Богдан Хмельницький – держаний діяч
Міністерство
освіти і науки України
Вінницький
державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського
Інститут
історії, етнології і права
кафедра
історії України
Індивідуальне
навчально-дослідне завдання
на
тему: Богдан
Хмельницький – держаний діяч
Вінниця
2010
Вступ
У середині ХVІІ ст. на арену суспільно-політичного
життя Східної та Південно-Східної Європи під гуркіт гармат рішуче виступила
мало кому відома до того людина, діяння котрої, за словами одного із
сучасників, швидко звернули “на себе очі всіх народів“. А через 10 років по
тому вона пішла з життя, будучи — знову ж за висловом свідка тодішніх подій —
“уславленою між монархами”. Звали цю людину Богдан-Зиновій Михайлович
Хмельницький.
Навколо цього
імені ось уже понад три століття вирують пристрасті, точаться думки та оцінки.
Це й зрозуміло, адже без будь-якого перебільшення можна сказати, що розпочата
великим українським гетьманом війна за визволення своєї батьківщини з-під
чужоземного поневолення струснула весь тогочасний світ.
Помірковані
критики Богдана Хмельницького відзначали його політичний, дипломатичний,
воєнний талант, гострий розум, особисту мужність і сміливість, досвідченість у
ратній справі, що поєднувалися з обережністю та хитрістю. Вражені розмахом
задумів і практичних дій керівника Визвольної війни українського народу, вони
порівнювали його з “бичем божим” — проводирем гунів Аттілою, знаменитим
карфагенським полководцем Ганнібалом, грізним азіатським завойовником
Тамерланом, підступним італійським політиком Макіавеллі.
Щирим захватом, любов’ю, активною підтримкою
патріотична діяльність Богдана Хмельницького користувалася з боку трудящого
люду, січовиків, значної частини козацької старшини та духовенства України.
Очоливши боротьбу народних мас проти іноземного панування, за досягнення
національної незалежності, він, за свідченням тогочасних джерел, став для них
“руським Мойсеєм, “рятівником усієї Русі, “батьком вітчизни”, “відновлювачем
віри”.
Свій щирий талант
та досвід він реалізував в ході Визвольної війни ХVІІ ст., ставши творцем
Української козацької держави. В руках Хмельницького зосереджувалася вища
виконавча і судова влада, керівництво адміністрацією й збройними силами.
Самовладно й незалежно вів себе гетьман, репрезентуючи Україну на міжнародної
арені. Сам Богдан Хмельницький прямо заявляв, що він є “єдиновладець і
самодержець руський”. Таким чином, гетьман утверджується як вища посадова особа
України.
В особі Богдана
Хмельницького український народ дістав такого вождя, який, як ніхто інший,
розумів його потреби і бачив мету своєї діяльності у їх здійсненні. І саме на
народні маси, козацтво спирався він у боротьбі за визволення українського
народу від поневолення, за утвердження української держави.
1. Коротка біографія
Богдан Хмельницький походив з українців
дрібношляхетського роду. Батько Хмельницького — Михайло Хмельницький був на
службі у коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, а потім у його зятя Яна
Даниловича. Його дружина, мати Богдана, за деякими відомостями козачка, згодом
одружилася зі шляхтичем і «королівським жовніром» В.Ставицьким, який пережив її
й під час Хмельниччини служив у польському війську на Білорусі; син його
Григорій, брат (по матері) Хмельницький, був козацький полковник на Лівобережжі
й писався Хмельницьким.
Місце народження Хмельницького докладно невідоме. Є
сучасна звістка (П. Оленського), що він народився в Черкасах, але вона непевна.
В науковій літературі подаються різні думки про місце народження Хмельницького;
називали м. Жовкву (С. Тароня, Н. Полонська-Василенко та ін.), Суботів або
Чигирин (І. Крип'якевич), Переяслав (М. Петровський), з яким життя Хмельницького
особливо тісно пов'язане, тощо. Навчався в одній з Братських шкіл, а також у
єзуїтському колегіумі у Львові. Хмельницький був добре обізнаний з всесвітньою
історією, в колегії він дістав добре знання латинської мови, досконало володів польською
мовою, а згодом навчився ще турецької, кримськотатарської і французької мови.
Шкільна наука Хмельницького закінчилася перед 1620 р. Того ж року він дістав
перше «бойове хрещення»: у битві під Цецорою 1620, де загинув його батько,
Хмельницький попав у турецький полон і був два роки в Царгороді. Викуплений з
неволі, повернувся на Україну. Від 1622 до 1637 немає певних відомостей про
життя і діяльність Хмельницького. Всі пізніші оповіді про його великі подвиги у
війнах з татарами, турками, Москвою (під час Смоленської війни 1632–1634) не
мають документального підтвердження. Безперечне лише те, що вже в 1620-их pp. Хмельницький
зв'язався з Козаччиною, де він служив, мабуть, у Чигиринському полку й брав
участь у військових походах козаків проти татар і поляків. Десь біля 1625–1627
pp. Хмельницький одружився з Ганною Сомківною (козачкою з Переяслава). Тоді ж
він оселився на успадкованому по батькові хуторі Суботові, біля Чигирина. 1637
бачимо Хмельницького серед вищої козацької старшини. Він брав участь у повстанні
проти Польщі і як військовий писар — підписав капітуляцію під Боровицею 24
грудня 1637. Восени 1638 Хмельницький був членом козацького посольства до
короля Володислава IV. Є підстави вважати, що він належав тоді до тієї
старшини, яка вважала за можливе порозуміння Війська Запорізького з Польщею.
Однак, дальший хід подій довів йому повну неможливість згоди. Польська
ординація 1638 скасувала автономію Війська Запорізького, й поставила Козаччину
в безпосередню залежність від польської військової влади на Україні. Хмельницький
втратив військове писарство (цей уряд був скасований) і став одним з сотників
Чигиринського полку.
Наступні роки Хмельницький присвятив головно своєму
господарству на Чигиринщині (Суботів, слобода Новоселище й суміжні землі). Але
самого господарства було замало для нього. 1645 він, разом з козацьким загоном
був на службі французького уряду й, мабуть, брав участь в облозі Дюнкерка. Вже
тоді був таким відомим козацьким ватажком, що Владислав IV, готуючи військову
коаліцію проти Туреччини (в складі Польщі, Венеції та інших держав), вдався до
нього по допомогу Війська Запорізького. Хмельницький був одним з козацьких делегатів,
з якими Владислав обговорював у Варшаві, в квітні 1646, плани майбутньої війни.
Усе це піднесло його авторитет на Україні та в Польщі і за кордоном і створило
йому широкі військові й політичні знайомства та зв'язки. Можна думати, що десь
у другій половині 1640-их pp. він нав'язав ближчий контакт з автономістичними
колами української шляхти й вищого православного духовенства. Вже віддавна
польські можновладці на Україні, політичні противники короля Владислава,
дивилися на Xмельницького кривим оком. Особливо вороже ставилися до нього нові
(з 1633) власники Чигиринщини — Конецпольські, коронний гетьман Станіслав і
його син, коронний хорунжий Олександер. За допомогою свого чигиринського
підстарости Чаплинського, який мав особисті рахунки з Хмельницьким, вони
вирішили позбавити його маєтку в Суботові. Чаплинський вчинив ґвалтовий «заїзд»
на Суботів (хоч Хмельницький мав на нього королівський привілей з 1646),
зруйнував економію й пограбував майно Xмельницького, а слуги Чаплинського
одночасно на Чигиринському ринку важко побили малого сина Xмельницького. Серед
цих турбот і тривог 1647 померла дружина Xмельницького, а в кінці того ж року
О. Конецпольський наказав ув'язнити й стратити Xмельницького, якого врятувала
лише допомога й порука його друзів, серед чигиринської старшини, зокрема
полковника С.М. Кричевського, кума й однодумця Xмельницького. В кінці грудня
1647 Хмельницький з невеличким (300 чи 500) загоном козаків подався на
Запоріжжя, там його було обрано за гетьмана. Це був початок нового козацького
повстання, яке незабаром перетворилося на велику національно-визвольну
революцію, очолену Хмельницьким. Конфлікт з Конецпольським і його напади на
майно і родину Xмельницького були тільки приводом для повстання його проти
Польщі. Новіші досліди доводять, що причини розриву з Польщею були значно
глибші, й що виступ і боротьба проти неї готувалися віддавна й не були
несподіванкою ані для українських кіл, ані для польського уряду та його
адміністрації на Україні. Дуже важливе, що, починаючи війну з Польщею, Хмельницький
заручився союзом з Туреччиною й Кримом, які дали йому політичну і військову
допомогу. Саме тому перемоги Xмельницького 1648 у битві під Жовтими Водами,
Корсунем і Пилявцями запалили всенародне повстання українського народу проти
польської адміністрації й польської шляхти на Україні. Саме тоді було здійснено
облогу Львова й Замостя, визволяє з-під влади Польщі велику територію України. Тріумфальний
в'їзд Xмельницького в Київ і зустріч його на Різдво 1648 свідчили, що початок
нової козацько-гетьманської держави, власне держави Xмельницького був
зроблений. Але цю державу треба було боронити, розбудовувати й забезпечити їй
визнання й належне місце в системі європейських держав. Усе дальше життя
Xмельницького було присвячене досягненню цієї мети. Як фундатор і будівничий,
оборонець і господар нової української держави, Хмельницький виявив себе
великим полководцем, талановитим дипломатом і першорядним державним діячем. Богдан
Хмельницький був людиною міцного здоров'я, але останні роки часто хворів. Він помер
27 липня (6 серпня за новим стилем) 1657 в Чигирині і 25 серпня похований в
Суботові, в Іллінській церкві, яку сам збудував. Але костей Хмельницького там
зараз нема. У 1664 році польський воєвода Степан Чернецький спалив Суботів і
велів викопати прах Хмельницького і викинути його з могили.
2. Діяльність Богдана Хмельницького як глави держави
хмельницький біографія глава держава
В умовах інтенсивного формування Української держави
її органи влади на місцях брали під свій контроль процеси освоєння селянами
вільних земель, займанщини тощо. Так, звільнені від шляхти землі потрапили до
Скарбу Війська Запорозького, й ними розпоряджався гетьман. Таким чином,
розпочалося становлення державно-феодальної власності на землю, котра дозволяла
панівному класові за допомогою державного апарату привласнювати собі частину
додаткового продукту; через це основна маса селян, перетворившись на своєрідну
категорію юридично вільних державних селян, виступила не власником землі, а її
володільцем.
Масове покозачення селян і міщан, запровадження
козацьких порядків сприяли швидкому оформленню на місцях низових ланок
державного апарату Української держави. Оскільки цей процес в умовах переходу
української шляхти на бік Речі Посполитої очолювала козацька старшина,
прототипом створюваних органів влади неминуче стали відповідні установи, що
існували на Запорозької Січі. З’ясовуючи політично-правову форму цієї держави,
зауважимо: вона становила собою козацьку республіку з притаманними їй
демократичними інститутами суспільно-політичного життя. Це особливо виразно
проявилося протягом 1648 року, коли для розв’язання найважливіших
суспільно-політичних питань було скликано п’ять загальних рад Війська
Запорозького. В їхньому ході нерідко виявлялися розбіжності між позиціями
незаможного козацтва та старшини. Тож можна припустити, що гетьман і старшина
прагнули зменшити роль загальної влади. Таким чином, в Україні існували умови
для еволюції її державно-політичної системи по шляху обмеження, а то й
згортання республікансько-демократичних інститутів.
Слід особливо підкреслити таке: в конкретно-історичних
умовах 1648 року гетьманський уряд приділяв основну увагу організації збройної
народно-визвольної боротьби, тому його заході щодо захисту шляхетських володінь
й обмеження антифеодального руху мали епізодичний характер, й класові
суперечності в Української державі не набрали тоді особливої гостроти. А проте
після згоди Богдана Хмельницького на повернення шляхти до своїх маєтків одразу
ж виникла загроза спалаху соціальних антагонізмів.
За таких обставин Хмельницький прагнув зміцнити
відносини України зі своїм можливим союзником в майбутній боротьбі проти Речі
Посполитої — Росією. Він дружньо приймав посланців російських порубіжних
воєвод, неодноразово розмовляв з ними. Богдан Хмельницький прагнув також
зберегти союзницькі відносини з Кримом, щоб застрахувати себе надалі від
підступних вчинків Іслам-Гірея.
Аналіз змісту Зборівського договору свідчить: уперше в
історії Українсько-польських взаємовідносин у ХІV—ХVІІ ст. варшавський уряд
визнав статус автономної частини українських земель, що перебували у складі
Речі Посполитої. В Брацлавському, Київському та Чернігівському воєводствах
зберігалися створені в ході війни політичний устрій,
адміністративно-територіальний подій (полково-сотенний), козацький суд,
45-тисячна національна армія тощо. Державні посади в цих воєводствах мали право
обіймати лише особи православної віри (українці); всім учасникам
національно-визвольної боротьби проголошувалося амністія, а шляхті православного
й католицького віросповідання поверталися конфісковані раніше володіння. Таким
чином, український народ здобув себе самостійне політичне існування. Однак при
цьому договір цілком ігнорував соціально-економічні інтереси селян, міщан і
козацьких низів. Хмельницькому також не вдалося домогтися скасування унії та
повернення майна православної церкви.
Отже, Богдан Хмельницький зробив максимум того, на що
можна було сподіватися в тих конкретно-історичних умовах — добився автономії
для української державності, залишивши тим самим собі шанси в подальшій боротьбі
за незалежність України.
3. Державотворення гетьмана
Вже на початковому етапі Визвольної війни Богдан
Хмельницький прагнув не тільки задовольнити інтереси верхівки козацького стану,
а й добитися широкої автономії для “козацьких областей”. Але виявлені дослідниками
джерела не дають твердої впевненості, що вже в перші місяці боротьби гетьман
висунув чітку програму визволення з-під польського гніту всіх етнічно
українських земель та їхнього об’єднання в межах однієї держави. Все це,
звісно, вимагало часу й певного досвіду.
У 1648 році він створив гетьманське правління, поділив
Україну на шістнадцять полків, на чолі яких наставив полковників. Чигирин став
головною резиденцією Хмельницького. Це було початком державності, яка
складалася на Україні.
До 1649 року багато міст України отримали права
самоврядування, інші користувалися магдебурзьким правом. Взявши до уваги ці
міста й містечка, села та хутори, Богдан Хмельницький впровадив у відповідності
з ними воєнне влаштування козаків. Ще раніше, він поділив їх на полки, сотні,
курені. Всі вони були пов’язані відповідним правлінням. Його вершиною,
центральним правлінням стала генеральна військова канцелярія, яка складалися з
гетьмана, обозного (начальника артилерії і табірного лаштунку), осавула, писаря
(державного секретаря) і хорунжого (головного прапороносця).
Територію, що відійшла за Зборівським договором до
України, Хмельницький поділив на шістнадцять полків. Почалося складання
козацького реєстру. З сорока тисяч його було розширено до п’ятдесяти, а поза
тим додатково сформовано ще двадцятитисячний резервний корпус козаків під
керівництвом Тимоша Хмельницького.
Багато уваги він приділяв міжнародним справам, вів
дипломатичні переговори з польськими комісарами При відправленні послів Богдан
Хмельницький вручив їм мирні статті, у яких вимагав: знищення на Україні унії,
допущення київського митрополита в сенат, заборону відновлення діяльності
костьолів, призначення на посади в межах України виключно осіб, які сповідують
грецьку релігію, повернення Запорозькому Війську вольностей, підкорення
козацького гетьмана безпосередньо самому королю та ін.
Як показали події 1654 — 1657 років, Хмельницький
самостійно проводив не лише внутрішню, а й зовнішню політику, діючи часто
всупереч царському уряду.
Важко переоцінити роль гетьмана у становленні
державного апарату та налагодження його функціонування. Богдан Хмельницький,
дбаючи про інтереси козацтва, пішов шляхом розвитку тих зародків національної
державності, які почали формуватися на Запорожжі та на півдні Київського воєводства
з другої половини ХVІ ст. Так на політичній карті Європи з’явилася Українська
козацька республіка з яскраво вираженими демократичними рисами політичного
устрою та соціально-економічних відносин.
В руках
Хмельницького зосереджувалася вища виконавча і судова влада, керівництво
адміністрацією й збройними силами. Самовладно й незалежно вів себе гетьман,
репрезентуючи Україну на міжнародної арені. Сам Богдан Хмельницький прямо
заявляв, що він є “єдиновладець і самодержець руський”. Таким чином, гетьман
утверджується як вища посадова особа України.
4. Роль та значення Богдана
Хмельницького в
історії України
Богдан Хмельницький був першим і, на жаль, останнім в
історії України доби феодалізму політиком, який зумів не лише очолити боротьбу
за національну незалежність, а й за допомогою гнучкої соціально-економічної
політики об’єднати для досягнення цієї мети зусилля різних класів, станів і
груп українського суспільства, пом’якшити гостроту соціальних суперечностей,
запобігти їх переростанню в громадянську війну. Цим були створені сприятливі
умови для завершення в основних рисах процесу формування Української держави.
Незважаючи на деякі суперечливість у діях, певні
тактичні прорахунки, Хмельницький першим із політичних діячів не лише висунув
завдання створення незалежної держави, до складу якої мали ввійти всі етнічно
українські землі, а й зробив усе можливе для його розв’язання. І лише вкрай
несприятливий для України стан міжнародних відносин не дозволив йому досягти
мети. Проте в конкретно-історичних обставинах середини ХVІІ ст. гетьман,
пішовши на Переяславську угоду, обрав найоптимальніший варіант з усіх можливих:
вона передбачала входження Української держави до складу Росії на
конфедеративних засадах і таким чином дозволяла зберегти основні політичні та
соціально-економічні завоювання українського народу в роки Визвольної війни, а
також відкривала шлях включенню до козацької республіки західноукраїнських
земель. Гетьман зберіг основні соціально-економічні завоювання українського
народу в роки Визвольної війни.
Щирим захватом, любов’ю, активною підтримкою
патріотична діяльність Богдана Хмельницького користувалася з боку селянського
люду, січовиків, значної частини козацької старшини та духовенства України.
Очоливши боротьбу народних мас проти іноземного панування, за досягнення
національної незалежності, він, за свідченням тогочасних джерел, став для них
“руським Мойсеєм, “рятівником усієї Русі, “батьком вітчизни”, “відновлювачем
віри”.
На жаль, нащадки не зуміли належним чином оцінити
результати соціально-економічної політики гетьмана. Однак є всі підстави
стверджувати, що він зумів піднестися над становими прагненнями й діяти в
загальнонаціональних інтересах. Велич його як політика й державного діяча
полягає у тому, що на відміну від усіх своїх наступників він ураховував
особливості політичного устрою Української держави та специфіку суспільних
відносин, що склалася внаслідок Селянської війни, зокрема пішов на визнання
основних соціально-економічних завоювань селянства. На подібний крок була здатна
людина справді реформаторського розуму, спроможна відмовитися від усталених
понять і поглядів.
Не можна не відзначити й виняткові дипломатичні
здібності Богдана Хмельницького. За короткий час він зумів налагодити
дипломатичну службу, яка уважно стежила за подіями у Східній та
Південно-Східній Європі. Чигирин став визнаним центром міжнародного життя
середини ХVІІ ст. сюди прибували посольства з Польщі, Росії, Криму, Порти,
Молдавії, Валахії, Трансільванії, Швеції, Австрії, Бранденбурга, натомість до
цих країн виряджалися українські місії та посольства. В роки Визвольної війни
Хмельницькому вдалося паралізувати дії польського уряду, спрямовані на
створення антиукраїнської коаліції.
Викликають повагу висока освіченість гетьмана, його
глибокі знання життя й культури рідного народу.
Водночас Богдан Хмельницький — це історична особа,
котра не піддається однозначної оцінці. Безперечно, він був однією з
найвидатніших постатей в української історії: відбиваючи загальнонародні
інтереси, зробив справжній прорив у формуванні внутрішньої політики, згуртував
у єдиний повстанський табір найрізноманітніші суспільні сили, організував і
повів їх на повалення влади польської шляхти в Україні, стояв біля джерел
створення Української держави.
Разом із тим нині, можна бачити вже відзначувані
непослідовність і навіть половинчастість дій гетьмана, часом нелогічність його
вчинків, відсутність окремих ціннісних орієнтирів тощо. Але все це треба
узгоджувати з контекстом тогочасної епохи — неоднозначної й суперечливої, де
перепліталися старі й нові порядки, де все ще панував середньовічний світогляд
і тільки зароджувалися суспільні явища, характерні для Європи ХVІІ ст. в
оточенні ворожих сил гетьманові доводилося маневрувати, йти на компроміси,
часто відмовлятися від своїх планів і задумів. Але генеральної лінії свого
життя, глибокий сенс якої полягав у визволенні рідної землі від ненависного
іноземного гноблення, Богдан Хмельницький дотримувався до останнього свого
подиху.
Висновок
Ім’я великого сина українського народу Богдан
Хмельницький завжди було для українців символом боротьби за волю, людську
гідність, за соціальне й національне визволення України. Його діяльність мала
надзвичайно важливе значення для історичної долі сучасного українського народу.
Важко переоцінити роль гетьмана у становленні
Української державності. Здобуті Богданом Хмельницьким перемоги, а також його
гнучкі й далекоглядні політичні заходи створювали сприятливі умови для розвитку
національно-визвольної та антифеодальної боротьби народу України. Незважаючи на
деякі суперечності у діях, певні тактичні прорахунки, Богдан Хмельницький
зробив максимум того, на що можна було сподіватися конкретно-історичних умовах
середини ХVІІ ст. — добився автономії для української державності, залишивши
тим самим собі шанси в подальшій боротьбі за незалежність України.
В особі Богдана Хмельницького український народ
дістав такого вождя, який, як ніхто інший, розумів його потреби і бачив мету
своєї діяльності у їх здійсненні. І саме на народні маси, козацтво спирався він
у боротьбі за визволення українського народу від поневолення, за утвердження
української держави.
Високі громадянські ідеали, в ім’я яких
невтомно боровся з ворогами свого народу Богдан, благородна мета висвітила йому
історичний шлях у віки.
На мою думку, ми повинні пам’ятати героїв, яку
боролися за українську незалежність. Богдан Хмельницький зробив величезний
внесок у відновлення української незалежності. Він є визначною постаттю історії
нашої держави, яка подає приклад нашому поколінню.
Список
використаної літератури
1.
Смолій
В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький. Соціально-політичний портрет. К.,
Либідь, 1995.
2.
Володарі
гетьманської булави. Історичні портрети. К., Варта, 1994.
3.
Замлинский
В.А. Богдан Хмельницкий. М., 1989.
4.
Апанович
О.М. Розповіді про запорізьких козаків. К., 1991.
5.
Апанович
О.М. Гетьмани України і кощові отамани Запорізької Січі. К. 1993.