Польські інвестиції в Україну в світлі східної політики ЄС

Польські інвестиції в Україну в світлі східної політики ЄС

Спеціальність 8.030403 «Міжнародні економічні відносини»

Денна форма навчання 6 курс  (магістр)

Магістерська робота

“Польські інвестиції в Україну в світлі східної політики ЄС”

Київ 2010

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Інвестиційна політика держави та іноземні інвестиції

1.1 Іноземні інвестиції у країнах з перехідною економікою

1.2 Інвестиційна політика держави

1.3 Інвестиційна політика України на умов переходу до ринку

Висновки до Розділу 1

РОЗДІЛ 2. Прямі іноземні інвестиції в українській економіці сьогодні

2.1 Інвестиційний клімат України у синхронії і діахронії

2.2 ПІЗ як фактор розвитку економіки України

2.3 Організаційно-економічний механізм залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України

Висновки до Розділу 2

РОЗДІЛ 3. Україна і Східний вектор політики Европейського Союзу

3.1 Східний напрямок діяльності ЄС

3.2 Політика східного партнерства ЄС – нові інструменти і можливості

Висновки до Розділу 3

РОЗДІЛ 4. Інвестиційні потоки в системі українсько-польських економічних відносин

4.1 Аналіз негативних і позитивних тенденцій перебігу взаємної інвестиційної діяльності

4.2 Стимулювання взаємних інвестиційних потоків між Україною та Польщею

4.3 Прямі польсько-українські інвестиції

4.4 Фінансування польських інвестицій з фондів ЄС

Висновки до Розділу 4

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

Вступ

Формування в Україні економіки відкритого типу, її інтеграція у світове господарство здійснюється в умовах трансформації соціально-економічної системи та суспільно-політичного ладу, що породжує суперечливі тенденції, позитивні й негативні явища, які впливають на характер двостороннього співробітництва України та її партнерів. Принципова зміна економічного середовища в Україні, геополітичної ситуації в Центральній і Східній Європі (ЦСЄ), правового поля діяльності суб’єктів господарювання на внутрішньому і зовнішньому ринку, обумовили ситуацію, коли елементи старої зовнішньоекономічної моделі (сформованої в умовах панування планово-адміністративної системи і співробітництва в рамках РЕВ), моделей двосторонніх економічних відносин і механізми їх реалізації стали недієвими, а нові – не сформовані та не відпрацьовані в науці та практиці.

Ця проблема особливо загострилася у зв’язку з процесами розширення Європейського Союзу та різним ступенем участі у них України та її західних країн-сусідів. Зазначене детермінує необхідність пошуку шляхів реформування економічних зв’язків України членами ЄС, насамперед з Польщею, яка визначена її стратегічним партнером, що передбачає найтіснішу і найширшу двосторонню співпрацю.

Різні аспекти проблеми функціонування національної економіки у світовій висвітлені у працях вітчизняних і зарубіжних вчених. Так, теорії побудови окремих складових зовнішньоекономічних моделей присвячені роботи І.Бураковського, Дж. Бхаваті, М.Дудченко, Г.Зіберта, А.Кірєєва, Е.Кочетова, П.Кругмана, В.Леонтьєва, П.Ліндерта, В.Новицького, М. Обстфельда, Ф. Рута, Є. Савельєва, В.Сіденка, А.Філіпенка та ін. Теоретичні та практичні аспекти формування глобального економічного середовища і регіоналізації досліджувалися Р.Айзеном, В.Будкіним, В.Горбуліним, Н.Думною, І.Івановим, Б.Кузнєцовим, З.Луцишин, Ф.Махлупом. Теоретичні засади формування інвестиційного клімату, інвестиційної стратегії та політики інвестування викладені у працях О.Гаврилюка, Б.Губського, Дж.Даннінга, А.Кальвета, І.Лукінова, А.Папафілліппу. Питанню транскордонного співробітництва та розвитку єврорегіональної співпраці присвячені роботи П.Бєлєнького, А.Гаассе, М.Долішнього, Є.Кітовського, М.Лендьєл, П.Луцишина, Н.Мікули, А.Міщука, О.Озембло, Н.Паніковського, С.Писаренко. Проблеми розвитку економічних систем України і Польщі, зокрема в контексті інтеграції посткомуністичних країн Центрально-Східної Європи в ЄС, досліджували В.Герульський, П.Ебергардт, О.Оксанич, М.Янків.

Одним з перших спеціальних дисертаційних досліджень економічних відносин між Польщею та Україною 1991 — 1999 рр. ХХ ст. стала захищена в 2003 р. робота Л.Ковач [16]. Важливим внеском у вивчення польсько-українських відносин, сильними сторонами цієї дисертації можна, безумовно, вважати розгляд співробітництва у галузі транспорту, аналіз галузевої структури товарообороту (насамперед, 1996 — 1999 рр.) та співробітництво у банківській сфері. Натомість, як і в роботах інших дисертантів, предметом досліджень яких були польсько-українські відносини, вкрай мало уваги приділено проекту нафтопроводу Одеса-Броди-Гданськ (важливої ланки майбутнього Євро-Азійського нафтотранспортного коридору (ЄАНТК)). Лише частково, на наш погляд, виявлені чинники, які впливали на розвиток єврорегіонів. Однією з найслабкіших сторін дисертації Л.Ковач є замала частка неопублікованих документів у джерельній базі. Крім того, викликає здивування невелика кількість (трохи більше 10 одиниць у списку джерел та літератури) польських джерел у роботі. На наш погляд, такий обсяг польських джерел у вивченні теми відносин з Польщею недостатній для всебічного, глибокого аналізу. Написано цілий ряд дисертацій, у яких висвітлюються певні аспекти досліджуваного питання. Вагомий вклад у дослідження українсько-польських відносин внесли українські науковці. Однією з перших спроб дослідити розвиток українсько-польських відносин була дисертаційна робота Д.Горуна [11]. Автор зробив спробу всебічно підійти до розгляду стану українсько-польських стосунків, зосередивши увагу на дослідженні політичної, економічної та культурної сфер двостороннього співробітництва.

Серед перших спроб монографічного дослідження польсько-українських стосунків варто назвати спільну працю В.Гілла та Н.Гілла “Відносини Польщі з Україною в 1989-1993 рр.” [43]. Автори у своєму дослідженні торкаються основних сфер двосторонніх взаємин: політичної, економічної, культурної, питання національних меншин. Попри те, що дослідники через об’єктивні причини не змогли у повній мірі представити всіх факторів і чинників, які впливали на динаміку розвитку українсько-польських відносин, та надати вичерпних висновків і прогнозів, важливість цієї роботи полягає у систематизації значного фактологічного матеріалу з історії польсько-українських стосунків першої половини 90-х рр. ХХ ст.

Проблематика українсько-польського стратегічного партнерства, розширення НАТО та ЄС на Схід, різноманітних аспектів двосторонніх відносин,а також становлення та розвиток діалогу між Києвом і Варшавою часто ставали предметом обговорення на міжнародних конференціях, семінарах і “круглих столах” [13]. Співробітництву наших держав в економічній сфері присвячені розвідки А.Єременко [21], М.Костшевського [25], Л.Парфенова [29], Р.Станішевського [32] та ін..

Важливе місце у розробці проблематики українсько-польських відносин належить журнальним і газетним статтям, зокрема, “Мировая экономика и международные отношения” [11], “Урядовий кур’єр” [24] та інших періодичних виданнях надають потрібний інформативний матеріал для ґрунтовного дослідження. Серед польських фахових періодичних видань на особливу увагу заслуговують “Polityka” [42], “Przegląd środkowoeuropejski” [43], “Przegląd Rządowy” [44], Rocznik Strategiczny [41], Polska w Europie [39], Przegląd Zachodni [40], Biuletyn Ukraiński [2]. Багато корисної інформації розміщується на сторінках таких періодичних видань, як “Materials and Documents”, “Zycie gospodarcze” [45] та ін. польських та західних періодичних виданнях.

Окремо необхідно зазначити інформаційні джерела Міністерства економіки та Ради міністрів Польщі, Польської агенції інформації і закордонних інвестицій (PALiLZ), Економічного відділу Посольства Польської Республіки в Україні, польські спеціалістичні видання: „Ринок: східні партнери” (щомісячне видання Інституту кон'юнктур і цін закордонної торгівлі, Центр ринкової інформації, Варшава), „Аналітичний бюлетень UKIE” та інші.

Світовий досвід свідчить, що країни з трансформаційними економіками, як правило, не в змозі здолати об’єктивні труднощі перехідного періоду без залучення та ефективного використання іноземних інвестицій. Іноземні інвестиції, взагалі, створюють необхідні передумови для пожвавлення загальної економічної активності та формування національних інвестиційних ринків, дозволяючи досягти потрібного рівня інвестицій (20-25% ВВП) на фоні дефіциту внутрішніх інвестиційних ресурсів. Прямі іноземні інвестиції (ПІІ), зокрема, сприяють впровадженню технологічних нововведень, забезпечуючи зростання науково-технічного потенціалу, та стимулюють економічний розвиток, даючи змогу здійснювати структурну перебудову і модернізацію господарства в умовах сучасного глобалізованого економічного простору. Водночас, хоча іноземний капітал і може на певний час стати відчутним фактором піднесення економіки, необхідно враховувати і його можливі негативні наслідки, в першу чергу, з погляду перспектив національної конкурентоспроможності.

Важливість ПІІ для економік перехідного типу обумовлює актуальність їх дослідження і в Україні, насамперед у контексті здійснення регулятивного впливу держави на інвестиційний процес. Регулювання іноземних інвестицій можна вважати одним із пріоритетних напрямків економічної політики держави – результати досліджень свідчать, що країни, які контролювали рух капіталів, досягли кращих показників економічного розвитку, ніж країни, які не втручалися у переміщення капіталів між кордонами.

Необхідність державного регулювання ПІІ на макроекономічному рівні обумовлюється їх позитивними та негативними наслідками, які потрібно відповідно стимулювати або обмежувати, застосовуючи певні регулятивні інструменти. Вибір інструментів, які дозволятимуть регулювати процес прямого іноземного інвестування, повинен бути всебічно обґрунтованим з наукових позицій та, зокрема, засновуватись на виявленні важливих причинно-наслідкових зв’язків між ПІІ і чинниками, які впливають на їх динаміку, а також на визначенні кількісних характеристик цих взаємозв’язків.

Питанню дослідження ПІІ присвячено чимало публікацій у вітчизняній літературі, наприклад [1-3, 6, 7], однак вони носять здебільшого описовий характер – автори зупиняються переважно на якісних аспектах іноземного інвестування, залишаючи поза увагою дослідження чинників, що впливають на ПІІ на макрорівні. Лише в окремих роботах [2] ці питання були піддані більш глибокому вивченню, проте дослідження обмежились лише ранжуванням чинників за ознакою важливості для ПІІ.

Розглядаючи ПІІ, потрібно звернути увагу на наступне. Традиційне пояснення міжнародного руху капіталу як фактора виробництва базується на існуванні різних відсоткових ставок у країнах, однак воно розкриває причини руху лише портфельного капіталу та не може адекватно пояснити прямі інвестиції. ПІІ є найважливішою характерною ознакою багатонаціональних компаній, адже ці інвестиції є не просто формою міжнародного руху капіталу, а радше розширенням компанії з вітчизняної країни у приймаючу. Виходячи з цього, у дослідженні іноземних інвестицій в Україні слід обов’язково виокремлювати прямі та портфельні інвестиції, чітко розмежовуючи чинники іноземного прямого та портфельного інвестування.

Вважається [3], що найбільший вплив на обсяги іноземного інвестування в Україні справляють політичні й правові чинники, рівень корупції й організованої злочинності, адміністративні бар’єри та інші фактори неекономічного характеру. Зокрема, зазначається, що причинами незадовільного припливу ПІІ в Україну є низький міжнародний рейтинг країни та нестабільність наявної нормативно-правової бази.

Кількісний аналіз інвестиційного процесу ускладнюється тим, що більшість перелічених чинників не піддаються кількісному вираженню, тому подальший розгляд обмежується лише тими чинниками, щодо яких можливе отримання статистичних даних. Виходячи з вищенаведеного, серед чинників, що можуть впливати на обсяги ПІІ, доцільно назвати наступні:

1. Темп інфляції. Вважається [1], що темпи інфляції обернено впливають на пряме іноземне інвестування, оскільки чим вищий рівень цього показника, тим більшою мірою зменшуватиметься майбутній прибуток від інвестицій і відповідно менше стимулів виявиться до нарощування обсягів інвестицій. Тут потрібно звернути увагу на те, що іноземні інвестори повинні враховувати не поточний, а очікуваний у майбутньому темп інфляції, точніше прогнозний темп на момент отримання доходів від здійснених у поточному періоді інвестицій.

2. Обсяги внутрішнього споживання. Оскільки переважна більшість іноземних інвестицій вкладається в галузі, що виробляють товари і послуги для внутрішнього кінцевого споживання, то інвестори мають коригувати обсяги інвестицій з огляду на прогноз продажу продукції, яку планується виробити в Україні. Причому, доцільно використовувати показники обсягів приватного споживання, зважаючи на переважну спрямованість іноземного інвестування в галузі, що виробляють продукцію для приватних споживачів (харчова промисловість, оптова торгівля, торговельно-посередницькі операції тощо) [5].

3. Обсяги імпорту. Оскільки вважається, що для багатонаціональної компанії експорт та інвестування є альтернативними варіантами вкладання коштів в іноземні країни, то обсяги іноземних інвестицій та імпорту мають бути пов’язані оберненою залежністю.

4. Значення ставки LIBOR. Відомо, що між ставкою відсотка та обсягами інвестування існує зворотній зв’язок, оскільки збільшення ставки робить частину інвестиційних проектів неприбутковими. Отже, до розгляду слід ввести ставку LIBOR, яку можна вважати альтернативною вартістю інвестицій для іноземних інвесторів.

5. Ставка відсотка за кредитами комерційних банків. Як зазначено вище, різниця у відсоткових ставках в різних країнах є причиною міжнародного руху капіталів, однак в першу чергу в формі портфельних інвестицій. Отже, включення у дослідження ставки банківського відсотка дозволить перевірити теоретичний висновок про неможливість пояснення припливу ПІІ різницею у відсоткових ставках.

6. Обмінний валютний курс. Враховуючи, що значна частина іноземних інвестицій в Україну здійснюється у формі грошових внесків [5], то за їх конвертації у гривні іноземні інвестори мають враховувати поточний валютний курс.

7. Валові внутрішні інвестиції. Вважається, що обсяги внутрішнього інвестування нерідко слугують для іноземних інвесторів індикатором привабливості певних галузей економіки та країни взагалі – збільшення цих обсягів свідчить про зростання ділової активності та прагнення внутрішніх інвесторів до розширення виробництва. З іншого боку, можливе й витіснення внутрішніми інвестиціями іноземних, оскільки учасники інвестиційної діяльності звертаються до іноземних інвесторів, у тому числі, й через брак національних заощаджень. Наприклад, як зазначається [6], залучення та використання іноземних інвестицій, насамперед ПІІ, тісно пов’язане із ліквідацією гострого інвестиційного голоду.

У даній роботі нашою метою стало дослідження польсько-українських прямих інвестицій на тлі євроінтеграційних процесів останнього періоду. Особливу увагу хотілося приділити також аналізові негативних і позитивних тенденцій перебігу взаємної інвестиційної діяльності з метою прогнозування шляхів стимулювання взаємних інвестиційних потоків між Україною та Польщею.

Серед інших завдань роботи є розгляд інвестиційної політики країн із перехідною економікою, аналіз тенденцій розвитку інвестиційної складової моделі українсько-польських економічних відносин, розглянути критерії і шляхи їхньої оптимізації виходячи з необхідності трансформації моделі українсько-польських економічних відносин у відтворювальну (інвестиційно-виробничу), сформулювати основні цілі використання інвестиційних ресурсів на різних рівнях діяльності суб’єктів ЗЕВ, на основі яких окреслити пріоритетні і небажані сфери залучення польського капіталу в економіку України, проаналізувати інструменти та форми стимулювання інвестиційних потоків, досвід чинних інвесторів.

Методологічними засадами роботи є положення економічної теорії, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів, які прямих іноземних інвестицій та інвестиційної політики держави. У роботі використано такі методи дослідження: системний аналіз; класифікація; історико-логічний; комперативний аналіз (для визначення ступеня сумісності розвитку економік України і Польщі, торговельних та інвестиційних режимів країн-партнерів); статистичні (для досліджень економік України і Польщі, форм зовнішньоекономічного співробітництва з метою визначення характеру (стану) моделі або її складових.

Важливість ПІІ для економік перехідного типу обумовлює актуальність їх дослідження і в Україні та Польщі, чий досвід у євроінтеграційних процесах повинен стати для України повчальним, насамперед у контексті здійснення регулятивного впливу держави на інвестиційний процес. Регулювання іноземних інвестицій можна вважати одним із пріоритетних напрямків економічної політики держави – результати досліджень свідчать, що країни, які контролювали рух капіталів, досягли кращих показників економічного розвитку, ніж країни, які не втручалися у переміщення капіталів між кордонами [1].

Активізація економічного співробітництва України з Польщею, державою, яка завдяки послідовним реформам створила якісно нову економічну систему і є авангардною країною у європейських інтеграційних процесах, можна розглядати як напрямок транзитної інтеграції, що сприятиме прискоренню процесів входження України у європейський економічний простір. З іншого боку, трансформація моделі українсько-польської економічної співпраці у інвестиційно-виробничу відповідає цілям внутрішньої економічної політики, зокрема щодо підвищення потенціалу структурної адаптації в умовах відкриття економіки, більш повного використання виробничих факторів, підвищення внутрішньої і зовнішньої конкурентоспроможності вітчизняних чи спільних виробництв [14].

Стратегічне партнерство передбачає інтеграцію України і Польщі у сфері економіки (інвестування, торгівлі, розбудови інституціонального середовища, стандартів економічної політики, фінансово-кредитних відносин, науково-технічної діяльності, розвитку “людського капіталу” тощо), реалізації проектів геополітичного і геоекономічного значення, забезпечення політичної стабільності у регіоні. Викладене об’єктивізує необхідність формування відтворювальної (інвестиційно-виробничої) моделі економічних відносин України і Польщі, яка створить основу для імплементації ідей партнерства.

Дослідження чинників і тенденцій зрушень у системі ЗЕВ на посткомуністичних теренах ЦСЄ, а також секторний аналіз розвитку економік України і Польщі [45], дозволили науковцям виявити основні детермінанти, що визначають модель українсько-польського економічного співробітництва:

по-перше, несумісність економік країн-партнерів і, зокрема, домінування в Україні в останні роки детенсивного типу відтворення з властивими йому рисами руйнації виробничого потенціалу, низької ефективності його використання, повзучого спаду виробництва, а в Польщі – інтенсивного типу ВЕС з наростаючими темпами виробництва, появою полюсів росту, інтенсивним розвитком підприємництва; переважання в економіці України великих підприємств, які характеризуються низькою мобільністю, непристосованістю до ринкових умов, і, відповідно, – високого ступеня монополізації та концентрації виробництва, недостатнього рівня конкуренції, а в Польщі –підприємств малого і середнього бізнесу, високої конкуренції та, відповідно, формування підприємницької здатності працювати в умовах конкурентного ринку; певна інституціональна несумісність економік, яка полягає у домінуванні в Україні підприємств державної та колективної власності при незначній частці приватної, а в Польщі – приватної, що створює певні бар’єри налагодження партнерських стосунків, як у торгівлі, так і в спільній організації виробництва, а також у нижчому рівні розвитку в Україні порівняно з Польщею інститутів ринкової інфраструктури;

по-друге, неадекватність галузевої структури економік України та Польщі та різна конкурентоспроможність галузей, що, з одного боку, породжує зацікавленість у взаємному обміні товарами, а, з іншого боку, ставить в нерівноцінні умови галузі та підприємства України і Польщі у їх виході на міжнародні ринки та у двосторонній співпраці;

по-третє, спільна орієнтація двох країн на інтеграцію у ЄС при різній спроможності України та Польщі виконати вимоги Європейської спільноти щодо країн-претендентів. На відміну від Польщі, яка проводить послідовну політику корекції торговельної, фіскальної, грошової, в тому числі, валютної систем, Україна довгий час не робила (через об’єктивні та суб’єктивні причини) таких кроків, чим ускладнила умови своєї діяльності на міжнародному ринку, відсунула терміни інтеграції у Європейський Союз і створила певну несумісність умов ЗЕВ з Польщею;

по-четверте, спільність кордону між Україною та Польщею та перебування обох країн в єдиному геополітичному та геоекономічному просторі та спільність визнання за обома країнами транзитних територій, які покликані забезпечити всі форми співробітництва за вектором “Захід-Схід”. Імпульси економічного зростання, які намітилися у Польщі з Заходу у зв’язку з тіснішим співробітництвом з ЄС в макрогеомасштабі, мають тенденцію до подальшого переміщення на Схід, але впираються в політичні та економічні кордони з Україною. Це вимагає поступового їх відкриття і відповідної готовності національної економіки України захистити себе від небажаних наслідків. З другого боку, транзитність території потребує розбудови, особливо на території України, транспортної та супроводжуючої її інфраструктури, щоб не допустити так званого “ефекту лійки”, коли нерозвинутість інфраструктурного забезпечення стане бар’єром для міжнародного руху капіталу і товарів по осі “схід-захід” - “захід-схід”.

Структура магістерської роботи. У відповідності до поставленої мети та завдань, робота складається зі вступу, чотирьох розділів, додатків та списку використаної літератури і джерел (136 позицій). Загальний обсяг роботи — 175 стор.

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт і предмет, мету і завдання дослідження, окреслено методи роботи, здійснено аналіз дослідженості теми роботи, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, наведено відомості про структуру роботи.

У першому розділі — “Інвестиційна політика держави та іноземні інвестиції” — проаналізовано роль іноземних інвестицій у країнах з перехідною економікою, розглянуто поняття інвестиційної політики держави на прикладі України та прямі іноземні інвестиції як фактор розвитку економіки України. У другому розділі — „Прямі іноземні інвестиції в українській економіці сьогодні”, розглянуто інвестиційний клімат України у синхронії і діахронії, ПІЗ як фактор розвитку економіки України та організаційно-економічний механізм залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України. Третій розділ – ”Україна і Східний вектор політики Европейського Союзу” присвячено розглядові різних аспектів європейської східної політики, зокрема, її найбільш актуальній опції – політиці східного партнерства, у в четвертому – ”Інвестиційні потоки в системі українсько-польських економічних відносин”, що має 4 підрозділи –та „Аналіз негативних і позитивних тенденцій перебігу взаємної інвестиційної діяльності”, ”Стимулювання взаємних інвестиційних потоків між Україною та Польщею”, ”Прямі польсько-українські інвестиції”, ”Фінансування польських інвестицій з фондів ЄС”, викладено і проаналізовано фактичний матеріал, зібраний нами з різних джерел і здійснено спробу його систематизації, накреслено шляхи і перспективи розвитку подальшої інвестиційної співпраці між двома державами виходячи з перспективи членства у ЄС та того стану співробітництва, який є актуальним сьогодні.

У висновках підведено загальні підсумки магістерського дослідження.

РОЗДІЛ 1. Інвестиційна політика держави та іноземні інвестиції

1.1 Іноземні інвестиції у країнах з перехідною економікою

Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки. В результаті інвестування засобів в економіку збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть в перед в економічній конкуренції галузі та підприємства, що в найбільшому степені задовольняють попит на ті чи інші товари та послуги. Отриманий приріст національного прибутку частково знову накоплюється, проходить подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Таким чином інвестиції, що утворюються за рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При чому, чим ефективніші інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення (при даній його частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньо високій ефективності інвестицій приріст національного прибутку може забезпечити підвищення частки накопичення при абсолютному рості споживання.

Розвиток і посилення ефективності господарювання виробничих підприємств України значною мірою залежить від загально державного інвестеційного потенціалу, який формується з рахунок різних фінансових джерел, у тім числі іноземних інвестицій . За кризового стану більшості вітчизняних підприємств та організацій, за браком власних інвистційних ресурсів та інтенсивною інтернаціоналізацією виборничо-господарських систем об’єктивно необхідним стає все ширше залучення іноземних інвестицій. Останні використовуються для фінансовоє підтримки вітчизняних товаровиробників та інших суб’єктів господарювання, запровадження нових технологій, нарощування експортного потенціалу, структурної перебудови економіки.

Види іноземних інвестицій: 1) будь-які види цінних паперів, корпоративних прав у конвертованій валюті; 2) будь-яке рухоме і нерухоме майно та майнові права; 3) валюта України; 4) іноземна валюта;
5) грошові вимоги та вимоги виконання договірних зобов’язань, що гарантовані відповідними банками, у конвертованій валюті;
6) права інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті відповідно підтверджено; 7) право на здійснення господарської діяльності;
8)Інші цінності;

Іноземне інвестування може здійснюватися в різних формах залежно від типу інвестора, його мети та ступеня ризику, на який він готовий. Основними формами здійснення іноземних інвестицій є: часткова участь у підприємствах, що створюються разом з українськими юридичними і фізичними особами, чи придбання частки діючих підприємств; створення підприємств, що цілком належать іноземним інвесторам, філій і підрозділів іноземних юридичних чи осіб придбання у власність діючих підприємств цілком;придбання не забороненого законами нерухомого чи рухомого майна; придбання самостійне за участю українських юридичних чи фізичних осіб прав на користування землею і використання природних ресурсів на території України; придбання інших майнових прав; в інших формах, що не заборонені законами України, у тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України. Іноземні інвестиції могуть вкладатися в будь-які об’єкти, інвестування в які не заборонено законодавством.

 Спільні підприємства створюються та управляються спільно іноземними інвестиціями й місцевими парламентами. У ролі останніх виступают найчастіше приватні фірми ,але такими можуть інколи бути й державні підприємства. Кілька іноземних інвестицій з різних країн можуть створити спільне підприємство в третій країні з метою зменшення стартових інвестиційних витрат. Спільні підприємства дають змогу зарубіжним інвесторам мати більшу нішу на місцевому ринку з меншим підпиємницьким ризиком, ніж за прямої купівлі місцевої фірми на аукціоні або створення дочірнього підприємства.

Створення власних дочірніх підприємств як варіант вкладення капіталу є найбільш ризикованим і зв’язаним із найбільшими зобов’язаннямим з боку іноземного інвестора. Такий варіант, як правило, застосовується в країні, на ринках котрої можна досягнути найбільшого потенціалу для отримання прибутку (доходу). Ліцензійну угоду місцева фірма укладає здебільшого з відповідною транснаціональною компорацією. Відповідно до ліцензійної угоди остання передає право на використання нової технології місцевій фірмі, яка стає відповідальною за маркетинг і виробництво певного товару. Така угода дає іноземному партнеру можливість виходити на ринок з мінімальним підприємницьким ризиком. Крім того, іноземні інвестори можуть придбати акції місцевої фірми, з якою укладено ліцінзійну угоду. Придбання неконтрольних пакетів акцій місцевих фірм здійснюється іноземним інвестором через пряму купівлю на місцевому фондовому ринку. Оскільки іноземні партнери внаслідок придбання такої кількості акцій не набувають права контролювати діяльність місцевої фірми, то такі інвестиції заведено називати, як ми вже зазначали портфельними (пасивними).

Такий спосіб інвестування використовується переважно в процесі приватизаці місцевих підприємств або обміну боргів приватних чи державних суб’єктів господарювання на їхні акції. Контрольні пакети акцій місцевих фірм іноземні інвестори можуть придбати різними способами (прямою купівлею, у процесі приватизації , обміну боргів на акції тощо). Цей варіант інвестування вітчизняних фірм (підприємств, організацій) надає право контролювання їхньої діяльності. Водночас він передбачає більшість зобов’язань іноземного інвестора і триваліший час для одержання очікуваних прибутків. Проте така форма інвестування забезпечує значні вигоди місцевим підприємства: прискорює оновлення номенклатури продукції, що виробляється, допомагає покривати борги за комунальні послуги тощо.

Питання ефективності залучення іноземних інвестицій обговорюється багатьма політиками, науковцями та громадськими діячами. Дане питання вивчали Борщ Л.М., Федоренко В.Г., Діденко Я.О. та ін.

Досліджуючи це питання Федоренко В.Г. наводить переваги та недоліки іноземного інвестування [3, 346]. Перевагами, на його погляд є зниження рівня імпортозалежності, стимулювання розвитку експортного потенціалу, прискорення темпів структурної перебудови економіки та впровадження ринкових реформ, упровадження сучасних технологій, поліпшення платіжного балансу, збільшення обсягів капітальних вкладень та скорочення строків їх нагромадження, підвищення рівня зайнятості та кваліфікації робочої сили, забезпечення зарубіжного організаційного та управлінського досвіду.

Також слід відзначити, що недоліками іноземного інвестування є збільшення залежності країни від іноземного капіталу, трансферт частини прибутків за кордон, витіснення з ринку внутрішніх виробників і постачальників, підвищення рівня конкуренції на ринку жорстка експлуатація місцевих сировинних ресурсів.

Треба врахувати і негативні тенденції, які складаються нині в Україні, які пов’язують іноземні інвестиції з своєрідною формою експансії транснаціональних корпорацій, інструментом перерозподілу трудових, інтелектуальних та природних ресурсів на користь розвинутих країн. Іншим проблемним питанням, на думку Борщевського В.В., є питання рівня екологічної безпеки іноземних інвестиційних проектів. Адже в Україні стала стереотипною думка, що іноземці розташовують на української території лише екологічно брудні підприємства.

З огляду на позитивні моменти іноземного інвестування актуальним стає планування інвестиційної діяльності в межах окремих регіонів, в умовах активізації інвестування, на стадії економічного підйому. Це дозволить ціліспрямованіше залучати і використовувати інвестиційні ресурси, формувати необхідну будівельну базу, раціонально використовувати потенційні ресурси регіону. Тому що держава та місцева влада входять у процес перенесення фінансової відповідальності на місцевий рівень.

На рівень інвестиційної привабливості впливають: 1. характеристика місцевого ринку; 2. доступність ринку з погляду сприятливого законодавчого середовища; 3. наявність у достатній кількості кваліфікованої робочої сили, її реальна вартість і продуктивність; 4. ступінь валютного ризику; 5. можливість репатріації капіталу; 6. стан захисту інтелектуальної власності (ця ознака є пріоритетною, особливо для динамічних галузей - виробництва комп’ютерів); 7. торговельна політика , яка істотно впливає на вартість і масштаби експорту та імпорту певної продукції; 8. міра державного регулювання економіки , що є важливим для захисту інтересів виборників і споживачів, а також для сприяння припливу іноземних інвестицій; 9. наявність або можливість запровадження податкових та інших пільг, що стимолюють активне залучення іноземних інвестицій; 10. Політична стабільність, яка в кінцевому підсумку є найважливішою ознакою для прийняття рішення про доцінність інвестування, оскільки зарубіжні інвестори просто небудуть ризикувати своїми капіталами в нестабільному політичному середовищі; 11. Сприятливий економічний клімат, підтримування низького й передбачуваного рівня інфляції; 12. Достатній розвиток інфраструктури виробництва та ринку, наявність або можливість створення зон вільної торгівлі .

Розвиток виробничої сфери в Україні в сьогоднішніх умовах реформування її економіки значною мірою залежить від інвестиції в технологічне переозброєння підприємств, зміну галузевої структури економіки. Для того щоб своєчасно подолати економічне відставання, інтегруватися в Європейське Економічне Співтовариство на засадах рівноправного партнерства необхідно створити конкурентоспроможну промисловість. Це потребує суттєвих інвестицій, перш за все у виробничу сферу. Потреби в інвестиціях у виробничу сферу можна розглядати в двох випадках: з точки зору подолання кризових явищ і з позиції досягнення вітчизняною промисловістю технологічного рівня розвинутих європейських країн.

Перший аспект передбачає інвестування життєво важливих галузей і виробництва нарівні, який би не допускав їхньої зупинки. Другий аспект стосується суттєвої структурної перебудови виробничої сфери і потребує значно більших коштів, сума яких становить, за різними експертними оцінками, від 30 – 40 до 60 – 70 млрд. дол. США. Про такий обсяг інвестування можна говорити лише за умови подолання кризи і пожвавлення економіки.

1.2 Інвестиційна політика держави

Найвагомішим фактором структурних змін в економіці є інвестиції. Державна інвестиційна політика — це комплекс правових, адміністративних та економічних заходів держави, спрямованих на поширення та активізацію інвестиційних процесів. Розрізняють державну інвестиційну політику: пасивну та активну.

В Україні інвестиційний процес регулюють понад 100 законів та інших нормативних актів, зокрема Закони України «Про інвестиційну діяльність» (1991 р.), «Про іноземні інвестиції» (1992 р.), «Про цінні папери та фондову біржу» (1991 р.), Декрет Кабінету Міністрів «Про режим іноземного інвестування» (1993 р.) та ін.

В основу державного регулювання інвестиційної діяльності покладено такі принципи: • послідовну децентралізацію інвестиційного процесу; • збільшення частки внутрішніх (власних) коштів суб'єктів господарювання у фінансові інвестиційні проекти; • перенесення центру ваги з безповоротного бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування; • виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державних пріоритетів, програм (проектів), спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки; • фінансування будівництва об'єктів за рахунок бюджетних коштів, як правило, на конкурсній основі; • надання переваги раніше розпочатому будівництву, технічному переобладнанню та реконструкції діючих підприємств; • державний контроль за цільовим використанням централізованих інвестицій; • розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів; • удосконалення нормативної та правової бази з метою збільшення обсягів залучення інвестицій; • запровадження системи страхування інвестицій. Увесь комплекс засобів, застосовуваних для впливу на інвестиційні процеси, можна розподілити за кількома основними напрямами.

Головним питанням державної інвестиційної політики є визначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування, які мають відповідати як стратегічним національним інтересам держави, так і тим невідкладним завданням, які випливають із сучасного стану та структури економіки.

Податкове регулювання інвестиційної діяльності забезпечує спрямування інвестицій у пріоритетні сфери економіки встановленням відповідних податкових ставок і податкових пільг. Методи податкового регулювання інвестиційних процесів можна поділити на чотири групи: запровадження диференційованих ставок оподаткування; звільнення від сплати податку на певний строк; зменшення бази оподаткування; усунення подвійного оподаткування.

В Україні особливе значення мають бюджетні методи регулювання, оскільки ринок інвестиційних ресурсів недостатньо сформований, існують гіпертрофована структура економіки, надмірна диференціація технічного рівня виробництв, високий рівень монополізації, незамкненість на внутрішній ринок виробничих циклів, бракує довгострокового кредитування інвестиційних проектів, відсутні власні інвестиційні кошти підприємств.
Для збільшення бюджетного інвестування необхідно реформувати структуру бюджетних видатків, зменшуючи при цьому витрати дотаційного характеру і відповідно збільшуючи фінансування інвестиційно-інноваційних програм. Джерелом поповнення бюджету розвитку можуть бути кредити міжнародних організацій, кредити НБУ, виплати за раніше наданими позиками, надходження від випуску в обіг довгострокових інвестиційних облігацій з доходом, який гарантується заставою майна, що перебуває у державній власності.

Головною метою приватизації є породження ефективних власників, які здатні здійснити інвестиції та налагодити нормальний виробничий процес. Ефективними засобами грошової приватизації є проведення аукціонів, комерційних і некомерційних конкурсів з продажу майна, яке перебуває у державній власності. Якщо аукціони та комерційні конкурси є способами залучення до бюджету коштів, які згодом (через перерозподіл бюджету) можуть інвестуватися у виробництво, то некомерційні конкурси проводяться з метою залучення інвестицій безпосередньо в підприємства, що продаються. За результатами некомерційного конкурсу покупець приватизованого підприємства (або пакета акцій) повинен не тільки сплатити його ціну, але й виконати умови конкурсу щодо інвестування виробництва. Цей механізм дає державі можливість впливати на напрямки та обсяги інвестицій і контролювати здійснення їх.

У процесі регулювання фондового ринку держава може застосувати прямі та непрямі методи впливу на інвестиційну активність. До методів прямого впливу належать: 1. Емісія державних цінних паперів (облігацій внутрішньої державної позики та ін.). Держава є одним з основних емітентів цінних паперів і в такий спосіб впливає на встановлення котирування на фондовому ринку. 2. Продаж пакетів акцій приватизованих підприємств. Держава визначає перелік пакетів акцій, які будуть запропоновані на продаж у першу чергу, і встановлює їхню початкову ринкову вартість. Саме так держава впливає на пропозицію цінних паперів на фондовому ринку. 3. Створення системи захисту інвесторів від втрат залученням до цієї сфери державних страхових компаній та компаній зі змішаною формою власності. 4. Запобігання монополізації фондового ринку. Держава, здійснюючи антимонопольну політику, встановлює обмеження на володіння пакетами акцій, проводить реєстрацію, ліцензування та атестацію фінансових посередників, створює умови для добросовісної конкуренції на фондовому ринку.

Важливою стороною державного регулювання інвестиційної діяльності є експертиза інвестиційних проектів. Згідно з українським законодавством обов'язковій державній експертизі підлягають державні, міждержавні та регіональні інвестиційні проекти і програми, які реалізуються за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів. Інвестиції, що здійснюються за рахунок інших джерел фінансування, підлягають державній експертизі щодо дотримання екологічних, санітарно-гігієнічних вимог, пожежної безпеки, міцності та необхідної довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог.

Підвищення інвестиційної активності в країні безпосередньо пов'язане з гарантіями, які надає держава суб'єктам інвестиційної діяльності, і захистом інвестицій. У Законі України «Про інвестиційну діяльність» зазначено, що держава гарантує стабільність умов інвестиційної діяльності та додержання прав і законних інтересів її суб'єктів.

Захист інвестицій здійснюється державними органами в різних формах. Передусім держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності інвестора. Всім інвесторам забезпечується рівноправний правовий режим інвестиційної діяльності, що виключає вжиття заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, вивезенню іноземними інвесторами вкладених цінностей та прибутків, отриманих від інвестиційної діяльності, ліквідації інвестицій. Для захисту інвестицій законодавством передбачено, що вони можуть, а іноді й обов'язково мають бути застрахованіІнвестиційна політика – комплекс урядових рішень, що визначають основні напрямки використання капіталовкладень в економіку, різні її сфери та галузі.

Інвестиційна політика визначається станом економіки, основним завданням народного господарства у виробництві; науково-технічному і соціальному розвитку країни. Ситуація в інвестиційній політиці є своєрідним барометром стану справ в економіці. Якщо інвестиційній процес ослаблений, то немає того каталізатора, який необхідний для кардинальної перебудови народного господарства. При цьому і сам по собі інвестиційний комплекс виявляється “втягнутим” в економічну кризу в числі перших, а виходить з неї – в числі останніх.

Державне регулювання інвестиційної діяльності визначається показниками економічного і соціального розвитку України, республіканськими і регіональними програми розвитку народного господарства, республіканськими і місцевими бюджетами передбачуваними в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності. При цьому створюються стимули у формі пільгових умов інвесторам, що здійснюють інвестиційну діяльність у найбільш важливих для задоволення суспільних потреб напрямах, насамперед у соціальній сфері, технічному і технологічному вдосконаленні виробництва, створенні нових робочих місць для громадян які потребують соціального захисту, впроваджені відкриттів і винаходів, в АПК, в реалізації програм ліквідації наслідків чорнобильської аварії, у галузі освіти, культури, охорони здоров’я і навколишнього середовища.

Держава може брати участь в інвестиційному процесі як безпосередньо, вкладаючи свої бюджетні кошти (централізовані бюджетні інвестиції), розвиваючи підприємства державного сектора економіки, так і опосередковано: 1) впливаючи на інвестиційне середовище (створюючи макроекономічний інвестиційний клімат, розвиваючи грошово-кредитну сферу, стимулюючи бюджетними витратами сукупний попит, розвиваючи і регулюючи банківську діяльність, діяльність інвестиційних посередників, фінансуючи і стимулюючи академічну науку, діяльність дослідницьких науково-технічних і проектних організацій) (рис.1 ); 2) регламентуючи умови фінансової та господарської діяльності підприємств (податки, норми амортизації, охорона праці, екологічні нормативи, стандартизація продукції).

Систему регулювання умов інвестиційної діяльності коригують залежно від економічної політики держави у кожний конкретний період та залежно від ступеня інвестиційної активності суб’єктів господарювання тощо. Особливо ефективним засобом акумулювання коштів для інвестицій є випуск цінних паперів. Інвестиційна діяльність базується на наявних вільних фінансових ресурсах у потенційних інвесторів. Обсяги інвестування будуть більшими, якщо у потенційних інвесторів зростають вільні кошти. Цьому може сприяти (або протидіяти) державна грошово-кредитна політика. Це здійснюється через вплив на інвестиційні умови, банківську систему та регулювання грошового обігу. Саме банки є першими інституціональними інвесторами економіки. Вони за своїми функціональними можливостями забезпечують нарощування коштів в економічній системі (гроші роблять гроші) — а це є завдання інвестиційної діяльності.

1.3 Інвестиційна політика України за умов переходу до ринку

Особливість інвестиційної політики держави в Україні визначається ситуацією, яка склалася в інвестиційному комплексі та в інвестиційній діяльності. Їй властиві: надзвичайно низькі темпи оновлення виробничого апарату, 50—60%-не зношення; зниження інвестиційної активності суб'єктів; деформована структура економіки у бік гіпертрофії оборонної і видобувної промисловості, її витратний характер; хронічний дефіцит оборотних засобів підприємств за умов інфляції, через що виникає необхідність використання кредитних ресурсів; напруженість державного і місцевого бюджетів, внаслідок чого скорочуються можливості бюджетного фінансування інвестицій.

Інвестиційна політика України включає: 1. Збільшення частки інвестицій у технічне переозброєння і реконструкцію. 2. Переорієнтація інвестицій у пріоритетні галузі народного господарства з метою реалізації структурної перебудови економіки. 3. Залучення іноземних інвестицій і кредитів. Для цього передбачається дозволити комерційним банкам проводити усі зовнішньоекономічні операції, створити пільгові умови для інвестиційних компаній та фондів.

Пріоритетними галузями, в які першочергово спрямовуватимуться централізовані інвестиції, є: технічне переозброєння і модернізація підприємств галузей АПК (харчової, м'ясно-молочної, рибної, мукомельної, комбікормової промисловості), лісової і деревообробної, легкої, медичної; структурна перебудова у машинобудівному і оборонному комплексі, їх конверсія у напрямі зростання виробництва товарів народного споживання, складно-побутової техніки, запасних частин для автомобілів, мотоциклів, механізмів для сільського господарства і садово-городнього інструменту; розвиток паливно-енергетичного комплексу України; підтримка охорони навколишнього природного середовища, спорудження природоохоронних об'єктів.

Державне регулювання інвестиційної політики визначається: · показниками економічного і соціального розвитку України; · регіональними програмами розвитку народного господарства; · державним і місцевими бюджетами, передбаченими в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності. Державне регулювання інвестиційної діяльності включає управління державними інвестиціями, а також регулювання умов такої діяльності і контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками.

У незалежній Україні з'явилися можливості для започаткування власної регіональної політики, в тому числі інвестиційної. Конституція України (ст. 118, 119, 140—146) визначила головний вектор перерозподілу економічних прав і повноважень на користь регіонів. У реальному житті регіональний розвиток України відбувається досить складно і суперечливо.

Нові соціально-економічні умови господарювання визначають і нові підходи до оцінювання інвестиційного потенціалу регіонів, ставлять завдання аналізу моніторингу та пошуку шляхів вирішення проблем, пов'язаних з інвестиційною діяльністю на всіх регіональних рівнях. Тепер організаційно відбувається процес формування диверсифікованої системи інвесторів. Вона складається з агентів різних функціональних і соціально-економічних структур — виробничих, посередницьких, біржових, чисто інвестиційних та інших підприємств, створення ринкового інфра-структурного середовища. У регіонах України поки що не склалася мережа приватних інстутицій-них інвесторів.

Найбільші потенційні приватні інституційні інвестори — це комерційні банки, які здійснюють переважно короткострокове кредитування найпри-бутковіших торгово-посередницьких операцій, а не інвестування. До країни, де вітчизняний інвестор практично не вкладає кошти у розвиток виробництва,важко залучити й іноземного інвестора. Залучення іноземних інвестицій має здійснюватися з урахуванням цілей та завдань державних програм структурної переорієнтації виробництва, цільових програм міжгалузевого та галузевого розвитку, конверсії та розвитку експортного потенціалу, а також внутрішньої та зовнішньої кооперації продукції виробничо-технічного призначення, приватизації державних підприємств із залученням іноземного капіталу.

За нинішньої ситуації Україна може зміцнити свої позиції як покупець інвестицій за рахунок диверсифікації останніх, отримуючи іноземні інвестиції у вигляді технологічного обладнання, матеріалів, прав інтелектуальної власності, ноу-хау, торгових знаків, деяких інших видів цінностей. Доцільність такого варіанта дій підтверджують не тільки деякі зарубіжні спеціалісти, а й досвід окремих країн, наприклад Японії, де закупівля та використання зарубіжних ліцензій значною мірою сприяли її економічному розвитку. На весь період проведення великомасштабних інвестиційних заходів було б доцільно створити фонд довгострокового кредитування на підприємствах, в об'єднаннях — інвестиційний фонд. Створювати такі фонди доцільно і в регіонах з метою використання їхніх коштів на потреби розвитку об'єктів пріоритетних галузей регіону. Сьогодні кожний регіон виробляє свої підходи до активізації інвестиційної діяльності: одні мають надію на розширення дотацій із центрального бюджету щодо підтримки вугільної промисловості, АПК, ВПК, інші намагаються мобілізувати власні ресурси через місцеві податки та інші канали, треті сприяють розвитку недержавного сектору і залученню його фінансових ресурсів у вигляді інвестицій в економіку. У кожному з цих випадків інвестиційна політика регіону будується з урахуванням специфічних чинників. При її проведенні намагаються використати наявні переваги для залучення інвесторів як вітчизняних, так і зарубіжних.

Скорочення внутрішніх інвестицій поки що не компенсується притоком у країну іноземного капіталу, масштаби якого не відповідають потребам нашої економіки. Однією з причин є те, що Україна розглядається як держава з високим ризиком для іноземного капіталу.

Всього іноземними інвесторами з 94 країн світу вкладено інвестицій більше ніж у 3,5 тис. українських підприємств, з яких 77 відсотків — спільні підприємства. Частка СП у загальній кількості діючих в Україні промислових підприємств становить 21 відсоток, а виробництво ними продукції у валовому внутрішньому продукті — близько 3 відсотків. Найбільшу цінність з різних видів інвестицій для України мають новітні технології та обладнання, ноу-хау, вільно конвертована іноземна валюта. Можливості ж вкладення тих чи інших видів інвестицій у іноземних інвесторів часто різні залежно від країни походження. Через це проблему залучення зарубіжних капіталів до економіки України доцільно розглядати диференційовано щодо інвесторів з розвинених країн, країн на терені колишнього СРСР, з інших країн.

Одним з економічно доцільних напрямів залучення іноземних інвестицій в Україну є поетапний перехід від імпорту невеликих партій технологічного обладнання або інших товарів виробничого призначення (з метою вивчення та освоєння ймовірного ринку збуту продукції) до створення спільних підприємств з їхньою наступною експансією на ринки за межами України. Обов'язково слід враховувати й жорстку конкуренцію, пануючу на світових ринках техніки й технологій. Успішність таких дій залежить від їх послідовності та від проведення радикальних економічних реформ. Усі рішення щодо укладання контрактів мають приймати незалежні від держави господарські суб'єкти, підприємці, які розпоряджаються власними або позиченими ресурсами і відповідають за наслідки прийнятого рішення своїм майном. Державі має відводитися роль регулятора податкової, митної, а опосередковано — і кредитної політики. Водночас вона зобов'язана захищати вітчизняні та спільні підприємства від протекціоністських дій зарубіжних урядів. Тим більше, що на сучасному етапі виявляється тенденція до посилення протекціонізму в міжнародній торгівлі продукцією сільського господарства, сталеплавильної та текстильної промисловості, тобто тих галузей, де Україна могла б бути солідним світовим експортером. Такий варіант економічної стратегії, як й інші імовірні, має розглядатися в єдиному спеціальному документі (концепції, програмі).

Отже, для вдосконалення політики залучення зарубіжних інвесторів слід звернути увагу на такі проблеми: · вирішення питання власності, особливо на нерухоме майно і землю, згідно з існуючими міжнародними нормами; · прийняття законів та підзаконних актів щодо проблем, які стосуються іноземного інвестування, єдиним пакетом для посилення їхньої чинності; · розробка концепції (програми) з чіткою постановкою мети залучення іноземних інвестицій, виділення пріоритетних сфер (адресатів), механізму реалізації поставлених цілей; · здійснення політики протекціонізму з метою підтримки вітчизняних товаровиробників та захисту перспективних галузей економіки.

Практика засвідчує, що проводячи політику залучення інвестицій в економіку України, важливо дбати про забезпечення їхньої стабільності та довготривалості. Очевидно, з огляду на національні інтереси, краще використовувати іноземні інвестиції, ніж, скажімо, покладатися лише на кредити Міжнародного валютного фонду.

Ефективне використання іноземних інвестицій потребує упорядкування державного управління ними. Для його здійснення необхідно чітко визначити та розмежувати повноваження об'єктів державного управління в цій сфері з метою узгодження їхньої діяльності та уникнення дублювання повноважень.

У межах загального підходу потрібно передусім визначитися стосовно вибору загальної політики щодо іноземних інвестицій. Така політика може бути ліберальною, контролюючою та обмежуючою. До конкретних аспектів основ державного управління іноземними інвестиціями можна віднести визначення системи органів державної влади, відповідальних за контроль над іноземними інвестиціями, створення ефективної системи спеціального законодавства та підзаконних актів щодо іноземних інвестицій, вибір пріоритетних галузей, секторів та проектів для інвестицій у цих галузях, а також галузей, обмежених для іноземного інвестування. Сюди належить також встановлення інвестиційних пільг, зокрема створення експортоорієнтованих чи спеціалізованих економічних зон, податкових, тарифних, регіональних пільг тощо, або встановлення обмежень у системі державного управління діяльністю іноземних інвесторів.

Територіальний розподіл іноземних інвестицій в Україні досить нерівномірний. Це зумовлено рівнем інвестиційної привабливості підприємств, галузей та регіонів у цілому.

В Україні формується регіональна інвестиційна політика, адекватна умовам ринкової економіки. Все більшою мірою вона стає політикою самих регіонів, а не лише центру. Без об'єднання зусиль центральних, регіональних, місцевих органів влади, державного й альтернативного секторів економіки важко розраховувати на достатньо швидке подолання інвестиційного спаду в країні, на перехід економіки в стадію оживлення, а згодом і піднесення. Погодження інтересів різних ієрархічних рівнів і господарських суб'єктів різних форм власності потребує розробки відповідного механізму регулювання і стимулювання інвестицій.

На загальнодержавному рівні мають бути створені економічні умови для активізації інвестиційної діяльності завдяки використанню переважно фінансово-економічних методів регулювання та стимулювання інвестицій, адекватних ринковій економіці. До таких методів належить регулювання ставок оподаткування і рефінансування, норм обов'язкових резервів у НБУ, валютного курсу, митних платежів тощо. Методами економічного регулювання є субсидіювання позикового відсотка з кредитів для фінансування інвестицій. Це відповідатиме пріоритетам регіональної інвестиційної політики, сприятиме заохоченню спільного фінансування інвестицій з державних і приватних джерел.

Державна інвестиційна політика має будуватися з урахуванням регіональних інвестиційних програм. Адже включені до державної програми інвестиції будуть реалізовуватися, а об'єкти будуватимуться в конкретних регіонах на певних територіях, економічні інтереси яких не можна не враховувати. Способами врахування цих інтересів можуть стати спільне пайове фінансування з державних і регіональних джерел, надання пільгових централізованих інвестиційних кредитів під гарантії місцевих адміністративних банків.

На регіональному рівні важливе значення має закріплення фінансової бази інвестиційної діяльності у вигляді довгостроковових стабільних нормативів. Доцільно перейти до середньострокових нормативів, розрахованих на 3—5 років, що забезпечувало б високу стабільність фінансів.

Для активізації інвестиційної діяльності на рівні регіонів може бути використаний такий економічний важіль, як диференціація ставок місцевих податків, а також центральних і регулюючих податків у частині, що направляється до регіональних бюджетів. Створення пільгового податкового режиму для інвесторів усіх форм власності, що вкладають капітал У проекти з відповідним регіональним пріоритетом, може поліпшити інвестиційний клімат у регіоні, стимулювати вітчизняних і зарубіжних інвесторів. Досить істотним є розмежування функцій у сфері інвестицій між Регіональним і місцевим рівнями. Важливо визначити, які інвестиційні завдання вирішуються на регіональному і місцевому рівнях та за рахунок яких джерел фінансування, що має бути закріплено відповідними нормативами. Це необхідно для підвищення ролі як регіонального, так і місцевого самоврядування.

Мал.1.1 Розподіл рпяміх іноземніх інвестицій по регіонам станом на 1.01.2009р.

Присутність іноземних інвесторів в Україні вже не є чимось надзвичайним чи особливим. З кожним роком зовнішні інвестиції відіграють все помітнішу роль в економічному житті України – як на загальнонаціональному рівні, так і на рівні окремих областей, районів, міст і навіть містечок.

Враховуючи стан економічного потенціалу й обмежені внутрішні інвестиційні можливості впродовж всього періоду трансформації економіки, українська держава намагається створити сприятливі рамкові умови для розвитку інвестиційної сфери. Здійснено перехід до управління інвестиціями на базі ринкових відносин. Формується багатосекторна система капітального будівництва. Ліквідовано будівельні міністерства. Розукрупнено та приватизуються будівельні організації.

У макроекономічній політиці наголос робиться на створенні передумов зростання інвестицій — послаблення інфляції, забезпечення оптимальних процентів за депозитами і вкладеннями, зниження відсоткових ставок за кредитами, скорочення заборгованості та зростання споживчого попиту населення.

Державна політика щодо залучення іноземного капіталу здійснюється Кабінетом Міністрів України спільно з НБУ і регулюється Верховною Радою України.

Певне покращання інвестиційного клімату вітчизняної економіки було визнано, зокрема, рейтинговою агенцією Moody’s, яка у листопаді минулого року підвищила суверенний рейтинг України на одну позицію – до В1. У рейтинговій таблиці Moody's Україна тепер знаходиться на одному рівні з Румунією і на чотири позиції нижче Росії. За оцінками інших грандів рейтингового бізнесу - Standard&Poor‘s та Fitch – Україна все ще перебуває у так званому спекулятивному класі, що свідчить про досить високий рівень інвестиційних ризиків. Така ситуація впливає на структуру походження іноземних капіталів: найактивнішими на українському ринку протягом останніх років залишаються нерезиденти з офшорних островів (17,4% загального обсягу) та інвестори з США (16,4%). У галузевому розрізі найбільш привабливими для іноземних інвесторів залишаються харчова промисловість - $946,7 млн. (15,2% загального обсягу інвестицій) та торгівля - $913,2 млн. (14,7%). З іншого боку, самі ці галузі є пропорційно представлені у структурі всіх регіональних економік України. Таким чином можна стверджувати, що регіони конкурують між собою за залучення капіталу.

В умовах сповільнення інвестиційної активності у світі (за даними UNCTAD протягом останніх 5 років глобальні обсяги прямих іноземних інвестицій зменшились утричі), увага до Центрально- та Східноєвропейських країн залишається незмінною. Щорічні обсяги іноземних інвестицій у цей регіон залишаються стабільними на рівні 27-30 млрд. дол.США. Водночас Європейський союз послідовно поширюється на Схід.

Мал. 1.2 Галузевій розподіл прямих іноземних інвестицій станом на 1.01.2009р.

Західноєвропейські інвестори шукають місце для розміщення нового виробництва та базу для експансії на динамічні ринки Східної Європи, підприємці з країн СНД прагнуть виходу на Європейський та світовий ринки. Україна, що межує з обома економічними культурами, є не тільки привабливим самостійним середовищем для ведення бізнесу, а й ідеальним плацдармом для виробництва товарів та послуг, орієнтованих на обидва ринки.

Для цього є, як мінімум, 5 основних причин:

1. Найдинамічніша у Східній Європі економіка

Зростання ВВП у 2004р. досягнуло 12% при інфляції 12,3%, таким чином Україна досягла найбільших темпів економічного зростання серед країн Східної Європи та колишнього СРСР. Крім того, українська економіка продемонструвала найвищий темп росту інвестицій у основний капітал - 35%. Індекс фондового ринку S&P/IFCF-Україна, якій розраховується міжнародною агенцією Standard & Poor's, зріс протягом 2004 року на 170,33% до 114,35 - це максимальний розмір зростання серед ринків, що розвиваються. Динаміка зростання індексів країн СНД та Центральної Східної Європи в 2004 році була набагато нижчою: Словаччина (129,3%), Румунія (100,13%), Угорщина (93,7%), Болгарія (82,71%), Чехія (76,3%), Польща (59,3%), Словенія (41,01%), Туреччина (32,9%), Росія (12,8%). Експорт збільшився на 40%, імпорт – на 30%. Крім того, на позитивні зрушення вказує нещодавнє підвищення індексу економічної свободи на 43 позиції фондом Heritage та кредитного рейтингу України міжнародною агенцією Fitch, а також заяви інших агентств про наміри перегляду рейтингу найближчим часом.

2. Значні ринки збуту

Динамічний розвиток української економіки призвів до зростання доходів населення та розширення середнього класу. Разом із підвищенням попиту, спостерігається розширення старих та поява нових нерозподілених ринків збуту.

Таким чином, можливості вибору сфери діяльності практично безмежні. До того ж, як зазначає директор Російсько-євразійської програми фонда Карнеги за міжнародний мир Андерс Аслунд, "За розміром Україна більша за Німеччину та Великобританію разом узяті, в ній мешкає понад 47 млн. людей, вона має найдовший кордон з Європейським Союзом". Якщо навіть вичерпаються внутрішні ринки збуту, стратегічне розміщення країни завжди залишає можливості для легкого входження як на ринки країн СНД, так і членів ЄС.

3. Дешева та якісна робоча сила

Законодавчо встановлена мінімальна заробітна плата в Україні становить біля 80 дол. США, середня – близько 250 дол. США. Це один з найнижчих показників у Центральній та Східній Європі. У галузі сільського господарства середня зарплата – менше 70 дол., у будівництві та промисловості – 150-160 дол., у сфері транспорту – близько 170 дол. При невисокій ціні на людські ресурси, робоча сила є традиційно освіченою: понад 65% населення віком старше 10 років має загальну середню освіту, а понад 31% - вищу.

Мал.1.3 Оплата за годину праці у Східній та Центральній Європі

4. Стратегічне розміщення

Україна межує, з одного боку, з чинними членами Європейського Союзу: Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією, а з іншого – з колишніми республіками СРСР: Росією та Білоруссю. Таке розміщення відкриває для компаній, що працюють в Україні, доступ на ринки із загальним населенням близько 200 млн.осіб. Через Україну проходить більшість наземних транспортних шляхів з Центральної до Східної Європи та Азії, країна має вихід до Чорного та Азовського морів, річкових магістралей та розгалужену систему аеропортів.

Завдяки такому географічному розташуванню та системі двосторонніх економічних домовленостей, вона є ідеальною базою як для підприємств, що орієнтуються на Західно- та Центральноєвропейські ринки збуту, так і для компаній, що планують реалізовувати продукцію в країнах колишнього СНД. Крім того, значна кількість інвесторів використовують таку позицію країни для залучення ресурсів Східної Європи у виробництві продукції для Західної Європи.

5. Різноманіття ресурсів

Україна є традиційно багатою на ресурси як для агропромислового комплексу, так і для промисловості. Країна має одні з найкращих в Європі чорноземів, що дозволяло Україні бути основним постачальником сільськогосподарської продукції ще за часів СРСР, запаси деревини. Водночас в Україні розвинений видобуток корисних копалин: вугілля, залізних руд, нафти і газу, каміння, солі тощо. Країна посідає провідне місце в Європі і світі за покладами нерудних корисних копалин. Родовища озокериту та самородної сірки - найбільші у світі. Поклади графіту – найбільші на європейському континенті. В останні роки зростає активність використання рекреаційних ресурсів – півострова Крим та Одеси на узбережжі Чорного моря влітку та Карпатських гір взимку, існує потужна база для зеленого туризму

В економіку України в 2007 році було інвестовано 159.899,3 мільйони гривень капітальних інвестицій. Структура капітальних інвестицій по напрямках майже не претерпіла змін у порівнянні з 2002 роком. Переважну частку (85,2%) освоєних коштів складали інвестиції в основний капітал (у капітальне будівництво та придбання машин і оснащення). На поліпшення об'єктів (капітальний ремонт, модифікацію, модернізацію) витрачено 10% інвестицій, на придбання і створення інших необоротних матеріальних активів — 1,6%, на формування основної череди робочої і продуктивної худоби в сільському господарстві — 0,8% всіх інвестицій.

Як і в минулі роки, основним джерелом інвестицій в основний капітал залишалися власні кошти підприємств і організацій, за рахунок яких у 2003 році освоєно 61,4% усіх капіталовкладень. У той же час частка цих засобів у структурі інвестицій знизилася в порівнянні з 2000 роком на 7,2 процентних пункти. Разом з тим до 8,2% зросла питома вага капіталовкладень, освоєних за рахунок позикових засобів.

Висновки до Розділу 1

Отже, уповільнення динаміки іноземних інвестицій, за оцінками багатьох фахівців, стає реальністю, а у наступному році може набути вигляду різкого спаду інвестиційної активності. І причина не лише в тому, що українська економіка раптово стане менш привабливою для іноземних інвесторів (хоча це теж неминуче з огляду на очевидне зменшення темпів росту внутрішнього попиту, інфляційні процеси та валютні ризики), але й у тому, що для багатьох іноземних інвесторів фінансова криза означатиме різке скорочення власних інвестиційних витрат, зміну стратегії із розвитку на внутрішню фінансову оптимізацію та оздоровлення. Як наслідок, багато інвесторів (незалежно від величини – від міжнародних банківських груп до невеликих приватних компаній із сусідніх країн) змушені переглянути та призупинити реалізацію власних інвестиційних планів як в себе на батьківщині, так і на ринках, що розвиваються.

У нових умовах знову актуальним стає завдання підвищення привабливості української економіки для іноземних інвесторів та реальної конкуренції за інвестиції з економіками сусідніх держав (у першу чергу, країн Центральної та Східної Європи). Конкуренції, головними інструментами якої є реальне, а не декларативне покращення інвестиційного клімату, зменшення бюрократичних процедур, спрощення регуляторно-реєстраційних вимог та вжиття радикальних заходів щодо дієвого захисту інвестицій.

Реальними кроками із боку держави повинні стати: - спрощення реєстраційних, ліцензійних, сертифікаційних, митних та інших процедур, зниження бюрократизації економічної діяльності. Враховуючи кризову ситуацію та дефіцит ресурсів терміново прийняти поправки до положень НБУ, Державної комісії по цінних паперах інших державних органів про скорочення термінів розгляду документів про реєстрацію іноземних інвестицій (зокрема, прямих позик та збільшення капіталу акціонерних товариств); - забезпечення захисту інтересів та прав інвестора у судах, підвищення ефективності судової системи, створення системи контролю за ухваленням судами відверто не правових, рейдерських рішень; - усунення корупційної складової, що крім відверто кримінального вимагання хабара, нерідко набуває форм добровільно-примусових внесків для розвитку населених пунктів; - зменшення кількості податків та спрощення їх адміністрування, забезпечення стабільності податкового законодавства, розв’язання питання податку на додану вартість (якщо він потрібен, тоді його треба вчасно відшкодовувати експортерам; якщо не можемо відшкодовувати, то тоді він не потрібен); - лібералізація ринку землі, визначення чітких і простих процедур її викупу та оренди для провадження господарської діяльності.

РОЗДІЛ 2. Прямі іноземні інвестиції в українській економіці сьогодні

2.1 Інвестиційний клімат України у синхронії і діахронії

Визначальним завданням державної політики в інвестиційній діяльності є створення рівних умов для ведення бізнесу та інвестування в економіку України суб’єктами господарювання різної форми власності, здійснення процесу інвестування на прозорих і цивілізованих принципах, поліпшення структури інвестиційних джерел.

 Україна пройшла важливі етапи на шляху до інтеграції в світовий економічний простір:

·   1 березня 1998 року набула сили Угода про партнерство і співпрацю з Європейським Союзом.

·   ЄС і США надали Україні статус країни з ринковою економікою.

·   Сенат США скасував поправку Джексона-Вєника щодо України.

·    Підписано міждержавні угоди щодо сприяння і взаємний захист інвестицій з 70 країнами світу.

·   Укладено 60 міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування практично зі всіма країнами СНД, Європи, багатьма країнами Азії, Північної і Південної Америки і кількома країнами Африки.

·   16 травня 2008 року Україна набула статус члена СОТ. Вступ України до СОТ дає позитивний сигнал для активізації співпраці між Україною і ЄС по всіх напрямах, а також в інвестиційній сфері.

Станом на травень 2009 року індекс інвестиційної привабливості України, за розрахунками Європейської Бізнес Асоціації, зріс до 2,6. Попередній індекс вираховувався станом на лютий 2009 року та складав 2,2. Індекс інвестиційної привабливості розраховується як середнє арифметичне оцінок п’яти аспектів інвестиційного клімату. Оцінка проводиться 78 інвестиційними компаніями, що працюють в Україні, та є більш оптимістичною, ніж рейтинги міжнародних агентств, які здійснюють оцінку інвестиційного клімату на підставі макроекономічних показників.

Правове середовище

В Україні створено законодавчу базу в сфері регулювання інвестиційної діяльності. Законами України «Про захист іноземних інвестицій в Україні», «Про режим іноземного інвестування», «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» передбачено: державну гарантію захисту інвестицій незалежно від форм власності; відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих внаслідок дій, бездіяльності або не належного виконання державними органами України чи посадовими особами передбачених законодавством обов’язків щодо іноземного інвестора; повернення інвестиції іноземному інвестору в натуральній формі або у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі у разі припинення інвестиційної діяльності; застосування національного режиму валютного регулювання та справляння податків на території України до суб`єктів підприємницької діяльності або інших юридичних осіб створених за участю іноземних інвестицій, незалежно від форм та часу їх внесення.

Першочерговими заходами в умовах фінансової кризи для України є відновлення довіри до банківської системи та національної валюти, стабілізація кредитної системи.

У I півріччі 2009 року Національний банк України прийняв низку нормативних актів, які суттєво вплинули на стабілізацію кредитної системи та сприяли покращенню інвестиційного клімату. Серед них, зокрема:

·   Постанова Правління Національного банку України від 30.01.2009 № 33, яка набрала чинності 1 лютого 2009 року, якою було спрощено умови залучення банками коштів на зовнішньому ринку, зокрема, окремо встановлено норматив резервування за коштами, які залучені банками від банків-нерезидентів та фінансових організацій-нерезидентів у розмірі 2 %.

·   Постанова Правління Національного банку України «Про затвердження Змін до Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства» від 30.01.2009 № 38, якою було запроваджено особливий режим контролю за діяльністю банків шляхом призначення Національним банком України куратора банку.

·   З метою недопущення порушення прав інвесторів та недобросовісної конкуренції Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку рішенням від 02.02.2009 № 52 затвердила Порядок визнання емісії цінних паперів недобросовісною та недійсною.

·   Верховна Рада України у I півріччі 2009 року прийняла:

·   Закон України від 05.02.2009 № 959-V-I «Про внесення зміни до Закону України «Про оцінку земель», у якому, зокрема, встановлено терміни проведення нормативної грошової оцінки земель населених пунктів не рідше ніж один раз у 5-7 років.

·   Закон України від 04.02.2009 № 913-VI «Про внесення зміни до статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців».

30 квітня 2009 року набув чинності Закон України від 17.09.2008 № 514-IV «Про акціонерні товариства», який удосконалює правові засади діяльності акціонерних товариств, сфери корпоративного управління та підвищує рівень захисту прав акціонерів.

Макроекономічні чинники

Основною ознакою, яка зумовила зміни макроекономічних показників економіки України у I півріччі 2009 року, була світова фінансова криза.

31 липня 2009 року рейтинговим агентством Standard&Poors прогноз рейтингу для України змінено з негативного на позитивний. За підсумками І півріччя 2009 року з’явились перші ознаки пожвавлення виробничої діяльності.

Після проведення моніторингу стану економіки МВФ прийняв рішення про виділення Україні третього траншу кредиту в розмірі 3,3 млрд. дол. США під 4 % річних та зобов’язання, зокрема, скоротити дефіцит бюджету, схвалити закони про спрощення рекапіталізації комерційних банків.

Обсяги промислового виробництва у I півріччі 2009 року знизились на 31,1 % по відношенню до відповідного періоду попереднього року. При цьому по відношенню до травня 2009 року обсяги промислового виробництва у червні поточного зросли на 3,1 %.

Обсяги валової продукції сільського господарства у січні – липні зросли на 3,8 % по відношенню до відповідного періоду попереднього року, при цьому у сільськогосподарських підприємствах обсяг збільшився на 5,9 %, а у господарствах населення скоротився на 1,8 %.

Інвестиції в основний капітал за січень-липень поточного року по відношенню до показників I півріччя 2008 року становили 56,7 %. Таке скорочення відбулося за рахунок поглиблення кризових явищ, які зумовили значні коливання курсу долара США до гривні, недовіру до фінансової системи. Слід зазначити, що вплив світової фінансової кризи на економіку України виявився не одразу. Фінансові установи першими потерпали від кризи ще у П – Ш кварталах 2008 року, а у IV кварталі 2008 року її відчула більшість населення. Наслідком вказаних явищ стала реакція населення та суб’єктів підприємницької діяльності, які почали масово акумулювати кошти поза межами фінансової системи.

Підприємствами та організаціями усіх форм власності у І півріччі 2009 року за рахунок усіх джерел фінансування вкладено 66,0 млрд. грн. капітальних інвестицій. У їх структурі частка інвестицій у матеріальні активи склала 97,1 %. Інвестиції в основний капітал (капітальне будівництво та придбання машин і обладнання) становили 82,0 % від загального обсягу капітальних інвестицій. На поліпшення стану об’єктів (капітальний ремонт, модифікація, модернізація) направлено 9,0 % загального обсягу капітальних інвестицій, на придбання та створення інших необоротних матеріальних активів – 2,8 %, в нематеріальні активи – 2,8 %, на інші – 0,5 %.

За І півріччя 2009 року обсяги інвестицій у розвиток промислових підприємств порівняно з відповідним періодом минулого року знизилися на 36,1 %. Найбільш суттєво (на 42,5 %) зменшились обсяги інвестицій на підприємствах переробної промисловості, які складають 61,0 % від усіх капіталовкладень у промисловість.

У переробній промисловості інвестиційно привабливими залишилися оброблення деревини та виробництво виробів із деревини, крім меблів. Обсяги капіталовкладень у підприємства цього виду діяльності збільшилися в 1,8 разу.

Негативний вплив на темпи освоєння капіталовкладень у переробній промисловості мало зменшення інвестицій в основний капітал у виробництво коксу, продуктів нафтопереробки (на 44,4 %), виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції (на 49,5 %), металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів (на 54,0 %), машинобудування (на 51,6 %). Частка цих видів діяльності у загальних обсягах капіталовкладень переробної промисловості становила 45,5 %. Інвестиції у виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів скоротилися на 35,2 %, у легку промисловість – на 10,1 %, целюлозно-паперове виробництво та видавничу діяльність – на 42,1 %, хімічну та нафтохімічну промисловість – на 24,1 %.

У січні – червні 2009 року капіталовкладення у розвиток організацій, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям, зменшилися на 58,9 %. Інвестиції в основний капітал у: розвиток транспорту і зв’язку скоротилися на 35,7 %; торгівлю, ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку – на 38,8 %; державне управління – на 41,7 %; сільське господарство, мисливство та лісове господарство – на 45,9 %; фінансову діяльність – на 55,9%; будівництво – на 57,6%.

Експорт товарів та послуг за І півріччя 2009 року порівняно з відповідним періодом попереднього року склав 56,4 %. Падіння цін на товарних ринках призвело до зниження експортних цін, що зумовило зменшення вартості експортованих товарів. Девальвація гривні та відповідне підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів не компенсувало негативних наслідків стагнації світових товарних ринків.

Внаслідок скорочення внутрішнього виробництва та зниження інвестиційної активності підприємств, імпорт товарів та послуг склав 48,7 % по відношенню до відповідного періоду попереднього року.

Обсяг роздрібної торгівлі за І півріччя 2009 року склав 84,1 % по відношенню до відповідного періоду попереднього року.

Реальний наявний доход населення, визначений з урахуванням цінового фактора, за І квартал 2009 року зменшився на 12,9 % порівняно з відповідним періодом 2008 року.

Реальна заробітна плата за ІІ квартал 2009 року зменшилася на 10,1 % порівняно з аналогічним показником попереднього року.

Індекс промислової продукції у січні – липні 2009 року порівняно з січнем – червнем 2008 року становив 69,6%.

Індекс споживчих цін у липні 2009 року становив 99,9 %, з початку року зріс на 108,5 %.

У січні–червні 2009 року підприємствами країни виконано будівельних робіт на суму 18,2 млрд. грн., що у порівнянних цінах становить 45,7 % від обсягів будівництва у відповідному періоді 2008 року.

За січень – липень поточного року підприємствами транспорту перевезено вантажів на 69,2 % від обсягу перевезень за січень – липень попереднього року.

У І півріччі 2009 року в економіку України іноземними інвесторами вкладено 2 699,7 млн. дол. США прямих інвестицій, що становить 40,2 % обсягів І півріччя попереднього року. У тому числі:

·   з країн ЄС надійшло 2 074,6 млн. дол. США (76,8 % загального обсягу);

·   з країн СНД – 344,7 млн. дол. США (12,8 %);

·   з інших країн світу – 280,4 млн. дол. США (10,4 %).

У той же час нерезидентами вилучено капіталу на суму 413,5 млн. дол. США.

У цілому приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни, з урахуванням його переоцінки, утрат і курсової різниці, склав 2 358,6 млн. дол. США, що становить 34,1 % рівня відповідного періоду попереднього року.

У січні – червні 2009 року зросли обсяги вкладень капіталу з:

·   Нідерландів – на 561,7 млн. дол. США;

·   Кіпру – на 386,5 млн. дол. США;

·   Франції – на 342,0 млн. дол. США;

·   Російської Федерації – на 277,1 млн. дол. США;

·   Аруби – на 273,6 млн. дол. США.

Зазначені країни забезпечили 78 % приросту іноземного капіталу в Україні.

Приріст іноземного капіталу у звітному періоді спостерігався на підприємствах, що здійснюють фінансову діяльність, – на 861,0 млн. дол. США, операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям – на 454,9 млн. дол. США, торгівлю, ремонт автомобілів, побутових виробів, предметів особистого вжитку – на 141,5 млн. дол. США, а також на підприємствах промисловості – на 582,0 млн. дол. США, у тому числі переробної – на 522,6 млн. дол. США. Серед галузей переробної промисловості найбільше зросли обсяги прямих іноземних інвестицій у хімічну та нафтохімічну промисловість (на 207,8 млн. дол. США) та у виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (на 106,1 млн. дол. США).

На 1 липня 2009 року загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, унесених в Україну, склав 37 965,7 млн. дол. США, що в розрахунку на одну особу становить 823,9 дол. США. Інвестиції надійшли зі 125 країн світу. До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає 81 % загального обсягу прямих інвестицій, входять:

·   Кіпр – 8 063,7 млн. дол. США;

·   Німеччина – 6 530,9 млн. дол. США;

·   Нідерланди – 3 717,1 млн. дол. США;

·   Австрія – 2 490,0 млн. дол. США;

·   Сполучене Королівство – 2 330,0 млн. дол. США;

·   Російська Федерація – 2 125,1 млн. дол. США;

·   Франція – 1 573,2 млн. дол. США;

·   Сполучені Штати Америки – 1 369,2 млн. дол. США;

·   Віргінські Острови – 1 323,7 млн. дол. США;

·   Швеція – 1 259,1 млн. дол. США.

Мал.2.1. Основні країни - івестори (млн.дол.) станом на 1.07.2009р.

На підприємствах промисловості зосереджено 8 570,1 млн. дол. США, у т. ч. переробної – 7 373,9 млн. дол. США та добувної – 1 046,2 млн. дол. США. Серед галузей переробної промисловості у виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів внесено 1 792,1 млн. дол. США прямих інвестицій, у металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів – 1 406,0 млн. дол. США, машинобудування – 1 051,7 млн. дол. США, хімічну та нафтохімічну промисловість – 1 150,7 млн. дол. США, виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції – 758,3 млн. дол. США.

У фінансових установах акумульовано 8 015,7 млн. дол. США (21,1 %) прямих інвестицій, в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям – 4 068,7 млн. дол. США, на підприємствах торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку – 3 828,4 млн. дол. США.

Про наявність прямих іноземних інвестицій звітувало 17,9 тис. підприємств України. Сума кредитів та позик, отриманих підприємствами України від прямих інвесторів, на 1 липня 2009 року становила 6 149,7 млн. дол. США. Найбільше їх надійшло з:

·   Кіпру – 1603,9 млн. дол. США;

·   Нідерландів – 722,5 млн. дол. США;

·   Франції – 530,5 млн. дол. США;

·   Німеччини – 509,8 млн. дол. США;

·   Російської Федерації – 493,0 млн. дол. США;

·   Австрії – 331,4 млн. дол. США;

·   Сполученого Королівства –241,3 млн. дол. США;

·   Угорщини – 239,3 млн. дол. США;

·   Польщі – 181,5 млн. дол. США;

·   Швеції – 152,2 млн. дол. США.

У І півріччі 2009 року з України в економіку інших країн світу спрямовано 25,9 млн. дол. США прямих інвестицій. Інвестування здійснювалося переважно у вигляді грошових внесків.

Мал. 2.2 Прямі іноземні інвестиції в Україну кредити та позики, отримані підприємствами України від прямих інвесторів(млн.грн.) станом на 1.07.2009

Обсяг прямих інвестицій з України в економіку країн світу, з урахуванням його переоцінки, утрат, курсової різниці, на 1 липня 2009 року становив 6 226,8 млн. дол. США, у т. ч.:

·   у країни ЄС – 5 945,0 млн. дол. США;

·   у країни СНД – 219,6 млн. дол. США;

·   в інші країни світу – 62,2 млн. дол. США.

Сума кредитів та позик, наданих українськими резидентами підприємствам прямого інвестування, на 1 липня 2009 року становила 123,4 млн. дол. США.

Загальний обсяг прямих інвестицій в економіку інших країн світу, враховуючи позичковий капітал, становив 6 350,2 млн. дол. США.

Фондовий ринок

За інформацією Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, обсяг угод на організованому ринку у І півріччі поточного року зменшився на 40 % по відношенню до аналогічного періоду 2008 року.

Індекс ПФТС у П кварталі 2009 року виріс на 80,87 % та лишив позаду такі біржі, як KASE (Казахстан) - 56,48 % і BSE 30 (Індія) - 49,29 %.

Найбільш привабливими для інвесторів є традиційні галузі економіки. Перш за все, це – металургія, машинобудування, хімічна промисловість, харчова промисловість. Разом із тим дедалі більше привертають увагу інвесторів такі галузі, як автомобільна промисловість, споживча електроніка, високі технології, вітроенергетика, сонячна енергетика, виробництво біопалива, телекомунікації, логістика і деякі інші. Світовий банк оцінює потреби України в інвестиціях більш ніж 100 млрд. дол. США.

 Рада інвесторів при Кабінеті Міністрів України. Основним консультативно-дорадчим органом з підготовки пропозицій щодо формування державної інвестиційної політики є Рада інвесторів при Кабінеті Міністрів України, утворена згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2007 № 3.

Основними завданнями Ради інвесторів є:

· підготовка пропозицій щодо формування державної інвестиційної політики;

· участь у розробленні та проведенні експертизи проектів окремих нормативно-правових актів з питань інвестиційної діяльності;

· надання обґрунтованих пропозицій щодо реалізації інвестиційних проектів, спрямованих на розвиток пріоритетних галузей економіки, а також адміністративно-територіальних одиниць;

· надання аналітичної, інформаційної допомоги державним органам, установам та організаціям з питань, пов'язаних з її діяльністю;

· сприяння ефективній взаємодії органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і суб’єктів господарської діяльності у сфері інвестиційної діяльності.

При Раді інвесторів утворено робочі групи за відповідними напрямами, до складу яких увійшли представники Держінвестицій. Нині здійснюється розгляд та опрацювання пропозицій інвесторів щодо вдосконалення нормативно-правового поля.

Одним із перспективних напрямів для залучення інвестицій – як і з внутрішніх, так і з зовнішніх джерел є розвиток венчурного інвестування.

Переваги венчурного інвестування як головного джерела фінансування у сфері інноваційного бізнесу полягає у тому, що підприємства, що розвиваються, можуть отримати інвестиції тоді, коли інші фінансові інститути утримуються від ризикованих капіталовкладень.

Нині в Україні венчурні фонди є особливим інститутом інвестування. Вони віднесені до інститутів спільного інвестування (ІСІ), хоча й не мають прямого відношення до спільного інвестування та фондового ринку. Їм надані особливі повноваження та податкові пільги у порівнянні із іншими типами ІСІ. Проте вітчизняний венчурний капітал не інвестує в інноваційні проекти, оскільки інвестиції в інші галузі традиційної економіки мають надвисокий рівень доходності за відносно короткий термін інвестування за умов низького рівня ризику.

За даними Української асоціації інвестиційного бізнесу, на кінець І кварталу 2009 року в Україні зареєстровано 697 ІСІ. Питома вага венчурних фондів складає 75,6 %. На відміну від зарубіжних венчурних фондів, які спрямовують інвестицій у високоризиковану інноваційну сферу, вітчизняні венчурні фонди інвестували переважно у підприємства таких галузей як будівництво, нерухомість, торгівля та ін.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2008 № 447 затверджено Державну цільову економічну програму «Створення в Україні інноваційної інфраструктури» на 2009–2013 роки, яка передбачає утворення венчурних фондів інвестування інноваційної діяльності за рахунок недержавних коштів та комунальних спеціалізованих небанківських інноваційних фінансово-кредитних установ в регіонах за кошти місцевих бюджетів.

З метою опрацювання питань щодо створення необхідних умов для інституційного забезпечення венчурного фінансування інноваційної діяльності наказом Держінвестицій від 10.07.2009 № 33 утворено робочу групу з питань створення венчурного фонду інвестування інноваційної діяльності, в рамках роботи якої здійснюється аналіз сучасного стану венчурного інвестування в Україні та вивчення досвіду інших країн щодо розвитку інвестування в інноваційну діяльність, з метою адаптації найкращих аналогів.

2.2 Прямі іноземні інвестиції як фактор розвитку економіки України

Економіка України, як і будь-якої країни, перебуває під впливом зовнішнього середовища. Розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції, що супроводжується глобалізацією економічних зв’язків, вимагає прогресивних структурних зрушень в економіці України, поліпшення якісних показників на мікро- та макрорівнях, одним з важливіших засобів забезпечення яких є інвестиції.

Починаючи з 1998 р. інвестиції в основний капітал вітчизняних суб’єктів господарювання мають стійку тенденцію до зростання. Проте світовий досвід переконує у проблематичності забезпечення економічного зростання країн з перехідною економікою без залучення й ефективного використання іноземних інвестицій.

Аналіз динаміки іноземних інвестицій в Україну свідчить про те, що до 2003 р. порівняно з країнами Східної Європи Україна залишалася менш привабливою для іноземних інвесторів.

Так, чистий приплив іноземних інвестицій в Україну був нижчим, ніж до Польщі у 7 разів, Чехії – у 6 разів, Угорщини – у 3 рази. Покращення інвестиційного клімату в Україні, зокрема активізації процесів приватизації із залученням іноземних інвесторів, забезпечило значний приріст прямих іноземних інвестицій у 2003 – 2007 рр.

Табл.2.1.Прямі інвестиції за період 1995-2009рр. (на початок року; млн.дол. США)¹⁾

¹⁾ Дані наведено наростаючим підсумком з початку інвестування.

Статистичні спостереження за прямими інвестиціями здійснюються починаючи з 1994 року.

Дані з інвестицій зовнішньоекономічної діяльності відповідно до міжнародної методології, що застосовується при проведенні статистичних спостережень, можуть уточнюватись протягом двох років.

²⁾ Обсяги прямих інвестицій в Україну та з України наведено з урахуванням даних Національного банку України та Фонду державного майна України (щодо різниці між ринковою та номінальною вартістю акцій, майна тощо, не облікованої у статистичній звітності окремих підприємств)

Так, продаж російській компанії «Мобільні ТелеСистеми» у 2003 р. частки «Укртелекому» в статутному фонді компанії «Український мобільний зв’язок» обсягом 172 млн. дол. США забезпечив надходження 90 % іноземних інвестицій у такий вид економічної діяльності, як пошта і зв'язок, та 2,3 % загального обсягу прямих іноземних інвестицій в економіку України. Надходження у 2005 р. коштів за приватизацію металургійного заводу «Криворіжсталь» та продаж АППБ «Аваль» іноземному інвесторові забезпечили рекордні для України обсяги чистого припливу прямих іноземних інвестицій – 7,5 млрд. дол. США, що перевищило показник 2004 р. у 4,4 рази. Загальний обсяг накопичених прямих інвестицій в Україну за 2006 р. зріс на 32% порівняно з початком року і на 31 грудня 2006 р. становив 22,7 млрд. дол. США (з яких 93,4 % - акціонерний капітал, 6,6 % - кредити, надані прямими інвесторами), а на 1 липня 2007 р. даний показник становив 26,6 млрд. дол. США (з яких 92 % припадало на акціонерний капітал). При цьому чистий приплив прямих іноземних інвестицій в економіку України у першому півріччі 2007 р. в 1,2 рази перевищив рівень відповідного періоду 2006 р. й становив 3,3 млрд. дол. США.

У січні-вересні 2006 року обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку України склав 3 млрд. 71 млн. 700 тис. дол. або 18,2% стосовно обсягів інвестицій на початок року й у 3,3 рази більше приросту прямих іноземних інвестицій за відповідний період попереднього року. У цілому за станом на 1 жовтня 2006 року загальний обсяг прямих іноземних інвестицій склав 19 млрд. 911 млн. 800 тис. дол. (424,3 дол. у перерахуванні на одну людину), що в 2,1 рази більше, ніж за аналогічний період минулого року.

Як повідомляє Держкомстат, за дев’ять місяців 2006 року іноземними інвесторами в економику України було вкладено 3 млрд. 238 млн. 700 тис. дол. При цьому прямих іноземних інвестицій країн СНД склали 137 млн. 500 тис. дол. (4,2% відносно загального обсягу), інших країн світу — 3 млрд. 101 млн. 200 тис. дол. (95,8%).

Інвестиції надійшли з 117 країн світу, при цьому на 10 з них припадає 84% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій. У десятку найбільших великих країн-інвесторів входять Німеччина, Кіпр, Австрія, Великобританія, Сполучені Штати Америки, Нідерланди, Російська Федерація, Віргінські Британські острови, Франція і Швейцарія. Серед регіонів України лідерами за обсягами прямих іноземних інвестицій є Київ — 5 млрд. 6 млн. 800 тис. дол., Дніпропетровська — 1 млрд. 891 млн. 700 тис. дол., Донецька — 975 млн. 200 тис. дол., Харківська — 920 млн. 400 тис. дол., Київська — 813 млн. 800 тис. дол. і Одеська — 681 млн. 300 тис. дол. області.

Сума кредитів і позик, отриманих підприємствами України від прямих інвесторів, станом на 1 жовтня 2006 року склала 1 млрд. 697 млн. 400 тис. дол. Найбільше їх надійшло з Німеччини, Кіпру, США, Нідерландів, Польщі, Франції, Російській Федерації, Австрії і Великобританії.

В цілому, протягом 1998 - 2006 рр. загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку України зріс з 2801 до 22724 млн. дол. США або у 8,1 рази. Це забезпечило значний приплив валюти, що в умовах зменшення відпливу капіталу, як результат зваженої політики НБУ щодо регулювання операцій з викупу вітчизняних цінних паперів у нерезидентів, посилення контролю за операціями, які мають ознаки сумнівних, обмежень на здійснення вітчизняними банками активних операцій у грудні 2004 р. тощо, дозволило збільшити резервні активи до рівня, що забезпечує фінансування імпорту товарів та послуг упродовж 0,6 міс. у 1998 р. до 4,0 міс. у 2006 р.

Упродовж 2002-2004 рр. найбільш інвестиційно привабливими для нерезидентів були оптова торгівля та посередництво, пошта та зв'язок, харчова промисловість та перероблення сільськогосподарської продукції й машинобудування, а починаючи з 2005 р. – металургія, фінансовий сектор та український ринок нерухомості. Станом на 1 липня 2007 р. найбільший обсяг прямих іноземних інвестицій сконцентровано в металургійній промисловості - 23,2 %, фінансовій діяльності – 19,3 %, оптовій і роздрібній торгівлі – 8,8 %, операціях з нерухомим майном – 7,9 %, харчовій промисловості – 7,9 %. Це сприяло значному нарощуванню обсягів виробництва, пожвавленню експортно-імпортних операцій, збільшенню фінансового результату підприємств від звичайної діяльності цих видів економічної діяльності, а також зростання кумулятивного темпу вантажообороту підприємств транспорту. Так, станом на 1 липня 2007 р. найбільшу частку від загальної суми (35,9 %) складав фінансовий результат підприємств промисловості, фінансовий результат від операцій з нерухомим майном, оренди, інжинірингу та надання послуг підприємцям (32,7 %) та підприємств, що займаються фінансовою діяльністю (26,2 %). Участь іноземних інвесторів в капіталі вітчизняних фінансових установ спряла активізації їх діяльності на зовнішніх фінансових ринках. Залучення вітчизняними банками значних обсягів коштів на зовнішніх фінансових ринках, здійснення валютних інтервенцій НБУ та зростання депозитів населення обумовили накопичення надлишкової вільної ліквідності на коррахунках. Так, станом на 1 липня 2007 р. обсяг обов’язкових резервів становив 5,5 млрд. грн., а розрахунковий рівень тимчасом вільної ліквідності на коррахунках банків – 15,7 млрд. грн.

Найбільшу частку в капіталі вітчизняних корпорацій з іноземним капіталом у теперішній час мають інвестори з країн Європейського Союзу – Німеччини (23,5 %), Кіпру (17,6 %), Австрії (8,6 %), Великобританії (6,9 %) та Нідерландів (8,2 %). Починаючи з 2003 р. прямі іноземні інвестиції в Україну з країн ЄС зросли майже у 9,7 рази, а частка інвесторів США та Російської Федерації у статутних фондах українських підприємств скоротилися з 17,3 % та 7,0 % до 8% та 5% відповідно. Одночасно спостерігалося значне зростання товарообороту між Україною та країнами-членами ЄС. Однак, в основному це відбувалося за рахунок нарощування імпорту з цих країн, що відбилося на сальдо зовнішньоторговельних операцій. Так, якщо у 2002 р. сальдо зовнішньої торгівлі з країнами ЄС було активним (1911 млн. дол. США), то у 2006 р. – пасивним (4744 млн. дол. США). Основними торгівельними партнерами-споживачами української продукції є Італія, Польща, Німеччина та Угорщина, сумарний експорт становить 55,9 % від усіх поставок до країн ЄС та 15,8 % від загального експорту України. Процеси євроінтеграції, з одного боку, позитивно відбиваються на збільшенні обсягів інвестицій з країн-членів ЄС, з іншого – формують передумови зростання імпортної залежності країни, що може мати негативні наслідки для економіки України у довгостроковому періоді.

Табл.2.2 Прямі іноземні інвестиції в Україну за 2009 рік¹⁾

¹⁾Дані наведено наростаючим підсумком з початку інвестування.

Перелік країн визначено, виходячи з найбільших обсягів інвестицій, що вкладені в економіку України.

²⁾Обсяги прямих інвестицій в Україну та за окремими країнами-інвесторами наведено з урахуванням даних Національного банку України та Фонду державного майна України (щодо різниці між ринковою та номінальною вартістю акцій, майна тощо, не облікованої у статистичній звітності окремих підприємств). Розглянуті основні тенденції у сфері іноземного інвестування свідчать про те, що Україна протягом останніх п’яти років є досить привабливою країною для інвесторів.

Зростання обсягів інвестицій, що надходять в країну, сприяє активізації зовнішньої торгівлі, забезпечує структурні зрушення в економіці України та поліпшення якісних показників на мікро- та макрорівнях, що підвищує здатність економіки країни чинити опір руйнівному впливу зовнішнього середовища та ефективність функціонування.

 (млн. дол. США)

 Табл.2.3. Прямі іноземні інвестиції в Україну з країн ЄС

Приватний капітал дуже відчутний до загроз політичній та економічній стабільності, обираючи закордонні вкладення різного роду у разі реального виникнення таких загроз. Оскільки сучасний стан розвитку України характеризується складною політичною ситуацією, прискоренням інфляції, які є рушійними мотивами прагнення власників капіталу забезпечити безпеку від політичних та економічних ризиків, то збереження позитивних тенденцій у сфері іноземного інвестування вітчизняних суб’єктів господарювання значною мірою залежить від ефективності моніторингу транскордонного переміщення капіталу, що дозволяє своєчасно ідентифікувати загрозу «втечі капіталу» і розробляти адекватні заходи його протидії. Це вимагає додаткових наукових досліджень феномену відтоку капіталу з країни, що в сучасних умовах господарювання має розглядатися як композиція експорту та втечі капіталу.

У перших місяцях поточного року вдалося досягнути покращення не за всіма показниками якщо говорити про динаміку виходу з кризи. Поширення рецесійних процесів у світі, погіршення умов торгівлі та фінансового стану реального сектору, скорочення кредитування стали тією групою факторів, що звузили інвестиційний попит. За підсумками першого кварталу реальне скорочення обсягів інвестицій в основний капітал становить 39,5% (порівняно зі зростанням на 10,4% за І квартал 2008 року). Приріст прямих іноземних інвестицій у І кварталі склав 1175,5 млн. дол. США, що на 63,8% менше обсягів І кварталу попереднього року. У цілому приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни, з урахуванням його переоцінки, утрат, курсової різниці склав 819,5 млн. дол. США, що становить 24,4% рівня відповідного періоду попереднього року.

В основному, приріст іноземного капіталу у І кварталі спостерігався на підприємствах, що здійснюють фінансову діяльність, – на 284,4 млн. дол. США, операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям – на 236,0 млн. дол. США, торгівлю, ремонт автомобілів, побутових виробів, предметів особистого вжитку – на 56,4 млн. дол. США, а також на підприємствах промисловості – на 78,3 млн. дол. США. Такі результати є об‟єктивним наслідком розгортання фінансової кризи, яка супроводжувалась фінансовими втратами та посилення інвестиційних ризиків. Довідково: Основним джерелом фінансування капітальних вкладень залишились власні кошти підприємств: їх питома вага у структурі інвестицій в основний капітал становила 66,7%. Фінансово-економічна криза суттєво погіршила фінансові результати українських підприємств: у січні-квітні 2009 року фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування зменшився на 77,6% і становив 8,8 млрд. грн. (39 млрд. грн. у січні-квітні 2008 року). При цьому, прибутки прибуткових підприємств скоротилися на 12,4% до 46,9 млрд. грн., а збитки збільшилися у 2,6 раза – з 14,5 млрд. грн. у січні-квітні 2008 року до 38,1 млрд. грн. у січні-квітні 2009 року.

В цілому, негативний фінансовий результат продемонстрували не лише експортоорієнтовані виробництва, але і орієнтовані на внутрішній ринок та раніше прибуткові види економічної діяльності: роздрібна торгівля, будівництво, діяльність готелів та ресторанів, а також більшість галузей промисловості.

Мал.2.4. Прямі іноземні інвестицій в Україну (млн. дол. США)

Зменшення питомої ваги інвестицій в основний капітал, освоєних за рахунок кредитів банків та інших позик (на 2,9 в.п. до 12,7%) в структурі фінансування капітальних вкладень є прямим результатом скорочення кредитної підтримки реального сектору економіки з боку комерційних банків. За І квартал вимоги банків за кредитами, наданим на інвестиційні цілі нефінансовим корпораціям, скоротились більше ніж в 2,5 рази порівняно з обсягами за І квартал 2008 року. І хоча частка довгострокових кредитів у загальному обсязі кредитування збільшилась з початку року на 0,4 в.п. до 11,7%, це відбулось внаслідок більш суттєвого скорочення частки короткострокових кредитів – на 0,7 відсоткового пункту до 42,2%. За результатами січня-березня обсяг довгострокових кредитів дещо зріс в операціях з нерухомим майном, оренді, інжинірингу та наданні послуг підприємцям, діяльності транспорту та зв‟язку, готелів та ресторанів, переробній та добувній промисловості, сільському господарстві. В структурі інвестицій в основний капітал за джерелами фінансування частка бюджетних коштів зменшилась до 3,2% (проти 4,7% за І квартал 2008 року.) внаслідок того, що в умовах обмеженості бюджетних коштів відбувалось пріоритетне фінансування соціальнозахищених статей бюджету при недофінансуванні капітальних видатків. Частка капітальних вкладень на будівництво власних квартир зменшилась на 2,8 в.п. до 3,6%, що, зокрема, пояснюється згортанням протягом більшої половини 2008 року та на початку 2009 року програм іпотечного кредитування та зменшенням реальних доходів населення. Слід зазначити, що загалом відбулось скорочення за всіма видами будівельної діяльності. Будівельна галузь продовжує функціонувати під дією негативних чинників, що мали місце, починаючи з 2008 року (криза банківської ліквідності, курсова нестабільність, зниження попиту з боку споживачів). Як наслідок, за підсумком січня-травня 2009 року обсяги будівельних робіт скоротились на 55,8% порівняно з відповідним періодом минулого року. Частка коштів іноземних інвесторів зросла на 2 в.п. до 5,2% в структурі інвестицій за джерелами фінансування. У той же час спостерігалась тенденція зниження рівня капіталізації прямих іноземних інвестицій: за І квартал лише близько 1% (проти 6,3% за І квартал 2008 року) було здійснено у вигляді обладнання або коштів, які були інвестовані у оборотні та необоротні матеріальні та нематеріальні активи. Але у квітні у цій сфері також з‟явились перші позитивні зрушення.

За попередніми даними НБУ надходження прямих іноземних інвестицій в Україну у квітні значно зросли порівняно з попередніми місяцями до 720 млн. дол. США, що лише на 13% менше, ніж у квітні 2008 року (мал. 2.4.). Також ми можемо очікувати і на пожвавлення внутрішніх інвестицій у найближчій перспективі у зв‟язку із поступовим відновленням позитивної динаміки кредитування.

У 2009 році негативний вплив на економіку України з боку падіння зовнішнього попиту посилювався спадом інвестиційної активності. Реальне падіння інвестицій у 2009 році становило від 12% до 42% (усереднене значення – “мінус” 25,4%, що на 4,5 в.п. більше ніж станом на квітень). Основним чинником гальмування інвестиційної активності у 2009 році стала нестача фінансових ресурсів.

Поряд з цим, українська економіка втратила частину інвестиційного потенціалу через несприятливий інвестиційний клімат. Деякі експерти вважають, що загалом іноземні інвестори і у подальшому займуть вичікувальну позицію зважаючи на потенційні ризики вкладання коштів в українські активи в умовах високої імовірності реалізації нової “хвилі” макроекономічних диспропорцій. У 2009 році в основному інвестори приділяли основну увагу на забезпечення фінансування вже розпочатих інвестиційних проектів, зокрема в рамках підготовки до проведення в Україні фінальної частини ЄВРО-2012. Як результат, враховуючи прогнози учасників семінару усереднене значення чистого приросту прямих іноземних інвестицій порівняно з квітнем зменшилось на 14,4% до 4,5 млрд. дол. США. Максимальний обсяг чистого приросту прямих іноземних інвестицій за підсумком 2009р. може становити 9,7 млрд. дол. США, мінімальний – 2,2 млрд. дол. США.

У прогнозах експертів [11] щодо динаміки інвестиційного попиту спостерігається значна різниця: варіація значення від “мінус” 5% до “плюс” 16,7%, хоча їх межі порівняно з квітнем значно звузились (від “мінус” 7% до “плюс” 40% станом на квітень). Це в основному зумовлено відмінністю у поглядах щодо відновлення діяльності банківської сфери. Хоча, порівняно з квітнем усереднене значення середньозваженої ставки за кредитами комерційних банків в національній валюті на кінець року збільшилось на 0,4 в.п. до 20,8%, загалом прогнозисти передбачають здешевлення вартості кредитних ресурсів порівняно з 2009 роком (усереднене значення на 2,2 в.п. менше показника 2009 року). Але, зважаючи на те, що динаміка інвестицій прогнозується від‟ємною (середнє значення “мінус” 0,3%), таких змін на ринку банківських послуг буде недостатньо.

Водночас, експерти дещо погіршили і свої прогнозні оцінки щодо притоку прямих іноземних інвестицій. Так, якщо у квітні за оптимістичним прогнозом чистий притік прямих іноземних інвестицій на 2010 рік становив 13,5 млрд. дол. США, то у липні – він становить 9 млрд. дол. США. Мінімальний показник залишився на квітневому рівні (4 млрд. дол. США). Як результат, усереднене значення чистого притоку обсягів прямих іноземних інвестицій на 2010 рік порівняно з квітнем зменшилось на 15,2% до 6,1 млрд. дол. США.

2.3 Організаційно-економічний механізм залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України

Головним завданням при залученні необхідних для структурної перебудови економіки держави іноземних інвестицій є створення таких умов щодо іноземного інвестування, які б при гарантуванні засад економічної безпеки країни одночасно забезпечували максимальне зближення інтересів держави з інтересами іноземних інвесторів.

Фахівці пропонують трактувати зміст поняття „організаційно-економічний механізм залучення прямих іноземних інвестицій” як систему гармонізації державного регулювання та ринкового механізму саморегуляції економіки спрямовану на формування сприятливого інвестиційного середовища для надходження в країну ресурсів зовнішнього інвестування.

Основні взаємопов’язані та взаємодоповнювані складники механізму - державне регулювання іноземних інвестицій та ринковий механізм саморегуляції економіки, які за допомогою політико-правових, економічних, організаційних та інформаційних важелів формують в країні сприятливе інвестиційне середовище. Ефективне використання цих важелів впливає на надходження в країну прямих іноземних інвестицій.

Проведений аналіз статистичних даних свідчить, що прямі іноземні інвестиції є порівняно стабільним джерелом поповнення інвестиційних ресурсів вітчизняної економіки.

У вітчизняну економіку вкладені інвестиції зі 119 країн світу, при цьому на 10 з них припадає 84,1% їх загального обсягу, зокрема країни Європейського Союзу та США. Значні обсяги іноземних інвестицій зосереджено у фінансових установах (2419,8 млн дол.), на підприємствах оптової торгівлі і посередництва (2264,0 млн дол.) та в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг і надання послуг підприємцям (1773,4 млн дол.). Сталою є зацікавленість інвесторів до підприємств металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів, у які нерезидентами вкладено 1398,3 млн дол., і виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів – 1274,6 млн дол.

За результатами аналізу інвестиційної привабливості регіонів найбільш вигідними для іноземних інвесторів є провідні науково-промислові центри з розвиненою інфраструктурою, а саме: м.Київ (26,1% обсягу іноземного капіталу в економіку країни), Дніпропетровська (11,0%), Харківська (4,8%), Київська (4,2%), Донецька (4,0%) та Одеська (3,3%) області.

За допомогою кореляційного аналізу можна дослідити зв’язок між обсягом надходження прямих іноземних інвестицій, темпами зростання ВВП та капітальними інвестиціями. Між цими показниками існує тісний прямий взаємозв’язок, оскільки між темпами зростання ВВП та обсягом ПІІ країни коефіцієнт детермінації R² = 0,97, а показник надходження ПІІ та капітальних інвестицій відповідно становить 0,99. Це означає, що в міру збільшення надходжень ПІІ в економіку України темпи ВВП та капітальних вкладень теж зростали. З іншого боку, активізація іноземної інвестиційної діяльності можлива лише за умов оздоровлення економіки, поліпшення інвестиційного середовища, активізації внутрішнього інвестування та адекватної інвестиційної політики.

Отже, при залученні прямих іноземних інвестицій у вітчизняну економіку необхідно враховувати критерії національної безпеки. Вважається, що для стабільного економічного зростання країни річні інвестиції за певний період часу мають бути на рівні 19-25% до ВВП, тобто для підтримання інвестиційної безпеки загальний обсяг інвестицій в економіку країни щодо ВВП має бути на рівні:

Р_i = I х 100 % ≥ 19-25%,

ВВП

де Р_i - рівень інвестиційної безпеки у відсотках,

 І - загальний обсяг реальних інвестицій в економіку країни за аналізований період у грошовому вимірі.

Величина Р_i повинна утримуватися на рівні 19-25%, що є пороговим значенням інвестиційної безпеки.

Максимальне порогове значення інвестиційної безпеки відповідає етапу, коли економіка перебуває на стадії реформування і потребує значних інвестицій. Коли економіка перебуває на етапі стабільного розвитку, порогове значення інвестиційної безпеки може бути дещо меншим. Оскільки для України питання інвестицій стоїть вкрай гостро, порогове значення інвестиційної безпеки в найближчі три роки має бути максимальним – на рівні 25%.

Ця позиція відстежується у методичних рекомендаціях Національного інституту проблем міжнародної безпеки РНБО України. Показники динаміки стану інвестиційної безпеки України, згідно з цими рекомендаціями, наведені у таблиці 2.4.

Таблиця 2.4 Динаміка стану інвестиційної безпеки України

Джерело: Розраховано за даними Держкомстату та Національного банку України.

Незважаючи на те, що тільки в 2004 р. в Україні досягнуто порогового значення інвестиційної безпеки (25,4%), в попередні роки простежувалось його рівномірне зростання. Однак ця методика враховує лише загальний обсяг інвестицій, що є недостатнім для обрахунку інвестиційної безпеки країни.

Як видно з результатів розрахунків, індикатори щодо ПІІ в Україні є нижчі порогових значень (винятком був 2005 рік, коли відбувся продаж металургійного комбінату “Криворіжсталь” і банку “Аваль”). На жаль, дані методики не дають відповіді на питання, яке ж оптимальне співвідношення між внутрішніми і зовнішніми інвестиціями, а також, яка допустима частка вкладу іноземних інвесторів при обрахунку інвестиційної безпеки України.

Для вирішення цих питань, запропоновано використати Закон золотого перерізу, який дедалі частіше застосовують у вирішенні економічних задач. Це співвідношення прийнято позначати грецькою буквою φ і воно дорівнює: φ ≈1,618.

З цієї пропорції отримуємо, що оптимальне співвідношення між внутрішніми (капітальні вкладення) та зовнішніми (ПІІ) інвестиціями становить 61,8% до 38,2%. Однак на етапі трансформаційного циклу, коли внутрішніх інвестицій є недостатньо, а економіка потребує масштабного технологічного оновлення, частка ПІІ може відхилятися від золотої норми у напрямі підвищення. Етап стабільного розвитку економіки може характеризуватися більш усередненою структурою, наближеною до пропорції золотого перерізу. Динаміку цього відношення в Україні наведено в табл. 2.5.

Таблиця 2.5 Динаміка інвестиційної безпеки України (згідно з Законом золотого перерізу)

Джерело: Розраховано за даними Держкомстату та Національного банку України.

Можна стверджувати, що у вітчизняній економіці не дотримується Закон золотого перерізу, недостатнім є обсяг прямих іноземних інвестицій, незважаючи на його рівномірне зростання. Для оптимального співвідношення Україні необхідно збільшити приплив ПІІ більш ніж у 2,5 рази.

Можна стверджувати, що при обрахунку інвестиційної безпеки країни необхідно враховувати критерій якості, бо саме якість прямих іноземних інвестицій більшою мірою впливає на національну безпеку країни. Таким чином, якість прямих іноземних інвестицій необхідно оцінювати до моменту їх залучення в економіку країни. Визначення оцінки якості ПІІ повинно бути поетапним. На першому етапі необхідно дати оцінку інвестора, визначити його мету і цілі інвестицій в економіку України, його ділову, інвестиційну та економічну репутацію. На другому етапі оцінюється інвестиційний проект, пріоритетність для вітчизняної економіки, інноваційність, екологічність, терміни окупності, величина інвестицій тощо.

Основою даного підходу є система бальної оцінки якості об‘єктів та суб‘єктів інвестиційного процесу (табл.2.6.).

Таблиця 2.6 Показники оцінювання якості прямих іноземних інвестицій

Іноземний інвестор, який отримав менше 15 балів, є небезпечним, про що повідомляється Рада Національної Безпеки України у рекомендаційній формі, якщо ж отримані бали в межах 16-24 – допуск на загальних умовах, а набравши більше 25 балів, інвестор зможе отримати певні пільги і стимули.

У результаті застосування цієї системи встановлюється якість ПІІ, а також визначається пріоритетність реалізації інвестиційних проектів відповідно до національних інтересів. Запропонований метод визначення якості певних економічних суб‘єктів та об‘єктів у відповідності до встановленого критерію дає змогу визначати, які інвестори несуть загрозу для економіки країни, а які відповідають національним інтересам, що допоможе на перших етапах не допустити недобросовісних інвесторів в Україну.

Висновки до Розділу 2

Таким чином, за аналізований період українська економіка втратила частину інвестиційного потенціалу через несприятливий інвестиційний клімат. У 2009 році в основному інвестори приділяли основну увагу на забезпечення фінансування вже розпочатих інвестиційних проектів, зокрема в рамках підготовки до проведення в Україні фінальної частини ЄВРО-2012. Як результат, усереднене значення чистого приросту прямих іноземних інвестицій порівняно з квітнем зменшилось на 14,4% до 4,5 млрд. дол. США.

За допомогою кореляційного аналізу можна дослідити зв’язок між обсягом надходження прямих іноземних інвестицій, темпами зростання ВВП та капітальними інвестиціями. У результаті застосування цієї системи встановлюється якість ПІІ, а також визначається пріоритетність реалізації інвестиційних проектів відповідно до національних інтересів.

РОЗДІЛ 3. Україна і Східний вектор політики Европейського Союзу

3.1 Східний напрямок діяльності ЄС

До європейського Союзу входять 27 країн, що вирішили поступово об'єднати свої провідні технології, ресурси та разом творити своє майбутнє. Протягом періоду розширення, що триває вже понад 50 років, вони сформували зону стабільності, демократії та сталого розвитку, зберігаючи культурне розмаїття, толерантне відношення та індивідуальні свободи.

 Діяльність ЄС заснована на чотирьох договорах. Перші три договори – Договір про створення Європейського об'єднання вугілля та сталі, Договір про створення Європейського Економічного Співробітництва, відомий як Римський договір, підписаний 25 березня 1957 року, та Договір про створення Європейського співробітництва атомної енергії – створили Європейські Співтовариства, тобто систему прийняття загальних рішень у вугільній та сталеливарній промисловості, ядерній енергетиці та інших основних галузях економіки країн ЄС. Поступово, Європейське Економічне Співтовариство взяло на себе відповідальність за широке коло питань, в тому числі за соціальну, регіональну політику і питання охорони навколишнього середовища. Оскільки це об’єднання перестало бути виключно економічним співтовариством, згідно з четвертим договором – Договором про Європейський Союз, підписаним 7 лютого 1992 року в Маастрихті – його було перейменовано на Європейське Співтовариство. Саме цей договір і створив нову структуру, яка має як політичний, так і економічний характер і відома як Європейський Союз.

 ЄС є унікальним міжнародним утворенням, оскільки поєднує в собі ознаки міжнародної організації та держави, хоча формально не є ані тим, ані іншим. ЄС – це об’єднання демократичних європейських країн, що спільно працюють задля миру та процвітання. Країни ЄС утворили спільні інституції, яким делегували частину своїх повноважень у прийнятті рішень. Трьома основними інституціями ЄС є Європейський Парламент, що представляє інтереси громадян ЄС і безпосередньо ними обирається; Рада Європейського Союзу, що представляє окремі країни ЄС; та Європейська Комісія, що виражає інтереси ЄС в цілому. Цей інституційний трикутник виробляє політику та закони, які діють на території ЄС.

 Європейський Союз демонструє, яким чином країни можуть успішно об’єднати свої економічні та політичні ресурси в спільних інтересах. Сприяючи становленню безпеки і стабільності в широкому світовому аспекті, ЄС допомагає створювати безпечніші і більш сприятливі умови життя в межах своїх власних кордонів. В той же час, Європейський Союз завжди готовий поділитися своїми здобутками та цінностями з країнами та людьми, що знаходяться поза його межами.

Історично, першочергове завдання ЄС, створеного невдовзі після закінчення другої світової війни, полягало у згуртуванні націй та народів Європи. Однак, по мірі вступу до ЄС нових країн та розширення сфери його відповідальності, виникла необхідність у визначенні відносин Європейського Союзу з рештою країн світу. Подібно до того, як ЄС працює в межах власних кордонів для усунення торгових бар’єрів, розвитку менш заможних регіонів і сприяння мирній співпраці, він працює разом з іншими країнами та міжнародними організаціями над тим, аби переваги відкритих ринків, забезпечення економічного зростання та стабільності в нашому все більш взаємозалежному світі стали надбанням кожної людини. У той самий час, ЄС відстоює свої законні економічні та торгові інтереси на міжнародній арені.

Ідея про те, що єдина Європа повинна діяти на світовій арені як єдине ціле, стала стимулом для співпраці країн ЄС у процесі вироблення послідовного підходу до реалізації зовнішньої політики. Протягом двох останніх десятиліть Європейський Союз активізує зусилля, спрямовані на те, щоб роль, яка відводиться йому в розв’язанні питань міжнародної політики, більш відповідала його економічному статусу. Конфлікти, що спалахнули в Європі після падіння Берлінської стіни, переконали лідерів ЄС у необхідності ефективних спільних дій. Це переконання було також підкріплене заходами щодо боротьби з міжнародним тероризмом.

Одним із головних завдань, які сьогодні постають перед Європейським Союзом, є розширення території миру, безпеки та добробуту за межі ЄС. Для виконання цього завдання Європейський Союз розробляє та реалізує спільну зовнішню політику та політику безпеки, виступаючи, тим самим, реальною силою, яка забезпечує стабільність, співпрацю та порозуміння в ширшому світовому контексті.

 З 2007 року, який позначає початок нового бюджетного циклу в ЄС, фінансову та технічну підтримку Європейської політики суспільства та країн, що в неї входять, забезпечує Європейський інструмент сусідства та партнерства (див. Додаток 1).

Починаючи з 1 січня 2007 року Європейський інструмент сусідства і партнерства став основним джерелом фінансування для 17 країн-партнерів ЄС, включаючи Україну. Розроблений задля стратегічного продовження існуючих раніше програм, головною метою ЄІСП, як вже було зазначено вище, є створення території спільних цінностей, стабільності та добробуту, тіснішої співпраці та поглибленої економічної та регіональної інтеграції завдяки охопленню широкого спектру сфер співпраці.

Протягом 2007-2013 років Євросоюз надасть близько 1 мільярду євро на посилення транскордонного співробітництва. Українські місцеві органи влади, недержавні організації та інші інституції мають можливість отримати фінансову підтримку за трьома програмами співробітництва: Польща-Білорусь-Україна, Угорщина-Словаччина-Румунія-Україна та Румунія-Україна-Молдова. Також Україна отримає частину фінансування в рамках Програми басейну Чорного моря, та програм-наступників CADSES – Центральноєвропейської Програми та Південно-Східного Європейського Простору.

 У 2007 році Україна отримала 22 млн. євро з Механізму сприяння реформам управління на додаток до 120 млн. передбачених в рамках ЄІСП на цей рік. А в 2008 році через цей механізм Україні було надано додаткові 16, 6 млн. євро, в той час як сума фінансування в рамках ЄІСП склала 122 млн. євро.

 Починаючи з 2007 року Європейський Союз запровадив в Україні програму бюджетної підтримки. Кошти бюджетної підтримки надаються безпосередньо в державний бюджет України на реалізацію реформ. Основними секторами, для розвитку яких надаватиметься вказана допомога, є управління державними фінансами, енергетика, а також процеси реадмісії, тобто повернення нелегальних мігрантів до країн їх походження.

У вересні 2008 року Міністром економіки України, Національним координатором з питань допомоги Європейського Союзу Богданом Данилишиним було підписано Угоду про фінансування програми зовнішньої допомоги ЄС «Підтримка впровадження Енергетичної стратегії України». Ця міжнародна угода є першим договором, підписаним з боку України в рамках Європейського інструменту сусідства та партнерства, який передбачає надання прямої бюджетної підтримки Україні. Загальний бюджет програми становить 87 млн. євро, з яких пряма бюджетна підтримка – 82 млн. євро, технічна допомога, спрямована на впровадження бюджетної підтримки, - 5 млн. євро. Кошти прямої бюджетної підтримки надходять безпосередньо до державного бюджету України і будуть спрямовані на підтримку реалізації Енергетичної стратегії України. Перелік та пріоритетність заходів, які мають бути здійсненні за рахунок зазначених коштів, визначатимуться урядом України.

3.2 Політика східного партнерства ЄС – нові інструменти і можливості для України

 У грудні 2008 року Європейська Комісія опублікувала повідомлення про Східне партнерство – ініціативу, що покликана визначити новий вимір політики у Східні Європі. Східне партнерство є кроком до змін у відносинах ЄС з Вірменією, Азербайджаном, Білоруссю, Грузією, Молдовою та Україною. Цей механізм передбачає підвищення рівня політичної взаємодії, включаючи перспективу нового покоління угод про асоціацію, далекосяжну інтеграцію в економіку ЄС, спрощення перетину кордону ЄС для громадян за умови дотримання вимог безпеки, посилення механізмів енергетичної безпеки на користь усіх зацікавлених сторін, а також зростання фінансової допомоги. ЄС пропонує більш інтенсивну поточну підтримку реформ країн – партнерів через Комплексну програму інституційного розвитку та нові багатосторонні заходи, які нададуть можливість об’єднати усіх партнерів при вирішенні спільних викликів. Пропозиція нового партнерства включає нові заходи, спрямовані на підтримку соціально – економічного розвитку у зазначених шести країнах, а також п’ять ключових ініціатив, які стануть конкретним свідченням підтримки ЄС.

Поступові розширення Європейського Союзу сприяли все більшому його географічному зближенню зі східними сусідами, а реформи, підтримані Європейською політикою сусідства, наблизили ці країни до нього у політичному та економічному відношенні. Зростає також і відповідальність ЄС за надання допомоги своїм партнерам для вирішення політичних і економічних викликів, що стоять перед ними, а також для підтримки їхнього прагнення тісніших зв’язків, не в останню чергу у світлі конфлікту у Грузії, що відбувся влітку 2008 року.

Для реалізації Східного партнерства буде залучено додаткові кошти. Загальна допомога для 6 сусідніх країн, охоплених цією програмою поступово зростатиме з 450 млн. євро у 2008 році до 785 млн. євро у 2013 році. Це означає, що протягом 2010-2013 років буде додатково надано 350 млн. євро. Крім того, для втілення програми Східного партнерства буде залучено 250 млн. євро, які раніше було заплановано для інших програм у рамках Європейської політики сусідства.

Україна як основний партнер ЄС на Сході, вже має тісні двосторонні зв’язки з Євросоюзом. Східне партнерство надасть можливості значно посилити спільну роботу на рівні Україна-ЄС, зокрема, у напрямку наближення законодавства України та європейських стандартів. Крім того, Східне партнерство урізноманітнить співпрацю України з ЄС. Фактично, Східне партнерство, яке базується на економічній інтеграції та наближенні законодавства країн-партнерів до європейських стандартів, сприятиме формуванню зон вільної торгівлі між ЄС і Східними партнерами, що, безумовно, укріпить економіку України.

Східне партнерство передбачає поглиблення двосторонніх відносин між ЄС та країнами-партнерами та запровадження нової багатосторонньої основи для співпраці. Основними пунктами цієї ініціативи є:

· Нові угоди про асоціацію, включаючи глибокі та всеохоплюючі угоди про зони вільної торгівлі

·   Комплексні програми за фінансової підтримки ЄС для покращання адміністративної спроможності країн – партнерів

·   Поступова інтеграція в економіку ЄС із дотриманням асиметрії, необхідної економікам країн – партнерів

·   Заохочення країн – партнерів до розвитку мережі вільної торгівлі між ними, яка може пізніше приєднатися до Економічного співтовариства сусідства

·   Укладення «договорів мобільності та безпеки», які сприятимуть простішому законному перетину кордону ЄС, посилюючи при цьому заходи, спрямовані на боротьбу з корупцією, організованою злочинністю та незаконною міграцією

·   Вивчення можливості для розвитку трудової мобільності з перспективою більшої відкритості ринку праці ЄС

·   Активізація програм, спрямованих на соціально – економічний розвиток країн – партнерів

·   Створення чотирьох багатосторонніх політичних платформ: демократія, належне управління та стабільність; економічна інтеграція та зближення з політичними курсами ЄС; енергетична безпека; та контакти між громадянами для подальшої підтримки окремих реформ країн – партнерів

·   5 ключових багатосторонніх ініціатив: програма інтегрованого управління кордонами; сприяння розвитку малих і середніх підприємств; сприяння розвитку регіональних ринків електроенергії, енергоефективності та відновлювальних джерел енергії; розвиток Південного енергетичного коридору; та співпраця з попередження стихійних лих і техногенних аварій, готовності до них і реагування

·   Посилення соціально-культурних контактів і ширше залучення громадянського суспільства та інших зацікавлених сторін, включаючи Європейський Парламент.

Значна кількість пропозицій для Східного партнерства вже реалізовані або почали реалізовуватися на двосторонньому рівні між Україною та Європейським Союзом. Серед них Угода про асоціації, діалог щодо скасування візового режиму, створення зони вільної торгівлі та інші.

У двосторонньому вимірі (ЄС – східний партнер) новий підхід є найнаочнішим саме у випадку України. Україна ідентифікується ЄС як країна, по відношенню до якої ЄС готовий вийти за межі співпраці у бік поступової економічної інтеграції і поглиблення політичного співробітництва. При визначенні характеру стосунків з Україною прийнято вживати термін «привілейовані відносини». Серед опцій співпраці передбачено щорічні зустрічі на найвищому рівні, щорічні засідання Ради співробітництва на рівні міністрів, комітети і підкомітети співпраці, зустрічі Україна_ЄС із участю Президента (двічі на рік), Комітет з питань співпраці із участю прем’єра, Раду з питань співпраці на рівні міністерств, Комітет парламентської співпраці, постійні консультації Україна – трійка ЄС. За даними МЗС України, щорічно проходить понад 80 зустрічей на різних рівнях. У рамках Комітету працюють підкомітети, зокрема, з питань інвестицій. Східне партнерство розроблялось Польщею і Швецією для України. Мета – створення передумов, які би в подальшому відкрили двері Україні на членство в ЄС. Проте можливості Польщі переформулювати східну політику ЄС обмежені. Це спричинено тим, що до вступу Польщі до ЄС Європейський Союз запровадив власну політику щодо своїх країн-сусідів під назвою Європейська політика сусідства. Крім того, Європейський Союз не узгодив польські ініціативи, розпочаті після розширення ЄС в 2004 році. Відсутність узгодження була викликана переважно характером пропозицій. Наприклад, польські заходи, розпочаті в ЄС після помаранчевої революції, ставили за мету надання Україні перспективи членства, або, коли Європейський Союз проігнорував спроби Польщі посилити східну політику ЄС, переважно тому, що вони не задовольнили позицію всіх членів ЄС. Досвід Польщі в запровадженні власних заходів у Європейському Союзі довів, що всі члени ЄС можуть узгодити лише ті ініціативи однієї країни-члена ЄС, які мають дійсно європейське підґрунтя.

У 2008 році збільшилися шанси схвалення прагнень Польщі з приводу східної політики ЄС, що було спричинено діяльністю Франції в Середземному об'єднанні. На початку цього року президент Франції Ніколя Саркозі запропонував запровадити в межах ЄС нову регіональну платформу співпраці, яка зібрала б окремих учасників з Європейського Союзу, а також середземноморських країн - не членів ЄС – стратегічних партнерів для Франції. Французька пропозиція в початковій формі не була схвалена всіма членами ЄС, особливо заперечувала Німеччина. Лише після того, як пропозицію Франції було перетворено на більш помірковану ініціативу (ініціатива стає відкритою для всіх країн ЄС), в березні 2008 року Середземне об’єднання отримало узгодження ЄС.

Схвалення Європейським Союзом Середземного об'єднання створило ситуацію, в якій ЄС навряд чи відмовився б від будь-якої іншої подібної регіональної ініціативи, яка стосувалась би відмінного географічного простору. Особливо, якщо б ця інша ініціатива була б узгоджена та знаходилася в межах Європейської політики сусідства, подібно до пропозиції Франції.

Іншою причиною для запровадження Східного партнерства є відсутність присутності ЄС у Східній Європі як регіоні. Процес розширення ЄС на Балкани, поглиблення інтеграції ЄС з чорноморськими країнами (запровадженням у 2007 році Чорноморської синергії – регіональної ініціативи, спрямованої на поглиблення співпраці ЄС з чорноморськими країнами та зміцнення зв'язків між країнами Чорноморського регіону), і процес поглиблення відносин із південними сусідами ЄС (Середземним об’єднанням) створюють ситуацію, в якій присутність ЄС в Східній Європі, без запровадження в дію цих регіональних ініціатив, була б набагато меншою [17].

Ці причини сприяли тому, щоб Ініціатива була представлена до розгляду міністрів закордонних справ країн ЄС 26 травня 2008 року в Брюсселі під час зібрання Ради зі загальної політики ЄС та Ради з питань міжнародних відносин (GAREC) і схвалена в червні 2008 р.

Проте Євросоюз побачив у Східному партнерстві інструмент для реалізації дещо іншої мети, яка відрізнялась від первинної запропонованої поляками для України. Головною метою Східного партнерства є укріплення та поглиблення інтеграції між ЄС та країнами Східної Європи та Південного Кавказу, паралельно з процесом поглиблення інтеграції між ЄС, країнами Чорного моря та Середземномор’я, який зараз триває. У короткостроковому періоді Східне партнерство повинно зменшити відмінності між діяльністю ЄС в Чорноморському та Середземноморському регіонах, та політикою ЄС щодо країн Східної Європи та Південного Кавказу. У довгостроковому періоді Східне партнерство планує поглибити інтеграцію між ЄС та країнами-не членами ЄС – представниками ініціативи.

Російсько-грузинська війна на Південному Кавказі значно прискорила її прийняття, оскільки ЄС був змушений якось реагувати на поширення нестабільності з цього регіону. Після подій на Кавказі Європейська Рада звернулася 1 вересня до Європейської Комісії з проханням представити свою пропозицію раніше, ніж це передбачалося. Провівши консультації зі своїми східними партнерами, Європейська Комісія пропонує поглибити двосторонні відносини з ними та запровадити нову багатосторонню основу для співпраці.

Невипадково ініціатива Східного партнерства трактується Євросоюзом як невід’ємна частина Європейської політики сусідства. Політика сусідства була прийнята для того, щоб замирити нових претендентів на членство в Європейському Союзі, включаючи і Україну, і щоб вони не претендували на вступ в Євросоюз. Але поставало питання: як бути з сусідніми країнами, що залишились поза межами європейського інтеграційного поля. Стало зрозуміло, що політика сусідства не мала конкретного змістового наповнення. Інструменти цієї політики були однаковими по відношенню до всіх сусідів ЄС. Політика сусідства не мала перспективи,тому що у кожної країни ЄС виявились свої сусіди. У Франції середземноморські країни, у Британії – Європа і Америка, у німців головним пріоритетом є Росія, у нових членів ЄС (менших за своєю політичною та економічною вагою, ніж старі члени) – Україна. Східне партнерство враховує цей недолік Європейської політики сусідства, позаяк містить набір конкретних інструментів, які враховують специфіку регіону цієї східної периферії Європи. Проте недолік залишається тому, що зберігається спільний підхід до всіх країн регіону, без врахування особливостей їхнього розвитку.

Ідея Східного партнерства видавалась компромісним рішенням у відносинах ЄС щодо Росії. У чому видається цей компроміс з погляду ЄС? З одного боку, Європейський Союз начебто визнає ту реальність, що країни, на які поширюється Східне партнерство залишаються в сфері впливу Росії. Європейські чиновники постійно повторюють, що Східне партнерство не проти Росії, маючи на увазі російську реакцію на розширення НАТО. Росія ж розцінює цю ініціативу як зазіхання ЄС на російську сферу впливу. Чому? Тому, що запроваджуючи Східне партнерство, ЄС намагається зберегти європейську орієнтацію країн-учасниць, що знаходяться в російській «зоні». Східне партнерство спрямоване на підтримку внутрішніх трансформацій в напрямі спорідненості з ЄС, що убезпечить країни ЄС від зовнішніх викликів і загроз на його східному кордоні. Це, власне, є поширення впливу шляхом «м’якої сили» (Soft Power). Відтак об’єктивно Східне партнерство сприятиме намаганням цих країн послабити російський вплив на них.

Очевидною перевагою Східного партнерства є присутній в ньому принцип диференціації та інструменталізації. Конкретними інструментами реалізації цих принципів виступають:

· нові угоди про асоціацію, включаючи гли бокі та комплексні угоди про зону вільної торгівлі для тих країн, які прагнуть і готові брати на себе відповідні далекосяжні зобов’язання з ЄС;

· комплексні програми за фінансової підтримки ЄС для підвищенняадміністративної спро можності країн-партнерів;

· поступова інтеграція в економіку ЄС (із дотриманням асиметрії, необхідної економікам країн-партнерів), включаючи юридичні зобов’язан ня щодо наближення регуляторних норм;

· заохочення країн-партнерів до розвитку мережі вільної торгівлі між ними;

· укладення „договорів мобільності та безпеки”, які сприятимуть простішому легальному перетину кордону ЄС, посилюючи при цьому заходи, спрямовані на боротьбу з корупцією, організованою злочинністю та незаконною міграцією. Ці договори також передбачатимуть приведення системи притулків у відповідність стандартам ЄС і створення інтегрованих структур управління кордонами з остаточною метою запровадження безвізового режиму для усіх країн-партнерів;

· Європейська Комісія вивчить можливості для розвитку трудової мобільності з перспективою більшої відкритості ринків праці ЄС;

· програми, спрямовані на соціально-економічний розвиток країн-партнерів, зокрема у напрямі подолання гострих соціально-економічних розбіжностей між цими країнами;

· створення чотирьох багатосторонніх політичних платформ: демократія, належне управління та стабільність; економічна інтеграція та зближення з політичними курсами ЄС; енергетична безпека; контакти між громадянами для подальшої підтримки окремих реформ країн-партнерів;

· ключові ініціативи: програма інтегрованого управління кордонами; сприяння розвитку малих і середніх підприємств; сприяння розвитку регіональних ринків електроенергії, енергоефективності та відновлюваних джерел енергії; розвиток Південного енергетичного коридору; співпраця з попередження стихійних лих і техногенних аварій, готовності до них і реагування;

· - посилення соціально-культурних контактів і більше залучення громадянського суспільства та інших зацікавлених сторін, включаючи Європейський парламент [124].

Отже, Східне партнерство — це набір конкретного інструментарію, і немає ніяких зобов’язань, що Україна буде членом ЄС, ніякої перспективи членства в Східному партнерстві немає, але є інструментарій, через який ми можемо відкривати канали Європейського Союзу для втілення інтеграційних проектів на терені України. Тобто підтягнути Україну через конкретні проекти, які сьогодні не прописані, але сам формат таких відносин буде сприяти наповненню по мірі знаходження спільних інтересів між Європейським Союзом і Україною. Такий формат буде давати можливість наповнювати цю ініціативу конкретним інструментарієм, конкретними проектами. Це, власне, є стратегія євроінтеграції малих кроків, коли не ставиться, і в цьому, звісно, є вади, кінцева загальна мета, а ставиться питання підтягнути Україну ближче до економічного та політичного клімату Євросоюзу.

Для України, яка вже розпочала переговорні процеси і по угоді про асоціацію, і по зоні вільної торгівлі, і по скасуванню безвізового режиму, і по приєднанню до Енергетичного Співтовариства, Східне партнерство є можливістю зафіксувати в нових нормативно-правових рамках намічені й нові перспективи інтеграції до Європейського Союзу. Україна також має всі шанси стати провідною країною в Східному партнерстві і, таким чином, закріпити за собою роль регіонального лідера під егідою ЄС. Враховуючи найбільш успішне просування України на шляху європейської інтеграції серед країн-партнерів, наша держава може розраховувати на підвищену увагу з боку ЄС. Але єдиним можливим шляхом для України набути в перспективі членства в Європейському Союзі є успішне виконання кропіткої домашньої роботи з реформування всіх сфер життєдіяльності, сприятливі умови для чого можуть бути створені в рамках Східного партнерства [25].

Безпосередньо ЄС не має двосторонніх інвестиційних угод у традиційному розумінні (хоча вони підписуються окремими країнами-членами ЄС). Проте ЄС має низку угод щодо торгівельних преференцій з окремими країнами та їх інтеграційними об’єднаннями, і такі угоди, як правило, містять положення, пов’язані з інвестиційною діяльністю (створення іноземних компаній, репатріація капіталу та дивідендів тощо). І все це потрібно брати до уваги в процесі інтеграції України до Європейського Союзу.

Слід мати на увазі, що взагалі, Європейський Союз забезпечує найбільш відкрити для ПІІ умови та привабливий клімат. Позиція європейської ділової спільноти полягає у визнанні того, що рішення про інвестування за кордоном повинні базуватися лише на аналізі ринкових факторів. При цьому зрозуміло, що до уваги беруть і юридичні аспекти, які мають значний вплив на рівень інвестиційного ризику. Безпосередньо органи ЄС традиційно не встановлюють жодних умов залучення ПІІ країнами-членами. Головна вимога полягає у тому, щоб жодна компанія, створена к країна-члені ЄС (місцева або така, яка належить країні-не члену ЄС) не піддавалася дискримінації на усій території ЄС.

Що ж до інвесторів з самих країн ЄС, то, згідно зі ст. 43 Угоди про ЄС, усі країни-члени Союзу повинні дозволяти їм створювати або купувати компанії на тих умовах, які встановлені і для резидентів. У разі порушення цього зобов’язання, рішення уряду можна оскаржити в Європейському Суді. Більш того, в сучасних умовах у деяких випадках інвестори з інших країн ЄС можуть мати навіть кращі умови, ніж місцеві компанії – скажімо, у фінансовому секторі. Наприклад, німецькі універсальні банки можуть здійснювати в інших країнах ЄС операції з цінними паперами, навіть якщо національне законодавство вимагає чіткого відокремлення кредитно-депозитних та інвестиційних операцій (як у Великобританії).

Слід зазначити, що, в принципі, можливості Європейської Комісії щодо регулювання іноземних інвестицій дещо зросли після того, як у 1993 р. були скасовані бар’єри на рух капіталу, як усередині ЄС, так і між членами ЄС та «третіми країнами». Наприклад, у 1997 р. Комісія видала роз’яснення (підтверджене у 2001 р.) про те, що інвестори з усіх країн-членів ЄС мають право встановлювати контроль над компаніями в інших країнах ЄС. (Це було зроблено у зв’язку з намаганнями деяких країн, обмежити право іноземних інвесторів на придбання контрольних пакетів із правом голосу в процесі приватизації).

Однак такий підхід не означає, що Європейська Комісія взагалі не регулює процес здійснення іноземних інвестицій. Так, право на надання послуг авіаційного транспорту закони ЄС закріплюють лише за компаніями, які повністю належать або контролюються власниками з країн ЄС. Аналогічні обмеження встановлені і для морського пароплавства. лібералізму. А так звана «гідрокарбонатна директива» 1994 р. (Directive 94/22/EC), допускає «дзеркальне» трактування взаємності («mirror-image» reciprocal treatment), яке передбачає, що іноземний інвестор може бути позбавлений ліцензії на роботу з гідрокарбонатними ресурсами, якщо його власна країна не дозволяє резидентам ЄС займатися такою діяльністю на умовах «порівняльних» з тими, які існують у країнах ЄС.

У даний час директива ЄС у питаннях банківського, страхового та інвестиційного бізнесу містить застереження про взаємність трактування, відповідно до якої фінансової компанії «третіх країн» можуть бути позбавлені права на утворення нової компанії в країнах ЄС, якщо буде вирішено, що в такій країні компанії з країн-членів ЄС не мають рівних прав із місцевими. У зв’язку з цим можна згадати (хоча це випадок і більш складної ситуації), що у 2005 р. власники австрійського банку Bank Burgenland – керівництво землі Бургенланд (якій належало 82,12% акцій банку) – оголосили про наміри продати цю фінансову установу. Зацікавленість до банку виявили, серед інших, і українські інвестори. Наприкінці 2005 р. маріупольський меткомбінат ім. Ілліча, донецький завод «Укрпідшипник», Актив-банк і компанія Slav AG (Австрія) підписали меморандум про створення консорціуму для участі в тендері з продажу банку Bank Burgenland. У березні 2006 р. було оголошено рішення продати його австрійській фінансовій компанії Grazer Wechselseitige Versicherung AG (GRAWE). Однак металургійний комбінат ім. Ілліча й «Укрпідшипник» заявили, що вважають це рішення упередженим, оскільки пропозиція української сторони була набагато більше фінансово привабливою (140 млн. євро – проти 63,5 млн. євро в австрійській компанії). Їхню думку підтримало і Mіністерство економіки України, яке заявило, що вважає дискримінаційним рішення власників банку. На думку Мінекономіки, пропозиція Металургійного комбінату імені Ілліча і компанії «Укрпідшипник», що претендували на придбання Bank Burgenland, з фінансово-економічних і соціальних показників повністю відповідало умовам конкурсу й було набагато вигіднішим, ніж пропозиція GRAWE. Аргументи, на яких ґрунтувалося рішення уряду землі Бургенланд на користь австрійської компанії, зокрема, у частині непрозорості фінансових ресурсів українського консорціуму, мали, на думку Міністерства, дискримінаційний характер і завдали шкоди іміджу України та європейському ринку. А сам консорціум звернувся до Європейської Комісії з проханням оцінити рішення власників австрійського банку.

ЄС і далі продовжує розвиток і вдосконалення свого внутрішнього законодавства щодо питань регулювання іноземних інвестицій. Так, у травні 2006 р. увійшла в силу директива ЄС щодо поглинань (EU Derictive on takeover bids), яка досить детально описує процедуру поглинання компаній інвесторами усередині ЄС (cross-border transaction), яка не тільки захищає права міноритарних акціонерів, а й забороняє захищатися від «недружнього поглинання» (hostile takeovers) такими розповсюдженими методами, як «отруєні пігулки» («poison pills») або акції з багатьма голосами (multiple voting rights).

Висновки до Розділу 3

Активізація економічного співробітництва України з Польщею, державою, яка завдяки послідовним реформам створила якісно нову економічну систему і є авангардною країною у європейських інтеграційних процесах, можна розглядати як напрямок транзитної інтеграції, що сприятиме прискоренню процесів входження України у європейський економічний простір. Стратегічне партнерство передбачає інтеграцію України і Польщі у сфері економіки (інвестування, торгівлі, розбудови інституціонального середовища, стандартів економічної політики, фінансово-кредитних відносин, науково-технічної діяльності, розвитку “людського капіталу” тощо), реалізації проектів геополітичного і геоекономічного значення, забезпечення політичної стабільності у регіоні. Викладене об’єктивізує необхідність формування відтворювальної (інвестиційно-виробничої) моделі економічних відносин України і Польщі, яка створить основу для імплементації ідей партнерства.

Отже, Східне партнерство — це набір конкретного інструментарію, що не містить жодних зобов’язань про членство України в ЄС, який, проте, дозволяє відкривати канали Європейського Союзу для втілення інтеграційних проектів на терені України. Слід мати на увазі, що Європейський Союз забезпечує найбільш відкрити для ПІІ умови та привабливий клімат.

За прогнозами Україна має усі шанси перетворитися на основного інвестиційного реципієнтом у Східній Європі. Основними секторами для ПІІ стануть фінансовиий, промисловість (в першу чергу, харчова і машинобудування) і сектор нерухомості. Головними факторами притоку ПІІ стануть покращення інвестиційного клімату і поновлення масштабної приватизації за участі іноземних інвесторів. Земельна реформа також повинна стати рішучим фактором, здатним привернути значну кількість інвесторів до сектору сільгоспвиробництва.. Величезний потенціал має також енергетичний сектор, реформи якого неможливі без залучення приватного капіталу. На тепер україна відстає від більшості країн Східної Європи щодо загальних обсягів залучених ПІІ до ВВП та за показником ПІІ на душу населення. Проте чинний рівень потоку ПІ по відношенню до ВВП уже є порівнювальним із показниками більшості країн Східної Європи.

РОЗДІЛ 4. Інвестиційні потоки в системі українсько-польських економічних відносин

Однією з найважливіших складових економічних відносин країн-партнерів є взаємне інвестування – інвестиційні потоки, які функціонують між економіками цих країн. Іноземні інвестиції, які є не лише відображенням міжнародного циркулювання капіталу, але й джерелом поповнення недостатніх внутрішніх коштів, і, найголовніше, інструментом залучення новітніх технологій, сучасних методів менеджменту та маркетингу тощо, є могутнім засобом стимулювання процесу згладжування диференціації між країнами на системному рівні.

Формування відтворювальної моделі економічних відносин України з Польщею, основою якої є взаємні інвестиційні потоки, з одного боку, підвищить ефективність ринкової трансформації української економіки, структурних перетворень і оновлення товаровиробництва і структури експорту, а з другого боку, як уже зазначалося, переведе українсько-польське співробітництво на якісно вищий щабель, дозволить реалізувати весь його спектр на принципах стратегічного партнерства та у довгостроковій перспективі сприятиме економічній інтеграції України у Європейський Союз на взаємовигідних партнерських засадах.

У економічній літературі немає чіткого визначення поняття інвестиційного потоку, який здебільшого розглядається як складова фінансового потоку. На нашу думку, інвестиційний потік – це сукупність прямих та портфельних інвестицій, а також іноземних інвестиційних кредитів в основний та оборотний капітал, що здійснюються у формі рухомого і нерухомого майна, валюти, цінних паперів, передачі об’єктів інтелектуальної власності (технологій, ноу-хау) тощо.

Для визначення стану, тенденцій та перспектив функціонування інвестиційних потоків у системі українсько-польських відносин проаналізуємо обсяги та структуру інвестицій, умови, що створені в Україні і Польщі для іноземного інвестування, основні перепони на шляху взаємного інвестування, значення фінансових вливань країн-партнерів для обох країн.

Незважаючи на те, що домінуючою формою українсько-польських економічних відносин залишається торгівля, у співробітництві України з Польщею з’являються перші ознаки формування інвестиційно-виробничої моделі.

Так, обсяги інвестицій з Польщі в українську економіку за період з 1994 по 1999 рр. зросли майже у 6,5 разів, досягнувши у жовтні 1999 р. 54,4 млн. дол. США; причому спостерігався стабільний приріст польських інвестицій, що свідчить про зростання інвестиційних потенцій польської економіки та підвищення її зацікавленості у цьому виді співпраці з Україною. Серед варіантів вкладення капіталу польські бізнесмени віддавали у цей час перевагу прямому інвестуванню, яке гарантує участь у процесі прийняття рішень і є менш ризиковими у порівнянні з придбанням акцій вже існуючих фірм (портфельне інвестування), особливо враховуючи невисокий рівень розвитку українського фондового ринку.

За обсягами ПІІ, здійсненими в українську економіку зарубіжними країнами, Польща посідала на початок 1999 р. 14 місце (46,2 млн. дол.), тоді як ще у 1992 р. – 10-е. Значення Польщі як реципієнта українських ПІІ також зменшується: на початок 1999 р. вона займала 10-у позицію, а у 1995 – 7-му; причому обсяги фінансових вкладень України у польські підприємства надзвичайно малі – 320,7 тис. дол. і не мають тенденції до зростання, швидше навпаки (у 1995 р. ПІІ з України у Польщу становили – 378,1 тис. дол. США). Мізерною залишається частка українського капіталу у загальному обсязі іноземного капіталу, вкладеного у польську економіку (менше 0,1% у 1998 р.) .

За прогнозами Україна має усі шанси перетворитися на основного інвестиційного реципієнтом у Східній Європі. Аналітичний відділ Інвестиційної компанії «Dragon Capital» прогнозує, що щорічний потік ПІІ в Україну у 2008-2011рр. складе у середньому $7,5 млрд, при тому, що обсяг ПІІ в Україну перевищив рекорд 2005р. і склав $8,5 млрд (без урахування угоди з купівлі Укрсоцбанка групою UniCredit). Основними секторами для ПІІ стануть фінансовиий, промисловість (в першу чергу, харчова і машинобудування) і сектор нерухомості. Головними факторами притоку ПІІ стануть покращення інвестиційного клімату і поновлення масштабної приватизації за участі іноземних інвесторів. Земельна реформа також повинна стати рішучим фактором, здатним привернути значну кількість інвесторів до сектору сільгоспвиробництва.. Величезний потенціал має також енергетичний сектор, реформи якого неможливі без залучення приватного капіталу.

На тепер україна відстає від більшості країн Східної Європи щодо загальних обсягів залучених ПІІ до ВВП (близько 22% вУкраїні порівняно із понад 30% у Польщі та 70% в Угорщині) та за показником ПІІ на душу населення. Який сьогодні складає близько $650 порівняно із $7000 в Угорщині та $2700 в Болгарії. Протее чинний рівень потоку ПІІ по відношенню до ВВП уже є порівнювальним із показниками більшості країн Східної Європи.

4.1 Аналіз негативних і позитивних тенденцій перебігу взаємної інвестиційної діяльності

Детальніший аналіз процесу залучення польських інвестицій в Україну дозволяє виявити цілу низку негативних тенденцій:

1. Обсяги надходження інвестицій з Польщі в українську економіку залишаються вкрай низькими і неспівставними з дійсними потребами. Польща зробила незначний внесок у подолання інвестиційної напруженості в Україні у порівнянні з найбільшими інвесторами в українську економіку – США, Нідерландами, Німеччиною, Великобританією, Росією, Республікою Корея та Кіпром, чий капітал у галузях економіки України перевищує 100 млн. дол. (для кожної країни). Для порівняння: загальна сума іноземних інвестицій, накопичених у Польщі – найбільшого реципієнта іноземного капіталу серед країн Центральної і Східної Європи – з 1990 по 1999 р. досягає 30 млрд. дол. США.

2. Галузева структура польських інвестицій не відповідає пріоритетам української економіки. Зокрема, недостатні обсяги фінансових вкладень з Польщі спрямовуються в українську промисловість (30%) та сільське господарство ( лише 0,7% ), обираючи за об’єкти інвестування галузі, що забезпечують швидкий обіг капіталу, такі як торгівля і громадське харчування (21,4%), сфера фінансового посередництва (40,3%). Інвестування, в основі якого лежить мотив максимізації поточного прибутку, а поверхнею цього явища є незначні обсяги інвестицій у проекти зі швидким оборотом капіталу, не матиме бажаного впливу на вибудовування траєкторії довгострокового зростання, яке в сучасних координатах розвитку зумовлюється якісно новим поєднанням техніки і технології, комбінацій виробничих факторів. З іншого боку, визначені державою пріоритети залучення іноземних інвестицій в базові галузі української економіки (металургія, хімічна промисловість, важке машинобудування) відповідають імперативам індустріального суспільства і не вписуються у сучасний розвиток постіндустріального суспільства.

3. Середній обсяг інвестування в конкретні проекти є надто низьким, що унеможливлює кардинальне покращення загальної економічної ситуації на мікрорівні. Ця тенденція тісно пов’язана з попередньою і свідчить як про небажання польських інвесторів вкладати великі суми в бізнес країни з дуже високим рівнем ризику, за яким Україна посідає 126-е місце в світі (Польща – 42-ге), так й існування донедавна серед мотивів інвестування в українську економіку такого чинника, як первісне накопичення капіталу (можливе завдяки використанню податкових пільг для іноземних інвесторів), який потім швидко “утікав” за кордон. Крім цього, інвестування у великих обсягах передбачає довгостроковий і здебільшого виробничий характер фінансових вкладень, що в основному доступне великим ТНК, тоді як серед польських інвесторів в Україну переважають малі і середні фірми.

4. Недосконалою залишається форма залучення польських інвестицій. За даними МЗЕЗторгу України (колишнього), більшість інвестицій з Польщі здійснюється у вигляді нерухомого і рухомого майна, причому часто не найкращої якості, значно менша частина – у валюті. Це пояснюється тим, що ризиковість вкладення грошових активів у системи інвестиційної мотивації в середовищі значної господарської та макроекономічної нестабільності оцінюється як вища, що стримує польських інвесторів від реалізації цієї форми інвестування. Окрім того, молодий польський бізнес, який хоч і знаходиться на вищому щаблі розвитку, ніж український, ще не накопичив достатньо грошових активів для вільного оперування ними у сфері інвестування українських підприємств. Результативність залучення польських інвестицій у формі створення СП також залишає бажати кращого. Так, у 1998р. на території України діяло лише 170 українсько-польських СП, що виробляли продукцію, у той час, як ця форма ведення спільного бізнесу є одним з основних елементів інвестиційно-виробничої моделі. Низька ефективність роботи спільних підприємств значною мірою детермінована відсутністю вільних фінансових засобів в українських підприємств, слабкою позицією на місцевому ринку та низкою інших перешкод, про які йтиметься нижче.

5. Спостерігається відносно висока концентрація польських інвестицій лише в обмеженій кількості регіонів України. Очевидно, що польські інвестори при виборі регіону вкладення коштів, опираються як на показники інвестиційної привабливості регіонів, серед яких спеціалісти виділяють загальноекономічний розвиток регіонів, рівень розвитку інвестиційної інфраструктури, демографічну характеристику регіону, рівень розвитку ринкових відносин, рівень екологічних та криміногенних ризиків [], так і на критерій низьких трансакційних витрат. Так, лідером серед областей-реципієнтів інвестицій з Польщі є Львівська область, яка відноситься до регіонів України з досить високим рівнем привабливості завдяки відносно сприятливому інвестиційному клімату та наявності необхідної для розвитку ринкових відносин комерційної інфраструктури, а також є однією з прикордонних областей, які характеризуються відносно нижчими трансакційними витратами. У загальному обсязі іноземних інвестицій у Львівську область частка інвестицій з Польщі становить 18,5% (2-ге місце після Угорщини). Досить значна частка фінансових вкладень у Польщі спрямовується у Волинську область, яка хоч і оцінюється як регіон з низькою інвестиційною привабливістю, зуміла використати своє прикордонне розташування для розвитку субрегіонального співробітництва з Польщею, що стимулювало притік польських інвестицій.

 Незадовільні обсяги надходжень інвестицій з Польщі у розвиток “людського капіталу” та участь польських інвесторів в інноваційних процесах та освоєнні високих технологій в Україні. Так, станом на 1.10.1999 р. у сферу інформаційно-обчислювального обслуговування з Польщі надійшло 61,9 тис.дол.США у науку і наукове обслуговування – 128,1 тис.дол., у культуру і мистецтво – 128,1 тис.дол., а в народну освіту – лише 0,07 тис.дол. причому у всіх цих сферах не спостерігається зростання польського капіталу, а у народній освіті відбулося навіть зменшення (з 0,09 тис.дол. на початок 1999р.).

Охарактеризовані негативні тенденції є результатом існування великої кількості лімітуючих чинників як внутрішнього, так і зовнішнього характеру, які стоять на заваді розвитку інвестиційної складової українсько-польської співпраці. Детальний аналіз усіх цих чинників, враховуючи рамкові обмеження обсягів дисертаційного дослідження, є неможливим, однак необхідно виділити основні групи перепон на шляху польського інвестора в українську економіку.

В Україні склалася специфічна ситуація, яка характеризується поєднанням значної зацікавленості в іноземних інвестиціях, в тому числі й польських, і перманентно несприятливого інвестиційного клімату, який є відображенням загальної макроекономічної і політичної нестабільності, нерозвинутості ринкової інфраструктури, високого рівня бюрократизації і корумпованості та недостатньо продуманої і ефективної політики залучення іноземного капіталу. До 1996 р. режим іноземного інвестування в Україні характеризувався, з одного боку, нестабільністю і деякою непередбачливістю, що певною мірою пояснювалося відсутністю належного правового досвіду, яка диктувала потребу внесення коректив в інвестиційне законодавство (з 1992 по 1996 р. Україна пережила три спроби реформування правової бази іноземного інвестування), а з іншого боку, акцентуванням уваги на наданні різноманітних пільг (перш за все, податкових) іноземним інвесторам, створюючи для них односторонні переваги перед підприємствами тільки з національним капіталом. Однак цей підхід не лише не викликав відчутного зростання великомасштабних іноземних інвестицій, але й призвів до погіршення умов конкуренції на вітчизняному ринку та суттєвого зниження конкурентоспроможності підприємств без іноземного капіталу. Окрім цього, система преференційного податкового режиму щодо іноземного інвестора створила ідеальні умови для ухилення від оподаткування господарських суб’єктів, що залучали іноземні інвестиції (причому у незначних (часто “символічних”) обсягах, які не спрямовувалися на покращення технологічної бази та підвищення управлінського досвіду), а часто – і для втечі капіталу за кордон.

Очевидна нерезультативність наведеного підходу стала причиною перегляду концепції залучення іноземних інвестицій в українську економіку. Основою нового режиму стало зміщення акценту з пільг та гарантій для іноземних інвесторів до створення однакових умов для підприємств як з іноземним, так і з українським капіталом. Але збереження норм щодо вибіркового надання за рішенням уряду податкових пільг для реалізації конкретних інвестиційних проектів в українських умовах панування лобістських угруповань призвело до загострення активності концентрованих інтересів, що спричинило спотворення параметрів конкуренції та перехід до оперування нерівноважними цінами, наслідком чого є деструкція раціональної системи алокації ресурсів. Іншими негативними характеристиками існуючого режиму іноземного інвестування в Україні, які виступають як лімітуючі чинники щодо залучення польського капіталу, є: збереження дискримінаційних, стосовно іноземних інвесторів умов участі в інвестиційних процесах та відсутність ефективного регулювання земельних відносин, пов’язаних з інвестуванням з-за кордону (іноземні інвестори не лише не мають прав на придбання земельних ділянок у свою власність, але часто відчувають значні труднощі щодо отримання прав оренди землі або відповідних гарантій, що є результатом сваволі й корумпованості місцевих органів влади).

Очевидно, що Польща, не володіючи такими великими інвестиційними можливостями, як західні інвестори, особливо ТНК, віддаватиме переваги вкладенню капіталу в менш ризиковий бізнес, ніж український.

Суттєвою перепоною на шляху польських інвестицій в Україну є високий рівень трансакційних витрат, тобто витрат, пов’язаних з координацією і взаємовпливом економічних суб’єктів. Можна виділити такі групи трансакційних витрат польського інвестування української економіки:

·   витрати на пошук інформації (зокрема, в Україні немає повноцінного моніторингу попиту і пропозиції, а також використання іноземних інвестицій) та витрати, пов’язані з несумісністю української та прийнятої у світі обліково-інформаційної системи;

·   витрати на вимір і розрахунки, необхідні для визначення якості інвестиційних об’єктів та ефективності інвестиційних проектів. Невміння українських бізнесменів та експертів, що їх обслуговують, правильно оцінити ефективність, об’єктивно (не занижуючи і не завищуючи) навести переваги і недоліки проектів і правильно обґрунтувати доцільність участі у них можливих інвесторів, надмірно збільшує тривалість передінвестиційної фази інвестиційного циклу, що стримує потенційних іноземних інвесторів, в тому числі й польських;

·   витрати на захист прав власності. В українському законодавстві нечітко визначені права власності іноземних інвесторів. Польських інвесторів не влаштовують надто високі витрати на страхування і захист, арбітраж, складування тощо;

·   витрати захисту від третіх осіб (держави, організованої злочинності тощо). Нестабільність українського законодавства обумовлює необхідність великих затрат на юридичні консультації, найму на роботу кількох (замість одного) юристів і бухгалтерів, які повинні постійно поновлювати інформацію про діюче законодавство;

·   витрати, пов’язані з бюрократизацією і корупцією. Державний апарат, який за нормальних умов повинен розглядатися як сфера послуг, що сприяє розвитку інвестиційного процесу, фактично є інструментом для створення перешкод на шляху іноземного інвестора та унеможливлює так званий “one-stop investment process”, тобто найпростішу процедуру реєстрації іноземних інвестицій;

·   витрати ухилення контрагентів від виконання умов контракту. Ці витрати виникають у зв’язку з низькою платоспроможністю українських підприємств, недостатнім управлінським і маркетинговим досвідом, а часто й небажанням деяких українських бізнесменів виконувати всі договірні зобов’язання.

Основною причиною високих трансакційних витрат, пов’язаних із залученням іноземного, і, зокрема, польського, капіталу в Україну є невирішені інституційні проблеми ринкової трансформації.

Однією з інституційних проблем, що безпосередньо стосується приваблення польських інвестицій, є неефективність існуючої фінансово-кредитної системи України, що, з одного боку, віддзеркалює недостатність капіталу вітчизняних фінансових і банківських інституцій для забезпечення інвестиційних потреб суб’єктів господарювання, які функціонують на території України, а, з іншого боку, детермінує необхідність залучення польських інвестицій саме в банківський сектор української економіки.

Станом на 1.07.1999 р. в Україні налічувалося 28 банків з іноземним капіталом, з яких 4 – з польським: Київський міжнародний банк (м. Київ), Банк депозитно-кредитний “Україна”ЛТД (м.Луцьк), Акціонерно-комерційний кредитно-інвестиційний банк (м. Харків), АТ “Західно-Український комерційний банк” (м. Львів), Представництво “Банку Гендльового у Варшаві А.О” (м. Київ), причому Банк Депозитно-кредитний – з 100 %-вим польським капіталом [26].

Спостерігається тенденція зменшення частки польського капіталу в загальній структурі іноземних інвестицій у банківську систему України. Так, станом на 1.09.1998 р. обсяг польських інвестицій в банківський сектор України у відсотковому відношенні становив 7,7%, тоді як 1.06.1998 р. – 8,53%, а 1.01.1998 – 11,48% [26]. Послаблення зацікавленості польських інвесторів у вкладенні капіталу в українські банки спеціалісти пояснюють, перш за все, нещодавніми кризовими явищами на світових фінансових ринках [24], які спричинили відтік коштів у більш прибуткові сфери світового господарства.

Відсутність достатньої кількості інституцій, що здійснюють страхування українсько-польських зовнішньоекономічних операцій, а також спільного страхового бізнесу, по-перше, заважає переходу організації торговельних операцій на більш зрілий інституційний рівень, а, по-друге, не сприяє раціонуванню ризиків, які виникають в процесі циркулювання капіталу в рамках моделі ЗЕВ України і Польщі. Це, в свою чергу, з одного боку, звужує інвестиційні потоки між країнами, а, з другого боку, розширює потенціал прикладання капіталу в страховий сегмент інфраструктури фінансового ринку. На сьогодні страхові послуги в системі українсько-польських економічних зв’язків залишаються дуже низькодиверсифікованими (сучасні українські страхові компанії обслуговують в основному туристичні й автомобільні потоки). Однак, якщо зараз певний рівень польських інвестицій спостерігається у банківську мережу України, то наразі ми передбачаємо розширення частки польського капіталу в страховому бізнесі та гарантійних фондах, які обслуговують двостороннє співробітництво, зменшуючи загальну ризиковість інвестиційних операцій, пришвидшуючи оборотність інвестиційного і виробничого капіталу, що ущільнить функціональні зв’язки в рамках моделі ЗЕВ.

Недорозвинутість українського ринку цінних паперів та числення помилки в проведенні приватизації, які стали на заваді створенню в Україні інвестиційно привабливих інституційно консолідованих власників, сповільнюють процес залучення польського капіталу через інституційно зрілі системи міжнародного інвестування (фондовий ринок, депозитарні розписки), що суттєво обмежує моливості циркулювання інвестиційних потоків у системі українсько-польських відносин.

Серед перешкод здійснення польського інвестування в Україну і створення спільних з українськими партнерами підприємств, за даними анкетування польських підприємств основними є неефективна податкова політика, яка не стимулює нагромадження і реінвестування капіталу, примушуючи його обертатися в тіньовій економіці, і низький ступінь розвитку фінансово-банківської інфраструктури (вказали 69,2% респондентів).

На думку польських фахівців [матеріали Еконвідділу], передумовами зростання польського експорту та інвестицій в Україну є як політичні чинники (визначеність європейського або азіатського вибору України), так і ринкові реформи в Україні (прийняття положень СОТ, угоди з ЄС та дотримання їхніх положень як шлях до ліквідації торговельних бар’єрів та зміни методів управління економікою).

Фахівці Торговельно-економічного відділу Посольства ПР в Україні окреслили також основні, на їхню думку, чинники промоційної стратегії – передусім, сприяння і заохочення економічного обміну і діяльності польських підприємців, торговельно-промисових палат та інших об'єднань, а також українських підприємців та їхніх об'єднань, визначення промоційної площини та її аналіз та наявність організацій та інституцій, покликаних заохочувати інвестиційну діяльність, кадрове забезпечення, важелі впливу. Серед основних форм заохочення інвестицій з польського боку повинні опинитися також аналіз і вивчення ринку як основа решти форм промоції у країнах із перехідною економікою, промоція ринкових реформ у країні-партнері, співпраця із мас-медіа, виставки, інформаційні носії, конференції, презентації тощо, консультаційна діяльність і пряма допомога (зокрема, у пошуку працівників) для потенційних інвесторів.

Слід наголосити на тісному зв’язку між іноземним і внутрішнім інвестуванням. З одного боку, збільшення обсягів внутрішніх інвестицій є відображенням підвищення нагромаджувальних потенцій національної економіки, яке забезпечується завдяки зростанню ефективності функціонування вітчизняних економічних секторів, що значною мірою, може завдячувати припливу інвестицій з-за кордону. З іншого боку, активізація внутрішньої інвестиційної діяльності є індикатором покращення інвестиційного клімату в країні, що заохочує іноземних вкладників до інвестування саме в цю країну (“демонстраційний ефект”).

Втілення ідеї стратегічного партнерства і формування інвестиційно-виробничої моделі ЗЕВ передбачає не функціонування однієї країни лише як реципієнта (в нашому випадку – України), а другої країни (контрагента) лише як інвестора (в нашому випадку – Польщі), а перехід на такий рівень економічного співробітництва, домінуючою формою якого є взаємний (двосторонній) рух інвестицій. З огляду на це, необхідним є дослідження умов іноземного інвестування не лише України, але й Польщі – реципієнта українських інвестицій.

На відміну від України, Польщі, завдяки комбінованій дії заходів заохочення і досягнутої первинної і вторинної макростабілізації, яка створила передумови для мікрорівневої трансформації та економічного зростання, вдалося стати країною вельми привабливою для іноземного інвестора. Фундаментальні зміни, спрямовані в бік лібералізації режиму іноземного інвестування, внесли такі законодавчі акти, як Закон про іноземні інвестиції (спільні підприємства), Закон про подоходний податок, валютне законодавство та низка нововведень в банківське право. Вони забезпечили зростання притоку іноземного капіталу (до кінця 1998 р. обсяг ПІІ в економіку Польщі досягнув 30,7 млрд. дол. США) і приходу в Польщу бізнесменів високого класу, які сприяють її переходу до ринкової економіки. Окрім традиційних чинників, які визначають інвестиційний клімат держави як сприятливий (великий, ємний внутрішній ринок, системні перетворення, які охоплюють, зокрема, інтенсивний процес приватизації, дешева робоча сила, політична та відносна економічна стабільність), для Польщі притаманні ще й специфічні чинники, такі як близька перспектива членства в Європейському Союзі, вигідне географічне положення, завдяки якому інвестиційні проекти, що реалізуються на території Польщі, можуть бути основою для експортної експансії як в країни ЄС, так і на східноєвропейські ринки, надзвичайно висока динаміка економічного розвитку і перспективи її зростання, вступ Польщі в НАТО, який підвищив безпеку інвестування (маються на увазі в основному інвестиції, пов’язані зі стійким використанням виробничих фондів). Як і в Україні, у Польщі застосовувалася практика надання підприємствам з іноземними інвестиціями податкових пільг, проте вони використовувалися з метою спрямування іноземного капіталу на подолання регіональних диспропорцій і структурного безробіття, впровадження новітніх технологій, переорієнтацію підприємств на експорт тощо. Слід підкреслити, що, незважаючи на надання податкового кредиту підприємствам, які залучали понад 2 млн. ЕКЮ (діяло до 31 грудня 1993 р.), серед 37 тис. суб’єктів з участю іноземного капіталу, зареєстрованих у Польщі, переважають малі і середні підприємства (МСП).

В основі політики регулювання іноземних інвестицій, що надходять у Польщу, лежить принцип національного режиму, який практично виключає будь-яку дискримінацію по відношенню до іноземних вкладників. Однак існує декілька сфер, для ведення діяльності у яких іноземні інвестори повинні отримати спеціальні дозволи (зокрема концесії); деякі обмеження існують щодо купівлі іноземцями нерухомості та землі. Галуззю, яка повністю недоступна для прямих вкладень іноземних інвесторів, є азартні ігри й лотереї.

Динамічний розвиток польського фінансового ринку розширив поле діяльності індивідуальних та інституціональних інвесторів, в тому числі й іноземних. Зростають масштаби ринку акцій, який характеризується значними темпами підвищення капіталізації, а також значення найважливішого елемента вторинного ринку капіталу – Варшавської фондової біржі, де, крім акцій і казначейських облігацій, котируються також акції національних інвестиційних фондів. Зазначене відображає досить сприятливі умови для портфельних вкладень в польську економіку.

Усвідомлюючи потребу у розширенні діапазону послуг, що надаються як фірмам, так і приватним особам, та намагаючись задовольнити вимоги зростаючого усвідомлення суспільства щодо страхування, польський страховий ринок широко відкривається перед діяльністю іноземних страхових організацій, що посилює конкуренцію і сприяє розширенню страхової оферти.

Одним з найважливіших напрямків іноземної інвестиційної діяльності у Польщі є участь зарубіжних вкладників у приватизаційних процесах. За даними Міністерства приватизації Польщі, лише за період з 1990 по 1996 р. прямим іноземним інвесторам було продано 80 державних підприємств, а 67 державних підприємств було придбано на правах володіння контрольним пакетом акцій. Інтенсифікація приватизації польського банківського сектора збільшує участь у ньому іноземного капіталу, що сприяє зростанню серед банків організаційно-технологічної еволюції, розширює сферу їх діяльності та коло послуг, які надаються як корпораційним, так й одиничним клієнтами (консалтингові послуги, гарантована емісія акцій і облігацій тощо). Однак, за показниками кредитного рейтингу, доступу до банківського фінансування, доступу до короткострокового фінансування, Польща хоч і випереджає Україну, проте значно відстає від економічно розвинутих країн. Це свідчить про те, що трансформація польської банківської й фінансової системи ще не вступила у свою заключну фазу.

Регулювання іноземних інвестиційних потоків, які надходять в Польщу здійснює АТ Державне агентство іноземних інвестицій (ДАІІ), основною метою якого є популяризація Польщі як країни, привабливої для іноземних інвесторів, і заохочення їх для здійснення інвестиційної діяльності в Польщі. Агентство розповсюджує допомогу у встановленні контактів між вітчизняними й іноземними партнерами, надає інформацію про потенційні інвестиційні проекти, здійснює повне обслуговування іноземних інвесторів, проводить статистичні дослідження й аналізи, що стосується іноземних інвестицій. Діяльність організації спрямована на максимальне спрощення бюрократичних процедур, пов’язаних з залученням іноземного капіталу, а також на координування функціонування інвестиційних потоків з метою сприяння економічному розвитку Польщі. В Україні ж численні організації та установи, покликані регулювати іноземні інвестиції, часто, не здійснюючи взаємної координації своєї роботи, створюють додаткові бюрократичні перепони на шляху іноземного інвестора й ускладнюють його роботу на українському ринку.

Основними особливостями сучасного етапу процесу надходження іноземного капіталу в економіку Польщі, які, на нашу думку, можуть бути використані як орієнтири розробки стратегії інвестування з України в Польщу є:

· зміщення пріоритетів вкладення капіталу з торгівлі до виробництва. Так, за даними ДАІІ Польщі, в галузевій структурі ПІІ у Польщу частка промисловості (виробничої діяльності) становить 58,3%, фінансового посередництва – 17,6%, торгівлі й ремонтів (10,8%). Така структура інвестування пов’язана із зростанням машин і обладнання у польському імпорті;

· зміщення акцента з створення нових підприємств за участю іноземного капіталу до вкладення інвестицій у вже існуючі підприємства, особливо у ті, в яких вже задіяний зарубіжний капітал і які відрізняються найвищою ефективністю серед польських підприємств завдяки модернізації виробництва та підвищення продуктивності праці;

· значні диспропорції у регіональній структурі іноземного інвестування в Польщу. Найбільшою популярністю серед зовнішніх інвесторів користуються Варшава, Гданськ, Гдиня, Краків, Лодзь, Познань, Щецин і регіон Сілезії []. Найвищою інвестиційною напруженістю і водночас значною абсорбційною здатністю щодо іноземного капіталу характеризуються східні воєводства, в тому числі й ті, що межують з Україною: Подляське (м. Білосток), Люблінське (м. Люблін), Підкарпатське (м. Жешув), що створює великі інвестиційні можливості для українських вкладників, особливо з прикордонних регіонів.

Однак, незважаючи на сприятливий інвестиційний клімат та широкі перспективи, які відкриваються перед іноземним інвестором, що здійснює вкладення капіталу в економіку Польщі, а також те, що Україна є однією з 64 держав, з якими Польща підписала угоду про уникнення подвійного оподаткування [112], обсяги закордонних інвестицій з України в Польщу, як уже зазначалося, залишаються незначними і низькодиверсифікованими (2/3 інвестицій з України, або 0,2 млн. дол., що вкладені в польську економіку, здійснено в хімічну промисловість) [98]. Основними причинами такого стану речей є:

· брак ресурсів у вітчизняних підприємств для здійснення інвестування у зарубіжну економіку;

· недооцінювання економічного потенціалу Польщі, яке є результатом недостатньо вивчених українськими підприємцями абсорбційних можливостей польського ринку та перспектив ведення спільного бізнесу. Частково це пов’язано з відсутністю українсько-польських спільних структур, які б займалися заохоченням, інформаційним забезпеченням і координацією українсько-польської інвестиційної співпраці;

· обмеження на трансферт капіталу з України за кордон.

Можна також припустити, що українські бізнесмени віддають перевагу вкладенню капіталу у економіку країн, які, згідно міжнародних рейтингів, відзначаються нижчим агрегованим показником ризику й вищою економічною ефективністю. Однак ми вважаємо, що це не є беззаперечним чинником невисоких обсягів інвестування українців у економіку Польщі. Так, на початок 1999 р. у географічній структурі ПІІ з України 1-е місце посідала Росія, рейтинговий номер якої у шкалі країнного ризику – 161, 2-е місце – В’єтнам, який за основними економічними й політичними показниками також відстає від Польщі.

Невисокі обсяги офіційно зареєстрованих закордонних інвестицій з України у Польщу, на нашу думку, не відображають реальної картини експорту капіталу, що пов’язано із значними розмірами нелегального вивозу його з країни. Оцінити кількісні масштаби неофіційного вивезення капіталу в Польщу неможливо, однак припускаємо, що вони в декілька разів перевищують обсяги офіційних інвестицій, а можливо й обсяги залучення польських фінансових ресурсів в Україну. Основна небезпека нелегального експорту капіталу полягає у тому, що він не використовується як ефективний механізм покращення конкурентних позицій українських підприємств на польських ринках (зокрема у формі прямого інвестування), а спрямовується на придбання нерухомості, короткострокові банківські вкладення, набуваючи ознак “гарячих грошей”. Таким чином, Україна, вважаючись офіційно реципієнтом польського капіталу, фактично інвестує польську економіку, не розвиваючи при цьому вигідного для себе співробітництва у рамках інвестиційно-виробничої моделі.

Визначення основних напрямків інтенсифікації і вдосконалення інвестиційного співробітництва України і Польщі, а також механізмів, які б забезпечили реалізацію цих напрямків, повинно здійснюватися на основі критеріїв оптимізації структури взаємного інвестування.

Враховуючи багатоцільовий характер формування інвестиційно-виробничої моделі ЗЕВ, ці критерії мають відповідати пріоритетам України як реципієнта польських інвестицій, ієрархізованим за рівнем активності суб’єктів ЗЕВ (внутрішнім, міждержавним/двостороннім, геополітичним). За цих умов, якісне оновлення моделі українсько-польських економічних відносин може бути забезпечене при орієнтації на такі цілі використання інвестиційних ресурсів:

1) на внутрішньому рівні – покращення вітчизняної структури виробництва та експорту в напрямку збільшення частки товарів з високим ступенем обробки, підвищення конкурентоспроможності української продукції на внутрішньому ринку;

2) на міждержавному (двосторонньому) рівні – оновлення та/або посилення відносних переваг України у системі українсько-польських торговельних відносин, ущільнення функціональних зв’язків у рамках моделі ЗЕВ, включаючи реалізацію проектів на субрегіональному рівні;

3) на геоекономічному рівні – підвищення спільної конкурентоспроможності на ринках ЄС, що є результатом активізації і зростання ефективності українсько-польської співпраці, перш за все інвестиційно-виробничої, і виключає антагоністичні зіткнення суб’єктів ЗЕД країн-партнерів.

Узагальнення цих цілей як критеріїв оптимізації структури польських інвестицій в українську економіку дозволяє сформувати пріоритети залучення інвестицій з Польщі в Україну (див.мал.4.1.) та виділити “бажані” і “небажані” інвестиції.

До “бажаних” інвестицій з Польщі відносимо:

·   інвестиції, які б максимально сприяли налагодженню технічного і технологічного обміну, залученню ноу-хау, управлінського досвіду, розвитку виробничо-коопераційного співробітництва й кооперування та сприяли підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції на внутрішньому й зарубіжних ринках тим самим забезпечуючи пожвавлення двосторонньої торгівлі;

·   інвестиції в “інтелектуальний капітал”, тобто фінансові вкладення в науково-дослідну діяльність у вигляді інновацій у виробництві, послугах, венчурних проектах, формуванні нових дослідних колективів, інвестиції в освіту, підвищення кваліфікації, підготовку кадрів. Реалізація цього напрямку інвестиційного співробітництва України і Польщі повинна передбачати також створення відкритих для ЄС та інших країн світу програм, які дозволять задіяти додатковий капітал, використати найсучасніші досягнення науково-технічного прогресу. Таким чином, залучення польських інвестицій в інтелектуальний розвиток України безпосередньо пов’язується з попереднім напрямком пріоритетного інвестування і є його матеріальною основою, а також тим інструментом, який дозволить Україні будувати незалежну зовнішньоекономічну політику і тактику, а не перетворюватися у придаток інших країн, і розглядається нами як засіб прискорення інтеграції у Європейський Союз та світогосподарський простір;

·   інвестиції у розвиток фінансово-банківської, страхової, транспортної, прикордонної і т.п. інфраструктури. Вкладення в інфраструктуру, по-перше, розширюють поле для активізації інвестиційної діяльності, по-друге, зменшують трансакційні витрати для суб’єктів бізнесу, а по-третє, з огляду на вищевказане, викристалізовують відносні переваги, очищаючи відносні ціни від різноманітних нашарувань фінансового і нефінансового характеру, і, відповідно, знижуючи їх.

Фахівці Торговельно-економічного відділу Посольства ПР в Україні визначають, зокрема, такі провідні напрямки інвестиційного експорту в Україну: електроенергетика, видобувна промисловість, с/госп обладнання, модернізація промисловості.

Базовий інституційний і системно-структурний рівень розвитку Польщі і, особливо, України, з одного боку, потребує переходу до вищеперелічених напрямків інвестиційної співпраці, а, з другого боку, не дозволяє повною мірою сприйняти й реалізувати у бізнесовій площині усі ці напрямки. Досягнення пріоритетних цілей інвестування можливе за умов реформування моделі двосторонніх економічних відносин, а також входження обох країн у простір нових геоекономічних структур.

До “небажаних” інвестицій з Польщі відносимо:

·   інвестиції, що викликають негативні екстерналії (наприклад, пов’язані з перенесенням в Україну шкідливих виробництв);

·   інвестиції, які здійснюються у безперспективні з макроекономічної точки зору галузі української економіки, тобто валютні надходження, які деформують структуру розміщення ринкових ресурсів (фінансових, матеріальних, людських), відволікаючи їх з більш ефективних підприємств (галузей) у менш ефективні, що призводить до консервації кризового стану української економіки;

·   інвестиції, які створюють небезпеку виникнення ринку монополіста. Вкладаючи великі кошти у найперспективніше і найбільше у галузі підприємство, іноземний інвестор не лише ставить під загрозу існування інших виробників галузі, а нерідко вимагає від держави-реципієнта ексклюзивних прав і пільг, що для національної економіки є явищем вкрай небажаним (приклад – АвтоЗАЗ Daewoo).

Розв’язання проблеми залучення польського капіталу в українську економіку через формування відтворювальної моделі українсько-польських відносин вимагає врахування чинників, які стримують цей процес і чинників, які йому сприяють. Їх глибокий аналіз дозволить більш об’єктивно здійснювати корекцію політики обох держав в питаннях розвитку економічних відносин, а також внутрішньої політики щодо розвитку національної економіки в цілому. Незважаючи на наявність перелічених перепон, що заважають розвитку ефективної інвестиційної співпраці України і Польщі, у 2000р. 50% польських експертів оцінювали міжнародний імідж України як “скоріше позитивний”, 11% – як “позитивний”, 27% – як “скоріше негативний” і лише 3% – як “негативний”.

·    

Мал.4.1. Чинники, що стримують формування інвестиційно-виробничої моделі українсько-польських економічних відносин

Таким чином, переважна більшість (61%) державного, наукового і бізнесового істеблішменту Польщі вважала міжнародний імідж нашої держави загалом позитивним, при цьому 54% польських експертів були переконані, що імідж України “покращується” .

Специфіка цих оцінок ґрунтується на сприятливому ставленні польських експертів до посилення європейського вектору зовнішньої політики України, а також на позитивній динаміці двосторонніх відносин між Україною і Польщею, яка характеризувалася 35%-ами експертів як “активний прогрес”, а 47%-ми як “помірний прогрес” [76]. Такі оцінки свідчать, по-перше, про значний потенціал розвитку українсько-польських економічних відносин, а, по-друге, про можливість розвитку двостороннього співробітництва не лише в ширину, а й вглиб, охоплюючи нові сфери та насичуючи новим змістом вже існуючі.

Мал. 4.2. Чинники, які сприятимуть формуванню інвестиційно-виробничої моделі в системі Українсько-польських відносин

4.2 Стимулювання взаємних інвестиційних потоків між Україною та Польщею

За коефіцієнтом транзитності території Україна посідає перше місце у Європі, маючи, за висновками англійського інституту “Rendall”, транзитний рейтинг – 3,75 (найвищий у Європі). Однак, відсутність шляхів міжнародного рівня протягом тривалого періоду не дозволяла їй повною мірою використовувати свій геополітичний ресурс. Рішення про будівництво через територію України чотирьох транспортних коридорів (№3 Берлін-Вроцлав-Львів-Київ, №5 Трієст-Любляна-Будапешт-Братислава-Львів-Київ-Москва, №9 Гельсінкі-Київ-Одеса-Будапешт-Александрополіс, №7 Водний-Дунайський, що проходитиме через порти Ізмаїл і Рені)[1], а також розроблена спільно з Польщею концепція коридору Гданськ-Одеса, що має отримати статус загальноєвропейського, створили реально перспективні можливості для України підвищити обсяги товарообігу з країнами Західної, Центральної і Східної Європи, в тому числі Польщею, покращити якість пасажирських перевезень, вирішити низку регіональних проблем, зокрема зменшити соціальну напругу у депресивних районах за рахунок створення мережі побутового і технічного сервісу для учасників руху, зменшити собівартість перевезення пасажирів та вантажів за рахунок оптимізації маршрутів та збільшення швидкості руху.

Однак реалізація інвестиційних проектів розбудови транспортних шляхів потребує напрацювання відповідного досвіду, зокрема вивчення питань функціонування фінансових, інвестиційних та виробничих структур на стадії будівництва і функціонування платних автодоріг, залізничних колій за міжнародними стандартами, сучасних, технічно оснащених складських приміщень. Особливо загострюється потреба залучення іноземних інвестицій (в тому числі польських) та налагодження ефективних коопераційних відносин у зв’язку з неспроможністю держави щодо фінансування, майнової гарантії проектів, а також проблематичністю отримання кредитів вітчизняних банків та інших фінансових структур. Тому підприємства, які відповідатимуть за будівництво та наступну експлуатацію об’єктів залізниці й автошляхів, а також за обслуговування вантажоперевізників та пасажирів, здійснення рекламної, туристичної та іншої діяльності, повинні бути створенні у формі недержавної власності, що значно підвищить обсяги залучення додаткових приватних іноземних інвестицій, а для забезпечення високої ефективності проектів, інвестор повинен обиратися на основі тендерних конкурсів.

Важливою проблемою, що постане перед потенційним польським інвестором проектів розбудови транспортних коридорів, є впевненість у надійності механізму повернення коштів, дія якого повинна бути тривалою (в межах окупності), а обсяги грошових надходжень – чітко обумовлені в часі. Розв’язати цю проблему фахівці пропонують за допомогою передачі автомобільних доріг, побудованих із залученням нетрадиційних джерел фінансування в концесію, з правом концесійної компанії (що складатиметься з учасників з України та, можливо Польщі і третіх країн), справляти плату за проїзд з користувачів дороги.

Для вирішення гострих для України і Польщі проблем забезпечення паливно-енергетичними ресурсами важливе формування портфеля інвестиційних проектів спорудження нафто- та газопроводів через територію обох країн. З точки зору трансформації моделі українсько-польських економічних відносин, створення такого довгострокового активу, як трубопровід, на основі міжнародного кооперування і кооперації, є надзвичайно важливим напрямком співробітництва, оскільки потреба у його експлуатації та відповідній сервісній інфраструктурі призводить до мультиплікації двосторонніх економічних контактів. Однак можливість спільного спорудження трубопроводів зустрічає такі перепони, як нестача коштів в українських потенційних партнерів і невпевненість польської сторони щодо геополітичної, а часом й економічної (мається на увазі неспівмірність потужності майбутнього трубопроводу з витратами на його будівництво) доцільності реалізації проекту (приклад – нафтопровід “Одеса-Броди-Гданськ”). Розв’язати проблему фінансування будівництва трубопроводів через територію України і Польщі можна було б залучаючи кошти підприємств, що знаходяться у ЦСЄ і зацікавлені у їх функціонуванні, зокрема, нафтопереробних. При цьому Польща отримає переваги від надійності українського транзиту, а Україна збереже, а може й збільшить свою частку на ринку постачання (транзиту) енергоресурсів.

Розв’язання завдань, пов’язаних із трансформацією зовнішньоекономічних відносин України з Польщею в реальному секторі, викликає низку інших організаційних вимог, що полягають у переорієнтації застарілої організаційно-функціональної та управлінської структури ЗЕД з обслуговування торговельно-посередницьких і торговельних зовнішньоекономічних зв’язків, зокрема із Польщею, до забезпечення функціонування інвестиційно-виробничої (відтворювальної) моделі ЗЕВ. Нова організаційно-інституційна структура повинна створити для іноземного (в тому числі польського) інвестора належні умови інвестиційної діяльності, відповідати за результати інвестування та пов’язані з ними перетворення, забезпечити ефективність експорту національного капіталу.

Це зумовлює необхідність активного функціонування у її складі не лише державних, регіональних, муніципальних органів влади, зовнішньоторговельних об’єднань, спільних підприємств, а й банків, інвестиційних фондів, бірж, довірчих товариств, страхових компаній тощо, насамперед із спільним володінням капіталу, що передбачає розвиток міжнародного кооперування й кооперації не лише у реальному секторі, а й фінансовому (секторі фінансового посередництва). По-перше, створення спільних фінансових інституцій найкраще забезпечить функціонування спільного капіталу у реальному секторі. По-друге, спільні фінансові структури сприятимуть формуванню стійких каналів руху виробничих факторів. По-третє, орієнтуючись на максимізацію прибутку, фінансові інституції забезпечать недержавний (ринковий) контроль за оптимальністю використання інвестиційного потенціалу шляхом максимізації корисності споживачів по обидва боки кордону.

Потужними і складними фінансово-організаційними структурами, які могли б забезпечувати реалізацію коопераційних відносин одночасно у реальному й фінансовому секторі, є, на наш погляд, фінансово-промислові групи (ФПГ). Об’єднання українського і польського капіталу та управлінського ноу-хау в межах ФПГ з метою технологічної чи/й економічної інтеграції для реалізації спільних інвестиційних проектів може суттєво сприяти покращенню становища підприємств та інших організацій з обох країн, що об’єднали свої капітали, на вітчизняних і зарубіжних ринках, отриманню державної підтримки і, головне, втіленню в життя конкретних господарських завдань, в тому числі й геополітичного та геоекономічного значення. ФПГ може бути сформована навколо промислового підприємства, дослідного інституту, торговельної фірми за обов’язкової участі банку чи іншої кредитної установи і користуватися різними засобами державної підтримки, серед яких надання державних гарантій для залучення різного роду інвестицій, зниження норм обов’язкового резервування для банків, що входять в склад ФПГ, урядова фінансова підтримка ФПГ, що беруть участь у проектах загальнодержавного чи міжнародного значення, надання митних і податкових пільг тощо. Однак, враховуючи зарубіжний досвід діяльності ФПГ, а також недосконалість української законодавчої бази, однозначно говорити про доцільність створення і можливість ефективного функціонування українсько-польських ФПГ поки що передчасно. Формування фінансово-промислових груп може спричинити монополізацію ринку, використання урядових пільг не для підвищення ефективності реалізації конкретних проектів, а для покриття поточних операційних витрат підприємств, диверсифікації власності банків та отримання їх (банків) доступу до безпосереднього володіння і управління підприємствами, що, можливо, і не загрожує економічній безпеці держави, однак заважає оптимальній алокації ресурсів. Досягненню високої ефективності діяльності ФПГ не сприяє і вітчизняне законодавство. Закон України “Про промислово-фінансові групи” не точно визначає організаційну форму ФПГ, орієнтує підприємства на використання застарілих форм управління коопераційними зв’язками за допомогою договорів, обмежує строки функціонування ФПГ лише терміном реалізації затвердженої виробничої програми, консервує державно-монополістичне регулювання процесів створення, функціонування і ліквідації ФПГ. Ще одним суттєвим недоліком Закону “Про промислово-фінансові групи” є те, що він передбачає участь лише одного банку у ФПГ, а це суттєво обмежує її інвестиційні можливості.

Фінансове забезпечення реалізації спільних інвестиційних проектів, зокрема стратегічного геополітичного і геоекономічного значення із вищим строком окупності, може здійснюватися шляхом синдикованого кредитування, яке передбачає кооперування українських і польських банків, тобто об’єднання їх у синдикати з метою мобілізації інвестиційних ресурсів для надання кредиту в особливо великих розмірах. На відміну від кооперації в банківському секторі, що полягає в участі у капіталі, на обсяги якої накладаються законодавчі обмеження, кооперування банків здійснюється на основі добровільної згоди учасників, може мати різностроковий і менш ризиковий характер, а суттєвою його перевагою є створення можливостей для розширення масштабів кредитування. Незважаючи на те, що у високорозвинутих країнах популярність синдикованих кредитів зменшується у зв’язку з інтенсифікацією процесів сек’юритизації, для України і, певною мірою, Польщі, через обмеженість доступу до міжнародного ринку капіталу, утворення банківських синдикатів з метою надання інвестиційних кредитів є одним з найперспективніших механізмів, формування стійких і водночас мобільних каналів переливу капіталу.

Аналіз і оцінка інвестиційних потоків у системі українсько-польських відносин і необхідність трансформації моделі ЗЕВ у відтворювальну, що передбачає розвиток двостороннього кооперування і кооперації, свідчить про необхідність активної позиції держави, урядових структур щодо стимулювання іноземних інвестицій. Світовий та вітчизняний досвід свідчить, що таке втручання опирається на використання різних форм й інструментів, які неоднаково і часто неоднозначно впливають на інвестиційну активність. Це вимагає порівняльного аналізу цих форм та інструментів з точки зору їхньої ефективності, що дозволить вибрати їх оптимальний набір в залежності від цілей і завдань іноземного інвестування. Вивчення літературних джерел, вітчизняного та зарубіжного (зокрема польського) законодавства дозволяє побудувати порівняльну таблицю (див. табл.4.3.).

Існує велика кількість варіантів об’єднання охарактеризованих у таблиці форм та інструментів стимулювання інвестиційних потоків у систему, в рамках якої максимізуються їхні позитивні риси і мінімізуються недоліки. Умовно поєднання тих чи інших форм та інструментів можна розділити на дві групи: ті, що на фоні оптимізації макроекономічних (оптимальна відсоткова ставка, виважена політика грошової пропозиції, стримана фіскальна політика, активні структурні зрушення з метою мінімізації інфляції витрат, підтримка довгостроково рівноважного валютного курсу), правових та інфраструктурних складових інвестиційного клімату сприятимуть активізації процесу інвестування в цілому, а також ті, що забезпечуватимуть підтримку конкретних інвестиційних проектів.

Табл.4.3. Форми та інструменти стимулювання інвестиційних потоків

Безумовно, сформувати чітку деталізовану схему використання форм та інструментів стимулювання інвестиційної активності, особливо у системі двосторонніх, в нашому випадку українсько-польських, відносин, неможливо, однак вважаємо за доцільне окреслити основні напрямки використання і потенційну роль інструментарію стимулювання двосторонніх інвестиційних потоків у трансформації моделі зовнішньоекономічних відносин України – Польщею.

У світовій практиці широке застосування знайшов диференційований підхід щодо надання цільових податкових знижок і податкових пільг, зорієнтованих на активізацію інвестиційної діяльності в окремих галузях чи за визначеними державою напрямками соціально-економічного розвитку. Проте більшість країн, насамперед високорозвинутих, відходить від застосування податкового стимулювання іноземних інвестицій, опираючись на принцип національного режиму і надаючи перевагу іншим важелям регулювання інвестиційних потоків, а податкові використовують переважно локально (у офшорних центрах, ВЕЗ тощо). Усі податкові пільги, пов’язані із підвищенням конкурентних переваг іноземного інвестора на ринку країни-реципієнта, є недоцільними, що довела практика України (див.2.3). Однак, якщо реалізація українсько-польського проекту сприятиме експансії вітчизняного підприємства з польським капіталом на зарубіжні ринки, насамперед західноєвропейські, то з метою підвищення конкурентного потенціалу продукції такого підприємства доцільно знизити податковий тиск, щоб мінімізувати ціну одиниці товару. Після закріплення підприємства на зовнішньому ринку, потрібно відновити податкове навантаження на нього, а негативні наслідки цього кроку будуть компенсуватися дією ефекту масштабу. Проте зазначимо, що можливості використання такого напрямку податкової політики обмежені, оскільки воно може бути негативно сприйняте ВТО, якщо розцінюватиметься як інструмент прихованого протекціонізму чи тіньовий демпінг.

В умовах активізації інтеграційних процесів принциповою стає роль валютних інструментів стимулювання двосторонніх інвестиційних потоків. Ступінь лібералізації валютного законодавства визначає: по-перше, рівень еластичності мобільності факторів виробництва; по-друге, доступність каналів руху капіталу для інвесторів і реципієнтів, вплив на які у зв’язку з дією неринкових чинників (наприклад, трансакційних витрат) нівелюється; по-третє, стійкість і стабільність фінансової інфраструктури. Відповідно, процес ущільнення економічних зв’язків у рамках інвестиційно-виробничої моделі українсько-польських відносин має базуватися на рішенні щодо поступової лібералізації валютного режиму, що дозволить формувати фінансові канали між двома країнами не на спорадичній, а на системній основі і регламентуватиме фінансові контакти мікроодиниць фінансових і грошових секторів обох країн.

Це дасть можливість: суттєво зменшити трансакційні витрати, підвищити у ринковий спосіб гарантії ведення бізнесу для обох країн; диверсифікувати валютно-фінансові контакти, спрямовані на покращення обслуговування фінансовими посередниками суб’єктів фізичної економіки; завдяки лібералізації руху капіталу в рамках моделі українсько-польських відносин випробувати потенціал валютного сектора економіки України, який функціонуватиме у режимі відкритості (що відповідає вимогам ЄС), у відносинах з Польщею як кандидата на вступ у ЄС, що повинно виступити локомотивом зрушень в інтеграційних процесах та підвищити адаптаційні можливості грошового і реального секторів української економіки до стандартів фінансових ринків ЄС. Внаслідок цього утворюється своєрідний фінансовий коридор “Україна – Польща – ЄС”, через який вільно рухатимуться міжнародні інвестиційні потоки; завдяки використанню польського злотого та української гривні в розрахунках по двосторонніх трансакціях без посередництва третьої валюти знизити втрати від валютообмінних операцій, підвищити попит як на гривні, так і на злоті в рамках двосторонніх контактів, що сприятиме включенню національних валют обох країн у валютно-диверсифікаційні рішення українських і польських банків, суттєво спростить систему міжнародних розрахунків і платежів, мінімізує системні, курсові та інші ризики, які виникають в процесі міжбанківських розрахунків в інших валютах.

Використання грошово-кредитних інструментів стимулювання інвестиційної активності в системі українсько-польських економічних відносин є важливим з огляду на каталізацію розвитку фінансово-банківського посередництва для забезпечення руху капіталу та обслуговування капітальних та інших трансакцій, що пов’язані з реалізацією спільних проектів. Оскільки рух коштів в рамках втілення в життя довгострокових проектів опосередковується використанням кредитних ліній або делегуванням уповноваженому банку обов’язків здійснювати оперативний менеджмент рахунків інвестора, то з метою підвищення надійності банків-учасників проекту та мінімізації тарифів за банківські послуги для учасників проектів доцільно розглянути можливість зменшення для банків тягаря по обов’язковому резервуванню. Це може досягатися шляхом виключення певної суми з кредитної лінії або залишків на рахунках інвестора з бази нарахування обов’язкових резервів чи через зменшення норми резервування щодо таких банківських пасивів.

При реалізації довгострокових проектів в рамках двосторонніх контактів принципово важливою є системна надійність здійснення платежів та організації поточного та інвестиційного кредитування. Тому з метою мінімізації структурних дисбалансів ліквідності банків, що обслугують чи кредитують проекти (в тому числі беруть участь у синдикованому кредитуванні), доцільно передбачити застосування важелів рефінансування. По-перше, рефінансування сприятиме подальшому цільовому спрямуванню коштів на реалізацію інвестиційного проекту завдяки підвищенню потенціалу банків-учасників проекту щодо розширення своїх активних операцій. По-друге, рефінансування забезпечить збалансованість поточних вимог та зобов’язань банку у випадку тимчасової незрівноваженості його позиції. По-третє, надходження коштів центрального банку у регіон реалізації значного інвестиційного проекту мультиплікує можливості банків щодо розширення поточного кредитування інституцій-сателітів проекту, малих і середніх підприємств, від активності яких залежить добробут регіону і успішність реалізації проекту.

Враховуючи складність розробки і застосування механізму компенсацій втрат держави, фінансово-банківського сектору, що виникають внаслідок використання фінансово-кредитних інструментів стимулювання інвестиційних потоків (особливо в перехідних умовах), відносно нейтральними і практично однозначно доцільними вважаємо лише ті з них, що стосуються амортизаційної політики. Інші ж фінансово-кредитні важелі бажано зберегти для українсько-польських проектів геополітичного і геоекономічного значення, а право прийняття рішення щодо їх використання рекомендуємо делегувати регіональним і місцевим органам влади.

Як перший важливий етап інтеграції економіки України в європейську економічну систему український Уряд розглядає створення зони вільної торгівлі з країнами ЄС. З огляду на прогрес, досягнутий Україною на шляху вступу у ВТО, Уряд України вже зараз готовий почати предметні консультації щодо підготовки відповідного угоди.

Реалізуються Програма розвитку інвестиційної діяльності в Україні на 2002-2010 р. і Програма “Інвестиційний імідж України" з метою створення сприятливих умов для активізації інвестиційної діяльності і поширення про це інформації серед потенційних інвесторів. Прогнозується, що реалізація заходів Програм дозволить досягти в 2010 році обсягу прямих іноземних інвестицій у розмірі 10 млрд. дол. США, хоча при повному її виконанні прогнозований обсяг іноземних інвестицій може бути досягнуть і раніш. Загальний обсяг інвестицій в основний капітал сягнув 55,8 млрд. гривень у 2005 році, що у 2,4 рази більше в порівнянні з 2000 роком, а в 2010 році цей показник прогнозується на рівні 122,1 млрд. гривень, що в 5,2 рази більше рівня 2000 року й у 2,2 рази більше рівня 2005 року. Значний внесок у залучення інвестицій повинні здійснити спеціальні (вільні) економічні зони і території, де впроваджена спеціальний режим інвестиційної діяльності.

Першочерговим визначене подальше удосконалення нормативно-правової бази інвестиційної діяльності. Зокрема, уже ведеться робота з удосконалення механізмів практичного виконання Законів “Про угоди про розподіл продукції”, “Про концесії”, “Про концесії на будівництво й експлуатацію автомобільних доріг”, що буде сприяти в залученні інвестицій в економіку України.

Заходи щодо просування інвестиційних можливостей в Україні стали основою проекту програми “Інвестиційний імідж України”. Цей документ спрямований на демонстрацію досягнень України у формуванні сприятливого інвестиційного клімату за кордоном. Для цього визначений комплекс заходів щодо поліпшення інвестиційного іміджу України через висвітлення позитивних зрушень економічного розвитку України, а також становлення нашої держави у світі як рівноправного партнера з надійним інвестиційним потенціалом.

Вже реалізується ряд заходів щодо просування інвестиційних можливостей в Україні. За підтримкою Міністерства економіки в 2000 році створений Інтернет-сервер “Інвестиційні можливості в Україні” (домен www.imvu.com.ua) для допомоги регіонам і підприємствам у залученні фінансових засобів під їхні інвестиційні проекти. У рамках цього проекту обласні державні адміністрації забезпечуються методичними матеріалами, організована інфраструктура по зборі і підготовці для розміщення в Інтернету інвестиційних пропозицій і проектів, здійснюються заходи щодо їх просуванню до потенційних інвесторів.

 Серед позитивних явищ у залученні іноземних інвестицій в Україні варто згадати створення Українського центру сприяння іноземному інвестуванню (02.08.2005р.), який було утворено для забезпечення інформаційно-аналітичної, методичної, організаційної та іншої підтримки інвестиційної діяльності іноземних інвесторів та сприяння залученню іноземних інвестицій в економіку України. Подібні організації створено у багатьох країнах світу.

 Основним завданням Центру є інформаційна та організаційна підготовка інвестиційних проектів іноземних інвесторів за принципом "єдиного вікна”, досудове вирішення спорів між іноземними інвесторами та органами державної влади. Завдання центру полягають у практичній реалізації державної інвестиційної політики України, виконання завдань державних органів виконавчої влади в сфері інвестиційної діяльності.

Світовий досвід створення подібних організацій вказує на те, що така практика є ефективною, коли між державою та іноземним інвестором стоїть виконавець, якій знає нагальні потреби інвестора, може інформувати органи державної влади про прогалини в законодавстві, відсутність механізмів реалізації раніше поставлених завдань. На підставі недоліків, що були виявлені на практиці Центром інші органи державної влади можуть вдосконалювати існуюче законодавство, полегшувати процедурні питання, що в свою чергу призводить до поліпшення інвестиційного клімату країни. У своїй роботі Центр спирається на досвід провідних держав світу, яки шляхом створення подібних до Центру установ значно підвищили інвестиційну привабливість та суттєво збільшили обсяг іноземних інвестицій до економіки своїх держав.

 Важливим аспектом діяльності Центру є налагодження тісної співпраці з місцевими органами виконавчої влади, знання специфіки окремих регіонів України з метою надання іноземному інвестору найбільш повної інформації стосовно економічної ситуації в регіоні, особливостей інвестування у той чи інший регіон, спрощення роботи з місцевими органами виконавчої влади. Досудове врегулювання спорів між іноземними інвесторами та органами державної влади, є функцією, яка значно полегшує процедуру вирішення спірних питань та дозволяє всім зацікавленим сторонам знайти компромісне рішення щодо спірного предмету, що в свою чергу підвищує довіру іноземних інвесторів до державних органів та формує позитивний імідіж інвестиційний імідж держави. Досудове вирішення спорів дозволяє полегшити формалізований судовий процес, що призводить до спрощення процедури звернень інвесторів та пошуку діалогу з органами державної влади. Формування позитивного інвестиційного іміджу України на світовій арені дозволить не тільки залучити та суттєво збільшити обсяг іноземних інвестицій, а також сприяти встановленню іміджу України, як держави зі стабільним економічним становищем. Підготовка довідково-інформаційних та рекламних матеріалів щодо інвестиційного іміджу України та поширює їх, у тому числі з використанням Інтернету, є однім із приоритетних напрямків роботи Центру.

 Центр набув членства у Всесвітній асоціації агентств сприяння інвестиціям (WAIPA), яка об’єднує аналогічні установи й організації понад 150 держав світу. Членство у Всесвітній асоціації агентств сприяння інвестиціям позитивно впливає на інвестиційний імідж України, відкриває можливості обміну досвідом з провідними ІРАs світу та поширення інформації про Центр через веб-сайт WAIPA. Центром укладено 12 Меморандумів про співробітництво та координацію дій у сфері залучення інвестицій – це Вінницька, Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Київська, Луганська, Львівська, Рівненська, Сумська, Хмельницька, Чернігівська та Тернопільська області.

Було створено власний веб-сайт Центру #"460797.files/image009.gif">

Мал.4.1 Структура прямих польських інвестицій за 2007р.

Як бачимо, Польща з загальною сумою інвестицій у 330 млн. дол. США є 11 за обсягом інвестором в Україні, польські інвестиції, таким чином, становлять 1,7% загальної суми іноземних інвестицій.

Отже, до сфери взаємовигідного співробітництва між Україною та Польщею належить обопільне вкладення інвестицій у розвиток економіки країн та створення спільних підприємств. На VІІ українсько-польському економічному форумі, що відбувся у червні 2004 р. в Ялті, наголошувалося на зростанні обсягів надходжень в Україну інвестицій з Польщі. На початок 2004 р. капітал польських інвесторів в українських підприємствах становив понад 160 млн дол. і зріс лише за 2003 р. на 53 млн дол.

На 01.01.2004 р. в Україні було зареєстровано 837 підприємств з польським капіталом, що становить близько 8,9% усіх підприємств із іноземним капіталом в Україні. Ріст обсягу прямих польських інвестицій в Україні був у 2003 році вдвічі більшим, ніж у попередньому році і становив 54,9 млн. USD. На кінець 2003 року структура прямих польських інвестицій в Україну виглядала таким чином: s промисловість – 55,6%, у тому числі хімічна – 3,7%, деревообробна – 4,3%, харчова – 9,9%, металургічна – 3,7%, мінеральних речовин – 2,3%, легка – 2,1%; s фінансовий сектор – 27,4%; s торгівля – 11,2%; s інші – 5,5%.

У цей період фінансовий сектор репрезентували Кредит банк Україна (Львів), PeKaO SA Україна (Луцьк) та Polish-Ro. Кредит банк є другим за розміром капіталу банком, що має іноземний капітал в Україні. Особливої уваги серед польських інвестицій у 2003 році варті передусім:

· сконцентровані у Яворовській спеціальній економічній зоні: Bella Centr – виробництво засобів гігієни; Cyfral – виробництво сучасних телефонних апаратів; Polfarmex i Terpol – фармацевтичні препарати; Marbet – декоративні елементи для приміщень; Lamella – пластикові вироби широкого вжитку;

· у Нововолинькій зоні спеціального інвестування Romet – фабрика велосипедів;

· Can Pack – металеві баночки для напоїв (Вишгород);

· Inter Groclin – виробництво автомобільних сидінь;

· Polifarb Cieszyn – Wrocław i Śnieżka (виробництво фарб і лаків). Śnieżka свій перший рік на ринку України закінчила із помітним прибутком, що спонукало фірму до подальшого капіталовкладення – було відкрито другий завод, розпочалась діяльність в інших країнах СНД (Росія, Білорусь, Молдова);

· виробники меблів - Forte (Донецьк); Nowy Styl – стільці, крісла, дивани, меблі (Харків); VIKO –офісні меблі і обладнання для магазинів (Луганськ);

· веде інвестиційну діяльність і лідер польського виробництва керамічної плитки Opoczno, Plast та лідуюча у цьому секторі послуг страхова компанія PZU S.A.;

· Farko – виробництво вікон для горищ;

· Konspol – виробництво курятини;

· Plast Box – виробник продукції із пластику і штучних матеріалів;

· AGD ZELMER – виробник обладнання із м. Жешув;

· AGD та Cersanit – виробник керамічної плитки.

Згідно українських джерел обсяг прямих українських інвестицій у Польщі на кінець 2003 року становила лише 0,3 млн. доларів США. Проте згодом одна з найбільших українських фірм – Промисловий союз Донбасу зацікавився купівлею акцій польського металургійного комбінату у Ченстохові.

Польща і Україна співпрацюють також у секторі інфраструктури, про що свідчить будівля нафтопроводу Одеса-Броди для транспортування каспійської нафти. Крім того, Україна є важливим партнером Польщі роцесі налагодження транспортування товарів з Далекого Сходу транссибирською магістраллю до Славкова.

Особливо сприятливу роль у зростанні обсягу прямих польських інвестицій в Україні і покращення інвестиційного клімату в цілому відіграло проголошення 2004 року роком Польщі в Україні. Відбулися числені заходи, що мали на меті промоцію польського бізнесу і культури в Україні. Важливу роль відіграли виставки польської промисловості і виробників, зокрема, найбільшим таким заходом стала національна виставка ПОЛЕКСПО у Харкові (28.09.-01.10.2004). Серед найважливіших виставок польських товарів і послуг варто назвати:

· У Києві – Інтершарм (косметика), Продекспо (продовольчі товари, напої), Будівництво і архітектура (будівництво, архітектура, освітлення, електрообладнання), Акватерм (каналізація і обігрів), AGRO (переробка с/г продукції, с/г машини і обладнання), SIAMAC (автомобілі, сервіс, запчастини і обладнання), UKRAINE’04 (туризм), Kiev Expo Mebel (меблі і аксесуари), Нафта і газ (енергетика), World Food – (продовольчі товари);

· У Львові – Auto-Tech (автомобілі, автобуси, запчастини, дорожна і гаражна техніка), Gal-Med (медична техніка, інструментарій, обладнання кабінетів і лікарень, ліки, реабілітація);

· В Одесі – Інтертранспорт (транспорт, логістика).

4.4 Фінансування польських інвестицій з фондів ЄС

Говорячи про участь інституцій ЄС у фінансування іноземних інвестицій, можна виділити 2 напрямки, за якими фінансуватимуться конкретні проекти – фінансування проектів державного рівня безпосередньо з бюджету ЄС та фінансування окремих інвестицій конкретних комерційних фірм. За першим напрямком, згідно доповідді міністра закордонних справ ПР Радослава Сікорського на засіданні 41 Сейму 05.07.2009 року [135], Польща вважає Східне партнерство першою власною авторською ініціативою, яку було успішно запроваджено до зовнішньої політики ЄС і яка відповідає одній з ключових цілей польської закордонної політики – зближення держав Східної Європи із ЄС. Польща багато зробила як на рівні розробки концепції, так і з політичного боку, отримала підтримку держав-членів, Єврокомісії та інших інституцій. Схвалення цього проекту повинно перетворити Польщу на активного гравця європейської політики на Сході. Польща зацікавлена у тому, аби на наступній зустрічі на найвищому рівні Східного партнерства у 2011 році оголосити про перші результати роботи, пілотні проекти (регіонального розвитку, охорони памяток культури, прав людини, запобігання катастрофам, охорони навколишнього середовища і боротьби із корупцією), проте справжні наслідки можна очікувати лише у період 2015-2020рр., коли проекти буде профінансовано бюджетом ЄС.

На початок реалізації партнерства ЄС призначив – за пропозицією Єврокомісії – до 2013р. 600 млн євро, з яких 250 млн видвлено на цю ініціативу з фонду Європейського інструменту сусідства і партнерства та додатково 350 млн. буде виділено з резервних фондів бюджету ЄС на так звані зовнішні цілі. Ці кошти є доповненням виділених раніше для цих країн засобів на реалізацію двосторонніх програм у розмірі близько 3,5 млрд євро. У багатьох випадках може розглядатися додаткове фінансування проектів із держбюджетів країн-членів, у тому числі Польщі.

Для Польщі партнерські країни, Україна передусім, є пріоритетним напрямком фінансування з Фонду закордонної допомоги. ЄС виділить додаткові кошти на реалізацію енергетичних програм, зокрема, модернізації української газотранспортної системи та на розвиток проету Набукко. Партнерство фінансуватиметься також за рахунок міжнародних фінансових інституцій, зокрема, Європейського інвестиційного банку, який вже передбачив на ці цілі 3,7 млрд євро, а також ЄБРР. Особливо ефективними є кошти із інструменту сусідської інвестиційної підтримки (NIF), який розрахований на довготривале фінансування із європейських фінансових інституцій і слугує кредитними коштами на інвестиції у інфраструктуру. На 2008-2013рр. Єврокомісія призначила у рамках цього інструменту 700 млн. євро, а внески країн-партнерів до створеного спеціального фонду становлять нині 37 млн євро. Польша сплатила у NIF 3 млн євро з указанням,що їх необхідно використати на проекти у Східній Європі, що становить 3 місце (після Німеччини і Франції) серед держав ЄС за розмірами такого внеску.

 У рамках Секторної операційної програми ЄС «Зростання конкурентності підприємств» передбачено м.ін., ряд заходів, що дозволяють одержання дотацій на інвестиції для польських фірм: це стосується пунктів 2.3 - ,,Збільшення конкурентності малих і середніх підприємств шляхом залучення інвестицій» та підпункт 2.2.1 - ,,Підтримка підприємств – нових інвесторів''[136].

Таблиця Рецепієнти дотацій

Таблиця Фірми, на які не поширюється дотаційна програма

Таблиця: Проекти, що фінансуються

Додатковими критеріями для фірм є участь у так званих горизонтальних векторах політики ЄС – рівні права жінок і чоловіків, розвиток інформаційного середовища і охорона навколишнього середовища. Також враховується іноваційність проекту. За ПП 2.2.1. підприємець може отримати дотацію у випадку, якщо він виконає одну з вимог, зокрема, сума нової інвестиції не менша ніж 10 млн євро, або 500 тисяч, якщо інвестиція стосується розбудови або модернізації вже існуючого підприємства і призведе до відкриття щонайменш 100 робочих місць на термін не менший, ніж 5 років, або ж у результаті нової інвестиції було відкрито щонайменш 20 робочих місць на період не менший, ніж 5 років, було одночасно запроваджено технологічну іновацію, вона дозволила покращити стан навколишнього середовища у місцевості, або ж нова інвестиція розташована на терені технологічного або промислового парку.

Таблиця: Розмір дотації

Наочним прикладом дофінансування дотаціями ЄС діяльності польського інвестора в Україні є діяльність фірми-виробника деревяної паркетної дошки Barlinek Invest, дочірнього підприємства АТ Barlinek, зокрема Європейський банк реконструкції і розвитку (ЕБРР) виділив 9,5 млн євро на фінансування інвестиції у виробництво біопалива (пелет) і тартак у м.Косів (Україна) – загальна вартість інвестиції 12 млн євро. Критеріями виділення дотації стало твердження, що,згідно звіту ЄБРР, участь Барлінка в українській економіці призведе до підвищення ефективності лісового господарства, трансферу технологій та залучення нових прямих іноземних інвестицій. Окрім того, інвестиція реалізується на території, де віддавна є виробничі будівлі, що не використовуються, і в яких раніше відбувалося виробництво з обробки деревини.

У 2008 році «Barlinek Invest», компанія групи «Барлінек», офіційно відкрила у Винниці своє перше закордонне підприємство із випуску барлінецької дошки. Завдяки виробництву 2 мільйонів квадратних метрів багатошарової дошки для підлоги у рік фірма перетворилася на найбільшого постачальника на українському ринку. При обранні локалізації вирішальне значення мав доступ до сировини, передусім, динамічний розвиток ринку місцевого і сусідніх країн. Загальна вартість будівництва підприємства склала 50 млн євро [112]. Було залучено власні кошти від випуску акцій, зовнішнє фінансування із ЄС.

Так само, як і на підприємствах компанії у Польщі, у Винниці відбувається повний процес обробки деревини, від сировини до готової підлоги. Тому, окрім виробничої лінії із випуску дошки для підлоги, було створено повну виробничу базу: склад сировини, тартак для різних порід деревини із фризовим цехом, сушильним відділенням, пакувальну лінію, склад продукції та логістичний центр. Окрім цехів, безпосередньо пов’язаних із виробництвом, на території підприємства розташовано котельню і завод біопалива (пелет) із потужністю 17 тис. тон на рік, який використовує навіть мокрі залишки деревини і тирсу. Політика компанії полягає у максимально економічному використанні сировини, тому технологія виробництва барлінецької дошки та біопалива є безвідходним і сучасним, яке спирається на перевірені євростандарти. Барлінек виступає із цікавими екологічними ініціативами, зокрема, акцією висаджування молодих дерев (Акція «1 за 1»), яка проводиться одночасно в Україні і Польщі.

Початково планувалося, що напівфабрикати з хвойних порід деревини постачатимуться українськими підприємствами, проте це виявилося неможливим через слабкий розвиток місцевої деревообробної промисловості. Було закуплено тартак, що відповідав вимогам інвестиції, у місцевості Косів (390 км від Винниці). Об’єкт було значно модернізовано і відкрито на його базі підприємство із випуску напівфабрикатів із деревини хвойних порід. Так само, як і у Винниці, у Косові діятиме завод із виробництва пелет із потужністю близько 35 тис. тон на рік, у фінансуванні якого взяв участь ЄБРР. Таким чином Барлінек став найбільшим підприємством деревообробної промисловості в Україні і найбільшою і найсучаснішою інвестицією у цю галузь.

Українське підприємство Барлінек дозволило створити 800 робочих місць. Більшість працівників, у тому числі і на керівних посадах, є громадянами України. Річна навчальна програма для обраних кандидатів дозволила їм повністю підготуватися до участі у виробництві. Участь Барлінек дозволяє більш ефективно управляти лісовим господарством України і залучати нові технології.

Найчастіше польські фірми отримують дотації на рекламну діяльність. Так, з 23 проектів, на які фірма MAKRO-PLAST одержала часткове (до 60%) фінансування ЄС за різними програмами (PHARE 2001, PHARE 2002, SPO WKP, RPOWP 2007-2013) і які стосувалися виставкової і рекламної діяльності фірми на теренах колишнього СРСР (Росія, Україна, Казахстан, Узбекистан, Азербайджан, а також Румунія і Франція), консультативної і технічної допомоги, закупівлі обладнання і впровадження нових технологій, лише кілька мікродотацій стосувалися України: участь у Міжнародній виставці «Архітектура і будівництво 2005» (Київ, 9 722 зл.), «КИЇВБІЛЬД-2006» (14 865 зл.), «КИЇВБІЛЬД-2007» (9 510 зл.), «КИЇВБІЛЬД-2008» (16 191 зл.) із виразною тенденцією до зростання виділених коштів, для порівняння – участь у аналогічній виставці у Москві дофінансовано на суму 20 тис. злотих. Проте навіть така можливість створює сприятливий грунт для польсько-української співпраці, більш активна участь наших підприємців у виставках дозволить інвесторам реалізувати проекти.

Треба зазначити, що переважна більшість дотацій з фондів ЄС йде на фінансування самоврядових проектів та таких, що здійснюються на території Польщі, особливо у транскордонних територіях із ЄС (Словакія, Німеччина). Так, станом на 3 січня 2010 року було призначено таких дотацій на суму понад 100 млрд злотих. За даними Інформаційної системи РП KSI SIMIK 07-13 з початку дії програм дотацій і до 3 січня 2010 року було подано 101,5 tys. Подань на повне фінансування інвестицій на суму 233,3 млрд злотих, з них за рахунок ЄС 72,8 млрд злотих, що складає 27% усіх дотацій на роки 2007-2013.[136], дуже незначна частка пов’язана із східним кордоном, незважаючи на те, що працює окрема програма розвитку східних регіонів Польщі, яка дає значний потенціал для розвитку польсько-українського співробітництва у цій сфері. Передусім, самі потенційні інвестори недостатньо використовують надані можливості, обмежуються фінансуванням участі у виставках, рекламних кампаній, обирають інвестування внутрішніх проектів.

Як уже зазначалося, дофінансування нової інвестиції можливе лише за умови, що її вартість становитиме не менш як 1 млн. євро або 500 тис. євро, якщо йдеться про вдосконалення або модернізації уже діючої інвестиції, яке несе за собою покращення стану навколишнього середовища і призведе до відкриття щонайменше 100 робочих місць на період не менший, ніж 5 років. Інші умови можуть реалізовуватися лише на теренах технічних парків і стосуватися запровадження іновацій. Система обрахунку дотації взагалі є тісно пов’язаною із кількістю новостворених робочих місць і не може преревищувати 4 тис. євро на кожне. Окрім того, обсяг дотованої інвестиції залежит від регіону, у якому вона реалізовуватиметься, варіюється від 30 до 50% на території Польщі і обраховується окремо у випадку закордонних інвестицій. Таким умовам відповідає наразі лише діяльність фірми Барлінек, про яку йшлося вище.

Проте це можна віднести до тимчасових тенденцій, які повинні змінитися за умови покращення інвестиційного клімату в Україні і з насиченням польських земель євро дотаціями. Можливість отримання таких дотацій є значним стимулом для різного масштабу польських фірм для реалізації своїх планів в Україні.

Висновки до Розділу 4

Формування відтворювальної моделі економічних відносин України з Польщею, основою якої є взаємні інвестиційні потоки, з одного боку, підвищить ефективність ринкової трансформації української економіки, структурних перетворень і оновлення товаровиробництва і структури експорту, а з другого боку, переведе українсько-польське співробітництво на якісно вищий щабель, дозволить реалізувати весь його спектр на принципах стратегічного партнерства та у довгостроковій перспективі сприятиме економічній інтеграції України у Європейський Союз на взаємовигідних партнерських засадах.

Аналіз і оцінка інвестиційних потоків у системі українсько-польських відносин і необхідність трансформації моделі ЗЕВ у відтворювальну, що передбачає розвиток двостороннього кооперування і кооперації, свідчить про необхідність активної позиції держави, урядових структур щодо стимулювання іноземних інвестицій. Як перший важливий етап інтеграції економіки України в європейську економічну систему український Уряд розглядає створення зони вільної торгівлі з країнами ЄС.

Як бачимо, інвестиційна співпраця є надзвичайно перспективним напрямком розвитку польсько-українських економічних відносин.

Для Польщі партнерські країни, Україна передусім, є пріоритетним напрямком фінансування з Фонду закордонної допомоги та інших джерел. Позитивний досвід найуспішніших польських інвесторів в Україні свідчить про перспективність даного виду співпраці особливо з огляду на участь Польщі та України у ЄВРО 2012.

ВИСНОВКИ

Отже, під інвестиціями розуміють всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності, в результаті чого створюється прибуток або досягається соціальний ефект. Інвестиційна політика представляє собою частину загальної і фінансової стратегії підприємства, яка заключається у виборі і реалізації найефективніших шляхів розширення об'єму його активів для І забезпечення основних напрямків його розвитку. Інвестиційна політика підприємства передбачає формування окремих напрямків інвестиційної діяльності підприємства у відповідності із стратегією його економічного розвитку. Інвестиційна політика держави здійснюється через механізм державного регулювання.

В економіці України у цьому відношенні склалася непроста ситуація. Держава, що збідніла внаслідок гострої економічної кризи, втрачає надійні джерела необхідного інвестування. І тепер, прагнучи, хоча б з чималим запізненням, відродити й активізувати політику відтворення як основу стабілізації та оновлення національного товаровиробництва, наразилася на протидію певних політичних і економічних сил. Концентрація фінансового капіталу у сферах нових структур, тіньового обігу та банківської системи, які не прагнуть до виробничого інвестування, по суті, гальмує відтворювальні процеси, економічну стабілізацію і зростання.

Аналіз надходження іноземних інвестицій в Україну свідчить, що на сьогодні ще не створено належної бази для залучення капіталів з-за кордону. Тому найважливішими умовами залучення інвестицій є стабілізація макроекономічного середовища, а також удосконалення законів і нормативних актів. Але, водночас, дані питання не можуть бути розв'язані без загальної соціально-економічної стабілізації в країні.

Найістотнішою перешкодою для діяльності іноземних інвесторів в Україні є недосконалість відповідного законодавства. Спроби вдосконалення нормативних актів згідно з цілями України, а також мотивації іноземних партнерів зумовили часті зміни в українському законодавстві. Ускладнює ситуацію і практика коригування нормативних актів під час їх руху від верхніх рівнів управління до нижніх. Залученню інвестицій перешкоджають нерозвинутість комунікаційних засобів, незабезпеченість повною, надійною нормативно-правовою та комерційною інформацією.

Тому для стимулювання залучення інвестицій та усунення негативних тенденцій в економіці України доцільно здійснити ряд заходів, спираючись на принципи: · стабільності основних законодавчих актів щодо умов іноземного інвестування; · диференційованого підходу до податкових та інших пільг для іноземних інвесторів – з урахуванням обсягів і форм інвестування, а також пріоритетів у розвитку економіки України; · надійності, доступності та оперативності організаційного та інформаційного забезпечення залучення іноземних інвестицій. Головне тут: створення привабливого інвестиційного клімату; створення міжнародного образу країни як такої, що надає інвестору кращі, ніж інші країни, можливості.

Аналіз стану основних секторів української і польської економіки дозволяє констатувати домінування в Україні детенсивного типу виробничої системи з ознаками екстенсивності, а в Польщі – інтенсивного типу, що, поряд з неадекватністю галузевої структури та інституційною несумісністю економік країн-партнерів значною мірою детермінує існування неефективної моделі українсько-польських економічних відносин. Несумісність ВЕС, а також панування протягом тривалого періоду постачально-збутової зовнішньоекономічної моделі у системі співробітництва України і Польщі (в рамках РЕВ), спричинила домінування в українсько-польських відносинах найпростіших форм співробітництва, а саме зовнішньої торгівлі.

У системі українсько-польських економічних контактів починають з’являтися ознаки інвестиційно-виробничого співробітництва. Негативний інвестиційний клімат в Україні та нераціональне використання інструментів стимулювання інвестиційних потоків детермінують невисокі обсяги надходження польських інвестицій в українську економіку, неефективну галузеву структуру вкладень, недосконалість форм залучення польського капіталу, низький середній розмір інвестування в конкретні проекти, нерівномірність надходження інвестицій по регіонах, незадовільну участь польських інвесторів в інноваційних процесах.

На основі орієнтирів (цілей) використання інвестиційних ресурсів на внутрішньому, міждержавному (двосторонньому), геоекономічному рівні активності суб’єктів ЗЕД визначено пріоритетні і “небажані” сфери залучення польського капіталу в економіку України. До пріоритетних відносимо інвестиції, які максимально сприятимуть налагодженню технічного і технологічного обміну, залученню ноу-хау й управлінського досвіду, розвитку виробничого кооперування і кооперації та забезпечать підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на внутрішньому і зарубіжних ринках; інвестиції в “інтелектуальний капітал”; інвестиції у розвиток фінансово-банківської, страхової, транспортної, прикордонної інфраструктури, що сприятимуть згладженню інституційних диспропорцій. “Небажаними” інвестиціями вважаємо вкладення, що викликають негативні екстерналії; інвестиції у безперспективні галузі; інвестиції, які створюють небезпеки виникнення монополістичного ринку.

Можна визначити такі механізми трансформації існуючої моделі економічного співробітництва України і Польщі: міжнародне кооперування і кооперація, розвиток яких зміцнюватиме економічні зв’язки по кожній ланці відтворювального процесу; застосування інструментів стимулювання процесів інвестування, що забезпечить ефективне циркулювання двосторонніх українсько-польських інвестиційних потоків, створення адекватного організаційно-інвестиційного каркасу ЗЕВ; транскордонне співробітництво українських і польських регіонів, яке сприятиме використанню геоекономічного потенціалу України і попередить негативні наслідки розширення ЄС до східних кордонів Польщі; участь України і Польщі у спільних субрегіональних структурах, яка створює інституційний каркас транскордонної економічної співпраці і забезпечить успішну інтраекцію України у геополітичний простір ЦСЄ, зокрема у Балто-Чорноморську вісь єврорегіонального співробітництва.

Література

1. Закон України «Про інвестиційну діяльність», Київ, 18 вересня 1991р., № 1560-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 47.

2. Закон України "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні", К, 1994.

3. Закон України "Про режим іноземного інвестування" від 19 березня 1996р. №93/96 - ВР.

4. Указ Президента України "Про основні напрямки інвестиційної політики на 2002-2004 рр." від 31.05.2002 р.

5. Батура О. В., Комарова К.В. Іноземні інвестиції в системі становлення ринкової економіки України. — Д. : Наука і освіта, 2002. — 180с.

6. Борщ Л.М. Інвестиції в Україні: Стан, проблеми і перспективи.- К.: Т-во “Знание”, КОО, 2002.-318 с.

7. Борщенко В.В. Іноземні інвестиції як чинник регіонального розвитку // Фінанси України. - 2003.-№ 10.- сс. 108-115.

8. Вахненко Т. Теоретичні засади регулювання міждержавного ринку капіталів // Економіка України. – 2001. – №8. – с.12-21.

9. Видобора В.В. Іноземні інвестиції як фактор економічного зростання: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.01.01 / Одеський держ. економічний ун-т. — О., 2004. — 20с.

10. Вовченко О.Л. Інвестиції: економічна сутність та форми // Актуальні проблеми економіки. - 2004. - N 6. - C. 18-24.

11. Вплив розширення Європейського Союзу на іноземні інвестиції і зовнішню торгівлю послугами в Україні / В.К. Олефір // Економіка і прогнозування. — 2002. — N 3. — С. 102-116.

12. Гаврилюк О.В. Іноземні інвестиції / НАН України; Інститут світової економіки і міжнародних відносин. — К., 1998. — 200с.

13. Гайдуцький П.І., Баліцька В.В., Суярко С.М., Черванчук С.А., Трифонов С.В. Іноземні інвестиції в Україні / Павло Іванович Гайдуцький (ред.). — К. : Редакційно-видавниче відділення УкрІНТЕІ, 2004. — 248с.

14. Генеза ринкової економіки (політекономія, мікроекономіка, макроекономіка, економічний аналіз, економіка підприємства, менеджмент, маркетинг, фінанси, банки, інвестиції, біржова діяльність, планування): Терміни. Поняття. Персоналії: Навч. екон. слов.-довід. для студ. вищ. закл. освіти усіх рівнів акредитації / Ред.: Г.І. Башнянин; В.С. Іфтемічук. — Л.: Магнолія плюс, 2004. — 682 с.

15. Грідасов В. М. Інвестування: Навч. посіб. для студ. вузів / В. М Грідасов, С. В.Кривченко, О. Є. Ісаєва. - Київ: ЦНЛ, 2004. - 164 с.

16. Данілов О.Д. Інвестування: навч. посіб. / О.Д. Данілов, Г.М. Івашина, О.Г. Чумаченко. - К.: Видавничий дім “Комп’ютер-прес”, 2001. - 362 с.

17. Даниленко А.А. Прямі іноземні інвестиції в промисловість України (механізми активізації та підвищення ефективності): Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.05.01 / Київський національний економічний ун-т. — К., 2003. — 19с.

18. Діденко Я.О. Удосконалення прямого іноземного інвестування// Фінанси України. - 2001.- № 12.- сс.96-105.

19. Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки: Навч. посіб.- 5-е вид. К.: Знання, 2006.

20. Єрмілова К.В. Прямі іноземні інвестиції в умовах формування глобального економічного простору: автореф. дис... канд. екон. наук: 08.00.02 / Донецький національний ун- т. — Донецьк, 2009. — 20с.

21. Залучення прямих іноземних інвестицій як фактор розвитку міжнародного підприємництва / І.С. Антонюк // Соц.-екон. дослідж. в перехід. період. Пробл. формування і реалізації політики сприяння розвиткові підприємництва в Україні: Щорічник наук. пр. — 2002. — Вип. 1. — С. 139-144.

22. Злупко С.М. Інституційно-інвестиційна теорія Михайла Туган-Барановського та її вплив на світову інвестологію // Фінанси України. - 2004. - N 4. - C. 3-16.

23. Золотарьов А., Кузькін Є., Волик І. Фактори зростання ефективності інвестицій у промисловості // Економіка України. – 2000. – №12. – сс.31-36.

24. Іваненко-Свинцицька І.Є. Активізація іноземного інвестування в національну економіку // Формування ринкових відносин в Україні. - 2003. - N 11. - C. 9-14.

25. Іваненко-Свинцицька І.Є. Іноземні інвестиції в Україні: стан та можливості залучення // Формування ринкових відносин в Україні. - 2003. - № 4. - С. 42-47.

26. Іноземні інвестиції як чинник розвитку малого та середнього бізнесу в Україні: матеріали міжнар. наук.-техн. конф., 17 жовтня 2008р. / Дніпропетровська обласна держ. адміністрація ; Управління зовнішніх зносин та зовнішньоекономічної діяльності ; Товариство "Знання" України ; Кафедра політекономії Національної металургійної академії України / В.М. Тарасевич (заг.ред.). — Д. : Товариство "Знання" України, 2008. — 107с.

27. Ковач Л.Л. Українсько-польське економічне співробітництво в 1991-1999 рр. – Дисертація на здобуття наук. ст. кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – Історія України. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. — Київ, 2003. — 216 л.

28. Комаров В. Інвестиції в СНД // Економіка України. – 2003. – №2. – с. 74-82.

29. Іноземні інвестиції як чинник розвитку малого та середнього бізнесу в Україні: матеріали міжнар. наук.-техн. конф., 17 жовтня 2008р. / Дніпропетровська обласна держ. адміністрація ; Управління зовнішніх зносин та зовнішньоекономічної діяльності ; Товариство "Знання" України ; Кафедра політекономії Національної металургійної академії України / В.М. Тарасевич (заг.ред.). — Д. : Товариство "Знання" України, 2008. — 107с.

30. Козловська А. Cхідне партнерство - інструмент для повної інтеграції з ЄС //International Review, 2008, No. 2 – С.47.

31. Косак В. М. Іноземні інвестиції в Україні (цивільно-правовий аспект). - Львів, 1996.

32. Крейдич І.М. Формування комплексу задач забезпечення результативності інвестування в Україні // Економіка. Фінанси. Право. - 2003. - N 11. - C. 29-30.Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність. Навч. Посібник.-Київ: ЦУЛ, 2003.- 376с.

33. Малий І. Іноземні інвестиції: Стимулювання: Зарубіжний досвід: Шляхи залучення в економіку України / Науково- дослідний фінансовий ін-т при Міністерстві фінансів України. — К., 1999. — 43с.

34. Мацибора Т.В. Іноземні інвестиції в АПК України: моногр.. — К. : ННЦІАЕ, 2008. — 186c.

35. Носова О.В. Іноземні інвестиції в інституціонально-ринковій трансформації економіки: Автореф. дис... д-ра екон. наук: 08.01.01 / Харківський національний ун-т ім. В.Н.Каразіна. — Х., 2002. — 34с.

36. Омельченко А. В. Іноземні інвестиції в Україні: Довідник з правових питань. — К. : Юрінком, 1997. — 426с.

37. Оспищев В., Антоненко Т., Пруненко Д., Лук’янченкова В., Уткін О., Жилякова О. Фактори, що впливають на іноземні інвестиції // Економіка України. – 2002. – №4. – с.35-40.

38. Пехник А.В. Iноземнi iнвестицiї в економiку України: навчальний посiбник. – К.: Знання, 2007. – 335 с.

39. Підліснюк В.Б. Іноземні інвестиції в системі макроекономічних пріоритетів України: Дис... канд. екон. наук: 08.05.01 / НАН України; Інститут світової економіки і міжнародних відносин. — К., 2001. — 208 арк.

40. Рубцова М.Ю. Рєзнікова Н.В. Польща в нових умовах розширеного ЄС. Уроки для України// Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 59. Частина І, 2006 р.

41. Сазонець І. Л. Міжнародна інвестиційна діяльність: Навч. посіб./ І. Л Сазонець, О. А. Джусов, О. М Сазонець. - Київ: ЦНЛ, 2003. - 156 с.

42. Свірідова Н.Д. Прямі іноземні інвестиції: світовий досвід та стратегія залучення в економіку України / Східноукраїнський національний ун-т ім. Володимира Даля. — Луганськ, 2004. — 164с.

43. Солдатенко В.В. Теоретико-методологічні основи прямого іноземного інвестування в системі сучасного економічного знання // Інвестиції: практика та досвід. - 2004. - N 20. - C. 20-29.

44. Становлення інвестиційно-інноваційної моделі економічного розвитку (досвід України та Польщі) // Економіка та держава. - 2003. - N 12. - C. 25-27.

45. Степаненко А.С. Іноземні інвестиції в Україну: фінансування та оцінка ефективності. — К. : ЗАТ "Нічлава", 1999. — 158с.

46. Сухоруков А. Проблеми підвищення інвестиційної активності регіонів // Економіка України. – 2002. – №8. – с.26-34.

47. Східне партнерство – інтенсифікація відносин України та ЄС.// Бюрократ, № 23-24 (76-77) від 27/12/2008. – Режим доступу: #"#_ftnref1" name="_ftn1" title="">[1] Примітка. Критська панєвропейська конференція, 1994.