Функціональні проби та фізична працездатність
Мiнiстерство
освіти та науки України
Вищий
навчальний заклад “Відкритий міжнародний університет
розвитку
людини “Україна”
Горлiвський
регіональний інститут
Кафедра
фізичної реабілітації
КОНТРОЛЬНА
РОБОТА
з
дисципліни: Спортивна медицина
На
тему: «Функціональні проби та фізична працездатність»
студентки 2-го
курсу денної форми навчання
напряму
підготовки 0102 – фізичне виховання і спорт
спеціальності
6.010200 – фізична реабілітація
Власєнко Оксани Андріївни
Викладач: Ликов М.А.
Горлівка
2009
Зміст
1.
Функціональні проби
1.1 Проби з фізичним навантаженням
1.2
Проби зі зміною положення
1.3
Проби із затримкою дихання
2. Фізична працездатність та її зв'язок із показниками здоров’я
2.1 Гарвардський Степ-тест
2.2 Експрес тест
1. Функціональні проби
У СМ використовують функціональні проби головним чином з
фізичними навантаженнями, рідше - зі зміною положення тіла і затримкою дихання.
Функціональні проби поділяють на одномоментні, тобто з одним навантаженням,
дво- і тримоментні (2 і З навантаження). За принципом активності їх поділяють
на проби з дозованим, тобто стандартним, навантаженням (субмаксимальні тести) і
проби з максимальним навантаженням (максимальні тести). Останні можна
використовувати лише для висококваліфікованих спортсменів, які звикли до
значних фізичних напружень. Звичайно оцінку результатів проб з фізичними
навантаженнями проводять, реєструючи частоту пульсу (цей показник добре
відображає зміни функціонального стану організму), рідше — артеріальний тиск.
Для більш повного уявлення про функціональний стан організму ці показники
доповнюють реєстрацією електрокардіограми, фонокардіограми, вимірами легеневої
вентиляції та газообміну тощо.
1.1 Проби з фізичним навантаженням
Під час масових профілактичних оглядів, етапного лікарського
контролю фізкультурників і спортсменів масових розрядів застосовують проби з
помірним фізичним навантаженням (20 присідань чи 60 підскоків за 30 с,
15-секундний біг на місці, з високим підніманням стегна, максимально
інтенсивно, біг на місці підтюпцем протягом 3 хв у темпі 180 кроків за 1 хв
тощо). Критеріями оцінки таких проб найчастіше є збудливість пульсу, який
підраховують у 10-секундні інтервали, та характер реакції артеріального тиску
на навантаження. Порівняно з початковим у здорових осіб пульс стає частішим на
60—80 %. Реакція артеріального тиску на навантаження виявляється одним із 5
можливих типів. Ці зміни дозволяють визначити тип реакції серцево-судинної
системи на функціональну пробу: нормотонічний, гіпертонічний, східчастий,
дистонічний та гіпотонічний (мал. 1). Усі типи, крім нормо-тонічного,
потребують корекції тренувального фізичного навантаження.
У спортсменів високих розрядів частіше застосовують
комбіновану пробу Лєтунова. Для цього до навантаження у досліджуваного в
положенні сидячи кожні 10 с визначають частоту пульсу (рахують до трикратного
повторення) і артеріальний тиск. Потім він виконує 20 присідань за 30 с,
викидаючи руки вперед. Після навантаження досліджуваний сідає і протягом перших
10 с у нього визначають частоту пульсу, а в проміжку між 15-ю та 40-ю секундами
вимірюють артеріальний тиск. Далі знову визначають частоту пульсу і після
повернення її до початкової (дворазове повторення), але не раніше ніж через 2
хв після навантаження, ще раз вимірюють артеріальний тиск. Потім досліджуваний
виконує 2-гу частину проби — біг на місці протягом 15 с у максимально швидкому
темні з високим підніманням стегна та енергійною роботою рук. Після цього
досліджуваний відпочиває 4 хв і при цьому в перші та останні 10 с кожної
хвилини у нього визначають частоту пульсу, а з 15-ї секунди вимірюють артеріальний
тиск.
Мал. 1 Типи реакції серцево-судинної системи на функціональну
пробу: 1 — нормотонічний, 2 — гіпотонічний (астенічний), 3 —
гіпертонічний, 4 — дистонічний, 5 — східчастий
Умовні позначення: подвійна лінія — пульс, пряма лінія —
систолічний тиск, пунктирна лінія — діастолічний тиск, заштрихована площина -
пульсовий тиск.
Далі досліджуваний виконує 3-ю частину проби — біг на місці
підтюпцем протягом 3 хв у темпі 180 кроків за 1 хв. Після закінчення бігу в
положенні сидячи визначають частоту пульсу та вимірюють артеріальний тиск
протягом 5 хв в описаній вище послідовності.
Результати такої комбінованої проби оцінюють, як і
одномоментних, визначаючи тип реакції. Якщо після всіх навантажень пульс значно
прискорюється, а максимальний тиск трохи підвищується чи знижується від одного
навантаження до другого, то це свідчить про знижену функціональну здатність серцево-судинної
системи.
Нині у СМ
застосовують також пробу Руф’є, під час проведення якої підраховують тільки
частоту пульсу. Проводячи пробу, у досліджуваного, який перебуває в положенні
лежачи на спині протягом 5 хв, визначають число пульсацій за 15 с (Р1).
Потім протягом 45 с досліджуваний виконує 30 присідань. Після цього він лягає і
у нього знову підраховують пульс за перші 15 с (Р2), а потім
- за останні 15 с 1-і хвилини періоду відновлення (Р3).
Індекс Руф’є = 4(Р1
+ Р2 + Р3) - 200 .
10
Оцінку функціональних резервів серця проводять за зразком
наведеним в табл. 1.
Оцінка
функціональних резервів серця
|
Значення
індексу Руф'є
|
Атлетичне
серце
Серце
середньої людини:
Дуже добре
Добре
Серцева
недостатність:
Середнього
ступеня
Високого
ступеня
|
0 <
0,1-5,0
5,0-10,0
10,1-15,0
15,1-20
|
Індекс Руф є-Діксона є варіантом попереднього:
Індекс Руф'є-Діксона = (4 Р2 - 70) + (4Р3
- 4Р1).
Результати випробувань розцінюють при величині індексу від 0
до 2,9 як добрі, від 3 до 5,9 — як середні, від б до 8 — як нижчі від середніх,
більше ніж 8 — як погані.
1.2 Проби зі зміною положення
Ортостатичну пробу виконують у такий спосіб. Після
перебування в положенні лежачи протягом не менше ніж 5 хв. досліджуваний
повільно (за 2—3 р.) встає. ЧСС (за даними пульсу, який підраховують протягом
15 с) у нього вимірюють тричі: в стані спокою перед підйомом, відразу після
переходу у вертикальне положення і через 3 хв. стояння. Нормальною реакцією на
пробу є збільшення частоти пульсу на 10—16 ударів за 1 хв. відразу після
підйому і стабілізація цього показника на рівні, підвищеному на 6—10 ударів
через 3 хв. стояння. Сильніша реакція засвідчує підвищену реактивність
симпатичної частини вегетативної нервової системи, що притаманне недостатньо тренованим
особам; слабша реакція спостерігається у разі зниженої реактивності симпатичної
частини і підвищеного тонусу парасимпатичної частини вегетативної нервової
системи. Слабша реакція, як правило, супроводжує розвиток стану тренованості.
Кліностатичну
пробу проводять у зворотному порядку: 5 хв. спокійного стояння, вимірювання
ЧСС, повільний перехід у положення лежачи, знову вимірювання ЧСС і, нарешті,
після 3 хв. перебування у спокої останнє вимірювання ЧСС. Нормальна
реакція-зниження ЧСС за 1 хв. на 8—14 ударів відразу після переходу в положення
лежачи і зменшення цієї реакції до 6—8 ударів через 3 хв. Більше зниження
пульсу свідчить про підвищену реактивність парасимпатичної частини вегетативної
нервової системи, менше — про знижену реактивність.
Для оцінки результатів орто— і кліностатичної проб треба мати
на увазі, що безпосередня реакція вказує головним чином на чутливість
симпатичної (ортостатична проба) чи парасимпатичної (кліностатична проба)
частини нервової системи, тоді як відставлена реакція, вимірювана через 3 хв.,
— на тонус їх.
1.3 Проби із затримкою дихання
Зробивши вдих, досліджуваний затримує дихання якомога довше
(стискуючи ніс пальцями). З моменту затримки дихання секундоміром відлічують
час перерви у диханні. У момент видиху секундомір зупиняють (проба Штанге). У
здорових, але потренованих осіб час затримки дихання коливається у межах 40—60
с у чоловіків і 30—40 с у жінок. У спортсменів цей час збільшується до 60—120 с
у чоловіків і 40—95 с у жінок.
Зробивши видих, досліджуваний затримує дихання, а лікар
починає відлічувати час перерви у диханні. З початком вдиху секундомір
зупиняють (проба Генчі). Час затримки дихання у здорових нетренованих осіб коливається
у межах 25—40 с у чоловіків і 15—30 с — у жінок.
У спортсменів
спостерігають значно вищі показники (до 50—60 с у чоловіків 30—50 с у жінок).
2. Фізична працездатність та її
зв'язок із показниками здоров’я
Терміном «фізична працездатність» визначають потенційну
здатність людини до прояву максимального фізичного зусилля в динамічній,
статичній чи змішаній роботі.
Кількісне визначення фізичної працездатності (ФП, чи PWС) визнано доцільним ВООЗ та
Міжнародною федерацією спортивної медицини (МФСМ). Його застосовують у таких
випадках: 1) для оцінки функціональних резервів організму та диференціальної
діагностики окремих серцевих захворювань у самодіяльному масовому спорті та
спорті вищих досягнень; 2) у відборі, плануванні та прогнозуванні тренувальних
навантажень спортсменів; 3) для побудови індивідуального рухового режиму хворих
та оцінки ефективності фізичної реабілітації; 4) у лікарсько-трудовій
експертизі.
У цих випадках найчастіше визначають загальну ФП, яка
відрізняється від спеціальної, що залежить від спортивної спеціалізації.
Загальна ФП особливо тісно пов'язана з аеробними можливостями організму, тобто
продуктивністю системи транспортування кисню.
Під час тестування ФП застосовують різні
пристрої-велоергометр, тредміл (доріжка, що пересувається), тредбан (барабан,
що обертається), різноманітні сходинки для степ-ергометри, ергометри човнового
типу.
Пропонують такі види навантажень: 1) східчасте зростання
навантаження з періодами відпочинку; 2) східчасте зростання навантаження; 3)
безперервне чи майже безперервне зростання навантаження до певного рівня з
подальшим рівномірним навантаженням на цьому рівні; 4) одномоментне безперервне
рівномірне навантаження.
Для визначення толерантності до фізичних навантажень їх
інтенсивність поступово збільшують, контролюючи стан організму, і за наявності
перших ознак несприятливої реакції — її називають порогом толерантності —
навантаження припиняють. Показанням до визначення толерантності є необхідність
оцінки можливості витримувати певні навантаження. Така необхідність виникає як
у клініці, так і в спортивній практиці під час визначення оптимального рівня навантажень.
Протипоказання до проведення тестів із зростаючими
навантаженнями поділяють на абсолютні та відносні (Б.П. Преварський, Г.А.
Буткевич, 1985). Абсолютними протипоказаннями є: гострі захворювання із
підвищеною температурою тіла (включаючи простудні); коронарна недостатність з
частими нападами стенокардії і загроза або нещодавно перенесений інфаркт
міокарда або загроза його, активний ендо— або міокардит; пароксизмальна тахікардія;
недостатність кровообігу II—III стадій; тромбофлебіт;
нещодавно перенесена емболія або загроза тромбоемболії; хронічний бронхіт і
хронічна пневмонія з легенево-серцевою недостатністю; розшаровуюча аневризма;
стеноз аорти та інші вади серця, які супроводжуються перевантаженням міокарда;
блокада серця II—ІІІ ступеня; злоякісні
новоутворення, хвороби крові. Відносні протипоказання характеризують такі стани
організму: початковий (менш як 3 міс. період реконвалесценції після інфаркту
міокарда; синусова тахікардія з ЧСС більш як 100 за 1 хв; хронічні форми ендо-
і міокардиту; часті (більш як 1:10) групові та ранні екстрасистолії, інші
порушення ритму серця; блокада лівої гілки передсерднош-луночкового пучка
(пучка Гіса), артеріальна гіпертензія з тиском понад 240/120 мм. рт. ст. (32/16
кПа), аневризма шлуночка серця; помірний стеноз аорти, інші вади серця без
перевантаження міокарда; істотна дилатація серця; легенева недостатність зі
зниженням ЖЄЛ нижче, ніж 50 % належної величини; істотна анемія зі зниженням
вмісту гемоглобіну (менше, ніж 6 ммоль/л); токсикоз вагітних; порушення обміну
(цукровий діабет, тиреотоксикоз, мікседема та ін.).
Наявність відносних протипоказань, а також навіть менш важких
захворювань (гіпертонічна хвороба середньої важкості, стабільна стенокардія,
легенева недостатність без значного зниження ЖЄЛ, ожиріння II—III ступенів тощо) і приймання деяких,
особливо серцевих ліків потребують особливої уваги лікаря, який провадить
функціональну пробу з метою визначення толерантності до фізичних навантажень.
Досягнення порогу
толерантності до фізичного навантаження найкраще визначити за допомогою
електрокардіографії. Критеріями порогу толерантності є такі показники: 1)
зниження сегмента SТ
електрокардіограми на 0,1-0,2 мВ, якщо тривалість цього зниження сягає не менше
ніж 0,08 с; 2) підвищення сегмента SТ з увігнутістю, спрямованою догори, на 0,2 мВ; 3) збільшення
вольтажу зубця Т у грудних відведеннях більш як на 1 мВ або в 3 рази порівняно
з вихідною висотою; 4) зниження вольтажу зубця Т більш як на 25 % або його негативізація
під час навантаження; 5) зниження вольтажу зубця R на 50 % або більше; 6) зміщення
сегмента ТU, негативізація зубця U під час навантаження (крім відведень
ПІ і аVR); 7) порушення функції
проведення, крім незначного уповільнення атріовентрикулярної провідності; 8)
поява аритмії з частими (більш як 1 на 10 нормальних скорочень) політопними
екстрасистолами, пароксизмальна тахікардія; 9) поява ранніх шлуночкових
екстрасистол; 10) поглиблення і розширення зубців Q або QS; 11) підвищення систолічного
артеріального тиску до 240 мм рт. ст. (32 кПа), діастолічного — до 120 мм рт. ст. (16 кПа), у осіб середнього і похилого віку відповідно до 200 і 110 мм рт. ст.; (26,7 і 14,7 кПа); 12) незмінність або зниження систолічного артеріального тиску у
разі підвищення потужності навантаження; 13) зниження пульсового артеріального
тиску; 14) досягнення граничної (75 % аеробної працездатності) ЧСС. Цей
показник змінюється з віком (табл.2). Орієнтовно його можна визначити, віднімаючи від числа 200 вік
у роках.
Таблиця 2. Припустима гранична і
максимальна (але неприпустима під час тестування) ЧСС у людей різного віку
Вік, роки
|
ЧСС за 1 хв
|
Припустима
гранична
|
Максимальна
|
Чоловіки
|
Жінки
|
Чоловіки
|
Жінки
|
20-29
|
161
|
167
|
195
|
198
|
30-39
|
156
|
160
|
187
|
189
|
40-49
|
152
|
154
|
178
|
179
|
50-59
|
145
|
145
|
170
|
171
|
60 і більше
|
140
|
142
|
162
|
163
|
Поряд з
визначенням порогу толерантності до фізичних навантажень важливим показником
функціонального стану організму, який можна отримати в умовах тестування, є
фізична працездатність.
2.1 Гарвардський Степ-тест
Для визначення швидкості відновлення організму
використовується степ-тест Гарвардського університету. Перед виконанням
Гарвардського степ-тесту обстежуваний відпочиває 5 хвилин. Фізичне навантаження
задається у вигляді сходжень на сходинку висотою 45 см. Темп сходження постійний і дорівнює 120 кроків за 1 хвилину. Кожний цикл підйому складає 4
кроки: раз – підйом однією ногою на сходинку; два – обстежений стає на сходинку
обома ногами; три – обстежений опускає на підлогу ногу з котрої починав
сходження; чотири – обстежений опускає другу ногу на підлогу. Тривалість
виконання тесту складає 3 хвилини. Якщо учасник тестування стомлюється і не
може підтримати заданий темп, тест припиняється і тоді фіксується час роботи до
моменту зниження темпу.
Після виконання
тесту хворий сідає на стілець. Першу хвилину учасник тестування спокійно
відпочиває. Потім протягом перших 30 секунд 2-, 3-, 4-ї хвилин відновлення на
променевій артерії підраховується показник
ЧСС.
Індекс Гарвардського степ-теста (ІГСТ) визначається
математичним методом по формулі:
ІГСТ = t·100/(f1+f2+f3)·2,
де: t - час сходження (с); f1, f2, f3 - значення ЧСС
за 30 с на 2-, 3-, 4-й хвилинах відновлення.
Величина індексу оцінюється за шкалою, яка наведена в
табл. 3
Таблиця 3.
Оцінка
величини індексу при виконанні Гарвардського степ-тесту
Оцінка
|
ІГСТ
|
Незадовільна
|
55
|
Нижче середньої
|
56-64
|
Середня
|
65-79
|
Добра
|
80-89
|
Відмінна
|
90
|
2.2 Експрес тест
Найбільш прийнятними є експрес-тести, запропоновані О.Я.
Пироговою, С.А. Душаніним, Г.Л. Апанасенком, Л.Я. Іващенко, В.В. Клапчуком.
За О. Я. Пироговою (1989), для оцінки фізичного стану (ФС)
треба визначити такі 7 показників.
1. Характер трудової діяльності. Розумовий труд
оцінюють в 1 бал, фізичний — у 3 бали.
2. Вік. У 20 років нараховують 20 балів. За кожне наступне
п'ятиріччя знімають 2 бали. Наприклад, у 50 років нараховують 8 балів.
3. Рухова активність. Заняття фізичними вправами 3 і
більше разів на тиждень тривалістю 30 хв і більше оцінюють 10 балами, менше ніж
3 рази — 5 балами. За відсутності занять бали не нараховують.
4. Маса тіла. Особи з нормальною масою тіла одержують
10 балів (дозволяється перевищення маси на 5 % порівняно з нормою). Перевищення
маси на 6—14 кг оцінюють у 6 балів, на 15 кг і більше — 0 балів. Нормальну масу розраховують так:
4
Для жінок: 50 + (зріст, см - 150) х 0,32 + вік, роки
– 21
5
5. Пульс у
стані спокою. За кожний удар, нижче ніж 90 за 1 хв., нараховують 1 бал.
Якщо пульс 90 за 1 хв і вище, бали не нараховують (у осіб віком 60 років і
старших, у яких пульс нижче, ніж 60 за 1 хв., бали також не нараховують).
6. Артеріальний тиск. Особи з тиском не вищим, ніж
130/80 мм. рт. ст., одержують 20 балів. За кожні 10 мм рт. ст. систолічного або діастолічного тиску понад цей рівень віднімають 5 балів.
7. Скарги. За наявності їх бали не нараховують, за їх
відсутності нараховують 5 балів.
Після складання одержаних балів фізичний стан визначають за
наведеною нижче шкалою.
Рівень
фізичного стану
|
Оцінка, бали
|
Низький
|
45 і менше
|
Середній
|
46-74
|
Високий
|
75 і більше
|
Користуючись цією
методикою, варто пам'ятати, що цінність її підвищується у разі повторних
обстежень у динаміці.
Список
литературы
1. Булич Э.Г. Физическая культура и
здоровье. – М.: Знание, 1991. – 64 с.
2. Дубровский В.И. Спортивная медицина: Учеб. для студ.
высш. учеб. заведений. – 2-е изд., доп. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2002.
– 512 с.: ил.
3. Теория и методика физического воспитания том 1/ Под ред.
Т.Ю. Круцевич. – К.: Олимпийская литература, 2003. – 424 с.
4. Теория и методика физической культуры / Под ред . Ю.Ф. Курамшина,
В.И.Попова. – СПб.: СПбГАФК им. П.Ф.Лесгафта, - 1999. – 374 с.