Приватизація майна державних підприємств

Приватизація майна державних підприємств

Приватизація майна державних підприємств

Зміст

1. Передумови приватизації державних підприємств

2. Форми та шляхи роздержавлення власності

3. Особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі

4. Організація акціонерного товариства

5. Приватизація державного майна шляхом оренди

6. Роль приватизації у ринковій економіці

Список використаної літератури

1. Передумови приватизації державних підприємств

Програма переходу України до ринкової економіки передбачає роздержавлення та приватизацію майна, зміну форм власності державних підприємств агропромислового комплексу, які охоплюють широке коло різноманітних підприємств: радгоспи, рибгоспи, птахофабрики, підприємства й організації харчової та переробної промисловості, підприємства із заготівлі та зберігання сільськогосподарської продукції, підсобні господарства промислових підприємств, ремонтні підприємства, підприємства з матеріально – технічного та агрохімічного забезпечення, будівельні підприємства, торговельні та комунально – побутові, підприємства з виробництва тари і пакувальних матеріалів та ін. Основою їх приватизації є Закон України "Про приватизацію майна державних підприємств".

Роздержавлення майна не повинно носити всеохоплюючого характеру. У кожному окремому випадку питання повинно вирішуватися, виходячи з бажання держави передати (продати) майно колективу підприємства, а колективу – придбати його. Вірогідно, що власність деякої частини підприємств, особливо важливих об’єктів АПК, не буде роздержавлена. Приватизація окремих видів підприємств здійснюється за погодженням з Кабінетом міністрів України. До них відносять: елітно – насінницькі та насінницькі господарства; господарства з вирощування ефіроолійних та лікарських рослин; підприємства державної ветеринарної медицини і "Зооветпостачу"; дослідні господарства наукових установ; державні тваринницькі комплекси; племінні та кінні заводи; птахофабрики; селекційно – гібридні центри; плодорозсадники; організації системи сортовипробування і сорторайонування; підприємства цукрової і масложирової промисловості; хлібокомбінати; хлібозаводи; макаронні фабрики та державні комбікормові заводи; тютюново – ферментаційні підприємства.

2. Форми та шляхи роздержавлення власності

Форми та шляхи роздержавлення власності, перш за все радгоспів, можуть бути різними. Це залежить від прийнятного підходу (концепції) роздержавлення власності. Існує чотири концепції (підходу):

- безкоштовна (повністю або часткова) передача державної власності трудовим колективам відповідних підприємств;

- викуп її за реальними цінами, що склалися на момент приватизації, з урахуванням амортизації засобів виробництва;

- номінальний випуск державної власності за пільговими цінами;

- оренда з подальшим викупом орендованих засобів виробництва.

Можуть використовуватися всі підходи до роздержавлення власності, що залежатиме як від особливостей конкретних галузей і підприємств, так і від стану кожного підприємства (зокрема, рівня їх рентабельності та прибутковості, кредитної заборгованості тощо). Радгоспи як державні сільськогосподарські підприємства за своєю економічною суттю мало чим відрізняються від колгоспів. Були майже однаковими система планування, принципи оплати праці і матеріального стимулювання, система закупок продукції за надто низькими закупівельними цінами, матеріально – технічне забезпечення та інші взаємовідносини з державою. У постанові Кабінету Міністрів України "Про особливості приватизації в агропромисловому комплексі майна, що перебуває в загальнодержавній та комунальній власності" передбачено перетворення радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств та організацій на колективні, а також порядок визначення частки майна, яка передається безкоштовно працівникам радгоспів та прирівняних до них осіб на принципах, близьких до паювання майна в колгоспах. На виконання даної постановки в господарстві одночасно з розробкою плану приватизації опрацьовується положення про створення з числа трудового колективу товариства покупців, проводяться установчі загальні збори, які вирішують питання створення колективного сільськогосподарського підприємства, розробляють та приймають статут, необхідні документи, після чого подають їх для реєстрації цього підприємства. Одночасно приймається рішення щодо порядку розподілу між членами трудового колективу безкоштовно переданого їм майна, яке провадять за методикою, що застосовується при паюванні майна в колгоспах, тобто з урахуванням трудового внеску кожного робітника радгоспу.

Безкоштовна частина майна радгоспу, що реформується в колективне сільськогосподарське підприємство, визначається комісією з приватизації. Вона використовує відомості про вартість майна, що припадає в середньому на одного члена колективного сільськогосподарського підприємства по області, в якій розташований радгосп. Ці дані комісії подає відповідний орган агропромислового комплексу області разом з органом статистики протягом 20 календарних днів з моменту повідомлення державним органам з приватизації про прийняте рішення щодо приватизації майна радгоспу.

3. Особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі

Вартість соціально – побутової інфраструктури, створених за рахунок коштів фонду соціального розвитку радгоспу, передається на баланс сільськогосподарського підприємства, що створюється, безкоштовно.

Решта майна приватизується за плату. Ця сума визначається як різниця між загальною вартістю майна радгоспу та вартістю майна, що передається безкоштовно. Право на першочергове придбання цього майна мають члени зазначеного радгоспу та прирівняні до них особи. Не продане протягом шести місяців від дня початку реалізації за майнові сертифікати майно приватизується на загальних підставах.

Викуп решти майна здійснюється за кількома варіантами: за альтернативним планом приватизації; продажем з відстрочкою платежу; за конкурсом чи на аукціоні.

Для приватизації майна спочатку створюється товариство покупців, до складу якого повинно входити не менше трьох осіб. Воно здійснюється за ініціативою членів трудового колективу на добровільних засадах. Рішення приймається на загальних зборах, на яких присутні не менше 50% працівників підприємства. Рішення зборів оформляється протоколом, а також укладанням угоди про спільну діяльність. В угоді вказують: предмет та мету угоди, орган управління товариства, права та обов’язки учасників, відомості на учасників угоди, розмір грошових внесків, що спрямовуються учасниками товариства на придбання державного майна та відшкодування витрат на підготовку установчих документів, реєстрацію товариства і створення нового типу підприємства.

Угоду про спільну діяльність підписують всі члени трудового колективу, які виявили бажання створити товариства покупців. Їх підписи засвідчуються нотаріально та печаткою підприємства.

Протокол загальних зборів й угоду про спільну діяльність подають на реєстрацію у відповідний орган приватизації за місцем подання заяви на приватизацію. Реєстрація товариства покупців здійснюється органом приватизації в 10 – денний строк від дня подачі необхідних документів. Зареєстрованому товариству покупців видається свідоцтво про реєстрацію. Після його одержання товариство покупців набуває повноважень і вирішує такі питання: подання заяви на приватизацію, участі в аукціоні, конкурсі викупу підприємства, укладання договору купівлі – продажу, прийняття майна у власність, підготовку установчих документів та вирішення інших організаційних питань щодо створення на основі придбаного майна господарського товариства або іншого виду підприємства, банківських рахунків, воно може бути позивачем чи відповідачем в органах суду та арбітражному суді.

Товариство виступає як юридична особа, члени його мають право на частину придбаного майна, беруть участь в управлінні справами товариства, виконують рішення зборів і обов’язки, передбачені спільною угодою. Після створення та реєстрації приватизованого підприємства товариство покупців припиняє свою діяльність, про що у триденний строк повідомляється органу, який його зареєстрував.

Фонд державного майна протягом одного місяця створює комісію з приватизації, до складу якої входять: представники товариства покупців, представники державного органу приватизації, органу державного управління, місцевої ради, фінансових органів. Склад її та голова затверджується рішенням відповідного органу приватизації. До функції комісії входить: визначення початкової ціни об’єкта, розміру статутного фонду, платежів та квот, застосування приватизаційних майнових сертифікатів, пропозиції щодо приватизації об’єктів соціальної інфраструктури, здійснення контролю за проведенням інвентаризації майна та його переоцінки, розробка плану приватизації об’єкта та його затвердження. План складається з 11 розділів:

- характеристика об’єкта;

- землекористування;

- оборотні кошти;

- кадровий потенціал;

- фінансовий стан;

- виробничо – господарська діяльність;

- становище на товарних ринках;

- характеристика відносин власності;

- структура підприємства;

- об’єкти соціально – побутової інфраструктури;

- оцінка вартості об’єкта приватизації.

4. Організація акціонерного товариства

У разі організації акціонерного товариства підприємство випускає акції (бланки, цінні папери випускаються Національним банком). Випуск акцій в обіг обов’язково реєструється у фінансових органах.

Акція – це цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді, внесення коштів на цілі розвитку підприємства та підтверджує членство в акціонерному товаристві, дає право на участь в його управлінні, а також право на одержання прибутку у вигляді дивідендів, на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть виписуватися як іменні, так і на пред’явника. Акції трудового колективу можуть бути лише іменними, придбання їх членами трудового колективу обмежене. Обіг іменних акцій фіксується у книзі реєстрації, що ведеться товариством. До книги вносяться відомості про кожну акцію, її власника, час придбання, а також кількість таких акцій у кожного власника.

За порядком визначення дивідендів акції поділяють на прості (розмір дивідендів залежить від прибутку акціонерного товариства) і привілейовані (розмір дивідендів визначається попередньо зафіксованим процентом до їх номінальної вартості, їх кількість не може перевищувати 10% кількості акцій, випущених акціонерними товариствами, або до 10% статутного фонду акціонерного товариства). Загальна кількість акцій не може перевищувати розмір статутного фонду підприємства. Додатково вони можуть бути випущені після викупу всіх акцій, випущених на суму статутного фонду, як засіб мобілізації додаткових фінансових ресурсів. Додаткові акції мають ринкову ціну (вищу за їх номінальну вартість) і реалізуються на фондових біржах. Акції, підписані та оплачені колективом, належать до класу "А", акції ж, підписані і оплачені Фондом державного майна, - до класу "Б".

5. Приватизація державного майна шляхом оренди

Приватизація державного майна шляхом оренди з подальшим викупом орендованих засобів виробництва є одним з найбільш прийнятних шляхів на перехідному етапі до ринкових відносин. Це стосується тих підприємств, які залишилися державними.

Слід зазначити, що при оренді державна власність на засоби виробництва не роздержавлюється. Орендодавець завжди залишається власником переданих в оренду засобів виробництва. Однак при оренді орендодавець завжди передає орендатору право власності на продукцію, вироблену за допомогою орендованих засобів виробництва, а отже – і на отримані доходи (що дуже важливо). При передачі власності в оренду держгосп реформується у колективне господарство.

Засоби виробництва держгосп можливо викупити за рахунок нагромаджень трудового колективу, здійснюваних під час оренди, а також кредитів та особистих коштів членів трудового колективу. Якщо при цьому викуплена власність не приватизується (тобто в ній не визначається частка (пай) кожного члена колективу), то державне підприємство перетворюється у колективне господарство. При приватизації ж власності шляхом визначення частки (паю) кожного робітника колективне підприємство реформується у кооперативне господарство, а при викупі власності колективного підприємства за рахунок засобів, так і не членами трудового колективу, - в акціонерне.

Акціонерне підприємство відрізняється від кооперативного не тільки наявністю акцій. У кооперативному господарстві (підприємстві) всі його члени (за винятком тих, хто припинив трудову діяльність у зв’язку з виходом на пенсію чи хворобою) беруть участь у виробничих процесах, в обслуговуванні чи управлінні кооперативом. В ньому може виконуватися і праця не членів кооперативу, тобто найманих працівників.

Прийняття в члени кооперативу та виключення з нього здійснює колектив. В акціонерному підприємстві його акціонери не зобов’язані брати участь у виробничих процесах, обслуговуванні чи управлінні. Причому за кордоном у класичних формах акціонерних підприємств акціонери, як правило, не є членами їх виробничих колективів. Акції вільно купуються та продаються. Таким чином, процес формування членства в акціонерному підприємстві формально не регулюється.

Кооперативну та акціонерну форми власності не слід відносити до колективних. Колективна власність – це власність колективу, а кооперативна й акціонерна – це форми функціонування особистої власності, її різновиди.

6. Роль приватизації у ринковій економіці

Може виникнути питання: чи можлива ринкова економіка за умови існування однієї форми власності? Так це можливо не тільки при особистій власності в різних формах її функціонування, але й при колективній і державній формах власності. Але остання може ефективно функціонувати лише при широкому розвитку орендних відносин, коли право розпоряджатися виробленою продукцією держава передає орендатору (тобто безпосередньо виробнику), а він з нею вступає на ринку у конкурентну боротьбу, керуючись законами ринку. У переважній більшості розвинутих країн функціонують різні форми власності: приватна (з різновидами), державна і колективна. Причому в деяких з них питома вага державних підприємств достатньо висока – досягає в загальній сумі власності на виробництва декількох десятків процентів. Вони успішно конкурують з підприємствами особистої власності.

Таким чином, для успішної реалізації ринкової економіки, а також налагодження виробництва та збуту продукції сільського господарства, державі необхідно опрацьовувати та видавати нову законодавчу базу та шукати нові, найбільш вигідні ринки збуту продукції.

Список використаної літератури

1. Азізов С. П., Канінський П. К., Скупий В. М. організація виробництва і аграрного бізнесу в сільськогосподарських підприємствах, - Київ;

2. Зрібняк Л. Я., Полозенко М. Г. Організація і планування виробництва на сільськогосподарських підприємствах, - К.: "Урожай" 2009;

3. Нелеп В. М. Планування на аграрному підприємстві: Підручник. – 2-ге вид., перероблене та доповнене, - К.: КНЕУ 2008;

4. Ткаченко В. Г., Лук’янець А. М., Головін В. Т. та ін. Організація сільськогосподарського виробництва в умовах Донбасу. Навчально – методичний посібник за редакцією доктора економічних наук, професора, академіка АЕН України В. Г. Ткаченко, - Луганськ, 2007

5. Хорунжий М. Й. Організація агропромислового комплексу: Підручник. – К.: КНЕУ, 2007.