Національний дендрологічний парк "Софіївка"
Софіївка (парк)
План-схема парка
Націона́льний дендрологічний парк «Софіївка» (укр.
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B8%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%8F%D0%B7%D1%8B%D0%BA>
Софіївка) - парк
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D0%B8%D1%87%D0%B5%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%BA>,
навчально-дослідницького інституту Національної академії наук Україн
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%86%D0%B8%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0%D1%8F_%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%B4%D0%B5%D0%BC%D0%B8%D1%8F_%D0%BD%D0%B0%D1%83%D0%BA_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B8%D0%BD%D1%8B>и,
розташований в північній частині міста Умань <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%8C>
Черкаської област
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B0%D1%81%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C>і
Україн <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B8%D0%BD%D0%B0>и,
на берегах ріки <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D0%BA%D0%B0>
Каменка.
Кожен рік його
відвідує близько 500 тисяч людей. Площа
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BB%D0%BE%D1%89%D0%B0%D0%B4%D1%8C>
- 179,2 га <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%B0%D1%80>.
«Софіївка» являється памятником ландшафтного типу світового садово паркового
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%BE-%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B5_%D0%B8%D1%81%D0%BA%D1%83%D1%81%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE>мистецтва
кінця XVIII - першої половини XIX сторіччя. В ній ростн більше 3323 таксонів
(видів, форм, сортів, культиварів) міських і екзотичних дерев
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BE> і ку
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D1%81%D1%82>щів, серед них:
болотяний кипарис
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%82%D0%BD%D1%8B%D0%B9_%D0%BA%D0%B8%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%81>,
сосна Веймутова <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D1%81%D0%BD%D0%B0_%D0%92%D0%B5%D0%B9%D0%BC%D1%83%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0>,
тюльпанове дерево
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%8E%D0%BB%D1%8C%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D0%BE%D0%B5_%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BE>,
платан
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%B0%D0%BD>,
гинго
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B8%D0%BD%D0%BA%D0%B3%D0%BE>,
багато іншого. Виданий каталог рослин в якому нараховується 1994 таксона, із
них 1220 деревних і 774 травянистих рослин, в тому числі 25 таксонів горішника,
24 - буків <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%83%D0%BA>, 41 - елей
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BB%D0%B8>, 100 - ліан
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B8%D0%B0%D0%BD%D0%B0>, 320 - троянд,
57 - рододендронів
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%BD>,
376 - грунтопокривних і 98 -квіткових рослин
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B5>.
В 2007 году колекция раслин парку включала 2103 таксона деревних і 1212
травянистих. Парк «Софіївка» заснований в 1796
<http://ru.wikipedia.org/wiki/1796_%D0%B3%D0%BE%D0%B4>році хазяєном
города Умані, польским магнатом <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%B3%D0%BD%D0%B0%D1%82>
Станіславом Потоцьким, назван в честь його дружини Софії Віт-Потоцької і
подарований їй до дня народження в травні 1802
<http://ru.wikipedia.org/wiki/1802_%D0%B3%D0%BE%D0%B4>року. Автором
топографічного і архитектурного проекту і керівником будівництва парку був
польский військовий інженер Людвіг Метцель, а всі роботи в парку виконували
кріпаки Уман
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%8C>і.
Парк був виконаний в
майже безлісною місцевості, розділеною річкою Каменкою, балками і каньйонами
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%BD>,
которі врізались в граніт
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D1%82>,
часто виходящий на поверхню. При создании парка вміло використовувався рельеф
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%B5%D1%84>, Але
без наміченого плану. Постановою Совнаркома УРСР N26/630 від 18
<http://ru.wikipedia.org/wiki/18_%D0%BC%D0%B0%D1%8F>травня 1929
<http://ru.wikipedia.org/wiki/1929_%D0%B3%D0%BE%D0%B4>року «Софиївка»
была проголошена державним заповідником
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%BA>.
В 1945 <http://ru.wikipedia.org/wiki/1945_%D0%B3%D0%BE%D0%B4>року парк
получає полну назву «Уманський державний заповідник «Софіївка». В 1949 году
<http://ru.wikipedia.org/wiki/1949_%D0%B3%D0%BE%D0%B4> створюється
декоративний розсаднік на площі в 20 га
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%B0%D1%80>.
Активно проводяться роботи по ремонту і реставрації малих архітектурних форм,
дорожньо-алейної системи, скульптур парка.
Головна композиція
парку проходе по руслу Каменки, де споруджений ряд самостійних басейнів
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D1%81%D1%81%D0%B5%D0%B9%D0%BD>
і прудів <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D1%83%D0%B4>: Верхній
- 8 га
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%B0%D1%80>,
Нижній - близько 1,5 га
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%B0%D1%80> ,
водопад
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%BF%D0%B0%D0%B4>и
(один із них 14 <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D1%82%D1%80>
висотою), шлюз
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%BB%D1%8E%D0%B7_(%D0%B3%D0%B8%D0%B4%D1%80%D0%BE%D1%82%D0%B5%D1%85%D0%BD%D0%B8%D1%87%D0%B5%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B5_%D1%81%D0%BE%D0%BE%D1%80%D1%83%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B5)>и,
каскади, підземна ріка Ахеронт (довжина 224
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D1%82%D1%80>). Парк прикрашає скал
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BA%D0%B0%D0%BB%D0%B0>и
(Левкадска, Тарпейска), грот
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%BE%D1%82>и (Венери,
«Орешек», «Страха и сумніву»), павільйони (Флори, Розовий). В 1972
<http://ru.wikipedia.org/wiki/1972_%D0%B3%D0%BE%D0%B4>році до «Софіївки»
приєднують територію площею 5,1 га
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%B0%D1%80>, яка
раніше належила війсь ковій частині. З 1991
<http://ru.wikipedia.org/wiki/1991_%D0%B3%D0%BE%D0%B4>року парк здобуває
статус науково дослідницького закладу НАН Україн
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%90%D0%9D_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B8%D0%BD%D1%8B>и.
При вхіді на територію парку , зліва, зразу же за входною башнею розташована
горка, обсаженна можевельником
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%B6%D0%B6%D0%B5%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%BA>,
туями <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%83%D1%8F> і ялинами. 28
<http://ru.wikipedia.org/wiki/28_%D1%84%D0%B5%D0%B2%D1%80%D0%B0%D0%BB%D1%8F>лютого
2004 <http://ru.wikipedia.org/wiki/2004_%D0%B3%D0%BE%D0%B4>року Указом
Президента України № 249/2004
<http://www.president.gov.ua/documents/1600.html>, дендрологічний парк
здобув статус національного закладу і став називатися Національним дендрологічним
парком «Софіївка».
Парк починається з
головного входу по вулиці Садовій. За ним іде центральна алея. Башн
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D1%88%D0%BD%D1%8F>і головного
входу, споруда в 1850 <http://ru.wikipedia.org/wiki/1850>-1852 роках
<http://ru.wikipedia.org/wiki/1852_%D0%B3%D0%BE%D0%B4>. Дом творіння
вчених Національної академії наук Украіни. Це будинок має оригінальну
архітектуру, а на вершині споруди - виникла площадка. Крім музе
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%83%D0%B7%D0%B5%D0%B9>ю в Домі
творіння вчених є го
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B8%D1%86%D0%B0>тель
на 45 человек, ресторан
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B0%D0%BD>,
сауна <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D1%83%D0%BD%D0%B0>.
Перед павільйоном
Флори, справа, знаходится джерело - «Серебряние ключи». Оформлення його
зроблено в античному стилі. Це підковоподобне споруда із граниту, на краях
якого дві вази з декоративними рослинами. В середній частині вертикальної
стінки вмонтовані декорировані бронзою трубки, із котрих тече ключева вода.
Фонтан «Серебряные ключи» був споруджений в 1974
<http://ru.wikipedia.org/wiki/1974_%D0%B3%D0%BE%D0%B4>році по проекту
києвського архітектора Лопушинської на місті будки з желізною трубою для
випуску води, котра стояла тут с 1850
<http://ru.wikipedia.org/wiki/1850_%D0%B3%D0%BE%D0%B4>року.
Справа від павільйону
«Флора» знаходится дослідницький із гранітних кліноподібних камнів арочного
свод <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B2%D0%BE%D0%B4>у так
называемий Венецианський міст. В середині Нижнего озера із широко розкрытою
пащею змії, ізвивающейся на камені, бє стовб води - фонтан «Змія». Вода
поступає в фонтан <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%BE%D0%BD%D1%82%D0%B0%D0%BD>
по подземному водопроводу виложеному із гранітного глаткого камення.
Видовий склад
дендропарку представлений такими видами рослин
1) Метасиквоя (лат.
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%8F%D0%B7%D1%8B%D0%BA>
Metasequoia)
Метасеквоя (лат.
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%8F%D0%B7%D1%8B%D0%BA>
Metasequoia) - рід <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B4>
хвойних дерев <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BE>
родини Кипарисов
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%B2%D1%8B%D0%B5>і
(Cupressaceae), раніше відносилися до старійшої родини Таксодіев <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B0%D0%BA%D1%81%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%B5%D0%B2%D1%8B%D0%B5>і
(Taxodiaceae).
Вяз Гірський (Ulmus
scabra) Росте в змішаних широколистових лісах на холмах і в горах.
Клен татарський , або
Чорноклен (лат. <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%8F%D0%B7%D1%8B%D0%BA>
Ácer tatáricum) - листопадне
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BF%D0%B0%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D0%B5_%D1%80%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B5>
дерево родини Кленови
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BB%D1%91%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D1%8B%D0%B5>х
із Европ
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%B2%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B0>и і
Східно-Западної Азії. Іноді культивують в якості декоративних насаджень в садах
и парках <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D1%80%D0%BA>.
Береза жовта,
Даурська береза (лат.
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%8F%D0%B7%D1%8B%D0%BA>
Bétula costáta) - вид <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B8%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D0%B8%D1%87%D0%B5%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%B2%D0%B8%D0%B4>
дерев <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BE>
род <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B4>у Береза <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D1%80%D1%91%D0%B7%D0%B0>.
Має приналежність до числа розповсюджених деревних порід
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0> на
території Росі <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%81%D0%B8%D1%8F>ї.
Росте береза жовта в перші роки життя швидко. Дожива до 200 - 250 лет.
Горобина плакуча Sorbus aucuparia L.)
Місцеві назва - грабина, горобина. Невисоке дерево або кущ родини розових
(Rosaceae) до 15 м заввишки з гладенькою сірою корою та густою кроною. Молоді
гілочки сірувато-червоні, опушені, з великими пухнастими бруньками. Листки
опушені (10-20 см завдовжки), чергові, непарноперисті, складаються з 9-15
ланцетних або довгастих, загострених, зубчастих по краю листочків. Квітки численні,
зібрані в складні щиткоподібні суцвіття, всі частини яких опушені. Квітколоже,
урноподібної форми, шерстисто-повстисте або голе; чашечка з п'ятьма
широкотрикутними війчастими чашолистками. Віночок білий (0,8-1,5 см у
діаметрі), пелюсток п'ять, тичинок багато, маточка одна, стовпчиків три,
зав'язь нижня. Плід - кулястий, оранжево-червоний.
Горобина звичайна росте в підліску
або другому ярусі хвойних, мішаних, зрідка листяних лісів, па лісовик галявинах
і узліссях. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Цвіте в травні, плоди
достигають у вересні. Поширена на Поліссі, в північній частині Лісостепу, а
також у Карпатах, гірському Криму. В культурі вирощують по всій Україні, крім
степових районів. Заготовляють у Волинській, Ровенській, Житомирській, Київській,
Чернігівській, Сумській, Закарпатській, Львівській, Івано-Франківській,
Чернівецькій областях, у гірських районах Криму. Запаси сировини значні.
Сосна́ ве́ймутова, або біла восто́чна (лат.
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%8F%D0%B7%D1%8B%D0%BA>
Pínus stróbus) - рослина, крупне дерево
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BE> род
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B4>у Сосна
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D1%81%D0%BD%D0%B0> родини
Соснов
<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D1%81%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D1%8B%D0%B5>і.
Дерево висотою 40-50 м і діаметром стовбура до 1,5-2 м з ажурною кроной,
образованой тонкими гібкими гілками. Кора гладка, світло-сіра, у старих дерев
темніє і внизу розстріскується. Хвоя по 5 шт. в пучке пряма, гібкая, тонка і
мяка, не дуже довга (7-12 см), голубовато-зелена.. Шишки довжиною 10-20 см.
Насіння - 6-7 х 3-4 х 2,5-3 мм. Сосна Веймутова - швидко ростуща порода,
особливо в віці до 40-50 років.
Латаття жовте,
кубишка жовта (Nuphar lutea) латаття жовте у часи Дніпровських плавнів дійсно
було дуже поширеною водяною рослиною. Настільки поширеною, що у багатьох місцях
на протязі з липня по жовтень люди навіть заготовлювали її кореневища! У наші
часи вчені виявили в їх складі багато алкалоїдів, дубільних сполук, сахарозу,
метарабінову кислоту, багато крахмалю. В насінні - 0,1% алкалоїдів, у квітках -
глікозид серцевої дії. У Конських та Базавлуцьких плавнях латаття жовте росло
по річкових затоках, старицях, озерах. Цвітіння припадало на період з червня по
вересень. За народними прикметами його початок - 2-й або 3-й день русального
тиждня (останній тиждень перед святом Трійці). На відміну від латаття білого,
плоди латаття жовтого (до 10 см) дозрівали над, а не під водою.
Вільха чорна, Вільха клейка (Alnus
glutinosa (L.) Gaerth.) - Дерево родини березових (Betulaceae) (10-30 м
заввишки) з невеликою яйцеподібною кроною і струнким стовбуром, вкритим
темно-бурою тріщинуватою корою. Молоді пагони зеленуваті, тригранні, гладенькі
або з рідким опушенням, клейкі. Бруньки, як і молоді листки, клейкі, тугі, на
коротких ніжках. Листки оберненояйцеподібні або округлі (4-10 см завдовжки, 3-9
см завширшки), часто на верхівці з виїмкою, при основі ширококлиноподібні,
зубчасті, листки темно-зелені, гладенькі, блискучі, з нижнього боку світліші, з
пучками волосків у кутках жилок. Квітки одностатеві, тичинкові - зібрані в
кінцеві пониклі сережки (4-7 см завдовжки), оцвітина чотирироздільна, тичинок
чотири, квітка зовні прикрита червонувато-бурою лускою, до нижньої частини якої
зсередини приростають один-два приквітки. Маточкові квітка у двоквіткових
дихазіях, зібрані на розгалуженому безлистому квітконосі, гілочки якого
поступово видовжуються (від 5 до 20 мм) . Приквітки маточкових квіток при
плодах дерев'яніють і утворюють луски - «шишечки» (2 см завдовжки). Оцвітини
немає, зав'язь нижня, двогнізда. Плід плоский червоно-бурий яйцеподібний
горішок (до 2 мм у діаметрі). Вільха чорна росте на лісових низинних болотах,
по берегах річок, біля джерел, утворюючи чисті або мішані насадження, так звані
вільшняки. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Цвіте у квітні - травні.
Поширена майже по всій Україні, особливо на Поліссі, менше в Лісостепу і
Карпатах, рідко трапляється в Степу, здебільшого по берегах великих річок, біля
гирла Дністра, у плавнях Бугу і Дніпра, на березі Дніпровського лиману. Вільхи
займають 4,2 % державного лісового фонду України. Райони заготівель -
Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Чернігівська, Сумська,
Хмельницька, Полтавська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька області.
Запаси сировини значні.
Мак каліфорнійський (Eschscholzia
californica Cham) Квітки маку сприяють швидкому засипаню і подовжують фазу
глибокого снуіл. Народна медицина має багатовіковий досвід застосування квіток
ешшольціі як сильний заспокійливий засіб .
Ліщина деревовидна Corylus colurna L.
рослина родини березових (Betulaceae). Кора - темно-сіра з характерними
сочевичками.
Гілки дугоподібно розходяться в різні
боки, утворюючи оберненоконусоподібну крону. Пагони й молоді листки опушені.
Бруньки заокруглені з війчастими лусочками. Листки - чергові,
оберненояйцеподібні, широкі (7-16 см завдовжки і 4-8 см завширшки), при основі
скошеносерцеподібні, нерівномірно зубчасті, на коротких черешках.
Тичинкові квітки
<http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BA%D0%B8> без
оцвітини
<http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%86%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B0>,
зібрані у видовжені (3-5 см завдовжки) сережки, луски їх густо опушені, а голі
пиляки <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B8%D0%BB%D1%8F%D0%BA>
мають вгорі характерний пучок волосків.
Маточкові
<http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%82%D0%BE%D1%87%D0%BA%D0%B0>
квітки у двоквіткових розвилках, що розміщені в пазусі покривної луски і
приховані в черепичастій кулястій бруньці, з якої виступають червонуваті
приймочки.
Плід - горіх
<http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%85> (15-20 мм у
діаметрі) у зеленій дзвоникуватій обгортці, вкритій оксамитовим
<http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BC%D0%B8%D1%82>
пушком.
Ліщина цвіте у
березні
<http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B5%D0%BD%D1%8C>
- квітні
<http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B5%D0%BD%D1%8C>,
плоди достигають у серпні
<http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%BF%D0%B5%D0%BD%D1%8C>.Ліщина
росте в підліску листяних і мішаних лісів.Тіньовитривала рослина.
Поширена по всій
Україні
<http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0>,
крім крайнього півдня. Можлива в культурах. Райони заготівель - Київська
<http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C>,
Вінницька
<http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C>,
Сумська <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%83%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C>,
Полтавська
<http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%82%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C>,
Кіровоградська <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%96%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C>,
Черкаська
<http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B0%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C>
області, південна частина Волинської
<http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C>,
Рівненської <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C>
та Житомирської
<http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%96%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C>
областей.
Явір (Acer pseudoplatanus)
- дерево
<http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BE>
родини кленових <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BB%D0%B5%D0%BD> з
великим п'ятилопатевим листям
<http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%8F>; до інших
назв належать також білий клен, осокір, клен-явір, клен несправжньоплатановий,
клен туполистий.
Поширений по всій
Європі, Малій Азії. В Україні найчастіше трапляється у Галичині
<http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0>,
на схід від Збруча
<http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B1%D1%80%D1%83%D1%87> - рідше.
Із поміж листяних
видів дерев явір є фактично деревом-піонером на гірськолісових та
субальпійських висотах. Явір належить до видів дерев із широкою екологічною амплітудою
та як домішка зустрічається практично на всіх висотних рівнях лісу. Але в
деяких масивах Карпат явір утворює чисті насадження. У горах він часто
піднімається вище за бука і досягає висоти смереки. Переважно росте у мішаних
яворово-букових, яворово-буково-ялицевих тощо лісах на схилах гір (Карпати
<http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%BF%D0%B0%D1%82%D0%B8>,
Медобори
<http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%B8>,
Гологори <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%B8>,
Опілля
<http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BF%D1%96%D0%BB%D0%BB%D1%8F>,
Розточчя
<http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D1%82%D0%BE%D1%87%D1%87%D1%8F>
тощо).
Від назви цього
дерева утворено чоловіче ім'я Явір (наразі поширене переважно серед південних
слов'ян), різноманітні прізвища, назви населених пунктів (найчастіше на
території розселення західних та південних слов'ян, а також в Галичині та
Закарпатті).
Явір - велике листяне
дерево <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BE>,
що досягає 20-35 метрів
<http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D1%82%D1%80> у висоту, з
широкою куполоподібною кроною. Стовбур товщиною 90-110 см. Досягає віку 500
років.
На молодих деревах
кора <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%B0> гладенька і
сіра, але з віком стає грубшою і відшаровуються лусочки, показуючи внутрішні
шари кори від блідо-коричневого до рожевуватого кольору.
Деревина
<http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B0>
біла, важка.
Листя
Листя
<http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%8F> супротивне,
10-25-сантиметрової
<http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80>
довжини й ширини, з 5-15-сантиметровими черешками, з 5 прожилками,
пальчато-лопатеве, з зубчастими краями, темно-зелене; деякі види мають листя
пурпурного, багряного або жовтуватого відтінку.
Квіти
Однодомні
жовто-зелені квіти <http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B8>
з'являються навесні на 10-20-сантиметровий висячих китицях, по 20-50 квіток у
кожному суцвітті.Цвітіння в травні, після того, як розвиваються листки.
Насіння
5-10-міліметрові
<http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D0%BB%D1%96%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80>
в діаметрі
<http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%96%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D1%82%D1%80>
насінини
<http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D1%81%D1%96%D0%BD%D0%BD%D1%8F>
розташовані попарно в крилатках. Крила розходяться під кутом 45-40 градусів і
довжиною до 5 см. Крильця дозволяють насіння при падінні летіти, обертаючись за
вітром, це допомагає їм поширюватися на велику відстань від батьківського
дерева. Насіння дозрівають восени, приблизно через 6 місяців після запилення.
Плодоносить явір майже щорічно, однак багатий врожай можна спостерігати лише
раз на 2-3 роки.
Коренева система
Коренева система
<http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D0%B2%D0%B0_%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC%D0%B0>
неглибока (до 1,5 м.), без стержневого кореня, компактна, розгалужена у
верхньому шарі ґрунту.
Клен Цукристий (Acer saccharum)
Висота 3-річна 2-3,5 м висота дорослого дерева до 25 м. Походження і
холодостійскість дуже поширений в Північній Америці, зустрічається майже по всій
Канаді та США, листок цього клена є на прапорі Канади походить зі східної та
центральної частини США, та сусідніх штатів Канади 35-ти градусний мороз
витримує без пошкоджень.
Листя влітку і восени довжина і
ширина листкової пластинки - 5-10 см, досить довгий черешок листя типове
кленове, 5-ти лопатеве, дві лопаті біля черешка значно менші влітку листя
яскраво зелене зверху і знизу восени листя стає яскраво жовтим з можливим
оранжевим і червонуватим відтінком
Цвітіння і плоди цвітіння типове як
для клена плоди двокрилатки довжиною біля 2-2.5 см, дозрівають пізно восени.
Культивація дерево добре не росте,
якщо коренева зона обмежена для розгалуження просте в пересадці і догляді краще
росте на багатих вологих грунтах чутливе до засоленості найкраще росте під
відкритим сонцем, але в тіні теж росте.
Використання при озелененні одне з
найкращих дерев для озеленення використовується для озеленення просторих садиб,
парків, скверів, дитячих майданчиків, студентських містечок.
Особливості: на відміну від інших
кленів має досить міцний стовбур і гілкки, стійке до сильних буревіїв погано
витримує засоленість, надмірну загазованість і запиленість, яка характерна для
промислових міст і заводських територій на деревах протягом зими. Катальпу вирощують
як декоративну рослину, а також у паркових насадженнях. Бджоли охоче відвідують
її квітки, збираючи нектар. Медопродуктивность становить 50 кг/га.
Ялиця біла (Abies alba Mill.) (A.
pectinata Lam. et DC.). - Високе дерево (25-40 м) родини соснових (Pinaceae) з
вузькоконічною загостреною кроною, що низько спущена до землі. В густих
лісостанах крона високо піднята, стовбур циліндричний з гладенькою тонкою
темно-сірою корою. Пагони довгі, гладенькі, сірі з дворядно розміщеною хвоєю.
Хвоя плоска (20-30 мм завдовжки, 1,5-1,8 мм завширшки), тупа, з двома білими
смугами зісподу, тримається протягом трьох-п’яти років. Чоловічі шишечки
овальні (5-8 м завдовжки), поодинокі, розміщені у верхній частині торішніх
пагонів. Жіночі шишечки зеленуваті, містять численні насінні і покривні луски,
розміщені в нижній частині торішніх пагонів. Стиглі шишки прямостоячі,
циліндричні (10-15 см завдовжки і 2,5-4 см завширшки), бурі, покривні луски їх
довші за насінні і виступають у вигляді гострячка. Після достигання шишки розсипаються,
на пагонах залишаються лише їх стрижні. Насіння (6-8 мм завдовжки) з довгим
крилом, бальзамічним запахом. Одна з основних на Україні гірських
лісоутворюючих порід, зрідка трапляється і на рівнині, утворює чисті й мішані
лісостани з буком та іншими листяними породами. Тіньовитривала, вибаглива до
вологості повітря рослина. Запилюється у травні. Поширена в Карпатах, зрідка на
рівнині в південно-західних районах у вигляді острівних місцеположень. Займає
близько 1,4% державного лісового фонду України. Райони заготівель - Львівська,
Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська області. Запаси сировини незначні.
Звіробій декоративний (Hypericum
perforatum) Поширення
В природних умовах поширений
практично по всій території України на відкритих сухих місцях, на узліссях,
луках тощо. В культуру введений у ряді спеціалізованих господарств різних форм
господарювання, а також вирощується аматорами.
Ботанічні характеристики
· Коренева система складається
з тонкого кореневища і малогіллястих коренів.
· Стебло прямостояче, в верхній
частині розгалужене, висотою 30-50 см. Одна рослина утворює одне або кілька
стебел.
· Листки супротивні, сидячі,
цільнокраї з численними цятками, що просвічуються завдяки утвореним
ефіроолійним залозам. По краях листові пластинки мають чорне забарвлення.
· Квіти двостатеві,
п'ятипелюсткові, зібрані в волоть або китицю, видовженоовальні,
золотаво-жовтого кольору з темними крайками.
· Плід - тригнізда коробочка.
· Насіння дрібне.
У траві рослин містяться дубильні
речовини (до 10- 12 %), флавоноїди (гіперозид, рутин, кверцитрин тощо),
сапоніни, барвники, ефірна олія (0,1- 0,4 %), смолисті речовини (16- 17 %),
каротин, аскорбінова кислота тощо. Багаторічна світлолюбива, невибаглива
трав'яниста рослина, стійка до низьких температур, розмножується насінням. У
Центральній частині України цвіте в червні-серпні, плоди достигають у
серпні-вересні.