Подсолнух (Агробіологічні основи вирощування високих врожаїв соняшника)

                                Міністерство аграрної політики України

                              Одеський державний аграрний університет

                                                                                           Кафедра рослинництва

                             К У Р С О В А     Р О Б О Т А

                   „Агробіологічні основи вирощування високих

                                             врожаїв соняшника”

                                                                                          Виконавець:

                                                                                    студентка 1 групи 1 курсу

                                                                                    економічного факультету

                                                                                    спеціальність „Облік і аудит”

                                                                                    Парнищева Ю.А.

                                                                                    Керівник: Коновалов В.О.

Роботу перевірив

„___”___________200__р.

                                                  Одеса 2006 

                                                           ПЛАН

Вступ.................................................................................................................................3

1. Ботаніко-біологічна характеристика соняшника......................................................4

1.1. Історія походження та розповсюдження соняшника............................................4

1.2. Народно-господарське значення соняшника.........................................................5

1.3. Ботанічна характеристика........................................................................................7

1.4. Біологічні особливості...........................................................................................10

1.5. Гібриди соняшнику їх районування і сімейство (огляд літератури).................12

2. Районовані сорти (гібриди) та їх характеристика..................................................16

3. Природні умови місцевості та їх придатність для вирощування соняшника......19

3.1. Кліматичні умови...................................................................................................19

3.2. Грунтові умови місцевості.....................................................................................22

4. Система агротехнічних заходів, які забезпечують отримання високих

    врожаїв........................................................................................................................24

4.1. Місце в сівозміні та попередники.........................................................................24

4.2. Система основного обробітку грунту...................................................................26

4.3. Система удобрення.................................................................................................29

4.4. Передпосівний обробіток грунту..........................................................................31

4.5. Підготовка насіневого матеріалу..........................................................................33

4.6. Сівба.........................................................................................................................34

4.7. Догляд за посівами.................................................................................................35

4.8. Збирання врожаю....................................................................................................36

4.9. Первинна доробка врожаю....................................................................................40

5. Технологічна карта вирощування соняшника та економічна ефективність........42

5.1. Технологічна карта вирощування.........................................................................42

5.2. Економічна ефективність.......................................................................................44

Висновок.........................................................................................................................45

Список використаних джерел.......................................................................................46

ВСТУП

         Основна мета цієї курсової роботи розкрити ступінь розвитку й методику вирощування соняшника як одну із основних культур в Україні.

         До олійних належать культури, в насінні або плодах яких міститься не менше ніж 15 % олії. Таких рослин, що належать до різних ботанічних родин, налічується понад 340.

         Соняшник – основна олійна культура в Україні. Насіння його сортів і гібридів містить олії від 50 до 60 %. Порівняно з іншими олійними культурами соняшник дає найбільший вихід олії з гектара. На соняшникову олію припадає 92 % загального виробництва олії в Україні.

         Рослинні олії мають велике харчове й технічне значення. Їх використовують як харчовий продукт у натуральному вигляді, для виготовлення маргарину, в консервній, харчовій і кондитерській  промисловості. Цінність харчової рослинної олії зумовлена вмістом у ній біологічно активних жирних кислот, які організмом людини не синтезуються, а засвоюються тільки в готовому вигляді. До складу рослинних олій входять також інші цінні для організму біологічно активні речовини – фосфатиди, стерини, вітаміни.

         Олію використовують також для виготовлення оліфи, фарб, лаків, в електротехнічній, шкіряній, хімічній та інших галузях промисловості.  

РОЗДІЛ 1  Ботаніко-біологічна характеристика соняшника

1.1  Історія походження та розповсюдження соняшника

         Батьківщиною соняшнику вважають південно-західну частину Північної Америки, де й нині ростуть дикі форми. В Росію його завезли на початку

XVIII ст. і тривалий час (понад 125 років) вирощували як декоративну рослину і з метою одержання насіння, яке використовували як ласощі замість горіхів. Першу спробу використати насіння соняшнику для отримання олії зробив у 1829р. Житель слободи Олексіївна Воронезької губернії селянин Д.С.Бокарьов. Відтоді й починається історія окультурення дикого соняшнику, а безроздільний пріоритет у формуванні культурного високо олійного соняшнику належить ученим колишнього Союзу. Особливо велика заслуга в його окультуренні Л.А.Жданова, В.С.Пустовойта, зусиллями яких олійність насіння соняшнику вдалося підвищити з 30-33 до 50-53 % і при цьому створити високоврожайні, стійкі проти шкідників і хвороб сорти. До багатьох держав світу олійний соняшник був завезений з колишнього СРСР.

         Тепер олійний соняшник поширений на всіх континентах земної кулі. Світова площа його посівів становить понад 14,5 млн га. На великих площах його висівають в Україні, США, Китаї, Туреччині та багатьох інших державах.

         Середня врожайність соняшнику в Україні в останні роки становила

16-18 ц/га. Найвища вона в господарствах, де соняшник вирощують за прогресивною технологією, - по 30 ц/га і більше, а в умовах зрощення –

38,7 – 40 ц/га.

1.2 Народногосподарське значення соняшника

         Соняшник – основна олійна культура в Україні. Посівні соняшнику в Україні займають понад 2 млн га, що становить 96 % площі всіх олійних культур. Найбільші посівні площі соняшнику в Дніпропетровській, Донецькій, Запорозькій, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Херсонській і Полтавській областях.

         Насіння його районованих сортів і гібридів містить 50-52 % олії, а селекційних – до 60 %. Порівняно з іншими олійними культурами соняшник дає найбільший вихід олії з одиниці площі (750 кг/га в середньому по Україні).

         Соняшникову олію широко використовують як продукт харчування в натуральному вигляді. Харчова цінність її зумовлена високим вмістом полі ненасиченої жирної лінолевої кислоти (55 – 60 %). Соняшникову олію використовують в кулінарії, хлібопеченні, для виготовлення різних кондитерських виробів і консервів. Соняшникову олію використовують також при виготовленні лаків, фарб, стеарину, лінолеуму, електроарматури, клейонки, водонепроникних тканин тощо.

         Побічні продукти переробки насіння соняшнику – макуха при пресуванні і шрот при екстрагуванні (близько 35 % від маси насіння) є цінним концентрованим кормом для худоби.

         Лузга (вихід 16 - 22 % від маси насіння) є сировиною для виробництва гексозного й пентозного цукру. Із гексозного цукру виробляють етиловий спирт і кормові дріжджі, із пентодного –фурфурол, який використовують при виготовленні пластмас, штучного волокна та іншої продукції.

         Кошики соняшнику (вихід 56 – 60 % від маси насіння) є цінним кормом для тварин. Їх добре поїдають вівці і велика рогата худоба. З кошиків виробляють харчовий пектин, який використовується в кондитерській промисловості.

         Соняшник вирощують і як кормову культуру. Він може дати до 600 ц/га і більше зеленої маси, яку в чистому вигляді чи в сумішах з іншими кормовими культурами використовують при силосуванні. Силос із соняшнику добре поїдається худобою.

         Стебла соняшнику можна використовувати для виготовлення паперу, а попіл – як добриво. Жовті пелюстки язичкових квіток соняшнику використовують як ліки у фітотерапії.

         Соняшник – чудова медоносна рослина. З 1 га його посівів під час цвітіння бджоли збирають до 40 кг меду. При цьому значно поліпшується запилення квіток, що підвищує врожай насіння.

         Сіють соняшник також для створення куліс на парових полях. Як просапна культура він сприяє очищенню полів від бур`янів.

1.3. Ботанічна характеристика

         Соняшник належить до родини айстрових (Asteraceae) роду Heliianthus. Розрізняють два види соняшнику – культурний  (Helianthus cultus Wenzl) і дикорослий (Helianthus ruderalis Wenzl). У культурного соняшнику виділяють два підвиди – посівний (subsp. sativus) і декоративний (subsp. ornamentalis). Культурний соняшник посівний (польовий) – однорічна рослина. Корінь у нього стрижневий, проникає в грунт на глибину 2 – 4 м і розгалужується в сторони на 100 – 120 см. Стебло прямостояче, грубе, виповнене всередині губчастою серцевиною, вкрите жорсткими волосинками, має висоту 0,7 – 2,5 м (у силосних форм – 3 – 4 м і більше), є карликові форми з висотою стебла 50 – 70 см. Листя  черешкове, велике, густо опущене. Пластинки звичайно овально-серцеподібні із зазубреними пилчастими краями. Нижні листки супротивні – 1 -2 пари після сім`ядоль, решта – почергові. На одній рослині розвивається у скоростиглих сортів і гібридів 15 – 25, у пізньостиглих – 30 – 35 і більше листків.

         Суцвіття – кошик у вигляді опуклого чи плоского диска діаметром до 20 см і більше, обгорненого кількома рядами недорозвинених листочків. Крайні квітки – язичкові, великі, розміщені попарно в один ряд по колу кошика. Вони звичайно безплідні (безстатеві, іноді з недорозвиненою приймочкою), оранжево-жовтого кольору. Язичкові квітки приваблюють комах, що важливо для запилення.

         На квітколожі кошика розміщені колами трубчасті двостатеві квітки з плівчастими прицвітниками, які закінчуються (при достиганні) жорсткими зубцями. Кожна квітка має маточку з одногніздою нижньою зав`яззю. Віночок п`ятизубчастий від світло-жовтого до темно-оранжевого кольору. Тичинок п`ять. Їх нитки вільні, а пиляки зрослися і утворюють кільце. Приймочка маточки дволопатева. За сприятливих умов в одному кошику закладається 1000 – 1200 квіток. Кількість їх різко зменшується при запізненні з прорідженням загущених посівів до утворення 3 – 5 пар справжніх листочків у середньоранніх і 5 – 7  - у середньопізніх сортів. Саме в цей період у соняшнику відбувається диференціація точки росту на квіткові бугорки, тобто закладається основа майбутнього врожаю.  Тому в цей період (2 – 3 тижні після появ сходів) потрібен особливо добрий догляд за рослинами.

         Трубчасті квітки розкриваються в певній послідовності – від периферії до центра кошика. Цвітіння одного кошика триває 8 – 10 днів.

         Соняшник – рослина виключно перехресного запилення. Пиляки його дозріваєть раніше, ніж приймочки, що сприяє перехресному запиленню. В польових умовах частина квіток залишається незаплідненою, що призводить до пустозерності та зниження врожаю насіння. Якщо пустозерні сім`янки зосереджені в центрі кошика, це свідчить про нестачу в грунті води, коли в різних місцях кошика – про неповне запилення квіток через недостатнє використання бджіл. Пустозерність можна значно  знизити, якщо на посіви соняшнику вивозити вулики.

         Плід соняшнику – сім`янка з дерев`янистою плодовою оболонкою (оплоднем), яка не зростається з насіниною. Насінина (ядро) вкрита тонкою прозорою оболонкою. Оболонка плода (лузга) вкрита зверху епідермісом, забарвлення якого буває білого, чорного, сірого, чорно-фіолетового, коричневого кольору та ін.

         За морфологічними ознаками розрізняють три типи культурного соняшнику.

         Лузальний – має товсте, високе стебло (до 4 м), велике листя і кошики діаметром від 17 до 46 см. Сім`янки великі з товстою лузгою. Ядро (насіння) лише наполовину заповнює сім`янку. Маса 1000 сім`янок 100 – 200 г. Процент плодових оболонок (лузжистість) 46 – 56, олійність незначна.

         Олійний – з порівняно тонким стеблом 1,5 – 2 м заввишки. Сім`янки дрібніші, ніж у лузального. Лузга тонка, ядро заповнює всю внутрішню порожнину сім`янки. Маса 1000 сім`янок 50 – 100 г, лузжистість 22 – 30 %. Вміст олії в насінні кращих сортів і гібридів 48 – 50 %.

         Межеумок – рослина проміжної групи, яка за окремими ознаками нагадує лузальний або олійний соняшник. За висотою і товщиною стебла, розмірами листя і кошиків межеумок подібний до лузального, а за виповненістю сім`янок – до олійного соняшнику.

         У розвитку соняшнику від сівби до повного достигання розрізняють такі фази: сходів, першої пари справжніх листків, утворення кошика, цвітіння, достигання. Тривалість між фазних періодів у найпоширенішої середньостиглої групи сортів (гібридів) соняшнику становить: від сівби до сходів 14 – 16 днів, від сходів до початку утворення кошика 37 – 43, від початку утворення кошика до цвітіння 27 – 30, а від цвітіння до достигання 44 – 50 днів. У ранньостиглих форм між фазні періоди скорочуються, в середньопізніх – подовжується.

         Період вегетації сортів і гібридів соняшнику (від сівби до достигання насіння), які вирощуються в Україні, триває від 80 до 130 днів.

         У перший період розвитку (до утворення 2 – 3 пар листків) соняшник росте порівняно повільно. В цей час головний корінь, що утворюється із зародкового корінця, інтенсивно росте углиб, випереджаючи ріст стебла в 2,7 – 2,9 раза. Потім приріст стебла збільшується, досягаючи максимуму (3 – 5 см за добу) в період від утворення кошика до цвітіння. У фазі цвітіння ріст у висоту сповільнюється і в кінці цвітіння припиняється.

         Початок утворення кошика відмічається у скоростиглих сортів (гібридів) соняшнику у фазі двох пар, в середньостиглих – 3 – 5 пар листків. Цвітіння одного кошика триває 8 – 10 днів, а ріст – до його пожовтіння. Найінтенсивніше він росте протягом 8 – 10 днів після закінчення цвітіння. Наливання  сім`янок триває 32 – 42 дні після запліднення.

1.4 Біологічні особливості

         Насіння соняшнику проростає при температурі 3 – 5 ^оС. Оптимальна температура проростання 20 ^оС. При цій температурі сходи з`являються на 7 – 8-й день. Сума активних температур від сівби до сходів становить 140 – 160 ^оС, а ефективних за вегетацію – від 1600 до 1800 ^оС для ранньостиглих і від 2000 до 2300 ^оС – для пізньостиглих сортів.

         У фазі цвітіння і в наступний період найсприятливіша температура 25 –

27 ^оС. Підвищення температури до 30 ^оС і вище негативно впливає на рослини, а при 40 ^оС припиняється фотосинтез. Весняні заморозки до мінус 5 – 6 ^оС не завдають істотної шкоди рослинам, проте затримують і послабляють їх ріст, а осінні до мінус 3 ^оС  спричиняють загибель рослин.

         Соняшник – посухостійка рослина. Коефіцієнт водоспоживання його значно вищий, ніж у багатьох інших рослин, і становить 450 – 570, може підвищуватись до 700. соняшник задовольняє потребу у  воді завдяки розвиненій кориневій системі, яка проникає в грунт. Проте це призводить до сильного висушування грунту і нестачі вологи в ньому для наступної культури сівозміни. За період вегетації соняшник використовує від 3000 до 6000 т води з 1 га. Вирішальне значення для формування повноцінного врожаю має вологозабезпеченість соняшнику у фазі цвітіння і наливання насіння (критичний період). Високі врожаї соняшнику можливі лише в районах, де за осінньо-зимовий період в кореневмісному шарі (0 – 200 см) є достатні запаси вологи. При нестачі води в цей період різко знижується його врожайність внаслідок збільшення пустозерності, поганої виповненості та зменшення оберненості кошика. Це явище типове при вирощуванні соняшнику в посушливих районах. Тому зрощення у другій період вегетації підвищує олійність насіння і більш як удвічі – врожайність соняшнику.

         Соняшник добре росте на родючих аерованих грунтах. Найбільш придатними для нього є чорноземи супіщані і суглинкові з нейтральною (рН 6,7 – 7,2) або слабколужною реакцією ґрунтового розчину. На цих грунтах, а в лісостепових районах – і на сірих лісових розміщують основні площі посівів в Україні. На важких безструктурних грунтах соняшник росте дуже повільно, особливо в перший (ювенільний) період. Тут потрібні додаткові агротехнічні заходи. Малопридатні для соняшнику також легкі піщані, солонцюваті й дуже кислі грунти.

         Соняшник – світлолюбна рослина. Затінення молодих рослин і хмарна погода затримують їх ріст і розвиток, зумовлюють формування на них дрібного листя і малих кошиків, що знижує врожайність. Соняшник належить до рослин короткого дня. В міру просування на північ вегетаційний період його подовжується. 

1.5. Гібриди соняшнику їх районування і сімейство (огляд літератури)

         Завдяки величезній роботі радянських селекціонерів В.С.Пустовойта, Л.А.Жданова, В.И. Щербини й інших виведені й впроваджені у виробництво такі сорти соняшника, як Армавірський 3497, ВНИИМК 6540, Передовик, Одеський 63, Старт й інші, які не мають собі рівних у світовому асортименті по продуктив-ності й масличности.

         Отримані на основі спрямованого перезапилення, вони власне кажучи, наб-лижаються до природних популяцій збалансованого генного комплексу, тобто забезпечують такий стан гетерозису, що обумовлюють оптимальну життєздат-ність і врожайність.

         Однак до теперішнього часу сам метод сортової селекції соняшника стик-нувся з непереборними труднощами. Причини їх полягають у тому, що по мас-личности (65 - 74 %) і лузжистости (16 - 20 %) практично досягнуті біологічні межі й подальший значний ріст у цьому напрямку обмежений. Всі кращі сорти радянської селекції являють собою дуже близкородственный матеріал, тому що виведені вони в основному з однієї вихідної популяції, робота з якої ведеться із часу впровадження высокомасличных сортів, стійких до заразихи рас А и Б. Природно, що це привело до значного зниження спадкоємної розмаїтості вихід-ного матеріалу й стало обмежуючим фактором при доборі ознак, що лімітують (Анащенко А.В., 1977).

         Тому новим напрямком у селекції соняшника стала гібридизації з метою одержання потомства від схрещування двох або більшого числа селекційних форм, що розрізняються по ряду хазяйновито коштовних ознак. Штучна або природна полова гібридизація в цей час є основним методом одержання високов-рожайних сортів і гібридів сільськогосподарських культур, у тому числі й соняшника.

         Основою гібридизації є прояв так називаної гібридної сили, або ,гетерозису, тобто збільшення життєздатності, підвищення насінної продуктивності, стійкості до хвороб і шкідників, різним несприятливим кліматичним умовам гібридів першого покоління в порівнянні з батьківськими формами й районированными сортами й гібридами.

         Прояв гетерозису в гібридів можливо лише при певному підборі компо-нентів (самообпилених ліній, сортів), цінність яких залежить не тільки від їх біологічних і господарських особливостей, але й від здатності давати при схрещу-ванні гетерозисное потомство. Ця властивість одержала назву комбінаційної здатності (комбінаційної цінності).

         У соняшника гетерозис відомий порівняно недавно. В 20-і роки вивчення його зв'язувалося з використанням методу близкородственного розведення (інцухта). При цьому спостерігалися значна депресія основних хазяйновито кош-товних ознак, а також широка мінливість по плідності, величезна амплітуда мінливості по вегетаційному періоді, висоті рослин, гіллястості, сприйнятливості до шкідників і хвороб.

         Однак у перший період роботи цим методом подання його можливостях було неправильним. Уважалося, наприклад, що прямим інцухтом можна вивести коштовний сорт. Однак, переконавшись у помилковості таких поглядів, більшість дослідників почали схрещувати лінії між собою для створення гібридів, що хара-ктеризуються підвищеною продуктивністю.

         У подальших дослідженнях з'ясувалося, що ефект перезапилення при вико-ристанні самообпилених ліній і вільному перезапиленні нестійкий і залежно  від зовнішніх умов коливається від 20 до 60 %. Також було встановлено, що більшість самообпилених ліній схильні до сприйняття свого пилка. Все це при-вело до того, що до кінця тридцятих років у нашій країні досвіди по викорис-танню методу близкородственного розведення були майже припинені, а основна увага приділена міжсортової гібридизації.

         Поруч дослідників (Пустовойт В.С., 1939; Морозов В.К., 1949; Вольф В.Г., 1954 й ін.) було відзначене прояв гетерозису в міжсортових гібридів, а також роз-криті деякі закономірності спадкування основних хазяйновито коштовних ознак. Так, було встановлено, що масличность ядра успадковується по високомаслич-ному батьку, а лузжистость має проміжний характер спадкування із превалю-ванням гіршого по цій особливості батька. При схрещуванні сортів із близькими показниками по луззі й змісту масла різких змін цих ознак у гібридів не спосте-рігається.

         У результаті проведених досвідів виявлені коштовні міжсортові гібриди, які рекомендувалися виробництву. Гібридні насіння пропонувалося одержувати шляхом сівби батьківських сортів рядками, що чергуються, в умовах вільного запилення й з наступним збиранням для сівби тільки материнських рослин.

         Були виявлені й комбінації, які давали однакову продуктивність при взаємному перезапиленні. Це дозволило запропонувати виробництву спрощену методику одержання гібридних насінь - спільне збирання всіх рослин на ділянці гібридизації.

         Окремі господарства нашої країни почали використати ефект гетерозису від міжсортових схрещувань соняшника.

         Велика увага використанню ефекту гетерозису в соняшника як одному з резервів підвищення врожайності цієї культури надавав академік В.С.Пустовойт. На підставі багаторічних досвідів їм розроблені рекомендації з використання міжсортових гібридів, при цьому неодноразово підкреслювалося, що  гібриди соняшника одержать широке поширення тільки в тому випадку, коли будуть знайдені способи 100 %-ного одержання гібридних насінь без витрат ручної праці.

         Однак при подальшому дослідженні було встановлено, що гібриди, отримані від схрещування двох підібраних сортів, давали в першому поколінні, як правило, невелике збільшення врожаю в порівнянні зі стандартом при значному коливанні її абсолютної величини по роках. Нестійкість урожайності міжсортових гібридів порозумівалася впливом умов середовища на ступінь перезапилення, а також випадковим характером запилення компонентів, що схрещують, що не дозволяло повністю використати ефект гетерозису.

         Нестабільний ефект гібридизації при вільному перезапиленні й незначному збільшенні врожаю при виробничому випробуванні міжсортових гібридів не завжди окупали витрати на виробництво гібридних насінь, внаслідок чого гібриди цього типу не одержали широкого поширення в сільськогосподарській практиці.

         Розвиток гетерозистой селекції в останні 15 - 17 років й особливо успіхи, досягнуті селекціонерами, що працювали з кукурудзою, сорго й іншими культу-рами, знову привернули увагу селекціонерів і генетиків до проблеми створення гібридного соняшника.

         По загальнодержавній селекційній програмі створенням гібридів соняшника в цей час займаються такі науково-дослідні установи: Всесоюзний НДІ олійних культур ім.В.С.Пустовойта (м.Краснодар) і його досвідчені станції (Українська, Донська, Казахська), Всесоюзний селекційно-генетичний інститут (м.Одеса), Український НДІ рослинництва, селекції й генетики ім. В.Я.Юр'єва (м.Харків).

РОЗДІЛ 2  Районовані сорти (гібриди) та їх характеристика

         В Україні поширені високоврожайні селекційні сорти й гібриди соняшнику із значним вмістом олії в насінні, низькою лузжистість (22 – 27 %) та високою стійкістю проти найбільш відомих рас вовчка, шкідників і хвороб.

         За тривалістю вегетаційного періоду сорти (гібриди) соняшнику поділяють на середньостиглі (вегетаційний період 120 – 140 днів), середньоранні (110 - 130), ранньостиглі (100 - 120) і скоростиглі (80 - 100). В Україні районовано понад 70 сортів і гібридів соняшнику.

         Майже всі площі його засівають сортами й гібридами олійної групи. До районованих сортів і гібридів соняшнику, поширених у Степу, Лісостепу України, належать: середньостиглі – Запорізький кондитерський, Краснодарський 885, Мілутін, Харківський 3 та ін.; середньоранні – Казіо, Одеський 123, Сумчанин   та ін.; ранньостиглі – Одеський 122, Одеський 249, та ін.; скоростиглі – Одеський 149, Завіт, Харківський 49. Нижче розглянемо деякі з них.

         Мілютін – заявник – ТОВ „Агрофірма „Сади України”.

         Простий між лінійний гібрид на стерильній основі.

         Гіпокотиль з антоціанованим забарвленням. Стебло прямостояче, нерозгалужене, середньо опущене та облиствнене. Листок великий, зелений, серцеподібний. Антоціанове забарвлення молодих листочків відсутнє. Листкова пластинка без блиску, помірно горбкувата, зубчики середнього розміру, нерегулярні. Форма поперечного розрізу опукла, крила відсутні, кут розходження бічних жилок прямий. Кошик середнього розміру, опуклий, напівповернений донизу. Листочків обгортки багато, форма листочків видовжена, антоціанове забарвлення відсутнє. Язичкові квітки видовженої форми, жовті; трубчасті – жовті, без антоціану. Сім`янка середнього розміру, видовжено-яйцеподібна, чорна, з сірими по краях і боках одночасно смужками. Маса 1000 насінин – 55 г.

         Гібрид належить до групи середньостиглих. Середня урожайність за роки випробування становила 24,6 ц/га, потенційна – 41,5 ц/га.

         Вміст жиру – 50,6 – 51,1 %, білка – 17 %, лушпинність – 23 %.

         Гібрид стійкий щодо вилягання, осипання, посухи. Ураження хворобами та пошкодження фітофагами незначне.

         Рекомендовано для Степу та Лісостепу.

         Сумчанин – заявник – Сумський національний аграрний університет.

         Сорт створено за індивідуального та групового доборів із гібридної комбінації Постояльский * Слобожанський.

         Гіпокотиль без антоціанового забарвлення. Стебло середньої товщини, прямостояче, середньо опущене та облиственене. Листки  великі, серцеподібні, темно-зелені. Антоціанове забарвлення молодих листочків відсутнє. Листкова пластинка слабкогорбкувата, без блиску, зубчастість слабка, нерегулярна. Форма поперечного розрізу увігнута, крила наявні, кут розходження бічних жилок прямий. Кошик напівповернений донизу, опуклий. Листочки обгортки без антоціану, видовжені. Язичкові квітки овальної форми, блідно-жовті; трубчасті – жовті, без антоціану. Сім`Янки видовжено-яйцеподібної форми, середнього розміру чорні, з сірими смужками. Маса 1000 насінин – 62,3 г.

         Сорт належить до групи ранньостиглих. Середня урожайність за роки випробування становила 21,2 ц/га, потенційна – 48,2 ц/га. Вміст жиру – 50,1 %, білка – 19,3 %, лушпинність – 1 %.

         Сорт середньо стійкий щодо вилягання, осипання, посухи та ураження хворобами.

         Рекомендовано для Степу.

         Завіт – заявник – Селекційно-генетичний інститут УААН.

         Потрібний гібрид на стерильній основі.

         Гіпокотиль без антоціанованого забарвлення. Стебло слабко опущене, середньооблиствнене, заввишки до 160 см. Листки великі, серцеподібні, зелені.

         Антоціанова облямівка молодих листочків відсутня. Листкова пластинка без блиску, слабкогорбкувата, губчастість середня, регулярна. Форма поперечного розрізу увігнута, крила відсутні, кут розходження бічних жилок прямий. Кошик середнього розміру, плоский, повернений донизу.

         Листочків обгортки багато, антоціанове забарвлення відсутнє, форма округла. Язичкові квітки видовженої форми, жовті; трубчасті – жовті, без антоціану. Сім`Янки середнього розміру, видовжено-яйцеподібної форми, чорні, без смужок. Маса 1000 насінин – 52 г.

         Гібрид належить до групи скоростиглих. Середня урожайність за роки випробування становила 20,6 – 21,5 ц/га, потенційна – 42,6 ц/га. Вміст жиру – 49,4 – 50,2 %, білка – 16,9 – 18,5 %.

         Гібрид відносно стійкий щодо ураження хворобами та пошкодження фітофагами.

         Рекомендовано для Степу та Лісостепу.

РОЗДІЛ 3  Природні умови місцевості та їх придатність для вирощування соняшника

3.1. Кліматичні умови

         У зв'язку з витянотостью Одеської області в мерідіанальном напрямку спостерігається значна зміна кліматичних елементів у межах області (з півночі на південь).

         Місцеві умови й висота над рівнем моря також дуже впливають на кліматичний режим.

         По термічних умовах в Одеській області виділено 4 зони: від помірковано теплої на півночі до жаркої на півдні. Кожна зона відрізняється від сусідньої сумою температур 200^о (табл. 3.1.)

                                                                                                       Таблиця 3.1.

                                 Термічні зони Одеської області

         I Центральний агрокліматичний район (помірковано теплий). Річна кількість опадів збільшується в напрямку з південно-сходу на північний захід від 390 до 460 мм. З півдня на північ від -20^о до -23^о. В окремі зими температура повітря в цьому районі може знижуватися до -30^о -33^о. Це єдиний із всіх агрокліматичних районів області, де утворюється стійкий сніжний покрив.

         II Центральний агрокліматичний район (теплий). Охоплює райони: Ширяєвскій, Велико-Михайлівський, Жовтневий, Фрунзовський й інші адміністративні райони входять в агрокліматичні райони I й II а Березовський, Раздельнянскій, Іванівський, Комінтернівський - у район II й III.

         Теплообеспечення рослин цього району визначається сумами середніх добових температур (вище 10^о) від 3000^о  до 3200^о.

         Залежно від вологозабезпеченості в агрокліматичном районі виділені 2 підрайони IIа й IIб.

         Підрайон IIа. Вологозабезпеченість цього району більше, ніж вологозабезпеченість підрайону IIб. Сума опадів за період з температурою вище 10^о становить 240 – 280 мм, показник вологозабезпеченості (ГТК)  –      0,8 – 0,9. У підрайоні IIб сума опадів за цей же період менш 280 мм, а ГТК дорівнює 0,7 - 0,8. річна кількість опадів у районі II збільшується з південно-сходу на північний захід від 350 до 450 мм.

         Літо тут більш тепле чим у районі I. Середня температура повітря в   13 годин за липень збільшується в напрямку з північно-заходу на південний схід з 26^о до 28^о.

         Максимальна температура повітря в окремі роки може досягати 38^о – 39^о. Середній з абсолютних річних мінімумів, температура (обуславливающий перезимівлю рослин) змінюється від – 20^о до -22^о збільшуючись із південно-заходу на північний схід. В окремі зими мінімальна температура повітря може знижуватися до – 29^о -31^о. Сніжний покрив нестійкий. Тривалість безморозного періоду 180 днів на півночі району, до 190 днів на півдні.

         III Центральний агрокліматичний район (дуже теплий). Включає наступні адміністративні райони: Беляевскій, Одеській, Тарутінський, Комінтернівський, Овідеопольський, Саратський і т.д.

         Цей район відрізняється ще більш значними сумами температур вище 10^о (3200^о – 3400^о).

         Умови забезпеченості вологою тут гірше чим в інших районах. Кількість опадів випадний у середньому 350 мм на заході більше 400 мм. Температура повітря в 13 годин 27^о.

         Середні з абсолютних мінімумів температура змінюється на більшій частині району III від -18^о до -20^о. тільки на сході цього району умови перезимівлі такі ж, як у районі II (-20^о-22^о). в окремі зими температура повітря буває -28^о-29^о на сході району III – навіть -30^о. Сніжний покрив відрізняється ще більшою нестійкістю, чим у районі II.

         IV Південний агрокліматичний район (жаркий). Включає наступні адміністративні райони: Татарбунарський, Тузловський, Болградний, Ренійський, Суворівський, Арцизський і т.д.

         Річна кількість опадів у районі IV становить 350 мм у берегової смуги, а на заході - понад 400 мм.

         Середня температура повітря 13 годин за липень така ж, як й у районі III (близько 27^о) , а в прибережній смузі 25^о-26^о. Однак безморозний період тут набагато довше, ніж в інших районах, його тривалість становить 210 днів у році й більше.

         Максимальна температура повітря в цьому районі в окремі роки може досягати  36^о на сході (у прибережній смузі) і 38^о  на заході.

         Умови перезимівлі в цьому районі значно краще, ніж у всіх попередніх. Середніх й абсолютних річних мінімумів температура повітря змінюється з південно-сходу на північний захід від -17^о до -18^о. В окремі зими мінімальна температура повітря може бути не нижче – 28^о, а в узбережжя – 27^о.  Сніжний покрив відрізняється й мала його висота (навіть середня з максимальних декадних висот за зиму не перевищує 10 див).

3.2. Грунтові умови місцевості

         Одеська область розташована в двох природних зонах – Лісостепу і Степу.

         Залежно від фізико-географічних умов, у різних природних зонах грунти розвиваються по-різному, що призводить до утворення їх різноманітних генетичних типів, видів і різновидностей.

         Найголовнішими типами грунтів на Одещині є: сірі лісостепові грунти, чорноземи, каштанові, лучні та болотні.

         Серед грунтів Одещини, панівне місце належить чорноземам.На півночі області окремими обмеженими масивами залягають сірі лісостепові грунти, а вздовж узбережжя Чорного моря на схід від Одеси, на вузькій смузі Степу, - каштанові.

         Тип сірих опідзолених грунтів представлений на Одещині власне сірими опідзоленими та темно-сірими опідзоленими, тип каштанових грунтів – лише одним підтипом – темно-каштановими. Чорноземи ж відзначаються різноманітністю. В Лісостепу розповсюджені підтипи чорноземів опідзолених, реградованих, глибоких, у північному Степу панують звичайні чорноземи, у південному – чорноземи південні.

         В межах підтипу відособляються групи грунтів, властивості яких зазнали певного впливу комплексу місцевих умов – ґрунтоутворюючих та підстилаючи порід, якості та режиму грунтових вод, змін форм земної поверхні тощо. В залежності від глибини залягання та збагаченості вуглесолями кальцію, а також від переважання випітного чи промивного режиму зволоження грунти поділяють на вилугувані (тобто глибокозакипаючі) та карбонатні. Мінералізованість грунтових вод або ґрунтоутворюючих порід зумовили розвиток солонцюватих грунтів.

         Види чорноземів відрізняються за глибиною профілю, вмістом гумусу, степенем солонцюватості. В окремі групи виділені чорноземи на елювії твердих карбонатних і не карбонатних порід, глинах та пісках, де характер породи зовсім змінює властивості цих грунтів.

         Крім перелічених грунтів, які живляться вологою головним чином за рахунок атмосферних опадів і належать до так званого автоморфного ряду, в поверхневому покриві території області значне місце належить грунтам гігроморфного ряду, які живляться вологою в основному за рахунок грунтових вод. Поширені вони в балках і заплавах.

         Відокремлено також групу солонців і солончаків.

         Значну площу займають виходи лесових порід, пісків, глин, вапняків.

         Незважаючи на таку різноманітність грунтового покриву території області, він не відзначається строкатістю: кожен із поширених тут грунтів займає значні однорідні масиви, без домішки інших. Лише на окремих елементах рельєфу грунти залягають у комплексі. Такі комплекси утворюються на заплавах річок при поєднанні лучних солонцюватих грунтів та плям лучних солонців або на при вододільних схилах, де серед зональних автоморфних грунтів плямами виступають черноземно-лучні мочаристі та мочарні грунти.

РОЗДІЛ 4  Система агротехнічних заходів, які забезпечують отримання високих врожаїв

4.1. Місце в сівозміні і попередники

         Місце соняшнику в сівозміні визначається його особливими вимогами до частоти повернення на попереднє місце вирощування, до попередників.Без задоволення цих вимог не можна одержувати високі і стійкі урожаї, успішно боротися з бур'янами і хворобами.

         Соняшник в сівозміні висівають на колишнє поле не раніше чим через 8-10 років. Обумовлено це тим, що часте повернення його на колишнє місце вирощування приводить до накопичення в грунті хвороб – заразихи, помилкової борошнистої роси, білої, сірою і іншої гнилизни, а також шкідників.

         Украй небезпечно висівати соняшник раніше 4-5 років на полях, де він був уражений хворобами. У цих випадках його висівають не раніше чим через 9-10 років. Не рекомендується розміщувати соняшник після рапсу, сої, гороху, квасолі, оскільки ці культури мають з ним ряд загальних захворювань (склеротиноз, сіра і інша гнилизна).

         Розміщення соняшнику в сівозміні визначається не тільки особливими вимогами до відсутності в грунті інфекційного початку, але і біологічними особливостями і, в першу чергу, могутньою кореневою системою. Оскільки він розвиває могутню кореневу систему, проникаючу в грунт на глибину до 3 м, його не слід розміщувати після культур з глибокою кореневою системою - цукрового буряка, люцерна, суданської трави і інших. Ці попередники сильно висушують грунт на велику глибину, у яку проникає коріння соняшнику, що приводить до дефіциту вологи, особливо в критичний період (цвітіння-наливання), коли рослини особливо чутливі до води. Після цих культур в районах недостатнього зволоження, де опадів випадає менше 500 мм в рік, соняшник сіють не раніше ніж через 2-3 роки, а в зонах з опадами більше 500 мм через 1-2 роки.

Для всіх зон кращими попередниками під соняшник є озимі і ярові. У лісостепових районах України хорошим попередником соняшнику є також кукурудза на зерно і силос.                                                                                                                                                

         У посушливих районах Північного Кавказу високі і стійкі урожаї насіння соняшнику без витрат ручної праці і внесення гербіцидів одержують при розміщенні його другою культурою після чорної пари. Нові прийоми прибирання соняшнику, посів ранньостиглих сортів і гібридів, десикація посівів дозволяють своєчасно підготувати поля під урожай наступного року.

4.2 Система основного обробітку грунту

         Основним в усіх зонах вирощування соняшнику в Україні є поліпшений зяблевий обробіток. На полях, засмічених осотом та іншими коренепаростковими бур`янами, прийоми обробітку в системі поліпшеного зябу рекомендується чергувати так, щоб домогтися повного знищення бур`янів. Перше лущення проводять після збирання попередника дисковими знаряддями (ЛДГ-10, БД-10, БДТ-7) на глибину 6 – 8 см, друге й третє – в міру відростання бур`янів багатолемішними плугами (ППЛ-10-25), важкими дисковими боронами (БД-10, БДТ-7), паровими культиваторами (КПС-4) чи культиваторами-плоскорізами (КПШ-5, КПШ-9) на глибину 8 – 10 і 10 – 12 см. Інтервали між лущеннями та останнім лущенням і оранкою мають бути такими, щоб бур`яни встигли дати пагони (досягається найповніше їх знищення).

         Для боротьби с осотом найефективніше поєднувати передранкові розпущування з використанням гербіцидів. Після відростання багаторічних бур`янів (не менш як 5 – 6 листків) посіви обприскують розчином гербіциду амінна сіль 2,4-Д (1,5 – 2,0 кг/га д.р.). Поєднання обробітку грунту за системою поліпшеного зябу із застосуванням гербіцидів забезпечує загибель 94 % осоту рожевого і 96 % березки польової.

         При розміщенні соняшнику після зернових (табл.4.1) догляд за посівами значно ускладнюють однорічні бур`яни. У практиці їх поділяють, в основному, на ранні ярі (гірчиця польова, гречка витка та інші), які проростають за порівняно низької температури (6...8 <sup>о</sup>С), і середньоранні ярі (амброзія полинолиста, лобода біла та інші), які проростають при прогріванні грунту до 10...12 <sup>о</sup>С. Посіви соняшнику цими бур`янами, зазвичай, не засмічуються, тому що їх проростки можна знищити, як правило, передпосівним обробітком чи під час боронування по сходах. Інша група бур`янів – пізні ярі (курай, просо куряче, щириця, мишії та ін.). Ці бур`янами найнебезпечніші, бо масові сходи їх з`являються в посівах переважно після закінчення обробітку грунту в міжряддях. Для знищення пізніх бур`янів застосовують переважно грунтові гербіциди (гезагард 50,  треф- лан та ін.). Проте слід мати на увазі, що в посушливих умовах застосування трефлану недоцільне.

         Поліпшений зяб ефективний майже в усіх зонах, де вирощують соняшник. При цьому оранку доцільно проводити в південному Степу у жовтні, в північ-ному – наприкінці вересня – початку жовтня.  

         При розміщенні соняшнику після просапаних культур, зокрема після кукурудзи, зяблевий обробіток полягає у дворазовому дискуванні після збирання попередників. Кращі результати дає обробіток ярусним плугом ПНЯ-4-40, який загортає всі післяжнивні рештки. На південному Степу, де снігу на полях практично не буває і з гребенистої ріллі випаровується багато води, поверхню поля вирівнюють водночас з оранкою. У районах недостатнього зволоження Лісостепу застосовують таку саму схему зяблевого обробітку, як і в північному Степу, але поле орють не пізніше другої половини вересня – початку жовтня.

         У зоні достатнього зволоження наприкінці липня – на початку серпня після лущення дисковими лущильниками поле орють плугами з передплужниками в агрегаті з котками і боронами, щоб вирівняти поверхню грунту. Надалі, в міру зволоження опадами та проростання бур`янів, проводять культивацію з одночасним боронуванням. Додатковий обробіток зябу восени сприяє очищенню грунту від однорічних бур`янів і вирівнюванню поверхні ріллі.

         На схилах (до 2^о) для нагромадження вологи в грунті і боротьби з водною ерозією орати слід тільки впоперек схилу, а при складному рельєфі – контурним способом з лункуванням і валуванням. На ерозійно небезпечних землях доцільно застосовувати оранку плугами з ґрунтопоглиблювачами, щоб запобігти стоки води і забезпечити накопичення її в грунті.

         Проти вітрової ерозії, особливо в південних і південно-східних районах степової зони України, де часто бувають пилові бурі, рекомендується плоско різний обробіток. Однак після такого обробітку більшість насіння бур`янів залишається у верхньому шарі грунту, через що у весняно-літній період різко збільшується забур`яненість посівів. Тому при плоско різному обробітку треба під передпосівну культивацію вносити гербіциди.

         Український інститут захисту грунтів від ерозії пропонує на ерозійно небезпечних полях замість післяжнивного лущення проводити обробіток голчастою бороною БИГ-3 на глибину 6 – 8 см, а при появі бур`янів – культиватором КПП-2,2 на глибину 10 – 12 см. Після повторного відростання бур`янів замість оранки треба розпушувати грунт плоскорізом КПГ-250 на глибину 25 – 27 см.

                                                                                                                  Таблиця 4.1

Орієнтовна система зяблевого обробітку грунту під соняшник

після стерньових попередників по зонах України

4.3. Система удобрення

         Дослідженнями біохімічної лабораторії Всесоюзного науково-дослід-ницького інституту олійних культур встановлено, що в кінці дозрівання насіння містить 75 – 82 %   фосфору від загальної кількості його в рослині. До 80 % фосфору в ядрі сім'янок представлено фітином - запасною речовиною, необхідним для живлення зародка при проростанні насіння. Основну кількість фосфору і калія рослини соняшнику споживають в період формування і наливання насіння.

         Соняшник споживає азоту в 2 рази, фосфори в 3 і калій в 10 разів більше, ніж озима пшениця, і більше, ніж інші зернові культури. Тому він чуйний на внесення органічних і мінеральних добрив. Внесення гною, що перепрів, під зяб (15 – 20  т на 1 гa) підвищує урожай насіння на  2 – 3  ц з 1 гa і робить сприят-ливий вплив на урожай подальших культур протягом 4 – 5  років. При сумісному внесенні дози органічних і мінеральних добрив наступні (на 1 гa): гною, що перепрів – 10 – 12  т, гранульованого суперфосфату – 0,75 – 1  ц, сульфату амонія – 1 – 1,25 ц і калійної солі – 1,25 ц. За даними дослідів ВНИИМК, суперфосфату (7,5 кг Р₂О₅ на 1 гa) при посіві (з двох сторін кубла на глибину 8 см) в середньому за 3 роки підвищило урожай насіння на 2,3 ц.

         Фосфор сприяє могутнішому розвитку кореневої системи, листя, збільшує число зачаткових квіток в кошику, а також майже удвічі знижує коефіцієнт, тран-спірування (з 654 до 366).

         Особливо важливо сумісне внесення і правильне поєднання мінеральних добрив.

         Період споживання живильних речовин у соняшнику розтягнутий, тому підгодівля збільшує урожай в середньому на 2,5 – 4,5 ц з 1 гa. При підгодівлі вносять (з розрахунку на 1 гa) 1 ц сульфату амонія і 0,75 ц калійної солі,                2 – 3 гнойової рідоти, 2 – 3 ц пташині посліди, 3 – 4 ц золу. Добрива краще вносити в рідкому виді рослинопитателями.

         Бажано проводити дві підгодівлю: першу після проріджування рослин в кублах місцевими добривами (пташиним послідом, гнойовою рідотою) або повним мінеральним добривом на глибину 8 – 10 см і на 10 – 15 см з двох сторін від ряду або кубла, другу перед утворенням кошиків фосфорно-калійними добривами в середину міжрядь на глибину 12 – 15 см.

         Органічні добрива вносять під попередню культуру, а мінеральні – під основний обробіток розкидачами РУМ-5, 1РМГ-4, РУМ-8, РУП-8 в агрегаті з тракторами МТЗ-80 і Т-150К. На полях, де восени не вносили повних норм основного добрива, мінеральне добриво вносять локально-стрічковим способом одночасно із сівбою на відстані 6 – 10 см від рядка і на глибину 10 – 12 см.

4.4. Передпосівні обробіток грунту

         Передпосівний обробіток грунту полягає у ранньому закритті вологи й наступних культиваціях (1 – 2). При правильному застосуванні поліпшеного зяблевого обробітку до весни грунт не запливає, залишається розпушеним, а поверхня його – вирівняною. В цьому випадку відпадає потреба у двох весняних передпосівних культиваціях. У посушливу весну зменшують кількість розпушувань, що сприяє меншому висиханню посівного шару грунту. Передпосівну культивацію доцільно поєднувати із сівбою.

         На чорноземах звичайних, важко суглинкових, безструктурних і солонцюватих грунтах, схильних до ущільнення і утворення товстої кірки, а також на полях, дуже засмічених коренепаростковими бур`янами і післяжнивними рештками, слід застосовувати інтенсивний передпосівний обробіток зябу (ранньовесняне боронування і дві культивації).

         Для передпосівної культивації культиватори комплектують універсальними стрілчастими лапами з шириною захвату 270 і 330 мм або розпушувальними лапами з пружинними стояками. Середня глибина обробітку грунту не повинна відхилятися від заданої більш як на 1 см.

         Якщо поля очищені від бур`янів недостатньо, застосовують гербіциди треф лан (нітран, олітреф), прометрин (селектин, гезагард-50), дуал. Треф лан знищує проростки однорічних злакових бур`янів (мишію сизого та зеленого, проса курячого) і двосім`ядольних (лободи білої, щириці білої, щириці відігнутої, кураю та ін.). під дією сонячного випромінювання треф лан швидко розкладається, тому його треба одразу ж загортати в грунт. Норма треф лану на легких грунтах становить 1,25 кг/га д.р., або 5 кг/га за препаратом, а на середніх і важких – відповідно 1,5 і 6 кг/га. Такі бур`яни, як гірчиця польова, амброзія, не треба, паслін, редька дика й канатник, відносно стійкі проти треф лану. Вони є ще й резерваторами гнилей білої та сірої. Для знищення цих бур`янів застосовують гербіцид прометрин за нормою 2 – 2,5 кг/га д.р., або 4 – 5 кг/га за препаратом. Прометрин ефективний проти  бур`янів у роки, коли достатньо зволожений верхній шар грунту. Стійкі проти трефлану  бур`яни можна знищувати внесенням у грунт суміші з 4 кг прометрину і 6 кг/га треф лану, розчинених у 300 л води. Робочий розчин готують, використовуючи спеціальні машини АПР „Темп” або АПЖ-12.

         Засмічені поля суцільно обприскують розчинами гербіцидів і негайно загортають їх культиватором. Високої ефективності треф лану досягають тільки при ретельному перемішуванні його з грунтом у посівному шарі на глибині           6 – 8 см. Для поєднання операцій по внесенню гербіциду і передпосівної культивації рекомендується використовувати комбінований агрегат, складений на базі гусеничного трактора ДТ-75М, подкормщика-обприскувача ПОУ з восьмиметровою штангою, зчеплення СП-11, двох культиваторів КПС-4 і 8 ланок борін БЗСС-1,0.

         На окультурених полях краще вносити розчин гербіцидів смугами 30 – 35 см завширшки з відстанню між їх серединами 70 см. Загортати гербіциди треба за один прохід агрегату.

4.5.Підготовка насіння до посіву

         Практикою й досвідами доведено, що при посіві великими насіннями першого класу збільшується польова схожість і підвищується врожай у порівнянні з насіннями другого класу.

         Велике значення мають калібрування насінь (при квадратно-гніздовому способі посіву для висіву заданого числа насінь у гніздо) і передпосівне намочування їх у розчині марганцевокислого калію. Семена витримують у ньому протягом 14 годин, ретельно перемішуючи, потім просушують. На  100 кг насінь беруть 120 л води й 12 г марганцевокислого калію, попередньо розчиненого в 10 л гарячої води. Урожай підвищується в середньому на 1,6 ц із 1 га. Проти хвороб семяна протравливают гранозаном (150 - 200 г на 1 ц насінь), для знищення личинок проволочника обробляють 12 %-ным дустом гексахлорану (1 кг на 1 ц насінь).

         Ефективним заходом щодо впровадження нових соротов у виробництво є щорічне сортооновлення насінь, завдяки якому масличность товарних насінь зріс до 42 -43 %, а заводський вихід масла зріс до 41 - 41,5 %.

4.6 Сівба

         При вирощуванні сортів соняшнику використовують кондиційне насіння  (рН 1 - 3), схожість якого не менша 87 %, чистота 98 % (із вмістом облущеного насіння – не більше 2 %); гібридів (F₁) – відповідно 85 та 98 % (із вмістом облущеного насіння не більше 3 %). Проти хвороб (іржі, несправжньої борошнистої роси, гнилей, фомозу та ін.) насіння протруюють, використовуючи поширений протруювач ТМТД (3 кг препарату на 1 т насіння). Високоолійні сорти соняшнику в усіх зонах України висівати дуже рано не слід. У південному і північному Степу, а також у східній частині Лісостепу при сівбі в середні строки, коли грунт на глибині 10 см прогрівається до 8 – 12 ^оС, одержують найбільші врожаї насіння. У північному Лісостепу перевагу віддають раннім строкам сівби (одночасно з ранніми ярими культурами). При цьому одержують більші урожаї насіння і вихід олії. У районах Степу та східному Лісостепу середні строки сівби рекомендується диференцювати залежно від засміченості поля. На відносно чистих від бур`янів полях кращими є строки сівби соняшнику при прогріванні грунту на глибині загортання насіння до 8 – 10 <sup>о</sup>С. Закінчують висівання при температурі не вище за 12 – 14 <sup>о</sup>С. На дуже засмічених полях висівати соняшник слід трохи пізніше, при прогріванні грунту до 10 – 12 <sup>о</sup>С, і знищувати основну масу бур`янів, які проросли, передпосівною культивацією.

         Умовою одержання високого врожаю насіння є дотримання рекомендованої густоти посіву і рівномірне розміщення рослин на площі. При інтенсивній технології, коли густоту рослин регулюють не прориванням, а нормою висіву, треба висівати тільки висококондиційне насіння.

         При регулюванні сівалки на норму висіву треба врахувати, що польова схожість насіння буває меншою за лаборпторну на 20 – 25 %, а під час боронування по сходах гине до 10 % рослин. Тому страхова надбавка до норми висіву має становити 30 – 35 %.

         Висівають насіння соняшнику пунктирним способом з міжряддями 70 см пневматичними сівалками. Глибина загортання насіння соняшнику становить

 6 – 8 см.

4.7. Догляд за посівами

         Слідом за посівом грунт необхідно прикоткувати. Важливим прийомом догляду за посівами соняшнику є боронування до і після появи сходів. Досходове боронування проводять середніми боронами через 5 – 6 днів після сівби, коли проростки соняшнику знаходяться на глибині, при якій зуби борони їх не пошкоджують, а  бур`яни у фазі „білої ниточки”.

         При похолоданні після сівби з`явлення сходів соняшнику затримується. В такі роки для повнішого знищення бур`янів і запобігання утворенню грунтової кірки проводять дворазове боронування: перше – через 5 – 6 днів після сівби, друге – за 3 – 4 дні до появи сходів. Друге досходове боронування (ЗОР-07) можна здійснювати, тільки коли проростки соняшнику не пошкоджуються зубами борони. Щоб запобігти їх пошкодженню, заглиблення зубів борони має бути меншим за середню глибину залягання проростків на 0,5 – 0,9 см.

         Післясходове боронування соняшнику проводять у фазі 2 – 3 пар справжніх листків. Якщо боронують посіви у фазі сім`ядоль, то пошкоджується і загортається землею близько 17,5, а у фазі утворення 2 – 3 пар листків – 11 % рослин. Боронувати поле після появи сходів треба в день, коли зменшується відносна вологість повітря і молоді рослини стають не такими ламкими. Боронувати посіви соняшнику доцільно широкозахватними агрегатами при спілому грунті, щоб не допустити зайвого його ущільнення та руйнування структури. Швидкість руху агрегату під час досходового боронування                    6 – 7 км/год, післясходового – не більше 4 км/год. У багаторічних виробничих дослідах ВНДІК установлено високу ефективність при догляді за соняшником боронування разом з коткуванням, розпушуванням міжрядь і використанням прополювальних борінок. У Степу доцільно розпушувати грунт у міжряддях на глибину 6 – 8 см культиваторами КРН-4,2, КРН-5,6, КРН-8,4. глибоке розпушування (12 – 14 см) призводить до деякого зменшення врожаю. Тому на відносно чистих посівах доцільно проводити неглибокі обробітки, а на засмічених – починати культивацію міжрядь на більшій глибині, поступово зменшуючи її. На полях, де бур`яни знищували восени за системою поліпшеного зябу, достатньо одного-двох розпушувань міжрядь.

4.8. Збирання врожаю

         Урожайність соняшнику залежить від строку збирання, який визначають за ступенем стиглості та вологістю насіння (табл. 4.2.). Залежно від погодних умов урожай починають збирати через 7 – 10 днів після обробки посівів хлоратом магнію і через 5 – 6 днів – регланом. За цей час на оброблених полях вологість насіння знижується до 12 – 15 %. Збирають соняшник у фазі господарської стиглості, коли рослини з жовтими і жовто-бурими кошиками в посівах 12 – 16 :, а з бурими й сухими – 85 – 88 %. У Степу починають збирати соняшник при середній вологості насіння 12 – 14 %, у Лісостепу – 16 – 18 %.

                                                                                                       Таблиця 4.2.

              Врожайність соняшнику при різних термінах комбайнового прибирання

         Гібриди достигають дружно, особливо після обробки рослин десикантами. Тому збирання їх починають при вологості насіння 17 – 19 %, а у вологу осінь – 20 – 22 %.

         Десікація

                  Для прискорення процесу дозрівання соняшника, скорочення строків збирання врожаю, одержання більше сухих насінь, а також для зниження збитку, наносимого білої й сіркою гнилизнами, застосовують перезбиральне підсушування, або десикацию, рослин за допомогою хімічних препаратів використовують хлорат магнію, реглон, еділ й їхньої суміші (табл. 4.3.)

                                                                                                       Таблиця 4.3.

                                                 Норми витрат десикантів

                                          Примітка: р.п .- розчинний порошок; в.р.- водний розчин

                  Посіви обробляють десикантами за допомогою авіації. Витрата робочої рідини при цьому становить 100 л/га. Активніше десиканти діють при середньодобовій температурі повітря вище 13 – 14 ^оС. Після оброботки посівів цими препаратами збирання починають залежно від погодних умов, що визначають інтенсивність підсушування в строки, наведені в таблиці 4.3.

         При використанні десикації надто важливо правильно визначити строк її проведення. Передчасне обприскування посівів десикантами може істотно знизити врожай, а запізнювання повністю знімає ефект цього прийому. Строк проведення десикації встановлюють насамперед виходячи зі стану спілості насінь (їхньої вологості) з урахуванням умов погоди, ступеня розвитку хвороб, господарських можливостей.

         Інтенсивність підсушування насінь після десикації залежить не тільки від умов погоди, але й від тієї вологості насінь, при якій проведена ця операція. При вологості 30 - 35 % насіння підсихають повільніше, при 22 -  25 % - швидше. У звичайних умовах зниження вологості насінь до рівня господарської спілості наступає через 1 - 1,5 тижня. Після цього оброблення десикантами посіви соняшника повинні бути прибрані протягом 5 - 7 днів. Запізнювання зі збиранням таких посівів приводить до більших втрат через опадання насінь на корені й сильному дробленні при обмолоті, тому що вологість їх швидко знижується до 8 - 10 % і менш. Щоб уникнути цього, обробляти десикантами потрібно не всі посіви, а якщо необхідно, обприскувати у два строки з інтервалом 3 - 5 днів залежно від наявної збиральної техніки.

         Десикацію посівів соняшника рекомендується проводити при вологості насінь 30 - 35 %, тобто у фазу фізіологічної спілості. Хоча в цій фазі налив насінь ще повністю не завершений, незначне зниження врожайності компенсується прискоренням строків збирання на 10 - 12 днів,  скороченням втрат насінь на 0,1 - 0,2 т/га, збереженням їхньої якості. При цьому значно знижуються витрати на підробіток і сушіння купи.

         Вплив десикации сортів і гібридів соняшника на їхню врожайність ілюструють дані таблиці 4.4.

                                                                                                       Таблиця 4.4.

                          Врожайність сортів и гібридів сонячника (т/га) залежно

                                                     від термінів  десикації  посівів

         При правильному застосуванні десикантів їхніх залишків у насіннях і маслі не втримується або кількість препаратів відповідає гранично припустимим концентраціям.

         У випадках, коли соняшник вирощують для одержання продуктів дитячого й дієтичного харчування, десикацію посівів не застосовують. Такі посіви розмі-щають у південних степних регіонах із сухою й теплою осінню, де в застосуванні десикантів немає потреби.

         За 2 – 3 дні до початку збиральних робіт поле обкошують і розбивають на загінки, прокладають транспортні й розвантажувальні магістралі.

         Для збирання використовують зернозбиральні комбайни СК-5 „Нива” із спеціальними пристроями ПСП-1,5М чи 34-103А та універсальними ПУН-5 для подрібнення і розкидання стебел по полю. Комбайни ДОН-1200 і ДОН-1500 обладнують пристроями ПСП-8 і ПСП-10. щоб насіння менше обрушувалось і подрібнювалось, частоту обертання барабана на комбайнах СН-5 „Нива” встановлюють на рівні близько 300 об./хв..

         Після первинного очищення на агрегаті ЗАВ-20 чи інших комплексах треба додатково обробити на машинах вторинного й остаточного очищення – СВУ-5, СМ-4, а також на пневмосортувальних столах ПСС-2,5, БПСУ-3.

         Сухе й очищене насіння калібрують, що забезпечує висівання заданої кількості насінин у рядки і позбавляє від необхідності проривати рослини. Для тривалого зберігання посівного насіння соняшнику його вологість має бути не більшою 7 – 8 %.

4.9. Первинна доробка врожаю

                  Післязбиральна обробка насінь - важливий етап у системі прийомів  по збереженню якості врожаю на шляху від току до підприємств, що пероробляють його на масло. Необхідно мати таку кількість техніки, що забезпечить очищення й сушіння насінь у єдиному потоці зі збиранням. У господарствах варто домагатися одержання промислової сировини, що відповідає базисним кондиціям, і здавати його в такому стані на хлібоприймальні пункти протягом не більше однієї доби після обмолоту. Якщо немає можливості виконати ці умови, організують збері-гання насінь у ємностях, забезпечених установками активного вентилювання для продування насипу зовнішнім, а при необхідності - підігрітим повітрям.

         Вступник від комбайна оберемок, крім сім'янок основної культури, містить різні домішки й залежно від зони оброблення й строків збирання може мати високу вологість. Тому його необхідно додатково обробляти (очищати, сушити), щоб довести до певних кондицій.

         Для очищення сухого соняшникового оберемка в потоці зі збиранням у першу чергу використовують зерноочисні агрегати типу ЗАВ, які попередньо переобладнають відповідно до рекомендацій ВНДІМК. Правильне їхнє викорис-тання дозволяє негайно очищати все насіння, що надходять від комбайнів. У випадку недоліку таких потужних агрегатів варто застосовувати пересувні оберемкоочистителі ОВС-25. При розрахунку потреби у оберемкоочистителях необхідно керуватися їхньою продуктивністю (т/ч):

                           ОВС-25          3 - 4

                           ЗАВ-20           9 - 10

                           ЗАВ-40           10 - 12

         Повітряне очищення краще проводити на сухому оберемку, гірше - на вологому. Щоб одержати із сирого оберемку кондиційний матеріал, його треба попередньо просушити, а потім уже очистити.

         Для післязбиральної обробки соняшникового оберемка необхідно переобладнати також й очисні відділення зерноочистительно-сушильних комплексів типу КЗС.

         У південних регіонах для підсушування насінь у перші дні збирання застосовують бункери або склади, обладнані установками активного вентилювання. Потоковості, обробки можна досягти, якщо зерноочисні агрегати обладнати відділеннями ОБВ-160, які складаються із чотирьох вентильованих бункерів БВ-40 і двох норий типу ТКН. Кожен бункер БВ-40 уміщає 22 - 25 т насінь соняшника.

         При вентилюванні й сушінні насінь соняшника вступник від комбайна оберемок подається в один з бункерів. Після цього завантаження включають вентилятор або повітронагрівач ТАУ-0,75 (ВПТ-600). У випадку сушіння насінь вологістю до 13 % через кожні 3,5 - 4 години протягом 10 - 15 хв при зупиненому вентиляторі їх переміщають із нижньої частини бункера у верхню, щоб забезпечити рівномірну вологовіддачу по висоті бункера. Якщо сушать насіння соняшника вологістю до 18 %, то щоб уникнути утворення зводів у зовнішнього циліндра через злежування оберемка через кожні 2,5 -  3, 5 години їх необхідно перемішати в резервний бункер, що не заповнюється свіжоприбраними насіннями. Сушіння припиняють, коли відносна вологість повітря, що виходить із шару, понизиться до 60 - 55 %. Після 5 - 7 хв охолодження насінь зовнішнім повітрям їх вивантажують із бункера.

         При використанні зерноочисної й сушильної техніки не можна допускати дроблення насінь.

         Семена соняшника потрібно зберігати в зернохранилещах при строгому дотриманні правил і порядку зберігання. Партії насінь, призначені для вироблення продуктів дитячого харчування, розміщають, транспортують і зберігають окремо. Інші насіння, що йдуть на переробку, зберігають окремо по класах відповідно до кислотного числа масла, а також ураженістю білої або сіркою гнилизною й станом насінного матеріалу по вологості й засміченості.

РОЗДІЛ 5  Технологічна карта вирощування соняшника та економічна ефективність

5.1. Технологічна карта вирощування соняшника

5.2. Економічна ефективність вирощування соняшника.

         Для визначення економічної ефективності потрібно підрахувати валовий прибуток (ВП). Для цього використовуєм формулу:

                                                 ВП = У * В

де ВП – валовий прибуток, грн./га

     У – урожай культури, ц/га

     В – вартість одиниці продукції, грн.

                                                 ВП = 18 * 95 = 1710 грн/га

         Чистий прибуток, обчислюється за формулою:

                                                 ЧП = ВП – ЗВ

де ЧП – чистий прибуток

     ВП – валовий прибуток, грн./га

     ЗВ – загально-виробничі витрати, грн.

                                                 ЧП = 1710 – 1250 = 460 грн.

         Розрахуємо рівень рентабельності, який є процентним співвідношенням чистого прибутку і загально-виробничих витрат:

                                                 Р = (ЧП / ЗВ) * 100

де Р – рівень рентабельності, %

     ЧП – чистий прибуток, грн..

     ЗВ – загально-виробничі витрати, грн.

                                                 Р = (460 / 1250) * 100 = 36,8 %

Висновок

         У цій курсовій роботі мною було розглянуто сільськогосподарське значення соняшника як основної маслиничної культури в Україні.

         Основними умовами одержання високого врожаю соняшника є: чергування культур у сівозміні спрямоване на підвищення родючості ґрунтів, знищення бур”янів, шкідників і хвороб без використання хімічних засобів, також сприяє підвищенню продуктивності рослин та поліпшенню якості насіння – наявність елементів мінерального живлення в оптимальних співвідношеннях. Основним в усіх зонах вирощування соняшнику в Україні є поліпшений зяблевий обробіток.

         Умовою одержання високого врожаю насіння є дотримання рекомендованої густоти посіву і рівномірне розміщення рослин на площі.. Для прискорення процесу дозрівання соняшника, скорочення строків збирання врожаю, одержання більше сухих насінь, а також для зниження збитку, наносимого білої й сіркою гнилизнами, застосовують перезбиральне підсушування, або десикацию, рослин за допомогою хімічних препаратів використовують хлорат магнію, реглон, еділ й їхньої суміші. Також урожайність соняшнику від строку збирання, який визначають за ступенем стиглості та вологості насіння

         Факторами які обмежують рівень отримання високого врожаю являється : затінення молодих рослин і хмарна погода затримують їх ріст і розвиток, зумовлюють формування на них дрібного листя і малих кошиків, що знижує врожайність; підвищення температури до 30 ^оС і вище негативно впливає на рослини, а при 40 ^оС припиняється фотосинтез; весняні заморозки до мінус 5 – 6 ^оС не завдають істотної шкоди рослинам, проте затримують і послабляють їх ріст, а осінні до мінус 3 ^оС  спричиняють загибель рослин; при нестачі води в осінньо-зимовий період різко знижується  врожайність внаслідок збільшення пустозерності, поганої виповненості та зменшення оберненості кошика.

Список використаних джерел

1. Борисоник З.Б., Ткалич И.Д., Науменко А.И. и др.- Подсолнечник.- 2-е узд.,                         доп. – К.: Урожай, 1985

2. Васильєв Д.С. Подсолнечник. – М.: Агропромиздат, 1990

3. Гриднев Е.К., Фролова В.Ф. Интенсивная технология производства подсолнечника. –М.: Росагропромиздат, -1992 (Научно-технический прогресс в АПК)

4. Зінченко О.І. Салатенко В.Н., Білоножко М.А. Рослинництво: Підручник. – К.: Аграрна освіта, 2001

5. Красножон В.Г, Бардадым В.П. Приём и обработка подсолнечника, 1971

6.  Агроклиматический справочник по Одесской области.- Гидролитологическое из-во. Ленинград. – 1958

7. Технологические карты по возделыванию полевых культур в Молдавской ССР / сост. Савчук В.Д. и др. – Госагропром МССР. – Кишинев. 1988, табл.

8. Насінництво. – 2005. № 8. с. 16-22 „Сорти і гібриди соняшнику”

9. Пропозиція. – 2003. - № 7 стр. 42-43 „Основний обробіток грунту під соняшник”