Міжбюджетні фінансові відносини

Міжбюджетні фінансові відносини

Зміст

Вступ

1. Поняття міжбюджетних відносин

2. Критерії розмежування видатків і доходів між окремими бюджетами

3. Характер та форми взаємовідносин між бюджетами. Субсидіювання та його види: субсидії, субвенції, дотації

4. Зарубіжний досвід використання бюджетних трансфертів

5. Проблеми вдосконалення системи трансфертів

Висновок

Література

Вступ

Головною ознакою міжурядових трансфертів та їхнє фінансових відносин у будь-якій правове регулювання країні є організація та способи переміщення фінансових ресурсів від одного рівня влади до іншого. Основним інструментом такого переміщення ресурсів є система бюджетних трансфертів.

Трансферти — головний інструмент організації міжбюджетних взаємовідносин, як уже зазначалося в попередньому параграфі роботи.

Термін трансферти в українському законодавстві почав використовуватись у 1998 р. Трансфертами в Україні є дотації, субсидії, субвенції, а також міжбюджетні взаєморозрахунки. Проблема використання дотацій, субсидій і субвенцій уже порушувалася в українській літературі. Обговорюється вона і у виданнях Російської Федерації. Цій проблемі присвячено ряд спеціальних видань за Програмою сприяння парламентові України.

Проблема бюджетних трансфертів має велике практичне значення, адже в Україні розвивається тенденція збільшення чисельності дотаційних бюджетів.

1. Поняття міжбюджетних відносин

Місцеві бюджети можуть бути достатніми для виконання органами місцевого самоврядування делегованих і власних повноважень, а також для забезпечення населення соціальними послугами не нижче рівня мінімальних соціальних гарантій. Якщо місцеві бюджети не збалансовані з урахуванням цих умов, держава забезпечує їхню збалансованість шляхом передачі засобів у виді міжбюджетних трансфертів (дотацій, субвенцій).

Міжбюджетні відносини - це система фінансових відносин, які формуються між державою, АРК, місцевим самоврядуванням в процесі забезпечення ресурсами відповідних бюджетів для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України (ст.81).

Визначення правових норм щодо забезпечення відповідності між повноваженням на здійснення видатків з місцевих бюджетів та бюджетними ресурсами, що мають забезпечувати виконання цих повноважень - першочергова мета.

Недосконалість інституційної та правової бази регулювання міжбюджетних відносин мали місце протягом останніх років:

По-перше, відсутність чіткого розподілу видаткових повноважень між державним та місцевими бюджетами, а також передача на місцеві бюджети видатків без забезпечення їх відповідними ресурсами знімала відповідальність з органів місцевої влади за виконання зобов’язань з надання бюджетних послуг населенню

По-друге, основна частка доходів місцевих бюджетів формувалась за рахунок відрахувань від загальнодержавних податків і зборів, нормативи яких щорічно змінювались.

З прийняттям БК запроваджені основні норми щодо реформування фінансових відносин, а також врегульовані такі питання:

Здійснено розмежування видатків між ланками бюджетної системи та відповідальність органів влади за їх здійснення;(Ст.84,86);

Визначено, що видатки за державними програмами соціального захисту та соцзабезпечення населення фінансуватимуться за рахунок коштів державного бюджету (ст.102);

Місцевим органам влади надано право самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону. Держава на стадії формування обсягів міжбюджетних трансфертів встановлює обмежений загальний обсяг видатків місцевих бюджетів, що дозволить контролювати сумарні видатки (ст.94);

Види доходів місцевих бюджетів розмежовані на ті, що враховуються і ті, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів. Передбачена компенсація втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок наданих державою податкових пільг (ст.103);

Встановлено диференціацію трансфертів за конкретними напрямами та видами (ст.98)

Міжбюджетні трансферти поділяються на три групи:

До першої групи належать трансферти, що здійснюються в порядку вирівнювання бюджетної спроможності на безоплатній і безповоротній основі для покриття поточних видатків;

Дотація вирівнювання доходної спроможності бюджету;

Трансферти, що передаються до ДБ та місцевих бюджетів

До другої групи належать трансферти , що надаються для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про його надання:

Субвенція на здійснення програм соціального захисту, що надається з ДБ;

Субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою (надається з державного бюджету);

Субвенція на виконання інвестиційних проектів;

Субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань

До третьої групи належать інші трансферти, що надаються на безоплатній і безповоротній основі у вигляді дотації.

Для здійснення розподілу загального обсягу прогнозних видатків між місцевими бюджетами ст.94 БК зобов’язує використовувати фінансові нормативи бюджетної забезпеченості, які визначаються шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовуються на надання бюджетних послуг, на кількість мешканців чи споживачів соціальних послуг. Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості є єдиним для всіх місцевих бюджетів дорівнює середнім по країні витратам на одного споживача бюджетної послуги за кожним видом видатків бюджету.

Метою його застосування є досягнення прозорого, об’єктивного та справедливого порядку визначення видаткового обсягу ресурсів для окремого місцевого бюджету залежно від кількості отримувачів бюджетних послуг.

Розрахунок обсягу доходів, закріплених за бюджетами. проводиться у межах прогнозного обсягу доходів зведеного бюджету України, визначеного на підставі основних прогнозних макропоказників на плановий рік, а також із застосуванням індексу відносної податкоспроможності територіальної одиниці. (визначаються, як відношення середньодушового кошика доходів місцевого самоврядування до середнього по Україні значення, що враховується при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. Індекси не можуть змінюватися і переглядатися частіше, ніж раз в три роки (ст.98)

Обсяг дотацій вирівнювання з державного бюджету, що надаються бюджету АРК, обласним бюджетам, бюджету м. Києва і Севастополя, бюджетам республіканського і обласного значення та бюджетам районів, або коштів, що передаються з цих бюджетів до державного бюджету (Ti), визначається за загальним фондом бюджету адміністративно-територіальної одиниці як різниця між розрахунковим обсягом видатків (Vi), прогнозним показником обсягу доходів, що акумулюються на її території (Di),із застосуванням коефіцієнта вирівнювання ai.

Ti=ai (Vi – Di),

Ti- кошти, що передаються з бюджетів до ДБ

a i – коефіцієнт вирівнювання

Vi - розрахунковий обсяг видатків

Di – прогнозний показник обсягу доходів

2. Критерії розмежування видатків і доходів між окремими бюджетами

Критерії розмежування видів видатків між бюджетами будується на основі принципу субсидіарності, з урахуванням повноти надання бюджетних послуг та їх наближення безпосередньо до споживача.

Відповідно до критеріїв видатки поділяються на такі групи:

До першої групи видатків, що здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст, та їх об’єднань, належать видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, що забезпечують необхідне першочергове надання соцпослуг, гарантованих державою, і розташовані найближче до споживачів;

До другої групи ,що здійснюються з бюджетів міст республіканського АРК та міст обласного значення, а також районних бюджетів, належать видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, що забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих для всіх громадян України;

До третьої групи видатків, що здійснюються з бюджету АРК та обласних бюджетів, належать видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, що забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України.

Розмежування доходів і видатків між окремими бюджетами починається з розподілу видатків. Оскільки бюджет є фінансовою базою держави, то в основі розмежування видатків лежить визначення меж функцій між окремими рівнями державної влади й управління. Розподіл видатків може ґрунтуватися на двох принципах: відомчій підпорядкованості і територіальному розташуванні об’єктів фінансування.

Принцип відомчої підпорядкованості означає, що суб’єкт бюджетного фінансування отримує кошти з того бюджету, який відповідає рівню органу управління цим суб’єктом (наприклад НУ ім. Т.Г.Шевченка фінансується з ДБ)

Принцип територіального розташування означає, що фінансування здійснюється з бюджету тієї адміністративної одиниці, на території якої знаходиться суб’єкт господарювання. На даний час основним є принцип відомчої підпорядкованості.

У процесі розмежування доходів вирішуються такі завдання:

забезпечення збалансованості кожного бюджету;

забезпечення рівномірності надходження коштів до бюджету протягом бюджетного року;

забезпечення необхідними коштами покриття усіх видатків окремих ланок бюджетної системи, згідно з програмами економічного та соціального розвитку.

Розподіл доходів є похідним від розподілу видатків і має в своїй основі такі принципи:

Забезпечення надійної фінансової бази для фінансування закріплених видатків;

Встановлення залежності між зусиллями органів влади й управління та формування доходів відповідних бюджетів;

Встановлення заінтересованості місцевих органів влади у пошуку і мобілізації фінансових ресурсів і недопущення адміністративного вилучення доходів для бюджетів вищого рівня.

Розподіл доходів ґрунтується на встановленні загальнодержавних податків і платежів та місцевих податків і зборів.

Загальнодержавні податки та обов’язкові платежі поділяються на:

Закріплені доходи - доходи, які повністю або на основі фіксованого відсотку на постійній чи довгостроковій основі у встановленому Законом порядку, надходять до відповідного бюджету.

Перелік доходів визначається Бюджетним кодексом, Законом України “Про бюджет України на поточний рік” та Законом України “Про місцеві Ради народних депутатів”.

Характеризуються тим, що вони направляються в той чи інший бюджет в залежності від відомчого підпорядкування господарства і з урахуванням територіального признаку надходження грошових коштів.

 Регульовані – доходи, які з метою збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів надходять до них у формі відрахувань податків або платежів за нормативами, затвердженими у визначеному Законом порядку. Або це доходи, які надходять в різні ланки бюджетів у відповідності з % відрахувань, які встановлені для даного бюджету.

У процесі виконання бюджетів основними є зовнішні бюджетні потоки - вхідні і вихідні. Разом з тим існують і взаємовідносини між окремими ланками бюджетної системи - внутрішніми бюджетними потоками, які відображають перерозподіл доходів і видатків між бюджетами.

3. Характер та форми взаємовідносин між бюджетами. Субсидіювання та його види: субсидії, субвенції, дотації

Форми взаємовідносин:

Субсидіювання - передача коштів з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня з метою фінансової допомоги. Існують три види субсидіювання: субсидії, субвенції, дотації.

Дотація – кошти , що передаються з ДБ до МБ або з місцевого бюджету вищого рівня до МБ нижчого рівня безповоротно для збалансування їх доходів та видатків.

Субвенція - кошти, які надаються місцевому бюджету з ДБ або з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня на фінансування цільових видатків і підлягають поверненню у випадку їх нецільового використання.

Субсидія - кошти, які надаються з ДБ місцевим бюджетам, або з місцевого бюджету вищого рівня до місцевого бюджету нижчого рівня на фінансування цільових видатків.

Вилучення коштів – явище, зворотне дотації, тобто передача коштів бюджетного надлишку з бюджетів нижчого рівня до бюджету вищого рівня.

Бюджетні позички – отримання коштів у фінансово-кредитних установах на покриття тимчасового касового розриву.(незбіг у часі фінансування видатків і надходження доходів). Бюджетним кодексом визначено, що термін отримання цієї позички до трьох місяців , але у межах поточного року. Порядок отримання позички визначає МФУ. Надання позичок з одного бюджету іншому забороняється

Бюджетні позички мають такі ознаки:

Безпроцентний характер;

Мають бути погашені до закінчення бюджетного року;

Видаються органами влади чи управління тільки безпосередньо підпорядкованим їм органам.

Взаємні розрахунки - передача коштів з одного бюджету до іншого в зв’язку з перерозподілом між ними доходів чи видатків після затвердження бюджетів. При такому перерозподілі виникає надлишок коштів в одному бюджеті і нестача (в такому ж розмірі ) в іншому.

За характером взаємовідносини між бюджетами вони можуть бути договірними чи обов’язковим.

Субсидіювання та бюджетні позички здійснюються тільки на договірній основі, а вилучення коштів та взаєморозрахунки в обов’язковому порядку.

Види бюджетів.

Сукупність всіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи за доходами та видатками є зведеним бюджетом.

Бюджет АР Крим об’єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування АР.

До місцевих бюджетів належать: обласні, міські, районні, районні в містах,селищні і сільські.

Бюджет області об’єднує обласний бюджет і бюджети районів і міст обласного підпорядкування.

Бюджет району об’єднує районний бюджет бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські.

Селищні та сільські бюджети створюються за рішенням районних, міських Рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази.

Бюджет міста , яке має районний поділ, об’єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу.

У випадках коли міській, районній у місті Раді народних депутатів адміністративного підпорядкування інші міста, селища чи сільські населенні пункти, бюджети цих міст, селищні, сільські бюджети об’єднуються відповідно у бюджеті міста або бюджету району в місті, Радам народних депутатів яким підпорядковані зазначені населені пункти.

Районний бюджет у місті – бюджет, який складається, затверджується, виконується органами районного у місті самоврядування.(крім районів у міст. Києві та Севастополі.) У Києві та Севастополі бюджет складається і виконується відповідними держадміністраціями.

Місцевий бюджет – сукупність бюджетів які складаються і затверджуються, виконуються відповідними органами держвлади і місцевого самоврядування.

Районний бюджет – бюджет, який складається, затверджується і виконується районними органами держвлади.

Бюджет області – сукупність доходів і видатків обласного бюджету а також бюджетів районів і міст обласного підпорядкування.

Бюджет міста з районним поділом - сукупність доходів і видатків міського бюджету та бюджетів районів у складі міста (різновид зведеного бюджету)

Із визнанням України самостійною державою, постають проблеми створення і функціонування власної бюджетної системи, що передбачає:

 виділення ланок бюджетної системи;

наповнення бюджетів, розподіл податків і зборів між окремими бюджетами;

напрямки використання коштів окремих бюджетів;

питання збалансованості бюджетів;

внутрібюджетні відносини.

4. Зарубіжний досвід використання бюджетних трансфертів

Розв’язання проблем, пов’язаних із становленням в Україні системи трансфертів, потребує вивчення теперішнього зарубіжного досвіду їх використання.

Розглянемо окремі аспекти цього досвіду.

Трансферти — це узагальнюючий термін, яким у зарубіжних країнах називаються фінансові ресурси, що передаються з бюджету центрального уряду до бюджетів місцевого самоврядування, а також із бюджетів територіальних одиниць вищого адміністративного рівня до бюджетів одиниць нижчого адміністративного рівня, а також у зворотному напрямку.

За рахунок трансфертів у багатьох країнах формується домінуюча частина доходів місцевих органів влади. Так, у середині 90-х pp. за рахунок трансфертів на Мальті формувалося 98% доходів муніципальних бюджетів, у Румунії—79, у Болгарії — 78, в Угорщині — 66, у Латвії — 68, у Словенії — 67, у Великобританії — 77, у Нідерландах — 60%. До цієї групи входять як високо-розвинуті індустріальні держави, так і країни Східної Європи, котрі належали до колишньої соціалістичної системи. Є група європейських країн, де трансферти відіграють відносно незначну роль. У Швейцарії за їхній рахунок формується 18% доходів муніципальних бюджетів, у Швеції — 19, у Франції—26, у Фінляндії та Сан-Марино — 31, у Данії — 24, на Кіпрі — 30, в Австрії — 35%. У багатьох країнах цей показник не перевищує 50% .

У зарубіжних країнах сформувалася розгалужена система трансфертів. Вони є інструментом проведення державної регіональної фінансової політики. За допомогою трансфертів здійснюється фінансове вирівнювання, фінансуються так звані агентські послуги (делеговані повноваження), забезпечуються послуги місцевої влади на рівні встановлених центральною владою мінімальних соціальних стандартів. Трансферти дозволяють компенсувати втрати окремих громад через додаткові витрати на послуги, якими користуються жителі інших територіальних колективів. Є трансферти, що надаються центральним урядом органам влади регіонального та місцевого рівня. Є також трансферти, що надаються місцевій владі регіональними урядами.

У зарубіжній практиці немає однозначних підходів до організації надання трансфертів та їх класифікації. Група експертів Ради Європи під керівництвом Дж. Лотца в 1986 р. підготувала спеціальну доповідь, в якій здійснила спробу класифікації трансфертів. У доповіді замість терміна трансферти вживається поняття субсидія. Сама доповідь дістала назву "Політика субсидування органів місцевого самоврядування".

У доповіді також визначено, що субсидіями є переміщення коштів від вищих до нижчих органів влади. Поняття не включає позик, крім безвідсоткових, що надаються на строк більше десяти років. До субсидій не належать також спільно використовувані податки.

Перша група субсидій — це субсидії загального призначення. На думку авторів доповіді, вони можуть використовуватись як власні податкові надходження місцевих органів влади. Зазначена група субсидій поділяється на дві підгрупи: на поточні субсидії і на субсидії капітального характеру. До першої категорії належать також субсидії загального призначення, але пов'язані з об'єктивними критеріями. Критерієм їхнього розподілу є податкоспроможність або видаткові потреби території. До цієї групи належать і субсидії, пов'язані з обсягами власних податків місцевого органу влади. Зв'язок встановлено таким чином, що збільшення місцевим органом влади власних податків зумовлює збільшення обсягу субсидій.

Друга група субсидій — це спеціальні субсидії, тобто ті, що спрямовуються на певні потреби. Виділено кілька різновидів спеціальних субсидій. Серед них є обумовлені субсидії, розмір яких залежить від розміру видатків органу влади, якому вони надаються. Виділення їх обумовлюється певною сумою витрат місцевого органу. Автори доповіді поділяють обумовлені субсидії на кілька різновидів залежно від витрат місцевої влади.

Ще одну групу субсидій у доповіді названо дискреційними. Це субсидії, що розподіляються на розсуд уряду відповідно до різних обставин, але без жодних критеріїв.

Через десять років у базовому звіті "Місцеві фінанси у державах — членах Ради Європи", підготовленому Робочим комітетом з місцевих і регіональних органів влади з нагоди 11-ї конференції європейських міністрів з питань місцевих урядів у Лісабоні 10—11 жовтня 1996 p., зроблено іншу класифікацію трансфертів.

Трансферти, згідно із звітом, поділяються на чотири групи. Це розподілені податки, гранти, субвенції та ін. Гранти поділяються на дві групи: специфічні гранти (субвенції) і генеральні гранти. Специфічні гранти мають цільовий характер. Генеральні гранти не обумовлюються конкретною метою їхнього витрачання. Є й інші спроби здійснити класифікацію трансфертів, хоча це питання ще дискутується.

За сучасних умов у багатьох країнах спостерігається тенденція спрощення системи трансфертів, зменшення чисельності їхніх видів. І це не випадково. В окремих країнах системи трансфертів були громіздкими, їхня чисельність сягала 100—400 видів. Йде процес заміщення спеціальних трансфертів загальними, тобто не обумовленими конкретною метою. Це стало вимогою Європейської хартії про місцеве самоврядування. Наприклад, у Франції в 1979 р. запроваджено глобальну дотацію функціонування, в 1985 р. глобальну дотацію на устаткування комун та об'єднань комун, глобальну дотацію на устаткування департаментам. Запроваджено загальну децентралізаційну дотацію, субсидію на компенсацію ПДВ. Разом з тим, і досі зберігається значна кількість спеціальних трансфертів: дотація на професійну підготовку і навчання, дотація на шкільне обладнання, департаментська дотація на устаткування коледжів та ін.

У ФРН загальні субсидії надаються на фінансове вирівнювання. Обумовлені субсидії виділяються як федерацією, так і землями на поточні витрати, на допомогу з обслуговування боргів, на соціальні послуги і добробут молоді, на запобігання стихійному лихові, на вдосконалення дорожньої інфраструктури, на утримання шкіл, дитячих садків і лікарень, а також громадських культурних закладів та ін.

Інвестиційні субсидії надаються для розширення дорожньої (транспортної) інфраструктури, для спорудження шкіл та дитячих садків, муніципальних очисних підприємств, житла для студентів, державного житлового фонду.

Значних змін зазнала система трансфертів у ФРН після приєднання східних земель і утворення фонду "Німецька єдність". Ці зміни було спрямовано на переорієнтацію фінансових ресурсів з метою прискорення розвитку східних земель.

Проблеми перебудови системи трансфертів активно дискутуються в країнах Західної Європи. Один з напрямків цих дискусій — пошук можливостей підвищення ефективності трансфертів, створення за їхньою допомогою економічних стимулів розвитку окремих територій. Інший напрямок, як уже зазначалося, — це пошуки можливостей спрощення системи трансфертів, значного збільшення частки незв'язаних трансфертів, що випливає із принципів Європейської хартії про місцеве самоврядування.

5. Проблеми вдосконалення системи трансфертів

Зарубіжний досвід не може бути механічно застосовано в Україні. Неперспективним є шлях створення широко розгалуженої системи трансфертів. В Україні доцільно мати спрощену і зрозумілу їхню систему. Загалом можна зберегти поділ трансфертів на їхні три види-дотації, субсидії та субвенції. Визначимо зміст цих видів трансфертів.

Під дотацією слід розуміти трансфертні ресурси, що передаються з державного бюджету України до місцевих бюджетів або з місцевих бюджетів вищого адміністративного рівня до місцевих бюджетів нижчого адміністративного рівня безповоротно для збалансування їхніх доходів та видатків. Дотація не може мати цільового призначення. Вона має вважатися одним із доходних джерел місцевих бюджетів, котрі використовуються з метою, визначеною місцевою владою. Дотації доцільно спрямовувати на збалансування поточних місцевих бюджетів. Об'єктивні критерії надання дотацій належить розробити в рамках механізму фінансового вирівнювання, який слід у законодавчому порядку запровадити в Україні.

Під субсидією слід розуміти трансфертні ресурси, що надаються з державного бюджету місцевим бюджетам або з місцевих бюджетів вищого адміністративного рівня до місцевих бюджетів нижчого адміністративного рівня на фінансування цільових видатків. Субсидії також належить спрямовувати до місцевих поточних бюджетів. Субсидії мають стати основною формою державного фінансування делегованих повноважень виконавчої влади органам місцевого самоврядування. У складі державного бюджету України з цією метою доцільно утворити спеціальний фонд субсидій. Обсяги субсидій, що надаються тій чи іншій території, мають бути пов'язані з обсягами їхніх видатків на фінансування делегованих повноважень органів виконавчої влади органам місцевого самоврядування.

Під субвенцією розуміють трансфертні ресурси, які передаються з державного бюджету місцевим бюджетам або з місцевих бюджетів вищого рівня до місцевих бюджетів нижчого адміністративного рівня на фінансування цільових видатків і які підлягають обов'язковому поверненню їх у разі нецільового використання. Субвенції слід спрямовувати до місцевих бюджетів розвитку. Доцільно встановити, що субвенції в Україні носять назву інвестиційних субвенцій, бо вони мають стати основною формою державної фінансової підтримки інвестиційної діяльності місцевих органів влади. Обсяги інвестиційних субвенцій належить визначати для кожної територіальної одиниці з урахуванням цілей державної регіональної фінансової політики, зближення та вирівнювання рівнів розвитку окремих регіонів України.

Проблеми використання трансфертних ресурсів в Україні потребують правового врегулювання. Доцільно розробити і прийняти закон України про загальні принципи використання трансфертів, надання дотацій, субсидій та субвенцій з державного бюджету України

Висновок

Нинішня система організації міжбюджетних взаємовідносин та її інструментів підлягає реформуванню. Основними інструментами організації міжбюджетних взаємовідносин мають стати власні та передані доходи бюджетів, розподілені за фіксованими на тривалий період пропорціями спільні податки різних рівнів влади, трансферти і внески фінансових ресурсів окремих територій до державного бюджету України і фондів вирівнювання, а також бюджетні позички.

Особливо важливе значення для організації міжбюджетних взаємовідносин має такий їхній інструмент як трансферти. Трансфертами в Україні є дотації, субсидії, субвенції та міжбюджетні взаєморозрахунки. Діюча в Україні система трансфертів не врегульована достатнім чином у праві, практика використання їх суперечлива. Такі трансферти, як дотації, субсидії і субвенції, відіграють незначну роль у формуванні доходів місцевих бюджетів.

Система трансфертів і принципи надання їх потребують врегулювання в спеціальному законодавчому акті. Доцільно зберегти дотації як трансферти загального непов'язаного характеру, що надаються до місцевих поточних бюджетів з метою фінансового вирівнювання, субсидії — для фінансування делегованих органам місцевого самоврядування повноважень виконавчої влади. Збереження потребують і субвенції, яким слід надати характеру інвестиційних із спрямуванням їх до місцевих бюджетів розвитку в рамках державної регіональної фінансової політики зближення рівнів розвитку окремих регіонів. Від міжбюджетних взаєморозрахунків належить відмовитися взагалі.

Література

1. Кравченко В. Місцеві фінанси України:Навч.посіб. — К.:Т-ВО «Знання » КОО, 2004р-487

2. Владимиров, К.М. Місцеві фінанси: навч. посіб. / К. М. Владимиров, Н. Г. Чуйко, О. Ф. Рогальський. – Херсон : Олді-плюс, 2006. – 352с.

3. Гушта, О.В. Порядок формування та використання коштів місцевих бюджетів / О. В. Гушта // Фінанси України. – 2005. – №1. – С.10-15.

4. Жемеренко, Є.В. Використання коштів місцевих бюджетів України / Є. В. Жемеренко // Фінанси України. – 2005. – №8. – С. 12-18.

5. Рева, Т.М. Місцеві фінанси : навч. посіб. / Т. М. Рева, К. Ф. Ковальчук, Н. В. Кучкова. – К. : ЦНЛ, 2007. – 208с.