. Наприклад, коли ще в 1945г. один з передтечей гуманістичної і трансперсональної психології англійський письменник О.Хакслі опублікував книгу про «вічну філософію», вона у той час не одержала широкого відгуку; роботи К.Г.Юнга [22], присвячені духовному пошуку і психології релігії теж залишалися відомими достатньо вузькому колу людей. Це справедливо і для багатьох робіт Дж.Кемпбелла [23] або М.Еліаде. А ось книги К.Кастанеди, опубліковані в 60-70-х рр. відразу стали бестселерами і явищем масової культури. І вже в цей час відбулося переоткриття книг тих антропологів, психологів, філософів і культурологів, які в своїх роботах трансцендирували європейський погляд на природу людини і досліджували аналогічний досвід світових духовних традицій. Так відбулося переоткриття «вічної філософії» з її непорушною істиною подолання всіх меж. «Людина є щось, що повинне пересилити», і людина одержує своє обгрунтовування, свою цілісність і своє значення в трансцендируванні. Адже по суті справи єство духовного пошуку в релігійно-філософських традиціях полягало в спробі подолання локальності життя людини, обмеженості його здібностей, його смертності, в спробі перходу людини в космічний вимір.

До речі, і практика науки, теж, як відзначає М.Мамардашвілі, має подібну спрямованість. Тут у людини створюються органи - наукові теорії, прилади, гіпотези, що переводять його в космічний вимір. Адже відкриття законів природи - це є ні що інше як робота людини через досвід його свідомості відповідним космосу і будови універсуму. Через практику філософії людина також стає відповідною Всесвіту як всеєдинству, одержує самообгрунтовування як космічний феномен. Через граничний досвід в області мистецтва людина також здатна трансцендировати свої межі і утілювати космічну гармонію. Весь цей досвід подолання себе через створення специфічних духовних органів для перекладу в космічні виміри був характерний для людини протягом всієї його історії. І тому, звичайно ж, він став головним напрямом дослідження трансперсональної психології. І це стало принципово новим порівняно з гуманістичною психологією.

Отже, виникло нове розширене дослідницьке поле, новий образ людини, відбулося подолання антропологічного масштабу, який існував в рамках гуманістичної орієнтації [25]. Була зроблена продуктивна спроба наново поглянути на людину в тих областях, де він виходить за свої межі - в екстатичному, релігійному, містичному досвіді, на межах його життя в досвіді смерті, вмирання і народження. Необхідність нового наукового розуміння людини привела до того, що до професійного складу трансперсонального руху увійшли не тільки психологи або такі традиційні гуманітарії як етнологи, культурологи або, скажімо, танатологи, але і представники, здавалося б, далеких професій - фізики, біологи, кібернетики. Річ у тому, що пошук нового наочного поля і нового бачення людини виявився співзвучним пошукам нової наукової парадигми і в інших, у тому числі, природничонаукових дисциплінах. Наприклад, фізик і філософ Ф.Капра показав в своєму дослідженні нової наукової парадигми «Поворотний пункт» (1983 р.), що криза науки і вигляд нової науки має ті ж відмінні риси як в психології, так і у фізиці, кібернетиці або біології. Героями його наступної книги, присвяченій тій же темі «Незвичайна мудрість: розмови з чудовими людьми» (1988 р.) стали психолог С.Гроф [25], лідер «антипсихіатрії» Р.Лейнг, фізик Дж.Чу, економіст Х.Хендерсон, фахівець по новій медицині і по лікуванню рака К.Саймонтон - люди, що є творцями нової наукової парадигми в психології, психіатрії, фізиці, економіці, медицині, а також політиці і філософії. З бесід з цими людьми Капра робить висновок: нова наукова парадигма у всіх цих областях дійсно має такі загальні риси як цілісність, системність, нові критерії науковості, нове обгрунтовування свого предмету, нове розуміння наукового закону, суб'єкта і об'єкту науки. Саме тому в рамках трансперсонального руху і об'єднуються передові учені з самих різних областей знання.

Нова наукова парадигма, дійсно, необхідна для розуміння того антропологічного бачення, яке розвернулося в трансперсональній психології. І багато що тут вже зроблено. Достатньо відзначити нову картографію людскої психіки С.Грофа, його новаторські уявлення про духовну кризу, в яких він показав, що більшість захворювань таких, що класифікуються традиційною психіатрією, як неврози і психози по суті справи є кризами зростання, які в певних умовах виникають у всіх людей, а не хворобами. Традиційна психіатрія, нечутлива до цього процесу, в своїх класифікаціях заморожує його окремі фази як різні види патології [26], розглядаючи їх як ненормальності, а не як стадії еволюційного процесу. Ті, хто зараховується психіатрією в невротики і психотики - це частіше всього люди, які спонтанно перенесли могутній духовний досвід і не зуміли справитися з ним. Подружжям Гроф для допомоги таким людям створена міжнародна програма «Spiritual Emergency». Іншим лідером трансперсональної психології К.Уілбером здійснена інтеграція психотерапевтичних психологічних підходів на основі теорії спектру свідомості. Широку популярність здобуло вивчення медитації такими вченими як Р.Уолш, Д.Шапіро і М.Мерфі. Відбулося введення в науковий оборот східних езотеричних традицій.

Одніею з найцікавіших дослідницьких програм в області трансперсональної психології є «Проект дослідження резервних можливостей» Інституту Есален (США), початий в 1976 р. Суть проекту полягає в тому, щоб зібрати, каталогізувати за допомогою комп'ютерів і вивчити всі зафіксовані в світовій літературі прояви резервних можливостей людини. Керівник проекту М.Мерфі аналізує зібрані дані в об'ємистій книзі «Майбутнє тіла: дослідження подальших можливостей людскої еволюції»(1992). Мерфі питає, про що говорить феномен резервних можливостей людини, чому, наприклад, в спорті постійно відбувається зростання рекордів? Він вважає, що справа не тільки в тому, що людство знаходиться зараз в стані глобального стресу у зв'язку з глибинною структурною перебудовою всієї соціальної тканини, а також у зв'язку із збільшеною загрозою його знищення, але і в тому, що ми знаходимося на порозі нового видового стрибка. Глобальні зміни, що відбулися, збудили якісь нові можливості, необхідні для адаптації людства до нових умов. І феномен резервних можливостей говорить перш за все про перехід до цього нового рівня існування, і є по суті передднем еволюційного стрибка. На думку Мерфі, в недалекому майбутньому, може бути на початку ХХI століття, відбудеться масштабне освоєння управління будь-якими функціями тіла. Те, що зараз доступне небагатьом індивідам, що пройшли складну йогічну школу [27], стане фактом масової культури. Аналогічну протеевську міфологему майбутньго всевладдя тіла над духом розвиває киберпанківська культура і освоєння «віртуальної реальності», яке нещодавно розпочалося. Іншим вельми характерним явищем є відкриття трансперсонального виміру [28] усередині традиційних психотерапевтичних і психологічних підходів. Наприклад в 1980 р. під редакцією С.Бурштейна була видана книга під назвою «Трансперсональна психотерапія». В ній дається трансперсональний погляд на такі відомі психотерапевтичні підходи, як гештальттерапія, психосинтез, транзактний аналіз, аналітична психологія, психоаналіз, а також ряд підходів гуманістичної або екзистенціально-феноменологічної орієнтації.

Подібний зсув бачення вельми характерний для сучасної ситуації. Він показує, що між гуманістичною [29], трансперсональної психологією і попередніми підходами по суті немає ніякої непереборної прірви: вони по суті є ступенями магістрального розвитку психології.

В нових напрямах психології відбулося істотне розширення поля пошуку, і від первинної орієнтації у бік сходу гуманістична, і трансперсональна психологія спрямувалися на пошук власного грунту, углиб європейскої релігійно-філософскої і духовної традиції. В нових антологіях з гуманістичної і трансперсональної психології ми знаходимо імена Я.Беме, Е.Сведенборга, Мейстера Екхарта, батьків церкви, ісихастів православної традиції.

Подібні процеси відбуваються і в Росії, з самого заснування Російскої асоціації гуманістичної психології. В запрошення, яке одержували учасники засновницької конференції, пропонувалося назвати асоціацію Асоціацією гуманістичної і трансперсональної психології. На думку оргкомітету, це мало чималий сенс. Відомо, що Росія - це свого роду, кентаврична істота. І якщо Захід перевідкривав свої первинні трансперсональні виміри, вдивляючись в дзеркало сходу, то у Росії зв'язок з сходом відвічний, присутній протягом всієї її історії, як через візантійско-грецьку традицію, так і через прямі азіатські зіткнення. Тому ним виявилися близькі і європейська християнська традиція, західна персонологічна орієнтація, виражена в гуманістичному крилі асоціації, і трансперсональна орієнтація.

Відчизнянна традиція гуманістичної і трансперсональної психології має ряд виразних витоків. Це і чернеча - візантійська і староруська - традиція (практика ісихазму), це і практика традиційного устрою вітчизняного життя - селянскої общини і духоборчіх шукань від стародавніх розкольницьких громад до комун толстовок. Це і філософія срібного століття, в якій представлений весь спектр орієнтацій, - від яскраво виражених персонологічних, гуманістичних до містичних і трансперсональних. Це, звичайно, і російська література, представлена перш за все такими авторами екзистенціально-духовної орієнтації як Достоєвській і Толстой, а також письменниками срібного століття. Андрій Бєлий, наприклад, мав тісне відношення до трансперсональної традиції і був учнем Р.Штейнера. До Штейнеру були близькі і чета Мережковськіх, і актор Михайло Чехов. Знаменно, що одним з передтечей американскої гуманістичної і трансперсональної орієнтації був Г.І.Гурджієв - також наш співвітчизник. Його Інститут інтегрального розвитку людини перш, ніж влаштуватися в Парижі, знаходився в Росії. Ряд могутніх гуманістичних імпульсів містить культурно-історичний підхід Л.С.Виготського і філософська антропологія М.М.Бахтіна. Словом, у вітчизняної гуманістичної традиції багато витоків, і нам належить їх наново переосмислити, і для цього зараз відкрилася безліч можливостей.

Символом всепланетного синтезу культур є той факт, що, як Америка спочатку відкрила свої гуманістичні і трансперсональні виміри на Сході, так і Росія зустрічається з своєю відвічною гуманістичною і трансперсональної традицією через американську психологію. Почалося це пізнавання через книги американських авторів, які привозилися, переводилися і розповсюджувалися в самвидаві. Сьогодні цей процес взаємозбагачення і пізнавання вступає в нову фазу глобальних полікультурних контактів.

Грандіозні зміни, що відбуваються сьогодні у всіх куточках нашої планети, що струшують всі соціальні групи і що зачіпають кожну людину, мають фундаментальні виміри, що до недавнього часу вислизали від філософского аналізу. Земна цивілізація вступає в нову точку свого зростання, яку можна охарактеризувати як вихід на свідому еволюцію. В різних країнах сотні мільйонів людей практикують ті або інші шляхи самопізнання і самоудосконалення. Так, за даними соціологічної фірми Д.Янкеловіча, більше 2% американців активно залучені в пошук альтернативних стилів життя і шляхів самопізнання. В будь-якій розвиненій країні існують неймовірна кількість всіляких організацій, інститутів, груп, громад, журналів і книг, що мають справу з цими темами. Скажімо, відвідувач лондонского магазина «Компендіум» може знайти тут десятки тисяч книг, сотні видео і аудіокасет, об'єднаних тематикою самопізнання і самовдосконалення. Західний інтелектуальний ринок пропонує споживачу тисячі практичних семінарів, на яких можна познайомитися з будь-якою філософско-релігійною традицією, езотеричною практикою [30], «новою релігією» або психологічним тренінгом [31]. Рухи оновлення соціального життя ще в 60-х - 70-х рр. нашого століття, які проявляли себе як альтернативні офіційному істеблішменту, сьогодні виявилися зінтегрованими в обширні соціальні проекти гуманізації культури через самореалізацію і самоудосконалення. І це вже не ескапізм, як бачилося в перших спробах їх осмислення. Унікальність сучасної ситуації полягає в тому, що рухи за гуманізацію і революцію свідомості сталі одними з найважливіших складових масової культури. Вони закликають до радикальної реформи всіх сфер життя сучасної західної цивілізації. І трансперсональна психологія виступає інтелектуальним лідером цього всеосяжного пориву до безмежного розвитку.

.2 Принципи холотропної психотерапії

Холотропний підхід в психотерапії є важливою і ефективною альтернативою традиційним підходам глибинної психології [32], заснованої на вербальному обміні між терапевтом і пацієнтом. Термін «холотропный» означає «направлений на відновлення цілісності» або «рух у напрямі цілісності» (від грецьких слів holos - цільний і trepein - що “рухається у напрямі к.”). Основна філософська передумова холотропної терапії полягає в тому, що середня людина в нашій культурі живе і діє на рівні набагато нижче за свої потенційні можливості. Це збіднення пояснюється тим, що людина ототожнює себе лише з одним з аспектів своєї істоти, з фізичним тілом і Его. Таке помилкове ототожнення веде до несправжнього, хворого і позбавленого звершень способу життя, а також викликає емоційні і психосоматичні розлади психологічної природи. Розвиток симптомів дистресса, що не мають органічного походження, можна розглядати як показник того, що особа, що спирається на помилкові передумови, досягла критичного моменту, коли з очевидністю ясно, що колишній спосіб життя не тільки не “працює”, але вже і нестатечний. Тривалість і глибина такого зриву цілком корелює з розвитком психотичних явищ. Виникаюча в результаті ситуація виявляється кризовою або навіть критичної, але одночасно і дуже плідною. Симптоми, що виявилися, відображають зусилля організму звільнитися від стресів і травм і повернутися до природного функціонування.

Основна мета емпіричної (тобто заснованих на власному досвіді клієнта) техніки в психотерапії полягає в тому, щоб активізувати несвідоме, вивільнити енергію, зв'язану в емоційних і психосоматичних симптомах, перевести статичну рівновагу цієї енергії в потік досвіду. Холотропная терапія сприяє активізації несвідомого до такого ступеня, що це приводить до незвичайних станів свідомості [33]. Цей принцип порівняно новий в західній психотерапії, хоча він протягом сторіч використовувався в шаманській і цілительській практиці багатьох народів і в ритуалах різних сект [34].

Для психотерапії, яка використовує такі могутні засоби дії на свідомість, персоналістично і біографічно орієнтовані представлення сучасної академічної психології абсолютно недостатні і незадовільні. В такого роду роботі нерідко вже на першій сесії стає ясним, що корені психопатології тягнуться значно далі за події раннього дитинства і виходять за межі індивідуального несвідомого. Емпірична психотерапевтична робота розкриває за традиційними біографічними коренями симптомів глибокі зв'язки з позабіографічними областями душі, такими, як елементи зустрічі з глибинами смерті і народження, з характеристиками перинатального рівня, з широким спектром фактів трансперсональної природи.

Практична робота показує, що динамічна структура психогенних симптомів містить виключно могутні емоційні і фізичні енергії. Тому будь-яка спроба серйозно вплинути на них виключно проблематична. Потрібен терапевтичний контекст, що забезпечує і усилюючий безпосередній досвід, щоб одержати помітні результати в порівняно короткий термін. Крім того, маючи у вигляді багаторівневий характер психогенних симптомів, концептуальні рамки лікаря повинні включати перинатальний і трансперсональный [35] рівні психіки, без яких терапевтична робота не може бути повністю ефективною.

Якщо не опрацьовуються незакінчені гештальти серйозних психічних травм, якщо процес практичної терапії фокусується на біографічному рівні, то результати його звичайно неповні. Безпосередні і довгострокові ефекти драматизуються у міру поглиблення самоаналізу, досягаючи меж народження і смерті. Клаустрофобія і інші типи станів тривоги, депресія, суицидальні тенденції, алкоголізм, наркоманія, астма, мігрень, садомазохістські схильності і багато інших проблеми можуть глибоко пропрацюватись за допомогою переживань перинатального характеру. Проте в тих випадках, коли проблеми йдуть коренями в трансперсональну сферу, остаточний результат не може бути одержаний до тих пір, поки людина не погодиться на специфічні переживання трансперсонального досвіду. Тут можуть бути інтенсивні переживання минулих інкарнацій, сюжети расового і колективного несвідомого, а також багато інших тем.

Різні школи психотерапії сильно відрізняються одна від одної розумінням природи і функціонування психіки людини, інтерпретацією походження і динаміки психогенних симптомів, а також установками щодо успішної стратегії і техніки психотерапії. Така фундаментальна розузгодженність поглядів з основних питань, є однією з причин того, що психотерапія не має статусу наукової процедури. Можна підтримати ідею, вперше висунуту Карлом Густавом Юнгом, що психіка має свій в розпорядженні могутній потенціал самооздоровлення [36], а джерелом автономних цілющих сил є колективне несвідоме. Звідси задача лікаря зводиться до того, щоб допомогти дістатися до глибинних шарів психіки, не займаючись раціональним розглядом проблем з використанням яких-небудь специфічних методів зміни психічної ситуації людини по наперед виробленому плану. Зцілення виявляється результатом діалектичної взаємодії свідомості з індивідуальним і колективним несвідомим.

Техніка психотерапії, розроблена на основі сучасних досліджень свідомості, спирається в першу чергу на безпосереднє переживання як початковий трансформуючий засіб. Вербальні варіанти застосовуються на стадії підготовки і потім - після закінчення сеансу, щоб усилити інтеграцію переживань. Лікар формує русло роботи, створює доброзичливу робочу обстановку і пропонує техніку, яка активізує несвідоме за допомогою дихання, музики і роботи з тілом.

В таких умовах наявні симптоми посилюються і з латентного стану переходять в проявлений, стаючи доступними свідомості. Задача лікаря полягає в тому, щоб сприяти такому спонтанному прояву, повністю довіряючи цьому автономному оздоровчому процесу. Симптоми є заблокованою енергією і гранично концентрованим досвідом. І тут симптом виявляється не тільки проблемою, але і можливістю в рівному ступені.

Коли енергія вивільняється, симптом трансформується в усвідомлюване переживання і, завдяки цьому може бути відпрацьований. Дуже важливо, щоб лікар сприяв мимовільному розкриттю, не втручаючись в процес і специфіку переживань, якого характеру вони би не набували - біографічного, перинатального або трансперсонального.

Головне кредо холотропної терапії полягає у визнанні потенціалу незвичайних станів свідомості [37], здібних до трансформації і еволюції, і володіючих оздоровчою дією, Оскільки в цих станах свідомості людська психіка виявляється здібною до спонтанної цілющої активності, холотропна терапія використовує методи активації психіки і індукції незвичайних станів свідомості. Це, як правило, призводить до зміни динамічної рівноваги початкових симптомів, трансформованих в потік незвичайних переживань, зникаючих в цьому процесі.

Дуже важливо, щоб терапевт сприяв розкриттю (розвитку) цього процесу, навіть якщо він і не розуміє його в якийсь момент. Деякі переживання, не дивлячись на могутню трансформуючу силу, можуть і не мати ніякого специфічного змісту; вони можуть бути інтенсивно проявленими емоціями або фізичними напругами, що змінялися глибоким полегшенням і релаксацією. Досить часто инсайт і специфічний зміст виникає пізніше або навіть на подальших сеансах. В одних випадках розв’язання (результати) виявляються на біографічному рівні, в інших - в перинатальному матеріалі або в темах трансперсональних переживань. Іноді драматично протікаючий цілющий процес і трансформація особи що супроводжуються розтягнутими в часі результатами, асоціюються з досвідом, непіддатливим раціональному розумінню.

Сама процедура холотропної терапії [38] включає: контрольоване дихання, спонукальну музику і різні форми використовування звуку, а також фокусуючу роботу з тілом. Століттями був відомий факт, що за допомогою дихання, регульованого різними способами, можливо впливати на стан свідомості. Процедури, які використовувалися в цих цілях в стародавніх культурах сходу, варіювалися досить широко - від активних (насильних) втручань в дихальний процес до витончених методів духовних практик. Глибокі зміни в свідомості можуть бути викликані зміною частоти дихання - гіпервентиляцією і, навпаки, уповільненням, а також комбінацією цих прийомів. Із загальноприйнятої фізіологічної точки зору гіпервентиляція веде до надмірного виділення з організму вуглекислого газу, розвитку гіпокапнії із зниженням парціального тиску вуглекислого газу в альвеолярному повітрі і кисню в артеріальній крові, а також до респіраторного алкалозу. Деякі дослідники простежували гіпервентиляционний ланцюжок змін гомеостазу ще далі, аж до біохімічних процесів в мозку. Виявилося, що зміни тут вельми нагадують ті, які виникають під дією психоделиков. А це означає, що інтенсивне дихання може бути неспецифічним каталізатором глибинних психічних процесів. Численні експерименти С.Грофа виявили, що в пневмокатарсісі основне значення має не специфічна техніка дихання (їх превелика множина в різних підходах), але сам факт того, що дихання протягом 30-90 хвилин виконувалось в більш швидкому темпі і більш глибоко, ніж звичайно. В цьому випадку багато учасників психотерапевтичної сесії зазнають глибоких трансформуючих переживаннь. Більшість з них в символічній формі переживає процес смерті-відродження, або навіть буквально згадують свою власну появу на світ. На багатьох прикладах можна підтвердити правоту Вільгельма Райха щодо того, що психологічний опір і захист використовують механізми обмеження дихання. Респірація - автономна функція, але на неї можна чинити вольовий вплив. Почастішання ритму дихання і посилення його ефективності сприяє вивільненню і прояву матеріалу несвідомого (і надсвідомого).

Дійсно, поки не засвідчиш на сесії або не випробуєш цей процес особисто, важко повірити, виходячи з одних теоретичних підстав, в силу і ефективність цієї техніки.

Характер і перебіг сесій з використанням методу гипервентиляції істотно розрізняється у різних людей, тому описати цей досвід можна лише в загальних і середньостатистичних виразах.

Іноді тривала гіпервентиляція усилює релаксацію, відчуття розширення (свідомості) і комфорту, викликає світлові бачення. Трапляються сильні переживання, пов'язані із захоплюючим відчуттям любові і єднання зі всіма людьми, природою, космосом і Богом. Переживання такого роду володіють виключно цілющою силою, їх слід заохочувати і всіляко сприяти їх розвитку; це обговорюється наперед на попередній бесіді.

Просто дивно, яка безліч людей під впливом західної культури або з яких-небудь інших причин не в змозі прийняти екстатичні переживання без страждань і важкої роботи, а іноді навіть і за цих умов. Можливо, це пов'язано з відчуттям незаслуженої такого досвіду і виникаючим у зв'язку з цим відчуттям провини. Якщо це вдається роз'яснити, і людина приймає такі переживання, то сеанс від початку до кінця проходить без яких-небудь втручань з боку терапевта і виявляється виключно благотворним і продуктивним. У міру накопичення кількості сеансів вірогідність такого гладкго протікання зростає. Проте в більшості випадків гіпервентиляція спочатку викликає достатньо драматичні слідства у формі інтенсивних емоційних і психосоматичних проявів.

Стисло зупинимося на тих помилкових уявленнях щодо гіпервентиляції, які укорінялися в медичній моделі Заходу. В підручниках по фізіології дихання так званий «синдром гіпервентиляції» описується як стандартний і обов'язковий фізіологічний відгук на прискорене дихання. Сюди перш за все відноситься знаменитий «карпопедальный спазм» - мимовільне сіпання і спазм рук і ніг.

Симптоми синдрому гипервентиляції зазвичай розглядаються в патологічному контексті і пояснюються на мові біохімічних змін у складі крові, таких, як збільшення лужності і пониження іонізації кальцію. Добре відомо, що деякі пацієнти, страждаючі психічними захворюваннями, схильні до розвитку форм гіпервентиляції з драматичними емоційними і психосоматичними проявами; це особливо характерно для хворих на істерію. Звичайно при прояві ознак гіпервентиляції починають давати транквілізатори, робити внутрішньовенні вливання кальцію, накладати на обличчя паперовий пакет, щоб запобігти зменшенню двоокису вуглецю в легенях. Таке розуміння гіпервентиляції не зовсім вірне. Існує безліч людей, у яких не розвивається класичний «синдром гіпервентиляції» навіть після тривалих сеансів; навпаки, вони переживають відчуття зростаючої релаксації, інтенсивні сексуальні відчуття і навіть містичні переживання. У деяких з них з'являються напруги в різних частинах тіла, але характер цих напруг сильно відрізняється від «карпопедального спазму». Більш того, тривала гіпервентиляція не тільки не викликає прогресуючого наростання напруги, але приводить до критичної кульмінації, глибокою релаксацією, що змінялася. Характер цієї послідовності зіставимо з оргазмом. На додаток до цього в холотропних сеансах, що повторюються, загальна кількість мускульних напруг і драматичних емоцій, як правило, знижується. Все, що відбувається в цьому процесі, можна інтерпретувати як прагнення організму відреагувати на зміну біохімічної ситуації за допомогою винесення на поверхню в достатньо стереотипній формі різних застарілих, глибоко захованих напруг і звільнення від них за допомогою периферичної розрядки. Це звичайно відбувається двома способами.

Перший з них має форму катарсису і відреагування, яке включає тремор, сіпання, драматичні рухи тіла, покашлювання, перехоплення дихання, блювотні позиви, скрики і інші звукові прояви або посилення діяльності автономної нервової системи. Цей механізм добре відомий в традиційній психіатрії з робіт З.Фрейда і Д.Бройера, присвячених дослідженню істерії. Він використовується в традиційній психіатрії при лікуванні травматичних і емоційних неврозів, а також в новій експериментальній психіатрії, такий, як неорайхіанска практика, гештальтпрактика і первинна терапія Артура Янова.

Другий механізм - принципово новий для психіатрії і психотерапії і, як представляється, набагато більш ефективний і цікавий, ніж перший. В цьому випадку глибокі напруження виявляються у формі тривалих скорочень і тривалих спазмів. Підтримуючи таку м'язову напругу протягом довгого часу, організм розтрачує величезну кількість енергії, що скопилася, і, звільняючись від неї, полегшує своє функціонування.

Типовий результат холотропного сеансу - глибоке емоційне звільнення (розвантаження) і фізична релаксація. Таким чином, тривала гіпервентиляція є виключно могутнім і дійсним засобом зняття стресу, сприяючим емоційному і психосоматичному оздоровленню. Спонтанні випадки гіпервентиляції у людей, страждаючих психічними захворюваннями, можна, отже, розглядати як спробу самолікування. Аналогічне розуміння знаходимо в літературі, що описує техніку духовного розвитку, наприклад, Кундалини-йогу, де прояви подібного роду носять назву «крийя». З цього виходить, що спонтанну гипервентиляцию треба всіляко підтримувати, а не пригнічувати.

.3 Теорія і практика проведення дихальних сесій

Холотpопное дихання (ХД) як техніка складається з чотирьох основних частин:

. Дихання як таке.

У дихання є дві характеристики: частота і глибина. Під час ХД бажано дихати і глибше і частіше. Проте, оскільки повністю сумістити найглибше і інтенсивне дихання часто важко, можна за своїм бажанням дихати або глибоко і не дуже часто або часто, але не дуже глибоко (дихання собаки ).

Особливу увагу слі уділяти диханню на початку сесії (~20 мін.), оскільки цей час найбільш важливий для занурення в змінений стан свідомості (ЗСС). Hа протязі решти сесії ХД вам краще всього прислухатися до своїх суб'єктивних відчуттів і відповідно до них міняти частоту і інтенсивність дихання. Цілком можливо, що на якийсь час вам взагалі захочеться перестати дихати, і це нормально, якщо є частиною проходячого у Вас процесу.

. Направляюча музика.

Музика може бути будь-яка основна умова, щоб в ній не було слів ні рідної ні якої-небудь іншої мови. Hеобходимо, щоб підібрана вами музика при прослуховуванні викликала у вас сильні емоції. Проте не рекомендується використовувати музику, яку ви раніше часто слухали.

Далі приводится зразкову музична структура для сесії ХД узяту з книги: В.В.Козлов - "Витоки усвідомлення - теорія і практика інтеграційних технологій"

Годинник/Хвилини Типи музики

00:00-00:08 1. Легка, спонукаюча, допомагаюча диханню музика.

:08-00:20 Ще більш стимулююча дихання музика.

:20-00:40 2. Барабан або етнічна ритмічна музика.

(грати, поки ритмічний рух в кімнаті не спаде)

:40-01:15 3. Драматична музика. (грати, поки драмане піде на спад)

:15-01:30 4. Серцева музика. (відвертість, теплота, музика польоту)

:30-... 5. Споглядальна музика. (спокійна, але ще достатньо інтенсивна музика, яка може служити основою для продовження роботи)

Тут треба ще додати, що перед початком сесії бажано якийсь час присвятити розслабленню. Можна використовувати будь-які релаксаційні технікі без занурення в транс і музику типу "звуків природи" - м'яко, що не викликає зайвих емоцій і спогадів.

. Робота з тілом.

Однією з основних задач сітеpа є робота з тілом. Власне кажучи, існує ціла галузь, що вивчає методики роботи з тілом - тілесно-орієнтована терапія. І чим більше методик знає ваш сітер, тим краще. Проте все знати все одно неможливо і тому є ряд певних речей, які потрібно знати обов'язково. Найголовніше правило полягає в тому, що сітер робить тільки те, про що просить його дихаючий, а не те, що він думає, що дихаючому потрібно.

Якщо ви дотримуєте хоча б це правило, то ви може і не допоможете, проте точно вже нічого не зіпсуєте.

Тепер про те, в чому полягає робота з тілом - це опрацьовування блоків і зажимів.

Коли дихаючий починає сесію (особливо вперше) у нього можуть виникнути тілесні блоки, що заважають йому просуватися далі в глибину переживання. Вони виражаються в тому, що у нього якби зводить м'язи (частіше руки або ноги ). Такі блоки дихаючий повинен опрацьовувати сам через напругу м'язів. Сітер може допомогти створити цю напругу, але у жодному випадку не намагатися виконати цю роботу за дихаючого. Hапpимеp якщо зводить руку, то сітер берет дихаючого за неї і дихаючий тягне руку ситеpа на себе, причому задача дихаючого зібрати всі свої фізичні сили і навіть трохи більше, щоб справитися з цим опором.

Зажими виникають спонтанно в перебігу сеансу і виявляються у вигляді болю в тій або іншій ділянці тіла. Для опрацьовування зажиму дихаючий може попросити ситеpа натиснути на турбуючу ділянку. Може бути боляче, проте для успішного опрацьовування необхідно пройти через цей біль. Тут треба особливо відзначити ті ділянки з якими працювати заборонено: область лиця, горла, області геніталій і область грудей у жінок. Такі зажими рекомендується опрацьовувати побічно: так, наприклад, зняти напругу в паховій області можна, створивши дихаючому можливість чинити опір, зсовуючи (або розсовуючи) ноги в стегновій частині, для опрацьовування горлового зажиму можна дати дихаючому ганчірку, яку дихаючому в цьому випадку необхідно із зусиллям скручувати.

. Методики інтеграції досвіду.

Після закінчення дихальної сесії не варто відразу братися за повсякденні справи. Дуже важливо (і це треба передбачити наперед), щоб після сесії у вас було достатньо часу, щоб спокійно переварити те, що ви пережили. Коли сесія закінчилася полежите трохи, а за тим можете спробувати намалювати мандалy.

Мандала є звичайним малюнком олівцями, пастеллю, фарбами або просто ручкою. Відмінність мандалы від звичайного малюнка в тому, що на чистому листі спочатку малюється максимальний за розмірами рівний круг, а за тим вже в цьому крузі малюється малюнок. Ви можете намалювати стільки мандал, скільки вам покажеться потрібним. Hа мандалі зовсім не обов'язково зображати щось конкретне, малюйте так, як малюється, а не так, як вважаєте потрібним намалювати. І абсолютно не важливо умієте ви малювати чи ні, тут важлива не художня освіта, а можливість самовираження. Можна навіть просто узяти в руки олівець, закрити очі і намалювати те, що вийде. Закінчивши малювання корисно обговорити одержаний досвід з сітером. І тут важливо, щоб сітер не намагався аналізувати переживання дихаючого, а просто вислухав його з розумінням. Причому в цій частині і полягає основне мистецтво хорошого ситеpа. Дуже важливо вислухати з увагою і щирістю, не засуджуючи ні чого з почутого і не виказуючи своїх "розумних" ідей з приводу того, що відбулося. На жаль дуже мало людей можуть зробити таку здавалося б просту річ і повезе тому дихаючому, якому попадеться сітер, здатний на безумовну эмпатію.

Характер і перебіг холотропного сеансу [39] залежать від індивідуальних особливостей людини і міняються в процесі сеансу. Іноді сеанс може протікати від початку до кінця без яких-небудь емоційних або психосоматичних збоїв. Проте, в більшості випадків починається все з достатньо драматичного досвіду, який після якогось часу, індивідуально значущого, зміняється сильними емоціями і розвитком стереотипних патернів м'язових напруг.

Емоційні прояви, спостережувані в цьому контексті, мають широкий спектр [40]; найтиповіші з них - гнів і агресія, турбота, печаль і депресія, відчуття невдачі, приниженості, вини і нікчемності. Фізичні прояви [41] включають окрім м'язової напруги також головні болі і болі в різних частинах тіла, перехоплювання дихання, нудоту, блювоту, задуху, підвищене слиновиділення, потіння, сексуальні відчуття і різноманіття моторних рухів.

Зустрічаються люди, які залишаються абсолютно спокійними, майже нерухомими; вони можуть випробовувати дуже глибокі переживання, і при цьому сторонньому спостерігачу здається, що з ними або нічого не відбувається, або вони просто сплять. Інші люди виявляються дуже збудженими і демонструють підвищену моторну активність. Їх трясе, скручує в якихось складних рухах, перекочує з боку на бік, вони приймають утробні пози, поводяться як немовлята, що б'ються в родових каналах, або виглядають і діють як новонароджені немовлята. Також досить часто можна спостерігати рухи, що нагадують повзання, плавання, копання, лазіння і ним подібні.

Нерідко рухи і жести бувають дивно рафінованими, складними, специфічними і багатоманітними. Можна бачити дивні анімалистичні рухи, що імітують змій, птахів і інших представників цього світу, супроводжувані відповідними звуками.

В певних частинах тіла під час дихального сеансу розвиваються фізичні напруги [42]. Не будучи простими фізіологічними реакціями на гіпервентиляцію, вони є складними психосоматичними структурами, залежними від індивідуальних особливостей і мають, як правило, специфічний психологічний зміст, характерний для даної людини. Іноді вони є посиленим варіантом звичних напруг і болів, проявлених у вигляді хронічних проблем або ж у формі симптомів, що виникають в моменти емоційних або фізичних стресів, стомлення, при безсонні, слабкості, викликаною хворобою, вживанням алкоголю або наркотиків. В інших випадках їх можна розглядати як реактивацію старих проблем, що виникли в період дитинства, пубертата або в результаті важкого емоційного стресу.

Незалежно від того, чи впізнає людина в цих фізичних проявах специфічні події своєї біографії, їх все одно цікаво розглянути в плані психологічного значення або змісту. Наприклад, якщо розвивається спазм в руках і ногах («карпопедальный спазм» [43] в традиційній термінології ), то це свідчить про наявність глибокого конфлікту між сильним прагненням до здійснення певних дій і такою ж сильною тенденцією заборони (гальмування) цієї дії. Виникаюча таким чином динамічна рівновага є одночасною активацією згинаючих і розгинаючих м'язів однакової інтенсивності. Люди, що відчувають такі спазми, звичайно повідомляють про те, що протягом всього життя або, принаймні, більшої її частини, вони відчували пригнічену агресивність, стримували бажання накинутися на оточуючих або ж відчували незадоволені сексуальні прагнення. Іноді хворобливі напруги такого роду є нездійсненими творчими імпульсами: такими, як наприклад, малювання, танці, спів, гра на музичних інструментах, якесь ремесло або діяльність, здійснювана за допомогою рук. Такий підхід дозволяє проникнути в єство конфлікту, що породжує ці напруги. Як правило, процес, досягнувши кульмінаційної точки напруги, зміняється глибокою релаксацією і відчуттям усунення перешкоди, вільної циркуляції енергії, що заважала, в руках. Часто люди, що пережили це, відкривали у себе різні творчі здібності і досягали дивних успіхів в малюванні, письменництві, танцях або ремеслі.

Іншим важливим джерелом м'язових напруг є спогади про перенесені у минулому операції або травми. В періоди, що заподіюють біль і страждання людині, доводиться пригнічувати, іноді надовго. Емоційні і фізичні реакції на біль. І якщо травма залікована тільки анатомічно і не інтегрована емоційно, вона залишається як незавершений гештальт. Тому травма фізичного характеру чревата серйозними психологічними проблемами, і, навпаки, її опрацьовування на терапевтичних сеансах може сприяти емоційному і психосоматичному одужанню.

Напруга ножних м'язів [44] має ту ж динамічну структуру, тільки менш складну; це відображає той факт, що роль ніг в людському житті простіше ролі рук (кистей). Багато проблем, що відносяться сюди, зв'язано з використанням ніг і стоп як інструменти агресії, особливо в ранні періоди життя. Напруга і спазми в стегнах і сідницях часто асоціюються з сексуальним захистом, страхами і гальмуваннями, особливо у жінок. Архаїчна анатомічна назва одного з м'язів стегна фактично звучить як «харанитель невинності» - musculus custos virginitalis. Багато напруг м'язів можуть бути співвіднесені з фізичними травмами.

На більш глибокому рівні динамічні конфлікти, що викликають напругу м'язів кінцівок і багатьох інших частин тіла, пов'язані з «гідравлічними» обставинами біологічного народження. На цьому етапі родового процесу дитина, часто протягом багатьох годин, опиняється в ситуації, яка зв'язана з жахом, тривогою, болем і задушенням. Це викликає могутнє нейронне стимулювання, яке не одержує периферичного виходу, оскільки дитина не може дихати, кричати, рухатися або врятуватися з цієї ситуації. Заблокована енергія нагромаджується, в результаті, в організмі, зберігається в рівному ступені в згинаючих і розгинаючих м'язах. Якщо цей динамічний конфлікт виходить назовні для розрядки (запізнілої в часі), він протікає у вигляді інтенсивних і чисто хворобливих спазмів. Іноді можна прослідити більш глибокі причини напруг в руках і ногах у сфері трансперсональних переживань, зокрема, з різними спогадами минулого життя. Цікаво відзначити, що багато напруг в інших частинах тіла спостерігаються в тих місцях, які тантрическая система називає центрами психічної енергії «тонкого тіла» - чакрами. В цьому немає нічого дивного, оскільки прийоми холотропної терапії аналогічні вправам, що використовуються в тантричної традиції, що надає велике значення диханню.

В процесі типового дихального сеансу зажими і блоки посилюються і все більше виявляються. Тривале дихання сприяє динамічному розвитку, досягненню кульмінаційної точки процесу з розвязанням і звільненням.

Направлена робота з тілом [45] є однією з складових частин холотропної терапії і використовується тільки тоді, коли виникає необхідність. Ситуації, в яких необхідна направлена робота з тілом на початкових стадіях холотропних сеансів, порівняльно небагато. Сюди відносяться випадки, коли основна блокада знаходиться в області горла і досягає ступеня, перешкоджаючого подальшому процесу дихання. В таких обставинах необхідне провести роботу методами відреагування, якщо інтенсивність реакції - спазм, фізичний біль або тривога досягають такого ступеня, що людина не може або не хоче продовжувати сеанс такий дискомфорт слідує прибрати. Основним показником необхідності направленої роботи з тілом є ситуація на останніх стадіях сеансу, коли дихання і музика не принесли повного розвязання.

Основний принцип роботи на заключному етапі холотропних сеансів полягає в тому, щоб сфокусувати увагу на фізичному дискомфорті, пов'язаному з емоційним дистрессом. Незалежно від характеру і локалізації проблем пропонується усилити симптом, наприклад напружити м'язи шиї і прийняти положення, що загострює болі в голові і шиї; якщо виявляється блокування в тазовій області, то слід підвести таз і напружити м'язи живота і сідниць; якщо потрібен, необхідно усилити напругу в кінцівках. Цю напругу рекомендується підтримувати можливо довше, не заважаючи іншим частинам тіла проявити себе так, як їм потрібен в даній ситуації. Ці прояви можуть бути навіть посилені спеціальним втручанням терапевта, направленим на інтенсифікацію симптому. Сюди входять масаж або натискання на область, яка напружена або болить, перешкоджання прагненню потягнутися, розправитися і т.п.

Групові сеанси холотропної терапії значно більш ефективні, ніж індивідуальні. Вони як би допомагають створити сильне енергетичне поле, діюче як каталізатор на терапевтичний процес. Дуже цікавим аспектом колективної роботи є синхроністичність (в значенні Юнга) різноманітних подій в процесі проходження дихальної сесії.

.4 Динаміка переживань в холотропній терапії

Глибоке дихання, що забезпечує доступ до несвідомого, перш за все активізує органи чуття. Для багатьох людей сесія починається з різних неспецифічних сенсорних переживань, таких як: відчуття оніміння, вібрацій, колень в різних ділянках тіла, візуалізації кольорів або геометричних фігур, дзвону або шуму у вухах, найрізноманітніших тактильных відчуттів в різних частинах тіла, смаків і запахів [46]. Ці більш менш абстрактні переживання, як правило, не мають глибокого символічного значення. Швидше, вони є СЕНСОРНИМ БАР'ЄРОМ, який необхідно подолати.

Наступна область психіки, доступ до якої відкривається у міру розвитку процесу, звичайно називається РІВНЕМ БІОГРАФІЧНИХ СПОГАДІВ І ІНДІВІДУАЛЬНОГО НЕСВІДОМОГО.

Переживання, що належать цьому рівню, пов'язані із значущими подіями і обставинами життя людини від її народження до справжнього моменту. недозволені конфлікти, витиснені або неінтегровані спогади - все це може виплисти з несвідомого і стати змістом переживання.

Проте, щоб це відбулося, спогади повинні бути достатньо емоційно зарядженими і відповідними загальній ситуації. Одна з важливих переваг холотропної психотерапії перед вербальними методами полягає в тому, що технічні прийоми, здатні безпосередньо активізувати несвідоме, як якийсь радар сканують систему психіки, виділяють емоційно самий заряджений і значущий матеріал і полегшують його доступ в свідомість. Це не тільки позбавляє терапевта від необхідності відділяти значуще від незначущого, але і оберігає його від ухвалення рішень, які неминуче несли б на собі відбиток його приналежності до тієї або іншої школи і його особистих схильностей.

Біографічний матеріал, що з'являється в сесії, в значній мірі відповідає представленням Фрейда або його послідовників. Є, проте, декілька важливих відмінностей. Під час дихальної сесії біографічний матеріал не згадується і не реконструюється, а дійсне знов переживаеться, включаючи не тільки емоції, але і фізичні, візуальні і інші відчуття [47].

Іншою важливою відмінністю є те, що значущі біографічні елементи в спогадах з'являються не ізольованно, а утворюють певні динамічні згущування в пам'яті, так звані СИСТЕМИ КОНДЕНСОВАННОГО ДОСВІДУ (СКД).

СКД - це динамічне поєднання спогадів (з супутніми їм фантазіями) з різних періодів життя людини, які об'єднуються сильним емоційним зарядом схожої якості, інтенсивними фізичними відчуттями певного роду або загальними важливими елементами. СКД є принципом, що управляє не тільки динамікою індивідуального несвідомого, але і є загальними організуючими принципами, діючими на всіх рівнях психіки.

Більшість біографічних СКД динамічно пов'язана з певними аспектами процесу народження, тобто з персональним рівнем психіки. Перинатальні ж теми і їх елементи специфічно пов'язані з відповідним емпіричним матеріалом з трансперсональної області. Звичайно певна динамічна СКД охоплює матеріал різних біографічних періодів, біологічного народження і всіляких областей трансперсонального миру, на зразок спогадів про інші втілення, ототожнення з тваринами і міфологічних мотивів.

Зв'язок між біологічним народженням і перинатальними переживаннями глибокий і специфічний. Це дає можливість використовувати стадії біологічних пологів для побудови теоретичної моделі, що дозволяє зрозуміти динаміку перинатального рівня несвідомого і навіть прогнозувати на цьому рівні.

Перинатальні переживання організовані в типові тематичні групи, базові характеристики яких емпірично пов'язані з анатомічними, фізіологічними і біохімічними аспектами певних клінічних стадій народження. Модель, заснована на цих стадіях, дає нове розуміння динамічної архітектури різних форм психопатології і створює нові можливості для терапії. Модель процесу народження є могутнім пояснювальним принципом в рамках феноменів специфічного рівня несвідомого. Перинатальний рівень несвідомого є важливою проміжною областю між індивідуальним і колективним несвідомим або між традиційною психологією і містикою.

Переживання смерті і відродження, що відображають перинатальний рівень несвідомого, багаті і складні. Події, пов'язані з різними стадіями або аспектами біологічного народження, як правило, перемежаються або асоціюються з численними міфологічними, містичними, архетипічними, історичними, социополітичними, антропологічними або філогенетичними трансперсональними переживаннями [48]. Вони виявляються в чотирьох емпіричних структурах або згущуваннях, пов'язаних з клінічними стадіями народження дитини.

Зв'язок з переживаннями плоду на стадіях біологічного народження забезпечує виборчий доступ до специфічних областей колективного несвідомого, що утілюють схожі стани свідомості. Для теорії і практики холотропної терапії виявилося корисним постулювати існування чотирьох гіпотетичних динамічних матриць, що управляють процесами на перинатальному рівні несвідомого. Вони називаються БАЗОВИМИ ПЕРИНАТАЛЬНИМИ МАТРИЦЯМИ (БПМ).

Крім того, що ці матриці володіють специфічним емоційним і психосоматичним змістом, вони є також принципом організації матеріалу різних рівнів несвідомого. Різні аспекти біографічного рівню- насильство, жорстокість, загрози, розлука, біль, задуха або, навпаки, стан біологічної і емоційної задоволеності - тісно пов'язані із специфічними аспектами БПМ.

Розгортання перинатального рівня часто супроводжується також трансперсональними переживаннями на зразок архетипічних бачень Великої Матері або Жахливої Богині - Матері, Раю, Чистилища, Ада, ототожненням з тваринами, з досвідом минулих втілень.

Якщо системи конденсованого досвіду (СКД) організовують важливий емоційний матеріал на біографічному рівні, то Базові перинатальні матриці (БПМ) виконують ту ж функцію по відношенню до накопичених в психіці переживань перинатального рівня.

Біологічна основа БПМ-1 - це досвід початкового симбіотичного союзу плоду з материнським організмом під час його внутрішньоутробного існування. Якщо не виникає яких-небудь перешкод, таке життя близьке до ідеального. Найсильнішим виразом якості цієї матриці є ПЕРЕЖИВАННЯ КОСМІЧНОЇ ЄДНОСТІ, МІСТИЧНОГО ЄДНАННЯ [49]. Так, елементи безтурботного внутрішньоутробного стану можуть супроводжуватися або перемежатися переживаннями, для яких характерна відсутність меж або перешкод (наприклад, переживаннями океанічної свідомості), або глибоким емпіричним ототожненням з різними водними формами життя (водоростями, медузами, рибами, дельфінами і ін.), перебуванням в невагомості в міжзоряному просторі або в космічному кораблі, що знаходиться на орбіті. Картини природи в її кращих проявах безпеки і достатку (Природа - Мати), також є характерними і логічно природними супутниками блаженного внутрішньоутробного стану.

Психологічні відхилення у внутрішньоутробному житті асоціюються з чинами і переживаннями підводних небезпек, забруднених потоків, озер або морів, зараженої або ворожої природи. Ці образи викликані тим, що велика частина внутрішньоутробних відхилень пов'язана з токсичністю плаценти або з недостатнім живленням. Більш грубі порушення - небезпека викидня або спроба аборту - переживаються як та або інша форма універсальної загрози або зв'язуються з кривавими апокаліптичними баченнями кінця світу. Негативні аспекти БПМ-1 зв'язуються з певного роду негативними СКД і з відповідними негативними трансперсональними елементами.

Друга базова перинатальна матриця (БПМ-2) пов'язана з початком біологічного народження, з його першою клінічною стадією. Первинна гармонія і рівновага існування плоду тут порушуються спочатку хімічними сигналами, а потім механічними скороченнями матки. Коли ця стадія повністю розвертається, плід періодично стискається матковими спазмами. В цей час система ще повністю замкнута: шийка матки не розкрита, вихід неприступний. Конкретні спогади про загрозу, якою є для плоду початок пологів, одержують свою символічну відповідність в образах космічного поглинання. Назва БПМ-2 - космічна поглощенность і відсутність виходу. Символічний вираз повністю розгорненої першої клінічної стадії пологів - це переживання відсутності виходу або пекла. Це відчуття втягнутої, всмоктонасті, спійманности в клаустрофобічний, жахливий світ, переживання неймовірних душевних і тілесних мук. Ситуація, як правило, нестерпна і представляється нескінченною і безнадійною. Людина втрачає відчуття лінійного часу і не бачить ні кінця цим тортурам, ні якого-небудь способу уникнути її. Логіка подібних переживань відображає той факт, що скорочення матки позбавляють плід притоки крові до плаценти, тобто не тільки значущого зв'язку з світом і людского контакту, але також і джерел живлення і тепла. Знаходячись під впливом цієї матриці, людина перестає сприймати позитивні можливості в світі і в своєму житті. Ці стани свідомості звичайно супроводжуються болісними відчуттями самотності, безпорадності, безнадійності, приниженості, неадекватності, екзистенціального відчаю і вини.

БПМ-2 привертає до себе відповідні СКД, представляючі людину як пасивну і безпорадну жертву перевершуючої деструктивної сили, що не має шансів на порятунок. Вона також пов'язана з трансперсональними темами схожого характеру.

Третя базова перинатальна матриця (БПМ-3) - це боротьба смерті і відродження. Багато важливих аспектів цієї матриці пояснюються її зв'язком з другою клінічною стадією пологів, коли продовжуються скорочення матки, але, на відміну від попередньої стадії, шийка матки розкрита, що дозволяє плоду поступово просуватися по родовому каналу. Це жахлива боротьба за виживання, в якій немовля піддається нищівному механічному тиску, випробовує недолік кисню і задуху. Окрім реалістичного відтворення різних аспектів боротьби в родовому каналі, він включає широкий спектр архетипічних і інших трансперсональних феноменів. Найважливіші з них - елементи титанічної боротьби. Садомазохістські переживання, сильне сексуальне збудження, демонічні епізоди, скатологические переживання і зустріч з вогнем. Всі ці аспекти і сторони БПМ-3 через глибоку емпіричну логіку можуть бути пов'язані з різними анатомічними, фізіологічними і емоційними характеристиками відповідних стадій пологів.

Специфічні характеристики переживань пов'язують БПМ-3 з СКД, що сформувалися із спогадів про яскраві, ризиковані плотські і сексуальні переживання.

Четверта базова перинатальна матриця (БПМ-4) - переживання смерті і відродження. Ця перинатальна матриця по значенню пов'язана з третьою клінічною стадією пологів, з безпосереднім народженням дитини. На цій - останньої - стадії болісний процес боротьби за народження підходить до кінця. Просування по родовому каналу досягає кульмінації, і за піком болю, напруги і сексуального збудження слідує раптове полегшення і релаксація. Дитина народилася і після довгого періоду темноти вперше стикається з яскравим світлом дня (або операційною). Після відсікання пуповини припиняється тілесний зв'язок з матір'ю, і дитина вступає в нове існування як анатомічно незалежний індивід.

Як і в інших матрицях, деякі переживання, що відносяться до цієї стадії, представляють точну імітацію реальних біологічних подій, що відбулися при народженні, і спеціальних акушерських прийомів.

Символічним виразом останньої стадії пологів є досвід смерті-відродження. В ньому представлено закінчення і дозвіл боротьби смерті-відродження. Парадоксально, що, знаходячись буквально на порозі звільнення, людина відчуває наближення жахливої катастрофи. Якщо ж переживання продовжуються, перехід від БПМ-3 до БПМ-4 спричиняє за собою відчуття повного знищення, анігіляція на всіх мислимих рівнях - фізичної загибелі, емоційного краху, інтелектуальної поразки, остаточного морального і вічного прокляття трансцендентних масштабів. Такий досвід «загибелі Его» полягає в миттєвому, безжальному знищенні всіх колишніх опорних крапок в житті людини.

Під впливом фрейдівського психоаналізу поняття «эго» зв'язується із здатністю пристосовуватися до реальності і адекватно функціонувати в повсякденному житті. При такому підході смерть Его представляється людині чимось жахливим. Реально ж в цьому процесі вмирає параноадальне відношення до світу [50], що відображає негативні переживання немовляти під час пологів і в подальші періоди життя. Це відчуття загальної неадекватності, необхідності бути готовим до будь-якої небезпеки, обов'язкове прагнення все контролювати і за все відповідати, щось доводити собі і іншим і інші аналогічні установки.

Серед відповідних біографічних елементів - спогади про особисті успіхи і завершення небезпечних ситуацій, про закінчення воєн і революцій, про виживання після нещасного випадку або одужання після важкої хвороби.

Резюме

В цьому розділі було розглянуто материнську категоріальну базу методу холотропного дихання - трансперсональну психологію, а також винаходження Станіславом Грофом свого унікального методу психотерапії, його принципи та механізми, практичні рекомендації щодо проведення сенсів та спектр переживань під час сеансу.

РОЗДІЛ 2. МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ

.1 Матеріали

Характеристика досліджуваної вибірки

Досліджувану вибірку складали 28 респондентів, віком від 18 до 23 років. Практично здорові. Вони були розподілені на дві групи: експериментальна група №1 - 14 осіб, що пройшли більше ніж 3 сеанси холотропного дихання; контрольна група №2.

.2 Методика «Неіснуюча тварина»

Метод дослідження особистості за допомогою проективного тесту "Неіснуюча тварина" побудован на теорії психомоторного зв'язку. Для реєстрації стану психіки використовується дослідження моторики (зокрема, моторики рисуючої домінантної правої руки, зафіксованої у вигляді графічного сліду руху, малюнка) За І. М. Сеченовим, будь-яке уявлення, яке виникає в психіці, будь-яка тенденція, пов'язана з цим уявленням, закінчується рухом (буквально- “Будь-яка думка закінчується рухом”). Якщо реальний рух, інтенція з якоїсь причини не здійснюється, то в відповідних групах м'язів накопичуєтся певне напруження енергії, необхіднє для здійснення зворотнього руху (на уявлення - думка). Так, наприклад, образи і мислі-уявлення, які викликають страх, стимулюють напругу в групах ножної мускулатури і в м'язах рук, що виявилося б за необхідне у разі відповіді на страх втечею чи захистом за допомогою рук - вдарити, заслонитися. Тенденція руху має напрям у просторі: віддалення, наближення, нахил, випрямлення, підйом, падіння. При виконанні малюнка аркуш (або полотно картини) представляє собою модель простору й, крім стану м'язів, фіксує ставлення до простору. Простір, у свою чергу, пов'язан з емоційним забарвленням переживання і часовим періодом: дійсним, минулим, майбутнім. Пов'язано воно також дейовістю чи ідеально-мислительним планом роботи психіки. Простір, розташований позаду і зліва від суб'єкта, пов'язан з минулим періодом і бездіяльністю (відсутністю активного зв'язку між мислею-уявленням, плануванням і його здійсненням). Права сторона, простір попереду і вгорі пов'язані з майбутнім періодом і дійовістю. На аркуші (моделі простору) ліва сторона і низ пов'язані з негативно забарвленими і депресивними емоціями, з непевністю і пасивністю. Права сторона (відповідна домінантною правої руці) - з позитивно забарвленими емоціями, енергією, активністю, конкретністю дії. Окрім спільних закономірностей психомоторного зв'язку та відношення до простору при тлумаченні матеріалу тесту використовуються теоретичні норми оперування з символами і символічними геометричними елементами і постатями.

За своїм характером тест “Неіснуюча тварина” належить до проективних. Для статистичної перевірки чи стандартизації результат аналізу може бути представлений у описових формах. За складом цей тест - орієнтовний і як єдиний метод дослідження зазвичай не використовується, і вимагає об'єднання з іншими методами як батарейного інструмента дослідження. Інструкція: “Придумайте і намалюйте НЕІСНУЮЧУ тварину і назвіть її НЕІСНУЮЧОЮ назвою”.

Показники і інтерпретації:

РОЗМІЩЕННЯ МАЛЮНКА НА АРКУШІ. У нормі малюнок міститься на середній лінії вертикально поставленого аркуша. Аркуш паперу найкраще взяти білий чи злегка кремовий, неглянцевий. Користуватися олівцем середньої м'якості; ручкою і фломастером малювати не можна. Розміщення малюнка ближче верхнього краю аркуша (чим ближче, тим виразніше) трактується як висока самооцінка, як невдоволення своїм становищем в соціумі, недостатністю визнання з боку оточуючих, як претензія на просування і визнання, тенденція до самоствердження. Розмішення малюнка у нижній частині - зворотна тенденція: невпевненість у собі, низька самооцінка, пригніченість, нерішучість, незацікавленість своєму становищі в соціумі, визнанні, відсутність тенденції до самоствердження.

ЦЕНТРАЛЬНА ЗМІСТОВА ЧАСТИНА ФИГУРИ (голова чи замінююча її деталь). Голова повернена праворуч - стійка тенденція до діяльності, дієвості: майже все, що обмірковується, планується - здійснюється чи принаймні починає здійснюватися (якщо навіть і не доводиться до кінця). Досліджуваний активно переходить до реалізації своїх планів, схильностей. Голова повернена ліворуч - тенденція до рефлексії, до міркуваннь. Це не людина дії: лише незначна частина задумів реалізується, або хоча б починає реалізуватися. Нерідко також страх перед активною дією та нерішучість. (Варіант: відсутність тенденції до дії чи страх активності - слід вирішити додатково.) Становище “анфас”, тобто голова спрямована на людину, яка малює (на себе), трактується як егоцентризм. На голові розташовані деталі, відповідні органам почуттів - вуха, рот, очі. Значення деталі “вуха” - пряме: зацікавленість в інформації, значимість думки оточуючих. Додатково з інших показників та їх поєднання визначається, робить випробовуваний щось для завоювання позитивної оцінки, чи лише продукує на оцінки оточуючих відповідні емоційні реакції (радість, гордість, образа,) не змінюючи своєї поведінки. Відчинений рот у поєднанні з язиком при відсутності промальовування губів трактується як велика мовна активність (балакучість), у поєднанні з промальовкою губ - як чуттєвість; іноді й те й те разом. Відкритий рот без промальовування язика і губ, особливо - закресленний, трактується як легкість виникнення побоювань і страхів, недовіри. Рот з зубами - вербальна агресія, в більшості випадків - захисна (огризається, задирається, грубить у відповідь на звернення до нього). Для дітей і підлітків характерний малюнок зачерченного рота округлої форми (боязкість, тривожність). Особливого значення надають очам. Це символ властивого людині переживання страху: підкреслюється різкою прорисовкою райдужної оболонки. Зверніть увагу на наявність чи відсутність вій. Вії - істероїдно-демонстративні манери поведінки; для чоловіків: жіночні риси характеру з прорисовкою зіниці і райдужної оболонки збігаються рідко. Вії - також зацікавленість в захопленні оточуючих зовнішньої красою і манерою вдягатися, надання цьому великого значення. Збільшенний (відповідно до фігури в цілому) розмір голови свідчить про те, що досліджуваний цінує раціональне начало (можливо, і ерудицію) у собі і оточуючих. На голові також бувають розташовані додаткові деталі: наприклад, роги - захист, агресія. Визначити по поєднанню з іншими ознаками - кігтями, щетиною, голками - характер цієї агресії: спонтанна чи захистно-відповідальна. Пір’я - тенденція до самоприкраси і самовиправдання, до демонстративності. Грива, вовна, подоба зачіски - чуттєвість, підкреслення свого статі, іноді, орієнтування на свою сексуальну роль.

ОПОРНАЯ ЧАСТИНА ФИГУРИ (ноги, лапи, іноді - постамент). Розглядається грунтовність цієї частини відносно розмірів всієї тварини і за формою:

а) Грунтовність: обдуманість, раціональність ухвалення рішення, шляху до висновків, опора на значиму інформацію;

б) Зменшені розміри: поверховість суджень, легкодумство в висновках і необґрунтованість суджень, іноді імпульсивність ухвалення рішення (особливо відсутності чи майже відсутності ніг). Зверніть увагу на характер з'єднання ніг з корпусом: з'єднання точно, старанно чи недбало, слабо з'єднані, не з'єднані зовсім - це характер контролю за своїми міркуваннями, висновками, рішеннями. Однотипність і односпрямованість форми ніг, лап, будь-яких елементів опорної частини - конформність суджень у прийнятті рішень, їх стандартність, банальність. Розмаїття у формі і положенні цих деталей - своєрідність установок і суджень, самостійність і неконформність; іноді навіть творче начало (відповідно незвичайність форми) чи інакомислення (ближче до патології).

ЧАСТИНИ, ЩО ЗДІЙМАЮТЬСЯ НАД РІВНЕМ ФИГУРИ. Можуть бути функціональними чи прикрашаючими: крила, додаткові ноги, щупальці, деталі черепашки, пірья, банти на кшталт завитушек-кудрей, функциональні деталі - енергія охоплення різних областей людської діяльності, впевненість у собі, “саморозповсюдження” з неделікатним і нерозбірливим притисненням оточуючих, або допитливість, бажання співучаствувати у якомога у більшому числі справ оточуючих, завоювання собі місця під сонцем, захопленість своєї діяльністю, сміливість дій (відповідно значенням деталі-символа - крила чи щупальці, тощо). Прикрашаючи деталі - демонстративність, схильність звертати на себе увагу оточуючих, манерність.

ХВОСТИ. Виражають ставлення до власних дій, рішеннь, висновків, до своєї вербальної продукції - судячи по тому, повернені ці хвости праворуч (на аркуші) чи ліворуч.

Хвости повернені праворуч - ставлення до своїх дій та поведінки.

Ліворуч - ставлення до своїх думок, рішеннь; до пропущених можливостей, до власної нерішучоісті. Позитивне чи негативне забарвлення цих відносин виражена напрямом хвоста вгору (впевнено, позитивно, бадьоро) чи падаючим рухом вниз (невдоволення собою, сумнів у власній правоті, провиназ з приводу зробленого, сказаного, каяття тощо.). Звернути увагу на хвости, з кількох, іноді півторюючихся, ланок, на особливо пишні хвости, особливо довгі, іноді розгалужені.

КОНТУРИ ФИГУРИ. Аналізуються наявності чи відсутності виступів (типу щитів, панцирів, голок), промальовування і затемнення лінії контуру. Це захист від оточуючих, агресивна - якщо вона виконана в гострих перехрестях; зі страхом і тривогою - якщо має місце затемнення, “забруднення” контурів ліній; з побоюванням, підозрою - якщо поставлені щити, “заслони”, лінія подвоєна. Спрямованість такого захисту - відповідно просторовому розміщенню: верхній контур фігури - проти вищих, проти осіб, які мають можливість накласти заборони, обмеження, здійснити примус, тобто проти старших за віком, батьків, учителів, начальників, керівників; нижній контур - захист від глузувань, невизнання, відсутності авторитету у нижчестоящих підлеглих, молодших, страх осуду; бічні контури - недиференційоване побоювання і готовність до самозахисту будь-якого порядку і в різних ситуаціях; те саме - елементи “захисту”, розташовані не по контуру, а всередині контуру, на корпусі тварини. Праворуч - в процесі діяльності (реальної), зліва - більше захист своїх думок, переконань, смаків.

ЗАГАЛЬНА ЄНЕРГІЯ. Оцінюється кількість зображених деталей - лише необхідна кількість, щоб дати уявлення про придуману неіснуючу тварину (тіло, голова, кінцівки, хвіст, крила тощо.): з заповненим контуром, без штрихування і додаткових ліній і частин, просто примітивний контур, - чи має місце щедре зображення не тільки необхідних, але «ускладнюючих конструкцію додаткових деталей». Відповідно, чим більше складових частин і елементів (крім найнеобхідніших), тим більша енергія. У протилежному випадку - заощадження енергії, астенічність організму, хронічні соматичне захворювання. (Те ж підтверджується характером лінії - слабка паутиноподібна лінія, “возить олівцем по паперу”, не натискаючи на нього.) Зворотний ж характер ліній - жирна із натиском - не є полярним: це не енергія, а тривожність. Слід звернути увагу на різко продавлені лінії, видимі навіть на зворотному боці аркуша (судорожний, високий тонус м'язів рисуючої руки) - різка тривожність. Зверніть увагу також на те, яка деталь, який символ , виконано таким чином (тобто. до чого прив'язана тривога). ОЦІНКА ХАРАКТЕРУ ЛИНІЇ (дубляж лінії, неакуратність сполученнь, “острівці” із заходячих одна на одну ліній, зачернення частин малюнка, “запачкування”, відхилення від вертикальної осі, стереотипності ліній тощо.). Оцінка здійснюється так само, як під час аналізу піктограми. Те саме - фрагментарність ліній і форм, незакінченість, обірваність малюнка. Тематично тварини діляться на загрозливих, нейтральних та тих, яким погрожують (подоби лева, бегемота, вовка чи птиці, равлики, муравья, або білки, собаки, кішки). Це ставлення до власної персони, до свого “Я”, уявлення про своє становищє в світі, ніби ідентифікація себе за значимістю (з зайцем, комашкою, слоном, собакою тощо.). У даному випадку тварина, що намальована - представник самого малюючого. Уподіблення намальованої тварини людині, починаючи з постановки тварини в становище прямоходження, на дві лапи, замість чотирьох або понад, і закінчуючи одяганням тварини в людський одяг (штани, спідниці, банти, пояса, сукню), включаючи схожість морди на обличчя, ніг і лап на руки, - свідчить про інфантильность, емоційну незрілість, відповідно рівня вираження “підвищення людяності” тварини. Механізм схожий (і рівнобіжний) алегоричному значенню тварин та характерів в казках, притчах тощо. Рівень агресивності виражений кількістю, розташуванням і характером кутів в малюнку, незалежно від їхніх зв'язків з іншими деталями зображення. Особливо вагомі в цьому плані прямі символи агресії - пазурі, зуби, дзьоби.. Слід звернути увагу також на акцентування сексуальних ознак - вимені, сосків, грудях при людиноподібній постаті та ін. Це ставлення до статі, аж до фіксації на проблемі сексу. Фігура кола (особливо - нічим не заповненого) символізує і висловлює тенденцію до скритності, замкнутість, закритість свого внутрішнього світу, небажання постачати дані про оточуючим, нарешті, небажання піддаватися тестування. Такі малюнки зазвичай дають дуже обмежене число даних для аналізу. Зверніть увагу на випадки монтування механічних частин в тіло “тварини” - постановка тварини на постамент, тракторні чи танкові гусениці, триног; прикріплення до голови пропелера, гвинта; вмонтування в очі электроламп, в тіло і кінцівки тварини - рукояток, клавиш і антен. Це спостерігається частіше у хворих на шизофренію і глибоких шизоїдів. Творчі можливості виражені зазвичай кількістю поєднуються у фігурі елементів: банальність, відсутність творчого початку приймають форму “готового”, існуючого тварини (люди, коні, собаки, свині, риби), яким лише прикріплюется “готова” існуюча деталь, щоб намальована тварина стало неіснуючим - кішка з крилами, риба з пір'ям, собака з ластами тощо. Оригінальність виражається у формі побудови фігури з елементів, а не з цілих заготовок. Назва може висловлювати раціональне поєднання значеннєвих частин (літаючий заєць, “бегекот”, “мухожер” тощо.). варіант - словотвір з книжньо-науковим, іноді латинськім суфіксом чи закінченням (“ратолетиус” тощо.). Перше - раціональність, конкретна установка при оріентуванні і адаптації; друге - демонстративність, спрямована головним чином на демонстрацію власного розуму, ерудиції, знань. Зустрічаються назви поверхнево-звукові, без будь-якого осмислення (“лялие”, “лиошана”, “гратекер” тощо.), які означають легковажне ставлення до оточуючих, невміння враховувати сигнал небезпеки, наявність афективних критеріїв основі мислення, перевага естетичних елементів в судженнях над раціональними. Спостерігаються іронічно-юмористичні назви (“риночурка”, “пузыренд” тощо.) - при відповідно іронічному ставленні до оточуючих. Інфантильні назви мають зазвичай повторювані елементи (“тру-тру”, лю-лю”, “кускус” тощо.). Схильність до фантазування (частіше захисного характеру) виражена зазвичай подовженими назвами (“аберосинотиклирон”, “гулобарниклета ” тощо.).

.3 Торонтська алекситимічна шкала

створена G. J. Taylor і співавт. (1985). Вона дозволяє оцінити широкий спектр розладів невротичного кола і дати їм загальну оцінку. Є достовірна різниця між здоровими людьми і людьми, що страждають психосоматичними захворюваннями , здоровими й особами з невротичними розладами

Клиническая психология/Под ред. Б.Д.Карвасарского. - СПб.: Питер, 2002. - 960 с.

Обробка і інтерпретація даних (ключ TAS). Підрахунок балів здійснюється наступним чином.

) Відповіді оцінюються:

„зовсім незгодний” - 1 бал;

„скоріше незгодний” - 2;

„ні те, ні інше” - 3;

„скоріше згодний” - 4;

„цілком згодний” - 5.

Ця система балів дійсна для пунктів шкали: 2, 3, 4, 7, 8, 10, 14, 16, 17, 18, 19, 20, 22, 23, 25, 26.

) Негативний код мають пункти шкали: 1, 5, 6, 9, 11, 12, 13, 15, 19, 21, 24.

Для одержання підсумкової оцінки в балах варто проставити протилежну оцінку по цих пунктах, (тобто оцінка 1 одержує 5 балів; 2 - 4; 3 - 3; 4 - 2; 5 - 1).

) Сума балів усіх пунктів і є підсумковим показником алекситимічності.

Інтерпретація: теоретичний розподіл результатів від 26 до 130 балів; алекситимія - 74 бала і вище; неалекситимія - 62 бала і нижче.

2.4    Симптоматичний опитувальник Александровича

Опитувальник Олександровича (Aleksandrowicz J. W., 1977) включає пункти, які стосуються різноманітних невротичних розладів. Ступінь вираженості симптоматики оцінюють в балах (від 0 до 3). Для кожного пацієнта отримані оцінки сумуються і підраховується кількість відповідей у кожному з чотирьох розрядів (1 - симптоматика проявляється часто чи характеризується вираженою інтенсивністю, 2 - симптоматика проявляється доволі часто чи характеризується значної інтенсивністю, 3 - симптоматика проявляється рідко чи характеризується слабкою інтенсивністю, 4 - симптоматика відсутня). Дослідження проводять на початоку і наприкінці лікування. Порівняння отриманих величин дозволяє віднести зміни у симптоматиці до таких категорій оцінки ефективності, як значне поліпшення, незначне поліпшення, без змін, погіршення. Становить інтерес питання, які групи симптомів спочатку домінують у клінічній картині хворого і які зазнають змін у процесі лікування. Опитувальник дозволяє оцінити наявність і динаміку п'яти симптомокомплексів: обсессивно-фобичнихх розладів, емоційних порушень, соматичних розладів, перцептивно-гностичних і особистісних.

Клиническая психология/Под ред. Б.Д.Карвасарского. - СПб.: Питер, 2002. - 960 с.

Ключ до симптоматичного опитувальника Александровича

(138 пунктів). Страх, фобії - 1, 4, 21, 24, 41, 44, 61, 71, 81, 84, 101, 104, 121, 124.. Депресивні розлади - 2, 22, 42, 62, 75, 82, 122.. Занепокоєння, напруга - 16, 36, 56, 64, 76, 96, 112, 116,118, 126.. Порушення сну - 19, 39, 79, 99, 119.. Істеричні розлади - 5, 25, 45, 65, 85, 105, 125.. Неврастенічні розлади - 6, 26, 46, 66, 72, 86, 102, 106.. Сексуальні розлади - 7, 27, 47, 67, 87, 107, 137.. Дереалізація - 8, 28, 48, 68, 88, 108, 128, 138.. Нав’язливість - 12, 18, 32, 38, 52, 58, 78, 92.. Труднощі в соціальних контактах - 10, 30, 50, 70, 130.. Іпохондричні розлади - 17, 37, 57, 77, 97, 117.

XII. Психастенічні порушення - 15, 35, 55, 90, 95, 110, 115.

XIII. Соматичні порушення - 3, 9, 11, 13, 14, 20, 23, 29, 31, 33, 34, 40, 43, 49, 51, 53, 54, 59, 60, 63, 69, 73, 74, 80, 83, 89, 91, 93, 94, 98, 100, 103, 109, 111, 113, 114, 120, 123, 127, 129, 131, 132, 133, 134, 135, 136.

Якщо, відповідаючи на питання, пацієнт відзначає 0, то за таку відповідь нараховується 0 балів; 1 - 4 бали; 2 - 5 балів; 3 - 7 балів.

Підраховується сума балів за окремими субшкалами (I - XIII) і загальна сума балів (підсумовування показників усіх субшкал I - XIII).

2.5 Методи математичної обробки результатів дослідження

Математична обробка включала слідуючи методи:

1) розрахунок первинних статистичних показників

2) виявлення відмінностей мiж групами за статистичними ознаками;

3) оцiнка значущості факторів та іх внеску у змiну показникiв за допомогою однофакторного дисперсiйного аналiзу.

) використання діскрімінантного аналізу,

) группіровка змінних та об”єктів дослідження за допомогою кластерного аналізу.

Для кiлькiсних показникiв первинна статистична обробка включала у себе розрахунок середнього арифметичного (`x), похибки середньоарифметичного значення (S_х), середньоквадратичного відхилення (s).

Для всiх вибiрок оцiнювалась вiдповiднiсть емпiричних розподiлiв нормальному закону (розподiлення Гауса) за критерiями Колмогорова- Смiрнова та c² -Пiрсона.

Вiдмiнностi мiж вибiрками, що розподiлені за нормальним законом, оцiнювались за параметричним критерiєм Стьюдента (t):

t =,

де `x1 та `x2 середні значення змінних шкали вiдношень або проценту вибiрок, що порiвнюються; S1 та S2- вiдповiдно показники відхилень одиничних значень від відповідних їм середніх величин (процентiв).

Достовірність відмінностей оцінювалась по рівню значущості p.

Для оцiнки впливу факторiв на змiни показникiв та розрахунку частки внеску факторiв у мiнливiсть показникiв використовувався однофакторний дисперсiйний аналiз.

У випадку однофакторного аналізу внесок кожного фактора в загальній сукупності всіх потенційно діючих факторів оцінювався по формулі:

,

де DDx - девиата, що обумовлена дією фактора, Dde - девиата, зв'язана з дією випадкових факторів.

Для первинної пiдготовки таблиць та промiжних розрахункiв використовувався пакет Excel. Основна частина математичної обробкі виконувалась на ПК з використанням стандартногог статистичного пакету STATISTICA 5.5.

Резюме

В цьму розділі описувались матеріали дослідження, якими виступали 28 осіб, 14 з яких пройшли більше ніж 3 сенси холотроного дихання та 14, які ніколи не відвідували холосеанси, а також методи дослідження особистості, які використовувались у роботі, а саме:

Проективний тест «Неіснуюча тварина»

Симптоматичний опитувальник Алекстадровича

Торонтська Алескитимічна Шкала

Методи математичної обробки

РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

3.1 Результати методики «Неіснуюча тварина»

мал. 1                                                        мал 2

Порівнюючи результати методики «Неіснуюча тварина» людини що пройшла більше 3 сеансів холотропного дихання (зліва), і тій, що не пройла, можна зробити такі висновки:

Автор лівого малюнку має більш високу самооцінку ніж його колега з конрольної групи,

Наявним є творчий потенціал, амбіціозність, сформована життєва позиція.

За кількістю рук можна встановити активне ставлення до світу, бажання змінювати його у кращий бік. Тонки не заштриховані лінії свідчать про відсутність невротичного компоненту, переважання позитивних емоцій.

У випадку ж з правим малюнком людини яка, не проходила психотерапевтичних холотропних сеансів, ми спостерігаємо низьку самооцінку, виражену в малому розмірі малюнку, вербальну агресіюв.

Мал. 3                                                       Мал 4

В цій порівняльній характеристиці апріорним буде вважатись, той факт, що малюнок, який знаходиться зліва, належить представнику експериментальної групи, а лівий представнику контрольної. Тому надалі малюнки будуть називатись просто - лівий та правий.

Отже лівий малюнок є більш деталізованим та продуманим. Він свідчить про творчий початок респондента, та його добрий енергопотенціал.

Руки, які сховано за спиною, свідчать про деяку невпевненість в собі, масивні ноги про укорінесть світогляду, сильні позиції в житті, затемненні очі свідчать про наявність страхів, велика голова - про значний інтелектуальний потенціал.

Правий малюнок являється проекцією особистісних рис особистості, що не є сформованою до кінця. Відсутність функціональних елементів, таких як руки і ноги означають незнаходження себе на «карті світу», рольова невизначеність.

Можливо, таким малюнком респондент захистився від відривання властивостей власної особистості.

Мал. 5 мал 6

Лівий малюнок відповідає позитивному настрою особистості, доброму емоційному фону.

Три голови свідчать про високий інтелектуальний рівень, в поєднанні з коронами - про високий рівень домагань. Лиця, повернуті в фас, говорять про зацікавленість своєю особою, егоцентричні тенденції.

Правий малюнок має багато очей, які розташовані по всьому тілу, що свідчить про наявність страхів у даного індивіда. Голова розвернута вправо говорить про направленість у майбутнє.

мал. 7                                                        мал 8

Лівий малюнок демонструє значний творчий потенціал свого автора, свідчить про зацікавленість минулим, власними думками. Велика голова говорить про високий інтелектуальний рівень, крила - про бажання височити над людьми. Декоративні елементи виступають проекцією доброго естетичного смаку.

Правий малюнок свідчить про дружелюбність особистості, її устремління у майбутнє.

мал. 9                                                        мал 10

Лівий малюнок чітко свідчить про високий енергопотенціал особистості та її самоцінку.

Положення у фас, трактується як егоцентризм, чотири руки - як активний та творчий початок. Дещо зафарбовані очі говорять про наявність страхів, кути біля голови, про захистну агресію

Правий малюнок характеризується заниженою самооцінкою, невпевненістю у своїх силах,

Капітуляцію перед свідомим перетворенням світу виходячи з творчих міркувать.

мал. 11                                                      мал 12

Аналізуючи лівий малюнок, можна зробити висновок про наявність творчих здібностей його автора, акуратність. Великий хобот тварини свідчить про сексуальні проблеми, очі, про наявність страхів, вуха - про зацікавленість в інформації про себе. Голова таких розмірів повернута у фас, це добре розвинутий інтелект та любов до власної особи.

Відсутність чітко виражених рук говорить про недостатню самостійність особистості.

Маленьки лапки означають невизначену життєву позицію.

Правий малюнок зроблений людиною, яка є досить закритою, полюбляє розмірковувати над минулим та занурюватись у свій внутрішній світ. Гостра чешуя на спині означає захисну агресію, яку індивід застосовує, щоб відстояти власну незалежність та недоторканність.

мал. 13                                            мал 14

Ця пара малюнків добре демонструє різницю між людиную, що носить з собою тягар невротичного бруду і тією, що різними методами психотерапії (в данному випадку холотропної) намагається позбавитись від нього.

Отже на лівому малюнку ми бачимо тваринк респондента, який має добре розвинуте «его», а також самооцінку. Чотири могутніх ноги відображають глибоко сформований світогляд, Міцні руки відповідають активності і цілеспрямованості, дві голови - доброму інтелектуальному багажу. Посмішка говорить нам про переважання позитивних емоцій в психіці респондента.

Правий малюнок має основні характерні риси малюнку, на який проектуються невротичні симптоми особистості. Так, дуже наведений контур - прикмета тривожності, багато жирно наведених очей - фобічних страхів, затемнений рот с зубами - вербальної агресії.

мал. 15                                            мал 16

Лівий малюнок , не дивлячись на заштрихованість нижньої частини голови, відповідає високорозвиненій духовно особистості, про це свідчить поза і образ істоти.

Велика голова відповідає розвинутому інтелекту людини, що виконала методику.

Правий малюнок зображує тільки бюст тварини. Відсутність тіла може свідчити про недостатній рівень самопізнання, про відсутність «картини своєї особистості».

Великий рот с зубами говорить про вербальну активність, а також вербальну агресію.

а

мал. 17                                                      мал 18

Лівий малюнок не має чітко виражених при знаків невротизації, але на ньому чітко можна розрізнити агресивні символи на тілі тварини, такі як: клики, хвіст із жалом, гості края крил. Голова, що дивиться вліво, свідчить про інтроверсивніть, схильність до розмірковування, споглядання.

Правий малюнок має затемнені очі, що символізують срахи, та шипи - признак агресії.

Вцілому ж, ці два малюнки мало чим відрізняються по критерію невротизаціі.

мал. 19                                            мал 20

Лівий малюнок за своїми розмірами свідчить про високу самооцінку її автора, деталізованість картинки - про гарний енергопотенціал. Наявність вух, ознака зацікавленості у інформації про себе. Посмішка відповідає гарному настрою.

Правий малюнок добре передає невротичний стан особистості. На малюнку зображена істота з мечем у руках, на яку націлений оптичний приціл зброї. У поєднанні з малим розміром малюнку, можна говорити про те, що особа знаходиться у стані фрустрації.

мал. 21                                                      мал 22

Лівий малюнок свідчить про відсутність невротичних забруднень особистості, про її добру самооцінку, гарний настрій, позитивне ставлення до власної персони.

Правий ж малюнок, навпаки, через свою нерозбірливість та дуже високий рівень заштрихованості, відображає внутрішній конфлікт, який відбувається у середині респондента. Його тварина ні з ким не дружить і ні чим не харчується, що є додатковими факторами встановлення таких висновків.

мал. 23                                                      мал 24

На лівому малюнку зображена якась духовна істота, можливо янгол. Таке виконання методики свідчить про духовну розвиненість індивіда, якій проектував властивості своєї особистості на аркуш паперу. Тварина зображена на всю площу малюнку, а це ознака високої самооцінки. За результатами цієї методики при знаків невротизованості автора малюнка не виявлено.

Правий малюнок виконаний особою що є демонстративно-істероїдним акцентуантом (результати спостереження та інших методик), ми бачимо велику кількість демонстративних елементів малюнку, які свідчать про бажання прикрасити себе та виділитися на фоні інших людей.

Затемнені очі означають страхи, які заважають нормально функціонувати психіці респондента. Затемнений рот з язиком свідчить про вербальну агресію.

мал. 25                                            мал 26

Лівий малюнок виконаний схожим на так звану «фігуру кола», яку досліджуваний малює, коли не хоче розкривати свій внутрішній світ. Але навіть по такому малюнку можна встанови високу самооцінку респондента, відсутність яскраво виражених невротичних симптомів, позитивне ставлення до власної персони.

Правий малюнок віддзеркалює дещо нижчий рівень психологічного здоров’я особистості, він виконаний не з’єднаними між собою лініями, має заштриховані очі, які свідчать про наявність страхів. Істота харчується горілкою, та дружить сама із собою. Така проекція може свідчити про самотність особи.

мал. 27                                                      мал 28

Лівий малюнок свідчить про високу самооцінку респондента, його бажання до соціального та особистісного зростання (наявність крил). Наявна на зацікавленість досліджуваного в інформації про себе, схильність до самозаглиблення та самоспоглядання. Невротизація та тривожність не виявлені, рівень психологічного здоров’я - високий.

Правий малюнок різниться меншим розміром, а значить і самооцінкою свого хазяїна.

Маленькі несформовані руки свідчать про невисокий рівень творчої активності респондента, чітко намальований, деталізований ніс означає наявність сексуальних проблем індивіда

.2 Результати методики «Торонтська алекситимічна шкала»

Експериментальна група Контрольна група.

) Тетяна Чеброва - 40 1) Мороз Евген - 55

) Ронский Евген - 48 2) Кривошлик Дмитро - 81

) Прядко Лайма - 74 3) Кулік Неля - 74

) Волошиненко Іван - 48 4) Анна Пугач - 75

) Карнатов Дмитро - 61 5) Дзюдківська Катерина - 82

) Перловський Ігор - 70 6) Поліщук Марина - 65

) Волошиненко Олексій - 41 7) Гоменюк Олексій - 76

) Бельский Сергій - 39 8) Войтенко Тоня - 92

) Шаповалов Олексій - 48 9) Ромашин Віталій - 70

) Свінціцкій Анатолій - 56 10) Данилочкин Денис - 73

) Акмурадов Евген - 60 11) Сакаєв Максим - 83

) Сарана Тарас - 55 12) Сидоров Денис - 85

) Новіков Олексій - 74 13) ВоСКДлович Ірина - 78

) Ржевський Антон - 48 14) Зінчук Анна - 45

Загальний показник - 762 Загальний показник - 1034

3.3 Результати методики «СОА»

«Симптоматичний опитувальник Александровича»