Соціально-економічний розвиток Австрії та Швейцарії
Соціально-економічний розвиток Австрії та
Швейцарії
Територія
та географічне положення. Швейцарія – одна з невеликих держав Європи. Офіційна назва
– Швейцарська Конфедерація. На півночі Швейцарія межує з Німеччиною, на сході –
із Ліхтенштейном та Австрією, на півдні – з Італією, на заході – із Францією.
Розташування країни практично в самому центрі Західної Європи, на перехресті
найважливіших транспортних ляхів, відігравало вирішальну роль у політичному,
економічному й культурному розвитку держави протягом усієї її історії.
Природа.
Швейцарія – гірська країна, 60% її території займають Альпи. Найвища точка
країни – пік Дюфур (4634 м) – розташована на півдні, в Аппенінських Альпах, на
кордоні з Італією. Системи Альпійських хребтів простягаються з південного
заходу на північний схід через усю країну. Близько 30% території посідає
горбкувате, із безліччю озер, Швейцарське плоскогір’я. На північному заході
країни, на кордоні із Францією, розташовані складчасті гори Юра. Схили хребтів
порізані численними річковими долинами. Найбільші річки – Рейн із притокою Ааре
й Рона – швидкоплинні, із порогами й водоспадами. Біля підніжжя гір і в між
гірських улоговинах розташовуються мальовничі озера. Їх у Швейцарії налічується
1484. Найбільшими є Женевське, Боденське, Невшательське й Лаго-Маджоре.
Невичерпним джерелом живлення для річок і озер є численні льодовики, яких на
території Швейцарії більше ніж тисяча. Їхня загальна площа – близько 2 тис. км2.
Через
складний рельєф кліматичні умови різних частин країни неоднакові. На заході
вітри з Атлантики приносять велику кількість вологи, на сході клімат сухіший,
із більш різкими сезонними перепадами температур. Клімат у долинах і на
рівнинах помірний, а в Альпах чітко виражена висотна поясність.
Швейцарія
– одна з найбагатших країн за видовою різноманітністю рослинного й тваринного
світу. Тут зустрічаються представники флори, що ростуть як у прохолодній
Скандинавії (мохи, лишайники), так і в жаркій субтропічній Іспанії (пальми,
мімози). 20% території країни вкрито лісами: листяними – на нижніх поясах,
хвойними – на більш високих. На високогір’ях серед альпійських і субальпійських
лугів, на широких схилах можна зустріти дуже красиву квітку – едельвейс –
неофіційний символ Швейцарії. У лісах живуть благородні олені, козулі, сарни,
альпійські козероги, куниці, зайці, лисиці, бабаки, інші ссавці.
Ґрунти
у Швейцарії не відрізняються родючістю. Для обробки придатні бурі лісові ґрунти
Швейцарського плоскогір’я й нижніх частин схилів гір.
Історичний
розвиток.
Більше ніж 2 тис. років тому, у 58 р. до н.е., легіони Гая Юлія Цезаря
завоювали землі вельветів, що жили на території Швейцарії, і назвали цю
провінцію Гелвецією. В XI ст.. майже всі землі теперішньої Швейцарії увійшли до складу Священної
Римської імперії. Для боротьби з Гасбургами в 1291 р. три кантони
(адміністративні одиниці, щ користувалися великою самостійністю) – Урі, Швиц і
Унтервальден – уклали «Вічний союз», утворивши Конфедерацію Швейцарських
Кантонів (Швейцарський Союз). Від кантону Швиця пішла історична назва країни. У
1648 р, після кількох війн, Священна Римська імперія була змушена визнати
незалежність Конфедерації, яку закріпив Вестфальський договір. У 1815 р. країна
проголосила вічний суверенітет і з того часу не брала участі у війнах, які
відбувалися у Європі.
Завдяки
конституції 1848 р. неміцна Конфедерація кантонів перетворилася на федеративну
державу. Сучасна Швейцарія – федеративна парламентська республіка. Кожен кантон
(усього їх 23) має власну конституцію, парламент, уряд і самостійно розв’язує
свої внутрішні проблеми. Федеративний уряд відповідає за вищу політику, випуск
грошей, федеральний бюджет. Головою держави є президент Конфедерації, який
обирається терміном на один рік – по черзі із членів уряду.
Дотримуючись
політики нейтралітету, Швейцарія тривалий час відмовлялася вступати до ООН.
Лише у 2002 р. вона стала членом цієї організації. В останні роки держава
перебуває на шляху вступу до ЄС.
Населення. Корінне населення Швейцарії
представлено чотирма етнічними спільнотами: германо-швейцарцями (65%),
франко-швейцарцями (18%), італо-швейцарцями (10%) і рето-романцями (1%).
Германо-швейцарці розселені в 15 кантонах на півночі, північному сході й у центрі
країни, франко-швейцарці складають населення трьох західних кантонів,
італо-швейцарці населяють південні кантони, а рето-романці (ладини й романці)
проживають у високогірних районах. Поряд зі швейцарцями в країні проживають
близько мільйона іноземців. Це насамперед робітники, завербовані на тривалий
строк для роботи в галузях господарства. Ще близько 200 тис. осіб приїжджають
до Швейцарії на сезонні будівельні й сільськогосподарські роботи. Майже 100
тис. жителів прикордонних районів Німеччини й Франції щодня їздять на роботу до
Швейцарії.
Природний
приріст населення у Швейцарії низький, тому збільшення його кількості в країні
відбувається за рахунок іммігрантів.
Середня
густота населення у Швейцарії складає 181 осіб на 1 км2, 4/5 його
частини зосереджені на Швейцарському плоскогір’ї, там же розташовані всі великі
міста. Великими у Швейцарії вважаються ті міста, населення яких перевищує 100
тис. осіб. Таких міст п’ять: Цюріх (979,3 тис. осіб), Женева (393 тис. осіб),
Берн (332 тис. осіб), Базель (234 тис. осіб), Лозанна (118 тис. осіб).
Берн
– столиця Швейцарії та її центр. За однією з версій, назва міста походить від
німецького слова Bar – ведмідь. Цей звір –
своєрідний янгол-охронець жителів міста, його зображення явно й неявно
фігурують у назвах ресторанів, готелів, скульптурних композиціях, на прапорі й
гербі міста. Але Берн не тільки політичний і дипломатичний центр країни. Згідно
з каталогом ЮНЕСКО, він є одним із найбільших світових надбань культури. А його
романтичні середньовічні вулиці, покриті шестикілометровими аркадами, є
найдовшою критою торговельною зоною у світі. Культурним багатством міста є
університет, знамениті музеї, художні галереї.
Женева – місто, що має світову
славу. Ще в середньовіччі воно стало центром ювелірної справи й виробництва
точних механізмів – годинників, вимірювальних інструментів і приладів. У Женеві
в 1920 р. починала роботу Ліга Націй. Пізніше тут розташовувалися штаб-квартири
великих міжнародних організацій, у тому числі і європейська штаб-квартира ООН,
Червоний Хрест, МОП та ін.. Тут традиційно проводяться міжнародні конференції,
виставки, конгреси. Місто розкинулося на берегах Женевського озера –
найбільшого з альпійських озер.
Цюріх – головний помислів і
фінансовий центр країни.
Культура. У Швейцарії розміщені 600
музеїв. На території країни збереглися пам’ятки неоліту, романської та готично
архітектури. Усі природні лікувальні ресурси (мінеральні й термальні води,
лікувальні грязі) належать державі. Муніципалітети забезпечують сувору охорону
«зелених зон» навколо курортів.
Господарство. Швейцарія – високорозвинена
індустріальна держава, що посідає одне з провідних місць у світі за рівнем
доходів на душу населення. У промисловості Швейцарія спеціалізується на випуску
високоякісної, дорогої та наукоємної продукції. Найважливіше значення мають дві
галузі: машинобудування (виробництво турбін, електромоторів, суднових двигунів,
надточних верстатів, електронної та вимірювальної апаратури, годинників і
хімічна промисловість (виробництво барвників, добрив для сільського
господарства, ліків, декоративної косметики). Швейцарія посідає перше місце у
світі за випуском годинників. Спеціалізовані підприємства, яких налічується
близько 800, щорічно виготовляють 65-68 млн одиниць цього товару, 9/10 яких
ідуть на експорт.
Брак
корисних копалин на території країни визначив залежність Швейцарії від
зовнішніх джерел сировини.
Сільське
господарство каїни є високопродуктивним. ¾ сільськогосподарської
продукції припадає на тваринництво. 6% площі країни складають орні землі.
Швейцарці повністю забезпечують себе м'ясо-молочними продуктами й пшеницею.
Швейцарські сири (у тому числі й знаменитий ементальський – із великими
отворами) посідають одне з провідних місць у швейцарському експорті.
Доставка
сировини, вивезення і ввезення товарів здійснюється, головним чином, надійною і
розвиненою мережею автомобільних доріг і залізниць. Цікаво, що Швейцарія, не
маючи виходу до моря, володіє національним флотом більше ніж із 170 торговельних
суден. Вони базуються в закордонних портах країн Західної Європи й у Базелі –
порту на річці Рейн.
Провідне
місце серед галузей послуг Швейцарії посідають банківська та фінансова сфери.
Швейцарські банки вважаються головним 2сейфом Європи» і третіми у світі (після
банків США та Японії) за розмірами капіталів, що в них зберігаються Швейцарська
банківська система поєднує більш ніж 500 банківських організацій. Усі
швейцарські банки поділяються на три основні групи: великі банки, кантональні,
місцеві й ощадні банки; приватні банки. Великі банки універсальні, вони
здійснюють усі види банківської діяльності для клієнтів із річним оборотом не
менше ніж 3 млн доларів. Кантональні банки обслуговують регіональні фінансові
потоки й потреби клієнтів. Основним видом діяльності приватних банків є
управління грішми в інтересах клієнта, за що банк і одержує від цього
винагороду. Якщо клієнт не хоче ризикувати, його гроші будуть укладати тільки в
стабільні валютні депозити. Саме тому швейцарські банки практично не можуть збанкрутувати:
вони не шукають високоприбуткових (ризикованих) об’єктів укладення грошей.
Другою
провідною галуззю сфери послуг є туризм. Щорічно Швейцарію відвідують більше
ніж 12 млн туристів. Перші прибутки від гостьових відвідувань країна почала
одержувати ще у XVIII ст.. Російський путівник по
Європі, що вийшов у 1902 р., назвав Швейцарію «єдиною в усьому світі країною,
яка ніколи жодним мандрівником не нехтує». Королева Великої Британії Єлизавета II сказала під час свого візиту до
Берна: «Швейцарія – це рай». І дійсно, ця країна є унікальною завдяки своїм
величним горам, колосальним льодовикам, красивим водоспадам і незліченним
озерам. Курорт Давос-Плац став центром щорічних зустрічей найбільших
фінансистів, промисловців, політиків, суспільних діячів світу.
Найпопулярніші
курорти розташовані на озерах країни: Боденському, Женевському, Цюріхському,
Невшательському.
Австрія
Територія
та географічне положення. Австрія – невелика за площею держава, розташована в центрі
Європи. Офіційна назва – Австрійська Республіка. Максимальна протяжність країни
із заходу на схід – 579 км. На півночі Австрія межує з Німеччиною та Чехією, а
сході – зі Словаччиною та Угорщиною, на півдні – зі Словенією та Італією, на
заході – зі Швейцарією і Ліхтенштейном.
Австрія
не має виходу до моря, однак цей недолік цілком компенсується її розташуванням
на «перехресті» Європи. Через альпійські перевали Австрії проходять транспортні
шляхи, що об’єднують між собою сусідні країни й регіони.
Природа. Австрія знаменита своїми
гірськими пейзажами, її часто називають альпійською республікою. Це пов’язано з
тим, що 70% території країни займають Східні Альпи та їхні передгір’я. Гори
порізані глибокими та широкими долинами, завдяки чому до внутрішніх районів
Альп порівняно легко дістатися, а через альпійські перевали давно прокладені
залізниці, що дозволяють вільно перетинати країну. Найвища точка – гора
Гроссглокнер – піднімається на 3797 м над рівнем моря. Багато гірських вершин
укриті льодовиками. Усього їх 878. На сході Австрії розташована
Штирийсько-Бургенландська горбкувата рівнина, що є частиною Середньодунайської
рівнини.
У цій
частині Австрії клімат помірно континентальний, теплий і досить вологий
(опади-700-900 мм на рік). У горах холодніше, літо там вологе, вітряне, іноді
йде мокрий сніг, а взимку сніг випадає в такій кількості, що лавини ні в кого
не викликають здивуванн.
Австрію
перетинає велика кількість річок, найбільша з яких – Дунай – протікає по
території країни майже 350 км. Гірські річки відрізняються крутим падінням і швидкою
течією. В Австрії близько 580 озер, в основному льодовикового походження. Вони,
як правило, глибокі, із холодною прозорою водою. До озер такого типу належить,
наприклад, Боденське озеро, розташоване на кордоні з Німеччиною.
Ліси
– національне багатство Австрії. Вони займають майже 40% її території. Передгір’я
та нижні частини схилів гір укривають широколисті (дубові, букові, грабові)
ліси. Далі, ближче до гірських вершин, їх заступають хвойні (ялинові, ялицеві)
ліси. Вище лежать високо травні субальпійські луги – матти - і низько травні
альпійські альми. Вони служать прекрасними пасовищами для худоби. У гірських
лісах, в основному в заповідниках, збереглися рідкісні для Європи види тварин:
благородний олень, лось, козуля, бурий ведмідь, кабан, сарна.
Відносно
родючі алювіальні ґрунти має Середньодунайська рівнина, в інших районах
переважають сіро-бурі підзолисті ґрунти.
Історичний
розвиток. Із
давніх часів на території теперішньої Австрії проживали носії іллірійської
культури, характерної для Центральної Європи тих часів. Починаючи з IV ст.. н. е., вони стали витіснятися
кельтськими племенами. У I ст.. н.
е. територію на південь від Дунаю завоювали римлян й на 400 років перетворили
її на глуху римську провінцію. Наприкінці VIII ст. імператор франків Карл Великий
захопив частину Австрії та включи її до складу своєї імперії. У 1156 р. країна
домоглася значної самостійності, стала герцогством і почала розширювати свої
кордони. У 1282 р. до влади прийшла династія Габсбургів. Представники цієї
династії тривалий час очолювали престо Священної Римської імперії. Під владою
Габсбургів у XVI-XVIII ст.. опинилися Чехія, Угорщина,
Сілезія, частина польських, західноукраїнських, італійських та інших земель. У
1867 р. Австрійська імперія була перетворена на Австро-Угорську, монархію під
владою імператора Франца Йосифа I з династії Габсбургів і стала найбільшою після Росії державою Європи.
Убивство австрійського ерцгерцога в Сараєво спровокувало війну між Сербією й
Австро-Угорщиною, що переросла в Першу світову війну. Розгром Австро-Угорської
імперії в 1918 р. призвів до її розпаду. У 1938 р. Німеччина окупувала Австрію,
проголосивши її приєднання до власних територій – аншлюс, що втягнуло країну в
Другу світову війну. Після війни протягом десяти років Австрія була поділена на
чотири окупаційні зони. І тільки в травні 1955 р. вона знову стала незалежною
державою, оголосила нейтралітет і з того часу не бере участі в жодних
військових блоках та угрупованнях. Із 1 січня 1996 р Австрія стала членом ЄС.
Сучасна
Австрія – демократична парламентська й федеративна республіка на чолі з
федеральним президентом, що обирається терміном на шість років. Голова уряду –
канцлер. Вищий законодавчий орган – двопалатний парламент. Австрія складається
з восьми федеральних земель і приєднаного до них Відня. Кожна федеральна земля
має свою конституцію й парламент – ландтаг.
Населення. Населення Австрії в
етнічному відношенні досить однорідне: близько 9% від його кількості складають
австрійці. В окремих районах на півдні проживають словенці, хорвати, на сході –
угорці, чехи, словаки. Австрійці розмовляють на австро-баварських діалектах
німецької мови, що значно відрізняються від літературної. Літературна німецька
є офіційною мовою. Майже 90% населення сповідують католицьку релігію.
Показник
природного приросту населення, як і в більшості європейських країн, в Австрії є
дуже низьким – 0,8%. Скорочення питомої вги дітей і молоді на тлі середньої
тривалості життя (78,5 року) веде до старіння націй.
В
Австрії введене обов’язкове безкоштовне навчання для дітей від 6 до 15 років.
Молодь може здобути безкоштовну вищу освіту: у країні є 18 вузів, у тому числі
12 університетів.
Розміщення
населення на території країни є нерівномірним. При середній густоті 97 осіб/км2,
залежно від району країни, вона коливається від 15-20 осіб в Альпах до 150-200
осіб у східних районах. У містах поживає 68% населення країни, у тому числі
близько 20% - у столиці держави Відні. Великих міст – із кількістю жителів від
100 до 250 тис. осіб – у цій країні небагато. Їх усього чотири: Грац(232 тис.
осіб), Лінц (203 тис. осіб), Зальцбург (144 тис. осіб) та Інсбрук (116,4 ти.
Осіб).
Відень – столиця держави, найбільше
місто Австрії з населенням близько 1,8 млн осіб. Центр міста, так зване Старе
місто, дуже багате на визначні пам’ятки. Тут розташовані театри, зокрема
знаменита Віденська державна опера, університет, заснований у 1365 р.,
недобудований собор Святого Стефана, палац Гофбург – офіційна назва резиденція
Габсбургів XVI-XIX ст.. з імператорськими кімнатами
Шатцкаммер, де зберігаються королівські скарби, сере яких прапори Священної
Римської імперії та меч Шарлемана. Гофсбург – це місто в місті, що являє собою
складний лабіринт вулиць, переходів і площ, де неважко заблукати. Цей складний
комплекс будувався й перебудовувався протягом семи століть. Він утілив у собі
різні архітектурні стилі: готику, бароко, неоренесанс. До особливо визначних
пам’яток належать також віденські кондитерські й винні погребки.
Грац – друге за площею місто
Австрії, столиця Землі Штирії. Воно розташоване на берегах річки Мур і є
важливим торговельним, промисловим і навчальним центром.
Мальовничі
озера й густі ліси високогірної альпійської провінції Тіроль улітку приваблюють
безліч піших туристів, а взимку – любителів зимових видів спорту.
У
країні є велика кількість видатних пам’яток архітектури пізньої готики, бароко
й рококо. До скарбниці світової літератури ввійшли імена австрійських
письменників Ф. Грильпарцера, Р. М. Рільке, Ф. Кафки, С. Цвейга. Із розвитком
науки в галузі фізики й математики пов’язана діяльність Долера, Стефана,
Больцмана, Маха, Геделя; у галузі медицини – Пірке, Ландштейнера, Фройда.
Господарство. Австрія – розвинена
європейська країна. Особливістю австрійської економіки є значна частка
державного сектору в промисловості (1/3) і широка система соціального забезпечення.
Головний промисловий і сільськогосподарський район країни – Придунайські землі.
Серед провідних галузей промисловості – машинобудування (виробництво
електроустаткування, транспортних засобів), харчова, текстильна, хімічна
промисловість, металургія, виробництво паперу, будівельних матеріалів.
70%
електроенергії виробляють гідроелектростанції, яких у країні налічується
близько 200. Однією з найважливіших галузей є чорна металургія. Більша частина
продукції цієї галузі йде на експорт. Австрія – батьківщина нового,
технологічно більш ефективного методу плавлення сталі – киснево-конвертерного.
Потреби металургійних комбінатів на ¾ задовольняються за рахунок
місцевої руди, легуючі метали й кокс імпортуються.
Більш
ніж 2/3 продукції сільського господарства виробляє тваринництво. Виробництво
молока й м’яса повністю задовольняє потреби населення. Незважаючи на те, що
гориста місцевість мало придатна для землеробства, використання високих
технологій дає можливість забезпечувати продукцією рослинництва ¾ потреб
населення. Найважливішими сільськогосподарськими культурами є пшениця, ячмінь,
цукровий буряк, жито, овес, картопля. На сході й північному сході розвинене
садівництво, вирощують виноград,овочі.
Більша
частина населення Австрії зайнята у сфері послуг. Основні галузі діяльності –
торгівля, банківське обслуговування, охорона здоров’я, освіта й туризм. В
Австрії функціонують більш ніж 50 банків різного рівня, що здійснюють фінансові
й банківські операції всіх типів. Однією з найбільш прибуткових галузей близько
20 млн туристів.