Хвороби очей
Хвороби очей
В
звичайному житті людина навряд чи помічає, що живе створіння не має сильнішого
і вірнішого охоронця, ніж орган зору. Миттєвого погляду достатньо, щоб замінити
тисячі слів і звуків. Око – це дистантний аналізатор вищого порядку. Йому
притаманне просторове сприйняття глибини, переміщення предметів, їх
віддаленості, якості. Око є найважливішою складовою частиною оптико-вегетативної
(або фотоенергетичної) системи організму: око – гіпоталамус – гіпофіз. Завдяки
стимулюючій дії світла у внутрішньому середовищі організму виробляються гормони
цілого ряду ендокринних залоз: гіпофіза, щитовидної, наднирникових, статевих та
інших. Отже, очі забезпечують не тільки зір, але і гармонійний розвиток всіх
органів і систем організму.
Добре
відомо, що навіть незначна втрата зору може змінити долю людини. Що важливіше:
жити сліпим чи померти? Більшість світових літературних творів відповідають так
на це питання: позбавити людину зору – гірша кара, ніж позбавити її життя.
Софокловський цар Едип, впевнившись, що саме він – причина всякого лиха на
землі, для спокути власної провини перед богом і людьми не вбиває, а осліплює
себе. В «Антонії і Клеопатрі» служниця Клеопатри Ірас, дізнавшись, що володарка
погрожує віддати її римським рабам, вирішує вирвати очі. В романі Язвицького «Іван
Третій – володар всієї Русі» князь Шемяка не вбиває князя Василя, а із помсти
випалює йому очі. Шиллер казав, що вмерти – це дурниця, але бачити і осліпнути –
незрівнянно тяжче. Уельс і Шекспір вважали, що смерть – менше нещастя, ніж
сліпота.
Існує
ряд хвороб, які не загрожують смертю, але позбавляють людину радості сприймати
оточуючий нас чудовий світ сонця і фарб.
«Темна
вода»,» жовта вода», «зелена катаракта», «очна мігрень», «глаукома» – це назви,
які дали люди одній з найпідступніших хвороб ока. Поширена думка, що її
звичайний наслідок – сліпота.
Перші
припущення про те, що кардинальна причина глаукоми, головний її прояв – підвищення
внутрішньо очного тиску, були висловлені ще в XVIII столітті. Цей факт науково
підтверджений і остаточно визнаний трохи менше як століття тому. Хворобу стали
іноді називати «очною гіпертонією», і медицина перейшла до розв'язання
наступного питання: чому підвищується тиск усередині очного яблука. Власне
кажучи, вирішення цих проблем і сьогодні залишається змістом досліджень, які
ведуть офтальмологи всього світу. Надзвичайний прогрес науки і техніки наших
днів дозволяє припустити, що тільки тепер ми безпосередньо підійшли до
відповіді на всі ці питання. З розв'язанням їх відкривається можливість
вирішити найголовніше: як лікувати глаукому.
Що ж
таке глаукома? Чому людина, до цього здорова, звертається до очного лікаря? Що
вона відчуває на початку захворювання? На ці запитання існує майже стільки
відповідей, скільки хворих: прояви цієї недуги надзвичайно різноманітні.
Глаукома – захворювання з певним симптомокомплексом, в якому на першому місці
стоїть підвищення внутрішньо-очного тиску. Глаукома є найчастішою причиною
сліпоти у всьому світі (21%).
Виділяють
вроджену та набуту форми захворювання.
Вроджена
глаукома – найбільш тяжка патологія очей у новонароджених, яка частіше, ніж
інші очні захворювання, рано приводить до сліпоти. Вроджену глаукому нерідко
називають гідрофтальмом (водянка ока) чи буфтальмом (бичаче око). Процес
частіше двосторонній. Зустрічається приблизно 1 випадок на 10000 дітей. Хвороба
може носити спадковий (сімейний характер) чи зумовлена порушеннями у
внутрішньоутробному періоді, частіше зустрічається у хлопчиків. Пізно виявлена
і неоперована вроджена глаукома у дітей закінчується повною сліпотою ще в
дошкільному віці.
В
залежності від того, чи розвивається набута глаукома самостійно, чи підвищення
внутрішньо-очного тиску є результатом іншого захворювання ока, розрізняють її
первинну і вторинну форми.
Причинами
первинної глаукоми можуть бути загальні захворювання, хвороби серцево-судинної
і нервової систем, порушення обміну речовин, дія на організм подразників,
зокрема таких, як тривалі нервові переживання. Первинна глаукома, як правило,
уражає обидва ока по черзі.
Причиною
вторинної глаукоми можуть бути: наслідки травми ока, опіки, тромбоз судин
сітківки, запалення внутрішніх оболонок ока, внутрішньо-очні пухлини,
катаракта, деякі дистрофічні і дегенеративні захворювання ока.
Не
слід ототожнювати глаукому і симптоматичну гіпертензію ока. До останньої
належать ті випадки підвищення внутрішньо-очного тиску, коли гіпертензія ока є
лише симптомом. Якщо основне захворювання виліковується, то і внутрішньо-очний
тиск нормалізується. До симптоматичних гіпертензій відносять
глаукомо-циклітичні кризи, увеїти з гіпертензією, а також випадки підвищення
офтальмотонуса, які викликані тимчасовим порушенням регуляції внутрішньо-очного
тиску в результаті інтоксикацій, діенцефальних і ендокринних розладів,
тривалого введення в великих дозах деяких гормональних препаратів.
Симптоматичні гіпертензії частіше зв'язані з гіперсекрецією водянистої вологи,
хоча порушення відтоку тимчасового характеру (набряк трабекули, ексудат і кров
в куті передньої камери) можуть мати місце.
Отож,
термін «глаукома» об'єднує велику групу захворювань очей, яка характеризується
постійним чи періодичним підвищенням внутрішньо-очного тиску з наступним
розвитком типових дефектів поля зору, зниженням центрального зору і атрофією
зорового нерву. Виникає хвороба у будь-якому віці, але головним чином – у людей
після 40 років.
В
здорових очах внутрішньо-очний тиск при користуванні тонометром Маклакова
знаходиться в межах від 18 до 26 мм ртутного стовпчика.
Тиск
в 26 мм рт. ст. хоча і лежить в межах нормального, одначе є вже
підозрілим; більш високі цифри потрібно вважати явно патологічними. Підвищення
тиску не завжди виявляється в будь-який час хвороби, тому необхідні
систематичні вимірювання внутрішньо-очного тиску. Особливе практичне значення
має добова крива, яка характеризує зміни внутрішньо-очного тиску протягом доби;
для цього вимірюють внутрішньо-очний тиск в 7 годин ранку, коли хворий ще в
ліжку, в 14 годин і в 18 годин. Внутрішньо-очний тиск, нормальний серед дня і
ввечері, може бути різко підвищений рано вранці. У здорових людей добові
коливання в межах 5 мм рт. ст. (зранку він вищий, а в другій половині дня –
нижчий).
Виділяють
4 стадії глаукоми: початкову, розвинену, майже термінальну і термінальну.
Стадії глаукоми визначаються станом зорових функцій ока (основним чином поля
зору) і зорового нерву. В початковій стадії немає екскавації диску зорового
нерву, може бути звуження поля зору, симптом «оголення сліпої плями», асиметрія
диску зорового нерву на обох очах, розширення фізіологічної екскавації. В
розвиненій стадії – вже є екскавація диску зорового нерву, периферичне звуження
поля зору з носової сторони. В майже термінальній стадії поле зору концентрично
звужується до 15 градусів. В термінальній стадії відсутній зір, чи незначний
залишок зору з неправильною світлопроекцією.
За
станом внутрішньо-очного тиску глаукому поділяють на: А – внутрішньо-очний тиск
23 – 26 мм рт. ст., В – внутрішньо-очний тиск підвищений до 32 мм рт.
ст., С – внутрішньо-очний тиск більше 33 мм рт. ст.
Зорові
функції при глаукомі можуть бути стабільні (коли немає змін поля зору і диску
зорового нерву протягом півроку), нестабільні (коли поле зору звузилось на 10
градусів по окремим радіусам).
Глаукома
може розвиватися не тільки поступово, а й у вигляді гострого нападу (вища
ступінь розладу регуляції внутрішньо-очного тиску). Можливе виникнення гострого
глаукоматозного нападу без яких-небудь зовнішніх причин. В інших випадках появі
нападу сприяють психоемоційні стресові стани, фізичні перенапруги і інші
фактори (зловживання курінням, спиртними напоями, підняття вантажів, робота з
нахилами тіла, порушення режиму харчування і т.д.). Клінічна картина нападу:
різкий головний біль, який віддає в скроню і щелепу, різкий біль в оці. Око
стає червоним, твердим, як камінь, рогівка каламутна, зіниця широка, реакція
зіниці на світло відсутня, знижується зір (аж до сліпоти). Внутрішньо-очний
тиск під час нападу може підвищуватись до 50–60 мм рт. ст. Нерідко гострий
напад глаукоми супроводжується нудотою і блювотою, що можна помилково сприйняти
за шлунково-кишкове отруєння. Іноді болі віддають в ділянку серця, що теж може
призвести до діагностичної помилки. Так, замість негайного використання
засобів, понижуючих внутрішньо-очний тиск, приймають медикаменти, які повинні
покращити стан при отруєнні чи нападі стенокардії, а насправді лише погіршують
перебіг глаукоматозного процесу (промивання шлунку, прийом валідолу, атропіну,
нітрогліцерину і таке інше). Правильна діагностика і своєчасне комплексне
консервативне лікування, як правило, протягом доби ліквідують гострий напад
глаукоми, відновлюють зір, нормалізують стан ока і внутрішньо-очний тиск. Отже,
такого хворого потрібно терміново доставити в очне відділення лікарні. Якщо за
24 години напад ліквідувати не вдається, необхідне оперативне лікування через 6
годин. Якщо напад ліквідовано через 24 години, тоді операція рекомендована
через 6 днів.