Обґрунтування стратегії ефективного використання потенціалу підприємства “УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ”

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВ

ДИПЛОМНА РОБОТА

Тема: Обґрунтування стратегії ефективного використання потенціалу підприємства

“УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ”

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКОМЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА ТА ОЦІНКИ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ

1.1 Сутнісна характеристика потенціалу підприємства та його структура

1.2 Сучасні тенденції розвитку потенціалу підприємства

1.3 Методичні підходи оцінки стану і результативності використання потенціалу підприємства

1.4 Методи оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства

РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА СТАНУ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА “УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ”

2.1 Характеристика держпідприємства “УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ” та галузі його діяльності

2.2 Діагностика динаміки балансу та фінансових результатів “УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ” за 2002 –2004 роки

2.3 Діагностика платоспроможності “УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ”

2.4 Діагностика фінансової стійкості “УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ”

2.5 Діагностика ділової активності та рентабельності діяльності “УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ”

2.6 Діагностика імовірності банкрутства “УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ”

2.7 Вартісна оцінка абсолютного рівня потенціалу “УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ”

РОЗДІЛ 3. ОБГРУНТУВАННЯ СТРАТЕГІЇ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА “УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ”

3.1 Інноваційний потенціал підприємства як основа його розвитку

3.2 Підприємницька ідея бізнес-плану інноваційного проекту “Електромагнітна діагностика” розвитку метрологічних послуг на новому сегменті ринку

3.3 Калькуляція кошторисів витрат інноваційного проекту “Електромагнітна діагностика”

3.4 Доходний метод оцінки росту потенціалу та ефективності інвестицій в інноваційних проектах

3.5 Розрахунки показників фінансового прогнозу результатів інноваційного проекту “Електромагнітна діагностика” та росту потенціалу держпідприємства “Укрметртестстандарт”

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Сучасний економічний розвиток свідчить про необхідність використання нових теоретичних підходів, прикладного інструментарію, які надають можливість ефективного подолання складними соціально-економічними системами господарювання різних рівнів невизначеності динамічного ринкового середовища та дають змогу своєчасно адаптуватися до нього.

Для ефективного функціонування і забезпечення конкурентоспроможності підприємств та інших суб’єктів господарювання необхідно якісно розвивати матеріально-технічні, структурно-функціональні, соціально-трудові та інші елементи потенціалу. Це зумовлює виключну увагу керівників підприємницьких структур до ефективного управління технологічними й організаційними змінами, а особливо до алгоритмів визначення та використання їхніх потенційних соціально-економічних можливостей.

Однак, нажаль, не зважаючи на зрозумілу усім необхідність ефективного менеджменту, який має базуватися на стратегічному мисленні із застосуванням передових досягнень науки управління, рішення, що приймаються керівниками, часто характеризуються імпульсивністю та непередбаченістю. Це є наслідком як нестабільності правового та економічного середовища, так і недостатністю рівня знань про власне підприємство. Причому рішення, як правило, стосуються якоїнебудь однієї сфери діяльності, а інші, не менш значущі напрямки, виходять зпід контролю. Звідсіля задачею економічної теорії є запропонувати керівникові такий інструментарій, який дозволить оперативно оцінювати внутрішні можливості та слабкості підпорядкованої йому господарської одиниці, виявляти скриті резерви та підвищувати ефективність її діяльності.

В економічній літературі поняття «потенціал підприємства» трактується по-різному. При цьому виділяються різні терміни[1]:

- виробничий потенціал;

- виробничо-економічний;

- економічний;

- ринковий;

- маркетинговий;

- конкурентний.

Нова наукова категорія – “потенціал підприємства” розуміється як сукупність засобів і можливостей підприємств у реалізації ринкової діяльності.

У широкому розумінні поняття “потенціал” це засоби, запаси, джерела, які є в наявності й можуть бути використані, приведені в дію для досягнення певної мети, виконання плану, розв'язання завдань, можливості якої-небудь соціальної системи в певній сфері .

Необхідно розрізняти поняття виробничо-економічного і ринкового потенціалу підприємства[2].

Ринковий потенціал являє собою максимально можливий обсяг реалізації при даному рівні забезпеченості ресурсами і є мірою використання виробничо-економічного потенціалу. Виробничо-економічний потенціал характеризується розмірами наявних у підприємства основних фондів і персоналу. Однак у сучасних умовах у якості його найважливіших складових необхідно розглядати також застосовувані технології й управлінські ресурси.

Актуальність досліджень дипломної роботи полягає в:

 введення в методологію оцінки конкурентоспроможності підприємства поняття економічної категорії “потенціал підприємства”;

-   розгляд його структурних теоретичних та методологічних аспектів;

- наповнення поняття “потенціал підприємства” конкретним функціональним змістом для практичного застосування на державному підприємстві “Укрметртестстандарт”.

Метою дипломної роботи є дослідження потенціалу підприємства та методів його діагностики і підвищення.

Предметом дослідження є діагностика поточного стану потенціалу підприємства та шляхи підвищення ефективності його використання.

Об’єкт дослідження – державне підприємство “Укрметртестстандарт” (м.Київ).

Завданнями дипломної роботи були:

а) у розділі 1:

 дослідити сутнісну характеристику потенціалу підприємства та сучасні тенденції його розвитку;

 узагальнити методичні підходи до оцінки стану й результативності використання потенціалу підприємства;

 обґрунтувати основні напрямки та чинники розвитку потенціалу підприємства та підвищення ефективності його використання;

б) у розділі 2:

 навести загальну характеристику підприємства та ефективності його господарської діяльності;

 дати аналітичну оцінку стану та рівня використання потенціалу підприємства та його складових;

 виявити проблемні питання (зони) щодо використання потенційних можливостей підприємства щодо підвищення ефективності його діяльності, а також чинники і резерви конкурентоспроможного розвитку;

в) у розділі 3:

 обґрунтувати основні заходи щодо стратегії розвитку підприємства і більш ефективного використання його потенційних можливостей;

 провести технікоекономічне обґрунтування найбільш перспективних напрямків стратегічного розвитку використання виявлених можливостей щодо підвищення ефективного господарювання, а також визначити їх вплив на результати діяльності підприємства.

Інформаційне забезпечення : бухгалтерська, фінансова та управлінська звітність державного підприємства “Укрметртестстандарт” (м.Київ) за 2001 –2004 роки.

Методологічне забезпечення: сучасні теорії ринкової економіки, системний підхід, публікації вітчизняних вчених з питань структури та оцінки потенціалу підприємства, “вертикально-горизонтальний” аналіз динаміки структур балансових агрегатів та статей звітів про фінансові результати, ретроспективний аналіз коефіцієнтних показників ділової активності та рентабельності, аналітична обробка та групування показників в динаміці .

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИКОМЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА ТА ОЦІНКИ РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ

1.1 Сутнісна характеристика потенціалу підприємства та його структура

В дискусіях про сутність потенціалу підприємства відмічаєтьсях , що «… необхідно розрізняти поняття  виробничо-економічного і ринкового потенціалу підприємства. Останній являє собою можливий обсяг реалізації при даному рівні забезпеченості ресурсами і є ступенем використання першого» [69]. Величина виробничо-економічного потенціалу підприємства обумовлює його конкурентоспроможність на цільовому ринку, яка характеризує здатність (сьогоднішню і перспективну) проектувати, виробляти і реалізовувати товари, за своєю якістю більш привабливі для споживачів, ніж продукція конкурентів. Чим більша ця величина, тим у даного суб’єкта господарювання більш стійкі позиції на ринку. Збільшити обсяг потенціалу, а, отже, і підвищити конкурентоспроможність можливо за допомогою інвестицій в людський капітал, техніко-технологічну базу виробництва і удосконалення управління.

Виробничий потенціал підприємства (ВПП) – це відносини, які виникають на мікрорівні між працівниками підприємства з приводу отримання максимально можливого виробничого результату, якого можна досягнути при найбільш ефективному використанні виробничих ресурсів, при наявному рівні техніки і технології, передових формах організації виробництва, незалежно від стану зовнішнього середовища [63]. До виробничих ресурсів, що характеризують ВПП, відносять основні фонди, оборотні засоби та трудові ресурси підприємства. Іншими словами, виробничий потенціал підприємства – це потенційний обсяг виробництва продукції, потенційні можливості використання сировини і матеріалів, потенційні можливості професійних кадрів.

Під ринковим потенціалом підприємства Є.В.Попов розуміє «можливість управління його ресурсами на певних етапах розвитку з метою ефективної взаємодії з ринком» [58]. Кожне підприємство володіє ринковим потенціалом, але не всі використовують його на 100%.

Цей автор виділяє такі складові ринкового потенціалу як елемента стратегічного планування – блок ресурсів, блок системи управління і стратегічного планування підприємства і блок маркетингу (рис. 1.1).

Ці три блоки охоплюють всі основні стратегічні компоненти підприємства, що дозволяють досягати намічених цілей.

В управлінському блоці формується місія, виробляється стратегія розвитку, визначаються цілі. Реалізація поставлених цілей здійснюється за рахунок наявних на підприємстві ресурсів (трудових, інформаційних, фінансових, матеріальних). Маркетинговий елемент, доповнюючий структуру ринкового потенціалу підприємства, відображає діяльність персоналу: аналітичну, виробничу, комунікаційну. Таким чином, поняттям «ринковий потенціал підприємства» об’єднуються не тільки ресурси, які взаємодіють із системою управління на різних етапах, а й методи, застосування яких дозволяє найбільш ефективно реалізовувати наявні ринкові можливості.

Маркетинговий потенціал підприємства трактується вченими як “ступінь готовності, здатності, можливості маркетингової служби підприємства своєчасно і якісно виконувати маркетингові функції, головне завдання – підвищення конкурентоспроможності підприємства в умовах мінливого зовнішнього середовища” [51].

Виділяють також конкурентний потенціал організації, під яким розуміється її потенційна можливість зберігати або збільшувати конкурентоспроможність у короткотерміновому періоді [60]. Інакше кажучи, цей показник визначається сукупністю параметрів, які визначають можливість (потенціал) і спроможність організації ефективно функціонувати на ринку (утримувати або збільшувати свою ринкову частку, мати достатньо високий рівень рентабельності) в перспективі.

Сосненко Л.С. оперує терміном економічного потенціалу та трактує його як “здатність підприємства забезпечувати своє довготермінове функціонування і досягнення стратегічних цілей на основі використання системи наявних ресурсів” [63]. Ним розроблена багаторівнева структурна модель формування економічного потенціалу підприємства на основі поетапно-структурного підходу (рис. 1.2)

Поетапно структурний підхід до формування величини економічного потенціалу підприємства передбачає виділення проміжних рівнів потенційних можливостей підприємства. Нижнім рівнем є виробничий потенціал, що являє собою здатність виробничої системи виробляти матеріальні блага, використовуючи ресурси. З’єднуючою ланкою є господарський потенціал, тобто сукупна здатність виробничого потенціалу підприємства і рівня його ділової активності в умовах існуючого маркетингового середовища задовольняти потреби ринку в певному обсязі матеріальних благ та послуг.

Маркетингова складова є інструментом реалізації виробничого потенціалу, який дозволяє йому трансформуватись в економічний.

При цьому скористалися наступними групами показників:

1) показники ефективності виробничої діяльності (чистий дохід від реалізації продукції; витрати виробництва та збуту; собівартість продукції; середньорічна вартість основних виробничих фондів; середньооблікова чисельність працівників; валовий прибуток; відносний показник витрат на 1 грн. продукції; відносний показник продуктивності праці; відносний показник фондовіддачі; відносний показник рентабельності товару);

2) показники, що характеризують фінансове становище підприємства (коефіцієнт автономії; коефіцієнт платоспроможності; коефіцієнт абсолютної ліквідності; коефіцієнт оборотності оборотних засобів);

3) показники ефективності організації збуту та просування товару (рентабельність продажів; коефіцієнт затовареності готовою продукцією; коефіцієнт завантаження виробничих потужностей; коефіцієнт ефективності реклами та засобів стимулювання збуту);

4) показник конкурентоспроможності товару.

Аналіз вище викладених точок зору дає змогу нам визначити ресурсно-виробничий потенціал як сукупність взаємозв’язаних складових: ресурсно-сировинного і виробничого потенціалу, що спрямовані на досягнення ефективного функціонування виробничо-господарської структури. Кількісні і якісні параметри цих потенціалів, а також їх інтеграція визначають виробничу здатність господарської одиниці. Однак ресурсно-виробничий потенціал, визначаючи можливість випуску матеріальних благ і послуг, не може служити мірою корисного ефекту.

Ресурсно-виробничий потенціал може слугувати характеристикою як самих крупних систем (народного господарства, галузі), так і малих, локальних (об’єднання, підприємства). Але при цьому РВП любої із задекларованих підсистем не функціонує ізольовано, замкнуто. Спостерігається процес взаємопроникнення потенціалів «обмін» їх окремими складовими частинами, що призводить до збільшення ресурсно-виробничого потенціалу кожної підсистеми. Одним з таких потенціалів є економічний потенціал, який характеризується ще й кількістю трудових ресурсів та якістю їх підготовки, величиною виробничих потужностей, наявністю транспортних засобів, виробничою спроможністю господарства та рівнем продуктивності сільськогосподарських угідь, розвитком галузей невиробничої сфери, досягненнями науки і техніки, ресурсами розвіданих корисних копалин, станом здоров’я населення. Економічний потенціал є, таким чином, узагальнюючим показником, що характеризує нагромаджені відтворені ресурси.

Величина виробничо-економічного потенціалу підприємства визначає його конкурентноздатність на цільовому ринку, що характеризує здатність (сьогоднішню і перспективну) проектувати, виготовляти і збувати товари, по своїх цінових і інших якостях у комплексі більш привабливі для споживачів, ніж продукція конкурентів. Очевидно, чим більше ця величина, тим у даної одиниці, що хазяює, найсприятливіші передумови для успішної діяльності і більш стійкі позиції вона може зайняти на відповідному цільовому ринку.

Збільшити обсяг її потенціалу і, отже, підвищити конкурентноздатність можна за допомогою інвестицій у людський капітал, техніко-технологічну базу виробництва й удосконалювання керування.

Аналіз останніх публікацій [6669], присвячених проблемам оцінки потенціалу підприємства дозволяє виділити найбільш вдалий підхід, відповідно до якого до предметних складовим потенціалу промислового підприємства необхідно віднести (рис.1.3) :

 ринковий потенціал: потенційний попит на продукцію на частці ринку, зайнятій підприємством; потенційний обсяг попиту на продукцію підприємства на всіх ринках, підприємство і ринок праці, підприємство і ринок факторів виробництва;

 виробничий потенціал: потенційний обсяг виробництва продукції, потенційні можливості основних засобів, потенційні можливості використання сировини і матеріалів, потенційні можливості професійних кадрів.

Під виробничим потенціалом підприємства (ВПП) варто розуміти відносини, що виникають на підприємстві з приводу досягнення максимально можливого виробничого результату при найбільш ефективному використанні:

а) інтелектуального капіталу підприємства для пошуку передових форм організації виробництва;

б) наявної техніки з метою одержання найбільш високого рівня технологій;

в) матеріальних ресурсів для забезпечення максимальної економії й оборотності;

 фінансовий потенціал: потенційні фінансові показники виробництва (прибутковості, ліквідності, платоспроможності), потенційні інвестиційні можливості.

Оцінка ринкового потенціалу на сучасний момент часу вже детально досліджена й описана багатьма авторами в процесі аналізу переходу України до ринкової економіки. Однак проблема ефективної оцінки фінансового і, особливо, виробничого потенціалу промислового підприємства залишається відкритою.

Рис. 1.3 Узагальнений підхід до структури потенціалу виробничого підприємства ([1113])

Методика визначення рівня ВПП [61] може включати як експрес-оцінку, так і деталізовану оцінку, що проводяться по різних напрямках дослідження (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Система оціночних показників при визначенні рівня ВПП [61]

1.2 Сучасні тенденції розвитку потенціалу підприємства

Нестабільність суспільного розвитку та глибинні трансформації економічної системи нашої держави спричинили перебудову всього господарського механізму підприємств, що виявляється у зміні пропорцій між елементами, формуванні нових і руйнуванні старих виробничих зв’язків, переоцінці традиційних орієнтирів розвитку.

Сьогодні в періодичних виданнях і наукових працях домінують два погляди на оцінку сучасного етапу суспільного розвитку: індустріальний і соціальний. Прихильники першого беруть за ключовий фактор розвитку техніко-технологічну базу виробництва, а другою – соціально-трудовий фактор.

Аналізуючи світові тенденції розвитку, слід указати на основу формування потенціалу сучасних підприємств – персонал. Розвиток концепції управління трудовими ресурсами перетворюється на найважливішу тенденцію, яка перебуває в якнайтіснішому взаємозв’язку і взаємозалежності з іншими основними напрямками загальної еволюції економічної думки: появою і поширенням сотових організацій, формуванням “плоских” ієрархій і “прозорих” систем управління; реінжинірингом виробничо-господарської діяльності; переходом від традиційних принципів управління до нових (партнерство, гуманізація, тощо); розширенням внутрішнь-офірмових ринків; розвитком комп’ютерного та телекомунікаційного забезпечення процесів управління та його віртуалізації.

Теоретичною основою визначення розміру та управління трудовим потенціалом підприємства є концепція “людських ресурсів”, яка виникла в середині ХХ ст. і довела необхідність використання економічних критеріїв для оцінки ролі соціально-трудового фактора у виробництві. Більшість практичних розрахунків за даною концепцією базуються на можливості використання вартості створених робітником економічних благ, а також доходу, отриманого підприємством на цій основі, як критерію цінності співробітника. Інакше кажучи, всі професійно-кваліфікаційні характеристики робітника оцінюються менеджерами тільки в разі можливості їх реалізації в рамках конкретної організації.

Поступове проникнення прогресивних теоретичних концепцій у практику позначилося деформуванням структури потенціалу підприємств. Нині більшість підприємств, розуміючи цінність власного персоналу, намагається за будь-яких умов зберегти кваліфікованих працівників. Великого поширення набуває практика укладення “довічних” трудових угод, яка особливо характерна для японських підприємств. Зазначимо, що за своєю суттю трудовий потенціал підприємств має здатність до спонтанного нарощування, навіть за браком будь-якої фінансової підтримки.

Іншою важливою особливістю потенціалу сучасних підприємств є його інформатизація, що тісно пов’язана із соціально-трудовою складовою. Зв’язок реалізується через процеси нагромадження та обробки комерційної інформації персоналом підприємства в процесі ведення бізнесу. Таким чином цінність персоналу підприємства визначається інформаційними потоками, які він генерує в процесі господарювання. Якість інформаційних потоків в організації безпосередньо впливає на її адаптивність, цілеспрямованість, а отже, і на результативність діяльності. Інформація пов’язує всі процеси підприємницької діяльності в єдину результативну систему. Вона регулює функціонування виробничої підсистеми, сприяє зростанню продуктивності праці персоналу, ефективності використання основних та оборотних фондів, якісно розвиваючи всю економічну систему.

Прискорення темпів науково-технічного прогресу спричиняє зростання частки основних фондів в елементній структурі потенціалу сучасних підприємств, хоч на вітчизняних підприємствах цю тенденцію зумовлено скороченням всіх інших елементів. Аналізуючи досвід господарювання сучасних підприємств, зазначимо найсуттєвіші недоліки визначення потенціалу основних фондів через виробничу потужність підприємства:

1. Практику визначення потенціалу основних фондів на підставі виробничої потужності провідного структурного підрозділу чи виробничої дільниці треба визнати помилковою. Усунення з поля аналізу усього спектра технологічних і комерційних операцій з виготовлення та презентування продукції на ринку дає змогу визначити тільки технічну продуктивність того чи іншого підрозділу. Такий підхід унеможливлює економічно об’єктивне формування вартості будь-якого структурного підрозділу (центру господарювання).

2. Виокремлення провідного структурного підрозділу (виробничої дільниці) для розрахунку потенціалу основних фондів значно деформує результати, оскільки враховуються виробничі можливості тільки одного виду устаткування, що здебільшого становить незначну частку загальної вартості майна.

3. Динамічність розвитку підприємств зумовлює необхідність урахування структурних змін елементів потенціалу основних фондів і пропорцій між ними. Важливість урахування вдосконалення технології, поліпшення організації виробництва, підвищення кваліфікації працівників тощо зумовлено колосальними альтернативними втратами сучасних підприємств.

Зазначимо, що згідно з проведеними розрахунками, елементна структура потенціалу сучасних підприємств формується приблизно на 60 % за рахунок основних фондів, на 25 % персоналу, на 15 % інформації, фондів обігу та оборотних фондів. Ці цифри є середніми значеннями в цілому і, звичайно, різняться залежно від специфіка підприємницької діяльності, однак їх розрахунок базується на статистичних даних, що дає змогу робити висновки про асиметричність інформації через значну “тінізацію” економічних відносин. Але навіть такі дані унеможливлюють констатації ресурсної природи потенціалу сучасних підприємств, який формується на екстенсивній основі. Слід указати на те, що з огляду на темпи науковотехнічного прогресу та зростання нестабільності ринкових відносин у світовій практиці спостерігається збільшення частки наукомістких елементів.

1.3 Методичні підходи оцінки стану і результативності використання потенціалу підприємства

Оцінка потенціалу – це результат визначення та аналізу його якісних і кількісних характеристик підприємства, що ним управляють (керують), а також самого процесу управління ним. Оцінка дає можливість установити, як працює підприємство, чи досягаються поставлені цілі, як зміни й удосконалення в процесі управління впливають на повноту використання потенціалу підприємства, його ефективність.

У наукових працях з проблем формування і реалізації потенціалу підприємств зазвичай недостатньо розроблено питання вимірювання його величини і рівня ефективності використання. Безліч найрізноманітніших думок висловлюється щодо підходів до оцінки потенціалу підприємства, особливо щодо засадничого принципу оцінки: за допомогою загального (глобального) показника чи системи показників?

Деякі економісти вважають, що існує єдиний синтетичний (інтегральний) показник. В цілому поділяючи цю думку, багато науковців припускають, що наявність часткових показників не суперечить існуванню загального. При цьому, на їх погляд, обов’язковою умовою має бути зведення часткових показників до загального. Але існують і інші погляди, що вказують на недоліки інтегральних показників і їхню неефективність за практичного використання, головною причиною чого є складність їхнього розрахунку і недостатня теоретична обґрунтованість порівняння різнорідних величин. Крім того сконструйований на будь-яких принципах загальний синтетичний показник оцінки ефективності діяльності господарської системи і її елементів не може охопити або, точніше, урахувати всі умови перебігу процесу виробництва, рівень його організації. Незалежно від волі та бажання дослідника зведення застосовуваних показників у синтетичні, інтегральні й інші за використання якісно різнорідних або різноспрямованих показників може призвести (або призводить) до суперечливості чи несумісності окремих елементів такого показника.

Для оцінки потенціалу підприємства необхідна всеосяжна система показників, причому в основу конструювання такої системи має бути покладена структурна модель, що враховує не тільки фактичну динаміку, а й теоретичні передумови. Тому структурна модель системи показників концептуально має враховувати такі вимоги до її формування:

- загальнотеоретична інтерпретація, взаємозв’язок і цілеспрямування як окремих показників, їхніх груп, так і всієї системи в цілому;

- забезпечення порівнянності, єдиної спрямованості показників груп, усієї системи;

- можливість регулювання значень величин показників, залежно від рівня використання ресурсів, що витрачаються, і ефективності результату;

- можливість одержання прогнозу про спрямованість динаміки показників.

Слід зазначити, що сукупність оцінних принципів, показників, критеріїв і методів становить методологію оцінки. У загальному вигляді методологію оцінки можна подати як послідовність таких дій: формування категорії, розробка показників, установлення критерію порівняння, вибір способу оцінки, одержання результату оцінки.

Таким чином оцінку величини потенціалу підприємства можна визначити як суму фактичних значень його складових. Але при цьому постає питання: в яких одиницях вимірювати ці складові? Більшість дослідників вважає, що найуніверсальнішим вимірювачем елементів потенціалу підприємства є вартісні одиниці. У такому разі сума вартості елементів характеризуватиме розмір усього потенціалу підприємства. Але і цей метод не такий універсальний, як здається на перший погляд, насамперед ізза труднощів, пов’язаних із вартісною оцінкою трудових ресурсів.

Виходячи з вище зазначеного можна казати, що оцінка вартості потенціалу підприємства – це упорядкований, цілеспрямований процес визначення в грошовому виразі вартості об’єкта з урахуванням потенційного і реального доходу, який має місце в певний проміжок часу за умов конкретного ринку.

Беручи до уваги наукові праці з проблематики визначення потенціалу окремих підприємств чи соціальноекономічних систем різних рівнів їх усі можна розділити на чотири загальні групи (залежно від їхнього базавого критерію) – ресурсні (витратні), відносні (порівняльні), цільові (результатні) та суб’єктнооб’єктивізовані (експертні).

Як зазначено вище, найоб’єктивнішим та найадекватнішим критерієм оцінки потенціалу підприємств є їх ринкова вартість. Таким чином, базисом для оціночної методології слід вважати сукупність принципів, що базуються на міжнародних стандартах оцінки.

Будь-яку вартість можна розглядати з позицій колишніх, сучасних та майбутніх результатів з урахуванням того, що розширене відтворення можливе тільки тоді, коли в грошовому еквіваленті отримані результати покривають понесені для їх досягнення витрати.

З усієї різноманітності методів визначення вартості потенціалу виокремлюють три традиційні підходи: витратний, порівняльний та результатний (дохідний).

Кожний з цих трьох підходів має багато різних методів оцінки, як то:

1. витратний – метод порівняльної одиниці, метод поділу за компонентами, метод кількісної діагностики, метод обліку витрат на інфраструктуру, метод заміщення, метод індексації даних проектно-кошторисної документації;

2. порівняльний – метод парних продаж, метод статистичних коригувань, експертні методи порівняння, метод мультиплікаторів порівняння;

3. результатний – метод капіталізації доходу, метод дисконтування грошових потоків, метод залишкового доходу.

Стисло економічну суть трьох указаних підходів до оцінки майна підприємства, з огляду на необхідність врахування можливостей його ефективного використання, можна пояснити так:

1. витратний (майновий) – визначає вартість об’єкта за сумою витрат на його створення та використання;

2. порівняльний (ринковий) – визначає вартість на базі зіставлення з аналогами, що вже були об’єктами ринкових угод;

3. результатний (дохідний) – оцінює вартість об’єкта на засаді величини чистого потоку позитивних результатів від його використання.

Кожний з цих підходів має свої переваги та недоліки. Розглянемо їх.

Використання витратного підходу дозволяє:

- оцінювати об’єкти загальнодержавного чи унікального характеру, або за умов малоактивного та нерозвинутого ринку капіталу, нерухомості, землі, тощо;

- аналізувати варіанти найліпшого використання земельної ділянки, техніко-економічних можливостей нового будівництва та різного роду поліпшень;

- остаточно збалансувати величини ринкової вартості підприємства з його можливостями за кожним із структурних елементів.

До недоліків можна віднести:

- використання “колишньої” господарської інформації потребує приведення до одного часового періоду;

- ігнорування перспектив розвитку підприємства та ринкового середовища;

- із кола досліджень повністю випадають індивідуальні можливості ефективного використання об’єкта.

Порівняльний підхід має наступні переваги:

- орієнтується на поточні фактичні ціни та ринкові умови діяльності, що дає змогу уникнути розбіжності між розрахунковою величиною вартості та її ринковим еквівалентом;

- достовірна фактична інформація підвищує точність аналітичних розрахунків та відображення специфіки об’єкта оцінки, урахувавши фактично досягнуті фінансово-економічні результати;

- дає змогу урахувати не тільки внутрішні особливості об’єкта, а й ринкову ситуацію у цілому.

Однак і недоліків у цього підходу теж багато:

- потребує існування розвинутого, цивілізованого та прозорого ринку об’єктів оцінки;

- неможливість оцінки унікальних чи специфічних об’єктів за браком аналогів для порівняння;

- ігнорування перспектив розвитку підприємств у майбутньому;

- значні витрати часу та ресурсів на збирання та опрацювання великого масиву інформації як про об’єкт оцінки, так і його аналогів;

- необхідність використання складних розрахункових процедур для встановлення адекватних поправок проти аналога, що не завжди можливо.

До переваг результатного підходу можна віднести:

- урахування перспектив діяльності та розвитку підприємства як цілісного земельно-майнового та соціально-організаційного комплексу, виходячи з колишнього досвіду досягнутих результатів та сформованих ринкових умов;

- можливість урахування специфіки ринкових умов для певного об’єкта за допомогою правильного визначення рівня дисконту чи коефіцієнта капіталізації.

Недоліками ж цього підходу є:

- неможливість досягнення абсолютно точних результатів через тривалість періоду оцінки та нестабільність реальних процесів припливу та відпливу капіталу;

- в аналітичних розрахунках використовується прогнозна (імовірнісна), а не фактична господарська інформація;

- аналітичні процедури формування ставок дисконтування та капіталізації мають надто суб’єктивний характер.

Під час аналізу та визначення ринкової вартості необхідно приділяти уваги великій кількості різноманітних чинників, які її фактично і формують. Всі їх умовно можна розділити на три рівні:

1.   загальні чинники, безпосередньо не пов’язані з об’єктом оцінки (економічні, соціальні, політичні, природні)

2.   локальні чинники, які безпосередньо пов’язані з окремим класом об’єктів оцінки (місцезнаходження, умови продажу, фізичні та фінансово-економічні чинники)

3.   індивідуальні чинники, які безпосередньо зумовлені конкретним об’єктом оцінки (матеріально-технічні, ринково-ситуаційні, соціально-трудові, структурно-функціональні).

Розглянемо трохи детальніше кожний із трьох підходів.

Витратний підхід базується на постулаті, що потенційний власник-користувач не погодиться витратити на формування та реалізацію власних внутрішніх чи зовнішніх можливостей більше, ніж вартість очікуваного фінансово-майнового результату. Таким чином, методи цього підходу передбачають ресурсну оцінку всіх складових цілісного земельно-майнового та соціально-організаційного комплексу підприємства, на підставі обліку всіх витрат, необхідних для його відтворення (заміщення) на конкретну дату в робочому стані.

Найбільш специфічним елементом витратних методів оцінки потенціалу є різновиди кошторисів, які складаються з метою визначення повних витрат на той чи інший компонент земельно-майнової та соціально-організаційної системи підприємства. Базою для складання кошторисів служить проктна документація, установлені нормативи витрат, робочі креслення, договори на придбання чи виконання робіт, тощо.

На сучасному етапі нерозвиненості національних ринків та недоступності інформації про них, нестабільності економічної системи в Україні в цілому, недостатнього рівня підготовки аналітиків, витратний підхід є найпоширенішим (а іноді й єдино можливим) у вітчизняній оціночній практиці.

Порівняльний підхід базується на інформації про недавні ринкові угоди з аналогічними об’єктами та її використання як бази визначення вартості об’єкта оцінки. В основу методів даного підходу покладено допущення про те, що суб’єкти ринкових відносин укладають угоди по аналогії із заведеними традиціями чи колишнім досвідом. На жаль, абсолютних аналогів окремих елементів потенціалу не існує, тому слід використовувати різні механізми коригування вартості аналога.

Сукупність усіх можливих критеріїв порівняння можна розбити на такі групи: 1) загальні показники сфери діяльності підприємства; 2) показники масштабу діяльності; 3) показники фінансово-економічного стану; 4) показники якості менеджменту; 5) показники ринкової позиції.

За базу порівняння традиційно беруть такі фінансово–економічні показники: сукупний капітал підприємства, сума його чистих активів, виторг від операційної діяльності (загальний валовий дохід), грошовий потік від функціонування об’єкта, чистий прибуток. Середня сума виплачуваних дивідендів, тощо.

Результатний підхід базується на залежності вартості об’єкта оцінки від можливостей його ефективного використання, тобто можливих результатів. Це твердження випливає з тієї думки, що потенційний власник-користувач не заплатить за об'єкт більше, ніж він очікує отримати від його господарського використання. Цей підхід користується поняттями “приплив” та “відплив” капіталу (cash flow – inflow and outflow). Традиційне поняття “грошового потоку” означає суму чистих доходів, пов’язаних з діяльністю підприємства, отриманих з усіх джерел. Традиційно виділяють дві моделі формування грошового потоку підприємства – потік для власного капіталу та потік для сукупного капіталу. Особливості визначення грошових потоків підприємства – це функція фінансового менеджменту та інвестиційного аналізу.

За розрахунків вартості об’єкта в часі використовується шість функцій грошової одиниці (F₁ – майбутня вартість грошової одиниці, F₂ – нагромадження грошової одиниці за період, F₃ – фактор фондозаміщення (коефіцієнт заміщення капіталу), F₄ – поточна вартість грошової одиниці, F₅ – поточна вартість одиничного ануїтету (фактор поточної вартості ануїтету), F₆ – коефіцієнт амортизації грошової одиниці), розрахованих на підставі складних відсотків.

Найтиповішими методами результатної технології розрахунків є капіталізація доходів та дисконтування грошових потоків.

Загальна методологія методу дисконтування передбачає встановлення вартості потенціалу (чи його елементу) на рівні чистого приведеного потоку капіталу від його експлуатації. Загальний розрахунок проводиться за традиційною технологією дисконтування і порівняння грошових припливів та відпливів капіталу підприємства щодо даного об’єкта. Специфіка оцінювання окремих об’єктів виявляється в особливій структурі дисконтної ставки, яка визначається різними методами.

Методи капіталізації базуються на використанні коефіцієнта, який уможливлює переведення чистих потоків капіталу від використання об’єкта у його вартість. У цілому такі методи в основному базуються на трьох теоретичних принципах – очікування, заміщення та попиту і пропонування. Суть коефіцієнта капіталізації полягає в поєднанні двох економічних процесів – отримання доходу на капітал та відшкодування капіталу інвесторавласника.

Залежно від бази визначення норми (ставки) відшкодування капіталу поділяють на норми доходу, норми грошових потоків, норми відшкодування та норми прибутковості. Відповідно до цього заведено розрізняти такі види коефіцієнтів капіталізації:

1. загальний коефіцієнт капіталізації

2. коефіцієнт капіталізації власного капіталу

3. коефіцієнт капіталізації позикового капіталу

4. коефіцієнт капіталізації залежно від об’єкта оцінки.

На закінчення доцільно зазначити, що кожний з названих підходів та спеціальних методів має зазначені вище переваги і недоліки і тільки на основі комплексного використання напрацьованого досвіду оцінки можна досягти реального визначення вартості майна та втіленого у ньому потенціалу.

Тому прикладна оцінка потенціалу підприємства проводиться на основі всіх підходів та всіма доступними методами. Кінцевий вибір величини вартості об’єкта проводиться на основі визначення її середньоарифметичного еквіваленту з урахуванням вагомості отриманих результатів чи суб’єктивної думки експерта. До того ж процес гармонізації отриманих величин вартості не зводиться до механічного усереднення, це імовірнісний розрахунок ринкової вартості, величина якої перебуває в межах від мінімальної до максимальної розрахункової вартості об’єкта. Кінцевий висновок робиться на основі логічних науково обґрунтованих висновків, які передбачають повторний аналіз вартісно-утворювальних факторів, перевірку розрахункових процедур, тощо.

1.4 Методи оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства

Конкурентоспроможність потенціалу підприємства – це комплексна порівняльна характеристика, яка відображає рівень переважання сукупності показників оцінки можливостей підприємства, що визначають його успіх на певному ринку за певний проміжок часу стосовно сукупності аналогічних показників підприємств-конкурентів.

Конкурентоспроможність потенціалу підприємства – комплексне, багатопрофільне поняття, оскільки передбачає врахування взаємодії сіх його складових (виробництво, персонал, маркетинг, менеджмент, фінанси та ін.).

Конкурентоспроможність потенціалу підприємства має кілька особливостей, а саме [59], [60]:

1. Конкурентоспроможність не є іманентною якістю підприємства (тобто його внутрішньою, природною якістю). Вона може бути виявлена і оцінена тільки за наявності конкурентів (реальних або потенційних).

2. Це поняття є відносним, тобто воно має різний рівень стосовно різних конкурентів.

3. Конкурентоспроможність потенціалу підприємства визначається продуктивністю використання залучених до процесу виробництва ресурсів.

4. Рівень конкурентоспроможності потенціалу підприємства залежить від рівня конкурентоспроможності його складових (передовсім продукції), а також від загальної конкурентоспроможності галузі та країни.

На сучасному етапі розвитку наукових досліджень конкурентоспроможності потенціалу підприємства намітився дуалістичний підхід до визначення її рівнів. Залежно від глобалізації цілей дослідження виділяють такі рівні конкурентоспроможності потенціалу підприємства:

1) світове лідерство

2) світовий стандарт

3) національне лідерство

4) національний стандарт

5) галузеве лідерство

6) галузевий стандарт

7) пороговий рівень.

Якщо підприємство перебуває нижче за пороговий рівень, то його потенціал вважається зовсім не конкурентоспроможнім.

Згідно з другим поглядом відокремлюють чотири рівні конкурентоспроможності потенціалу підприємства. Підприємства першого рівня розглядають організацію апарату управління як внутрішньо нейтральний елемент потенціалу, а роль керівника обмежують налагодженням випуску продукції, без огляду на проблеми конкурентоспроможності та задоволення потреб споживачів. Зайвими вважають зміну конструкції чи підвищення технічного рівня продукції, удосконалення структури і функцій відділу збуту та служби маркетингу, оскільки не беруться до уваги зміни ринкової ситуації та потреб споживачів. Підприємства другого рівня конкурентоспроможності намагаються зробити виробничий елемент потенціалу “зовнішньо нейтральним”. Це означає, що потенціал підприємства повинен повністю відповідати стандартам, встановленим його основними конкурентами. А якщо керівники підприємства розуміють його конкурентні переваги на ринку дещо інакше, ніж їхні основні суперники, та намагаються не обмежуватися тими загальними стандартами виробництва, що чинні в галузі, то потенціал підприємства еволюціонує до третього рівня конкурентоспроможності. На таких підприємствах виробнича складова потенціалу зазнає сильного впливу з боку складової управління, що сприяє її розвитку та удосконаленню. Коли успіх у конкурентній боротьбі стає вже не стільки функцією виробництва, скільки функцією управління та починає залежати від якості, ефективності управління, організації виробництва, тоді підприємства досягають четвертого рівня конкурентоспроможності свого потенціалу опиняються попереду конкурентів протягом тривалого часу.

Нині потенціал більшості вітчизняних підприємств можна віднести до першого рівня конкурентоспроможності. Однак варто зазначити, що помітні й прогресивні зрушення в діяльності окремих підприємств, які тяжіють до третього і навіть до четвертого рівня конкурентоспроможності потенціалу.

Для оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства в закордонній практиці використовуються різноманітні методи, класифікацію яких наведемо у вигляді таблиці.

Таблиця 1.2

Класифікація методів оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства [57]

Надамо деякі пояснення до наведеної в таблиці класифікації.

За напрямком формування інформаційної бази виділяють:

 критеріальні методи – за інформаційну базу беруть абсолютні (натуральні або вартісні) значення ключових показників. За належного інформаційного забезпечення ці методи є найточнішими.

 експертні методи – прості у використанні, не потребують збирання повної інформації про конкурентів, оскільки базуються на думці досвідчених фахівців. Проте перевага таких методів є водночас і їхнім недоліком, бо іноді суб’єктивізм експертів може спотворювати результати оцінки.

За способом відображення кінцевих результатів виокремлюють:

 графічні методи – забезпечують найвищий рівень сприйняття кінцевих результатів оцінки, інтерпретованих у графічних об’єктах (рисунках, графіках, діаграмах та ін.).

 математичні методи – базуються на факторних моделях оцінки, які полягають у розрахунку одного (інтегрального) показника або кількох цифрових значень показників, за якими формується остаточна оцінка. Ці методи вважають найточнішими, хоч іноді вони потребують обтяжливих математичних обчислень, тобто спеціальної підготовки працівників.

 логістичні методи – є алгоритмізованими методами оцінки, які базуються на логічних припущеннях.

За можливістю розробки управлінських рішень існують:

 одномоментні методи – це, по суті, статистичні методи тому, що оцінюють тільки фактичний стан справ, не забезпечуючи можливості розробляння заходів на перспективу

 стратегічні методи – уможливлюють не тільки оцінку стану конкурентоспроможності потенціалу підприємства на конкретну дату, а й розробляння стратегічних заходів на перспективу.

За способом оцінки виділяють:

 індикаторні методи – вони групуються на використанні системи індикаторів, за допомогою якої проводиться оцінка конкурентоспроможності потенціалу підприємства (фірми) і національної економіки в цілому.

Зупинимось трохи детальніше на цих методах.

Під індикатором розуміють сукупність характеристик, які дають змогу у формалізованому вигляді описати стан параметрів того чи іншого об’єкта, що досліджується, і на цій підставі сформулювати рекомендації з підвищення результативності функціонування об’єкта. Кожен індикатор, у свою чергу, розпадається на низку показників, які відображають стан окремих елементів досліджуваного об’єкта.

Нині індикаторні методи широко використовують зарубіжні інвестори для оцінки конкурентоспроможності потенціалу країни в разі потреби визначення оптимального розміщення виробництва і капіталовкладень. Міжнародна організація “Європейський форум з проблем управління” (зі штабквартирою в Женеві) щорічно визначає рівні конкурентоспроможності потенціалу розвинутих країн, користуючись системою індикаторів, яка налічує близько 340 показників і понад 100 експертних оцінок. Дані аналізу групують за 10ма основними факторами:

1) динаміка економіки (економічний потенціал)

2) виробнича потужність промисловості

3) динаміка ринку

4) фінансова підтримка

5) людський капітал

6) імідж країни

7) забезпеченість сировиною

8) орієнтація на зовнішній ринок

9) інноваційний потенціал

10)суспільний спокій.

Матричні методи – в основу покладено ідею розгляду процесів конкуренції в їх взаємозалежності та динаміці. Використовуючи їх, управлінці мають змогу оцінити рівень конкурентоспроможності потенціалу не тільки свого підприємства, а й найближчих конкурентів, що допоможе розробити стратегію поведінки на ринку. Матричними методами широко користуються американські консультаційні фірми, а за належного інформаційного забезпечення такі методи можуть бути надійним інструментом для оцінки конкурентоспроможності потенціалу й вітчизняних підприємств.

РОЗДІЛ 2

ДІАГНОСТИКА СТАНУ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ПОТЕНЦІАЛУ ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА “УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ”

2.1 Характеристика держпідприємства “УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ” та галузі його діяльності

Державне підприємство “Всеукраїнський державний наукововиробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту справ споживачів (Укрметртестстандарт)” як юридична особа, розпочало свою діяльність з 1 грудня 2003 року. Воно було створено за наказом Держспоживстандарту України, який є розпорядником його майна, шляхом злиття чотирьох організацій державної форми власності:

1. Українського наукововиробничого центру стандартизації, метрології та сертифікації “УкрЦСМ” (на базі якого фактично і відбулося об’єднання);

2. Українського центру випробувань та сертифікації електрообладнання “УкрТЕСТ” (потужної організації, яка займалася виключно сертифікацією електричного обладнання, та, в свою чергу, була створена у 2001 році також шляхом об’єднання трьох державних підприємств, які займалися аналогічною діяльністю);

3. Державного наукововиробничого підприємства “Еталон”

4. Українського центру з проблем захисту прав споживачів

На сьогоднішній день до складу “Укрметртестстандарту” входять 5 інститутів, 4 з яких метрологічні, 7 центрів випробувань та сертифікації, 11 самостійних відділів та Київська філія “Українського центру з проблем захисту прав споживачів”. Загальна чисельність персоналу досягає 950 чоловік.

Сфера діяльності Укрметртестстандарту охоплює всі аспекти так званого “технічного регулювання”, а саме: стандартизації, метрології, сертифікації, державного нагляду (щоправда, цей напрямок був виділений у окрему організацію наприкінці 2004 року), захисту прав споживачів та нагляду за ринком. Всі ці роботи можна віднести до сфери послуг, хоча і дуже специфічних. Крім того незначний обсяг робіт складають роботи, які можна віднести до виробництва, як то виготовлення випробувального та калібрувального обладнання, виготовлення сумішей газів, тощо.

На сьогоднішній день “Укрметртестстандарт” є унікальним підприємством в Україні, яке не має аналогів. Хоча в Україні і існує багато (близько 30) регіональних центрів із стандартизації, метрології та сертифікації, близько 150 інших органів з сертифікації, не підпорядкованих Держспоживстандарту України та понад 700 лабораторій, однак жодна з цих організацій не має, навіть приблизно таких виробничих потужностей та обсягів робіт. Достатньо сказати, що “Укрметртестстандарт” охоплює приблизно 50% робіт з метрології в Україні та близько 25% робіт з сертифікації. Таке положення можна було б сміливо назвати монопольним, однак це не зовсім так, бо на сьогоднішній день, хоча більшість послуг з метрології та сертифікації є обов’язковими, однак замовник може звернутись до будь-якої організації, акредитованої на проведення відповідних робіт, а специфіка “обов’язкових” послуг має дві сторони: з одного боку вона на законодавчому рівні змушує замовника отримувати цю послугу, однак з іншого – замовника, нажаль, менш за все хвилює якість цієї послуги, а потрібен лише результат за найменші гроші та якнайшвидше. Такий стан справ призводить до дуже нечесної конкуренції з боку інших організацій, бо “Укрметртестстандарт”, як державне підприємство, на яке покладені деякі функції держави, насамперед захист населення від небезпечної та неякісної продукції та дотримання законодавства у сфері метрології, а також як “флагман” галузі, не може знижувати якість своїх послуг, а якісна послуга, в свою чергу, не може бути дешевою та швидкою. А юридичний статус, наприклад, сертифікату відповідності, що видає “Укрметртестстандарт” або будь-який з інших 180 органів з сертифікації, абсолютно рівний.

Звичайно, Укрметртестстандарт має деякі важелі, яких не мають інші організації: коли прямо, коли опосередковано, він має змогу впливати на розробку законопроектів та інших нормативних документів у сфері технічного регулювання, бо, як правило, приймає в ній безпосередню участь або надає свої зауваження, займається розробкою стандартів, правил проведення робіт та ін. Однак цей вплив є опосередкований і ніякого безпосереднього впливу на діяльність організацій-конкурентів Укрметртестстандарт не має.

Для кращого уявлення, щодо діяльності Укрметртестстандарту та труднощів, щодо оцінки його потенціалу та аналізу ефективності його функціонуванння, зазначу, що всі вище наведені напрямки діяльності пересікаються один з іншим хіба що на законодавчому рівні, і практично не суміщуються у повсякденній виробничий діяльності основних підрозділів підприємства.

Крім того кожний з цих напрямків є дуже містким сам по собі та містить багато різноманітних видів робіт, які достатньо суттєво відрізняються одна від іншої, як за процедурами та процесами, так і, відповідно, за вартістю, витратами та необхідними ресурсами. Основними з напрямків діяльності є:

1. Метрологія:

- державні приймальні та контрольні випробування засобів вимірювальної техніки (ЗВТ);

- проведення процедур для затвердження типу ЗВТ, оформлення відповідних сертифікатів та ведення Державного реєстру ЗВТ, допущених для застосування в Україні;

- видача висновків щодо можливості ввезення ЗВТ на територію України;

- повірка та калібрування ЗВТ;

- розробка та виготовлення еталонів і робочих засобів вимірювальної техніки;

- акредитація вимірювальних лабораторій;

- державна метрологічна атестація ЗВТ;

- атестація методик виконання вимірювань;

- створення та підтримання у належному стані державних, вихідних та робочих еталонів.

2. Сертифікація:

- електротехніки;

- харчової продукції,

- продукції легкої промисловості;

- будівельних матеріалів;

- систем управління якістю та атестації виробництв;

- персоналу;

- транспортних засобів;

- послуг готелів та підприємств громадського харчування.

3. Стандартизація:

- розробка та впровадження стандартів;

- ведення фонду нормативних документів;

- ведення фонду технічних умов;

- інформаційні послуги з стандартизації;

- видання різноманітних бюлетеней з національної та міжнародної стандартизації, а також законодавчо-правової бази України у сфері технічного регулювання;

- виконання функцій національного секретаріату Міжнародної електротехнічної комісії (ІЕС) та Європейського комітету стандартизації в галузі електротехніки (CENELEC) та ін.

Більше того, по кожному із зазначених видів робіт існує величезна кількість різноманітних видів продукції, кожний з яких має свою вартість відповідної послуги.

Рис.2.1 Структура основних підрозділів “Укрметртестстандарт”

За підсумками роботи за І півріччя 2005 року держпідприємством досягнуті наступні результати, які характеризують галузь його діяльності та перелік основних робіт [75]:

а) Економічні показники за 1 півріччя 2005 року

Обсяг реалізованої продукції (послуг) за І півріччя 2005 року становив 24794,0 тис. грн., що по відношенню до аналогічного періоду 2004 року становить 119 %, в тому числі за напрямками діяльності ( % по відношенню до І півріччя 2004 року):

 метрологія 7797,5 тис. грн. ( 122 %);

 сертифікація 12935,2 тис. грн. (115%);

 стандартизація – 1155,4 тис. грн. ( 137 %);

 наука 2119,5 тис. грн. ( 152 %);

 інші 786,4 тис. грн. (80 %).

З виконаних обсягів робіт повірка засобів вимірювальної техніки (ЗВТ) складає 4944,5 тис. грн., госп-договірні роботи 19849,5 тис. грн., що по відношенню до І півріччя 2004 року становить відповідно 135 % і 116 %.

Фактичне бюджетне фінансування по НДР становить 163,5 тис. гри., що становить до кошторисної вартості 98 %.

Собівартість реалізованої продукції (послуг) з адміністративними витратами становить 20415,6 тис. грн.

Одержано прибутку від реалізації продукції (послуг) до оподаткування 1976,54 тис. грн.

Рентабельність реалізації послуг становить 21,4 %.

Облікова чисельність становить 955 чол.

Балансова (залишкова) вартість основних фондів складає: 17242,5 тис. грн.

б) Роботи в підгалузі “Сертифікація” за 1 півріччя 2005 року

Органом з сертифікації продукції і систем якості за І півріччя 2005 року видано 8960 сертифікатів відповідності, в тому числі на харчову продукцію 1069, на послуги 46. Відмовлено у видачі сертифікатів відповідності на 15 найменувань продукції, в тому числі на 2 найменування харчової продукції.

Українським науково-методичним центром підтвердження відповідності та випробувань харчової продукції:

 взято участь в двох раундах професійного тестування з "Мuva Кеmрten” (Німеччина), одному раунді професійного тестування з ПрофТест (Україна), 13ти міжлабораторних порівняльних випробуваннях з акредитованими лабораторіями;

 проведено випробування 90 зразків харчової продукції за заявками Головного Київського міського управління у справах захисту прав споживачів та для ДП „ Державний центр стандартизації, метрології та сертифікації у м. Києві" 78 зразків продукції;

 проведені коригуючі дії за результатами оцінки лабораторій Центру випробувань продукції, підтверджуючі документи направлені Латвійському національному бюро з акредитації LАТАК;

 освоєно 7 методик та методів визначення вмісту та складу компонентів в харчових продуктах та продовольчій сировині;

 проведені роботи щодо підготовки до акредитації Укрметртестстандарту уповноваженим органом з підтвердження відповідності харчової продукції, продовольчої сировини, тютюнових виробів, іграшок, посуду, мийних та парфумерно-косметичних засобів;

 підготовлені та направлені в НААУ документи для акредитації Центру випробувань продукції згідно з вимогами ДСТУ ІSО/IЕС 17025;

в) Українським науково-технічним інститутом сертифікації та

 випробувань електрообладнання УкрТЕСТ:

 завершені роботи з акредитації та отримано атестат акредитації укр.метртестстандарту на відповідність EN 45011 Німецького органу з акредитації DАТесh;

 завершені роботи з підготовки підрозділу до акредитації в НАAУ на відповідність вимогам ДСТУ ІS0/IЕС 17025 ;

 з метою отримання ліцензії на право проведення випробувань з пожежної небезпеки сформовано пакет документів та направлено до Науково-дослідного інституту пожежної безпеки ;

 проводились роботи щодо реалізації розроблених програм перспективного розвитку органу з оцінки відповідності в сфері дії технічного регламенту з підтвердження відповідності безпеки низько-напружного обладнання та технічного регламенту з безпеки машин та механізмів;

 розроблені та затверджені плани заходів щодо розвитку робіт з випробувань та сертифікації засобів телекомунікацій, промислових рентгенівських установок та гамма-терапевтичного обладнання, електронних таксометрів;

 в рамках Схеми СВ та виконання функцій Національного органу з сертифікації проведено визнання 637 сертифікатів СВ тощо.

г)Науково-технічним центром підтвердження відповідності, стандартизації та випробувань продукції легкої промисловості та засобів індивідуального захисту:

 з метою впровадження в дію технічного регламенту щодо безпеки засобів індивідуального захисту працюючих завершені роботи з розроблення восьми стандартів України, гармонізованих з міжнародними та європейськими;

 згідно з планом державної стандартизації на 20042005 роки, завершені роботи з розроблення 8 державних стандартів України на взуття, шкіру та текстиль, гармонізованих з міжнародними та європейськими;

розроблено план поетапного оснащення та дооснащення випробувальної лабораторії з метою подальшої її акредитації в європейських системах акридитації;

 створено електронний реєстр виробників продукції м. Києва;

 підготовлено комплект документів для акредитації в НААУ випробувальної лабораторії та органу з підтвердження відповідності згідно з вимогами ДСТУ EN 45011 та ДСТУ ISO/ІЕС 17025 тощо.

д) Науковотехнічним центром оцінки виробництв та підтвердження відповідності систем управління проведено:

 416 технічних наглядів за сертифікованою продукцією; 13 за сертифікованою системою управління якістю;

 обстеження виробництв на 48 підприємствах;

 атестацію та доатестацію на 29 виробництвах, видано 38 атестатів виробництв;

 сертифікацію систем управління безпечності харчових продуктів на ТОВ "Акванавт";

 сертифікацію систем управління якістю та видано сертифікати 15 підприємствам.

е) Науково-технічним центром підтвердження відповідності будівельних матеріалів та координації робіт органу з сертифікації продукції:

 видано 207 сертифікатів відповідності, з них 43 на серійне вітчизняне виробництво за схемою з обстеженням виробництва;

 розроблені та направлені Угоди про співпрацю з випробувальними центрами щодо проведення випробувань з метою сертифікації у відповідності з вимогами ДСТУ 3411:2004;

 розроблено проект процедури оцінювання компетентності вип.робувальних лабораторій ( центрів) у відповідності з вимогами ДСТУ 3411:2004;

 розроблені та затверджені організаційн-ометодичні документи Укр.метртестстандарту у відповідності з вимогами ДСТУ 3411:2004 щодо призначення уповноваження Укрметртестстандарту, як органу з сертифікації продукції;

 наказом Держспоживстандарту України від 1 лютого 2005 року № 25 Укрметртестандарт призначений та уповноважений на діяльність в Системі сертифікації УкрСЕПРО та отримані відповідні свідоцтва про призначення та уповноваження,

ж) Науково-технічним центром підтвердження відповідності дорожньо-транспортних засобів (ДТЗ ) та послуг проведено:

 сертифікацію ДТЗ, які були у користуванні та видано 4253 сертифікатів відповідності;

 сертифікацію ДТЗ, що виробляються серійно та видано 10 сертифікатів;

 сертифікацію послуг з ремонту та технічного обслуговування техніки та видано 9 сертифікатів відповідності;

 5 технічних наглядів за сертифікованими послугами з ремонту і технічному обслуговуванню ДТЗ та електропобутових приладів;

 видано 503 сертифікати відповідності на партії ДТЗ, сільськогосподарську техніку, запасні частини та приладдя до них;

 проводились роботи щодо створення та оснащення випробувальної лабораторії з сертифікації ДТЗ,

з) Науково-технічним центром стандартизації, інформаційного

 забезпечення та підтвердження відповідності проведено:

 сертифікацію готельних послуг та видано 19 сертифікатів відповідності підприємствам;

 технічний нагляд за сертифікованими готельними послугами на 39 підприємствах;

 сертифікацію послуг харчування та видано 18 сертифікатів відповідності;

 технічний нагляд за сертифікованими послугами харчування на 32 підприємствах;

 розроблено "Порядок сертифікації послуг із зберігання нафти та нафтопродуктів".

и) Центром сертифікації персоналу:

За результатами 14 засідань атестаційної комісії проведено перевірку та оцінку 275 осіб, які прагнуть здобути сертифікати компетентності. З позитивним результатом пройшли перевірку та оцінку 245 осіб, 30 особам відмовлено у видачі сертифіката компетентності аудитора та рекомендовано пройти повторну перевірку і оцінку атестаційною комісією через 6 місяців.

Всього видано 266 сертифікатів компетентності аудитора та оформлено 193 посвідчення аудитора.

Інспекційний нагляд за сертифікованим персоналом проводився методом анкетування. Перевірено 78 осіб, яким направлено звіти про результати інспекційного нагляду.

В травні 2005 р. закінчено перевірку та оцінку органа з сертифікації персоналу Укрметртестстандарту Латвійським бюро з акредитації LАТАК. Отримано посвідчення про акредитацію органа з сертифікації персоналу Укрметртестстандарту.

к) Метрологія та наукова діяльність

За І півріччя 2005 р.:

 проведено повірку 676,3 тис. шт. ЗВТ, в т .ч. з нового виробництва 450,8 тис. шт., з експлуатації 225,5 тис. шт., із них робочих еталонів 12,0 тис. шт.;

 атестовано 7,0 тис. шт. ЗВТ;

 освоєно 18 нових повірок ЗВТ;

 проведено державні випробування 124 типів ЗВТ, із них: державні приймальні випробування 47 типів ЗВТ; державні контрольні випробування 77 типів ЗВТ.

До Державного реєстру України занесено 102 нових типи ЗВТ, крім того, на підставі міждержавних угод занесено 57 типів ЗВТ виробництва Російської Федерації, 4 типи ЗВТ виробництва Республіки Білорусь, 2 типи ЗВТ виробництва Республіки Болгарія, 2 типи ЗВТ виробництва Республіки Литва, 2 типи ЗВТ виробництва Республіки Молдова.

Видано 2864 висновків для митного оформлення ЗВТ, що ввозяться в Україну. Акредитовано самостійно 153 вимірювальних лабораторій та взято участь в акредитації 6 вимірювальних лабораторій.

л) Інститутом метрологічної служби України (№ 1):

Згідно з функціями Головного центру метрологічної служби України:

 розроблено і надіслано до Держспоживстандарту України проекти нормативних документів з метрології: "Положення про державний науковий метрологічний центр Держспоживстандарту України державне підприємство "Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів", проект "Порядок проведення атестації аудиторів з метрології", проект Порядку надання вихідним еталонам статусу державних еталонів, зміни до проекту ДСТУ 2708 тощо;

 надано зауваження, пропозиції та доповнення до проекту Закону України: "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій", проекту нової редакції ДСТУ 3231 "Метрологія. Еталони державні та вторинні одиниць вимірювання. Основні положення, порядок розроблення, затвердження, реєстрації, зберігання та застосування", проекту документа "Порядок проведення атестації головних і базових організацій метрологічних служб центральних органів виконавчої влади", проектів плану роботу ПТР та засідань колегії Держспоживстандарту України, ДСТУ 323195, ДСТУ 39682000 тощо;

 підготовлено та надіслано в Держспоживстандарт України: "План науководослідних та дослідно-конструкторських робіт з метрології Укрметртестстандарту на 2005 рік", пропозиції до плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт з метрології Держспоживстандарту України на 2006 рік"; пропозиції до Програми розвитку еталонної бази України 20072010 р.р.

 проведено експертизу документів ТО Держспоживстандарту України щодо розширення галузей акредитації на право проведення повірки ЗВТ на право проведення державних випробувань, та експертизу матеріалів підприємств з метою їх акредитації на право проведення повірки ЗВТ;

За станом на 01.07.05 р. до реєстрів занесено:

 146 підприємств та організацій (з них 30 підприємств системи Держспоживстандарту України і 116 підприємств та організацій інших органів виконавчої влади);

 229 методичних документів із метрології;

 28 державних наукових метрологічних центрів та 2 НДІ Держспоживстандарту України .

м) Науково-виробничим інститутом метрологічного забезпечення вимірювань складу, властивостей і кількості речовин і матеріалів(№2):

Виконані відповідні етапи науково-дослідних робіт за темами: 31.12.20.22, 31.12.00.28, 31.36.00.04, 31.36.00.05.

Згідно з Планом Державної стандартизації на 2004 рік продовжувались роботи за НДР '"Гармонізація національних стандартів з міжнародними та європейськими" ДСТУ EN 14341 "Теплолічильники. Частина 1. Загальні положення" та НДР "Гармонізація національних стандартів з міжнародними та європейськими" ДСТУ EN 14342,4,5,6 "Теплолічильники. Частина 2,4,5,6,"

Взято участь в підготовці звітів спільно з БелГИМ (Республіка Білорусь) про проведення звірень вихідних еталонів спектральних коефіцієнтів спрямованого пропускання в ультрафіолетовій та видимій частинах спектру за темою КООМЕТ 269/ВУ/ОЗ та міжлабораторних порівнянь результатів вимірювань білості папіру за темою КООМЕТ 296/ВУ/ОЗ.

Розроблено:

 проект національного стандарту "Метрологія. Стандарттитри для приготування буферних розчинів робочих еталонів рН2 розряду. Загальні технічні умови”;

 ТЗ на створення вторинного еталона одиниць спектральних коефіцієнтів пропускання, відбиття та координат кольору і кольоровості;

Виконувались роботи за методикою для прискорених випробувань лічильників води та теплолічильників з метою призначення міжповірочних інтервалів на підставі експериментальних досліджень.

Проведено:

 ДПВ 22 типів ЗВТ;

 ДКВ 17 типів ЗВ'Г;

 ПМГ 1 тип ЗВТ;

 ДМЛ 1947 од. ЗВТ:

 атестовано робочих еталонів 437 од.;

 атестовано МВВ 40 методик;

 експертизу документації для занесення до Держреєстру ЗВТ 4 типи ЗВТ;

 експертизу міжнародних стандартів 2 док.;

 експертизу міжнародних стандартів ISO 2 док.

Освоєно 8 нових повірок ЗВТ.

Розроблені та виготовлені: компаратор для повірки високоточних Тахометрів і світловіддалемірів, макет універсальної установки для повірки куто-вимірювальних приладів, макетні зразки оптико-електронного приладу для контролю зкруглень гострих кромок стандартних діафрагм, три зразки імітатора електронних систем для повірки рНметрів тощо; Розроблено типову методику ДМА вимірювачів детонаційної стійкості бензинів.

Надано методичну допомогу шести територіальном органам з питань проведення ДКВ, виготовлення та атестації стандартних зразків в'язкості, стандартних зразків температури спалаху нафтопродуктів та повірки ЗВТ.

Організовано і проведено пресконференцію "Облік енергетичних ресурсів електричної та теплової енергії, природного газу, води".

н) Науково-виробничим інститутом метрологічного забезпечення вимірювань електромагнітних величин ( № 3):

Виконані відповідні етапи науково-дослідні робот за темами: 08.04.11.07, 08.04.11.08, 09.01.11.06, 08.10.29.09, 08.05.29.10 .

Колегією Держспоживстандарту України остаточно затверджений державний еталон одиниці електричної напруги до 1000 В у діапазоні частот від 20 Гц до 1 МГц .

Розроблено:

 вторинний еталон одиниці коефіцієнта масштабного перетворення електричних напруг (КМПЕН) в діапазоні напруг від 63Л до 230 кВ для ВАТ "ВІТ". Розширені діапазони вимірювань вторинного еталона одиниці КМПЕН до 330 Кв;

 вторинний еталон одиниці коефіцієнта масштабного перетворення електричних напруг (КМПЕН) для первинної номінальної напруги 27 кВ;

 програму прискорених випробувань лічильників електричної енергії виробництва заводу ЗИП "Енергомера" (Росія) з метою встановлення міжповірочного інтервалу та проведенні випробування;

 методику вимірювання втрат напруг у вторинних колах трансформатора напруги, проведено апробацію методики на діючих електричних підстанціях;

 9 програм та методик державної метрологічної атестації ЗВТ. Освоєно 10 нових повірок ЗВТ

Проведено : ДПВ 2 х типів ЗВТ; ДКВ 10ми типів ЗВТ; ДМА 100од. ЗВТ; ПІМА та МП 24 шт.

 випробування 13 видів продукції на відповідність вимогам ЕМС;

 повірку та ДМА 87 вихідних еталонів, що належать ТО Держспоживстандарту України.

Підготовлені узагальнені матеріали за результатами державного метрологічного нагляду у сфері обліку електричної енергії, проведеного ТО Держспоживстандарту України

м) Наукововиробничим Інститутом метрологічного забезпечення вимірювань геометричних, механічних та віброакустичних величин (№ 4):

Проведено:

 звірення робочих еталонів в галузі вимірювання швидкості повітряного потоку з ДП " Донецькстандартметрологія'";

 повірку вихідних еталонів ЗВТ в галузі ультразвукової акустики 7 ТО, в галузі механічних величин 10 ТО Держспоживстандарту України;

 ДКВ 5 ти типів ЗВТ; ДМА 315 од ЗВТ:

 за контрактами, виготовлено та поставлено 4 установки АУПНТ;

 дослідження метрологічних характеристик дослідного зразка еталонної установки для метрологічного контролю еталонних моментомірів та динамометричних ключів.

Введено в експлуатацію модернізований вимірювальний мікроскоп ДИП3 з програмним забезпеченням для реєстрації обробки результатів вимірювань та стандартний зразок для повірки магнітних дефектоскопів.

Розроблено конструкторську документацію на пересувну повірочну установку для повірки колонок для відпуску стисненого метану з вимірюванням доз в одиницях маси.

Надано практичну допомогу 6ти ТО Держспоживстандарту України з питань акредитації на право повірки ЗВТ.

Спільно з Інститутом спеціальних систем і технологій ІМіс виконувались роботи по визначенню вібропоглинаючих властивостей мастичних покриттів.

н) Стан перевірки і держреєстрації нормативної документації.

Проведено перевірку 1225 НД; зареєстровано 1291 НД (627 ТУ та 664 змін до ТУ); відмінено або замінено дію 65 ТУ; анульовано держреєстрацію 980 ТУ у зв'язку з закінченням терміну дії; підготовлено 330 інформаційних повідомлень про закінчення терміну дії ТУ, оброблено 6 інформаційних повідомлень про дозволи на подовження терміну дії ТУ, надано 142 консультації з питань розроблення, узгодження та затвердження НД.

Підготовлені і видані: бібліографічний покажчик "Технічні умови України" №42004, "Інформаційний бюлетень з міжнародної стандартизації" № 4 2004. Проведена робота з підготовки до видання, "Інформаційного бюлетеня з міжнародної стандартизації" №№ 1,22005 та довідника "Продукція, яку виробляють за технічними умовами України. За планом на 01.01.2005р."

Фонд ТУ доукомплектовано на 4639 од., фонд НД па 436 од. Проводились роботи щодо забезпечення підприємств та організацій інформаційними довідниками на СД за їх заявками. Всього виготовлено та передано 86 довідників на СД.

Здійснено переклад та науковотехнічне редагування нормативних документів СС: ( регламент (СС) №853/2004, регламент (СС) № 178/2002, Директива Ради 89/397/ЄЕС, регламент (СС) №854/2004 ).

о) Виробнича діяльність.

Вироблено та поставлено 30 робочих еталонів для ТО Держспоживстандарту України, підприємств та організацій України, а також країн СНД, зокрема:

 автоколімаційна установка для повірки нівелірів і теодолітів 4;

 набори світлофільтрів КСС02У 10 компл.;

 комплект нейтральних світлофільтрів КНФ1 1 компл.;

 комплект мір довжини хвиль смуг поглинання 3 компл.;

комплект пристосувань для повірки офтальмометрів 1 компл.

 набори світлофільтрів НС01 для повірки димомірів 1 компл.;

 комплект пристосувань для контролю геометричних розмірів

 діафрагм звужуючих пристроїв 1 компл.;

 калібратор КС061/2С 3 шт.

 калібратор КК063 З шт.

 калібратор КТК063/2 2 шт.

 калібратор ККС065 1 шт.

Виготовлено та атестовано: 32 балони еталонних газових сумішей; 207 балонів спеціальних газових сумішей; 2016 балонів повірочних газових сумішей (ПГС), з них для ТО Держспоживстандарту України 51 балон та 44 балони багатокомпонентних ПГС типу природного газу.

За заявками підприємств та організацій атестовано 780 балонів ПГС і повірено 82 балони ПГС.

Виготовлено та атестовано три стандартні зразки в'язкості та два комплекти РЕ рН 2го розряду буферних розчинів.

Атестовано 2 комплекти стандартних зразків температури спалаху нафтопродуктів. Відділом експериментального виробництва та ремонту ЗВТ обсяг реалізованої продукції (послуг) за І півріччя 2005 р, з виготовлення приладів, пристроїв, різноманітних деталей та з ремонту ЗВТ склав 476,8 тис. грн., або 134% відповідно до аналогічного періоду 2004 р. З виконаних обсягів робіт ремонт ЗВТ склав 223,5 тис. грн. або 139% по відношенню до аналогічного періоду 2004 р.

п) Автоматизація виробничої діяльності.

Відділом автоматизації проводились роботи щодо впровадження АСУ "Діло" в підрозділах Центру; АС бухгалтерського обліку "1Спідприємство" (за окремим планом).

Розроблено програмне забезпечення АС: "Облік випробувань", "Табель обліку робочого часу”, “Рахунки та акти", "Реєстрація контрактів", АС " Облік переліків ЗВТ' тощо.

Впроваджено АС "Юридичні особи державного сектора економіки: "Державні підприємства" (версія 2.01 та 2.02).

Протягом 1 півріччя. 2005 р. придбано та введено в експлуатацію 72 од. комп'ютерної та офісної техніки.

Розроблено та введено в експлуатацію англійську версію WEB Порталу Укрметртестстандарту..

Таблиця 2.1

Показники виробітки послуг на 1 робітника підрозділів держпідприємства „Укрметртестстандарт” за 2004 рік

2.2 Діагностика динаміки балансу та фінансових результатів “УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ” за 2002 –2004 роки

Аналіз фінансово-економічного стану підприємства і керування його фінансами проводиться на основі його фінансових звітів [74].

Метою фінансових звітів є структурована економічна інформація про фінансовий стан, результати діяльності і зміни у фінансовому стані підприємства, що є корисної для широкого кола користувачів у прийнятті ними економічних рішень.

З 1 січня 2000 р. на підприємствах України незалежно від форм власності (крім банків і бюджетних установ) впроваджені основні форми фінансової звітності [6], що відповідають міжнародним стандартам, і використовуються при розрахунках фінансового стану підприємства й акціонерного капіталу :

 Форма №1 “Баланс” – звіт про фінансовий стан, що відображає активи, зобов'язання і капітал підприємства на встановлену дату [7];

 Форма №2 “Звіт про фінансові результати”, що містить дані про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства за звітний і попередній періоди [8];

У табл. А.1, А.2 Додатку А приведені баланси держпідприємства “Укрметртестстандарт” за 2001 2004 роки та звіти про фінансові результати за 2001 2004 роки.

В табл.А.3 – А.6 Додатку А представлені результати “вертикального” та “горизонтального” розрізу при аналізі динаміки статей балансів підприємства та звітів про фінансові результати. Розрахунки виконані з використанням ”електронних” таблиць EXCEL 2000 згідно наступних статистичних алгоритмів.

Практика фінансового аналізу виробила основні методи обробки фінансових звітів [15]:

Горизонтальний аналіз – порівняння з показниками минулого періоду.

Вертикальний аналіз – визначення структури підсумкових фінансових показників.

Трендовий аналіз – порівняння кожного показника звітності з показниками минулих періодів і визначення тренда тобто основної тенденції динаміки показника.

Аналіз фінансових коефіцієнтів – відносне порівняння показників звітності (коефіцієнти ліквідності, фінансової стійкості, рентабельності, ділової активності).

Факторний аналіз – визначення впливу чинників на результативний показник методами класичного факторного аналізу (метод ланцюгових підстановок, метод абсолютних та відносних різниць).

Для кращого розуміння і аналізу досліджуваних статистичних даних, їх потрібно систематизувати, побудувавши хронологічні ряди, які називаються рядами динаміки або часовими рядами.

Кожний ряд динаміки складається з двох елементів [65]:

1) періодів або моментів часу, до яких відносяться рівні ряду(t);

2) статистичних показників, які характеризують інтенсивності рівнів ряду(Y).

У процесі аналізу рядів динаміки обчислюють і використовують наступні аналітичні показники динаміки: абсолютний приріст, темп зростання, темп приросту і абсолютне значення одного проценту приросту. Обчислення цих показників ґрунтується на абсолютному або відносному зіставленні між собою рівнів ряду динаміки. Рівень, який зіставляється, називають звітним, а рівень, з яким зіставляють інші рівні – базисним. За базу зіставлення приймають початковий (перший) рівень ряду динаміки. Якщо кожний наступний рівень зіставляють з попереднім, то отримують ланцюгові показники динаміки, а якщо кожний наступний рівень зіставляють з рівнем, що взятий за базу зіставлення, то одержані показники називають базисними .

Абсолютний приріст обчислюється як різниця між звітним і базисним рівнями і показує, на скільки одиниць підвищився чи зменшився рівень порівняно з базисним за певний період часу. Він виражається в тих же одиницях виміру, що й рівні динаміки.

           або     (2.1)

де y_i – звітний рівень ряду динаміки;

y_i1 – попередній рівень ряду динаміки;

y₁ – початковий рівень ряду динаміки.

Темп зростання обчислюється як відношення зіставлюваного рівня з рівнем, прийнятого за базу зіставлення, і показує, у скільки разів (процентів) зрівнюваний рівень більший чи менший від базисного.

       або     (2.2)

Темп приросту визначається як відношення абсолютного приросту до абсолютного попереднього або початкового рівня і показує, на скільки процентів порівнювальний рівень більший або менший від рівня, взятого за базу порівняння.

       або     (2.3)

Абсолютне значення одного проценту приросту визначається шляхом ділення абсолютного приросту на темп приросту за один і той же період.

 (2.4)

Середній абсолютний приріст визначається як середня арифметична проста з ланцюгових приростів за певні періоди і показує, на скільки одиниць в середньому змінився рівень порівняно з попереднім.

 (2.5)

Середній темп зростання розраховується за формулою середньої геометричної:

 (2.6)

Середній темп приросту визначається як різниця між середнім темпом зростання одиницею (якщо середній темп зростання вигляді коефіцієнта), бо 100 (якщо він у процентах)

 (у вигляді коефіцієнтів); (2.7)

 (у вигляді процентів).

Аналіз результатів первинної статистичної обробки балансових звітів та звітів про фінансові результати діяльності держпідприємства “Укрметртестстандарт” за 2002 –2004 роки, наведених в табл. А.1 – А.6 Додатку А, табл.2.2 – 2.3 та на графіках рис.2.2 – 2.3 , показує :

- валюта активів балансу у 2003 році зросла на + 33,2 % відносно рівня 2002 року, а у 2004 році ще зросла на + 44,45 % відносно рівня 2003 року, таким чином валюта балансу за два роки зросла з 20,262 млн.грн.. до 38,986 млн.грн..;

- необоротний капітал в активах балансу у 2003 році зріс на + 47,28 % відносно рівня 2002 року, а у 2004 році ще зросла на + 74,06 % відносно рівня 2003 року, таким необоротний капітал за два роки зріс з 10,735 млн.грн.. до 27,994 млн.грн.., займаючи все більшу структурну долю в активах – 53%(2002), 58,6%(2003) та 71,8%(2004);

- динаміка структурної долі грошових коштів характеризується падінням з рівня 33,0% (2002) до 26,7% (2003) та до 18,7% у 2004 році, при цьому абсолютна величина грошових коштів зросла на 5% з рівня 6,691 млн.грн.. (2002) до 7,273 млн.грн..(2004 рік);

- динаміка структурної долі запасів характеризується падінням з рівня 2,8% (2002) до 2,7% (2003) та до рівня 2,2% у 2004 році, при цьому абсолютна величина запасів зросла більш ніж на 50% з рівня 559 тис.грн.(2002) до рівня 846,3 тис.грн..(2004);

- динаміка структурної долі дебіторської заборгованості характеризується зростанням з рівня 4,2%(2002) до 5,2%(2003) та падінням до рівня 3,7% у 2004 році, при цьому абсолютна величина дебіторської заборгованості зросла з рівня 847 тис.грн..(2002) до 1,425 млн.грн.. у 2004 році;

Таким чином, для 2001 2004 років для активів держпідприємства “Укрметртестстандарт” характерні процеси абсолютного росту всіх складових оборотних та необоротних активів, що характеризує поступовий розвиток підприємства. В структурі активів у 2004 році присутнє різке нарощення структурної долі необоротних активів на 9,0 млн грн..(доля +23%) за рахунок росту нематеріальних активів (майнові права, які пройшли офіційну оцінку та закріплення у власність підприємства) та росту основних засобів на 4,322 млн.грн.(нарощування інфраструктури держпідприємства за рахунок об’єднання з іншими самостійними підприємствами).

Таблиця 2.2

Аналіз динаміки та структури майна держпідприємства “Укрметртестстандарт”

Як видно із даних табл.2.3 основними джерелами ресурсів підприємства „Укрметртестстандарт” є власний капітал та позичені кошти, представлені поточними коштами авансів за майбутнє надання послуг (рис.2.3):

- доля власного капіталу поступово підвищувалася з рівня 56,2 %(2002) до 62,6%(2003) та 67,6% (2004), при цьому зростання абсолютної суми власного капіталу відбулося з рівня 11,384 млн.грн. до 26,367 млн.грн.., тобто на +48,5% у 2003 році та ще на +55,45 % у 2004 році;

- структурна доля власних оборотних коштів (власний капітал – необоротні активи балансу) з рівня 3,2% у 2002 році підвищилась до рівня 4,1% у 2003 році та стрімко впала до негативного рівня – 4,2 % у 2004 році, тобто у 2004 році для придбання основних засобів були використані поточні залучені кошти;

- позичений капітал представлений в балансі тільки поточними коштами в розрахунках, а основною долею їх є отримані аванси за виконання майбутніх робіт, структурна доля авансів в балансі поступово зменшується з рівня 33,1% в 2002 році до рівня 26,57% (у 2003) та до рівня 23,3 % у 2004 році.

Таким чином, єдиним джерелом оборотної діяльності держпідприємств “Укрметртестстандарт” є поточні кошти в розрахунках, в основному аванси за майбутні роботи, що є абсолютно нестійким джерелом і може стати причиною банкрутства.

Таблиця 2.3

Динаміка джерел (ресурсів) держпідприємства “Укрметртестстандарт”

Аналіз динаміки показників звітів про фінансові результати держпідприємства “Укрметртестстандарт”, наведених в табл.А.2 – А.6 Додатку А та на рис.2.4 показує :

- обсяги реалізації продукції в 2001 – 2004 році послідовно нарощуються з рівня 17,08 млн.грн.(2001) до рівня 20,26 млн.грн. у 2002 році (зростання на +18,62% відносно 2001 року), до рівня 32,115 млн.грн. у 2003 році (зростання на +36,91% відносно 2002 року) та до рівня 43,855 млн.грн. у 2004 році(зростання на +36,56% відносно 2004 року);

 ланцюговий темп росту собівартості випуску та реалізації продукції практично відповідає темпам росту обсягів доходів від реалізації, тобто структурна доля собівартості в реалізації послуг є сталою;

Як показує аналіз графіків рис.2.4 :

- темп росту фінансових результатів діяльності у 2002 –2004 роках перевищує темпи росту валюти балансу, що свідчить про інтенсивний розвиток ділової діяльності підприємства;

- темп росту валового прибутку від реалізації показує, що прибутковість діяльності підприємства у 2001 – 2004 роках є нестабільною з різким падінням в 4 рази у 2002 році відносно 2001, зростанням практично в десять разів у 2003 році відносно 2002 року та падінням в 2,5 рази у

- 2004 році відносно 2003 року;

В табл..2.4 представлені результати структурного аналізу операційних витрат.

Таблиця 2.4

Динаміка зміни операційних витрат “Укрметртестстандарт”

З таблиці 2.4 видно, що темпи зростання операційних витрат постійно збільшуються, хоча їх структура практично не змінюється. В 2004 році темп зростання операційних витрат майже в півтора рази перевищив темп зростання валової виручки (49,43% проти 36,56% відповідно). Саме цей фактор і зумовив нестачу робочого капіталу та зменшення оборотних активів “Укрметртестстандарту”, а також істотно вплинув на показники прибутковості.

З таблиці 2.5 наведений аналіз структури основних фондів:

- від 12% до 16% пасивні основні фонди (будівлі);

- від 65% до 80% активні основні фонди (обладнання, інструменти);

який свідчить про високий потенціал основних фондів.

Таблиця 2.5

Аналіз структури основних фондів “Укрметртестстандарт”