Ринок олійних культур

Ринок олійних культур

Контрольна робота на тему:

Ринок олійних культур

Зміст

Вступ

1.   Загальна характеристика олійних культур України (соняшник, льон-кудряш, гірчиця, озимий ріпак, рицина, арахіс, соя, рижій)

2.   Ринок насіння соняшнику

3.   Скорочення витрат насіння соняшнику в процесі збирання

4.   Післязбиральна обробка та зберігання насіння соняшника

Література

Вступ

Олійні культури мають велике народногосподарське значення. З насіння їх добувають рослинну олію, яку використовують у харчовій, лакофарбовій, текстильній, шкіряній промисловості, і електротехніці, медицині тощо. Побічний продукт - макуха - є цінним концентрованим кормом для тварин.

На Україні з олійних культур вирощують соняшник, льон-кудряш, озимий і ярий ріпак, гірчицю, рижій, рицину і мак олійний, арахіс та ін.

Окрему групу складають ефіроолійні культури (коріандр, кмин, аніс, шалфей, м’ята ефірна), олія яких широко застосовується у фармацевтичній, парфумерній і харчовій промисловості.

За своєю природою рослинна олія є складним ефіром триатомного спирту гліцерину і різних жирних кислот. Жирні кислоти розрізняють за наявністю подвійних і потрійних зв’язків, які визначають ступінь їх насиченості. За ступенем насиченості визначають якості окремих форм олії та її використання.

У високоякісних харчовій і технічній олії має бути мінімальна кількість вільних жирних кислот. Вміст їх визначається кислотним числом, тобто кількістю міліграмів їдкого калію (КОН), потрібного для нейтралізації вільних жирних кислот в 1 г олії.

1. Загальна характеристика олійних культур України

Соняшник - основна олійна культура в нашій країні. Він займає близько 80 % площі всіх олійних культур, із нього виробляють понад 85 % олії.

Соняшникову олію широко використовують у харчовій промисловості.

 З неї виготовляють маргарин, використовують у натуральному вигляді, при виготовленні консервів, хлібних і кондитерських виробів, фарб, мила тощо. Макуха містить до 37% білка, більш як 20% безазотистих екстрактивних речовин, 6,5% жиру і багато інших речовин. Вона є висококалорійним концентрованим кормом для тварин. Попіл із стебел містить близько 35 % оксиду калію, тому він є цінним добривом. Соняшник висівають також на зелений корм і силос.

Соняшник - високоврожайна культура. При належній агротехніці можна вирощувати в середньому по 20 ц/га і більше насіння. На Україні високі врожаї насіння соняшнику вирощують в Донецькій обл. Тут збирають з 100 тис. га по 22 ц/га і більше.

Насіння містить від 40 до 57 % жиру. Соняшникова олія є важливим продуктом харчування, а також її широко використовують як технічну сировину.

Соняшник використовують також на корм худобі, згодовуючи зелену масу у свіжому або засилосованому вигляді. Він є цінним медоносом. Як високостеблову рослину в степових районах його використовують на кулісних парах для снігозатримання.

На Україні його вирощують у лісостепових і найбільше в північних і центральних степових районах. При високій агротехніці збирають високі врожаї.

Соняшник - однорічна рослина родини складноцвітих, 2-4 м заввишки. Має добре розвинений стрижневий корінь, що проникає в грунт на глибину до 3 м і більше.

Листки серцеподібні й великі, вкриті жорсткими волосками. Суцвіття - кошик діаметром від 15 до 40 см і більше. Соняшник є типовою перехреснозапильною рослиною. Плід - сім'янка різної форми і величини.

Соняшник - холодо- і посухостійка рослина. У вологому ґрунті насіння може проростати при температурі +4-6 °С, при підвищенні прискорюється. Соняшник потребує багато води, його коренева система глибоко проникає в ґрунт, забезпечуючи рослину вологою. Саме тому він переносить посуху краще за інші польові культури.

Соняшник - світлолюбна культура і не переносить затінення і загущення посівів.

До родючості ґрунту вимогливий. Кращими ґрунтами для соняшника е чорноземи, каштанові та сірі лісові ґрунти. Непридатні для нього бідні дерново-підзолисті, заболочені та кислі.

Сходи соняшника з'являються на 7-8-й день після сівби. Тривалість вегетаційного періоду за сприятливих умов становить 100-150 днів.

Найбільше поживних речовин потрібно йому у фазі повного цвітіння. За цей період він використовує близько 2/3 води і 50 % поживних речовин, які в загальному засвоює за вегетацію.

Соняшник ділять на три основні типи: лузальний, межеумок та олійний. На Україні висівають здебільшого сорти соняшника олійного.

З районованих сортів олійного соняшника найбільш поширені ВНМК 883 поліпшений, ВНИИМК 6540 поліпшений, Армавірський 3497 поліпшений, Одеський 122, Почин, Донський 60, Восход та ін.

Кращими попередниками соняшника є озима пшениця, горох, чина, ячмінь, овес, яра пшениця.

Не слід висівати соняшник у повторних посівах, оскільки він уражується в таких посівах вовчком, борошнистою росою, склеротинією, іржею та пошкоджується шкідниками. Система обробітку ґрунту під соняшник нічим не відрізняється від обробітку під інші ранні культури. Глибока оранка зябу до 28-30 см з наступним боронуванням значно підвищують врожайність соняшника та зменшують ураженість вовчком. Навесні при першій можливості закривають вологу, а потім проводять 1-2 передпосівні культивації на глибину 6-8 см з одночасним боронуванням, а в посушливі роки - і з коткуванням.

Система удобрення соняшника передбачає внесення основного добрива під зяблеву оранку, навесні під культивацію або в рядки, а також підживлення.

Як основне добриво восени вкосять гній (15-20 т/га), разом з фосфорно-калійними добривами - 2-3 ц/га суперфосфату і 1-1,5 ц/га калійної солі або хлористого калію. Підживлюють соняшник у фазі 2-3 листочки повним мінеральним добривом з розрахунку 15-20 кг/га. Загортають його, на глибину 8-10 см на відстані 12-15 см від рядка. Дуже ефективне підживлення посівів азотними добривами. Для. цього використовують також місцеві добрива: попіл, гноївку та ін.

Висівають соняшник, коли ґрунт на глибині 8-10 см прогріється до 6-8°С.

Сіють в стислі строки - протягом 3-4 днів, пунктирним способом з шириною міжрядь 70 см. Норма висіву насіння становить 9-12 кг/га з загортанням в ґрунт на б-8, а за посушливої погоди - 8-10 см.

Догляд за посівами починається з післяпосівного коткування з боронуванням легкими боронами. До з'явлення сходів посіви боронують середніми боронами. Часто практикують післясходове боронування посівів. Наступний догляд за посівами полягає в обробітку міжрядь і підживленні.

Міжряддя розпушують 2-3 рази на глибину 10-12 см. В разі недостатньої кількості опадів глибину наступних розпушувань зменшують до 7-8 см. Для боротьби з пустозерністю треба проводити додаткове запилення за допомогою бджіл або штучне.

Для збирання врожаю використовують зернові комбайни, обладнані пристроями ПСП-1,5 або 34-103А. Ці пристрої зрізають кошики з нагнутих рослин і подрібнюють стебла та розкидають їх по полю.

Збирання врожаю розпочинають, коли 60-65 % кошиків побуріє. Запізнення із збиранням на 5-6 днів призводить до значних втрат насіння. Вимолочене насіння просушують на токах і очищають. Зберігають його з вологістю до 7-8 %, Вологе насіння швидко гіркне і втрачає схожість.

ЛЬОН-КУДРЯШ (ЛЬОН ОЛІЙНИЙ)

З насіння льону-кудряша добувають високоякісну олію для лакофарбової промисловості, рідше використовують як продукт харчування. Макуха високопоживна, її добре поїдають тварини.

Льон-кудряш належить до родини льонових. Коренева система в нього розвинена слабко. Сама рослина низькоросла - до 50 см заввишки, стебло при основі дуже розгалужене і має 15-20 плодів-коробочок. Абсолютна маса насіння 7-12 г з вмістом олії 45-48 %. Льон-кудряш - світлолюбна рослина. Насіння проростає при 3- 4 °С. Сходи легко витримують приморозки більш як 4 °С. У сівозмінах льон олійний розміщують після озимої пшениці, картоплі, зернобобових і баштанних культур. ґрунт обробляють, як і під ранні ярі культури. Добрива вносять під зяблеву оранку і в рядки при сівбі.

Сіють льон олійний одночасно з ранніми ярими культурами звичайним рядковим або вузькорядним способом з нормою висіву 50-80 кг/га. Якщо поле забур'янене, то застосовують широкорядну сівбу з шириною міжрядь 45 см. На 1 га висівають 25-30 кг насіння.

Глибина загортання насіння 3-б см. На посівах знищують ґрунтову кірку, шкідників і бур'яни. На насіння льон збирають у фазі повної стиглості. Якщо ж льон вирощують на насіння і волокно, то його збирають льонотеребилками і льонокомбайнами у фазі жовтої стиглості.

ГІРЧИЦЯ

З насіння гірчиці добувають продовольчу олію. У сарептської гірчиці нагромаджується до 47 % олії, а в білої 30-40%. Олію використовують також у текстильній промисловості. Макуха має шкідливі глюкозиди, тому на корм її не використовують. Гірчицю інколи висівають на зелене добриво.

Столову гірчицю і гірчичники виготовляють з макухи сарептської гірчиці.

На Україні під гірчицею зайняті невеликі площі, тут в основному культивують сарептську гірчицю. Середня врожайність білої та сарептської гірчиці становить 12-15 ц/га.

Гірчиця-однорічна трав'яна рослина, має добре розвинену кореневу систему, стебло 25-80 см заввишки. У білої гірчиці стебла, листки і плоди дуже опушені. Листки перисторозсічені, суцвіття - китиця, плід - стручок, насіння кулясте. Маса 1000 насінин у сизої гірчиці 2-3 г, у білої 3-10 ґ.

Сарептська гірчиця більш вибаглива до ґрунтів, ніж біла, проте вона більш посухо- і жаростійка. Насіння її проростає при температурі 2-3°С_, може витримувати заморозки до мінус 5 °С.

Гірчиця біла - холодостійка і вологолюбна рослина, насіння її проростає при 1-2 °С тепла.

Сіють гірчицю після озимини або просапних культур. Грунт обробляють так, як і під ярі зернові культури. Під зяблеву оранку вносять мінеральні добрива: N і РзО₅ - 20- 30 кг/га, К₂О -60-90 кг/га.

Гірчицю сіють рано навесні суцільним посівом з нормою висіву 10- 12 кг/га сарептської гірчиці і 15- 16 кг/га білої. Глибина висіву - 2- 4 см. Якщо поле забур'янене, то висівають широкорядне з міжряддям 45 см.

Збирають сарептську гірчицю роздільним способом у фазі воскової стиглості насіння. Біла гірчиця менш осипається, тому її збирають у фазі повної стиглості прямим комбайнуванням.

ОЗИМИЙ РІПАК

З насіння ріпаку добувають цінну олію, яку використовують у текстильній, поліграфічній, лакофарбовій, харчовій та інших галузях промисловості. Макуху з ріпаку згодовують тваринам. У районах, де вирощують ріпак, доцільно займатися бджільництвом, оскільки він є добрим медоносом.

На Україні його вирощують в південно-західних районах. Урожайність насіння озимого ріпаку становить в межах 10 ц/га.

Озимий і ярий ріпак, подібні за морфологічними ознаками і різняться між собою за відношенням до екологічних умов.

Коренева система в ріпаку стрижнева, проникає в ґрунт на глибину до 3 м. Стебло 100-200 см заввишки, округле, вкрите сизим нальотом, розгалужене. Листки теж сизі, неопушені, великі. Листки двох форм: нижні - з черешками, верхні - сидячі.

Квітки у ріпаку жовті, великі, зібрані в гроноподібні суцвіття. Плід - стручок з носиком, 6-12 см завдовжки. Насіння дрібне, кулясте, темнокоричневого кольору,

Озимий ріпак - вологолюбна рослина. Морозостійкість ріпаку невисока, тому його культивують лише в районах з м'якими зимами. Ріпак вибагливий до родючості ґрунту. Кращими ґрунтами е чорноземи, темно-сірі та сірі опідзолені. Ріпак перехреснозапильна рослина. Велике значення для запилення мають, комахи і особливо бджоли.

Сіють озимий ріпак у такі строки, щоб рослини добре укорінилися і мали розвинену розетку листків. На Україні його сіють у другій декаді серпня широкорядним способом з шириною міжрядь 45 см, на гектар висівають 8-10 кг насіння. На легких ґрунтах насіння загортають на глибину 3-4 см, на ущільнених і заливчастих - 2-3 см. Для кращого снігозатримання в міжряддя ріпаку підсівають насіння білої гірчиці (1-1,5 кг/га). Восени на посівах проводять міжрядний обробіток, а при останньому розпушенні міжрядь рослини підгортають, що захищає їх від вимерзання і вимокання.

Ріпак збирають роздільним способом, рідше прямим комбайнуванням. Обмолочене насіння підсушують до 11-12 °/о вологості.

РИЦИНА

З насіння рицини добувають дуже цінну олію для технічних потреб, її широко використовують також і в медицині.

Рицина - давня культура. Походить вона з Африки.

Поширена в Індії, Китаї, Греції Посівна площа її в Україні становить більш як 10 тис. га.

Урожайність насіння рицини при належній агротехніці може досягати-5 ц/га і більше. Рицина належить до родини молочайних. Це рослини з високим стеблом, мають добре розвинену кореневу систему. У багаторічної рицини стебло досягає 10 м заввишки і живе до-10 років. Листки великі, черешкові, пальчасто-роздільні, квітки роздільностатеві, зібрані у великі грона. Чоловічі квітки розташовані в нижній частині суцвіття, жіночі - у верхній. Плоди крупні, тригнізді коробочки. Насіння крупне з блискучою оболонкою. Маса 1000 насінин - від 80 до 1000 г. В насінні може міститися до 59 % олії.

Рицина - світло- і теплолюбна культура.

Насіння проростає при температурі 10-12 °С. Рослини не витримують приморозків. Краще росте на чорноземних ґрунтах, високі врожаї вирощують при зрошуванні. Найбільш поширені на Україні такі сорти: Кубанська 15, Донська, та Червона..

Вирощують рицину в просапному клині після озимої пшениці, зернобобових, кукурудзи. Система осіннього і весняного обробітку ґрунту аналогічна обробітку під соняшник. Під рицину вносять органічні добрива (15- 20 т/га гною) і мінеральні - з розрахунку 45 кг/га азоту і 60 кг/га фосфору.

Сіють рицину тоді, коли ґрунт прогріється до 10-12 °С. Спосіб сівби квадратно-гніздовий - 70X70 см з висіванням у кожне гніздо по 3-4 насінини, що становить 15-25 кг/га. Глибина загортання насіння 7-10 см. За період вегетації посіви боронують і не менш як 2-3 рази обробляють міжряддя.

Збирають рицину в 2-3 строки у міру достигання грон. У зібраних гронах при висиханні частина коробочок розтріскується і насіння висипається (відбувається самообмолот), а нерозкриті коробочки домолочують комбайнами. Насіння зберігають при 10 %-й вологості.

АРАХІС (ЗЕМЛЯНИЙ ГОРІХ)

Арахіс - високоолійна культура, У насінні його 45-60 % олії, 25- 37 % білка. На олії арахісу виготовляють маргарин, консерви, кондитерські вироби. Поживність вегетативної маси арахісу дорівнює поживності маси конюшини.

Арахіс однорічна бобова рослина. Стебло трав'янисте, розгалужене, ЗО-50 см заввишки, з парноперистими листками. Квітки двох типів: надземні - перехреснозапильні, підземні - самозапильні. Плід - біб з сітчастою оболонкою, чоткоподібний. Плоди формуються в ґрунті. Для занурення в ґрунт плодів, які розвиваються з надземних квіток, у рослин утворились відповідні пристосування. Наприклад, після відцвітання квіток нижня частина зав'язі розростається, утворюючи особливе утворення - гінофор. Він спочатку росте вгору, а потім згинається до ґрунту, занурює зав'язь у ґрунт, де й розвивається плід.

Арахіс - теплолюбна рослина, насіння його проростає при температурі 13-15 °С, під час заморозків гине. Арахіс добре розвивається на супіщаних чорноземах і суглинистих ґрунтах.

На Україні поширені такі сорти: Степняк і Краснодарський 1708.

Арахіс - культура просапного клину. Розміщують його після озимої пшениці, баштанних культур, кукурудзи, ячменю. Під арахіс проводять глибоку зяблеву оранку на глибину 25-30 см. Навесні ґрунт обробляють, як і під пізні ярі зернові чи зернобобові культури.

Під зяблеву оранку доцільно вносити азотні й фосфорні добрива (45 кг/га - N і 120 кг/га -Р₂О₅). Вносять добрива також при підживленні. Сіють арахіс тоді, коли ґрунт на глибині 10 см прогрівається до 14- 15 °С. Після сівби поле боронують, а при появі сходів розпочинають міжрядний обробіток. Внаслідок підгортання арахісу створюються кращі умови для формування плодів і особливо для надземних зав'язей. Підгортати арахіс найкраще через 20-25 днів після початку цвітіння. Арахіс дає високі врожаї на зрошуваних землях. Збирають арахіс у суху погоду спеціальними арахісозбиральиими машинами, які підорюють кущі. Підбирають рослини вручну, складаючи їх у копилі для підсушування. Боби від стебел відокремлюють машинами АМ-4. Зберігають боби при 8-10%-й вологості.

соя

Цінність сої у тому, що в її насінні міститься 33-52 % білка і 17-25 % олії. З сої добувають смачну продовольчу олію, виготовляють маргарин, соєвий сир, молоко, муку, консерви і ін. Олію використовують у лакофарбовій промисловості, при виготовленні мила і гліцерину. Соя має високі кормові якості. Макуха є цінним концентрованим кормом. Відомо більш 40 видів сої.

На Україні вирощують такі високоурожайні сорти: Херсонську 908, Букурію, Іскру, Білосніжку, Кіровоградську та ін. Кращими попередниками для сої є просапні культури або озима пшениця. Система осіннього і весняного обробітку ґрунту така сама, як і під квасолю.

Сою сіють пізно, коли ґрунт прогрівається па глибину 10 см до 10 °С. На Україні сою сіють широкорядним способом з шириною міжрядь 45 см, а при нестачі вологи - 60 см. Норма висіву 40-65 кг/га, глибина сівби 5-8 см. Якщо сою сіють разом з кукурудзою, то в кожне гніздо висівають по 3-4 насінини сої, площа живлення при цьому становить 70x70 або 60X60 см. За період вегетації міжряддя 2-3 рази розпушують. Збирають сою роздільним способом і прямим комбайнуванням.

РИЖІЙ

З насіння рижію добувають олію, яку використовують для виготовлення фарб, лаків, оліфи. Для харчування рижієва олія великого значення не має. На території України рижій вирощують у Лісостепу і на Поліссі. Урожайність його невисока - 7- 10 ц/га. Рижій має невисоке стебло - до 80 см заввишки, вкрите ланцетними листками, квітки дрібні, самозапильні, блідо-рожевого кольору. Суцвіття - китиця, плід - стручечок. Насіння дрібне, жовтого або коричневого кольору, містить 30-45 % олії. Коренева система стрижнева, проникає в ґрунт на глибину 40-60 см. Рижій - холодостійка, з коротким вегетаційним періодом (80-100 днів) культура. Насіння проростає при 1°С тепла. До ґрунтів невибагливий. Кращими попередниками для рижію є просапні та озимі зернові культури. Підготовка ґрунту для посіву рижію подібна до обробітку під інші ранні ярі культури.

2. Ринок насіння соняшнику

Україна має достатні умови для насичення внутрішнього продовольчого ринку продукцією олієпродуктового підкомплексу та її експорту в економічно доцільних для товаровиробників і держави параметрах. Зокрема, потреба вітчизняного ринку може забезпечуватись переробкою 700-800 тис. т соняшникового насіння (нині його вирощується 2,3 млн. т або І0% від світових обсягів). Останніми роками наша країна посідає 1-2 місце серед основних експортерів світу (Росії та Аргентини). Однак вона має орієнтуватись на світовий ринок готових продуктів, а не сировини, до чого прагнуть всі економічно міцні держави.

На сучасному етапі галузь функціонує на екстенсивній основі - розширюються посівні площі (від 1574 тис. га в середньому в 1916-1990 pp. до 2431 тис. га в 1998 р.) при динамічному спаді урожайності (від 16,5 до 9,3 ц/га). Тобто в "доринковий" період урожайність знаходилась на рівні середньої світової (близько 16 ц/га), зараз нижча на 30-40%. Відповідно знизилася економічна ефективність галузі.

Для підвищення ефективності вирощування соняшнику необхідним є врахування товаровиробниками наступних факторів:  удосконалення регіонального розміщення посівів цієї культури, виходячи з її ботанічних і біологічних особливостей, вимог до умов (насамперед гідротермічного режиму), технологій вирощування, підбору сортів, застосування відповідних засобів захисту тощо;

неухильне додержання вимог чергування посівів соняшнику в полях сівозміни;

застосування інтенсивних технологій вирощування і збирання з метою зниження витрат на одиницю продукції, впровадження високоврожайних гібридів з високим вмістом олії;

залучення необхідних для розвитку галузі коштів та матеріальних ресурсів (техніки, добрив, насіння, гербіцидів, десикантів) шляхом пошуку потенційних інвесторів і кредиторів, зваженого відбору пропозицій з урахуванням різновидності учасників інвестиційних угод;

інтегрування в агропромислові та кооперовані формування з метою вирішення проблем виробництва і раціонального використання урожаю.

Для ефективного функціонування внутрішнього і зовнішнього ринку насіння соняшнику, попередження подальшого економічного занепаду «стратегічної» галузі, крім державного втручання (зокрема щодо регулювання експортно-імпортних операцій), необхідно вжити ряд заходів і на господарському рівні.

Для підвищення ефективності каналів реалізації насіння соняшнику основними заходами господарств мають бути:

орієнтація на найбільш ефективні канали збуту насіння на основі аналізу маркетингової інформації внутрішнього і зовнішнього ринків;

активізація участі в біржовій торгівлі.

Створення інтегрованих агропромислових, агропромислово-фінансових формувань (асоціацій, систем, корпорацій та Ін.) в складі виробників насіння соняшнику і олієдобувних підприємств, а також в разі доцільності фінансово-кредитних, заготівельно-збутових, науково-виробничих, проектних, консалтингових, страхових структур тощо, в тому числі зарубіжних, є одним з напрямів вирішення окремих проблем олієпродуктового під комплексу.

3. Скорочення витрат насіння соняшнику в процесі збирання

Основними причинами втрат вже вирощеного врожаю є порушення строків і технології збирання, недосконалість технічних засобів та непідготовленість їх до збиральних робіт.

Строки збирання. На 10-15-й день після наливання насіння соняшнику його вологість знижується і через 4-6 днів становить 12-14 %. Надалі спостерігається інтенсивна втрата вологи до 8 %, після чого вологовіддача уповільнюється. Із зменшенням вологи біологічної маси рослин зменшується зв'язок насіння з кошиками, тобто чим довші строки збирання, тим більше втрат насіння від самообсипання та самообмолоту. Особливо великими вони бувають у вітряну та дощову погоду.

Відмітимо, що у рослин, оброблених десикантом, у перші дні після обробки зв'язок насіння з кошиками вищий, ніж у необроблених. Однак надалі, коли вологість насіння становить 6-7 %, зв'язок зменшується, а втрати від самообмолоту зростають. Тому обробляти десикантами всю площу посіву не доцільно.

Із зменшенням вологи у насінні збільшуються його втрати не тільки на корені, а й за збиральними агрегатами. Під час збирання перестояного соняшнику вони різко зростають Якщо при вологості насіння 12 % втрати не перевищують 2,5 %, то вже при 6 % вони збільшуються удвічі.

Для півдня оптимальним строком початку збирання є фаза, коли вологість насіння становить 14- 15 %, а для районів з менш сприятливими умовами - 15-18 %.

Тривалість збирання визначається двома факторами - біологічним і господарським. Під час визначення тривалості збиральних робіт слід виходити з вартості втрат насіння на одиницю площі та мінімальної суми приведених витрат. З подовженням строків збирання збитки від втрат підвищуються, а скорочення їх передбачає концентрацію великої кількості техніки та значні поточні витрати на 1 га. Мінімальна сума приведених витрат при застосуванні комбайнів СК-5 «Нива» з пристроєм ПСП-1,5М відповідає тривалості збирання не більш 8-10 днів та втратам у межах 3 %. Цей строк і є оптимальним

Застосування на збиранні соняшнику комбайна «Дон 1500» з пристроєм ПСП-10 дозволяє скоротити тривалість збирання та потребу в техніці Оптимальна тривалість збирання комбайнами «Дон-1500» не більше 7-9 днів.

Строки збирання та потребу в технічних засобах можна скоротити, якщо у господарствах висівати два-три різні за строками достигання сорти (гібриди) соняшнику та правильно застосовувати такий важливий агротехнічний засіб, як десикація посівів.

Важливою умовою збирання соняшнику без кількісних втрат та механічних пошкоджень насіння е правильне комплектування агрегатів та ретельна підготовка техніки до збирання.

Соняшник збирають зернозбиральними комбайнами СК-5 «Нива» з пристроєм ПСП-1,5 (ПСП-1,5М) та «Дон-1500» з пристроєм ПСП-10. Для збирання обмолоченої маси комбайни повинні бути обладнані подрібнювачами.

На збиранні низькорослих гібридів, посівів з полеглими рослинами та пониклими кошиками доцільно використовувати жниварки низького зрізу (ХПС-4,2 для збирання сої) та рицинозбиральних комбайнів КСК-6. Їх застосування дозволяє скоротити втрати насіння у 2-7 разів порівняно з використанням пристроїв ПСП.

Основна частка втрат врожаю припадає на втрати за комбайном. Загальна величина втрат за збиральним агрегатом (вільного насіння, насіння у зрізаних та незрізаних кошиках, у полові та від недомолоту) для гібридів не повинна перевищувати 2 %, а для менш технологічних сортів - 3 %, пошкодженого насіння - відповідно 1,5 та 2,5%, у тому числі повністю обрушеного повинно бути лише 0,5 %, а чистота вороху - 95 %.

Темпи та якість збиральних робіт значною мірою залежать від підготовки полів до збирання. За два-три дні до початку збирання поле необхідно обкосити на ширину подвійного проходу комбайна та розбити на загінки, площа яких повинна дорівнювати 1-2-денній роботі одного агрегату або ланки. Ширину їх встановлюють з урахуванням врожайності та довжини гону. Кількість рядків у загінці повинна бути кратна шести (для ПСП-1,5) або восьми (для ПСП-10). Довільно вибрана ширина загінки не сприяє високопродуктивному використанню агрегату.

Під час розбивки поля на загінки у місцях заповнення бункера комбайна насінням прокошуються поперечні транспортно-розвантажувальні магістралі, ширина яких повинна дорівнювати подвійному проходу агрегату.

Якщо для боротьби з бур'янами проводилось підгортання, то зворотні смуги обов'язково обробляють важкою дисковою бороною у два сліди.

Для збирання врожаю на всіх ділянках в оптимальні строки та зниження ураження кошиків гнилями доцільно на частині площ провести десикацію посівів.

З метою скорочення втрат насіння соняшнику при транспортуванні необхідно перед початком збирання підсипати ями, вибоїни, вирівняти профіль внутрішньогосподарських доріг і крутих поворотів тощо.

Для повнішого використання вантажопідйомності транспортних засобів їх борти нарощують так, щоб об'єм кузова був кратним об'єму бункерів комбайнів - 3 м³ у СК-5 «Нива» та 6 м³ у «Дон-1500».

Крім нарощування бортів, широко застосовують ущільнення кузовів автомобілів, тракторних причепів для усунення втрат насіння крізь щілини.

До бортів дерев'яного кузова прибивають планки товщиною 8-10 мм або смуги тонколистової сталі та прогумованої тканини, брезенту шириною 20-40 мм залежно від ширини щілини. Стики суміжних бортів та зазори між ними ущільнюють за допомогою тригранних дерев'яних брусків або грубої прогумованої тканини шириною 200 мм. Для запобігання втратам крізь щілини між бортом та днищем кузова до нижньої частини борту прикріплюють смугу прогумованої тканини так, щоб вона лягала па днище кузова. В цьому випадку під час навантаження насіння тканина щільно прилягає до днища.

При перевезенні насіння соняшнику необхідно застосовувати намети, автозавіси. Це дозволить запобігти видуванню насіння з кузова зустрічним струменем повітря під час руху. Доцільні швидко-знімні намети. Для цього на автозавісу кріплять кілька поперечних планок або металевих прутків, які дорівнюють ширині кузова. Один край кріплять до переднього борту кузова, автозавісу розмотують на всю довжину кузова та за допомогою гачків фіксують на задньому борті. Для усунення поперечного зміщення на бокових бортах встановлюють фіксатори.

4. Післязбиральна обробка та зберігання насіння соняшника

Насіння соняшнику, яке доставляють від комбайнів на тік, практично ніколи не відповідає за вологістю та засміченістю базисним кондиціям. У зв'язку з цим воно має високу біологічну активність та схильне до швидкого псування.

Післязбиральна обробка насіння - важливий етап у системі заходів по збереженню якості зібраного врожаю. Вона включає очищення насіння від органічних та механічних домішок

Перший етап доведення насіння до відповідних кондицій - очищення. Його проводять для виділення з вороху господарсько-цінної частини врожаю - насіння, звільнення від сміттєвих (рештки стебел, листя, частки кошиків, порожнє насіння, насіння інших рослин) та олійних домішок (обрушені і биті сім'янки). Наявність домішок у воросі підвищує вологість, що може призвести до погіршення поживних якостей насіння.

Залежно від цільового призначення врожаю ворох насіння піддають первинному (промислова сировина) або вторинному (насінний матеріал) очищенню.

Перед обробкою вороху соняшнику всі агрегати повинні бути очищені від зернових та сміттєвих домішок. Перевіряють технічний стан агрегатів, виконують технічне обслуговування, а якщо необхідно - і ремонт. Підбирають та встановлюють решета залежна від складу вихідного матеріалу. Під час обробки промислової сировини встановлюють решета, форма та розміри отворів яких забезпечили б відокремлення насіння від великих та малих домішок.

Характерною особливістю соняшнику є висока наявність жиру, який погано зв'язує вологу, що призводить до нерівномірного розподілу її у насінні. Інтенсивність же біохімічних процесів, зокрема дихання, які підвищують або зменшують втрати під час зберігання, залежать не стільки від загальної вологи, скільки від вологи гідрофільної частини насіння. При загальній невеликій волозі концентрація її у гідрофільній частині (вуглеці та білку) дуже висока. Крім того, вологість вуглеців та білків підвищується із збільшенням кількості жиру в насінні. Тому для зменшення втрат соняшнику під час зберігання насіння необхідно доводити до більш сухого стану, ніж передбачено базисними кондиціями. Тому в системі заходів щодо забезпечення збереження олійної сировини однією з основних технологічних операцій є первинна його обробка (сушіння). Організація та проведення цього процесу залежить від багатьох факторів, у тому числі від вихідної вологості та кислотності насіння, вимог наступних технологічних операцій, засобів сушіння та обладнання. Між режимами сушіння та кількісними і якісними змінами олії існує пряма залежність. З підвищенням нагрівання насіння соняшнику ефективність його переробки знижується.

Для того, щоб насіння тривалий час зберігалося, його необхідно просушити до вологості 6-7 %, що дасть змогу не доводити гідрофільну масу до критичної межі - 14-14,5 %. Насіння вологістю від 16 % та більше до вологості 12 % слід сушити протягом однієї доби, а вологістю до 16 % - двох діб. Зберігати насіння з вологістю 10-12 % можна 8-9 діб. Перед сушінням все сушильне обладнання необхідно очистити від сміття та насіння інших культур. Пошкодження сім'янок соняшнику робочими органами сушильного обладнання не повинне перевищувати 1 %. Температура при нагріванні сім'янок під час сушіння в рухомому шарі не повинна перевищувати 50- 60 °С, на барабанних та пневмобарабанних сушарках - 55-65 °С, а при сушінні в нерухомому шарі - 45-55 °С

Для сушіння насінного матеріалу застосовують те саме сушильне обладнання, що й для промислової сировини.

Насінний матеріал повинен бути просушений до вологості 6-7 %. Зниження вологи під час сушіння в рухомому шарі становить 3-4 %, а у нерухомому - 0,6-1 % у годину за один пропуск. Сушити насінний матеріал в агрегатах типу АВМ не можна, тому що насіння нагрівається нерівномірно і знижується його схожість.

Для сушіння насіння соняшнику використовують шахтні сушарки СЗШ-8, СЗШ-16, СЗШ-16Р, які входять до зерноочисних комплексів КЗС-10, КСЗ-20Ш, КЗС-25Ш, КЗС-40Ш, барабанні СЗСБ-8, пневмобарабанні АВМ-0,65, СВ-1,5.

Шахтні сушарки забезпечують м'який режим сушіння як промислової сировини, так і насінного матеріалу. Технологічні лінії комплексів КЗС дають змогу організувати безперервність, поточність технологічного процесу обробки вологого насіння. Барабанні та пневмобарабанні сушарки використовують в основному для сушіння промислової сировини. Барабанні можна використовувати і для сушіння насінного матеріалу.

Устаткування періодичної дії (бункери активного вентилювання, наземні пристрої) застосовують для охолодження, тимчасового зберігання і сушіння промислової сировини та насінного матеріалу. Бункери активного вентилювання ефективні й у технологічних комплексах шахтних сушарок для охолодження та відлежування насіння

Технологічна схема сушіння насіння зерноочисним комплексом КЗС-25Ш. Сушильні відділення завантажують з бункерів тимчасового зберігання відділення попереднього очищення СП-50 після очищення насіння на машині попереднього очищення МПО-50 Після сушіння насіння надходить до бункера резерву та сухого зерна, а з нього - на остаточне очищення ЗВС-20А.

Насіння соняшнику, доведене до стійкого стану (вологість нижче 7 % та засміченість до 1 %),може зберігатися без значних втрат досить тривалий період.

Особам, які відповідають за зберігання, слід пам'ятати, що критична вологість повинна бути тим нижча, чим вища олійність насіння. Процес самозігрівання через специфіку цієї культури може відбуватися особливо активно. Тому при зберіганні насіння необхідно постійно контролювати температуру, вологість, запах, ураженість сім'янок.

Зайве тепловиділення та самозігрівання насіння загрожує втратою вологості, призводить до потемніння ядра, підвищує кислотність, сприяє появі затхлого та гіркого смаку внаслідок розпаду органічних речовин.

Самозігрівання насіння соняшнику значно зменшує вміст олії та масу 1000 насінин, погіршує товарний вигляд.

Підвищення кислотного та зменшення йодного чисел призводить до погіршення якості олії. Для зниження температури у партіях насіння, де почався процес зігрівання, необхідно застосувати активну обробку його атмосферним повітрям, пропускаючи насіння крізь зерноочисні машини, транспортери, використовуючи стаціонарні і пересувні устаткування.

Для сухого та середньої сухості насіння (7-8 % вологості), призначеного на продовольчі цілі, обмежень по висоті насипу в сховищах немає, тоді як для насінного матеріалу висота не повинна перевищувати 2 м у холодну пору року та 1,5 м - у теплу.

Насіння еліти та супереліти зберігається тільки у мішках висотою штабеля 6-8 рядків залежно від пори року.

Для запобігання змішування в сховищах засіки з насінним матеріалом різних сортів та гібридів розташовувати поряд не рекомендується. Висота насипу насіння повинна бути на 15 см нижче краю засіку.

Розсипання насіння олійних культур в сховищах недопустимі.

Великі втрати під час зберігання насіння можуть викликатися пошкодженням їх шкідниками та ураженням хворобами. Тому транспортні засоби необхідно дезінфікувати. Найдоцільнішою є аерозольна обробка насіння та сховищ. Слід постійно вести боротьбу з гризунами.

Виконання всього комплексу заходів щодо скорочення втрат насіння соняшнику дасть змогу збільшити обсяги виробництва та реалізації його у державні ресурси. Якщо паралельно будуть застосовані найбільш ефективні технології переробки олійної сировини у промисловості, є підстава розраховувати на повне забезпечення потреб населення країни у соняшниковій олії.

Література

1.   З.Ф. Бриндзя, І.О. Джула. Система технологій в рослинництві. Навчальний посібник. Тернопіль: Консультаційний центр. – 2000, 188 с.

2.   Основи сільського господарства. Практикум. Під редакцією Польського Б.Н. – К.: Вища школа, 1983.

3.   Кияк С.Г. Рослинництво. К.: Вища школа. 1982.

4.   Бугай С.М. Рослинництво. К.: Вища школа 1987.

5.   Основи сільського господарства. Практикум. Польський Б.М., Стеблянко М.І., Чмир Р.Д., Яворський В.С. – К.: Вища школа.

6.   Довідник агронома / Упоряд. В.А. Кононюк., та ін.; за ред. Л.Л. Зіневича. – К.: Урожай, 1985.

7.   С.С. Рубін Землеробство. К.: - Вища школа, 1980.