Інвестиційна активність підприємства

Інвестиційна активність підприємства

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи організації інвестиційного процесу

1.1 Економічна сутність інвестиційної активності підприємств

1.2 Фактори, умови формування та методика оцінки інвестиційної привабливості підприємства

1.3 Висновки до розділу 1

2. Аналіз інвестиційної активності підприємств

2.1 Аналіз інвестиційних потоків в Україні

2.2 Аналіз інвестиційної активності ВАТ “Турбоатом” за 2007 – 2009 роки

2.3 Висновки до розділу 2

3. Система заходів стимулювання інвестиційної активності підприємств в Україні

Висновки

Перелік літератури

Додаток А - Баланс на 31.12.2009 р. ВАТ “Турбоатом”

Вступ

Актуальність обраної теми курсової роботи полягає в тому, що на сьогоднішній день Україна має широкі інвестиційні можливості, але через макроекономічну нестабільність та недостатність правових гарантій захисту інвестованих коштів потенційні інвестори втрачають бажання проводити інвестиційну діяльність на території держави.

Метою даної курсової роботи є дослідження інвестиційної діяльності в Україні як на макро- так і на макрорівні.

Завданнями роботи можна визначити слідуючі: висвітлення економічної сутності інвестиційної активності підприємств; визначення факторів, умов формування та методики оцінки інвестиційної привабливості підприємства; аналіз інвестиційних потоків в Україні на макрорівні; аналіз інвестиційної діяльності конкретного підприємства; обґрунтування пропозицій і рекомендацій по стимулюванню інвестиційної активності підприємств в Україні.

Для вирішення поставлених завдань використовувалися наступні методи дослідження: графоаналітичний метод, метод порівняння, аналізу, метод логічного узагальнення.

Об’єктом даної курсової роботи є процес інвестування як на загальнодержавному рівні так і на рівні підприємства.

Предметом даної роботи є закономірності впливу інвестиційної активності підприємств на економічне зростання в Україні та особливості руху коштів на ВАТ “Турбоатом” у результаті інвестиційної діяльності.

Курсова робота складається з трьох розділів, вступу та висновків загальним обсягом 63 сторінки, має 14 таблиць та 5 рисунків, список використаних джерел з 24 найменувань.

1. Теоретичні основи організації інвестиційного процесу

1.1 Економічна сутність інвестиційної активності підприємств

Актуальність інвестиційної активності підприємств в економічному аспекті полягає в тому, що в умовах розвитку ринкових відносин інвестування є не тільки джерелом одержання майбутніх вигод підприємствами, а й являється основним фактором зростання економіки країни в цілому.

Існують різні точки зору по визначенню інвестиційної діяльності підприємств. Ковалев В.В. вважав, що це цілеспрямований вклад на визначений термін капіталу в усіх його формах у різноманітні об'єкти (інструменти) для досягнення індивідуальних цілей інвесторів[13]. За Липсицом І.В. – це потік оплат і виплат (витрати), що починаються з виплат (витрат)[15]. Макконел К.Р. зазначав, що інвестиції – витрати на виробництво та накопичення засобів виробництва і зростання матеріальних запасів. Безумовно перелічені визначення є вірними, але вони не повною мірою висвітлюють сутність досліджуваного явища. Кожне з перелічених визначень носить в собі суб’єктивний характер. Тому для об’єктивного визначення потрібно об’єднати та знайти єдність у різноманітних трактуваннях.

Узагальнюючи думки багатьох дослідників, можна сказати, що інвестиційна діяльність підприємства - це багатоаспектні вкладення капіталу, що можуть реалізуватися у різних формах і характеризуватися різними особливостями. Також це об'єктивний процес, що має свою логіку, і розвивається відповідно до властивих йому закономірностей і відіграє важливу роль в господарській діяльності підприємства, оскільки по своїй економічній природі інвестиції являють собою відмову від сьогочасного споживання заради одержання прибутків у майбутньому.

Зміст інвестиційної діяльності та принципи управління нею формують її мету та завдання. Розглядаючи головну мету управління інвестиційною діяльністю, слід зазначити, що вона нерозривно пов'язана з головною метою господарської діяльності підприємства в цілому і реалізується з нею в єдиному комплексі. З розвитком інвестиційної теорії змінювалися і підходи економістів до визначення головної мети інвестиційної діяльності, і, зрештою, дослідниками було сформульовано три основні підходи[21].

Представники класичної економічної теорії стверджують, що головною метою інвестиційної та інших видів господарської діяльності підприємства є максимізація прибутку. Згідно з теорією А. Сміта максимізація прибутку окремих суб'єктів господарювання приведе до максимізації всього суспільного добробуту. Високий рівень прибутку підприємства може досягатися за високого рівня інвестиційного ризику, що генерує загрозу банкрутства, а тому в ринкових умовах максимізація прибутку є одним із найважливіших завдань інвестиційної діяльності підприємства чи критеріїв оцінки ефективності окремих видів його інвестицій.

За теорією стійкого економічного зростання, яка постійно розвивається, головною метою інвестиційної діяльності є забезпечення фінансової рівноваги підприємства в процесі його функціонування та розвитку. Реалізація цієї мети забезпечує тривалий безкризовий розвиток підприємства та поступове розширення обсягу його господарської діяльності у процесі інвестування.

Представники сучасної економічної теорії головною метою інвестиційної діяльності підприємства вважають забезпечення максимізації добробуту власників підприємства, що отримує конкретне вираження в максимізації ринкової вартості підприємства. Такий підхід поділяють усі сучасні теоретики у сфері інвестиційного менеджменту тому, що, на їхню думку, він якнайкраще реалізує фінансові інтереси власників підприємства (прибуток і ризик з урахуванням фактора часу).

Враховуючи викладене, І.О. Бланк зазначає, що головною метою інвестиційного менеджменту є забезпечення максимізації добробуту власників підприємства в поточному та перспективному періодах[22].

Головна мета інвестиційної діяльності — забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії підприємства. У процесі реалізації основної мети механізм інвестиційного менеджменту має бути спрямований на вирішення таких найважливіших завдань або цілей, а зокрема забезпечення[17]:

а)високих темпів економічного розвитку підприємства, його конкурентоспроможності за рахунок ефективної інвестиційної діяльності;

б)максимальної дохідності (чи прибутковості) або досягнення соціального ефекту від інвестиційної діяльності підприємства;

в)мінімізації ризиків при впровадженні інвестицій і здійснення інвестиційної діяльності;

г)оптимальної ліквідності інвестицій і можливостей швидкого реінвестування капіталу за зміни зовнішніх і внутрішніх умов щодо здійснення інвестиційної діяльності;

д)достатнього обсягу інвестиційних ресурсів та оптимізації (форми та методів усіх можливих джерел) і погодженості їх структури з прогнозом;

ж)фінансової стійкості та платоспроможності підприємства у процесі інвестиційної діяльності (прогнози щодо впливу інвестиційної діяльності на рівень своєї фінансової стійкості та платоспроможності);

к)пошук ефективних шляхів прискорення реалізації діючої інвестиційної програми підприємства та інвестиційних проектів.

Усі розглянуті завдання інвестиційної діяльності взаємозалежні, взаємодоповнюючі, і тому їх слід розглядати та враховувати сукупно з особливостями кожної окремо. Об'єкт дослідження — це процеси управління інвестиціями, які містять у собі об'єкт, суб'єкт і функції управління.

Інвестиційна активність починається з визначення інвестиційної стратегії підприємства,вибір якої залежить від[8]:

1) стадії життєвого циклу підприємства;

2) стратегії розвитку в цілому;

3) стану зовнішнього і внутрішнього ринків інвестиційних ресурсів;

4) інвестиційної принадливості підприємства як об'єкта вкладення засобів.

І якщо на перший погляд може здаватися, що здійснення інвестицій є справою самого підприємства, керівництво якого може самостійно приймати рішення щодо інвестування, то в цьому випадку необхідно насамперед навчитися оцінювати наслідки таких рішень, оскільки нездійснення інвестицій - це теж свого роду стратегія.

Під інвестиційною стратегією слід розуміти весь комплекс довгострокових цілей і вибір найбільш ефективних шляхів їх досягнення.

Інвестиційна стратегія підприємства повинна бути орієнтована на довгострокові цілі і реалізовуватися в процесі поточної господарської діяльності за допомогою вибору відповідних інвестиційних проектів і програм.

Формування інвестиційної стратегії підприємства являє собою складний творчий процес, що грунтується на прогнозуванні окремих умов здійснення інвестиційної діяльності і кон'юнктури інвестиційного ринку як у цілому, так і в розрізі окремих його сегментів. Ця стратегія завжди формується в рамках загальної стратегії економічного розвитку, погоджується з нею по цілям, етапам, строкам реалізації.

У якості довгострокових конкретизованих цілей підприємства на різних етапах можуть бути: досягнення визначених норми і маси прибутку, зростання масштабів шляхом збільшення торгового обороту і частки контрольованого ринку, виробництво нової продукції,зміна зношеного і застарілого обладнання для зниження витрат виробництва, захист навколишнього середовища та ін.

Обраною або в ряді випадків змушеною стратегією може бути і нездійснення інвестицій. Але така ситуація буде скоріше нагадувати некерований човен, що пливе за течією. Прийняття підприємством рішень щодо інвестиційної діяльності спирається на проблему вибору альтернативних варіантів розвитку в конкурентному середовищі, властивому тій або іншій галузі під впливом різноманітного роду економічних, правових і інших чинників[8].

Основою інвестиційної політики організації і процедур вибору та реалізації пріоритетів повинна бути їх орієнтація на кінцеві соціально-економічні результати. У зв'язку з цим її несучою конструкцією повинна бути система цілей, критеріїв їх досягнення і правил прийняття рішень, яка пронизує всі рівні організаційної системи, етапи процедур і механізмів.

Проект, як об'єкт оцінки, характеризується набором різнорідних показників, що відображають його економічні, соціальні, технічні, екологічні і інші аспекти. Деякі з показників не є вимірними, дані часто носять характер прогнозу. Крім того система критеріїв, як правило, являє собою складну ієрархічну структуру. Вказані обставини зумовлюють необхідність використання експертних методів для оцінки проектів[16].

Розробка ефективної процедури експертного оцінювання передбачає реалізацію загальних принципів організації експертиз, з урахуванням специфіки об'єктів, що оцінюються і задач прийняття управлінських рішень, в яких будуть використані експертні оцінки. Розглянемо вимоги до методів вибору інвестиційних проектів і реалізації інвестиційних пріоритетів підприємства. Насамперед - це вимоги, пов'язані з:

1) переходом до прийнятих у всьому світі принципу і технології управління за результатами (з чіткою постановкою цілей, виділенням критеріїв, що вимірюються їх досягнення, що контролюються,оцінкою впливу на результати наслідків всіх рішень, що приймаються і т.д.), почавши з введення відсутніх поки обов'язкових форм документів, що дають можливість оцінити і проконтролювати результати проектів (аж до внеску в розв'язання соціально-економічних проблем);

2) переходом до активної політики (активно"зверху" формулювати проблеми і вимогу до результатів, а також впливати на формування пропозицій до проектів);

3) затвердженням "правил гри" (підбором орієнтованих на кінцеві результати критеріїв, правил прийняття рішень, механізмів), що максимізують об'єктивність оцінок:

4) плануванням розподілу фінансових ресурсів між підрозділами, відділами, цехами і дочірніми підприємствами на базі аналізу ефективності витрат;

5) контролем результатів проектів і витрат по них з коректуванням побудованих механізмів (при необхідності);

6) поетапним створенням цілісної крізної системи і комплексу алгоритмів формування і реалізації інвестиційної політики підприємства.

Ефективне управління інвестиційною діяльністю підприємства забезпечується реалізацією основних принципів[8]:

а) комплексний і системний характер формування управлінських рішень. При формуванні та реалізації інвестицій усі управлінські рішення найтісніше взаємозалежні і справляють прямий (чи непрямий) вплив на кінцеві результати фінансової діяльності підприємства в цілому. Управління інвестиціями слід розглядати як комплексну функціональну керуючу систему, що забезпечує розробку взаємозалежних і взаємодоповнюваних управлінських рішень, кожне з яких робить певний внесок у загальну результативність діяльності підприємства;

б) динамізм управління пов'язаний з динамікою факторів зовнішнього середовища за умов трансформації економіки і, часом, — зі зміною кон'юнктури інвестиційного, фінансового і товарного ринків тощо. Постійно змінюються в часі і внутрішні умови функціонування підприємства. Система управління інвестиційною діяльністю має особливу властивість щодо змін факторів зовнішнього середовища, потенціалу формування інвестиційних ресурсів, темпів економічного розвитку, форм організації операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, фінансового стану тощо;

в) варіативність підходів щодо розробки окремих управлінських рішень. Обґрунтування кожного управлінського рішення мають враховувати можливі альтернативи. Вибір проектів щодо їх реалізації та прийняття управлінських рішень ґрунтується на певній системі критеріїв, яка формується підприємством самостійно і має відповідати вимогам суб'єкта господарювання у сфері управління інвестиційною діяльністю. Критерії необхідно постійно переглядати та уточнювати залежно від мети та цілей підприємства;

г) орієнтованість та узгодженість зі стратегічними цілями розвитку підприємства. Управлінські рішення щодо впровадження проектів не мають суперечити головній меті діяльності підприємства і відповідати стратегічним напрямкам його розвитку щодо забезпечення ефективності цієї діяльності в майбутньому;

д) постійність і корегованість із загальною системою управління підприємством. Реалізація розглянутих вище принципів потребує постійного їх уточнення, доповнення та коригування залежно від впливу факторів внутрішнього та зовнішнього характеру. Це допоможе оперативно реагувати на зміни та забезпечити ефективну систему управління інвестиційною діяльністю підприємства. Ефективна система управління інвестиціями — це основа для високих темпів розвитку підприємства, досягнення необхідних результатів його інвестиційної, операційної та фінансової діяльності.

Для реалізації цих і ряду інших вимог необхідно створити крізну узгоджену по всіх рівнях і тимчасових етапах методику формування інвестиційних пріоритетів підприємства, що являє собою конкретні правила прийняття рішень, що конструктивно реалізовуються на основі певної аналітичної і початкової інформації. Основою цього узгодження повинна бути орієнтація на кінцеві результати і відповідні процедури оцінки впливу на них тих або інших варіантів рішень.

Відмітимо, що не плани є головним результатом планування, а саме визначення цілей розвитку підприємства, перспектив його розвитку, шляхів їх досягнення і розподілу ресурсів між структурними підрозділами. Планові рішення, порядок дій, необхідна лінія поведінки, етапи досягнення цілей, методи, які потрібно використати, - все це і є комплексний план.

При інвестиційній бездіяльності прибутковість вкладених засобів з часом знижується внаслідок морального і фізичного старіння виробничого апарату, погіршення організації виробництва і т.п., що в остаточному підсумку ставить під сумнів майбутнє такого підприємства.

Пасивне інвестування, передбачає підтримку незмінного рівня розвитку підприємства, призводить до відставання від середнього по галузі рівня і буде мати в майбутньому ті ж наслідки.

Активна інвестиційна стратегія, що забезпечує зростання прибутковості до середнєгалузевого рівня вкладень, припускає добір і реалізацію різного роду інноваційних проектів, активну поведінку на ринку.

Ефективна, або випереджаюча, стратегія пов'язана вже з інноваціями, що реалізують принципово нові технологічні рішення, які відрізняються і значним ступенем ризику таких вкладень.

Формування інвестиційної стратегії підприємства здійснюється в просторі перетинання взаємних інтересів, як самого підприємства, так і його потенційного стратегічного інвестора. А інвестиція являє собою особливий товар, що обертається на ринку. Тому можливість її одержання в тому або іншому вигляді часто залежить від розуміння й урахування взаємних інтересів партнерів, від уміння бачити об'єкт інвестування з позицій стратегічного інвестора й оцінювати його інвестиційну привабливість[13].

1.2 Фактори, умови формування та методика оцінки інвестиційної привабливості підприємства

Залучення інвестицій в українські підприємства пов'язане з інвестиційною привабливістю об'єкта інвестування. Оцінка інвестиційної привабливості потенційного об'єкта інвестування — це перший крок під час прийняття інвестиційного рішення. Ціль об'єкта інвестування — підвищення інвестиційної привабливості та залучення максимально можливого обсягу інвестицій.

В умовах ринкового господарювання в підприємств з'явилася необхідність і можливість самостійно визначати напрямки своєї інвестиційної діяльності, джерела і заходи (засоби) досягнення поставлених цілей, тобто самостійно формувати інвестиційну політику. Будь-який перехідний період в економічній системі характеризується високим динамізмом, що вимагає від кожного суб'єкта господарювання швидкої реакції на зміну ситуацій в економіці держави, здатності корегувати свої практичні кроки. Наявність у підприємства таких якостей забезпечує йому можливість розвиватися, поступово переходити від одного стану до якісно нового[14].

Формування інвестиційної політики підприємства здійснюється у сфері взаємних інтересів як самого підприємства, так і його потенційних інвесторів. Можливість залучення інвестицій залежить від розуміння та врахування інтересів партнерів, від можливості бачити об'єкт інвестування з позиції інвестора та оцінити його інвестиційну привабливість. Підприємство також зацікавлене в підвищенні рівня інвестиційної привабливості: кожен суб'єкт господарювання прагне розвивати своє виробництво, підвищувати конкурентоспроможність продукції та підприємства в цілому.

Визначення інвестиційної привабливості окремого підприємства як потенційного об'єкта інвестування здійснюється інвесторами в процесі визначення доцільності капітальних вкладень, вибору в придбанні альтернативних об'єктів і купівлі акцій окремих підприємств.

Інвестиційна привабливість підприємства — це сукупність характеристик його фінансово-господарської та управлінської діяльності, перспектив розвитку та можливості залучення інвестиційних ресурсів. Оцінка інвестиційної привабливості підприємства є інтегральною характеристикою його внутрішнього середовища.

Інвестиційна привабливість навколишнього для підприємства середовища (регіону, галузі, країни) має опосередкований вплив на інвестиційну привабливість підприємства, по-перше, тому, що підприємство — це відкрита система.По-друге, зовнішні фактори мають універсальний характер і відіграють для потенційних інвесторів не менш важливу роль, ніж конкретний об'єкт інвестування. Оцінка інвестиційної привабливості на розглянутих рівнях — це перший етап прогнозування та передбачення заходів щодо залучення інвестиційних ресурсів і підвищення привабливості об'єктів інвестування на всіх рівнях. Отже, визначення інвестиційної привабливості окремого підприємства як потенційного об'єкта інвестування є завершальним етапом оцінки інвестиційного ринку. Від стану привабливості підприємства залежить галузева та регіональна спрямованість його інвестиційної діяльності.

Процес вкладення коштів передбачає генерування, перерозподіл і використання капіталу. Замовником проведення оцінки інвестиційної привабливості може бути як інвестор, так і підприємство. Метою оцінки інвестиційної привабливості для підприємства є виявлення слабких і сильних сторін його фінансово-господарської діяльності, для інвестора — визначення стану та потенціалу можливого об'єкта інвестування. Подвійність мети оцінки інвестиційної привабливості підприємства випливає з обов'язкового двостороннього (подвійного) ефекту успішного інвестування: позитивних наслідків як для суб'єкта, так і для об'єкта інвестування[21].

Отримані результати щодо інвестиційної привабливості кожен замовник використовує для досягнення своїх цілей: інвестор — для розробки й обґрунтування можливих варіантів вкладення інвестицій і забезпечення ефективного використання коштів з метою отримання майбутньої вигоди; підприємство — для розробки заходів щодо підвищення інвестиційної привабливості, залучення інвестицій та забезпечення ефективності їх використання.

Інвестиційна привабливість об'єкта інвестування формується під впливом певних умов і факторів внутрішнього та зовнішнього характеру.

Оцінка та аналіз інвестиційної привабливості підприємства, з одного боку — це основа для розробки його інвестиційної політики, а з іншого, — можливість виявити недоліки в діяльності підприємства, передбачити заходи щодо їх ліквідації та покращити можливості залучення інвестиційних ресурсів. А це, у свою чергу, допомагає інвесторам визначитися у своєму рішенні про інвестування у певне підприємство.

Ефективність використання активів слід визначити з погляду наявності та використання всіх можливих джерел їх формування. А тому наступна умова формування інвестиційної привабливості підприємства — це результативність фінансово-господарської діяльності підприємства, яка може визначатися на основі фінансової та бухгалтерської звітностей. Загальні фінансові результати діяльності підприємства повною мірою відображають стан справ на підприємстві і дають змогу визначити ймовірність залучення інвестицій та ефективність їх використання, що відповідає інтересам підприємства й інвестора.

Підприємство повинне мати високу та надійну перспективність маркетингових досліджень, що є більш обґрунтованою умовою, ніж тільки перспектива збуту продукції. Йдеться про придбання всіх необхідних видів матеріально-технічних ресурсів (МТР) для виробництва та збуту готової продукції. Це має стосуватися не тільки домовленості, а й наявності договорів (контрактів) на придбання МТР і певної гарантії збуту продукції на внутрішніх і зовнішніх ринках[16].

Необхідно звернути особливу увагу на ефективність використання інвестиційних ресурсів підприємством як на наступну умову щодо формування його інвестиційної привабливості. Інвесторів завжди цікавить ефективність використання інвестиційних ресурсів підприємством за минулі періоди. Визначення ефективності здійснюється шляхом розрахунку індексів, співвідношень і коефіцієнтів, таких, наприклад, як прибутковість коштів і коефіцієнт самозабезпеченості інвестиційними ресурсами. Коефіцієнт самозабезпеченості свідчить про можливість підвищити конкурентоспроможність і ділову активність за рахунок власних коштів. Прибутковість залучених, а особливо позикових, коштів повинна значно перевищувати прибутковість власних інвестиційних ресурсів та ін. Вивчення та аналіз звітності суб'єктів господарювання, досвіду фахівців і підприємств дає змогу авторам стверджувати, що це досить важлива умова формування інвестиційної привабливості підприємства. Масив показників щодо визначення ефективності використання інвестиційних ресурсів є досить репрезентативним і суттєво впливає на інвестиційну привабливість підприємства.

Визначення інвестиційної привабливості будь-якого об'єкта господарювання потребує особливої уваги щодо оточення підприємства, яке розташоване в певному адміністративно - територіальному регіоні держави. Підприємство — це соціально-економічна система, яка постійно змінюється, розвивається та вдосконалюється[19]. Перспективи діяльності підприємств в Україні, їх виробнича стратегія обмежені як внутрішнім, так і зовнішнім середовищем, законодавчим простором, що пов'язаний з економічною ситуацією, станом розвитку ринкової інфраструктури та ін. Стан справ у галузях і регіонах України, економіки в цілому свідчить про високий рівень впливу ризиків внутрішнього та зовнішнього характеру відповідно всіх потенційних об'єктів інвестування (рис. 1.1)[9].

Рисунок 1.1 - Вплив умов на привабливість підприємства

Отже, інвестори, а особливо іноземні, прагнуть мати інформацію про умови, які впливають на формування інвестиційної привабливості підприємства. Наявність повної інформації про галузь, регіон та, особливо, умови господарювання суттєво впливають на привабливість підприємства. Отже, інвестиційна привабливість може розглядатися на рівні країни, галузі, регіону. Підприємство — це об'єкт, в який вкладаються кошти інвестором і чия привабливість повинна визначатися обов'язково. А тому інвестиційна привабливість підприємства буде визначатися з урахуванням складових інвестиційної привабливості на всіх рівнях. Досвід роботи з вітчизняними та іноземними інвесторами свідчить, що стратегічного інвестора завжди буде цікавити привабливе підприємство в інвестиційно привабливій галузі та привабливому регіоні. За інших рівних умов інвестор не буде вкладати кошти у привабливе підприємство, що належить до галузі кризового стану, або розташоване в непривабливому регіоні[14].

Фахівці розглядають різні фактори формування інвестиційної привабливості суб'єктів господарювання. Аналіз наявних методик, особливості розвитку економіки та функціонування ринкової інфраструктури дали змогу визначити найбільш значущі фактори впливу на інвестиційну привабливість, такі як фінансова стійкість, майнове становище, ділова активність, ліквідність активів і рентабельність.

На інвестиційну привабливість діючого підприємства впливає стадія його життєвого циклу. В теорії ринку виокремлюють шість послідовних стадій: "народження", "дитинство", "юність", "рання зрілість", "остаточна зрілість", "старіння".

Загальний період усіх стадій життєвого циклу підприємства (ЖЦП) становить приблизно 20—25 років (залежно від галузі та впливу НТП), після чого воно припиняє своє існування або відроджується на новій основі[19].

На стадіях зростання та стабільності (перші 4 стадії) підприємство є привабливим об'єктом інвестування. Технічне переозброєння, реконструкція, модернізація та ін., конкурентоспроможність підприємства, зростання обсягів інвестиційних ресурсів забезпечують привабливість об'єкта інвестування. На останніх двох стадіях ("остаточної зрілості" та "старіння") підприємство практично втрачає свою інвестиційну привабливість, тому що всі свої потенційні можливості воно використало і потребує кардинальних змін.

Як свідчить вітчизняний і закордонний досвід інвестиційно привабливими вважаються підприємства, що знаходяться на стадіях, коли в них збільшуються обсяги продажу, рівень використання виробничих потужностей та ін., тобто покращуються показники їх діяльності. На стадіях "остаточної зрілості та старіння інвестиції вважаються недоцільними, за винятком тих випадків, коли продукція підприємства має досить високі маркетингові перспективи, обсяг інвестицій у технічне переоснащення невеликий і вкладені кошти можуть повернутися інвестору в найкоротший термін (до 2 років).

Якщо передбачається перепрофілювання, диверсифікація або реструктуризація підприємства, то інвестування доцільне і на стадії "старіння". Ці заходи дозволяють економити практично всі види ресурсів, збільшити обсяги продажу за рахунок розширення номенклатури (асортименту) порівняно з новим будівництвом.

Розглянутий підхід впливу стадії життєвого циклу підприємства використовується в умовах відносної стабільності ринкових відносин. Нині в Україні цей підхід не можна використовувати повною мірою. Це пов'язано з особливостями становлення, розвитку та функціонування будь-якого підприємства в національній економіці. Якщо дотримуватися розглянутого підходу до визначення стадій ЖЦП, то практично всі підприємства, які були засновані до переходу до ринкових відносин, можуть бути віднесені тільки до останньої стадії ("старіння"). Значна тривалість економічної кризи стосувалася та стосується всіх об'єктів і суб'єктів господарювання в Україні.

Об'єктивна оцінка фінансового стану підприємства може проводитися за розробленими методиками експрес-аналізу або поглибленого аналізу, які базуються на використанні абсолютних і відносних показників. Такі методики дають змогу виявляти проблемні напрямки діяльності підприємства і досліджувати причини, які їх зумовили, але не дають змоги зробити обґрунтовані висновки про його фінансовий стан в цілому, інвестиційну привабливість та потенційні можливості. Це питання вирішується за допомогою визначення інтегрального показника інвестиційної привабливості підприємства[20].

Для оцінки інвестиційної привабливості підприємства можуть бути використані різні фінансово-економічні показники функціонування підприємства протягом певного періоду.

Визначення інвестиційної привабливості слід розглядати не тільки як інтегральний фінансово-економічний показник, а й як систему кількісних показників оцінки господарського, фінансового, технічного потенціалів підприємства, що дозволяє оцінити позицію конкретного підприємства відповідної галузі та регіону. Кінцевий результат щодо інвестиційної привабливості підприємства дає змогу замовникам більш об'єктивно оцінити стан і можливості певного підприємства.

Оцінка інвестиційної привабливості повинна здійснюватися у два етапи:

а) перший етап: розрахунок інтегрального показника за кожним підприємством окремо на підставі фінансової та бухгалтерської звітності;

б) другий етап: визначення оцінки інвестиційної привабливості підприємства шляхом корегування інтегрального показника, розрахованого на першому етапі з урахуванням привабливості на мезоекономічному рівні, впливу результатів фінансово-господарської діяльності та ризиків діяльності підприємства.

На першому етапі для визначення показника привабливості конкретного підприємства використовується метод розрахунку інтегрального показника. Інтегральна оцінка дає змогу поєднати в одному показнику багато різних за назвою, одиницями виміру, вагомістю та іншими характеристиками чинників. Це спрощує процедуру оцінки конкретної інвестиційної пропозиції. Для розв'язання цих завдань і забезпечення об'єктивної оцінки інвестиційної привабливості підприємств використовується така послідовність визначення інтегрального показника.

Аналіз діючих методик проведення фінансового аналізу з урахуванням Положень (стандартів) бухгалтерської та фінансової звітності дозволяють сформувати п'ять груп показників (загалом 45 показників), які використовуються для визначення інтегрального показника (табл. 1.1)[22].

Таблиця 1.1 – Групи показників

На другому етапі здійснюється оцінка інвестиційної привабливості через корегування інтегрального показника з урахуванням факторів, які суттєво впливають на інвестиційну привабливість підприємства:

1) інвестиційна привабливість на мезоекономічному рівні;

2) оцінка управління підприємством на підставі аналізу руху грошових коштів;

3) вплив зовнішніх ризиків;

4) вплив внутрішніх ризиків.

1.3 Висновки до розділу 1

Таким чином, в результаті узагальнення існуючих підходів до визначення економічної сутності інвестиційної активності підприємств та методики оцінки їх інвестиційної привабливості було виявлено, що дана діяльність грає важливу роль у розвитку підприємств та розвитку економічного, ринкового середовища в країні. В умовах ринкової економіки, коли втручання держави в економічне життя мінімальне, важливим є активізація інвестиційної діяльності підприємств, так як державне інвестування буде незначним. Для забезпечення припливу інвестицій до підприємств необхідним є визначення їх інвестиційної привабливості. В даному розділі було розкрито питання про фактори, умови та частково методику оцінки інвестиційної привабливості підприємств. Вона (привабливість) потрібна як для залучення інвестицій від вітчизняних суб’єктів інвестиційного ринку так і для залучення іноземного капіталу.

2. Аналіз інвестиційної активності підприємств в Україні

2.1 Аналіз інвестиційних потоків в Україні

Україна не здобула серйозних досягнень у забезпеченні національної конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості. Згідно з оцінкою Всесвітнього економічного форуму, що міститься в "Глобальному звіті про конкурентоспроможність 2007—2009", рейтинг глобальної конкурентоспроможності України в 2007 році знизився з 69-ї до 73-ї позиції (але при цьому вона випередила двох членів Євросоюзу — Румунію і Болгарію). Індекс глобальної конкурентоспроможності оцінює 131 країну за дев'ятьма критеріями, що охоплюють понад 100 індикаторів продуктивності та ефективності їх економік. Ураховуються ступінь розвитку таких економічних параметрів, як інституції, інфраструктура, макроекономіка, охорона здоров'я, освіта, ефективність ринків, технологічне оснащення, бізнесове середовище та інноваційна сфера. У даному контексті Україні бракує й системних реформ, що також впливає на низькі оцінки[24].

Падіння рейтингу України пов'язано, крім іншого, з низькою продуктивністю національної економіки, хоча і констатується зростання ВВП. Треба зауважити, що даний рейтинг складається, перш за все, для урядів країн, а не для приватних інвесторів, тому більше впливає на оцінку політиків, а не на мотивацію або рішення приватного бізнесу.

Проаналізуємо надходження прямих іноземних інвестицій в Україну в 2008, 2009, 2010 роках. Для цього розглянемо дані(див. таблиці 2.1, 2.2, 2.3) та побудуємо, у відповідності до них, діаграми(див. рисунки 2.1, 2.2)[24].

Таблиця 2.3 – Прямі іноземні інвестиції в Україну в 2008 році

Таблиця 2.2 – Прямі іноземні інвестиції в Україну в 2009 році

Таблиця 2.1 – Прямі іноземні інвестиції в Україну в 2010 році

Для кращого сприйняття інформації, що подана у таблицях, побудуємо діаграму, яка відображає тенденцію інвестування економіки України різними державами на протязі 2008 – 2010 років.

На даній діаграмі видно, що до трійки найактивніших інвесторів належать Кіпр, Німеччина та Нідерланди. Можна стверджувати, що на протязі 2008 – 2010 років більшість з інвесторів зменшили обсяг інвестицій, які направляються до України. Це пов’язано, на сам перед, з кризою та нестабільністю у політичному житті держави.

Рисунок 2.1 - Прямі іноземні інвестиції в Україну за 2008-2010 роки

Тепер розглянемо рисунок 2.2, на якому зображена діаграма, яка відображає загальну характеристику надходження прямих іноземних інвестицій в Україну з 2007 – 2010 рік.

Рисунок 2.2 – Прямі іноземні інвестиції в Україну в 2007 – 2010 роках

На даній діаграмі видно, що обсяг інвестицій в період з 2007 по 2010 рік зростає, але це зростання характеризується повільністю. Це викликано такими причинами: незавершеність процесу реформ; недосконалість та протиріччя законодавчої бази; недосконалі корпоративне управління і захист прав акціонерів; незріле конкурентне середовище; відсутність прозорості в банківській системі; недостатній розвиток небанківських фінансових установ; обмеження валют, які можуть надходити у вигляді інвестицій в Україну; не розроблений чіткий і сталий механізм функціонування вдосконаленого процесу імплементації спрощеного порядку застосування процедур митного оформлення по відношенню до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та багато інших причин.

Проаналізуємо надходження прямих іноземних інвестицій в регіони України. (див. таблиця 2.4)[24]

Таблиця 2.4 – Прямі іноземні інвестиції в регіони України в 2009 – 2010 роках

Як показують дані таблиці 2.4, найбільша частина інвестицій припадає на м. Київ, Дніпропетровську і Харківську області. Великою частиною залишаються нерозподілені за регіонами обсяги інвестицій.

Проведемо аналіз фінансових результатів в Україні за 2004—2009 роки(див. таблиця 2.5)[24].

Таблиця 2.5 – Зростання фінансових результатів в Україні за 2004—2009 роки, млн грн.

Аналіз даних таблиці 2.5 свідчить, що фінансові результати зростали майже щорічно. У 2009 році, порівняно з 2004 роком, прибутки зросли на 50437,8 млн грн, або в 4,6 разу, а порівняно з 2008 роком — на 19792,4 млн грн, або на 44,4 %. У 2006 році порівняно з 2005-м прибутки зменшились на 4099,4 млн грн, або на 21,9 %. Порівняно з 2004 роком фінансові результати щорічно зростали.

Проаналізуємо прямі інвестиції в Україну за видами економічної діяльності в 2009 – 2010 роках(див. таблиця 2.6)[24]

Таблиця 2.6 – Прямі інвестиції в Україну за видами економічної діяльності в 2009 – 2010 роках

Як показують дані таблиці 2.6, основна частина інвестицій вкладується в переробну промисловість, фінансову діяльність, торгівлю, ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку. В порівнянні з початком 2009 року, на початку 2010 року відсоток інвестицій в промисловість зменшився в загальній кількості інвестицій.

Провівши аналіз інвестиційних потоків в Україні, можна зробити наступні висновки: фактично обсяг інвестицій збільшується, починаючи з 2007 по 2010 рік, але разом з тим видно, що з кожним роком приріст становиться все меншим. Так, якщо порівняти періоди 2007 – 2008 роки і 2009 – 2010 роки, то стає очевидно, що приріст на першому періоді більший ніж на другому. В даному підрозділі було розглянуто і проаналізовано надходження іноземних інвестицій до підприємств України, були показані обсяги інвестицій за видами економічної діяльності. Було сформоване загальне уявлення про інвестиційні потоки в Україні. Для більш детального аналізу потрібно дослідити інвестиційну діяльність конкретного підприємства.

2.2 Аналіз інвестиційної активності ВАТ “Турбоатом” за 2007 – 2009 роки

На основі даних звітів про рух грошових коштів за 2007 – 2009 роки, проведемо аналіз інвестиційної активності підприємства(див. таблиці 2.7, 2.8, 2.9).

Таблиця 2.7 - Рух коштів у результаті інвестиційної діяльності ВАТ “Турбоатом” у 2007р.,тис.грн[23]

Як показують дані таблиці 2.7, у 2007 році надходження від інвестиційної діяльності склали 2929,9 тис.грн, основна частина яких отримана за рахунок реалізації фінансових інвестицій. Це пов’язано з тим, що підприємство продавало акції з метою залучення додаткових коштів для виробничих потреб. В даному році витрати на інвестиційну діяльність підприємства склали 36620,8 тис.грн, більшість з яких належить витратам на придбання фінансових інвестицій.

Таблиця 2.8 - Рух коштів у результаті інвестиційної діяльності ВАТ “Турбоатом” у 2008р.[23]

З таблиці 2.8 видно, що надходження від інвестиційної діяльності в 2008р. відсутні. Це пов’язано з тим, що після випуску акцій у попередньому році, підприємство не планувало випуск нових акцій. Витрати на інвестиційну діяльність склали 68293 тис.грн, що на 34602,1 тис.грн більше ніж в попередньому році. При цьому: витрати на фінансові інвестиції зменшилися на 1584 тис.грн; витрати на купівлю необоротних активів збільшилися на 4888 тис.грн; інші платежі збільшилися на 28368 тис.грн.

Таблиця 2.9 - Рух коштів у результаті інвестиційної діяльності ВАТ “Турбоатом” у 2009р.[23]

Дані таблиці 2.9 свідчать про слідуюче: відсутні надходження від інвестиційної діяльності; витрати на інвестиційну діяльність склали 75275 тис.грн, що на 6982 тис.грн більше ніж у попередньому році (витрати на фінансові інвестиції зменшились на 257 тис.грн, витрати на придбання необоротних активів збільшилися на 2039 тис.грн, інші платежі збільшилися на 5200 тис.грн).

Виходячи із рис. 2.3 можна зробити висновок про те, що витрати в результаті інвестиційної діяльності ВАТ “Турбоатом” за період з 2007 по 2009 рік збільшувались, але темп їх зростання в період з 2008 по 2009 рік менший ніж в період з 2007 по 2008 рік. Це свідчить про те, що підприємство поступово зменшує обсяг доходу, який спрямовується на інвестиційну діяльність.

Проаналізуємо обсяг та структуру інвесиційних вкладень ВАТ “Турбоатом” у 2007, 2008, 2009 роках. (див. таблиці 2.10, 2.11, 2.12)[23]

Таблиця 2.10 - Аналіз обсягів та структури інвестиційних вкладень ВАТ “Турбоатом” у 2007 році.

Дані таблиці 2.10 свідчать про те, що на кінець року сума реальних інвестицій зросла на 2747,6 тис.грн. Це відбулося за рахунок купівлі нематеріальних активів. Збільшення реальних інвестицій є позитивною рисою, але загальна сума інвестицій на кінець року зменшилась на 29610,8 тис.грн. Причиною цього стало зменшення поточних фінансових інвестицій на 44,28%.

Аналіз таблиці 2.11 показав, що загальна сума інвестицій збільшилась на 63819 тис.грн. Основна сума коштів спрямована на реальні інвестиції – 75,67%, але в порівнянні з початком року їх частка в загальній сумі зменшилась на 7,44%. Це є негативною рисою, так як менше коштів спрямовується на процес виробництва. Фінансові інвестиції зросли на 56865 тис.грн.

Таблиця 2.11 - Аналіз обсягів та структури інвестиційних вкладень ВАТ “Турбоатом” у 2008 році.

Таблиця 2.12 - Аналіз обсягів та структури інвестиційних вкладень ВАТ “Турбоатом” у 2009 році.

Дані таблиці 2.12 свідчать про те, що сума реальних інвестицій збільшилась за рік на 6573 тис.грн. Їхня частка в загальній сумі інвестицій зменшилась на 2,96%. Збільшилась частка фінансових інвестицій за рахунок збільшення довгострокових інвестицій на 27827 тис.грн.

На рисунку 2.4 відображено підсумок по обсягу та структурі інвестиційних вкладень ВАТ “Турбоатом” за 2007 – 2009 роки(на кінець кожного періоду).

Рисунок 2.4 – Обсяг та структура інвестиційних вкладень за період з 2007 по 2009 рік

Виходячи із рисунку 2.4 можна зробити висновок, що обсяг реальних інвестицій, починаючи з 2007 року, зростає меншими темпами ніж обсяг фінансових інвестицій.

За даними річної фінансової звітності за 2009 рік розрахуємо показники фінансової стабільності й інтенсивності використання капіталу підприємства:

1) Коефіцієнт автономії =  (2.1)[22]

Ка = = 0,715

Коефіцієнт автономії показує, наскільки підприємство незалежне від позикового капіталу. В данному випадку цей показник більше ніж 0,5, що є позитивною рисою. У підприємства збільшується можливість упоратися з непередбачуваними ситуаціями, що виникають у ринковій економіці, і менше ризикують кредитори підприємства.

2) Коефіцієнт маневреності =  (2.2)[22]

Км = = 0,795

Оптимальний норматив для цього коефіцієнта: Км ≥ 0,5. Виходячи з розрахунку, можна стверджувати, що підприємство відносно інтенсивно залучає в обіг власні кошти.

3) Кп.і. =(2.3)[22]

де Кп.і. - Коефіцієнт покриття інвестицій

Кп.і. = = 0,719

Оптимальний норматив для цього коефіцієнта знаходиться в межах 0,75 – 1. Таким чином, можна стверджувати про те, що існує ризик для інвесторів, які планують вкладувати свої кошти в дане підприємство.

4) Кп.к. =  (2.4)[22]

де Кп.к. – Коефіцієнт позикових коштів в активах

Кп.к. = = 0,285

Прийнятне максимальне значення цього коефіцієнта становить 0,3–1. Із розрахунку ми бачимо, що коефіцієнт приблизно дорівнює 0,3 і це дає змогу вважати його прийнятним для підприємства.

2.3 Висновки до розділу 2

Виходячи з проведеного аналізу інвестиційної діяльності ВАТ “Турбоатом”, можна стверджувати, що частка реальних інвестицій в загальній сумі, починаючи з 2007 по 2009 рік, зменшується, що негативно впливає на процес виробництва. Але не дивлячись на це, їхня частка все ще залишається найбільшою в загальній кількості інвестицій.

Темп зростання витрат підприємства, пов’язаних з проведенням інвестиційної діяльності, почав зменшуватися в період з 2008 по 2009 рік. Це могло бути викликано кризовим станом економіки України, внаслідок чого підприємство вимушене було зменшити обсяг доходу, який спрямовується на інвестиційну діяльність.

Підприємство використовує як залучені(29%) так і власні кошти(71%) для організації виробничої діяльності.

Розраховані коефіцієнти на підставі даних річної фінансової звітності за 2009 рік свідчать про те, що присутні ризики для інвесторів та існують складнощі при намаганні максимізувати прибуток.

3. Система заходів стимулювання інвестиційної активності підприємств в Україні

На основі аналізу, що був проведений у другому розділі даної курсової роботи, можна відобразити реальний стан інвестиційної діяльності як резидентів, так і нерезидентів в Україні. Ми бачемо, що однією з найбільш гострих проблем сучасної України залишається досягнення стабільного економічного росту. Серед визначальних факторів, що справляють безпосередній вплив на динаміку економічного розвитку, безсумнівно, одне з основних місць належить інвестиційній сфері. За таких умов потрібно розробити і визначитися з методами подолання перешкод розвитку інвестиційної активності підприємств в Україні. До основних напрямів інвестиційної політики в Україні можна віднести[7]:

1) Зниження соціальної напруги, досягнення остаточного підходу у виділенні коштів на потреби соціальної сфери.

2) Скорочення фонду виробничого будівництва за рахунок державних коштів і формування надійних інвестиційних джерел, в першу чергу з власних коштів підприємств та ін.

3) Скорочення централізованих державних капіталовкладень, що виділяються безповоротно. Перехід до нових принципів централізованого фінансування інвестиційної діяльності.

4) Створення ринку підрядних робіт. Зацікавленість будівельників у виконанні замовлень.

5) Прискорення темпів розвитку промисловості групи Б.

6) Прискорення у кілька разів темпів вибуття застарілого обладнання.

7) Перегляд надання державних кредитів на вигідних умовах з дефіцитними ставками на конкурсній основі, включаючи державне замовлення.

8) Залучення іноземних інвестицій, отримання іноземних кредитів, створення спільних підприємств з іноземним капіталом за такими напрямами, як розвиток переробної промисловості АПК, активізація приватизації, конверсії, а також галузей, які визначають науково-технічний прогрес.

9) Створення ефективних форм і механізмів управління інвестиційною діяльністю.

10)Розвиток паливно-енергетичного комплексу, ресурсозберігаючих технологій, конверсія ВПК, забезпечення населення товарами народного споживання вітчизняного виробництва, розвиток медицини і фармацевтичної промисловості.

Усі ці напрями інвестиційної діяльності в Україні вже зараз починають розвиватися. Тому трансформація інвестиційного механізму на мікрорівні, наприклад у промисловості, повинно проводитися в межах макроекономічної стабілізації.

Інвестиційний ринок як економічна категорія являє собою збалансованість попиту і пропозиції на інвестиції та випереджаючих можливостей підрядників в їх матеріалізації. Це означає, що, з одного боку, потрібні економічні заходи з отримання попиту на інвестиції та зменшення маси безготівкових грошей, які неадекватні обсягу та якості продукції, а з іншого, — антимонопольні заходи, які б сприяли розвитку ринку будівельних послуг.

Економіка України має свої особливості, тому вирішення проблеми регулювання має носити тут індивідуальний характер. У чистому вигляді методи, які застосовувались у розвинутих ринкових економіках, неприйнятні для України, оскільки її економіка поєднує окремі чинники, котрі вимагають особливих підходів. Так, з одного боку, інфляційні тенденції вимагають скорочення видатків бюджету, однак недостатньо сформований фінансовий сектор і відсутність сучасних систем соціального забезпечення не дають в повному обсязі застосувати його. З іншого боку, кредитна система слабо розвинута, комерційні банки не взмозі фінансувати масштабні інвестиційні проекти через недостатність власних ресурсів і високі інфляційні очікування й пов’язані з цим ризики. Інфляція знецінила власні кошти підприємств, що спрямовувались у виробництво. Тому в цій ситуації бюджет поки що залишається одним з небагатьох джерел збільшення інвестицій.

Отже, особливість державного макроекономічного регулювання полягає, по-перше, у некомерційних цілях, соціальній орієнтації, іноді в директивному (обов’язковому) характері, підтримці приватних підприємств, прямому стимулюванні їх розвитку, а, по-друге, в орієнтації на закони і принципи ринку, використанні його атрибутів, форм і методів саморегулювання виробництва й обігу продукції. Важливого значення тут набуває раціональне поєднання ринкових і державних методів регулювання, оптимальне співвідношення між ними[10].

Теоретично існує два граничних підходи стосовно державного втручання в інвестиційний процес. У першому випадку держава через виконавчі органи влади бере на себе якомога більше функцій управління: забезпечує проектно-кошторисною документацією, матеріально-технічними ресурсами та обладнанням, фінансує проект та розподіляє прибутки від інвестицій тощо. За умов України це привабливо для державного сектора економіки. У другому випадку для інших суб’єктів інвестування держава повинна надати максимальну свободу і впливати на інвестиційний процес через податкову, амортизаційну, кредитну політику, систему пільг і санкцій.

Дуже важливий напрям регулювання інвестиційного процесу — це обробка перспективної структури інвестицій за формами власності. При цьому слід зважати на те, що державні інвестиції за умов ринку, як правило, не є відособленим джерелом фінансування. Нові методи державної інвестиційної політики — це участь у спільному фінансуванні проектів, надання кредитів за зниженими заліковими ставками, фінансування проектів за рахунок випуску цінних паперів, формування портфелів фінансових інвестицій. Дедалі менше місця у цих методах повинно займати пряме дотування й субсидіювання з боку держави. Головним критерієм державних вкладень в економіку є їх ефективність, оперативна віддача.

Нові підходи до участі держбюджетних коштів у фінансуванні інвестицій вимагають також покращення діяльності органів, які відповідають за ефективність їх використання. В цілому раціональне співвідношення адміністративних і ринкових методів регулювання інвестиційної діяльності поступово змінюватиметься через заміщення старих методів новими.

Першоосновою державного регулювання інвестиційної діяльності є визначення пріоритетів вкладень, тобто спрямувань інвестицій у ті сфери і галузі, які забезпечать розширене відтворення, скорішу віддачу і підвищення життєвого рівня населення. У зв’язку з цим державна інвестиційна політика повинна враховувати такі принципові напрями використання державних і недержавних джерел фінансування[14]:

1) поступовий перехід до економічно обгрунтованого спрямування інвестицій тільки у високорентабельні виробництва і максимальне скорочення витрат на підтримку збиткових і малорентабельних виробництв;

2) перехід від адміністративних методів управління інвестиційними процесами, в тому числі державними, до ринкових через податки, амортизаційні норми і кредитні ставки;

3) заміщення повного держбюджетного фінансування частковою участю держави;

4) впровадження інвестування великих проектів за рахунок державних і муніципальних позик.

На базі цих принципів визначаються основні пріоритети, які є регуляторами при розподілі державних інвестицій. Вони впливають на залучення інвестиційних ресурсів з недержавного сектора. Державна інвестиційна політика України на сучасному етапі передбачає такі пріоритетні напрями використання джерел фінансування:

а) розвиток і модернізація паливно-енергетичного комплексу, створення власної бази та інфраструктури енергоносіїв, впровадження енергозберігаючих технологій;

б) структурна перебудова народного господарства, науково обґрунтована конверсія виробництва; розвиток інфраструктурних галузей з використанням інноваційних проектів; реконструкція і створення нових, екологічно чистих виробництв;

в) інвестування галузей і виробництв, які сприяють розширенню конкурентного середовища, розвитку приватизації й підприємництва;

г) варіантне інвестування і державна підтримка виробництв. які потребують оновлення фондів і мають значний інноваційний потенціал, що може забезпечити технічний і технологічний прорив, істотний приріст обсягів виробництва;

д) інвестування виробництв, де можливе їх ефективне пере-профілювання, санація чи вертикальне злиття;

ж) інвестування ліквідації неперспективних, технологічно відсталих, заздалегідь збиткових підприємств.

Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з дотриманням послідовності наведених пріоритетів при оцінці інвестиційних проектів. На мікроструктурному рівні таке регулювання здійснюється через систему нормативів і преференцій (пільг).

Адекватним у інвестиційній політиці повинен бути весь комплекс засобів, котрі застосовуються з метою впливу на інвестиційні процеси. Ці засоби можна умовно поділити на змінні і постійні, прямі і непрямі, з обмеженою чи загальнодержавною сферою дії та її результатами[18].

До змінних засобів прямого впливу з обмеженою сферою дії та отриманим результатом належать: бюджетне фінансування на безповоротній основі; бюджетне кредитування; державні гарантії щодо умов реалізації інвестиційних проектів; державний контракт на розробку і виконання інвестиційного проекту; розробка та реалізація загальнодержавних цільових комплексних програм; управління процесами приватизації з метою пошуку ефективного інвестора; часткове фінансування державою інвестиційних проектів у пріоритетних галузях економіки; реалізація державою самостійно комерційних високоприбуткових інвестиційних проектів. Ця група засобів за своїми масштабами досить незначна, однак з позиції швидкого нагромадження інвестиційних ресурсів та їх оперативного використання вона найефективніша, оскільки дозволяє за короткий проміжок часу реалізувати масштабні інвестиційні програми, що в цілому повинно дати поштовх до початку економічного зростання. Ці засоби можуть лише сприяти поліпшенню економічної ситуації, але не визначати її.

До змінних засобів непрямого впливу із загальнодержавною сферою дії та отриманим результатом належать: бюджетно-податкова, грошово-кредитна, амортизаційна, цінова, валютна та інноваційна політика. Ці засоби формують економічний клімат в цілому та інвестиційний зокрема, хоча з точки зору швидкої мобілізації інвестиційних ресурсів вони інертніші, за швидкістю своєї дії— повільніші порівняно з прямими засобами.

До постійних засобів прямого впливу з обмеженою чи загальнодержавною сферою дії та отриманим результатом відносяться: ліцензування окремих видів робіт, стандартизація продукції та експертиза інвестиційних проектів. Ця група засобів повинна застосуватися незалежно від економічної ситуації; вона більш зорієнтована на підвищення якості розробки та виконанню інвестиційних проектів і програм[2].

Основними напрямками держаної грошово-кредитної політики в стимулюванні інвестиційних процесів в Україні мають бути[7]:

1) створення правового механізму регулювання економіки, який забезпечить фінансово-кредитним установам належне місце в регулюванні інвестиційного процесу;

2) створення системи законодавчих актів, які б створювали умови для поєднання фінансових ресурсів, банківського та промислового капіталів, реалізації інвестиційних проектів за рахунок позичкових коштів, забезпечували б гарантії та захист у відносинах банків із клієнтами, розширювали зону банківських операцій та послуг на інвестиційному ринку;

4) визначення державної політики щодо оподаткування фінансового капіталу, зокрема, оптимізаиії податків на прибуток кредитних установ, які здійснюють інвестиційне кредитування;

5) врегулювання ризику й рівня прибутковості операцій, пов'язаних з інвестиціями, а також правових умов перетворення короткострокових фінансових ресурсів у довгострокові;

6) розвиток іпотечних, інвестиційних, ощадних та інших банківських установ, що здійснюватимуть інвестиційні операції, та державних та змітаних банківських інститутів, діяльність яких має зосереджуватися на фінансуванні інвестиційних проектів у пріориіетних напрямках розвитку народного господарства України;

7) запровадження ефективних механізмів стимулювання довгострокового кредитування комерційних банків через цільове рефінансування;

8) упровадження заходів, які забезпечать розвиток участі комерційних банків у створенні фінансово-промислових груп та у приватизаційних процесах;

9) запровадження механізму страхування інвестиційних ризиків комерційних банків та заохочення цих банків до надання довгострокових кредитів;

10) залучити до активної інвестиційної діяльності суб'єктів різноманітних форм власності та господарювання для розширення національного товаровиробництва і ринкової інфраструктури, створення інвестиційних наїромаджепь, в якому має брати участь весь фінансовий капітал держави, в тому числі і тіньові його форми.

Поліпшення інвестиційного клімату в державі залежить і від розв'язання проблеми діяльності банківської системи, зокрема, від забезпечення підвищення рівня концентрації банківського капіталу, збільшення обсягів довготермінового кредитування реального сектору економіки, залучення коштів населення[].

Для стимулювання процесу інвестиційної діяльності з довготерміновим банківським кредитуванням слід: запровадити механізм ефективного захисту прав кредиторів, прозорий порядок реалізації заставного майна; забезпечити підвищення рівня концентрації банківського капіталу шляхом підвищення капіталізації та платоспроможності банків, запровадження процедури реорганізації та ліквідації фінансове нестійких банків; стимулювати залучення грошових вкладів населення; створити спеціалізовану фінансову установу для здійснення довго- та середньотермінового фінансування й кредитування пріоритетних інвестиційних проектів; запровадити механізм іпотечного кредитування; стимулювати надходження іноземного капіталу в банківську сферу [7].

Значний вплив на рівень інвестиційної активності в Україні має й амортизаційна політика, яка мас бути спрямована на підвищення фінансової заінтересованості суб'єктів господарювання у здійсненні інвестицій в основний капітал за рахунок коштів власних амортизаційних фондів.

Для подальшого удосконалення механізмів нарахування амортизації з метою активізації інвестиційних процесів на виробництві, основним завданням державної амортизаційної політики має бути:

1) запровадити нарахування амортизаційних відрахувань на всі основні фонди (крім землі);

2) закріпити за суб'єктами господарювання право на використання коштів власного амортизаційного фонду та заборонити будь-які централізовані вилучення з нього;

3) надавати податкові знижки тільки тим суб'єктам господарювання, які мають документальне підтвердження інвестиційного використання коштів амортизаційного фонду;

4) збільшити кількість методів нарахування аморіизаційних відрахувань;

5) розробити класифікацію основного капіталу за групами ,, відповідно до характеру й строків його використання та зносу;

6) запровадити для кожної групи основного капіталу економічно обґрунтовані індикативні норми для нарахування економічної амортизації та діапазони припустимих відхилень, у межах яких суб'єкти господарювання обирають конкретні норми економічної амортизації самостійно;

7) затвердити максимальні граничні рівні податкової амортизації, в межах яких її обсяг може перевищувати обсяг економічної амортизації.

Перелік і вплив засобів державного регулювання на інвестиційну діяльність можна продовжити й іншими напрямками. Зокрема, актуальними сьогодні є:

а) проведення єдиної державної регулятивної політики у сфері підприємництва, спрямованої на досягнення оптимального рівня регулювання державою підприємницької діяльності, визначення правових засад державної підтримки малого підприємництва, регулювання процедури ліцензування та -перегляду нормативно-правових актів із регулювання підприємницької діяльності в окремих секторах економіки з метою підвищення ефективності та конкурентоспроможності суб'єктів господарської діяльності;

б) державна політика у сфері приватизації, яка спрямовується на: заміну фіскальної моделі приватизації інвестиційною та інноваційною; приватизацію великих підприємств та підприємств-монополістів за окремими планами шляхом продажу контрольних пакетів акцій промисловим інвесторам; технічне та технологічне поновлення підприємсів за рахунок частини коштів, що надійдуть від приватизації;

в) активна регіональна політика держави, завданням якої є надання істотною динамізму регіональному соціально-економічному розвитку шляхом більш повного та ефективного залучення у господарський обіг ресурсного потенціалу регіонів, використання переваг територіального поділу й кооперації праці на основі розширення повноважень і підвищення відповідальності місцевих орі анів виконавчої влади та орі анів місцевого самоврядування за вирішення поточних і перспективних проблем територій.

г) державна аграрна політика, основним завданням якої є утвердження повноцінного ринку землі, сучасних земельно-орендних та іпотечних відносин, запровадження економічних стимулів раціонального використання та охорони земель, застосування дозволених нормами СОТ механізмів захисту національного аграрного ринку. Як один із головних державних пріоритетів аграрної політики, направлений на активізацію інвестиційної діяльності в агропромисловому комплексі є: інституційне забезпечення реформ; утвердження ефективних механізмів захисту прав власності на землю; створення на селі сучасної ринкової інфраструктури, зокрема, оптових ринків, торгових домів, та бірж; фінансове оздоровлення галузі через створення спеціалізованих банківських і альтернативних небанківських кредитних інституцій, механізмів фінансових гарантій повернення сільгоспвиробниками кредитів, страхування фінансових ризиків; стимулювання розвитку сільськогосподарської кооперації тощо.

Податкова політика держави має сприяти покращенню інвестиційного клімату в Україні через: зниження податкового навантаження шляхом скорочення переліку податків, зборів (обов'язкових платежів), зменшення податкового навантаження на фонд оплати праці для формування солідарних соціальних фондів та перехід до формування персоніфікованих фондів; розширення бази оподаткування шляхом скасування пільг, які безпосередньо не пов'язані з інноваційною та інвестиційною діяльністю; запровадження механізму декларування податкових пільг суб'єктами - платниками податків; запровадження оподаткування нерухомості; стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств з удосконаленням умов оподаткування, що стимулюють поновлення основних виробничих фондів та розвиток малого бізнесу; підвищення рівня сплати податків і зборів (обов'язкових платежів); недопущення подвійного оподаткування нерезидентів[5].

Ще один важливий напрям — удосконалення механізму проведення міжнародних тендерів, оскільки на практиці іноземні компанії не можуть конкурувати на рівних з вітчизняними фірмами (хоча законодавство їх не обмежує). Серед проблем, з якими стикаються іноземні компанії, можна назвати відсутність інформації про тендерні правила та вимоги, корумпованість організаторів проведення тендеру, неефективний механізм розв'язання спорів.

Важливим напрямом є вдосконалення правових засад процедури банкрутства, що включає чітко визначену основу для ініціювання процедури банкрутства, обмеження переліку осіб, які можуть виконувати функції зовнішнього управляючого, розширення можливостей підприємдтв для захисту від незаконного ініціювання процедури банкрутства. До законів про банкрутство мають бути внесені поправки, які б передбачали високий захист кредиторів[16].

Зниження податкового тиску на підприємства може створити умови для формування у них власних фінансових джерел інвестицій – амортизаційних фондів і реінвестованої частини прибутку. Крім того, використання доходів від продажу акцій підприємств дасть змогу припинити спад виробництва і перейти від стагнації до економічного зростання. Однак таких ресурсів недостатньо для того, щоб зробити глибоку структурну перебудову економіки і забезпечити стабільне економічне зростання.Тому Україні потрібно залучати іноземні інвестиції, зокрема таких інвесторів, як ООН, Європейський Союз, група Всесвітнього банку, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЕБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ) та ін. Кожна з цих організацій ставить перед потенційними інвесторами певні вимоги до оформлення передінвестиційної документації з зазначенням пріоритетних напрямів.

Приоритетними напрямами інвестиційної активності Всесвітнього банку є проекти в галузі сільського господарства, енергетики, промисловості, охорони здоров’я, розвитку міського господарства, водопостачання, зв’язку.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку надає позики тільки на виробничі цілі після ретельного аналізу можливостей їх погашення боржником та, як звичайно, під державні гарантії.

Більше половини коштів, які надає цей Банк країнам, адресовані підприємствам приватного сектора та на реалізацію програм приватизації державних підприємств.

Надаючи позики комерційним підприємствам, Банк не вимагає урядових гарантій, однак обов’язковим є повне повернення позичених коштів. Причому сума платежу містить у собі виплати не пов’язані з ризиком банку у разі надання позики.

Украйні для створення оточення, яке б сприяло прямим іноземним інвестиціям, перш за все бракує зорієнтованої на ринок законодавчої бази. Ефективна юридична система, що грунтується на фундаментальних принципах приватної власності та ринкової економіки, надає могутнього стимулу для капіталовкладень і, навпаки, неефективне правове оточення відвертає інвесторів. Привабливе правове оточення повинно відповідати трьом умовам. По-перше, приватні інвестори, як іноземні, так і внутрішні, мають бути впевнені, що їх інвестиції надійно захищені добре розвинутою системою законів. По-друге, інвестори повинні бути переконані, що закони впроваджуються в життя: найбільш досконале законодавство не має ніякої цінності, якщо не втілюється в практиці. З цього витікає, що іноземні інвестори зацікавлені також в реалізації законодавства – дієздатності судової системи та юридичних процедур. По-третє, інвестори потребують стабільності та передбаченості системи юриспруденції. Постійні зміни в законодавстві серйозно підривають довіру інвесторів[14].

Залишається невирішеною проблема забезпечення зарубіжних інвесторів інформацією про чинне законодавство, стосовно іноземних інвестицій. Тексти законів та інструкцій недосяжні для ознайомлення. Практично нема єдиного підходу до статусу та відміни попередніх законів, тому важко визначити, які закони зберігають чинність, а які були анульовані. Щоб дати зарубіжним інвесторам уявлення про правовий режим в Україні стосовно іноземного капіталу, потрібно організувати регулярний випуск бюлетеня, що містить відповідну інформацію кількома мовами.

Важливим є забезпечення реального дотримання міжнародних договорів і виконання рішень іноземних арбітражів. Міжнародна інвестиційна спільнота має бути впевнена в тому, що будь-які угоди відповідають прийнятим міжнародним нормам і правилам, мають силу в Україні.

Однією з найгостріших проблем для інвесторів, яку необхідно вирішити найближчим часом, є сплата та повернення ПДВ. Вона набуває більшої ваги пропорційно зростанню експорту українських товарів.

Довгострокові цілі із залучення зовнішніх інвестицій потребують постійних зусиль із формування привабливого іміджу країни. Необхідно сформулювати й широко висвітлювати державну політику та готовність уряду вживати радикальних заходів, орієнтованих на ринкову економіку; публічно підтримувати інвестиційну діяльність. Збільшити приток інвестицій можна лише за умови розвитку цілого комплексу чинників, що формують інвестиційний клімат.

Необхідно створити сприятливий інвестиційний клімат не тільки для іноземних інвесторів, але й для вітчизняних. Приватному капіталу також потрібні гарантії від примусових вилучень і свавілля влади, система страхування від некомерційних ризиків, а також стабільні умови роботи при здійсненні довгострокових інвестицій[14].

Пожвавлення економічної, у тому числі інвестиційної діяльності і поліпшення на цій основі соціальних умов можливе тільки шляхом рішучих, комплексних, швидких, прозорих і послідовних ринкових реформ, які (як показує досвід інших країн) вивільнять підприємницьку ініціативу, створять конкурентне середовище й нададуть економіці стимули ефективного розвитку.

Таким чином, можна стверджувати про вирішальну роль держави у формуванні інвестиційного клімату[11].

Поряд з цим, регулюванням інвестиційної сфери на макрорівні, не може охопити всіх його аспектів, врахувати особливості розвитку кожної території. Тому важливим рівнем такого регулювання є регіональний рівень.

Саме тут повинен безпосереднє формуватися інвестиційно-привабливий імідж території, мають передбачатися заходи стимулювання тих чи інших галузей, або конкретних підприємств з метою розв’язання існуючих проблем.

На третьому рівні – рівні підприємств – мають розроблятися конкретні інвестиційні проекти і здійснюватися їх реалізація.

Інвестиційна діяльність підприємства представляє собою досить тривалий час і тому має здійснюватися з урахуванням певної перспективи. Формування напрямків цієї діяльності з урахуванням перспективи представляє процес розробки інвестиційної стратегії.

Вихідною передумовою формування інвестиційної стратегії є загальна стратегія економічного розвитку підприємства. По відношенню до неї інвестиційна стратегія носить підлеглий характер і має узгоджуватися з нею за цілями та етапами розвитку. Таким чином, інвестиційна стратегія має розглядатися як найважливіший фактор забезпечення ефективного розвитку підприємства у відповідності з вибраною нею загальною економічною стратегією.

Процес формування інвестиційної стратегії підприємства повинен пройти певні етапи[20]:

1) визначення періоду реалізації інвестиційної стратегії;

2) визначення стратегічних цілей інвестиційної діяльності;

3) розробка найбільш доцільних шляхів реалізації стратегічних цілей інвестиційної діяльності;

4) оцінювання розробленої інвестиційної стратегії:

а) узгодженість цілей, напрямів та етапів інвестиційної стратегії з базовою стратегією підприємства

б) внутрішню збалансованість інвестиційної стратегії, тобто узгодженість окремих стратегічних цілей і напрямів інвестиційної діяльності між собою, а також послідовність їхнього виконання;

в) узгодженість інвестиційної стратегії із зовнішнім середовищем, тобто відповідність інвестиційної стратегії змінам економічного розвитку, інвестиційного клімату і ринку країни;

г) можливості впровадження інвестиційної стратегії з урахуванням наявного ресурсного потенціалу. У процесі такої оцінки насамперед розглядаються потенційні можливості підприємства у формуванні власних джерел фінансових ресурсів, а також можливості залучення до реалізації інвестиційної стратегії необхідних фінансових та матеріальних ресурсів за рахунок інших джерел;

д) прийняття рівня ризику, пов'язаного з реалізацією інвестиційної стратегії. При цьому розглядаються рівні основних інвестиційних ризиків і можливі фінансові наслідки для підприємства, шляхи їх компенсації;

ж) результативність інвестиційної стратегії на основі визначення економічної ефективності реалізації інвестиційних програм, а також оцінка зовнішньоекономічних результатів, якщо такі передбачені стратегією.

Інвестиційну стратегію слід розглядати і як процес стратегічного управління інвестиційною діяльністю, який включає в себе[16]:

1) тактичне управління інвестиційною діяльністю шляхом формування інвестиційного портфелю компанії;

2) оперативне управління інвестиційною діяльністю через оперативне керування окремими інвестиційними проектами та програмами.

Інвестиційний портфель - це визначена сукупність об'єктів фінансового та реального інвестування, яка формується відповідно до попередньо розробленої інвестиційної стратегії, залежно від інвестиційних цілей[12].

За теперішніх умов портфель може формуватися як сукупність певної кількості об'єктів реального чи фінансового інвестування.

Формування інвестиційного портфеля має здійснюватися за такими принципами:

1) принцип відповідність складу портфеля до інвестиційної стратегії підприємства;

2) принцип забезпечення відповідності портфеля інвестиційним ресурсам;

3) принцип оптимізації співвідношення доходності та ризику;

4) принцип оптимізації співвідношення доходності та ліквідності;

5) принцип керованості інвестиційним портфелем.

Процес формування інвестиційного портфеля має здійснюватися в такій послідовності:

1. Визначення основних цілей інвестиційної політикиЖ;

2. Визначення термінів придбання й зберігання цінних паперів у портфелі;

3. Визначення видів цінних паперів, із яких планується сформувати портфель;

4. Визначення структури інвестиційного портфеля і його складових величин;

5. Визначення класифікації й принципів створення інвестиційного портфеля;

6. Диверсифікація складових частин портфеля;

7. Формування механізмів страхування від ризику;

8. Схеми управління інвестиційним портфелем;

9. Оцінка доходності, ризику й ліквідності інвестиційного портфеля;

10. Оптимізація оподаткування цінних паперів інвестиційного портфеля;

11. Юридичні питання;

12. Кінцева оптимізація структури інвестиційного портфеля за встановленими критеріями доходності, ризику та ліквідності.

Для порівняння альтернативних інвестиційних проектів використовують слідуючі методи:

Метод визначення чистої теперішньої вартості;

Аналіз рентабельності проекту;

Аналіз внутрішньої норми прибутку;

Метод визначення чистої теперішньої вартості:

NPV =  (3.1)[22]

де m – кількість періодів експлуатації проекту;

CFi – грошовий потік в i-му періоді;

IS – вартість проекту.

Додатне значення NPV вказує на доцільність інвестування коштів, оскільки проект є прибутковим. За від’ємного значення NPV проект слід відхилити. Якщо NPV = 0, то проект є ні прибутковим, ні збитковим, а відтак рішення треба приймати на основі інших критеріїв: поліпшення умов праці, зростання іміджу підприємства, досягнення певного соціального ефекту тощо. Якщо підприємство має кілька проектів, то слід спинитися на тому, який має найвище значення чистої теперішньої вартості.

Аналіз рентабельності проекту:

IR =  (3.2)[22]

За економічним змістом рентабельність є величиною прибутку, одержаного на кожну грошову одиницю вкладених у проект коштів. Рентабельність є відносним показником, а тому може застосовуватися для вибору одного з кількох інвестиційних проектів, які мають близькі значення чистої вартості.

Аналіз внутрішньої норми прибутку:

 (3.3)[22]

Внутрішня норма прибутку показує той мінімальний рівень дохідності проекту, за якого він не даватиме ні доходів, ні збитків, тобто за економічним змістом ця норма є точкою беззбитковості даного проекту. Внутрішню норму прибутку (d) знаходять як невідому величину з даного рівняння.

Ця формула є рівнянням з одним невідомим d, яке розв’язується математичними методами або за таблицями приведеної вартості та фіксованих рентних платежів, що уможливлює спрощення розрахунків.

За цим методом обчислюються норми дохідності тих проектів, що в них може вкласти кошти підприємство. Порівняльний аналіз внутрішніх норм прибутку різних проектів альтернативного розміщення коштів підприємства (приміром, у цінні папери), а також середньоринкової норми дохідності, сприяє визначенню найприбутковішого напряму інвестування.

Показник внутрішньої норми прибутку має важливе значення у процесі визначення джерел фінансування інвестиційного проекту. Порівняння вартості інвестованих коштів, тобто витрат на виплату відсотків за користування банківськими позичками, дивідендів та інших пов’язаних із залученням фінансових ресурсів винагород, з внутрішньою нормою прибутку проекту дає можливість визначити його доцільність та прийняти обґрунтоване управлінське рішення. Так, якщо внутрішня норма прибутку проекту вища за вартість авансованого капіталу, то проект є економічно вигідним, а різниця між цими величинами показує рівень прибутковості, на який може розраховувати інвестор. Якщо внутрішня норма прибутку дорівнює вартості авансованого капіталу, то проект не приносить ні доходів, ні збитків, і тоді його доцільність треба визначати за іншими критеріями, наприклад з огляду на соціальний ефект. Коли ж внутрішня норма прибутку менша за вартість авансованого капіталу, проект з будь-якого погляду є економічно невигідним[22].

Алгоритм розрахунку періоду окупності залежить від рівномірності надходження грошових потоків. Якщо грошовий потік є стабільним упродовж періоду експлуатації проекту, то період окупності визначається діленням суми інвестиції на річний обсяг грошового потоку (дріб округлюють у бік збільшення до найближчого цілого).

Такий спрощений підхід до визначення доцільності інвестування прийнятний за умови незначних темпів інфляції (2–5 %) і відповідно невисоких середніх ставок дохідності. Для одержання точніших результатів, а також для тих ринків, де ставки дохідності досить високі, а отже суттєво впливають на часову вартість грошей, у процесі визначення та аналізу періоду окупності інвестицій рекомендується враховувати часовий аспект. У такому разі для розрахунку беруть не номінальні, а дисконтовані грошові потоки, що збільшує період окупності проекту.

Визначення доцільності інвестицій за методом періоду окупності має певні недоліки, зокрема те, що доходи останніх періодів у розрахунках не враховуються, а отже, повну ефективність проекту проаналізувати неможливо. Приміром, із двох інвестиційних проектів з однаковими періодами окупності, один може функціонувати й генерувати грошові потоки ще тривалий час після закінчення періоду окупності, а в іншого з цим періодом збігається і граничний строк експлуатації. Зрозуміло, що перевагу слід віддати першому напряму інвестування, але за критерієм окупності проекти будуть визнані рівноцінними.

Крім того, цей метод не дає змоги виявити відмінності між проектами, які мають однакові періоди окупності, але відрізняються за величиною щорічних надходжень, хоч очевидно, що з двох проектів з однаковими періодами окупності привабливішим буде той, за яким грошові потоки в перші роки експлуатації вищі.

Водночас існує кілька ситуацій, коли застосування цього методу слід визнати доцільним. Скажімо, для кредиторів (банків) період окупності інвестиційного проекту є орієнтиром для визначення тривалості періоду кредитування, а можливість подальшої експлуатації об’єкта для них не має значення. У галузях, які характеризуються високою ймовірністю досить швидких технологічних змін і прискореного морального зносу обладнання, приміром, у галузі комп’ютерної техніки, аналіз періоду окупності є найприйнятнішим критерієм. За умов високого ризику керівництво підприємства може взяти за правило розглядати тільки ті проекти, період окупності яких не перевищує наперед встановленого нормативу. У такому разі метод визначення періоду окупності буде критерієм попереднього відбору проектів[22].

На прикладі ВАТ “Турбоатом” було використано при розрахунках такі показники фінансової стабільності й інтенсивності використання капіталу підприємства, як: коефіцієнт автономії, коефіцієнт маневреності, коефіцієнт покриття інвестицій, коефіцієнт позикових коштів в активах. Дані коефіцієнти потрібні для аналізу інвесторами фінансової спроможності того підприємства, в яке вони планують вкладати гроші.

Висновок

З проведеної роботи видно, що на сьогоднішній день інвестиційна активність в Україні , як і економіка вцілому, знаходиться в кризовому стані і не забезпечує того ефекту, який би сприяв розвитку національної економіки та виробничого потенціалу країни.

Аналіз на макрорівні показав, що надходження іноземного капіталу в Україну все ще недостатньо для інтенсивного розвитку різних галузей економіки країни. Держава не пропонує нових перспективних об’єктів для інвесторів, тому інвестуються ті самі галузі, що й раніше. До основних методів регулювання інвестиційної діяльності в Україні належать: методи грошово – кредитної політики, податкової політики, методи правового регулювання. Всі ці методи є не досконалими на сьогодні і потребують реформування. Разом з цим, в Україні у 2010 році починають збільшуватися інвестиційні потоки. Це пов’язано з проведенням в країні Євро 2012. Збільшується число об’єктів для інвестування, що повинно привернути увагу іноземних інвесторів.

Проаналізувавши особливості інвестиційної діяльності підприємства на прикладі ВАТ “Турбоатом”, можна зробити наступні висновки: у 2008 році темпи зростання інвестиційної активності почали падати, це пов’язано зі зменшенням частки доходу підприємства, що спрямовується на інвестиції; зменшення прибутку підприємства автоматично зменшує частину його, що йде до державного бюджету, а це, в свою чергу, негативно впливає на економічний розвиток країни; при проведенні інвестиційної діяльності, підприємство використовує в основному власні кошти та направляє їх на придбання основних засобів та купівлю фінансових активів.

В даній роботі було обґрунтовано пропозиції і рекомендації по стимулюванню інвестиційної активності підприємств в Україні. До основних можна віднести: орієнтованість на ринок законодавчої бази; зниження податкового тиску на підприємства; удосконалення механізму проведення міжнародних тендерів; надання гарантій іноземним інвесторам; удосконалення аграрної політики і політики у сфері приватизації.

Перелік літератури

1) Конституція України прийнята п’ятою сесією Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України.—1996.-№30.

2) Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18. 09. 1991 р. // http://www.rada.gov.ua

3) Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди): Закон України від 15. 03. 2001 р. – 2001р., - N 2299-ІП.

4) Про кредитні спілки: Закон України від 20. 12. 2001 р. – 2001 р.,- № 2908-Ш.

5) Про оподаткування прибутку підприємств: Закон від 22. 05. 1997р. №283 // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 283.

6) Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12. 07. 2001 р. – 2001 р., - № 2664-ІП.

7) Про затвердження Програми розвитку Інвестиційної діяльності на 2002-2010 рр: Постанова Кабінету Міністрів України від 28. 12. 2001 р. – 2001р., - № 1801

8) Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. Учебник / И.А. Бланк. - К.: МП «Итем» ЛТД «Юнайтед Лондон Трейд Лимитед», 1995. - С. 447.

9) Гріньова В.М. Інвестування. Підручник / В.М.Гріньова, В.О.Коюда, Т.І.Лепейко, О.П.Косюда. – К.:Знання,2008.-452с.

10) Губський Б. В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. Підручник / Б. В. Губський. – К.: Видавництво «Наукова думка», 1998. - 390 с.

11) Дука А.П. Теорія та практика інвестиційної діяльності. Інвестування. Навчальний посібник / А.П. Дука – К.: Каравела. 2007. – 424 с.

12) Загородит А. Г. Фінансовий словник. 2-ге вид. / А. Г. Загородит, Г. Л. Вознюк - Львів: Центр Європи, 1997.

13) Ковалев В.В. Методы оценки инвестиционных проэктов / В.В. Ковалев - М.: Финансы и статистика, 1998.

14) Ландарь І. Особливості залучення іноземних інвестицій в Україну / І. Ландарь – К.: Знання.-1998 №12

15) Липсиц И.В. Инвестиционный проект: методы подготовки и анализа / И.В. Липсиц, В.В. Коссов - М.: БЕК, 1996

16) Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність. Навчальний посібник / Т.В. Майорова. – Київ: «Центр навчальної літератури», 2004, - 376 с.

17) Пересада А. А. Інвестування. Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / А. А. Пересада, О. О. Смірнова, С. В. Онікієнко, О. О. Ляхова. — К.: КНЕУ, 2001. — 251 с.

18) Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом / А.А. Пересада – К.: Лібра, 2002. - 472с

19) Финансы предприятий: Учеб. / Под ред. M.B. Романовского. — СПб.: Изд. дом "Бизнес- Пресса", 2000. — 528 е.; Ансофф И. Стратегическое управление. — М.: Экономика, 1989. — 519 с

20) Пересада А.А. Інвестиційний аналіз: Підручник / А.А. Пересада, Ю.М. Коваленко– К.: КНЕУ, 2003. – 485 с.

21) Татаренко Н.О. Теорії інвестицій: Навч. Посібник / Н.О. Татаренко, A.M. Поручник - К.: КНЕУ, 2000 - 160с.

22) Федоренко В. Г. Страховий та інвестиційний менеджмент. Підручник / В. Г. Федоренко, В. Б. Захожай – К.: МАУП, 2002. — 344 с.

23) http://www.smida.gov.ua/reestr/?kod=05762269&tab=2&lang=ua

24) www.ukrstat.gov.ua

Додаток А

Таблиця А.1 – Баланс на 31.12.2009 р. ВАТ “Турбоатом”