Основи бюджетного регулювання економічного розвитку

Основи бюджетного регулювання економічного розвитку

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи функціонування бюджетної системи та механізму бюджетного регулювання в Україні

1.1 Суть, призначення, роль бюджету та бюджетної системи в регулюванні економічного розвитку

1.2 Необхідність та особливості становлення бюджетної системи та механізму бюджетного регулювання в Україні

Розділ 2. Аналіз зведеного бюджету Хотинського району за 2007-2009 роки

2.1 Аналіз дохідної частини бюджету району

2.2 Аналіз видатків бюджету

2.3 Аналіз міжбюджетних трансфертів

Розділ 3. Проблеми та перспективи використання механізму бюджетного регулювання в Україні

3.1 Зарубіжний досвід використання механізму бюджетного регулювання

3.2 Напрямки вдосконалення механізму бюджетного регулювання в Україні

Висновки і пропозиції

Список використаних джерел

Вступ

Бюджетний механізм та реалізація ефективної політики у сфері державних фінансів займають достатньо важливе місце у процесі регулювання економічного розвитку держави. Одним з основних інструментів державного регулювання економіки є бюджетний механізм, який суттєво впливає на соціально-економічний розвиток адміністративно-територіальних одиниць та держави в цілому. Від якості та своєчасності прийняття рішень з питань формування дохідної частини бюджету, проведення податкової політики, державних видатків та міжбюджетних відносин залежить збалансованість державних фінансів, рівень ефективності державного регулювання економічних процесів.

Забезпечення цілеспрямованого впливу на темпи та якість економічного зростання потребує формування відповідної системи бюджетного регулювання, спрямованої на управління результатами на основі використання сукупності механізмів бюджетної підтримки, удосконалення інституційного забезпечення фінансово-економічних перетворень.

На етапі ринкової трансформації економіки необхідне, з одного боку, переосмислення системи фінансово-бюджетних знань, поглядів і парадигм, що склалися в країнах з розвинутою ринковою економікою стосовно можливості їх застосування в країнах орієнтованих на ринкову економіку, з іншого – здійснення поглибленого аналізу тенденцій бюджетного процесу в Україні та його впливу на економічний розвиток держави.

Зазначене дасть змогу поглибити розуміння сутності бюджету як економічної категорії та бюджетної системи як важливого регулятора економічних процесів і надасть можливість приймати оптимальні рішення стосовно роз­витку фінансово-бюджетних відносин в Україні.

На сьогодні в регіонах України загострилася проблема фінансового забезпечення, набуваючи загальнодержавної ваги. З посиленням процесів фінансової децентралізації надзвичайно гостро постало питання проведення такої бюджетної політики, яка б забезпечила послідовне й ефективне розв’язання питань економічного розвитку територій, фінансового забезпечення їх дохідної бази, від якої залежать реальні можливості місцевих органів самоврядування. Провідна роль у створенні умов для сталого розвитку регіонів належить бюджетному механізму.

Актуальність проблеми бюджетного механізму регулювання економічного розвитку зумовлена, насамперед, наявністю глибоких територіальних диспропорцій, неефективним перерозподілом бюджетних ресурсів, неузгодженістю інтересів держави та її територіальних одиниць. Зазначені питання набувають особливого значення за умов ринкової трансформації економіки, бюджетного реформування, що проводиться в країні, пошуку ефективних механізмів економічного розвитку регіонів.

Метою дипломної роботи є дослідження механізму бюджетного регулювання економічного розвитку держави, аналіз виконання дохідної, видаткової частини та міжбюджетних трансфертів місцевого бюджету, розгляд проблем та перспектив використання механізму бюджетного регулювання в Україні.

Досягнення цієї мети передбачає вирішення наступних завдань:

З’ясувати сутність і роль бюджету та бюджетної системи у процесі регулювання економічного розвитку.

Розкрити необхідність та особливості становлення бюджетної системи та механізму бюджетного регулювання в Україні

Провести аналіз дохідної частини бюджету району.

Здійснити аналіз видаткової частини бюджету району.

Проаналізувати міжбюджетні трансферти бюджету району.

Дослідити зарубіжний досвід використання механізму бюджетного регулювання.

Окреслити шляхи вдосконалення механізму бюджетного регулювання в Україні.

Предметом дослідження є фінансові ресурси органів місцевого самоврядування спрямовані на регулювання економічного розвитку.

Об’єктом дослідження дипломної роботи виступають місцеві бюджети Хотинського району.

Завдання роботи визначають її структуру: у першому розділі розкрито суть, призначення і роль бюджету та бюджетної системи в регулюванні економічного розвитку, а також необхідність та особливості становлення бюджетної системи та механізму бюджетного регулювання в Україні; у другому розділі проаналізовано особливості планування та виконання дохідної та видаткової частини, а також міжбюджетних трансфертів місцевих бюджетів; у третьому розділі розглянуто зарубіжний досвід використання механізму бюджетного регулювання та напрями його вдосконалення в Україні.

Теоретико-методологічну основу написання дипломної роботи складають чинні законодавчі та нормативні акти з питань реалізації політики у сфері державних та місцевих фінансів в Україні, інформаційну – практичні матеріали фінансового управління Хотинської районної державної адміністрації.

Проблематика бюджетного механізму регулювання економічного розвитку займає важливе місце в дослідженнях зарубіжних вчених: О. Богачової, Дж. Б’юкенена, А. Вагнера, А. Ігудіна, П. Мальцева, І. Озерова, В. Панскова, М. Сперанського, Дж. Стігліца, В. Танзі, А. Улюкаєва, М. Ходоровича та інших. На сучасному етапі дана проблематика знаходяться в центрі уваги багатьох фахівців, зокрема, вони порушуються у працях вітчизняних вчених С. Буковинського, О. Василика, В. Гейця, А. Даниленка, І. Луніної, І. Лютого, Ц. Огня, Д. Полозенка, В. Федосова, І. Чугунова, С. Юрія.

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи функціонування бюджетної системи та механізму бюджетного регулювання в Україні

1.1 Суть, призначення і роль бюджету та бюджетної системи в регулюванні економічного розвитку

Бюджет як явище в історії людського суспільства з’явився порівняно недавно - в епоху капіталізму. Його поява пов’язана з відокремленням державних фінансів від фінансів монарха, обмеженням влади останнього, переходом до демократичних засад і суспільним життям. Бюджет в усіх країнах світу є основою державних фінансів і основним фондом грошових коштів держави.

Термін “бюджет” має декілька основних значень [16, 21]:

Як економічна категорія, бюджет є системою економічних за своїм змістом відносин з приводу утворення, розподілу і використання централізованого фонду грошових коштів держави. Ці економічні відносини виникають в результаті роз­поділу валового внутрішнього продукту країни.

За матеріальним змістом бюджет - це сам централізова­ний фонд грошових коштів держави.

В юридичному аспекті державний бюджет виступає у формі закону, який приймається найвищим органом законодавчої влади країни. Бюджетне законодавство України визначає бюджет як план.

Необхідність в існуванні державного бюджету обумовлюється природою держави, яка за своїм призначенням покликана виконувати загальносуспільні завдання і функції, а також об’єктивно існуючим законом вартості, існуванням товарно-грошових відносин та іншими факторами [17, 34].

В Україні поняття, зміст і функції державного бюджету мають свої особливості, викликані суспільними і економічними перетвореннями в країні за останні роки. Бюджету в системі державних фінансів належить центральне місце. Він, як система економічних розподільних відносин, охоплює фактично все суспільство, на відміну від інших ланок фінансової системи, які мають більш обмежене функціонування. Це пов’язано з тим, що бюджет повинен забезпечити виконання державою її основних функцій: управління, оборони, регулювання економіки, соціальної функції. Держава використовує бюджет для здійснення територіального, внутрішнього і міжгалузевого розподілу і перерозподілу ВВП з метою вдосконалення структури суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. В умовах формування ринкових відносин бюджетна система має надавати фінансову підтримку щодо роздержавлення і демонополізації галузей господарства, забезпечення соціального захисту населення.

Основні напрямки бюджетної політики визначаються Верховною Радою України в спеціальній постанові, яка має назву бюджетної резолюції. Правові засади бюджетної системи становлять Конституція України, Бюджетний Кодекс України і такі підзаконні акти, як Правила складання і виконання бюджету, бюджетними регламентами, які затверджують органи місцевого самоврядування. Згідно з цими документами планування показників бюджетів покладено на Міністерство фінансів України і місцеві фінансові органи, які виконують заключні розрахунки та їх обґрунтування [8, 151].

Таким чином, в основу законодавства України занесене поняття бюджету як плану. В той же час це фонд, з якого держава черпає свої фінансові ресурси для забезпечення свого функціонування. Вище вже йшла мова про те, що термін “бюджет” має кілька понятійних аспектів. Державний бюджет України є планом, що містить в собі перелік доходів і прибутків, які повинні отримати в наступному році, і майбутніх видатків, тому це розпис доходів і видатків держави на наступний бюджетний рік. Водночас бюджет є фондом грошових коштів, але в фінансово-правовій літературі відмічалось, що бюджет ніколи в цілісному вигляді не існує, оскільки відразу після надходження коштів на бюджетний рахунок вони використовуються на фінансування державних потреб.

Тому суть бюджету полягає не в тому, що це певна сума грошових коштів, які знаходяться на певному рахунку, а в тому, що він передбачає напрями спрямування доходів на певні видатки, а сама по собі сума може бути лише зафіксованою в певний період величиною коштів, які надійшли і які вже використані [16, 42].

Державний бюджет України є основним фінансовим планом. В Україні існує багато фінансових планів утворення і використання певних фондів коштів. Але бюджет є основним з них за величиною, за суспільно-політичним значенням, за ступенем впливу на інші фонди коштів. Крім того, Державний бюджет України об’єднаний організаційно з місцевими бюджетами через відносини, які пов’язані із надходженням або витрачанням певних грошових коштів.

Державний бюджет України має велике суспільне, економічне, політичне та інші значення.

Суспільне значення бюджету полягає в тому, що за допо­могою бюджету досягається вирішення багатьох питань соціального характеру, хоча стан цієї сфери життя суспільства на сьогоднішній день складний. Кризові явища в економіці зумовлюють напружений стан бюджету, недостатність фінансування соціальної сфери, але і в цих умовах державний бюджет залишається головним джерелом підтримання життєвого рівня населення.

Як економічна категорія бюджет відображає відносини щодо формування на загальнодержавному і регіональних рівнях централізованих фондів, призначених для реалізації функцій держави. Специфічними ознаками даних відносин є: перерозподільний характер (бюджет виконує функції розподілу ВВП між галузями, регіонами, соціальними верствами населення, перерозподіл у часі при використанні державних позик), всеохоплюючий характер (охоплення всіх юридичних та фізичних осіб), законодавче регулювання.

Політичне значення бюджету багатогранне і, зокрема, воно полягає в тому, що законодавчий орган затверджує обсяги доходів і видатків бюджету на плановий рік, а тим самим народні представники реалізують волю народу.

Державний бюджет України набуває свого статусу тільки після затвердження його Верховною Радою України в формі закону. Виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України [8, 169]. Якщо утворення державного бюджету і використання його коштів здійснюють органи виконавчої влади, то розподіл бюджетних ресурсів - прерогатива Верховної Ради України. Парламент України також розглядає і приймає рішення щодо звіту про Державний бюджет України [8, 459].

Головною ланкою фінансової системи є бюджетна система, яка організаційно залежить від форми державного устрою і, як правило, складається з державного та місцевих бюджетів. Відношення між державним та місцевими бюджетами будуються на основі єдності бюджетної системи та фінансової політики держави взагалі. Зміни в економіці, керівництві господарством держави і зміни у структурі і функціях державної влади та управління стосуються і бюджетної системи, змінюють співвідношення між різними ланками бюджетів, змінюють їх обсяг і внутрішню структуру.

Бюджетна система України – це сукупність державного бюджету й місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного та адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права [2].

Склад бюджетної системи України визначаються в бюджетному законодавстві – спочатку в Законі України “Про бюджетну систему України”, а нині в Бюджетному кодексі України.

Бюджетним кодексом визначено структуру бюджетної системи України, до складу якої віднесено державний бюджет та місцеві бюджети. Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування, до яких віднесено бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань. У цьому переліку “втрачено” два види бюджетів, що формуються в Україні, - республіканський бюджет Автономної Республіки Крим (центральний бюджет даної автономії) та міські бюджети (централізовані бюджети міст з районним поділом).

На загальнодержавному рівні формується центральний бюджет нашої країни – Державний бюджет України. На обласному рівні формуються Республіканський бюджет Автономної Республіки Крим та обласні і міські (міст державного значення) бюджети. На районному рівні формуються районні бюджети та міські (міст обласного значення з районним поділом) і бюджети міст обласного значення без районного поділу. Сюди ж можуть бути віднесені бюджети районів у містах. На низовому рівні формуються бюджети міст районного значення, селищ, сіл та бюджети сільських Рад (якщо одна сільська Рада об’єднує два чи більше села, то у них формується один бюджет). Усі бюджети, які утворюються в населених пунктах, належать до бюджетів місцевого самоврядування [8, 80].

Бюджет складається із загального та спеціального фондів. Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається законом про Державний бюджет України. Джерела формування спеціального фонду визначаються виключно законами України. Підставою для рішення відповідної ради про створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету може бути виключно закон про Державний бюджет України. Передача коштів між загальним і спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет України чи рішення відповідної ради.

Структура бюджетної системи характеризується питомою вагою окремих видів бюджетів у зведеному бюджеті. В Україні склалася структура бюджетної системи, в якій переважає централізація бюджетних коштів.

Сконцентровані у бюджеті кошти призначаються для здійснення державної соціально-економічної політики, забезпечення оборони та безпеки держави. За допомогою бюджету виконуються державні та місцеві програми з розвитку і успішного функціонування галузей економіки, з проведення конверсії військово-промислового комплексу, охорони здоров’я, зміцнення науково-технічного потенціалу й культури, покращення матеріального становища населення та окремих його груп, підтримки соціально-економічного розвитку регіонів.

Акумуляція у бюджетній системі значних грошових фондів створює можливість для забезпечення рівномірного розвитку економіки і соціальної сфери на усій території країни. Бюджет є могутнім інструментом державного управління. Значення державного бюджету обумовлено не лише обсягом коштів, які зосереджено у ньому. В безпосередньому взаємозв’язку з бюджетом і під його впливом функціонують усі інші ланки фінансової системи. Наявність бюджету створює можливість для маневрування при розподілі коштів на потреби суспільства з урахуванням їхньої пріоритетності протягом певного проміжку часу.

Науковці визнають бюджет найдієвішим інструментом впливу на економічний розвиток країни. У наукових дискусіях XX ст. саме бюджету віддавалася перевага у досягненні повної зайнятості, цінової стабільності, економічного зростання та інших макроекономічних цілей. При оцінці ролі бюджету у забезпеченні економічного зростання слід завжди пам’ятати, що ринкова економіка розвивається циклічно і до того ж, як свідчить досвід країн Центральної та Східної Європи, в сучасній економіці економічне зростання має нестабільний і нетривалий характер.

Аналіз показує, що при всій важливості наведення порядку у формуванні і використанні бюджету, головним джерелом його зростання є розвиток економіки, органічне поєднання результатів кількісного її зростання з поліпшенням якісних показників господарювання. Цього можна досягти на основі переходу економіки країни на інноваційний тип розвитку, тобто шляхом широкого впровадження досягнень науково-технічного прогресу, нової техніки і технологій у виробництво та удосконалення організації праці, поліпшення управління економікою, підвищення її конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках [22, 238].

Економічне зростання за усією гостротою поставило проблему накопичення, тобто проблему інвестицій в економіку. Світовий досвід свідчить, що високі темпи економічного зростання на основі науково-технічного прогресу вимагають великих коштів, значного фонду накопичення.

Досвід країн з ринковою економікою свідчить, що бюджет як основний інструмент державного регулювання економічних процесів має великі можливості. Використовуючи фінансове програмування, розвинені держави через бюджет впливають на структурну перебудову економіки, науково-технічну політику, норму нагромадження, самозабезпечення енергетичними ресурсами, ефективність зовнішньоекономічних зв'язків, обсяг валового національного продукту.

Бюджет є основним засобом впливу на розвиток економіки. Розміри бюджету (а особливо його дефіциту), характер податкової політики і структура видатків допомагають визначити темпи економічного розвитку. Концептуальні підходи до регулювання економічних процесів у країнах з ринковою економікою побудовані відповідно до теорії циклічності економічного розвитку [17, 56].

Регулярність повторення економічних циклів, їх дестабілізуючий вплив на економіку загалом і визначають необхідність державного антициклічного регулювання. Використання бюджету як інструменту державного регулювання економіки базується на принципі акселерації. Західні економісти давно звернули увагу на це явище і почали використовувати його на практиці. Воно полягає в тому, що відносно невеликі інвестиції сприяють значному приросту національного доходу.

Економіка кожної країни у своєму розвитку робить вибір між орієнтацією на зовнішній чи внутрішній попит. Зважати необхідно на спроможність економіки зберігати протягом тривалого періоду високі темпи зростання і забезпечувати бюджет країни необхідними ресурсами.

Українська економіка після отримання незалежності також стояла перед вибором, певною мірою обмеженим через низьку платоспроможність внутрішнього попиту. Поряд із цим економіка країни не змогла отримати навіть на сьогодні достатніх фінансових надходжень через інше джерело - прямі іноземні інвестиції. Враховуючи це, ставку було зроблено на експортну модель економічного розвитку.

За твердженнями зарубіжних науковців відкриття економіки приводить до впливу на економіку країни двох ефектів: ефекту впливу та ефекту акумуляції капіталу (дія відбувається як у коротко-, так і довготерміновому періоді). Перший проявляється у кількісному збільшенні обсягів експортованої з країни продукції, що призводить до збільшення реального доходу та споживання без збільшення обсягів виробництва. Ефект акумуляції капіталу має місце за умови, якщо частину доходів, що були отримані від збільшення обсягів експорту, буде інвестовано у розширення виробництва на інноваційній основі. Саме це забезпечить у майбутньому високі темпи економічного зростання [23, 102].

За останні роки бюджетна політика економічного зростання в Україні під впливом політичних та організаційних чинників зазнала значних змін. При чому вона не відзначалася стабільністю та послідовністю. Зміни у складі урядових команд призводили не тільки до запровадження різних важелів її реалізації. Суттєві корективи вносилися також у визначення цілей та пріоритетів бюджетної політики економічного зростання. Такі зміни зумовлені не тільки суто політичними факторами, а й факторами державного управління.

В сучасній ситуацій в умовах світової фінансово-економічної кризи прослідковується тенденція щодо зниження результативності бюджетної політики, передусім у сфері розвитку економіки. Мало місце різке погіршення показників економічної динаміки. Намагання розв’язати гострі соціальні проблеми шляхом істотного штучного збільшення обсягів перерозподілу через державний бюджет без забезпечення реального підґрунтя для дослідження цієї мети не дало очікуваного результату. Натомість у здійсненні бюджетної політики стали активніше використовуватися адміністративні важелі; значно загострилися проблеми фінансового розвитку місцевого самоврядування; знизилася ефективність бюджетного регулювання. Наслідком стало погіршення економічного розвитку країни.

Економічне зростання об’єктивно потребує зміцнення бюджету як основного важеля ефективного розвитку господарства країни, що прагне до соціально орієнтованої економіки. Тобто, держава має здійснити ефективний розподіл доходів і видатків між своїми рівнями – центральним і місцевим.

Оскільки в перехідний період функції держави набувають більшого змісту, то похідним є обов’язкове забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть задовольнятися завдяки ринковому механізмові, а також зумовлені кожною людиною. Отже, головною ланкою фінансової системи є зведений бюджет, який включає бюджети усіх рівнів і окремі види централізованих фондів фінансових ресурсів. Пошук оптимального співвідношення бюджетів різних рівнів має ґрунтуватися на визначенні оптимального співвідношення процесів централізації та децентралізації державного управління, на відповідному розподілі повноважень і функцій органів державного управління і місцевого самоврядування. Саме розмежування їхніх функцій повинно стати основою для визначення видатків, а також доходів різних рівнів влади.

В сучасних умовах орієнтації економіки України до ринкових відносин державний бюджет зберігає свою важливу роль, однак при цьому змінюються методи його впливу на суспільне виробництво і сферу соціальних відносин. Тому він широко використовується для міжгалузевого і територіального перерозподілу фінансових ресурсів з урахуванням рівня розвитку економіки і культури на всій території України. В умовах переходу до ринкових відносин кошти державного бюджетів повинні перш за все скеровуватися на фінансування структурної перебудови економіки, комплексних цільових програм, нарощування науково-технічних програм, прискорення соціального розвитку і соціального захисту населення.

1.2 Необхідність та особливості становлення бюджетної системи та механізму бюджетного регулювання в Україні

Досліджуючи бюджет та бюджетну систему за організаційною побудовою під бюджетним механізмом можна розуміти сукупність організаційних та методологічних положень і засобів, що забезпечують функціонування бюджетної системи держави. Розглядаючи державний бюджет як правовий документ, під бюджетним механізмом вважаємо сукупність законодавчих і нормативних положень, що регулюють бюджетні відносини у суспільстві.

Виходячи із сутності державного бюджету як об’єктивної економічної категорії, під бюджетним механізмом вважаємо сукупність видів бюджетних відносин, гармонізацію їх послідовності і взаємозв’язку у процесі формування та використання централізованого фонду грошових коштів держави. Таким чином, бюджетний механізм як об’єктивне економічне явище – це теоретична модель державного бюджету [24, 33].

За економічною сутністю бюджетний механізм відображає комплексну взаємодію організаційних і методологічних заходів у формі бюджетних методів, бюджетних інструментів і бюджетних важелів, що діють на правовій основі і забезпечують функціонування бюджетної системи в економіці держави, їх практичне застосування для виконання цілей і завдань, окреслених бюджетною політикою. Бюджетний механізм – це складна економічна форма цілеспрямованої взаємодії його елементів для забезпечення мобілізації фінансових ресурсів держави та їх використання відповідно до бюджетної політики держави.

Функціонування бюджетного механізму визначається кількісними і якісними характеристиками. Кількісна характеристика бюджетного механізму визначається обсягом фінансових ресурсів, що мобілізуються і використовуються бюджетною системою для виконання цілей та завдань, окреслених бюджетною політикою. А якісна характеристика показує технологію формування і використання фінансових ресурсів із застосуванням бюджетних інструментів (ставки, норми, строків, санкції, стимулів тощо) з метою забезпечення виконання кількісних характеристик. Організаційна будова бюджетного механізму має трирівневу структуру. На першому (визначальному) рівні діють методи бюджетного механізму. Функціонування бюджетної системи на другому рівні забезпечують бюджетні інструменти, а на третьому рівні діють важелі бюджетного механізму [34, 131].

Методи бюджетного механізму виступають як засоби впливу на процес формування оптимального обсягу ресурсів бюджету та їх найбільш економного розміщення і використання. Вони включають такі елементи, як бюджетне прогнозування і планування, оподаткування, фінансування, бюджетне регулювання і бюджетний контроль.

Інструменти бюджетного механізму – це засоби, що застосовуються для виконання завдань, передбачених бюджетною політикою. Вони вказують на економічний зміст окремої сукупності бюджетних відносин таких, як бюджети різних рівнів, перспективне, поточне і оперативне бюджетне планування, різні види податків і зборів, бюджетні норми і нормативи, бюджетні стимули і міжбюджетні трансферти, форми і методи бюджетного контролю тощо. Інструменти бюджетного механізму тісно пов’язані між собою. Кожен інструмент породжує певне економічне навантаження та має об’єктивні межі застосування. Тому розширення дії одних інструментів за рахунок обмеження дії інших може негативно вплинути на функціонування бюджетного механізму в цілому.

Важелі бюджетного механізму діють у межах бюджетного інструменту. З їх допомогою здійснюється стимулювання або обмеження впливу на процес формування і використання фінансових ресурсів. До них належать методи і методологія бюджетного планування і прогнозування, визначення податкової бази, об’єктів оподаткування та податкових ставок, ставки заробітної плати, стипендій та норми витрат, штрафи та пільги, ревізія, аудит, моніторинг тощо. Важелі бюджетного механізму випливають із бюджетного інструменту і конкретизують його функціонування у бюджетному механізмі.

Діапазон дії методів, інструментів і важелів бюджетного механізму обмежений бюджетним законодавством. Важелі бюджетного механізму діють у межах бюджетного інструменту. З їх допомогою здійснюється стимулювання або обмеження впливу на процес формування і використання фінансових ресурсів. До них належать методи і методологія бюджетного планування і прогнозування, визначення податкової бази, об’єктів оподаткування та податкових ставок, ставки заробітної плати, стипендій та норм витрат, штрафи та пільги, ревізія, аудит та моніторинг тощо. Важелі бюджетного механізму випливають із бюджетного інструменту і конкретизують його функціонування у бюджетному механізмі.

Цілеспрямований вплив бюджетного механізму на процес формування ресурсів бюджетів різних рівнів та їх найраціональніше розміщення й використання забезпечується вертикальною й горизонтальною координацією його елементів. Вертикальна координація здійснюється за допомогою елементів вищого рівня (методів бюджетного механізму), рознесених по елементах нижчого рівня (інструментах бюджетного механізму), які безпосередньо конкретизують їх дієвість за певними елементами механізму (важелі бюджетного механізму). Горизонтальна координація, що забезпечується саморегулюючою налаштованістю кожного елемента на виконання лише властивого йому навантаження, узгоджує дії безпосередньо непов’язаних між собою елементів бюджетного механізму за вертикальним рівнем та елементів, що належать до різних вертикальних рівнів.

Бюджетний механізм включає комплексну взаємодію бюджетних методів, бюджетних інструментів і бюджетних важелів, за допомогою яких визначаються оптимальні параметри формування фінансових ресурсів бюджетів різних рівнів та максимальна ефективність їх роз­міщення й використання для забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства. Функціонування лише одного бюджетного ме­ханізму не може забезпечити оптимального обсягу формування ресурсів бюджетів різних рівнів та їх раціонального використання, ефективність функціонування бюджетного механізму може бути досягнута за узгодженої взаємодії усіх складових господарського механізму. Тому надзвичайно важливим є забезпечення узгодження заходів щодо удосконалення усіх складових господарського механізму, спрямованих на підвищення ефективності суспільного виробництва.

Бюджетний механізм є одним з основних інструментів державного регулювання економічних процесів, в тому числі й економічного зростання. Для розробки ефективного бюджетного механізму у даний час та в майбутньому необхідно враховувати досвід бюджетних процесів, які відбувалися у минулі періоди. Розглянемо ці періоди детальніше скориставшись аналізом, котрий передбачає вивчення предмета за допомогою уявного розчленування його на складові елементи, де кожний елемент, у даному разі історичний період, досліджується окремо у межах єдиного цілого [29, 64].

Еволюції фінансової системи в період утворення Київської Русі притаманно те, що до наших днів дійшло небагато письмових свідчень фінансової політики держави за часів Київської Русі – “Повість временних літ” (початок XII ст.), Київський літопис (XII ст.), Галицько-волинський літопис (XIII ст.), три редакції “Руської правди”. Підвалини місцевого самоврядування і оподаткування майбутньої Київської Русі закладалися ще у 862-879 роках князем Рюриком. Саме тоді нарівні з верховною князівською владою утверджується помісна влада. Основним загальнодержавним податком у Київській Русі була данина з підкорених земель, розмір якої варіювався і залежав переважно від політичних інтересів і сили князя, який володарював. Розмір данини визначався для кожного племені окремо.

У період Польсько-литовської доби XIV-XVI ст. бюджетні відносини характеризуються багаторівневістю, мінливістю і певною хаотичністю, що пояснюється тими соціально-економічними процесами, які мали місце в цей період. Але певна впорядкованість все ж простежується. Цьому сприяло запровадження нових юридичних норм, поступовий відхід від звичаєвого права, зміцнення адміністративного впливу на економічні процеси. Рівнів зборів податків було кілька - загальнодержавний, окремого князівства (пізніше - воєводства), повіту, села, окремого пана і, насамкінець осадчого.

Так званий козацький період в процесі еволюції бюджетної системи розпочався на початку XVI ст., коли запорозьке козацтво набуло самостійної державності, мало дипломатичні відносини з рядом держав Європи. У Новій Січі основу загальновійськової казни становили доходи від ведення господарства, хоча в окремі періоди правителі Росії щедро винагороджували запорожців за допомогу у військових операціях. Податки стягувались через ціни на товари. Запорозька Січ мала завершену систему збирання і витрачання коштів скарбу. Характерною особливістю дохідної частини є трудові повинності, які виконувались безоплатно. Бюджет Січі був беззбитковим, і його збалансування досягалось трудовими повинностями, зменшенням платні, регулюванням експортно-імпортних операцій, покриванням частини державних потреб за рахунок старшини, хоча щодо останнього зворотний процес також мав місце. Видатки передбачались на військове спорядження, будівництво укріплень, монастирів, утримання закладів для престарілих воїнів, дипломатичних місій тощо.

Для бюджету України у складі бюджетної системи Росії в кінці XVIII – на початку XX ст. притаманно було те, що доходи бюджету формувалися в основному за рахунок оброчного і подушного податку з селян, шинкових та митних зборів, податків з капіталів і торговельних оборотів. Платили ці податки, переважно селяни і торговці, натомість дворяни сплачували незначні збори. Був період, коли робились спроби створити власну бюджетну систему. Перший крок до самостійних бюджетних відносин зробила Центральна Рада, відокремившись від фінансової системи Росії і намагаючись забезпечити власний грошовий обіг. Проте на початок 1917 року Україна не мала своїх грошей, податків, банку. З приходом до влади гетьмана П. Скоропадського окремі економічні питання вдалося вирішити, завдяки чому почала відновлюватись розбалансована фінансова система, вдалося створити державний бюджет. Стабільність грошової одиниці карбованця забезпечувалась природними багатствами України, а також цукром. Але ці спроби з різних причин не мали успіху.

Утворення СРСР і прийняття Конституції Союзу РСР передбачало створення єдиного бюджету, до складу якого включались бюджети союзних республік. Основні положення Конституції були конкретизовані в законодавчих і підзаконних актах. Єдність бюджетної системи, централізація податкового законодавства у віданні союзних органів і регламентація видатків, включення союзних республік до складу єдиного державного бюджету, затвердження зведеного бюджету верховними органами Союзу. Бюджетна система Союзу РСР об’єднувала в державному бюджеті: союзний бюджет, бюджет соціального страхування та державні бюджети 15 союзних республік, в склад яких входили республіканські бюджети союзних республік, державні бюджети 20 автономних республік та більше 53 тис. місцевих бюджетів (країв, областей, округів, міст, районів, сільських та селищних Рад). Така бюджетна система існувала з 1924 року, коли державні бюджети союзних республік були вперше законодавчо закріплені Конституцією СРСР. В умовах Союзу Державний бюджет України виконував підпорядковану роль у розподільчих процесах. Він був інструментом перерозподілу ресурсів між галузями республіканського господарства і різними соціальними групами населення на територіях України, а також між територіями всередині республіки.

Суттєвою особливістю формування бюджетів на 1991 рік був розвиток принципово нових фінансових взаємостосунків між центром та суверенними державами, між суверенними і автономними республіками та місцевими Радами народних депутатів. Так бюджетна система стала включати окремо союзний бюджет, самостійні республіканські (суверенних і автономних республік) та місцеві бюджети [10, 144].

В 1991 році були повністю передані в бюджет такі найважливіші податки, як податок з обороту та державні податки з населення. Замість цих податків республіками передавалась в союзний бюджет фіксована сума коштів на покриття видатків на народне господарство та на здійснення загальнонаціональних програм. Хоча затверджені бюджетні показники не були виконані із-за недотримання республіками своїх фінансових зобов’язань. Таким чином, в 1991 році практично було ліквідовано єдину бюджетну систему країни, яка розпалась більш ніж на 55 тис. автономних бюджетів. В результаті загальнодержавний грошовий фонд був поділений за сферами ведення Союзу РСР та суверенних республік.

При визначенні особливостей бюджетної системи України як самостійної держави на початковому етапі слід відмітити про незадовільний рівень регулюючої функції бюджетної системи, наявністю значного розміру дефіциту бюджету, нарощуванням обсягів державного боргу, недосконалим регулюванням міжбюджетних відносин. З прийняттям у 2001 році Бюджетного кодексу України який став певним кроком уперед у розбудові дієздатної бюджетної системи у нашій країні було здійснено більш обгрунтований і чіткий розподіл доходів і видатків між бюджетами, на прозору основу переведено міжбюджетні відносини, упорядковано бюджетний процес. Але у завершеному вигляді засади побудови бюджетної системи так і не визначені. Це багато в чому пояснюється тим, що в ньому взагалі зникло поняття “бюджетного устрою”, а замість принципів побудови бюджетної системи встановлені принципи бюджетної системи. Відбувається формування засад організації бюджетного процесу з урахуванням здійснення економічних реформ, запровадження нових форм і методів державного регулювання суспільно-економічних процесів та формування більш прогресивних і прозорих міжбюджетних відносин, спрямованих на стимулювання, зміцнення окремих територій і економіки в цілому. У цей період побудова бюджетної системи відбувається відповідно до положень та правових норм Бюджетного кодексу України та з урахуванням вимог і стандартів бюджетного законодавства у країнах ЄС.

Бюджетна система України постійно розвивалася та вдосконалювалася і на сьогодні має в основному сформований механізм для здійснення бюджетного регулювання, спрямованого на підвищення рівня соціально-економічного розвитку України. Разом з тим зазначені позитивні результати ще не дають підстав для висновку про радикальні зрушення у фінансово-бюджетній сфері, в якій залишається ряд невирішених проблем. Бюджетна політика у сфері видатків не досить ефективно впливає на соціальний розвиток та економічне зростання як передумову підвищення життєвого рівня та добробуту населення. Має місце недостатній рівень поєднання фіскальної і стимулюючої функцій податкової політики, потребують подальшого вдосконалення міжбюджетні взаємовідносини, які ще не повністю враховують економічний потенціал регіонів. У цілому фінансово-бюджетна політика ще не відповідає у достатній мірі вимогам стратегічних завдань економічного й соціального розвитку держави. Основні зусилля в бюджетній політиці України повинні бути спрямовані на вдосконалення системи управління фінансовими ресурсами держави, у тому числі їх перерозподіл через бюджет, досягнення реальної збалансованості бюджетної системи.

Розділ 2. Аналіз зведеного бюджету Хотинського району за 2007-2009 роки

2.1 Аналіз дохідної частини бюджету району

Бюджет – це не тільки фінансовий план, у якому особлива увага приділяється механізмам платежів, обліку й звітності, він одне з основних знарядь економічної стабілізації та економічного зростання. Це зумовлює необхідність проведення комплексу заходів щодо забезпечення повного і своєчасного надходження до бюджету доходів і здійснення витрат, постійного аналізу доходів і витрат бюджету в плані їх впливу на економічний стан регіону.

Головною ланкою місцевих фінансових ресурсів є доходи місцевих бюджетів, вони виражають певні відносини суспільства, які виникають в процесі формування, розподілу та використання фінансових ресурсів регіонального рівня і використовуються органами місцевої влади для забезпечення поточних і майбутніх завдань розвитку регіону.

Забезпечення повного і своєчасного надходження доходів по кожному джерелу і ефективного фінансування усіх галузей господарства району – це основні завдання, які необхідно вирішувати в процесі виконання бюджету Хотинського району. Від того чи своєчасно і в повному обсязі буде проходити мобілізація доходів залежить безперебійне фінансування усіх галузей соціально-культурної, економічної сфер, а отже і соціально-економічних розвиток району. Результати виконання бюджету дуже часто тією чи іншою мірою різняться від тих цілей і завдань, якими керувалися при його складанні і затвердженні. В окремих випадках такі розбіжності, хоча вони й не були заплановані, можна визнати корисними. Однак, як правило, одержання результатів, відмінних від запланованих, означає, що бюджетна політика, покладена в основу затвердженого бюджету, не проводилась, не було й дієвого контролю за її здійсненням.

Якщо розбіжність результатів із запланованими виявиться суттєвою, це може не тільки завадити досягненню стабілізації в економіці району, а й внести в господарське життя численні викривлення, які треба буде виправляти протягом наступного фінансового року чи навіть кількох років.

Звідси випливає необхідність дотримання бюджетної політики і суворого її виконання, відхилення при цьому повинні розглядатись як індикатори збоїв як у функціонуванні економіки в цілому, так і в самому бюджетному процесі.

Зведений бюджет Хотинського району включає 33 бюджети, в тому числі 31 сільський, районний та міський бюджети.

Проаналізуємо доходи зведеного бюджету Хотинського району використовуючи дані табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Аналіз складу та структури доходів зведеного бюджету Хотинського району за 2007-2009 роки, тис. грн.

Аналіз надходжень до бюджету Хотинського району за 2007-2009 роки свідчить, що у даному періоді існує стійка позитивна тенденція щодо збільшення розміру доходів вцілому та в розрізі загального і спеціального фондів бюджету зокрема. Доходи загального фонду бюджету району за 2009 рік (без урахування обсягів міжбюджетних трансфертів) становлять 19500,7 тис. грн., до спеціального фонду місцевих бюджетів за аналогічний період надійшло 4967,1 тис. грн.

Як видно із даних табл. 2.1 дохідна частина зведеного бюджету району формується в основному за рахунок офіційних трансфертів, розмір яких становив 95748,8 тис. грн. в 2007 році; 127903,4 тис. грн. в 2008 році, та 138906,6 тис. грн. в 2009 році, що складає відповідно 84,5%, 83,0% та 85,0% від загальної структури доходів. Із даної ситуації слідує, що Хотинський район є дотаційним, тобто не існує належного забезпечення бюджету власними фінансовими ресурсами.

Другою наповнюючою складовою бюджету виступають податкові надходження, які складають 12,8% у 2007 році, 11,8% у 2008 році та 11,4% у 2009 році загальної суми доходів. Слід відмітити, що існує певна негативна тенденція на фоні абсолютного зростання обсягів податкових надходжень, яка спричинена зменшенням їх питомої ваги, що ще більшою мірою робить бюджет дотаційним. Дана обставина пояснюється ціновим та інфляційним факторами. Неподаткові надходження представлені в переважній мірі доходами по спеціальному фонду бюджету, загалом їх розмір становив 1851,2 тис. грн. або ж 1,6% в 2007 році; 7087,9 тис. грн. (4,6%) – 2008 році, та 3580,1 тис. грн., (2,2%) відповідно в 2009 році.

Не значну частку як в абсолютному так і у відносному розмірі мають такі джерела доходів бюджету як доходи від операцій з капіталом та цільові фонди, які представлені надходженнями по спеціальному фонду бюджету. Основними складовими даних доходів є кошти отримані від продажу землі та матеріальних активів (зокрема дані надходження спостерігаються в 2009 році в розмірі 1917,7 тис. грн. або 1,2%), внески до фондів забруднення навколишнього природного середовища склали 0,2-0,3% за період, що аналізується. Джерелом наповнення цільових фондів являються кошти самооподаткування.

Аналіз динаміки доходів бюджету Хотинського району за 2007-2009 роки представлено в табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Аналіз динаміки доходів бюджету Хотинського району за 2007-2009 роки, тис. грн.

Аналіз надходжень до бюджету Хотинського району за 2007-2009 роки свідчить, що надходження до бюджету району у 2009 році значно зросли порівняно з 2008 роком на 9262,0 тис. грн., з 2007 роком – на 50068,5 тис. грн. Зростання відбулося за рахунок збільшення обсягу дотацій та субвенцій, а також податкових надходжень та доходів від операцій з капіталом. В 2009 році як бачимо, значно зменшилися неподаткові надходження на 3507,8 тис. грн. проти рівня 2008 року, ця зміна пояснюється зменшенням надходжень від власності та підприємницької діяльності та зменшення власних надходжень бюджетних установ.

Зростання податкових надходжень на 431,2 тис. грн. у порівняні з 2008 роком спричинене збільшенням бази оподаткування, доходів від операцій з капіталом на 1408,9 тис. грн. - за рахунок зростання надходжень від продажу землі. Якщо порівнювати 2009 рік із 2007, то по надходженнях до бюджету району прослідковується позитивна тенденція щодо їх збільшення, оскільки позитивним ростом відзначилися всі складові доходів.

Проте, як уже було зазначено власних доходів Хотинському району не вистачає, тому ми бачимо значну державну підтримку у вигляді дотацій вирівнювання та субвенцій зведеному бюджету Хотинського району, динаміка яких зростає, зокрема високим ростом відзначився ріст даного джерела доходів у 2008 році, що пов’язане із виділенням коштів із резервного фонду Кабінету Міністрів України на ліквідацію збитків, які були завдані повінню в липні-серпні 2008 року. Сума офіційних трансфертів в 2009 році склала 138906,6 тис. грн., що відповідно на 43157,8 тис. грн. та 11003,2 тис. грн. більше порівняно із 2007 та 2008 роками.

Наочніше склад дохідної частини зведеного бюджету району зображено на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Структура доходів бюджету Хотинського району

Як видно із рис. 2.1., за звітні 2007-2009 роки, прослідковується позитивна тенденція щодо зростання всіх груп доходів, що формують бюджет Хотинського району. Вцілому по податковим надходженням динаміка їх росту в порівнянні 2009 року до 2007 складає 28,8%, 2009 року до 2008 – 2,4%. Водночас слід відзначити про спад неподаткових надходжень в 2009 році їх розмір становив 50,5% надходжень отриманих в 2008 році. Темп росту неподаткових надходжень в порівнянні 2009 року з 2007 становить 93,4%. Зростання даного показника пов’язане із зростанням власних надходжень бюджетних установ (в 2008 році вони складали 891,9 тис. грн.), а також із значним зростанням показника доходи від операцій з капіталом.

Отже, на збільшення загальної суми доходів бюджету району протягом 2007-2009 років вплинуло збільшення офіційних трансфертів, які становлять найбільшу частку серед них. Негативною тенденцією є невелика частка такої складової доходів, як податкові надходження, на які слід звернути увагу при вдосконаленні механізму формування дохідної частини місцевих бюджетів.

Найбільшу частку серед податкових надходжень займають податки на доходи, податки на прибуток, податок на збільшення ринкової вартості, які протягом досліджуваних років дедалі збільшуються як в абсолютній величині так і в абсолютному розмірі.

Далі проаналізуємо рівень виконання плану доходів бюджету Хотинського району за останні роки (табл. 2.3).

Як видно із даних таблиці, план по формуванню дохідної частини бюджету було виконано в повному обсязі, окрім 2007 року у зв’язку із недофінансуванням в частині офіційних трансфертів, тоді було профінансовано 95748,8 тис. грн. із запланованих 98530,1 тис. грн. тобто тільки 97,2%. Порівняно з 2008 роком в 2009 році перевиконання дохідної частини бюджету знизилось на 1,0% і становило 100,6%.

Таблиця 2.3

Аналіз виконання бюджету Хотинського району за доходами в 2007-2009 роках, тис. грн.

Протягом звітних років спостерігається недовиконання плану по офіційним трансфертам, так в 2007 році відсоток недовиконання плану становив 2,8%, в 2008р. – 2,1% та в 2009 році – 0,8%. Дане недовиконання пов’язане з зменшенням субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату допомоги сім’ям з дітьми та малозабезпеченим, також на надання пільг та житлових субсидій населенню, надання пільг з послуг зв’язку та ін.

В 2009 році доходи бюджету району (без урахування обсягів міжбюджетних трансфертів) становлять 24468,4 тис. грн., що складає 102,4% до планових показників МФУ в тому числі: по доходах, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів надійшло 17354,0 тис. грн., що на 670,1 тис. грн., більше ніж за минулий рік. До цільових фондів за звітний період надійшло 346,2 тис. грн., що порівняно з минулим 2008 роком надходження зменшились на 17,7%.

Надходження у 2009 році доходів державного бюджету, за рахунок яких здійснюється перерахування дотацій вирівнювання становлять 7318,7 тис. грн. в тому числі за І півріччя 3356,8 тис. грн., за ІІ півріччя 3961,9 тис. грн.

Доходи загального фонду (без урахування обсягів міжбюджетних трансфертів) становлять 19500,7 тис. грн., що складає 109,1% до планових показників МФУ в тому числі: по доходах, що враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів надійшло 17353,9 тис. грн., що на 670,1 тис. грн., більше ніж за минулий рік. До спеціального фонду місцевих бюджетів за звітний період надійшло 4967,1 тис. грн., що становить 105,7 % або на 265,8 тис. грн., більше планових показників, та на 2584,2 тис. грн., менше ніж за відповідний період минулого року.

Бюджет розвитку затверджено місцевими радами з урахуванням змін на 2009 рік в сумі 5889,9 тис. грн. фактичне надходження склало 4481,8 тис. грн. в тому числі: коштів від відчуження майна яке знаходиться у комунальній власності 1047,4 тис. грн. від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення 869,9 тис. грн. коштів що передаються з загального фонду бюджету до бюджету розвитку 2564,5 тис. грн.

Доходи зведеного бюджету району в 2008 році сформовано відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік”, статей 64, 65, 66, 69 Бюджетного Кодексу України, основних макропоказників економічного і соціального розвитку на 2008 рік та стану виконання місцевих бюджетів району за 2007 рік і складається із загального та спеціального фондів. Основними джерелами доходів загального фонду зведеного бюджету в 2008 році залишаються доходи, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів та доходи місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. Доходи, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів заплановано в сумі 15753,3 тис. грн.

Уточненим планом місцевих бюджетів на 2007 рік передбачено доходів в сумі 105413,4 тис. грн. Із загальної кількості бюджетів за 2007 рік виконані по доходах міський та 22 сільські бюджети.

Підсумовуючи наведене вище, слід відзначити, що спільними для всіх територіальних громад виявляється зниження фіскальної ролі власних надходжень, серед їхніх окремих видів насамперед плати за землю та місцевих податків та зборів.

За даними проведеного аналізу по дохідній частині бюджету Хотинського району, можна стверджувати про стабільну та врівноважену економічну ситуацію в районі, оскільки з кожним роком надходження до місцевих бюджетів зростають. Майже по всіх податках та зборах спостерігається тенденція до збільшення, але поряд з тим збільшується частка офіційних трансфертів, що негативно позначається фінансовій незалежності органів місцевого самоврядування. Бюджет Хотинського району є дотаційним, проте слід зауважити, що дотації вирівнювання та субвенції з державного бюджету протягом проаналізованого періоду направляються міністерством фінансів України не в повному обсязі.

2.2 Аналіз видатків бюджету

Використання бюджетних коштів місцевих бюджетів безпосередньо пов’язане з виконанням державою та органами місцевого самоврядування покладених на них завдань, найважливішими з яких є регулювання суспільного відтворення, задоволення потреб населення, управління державою, забезпечення охорони правопорядку, функціонування національної оборони, охорона навколишнього середовища тощо.

Бюджетним кодексом передбачено критерії розмежування видів видатків між місцевими бюджетами. Розмежування видів видатків між місцевими бюджетами здійснюється за принципом субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача.

Більшість державних видатків, насамперед соціального спрямування, фінансуються з місцевих бюджетів. Це передовсім виплати із соціального захисту та соціального забезпечення населення, утримання закладів соціально-культурної сфери, видатки на розвиток місцевого господарства. Отже видатки місцевих бюджетів зокрема бюджету району є в сучасних умовах одним із джерел задоволення життєвих потреб територіальної громади.

За сучасних умов під виконанням місцевого бюджету за видатками слід зрозуміти здійснення комплексу дій, спрямованих на реалізацію передбачених місцевим бюджетом заходів та досягнення визначених цілей у межах запланованих ресурсів. Система видатків місцевих бюджетів орієнтована в основному на фінансування наявної мережі бюджетних установ і не передбачає стимулів підвищення ефективності їх діяльності.

Аналіз формування видатків зведеного бюджету Хотинського району за 2007-2009 роки наведено в табл. 2.4.

Аналіз складу та структури видатків зведеного бюджету Хотинського району за 2007-2009 роки, тис. грн.

Уточненим планом місцевих бюджетів на 2007 рік передбачено видатків в сумі 106894,7 тис. грн., дефіцит за рахунок залишку коштів на 1 січня 2007 року в сумі 1481,3 тис. грн. виконано у 2007 році видатків 103431,0 тис. грн. В 2008 році обсяг видатків становив 153595,6 тис. грн. Уточненим планом місцевих бюджетів на 2009 рік передбачено видатків в сумі 153416,3 тис. грн., дефіцит за рахунок залишку коштів на 1 січня 2009 року в сумі 1347,7 тис. грн.

Як свідчать дані таблиці 2.4 основними напрямками витрачання коштів бюджету Хотинського району є освітні заходи та заходи з охорони здоров’я, соціальний захист та соціальне забезпечення населення. На ці заходи спрямовується близько 74,0% всіх видатків. Важливо відзначити, що на фоні значного збільшення видатків на освіту (за період з 2007 по 2009 рік їх частка зросла на 24,4% і склала в 2008 році – 47003,2 тис. грн.), по всіх іншим видах видатків в цілому спостерігається зменшення об’ємів фінансування. Дане збільшення в значній мірі відбулося за рахунок підвищення суми видатків на додаткові виплати населенню щодо покриття витрат на лікування.

В 2009 році видатки на фінансування органів державного управління склали 4,9% всіх видатків бюджету району або ж 7597,9 тис. грн., а це в свою чергу становило відповідно 102,1% та 141,6% видатків на державне управління в 2008 та 2007 роках. Відносна величина видатків залишилася стабільною – 4,8%.

Видатки на правоохоронну дiяльнiсть та забезпечення безпеки держави протягом періоду що аналізується мають позитивну динаміку щодо збільшення, однак в питомій вазі їх частка досить низька і становить тільки 0,1%.

Видатки на утримання установ освіти в 2009 році визначені в сумі 54030,0 тис. грн. (34,5%), в тому числі по загальному фонду 55325,9 тис. грн. Як бачимо порівнюючи із попередніми роками спостерігається зростання видатків як у відносному так і в абсолютному розмірі, що пов’язане із зростанням кількості класів (якщо на початку року 2008 року кількість класів становила 419, то з 01.09.2009 року функціонує 425 класів з контингентом учнів 7561). За рахунок збільшення класів збільшиться кількість педагогічних ставок з 726 до 751 педагогічних ставок. Збільшуються штатні одиниці адміністративно-господарського, учбово-допоміжного персоналу.

Видатки на утримання установ охорони здоров’я протягом 2007-2009 років зросли із 16744,4 тис. грн. в 2007 році до 24068,7 тис. грн. в 2009, що передбачає утримання 7 лікарень, 12 амбулаторій сімейної практики та медицини та 14 фельдшерсько-акушерських пунктів, що функціонують на території Хотинського району.

Соціальний захист та соціальне забезпечення є другим за розміром джерелом здійснення видатків із бюджету району, його частка складає 20,2% в 2007 році, 19,3% в 2008 р., 22,4% відповідно в 2009 році, в абсолютному розмірі дана сума коливається від 22855,6 тис. грн. в 2007 році до 35131,1 тис. грн. в 2009. Збільшення витрат на соціальний захист в значній мірі відбулося за рахунок підвищення суми видатків на додаткові виплати населенню щодо покриття витрат по оплаті житлово-комунальних послуг. Що ж стосується видатків на допомогу сім’ям з дітьми, то на протязі 2007-2009 років вони були порівняно незмінними. Це пов’язано з незначним коливанням кількості сімей – отримувачів допомоги.

Видатки на житлово-комунальне господарство представлені видатками на капітальний ремонт житлового фонду та на благоустрій міста. Питома вага даних видатків коливається протягом аналізованого періоду в межах 0,6-1,1%. В 2007-2009 роках спостерігається збільшення фінансування у зв’язку із функціонуванням проекту “Клішковецькій міжсільський сміттєвий кластер”.

Видатки на культуру в період 2007-2009 років постійно збільшуються як у відносному так і абсолютному розмірі відповідно їх розмірів становив в 2007 році 3538,2 тис. грн. (3,1%), в 2008 році – 5110,7 тис. грн. (3,3%), в 2009 році – 5632,9 тис. грн. (3,6%), що пов’язано із запровадженням нової тарифної сітки та підвищенням окладів працівників культури.

Порівняно значну вагу у видатках бюджету займають видатки на будівництво, однак як можна побачити із табл. 2.4. їх розмір в період з 2007 по 2009 роки під впливом світової фінансово-економічної кризи поступово зменшується із 7825,4 тис. грн. або 6,9% всіх видатків бюджету 2007 року до 2236,9 тис. грн. або 1,4% в 2009 році.

Аналіз динаміки видатків бюджету Хотинського району за 2007-2009 роки представлено у табл. 2.5.

Таблиця 2.5

Аналіз динаміки видатків зведеного бюджету Хотинського району за 2007-2009 роки, тис. грн.

Відхилення обсягу видатків звітного періоду (2009 рік) до 2008 року складає - 6541,0 тис. грн., що свідчить про зменшення абсолютних розмірів видатків у 2009 році порівняно із 2008 роком). А відхилення видатків звітного періоду до 2007 року складає +34163,8 тис. грн., що свідчить про збільшення абсолютних розмірів видатків у 2009 році порівняно із 2007 роком.

Отже ми бачимо, що аналіз динаміки видатків 2009 року порівняно із попереднім періодом має здебільшого негативний характер із знаком „-”, що свідчить про зменшення абсолютного розміру видатків 2009 року. Дана ситуація насамперед пов’язана із наслідками світової економічної кризи, зокрема іпотечної, що призвело до згортання програм із будівництва, фінансування якого значною мірою здійснювалося в 2007-2008 роках (видатки становили 7825,4 тис. грн. та 4323,3 тис. грн. відповідно). Водночас слід відмітити про викривлення показників по видатках зокрема за рахунок видатків, які спрямовувалися на лiквiдацiю надзвичайних ситуацій та наслiдкiв стихійного лиха в липні-серпні 2008 року. Протягом 2008 року на даний напрямок було витрачено 10341,3 тис. грн., в 2009 році як бачимо видатки за даним напрямом не проводилися. Виключенням із загальної тенденції є збільшення видатків на правоохоронну діяльність – 30,5 тис. грн., освіту – 4586,0 тис. грн., охорону здоров’я – 945,0 тис. грн., соціальний захист та забезпечення населення – 2431,8 тис. грн., культура та мистецтво - 288,5 тис. грн., дотації та субвенції – 1391,2 тис. грн. та 494,8 тис. грн. – видатки не віднесені до інших груп, які згідно рішення сесії районної ради спрямовуються на погашення наслідків стихійного лиха та інші невідкладні заходи.

Аналізуючи дані табл. 2.5, а саме порівнюючи відхилення звітного 2009 року до 2007 року слід відзначити про позитивну тенденцію в бік зростання видатків загалом на 34163,8 тис. грн., що спричинене насамперед ростом за такими основними статтями витрат: державне управління – 2054,1 тис. грн., правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави – 53,7 тис грн., освіта – 17695,2 тис. грн., охорона здоров’я – 6406,6 тис. грн., соціальний захист та забезпечення - 9234,4 тис. грн. Зменшенням фінансування відзначилися такі статті витрат як субсидії та дотації – 225,3 тис. грн., будівництво - 7825,4 тис. грн., транспорт, дорожнє господарство, зв’язок, телекомунiкацiї та інформатика - 891,7 тис. грн.

Дані рисунка 2.2 наочно показують, що найбільший обсяг займають видатки на освіту, які здійснюються за такими напрямами як фінансування дошкiльних закладів освiти, дитячих позашкiльних закладів освiти, заходи iз позашкiльної роботи.

Здійснення виплат, визначених Законом України “Про реструктуризацію заборгованості з виплат, передбачених статтею 57 Закону України “Про освіту” педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних закладів”. Помітні темпи росту демонструють видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, що спричинене прийняттям нових соціальних стандартів.

Аналіз виконання видаткової частини бюджету Хотинського району в 2007-2009 роках наведений в табл. 2.6.

Дані табл. 2.6 свідчать про недовиконання видаткової частини бюджету району, зокрема в 2007 році рівень виконання бюджету району за видатками становив – 96,6%, в 2008 році – 99,8% та в 2009 році – 95,4%. Якщо в 2008 році фактичні показники виконання бюджету максимально наближені до планових показників, оскільки профінансовано видатків в розмірі 99,8% на суму 153595,6 тис. грн. при плановій величині 153972,7 тис. грн., то в 2007 році недофінансування становило 377,1 тис грн. або 3,4% при плановій величині 112890,8 тис. грн., в 2009 році рівень недофінансування видатків бюджету становив 7474,4 тис. грн. або 5,6% при планових видатках 164098,4 тис. грн. Дану ситуацію можна пояснити двома факторами, а саме: або недофінансуванням з бюджету основних напрямів видатків, або незначними помилками у розрахунку формули фінансування видатків бюджету району.

Таблиця 2.6

Аналіз виконання бюджету Хотинського району за видатками в 2007-2009 роках, тис. грн.

Якщо розглядати виконання бюджету по видатках в 2007 році за конкретними напрямами, то слід відмітити про низький рівень фінансування видатків пов’язаних із транспортом, дорожнього господарства, зв’язку, телекомунiкацiй, соціального захисту та соціального забезпечення, що пов’язане умовами фінансової скрути за якої процес складання бюджету вцілому та за галузями зокрема відбувається зверху, тобто коли просто доводяться суми видатків на які може бути здійснене фінансування. Протилежна ситуація спостерігається із проведенням дотацій і субвенцій, обсяг яких в 2007 році становив 185,5% від запланованих.

Протягом 2008 року спостерігається хронічне недофінансування таких напрямків як сільське і лісове господарство, рибне господарство та мисливство 2,6 тис. грн. із запланованих 26,9 тис. грн. (при чому слід відмітити, що на фінансування даного напряму протягом періоду, що досліджується в 2008 році вперше було надано кошти), транспорт, дорожнє господарство, зв’язок – 78,8%, цiльовi фонди – 79,9%. Перевиконання плану по видатках спостерігається по коштах виділених на ліквідацію наслідків стихійного лиха, за 2008 рік було освоєно 109,7% виділених надходжень.

В 2009 році існують також певні проблеми із виконанням видаткової частини бюджету району, зокрема за напрямками, що пов’язані із фінансуванням охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, цiльових фондів, житлово-комунального господарство, будівництва, транспорту та дорожнього господарства. Рівень виконання за даними напрямами витрат становив відповідно 43,5%, 91,0%, 70,9% та 89,1%.

Проаналізувавши видатки Хотинського районного бюджету можемо зробити висновок, що видатки бюджету зростають за винятком окремих. В останній рік в країні та в світі в цілому погіршився стан економіки, що спричинено світовою фінансовою кризою, а це в свою чергу позначилося на показниках виконання бюджету, оскільки протягом періоду що аналізується спостерігалося недофінансування основних напрямів видатків району у зв’язку із недофінансуванням із державного бюджету надходжень у вигляді офіційних трансфертів, або незначними помилками у розрахунку формули фінансування видатків бюджету району.

Слід також відмітити, що значну питому вагу у видатках займають поточні видатки (соціальний захист та соціальне забезпечення, соціально-культурна сфера, видатки на житлове господарство, видатки на утримання державних органів влади). Вони складають 75%. Іншу частину (25%) у видатках району займають видатки бюджету розвитку спеціального фонду.

2.3 Аналіз міжбюджетних трансфертів

Система міжбюджетних відносин, завдяки якій здійснюється розширення фінансових можливостей фінансово незабезпечених територій за допомогою перерозподілу від “заможних” сприяє досягненню відносної рівності в отриманні мешканцями різних територій суспільних послуг з боку держави. Перерозподіл бюджетних ресурсів спрямовано на збалансування доходів та видатків бюджетів усіх рівнів, на вирішення проблем та задоволення потреб регіонів з метою їхнього економічного розвитку відповідно до темпів економічного зростання країни. Організація системи міжбюджетних відносин ставить на меті підвищення стабільності надходжень до бюджетів кожного рівня влади та підвищення зацікавленості органів місцевого самоврядування щодо збільшення дохідних частин бюджетів, досягнення ефективності у витрачанні бюджетних ресурсів. Тому, ефективне налагодження механізму дії міжбюджетних відносин забезпечує ефективне своєчасне та повне фінансування видатків різними складовими бюджетної системи (особливо за допомогою її низового рівня).

Для всіх бюджетів Хотинського району міжбюджетні трансферти становлять основну частку їх доходів, тобто вони впливають на обсяг фінансування відповідної території. Як відомо, видатки, що здійснюються з певного бюджету, є прямим віддзеркаленням доходів, що зараховуються до цього бюджету. Тому, в зв’язку з тим, що в більшій мірі саме від обсягу трансфертів залежить можливість задоволення першочергових суспільних потреб багатьох верств населення зазначених територій, слід провести їх аналіз.

Передусім бюджетні взаємовідносини ґрунтуються на розподілі згідно з чинним законодавством конкретних доходів і видатків між різними ланками бюджетної системи. Розглянемо склад та структуру міжбюджетних трансфертів, а саме дотацій та субвенцій, які направляються із державного бюджету до бюджету Хотинського району за 2007-2009 роки. Результати дослідження наведені у табл. 2.7.

Таблиця 2.7

Аналіз складу та структури міжбюджетних трансфертів, отриманих з державного бюджету у 2007-2009 роках, тис. грн.

Провівши аналіз складу та структури міжбюджетних трансфертів, які для бюджетів району є доходами, з кожним роком прослідковується тенденція щодо зміни їх складу в напрямку збільшення. Як бачимо найбільшу питому вагу серед міжбюджетних трансфертів за 2007-2009 роки складає дотація вирівнювання, що одержується з державного бюджету, її частка протягом даного періоду становила відповідно 59,2% (45383,4 тис. грн.), 67,3% (68058,6 тис. грн.) та 68,4% або 115990,2 тис. грн. Наступною складовою, що формує склад міжбюджетних трансфертів в 2007-2009 роках є субвенція з державного бюджету на виплату допомоги сім’ям з дітьми, малозабезпеченим сім’ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам та тимчасової державної допомоги дітям їх величина зростає як в абсолютному так і в відносному розмірі та становить в 2007 році – 16744,7 тис. грн. або 21,8%, в 2008 році – 21412,2 тис. грн. або 21,2%, в 2009 році – 27014,4 тис. грн. або 23,3% від загального обсягу міжбюджетних трансфертів.

Проаналізуємо стан виконання міжбюджетних трансферів по бюджету Хотинського району.

Таблиця 2.8

Аналіз динаміки міжбюджетних трансфертів отриманих бюджетом Хотинського району за 2007-2009 роки, тис. грн.

Як свідчить проведений аналіз динаміки міжбюджетних трансфертів протягом 2007-2009 років обсяг отриманих трансфертів у 2009 році збільшився до рівня 115990,2 тис. грн., або 151,3% від показника 2007 року, та до рівня 101159,0 тис. грн. у 2008 році, або 114,7%, порівнюючи із 2009 роком. Однак водночас слід відмітити ситуацію із припинення перерахування із державного бюджету в 2008-2009 роках субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та в 2009 році додаткової дотації з державного бюджету на забезпечення видатків на оплату праці працівників бюджетних установ у зв’язку із наближенням запровадження Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів у повному обсязі.

З приведеного вище рисунка можна побачити, що упродовж досліджуваних років у загальному обсязі офіційних трансфертів отриманих Хотинським районом спостерігалася чітка тенденція до абсолютного переважання розміру дотацій. Їхній розмір у структурі трансфертів складав у 2007 році – 69,1%, у 2008 році – 68,6%, у 2009 році - 70,3%. Найбільшу питому вагу серед дотацій займає дотація вирівнювання, що одержується із державного бюджету, абсолютний та відносний розмір якої протягом періоду що аналізується постійно збільшувався із 45383,4 тис. грн. в 2007 році до 79306,2 тис грн. в 2009 році. До дотацій, які отримує бюджет району також слід віднести додаткову дотацію на вирівнювання фінансової забезпеченості місцевих бюджетів. Склад субвенцій формує субвенція на утримання об’єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об’єктів спільного користування, що представлені субвенціями з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати, вивезення побутового сміття та рідких нечистот та на надання пільг та житлових субсидій населенню на придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу.

Проаналізуємо рівень надходження міжбюджетних трансфертів в 2007-2009 роках (табл. 2.9).

Як бачимо із наведеної вище таблиці найвищий рівень виконання розміру офіційних трансфертів спостерігається в 2009 році, найменший в 2007 році, що свідчить про знижений рівень бюджетної дисципліни. Слід також відмітити, що план дотацій вирівнювання із державного бюджету протягом 2007-2009 років завжди виконувався на 100%, що є позитивним у плані дотримання бюджетної дисципліни. З вищих бюджетів бюджетам органів місцевого самоврядування в 2007 році було надано 76638,2 тис. грн., в 2008 році – 101159,0 тис. грн., а в 2009 році – 115990,2 тис. грн., а з бюджетів органів місцевого самоврядування в 2007 році до вищого – 131,0 тис. грн.

Таблиця 2.9

Аналіз виконання бюджету Хотинського району за міжбюджетними трансфертами в 2007-2009 роках, тис. грн.

Проведемо аналіз надходжень міжбюджетних трансфертів в розрізі бюджетів адміністративно-територіальних одиниць, використовуючи дані табл. 2.10.

Таблиця 2.10

Аналіз динаміки міжбюджетних трансфертів наданих місцевим бюджетам Хотинського району за 2007-2009 роки, тис. грн.

З табл. 2.10 видно, що за період 2007-2009 років залежність бюджетів адміністративно-територіальних одиниць зростала. Особливо це характерно для бюджетів сіл Бочківці, Шилівці, Крутеньки та міського бюджету Хотина. Обсяг отриманих трансфертів бюджетами територіальних громад у 2009 році, відносно 2007 року, зріс відповідно на 39055,4 тис.грн. або на 175,5%, в порівняні з 2008 роком – на 13680,4 тис. грн. або 117,7%

Сільські бюджети та міський бюджет, в свою чергу, у 2007 році передали до районного бюджету 131,0 тис.грн. субвенцій на виконання власних повноважень для виконання загальнорайонних програм і здійснення відповідних заходів загальнорайонного характеру.

Варто звернути увагу на бюджети, розмір дотацій яких, хоч і не значно зріс в абсолютній сумі, але збільшився у декілька разів, порівняно з 2007 роком. Сюди відносяться бюджети територіальних громад сіл Бочківці (на 2784,2%), Рашків (257,7%), Пашківці (252,9%), Долиняни (214,5%). Разом по місцевих бюджетах обсяг одержаних з районного бюджету трансфертів в 2008 році порівняно із 2009 роком зріс на 4379,2 тис. грн., а в порівняні із 2007 – збільшився на 8870,1 тис. грн. По відношенню до 2008 року, в базовому періоді темпи зростання міжбюджетних трансфертів місцевих бюджетів Хотинського району дещо знизились.

Одержання значних трансфертів місцевими бюджетами сприяє підвищенню рівня фінансової забезпеченості відповідних територій. Проте, з іншого боку, посилюється фінансовий тягар тих бюджетів, з яких виділяються ці кошти. Тому, на сучасному етапі першочерговим завданням постає розроблення ефективних шляхів покращення системи міжбюджетних відносин, користуючись як здобутками вітчизняних вчених, так і досвідом зарубіжних країн.

Отже, розглянувши фінансово-економічне становище району і проаналізувавши міжбюджетні трансферти місцевих бюджетів Хотинського району за 2007-2009 роки, можемо сказати, що доходи вище зазначених бюджетів в 2008 році як і попередніх роках формувались, в основному, за рахунок офіційних трансфертів.

Ці показники є невтішними, оскільки у загальній структурі місцевих бюджетів району трансферти переважають доходи більше як на половину, але суми власних надходжень сільських, міського та районного бюджетів також зростають, але дані суми є недостатніми, щоб змінити негативну тенденцію в загальній структурі. Тому необхідно надавати допомоги дотаційним бюджетам лише на умовах поворотності та платності, щоб в них з’явилися стимули для нарощення власних надходжень, також проведенням органами місцевого самоврядування ефективної політики у сфері доходів.

Можна впевнено стверджувати, що протягом проаналізованого періоду бюджет Хотинського району мав чітко виражений дотаційний характер і показував свою залежність, в основному, від фінансових потоків із державного бюджету.

Загалом міжбюджетні відносини як необхідна і загально значима складова бюджетного механізму регіонального розвитку перебуває нині в Україні на стадії подальшого становлення. З метою інтенсифікації цього процесу у напрямі сприяння економічному розвиткові необхідно вживати заходи адміністративного характеру (удосконалення нормативно-правової бази міжбюджетних відносин), так і здійснювати загальноекономічні трансформації на рівні держави та окремих територій. Отож, базовим принципом при розв’язанні складних завдань бюджетного регулювання має стати державна фінансова політика, орієнтована на запровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки. Бюджетний механізм має бути спрямовано на забезпечення відтворення фінансових ресурсів держави, закріплення та подальший розвиток досягнутих темпів економічного зростання, створення сприятливих умов для детінізації економіки, розвитку підприємницької діяльності, дієвого інвестиційного клімату.

Розділ 3. Проблеми та перспективи використання механізму бюджетного регулювання в Україні

3.1 Зарубіжний досвід використання механізму бюджетного регулювання

На сучасному етапі розвитку економіки незалежної України в цілому, і бюджетної системи зокрема, важливим питанням постає розвиток та вдосконалення бюджетного механізму. Тому пріоритетним напрямом у цій сфері стає використання зарубіжного досвіду використання бюджетного механізму стимулювання економічного розвитку і пошуку можливостей для його впровадження в Україні. На сучасному етапі державний бюджет зарубіжних країн базується на балансовому методі, згідно з яким видатки дорівнюють доходам. Структура державного бюджету має свої особливості в кожній країні наприклад, державний бюджет в Англії включає дві частини: консолідований фонд, по якому проходять поточні доходи і видатки та національний фонд позичок, по якому показуються видатки по капітальних вкладеннях.

У цілому бюджет сучасних зарубіжних країн виконує такі функції:

Перерозподіл національного доходу.

Державне регулювання і стимулювання економіки.

Фінансове забезпечення соціальної політики.

Контроль за утворенням і використанням централізованого фонду державних коштів [31, 435].

Бюджет і його складові – доходи та видатки дуже чутливі до кон’юнктурних змін макроекономічних і макрофінансових показників. Тому вихідною основою і важливим елементом бюджетних розрахунків є реально обґрунтовані макроекономічні та макрофінансові прогнози, без яких неможливе якісне складання бюджету. Відповідно, подібні передбачення мають бути доступними для контролю, відкритими для незалежної експертизи [31, 371].

У західних країнах при поданні річного бюджету в законодавчі органи, мають бути обнародувані також макроекономічні і мікроекономічні оцінки та припущення. Так, у США та Німеччині міністерства фінансів готують повний набір макроекономічних прогнозів у бюджетно-фіскальному контексті, які розглядаються конгресом і бундестагом водночас із альтернативними прогнозами уряду. В Канаді інший підхід – в основу державної макроекономічної політики покладені узагальнені прогнози приватного сектору (оцінки союзів промисловців та підприємців) [31, 372].

У більшості країн бюджет все ще складається на рік. Проте набуває сили науково і кількісно обґрунтованого передбачення перспектив економічного розвитку, наслідків поточної фінансової політики на майбутнє. З кінця 90-х років у країнах-членах ЄС згідно зі спеціальним законодавчим актом Союзу (“The Stability and Growth Pact”) введено обов’язкове трирічне прогнозування у cфері фіскальної політики, яке має на меті також сприяти підвищенню бюджетному механізму економічного зростання завдяки зростанню контролю за виконанням стабілізаційних програм. Усе більше урядів розробляють середньострокові, а в деяких випадках і довгострокові оцінки та прогнози бюджетно-фіскального стану держави. Експерти Міжнародного валютного фонду назвали таку практику основою бюджету на середньострокову перспективу (ОБСП).

У країнах з розвинутою ринковою економікою у 80-х роках та країнах з перехідною економікою у 90-х роках ХХ століття відбувалися інституційно-структурні зміни, зокрема, структура дохідної та видаткової частин бюджету, яка достатньою мірою відображає процес бюджетного регулювання, змінювалася, враховуючи динаміку економічних процесів.

Створення політично стабільного суспільства та стійко зростаючої національної економіки неможливо без вирішення проблем вирівнювання міжрегіональних розходжень, подолання кризових явищ і відставання в розвитку окремих територій. Накопичений світовий досвід застосування з цією метою бюджетних механізмів може виявитися корисним і для України. Основними причинами нерівномірного розвитку й економічної відсталості окремих регіонів служать: тривалі циклічні кризи надвиробництва, ламання виробничої й господарської структур, низький рівень галузевої диверсифікованості й залежність від зовнішніх ринків, у тому числі зарубіжних, невідповідність факторів виробництва вимогам сучасного науково-технічного розвитку, несприятливі природні й кліматичні умови, екологічні катастрофи й стихійні лиха, історичні й соціокультурні особливості, пов’язані, зокрема, з концентрацією корінного населення, несприятливі демографічні тенденції. Характер й актуальність проблеми значною мірою визначаються загальним рівнем економічного розвитку країни, її історичними й національними особливостями. Більше того, з переходом до якісно нового етапу розвитку змінюються й критерії відсталості. Так, до Другої світової війни у промислово розвинутих країнах до депресивних зараховували аграрні й гірничодобувні регіони. В 1950-ті роки такими вважалися регіони з переважною орієнтацією на первинну переробку промислової й сільськогосподарської сировини, в 1970-ті роки – ті, де були зосереджені основні галузі промисловості (металургія, автомобільна промисловість, енергетика), а останніми роками – регіони, що повільно освоюють наукомісткі та ресурсоощадні технології.

Найважливішим елементом нормативнорозрахункових методів служать міжбюджетні трансферти. Відповідно до визначення, прийнятого в міжнародній практиці (яке використовується, зокрема, Постійним комітетом Ради Європи по справах регіональних і місцевих органів влади), трансферти (гранти) – це надходження фінансових засобів з бюджетів одного рівня в бюджети іншого, крім надходжень, виражених у формі спільних (часткових) податків і звичайних позичок. Безпроцентні позички зі строком погашення більше 10 років або з невстановленим строком погашення розглядаються як трансферти.

Як приклад виділення частини загального трансферного фонду для надання підтримки “проблемним” територіям може служити досвід Японії, де у формулі трансферту, який вирівнює, робиться спроба максимально враховувати об’єктивні бюджетні потреби територій [22, 71]. Трансферт, що вирівнює, одержує більшість японських префектур і муніципалітетів. Його величина визначається різницею між розрахунковими величинами їх бюджетних потреб і податкового потенціалу. Максимальне наближення до реальних об’єктивних потреб територій досягається шляхом складання модельних бюджетів (окремо для префектури й муніципалітету) та їх наступного коректування за допомогою коефіцієнтів модифікації, які відображають економічну, соціальну, природно-кліматичну і також інституціональну специфіку регіонального розвитку. Для розрахунку величини трансферту, який вирівнює, більшість країн застосовує менш складні математичні конструкції. У формулах використовуються, насамперед, такі індикатори бюджетних потреб, як чисельність населення та показник, обернений доходу на душу населення, а також специфічні показники відсталості або депресивного стану економіки регіону, наприклад: частка корінних жителів у загальній чисельності населення; питома вага населення, яке живе за межею бідності; показник, обернений обсягу ВВП регіонів на душу населення.

Іноді розраховуються сукупні індекси бюджетних потреб. Так, у Португалії такий показник застосовується для розподілу засобів інвестиційного фонду муніципалітетів, що фінансує витрати на основний капітал господарської та соціальної інфраструктури. Сукупні індекси інвестиційних бюджетних потреб окремих муніципалітетів розраховуються як середні геометричні індекси специфічних бюджетних потреб (вони включають: показники, зворотні величині непромислового споживання електроенергії й споживання води на душу населення; питома вага будинків без ванних кімнат; обсяг запланованого житлового будівництва; чисельність дітей до 5 років; чисельність осіб понад 65 років; різницю між фактичною й цільовою забезпеченістю населення лікарями), розрахованих на основі питомої ваги відповідних статей капіталовкладень у муніципальних інвестиційних бюджетах (електроенергетика, водопостачання та каналізація, житлове і дорожнє будівництво, дитячі установи та установи по обслуговуванню пенсіонерів, охорона здоров’я).

У формулі загального трансферту особливе значення надається факторам розвитку в країнах третього світу (у тому числі в нових індустріальних державах), які мають величезну територію, характеризуються значними міжрегіональними розходженнями та зіштовхуються зі складними етнічними проблемами. До таких держав слід віднести, насамперед, Індію, яка широко застосовує різні види загальних трансфертів для вирішення регіональних проблем. Так, трансферт, який субсидіює поточні витрати штатів і фінансовим джерелом якого служить особистий прибутковий податок (85,0% збору), розподіляється між ними за формулою, що враховує такі фактори: розрив у рівні доходу на душу населення порівняно з багатшими штатами (його частка в розрахунковій величині трансферту становить 45,0%); чисельність населення штату (22,5%); рівень відсталості (11,2%), який визначається за кількістю членів зареєстрованих каст та племен і чисельністю сільськогосподарських робітників; показник, обернений особистому доходу на душу населення (11,2%); внесок штату в загальний обсяг податкового збору за ряд років (10,0%).

Фінансові потреби депресивних і відсталих регіонів можуть ураховуватися й шляхом безпосереднього виділення частини фонду, що вирівнює, на їх потреби. Щодо цього так само показовий досвід Індії. Поряд із загальними трансфертами, що субсидіюють поточні бюджетні витрати штатів, в Індії використовується й інвестиційний загальний трансферт, так звані “планові відрахування”. Десять відсотків його фонду резервується за “штатами особливої категорії” (у число яких входить політично нестабільний Пенджаб), інше розподіляється в таких пропорціях: 60% – за чисельністю населення; 10% – за показником збирання податків; 20% – за ступенем відсталості, яка визначається розривом у рівні доходу на душу населення щодо середнього по країні. Диференційований підхід застосовується й при наданні фінансових коштів. Допомога найбіднішим штатам на 90% здійснюється у вигляді субсидій та на 10% – у вигляді позик, тоді як для інших штатів субсидії та позики розподіляються в пропорції 3:7. У деяких країнах при вирішенні питань регіонального розвитку вплив справляється на формування окремих фондів загального трансферту “проблемних” територій (трансферт, який вирівнює соціально-економічний стан регіонів). Це характерно, насамперед, для Німеччини, яка має великий досвід використання таких трансфертів, які одержали назву “федеральні додаткові відрахування”. Цей метод використовується у її нових Східних землях, які через їх специфіку не могли бути відразу включені в систему бюджетного горизонтального вирівнювання, що діє на іншій території країни. В 1990-1994 роках вони одержували фінансову допомогу зі спеціально створеного фонду “Німецька єдність”. Її загальний обсяг за цей період склав 160,7 млрд. марок, з них 49,6 млрд. було виділено з бюджету федерації, 16,1 млрд. – з бюджетів федеральних земель і 95 млрд. – у вигляді державних позик на кредитному ринку. Федеральний уряд і влада старих земель рівною мірою беруть участь у погашенні кредиту. При цьому платежі старих земель здійснюються у формі відмови на користь федерації від частини належної їм частки в зборі ПДВ. Засоби фонду розподілялися між Східними землями пропорційно чисельності населення та надходили в їхнє повне розпорядження.

Проблеми формування раціональної структури господарського комплексу актуальні для багатьох інших країн, зокрема для Російської Федерації, де структура економіки є деформованою. Звертається увага на необхідність бюджетної політики економічного зростання спрямованої на ліквідацію крупних галузевих та регіональних диспропорцій. Держава має проводити таку бюджетну політику, яка буде спрямована на забезпечення збалансованості економіки, її секторів із різними рівнями доходності, диверсифікацію виробництва та зменшення надмірних доходів посередницької сфери.

Стимулювати економічний розвиток регіонів можливо шляхом вивчення та розповсюдження зарубіжного досвіду застосування моделей фіскального федералізму. Загальна ідея фіскального федералізму полягає у фінансуванні витрат адміністративно-територіальних одиниць за рахунок власних ресурсів. В цьому випадку необхідно надати можливість на регіональному рівні формувати перелік та розмір місцевих податків, які забезпечать бажаний рівень соціально-економічного розвитку відповідного регіону. Безперечно, неефективна діяльність регіональної влади може привести до збільшення розбіжностей у соціально-економічному розвитку регіонів. Але позитивний досвід регіонів, які зможуть використати надані можливості для забезпечення суттєвих зрушень у якості життя населення, приведе до активізації діяльності влади, бізнесу, громадськості усіх регіонів заради поліпшення умов свого життя. Слід відзначити, що в США саме у період бюджетного дефіциту та економічного спаду акцентували увагу на забезпеченні фінансування місцевих соціальних видатків за рахунок місцевих податків, які тепер складають майже 88,6% доходів місцевих бюджетів [41, 9].

Для українців питання, які стосуються федералізму, дуже болючі і подібні ідеї сприймаються з великою обачністю. Але федералізм не має відношення до федералізму політичного, “а є економічною концепцією, і його принципи застосовуються в Європі як федеральними, так і унітарними державами. Вони ж лежать в основі Європейської Хартії про місцеве самоврядування” [7, 9]. Таким чином, збільшенню фінансових ресурсів регіонів сприятиме розвиток фіскального федералізму та удосконалення бюджетного менеджменту як на державному, так і на регіональному рівні.

Узагальнюючи досвід різних з погляду економічного розвитку й державного устрою зарубіжних країн щодо застосування бюджетного механізму економічного зростання, можна виділити ряд аспектів, важливих для формування української програми розвитку економіки:

Як показує світова практика, найбільший ефект досягається при комплексному використанні різних бюджетних механізмів.

В Україні, де фактично кожен регіон може розглядатися як депресивний або відсталий, особливо важливо знайти оптимальне сполучення загальнонаціональних та регіональних інтересів.

Створюючи систему бюджетної допомоги територіям на сучасному етапі розвитку країни, мабуть, слід виходити із пріоритетів стабілізації та прискорення загальноекономічного зростання щодо вирівнювання міжрегіональних розходжень. Це припускає більшу орієнтацію на бюджетну самостійність регіонів у розв’язанні їх внутрішніх соціально-економічних проблем.

Формуючи нові бюджетні механізми, важливо додержуватися принципів відкритості, “прозорості” відносин між центром й окремими територіями, обмежуючи використання індивідуально-договірних форм. У зв’язку із цим особливе значення має вдосконалювання нормативно-розрахункових бюджетних методів.

Загальний трансферт (який вирівнює соціально-економічний стан регіонів) може стати корисним механізмом підтримки депресивних і відсталих регіонів. Для цього розрахункові формули трансфертів, які використовуються для депресивних територій, мають точніше відбивати їх об’єктивні бюджетні можливості й потреби. Може бути корисний також світовий досвід формування окремого фонду загального трансферту для “проблемних” територій.

Українська практика використання цільових (спеціальних) трансфертів вимагає проведення кардинальної реформи. Необхідно створити якісно нову систему адресних трансфертів, що матиме міцну правову основу та механізми контролю, замість діючої непрозорої та неефективної системи взаємних розрахункв і бюджетних дотацій. Може знайти застосування такий бюджетний метод підтримки відсталих регіонів, як фонд спеціальних інвестиційних трансфертів, сформований за рахунок засобів держави та економічно сильних регіонів. Це підвищило б зацікавленість регіонів-донорів у контролі за витратами фінансових ресурсів, виділених у вигляді допомоги з бюджету, і відповідальність тих територій, які одержують ці кошти.

3.2 Напрямки вдосконалення механізму бюджетного регулювання в Україні

На сучасному етапі розвитку економіки незалежної країни в цілому, і бюджетної системи зокрема, важливим питанням постає розвиток та вдосконалення бюджетного механізму.

Використання бюджетних відносин, їхній реальний вплив на соціально – економічний розвиток суспільства здійснюється за допомогою бюджетного механізму держави. Тому глибокі дослідження теоретичних і методологічних проблем організації та функціонування цього механізму мають велике значення для фінансової науки і практики. Однак у вітчизняній економічній літературі цим питанням приділяється недостатня увага.

Бюджетний механізм доцільно розглядати, з одного боку – як об’єктивне економічне явище, а з другого – як практична модель реалізації цього явища. Саме такий підхід дасть можливість сформулювати теоретичні підвалини бюджетного механізму, змоделювати його оптимальну структуру, на основі чого розробити практичні рекомендації стосовно забезпечення ефективного функціонування цього механізму з урахуванням конкретної економічної ситуації та завдань, які ставить перед собою суспільство на конкретному історичному етапі розвитку.

Аналіз структури бюджетного механізму, його практичного використання при реалізації стратегічних і тактичних засад бюджетної політики держави вимагає врахування особливої ролі найважливіших складових цього механізму на окремих стадіях бюджетного процесу. Та й послідовність дії елементів бюджетного механізму обумовлює виокремлення конкретних його підсистем, які мають вирішальний вплив на бюджетний процес і його певні етапи. Так, при складанні, розгляді і затвердженні державного і місцевих бюджетів особлива роль відводиться таким елементам бюджетного механізму, як правове його забезпечення, бюджетне нормування, бюджетне планування, бюджетне регулювання, котрі ми пропонуємо об’єднати у вхідні (забезпечуючі, попередні) підсистеми цього механізму.

Наступна стадія бюджетного процесу пов’язана з виконанням бюджетів, де визначальну роль відіграють такі складові бюджетного механізму, як оперативне управління бюджетними коштами, оподаткування, неподаткові форми мобілізації доходів, бюджетне фінансування, бюджетне стимулювання та санкціонування тощо, котрі, на нашу думку, можна об’єднати в обслуговуючі (поточні, оперативні) підсистеми. Заключна стадія бюджетного процесу передбачає використання таких складових, як бюджетна звітність, бюджетний контроль, бюджетна відповідальність, котрі ми пропонуємо об’єднати у заключні (ретроспективні, наступні) підсистеми. Виділення цих підсистем дає нам можливість тісно пов’язати бюджетний механізм із бюджетним процесом кожного бюджетного року, враховуючи особливості конкретних стадій. Це сприятиме підвищенню ефективності бюджетного механізму, якості складання, розгляду, затвердження і використання бюджетів усіх рівнів.

Сучасна практика забезпечення економічного розвитку потребує суттєвого удосконалення та розробки нових підходів до здійснення державних інвестицій. Досить перспективним з точки зору підвищення ефективності бюджетного інвестування, може стати створення у складі саме місцевих бюджетів окремого бюджету розвитку з визначеними джерелами формування та напрямками використання. Кошти бюджету розвитку призначаються лише для здійснення інвестиційних вкладень.

Важливе значення для забезпечення фінансування процесу розширеного відтворення на відповідній території є розробка бюджету розвитку у складі місцевих бюджетів. Немає законодавчого визначення джерел доходів і напрямків видатків бюджету розвитку у складі місцевих бюджетів.

Основними принципами формування та функціонування бюджету розвитку в Україні мають стати такі:

Бюджет розвитку формується на середньострокову перспективу зі щорічним переглядом і коригуванням відповідно до нового державного бюджету.

Щорічне затвердження бюджету розвитку здійснюється одночасно із затвердженням державного бюджету.

Аналіз виконання бюджету розвитку проводиться одночасно з аналізом виконання державного бюджету.

Функціонування бюджету розвитку здійснюється на основі строковості, платності та вчасного повернення бюджетних коштів, залучених для реалізації інвестиційних проектів.

Відбір інвестиційних проектів для фінансування за рахунок бюджету розвитку має проводитися на конкурсній основі та з урахуванням чітко визначених критеріїв відбору, серед яких мають бути: відповідність суспільним інтересам та пріоритетам розвитку України; стабільність фінансового стану виконавця проекту та відсутність заборгованості перед бюджетом; значний економічний ефект від впровадження проекту; спроможність виконавця здійснювати необхідне співфінансування проекту та вчасно розраховуватися за взяті бюджетні кошти.

Налагодження дієвого контролю та звітності щодо виконання інвестиційних проектів, фінансованих за рахунок бюджету розвитку, а також контролю та регулярної звітності за цільовим використанням бюджетних коштів.

Як джерела формування бюджету розвитку, що входять до складу місцевих бюджетів можуть розглядатися такі:

Кошти від відчуження майна, що знаходиться у власності Автономної Республіки Крим, або в комунальній власності відповідної територіальної громади, або в спільній власності територіальних громад.

Надходження частини прибутку, дивідендів, процентів тощо від часток, паїв у статутних фондах господарюючих суб'єктів, які є у власності Автономної Республіки Крим, у комунальній власності територіальних громад або у їх спільній власності.

Надходження від оренди майна, яке знаходиться у власності Автономної Республіки Крим, у комунальній власності територіальних громад чи у їх спільній власності.

Цільові субвенції з державного бюджету України та інших бюджетів на інвестиційні цілі.

Кошти від повернення бюджетних позичок, які надавалися з бюджету розвитку, а також відсотки за використання бюджетних позичок.

Запозичення органів місцевого самоврядування на інвестиційні цілі.

Частина коштів від власних надходжень бюджетних установ і організацій, які утримуються за рахунок коштів місцевих бюджетів, що визначається при затвердженні відповідного місцевого бюджету на наступний фінансовий рік.

Надходження коштів до позабюджетних фондів місцевого самоврядування.

Кошти, які передаються з поточних бюджетів за рішенням ради відповідного рівня.

Як напрямки видатків бюджету розвитку пропонуються такі:

Фінансування інвестицйних проектів, що відповідають пріорітетам суспільного розвитку і відібрані на конкурсних засадах.

Надання державних гарантій під інвестиційні проекти, що фінансується міжнародними фінансовими організаціями.

Покриття державою (субсидіювання) місцевих бюджетів розитку на виконання інвестиційних проектів, що мають регіональне значення.

Управління коштами бюджету розвитку на початкових етапах мають здійснювати місцеві фінансові органи. В подальшому доцільно було б створити систему комунальних банків на чолі з Центральним банком комунального кредиту, які б узяли на себе оперативне управління коштами бюджету розвитку на місцевому рівні, оцінку і відбір інвестиційних проектів для їх фінансування, кредитування та надання гарантій органами місцевого самоврядування, а також контроль за правильністю й ефективністю використання коштів бюджету розвитку. Створення і розвиток комунальних банків сприятиме діяльності органів місцевого самоврядування, розв'язанню соціально-економічних проблем адміністративно-територіальних утворень та зміцненню їх інфраструктури.

Розвиток економіки і соціальної сфери, реформування бюджетної системи вимагає удосконалення бюджетного механізму. Таке удосконалення можливе за наступних умов: перегляду напрямів бюджетної і податкової політики, приведення її у відповідність до економічних можливостей і стратегічних цілей суспільства; внесення змін до чинних бюджетних форм, методів, важелів, стимулів і санкцій, які б сприяли значному підвищенню ефективності бюджетного механізму; розробки дієвого, взаємоузгодженого, раціонального нормативно – правового забезпечення цього механізму.

Зважаючи на те, що бюджетний механізм є об’єктивним явищем, а прагматика його функціонування пов’язана з поведінкою та намірами суб’єкта, ефективність цього механізму залежатиме від того, наскільки вдало владні структури зможуть його використати для досягнення стратегічних цілей. У ринкових умовах господарювання бюджетний механізм може успішно працювати за умови чіткої взаємодії всіх його складових, де немає таких, якими можна знехтувати. Оскільки за допомогою бюджетного механізму держава безпосередньо впливає на соціально-економічні процеси, органи державної влади, державного управління та місцевого самоврядування зобов’язані розробляти усі його складові на такому рівні, при якому можна було б забезпечити реалізацію поставлених завдань [22, 72].

Зважаючи на те, що бюджетний механізм є об’єктивним явищем, а прагматика його функціонування пов’язана з поведінкою та намірами суб’єкта, ефективність цього механізму залежатиме від того, наскільки вдало владні структури зможуть його використати для досягнення стратегічних цілей. У ринкових умовах господарювання бюджетний механізм може успішно працювати за умови чіткої взаємодії всіх його складових, де немає таких, якими можна знехтувати. Оскільки за допомогою бюджетного механізму держава безпосередньо впливає на соціально-економічні процеси, органи державної влади, державного управління та місцевого самоврядування зобов’язані розробляти усі його складові на такому рівні, при якому можна було б забезпечити реалізацію поставлених завдань.

Таким чином, поєднання теоретичних і практичних розробок стосовно організації та функціонування бюджетного механізму сприятиме його подальшому удосконаленню, що позитивно відобразиться на темпах економічного розвитку країни.

В умовах зростання регулюючої ролі бюджету необхідне удосконалення системи, методів управління бюджетом, яке повинно здійснюватися, виходячи з поглибленого аналізу тенденцій соціально-економічного розвитку держави та з урахуванням досвіду зарубіжних країн з цього питання.

При моделюванні бюджетних процесів важливим є врахування суб’єктивних факторів на основі механізмів раціональних та адаптивних очікувань та часткових пристосувань. Введення цих механізмів у моделі істотно спрощує процес бюджетного моделювання на першому, другому та четвертому етапах (етапі складання проекту бюджету, етапі розгляду та прийняття бюджету, етапі підготовки та розгляду звіту про виконання бюджету). В окремих випадках при оцінці наслідків змін бюджетної політики доцільно використовувати імовірнісні моделі [11, 158].

Практична реалізація стратегії формування бюджету економічного зростання об’єктивно потребує зміцнення фінансової незалежності місцевих бюджетів. Слід також відмітити про те, що бюджетна політика в Україні протягом останніх років не відзначалася послідовністю й орієнтувалася переважно на розв’язання соціальних проблем шляхом підвищення номінальних доходів населення. Її здійснення супроводжувалося зростанням платоспроможного попиту громадян, який не перетворився на вагомий стимул інвестиційної діяльності та економічне зростання вцілому. Вдосконалення бюджетної політики загалом та бюджетного механізму зокрема потребує переорієнтації на забезпечення економічного зростання.

Механізми бюджетного вирівнювання у відриві від бюджетного стимулювання, природно, не можуть бути використані як інструмент активної регіональної політики економічного зростання. Відповідно, удосконалення механізмів бюджетного вирівнювання шляхом надання фінансової допомоги територіям необхідно проводити з метою підвищення зацікавленості місцевих органів влади у розширенні власної дохідної бази, розвитку інвестиційної активності, проведенні структурних перетворень у їхній економіці. Держава може і повинна займатися вирівнюванням фінансового становища територій на підставі їх податкового потенціалу, але відповідальність за збалансування бюджетів органів місцевого самоврядування, за забезпечення нормального рівня споживання державних послуг лягає на місцеві органи влади. І для них проблема самодостатності економічного потенціалу місцевого самоврядування повинна стати головною.

Вищезазначене вимагає поліпшення правової основи міжбюджетних відносин з метою забезпечення відносної фінансової самодостатності бюджетів всіх рівнів. Тобто, завдання бюджетної реформи, яка розпочалася в 2000 році, зводиться до того, щоб перевести місцеві бюджету на власну дохідну базу, яка повинна бути достатньою для виконання закріплених за відповідними органами місцевого самоврядування функцій щодо надання суспільних послуг. З цією метою кожна територіальна громада повинна мати певну, хоча б мінімальну, ступінь економічної і фінансової міцності.

Досягнення державою стійкого економічного зростання та забезпечення рівня соціальної справедливості можливе лише за умови формування в країні ефективної податкової політики, створення надійної фінансової бази, забезпечення стабільного, вчасного та повного надходження платежів до бюджетів усіх рівнів. З метою реалізації вищезазначеного, необхідно вжити ряд заходів, а саме: підвищити роль місцевих податків і зборів шляхом розширення їх переліку та встановлення ефективного податкового адміністрування, яке дозволить при мінімальних затратах забезпечити максимальні надходження до місцевих бюджетів; удосконалити розподіл податків і зборів (обов’язкових платежів) між державним і місцевими бюджетами та удосконалити перерозподіл доходів між рівнями місцевих бюджетів шляхом внесення змін до податкового і бюджетного законодавства; запровадити ефективну модель формування власної дохідної бази місцевих бюджетів; привести систему оподаткування у відповідність із пріоритетами державної політики соціально-економічного розвитку країни; створити сприятливі умови для легального та ефективного функціонування реального сектору економіки.

Збільшення надходжень до бюджету розвитку місцевих бюджетів, надасть можливість місцевим органам влади забезпечити виконання регіональних програм інвестиційного характеру з урахуванням стратегічних пріоритетів розвитку регіонів.

За умов, що склалися перед новим урядом постало питання переорієнтації бюджетної політики на нові цілі та пріоритети. Прем’єр-міністр України М.Азаров підкреслює необхідність переходу від моделі економічного розвитку, орієнтованого на стимулювання споживання, до моделі стимулювання інвестиційної активності й розвитку вітчизняного виробництва. Для цього на його переконання, слід проводити активну політику підтримки національного виробництва, вітчизняного експорту й розвитку імпортозамінного виробництва [9, 40].

Такий підхід передбачає запровадження радикальних змін у проведенні бюджетної політики. Він націлює на досягнення реальних (а не проміжних, нерідко номінальних) кінцевих результатів. Посилення спрямованості на підтримку національної вітчизняного господарського комплексу є основою забезпечення його прискореного зростання. Відповідно даний курс має забезпечити поступальний економічний розвиток України.

Отже, сучасний стан економічного розвитку держави вимагає прозорості та зрозумілості бюджету для громадськості, підвищення якості надання державних послуг та ефективності використання коштів бюджету для досягнення цих цілей в Україні.

Таким чином, поєднання теоретичних і практичних розробок стосовно організації, функціонування та вдосконалення бюджетного механізму сприятиме його подальшому удосконаленню, що позитивно відобразиться на темпах соціально–економічного розвитку суспільства.

Висновки і пропозиції

Бюджетний механізм є ефективним інструментом регулювання економічного розвитку, що полягає у використанні бюджетної архітектоніки, що визначається оптимальними співвідношеннями між елементами бюджетної системи, для впливу на динаміку показників економічного розвитку. Економічним змістом механізму бюджетного регулювання є розробка основних напрямів формування та використання бюджетних коштів, виходячи з необхідності вирішення завдань, які стоять перед суспільством на даному етапі його розвитку. Доцільним є використання структурно-функціональної моделі системи бюджетного регулювання, яка ґрунтується на інтеграції державного регулювання у сфері дохідної і видаткової частин бюджету, міжбюджетних відносин, дефіциту (профіциту) бюджету, державного боргу з урахуванням динаміки економічних процесів та зовнішньоекономічного середовища. Застосування даної структурно-функціональної моделі дозволяє визначити рівень збалансованості бюджетної системи як вагомої складової державного регулювання економіки та підвищити якість процесу бюджетного регулювання.

Експерти міжнародного валютного фонду, досліджуючи взаємозв’язок обсягів державних видатків і темпи економічного зростання, дійшли висновку, що видатки позитивно впливають на економічне зростання, якщо вони сприяють поліпшенню зміни розмірів капіталу у формі матеріальних активів, трудових ресурсів, технологій, ефективності використання ресурсів. Це спонукає до висновку про те, що державні видатки є вагомим фактором економічного зростання, але найсуттєвіше впливає не обсяг видатків, а саме їх структура.

Діючий бюджетний механізм регулювання економіки не можна вважати ефективним. Скорочення видаткової частини бюджету слід поєднувати з рівнями інфляції і в разі потреби зменшувати обсяги споживання, а не обсяги капіталовкладень. Збільшення обсягів внутрішніх заощаджень приведе до збільшення обсягів капіталовкладень і забезпечить економічне зростання держави.

Значним резервом розширення обсягів бюджетного інвестування народногосподарського комплексу України має стати перебудова структури бюджетних видатків, одним з напрямків якої є перегляд політики субсидій, соціального забезпечення та заробітної плати. Політика субсидій держави повинна базуватись на диференціації рівня доходів різних верств населення, оскільки менш забезпечені верстви населення витрачають порівняно більший обсяг своїх доходів, ніж високозабезпечені.

Розглядаючи вплив та роль бюджетного механізму регулювання економічного розвитку в дипломній роботі висвітлено ряд питань, зокрема розкрито сутність, призначення і роль бюджету та бюджетної системи в регулюванні економічного розвитку, а також необхідність та особливості становлення бюджетної системи та механізму бюджетного регулювання в Україні, проаналізовано особливості планування та виконання дохідної та видаткової частини, а також міжбюджетних трансфертів місцевих бюджетів, розглянуто зарубіжний досвід використання механізму бюджетного регулювання та напрями його вдосконалення в Україні.

Досліджуючи фінансові ресурси органів місцевого самоврядування спрямовані на регулювання економічного розвитку на прикладі місцевих бюджетів Хотинського району, слід відмітити про позитивну та врівноважену економічну ситуацію в районі, що спричинена збільшенням доходів зведеного бюджету району протягом періоду, що аналізується на 50068,5 тис. грн. до рівня 163375,0 тис. грн. в 2009 році. Поряд з цим збільшується питома вага офіційних трансфертів, частка яких в 2009 році складає 85,0%, що вкрай негативно позначається на фінансовій незалежності місцевих бюджетів району. Показники виконання видаткової частини бюджету свідчать про позитивну тенденцію зростання абсолютної суми фінансування, що дасть змогу більшою мірою виконувати органам місцевого самоврядування покладені на них функції. Протягом 2007-2009 років рівень виконання по зведеному бюджету району становив 98,8%, 101,6% та 100,6% відповідно, а це в свою чергу дає підстави стверджувати про ефективність бюджетного планування та формульного розподілу видатків.

Бюджетний механізм управління видатковою частиною бюджету є дієвим механізмом, засобом впливу на економічне зростання і підвищення інвестиційної активності. Аналогічним засобом, який може стимулювати або гальмувати інвестиційну діяльність, є посилення або послаблення фіскальної політики. Поглиблення економічної кризи в Україні, яке спостерігалось протягом останніх років, прагнення урядів, які постійно змінюються, подолати її шляхом дерегуляції і лібералізації економічних відносин, посилення податкового тиску свідчить про відсутність у державі дієвих ринкових механізмів, спрямованих на вихід з кризи і пожвавлення економічного розвитку.

Порядок формування бюджету розвитку у складі місцевих бюджетів можна відобразити на прикладі бюджету Хотинського району наступним чином. Вихідним документом для формування бюджету розвитку району повинна бути довгострокова інвестиційна програма, що визначає як напрямки капітальних витрат району, так і його можливості у здійсненні цих витрат. Така програма включає: розгорнутий генеральний план розвитку району, призначенням якого є закріплення тенденцій розвитку районного простору; план розвитку окремих видів комунікацій (водозабірні й очисні споруди, мережа водоводів і т. ін.), що повинен визначати вимоги, які висуваються до параметрів комунікацій і інфраструктури об’єкта; плани конкретних об’єктів інфраструктури, що містять більш детальне описання проектів розвитку і реконструкції об'єктів інфраструктури. Необхідні також розрахунки витрат за підключення до мережі інфраструктури. Заключним документом у процесі підготовки інвестиційної програми має бути фінансовий план капітальних витрат, який містить проекти і обсяги витрат по них і визначає джерела, за рахунок яких вони будуть фінансуватися. На основі довгострокової інвестиційної програми району розробляється щорічна інвестиційна програма, яка після схвалення Хотинською районною державною адміністрацією стає основою для бюджету розвитку району на відповідний фінансовий рік.

Необхідно впроваджувати практику щорічної інвентаризації основних матеріальних активів, які перебувають в підпорядкуванні територіальної громади (будівлі, споруди, мости, дороги та ін.) і розробки плану фінансування цих об'єктів для підтримки в робочому стані. Ці розрахунки можуть використовуватися департаментами (управліннями) районної адміністрації для врахування пропозицій щодо фінансування капітальних витрат. З метою зменшення капітальних витрат на спорудження чи реконструкцію об'єкта повинна існувати програма інженерної оцінки, в якій братимуть участь всі управління районної адміністрації, причетні до здійснення проекту, включаючи фінансове управління, а також незалежні консультанти, завданням яких є перевірка доцільності поданої управліннями районної адміністрації вартості проекту і відповідності джерел фінансування оптимальному графіку реалізації проекту. Фінансове управління районної державної адміністрації оцінює кожний проект із точки зору фінансових можливостей його здійснення, впливу витрат на утримання майбутніх об'єктів на поточний бюджет району.

Одним із обмежень обсягів інвестиційної програми може бути потенційно можливе боргове навантаження на район. Існуюче боргове навантаження на жителів територіальної громади порівнюється із середнім по країні і в регіоні, аналізується його динаміка. Боргове навантаження вище середнього може бути прийнятне лише в районі, що динамічно розвивається, яке завдяки прогнозованому економічному зростанню може впоратися із зростаючим борговим навантаженням. Детально слід аналізувати схеми обслуговування існуючих боргів з тим, щоб нове боргове навантаження не призвело до необхідності збільшення податкових надходжень, а також прогнози майбутніх доходів району, що залежать від показників зростання економіки району, динаміки бази оподаткування, міжбюджетних відносин та інших факторів.

Наступним етапом є визначення переліку джерел фінансування проектів, включених в інвестиційну програму. Не існує оптимального поєднання джерел фінансування, кожне місто чи інша адміністративно-територіальна одиниця виробляє свою власну політику. На той чи інший варіант структури джерел впливає сукупність факторів: характеристика капітальних витрат, граничне боргове навантаження, можливість одержання коштів з інших бюджетів та ін. Після визначення й аналізу джерел фінансування розробляється графік реалізації проектів інвестиційної програми. Після прийняття радою інвестиційна програма стає основою для щорічно затверджуваного бюджету розвитку адміністративно-територіального утворення.

Список використаних джерел

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р. – К.: Офіційне видавництво Верховної Ради України, 1996. – 115с.

2. Бюджетний кодекс України: Закон України від 21 червня 2001 р. із змінами та доповненнями згідно Закону України “Про внесення змін до Бюджетного кодексу” № 1086 - ІV від 10 липня 2003 року. – К.: Атіка, 2001. – 80 с.

3. Про міжбюджетні відносини між районним бюджетом та бюджетами територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань: Закон України від 1 липня 2004 року №1953-ІV.

5. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 9 квітня 1999 р. №568-XIV зі змінами та доповненнями від 15 січня 2009 р. №882-VI.

6. Про затвердження Положення про Державне казначейство України: від 21 грудня 2005 р. №1232 / Кабінет Міністрів України, Постанова // Офіційний вісник України. – 2005. – №52. – С.275.

7. Європейська хартія місцевого самоврядування // Збірка договорів Ради Європи. – К.: Пар­ламентське видавництво, 2002.

8. Азаров М.Я. Науково-практичний коментар до Бюджетного кодексу України / М.Я. Азаров, В.А. Копилов, Л.К. Воронова // К.: НДФІ, 2006. – 632 с.

9. Азаров М.Я. Формування бюджетної політики економічного зростання / М.Я. Азаров // Фінанси України. – 2006. – №4. – С. 38-45.

10.   Буряченко А. Є. Історичні аспекти еволюції бюджетної системи України / А.Є. Буряченко // Фінанси України. – 2002. - № 6. – С. 139 – 145.

11.   Бутурлакіна Т.О. Механізм бюджетного регулювання економікою регіону / Т.О. Бутурлакіна // Вісник НУВГП. Збірник наукових праць. Економіка. – Рівне, 2004. – Випуск 3 (27). – С. 155-163.

12.   Василик Д.О. Бюджетний механізм в управлінні економікою / Д.О. Василик // Фінанси України. – 2003. – №9. – С. 22 – 23.

13.   Василик Д. О. Фінансові методи забезпечення суспільного добробуту / Д. О. Василик // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка. – Випуск 45. – 2000. – С. 13–16.

14.   Василик Д.О. Теоретичні основи побудови бюджетного механізму / Д.О. Василик // Фінанси України. – 2002. – №11. – С. 138–140.

15.   Василик Д.О. Розвиток фінансового сектору та економічне зростання: Монографія / Д.О. Василик // / НАН України, Ін-т економіки. – К., 2001. – 238 с.

16.   Василик О.Д. Бюджетна система України: підруч. / О.Д. Василик, К.В. Павлюк – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 544 с.

17.   Василик О.Д. пункти: 1.1. Призначення і роль бюджету у державному регулюванні економіки. 1.2. Особливості формування і використання бюджетних ресурсів у демократичному середовищі. / Василик О.Д., Василик Д.О. // Фінансово-кредитні методи державного регулювання економіки: Монографія / За ред. д-ра екон. наук А.І. Даниленка. – К.: Ін-т економіки НАНУ, 2003. – 415 с.

18.   Василик Д.О. Бюджетний механізм та його економічна сутність // Проблеми розвитку державних і місцевих фінансів. Наук.-теорет. конф., Київ, 10–11 квітня. 2003 р./ Редкол.: Т.І. Єфименко (голова) та ін. – К.: НДФІ, 2003. – 412 с. С. 40–45.

19.   Гордей О. Бюджетний механізм забезпечення зростання суспільного добробуту / О. Гордей // Фінанси України. – 2003. – №4. – С. 29-32.

20.   Демків О.І. Бюджет як інструмент впливу на економічний розвиток регіону / О.І. Демків // Стратегія розвитку регіону – економічне зростання та інтеграція: Матеріали XV міжнародної науково-практичної конференції. 4І. – Чернівці, 2006. 11-12 травня. – С. 183-187.

21.   Запатріна І.В. Бюджетний механізм економічного зростання / І.В. Запатріна.– К.: Ін-т соц.-екон. стратегій, 2007. – 528 с.

22.   Коломійчук В.С. Стратегічні засади соціально-економічного розвитку регіону / В.С. Коломійчук, Л.Т. Шевчук, С.Л. Шульц. – Тернопіль, 2002. – С. 71–72.

23.   Кудряшов В.П. Фінансування бюджету та економічне зростання / В.П. Кудряшов // Фінанси України. – 2007. – №9. – С. 98-111.

24.   Наумова Л. Бюджетний механізм фінансової стабілізації економіки / Л. Наумова // Фінанси України. – 2002. – №4. – С. 31-34.

25.   Запатріна І.В. Бюджет розвитку у контексті забезпечення економічного зростання в Україні / І.В. Запатріна // Економіка і прогнозування. – 2007. – №3. – С.43-55.

26.   Казюк Я.М. Проблеми формування ефективного механізму міжбюджетного регулювання / Я.М. Казюк // Економіка та держава. – 2009. – №1. – C. 100-102.

27.   Лаврентьев М.М. Державний бюджет як інструмент впливу на економічний розвиток регіонів України / М.М. Лаврентьев // Наукові праці НДФІ. – 2008. – №4. – С.48-56.

28.   Любімов В.І. Бюджетна політика регулювання економіки та її вплив на рівень іноземного інвестування / В.І. Любімов // Інвестиції: практика і досвід – 2009. – №6. – С.4-7.

29.   Пасічник Ю.В. Бюджетна система України: навч. посіб./ Ю.В. Пасічник – К.: Знання, 2008. – 608 с.

30.   Пасічник Ю.В. Вплив чинників бюджетної системи на економічне зростання в Україні / Ю.В. Пасічник // Формування ринкових відносин в Україні. – 2006. – №6. – С. 65-70.

31.   Прядко В.В. Удосконалення механізму формульного розрахунку місцевих бюджетів області та проведення їх експертизи / В.В. Прядко. – Чернівці: Технодрук, 2010. – 440 с.

32.   Сущенко О. Роль бюджету країни у стимулюванні економічного зростання / О. Сущенко // Ринок цінних паперів України. – 2006. – №9-10. – С. 25-29.

33.   Тітова С.П. Бюджет як основний інструмент державного регулювання соціально-економічних процесів. Дніпродзержинський державний технічний університет / С.П. Тітова // Матеріали науково-практичної конференції. Том 4. – 2004. – 245 с.

34.   Чугунов І. Я. Бюджетний механізм регулювання економічного розвитку / І. Я. Чугунов. – К. : НІОС, 2003. – 488 с.

35.   Чугунов І. Я. Бюджет України у складі бюджетної системи Росії в кінці XIX – на початку XX століття / І. Я. Чугунов // Економіка України. – 2001. – № 11. – C. 78-84.

36.   Чугунов І.Я. Вплив бюджету на економічний розвиток адміністративно-територіальних одиниць / І.Я. Чугунов // Фінанси України. – 2002. – №12. – С.42–50.

37.   Чугунов І.Я. Бюджетна політика як інструмент регулювання економічних процесів / І.Я. Чугунов // Зб. наук. пр. за матер. міжнарод. наук.-практ. конф. “Бюджетна реформа в Україні: проблеми та шляхи їх розв’язання”. – Київ, 2001. – С. 242–246.

38.   Чугунов І.Я. Бюджетна стратегія економічного зростання / І.Я. Чугунов // Наукові праці НДФІ. – 2006. – №2. – С. 13-18.

39.   Шишневський В. П. Фіскальний федералізм і перспективи його розвитку в Україні / В. П. Вишневський // Економіка та держава. – 2008. – №12. – С. 9–10.

40.   Юрій С. Аналіз тенденцій планування та виконання дохідної частини місцевих бюджетів / С. Юрій // Економіст. - 2000. – №12. – С. 48–50

41.   Головний сервер Європейського союзу, web-портал “Європа” [сайт http://www.europa.eu].

42.   Офіційний сайт нормативно-правового забезпечення ЄС [сайт http://www.legislationline.org].

43.   Звіт про виконання місцевих бюджетів Хотинського району за 2007 рік, форма 2 мб.

44.   Звіт про виконання місцевих бюджетів Хотинського району за 2008 рік, форма 2 мб.

45.   Звіт про виконання місцевих бюджетів Хотинського району за 2009 рік, форма 2 мб.