Природні ресурси та проблеми їх вичерпності
Міністерство освіти і науки
України
Державний вищий навчальний
заклад
Києвський національний
економічний університет імені Вадима Гетьмана
Обліково-економічний
факультет
Спеціальність 6509
Реферат на тему:
Природні ресурси та проблеми
їх вичерпності
Виконав:Студент 1-го курсу
група 6
Бабич Владислав Олександрович
Викладач: Хусаїнов Д.Я.
Київ 2010
План
1. Проблеми ефективного
природокористування
2. Ринкова система
3. Природні ресурси
4. Призначення природних ресурсів
Висновки
Вступ
Проблемою ефективного природокористування,
забезпечення суспільства необхідними життєвими умовами ще в античні часи
впливали на формування світогляду й сприйняття природи як єдиної системи.
Відомі філософи стародавньої Греції (Фалес, Анаксимандр, Анаксагор) прагнули
пізнати першооснову існування і всі явища реального світу. Вони намагалися
відшукати закон, за яким існує і розвивається світ. Філософія “про природу ”
формувалися також у стародавній Індії та Китаї.
У середньовічній
Європі панували релігійні погляди на взаємодію природи і людини як одномірне
раз і назавжди дане. Наука про єдність людини і природи отримала новий імпульс
в епоху Відродження. Вчення Аристотеля, Епікура, Лукреція стають основою
пантеїзму в ХV-ХVІІ ст. Концепцію взаємодії суспільства та природи розвивали
Галілей, Джордано Бруно, Леонардо да Вінчі, Нікола Кузанський. Виразником ідей
“Відродження” став також англійський філософ Ф.Бекон. Його емпіричний
індуктивний метод дослідження і пізнання природних, соціальних та політичних
явищ, разом із Р.Декартом, покаляв початок обґрунтуванню всемогутності
людського розуму у підкоренні природи.
На початку ХVІІ
ст. існував напрям суспільної думки, за якою суспільство і природа розглядалися
як єдина система. Представником таких поглядів був французький мислитель Жан
Мальє. У своєму 2Заповіті” він зробив спробу довести єдність природи та людини
і рівність людей як природних істот між собою та з природою. Цю ж думку в книзі
“Система природи ”, виданій в 1770 р., обстоював П.А. Гольбах.
Природу як об’єкт
людської діяльності розглядав видатний німецький поет і мислитель Йоган Вольфан
Гете. Людина, пізнаючи природу, вважав він, утверджує себе щодо інших складових
природи, розкриваючи свої здібності в процесі виробництва й у мистецтві, тим
самим збагачуючи себе як особистість. Розвиток природи та суспільства як
єдиного природно-історичного процесу, в якому трудова діяльність впливає на
формування людської сутності і розпредмечення природи вперше дослідив Гегель.
Економіка
природокористування виникла на підґрунті основних екологічних законів,
властивостей біосфери, розвитку природи і суспільства. Вона визначає економічну
оцінку природних ресурсів; шкоду від забруднення навколишнього середовища та
завдані збитки в грошовому виразі і процеси і явища спільного життя природи та
людини; негативні явища, що виникають від забруднення використання природних
ресурсів з урахуванням вичерпності їх запасів.
Постійно
зростаючі потреби суспільства не відповідають обмеженим можливостям біосфери.
Головними природними ресурсами виступають земля, повітря, океани, річки, озера,
підземні води, рослини, тварини, мікроорганізми, корисні копалини.
Визнаючи
економічну ефективність нових технологій необхідно враховувати фактори, які
впливають на стан навколишнього середови0аі можуть завдати йому шкоди.
Співвідношення між рівнем виробництва та станом навколишнього середовища можна
регулювати за допомогою коштів, отриманих від підприємств за нормативне та
понаднормативне забруднення довкілля.
Враховуючи
перебудову всього економічного механізму, переходу до ринкових відносин,
економіка природокористування дає конкретні рекомендації щодо найефективнішого
використання природних ресурсів, зменшення відходів виробництва за рахунок
впровадження економічно ефективних і екологічно чистих технологій. При цьому
необхідно вирішити три основі завдання. По-перше, як найекономічніше
використовувати природні ресурси, зберігаючи їх, та замінюючи традиційні
енергоносії на інші, доступніші та екологічно чистіші енергоресурси. По-друге,
- спрямувати науково-технічний прогрес на допущення забруднення навколишнього
середовища. По-третє, - спрямувати людську діяльність на відновлення екологічно
чистого середовища біосфери (землі, води, повітря), надання їм природної
чистоти.
Певний час
існувало уявлення, що “природа – храм, а людина в ньому – господар”, що людина
має необмежені права й можливості перебудовувати природу. Сталінський план
фундаментального перетворення природи надав для цього будь-які можливості і
доступні чинники (повороту стоку північних рік на південь, грандіозні проекти,
в тому числі розтоплення криги Арктики, висадження лісосмуг).
Ринкова система,
яка розвивається на Україні, змушує запровадити і і далі прискорено розвивати
економіку природокористування. Оскільки ресурси є предметом купівлі-продажу,
крім того, руйнування природи (виснаження ресурсів, забруднення природного
середовища) спонукає до пошуку нових методів природокористування, бо деградація
природи боляче вдарить по кишені підприємців.
Повинні
проводитися дослідження еколого-економічних відносин та їх наслідків, які
виникають у процесі виробництва та відтворення природних ресурсів.
Потрібно не
тільки вивчати екологічний стан. Але й враховувати закономірності відтворення
природних ресурсів, визначати відповіді грошові витрати.
Природні ресурси – природні об’єкти і явища, що
використовуються в теперішньому часі, минулому і майбутньому для прямого або
посереднього споживання, сприяють створення матеріальних багатств, відтворюванню
трудових ресурсів, підтримці умов існування людства і підвищення якості життя.
Під природними ресурсами традиційно розуміють тіла і сили природи, що на даному
рівні розвитку продуктивних сил можуть бути використані в соціально-економічній
діяльності людей. Поняття “природних ресурсів ” охоплює досить широке коло
об’єктів. У більшості випадків у якості природних ресурсів розглядають природні
тіла, які можуть бути використані для задоволення потреб людей.
Основні типи
природних ресурсів
Оскільки
відтворення відновних природних ресурсів відбувається повільніше, ніж їх
споживання, з одного боку, а невідновні ресурси перетворюються на форми,
непридатні для подальшої експлуатації через значну розсіяність потрібних
елементів або нову хімічну структуру, — з іншого, то відбувається вичерпність
багатьох природних ресурсів.
Ще до недавнього часу людство вважало природні ресурси невичерпними, а
тому прагнуло взяти від природи якнайбільше, нічого не віддаючи. Нині
переконалися, що практично невичерпних ресурсів, крім сонячної енергії та
космічного випромінювання, теплоти земних надр, сил гравітації та обертання
Землі, енергії вітру, припливів і талої води, у природі більше не існує. Умовно
невичерпними поки що, па даному етапі розвитку суспільства, можна вважати
загальні запаси кисню в атмосфері та води в гідросфері. Однак через
нерівномірний розподіл та антропогенне забруднення вже нині в окремих районах
Землі відчувається гостра їх нестача, особливо чистої питної води.
Вичерпні — це ресурси, кількість яких невпинно зменшується відповідно до
їх добування або вивчення з природного середовища, їх, у свою чергу, поділяють
на відновні (чисте повітря, вода, родючі ґрунти, рослинність, тваринний світ) і
невідновні (мінеральні ресурси). Мінеральна сировина належить до невідновних
ресурсів, і найголовніші з них (вугілля, нафта, природний газ, залізо, манган,
поліметали) нині вичерпані або майже вичерпані.
У господарській діяльності ресурси поділяють щодо використання І їх у
сфері матеріального виробництва та невиробничій сфері. Ресурси матеріального
виробництва — це промислові і сільськогосподарські. Ресурси невиробничої сфери
— це ресурси прямого й непрямого споживання. З практичною метою ресурси кожного
класу поділяють па дрібніші групи. Так, промислові ресурси — на енергетичні
(нафта, вугілля, природний газ), ресурси для металургійної промисловості
(залізна, манганова, титанова руди тощо), сировину для одержання предметів
безпосереднього споживання (деревина) та продуктів харчування (гриби, фрукти,
ягоди та інші дари ланів, садів, городів і лісів).
Біосфера Землі є замкненою системою з відносно сталою масою і обмінюється
з космічним простором лише енергією. Тому людство мас враховувати її здатність
самовідтворювати свою біопродуктивність та вичерпність запасів невідновних
ресурсів. Потрібно економію і раціонально використовувати природні ресурси,
свідомо відмовившись від надлишків. Подальший розвиток життя па Землі залежить
від наявності природних ресурсів, простору для життя і об'єктів для задоволення
культурних та інших потреб.
Грудки ресурсів (енергетичні, газово-атмосферні, водні,
грунтово-геологічні, біологічні, кліматичні, рекреаційні, антропно-екологічні,
інформаційні, простору і часу) і види ресурсів (більше 76 компонентів)
утворюють інтегральні і комплексні сукупності.
Оскільки практично всі елементи природи так чи інакше використовуються чи
можуть бути використані людиною (потенційні ПР),
Л.Г. Мельник вважає, що більш вірним розглядати ПФ за їх відношенням до
виконуваних функцій: якщо природній фактор розглядаються при їх використанні у
суспільному виробництві, доцільно застосовувати термін природні ресурси; якщо
ПФ виконують екологічні, фізіологічні і соціальні функції - термін природні
Крім національних природні ресурси, які повністю знаходяться під
суверенітетом тієї або іншої країни, існують багатонаціональні ПР, тобто
ресурси прикордонних рік, мігруючих тварин і птахів, внутрішніх морів і озер,
на берегах яких проживають народи різних країн. Існують і міжнародні ПР, що є
загальним надбанням (ресурси Світового океану за межами територіальних вод,
атмосферного повітря, Антарктиди і Космосу); тобто природоохоронні проблеми не
знають національних кордонів.
загальнонародної - па стратегічні природні об'єкти національного значення;
державної - на об'єкти ПР, що мають державне значення і масове поширення
на всій території України; Ч? колективної (в т.ч. регіональної, територіальної
і комунальної) на природні об'єкти і ресурси, що передаються у власність
колективам для організації їх використання,
відтворювання і охорони у відносно обмежених масштабах за тканими
ринкових відносин;
індивідуальної (в т.ч. приватної) - на окремі природні об'єкти місцевого
значення.
Б.В. Буркинськтий і ін. (1999) виділяють такі природні об'єкти: водні
об'єкти; об'єкти корисних мінерально-сировинних копалин; об'єктні геологічного
середовища; об'єкти земельних ресурсів; об'єкти лісових ресурсів; об'єкти
біологічних ресурсів. Крім того, виділяються основні структурні складові і
елементи природних об'єктів.
Єдиної класифікації ПР немає. Зазвичай ПР поділяються на невичерпні
(сонячна енергія, вітер, вода, приплив) і вичерпні; останні в свою чергу
поділяються на поновлювані (чисте повітря, прісна вода, родючий ґрунт, рослини
і тварини) і непоновлювані (викопне паливо, металева і неметалева сировина)
ресурси. Найбільш повною представляється класифікація М.Ф. Реймерса. Згідно з
цією класифікацією ПР диференціюються за такими ознаками:
1) за джерелом і місцеположенням;
2) за швидкістю вичерпання: швидко вичерпні і повільно вичерпні;
3) за можливістю самопоновлювання і культивування: поновлювані і не
поновлювані, тобто здатні або нездатні до самопоновлювання за строки,
ІІорівняні з термінами їх споживання (рослинність, вода в річці, ґрунтові води
- поновлювані ПР, а мінерали, гірські породи, горючі корисні
викопні-непоновлювані);
4) за темпами економічного заповнення - за рахунок пошуку нових джерел
або нових технологій, тобто які можуть або не можуть бути відшкодовані для
економічних потреб: поправні або відшкодовані і непоправні або невідшкодовані
(дефіцит вуглеводневої сировини, заліза і марганцю на суші можна компенсувати освоєнням
залізисто-марганцевих конкрецій на дні океанів);
5) за можливістю заміни одних ресурсів іншими: заміни! (метали-керамікою,
пластмасою) і незамінні (оптимальний для дихання склад атмосферного повітря).
Залежно від призначення природні ресурси поділяють на такі групи:
атмосферне повітря, мінеральні, рослинні, земельні, тваринні, водні,
рекреаційні. Атмосферне повітря - це один з основних життєво важливих елементів
навколишнього природного середовища, який включав весь повітряний басейн, що
оточує Землю. Це однин з компонентів природи, що не втримується в межах
національних кордонів і здатний перемішатися в межах атмосфери Землі.
Відповідно неякісне забруднено атмосферне повітря прилеглих до України країн
забруднює але лише їх території, а й територію нашої держави, що необхідно
врахувати при плануванні охорони атмосферного повітря і проведенні міжнародної
політики в галузі природокористування.
Мінеральні ресурси - це та частина, природних ресурсів, яка добувається з
надр Землі і використовується в промисловості. Залежно від призначення
мінеральні ресурси поділяють на такі групи: паливно-енергетичні, рудні,
природні будівельні матеріали і нерудні корисні копалини, гідромінеральні
ресурси. Паливно-енергетичні мінеральні ресурси використовуються голошиїм чином
ніс енергоносії. До них включають нафту, вугілля, олонці, природний газ тощо. Рудні
мінеральні ресурси використовується головним чином для виплавлення металів і виготовлення
інших мінералів. До них можна відносити залізні. Марганцеві та свинцево-цинкові
руди, золото, срібло тощо. Природні будівельні матеріали і нерудні корисні
копалини включають мармур, агат, гірський кришталь, пісок тощо.
Гідромінеральні ресурси - це частина мінеральних ресурсів, ліси водами,
що добуваються з надр землі (підземні прісні води, мінеральні води).
Природні рослинні ресурси - це сукупність рослинності, яка росте на суші
і у водному середовищі. До природних рослинних ресурсів включають - рослинність
лісів, чагарників, пустиш, степів, фриганоподібних напівчагарників, луків,
боліт, солончаків, озер, річок, морів і океанів.
У складі природних ресурсів особливе місце займають лісові. У літературі
неправомірні розглядають лісові ресурси в цілому як складову частину рослинних.
Лісові ресурси включають лісову рослинність (та її корисні функції -
рекреаційні, захисні тощо) і лісовий тваринний світ і його продукти. Відповідно
до рослинних ресурсів може бути піднесена лише лісова рослинність без лісових
тварин, які с часткою тваринних ресурсі її. У цілому лісові ресурси доцільно
розглядати лк окремий специфічний компонент природи, який складається з лісової
рослинності і лісових тварин, органічно взаємозв’язаних між собою умовами
відтворення.
Земельні ресурси - це верхній шор зонної кулі, який у процесі суспільного
виробництво використовується як основний засіб виробництва (особливо у таких
галузях народного господарства, як лісова і сільська/. Земельні ресурси залежно
від їх призначення поділяють на: землі сільськогосподарського призначання
/використовуються для потреб сільського господарство/; землі населених пунктів
/землі, закріплені за окремими містами, селищами міського типу і сільськими
насаленими пунктами/; землі промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та
іншого призначення (використовуються для розвитку відповідних галузях); землі
природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного ат історико-культурного
призначення (заповідників, національних, зоологічних і дендрологічних парків,
ботанічних садів, місць масового відпочинку населення тощо/; землі лісового
фонду (вкриті лісом, а також по вкриті лісом, які виділені для потреб лісового
господарства); землі водного фонду /зайняті ріками, озерами, водоймами,
болотами, гідротехнічними та іншими водогосподарськими спорудами, а також
виділені на берегах водойм під смуги відведення; землі запасу /не передані у
власність або по надані у постійно користування/.
Природні тваринні ресурси - це сукупність тварин природного походження,
що склалося історично в межах будь-якої території або акваторії. Природні тваринні
ресурси представлені тваринами лісів, столів, водних басейнів тощо. Вони
суттєво впливають на розпиток лісового, сільського то мисливського господарств,
рибальства.
Водні ресурси - це запаси води у відкритих /річках, озерах, морях,
океанах/ і закритих /підземних/ водних басейнах. У складі водних ресурсів
волика соціальне і економічно значення миють ресурси прісних вод, придатних для
використання в побуті, сільському господарстві, комунальному господарстві та
інших сферах.
Рекреаційні ресурси - це те частина природних ресурсів, яка може бути
використана для оздоровлення населення.
Регулювання використання природних ресурсів здійснюються законодавством
України. 3аложно від рівня регулювання використання природних ресурсів
виділяють природні ресурси республіканського і місцевого значення. Закон
України про охорону навколишнього природного середовища /стаття 39/ до
природних ресурсів республіканського значення відносить: територіальні та
внутрішні морські води, природні ресурси континентального шельфу то виключної
/морської/ економічної зони; атмосферне повітря; підземні води; поверхневі
води, що знаходяться або використовуються на-території понад одну область;
лісові ресурси державного значення) природні ресурси в межах територій і
об’єктів природно-заповідного фонду республіканського значення види тварин і
рослин, занесені по Червоної книги; корисні копалини за винятком
загальнопоширених. Усі інші природні компоненти, які законодавством України не
віднесені до ресурсів республіканського значення, є природними ресурсами
місцевого значення.
Залежно від еколого-економічної доступності використання природних
ресурсів їх поділяють на потенційні, екологічно доступні, мобільні й економічно
доступні Потенційні природні ресурси - це сукупність фізичних природних
ресурсів, які залягають в літосфері, гідросфері то атмосфері і можуть бути
використані для потреб народного господарства і населення. Екологічно доступні
природні ресурси - це частина потенційних природних ресурсів, яку можна
використати для потреб народного господарство або населення без шкоди для
навколишнього природного середовища. Мобільні природні ресурси - це частина
екологічно доступних природних ресурсів, яка залишиться у споживачі після
вирахування вимушених втрат природних ресурсів у процесі добування і
транспортування. Економічно доступні природні ресурси – це частина мобільних
природних ресурсів, яку можна ефективно використати для виготовлення
промислової продукції та інших потреб. Тобто це та частина природного
потенціалу, добування якої на застосування сучасних технологій дозволяє
отримувати якісну і конкурентоспроможну продукцію.
За особливостями відтворення природні ресурси поділяють на відновлювані й
не відновлювані. Відновлювані природні ресурси здатні поновлювати без втручання
людини /шляхом самовідновлення/. До таких природних pесурсів можна віднести
рослинність, тварин тощо. Невідновлювані природні ресурси не відновлюються без
втручання праці людини.
У складі: відновлюваних природних ресурсів особливе місце в економічному,
соціальному і культурному розвитку людства займають лісові./ З одного боку, це
заноси цінної природно відновлюваної сировини, з другого - важливий фактор
стабільності навколишнього природного середовища.
Залежно від специфіки природокористування природні ресурси поділяють на
такі групи: разового споживання; безперервного споживання. ДО природних
ресурсів разового споживання можна віднести ті компоненти, які як природні ресурси
споживаються /використовуються/ лише один раз. До них можна віднести вугілля,
нафту, сланці, руди тощо. До природних ресурсів багаторазового споживання
Доцільно включати компоненти природи, які використовуються декілька разів
/наприклад, водні ресурси, рекреаційні, захисні та інші корисні функції лісу
тощо/. До природних pеcypсів безперервного споживача можна віднести ті
компоненти природи, якими користуються постійно /земельні ресурси, енергія
сонця, вітру тощо/. Ці специфічні особливості природних ресурсів необхідно
враховувати при плануванні! природокористування, економічній оцінці і платі
/податках/.
Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» містить
загальний перелік обов'язків громадян у галузі екології (ст. 12):
- берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства
відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного
середовища;
- здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших
екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів;
- не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів;
- вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи
за екологічні правопорушення;
- компенсувати
шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє
природне середовище.
Висновки
Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання
природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки розроблено відповідно до
статті 16 Конституції України, якою визначено, що забезпечення екологічної
безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання
наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження
генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Державна політика
у сфері екології, як і будь якій іншій сфері повинна базуватися на стабільній
системі законодавства, актів, нормативів, але ця система, особливо у перехідний
період повинна бути еластичною, тобто вміти швидко реагувати на зміни
навколишніх компонентів, вміти пристосовуватися до змін занадто складного
середовища. І це є дуже ефективним засобом подолання екологічної кризи та забезпечення
природоохоронної функції держави. Основні напрями втілюватимуться за допомогою
системи екологічного права. Правовий механізм має надати основним напрямам чіткої
цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов'язковості, сприяти врегулюванню
відносин у галузі екології, застосуванню превентивних, оперативних, стимулюючих
і примусових заходів до юридичних та фізичних осіб щодо використання природних
ресурсів та їх відходів і юридичної відповідальності за порушення екологічного
законодавства.
Список
використаної літератури
1. Атлас України 8-9 кл
“Картографія”, 2000 р., 2001 р.
2. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С.
Основи екологічних знань: Підручник.-К.:
Либідь; 2002 р-288 с.
3. Джигирей та ін. Основи екології та
охорони навколишнього природного
сереловища, (Екологія та охорона
природи). Підручник.-Вид. 3-тє, доп.-
4. Жук М.В. Комерційні відносини
України: Підручник.-Чернівці: Рута: 2003 – 576 с.
5. Жук М.В., Круль В.П. Розміщення
продуктивних сил і економіка регіонів України: Навчальний посібник – Чернівці:
Рута, 2002 – 293 с.
6. Заболоцький Б.Ф. РПС України:
Національна макроекономіка: Посібник. -
К.:Академвидав. 2002.-368 с.
7. Заставний Ф.Д. Географія України –
Львів: Світ, 2000 – 360 с.
8. Заставний Ф.Д. Економічна і
соціальна географія України: Підруч. Для 9 кл. Серед. Загальноосвіт. шк.- К.:
Форум, 2000 – 239 с.
9. Іщук С.І РПС. К.: Вид 4-те,
доп.-Європ. Ун-Т, 2002 – 216 с.
10. Кучеренко М.Є., Вервес Ю.І.,
Балан П.Г. та ін. – К.: Генеза, 1998 - 464 с.