Концептуальна модель сучасної вищої професійної освіти
Концептуальна модель сучасної вищої професійної освіти
За
підрахунками фахівців обсяг знань на межі ХХ – ХХІ ст.ст. збільшився в 15-25
разів, а в останній третині ХХ століття інтенсифікація цього процесу призвела в
порівнянні з попереднім періодом до збільшення більш ніж у 150 разів, що
вплинуло на один з основних принципів традиційного методу навчання -
стабільність, тобто його зміст повинний бути таким же динамічним, як наука,
виробництво і система управління. Тому перед навчанням, поряд з передачею
стабільної системи знань висувається задача учити мислити і самостійно
здобувати знання. Однією з найважливіших задач навчання стає розвиток логіки
мислення, уміння послуговуватися загальними методологічними принципами. Важливо
не просто вивчити основні дефініції, стандартні формули, положення, а вміти
користуватися знаннями і засвоєними принципами. Необхідно формувати в процесі
навчання здатність до самоосвіти - без цього не можна мислити сучасну освіту.
Вимоги
сьогоднішнього дня в підготовці фахівця, а також аналіз накопиченого у
вітчизняних і закордонних вузах досвіду представляє можливість обґрунтування
концептуальної моделі сучасної вітчизняної вищої освіти. Необхідність такої
концепції зумовлена соціально-економічними явищами, що відбуваються в
суспільстві: посиленням демократичних тенденцій і підвищенням ролі
загальнолюдських цінностей, розвитком інтеграційних процесів у науці, освіті,
становленням ринкових відносин, розвитком національної культури.
Підвищення
ролі вузів у науково-освітньому і соціокультурному значенні, необхідність їх
перетворення на регіональні науково-учбово-виробничі комплекси вимагають
створення нової, системної концепції освіти. У її центрі винна стояти вільна,
соціально активна, творча і духовна особистість студента, чия підготовка винна
бути адекватною змісту і способам реалізації майбутньої професійної діяльності.
Потреба
в новій концепції професійно-орієнтованої освіти пов'язана також з наявністю
істотних недоліків у системі вищого і, зокрема, академічної освіти, яка ще
знаходиться під впливом суб'єктивізму і командно-адміністративного стилеві
управління. Вищій професійній освіті як і раніше властивий консерватизм змісту,
форм, методів навчання і виховання, переважно інформаційний характер навчання
на шкоду підготовці до практичної діяльності, розвитку особистості і залученню
до широкої світової культури, що було підкреслено в попередньому розділі як
стратегічна задача сучасної національної освіти.
Невисокий
рівень саморегуляції діяльності студентів і мотивації до оволодіння основами
майбутньої професійної діяльності, слабкий розвиток їх пізнавальних потреб, індивідуального
творчого потенціалу є підтвердженням того, що людина і його особистість ще не
поставлені в центр системи вищої освіти.
Аналіз
протиріч сучасної вищої освіти дозволяє розкрити деякі закономірності його
сучасного стану і шляхів подальшого розвитку, тім самим полегшити процес
виділення принципів системи.
До
числа протиріч соціально-економічного характеру належати:
-
протиріччя між динамічними потребами суспільства в підготовці
висококваліфікованих фахівців і станом (можливостями) вищої освіти, повільним
зростом матеріально-технічної бази вузів;
-
протиріччя між існуючим авторитарним, адміністративно-командним стилем
управління вищою освітою і тенденціями сучасної освіти до автономії і
самоврядування;
-
протиріччя між необхідністю і можливостями підготовки професійно-компетентних
кадрів за новими спеціальностями і спеціалізаціями;
-
протиріччя між вимогами до особистості і діяльності фахівця і фактичним рівнем
готовності вузів до виконання соціально і професійно обумовлених функцій.
До
числа методологічних протиріч можна віднести:
-
протиріччя між збільшеними соціально-психологічними, педагогічними і
методичними вимогами до створення цілісної системи підготовки кадрів високого
професійного профілю і недостатньою методологічною розробленістю цієї проблеми;
-
протиріччя між масово-репродуктивною підготовкою фахівців у вузі й
індивідуально-творчому характері його діяльності;
-
протиріччя між цілями і задачами, що стають перед вузами в справі підготовки
висококваліфікованих фахівців і суб'єктивно визначеним обсягом навчального
години на вивчення дисциплін загальнотеоретичного, спеціального і
професійно-практичного циклів.
До
змістовно-процесуальних протиріч належати:
-
протиріччя між безупинно збільшуваним обсягом навчального матеріалу,
необхідного для підготовки фахівців-викладачів, і годиною, відведеним на
підготовку фахівця, а також різними можливостями студентів;
-
протиріччя між необхідністю інтеграції всіх предметів відносно кінцевих цілей
вузівського навчання і диференціацією їх викладання;
-
протиріччя між абстрактністю викладання окремих фундаментальних і спеціальних
навчальних предметів і конкретністю задач професійно-педагогічною діяльності
фахівця, у вирішенні яких йому необхідно враховувати дані різних дисциплін;
-
протиріччя між рівнем підготовки фахівців і реальних вимог сучасного
виробництва і соціальної системи, що веде до незатребуваності чи знань до
необхідності їхнього поповнення;
-
протиріччя між сформованою технологічною структурою педагогічного процесу у
вузі, орієнтованої на засвоєння теоретичної інформації, і потребою суспільства
в педагогові, що володіє творчою активністю, самостійністю, проблемним стилем
мислення.
Сучасна
концепція вищих професійних закладів повинна бути створена з урахуванням
історичних уроків розвитку вітчизняної системи і закордонного досвіду
професійної підготовки фахівців, на основі результатів творчих пошуків
педагогічних колективів і окремих вчених України. В умовах сучасного осмислення
і підходу, вища професійна освіти розглядається в трьох взаємозалежних
аспектах: змісту, функціонування і розвитку. Згоді цьому, вона являє собою не
статичну, а що розвивається і систему, яка саморозвивається.
Сучасна
освіта - це система професійної підготовки різних спеціальностей і профілів, що
характеризується фундаментальністю, універсальністю, гуманітарною і
науково-дослідною спрямованістю. Ця система припускає орієнтацію студентів
факультетів (відділень, спеціалізацій) на освоєння загальнотеоретичних,
спеціальних, психологічних знань, придбання науково-дослідних і практичних
навичок і умінь для того, щоб творчо оперувати ними при рішенні проблемних
задач.
Вища
освіта в даний час - це система багаторівнева, що включає безупинну підготовку
- бакалаврів, фахівців і магістрів. Умови вищої освіти дозволяють вести
перепідготовку кадрів, а також підвищення їхньої кваліфікації. З визначеним
ступенем умовності можна говорити і про підготовку науково-дослідницьких і
педагогічних кадрів визначених галузей, що передбачено програмами магістерської
підготовки й аспірантурою.
Вища
освіта є системою, яка, з одному бокові, відповідає на споживи і запити
студентів у їх особистісному і професійному становленні, з іншого бокові -
задовольняє соціальне замовлення в підготовці фахівців для різних схем
виробничого, соціального і культурного життя сучасного суспільства. У цьому
зв'язку основні цілі вищого професійної освіти отримують подвійну орієнтацію:
Метою
студентів є пізнавальна діяльність, інтелектуальний й емоційний розвиток, що
сприяє формуванню особистісно-спрямованих і індивідуальних якостей, що
відповідають їх здібностям, інтересам, потребам у рівні освіти.
Метою
сучасного вузу є забезпечення високого рівня загальнонаукового, спеціального і
професійного індивідуально-творчого розвитку студента, що опановує основами
професії, загальної культури, що дозволяють виявити їх у конкретній діяльності
і процесі безупинної самоосвіти.
Інтегративним
результатом вищої освіти є вільна, соціально активна, творча і духовна
особистість компетентного фахівця з вираженою професійною і науково-дослідною
спрямованістю, здатна адаптуватися до різноманітних видів діяльності в мінливих
соціально-економічних умовах.
Сучасна
освіта у вищій школі спирається на ряд основних принципів, обумовлених вимогами
до підготовці фахівців. Серед них необхідно виділити такі:
-
Фундаментальність, що виявляє собі в ході впровадження в навчальний процес
теорії високого ступеня спільності, що має підвищену інформаційну ємність і
універсальну застосовність. Фундаментальність означає глибоке засвоєння
наукових основ професійної діяльності в сполученні з практичним оволодінням
нею, формуванням системи загальнонаукових теоретичних знань, способів
діяльності.
- Інтегрованість,
що визначається в органічному зв'язку і взаємопроникненні елементів
теоретичної, науково-дослідної, практичної підготовки студентів. Сучасний
рівень науки формує зміст загальнотеоретичної, спеціальної,
психолого-педагогічної підготовки фахівця, а професійна практика задає основні
параметри моделі діяльності майбутнього фахівця конкретного профілю. Інтеграція
вищої освіти - це перехід від аналітичного підходу у викладанні кожної
навчальної дисципліни до синтезуючого, заснованому на міждисциплінарних
цілемотиваційних, змістовних, процесуальних і методичних функціональних
зв'язках усіх наук, які вивчаються у вузі.
-
Універсалізація, спрямована на формування в студентів різносторонніх
педагогічних знань і способів діяльності, професійних і особистісних якостей на
основі взаємодії і гармонізації властивостей шкірного з елементами
університетської педагогічної освіти: змісту, структури, функцій.
Універсалізація виявляється в системному характері діяльності викладачів і
студентів, теоретичних і практичних зайняти, навчальної, наукової і практичної
роботи, навчально-методичних, технічних засобів і технологій навчання.
-
Професіоналізація - послідовність загальної спрямованості всієї
навчально-виховної, науково-дослідної діяльності студентів і викладачів на
вивчення дисциплін загальнонаукового, спеціального і професійного циклів у
контексті майбутньої професії. Професіоналізація припускає створення
позитивного ставлення до процесу підготовки педагога в університеті, а також
врахування тенденцій системи середньої, середньо-спеціальної і вищої освіти і
випереджальний характер розвитку професійної освіти у вузі.
-
Інтелектуалізація, що сполучує спеціальну професійну підготовку фахівця з
розвитком його кругозорові, морально-естетичної і професійної культури, формуванням
систем діяльнісного підходу до оволодіння окремими, міжпредметними й
узагальненими знаннями, уміннями, навичками. Інтелектуалізація підготовки
фахівця у вузі забезпечується вивченням загальнотеоретичних і соціокультурних
дисциплін, матеріальної і духовної культури, розвитку соціально-економічних,
освітніх систем, внеску в розвиток цих систем видатних учених свого години. У
ході засвоєння інформації, характерної для вищої освіти, у студентів формуються
способи евристичних і проблемно-пошукових дій, прийоми і методи розумової і
практичної діяльності, що впливають на вироблення системного стилеві мислення,
цілісного світогляду.
-
Безперервність освіти, що зв'язана з оптимальним задоволенням реальних потреб
майбутніх фахівців у спеціалізації, здійснюваної в ході практичної діяльності,
стажування, підвищення кваліфікації, самоосвіти. Цей принцип припускає
послідовність вузівської освіти з попередніми її етапами, багаторівневість
самого процесу вищої освіти, безперервність постійного професійного вдосконалювання
студента і спрямованість до своєї майбутньої життєдіяльності, високий рівень
сформованості умінь самостійно учитися.
-
Індивідуалізація і диференціація, що забезпечують індивідуально-творчий підхід
до навчання студентів, що враховує аспекти індивідуальних особливостей учнів,
повний розвиток їх особистісних і професійних інтересів, потреб, здібностей і
можливостей. Сучасна освіта винна ґрунтуватися на предметній системі навчання,
що надає студентам можливість складати індивідуальний навчальний план відповідно
до обраної програми навчання.
-
Інноваційність, що виявляється у варіативності, динамічності змісту, форм,
методів і технологій підготовки студентів до різних видів педагогічної роботи в
середніх, середньо-спеціальних і вищих навчальних заставах. Інноваційний
характер освіти в сучасному вузі формує світогляд фахівців, в основі якого
лежить здатність і можливість творчого перетворення соціальної дійсності,
проектування, організації і здійснення професійної діяльності, що припускає
інваріантість розв'язання задач, багатокритеріальність контролеві й оцінки
досягнутих результатів.
-
Національно-регіональний підхід, спрямований на задоволення вузами соціального
замовлення в підготовці викладачів різних спеціальностей, необхідних навчальним
заставам регіону, країни. Цей принцип враховує соціальні, економічні, культурні
умови розвитку професійної освіти і припускає органічний зв'язок
навчально-виховного процесу з загальнолюдською і національною історією,
культурою, ментальністю, традиціями народів України, її регіонів. У цьому
змісті, Донбас представляє один з найважливіших стратегічних регіонів країни,
що вимагає своєї регіональної системи планування і професійної підготовки
фахівців, у тому числі і керівників. Саме завдяки цим потребам у 1992 р. була відкрита
Донецька державна академія управління, що готує фахівців високої кваліфікації
для регіону, стратегічно важливого в економічному і соціальному значенні
України.
Сучасна професійна освіта здійснюється у вузах
різного типу. Це університети, академії, інститути, факультети, відділення і
спеціалізації, що історично склалися в Україні, а також підсистему підготовки
фахівців з ученими ступінями в професійних областях, форми підвищення
педагогічної кваліфікації в післявузівський період. До системи спеціального
професійної освіти також входять технікуми, коледжі, училища, що функціонують
при вузах і взаємодіючі з ними на договірній основі. Форми вищої освіти можуть
розвиватися на державній, муніципальній, комерційній основі, підрозділяючи на
очну, заочну, вечірню, екстернат тощо.
Таким
чином, ще одним структурним компонентом системи вищої освіти є визначення
профілю фахівця, його індивідуальної концепції професійного розвитку. Профіль
фахівця визначається безпосереднім контактом студентів IV-V курсів з формами
конкретної трудової діяльності, де він проходити професійну практику й у
майбутньому має намір працювати. Профіль залежить від професійних функцій, які
виконуються майбутнім фахівцем і інтенсивністю відтворення необхідного обсягу
знань.
Фахівець
вузького профілю зобов'язаний володіти системою фундаментальних спеціальних,
знань, умінні, способів дій, необхідних для виконання функцій визначеної сфери
діяльності. Особиста концепція професіоналізму студента - повинна бути
спрямована на розвиток професійних здібностей і готовності до творчого рішення
професійних задач.
Фахівець
комплексного профілю - має системні знання і поліфункціональну діяльність.
Випускник вузові, академії, який виконав індивідуальний план з рядові
додаткових спецкурсів і спецсемінарів, отримує професійну підготовку, необхідну
йому для вирішення комплексові задач у широкій сфері професійної діяльності.
Фахівець
інтегративного профілю - підготовлений до універсально-функціональної
діяльності має універсально-синтетичні знання. Головною властивістю професійної
діяльності фахівця інтегративного профілю є володіння кількома видами
діяльності, характерними для взаємодії спеціалістів з цілісною професійною
системою. За період навчання у вузі студент реалізує свої індивідуальні
можливості і здібності в поєднанні предметних, дослідницьких, організаційних
видів діяльності в єдину, орієнтовану на кінцевий результат. Майбутній фахівець
інтегративного профілю повинний бути готовий до виконання своїх функціональних
обов'язків на всіх стадіях професійного процесу - діагностичного,
проектувального, організаційного, формуючого, контрольно-перевірочного,
інтерпретаційного.
Два
типи фахівців - комплексного і інтегративного профілю являють собою підтипи
фахівця широкого профілю, найбільш характерного для сучасної вищої освіти. Така
гнучка система вищої освіти дозволяє формувати в студентів комплекс еталонів і
норм професійної діяльності. Разом з тім, майбутній фахівець опановує тім
досвідом, що співзвучний його особистісним цілям, задачам і є основою
будівництва професійної перспективи.
Модель
сучасної вищої освіти також передбачає три рівні підготовки фахівців:
I
рівень – загально-предметно-гуманітарна освіта (базова освіта): єдина
фундаментальна, гуманітарна і предметна підготовка, необхідна шкірному
студентові, незалежно від конкретної спеціальності, орієнтована на
загальнонаукову і функціональну технологічну підготовку.
II
рівень - професійна освіта (підготовка бакалаврів): комплекс загальнонаукової,
спеціальної, культурологічної підготовки студентів, орієнтованої на
фундаментальну-технологічну підготовку, формування компетентних фахівців у
широкій області професійних знань.
III
рівень - проектована професійна освіта (підготовка фахівців, магістрів і
кандидатів наук), право тримання якого дається на конкурсній основі, в умовах
комплексові, орієнтованого на індивідуально-творче формування особистості
конкурентноздатного спеціаліста широкого і інтегративного профілю.
Література
1.
Алексюк А.Н. Педагогика: Учебное пособие для университетов.- Киев:
Вища школа,1985.-112с.
2.
Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. – К.: Либідь, 1998.
– 436 с.
3.
Антология педагогической мысли Украинской ССР/Сост.-Н.П. Калиниченко.-
М.:Педагогика, 1988.-640 с.
4.
Гулузинский В.М., Евтух Н.В. Педагогика: теория и история. – Киев:
Вища школа, 1995.-237.
5.
Давыдов В.В. Теория развивающего обучения,‑М.; Высшая
школа., 1996.‑376с.
6.
Деркач А.А.Семенов И.Н. Основи загальної і прикладної акмеології.
- М.: 1995.