Заказ дипломной. Заказать реферат. Курсовые на заказ.
Бесплатные рефераты, курсовые и дипломные работы на сайте БИБЛИОФОНД.РУ
Электронная библиотека студента




Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана


Кафедра філософії




Реферат

з курсу «Філософія»

на тему:

«Сутність існування людини»





Виконала:

студентка 1 курсу,

спеціальності 6508, 12 групи,

Полудняк Ю.О.


Перевірив:

к.філос.н., ст. викл.,

Іванченко А.С.




Київ – 2010

План

Вступ

1. Людина, особистість, індивід…?

2. Людина з філософської точки зору

3. Визначення мети існування людини.

Висновок

Список літератури

Вступ

Одне з основних питань філософії у всі часи була загадка існування людини, сенс, мета, та сутність взагалі життя людини. І кожного разу ця тема породжувала багато суперечок та навіть конфліктів. Особливо це питання загострювалось у періоди криз у суспільстві, коли людина шукала себе, намагалася визначити свої зв’язки з природою та іншими членами суспільства.

Під кінець другого тисячоліття нашої ери людство знову опинилося перед обличчям кризової ситуації. На цей раз складні глобальні проблеми - соціальні, економічні, екологічні, енергетичні, демографічні та інші - поставили перед ним гамлетівське питання «бути чи не бути?». Парадокс ситуації полягає в тому, що людина розумна все гостріше відчуває трагічний ірраціоналізм своєї цілеспрямованої і творчої, а отже, свідомої діяльності. Він зумів поставити собі на службу потужні сили природи, в результаті ж створив загрозу власному життю.

Розгадуючи загадку походження людини і мети його буття, філософи висувають різні гіпотези, аж до самих екстраординарних, та все ж залишається нерозв'язною проблема - еволюціонує чи людство з якоїсь самостійно-існуючі програмі, або його шлях до цивілізації стихійний і не має кінцевої мети. Розмірковуючи про це, неможливо не звернутися до найширшого кола ідей, думок і поглядів мислителів різних епох і різних галузей наукового знання. У даній роботі шлях людини до сучасної цивілізації представлений через перекличку ідей, філософських поглядів вчених, письменників, культурологів.


1.   Людина, особистість, індивід…?

І так, що таке людина? – не я вперше запитую про це. За багато років до мого існування люди вже замислювалися над своїм життям, над цілями, що ставить пред ними життя. Та найголовніше те що кожен врешті визначає щось найголовніше, та що характерно, у всіх чомусь по-різному. Таким чинам людина визначається, як особистість, як індивід, ексклюзивна одиниця суспільства. Таким чином перш ніж визначити що таке людина, визначають що є природа, оскільки людина є невід’ємною частиною природи, тому часто ми чуємо «природа людини», дане поняття визначає родову сутність людини, приналежність людини до великої природної системи, що визначає, власне, місце особистості в природному кругообізі. Та вчені визначають людину, не просто як ланку в природній системі, а як найрозумніший елемент, що за бажання може володіти усіма іншими аспектами природи.

Отже, природа – це жива та нежива оболонка земної поверхні, в якій відбуваються процеси зачаття, народження, життя та гибелі живих організмів, в тому числі і людини. Тому людина за період самосвідомості намагається як найбільше робити, зрозуміти, осягнути, і залишити після себе. Кожен прагне щоб хоч одна людина через років 100, згадала про нього, і просто замовкла на декілька хвилин, поринувши у роздуми.

Та для того щоб тебе згадали необхідно працювати створюючи щось до добре, обов’язково позитивне. Я думаю кожна людина повинна приносити радість та користь суспільству. У праці людина визначає умови свого існування перетворюючи їх у відповідності з постійно розвиваються потребами, створював світ матеріальної культури, знайшов мова, встановив правила спілкування, став творцем духовної культури.

Розвиток праці кардинально змінило природу предка людини. Саме з працею пов'язана соціалізація людини, поява нового біологічного виду homo sapiens, який крім своїх природних характеристик знайшов характеристики соціальні. У психологічному відношенні праця мала наслідком перетворення інстинктів у двох планах: у плані їх придушення, гальмування (підпорядкування контролю розуму) і в плані їх перетворення в новий якісний стан суто людської пізнавальної діяльності - інтуїції.

Те, що відрізняє людину від тварин, багато в чому являється результатом його життя в суспільстві. І це відноситься не тільки до досвіду, який індивід набуває протягом свого життя. Поза суспільством людина не могла стати людиною. Це пояснюється тим що людині життєво необхідне спілкування із їй подібними. Потреба людини у спілкуванні можна розглядати як суб'єктивно-психологічне відображення об'єктивного факту - соціальної його сутності. У спілкуванні індивід здійснює можливість розвитку своїх задатків і потенційних здібностей. Деякі психологи стверджують, що чим менше у індивіда зв'язків з іншими людьми, чим менше він спілкується з ними, тим більше він схильний до комплексу неповноцінності, надають відчуття незадоволеності, схильний до психічної нестійкості.

Особисто я, в деякій мірі, не погоджуюся із психологами. У сучасному світі іноді так хочеться залишитися на одинці з самим собою, це не тому що людина прагне самотності, а тому що людина потребує духовного усамітнення, просто щоб відпочити від усіх проблем соціуму. Людині властиво відсторонюватися від конфліктів, методом не реагування на агресію. Думаю це цілком нормально, це звичайна захисна реакція організму, що втомився весь час перебувати у стресовому стані, у стані постійної напруги.

Іноді самотність визначають як «духовне голодування», і так само як і фізіологічне голодування воно може бути корисним і необхідним людині, як засіб лікування душі, відновлення самого себе та своєї сутності. Та тут як кажуть головне не перестаратися…


2.   Людина з філософської точки зору


Людина є предметом вивчення різних наук, кожна з яких вносить свій внесок у загальну суму знань про людське буття. Але у наукового знання є свої закони і логічні правила.

Індивід, особистість, індивідуальність - основні поняття для характеристики людини як індивідуального феномена. Причому «індивід» означає як окремої людини, представників homosapiens, так і якусь одиничність в соціальної спільності, що не містить ознак, обумовлених особливостями його особистості. Тому можна сказати, що індивід екземплярі. Це не просто «один», а завжди «один з ...». Отже, відмінності людей як індивідів - це, по-перше, відмінності між окремими людськими спільнотами, групами, до яких вони належать, а по-друге, відмінності у повноті та типовості виражених ознак однієї і тієї ж групи в різних її представниках.

Соціально-групове положення, яке визначається як «один з ...» - лише перше наближення до тієї відносно стійкою цілісній системі інтелектуальних, соціально-культурних і морально-вольових якостей, яким є людина. Людина не просто продукт, а й суб'єкт суспільних відносин. Для неї характерні усвідомлення мотивів поведінки, постійна робота свідомості і волі, спрямованих на розкриття його індивідуальних особливостей, на самореалізацію і все те, що утворює його внутрішній духовний світ. Володіючи певною свободою волі і відносною незалежністю, вона несе відповідальність за свою поведінку, свої вчинки і за свій персональний вигляд.

Та з іншої сторони, людина, особистість, індивідуальність ... Не слід ні ототожнювати, ні повністю розводити ці поняття. Вони всього лише своєрідні проекції однієї субстанції, різні площині розгляду, ракурси інтерпретації, яка здійснюється представниками різних галузей наукового знання відповідно до предметної областю різних наук і різними завданнями, які при цьому вирішуються. Є свої завдання і у філософії, вони обумовлені, зокрема, її інтегративної функцією.

Філософія виділяє наступні рівні структури особистості: біологічний ( це генетичний склад, що визначає напрям розвитку особистості); соціальний (його елементи складаються з найбільш типових, суспільно необхідних видів діяльності людей, їх ціннісних орієнтацій, традицій, що склалися, поведінки і т. д.); екзистиційний (включає найважливіші морально-емоційні універсалі людської культури). На усіх цих рівнях структури індивіда, найважливішою та невід’ємною ланкою є бажання до саморозвитку та духовної вдосконаленості. Тільки коли людина з задоволенням буде працювати над собою, тоді зможе зробити все що задумає, зможе здійснити неможливе, досягти гармонії із собою та оточуючим світом.


3.   Визначення мети існування людини


Що потрібно людині в першу чергу? Звичайно ми скажемо – їжа, одяг, житло тощо, і це буде дійсно так. Але, як колись визначив один досвідчений психолог, це душа, як добро та краса, як мудра ідея, сенс і стержень життя людини, це те що є нематеріальне, але надзвичайно необхідне. Душа допомагає людині протистояти складним життєвим обставинам, душа це людська сутність, що завжди залишається без змін. Але у процесі життєдіяльності душа збагачується досвідом та мудрістю. Та разом з тим поняття духовності не знайшло застосування ні в системі понять, які характеризують сферу ідеального, ні в раціоналізмі, ні в системі понять, що відображають соціокультурне буття людини. Цілком зрозумілим було і повна байдужість, якщо не ворожість, до понять «дух», «духовне» і «духовність» позитивно орієнтованих мислителів XIX-XX століть. Оскільки, існування душі, передбачало існування Бога та потойбіччя, що не було характерним для тогочасного атеїстичного суспільства, а точніше еліти. Духовність - здатність людини представляти навколишнє світ у його ідеальною іпостасі, оцінювати з цих позицій сукупний досвід розвитку людського суспільства. На основі розвитку та вдосконалення суспільства, сформувалися вищі духовні цінності. До них належали добро, краса та істинність (істина). Ці цінності допомагають людині зберегти ці цінності, сформувати самосвідомість, усвідомлення себе у сучасному світі.

Все, що має початок, має й кінець. Має свої межі і всяке індивідуальне буття. Але людина є єдиною живою істотою на землі, розуміючою свою смертність, що робить її предметом свого роздуми. Про чистоту, нескінченність свого індивідуального існування рано чи пізно замислюється кожна нормальна людина. Зовсім не думають про це, за влучним зауваженням французького філософа епохи Відродження Монтеня, тільки неосвічені люди, яким властива тваринна тупість. Не дивно, що питання про кінцівки людського буття, про смерть як кінці або продовження життя були завжди предметом особливої уваги філософії і релігії.

Закони буття з великим ступенем повноти можуть бути пояснені наукою. Наука може сприяти поліпшенню умов життя, домагатися значних перемог над хворобами-ми, може продовжити людське життя, але не може дати людині особистого безсмертя. І тому не в змозі раз-вирішити вічного «протиріччя між нескінченністю світу людини і кінцівкою індивідуального буття», протиріччя, яке перевивається і відтворюється з кожним народжується і йдуть у небуття індивідом. В.І.Вергалузі зазначав, що «... безсумнівно, найважче, саме болісне, найтрагічніший в нашому житті - це неможливість нашого розуму і почуття примиритися з особовим знищенням, з відсутністю особистого безсмертя». Вікове небажання людини примиритися з цим положенням змушує шукати і пізнавати шляхи зменшення негативного впливу стихійних і неконтрольованих сил. Усвідомлення меж людського існування, розуміння і переживання швидкоплинність життя ставить питання про цілі та цінності життя, тобто про його сенс.

Цілевизначення - сутнісна характеристика людської життєдіяльності, при цьому за тимчасовими, конкретними і реальними цілями може стояти (хоча і не бути реальною домінантою конкретної дії чи вчинку) більш висока ідеальна мета. Продукування таких цілей - функція вищих цінностей. Якби не це, людина не прагнув би до здійснення нових цілей і завдань, а задовольнявся б лише повторенням одних і тих же вже випробуваних дію-вий. Проте в свідомості людини існує якась структура з певною ієрархією цілей. Прагнучи досягти конкретних ний мети, людина не повинна випускати з уваги високих духовного-моральних ідеалів, бо втрата їх рівноцінна втрату сенсу самого життя. У категорії «сенс життя» якраз і фіксується цінність і мета людського життя. «Людське життя за самою своєю природою повинна бути чомусь присвячена - славному справі або скромному, блискучою або буденній долі. Наше буття підпорядковане дивовижного, але невблаганного умові. З одного боку, людина живе собою і для себе. З іншого боку, якщо він не направить життя на служіння якогось спільного справі, то вона буде зім'ятим, втратить цілісність, напруженість і "форму". Ми бачимо зараз, як багато заблукали у власному лабіринті, тому що їм нема чому себе присвятити. Усі заповіді, всі накази втратили силу ... Життя, присвячене самій собі, втратила себе, стала порожньою, безцільної ». Втрата вищих моральних цінностей, на думку філософа, веде в «лабіринт егоїзму »- на шлях, який нікуди не веде, означає руйнування особистості, «загибель життя». Причетність і єдність з живуть, з історією та майбутнім, причетність з усією людською культурою і світом - в цьому відношенні людина стає ланкою в низці нескінченності. Переживаючи стану, який розгортається як нагальна смислова реальність, людина розриває вузькі рамки індивідуального буття, при всьому усвідомленні своєї очевидною смертності знаходить грунт і сенс, ті що не знищуються смертю.


Висновок

Отже, не дивлячись на те, як довго філософи вивчали сутність існування людини, як не класифікували смисли життя, до яких неймовірних висновків не доходили, сутність існування визначити не може ніхто.

Звичайно можна сказати, що людина існує для праці, для продовження роду людського, але з якою метою? У кожного своя мета. Але особливістю існування всіх нас, є наша нерозривна приналежність природі. Природа визначає нашу фізіологію та спосіб життя, вона встановлює наше місце у всій цій великі системі нерозривних взаємовідносин. Тому часто щиро дивуюся, чому люди ось так без особливих роздумів шкодять природі, не задумуючись над майбутнім своїх нащадків.

Іноді сучасні члени суспільства, відсторонюються від соціуму, з метою пізнання самого себе, та розкриття власної мети. Загалом це не погано, але бувають випадки коли людина повністю втрачає зв'язок з оточуючим світом, і тоді настає час забуття, який може привести до страшних хвороб але до цілковитого просвітлення.

У визначенні сутності людини важливу роль відіграє душа, адже саме вона визначає шлях розвитку людини як особистості, як індивіда. Душа є внутрішнім вчителем, що завжди вкаже правильний шлях, шлях до істини.

Тому, щоб виконати свою мету на цій землі, необхідно зберегти свою індивідуальність та неповторність, і тільки тоді зможеш досягнути гармонії із собою та навколишнім світом.


Список літератури

А.П. Лысков, ЧЕЛОВЕК: ПУТЬ К ЦИВИЛИЗАЦИИ


Похожие работы

Шпоры Агробизнес
Визначають ефективність ' використування землі шляхом порівняння результатів виробництва з кількістю (або іншою вартісною, бальною характеристикою землі). 28. Які ви зн. види родючості землі і вчому їх сутн .
Шпоры "Агробизнес"
Які ви зн. види родючості землі і вчому їх сутн . Головна якісна властивість землі — її родючість. Суть її полягає у природній властивості грунту забезпечувати рослини необхідними поживними речовинами, водою впродовж усіх періодів їх росту і...
Благотворительность

Загружая свои работы, Вы помогаете не только студентам, но и людям, которым Ваша помощь действительно нужна. Чем именно это помогает? Читать дальше…..