Медична статистика
Зміст
Вступ
Предмет вивчення медичної статистики, її значення для
медицини, охорони здоров'я
Висновки
Список використаних джерел
Статистичний метод є основним методом медико-соціального аналізу. Статистика
— суспільна наука, що вивчає кількісну сторону масових суспільних явищ у
нерозривному зв'язку з їхніми якісними особливостями. Саме розмаїтістю якісних
особливостей пояснюється те, що для кількісного опису явищ використовується
велика кількість різноманітних статистичних величин. Статистика встановлює
відповідність між ідеальним світом і уявленням про реальний світ. Статистика
розвивається як єдина наука, в котрій розвиток кожної з її галузей сприяє
розвитку статистики в цілому.
Статистика, що вивчає питання, пов'язані з медициною, гігієною й суспільною
охороною здоров'я, називається медичною або санітарною.
Медична статистика розглядає людину як соціальна істота, а всі явища людського
життя як соціально обумовлені.
У сучасній Україні спостерігається значне зниження не тільки рівня
здоров'я населення, а й визнання його реальною життєвою цінністю. Аналогічний
процес в економіці визначають як інфляцію, що характеризується підвищенням цін
і знеціненням грошей, тобто зниженням платоспроможності населення. Проекція
широковідомого економічного явища на галузь охорони здоров'я дає підстави
стверджувати, що в Україні перехідного періоду практично знецінюється така
важлива категорія суспільства, як здоров'я нації. Не існує галузі
життєдіяльності суспільства, в якій би не висувалися серйозні вимоги до рівня здоров'я
громадянина, а головне, такої, що спонукала б до підвищення цього рівня.
Основними задачами медичної статистики є:
· виявлення особливостей стану здоров’я населення з використанням
демографічних даних, даних про захворюваність, фізичний розвиток і
інвалідність, а також факторів, що визначають ці особливості;
· вивчення даних про мережу, структуру, кадри і діяльності
лікувально-профілактичних установ і організацій;
· оцінка ефективності заходів, спрямованих на охорону і зміцнення
здоров'я населення і підвищення ефективності роботи медичних установ;
· оцінка клінічних, гігієнічних і лабораторних даних, а також матеріалів
наукових досліджень.
Статистична методологія будується на основі визначених правил і прийомів,
вироблених у процесі довголітньої практики і науково узагальнених принципів.
Найважливішим методом даної дисципліни є статистичне
дослідження.
Будь-яка галузева, у тому числі і медична, статистика складається з двох
частин: методичної і матеріальної. Методична частина, тобто сукупність прийомів
дослідження, містить звичайно багато загальних рис і разом з ними, досить
своєрідних особливостей, обумовлених галуззю її застосування. Це положення
можна підтвердити тим, що в жодній галузевій статистиці коефіцієнти не мають
такого виняткового застосування, як у санітарній статистиці. Разом з тим, у ній
майже не знаходить застосування метод індексів, що займає велике місце в
промисловій і торговій статистиці [3, c.
45].
Матеріальна частина — це сукупність основних
цифрових зведень. У санітарній статистиці сюди входять фактичні дані про
здоров'я населення, про охорону здоров'я й аналіз цих даних.
Незалежно від того, які задачі ставляться в санітарно-статистичному
дослідженні, воно повинно проводитися у визначеній послідовності відповідно до
історично сформованих етапів, що складаються з окремих операцій. Розрізняють 4
етапи статистичного дослідження:
1) складання плану і програми дослідження (підготовча робота);
2) статистичне спостереження (збір матеріалу);
3) статистична розробка матеріалу;
4) аналіз, висновки, рекомендації, впровадження в практику.
Розглянемо детальніше ці етапи.
1. Складання плану і програми дослідження:
–
формулювання мети і задач
дослідження відповідно до робочої гіпотези;
–
визначення і підбор
статистичної сукупності;
–
визначення одиниці
спостереження;
–
вибір виду статистичного
дослідження (одноразове, поточне, суцільне, вибіркове, у тому числі визначення
способу вибору — механічний, типологічний, гніздовий, випадковий,
парноспряжений і ін.);
–
визначення об’єкта
спостереження, часу спостереження і суб’єкта спостереження;
–
визначення програми збору
даних (складання карти статистичного дослідження з переліком облікових ознак);
–
визначення програми
розробки даних (складання макетів, таблиць із взаємозв'язками ознак);
–
визначення методу
спостереження — анкетний, анамнестичний, катамнестичний.
2. Статистичне спостереження:
–
інструктаж виконавців;
–
копіювання зведень;
–
контроль якості реєстрації
— логічний і аналітичний.
3. Статистична розробка:
–
шифровка матеріалу
відповідно до ознак групування;
–
розкладка карт відповідно
до макетів розроблених таблиць;
–
заповнення таблиць і
підрахунок підсумків.
4. Аналіз. Висновки. Рекомендації. Впровадження в практику.
Основними розділами медичної статистики є:
1.Статистика
суспільного здоров’я.
2.Статистика
охорони здоров’я.
3.Статистика
наукових дослідів, або теоретична медична статистика.
Медична статистика – це основний метод спостереження і оцінки діяльності
органів і закладів охорони здоров’я. Аналіз діяльності медичного закладу
полягає в складанні текстових звітів, пояснювальних записок і кон'юнктурних
оглядів, що дають науково-медичне тлумачення і пояснення цифрових даних.
Державна звітність, обов'язкова для усіх відомств і установ, — основна
форма статистичного спостереження. Звітні документи затверджуються
Держкомстатом, а вся інша, так звана "самодіяльна" документація є
незаконною. Система звітності будується подібно піраміді: найбільш діяльними є
низові звіти, а чим вище інстанція, тим вужче коло даних, що збираються, що
обмежується найбільш необхідними показниками. Мається також і зворотний зв'язок
між періодом часу і обширністю програми звіту [4, c.
52].
Достоїнства звітів складаються в їхньому зведеному, узагальненому
характері. Вони є ніби первинним, обліковим документом для вищих органів, що
дозволяє контролювати виконання планів і забезпечувати можливість оперативного
керівництва.
Наведемо приклади деяких первинних облікових медичних документів: "Статистичний
талон" (облікова форма № 25-2/у), "Карта вибувшого із стаціонара"
(облікова форма № 066/у), "Екстрене повідомлення про інфекційне
захворювання, харчове, гостре професійне отруєння" (облікова форма №
058/у).
Практично перелік питань програми статистичного спостереження і їхніх
окремих ознак виражається у вигляді обліково-статистичного документа, переважно
карткового типу (бланк, формуляр, анкета) і рідше — облікового типу (журнал,
відомість, облікова книга). Загальноприйняті офіційно діючі однотипні медичні
документи затверджуються відповідними інстанціями (облікові — Міністерством
охорони здоров'я, звітні — Державним Комітетом Статистики).
Одночасно з програмою спостереження складається план і програма майбутньої
зведення (проекти і макети робочих таблиць).
Існують визначені правила для складання статкарти.
По-перше, її не слід перевантажувати. Треба включати тільки потрібні і
необхідні питання, що знадобляться в наступній розробці.
По-друге, питання повинні бути ясно і точно сформульовані і не викликати
різного тлумачення (а часом — чи недовіри побоювання).
По-третє, відповіді повинні носити чіткий і категоричний характер.
По-четверте, побудова програми передбачає координацію і взаємний контроль
питань (діагноз, стать, вік, професія і стаж роботи, рік закінчення навчального
закладу і т. п.).
Найбільш відповідальним, заключним моментом зведення є складання таблиць.
Статистичні таблиці являють собою зведення числових підсумків спостереження,
сукупність фактів, виражених цифрами.
Переваги табличного викладу полягають у тому, що таблиця:
· наочна і зручна для зіставлення статистичних матеріалів;
· дає можливість з'ясувати характер групувань і розкриває структуру явищ;
· виділяє основні ознаки;
· сприяє встановленню зв'язку між явищами й ознаками.
Таблиці поділяються на прості і складні (групові і комбінаційні).
Проста таблиця дає тільки числовий розподіл підмета за однією ознакою, без
групування окремих ознак у присудок. Ознаки підраховані і вписані в таблицю
окремо, незалежно одна від одної, вони не розділені і не зв'язані між собою.
Прості таблиці можуть бути хронологічними, територіальними,
перелічувальними (число інфекційних хворих по роках чи по місяцях року, по
районах області, по нозологічним формах). Багато таблиць у звітах медичних
установ є простими, наприклад, рух хворих у стаціонарі, розподіл лікарів по
спеціальностях і т.п.
Для аналітичних цілей вдаються до побудови складних таблиць — групових і
комбінаційних. У груповій таблиці може бути багато ознак, але зіставляються
тільки два, котрі характеризуються сполученням підмета таблиці тільки з однією
ознакою присудка. Така таблиця по своєму змісту й аналітичних можливостях
значно багатша, ніж проста, тому що досліджуване явище представлене в більш
виразному виді.
Найбільш досконалими є комбінаційні таблиці, що дають (як свідчить їхня
назва) сполучення підмета з декількома (двома і більш) ознаками присудка.
Своєрідною модифікацією є "комбінаційно-кореляційна" таблиця, що
дозволяє визначити тісноту зв'язку між кількісними ознаками.
Складні таблиці можуть бути первинними (чи робочими), що складаються в
процесі зведення, і вторинними (чи аналітичними), зв'язаними з заключним етапом
статистичного дослідження.
Необхідним доповненням до статкарти є інструкція (іноді віддрукована на
карті), що роз’яснює значення термінів, порядок заповнення і ведення документів
на конкретних прикладах.
1.
Показники використання матеріальних
ресурсів.
–
середня тривалість
перебування;
–
забезпеченість ліжками;
–
рівень госпіталізації;
–
зайнятість ліжка в році;
–
кількість відвідувань на
1 жителя (міста, області і т. д.);
–
кількість відвідувань за
зміну.
2.
Показники використання кадрових
ресурсів.
–
забезпеченість лікарями
(середнім медичним персоналом) на задану кількість населення;
–
кількість лікарів, що
мають кваліфікацію.
3.
Показники фінансових
ресурсів, які характеризують об’єми та джерела фінансування ЛПЗ.
Спроможність українського суспільства до динамічного розвитку значною
мірою залежить від стану здоров'я населення. Разом з тим рівень стану здоров'я
населення України, системи охорони здоров'я нашої країни як вітчизняними, так і
зарубіжними вченими, фахівцями оцінюється переважно як низький чи кризовий. Про
це свідчать такі дані.
Продовжує скорочуватися середня тривалість життя населення України,
особливо чоловіків. Середня тривалість життя становить 68,1 року (чоловіків –
62,7; жінок – 73,6). За цим показником Україна посідає 108 місце у світі,
відстаючи від країн Західної Європи на 9 років, а від Японії (де найбільша в
світі тривалість життя) – на 13 років.
Статистика свідчить про суттєве зменшення народжуваності (від'ємний
приріст населення розпочався з 1991 р. (-0,8)). Показник народжуваності
зменшився з 1,9 дитини в 1989 р. до 1,1 – у 2001-му. Середньорічний темп
зниження народжуваності протягом 1989-2001 pp. був більше чим у 10 років вищим,
ніж в попередні 30 років (1959-1989) [2, с. 147].
Підвищився в Україні загальний коефіцієнт смертності (за останні 5 років
в середньому 15% при зростанні європейського показника на 6,6%). За
спостереженнями експертів Світового банку (1999 p.), смертність від
серцево-судинних хвороб зросла на 39,7%, хвороб органів дихання – на 32,1%, травм
і отруєнь – на 23,2%, злоякісних новоутворень – на 4,5%. Загальний коефіцієнт
смертності в нашій країні порівняно із загальноєвропейськими вищий на 36,4% (за
смертністю від серцево-судинних хвороб – на 72,4%, від травм і отруєнь – на
59,3, від хвороб органів дихання – на 32,7). Смертність немовлят (до року) в
Україні перевищує середньоєвропейський показник в рази (це при тому, що Україна
ще не перейшла на більш суворі світові критерії визначення мертвонароджених).
Тільки у 2000 р. природне скорочення населення становило 376 тис. осіб.
За останні роки населення України щорічно зменшується на 0,4% (у розвинених
країнах Західної Європи цей показник щорічно збільшується на 0,4%). Зазначене
свідчить про усталені процеси депопуляції населення в Україні.
Україна характеризується швидкими темпами старіння населення. Питома вага
осіб старше 60 років зросла з 10,5% в 1959 до 20,5% у 2000 p., тобто вдвічі. У
віці 65 і більше років в країні проживає понад 14% населення (рівень старіння
населення найвищий в сільській місцевості). Прогнозується, що в 2025 р. літніх
людей в Україні вже буде 27%. Все це посилює демографічне навантаження на
працююче населення.
Високим в Україні є рівень загальної захворюваності, про що свідчать дані
звернень населення в лікувально-профілактичні заклади на початок 2000 р.
Зазначений показник становив 141186,3 на 1000 тис. населення. У структурі
поширеності хвороб основну частину становлять хвороби органів дихання (24,4%);
на другому місці – хвороби системи кровообігу (22,4%); на третьому – хвороби
органів травлення (9,0%); на четвертому – хвороби кістково-м'язової системи
(5,6%); п'яте місце посідають хвороби ендокринної системи та порушення обміну
речовин (5,0%) [4, с. 179].
При цьому більше половини випадків смерті та третину причин інвалідності
зумовлюють хвороби системи кровообігу. Високий показник захворюваності на
злоякісні новоутворення – 2000 p., він становив 318,3 на 100 тис. населення.
Статево-віковий аналіз онкозахворюваності свідчить, що найвищі рівні цієї
патології характерні для населення старших вікових груп, особливо чоловіків.
Останніми роками суттєво погіршилась епідемічна ситуація з ВІЛ-інфекції
(СНІДу). За оцінками експертів, в Україні станом на кінець 2002 р. проживало
близько 400 тис. ВІЛ-інфікованих. Збільшився показник захворюваності на
туберкульоз (у 1999 р. він становив 54,3 на 100 тис. населення, а смертність –
19,9 на 100 тис). Загалом же порівняно із даними 15 країн – членів
Європейського Союзу показники здоров'я населення України гірші в 2 і більше
разів.
Причини низького рівня здоров'я значної частини населення України є
віддзеркаленням соціально-економічної ситуації в країні. До них належать
бідність, зубожіння багатьох людей, їхній невисокий добробут, спосіб і рівень
життя, незадовільний стан екології, кризовий стан охорони здоров'я (рівень
здоров'я частини населення залежить на 50% від способу і рівня життя, на 20 –
від спадковості, на 20 – від стану навколишнього середовища і на 10% – від
стану системи охорони здоров'я). Все зазначене зумовлює необхідність реформування
гуманітарної політики у сфері охорони здоров'я, глибоку трансформацію
соціально-економічних, духовних відносин в українському суспільстві.
Отже, основними задачами медичної статистики є:
· виявлення особливостей стану здоров’я населення з використанням
демографічних даних, даних про захворюваність, фізичний розвиток і
інвалідність, а також факторів, що визначають ці особливості;
· вивчення даних про мережу, структуру, кадри і діяльності
лікувально-профілактичних установ і організацій;
· оцінка ефективності заходів, спрямованих на охорону і зміцнення
здоров'я населення і підвищення ефективності роботи медичних установ;
· оцінка клінічних, гігієнічних і лабораторних даних, а також матеріалів
наукових досліджень.
Статистична методологія будується на основі визначених правил і прийомів,
вироблених у процесі довголітньої практики і науково узагальнених принципів. Найважливішим
методом даної дисципліни є статистичне дослідження. Динамічний
розвиток охорони здоров'я неможливий без реорганізації системи управління у цій
сфері. Зберігаючи управлінську вертикаль системи управління у сфері охорони
здоров'я важливо реалізувати принцип децентралізації, створити умови для
зростання ролі громадських медичних об'єднань у розв'язанні проблем охорони
здоров'я, що є необхідною умовою демократизації управління в цій галузі.
Суттєвим є розвиток державно-комунальної моделі надання медичної допомоги, яка
передбачає створення двох секторів медичної допомоги: сектора загальнодоступної
медичної допомоги та сектора додаткових можливостей у сфері охорони здоров'я. В
межах державно-комунальної моделі слід чітко розмежовувати первинний, вторинний
і третинний рівні надання медичної допомоги. Важливим є і розширення ролі
територіальних громад в забезпеченні контролю за наданням та фінансуванням
медичної допомоги понад гарантований державою базовий стандарт якості
загальнодоступної медичної допомоги.
1. Вороненко Ю. В., Прус Л. О., Чуйко А. П., Затула
О. А., Оніщенко О. М. Соціальна медицина та організація охорони здоров'я. — Т.:
Укрмедкнига, 2002. — 330с.
2.
Герасименко С. С., Головач А. В., Єріна А. М.,
Козирєв А. М. Статистика. — К.: КНЕУ, 2000. — 467 с.
3.
Демографічна та медична статистика України у ХХІ столітті. Медичні
інформаційні системи у статистиці: Матеріали конференції / Київський міський
науковий інформаційно-аналітичний центр медичної статистики. — К., 2004. —
208с.
4.
Медична статистика: Зб. нормат. док. / Головне управління охорони
здоров'я та медичного забезпечення м. Києва; Київський міський науковий
інформаційно-аналітичний центр медичної статистики / Валентина Миколаївна
Заболотько (упоряд.та голов.ред.) — К.: МНІАЦ медичної статистики, 2006. —
460с.
5. Охорона здоров'я в Україні: Статистичний
збірник / Державний комітет статистики України. — К., 2001. — 271с.
6. Приходський О. О., Морарь Л. М., Голяченко А. О.
Управління охороною здоров'я (вступ до теорій, концептів, технологій). — Т.:
Лілея, 2001. — 65с.